Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Березанка
Беререзанка (до 1914 року - Александерфельд, до 1923 року - Суворове, до 1966 року - Тилігуло-Березанка) - селище міського типу, розташоване в долині балки Сосика, біля Сосицького лиману. Відстань їдо обласного центру - 57 км, до найближчої залізничної станції Березівка - 50 км. За 2 км від селища проходить автотраса Миколаїв - Одеса. Населення - 2712 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Андріївка, Малахове, Марківка, Попільне. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Березанка - центр району, площа якого - 1,4 тис. кв. км, населення - 23,4 тис. чоловік. 51 населений пункт підпорядкований селищній і 11 сільським Радам. У районі - 11 колгоспів, 7 радгоспів, риболовецька артіль. Орної землі 92,4 тис. га, під садами і виноградниками - 1,1 тис. га. Є 6 промислових підприємств, одна будівельна організація. У районі функціонують 4 лікарні, 3 колгоспних пологових будинки, 20 фельдшерсько-акушерських пунктів. Працюють 44 школи, 64 бібліотеки, 32 будинки культури і клуби.
Територія сучасного селища та його околиць була заселена вже в добу пізньої бронзи (XV-VIII ст. до н. е.) та скіфські часи (IV-II ст. до н. е.), про що свідчать рештки виявлених тут поселень. В XVI-XVII ст. в степах, що прилягають до Бере- занського, Сосицького і Тилігульського лиманів, були кочовища ногайських татар, зокрема Єдисанської, або Очаківської орди. Борючись за визволення споконвічних слов'янських земель від завойовників, сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про один з таких наїздів запорожців, що зупинилися на річці Сосику (в районі сучасного селища), згадується в «Меморіалі» військового судді П. Головатого від 1769 року. Під час російсько-турецької війни в 1787-1791 рр. з авангард- розвідкою тут кілька днів перебував російський полководець О. В. Суворов.
Після визволення південних українських степів від турків цією землею тривалий час володіли поміщики Погорельські, а пізніше - Арнольді. 1866 року 32 німці-колоністи, вихідці з старих німецьких колоній, що на Одещині, придбали у поміщика Олександра Арнольді 3337 десятин землі. На лівому схилі Сосицької балки вони заснували поселення, яке вперше згадується в письмових документах 1876 року під назвою Александерфельд. Користуючись пільгами царського уряду і володіючи великими ділянками землі (від 25 до 225 десятин), німецькі колоністи успішно розвивали своє господарство. В 1882 році тут було 60 дворів і 386 жителів.
Займалися колоністи хліборобством, вирощували пшеницю на продаж. Крім того, вони розводили велику рогату худобу, свиней. Більшість господарів володіла по 1-2 десятини виноградників, мала 15-20 робочих коней, 10-15 корів і щорічно різала на продаж 5-10 свиней. У спільному користуванні було 8 десятин саду.
Розташування села поблизу зручного шляху сприяло вигідному збуту сільськогосподарської продукції на ринках Одеси і Миколаєва. Щонеділі в Александерфельді збиралися базари, два рази на рік - багатолюдні ярмарки. Наприкінці XIX ст. в селі були паровий млин, олійниця, чинбарні, шевські та ковальські майстерні. 1882 року тут працювало 45 ремісників. Поблизу села видобували будівельний камінь, який збували по 5 крб. за сажень. 24 торговці мали свої лавки. Завдяки наявності сільськогосподарської техніки, достатній кількості тягла місцеві багатії кожного, навіть несприятливого для врожаю, року одержували з десятини значно вищий урожай, ніж поміщицькі селяни з сусідніх сіл Адамівки та Анатолівки, більшість яких мала невеликі наділи.
Через малоземелля й нестатки частина жителів цих сіл змушена була наймитувати у господарствах колоністів, де працювали ще й прийшлі сезонні сільськогосподарські робітники з Полтавської, Київської та Подільської губерній. Умови життя і праці наймитів були жахливі. Мешкали вони в стайнях, а харчувалися на т. зв. чорній кухні. За даними земської статистики, в 1890 році 10 проц. населення Александерфельда становили безземельні селяни, яким теж доводилося найматися до багатіїв. Оплата праці наймитів не перевищувала 20 коп. на день. Більшість заможних господарів наймала на постійну роботу до 5 і на сезонну - до 15 чоловік. 1889 року, наприклад, на колоністів працювало 103 чоловіка. Особливо терпіли від александерфельдських куркулів бідняки найближчого села Адамівки. У неврожайні роки багатії, користуючись напливом дешевої робочої сили з інших губерній, позичали місцевим наймитам хліб на
кабальних умовах, а платню за їх роботу дедалі знижували. Це викликало обурення селян. Весною 1905 року вони розібрали у куркулів та у сусіднього поміщика худобу, майно, реманент. Місцеві наймити припинили роботу й вимагали від багатіїв-колоністів підвищення оплати праці. Викликані війська придушили виступи. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Невдовзі після заснування села тут відкрито німецьку церковнопарафіяльну школу, яку з часом перетворено на чотирикласну. Заможні колоністи віддавали своїх дітей у міста для продовження навчання. До найближчого лікаря їздили за 40-50 верств у село Ландау чи місто Очаків. Не раз тут спалахували епідемії тифу, холери, масові захворювання на дифтерит, дизентерію та ін. хвороби. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі почав працювати фельдшерський пункт.
З початком імперіалістичної війни в 1914 році Александерфельд перейменували на Суворове. Було введено обов'язкове вивчення російської мови. Колоністи виконували трудову повинність. Різке зростання цін на предмети першої необхідності погіршило становище трудового селянства, ремісників. Наживалися багатії, які збу
вали для потреб армії худобу і хліб за високі ціни. 1916 року Суворове залишалося волосним центром, населення якого становило 531 чоловік, переважно німецької національності.
Наймити Суворового і біднота сусіднього з ним села Адамівки радо вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В лютому 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Волвиконком почав перерозподіл землі багатіїв-колоністів, наділяючи селян з розрахунку по 4,7 десятини на їдця. Бідноті передали також надлишки худоби та реманенту, конфісковані у куркулів.
Однак революційні перетворення на селі перервали австро-німецькі окупанти у березні 1918 року. їх всіляко підтримували заможні колоністи. Каральні загони, до яких вони охоче вступали, жорстоко розправлялися з радянськими активістами в Суворовому і навколишніх селах. В селі Ташиному ці загони чинили селянам екзекуції, навіть жінкам і літнім людям за те, що вони розподілили між собою землю і майно поміщика Габріеля. Восени 1918 року найбідніші жителі Суворового П. Філюк, Г. Бабенко, С. Фіногенов, Г. Кацафан і багато інших вступили до партизанського загону, створеного в сусідньому селі Анатолівці більшовиками-підпільниками М. Ф. Потриваєвим і П. С. Черниковим. У середині березня 1919 року партизани у складі Тилігуло-Березанського загону (командир М. І. Панченко) робили рейди по багатих німецьких колоніях, де реквізовували коней та зброю, разом з частинами Червоної Армії брали участь у боях за Одесу, а потім воювали у складі 403-го стрілецького Тилігуло-Березанського полку 45-ї Червонопрапорної Волинської дивізії, і В другій половині березня 1919 року з приходом радянських військ в селі було відновлено Радянську владу. Волревком розгорнув роботу щодо її зміцнення. Колоністи-куркулі чинили запеклий опір будь-яким його заходам. Ще раніше, в лютому
1919 року, місцеві багатії брали участь у розгромі Нечаянської комуни, яка проіснувала 2 місяці як радянський район. Влітку куркулі Суворового й навколишніх сіл напали на Одеському шляху, що за 2 км від Суворового, на продзагін, убили 20 червоноармійців та їх командира Новакова і комісара Стеценка. Послані з Очакова червоноармійці під командуванням Б. І. Павлюченка розбили ворожу банду. Куркулі допомагали й денікінцям, які наприкінці серпня захопили Суворове. На початку лютого
1920 року частини 122-ї стрілецької бригади 14-ї армії вибили білогвардійців із села.
