Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Жовтневе
Жовтневе (до 1789 року - с. Вітовка, до 1938 року - с. Богоявленськ) - місто районного підпорядкування, розташоване на березі Бузького лиману, за 12 км від Миколаєва та за 70 км від Чорного моря. В межах міста - залізнична станція Прибузька на лінії Миколаїв-Жовтневе та річкова пристань. Населення - 31,2 тис. чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Жовтневе - центр району, площа якого 1,6 тис. кв. км, населення - 91,3 тис. чоловік. В районі 43 населені пункти, підпорядковані міській, 3 селищним і 10 сільським Радам; 3 колгоспи, 18 радгоспів, обласна сільськогосподарська дослідна станція, обласна станція штучного запліднення тварин, 101,3 тис. га орної землі (в т. ч. 21,6 тис. га зрошуваної), під садами і виноградниками 4,9 тис. га; 9 промислових підприємств, 6 будівельних організацій; 10 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерські пункти; 56 шкіл, медичне училище; 75 бібліотек, 55 будинків культури і клубів.
На північно-західній околиці Жовтневого виявлено рештки старогрецького городища IV-II ст. до н. є. та поселення перших століть н. е. Перші відомості про місто датуються XIII ст. У 1233 і 1236 рр. монголо-татари піддали руйнуванню дівочий монастир, що був розташований на цій території. Перша відома назва населеного пункту походила від імені литовського князя Вітовта, який під час походів на татар в кінці XIV ст. побудував тут укріплення та заснував митницю для торгівлі з ними. Вітовка значиться на карті французького інженера Боплана, що, перебуваючи в 1630-1648 рр. на службі у польського уряду, керував будівництвом фортець на півдні України. Мешканці її жили з рибальства та хліборобства: сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, вирощували городину. В лимані добували сіль.
За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року Вітовка разом з іншими населеними пунктами і землями між Дніпром та Південним Бугом відійшла
до Росії. Прагнучи якнайшвидше заселити цю територію, царський уряд роздавав відвойовані землі російським і українським поміщикам, чиновникам, офіцерам. Вітовка дісталася капітану Демському, який вивіз сюди 37 сімей кріпаків з іншого свого маєтку. Але під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Вітовку і землі навколо неї було передано до казенного відомства. Вся ця місцевість опинилася у прифронтовій зоні. 25 травня 1788 року сюди прибув фельдмаршал М. І. Куту- зов, який шукав зручного місця для переправи на правий берег для штурму Очакова. Таку переправу було знайдено в районі Волоської коси. Населення села всіляко допомагало російським військам, що готувалися до штурму турецької фортеці.
В селі побудували казарми і госпіталь, який протягом 1788-1790 рр. очолював видатний російський і український лікар Д. С. Самойлович. Тут він закінчив свою багаторічну працю «Способ самьій удобньїй как предизбежать язвочумящихся на судне мореходном людей», що була надрукована у Миколаєві в 1803 році.
З 1789 року Вітовка, перейменована на Богоявленськ, стає адміралтейським поселенням. Для потреб російського флоту тут спорудили канатну фабрику. Збудували будинки для офіцерів, спорудили палац Потьомкіна, фонтан, заклали великий фруктовий сад, де висадили близько 1500 дерев. Населення Богоявленська поповнювалося за рахунок переселенців з Київської, Чернігівської, Могильовської, Московської губерній, звільнених від служби на флоті матросів, штурманів, дрібних чиновників, адміралтейських теслярів, солдатів-інвалідів, селян-втікачів. Всіх чоловіків віком від 12 до 60 років поділяли на три групи. Кожна з них в обов'язковому порядку працювала по три місяці на рік на суднобудівній верфі в Миколаєві, одержуючи плату за місяць від 1 крб. 56 коп. до 4 крб. 16 коп. Крім того, поселенці відбували різні повинності: перевозили пошту, надавали квартири для солдатів та офіцерів, ремонтували шляхи, колодязі тощо.
В 1790 році адміралтейські поселяни Богоявленська одержали по 15 десятин землі на ревізьку душу. 1795 року внаслідок проведеного розмежування селяни втратили частину землі. На той час у Богоявленську мешкало 452 чоловіки і 412 жінок. Багато селянських родин у зв'язку із зменшенням земельних наділів зубожіли і розорювалися. Зважаючи на численні скарги і клопотання селян, Чорноморське адміралтейство у 1824 році дозволило нарізати їм 3336 десятин землі графині Браницької і відмежувати 1434 десятини з пустки померлого поміщика Неранжича. Того ж року згідно з указом Сенату богоявленським селянам знову наділили по 15 десятин землі
на ревізьку душу. Проте кількість ревізьких душ визначалася ревізією 1795 року, тобто 452 душі одержали 6780 десятин. А фактично в селі на той час уже було 1695 ревізьких душ.
У 1806 році іноземець Шлейден відкрив у Богоявленську суконно-парусну фабрику, на якій поселян теж примушували працювати. В разі відмови вони повинні були сплачувати оброчні податки в сумі 10 крб. на місяць за {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}кожного робітника. На ці гроші власник фабрики наймав нових робітників. Тут працювали також майстри і ткачі, переселені сюди з білоруського села Кричева. Але в зв'язку з тим, що продукція цієї фабрики була низької якості і дорожчою, ніж продукція, виготовлена на інших фабриках країни, 1835 року її закрили. На цей час
в селі мешкало 2723 чоловіка. Основним заняттям населення ставало землеробство і рибальство.
В 1847 році Чорноморське адміралтейство знову порушило клопотання про виділення селянам додаткової землі. За указом Сенату від 17 квітня 1852 року їм було нарізано ще 2832 десятини суміжних з Богоявленськом казенних земель. Але у 1857 році у селі вже налічувалось 2956 ревізьких душ, а землі однак не вистачало. Напередодні реформи 1861 року на одну ревізьку душу припадало лише 4 десятини землі.
В 1859 році з 4509 жителів Богоявленська дворян було - 6, духовних осіб- 29, міщан - 6, удільних селян - 2, колишніх адміралтейських поселян - 4444, безстроково відпущених солдатів - 5, нижчих офіцерів та їх сімей - 15 чоловік.
Нестатки гнали селян із рідного села в пошуках заробітку. В 1860 році 142 сім'ї не мали землі і власного житла і наймали хати в інших поселян. 1864 року покинули село 127 чоловік і поїхали шукати долі на Кавказ, а в 1867 році - 400 чоловік. Сваволя з боку царських чиновників, тягар рекрутських та інших повинностей призводили до зростання незадоволення існуючими порядками та виступів проти експлуататорів. Жителька села В. Астремська скаржилася губернаторові на купця, який за борги чинив самосуд над односельцями, а М. Лебедева та О. Задорожня - на те, що в них забрали синів в рекрути замість куркульських синків.
З 1861 року жителів Богоявленська віднесено до стану міщан. Прискорення розвитку капіталістичних відносин після реформи 1861 року сприяло дальшому зростанню населення Богоявленська. Тут селилися сім'ї робітників миколаївських суднобудівних заводів. У 1877 році Богоявленськ перейменовано в посад і підпорядковано Херсонській губернській адміністрації. Того року кількість населення посаду становила 7522 чоловіка, в 1904 році - вже 9880 чоловік. Тут було 64 кустарні майстерні: бондарні, кузні, шевські, парова молотарка. Працювали 30 пивних та бакалійних крамничок. Щорічно в посаді відбувалося три ярмарки, де торгували кіньми, худобою, городиною, гончарними виробами, хлібом, сіллю та іншими товарами.
Після реформи переважна більшість жителів Богоявленська через малоземелля йшла на заводи, поповнюючи ряди миколаївських пролетарів. Тяжкі умови життя та каторжна праця породжували серед трудящих настрої невдоволення і протесту. Напередодні першої російської революції в селі розповсюджувалися прокламації, які надсилав сюди Миколаївський комітет РСДРП.
В 1904 році поліція відібрала у селянина Д. М. Павлова листівку «До всіх робітників» з такими закликами: «Хай живе соціалізм! Хай живе свобода! Геть підле, брехливе самодержавство!».
В кінці 1903 року робітники і селяни Богоявленська І. Т. Бєляєв, О. І. Задо- рожний, О. С. Савун, Т. М. Дяченко, І. Г. Сириця, С. П. Іванов утворили соціал- демократичний гурток. Гуртківці підтримували тісний зв'язок з представником Миколаївської організації РСДРП О. П. Борисовим, який проводив агітаційну роботу серед жителів Богоявленська. Члени гуртка відкрито агітували за необхідність збройного повстання. У 1903 році тут була підпільна друкарня миколаївських більшовиків.
Під впливом революційних подій 1905 року селяни восени захопили землю поміщика Волконського. У січні 1906 року губернатор послав у Богоявленськ роту солдатів лиманського полку. Проте наростання антиурядових настроїв не припинялося.
В липні 1907 року жандарми напали на слід гуртківців, більшість з них вони заарештували і відправили до Херсонської в'язниці. Після чотиримісячного слідства{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
H. С. Симонович та І. Т. Бєляева заслали до Сибіру, О. С. Савуна та С. П. Іванова- до Усть-Сисольська, Т. М. Дяченку й іншим учасникам заборонили жити в Богоявленську і взагалі у Херсонській губернії. Однак поліція виявила не всіх членів гуртка. Революційну діяльність серед трудящих Богоявленська продовжував вести
I. П. Литовченко, що працював у Миколаєві.
Запровадження столипінської реформи спричинило дальше обезземелення селянства, збільшення кількості малоземельних і безземельних. В 1906-1907 рр. 386 селянських господарств у Богоявленську мали менше десятини землі, 531 господарство - від 1 до 2 десятин, 183 - від 2 до 3 десятин, 262 - понад 3 десятини. Скуповуючи землі у великих землевласників та захоплюючи наділи у селян, які розорювалися, куркулі заснували кілька хуторів поблизу села.
У 1912 році у Богоявленську мешкало 11 989 чоловік, а 1916 року - 9306. Більшість хат була під соломою, третина жител - землянки і тільки десь близько трьох десятків куркульських будинків вкриті бляхою або черепицею. Над убогим селом височіли 2 церкви. Жителі брали воду з криниць, розташованих в балці, яка перетинала село із заходу на схід, і з фонтану. Царські власті зовсім не дбали про здоров'я і побут трудящих. У 1877 році мешканців Богоявленська обслуговував лише один фельдшер. Тільки в 1902 році в селі відкрили аптеку й амбулаторію, де працювали лікар, акушерка, два фельдшери. їм доводилося обслуговувати населення 49 навколишніх сіл. З 1000 народжених дітей у 1912 році померло 558.