В лютому 1920 року в Суворовому знову створено волревком, який очолив комуніст Й. Фекеке. Головою сільревкому став Ф. Ф. Фукс. Весною члени земельної комісії ревкому перерозподілили землю з розрахунку по 2,3 десятини на кожного їдця. Понад тисячу десятин землі, що належала раніше багатіям Суворового, було передано безземельним і малоземельним селянам Адамівки, Андріївки та хутора Малиші. Реквізовані у куркулів надлишки робочої худоби і реманенту також передали місцевій бідноті. Одночасно здійснювались заходи для своєчасного виконання населенням продрозверстки і трудової повинності. Велику допомогу в соціалістичній перебудові села подавав створений у 1920 році партійний осередок, до складу якого входило 6 чоловік. За активною участю комуністів у червні
того ж року організовано КНС. До комітету вступили бідняки з німців і середняки Суворового та навколишніх сіл. Під керівництвом комуністів, КНС провів значну роботу щодо землеустрою, забезпечення посівним матеріалом і реманентом бідняцьких господарств. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Комнезамівці стежили за своєчасним укладанням договорів по найму між бідняками й куркулями. Вони допомогли безземельним селянам Суворового, Адамівки, Андріїв- ки та хутора Малиші вилучити у куркулів надлишки землі, реманенту і посівного матеріалу. За їх участю у місцевих багатіїв відібрано млин, олійницю й крамницю, організовано товариство взаємодопомоги та сільськогосподарську кооперацію, що заготовляла продукти і продавала селянам реманент.
Після ліквідації врангелівської загрози ревкоми передали свої повноваження обраним на початку 1921 року сільському і волосному виконкомам Рад. У липні того ж року відбулася нарада членів виконкомів і комнезамів з питань радянського будівництва у німецьких колоніях. У прийнятій постанові учасники наради вітали заміну продрозверски продподатком і висловили впевненість, що цим заходом будуть створені всі можливості для піднесення бідняцьких і середняцьких господарств.
На початку 1922 року Суворовську волость об'єднали з Анатолівською. Новоство- рену волость з центром в Анатолівці назвали Тилігуло-Березанською. 1923 року Суворове увійшло до складу Тилігуло-Березанського району. Однак, наприкінці того ж року, враховуючи зручне територіальне розташування Суворового і наявність тут необхідних приміщень, центр Тилігуло-Березанського району перенесено в Суворове, згодом за селом закріпилася назва Тилігуло-Березанка.
Районні партійні та радянські організації, а також сільська Рада розгорнули широку організаторську і політичну роботу серед населення. 1924 року в Тилігуло-Березанці мешкало 660 чоловік, 94 проц. з яких становили німці. Поліпшилася допомога бідним селянським господарствам технікою. 1923 року створено прокатну станцію, яка мала 62 локомобілі, 61 молотарку. Агроцентру, створеному в селі, виділили 30 десятин землі. Вирощували тут сортове насіння. Вже у перший рік працівники агроцентру на 15 десятинах виростили по 180 пудів пшениці. Сільське кредитне товариство, створене у 1922 році, видало селянам 60 тис. крб. для купівлі сільськогосподарського реманенту і коней. В селі працював ветеринарний пункт.
Чимало зусиль докладали партійна організація й сільська Рада для поліпшення медичного обслуговування населення. В 1923 році на базі фельдшерського пункту відкрито лікарню на 15 ліжок, в якій працювали лікар і два спеціалісти з середньою освітою. Щорічно в селі проводився тиждень Червоного Хреста. В 1923 році 117 пудів продовольства, зібраного у цей тиждень, було відправлено пролетаріату Німеччини.
Уже в перші роки Радянської влади в Тилігуло-Березанці сталися зміни в галузі, культури. Розпочали роботу 2 початкові школи, які 1925 року перетворено на семирічні. В одній з них навчання проводилося українською мовою, в другій - німецькою і російською. При школах був інтернат на 48 дітей. У школах лікнепу навчалося понад 200 чоловік дорослого населення. Комсомольці (осередок організовано 1923 року) виступили ініціаторами організації культурного дозвілля трудящих села. Молодь відкрила сельбуд, при якому працювали драматичний, хоровий і танцювальний гуртки. Щонеділі населення мало можливість подивитися тут вистави. Крім художніх, працювали ще політичний та антирелігійний гуртки. Особливою популярністю серед жителів Тилігуло-Березанки і навколишніх сіл користувався фургон- музей агроцентру. Тільки за 1926 рік його учасники зробили 38 виїздів у 20 сіл і прочитали 40 лекцій. Комсомольці приділяли значну увагу підготовці допризовників. Для них проводилися регулярні заняття, читалися лекції на політичні теми, організовувалися зустрічі з учасниками громадянської війни, «тижні оборони».
Рік у рік зростав авторитет партійної організації, яка 1927 року налічувала 29 комуністів. Жителі села під впливом комуністів дедалі більше залучалися до різних форм колективної праці. В 1925 році організовано промислову артіль. Наступного року активісти села створили ТСОЗ і машинно-тракторне товариство.
5 грудня 1929 року члени партійної організації обговорили план колективізації на селі. Велику роль у здійсненні цього задуму відіграла
Тилігуло-Березанська кооперативна МТС. яка у весняну посівну кампанію 1929 року обслуговувала 18 ТСОЗів і 2 сільськогосподарські артілі. Наприкінці 1930 року 130 господарств Тилігуло- Березанки об'єдналися в сільськогосподарську артіль «Арм Бауер». Держава всіляко допомагала цьому господарству технікою, кредитами. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Розвитку та зміцненню артільного господарства намагалися перешкодити куркулі. Під час посівної 1931 року вони агітували селян виходити з артілі, забрати реманент і худобу. Партійна організація, зважаючи на місцеві умови (значну частину населення становили німці), насамперед приділяла велику увагу інтернаціональному вихованню колгоспників. Було створено спеціальну пропагандистську групу, члени якої читали лекції та доповіді німецькою мовою. Під впливом цієї пропаганди нестійкі селяни, що, піддавшись куркульській агітації, навесні 1931 року вийшли з колгоспу, знову повернулися до нього. Поступово справи в артілі налагоджувалися. 1931 року хлібороби достроково закінчили посівну ще й допомогли сусідньому колгоспу ім. Фрунзе. В колгоспі «Арм Бауер» було закладено 30 га виноградників і 40 га фруктового саду, які у передвоєнні роки давали прибуток 70-120 тис. карбованців.
Збільшувалися і врожаї зернових. Уже 1934 року колгосп зібрав зерна по 18 цнт з кожного га, а в наступні роки по 20-22 цнт. З 1933 року артіль спеціалізувалася на розведенні племінної худоби. Щорічно вона постачала іншим колгоспам району і області 30-40 молодих бугаїв-плідників і 60-70 теличок червоної степової породи. Тут була ферма великої рогатої худоби, свиноферма, вівцеферма, птахоферма, стайня на 150 коней. Колгосп придбав 4 вантажні автомашини, 2 двигуни (один з них використовувався для зрошення городніх культур), побудував артезіанський колодязь із вітряним двигуном. У хаті-лабораторії працював агрогурток, в якому навчалися ланкові, бригадири і рядові колгоспники - всього 35 чоловік. Діяв також зоотехнічний гурток. Завдяки наполегливій праці трудівників села колгосп в 1939 році став мільйонером. Члени артілі одержували на трудодень по 3-4 кг зерна і 3-4 крб. грошей.
На районну Дошку пошани не раз заносилися прізвища кращих бавовнярів колгоспу «Арм Бауер» X. Грібеле, М. ІПен, X. Тільман. У 1936 році кращого бригадира тракторної бригади Тилігуло-Березанської МТС К. С. Шпака нагороджено орденом «Знак Пошани», тоді ж йому присвоєно звання майстра техніки. Учасниками ВСГВ у 1939 році були механізатори М. П. Шевченко, В. А. Архипенко, Ф. А. Коржов, О. П. Шипін, Г. А. Пиж, Я. І. Бауер та інші.
У 30-х роках у селі працювали винокомбінат, промартіль, харчокомбінат, завод будівельних матеріалів, маслозавод, млин. Широко розгорталося житлове й культурно-побутове будівництво. В нових приміщеннях розмістилися середня школа, будинок культури, кінотеатр, їдальня. З ініціативи депутатів сільради Тилігуло-Бере- занка упорядковувалась. В центрі її насадили молодий парк. Село було радіофіковане. Райвиконком не раз відзначав в ці роки успішну роботу Тилігуло-Березанської сільської Ради. Активну участь в її роботі брав депутат райради, передовий комбайнер Тилігуло-Березанської МТС О. П. Шипін. Місцеві колгоспники виступили з ініціативою побудувати в районі зразкові шляхи. Поліпшилося медичне обслуговування населення: розширилася сільська лікарня до 45 ліжок, кількість медперсоналу в ній збільшилася до 5 чоловік. Всі діти навчалися в середній школі, де працювало 12 учителів. При будинку культури діяли гуртки художньої самодіяльності. Щовечора тут відбувалися концерти, аматори сцени ставили п'єси, грав духовий оркестр; для населення читалися лекції. Місцева агіткультбригада часто виступала перед трудівниками колгоспних ланів і в сусідніх селах. У кінотеатрі
п'ять разів на тиждень демонструвалися кінофільми. Працювали районна та дитяча бібліотеки.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у селі було 9 партійних організацій, що налічували 87 комуністів. Найбільш численними і активними були парторганізації при райвиконкомі, МТС, сільраді. Зросла громадська активність трудящих. Наприкінці вересня 1936 року жінки і школярі Тилігуло-Березанки внесли понад 500 крб. до фонду допомоги іспанським жінкам і дітям. 5 квітня 1938 року трудящі району урочисто зустрічали керівника відважної четвірки, що вела дослідження на дрейфуючій крижині,
Героя Радянського Союзу І. Д. Папаніна, який виступив перед населенням з розповіддю про роботу полярників.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, партійні організації робили все можливе, щоб успішно зібрати врожай, вчасно евакуювати майно МТС і колгоспу в східні райони країни. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
12 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. Вони вигнали звідси всіх людей, що не були німцями, понад 30 чоловік розстріляли у балці. Окупанти давали землю тим німцям, що погодилися працювати на них. Такі сім'ї було звільнено від податків і дозволено вести торгівлю. Відступаючи, гітлерівці вивезли все німецьке населення Тилігуло-Березанки до Німеччини.
Багато березанців мужньо боролись на фронтах Великої Вітчизняної війни. Зокрема, С. Ф. Сосюкін нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та п'ятьма бойовими медалями. І. П. Добров - учасник Яссько-Кишинівської операції 1944 року, визволяв Румунію, Будапешт. Він кавалер ордена Слави 3-х ступенів. Орденом Червоного Прапора й іншими нагородами відзначено полковника К. І. Синягина. З перших і до останніх днів війни воювали офіцери О. А. Проценко і його дружина О. П. Проценко, а також М. П. Кузьменко, М. М. Лайфура й інші.
30 березня 1944 року частини 5-ї ударної Армії визволили Тилігуло-Березанку від фашистів. Село лежало в руїнах. На кінець квітня тут жило лише 28 сімей. Райком партії, райвиконком та сільська Рада, що відновили свою роботу у травні, вжилй заходів для мобілізації трудящих району на допомогу тилігуло-березанцям у проведенні весняної сівби, відбудові колгоспу, МТС, підприємств місцевої промисловості, лікарні. Відновленому колгоспу присвоїли назву «Перемога». В село повернулися сім'ї, евакуйовані в тил країни та вигнані фашистами в період окупації. Люди працювали від зорі до зорі. Зразки самовідданої праці показували механізатори Тилігуло-Березанської МТС О. І. Кравченко, Г. В. Сиваєв. Весною 1944 року у короткий строк вони зібрали 4 трактори, відремонтували весь сільськогосподарський інвентар, що залишився після окупації. Під час жнив того ж року комбайнер Я. С. Гарницький за 25 робочих днів скосив 485 га колоскових і зекономив 217 кг пального. Тракторист Д. П. Охотниченко та службовці П. бгоров, Д. Євдоки- мов щодня скошували вручну по гектару озимої пшениці. На районному зльоті механізаторів, що відбувся у вересні 1944 року, були премійовані комбайнер Я. С. Гарницький та бригадир тракторної бригади І. І. Домінський. Протягом 1944- 1945 рр. колгосп «Перемога» освоїв довоєнні посівні площі. 1945 року колгоспники виростили високий урожай озимої пшениці, зібрали з кожного га по 25 цнт зерна і здали державі понад 2 тис. тонн хліба. За дострокове завершення комплексу сільськогосподарських робіт артіль занесено на районну Дошку пошани. Господарство успішно виконало плани продажу державі тваринницьких продуктів. Вже в квітні 1944 року стали до ладу електростанція, промкомбінат. З травня почали випускати продукцію маслозавод, млин, олійниця, винзавод.
Під час недільників і суботників відбудовувалися громадські приміщення та житлові будинки. Поступово відновлювалася мережа торговельних підприємств,
медичних і культосвітніх закладів. Протягом квітня - травня того ж року почали працювати будинок культури, бібліотека, кінотеатр. 1 вересня 1944 року відчинилися двері середньої школи. Комсомольці взяли шефство над роботою школи та культурно-освітніх закладів.
Трудящі села віддавали всі сили, щоб допомогти фронту. 1944-1945 рр. вони здали до фонду оборони 1,5 тис. цнт хліба, багато м'яса, масла, внесли на будівництво ескадрильї «Допризовник Миколаївщини» 51 тис. крб. Успішно було проведено в Тилігуло-Березанці передплату четвертої державної воєнної позики.
Вже 1945 року в районі працювало 52 колгоспи, 2 радгоспи, З МТС, 6 риболовецьких артілей. Райком партії і райвиконком провели велику роботу по відбудові народного господарства. 1945 року господарства району виконали план здачі державі сільгосппродуктів. Наприкінці того ж року при Тилігуло-Березанській сільській Раді почала працювати територіальна парторганізація, на обліку якої в наступному році було 5 комуністів. На партзборах, що відбулися в 1946 році, комуністи обговорили завдання 4-ї п'ятирічки і накреслили заходи для дальшого розвитку місцевої
промисловості і колгоспу. Комуністів закріпили за найважливішими ділянками виробництва. За роботу посівних і збиральних агрегатів відповідав М. К. Михайличенко; за тваринницькі ферми – Є. О. Сорочинський. Сільська Рада створила на виробничих ділянках депутатські пости. В 1946 році колгосп, яким керував учасник війни комуніст Ю. Я. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Шубкіс, першим у районі завершив сівбу ярових, а в наступному - першим виконав план здачі хліба державі. Вже 1948 року колгоспники досягли довоєнних валових зборів зерна. Добре працював колектив Тилігуло-Березанської МТС. За успішне виконання ремонту тракторів і машин у четвертому кварталі 1947 року Міністерство сільського господарства УРСР відзначило МТС грошовою премією. 1948 року орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено комбайнера Тилігуло-Березанської МТС Я. С. Гарницького.