М. Г. Ліванов, один з перших російських вчених в галузі агрономії та тваринництва, 1790 року заснував у Богоявленську сільськогосподарську школу практичного землеробства і тваринництва, яка проіснувала до 1797 року. Першу двокласну школу відкрито в 1869 році. На той час в ній навчалося лише 26 дітей, а в селі було 5 тис. населення. 1887 року школу відвідувало 114 учнів (населення зросло до 7522 чоловік). На початку XX ст. почала працювати земська школа. У 1910 році із 1147 дітей шкільного віку навчалося 3985. З трьох шкіл тільки одна мала своє приміщення, для інших наймали хати у місцевих жителів. 1912 року відкрили ще 4 початкові школи, 1913 - земську школу реорганізували на двокласне училище.
Нове лихоліття принесла трудовому люду Богоявленська імперіалістична війна. За три воєнних роки кількість населення зменшилася на 2683 чоловіка. Багато сімей втратили годувальників. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року представники від селян-бідняків Богоявленська звернулися до миколаївських більшовиків з проханням допомогти їм у розв'язанні земельного питання. Члени селянської комісії Миколаївської Ради разом з групою робітників- богоявленців заводу «Наваль» - більшовиком І. П. Литовченком, а також А. М. Середою, Д. Г. Дяченком, С. П. Могилевцем й іншими, організували мітинг. І. П. Литовченко і С. П« Могилевець, що виступали на мітингу, закликали односельців встановити владу Рад і відібрати землю у сусіднього поміщика Волконського. Після мітингу його учасники з червоним прапором пройшли по селу. Поліцейський пристав намагався розігнати демонстрантів, але його, двох урядників та 18 поліцейських демонстранти роззброїли. На сільському сході обрали тимчасовий волосний комітет,
до складу якого ввійшли переважно куркульсько-есерівські елементи. Комітет проводив політику Тимчасового уряду і навіть не ставив питання про наділення малоземельних селян землею.
Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила селянам шлях до нового життя. Із уст в уста передавалися перші звістки про декрети Радянської влади. Демобілізовані фронтовики разом з селянами почали відбирати у куркулів і поміщика землю. В другій половині січня 1918 року в Богоявленську було обрано першу Раду робітничих і селянських депутатів у складі А. М. Середи, Д. Г. Дяченка, С. П. Могилевця та інших. Рада конфіскувала землю та реманент у місцевих багатіїв і, спираючись на бідноту, почала наділяти землею насамперед безземельних і малоземельних селян.
Але 22 березня у село вступили австро-німецькі війська. Революційні перетворення були перервані. Надаючи важливого значення встановленню
зв'язків робітників міста з трудящими села, Миколаївський підпільний більшовицький комітет послав у Богоявленськ своїх представників для створення партизанського загону, який згодом під керівництвом С. П. Могилевця виступив проти окупантів. Після бою біля с. Широкої Балки {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}партизани змушені були відступити до Херсона. У Вавіловській волості німці оточили частину загону і захопили 18 чоловік, серед них П. Є. Ткаченка, О. С. Докієнка тут же розстріляли; С. П. Могилевця, Д. Г. Дяченка, Ф. Г. Криницького жорстоко побили шомполами і кинули до одеської в'язниці.
Проте трудящі Богоявленська не припиняли боротьби проти окупантів. 21 серпня 1918 року в селі були розповсюджені підпільниками листівки із закликом до повстання. 9 вересня херсонський губернський староста доповідав міністрові внутрішніх справ гетьманського уряду, що в деяких селах Херсонського повіту, в т. ч. і в Богоявленську, проводиться підпільна агітація проти існуючої на Україні влади. Частини Червоної Армії визволили Богоявленськ від іноземних загарбників 10 березня 1919 року.
Через кілька днів відбулися вибори до Ради, до складу якої ввійшли: А. М. Середа (голова), М. Г. Стахорський, Д. Г. Мезінов, П. П. Васильєв, П. С. Пашинський, П. І. Вербицький, В. М. Савун. Першочерговою турботою Ради було насамперед наділення землею малоземельних селян. Сільській бідноті передали урожай, зібраний на ланах князя Волконського. У куркулів конфіскували надлишки хліба. Рада збирала і відправляла частинам Червоної Армії продукти, допомагала сім'ям червоноармійців тощо. Для охорони порядку було створено міліцію.
У серпні 1919 року село захопили денікінці. Миколаївський підпільний комітет КП(б)У залишив для зв'язку з богоявленськими підпільниками комуніста В. А. Безрука. Йому допомагали жителі Богоявленська С. П. Могилевець, М. Г. Стахорський, А. М. Криницький, А. М. Середа. Військовий відділ підпільного комітету допоміг богоявленцям організувати партизанський загін і забезпечив його гвинтівками, кулеметами та грішми. Велику роботу щодо залучення до загону селян-бідняків Богоявленська та навколишніх сіл провели місцеві більшовики. У вересні загін, який очолив колишній фронтовик, син бідняка А. О. Кардаш, налічував близько 200 чоловік. Розташувався він в Богоявленську. За наказом військового відділу Миколаївського підпільного комітету загін виступив на допомогу партизанам Висунська, знищуючи на своєму шляху невеликі загони денікінців. З висунцями загін з'єднався на початку листопада 1919 року. В бою з ворогами 23-25 листопада він зазнав великих втрат і разом з іншими загонами почав відходити до Кривого Рога. Поблизу села Широкого на початку січня 1920 року партизани зустрілися з передовими частинами Червоної Армії і в лютому влилися до її лав. А. О. Кардаш був призначений командиром батальйону.
В лавах Червоної Армії богоявленці громили денікінські війська під Новим Бугом, Миколаївкою, станцією Роздільна. 30 січня, після вигнання білогвардійців з села, тут утворено ревком, який розгорнув роботу щодо зміцнення Радянської влади. На виконання закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року активісти села з допомогою повітових органів провадили облік землі і реманенту, визначали норми наділів. В кінці лютого з губкому комсомолу приїхав інструктор для організації комсомольського осередку, який очолив Г. А. Цввтухін. У квітні ревком передав свої функції новообраному волвиконкому на чолі з комуністом А. М. Середою, Для боротьби з бандитизмом було організовано спеціальний загін.
На початку літа, під час наступу барона Врангеля, радянські органи перехопили його телеграму, із змісту якої стало відомо про зговір білих з куркульськими бандами. В с. Копанях нелегально відбувся з'їзд представників куркульства ряду волостей, в т. ч. і Богоявленської, де вони мали домовитися про єдиний день заколоту проти Радянської влади. У зв'язку з небезпекою волвиконком 28 червня 1920 року був перетворений на ревком. Однак ліквідувати куркульську змову відразу не вдалося.
25 липня 1920 року 30 озброєних куркулів заарештували членів ревкому С. П. Могилевця, Т. Ф. Седнєва, вчительку С. Ю. Білинську, райпродкомісара Соколова і кинули їх в льох. Та за допомогою господаря будинку, під яким містився льох, заарештованим вдалося врятуватися. Протягом кількох днів куркулі підбурювали селян Богоявленська та сусідніх сіл до повстання проти Радянської влади. Але селяни не пішли за заколотниками. Бідняки і
середняки на мітингах висловлювали Радянській владі свою повну підтримку і вдячність за знищення вогнища контрреволюції і бандитизму. 1 серпня відновив роботу волосний виконавчий комітет. Велику допомогу подавав йому створений в липні 1920 року комітет незаможних селян. Першим його головою обрано селянина бідняка М. X. Фроленка. До складу КНС тоді входило 86 чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В грудні 1920 року в селі оформився партійний осередок з 5 комуністів, очолив його А. М. Середа. Тоді ж селяни організували і сільськогосподарську артіль ім. Карла Маркса, до якої поряд з комуністами села вступили 14 родин незаможних селян. Артіль мала 188 десятин землі.
На початку 1921 року Богоявленськ став волосним центром. Крім волвиконкому, тут були створені волосний партком, військовий комісаріат, вол комнезам, міліція. В тяжких умовах голодного 1921 року приступили селяни до відбудови
народного господарства. Партійні та радянські органи, КНС робили все можливе, щоб допомогти голодуючому населенню. В селі відкрили їдальню на 500 чоловік. Комнезам допоміг продовольством 320 родинам. В цей тяжкий час куркулі намагалися будь-що зірвати заходи Радянської влади. Від їх рук загинули член президії КНС Д. С. Іванов, а також два червоноармійці. Похорон загиблих вилився у демонстрацію трудящих, які вимагали якнайшвидше покінчити з бандитизмом.
хктивну участь у господарському та культурному будівництві брали жінки. Вони обирались до президії Ради, КНС, продовольчої комісії по роз'ясненню та виконанню продовольчого податку. За їх участю було організовано сельбуд, хату-читальню, дитячі будинки. С. К. Мельниченко, М. М. Адирову, П. І. Іванову,
B. О. Різниченко, Є. Д. Бардовську на волосних зборах обрано на 1-й Миколаївський губернський з'їзд робітниць і селянок, який відбувся 5-8 листопада 1920 року, а С. К. Мельниченко, М. М. Адирову і Є. Д. Бардовську на губернському з'їзді делегували на Всеукраїнський з'їзд робітниць і селянок у Харкові.
Протягом 1922 року в селі утворилися чотири артілі: «Прогрес комунізму», «Рання весна», «Золотий засів», «Червона зірка» та товариство спільного обробітку землі «Провесна». Слабкими були ці перші паростки соціалізму на селі. У них не вистачало техніки, реманенту, досвідчених керівників. У 1922 році в артілях з десятини зібрали лише по 9,6 пуда озимої пшениці, 36,4 пуда жита, 7 пудів проса, 9 пудів кукурудзи.1 все ж у цих колективах люди поступово вчилися господарювати по-новому.
Наприкінці 1923 року 699 жителів села, з них 238 членів КНС, вступили до сільськогосподарської кооперації. Тоді ж виникло сільське споживче товариство, яке об'єднувало 309 пайовиків. У жовтні 1924 року утворилася кустарно-промислова кооперативна трудова артіль «Червона гребля», що виготовляла гончарний посуд, цеглу, шила і лагодила взуття. 29 листопада 1925 року мешканці села І. О.Савун, М. О. Кучеренко, О. М. Бережецький, А. Ф. Білоножко і П. Г. Лошаков організували машинно-тракторне товариство «Охорона праці», а наступного року «Робітник» і «Новий шлях» та садово-виноградарське товариство «Незаможник».
Керівна роль у відбудові сільського господарства належала партійній (у складі якої на кінець 1924 року було 25 членів і кандидатів партії) і комсомольській (на той же час вона налічувала 21 члена комсомолу) організаціям, Раді і комнезаму. За даними Всесоїозного перепису 1926 року, в Богоявленську на той час проживало 7477 чоловік. В селі працювали амбулаторія, пологовий будинок, жіноча та дитяча консультації, дві аптеки, дитячі ясла. Ще в травні 1919 року сільська Рада прийняла рішення про відкриття трудової школи, яка почала роботу в 1920 році. Комуністка
C. Ю. Білинська (колишня вчителька) очолила відділ народної освіти при волвиконкомі. 1925 року в двох початкових та семирічній школах навчалося 496 дітей. В селі працювали також дві школи ліквідації неписьменності серед дорослих.