В селі налагоджувалася робота культосвітніх закладів - клубів і бібліотек. При будинку культури діяли драматичний, танцювальний, хоровий та інші гуртки. Відомий український письменник, кандидат у депутати Верховної Ради УРСР М. П. Бажан, який зустрічався тут з виборцями у 1947 році, відзначив хорошу роботу сільської художньої самодіяльності. До села приїжджали театральні колективи Миколаєва й Одеси. За вмілу організаторську роботу першого секретаря райкому партії С. А. Булгакова 1948 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Значно зміцніла економіка колгоспу у 50-і роки. Важливою віхою в боротьбі за дальше піднесення колгоспного виробництва став вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС. У 1958 році артіль «Перемога» зібрала по 18 цнт зернових, по 19 цнт кукурудзи, по 15 цнт соняшнику. За друге повоєнне п'ятиріччя особливо успішно розвивалося тваринництво. Високо була оцінена робота кращих працівників районних організацій, колгоспу і МТС. 1958 року медаллю «За трудову доблесть» по району було відзначено 16 чоловік, ордена «Знак Пошани» удостоєно головного агронома Тилігуло-Березанської МТС Д. Я. Жадана, редактора районної газети С. С. Лоскут- никова, ордена Трудового Червоного Прапора - першого секретаря райкому партії О. С. Манюту.
На початку 60-х років колгосп «Перемога» вже був багатогалузевим міцним господарством. Велику роботу щодо зміцнення економіки артілі провела сільська Рада (з 1962 по 1966 рік Березакський район був ліквідований). В центрі її уваги завжди були корінні питання організації виробництва, поліпшення умов праці в польових таборах і на тваринницьких фермах. За допомогою шефів - робітників Чорноморського суднобудівного заводу в колгоспі побудовано 3 типові корівники на 750 голів, а також свиновідгодівельник на 10 тис. голів, де повністю механізовано всі виробничі процеси. В артілі почали розводити племінну велику рогату худобу. Протягом
семирічки колгосп щорічно перевиконував державні плани з усіх видів тваринницької продукції. В 1965 році план продажу хліба державі було значно перевиконано. По виробництву м'яса і молока колгосп посів перше місце серед господарств району.
Одностайним схваленням зустріли трудівники артілі у 1965 році рішення березневого Пленуму ЦК КПРС і квітневого Пленуму ЦК КП України. У травні 1965 року партійна організація (до її складу входило 26 комуністів) на зборах намітила конкретні заходи щодо виконання рішень цих пленумів. Між бригадами і фермами розгорнулося соціалістичне змагання за вирощення високих урожаїв, підвищення продуктивності тваринництва, зниження собівартості продукції та забезпечення рентабельності всіх галузей господарства. Того ж року в колгоспі створено школу передового досвіду; 5 виробничих бригад і ферм та 96 колгоспників включилися в змагання за комуністичне ставлення до праці. 1965 року першість у змаганні завоювали перша комплексна бригада комуніста О. Г. Чиньонного, а також ме- ханізатори-комуністи В. С. Новак, А. І. Крижов. 1966 року трудівники артілі зібрали в середньому з кожного га по 27 цнт зернових, 20 цнт соняшнику та 35 цнт кукурудзи. Навіть посушливого 1968 року врожай зернових становив тут 19 цнт з га. Ще в першому півріччі того ж року колгосп виконав річні плани продажу м'яса, молока і яєць. Значно зросли і прибутки колгоспу. 1968 року вони становили 2,2 млн. крб. проти 1,1 млн. крб. у 1965 році.
Артіль «Перемога» - велике багатогалузеве господарство , яке спеціалізується на виробництві свинини. За ним закріплено 4180 га
сільськогосподарських угідь, в т. ч. 3496 га орної землі. Артіль має 25 тракторів, 10 комбайнів, 10 автомашин. Рік у рік поліпшуються умови праці колгоспників. На фермах встановлено кормо- переробні машини, кормозапарники. До тваринницьких приміщень прокладено водопровід, механізовано доїння, роздачу кормів. На зимовий період біля ферм {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}заготовляють запаси кормів. Привітно й затишно в чотирьох кімнатах відпочинку тваринників, де можна послухати радіо, подивитися телепередачу, почитати газети, журнали, книги. Тут же обладнані роздягальні, душ, медичний профілакторій.
За врожайністю колгосп «Перемога» у 1970 році посів третє місце в районі. Переможцями у змаганні на честь Ленінського ювілею стали: тваринник М. І. Войтинов, шофер І. А. Суровицький, тракторист С. С. Гайдабас. Їх імена занесено на районну Дошку пошани. У районну Книгу трудової слави вписано прізвища переможців змагання бригадира другої комплексної бригади І. М. Сазонова, слюсаря О. В. Охотниченка, машиніста І. О. Афанасьєва, шофера М. В. Галицького. Завдання восьмої п'ятирічки хлібороби Березанки виконали достроково. У 1971 році за успішне виконання планів восьмої п'ятирічки орденом Жовтневої Революції нагороджені бригадир колгоспу «Перемога» І. М. Сазонов і головний агроном районного управління сільського господарства О. Ф. Бондар. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні перший секретар райкому КП України В. О. Таровик і механізатор колгоспу «Перемога» А. П. Черепньов. Орденом «Знак Пошани» відзначено 3 чоловіка. Хлібороби і тваринники у відповідь на рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України дали слово виконати дев'яту п'ятирічку за 4,5 роки. Колгосп виконав план перших чотирьох місяців 1971 року по всіх видах сільськогосподарської продукції.
У селищі є кілька підприємств місцевої промисловості. В нових приміщеннях розмістився комбінат побутового обслуговування, де працюють майстерні швейна, слюсарна, для ремонту годинників, взуттєва, де щорічно виготовляється нового взуття на 7-8 тис. крб. Березанський завод будівельних матеріалів за семирічку і восьму п'ятирічку збільшив обсяг виробництва продукції стандартних блоків, зріс видобуток бутового каменю. Успішно освоєно випуск черепиці, бетонних блоків та плит. Швидкими темпами веде будівництво районний «Міжколгоспбуд». 1966-1970 рр. в Березанці споруджено ним 8 багатоквартирних будинків, 60 будинків колгоспників, 4 тваринницькі ферми.
На харчокомбінаті за семирічку і восьму п'ятирічку у 2,2 раза збільшено випуск продукції. Колектив підприємства щорічно перевиконує виробничі плани. Так, у 1970 році продукції вироблено на суму 350 тис.крб. Успішно працюють вальцювальник О. Т. Головенко, робітниця О. І. Шевчук, пресувальниця Н. Г. Жигалова, які внесли гідний вклад у ленінський фонд п'ятирічки. На Березанському винпункті виробляються вина із європейських та гібридних сортів винограду.
12 первинних парторганізацій, в складі яких 198 комуністів, проводять велику організаторську і політичну роботу серед трудящих селища, їх першими помічниками є понад 450 комсомольців, що об'єднані в 14 комсомольських організаціях. Лише за перший квартал 1971 року за рахунок економії молодь передала понад 1 тис. крб. у фонд дев'ятої п'ятирічки. Комсомольці є організаторами збирання металолому, проведення суботників і недільників.
Селищна Рада постійно піклується про поліпшення побутового обслуговування населення. Депутати селищної Ради разом з працівниками райкому комсомолу виступили ініціаторами озеленення Березанки (1966 року Тилігуло-Березанка стала селищем міського типу і перейменована на Березанку). З парки, що насадила молодь, називають комсомольськими. Селищна Рада допомогла у спорудженні дитячого комбінату на 200 дітей. Особливу увагу Рада приділяє житловому будівництву - вона допомагає придбати колгоспникам будівельні матеріали для зведення нових і ремонту старих будинків. З 1965 до 1970 року в селищі виросло понад 400 будинків, у т. ч. адміністративний будинок, школа, районний універмаг. Простяглися нові вулиці - Суворова, Степова та ін. З промислових підприємств збудовано вальцьовий млин, олійницю, типову пекарню; стали до ладу комбінат побутового обслуговування, інкубаторна станція.
Про зростання життєвого рівня населення свідчать такі цифри: якщо 1968 року в місцевій ощадкасі був 5421 вкладник, то наступного - 6514. Лише за один рік сума вкладів зросла більше як на 1 млн. крб. Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих - розширено лікарню на 100 ліжок, відкрито пологовий будинок на 60 місць. У Березанській лікарні трудиться понад 50 медичних працівників, з них 30 мають вищу і середню спеціальну медичну освіту. Лікарня має три машини швидкої медичної допомоги. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В Березанській середній школі навчається 635 учнів. Є також вечірня і заочна школи для юнаків і дівчат, що працюють на виробництві. Педагогічний колектив налічує 45 учителів. Директором школи працює заслужена вчителька УРСР, лауреат премії ім. А.С. Макаренка, комуністка Г. А. Стрижакова. За плідну багаторічну роботу в 1966 році її нагороджено орденом Леніна, вона депутат районної Ради. Серед випускників Березанської середньої школи-80 учителів, 60 лікарів, 42 агрономи, 12 зоотехніків. Комсомольці школи допомагають колгоспникам оформляти червоні кутки на фермах, виступають у бригадах, на польових станах з концертами, лекціями. Юнаки та дівчата старших класів вчаться вирощувати пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу, овочі. Вони також доглядають за шкільним та колгоспним садами, виноградником. При Березанській школі діють музеї В. І. Леніна та краєзнавчий, куток бойової слави. Під час святкування Ленінського ювілею комсомольці провели
ленінський залік за працями В. І. Леніна «Завдання спілок молоді», «Чергові завдання Радянської влади», «Держава і революція».
Багатогранну роботу проводить Березанський будинок культури. До Ленінського ювілею тут відбулися тематичні вечори «Вічно живий», «Ленін іде по планеті», теоретична конференція «В. І. Ленін і Україна» тощо. Лектори РК КП України та товариства «Знання» часто виступають з лекціями перед трудящими селища. При будинку культури працюють гуртки: драматичний, хоровий, музичний, художнього читання. Агіткультбригада у складі 100 чоловік у 1968 і 1969 рр. на обласних оглядах сільських агіткультбригад посіла перше місце. Широко популярний серед трудящих райцентру і за його межами Березанський естрадний молодіжний ансамбль («БЕМА»), яким керує В. С. Лоскутников. В репертуарі цього колективу - сучасні пісні та інструментальні твори. На обласному фестивалі на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колективу присуджено друге місце серед молодіжних ансамблів області. Ансамбль був учасником республіканського фестивалю. Часто відвідують Березанку колективи Миколаївського театру ім. Чкалова, муздрамтеатру та обласної філармонії. В будинку культури відбуваються зустрічі з ветеранами праці, проводи молоді до лав Радянської Армії, комсомольські весілля. В райцентрі є кінотеатр, районна (для дорослих) і дитяча бібліотеки. Для любителів спорту є спортивний зал. Працюють секції: футбольна, волейбольна, туристська та ін. Влітку вихідні дні трудящі райцентру проводять на піщаних берегах Сосицького і Тилігульського лиманів.
Протягом дев'ятої п'ятирічки в селищі заплановано спорудити нове приміщення будинку культури, бібліотеки, хлібозаводу, гуртожиток для робітників, районну лікарню, аптеку, готель, пошту. Трудящі Березанки докладають всіх зусиль, щоб успішно перетворити в життя плани комуністичного будівництва.
Березанка - центр району, площа якого - 1,4 тис. кв. км, населення - 23,4 тис. чоловік. 51 населений пункт підпорядкований селищній і 11 сільським Радам. У районі - 11 колгоспів, 7 радгоспів, риболовецька артіль. Орної землі 92,4 тис. га, під садами і виноградниками - 1,1 тис. га. Є 6 промислових підприємств, одна будівельна організація. У районі функціонують 4 лікарні, 3 колгоспних пологових будинки, 20 фельдшерсько-акушерських пунктів. Працюють 44 школи, 64 бібліотеки, 32 будинки культури і клуби.
Територія сучасного селища та його околиць була заселена вже в добу пізньої бронзи (XV-VIII ст. до н. е.) та скіфські часи (IV-II ст. до н. е.), про що свідчать рештки виявлених тут поселень. В XVI-XVII ст. в степах, що прилягають до Бере- занського, Сосицького і Тилігульського лиманів, були кочовища ногайських татар, зокрема Єдисанської, або Очаківської орди. Борючись за визволення споконвічних слов'янських земель від завойовників, сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про один з таких наїздів запорожців, що зупинилися на річці Сосику (в районі сучасного селища), згадується в «Меморіалі» військового судді П. Головатого від 1769 року. Під час російсько-турецької війни в 1787-1791 рр. з авангард- розвідкою тут кілька днів перебував російський полководець О. В. Суворов.
Після визволення південних українських степів від турків цією землею тривалий час володіли поміщики Погорельські, а пізніше - Арнольді. 1866 року 32 німці-колоністи, вихідці з старих німецьких колоній, що на Одещині, придбали у поміщика Олександра Арнольді 3337 десятин землі. На лівому схилі Сосицької балки вони заснували поселення, яке вперше згадується в письмових документах 1876 року під назвою Александерфельд. Користуючись пільгами царського уряду і володіючи великими ділянками землі (від 25 до 225 десятин), німецькі колоністи успішно розвивали своє господарство. В 1882 році тут було 60 дворів і 386 жителів.
Займалися колоністи хліборобством, вирощували пшеницю на продаж. Крім того, вони розводили велику рогату худобу, свиней. Більшість господарів володіла по 1-2 десятини виноградників, мала 15-20 робочих коней, 10-15 корів і щорічно різала на продаж 5-10 свиней. У спільному користуванні було 8 десятин саду.
Розташування села поблизу зручного шляху сприяло вигідному збуту сільськогосподарської продукції на ринках Одеси і Миколаєва. Щонеділі в Александерфельді збиралися базари, два рази на рік - багатолюдні ярмарки. Наприкінці XIX ст. в селі були паровий млин, олійниця, чинбарні, шевські та ковальські майстерні. 1882 року тут працювало 45 ремісників. Поблизу села видобували будівельний камінь, який збували по 5 крб. за сажень. 24 торговці мали свої лавки. Завдяки наявності сільськогосподарської техніки, достатній кількості тягла місцеві багатії кожного, навіть несприятливого для врожаю, року одержували з десятини значно вищий урожай, ніж поміщицькі селяни з сусідніх сіл Адамівки та Анатолівки, більшість яких мала невеликі наділи.
Через малоземелля й нестатки частина жителів цих сіл змушена була наймитувати у господарствах колоністів, де працювали ще й прийшлі сезонні сільськогосподарські робітники з Полтавської, Київської та Подільської губерній. Умови життя і праці наймитів були жахливі. Мешкали вони в стайнях, а харчувалися на т. зв. чорній кухні. За даними земської статистики, в 1890 році 10 проц. населення Александерфельда становили безземельні селяни, яким теж доводилося найматися до багатіїв. Оплата праці наймитів не перевищувала 20 коп. на день. Більшість заможних господарів наймала на постійну роботу до 5 і на сезонну - до 15 чоловік. 1889 року, наприклад, на колоністів працювало 103 чоловіка. Особливо терпіли від александерфельдських куркулів бідняки найближчого села Адамівки. У неврожайні роки багатії, користуючись напливом дешевої робочої сили з інших губерній, позичали місцевим наймитам хліб на
кабальних умовах, а платню за їх роботу дедалі знижували. Це викликало обурення селян. Весною 1905 року вони розібрали у куркулів та у сусіднього поміщика худобу, майно, реманент. Місцеві наймити припинили роботу й вимагали від багатіїв-колоністів підвищення оплати праці. Викликані війська придушили виступи. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Невдовзі після заснування села тут відкрито німецьку церковнопарафіяльну школу, яку з часом перетворено на чотирикласну. Заможні колоністи віддавали своїх дітей у міста для продовження навчання. До найближчого лікаря їздили за 40-50 верств у село Ландау чи місто Очаків. Не раз тут спалахували епідемії тифу, холери, масові захворювання на дифтерит, дизентерію та ін. хвороби. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі почав працювати фельдшерський пункт.