Масово-політична і виховна робота зосереджувалися в клубі-театрі, у 8 хатах- читальнях, агітпункті, сельбуді. Жителів залучали до занять в гуртках вивчення
історії партії та політичної економії, читали їм лекції, проводили бесіди. 1921 року учасники драмгуртка відзначили п'ятиріччя з дня смерті І. Я. Франка виставою «Украдене щастя». 1920 року в артілі ім. Карла Маркса
організовано бібліотеку, налічувала вона тоді всього 19 книжок. Через 2 роки почала працювати сільська бібліотека,, в якій 1925 року було вже 2124 книжки. Наступного року в селі відкрили кінотеатр.
Великі зрушення в житті села відбулися наприкінці 20-х років. 21 жовтня 1929 року партійні збори на основі рішень XV з'їзду партії постановили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}розпочати суцільну колективізацію в селі. Це рішення підтримали загальні сільські збори. Партійна організація разом з сільською Радою повела рішучу боротьбу з куркульством, яке агітувало селян не вступати в колгоспи. Протягом 1929-1932 рр. на базі невеликих артілей було створено 5 колгоспів: ім. К. Маркса, «12 років Жовтня», «Червоний прапор», «Добрий шлях», «Третій Інтернаціонал». Ці господарства одержали від держави позику на придбання сільськогосподарської техніки, коней, худоби, насіння. 1929 року в риболовецьку артіль ім. Т.Г.Шевченка об'єдналися і рибалки. Протягом наступного року було організовано ще три рибартілі - «12 років Жовтня», ім. Будьонного, «Голос рибалки», а 17 червня 1931 року всі вони об'єдналися в один рибоколгосп ім. Ворошилова.
В 1930 році в селі утворюється МТС, яка, крім богоявленських колгоспів, обслуговувала артілі сусідніх сіл - Свято-Троїцького, Галицинівки, Лупаревого, Новогригорівки та інших. Промислові підприємства Миколаєва забезпечили МТС пальним, запасними частинами та інструментами, передали їй 2 автомашини, цистерни, послали 40 трактористів, які працювали робітниками на заводах.
В роки перших п'ятирічок на полях колгоспів працювали 15 колісних та 3 гусеничних трактори, в бригадах з'явилися постійні польові стани. У колгоспах було 5 молочно-товарних ферм, 5 корівників, 3 свинарники, 4 вівчарні. Збільшилося поголів'я худоби, зросла її продуктивність. Біля тваринницьких ферм пробили свердловини, встановили вітродвигуни, які забезпечували господарство водою. У колгоспі «12 років Жовтня» вступила в дію система малого зрошення на площі 46' га. На початку 1938 року 5 колгоспів Богоявленська мали близько 15 тис. га орної землі. З кожного гектара вони збирали ярої пшениці 15-16 цнт, озимої - 17-18 цнт, соняшнику - 8-10 цнт, бавовнику - 5-8 цнт. Зміцнів і риболовецький колгосп. Тут було збудовано новий рибоприймальний пункт, де проводилася первинна обробка і засолювання риби. План вилову риби рік у рік перевиконувався.
Розширила своє виробництво промислова кооперативна артіль «13-річчя Жовтня» (раніше «Червона гребля»). Вона створила нову виробничу дільницю для навантаження будівельним піском річкових барж, залізничних вагонів та платформ. Протягом довоєнних п'ятирічок зросла матеріальна база Богоявленської МТС.
Багато сільських трударів у ці роки відзначено урядовими нагородами. Так, ланкову колгоспу «Червоний прапор» П. К. Кругликову за високі показники на збиранні бавовнику удостоєно ордена «Знак Пошани». У 1939 році вона аібрала 19,5 пнт бавовнику при зобов'язанні 10цнт. Колгосп одержав премію - легкову автомашину. Високою організацією праці і вмілим використанням техніки відзначилися тракторні бригади Богоявленської МТС - М. Є. Білявського, М. Й. Васильченка. Тракторист І. О. Талагаєв, який виробив 885 га м'якої оранки, став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві і був нагороджений Малою срібною медаллю. Жіноча тракторна бригада у складі Г. С. Андрієвської, Є. Ф. Яковлєвої, Н. К. Григораш, О. Д. Блінцової, Н. Г. Простякової, М. І. Князевої та Є. Погорє- лової щодня виконували норми на 110-125 процентів.
В 1938 році в селі мешкало понад 11 тис. чоловік. У грудні того ж року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала Богоявленськ на
Жовтневе. Напередодні війни тут було споруджено 750 будинків, почали будувати дорогу з твердим покриттям. 1934 року відкрився пасажирський рух від станції Прибузька до станції Миколаїв. У 1939 році в селі було встановлено 700 радіоточок, понад 100 сімей користувалися радіоприймачами. Багато уваги приділялось охороні здоров'я трудящих. Працювали стаціонарна лікарня, жіноча та дитяча консультації, пологовий будинок, молочна кухня. У 1939 році побудовано нову школу на 360 місць. Середня, дві семирічні та 8 початкових шкіл охоплювали близько 1000 учнів, яких навчали 70 вчителів, третя частина з них мала вищу освіту. В
сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. Виступи хору і драматичного гуртка користувалися незмінним успіхом.
Під керівництвом територіальної партійної організації проводилася велика масово-політична робота серед населення. Комуністи і активісти колгоспів, установ, навчальних закладів вчилися в системі партійної освіти. Цікаву роботу проводила сільська бібліотека, яка мала понад 1200 читачів. Тут організовувалися читацькі конференції, диспути за творами М. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Островського, М. Шолохова та інших радянських письменників.
Коли мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини, понад тисячу чоловік з Жовтневого добровільно пішли захищати Вітчизну. Для боротьби з диверсантами у селі організували винищувальний батальйон з молодих робітників, колгоспників та старшокласників. Близько 2 тис. чоловік щодня працювали на будівництві оборонних споруд. Всі, хто міг, вийшли збирати врожай. На початку липня з колгоспів евакуювали худобу, майно, частково вивезли устаткування МТС.
Фашистські війська захопили село 16 серпня 1941 року. Протягом першого місяця окупації вороги розстріляли понад 30 комуністів і активістів. Гітлерівці нещадно грабували людей, молодь силою відправляли до Німеччини. Культурно- освітні заклади села перетворили на солдатські казарми. Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, в селі з'являлися листівки, в яких підпільники закликали радянських людей на боротьбу проти поневолювачів, друкували повідомлення Радінформбюро. Багато жителів переховували в своїх хатах бійців Червоної Армії, що тікали з німецького полону. В листопаді 1943 року група чеських антифашистів-офіцерів і солдатів на чолі з Ф. Тихим, В. Імро, Е. ІПранком і В. Кибат, яких залучила на свій бік підпільна організація «Миколаївського центру», здійснила ряд диверсійних актів в районі Жовтневого, де розміщувався артилерійський склад і аеродром гітлерівців.
22 березня 1944 року підрозділи 28-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта О. О. Гречкіна, бійці першого укріпленого району під командуванням полковника С. І. Нікітіна, до складу якого входили і моряки 384-го окремого морського батальйону (командир майор Ф. Є. Котанов), визволили село від окупантів. Рибалки А. Й. Волков, Д. О. Яновський, В. Д.Бережецький, І. М. Коба та інші разом з головою рибоколгоспу С. О. Федоровським під вогнем ворога зуміли відремонтувати сім човнів і баркасів для моряків-десантників. А. І. Андрєєв в штормову погоду провів від Жовтневого до Миколаєва по замінованому Південному Бугу групу з 67 моряків та саперів під командуванням старшого лейтенанта К. Ф. Ольшанського. Разом з іншими моряками-десантниками А. І. Андрєєв протягом двох діб вів важкий бій з численними силами ворога. Всім учасникам десанту було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, багатьом з них посмертно, в т. ч. і А. І. Андрєєву.
В Жовтневому, на березі Південного Бугу, там, звідки починав свій шлях десант, стоїть обеліск, а в дентрі - стела на честь 68 десантників, які своїм героїчним подвигом допомогли визволити Миколаїв від фашистських загарбників. Іменами Ольшанського, Андрєєва названо вулиці міста.
На фронтах війни воювали з фашистами 1028 уродженців Жовтневого, 370 з них загинули в боях за Батьківщину. Генерал-лейтенантом танкових військ завершив війну уродженець села М. К. Попель. Своє життя військового він описав у книгах «В тяжку годину», «Танки повернули на Захід», «Попереду Берлін», «Дні в полум'ї». Льотчик П. О. Козленко обороняв Москву, громив ворога на Орловсько-Курській дузі, форсував Дніпро, Віслу, Одер, штурмував Берлін. На своєму бомбардувальнику він зробив близько 200 бойових вильотів, знищивши 12 літаків, багато танків та іншої ворожої техніки.За ці подвиги П. О. Козленка удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. На Ладозькому озері героїчно захищав Ленінград підводник Я. М. Паливода. В одному з боїв на нього зненацька напала велика група фінських та німецьких солдатів. Безстрашний боєць відбивався до останнього патрона, а потім гранатою підірвав себе і фашистів, які його оточили.
За роки окупації фашистські загарбники завдали великої шкоди народному господарству села. Вони розграбували та знищили майно п'яти колгоспів і семи шкіл, вивезли устаткування МТС, колгоспну худобу, в рибоколгоспі знищили весь риболовецький флот, повністю зруйнували 81 і частково 791
будинок, 2 церкви - пам'ятки архітектури середини XIX століття. Тікаючи з Жовтневого, фашисти розстріляли 47 чоловік.
З перших днів після визволення Жовтневого від окупантів відновила діяльність сільська Рада. Робітники і колгоспники робили все, щоб {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відбудувати зруйноване ворогом господарство, наблизити День Перемоги. У 1944 році трудящі села працювали на відбудові залізничних колій Миколаїв - Снігурівка та Миколаїв - Знам'янка. Колгоспники успішно виконали всі сільськогосподарські роботи 1944 року і здали до фонду Червоної Армії додатково 2177,5 тонн хліба. Сільська Рада і правління колгоспів організували допомогу сім'ям червоноармійців та потерпілим від окупації.
На початок 1945 року відновили роботу всі 5 колгоспів (ім. К. Маркса, «12 років Жовтня», «Червоний прапор», «Добрий шлях», «Третій Інтернаціонал») і МТС. Господарства одержали довгострокові кредити. Промартіль «13-річчя Жовтня» почала випускати гончарний посуд, цеглу-сирець, випалювала вапно, черепицю. Рибартіль ім. Ворошилова в 1945 році зайняла третє місце у всесоюзному соціалістичному змаганні по вилову риби і одержала премію 5 тис. карбованців. Посильну допомогу колгоспам подавала МТС.Тракторні бригади МТС протягом весни 1945 року напружено боролися за виконання всіх сільськогосподарських робіт в стислі строки. Бригада М. Й. Васильченка виконувала норми виробітку на 125-140 проц. Багато уваги відбудові зруйнованого господарства приділяли Жовтневий райком КП(б)У та виконком районної Ради депутатів трудящих. З вересня 1944 року Жовтневе стало районним центром.