З початком імперіалістичної війни в 1914 році Александерфельд перейменували на Суворове. Було введено обов'язкове вивчення російської мови. Колоністи виконували трудову повинність. Різке зростання цін на предмети першої необхідності погіршило становище трудового селянства, ремісників. Наживалися багатії, які збу
вали для потреб армії худобу і хліб за високі ціни. 1916 року Суворове залишалося волосним центром, населення якого становило 531 чоловік, переважно німецької національності.
Наймити Суворового і біднота сусіднього з ним села Адамівки радо вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В лютому 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Волвиконком почав перерозподіл землі багатіїв-колоністів, наділяючи селян з розрахунку по 4,7 десятини на їдця. Бідноті передали також надлишки худоби та реманенту, конфісковані у куркулів.
Однак революційні перетворення на селі перервали австро-німецькі окупанти у березні 1918 року. їх всіляко підтримували заможні колоністи. Каральні загони, до яких вони охоче вступали, жорстоко розправлялися з радянськими активістами в Суворовому і навколишніх селах. В селі Ташиному ці загони чинили селянам екзекуції, навіть жінкам і літнім людям за те, що вони розподілили між собою землю і майно поміщика Габріеля. Восени 1918 року найбідніші жителі Суворового П. Філюк, Г. Бабенко, С. Фіногенов, Г. Кацафан і багато інших вступили до партизанського загону, створеного в сусідньому селі Анатолівці більшовиками-підпільниками М. Ф. Потриваєвим і П. С. Черниковим. У середині березня 1919 року партизани у складі Тилігуло-Березанського загону (командир М. І. Панченко) робили рейди по багатих німецьких колоніях, де реквізовували коней та зброю, разом з частинами Червоної Армії брали участь у боях за Одесу, а потім воювали у складі 403-го стрілецького Тилігуло-Березанського полку 45-ї Червонопрапорної Волинської дивізії, і В другій половині березня 1919 року з приходом радянських військ в селі було відновлено Радянську владу. Волревком розгорнув роботу щодо її зміцнення. Колоністи-куркулі чинили запеклий опір будь-яким його заходам. Ще раніше, в лютому
1919 року, місцеві багатії брали участь у розгромі Нечаянської комуни, яка проіснувала 2 місяці як радянський район. Влітку куркулі Суворового й навколишніх сіл напали на Одеському шляху, що за 2 км від Суворового, на продзагін, убили 20 червоноармійців та їх командира Новакова і комісара Стеценка. Послані з Очакова червоноармійці під командуванням Б. І. Павлюченка розбили ворожу банду. Куркулі допомагали й денікінцям, які наприкінці серпня захопили Суворове. На початку лютого
1920 року частини 122-ї стрілецької бригади 14-ї армії вибили білогвардійців із села.
В лютому 1920 року в Суворовому знову створено волревком, який очолив комуніст Й. Фекеке. Головою сільревкому став Ф. Ф. Фукс. Весною члени земельної комісії ревкому перерозподілили землю з розрахунку по 2,3 десятини на кожного їдця. Понад тисячу десятин землі, що належала раніше багатіям Суворового, було передано безземельним і малоземельним селянам Адамівки, Андріївки та хутора Малиші. Реквізовані у куркулів надлишки робочої худоби і реманенту також передали місцевій бідноті. Одночасно здійснювались заходи для своєчасного виконання населенням продрозверстки і трудової повинності. Велику допомогу в соціалістичній перебудові села подавав створений у 1920 році партійний осередок, до складу якого входило 6 чоловік. За активною участю комуністів у червні
того ж року організовано КНС. До комітету вступили бідняки з німців і середняки Суворового та навколишніх сіл. Під керівництвом комуністів, КНС провів значну роботу щодо землеустрою, забезпечення посівним матеріалом і реманентом бідняцьких господарств. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Комнезамівці стежили за своєчасним укладанням договорів по найму між бідняками й куркулями. Вони допомогли безземельним селянам Суворового, Адамівки, Андріїв- ки та хутора Малиші вилучити у куркулів надлишки землі, реманенту і посівного матеріалу. За їх участю у місцевих багатіїв відібрано млин, олійницю й крамницю, організовано товариство взаємодопомоги та сільськогосподарську кооперацію, що заготовляла продукти і продавала селянам реманент.
Після ліквідації врангелівської загрози ревкоми передали свої повноваження обраним на початку 1921 року сільському і волосному виконкомам Рад. У липні того ж року відбулася нарада членів виконкомів і комнезамів з питань радянського будівництва у німецьких колоніях. У прийнятій постанові учасники наради вітали заміну продрозверски продподатком і висловили впевненість, що цим заходом будуть створені всі можливості для піднесення бідняцьких і середняцьких господарств.
На початку 1922 року Суворовську волость об'єднали з Анатолівською. Новоство- рену волость з центром в Анатолівці назвали Тилігуло-Березанською. 1923 року Суворове увійшло до складу Тилігуло-Березанського району. Однак, наприкінці того ж року, враховуючи зручне територіальне розташування Суворового і наявність тут необхідних приміщень, центр Тилігуло-Березанського району перенесено в Суворове, згодом за селом закріпилася назва Тилігуло-Березанка.
Районні партійні та радянські організації, а також сільська Рада розгорнули широку організаторську і політичну роботу серед населення. 1924 року в Тилігуло-Березанці мешкало 660 чоловік, 94 проц. з яких становили німці. Поліпшилася допомога бідним селянським господарствам технікою. 1923 року створено прокатну станцію, яка мала 62 локомобілі, 61 молотарку. Агроцентру, створеному в селі, виділили 30 десятин землі. Вирощували тут сортове насіння. Вже у перший рік працівники агроцентру на 15 десятинах виростили по 180 пудів пшениці. Сільське кредитне товариство, створене у 1922 році, видало селянам 60 тис. крб. для купівлі сільськогосподарського реманенту і коней. В селі працював ветеринарний пункт.
Чимало зусиль докладали партійна організація й сільська Рада для поліпшення медичного обслуговування населення. В 1923 році на базі фельдшерського пункту відкрито лікарню на 15 ліжок, в якій працювали лікар і два спеціалісти з середньою освітою. Щорічно в селі проводився тиждень Червоного Хреста. В 1923 році 117 пудів продовольства, зібраного у цей тиждень, було відправлено пролетаріату Німеччини.
Уже в перші роки Радянської влади в Тилігуло-Березанці сталися зміни в галузі, культури. Розпочали роботу 2 початкові школи, які 1925 року перетворено на семирічні. В одній з них навчання проводилося українською мовою, в другій - німецькою і російською. При школах був інтернат на 48 дітей. У школах лікнепу навчалося понад 200 чоловік дорослого населення. Комсомольці (осередок організовано 1923 року) виступили ініціаторами організації культурного дозвілля трудящих села. Молодь відкрила сельбуд, при якому працювали драматичний, хоровий і танцювальний гуртки. Щонеділі населення мало можливість подивитися тут вистави. Крім художніх, працювали ще політичний та антирелігійний гуртки. Особливою популярністю серед жителів Тилігуло-Березанки і навколишніх сіл користувався фургон- музей агроцентру. Тільки за 1926 рік його учасники зробили 38 виїздів у 20 сіл і прочитали 40 лекцій. Комсомольці приділяли значну увагу підготовці допризовників. Для них проводилися регулярні заняття, читалися лекції на політичні теми, організовувалися зустрічі з учасниками громадянської війни, «тижні оборони».