В березні 1945 року було створено парторганізації в господарстві ім. К. Маркса і МТС, в липні 1946 року -
в риболовецькій артілі ім. Ольшанського, в 1947 році - в колгоспі «12 років Жовтня». На своїх зборах вони обговорили постанову лютневого (1947 року) Пленуму ЦК ВКП(б) та березневого (1947 року) Пленуму ЦК КП(б)У «Про заходи по піднесенню сільського господарства в післявоєнний період» і розробили свої конкретні плани, спрямовані на виконання завдань першої післявоєнної п'ятирічки.
Зразки самовідданої праці показували багато трудівників села. У жовтні 1947 року тракторист МТС В. І. Лисенко виконав 2 річні норми, виробивши на 15-сильний тракто.р 1250 га умовної оранки. У 1948 році на жнивах відзначилися комбайнери І. В. Ткаченко і І. Ф. Ржевіцин, які скосили відповідно 368 і 326 га зернових і намолотили 7500 і 6480 цнт зерна.
Протягом 1950-1951рр. 5 колгоспів Жовтневого об'єдналися в 2: ім. К. Маркса і «Червоний прапор». Це дало можливість краще розвивати виробництво, повніше використовувати техніку, ширше впроваджувати електрифікацію та механізацію. За роки п'ятої п'ятирічки ці господарства збирали пересічно по 18,8 цнт з га пшениці, а бавовнику - по 7,5 цнт з га. По 8-9 цнт бавовнику з га одержали ланкові колгоспу «Червоний прапор» Г. І. Гордієнко і Є. М. Юсова, за що нагороджені орденом Леніна, а 6. М. Кругликова - орденом Трудового Червоного Прапора. Члени артілі А. Ф. Горбенко, Г. І. Гордієнко, Є. М. Юсова, К. П. Калиничева, В. І. Кара- козова, М. М. Дудка, Є. М. Кругликова, Т. С. Рубцова, М. С. Простякова і колгоспники артілі ім. К. Маркса К. А. Купрієвич, А. Д. Андрєєв, М. А. Россошинська, Н. П. Ткаченко, Є. І. Кошман, Т. Й. Гвозденко були учасниками ВСГВ у Москві 1954 року.
В 1956 році на базі колгоспів ім. К. Маркса і «Червоний прапор» створюється радгосп ім. К. Маркса, за яким закріпили 6712 га землі, з них орної - 5869 га. Введення в дію в 1957 році Верхньоінгулецької зрошувальної системи дало змогу радгоспу відвести під полив 1503 га земель. Всі трудомісткі процеси в рільництві та в тваринництві механізовано.
Застосування передової агротехніки, мінеральних і органічних добрив дало змогу одержати високі врожаї зернових та овочевих культур, особливо на зрошуваних землях. Ланковий - механізатор В. С. Бєльчик у 1967 році виростив по 53,9 цнт озимої пшениці на площі 26 га, ланковий В. М. Ластович - по 42,2 цнт на площі 58 га, ланковий А. А. Хоменко - по 40,3 цнт на площі 48 га. Бригада овочівників В. Д. Ковальчук виростила по 153,1 цнт овочів з га на площі 108,5 га. У 1968 році радгосп мав 30Ю голів великої рогатої худоби та 1314 голів свиней. Доярка Н. С. Сролік надоювала по 2417 кг молока від кожної закріпленої за нею корови, М. Г. Матвєєва - по 2370 кг. Свинарка Є. О. Кривулько одержала по 17 поросят від свиноматки. Кращі
трудівники радгоспу відзначені високими урядовими нагородами. Серед них - доярка Л. Г. Геращенко нагороджена орденом Трудового
Червоного Прапора, комбайнер М. Д. Ткаченко - орденом «Знак Пошани».
Рік у рік перевиконують виробничі плани промислові підприємства. Багато суден збудовано на найбільшому підприємстві - Жовтневому суднобудівному заводі «Океан», спорудженому в 1951 році. В1957 році став до ладу завод ремонту автомашин, де виготовляються подрібнювачі{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
грубих кормів для худоби. Продукція цього підприємства йде в інші республіки та зарубіжні країни. Колектив заводу включився в боротьбу за звання підприємства комуністичної праці, 6 виробничих бригад вже удостоєні цього почесного звання. З 1956 року всі будівельні роботи в Жовтневому здійснювало управління № 13 тресту «Миколаївпромбуд», в 1967 році було створено ще одне будівельне управління - № 19. Вони зводять промислові об'єкти, житлові будинки, водопровідну та каналізаційну мережі. Краща виробничниця управління - бетонниця М. Л. Головченко у 1966 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Промисловий комбінат, створений на базі промартілі, виготовляє оцинкований посуд, металеві бочки, цементні плитки для тротуарів, годівниці для свино- і птахоферм та інші вироби. За останні роки розширився побутовий комбінат. Тут працює також міжобласний розподільник газу пропан-бутану. На околиці Жовтневого розміщено водоймище.
Понад 1300 робітників, службовців, вчителів, лікарів міста нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Восьмий п'ятирічний план трудівники міста завершили достроково: будівельне управління № 19 - на 104,5 проц., пересувна механізована колона № 102 «Миколаївпромбуду» - на 122,2 проц., рибоколгосп ім. Ольшанського по вилову та продажу риби державі - на 105 проц., радгосп ім. К. Маркса по продажу хліба державі - на 117 проц., молока - на 103 проц., м'яса - на 148 процентів. Завдяки зміцненню економіки зростає добробут радянських людей. Середня заробітна плата робітника радгоспу зросла з 67 крб. у 1959 році до 134 крб. в 1970 році. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання промисловістю планів реалізації продукції нагороджено по місту: орденом Леніна - В.О.Мацка, А. Т. Россошинського, Б. П. Смажевського, Г. Р. Чумакова, В. І. Яковлєва, орденом Жовтневої Революції - О. Ф. Семенова, М. Г. Андрієвського, Г. В. Кравченка, Г. С. Лук'яненка, М. А. Трофимчука; орденом Трудового Червоного Прапора - 23 чол.; орденом «Знак Пошани» - 28 чоловік, медаллю «За трудову доблесть» - 12 чоловік, медаллю «За трудову відзнаку» - 19 чоловік.
До XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України колективи підприємств міста взяли на себе підвищені зобов'язання, які з честю виконали, зокрема будівельне управління - на 116,9 проц., промкомбінат - на 105 проц., комбінат побутового обслуговування - на 127,6 проц., радгосп ім. К. Маркса по продажу м'яса державі - на 155 проц., а молока - на 130 проц. Жителі міста докладають усіх зусиль для успішного виконання рішень з'їздів.
У 1961 році Жовтневе стало містом районного підпорядкування. Головні вулиці і тротуари міста заасфальтовано. Вони потопають в зелені акацій, сріблястих тополь, кленів, чагарників. Біля багатьох будинків - клумби квітів. За останні роки в місті зведено 44 багатоповерхові будинки площею 33 тис. кв. метрів. Крім того, споруджено
4 тис. індивідуальних будинків. Методом народної будови насаджено Комсомольський парк, споруджено стадіон «Молодіжний», танцювальний майданчик. Вздовж берега Південного Бугу тягнеться пляж, вкритий золотистим піском, працює водна станція, причал приймає річкові трамваї. З ініціативи міської Ради вулиця ім. Леніна, алеї парку «Молодіжний» освітлені люмінесцентними світильниками, прокладено 11 тис. кв. метрів тротуарів, 5,4 тис. метрів водопроводу, побудовано дитячий комбінат на 80 місць. Для забезпечення побутових потреб трудящих у місті відкрито 26 магазинів, 6 їдалень, працює хлібозавод, харчокомбінат. Товарооборот торговельної мережі становить понад 12 млн. крб. на рік.
У місті є лікарня на 240 ліжок, поліклініка, санепідемстанція, станція швидкої допомоги, 2 жіночі і дитяча консультації, аптеки. В медичних закладах
працюють 53 лікарі, серед них заслужений лікар УРСР Г. Т. Хоменко; 138 працівників з середньою медичною освітою. Для малят відкрито 14 дошкільних закладів на 1942 місця.
В 6 середніх школах, двох школах робітничої молоді, заочній середній школі 282 вчителі навчають близько 5,1 тис. дітей і працюючої молоді. За заслуги в справі виховання учнів у комуністичному дусі і багаторічну педагогічну діяльність Радянський уряд нагородив вчителів М. М. Андрєєву і 3. І. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Пономаренко орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора - В. П. Голубченко, В. С. Мар'янко, орденом «Знак Пошани» - М. П. Хильченко. Вчительці середньої школи № 5 Г. В. Полупан у 1968 році присвоєно почесне звання заслуженої вчительки УРСР. З 1955 року в місті працює філіал вечірнього Миколаївського суднобудівного технікуму. 1963 року розпочало свою роботу медичне училище. У професійно-технічному училищі за 15 років з часу його заснування набули високої кваліфікації понад 1000 робітників. В місті працюють музична і дитяча спортивна школи, два кінотеатри, клуб.
У Будинку культури ім. Жовтневої революції - два зали на 555 і 250 місць, спортивний зал, бібліотека (29,1 тис. книг) та кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності і студій. Учасники художньої самодіяльності будинку культури не раз посідали призові місця на обласних оглядах. На всесоюзному огляді хоровий і танцювальний колективи одержали дипломи другого ступеня. Перед трудівниками Жовтневого виступають професіональні мистецькі колективи, артисти Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Львова, а також посланці братніх республік Грузії, Вірменії, Азербайджану, Білорусії.
В місті працює філіал Миколаївського вечірнього університету марксизму-ле- - нінізму, на підприємствах, в установах, організаціях - мережа політшкіл, шкіл основ марксизму-ленінізму, теоретичних семінарів, численний колектив політінфор- маторів та агітаторів. Багато слухачів відвідують народні університети здоров'я та педагогічних знань.
Напередодні і в дні Ленінського ювілею трудящі підприємств, будов, організацій, установ, навчальних закладів прослухали цикли лекцій прожиття і діяльність В. І. Леніна. Відбулися зустрічі учнів шкіл з Героями Соціалістичної Праці та кавалерами ордена Леніна.
Багатогранне трудове й культурне життя міста спрямовують і організовують 29 партійних організацій, які об'єднують 1499 комуністів. їх бойовими помічниками є 28 комсомольських організацій, що налічують 3542 комсомольці.
У складі міської Ради- 84 депутати, серед них - 46 комуністів, 32 передовики виробництва, 36 жінок. При Раді створено 8 комісій: культурно-освітню і народної освіти, соціалістичної законності і охорони громадського порядку, торгівлі і громадського харчування та комунального господарства, охорони здоров'я і соціального забезпечення, промисловості і будівництва, бюджетно-фінансову та в справах молоді.
Повсякденною творчою працею трудівники міста успішно здійснюють завдання нової п'ятирічки.
Жовтневе - центр району, площа якого 1,6 тис. кв. км, населення - 91,3 тис. чоловік. В районі 43 населені пункти, підпорядковані міській, 3 селищним і 10 сільським Радам; 3 колгоспи, 18 радгоспів, обласна сільськогосподарська дослідна станція, обласна станція штучного запліднення тварин, 101,3 тис. га орної землі (в т. ч. 21,6 тис. га зрошуваної), під садами і виноградниками 4,9 тис. га; 9 промислових підприємств, 6 будівельних організацій; 10 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерські пункти; 56 шкіл, медичне училище; 75 бібліотек, 55 будинків культури і клубів.
На північно-західній околиці Жовтневого виявлено рештки старогрецького городища IV-II ст. до н. є. та поселення перших століть н. е. Перші відомості про місто датуються XIII ст. У 1233 і 1236 рр. монголо-татари піддали руйнуванню дівочий монастир, що був розташований на цій території. Перша відома назва населеного пункту походила від імені литовського князя Вітовта, який під час походів на татар в кінці XIV ст. побудував тут укріплення та заснував митницю для торгівлі з ними. Вітовка значиться на карті французького інженера Боплана, що, перебуваючи в 1630-1648 рр. на службі у польського уряду, керував будівництвом фортець на півдні України. Мешканці її жили з рибальства та хліборобства: сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, вирощували городину. В лимані добували сіль.
За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року Вітовка разом з іншими населеними пунктами і землями між Дніпром та Південним Бугом відійшла
до Росії. Прагнучи якнайшвидше заселити цю територію, царський уряд роздавав відвойовані землі російським і українським поміщикам, чиновникам, офіцерам. Вітовка дісталася капітану Демському, який вивіз сюди 37 сімей кріпаків з іншого свого маєтку. Але під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Вітовку і землі навколо неї було передано до казенного відомства. Вся ця місцевість опинилася у прифронтовій зоні. 25 травня 1788 року сюди прибув фельдмаршал М. І. Куту- зов, який шукав зручного місця для переправи на правий берег для штурму Очакова. Таку переправу було знайдено в районі Волоської коси. Населення села всіляко допомагало російським військам, що готувалися до штурму турецької фортеці.
В селі побудували казарми і госпіталь, який протягом 1788-1790 рр. очолював видатний російський і український лікар Д. С. Самойлович. Тут він закінчив свою багаторічну працю «Способ самьій удобньїй как предизбежать язвочумящихся на судне мореходном людей», що була надрукована у Миколаєві в 1803 році.
З 1789 року Вітовка, перейменована на Богоявленськ, стає адміралтейським поселенням. Для потреб російського флоту тут спорудили канатну фабрику. Збудували будинки для офіцерів, спорудили палац Потьомкіна, фонтан, заклали великий фруктовий сад, де висадили близько 1500 дерев. Населення Богоявленська поповнювалося за рахунок переселенців з Київської, Чернігівської, Могильовської, Московської губерній, звільнених від служби на флоті матросів, штурманів, дрібних чиновників, адміралтейських теслярів, солдатів-інвалідів, селян-втікачів. Всіх чоловіків віком від 12 до 60 років поділяли на три групи. Кожна з них в обов'язковому порядку працювала по три місяці на рік на суднобудівній верфі в Миколаєві, одержуючи плату за місяць від 1 крб. 56 коп. до 4 крб. 16 коп. Крім того, поселенці відбували різні повинності: перевозили пошту, надавали квартири для солдатів та офіцерів, ремонтували шляхи, колодязі тощо.
В 1790 році адміралтейські поселяни Богоявленська одержали по 15 десятин землі на ревізьку душу. 1795 року внаслідок проведеного розмежування селяни втратили частину землі. На той час у Богоявленську мешкало 452 чоловіки і 412 жінок. Багато селянських родин у зв'язку із зменшенням земельних наділів зубожіли і розорювалися. Зважаючи на численні скарги і клопотання селян, Чорноморське адміралтейство у 1824 році дозволило нарізати їм 3336 десятин землі графині Браницької і відмежувати 1434 десятини з пустки померлого поміщика Неранжича. Того ж року згідно з указом Сенату богоявленським селянам знову наділили по 15 десятин землі
на ревізьку душу. Проте кількість ревізьких душ визначалася ревізією 1795 року, тобто 452 душі одержали 6780 десятин. А фактично в селі на той час уже було 1695 ревізьких душ.
У 1806 році іноземець Шлейден відкрив у Богоявленську суконно-парусну фабрику, на якій поселян теж примушували працювати. В разі відмови вони повинні були сплачувати оброчні податки в сумі 10 крб. на місяць за {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}кожного робітника. На ці гроші власник фабрики наймав нових робітників. Тут працювали також майстри і ткачі, переселені сюди з білоруського села Кричева. Але в зв'язку з тим, що продукція цієї фабрики була низької якості і дорожчою, ніж продукція, виготовлена на інших фабриках країни, 1835 року її закрили. На цей час
в селі мешкало 2723 чоловіка. Основним заняттям населення ставало землеробство і рибальство.
В 1847 році Чорноморське адміралтейство знову порушило клопотання про виділення селянам додаткової землі. За указом Сенату від 17 квітня 1852 року їм було нарізано ще 2832 десятини суміжних з Богоявленськом казенних земель. Але у 1857 році у селі вже налічувалось 2956 ревізьких душ, а землі однак не вистачало. Напередодні реформи 1861 року на одну ревізьку душу припадало лише 4 десятини землі.
В 1859 році з 4509 жителів Богоявленська дворян було - 6, духовних осіб- 29, міщан - 6, удільних селян - 2, колишніх адміралтейських поселян - 4444, безстроково відпущених солдатів - 5, нижчих офіцерів та їх сімей - 15 чоловік.
Нестатки гнали селян із рідного села в пошуках заробітку. В 1860 році 142 сім'ї не мали землі і власного житла і наймали хати в інших поселян. 1864 року покинули село 127 чоловік і поїхали шукати долі на Кавказ, а в 1867 році - 400 чоловік. Сваволя з боку царських чиновників, тягар рекрутських та інших повинностей призводили до зростання незадоволення існуючими порядками та виступів проти експлуататорів. Жителька села В. Астремська скаржилася губернаторові на купця, який за борги чинив самосуд над односельцями, а М. Лебедева та О. Задорожня - на те, що в них забрали синів в рекрути замість куркульських синків.
З 1861 року жителів Богоявленська віднесено до стану міщан. Прискорення розвитку капіталістичних відносин після реформи 1861 року сприяло дальшому зростанню населення Богоявленська. Тут селилися сім'ї робітників миколаївських суднобудівних заводів. У 1877 році Богоявленськ перейменовано в посад і підпорядковано Херсонській губернській адміністрації. Того року кількість населення посаду становила 7522 чоловіка, в 1904 році - вже 9880 чоловік. Тут було 64 кустарні майстерні: бондарні, кузні, шевські, парова молотарка. Працювали 30 пивних та бакалійних крамничок. Щорічно в посаді відбувалося три ярмарки, де торгували кіньми, худобою, городиною, гончарними виробами, хлібом, сіллю та іншими товарами.
Після реформи переважна більшість жителів Богоявленська через малоземелля йшла на заводи, поповнюючи ряди миколаївських пролетарів. Тяжкі умови життя та каторжна праця породжували серед трудящих настрої невдоволення і протесту. Напередодні першої російської революції в селі розповсюджувалися прокламації, які надсилав сюди Миколаївський комітет РСДРП.
В 1904 році поліція відібрала у селянина Д. М. Павлова листівку «До всіх робітників» з такими закликами: «Хай живе соціалізм! Хай живе свобода! Геть підле, брехливе самодержавство!».
В кінці 1903 року робітники і селяни Богоявленська І. Т. Бєляєв, О. І. Задо- рожний, О. С. Савун, Т. М. Дяченко, І. Г. Сириця, С. П. Іванов утворили соціал- демократичний гурток. Гуртківці підтримували тісний зв'язок з представником Миколаївської організації РСДРП О. П. Борисовим, який проводив агітаційну роботу серед жителів Богоявленська. Члени гуртка відкрито агітували за необхідність збройного повстання. У 1903 році тут була підпільна друкарня миколаївських більшовиків.
Під впливом революційних подій 1905 року селяни восени захопили землю поміщика Волконського. У січні 1906 року губернатор послав у Богоявленськ роту солдатів лиманського полку. Проте наростання антиурядових настроїв не припинялося.
В липні 1907 року жандарми напали на слід гуртківців, більшість з них вони заарештували і відправили до Херсонської в'язниці. Після чотиримісячного слідства{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
H. С. Симонович та І. Т. Бєляева заслали до Сибіру, О. С. Савуна та С. П. Іванова- до Усть-Сисольська, Т. М. Дяченку й іншим учасникам заборонили жити в Богоявленську і взагалі у Херсонській губернії. Однак поліція виявила не всіх членів гуртка. Революційну діяльність серед трудящих Богоявленська продовжував вести
I. П. Литовченко, що працював у Миколаєві.
Запровадження столипінської реформи спричинило дальше обезземелення селянства, збільшення кількості малоземельних і безземельних. В 1906-1907 рр. 386 селянських господарств у Богоявленську мали менше десятини землі, 531 господарство - від 1 до 2 десятин, 183 - від 2 до 3 десятин, 262 - понад 3 десятини. Скуповуючи землі у великих землевласників та захоплюючи наділи у селян, які розорювалися, куркулі заснували кілька хуторів поблизу села.
У 1912 році у Богоявленську мешкало 11 989 чоловік, а 1916 року - 9306. Більшість хат була під соломою, третина жител - землянки і тільки десь близько трьох десятків куркульських будинків вкриті бляхою або черепицею. Над убогим селом височіли 2 церкви. Жителі брали воду з криниць, розташованих в балці, яка перетинала село із заходу на схід, і з фонтану. Царські власті зовсім не дбали про здоров'я і побут трудящих. У 1877 році мешканців Богоявленська обслуговував лише один фельдшер. Тільки в 1902 році в селі відкрили аптеку й амбулаторію, де працювали лікар, акушерка, два фельдшери. їм доводилося обслуговувати населення 49 навколишніх сіл. З 1000 народжених дітей у 1912 році померло 558.
М. Г. Ліванов, один з перших російських вчених в галузі агрономії та тваринництва, 1790 року заснував у Богоявленську сільськогосподарську школу практичного землеробства і тваринництва, яка проіснувала до 1797 року. Першу двокласну школу відкрито в 1869 році. На той час в ній навчалося лише 26 дітей, а в селі було 5 тис. населення. 1887 року школу відвідувало 114 учнів (населення зросло до 7522 чоловік). На початку XX ст. почала працювати земська школа. У 1910 році із 1147 дітей шкільного віку навчалося 3985. З трьох шкіл тільки одна мала своє приміщення, для інших наймали хати у місцевих жителів. 1912 року відкрили ще 4 початкові школи, 1913 - земську школу реорганізували на двокласне училище.