Рік у рік зростав авторитет партійної організації, яка 1927 року налічувала 29 комуністів. Жителі села під впливом комуністів дедалі більше залучалися до різних форм колективної праці. В 1925 році організовано промислову артіль. Наступного року активісти села створили ТСОЗ і машинно-тракторне товариство.
5 грудня 1929 року члени партійної організації обговорили план колективізації на селі. Велику роль у здійсненні цього задуму відіграла
Тилігуло-Березанська кооперативна МТС. яка у весняну посівну кампанію 1929 року обслуговувала 18 ТСОЗів і 2 сільськогосподарські артілі. Наприкінці 1930 року 130 господарств Тилігуло- Березанки об'єдналися в сільськогосподарську артіль «Арм Бауер». Держава всіляко допомагала цьому господарству технікою, кредитами. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Розвитку та зміцненню артільного господарства намагалися перешкодити куркулі. Під час посівної 1931 року вони агітували селян виходити з артілі, забрати реманент і худобу. Партійна організація, зважаючи на місцеві умови (значну частину населення становили німці), насамперед приділяла велику увагу інтернаціональному вихованню колгоспників. Було створено спеціальну пропагандистську групу, члени якої читали лекції та доповіді німецькою мовою. Під впливом цієї пропаганди нестійкі селяни, що, піддавшись куркульській агітації, навесні 1931 року вийшли з колгоспу, знову повернулися до нього. Поступово справи в артілі налагоджувалися. 1931 року хлібороби достроково закінчили посівну ще й допомогли сусідньому колгоспу ім. Фрунзе. В колгоспі «Арм Бауер» було закладено 30 га виноградників і 40 га фруктового саду, які у передвоєнні роки давали прибуток 70-120 тис. карбованців.
Збільшувалися і врожаї зернових. Уже 1934 року колгосп зібрав зерна по 18 цнт з кожного га, а в наступні роки по 20-22 цнт. З 1933 року артіль спеціалізувалася на розведенні племінної худоби. Щорічно вона постачала іншим колгоспам району і області 30-40 молодих бугаїв-плідників і 60-70 теличок червоної степової породи. Тут була ферма великої рогатої худоби, свиноферма, вівцеферма, птахоферма, стайня на 150 коней. Колгосп придбав 4 вантажні автомашини, 2 двигуни (один з них використовувався для зрошення городніх культур), побудував артезіанський колодязь із вітряним двигуном. У хаті-лабораторії працював агрогурток, в якому навчалися ланкові, бригадири і рядові колгоспники - всього 35 чоловік. Діяв також зоотехнічний гурток. Завдяки наполегливій праці трудівників села колгосп в 1939 році став мільйонером. Члени артілі одержували на трудодень по 3-4 кг зерна і 3-4 крб. грошей.
На районну Дошку пошани не раз заносилися прізвища кращих бавовнярів колгоспу «Арм Бауер» X. Грібеле, М. ІПен, X. Тільман. У 1936 році кращого бригадира тракторної бригади Тилігуло-Березанської МТС К. С. Шпака нагороджено орденом «Знак Пошани», тоді ж йому присвоєно звання майстра техніки. Учасниками ВСГВ у 1939 році були механізатори М. П. Шевченко, В. А. Архипенко, Ф. А. Коржов, О. П. Шипін, Г. А. Пиж, Я. І. Бауер та інші.
У 30-х роках у селі працювали винокомбінат, промартіль, харчокомбінат, завод будівельних матеріалів, маслозавод, млин. Широко розгорталося житлове й культурно-побутове будівництво. В нових приміщеннях розмістилися середня школа, будинок культури, кінотеатр, їдальня. З ініціативи депутатів сільради Тилігуло-Бере- занка упорядковувалась. В центрі її насадили молодий парк. Село було радіофіковане. Райвиконком не раз відзначав в ці роки успішну роботу Тилігуло-Березанської сільської Ради. Активну участь в її роботі брав депутат райради, передовий комбайнер Тилігуло-Березанської МТС О. П. Шипін. Місцеві колгоспники виступили з ініціативою побудувати в районі зразкові шляхи. Поліпшилося медичне обслуговування населення: розширилася сільська лікарня до 45 ліжок, кількість медперсоналу в ній збільшилася до 5 чоловік. Всі діти навчалися в середній школі, де працювало 12 учителів. При будинку культури діяли гуртки художньої самодіяльності. Щовечора тут відбувалися концерти, аматори сцени ставили п'єси, грав духовий оркестр; для населення читалися лекції. Місцева агіткультбригада часто виступала перед трудівниками колгоспних ланів і в сусідніх селах. У кінотеатрі
п'ять разів на тиждень демонструвалися кінофільми. Працювали районна та дитяча бібліотеки.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у селі було 9 партійних організацій, що налічували 87 комуністів. Найбільш численними і активними були парторганізації при райвиконкомі, МТС, сільраді. Зросла громадська активність трудящих. Наприкінці вересня 1936 року жінки і школярі Тилігуло-Березанки внесли понад 500 крб. до фонду допомоги іспанським жінкам і дітям. 5 квітня 1938 року трудящі району урочисто зустрічали керівника відважної четвірки, що вела дослідження на дрейфуючій крижині,
Героя Радянського Союзу І. Д. Папаніна, який виступив перед населенням з розповіддю про роботу полярників.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, партійні організації робили все можливе, щоб успішно зібрати врожай, вчасно евакуювати майно МТС і колгоспу в східні райони країни. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
12 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. Вони вигнали звідси всіх людей, що не були німцями, понад 30 чоловік розстріляли у балці. Окупанти давали землю тим німцям, що погодилися працювати на них. Такі сім'ї було звільнено від податків і дозволено вести торгівлю. Відступаючи, гітлерівці вивезли все німецьке населення Тилігуло-Березанки до Німеччини.
Багато березанців мужньо боролись на фронтах Великої Вітчизняної війни. Зокрема, С. Ф. Сосюкін нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та п'ятьма бойовими медалями. І. П. Добров - учасник Яссько-Кишинівської операції 1944 року, визволяв Румунію, Будапешт. Він кавалер ордена Слави 3-х ступенів. Орденом Червоного Прапора й іншими нагородами відзначено полковника К. І. Синягина. З перших і до останніх днів війни воювали офіцери О. А. Проценко і його дружина О. П. Проценко, а також М. П. Кузьменко, М. М. Лайфура й інші.