Нове лихоліття принесла трудовому люду Богоявленська імперіалістична війна. За три воєнних роки кількість населення зменшилася на 2683 чоловіка. Багато сімей втратили годувальників. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року представники від селян-бідняків Богоявленська звернулися до миколаївських більшовиків з проханням допомогти їм у розв'язанні земельного питання. Члени селянської комісії Миколаївської Ради разом з групою робітників- богоявленців заводу «Наваль» - більшовиком І. П. Литовченком, а також А. М. Середою, Д. Г. Дяченком, С. П. Могилевцем й іншими, організували мітинг. І. П. Литовченко і С. П« Могилевець, що виступали на мітингу, закликали односельців встановити владу Рад і відібрати землю у сусіднього поміщика Волконського. Після мітингу його учасники з червоним прапором пройшли по селу. Поліцейський пристав намагався розігнати демонстрантів, але його, двох урядників та 18 поліцейських демонстранти роззброїли. На сільському сході обрали тимчасовий волосний комітет,
до складу якого ввійшли переважно куркульсько-есерівські елементи. Комітет проводив політику Тимчасового уряду і навіть не ставив питання про наділення малоземельних селян землею.
Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила селянам шлях до нового життя. Із уст в уста передавалися перші звістки про декрети Радянської влади. Демобілізовані фронтовики разом з селянами почали відбирати у куркулів і поміщика землю. В другій половині січня 1918 року в Богоявленську було обрано першу Раду робітничих і селянських депутатів у складі А. М. Середи, Д. Г. Дяченка, С. П. Могилевця та інших. Рада конфіскувала землю та реманент у місцевих багатіїв і, спираючись на бідноту, почала наділяти землею насамперед безземельних і малоземельних селян.
Але 22 березня у село вступили австро-німецькі війська. Революційні перетворення були перервані. Надаючи важливого значення встановленню
зв'язків робітників міста з трудящими села, Миколаївський підпільний більшовицький комітет послав у Богоявленськ своїх представників для створення партизанського загону, який згодом під керівництвом С. П. Могилевця виступив проти окупантів. Після бою біля с. Широкої Балки {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}партизани змушені були відступити до Херсона. У Вавіловській волості німці оточили частину загону і захопили 18 чоловік, серед них П. Є. Ткаченка, О. С. Докієнка тут же розстріляли; С. П. Могилевця, Д. Г. Дяченка, Ф. Г. Криницького жорстоко побили шомполами і кинули до одеської в'язниці.
Проте трудящі Богоявленська не припиняли боротьби проти окупантів. 21 серпня 1918 року в селі були розповсюджені підпільниками листівки із закликом до повстання. 9 вересня херсонський губернський староста доповідав міністрові внутрішніх справ гетьманського уряду, що в деяких селах Херсонського повіту, в т. ч. і в Богоявленську, проводиться підпільна агітація проти існуючої на Україні влади. Частини Червоної Армії визволили Богоявленськ від іноземних загарбників 10 березня 1919 року.
Через кілька днів відбулися вибори до Ради, до складу якої ввійшли: А. М. Середа (голова), М. Г. Стахорський, Д. Г. Мезінов, П. П. Васильєв, П. С. Пашинський, П. І. Вербицький, В. М. Савун. Першочерговою турботою Ради було насамперед наділення землею малоземельних селян. Сільській бідноті передали урожай, зібраний на ланах князя Волконського. У куркулів конфіскували надлишки хліба. Рада збирала і відправляла частинам Червоної Армії продукти, допомагала сім'ям червоноармійців тощо. Для охорони порядку було створено міліцію.
У серпні 1919 року село захопили денікінці. Миколаївський підпільний комітет КП(б)У залишив для зв'язку з богоявленськими підпільниками комуніста В. А. Безрука. Йому допомагали жителі Богоявленська С. П. Могилевець, М. Г. Стахорський, А. М. Криницький, А. М. Середа. Військовий відділ підпільного комітету допоміг богоявленцям організувати партизанський загін і забезпечив його гвинтівками, кулеметами та грішми. Велику роботу щодо залучення до загону селян-бідняків Богоявленська та навколишніх сіл провели місцеві більшовики. У вересні загін, який очолив колишній фронтовик, син бідняка А. О. Кардаш, налічував близько 200 чоловік. Розташувався він в Богоявленську. За наказом військового відділу Миколаївського підпільного комітету загін виступив на допомогу партизанам Висунська, знищуючи на своєму шляху невеликі загони денікінців. З висунцями загін з'єднався на початку листопада 1919 року. В бою з ворогами 23-25 листопада він зазнав великих втрат і разом з іншими загонами почав відходити до Кривого Рога. Поблизу села Широкого на початку січня 1920 року партизани зустрілися з передовими частинами Червоної Армії і в лютому влилися до її лав. А. О. Кардаш був призначений командиром батальйону.
В лавах Червоної Армії богоявленці громили денікінські війська під Новим Бугом, Миколаївкою, станцією Роздільна. 30 січня, після вигнання білогвардійців з села, тут утворено ревком, який розгорнув роботу щодо зміцнення Радянської влади. На виконання закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року активісти села з допомогою повітових органів провадили облік землі і реманенту, визначали норми наділів. В кінці лютого з губкому комсомолу приїхав інструктор для організації комсомольського осередку, який очолив Г. А. Цввтухін. У квітні ревком передав свої функції новообраному волвиконкому на чолі з комуністом А. М. Середою, Для боротьби з бандитизмом було організовано спеціальний загін.
На початку літа, під час наступу барона Врангеля, радянські органи перехопили його телеграму, із змісту якої стало відомо про зговір білих з куркульськими бандами. В с. Копанях нелегально відбувся з'їзд представників куркульства ряду волостей, в т. ч. і Богоявленської, де вони мали домовитися про єдиний день заколоту проти Радянської влади. У зв'язку з небезпекою волвиконком 28 червня 1920 року був перетворений на ревком. Однак ліквідувати куркульську змову відразу не вдалося.
25 липня 1920 року 30 озброєних куркулів заарештували членів ревкому С. П. Могилевця, Т. Ф. Седнєва, вчительку С. Ю. Білинську, райпродкомісара Соколова і кинули їх в льох. Та за допомогою господаря будинку, під яким містився льох, заарештованим вдалося врятуватися. Протягом кількох днів куркулі підбурювали селян Богоявленська та сусідніх сіл до повстання проти Радянської влади. Але селяни не пішли за заколотниками. Бідняки і
середняки на мітингах висловлювали Радянській владі свою повну підтримку і вдячність за знищення вогнища контрреволюції і бандитизму. 1 серпня відновив роботу волосний виконавчий комітет. Велику допомогу подавав йому створений в липні 1920 року комітет незаможних селян. Першим його головою обрано селянина бідняка М. X. Фроленка. До складу КНС тоді входило 86 чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В грудні 1920 року в селі оформився партійний осередок з 5 комуністів, очолив його А. М. Середа. Тоді ж селяни організували і сільськогосподарську артіль ім. Карла Маркса, до якої поряд з комуністами села вступили 14 родин незаможних селян. Артіль мала 188 десятин землі.
На початку 1921 року Богоявленськ став волосним центром. Крім волвиконкому, тут були створені волосний партком, військовий комісаріат, вол комнезам, міліція. В тяжких умовах голодного 1921 року приступили селяни до відбудови
народного господарства. Партійні та радянські органи, КНС робили все можливе, щоб допомогти голодуючому населенню. В селі відкрили їдальню на 500 чоловік. Комнезам допоміг продовольством 320 родинам. В цей тяжкий час куркулі намагалися будь-що зірвати заходи Радянської влади. Від їх рук загинули член президії КНС Д. С. Іванов, а також два червоноармійці. Похорон загиблих вилився у демонстрацію трудящих, які вимагали якнайшвидше покінчити з бандитизмом.
хктивну участь у господарському та культурному будівництві брали жінки. Вони обирались до президії Ради, КНС, продовольчої комісії по роз'ясненню та виконанню продовольчого податку. За їх участю було організовано сельбуд, хату-читальню, дитячі будинки. С. К. Мельниченко, М. М. Адирову, П. І. Іванову,
B. О. Різниченко, Є. Д. Бардовську на волосних зборах обрано на 1-й Миколаївський губернський з'їзд робітниць і селянок, який відбувся 5-8 листопада 1920 року, а С. К. Мельниченко, М. М. Адирову і Є. Д. Бардовську на губернському з'їзді делегували на Всеукраїнський з'їзд робітниць і селянок у Харкові.
Протягом 1922 року в селі утворилися чотири артілі: «Прогрес комунізму», «Рання весна», «Золотий засів», «Червона зірка» та товариство спільного обробітку землі «Провесна». Слабкими були ці перші паростки соціалізму на селі. У них не вистачало техніки, реманенту, досвідчених керівників. У 1922 році в артілях з десятини зібрали лише по 9,6 пуда озимої пшениці, 36,4 пуда жита, 7 пудів проса, 9 пудів кукурудзи.1 все ж у цих колективах люди поступово вчилися господарювати по-новому.
Наприкінці 1923 року 699 жителів села, з них 238 членів КНС, вступили до сільськогосподарської кооперації. Тоді ж виникло сільське споживче товариство, яке об'єднувало 309 пайовиків. У жовтні 1924 року утворилася кустарно-промислова кооперативна трудова артіль «Червона гребля», що виготовляла гончарний посуд, цеглу, шила і лагодила взуття. 29 листопада 1925 року мешканці села І. О.Савун, М. О. Кучеренко, О. М. Бережецький, А. Ф. Білоножко і П. Г. Лошаков організували машинно-тракторне товариство «Охорона праці», а наступного року «Робітник» і «Новий шлях» та садово-виноградарське товариство «Незаможник».
Керівна роль у відбудові сільського господарства належала партійній (у складі якої на кінець 1924 року було 25 членів і кандидатів партії) і комсомольській (на той же час вона налічувала 21 члена комсомолу) організаціям, Раді і комнезаму. За даними Всесоїозного перепису 1926 року, в Богоявленську на той час проживало 7477 чоловік. В селі працювали амбулаторія, пологовий будинок, жіноча та дитяча консультації, дві аптеки, дитячі ясла. Ще в травні 1919 року сільська Рада прийняла рішення про відкриття трудової школи, яка почала роботу в 1920 році. Комуністка
C. Ю. Білинська (колишня вчителька) очолила відділ народної освіти при волвиконкомі. 1925 року в двох початкових та семирічній школах навчалося 496 дітей. В селі працювали також дві школи ліквідації неписьменності серед дорослих.
Масово-політична і виховна робота зосереджувалися в клубі-театрі, у 8 хатах- читальнях, агітпункті, сельбуді. Жителів залучали до занять в гуртках вивчення
історії партії та політичної економії, читали їм лекції, проводили бесіди. 1921 року учасники драмгуртка відзначили п'ятиріччя з дня смерті І. Я. Франка виставою «Украдене щастя». 1920 року в артілі ім. Карла Маркса
організовано бібліотеку, налічувала вона тоді всього 19 книжок. Через 2 роки почала працювати сільська бібліотека,, в якій 1925 року було вже 2124 книжки. Наступного року в селі відкрили кінотеатр.
Великі зрушення в житті села відбулися наприкінці 20-х років. 21 жовтня 1929 року партійні збори на основі рішень XV з'їзду партії постановили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}розпочати суцільну колективізацію в селі. Це рішення підтримали загальні сільські збори. Партійна організація разом з сільською Радою повела рішучу боротьбу з куркульством, яке агітувало селян не вступати в колгоспи. Протягом 1929-1932 рр. на базі невеликих артілей було створено 5 колгоспів: ім. К. Маркса, «12 років Жовтня», «Червоний прапор», «Добрий шлях», «Третій Інтернаціонал». Ці господарства одержали від держави позику на придбання сільськогосподарської техніки, коней, худоби, насіння. 1929 року в риболовецьку артіль ім. Т.Г.Шевченка об'єдналися і рибалки. Протягом наступного року було організовано ще три рибартілі - «12 років Жовтня», ім. Будьонного, «Голос рибалки», а 17 червня 1931 року всі вони об'єдналися в один рибоколгосп ім. Ворошилова.
В 1930 році в селі утворюється МТС, яка, крім богоявленських колгоспів, обслуговувала артілі сусідніх сіл - Свято-Троїцького, Галицинівки, Лупаревого, Новогригорівки та інших. Промислові підприємства Миколаєва забезпечили МТС пальним, запасними частинами та інструментами, передали їй 2 автомашини, цистерни, послали 40 трактористів, які працювали робітниками на заводах.
В роки перших п'ятирічок на полях колгоспів працювали 15 колісних та 3 гусеничних трактори, в бригадах з'явилися постійні польові стани. У колгоспах було 5 молочно-товарних ферм, 5 корівників, 3 свинарники, 4 вівчарні. Збільшилося поголів'я худоби, зросла її продуктивність. Біля тваринницьких ферм пробили свердловини, встановили вітродвигуни, які забезпечували господарство водою. У колгоспі «12 років Жовтня» вступила в дію система малого зрошення на площі 46' га. На початку 1938 року 5 колгоспів Богоявленська мали близько 15 тис. га орної землі. З кожного гектара вони збирали ярої пшениці 15-16 цнт, озимої - 17-18 цнт, соняшнику - 8-10 цнт, бавовнику - 5-8 цнт. Зміцнів і риболовецький колгосп. Тут було збудовано новий рибоприймальний пункт, де проводилася первинна обробка і засолювання риби. План вилову риби рік у рік перевиконувався.
Розширила своє виробництво промислова кооперативна артіль «13-річчя Жовтня» (раніше «Червона гребля»). Вона створила нову виробничу дільницю для навантаження будівельним піском річкових барж, залізничних вагонів та платформ. Протягом довоєнних п'ятирічок зросла матеріальна база Богоявленської МТС.
Багато сільських трударів у ці роки відзначено урядовими нагородами. Так, ланкову колгоспу «Червоний прапор» П. К. Кругликову за високі показники на збиранні бавовнику удостоєно ордена «Знак Пошани». У 1939 році вона аібрала 19,5 пнт бавовнику при зобов'язанні 10цнт. Колгосп одержав премію - легкову автомашину. Високою організацією праці і вмілим використанням техніки відзначилися тракторні бригади Богоявленської МТС - М. Є. Білявського, М. Й. Васильченка. Тракторист І. О. Талагаєв, який виробив 885 га м'якої оранки, став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві і був нагороджений Малою срібною медаллю. Жіноча тракторна бригада у складі Г. С. Андрієвської, Є. Ф. Яковлєвої, Н. К. Григораш, О. Д. Блінцової, Н. Г. Простякової, М. І. Князевої та Є. Погорє- лової щодня виконували норми на 110-125 процентів.
В 1938 році в селі мешкало понад 11 тис. чоловік. У грудні того ж року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала Богоявленськ на
Жовтневе. Напередодні війни тут було споруджено 750 будинків, почали будувати дорогу з твердим покриттям. 1934 року відкрився пасажирський рух від станції Прибузька до станції Миколаїв. У 1939 році в селі було встановлено 700 радіоточок, понад 100 сімей користувалися радіоприймачами. Багато уваги приділялось охороні здоров'я трудящих. Працювали стаціонарна лікарня, жіноча та дитяча консультації, пологовий будинок, молочна кухня. У 1939 році побудовано нову школу на 360 місць. Середня, дві семирічні та 8 початкових шкіл охоплювали близько 1000 учнів, яких навчали 70 вчителів, третя частина з них мала вищу освіту. В
сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. Виступи хору і драматичного гуртка користувалися незмінним успіхом.
Під керівництвом територіальної партійної організації проводилася велика масово-політична робота серед населення. Комуністи і активісти колгоспів, установ, навчальних закладів вчилися в системі партійної освіти. Цікаву роботу проводила сільська бібліотека, яка мала понад 1200 читачів. Тут організовувалися читацькі конференції, диспути за творами М. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Островського, М. Шолохова та інших радянських письменників.
Коли мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини, понад тисячу чоловік з Жовтневого добровільно пішли захищати Вітчизну. Для боротьби з диверсантами у селі організували винищувальний батальйон з молодих робітників, колгоспників та старшокласників. Близько 2 тис. чоловік щодня працювали на будівництві оборонних споруд. Всі, хто міг, вийшли збирати врожай. На початку липня з колгоспів евакуювали худобу, майно, частково вивезли устаткування МТС.
Фашистські війська захопили село 16 серпня 1941 року. Протягом першого місяця окупації вороги розстріляли понад 30 комуністів і активістів. Гітлерівці нещадно грабували людей, молодь силою відправляли до Німеччини. Культурно- освітні заклади села перетворили на солдатські казарми. Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, в селі з'являлися листівки, в яких підпільники закликали радянських людей на боротьбу проти поневолювачів, друкували повідомлення Радінформбюро. Багато жителів переховували в своїх хатах бійців Червоної Армії, що тікали з німецького полону. В листопаді 1943 року група чеських антифашистів-офіцерів і солдатів на чолі з Ф. Тихим, В. Імро, Е. ІПранком і В. Кибат, яких залучила на свій бік підпільна організація «Миколаївського центру», здійснила ряд диверсійних актів в районі Жовтневого, де розміщувався артилерійський склад і аеродром гітлерівців.
22 березня 1944 року підрозділи 28-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта О. О. Гречкіна, бійці першого укріпленого району під командуванням полковника С. І. Нікітіна, до складу якого входили і моряки 384-го окремого морського батальйону (командир майор Ф. Є. Котанов), визволили село від окупантів. Рибалки А. Й. Волков, Д. О. Яновський, В. Д.Бережецький, І. М. Коба та інші разом з головою рибоколгоспу С. О. Федоровським під вогнем ворога зуміли відремонтувати сім човнів і баркасів для моряків-десантників. А. І. Андрєєв в штормову погоду провів від Жовтневого до Миколаєва по замінованому Південному Бугу групу з 67 моряків та саперів під командуванням старшого лейтенанта К. Ф. Ольшанського. Разом з іншими моряками-десантниками А. І. Андрєєв протягом двох діб вів важкий бій з численними силами ворога. Всім учасникам десанту було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, багатьом з них посмертно, в т. ч. і А. І. Андрєєву.
В Жовтневому, на березі Південного Бугу, там, звідки починав свій шлях десант, стоїть обеліск, а в дентрі - стела на честь 68 десантників, які своїм героїчним подвигом допомогли визволити Миколаїв від фашистських загарбників. Іменами Ольшанського, Андрєєва названо вулиці міста.
На фронтах війни воювали з фашистами 1028 уродженців Жовтневого, 370 з них загинули в боях за Батьківщину. Генерал-лейтенантом танкових військ завершив війну уродженець села М. К. Попель. Своє життя військового він описав у книгах «В тяжку годину», «Танки повернули на Захід», «Попереду Берлін», «Дні в полум'ї». Льотчик П. О. Козленко обороняв Москву, громив ворога на Орловсько-Курській дузі, форсував Дніпро, Віслу, Одер, штурмував Берлін. На своєму бомбардувальнику він зробив близько 200 бойових вильотів, знищивши 12 літаків, багато танків та іншої ворожої техніки.За ці подвиги П. О. Козленка удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. На Ладозькому озері героїчно захищав Ленінград підводник Я. М. Паливода. В одному з боїв на нього зненацька напала велика група фінських та німецьких солдатів. Безстрашний боєць відбивався до останнього патрона, а потім гранатою підірвав себе і фашистів, які його оточили.
За роки окупації фашистські загарбники завдали великої шкоди народному господарству села. Вони розграбували та знищили майно п'яти колгоспів і семи шкіл, вивезли устаткування МТС, колгоспну худобу, в рибоколгоспі знищили весь риболовецький флот, повністю зруйнували 81 і частково 791
будинок, 2 церкви - пам'ятки архітектури середини XIX століття. Тікаючи з Жовтневого, фашисти розстріляли 47 чоловік.
З перших днів після визволення Жовтневого від окупантів відновила діяльність сільська Рада. Робітники і колгоспники робили все, щоб {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відбудувати зруйноване ворогом господарство, наблизити День Перемоги. У 1944 році трудящі села працювали на відбудові залізничних колій Миколаїв - Снігурівка та Миколаїв - Знам'янка. Колгоспники успішно виконали всі сільськогосподарські роботи 1944 року і здали до фонду Червоної Армії додатково 2177,5 тонн хліба. Сільська Рада і правління колгоспів організували допомогу сім'ям червоноармійців та потерпілим від окупації.
На початок 1945 року відновили роботу всі 5 колгоспів (ім. К. Маркса, «12 років Жовтня», «Червоний прапор», «Добрий шлях», «Третій Інтернаціонал») і МТС. Господарства одержали довгострокові кредити. Промартіль «13-річчя Жовтня» почала випускати гончарний посуд, цеглу-сирець, випалювала вапно, черепицю. Рибартіль ім. Ворошилова в 1945 році зайняла третє місце у всесоюзному соціалістичному змаганні по вилову риби і одержала премію 5 тис. карбованців. Посильну допомогу колгоспам подавала МТС.Тракторні бригади МТС протягом весни 1945 року напружено боролися за виконання всіх сільськогосподарських робіт в стислі строки. Бригада М. Й. Васильченка виконувала норми виробітку на 125-140 проц. Багато уваги відбудові зруйнованого господарства приділяли Жовтневий райком КП(б)У та виконком районної Ради депутатів трудящих. З вересня 1944 року Жовтневе стало районним центром.
В березні 1945 року було створено парторганізації в господарстві ім. К. Маркса і МТС, в липні 1946 року -
в риболовецькій артілі ім. Ольшанського, в 1947 році - в колгоспі «12 років Жовтня». На своїх зборах вони обговорили постанову лютневого (1947 року) Пленуму ЦК ВКП(б) та березневого (1947 року) Пленуму ЦК КП(б)У «Про заходи по піднесенню сільського господарства в післявоєнний період» і розробили свої конкретні плани, спрямовані на виконання завдань першої післявоєнної п'ятирічки.
Зразки самовідданої праці показували багато трудівників села. У жовтні 1947 року тракторист МТС В. І. Лисенко виконав 2 річні норми, виробивши на 15-сильний тракто.р 1250 га умовної оранки. У 1948 році на жнивах відзначилися комбайнери І. В. Ткаченко і І. Ф. Ржевіцин, які скосили відповідно 368 і 326 га зернових і намолотили 7500 і 6480 цнт зерна.
Протягом 1950-1951рр. 5 колгоспів Жовтневого об'єдналися в 2: ім. К. Маркса і «Червоний прапор». Це дало можливість краще розвивати виробництво, повніше використовувати техніку, ширше впроваджувати електрифікацію та механізацію. За роки п'ятої п'ятирічки ці господарства збирали пересічно по 18,8 цнт з га пшениці, а бавовнику - по 7,5 цнт з га. По 8-9 цнт бавовнику з га одержали ланкові колгоспу «Червоний прапор» Г. І. Гордієнко і Є. М. Юсова, за що нагороджені орденом Леніна, а 6. М. Кругликова - орденом Трудового Червоного Прапора. Члени артілі А. Ф. Горбенко, Г. І. Гордієнко, Є. М. Юсова, К. П. Калиничева, В. І. Кара- козова, М. М. Дудка, Є. М. Кругликова, Т. С. Рубцова, М. С. Простякова і колгоспники артілі ім. К. Маркса К. А. Купрієвич, А. Д. Андрєєв, М. А. Россошинська, Н. П. Ткаченко, Є. І. Кошман, Т. Й. Гвозденко були учасниками ВСГВ у Москві 1954 року.
В 1956 році на базі колгоспів ім. К. Маркса і «Червоний прапор» створюється радгосп ім. К. Маркса, за яким закріпили 6712 га землі, з них орної - 5869 га. Введення в дію в 1957 році Верхньоінгулецької зрошувальної системи дало змогу радгоспу відвести під полив 1503 га земель. Всі трудомісткі процеси в рільництві та в тваринництві механізовано.
Застосування передової агротехніки, мінеральних і органічних добрив дало змогу одержати високі врожаї зернових та овочевих культур, особливо на зрошуваних землях. Ланковий - механізатор В. С. Бєльчик у 1967 році виростив по 53,9 цнт озимої пшениці на площі 26 га, ланковий В. М. Ластович - по 42,2 цнт на площі 58 га, ланковий А. А. Хоменко - по 40,3 цнт на площі 48 га. Бригада овочівників В. Д. Ковальчук виростила по 153,1 цнт овочів з га на площі 108,5 га. У 1968 році радгосп мав 30Ю голів великої рогатої худоби та 1314 голів свиней. Доярка Н. С. Сролік надоювала по 2417 кг молока від кожної закріпленої за нею корови, М. Г. Матвєєва - по 2370 кг. Свинарка Є. О. Кривулько одержала по 17 поросят від свиноматки. Кращі
трудівники радгоспу відзначені високими урядовими нагородами. Серед них - доярка Л. Г. Геращенко нагороджена орденом Трудового
Червоного Прапора, комбайнер М. Д. Ткаченко - орденом «Знак Пошани».
Рік у рік перевиконують виробничі плани промислові підприємства. Багато суден збудовано на найбільшому підприємстві - Жовтневому суднобудівному заводі «Океан», спорудженому в 1951 році. В1957 році став до ладу завод ремонту автомашин, де виготовляються подрібнювачі{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
грубих кормів для худоби. Продукція цього підприємства йде в інші республіки та зарубіжні країни. Колектив заводу включився в боротьбу за звання підприємства комуністичної праці, 6 виробничих бригад вже удостоєні цього почесного звання. З 1956 року всі будівельні роботи в Жовтневому здійснювало управління № 13 тресту «Миколаївпромбуд», в 1967 році було створено ще одне будівельне управління - № 19. Вони зводять промислові об'єкти, житлові будинки, водопровідну та каналізаційну мережі. Краща виробничниця управління - бетонниця М. Л. Головченко у 1966 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Промисловий комбінат, створений на базі промартілі, виготовляє оцинкований посуд, металеві бочки, цементні плитки для тротуарів, годівниці для свино- і птахоферм та інші вироби. За останні роки розширився побутовий комбінат. Тут працює також міжобласний розподільник газу пропан-бутану. На околиці Жовтневого розміщено водоймище.
Понад 1300 робітників, службовців, вчителів, лікарів міста нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Восьмий п'ятирічний план трудівники міста завершили достроково: будівельне управління № 19 - на 104,5 проц., пересувна механізована колона № 102 «Миколаївпромбуду» - на 122,2 проц., рибоколгосп ім. Ольшанського по вилову та продажу риби державі - на 105 проц., радгосп ім. К. Маркса по продажу хліба державі - на 117 проц., молока - на 103 проц., м'яса - на 148 процентів. Завдяки зміцненню економіки зростає добробут радянських людей. Середня заробітна плата робітника радгоспу зросла з 67 крб. у 1959 році до 134 крб. в 1970 році. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання промисловістю планів реалізації продукції нагороджено по місту: орденом Леніна - В.О.Мацка, А. Т. Россошинського, Б. П. Смажевського, Г. Р. Чумакова, В. І. Яковлєва, орденом Жовтневої Революції - О. Ф. Семенова, М. Г. Андрієвського, Г. В. Кравченка, Г. С. Лук'яненка, М. А. Трофимчука; орденом Трудового Червоного Прапора - 23 чол.; орденом «Знак Пошани» - 28 чоловік, медаллю «За трудову доблесть» - 12 чоловік, медаллю «За трудову відзнаку» - 19 чоловік.
До XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України колективи підприємств міста взяли на себе підвищені зобов'язання, які з честю виконали, зокрема будівельне управління - на 116,9 проц., промкомбінат - на 105 проц., комбінат побутового обслуговування - на 127,6 проц., радгосп ім. К. Маркса по продажу м'яса державі - на 155 проц., а молока - на 130 проц. Жителі міста докладають усіх зусиль для успішного виконання рішень з'їздів.
У 1961 році Жовтневе стало містом районного підпорядкування. Головні вулиці і тротуари міста заасфальтовано. Вони потопають в зелені акацій, сріблястих тополь, кленів, чагарників. Біля багатьох будинків - клумби квітів. За останні роки в місті зведено 44 багатоповерхові будинки площею 33 тис. кв. метрів. Крім того, споруджено
4 тис. індивідуальних будинків. Методом народної будови насаджено Комсомольський парк, споруджено стадіон «Молодіжний», танцювальний майданчик. Вздовж берега Південного Бугу тягнеться пляж, вкритий золотистим піском, працює водна станція, причал приймає річкові трамваї. З ініціативи міської Ради вулиця ім. Леніна, алеї парку «Молодіжний» освітлені люмінесцентними світильниками, прокладено 11 тис. кв. метрів тротуарів, 5,4 тис. метрів водопроводу, побудовано дитячий комбінат на 80 місць. Для забезпечення побутових потреб трудящих у місті відкрито 26 магазинів, 6 їдалень, працює хлібозавод, харчокомбінат. Товарооборот торговельної мережі становить понад 12 млн. крб. на рік.
У місті є лікарня на 240 ліжок, поліклініка, санепідемстанція, станція швидкої допомоги, 2 жіночі і дитяча консультації, аптеки. В медичних закладах
працюють 53 лікарі, серед них заслужений лікар УРСР Г. Т. Хоменко; 138 працівників з середньою медичною освітою. Для малят відкрито 14 дошкільних закладів на 1942 місця.
В 6 середніх школах, двох школах робітничої молоді, заочній середній школі 282 вчителі навчають близько 5,1 тис. дітей і працюючої молоді. За заслуги в справі виховання учнів у комуністичному дусі і багаторічну педагогічну діяльність Радянський уряд нагородив вчителів М. М. Андрєєву і 3. І. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Пономаренко орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора - В. П. Голубченко, В. С. Мар'янко, орденом «Знак Пошани» - М. П. Хильченко. Вчительці середньої школи № 5 Г. В. Полупан у 1968 році присвоєно почесне звання заслуженої вчительки УРСР. З 1955 року в місті працює філіал вечірнього Миколаївського суднобудівного технікуму. 1963 року розпочало свою роботу медичне училище. У професійно-технічному училищі за 15 років з часу його заснування набули високої кваліфікації понад 1000 робітників. В місті працюють музична і дитяча спортивна школи, два кінотеатри, клуб.
У Будинку культури ім. Жовтневої революції - два зали на 555 і 250 місць, спортивний зал, бібліотека (29,1 тис. книг) та кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності і студій. Учасники художньої самодіяльності будинку культури не раз посідали призові місця на обласних оглядах. На всесоюзному огляді хоровий і танцювальний колективи одержали дипломи другого ступеня. Перед трудівниками Жовтневого виступають професіональні мистецькі колективи, артисти Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Львова, а також посланці братніх республік Грузії, Вірменії, Азербайджану, Білорусії.
В місті працює філіал Миколаївського вечірнього університету марксизму-ле- - нінізму, на підприємствах, в установах, організаціях - мережа політшкіл, шкіл основ марксизму-ленінізму, теоретичних семінарів, численний колектив політінфор- маторів та агітаторів. Багато слухачів відвідують народні університети здоров'я та педагогічних знань.
Напередодні і в дні Ленінського ювілею трудящі підприємств, будов, організацій, установ, навчальних закладів прослухали цикли лекцій прожиття і діяльність В. І. Леніна. Відбулися зустрічі учнів шкіл з Героями Соціалістичної Праці та кавалерами ордена Леніна.
Багатогранне трудове й культурне життя міста спрямовують і організовують 29 партійних організацій, які об'єднують 1499 комуністів. їх бойовими помічниками є 28 комсомольських організацій, що налічують 3542 комсомольці.
У складі міської Ради- 84 депутати, серед них - 46 комуністів, 32 передовики виробництва, 36 жінок. При Раді створено 8 комісій: культурно-освітню і народної освіти, соціалістичної законності і охорони громадського порядку, торгівлі і громадського харчування та комунального господарства, охорони здоров'я і соціального забезпечення, промисловості і будівництва, бюджетно-фінансову та в справах молоді.
Повсякденною творчою працею трудівники міста успішно здійснюють завдання нової п'ятирічки.