30 березня 1944 року частини 5-ї ударної Армії визволили Тилігуло-Березанку від фашистів. Село лежало в руїнах. На кінець квітня тут жило лише 28 сімей. Райком партії, райвиконком та сільська Рада, що відновили свою роботу у травні, вжилй заходів для мобілізації трудящих району на допомогу тилігуло-березанцям у проведенні весняної сівби, відбудові колгоспу, МТС, підприємств місцевої промисловості, лікарні. Відновленому колгоспу присвоїли назву «Перемога». В село повернулися сім'ї, евакуйовані в тил країни та вигнані фашистами в період окупації. Люди працювали від зорі до зорі. Зразки самовідданої праці показували механізатори Тилігуло-Березанської МТС О. І. Кравченко, Г. В. Сиваєв. Весною 1944 року у короткий строк вони зібрали 4 трактори, відремонтували весь сільськогосподарський інвентар, що залишився після окупації. Під час жнив того ж року комбайнер Я. С. Гарницький за 25 робочих днів скосив 485 га колоскових і зекономив 217 кг пального. Тракторист Д. П. Охотниченко та службовці П. бгоров, Д. Євдоки- мов щодня скошували вручну по гектару озимої пшениці. На районному зльоті механізаторів, що відбувся у вересні 1944 року, були премійовані комбайнер Я. С. Гарницький та бригадир тракторної бригади І. І. Домінський. Протягом 1944- 1945 рр. колгосп «Перемога» освоїв довоєнні посівні площі. 1945 року колгоспники виростили високий урожай озимої пшениці, зібрали з кожного га по 25 цнт зерна і здали державі понад 2 тис. тонн хліба. За дострокове завершення комплексу сільськогосподарських робіт артіль занесено на районну Дошку пошани. Господарство успішно виконало плани продажу державі тваринницьких продуктів. Вже в квітні 1944 року стали до ладу електростанція, промкомбінат. З травня почали випускати продукцію маслозавод, млин, олійниця, винзавод.
Під час недільників і суботників відбудовувалися громадські приміщення та житлові будинки. Поступово відновлювалася мережа торговельних підприємств,
медичних і культосвітніх закладів. Протягом квітня - травня того ж року почали працювати будинок культури, бібліотека, кінотеатр. 1 вересня 1944 року відчинилися двері середньої школи. Комсомольці взяли шефство над роботою школи та культурно-освітніх закладів.
Трудящі села віддавали всі сили, щоб допомогти фронту. 1944-1945 рр. вони здали до фонду оборони 1,5 тис. цнт хліба, багато м'яса, масла, внесли на будівництво ескадрильї «Допризовник Миколаївщини» 51 тис. крб. Успішно було проведено в Тилігуло-Березанці передплату четвертої державної воєнної позики.
Вже 1945 року в районі працювало 52 колгоспи, 2 радгоспи, З МТС, 6 риболовецьких артілей. Райком партії і райвиконком провели велику роботу по відбудові народного господарства. 1945 року господарства району виконали план здачі державі сільгосппродуктів. Наприкінці того ж року при Тилігуло-Березанській сільській Раді почала працювати територіальна парторганізація, на обліку якої в наступному році було 5 комуністів. На партзборах, що відбулися в 1946 році, комуністи обговорили завдання 4-ї п'ятирічки і накреслили заходи для дальшого розвитку місцевої
промисловості і колгоспу. Комуністів закріпили за найважливішими ділянками виробництва. За роботу посівних і збиральних агрегатів відповідав М. К. Михайличенко; за тваринницькі ферми – Є. О. Сорочинський. Сільська Рада створила на виробничих ділянках депутатські пости. В 1946 році колгосп, яким керував учасник війни комуніст Ю. Я. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Шубкіс, першим у районі завершив сівбу ярових, а в наступному - першим виконав план здачі хліба державі. Вже 1948 року колгоспники досягли довоєнних валових зборів зерна. Добре працював колектив Тилігуло-Березанської МТС. За успішне виконання ремонту тракторів і машин у четвертому кварталі 1947 року Міністерство сільського господарства УРСР відзначило МТС грошовою премією. 1948 року орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено комбайнера Тилігуло-Березанської МТС Я. С. Гарницького.
В селі налагоджувалася робота культосвітніх закладів - клубів і бібліотек. При будинку культури діяли драматичний, танцювальний, хоровий та інші гуртки. Відомий український письменник, кандидат у депутати Верховної Ради УРСР М. П. Бажан, який зустрічався тут з виборцями у 1947 році, відзначив хорошу роботу сільської художньої самодіяльності. До села приїжджали театральні колективи Миколаєва й Одеси. За вмілу організаторську роботу першого секретаря райкому партії С. А. Булгакова 1948 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Значно зміцніла економіка колгоспу у 50-і роки. Важливою віхою в боротьбі за дальше піднесення колгоспного виробництва став вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС. У 1958 році артіль «Перемога» зібрала по 18 цнт зернових, по 19 цнт кукурудзи, по 15 цнт соняшнику. За друге повоєнне п'ятиріччя особливо успішно розвивалося тваринництво. Високо була оцінена робота кращих працівників районних організацій, колгоспу і МТС. 1958 року медаллю «За трудову доблесть» по району було відзначено 16 чоловік, ордена «Знак Пошани» удостоєно головного агронома Тилігуло-Березанської МТС Д. Я. Жадана, редактора районної газети С. С. Лоскут- никова, ордена Трудового Червоного Прапора - першого секретаря райкому партії О. С. Манюту.
На початку 60-х років колгосп «Перемога» вже був багатогалузевим міцним господарством. Велику роботу щодо зміцнення економіки артілі провела сільська Рада (з 1962 по 1966 рік Березакський район був ліквідований). В центрі її уваги завжди були корінні питання організації виробництва, поліпшення умов праці в польових таборах і на тваринницьких фермах. За допомогою шефів - робітників Чорноморського суднобудівного заводу в колгоспі побудовано 3 типові корівники на 750 голів, а також свиновідгодівельник на 10 тис. голів, де повністю механізовано всі виробничі процеси. В артілі почали розводити племінну велику рогату худобу. Протягом
семирічки колгосп щорічно перевиконував державні плани з усіх видів тваринницької продукції. В 1965 році план продажу хліба державі було значно перевиконано. По виробництву м'яса і молока колгосп посів перше місце серед господарств району.
Одностайним схваленням зустріли трудівники артілі у 1965 році рішення березневого Пленуму ЦК КПРС і квітневого Пленуму ЦК КП України. У травні 1965 року партійна організація (до її складу входило 26 комуністів) на зборах намітила конкретні заходи щодо виконання рішень цих пленумів. Між бригадами і фермами розгорнулося соціалістичне змагання за вирощення високих урожаїв, підвищення продуктивності тваринництва, зниження собівартості продукції та забезпечення рентабельності всіх галузей господарства. Того ж року в колгоспі створено школу передового досвіду; 5 виробничих бригад і ферм та 96 колгоспників включилися в змагання за комуністичне ставлення до праці. 1965 року першість у змаганні завоювали перша комплексна бригада комуніста О. Г. Чиньонного, а також ме- ханізатори-комуністи В. С. Новак, А. І. Крижов. 1966 року трудівники артілі зібрали в середньому з кожного га по 27 цнт зернових, 20 цнт соняшнику та 35 цнт кукурудзи. Навіть посушливого 1968 року врожай зернових становив тут 19 цнт з га. Ще в першому півріччі того ж року колгосп виконав річні плани продажу м'яса, молока і яєць. Значно зросли і прибутки колгоспу. 1968 року вони становили 2,2 млн. крб. проти 1,1 млн. крб. у 1965 році.
Артіль «Перемога» - велике багатогалузеве господарство , яке спеціалізується на виробництві свинини. За ним закріплено 4180 га
сільськогосподарських угідь, в т. ч. 3496 га орної землі. Артіль має 25 тракторів, 10 комбайнів, 10 автомашин. Рік у рік поліпшуються умови праці колгоспників. На фермах встановлено кормо- переробні машини, кормозапарники. До тваринницьких приміщень прокладено водопровід, механізовано доїння, роздачу кормів. На зимовий період біля ферм {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}заготовляють запаси кормів. Привітно й затишно в чотирьох кімнатах відпочинку тваринників, де можна послухати радіо, подивитися телепередачу, почитати газети, журнали, книги. Тут же обладнані роздягальні, душ, медичний профілакторій.
За врожайністю колгосп «Перемога» у 1970 році посів третє місце в районі. Переможцями у змаганні на честь Ленінського ювілею стали: тваринник М. І. Войтинов, шофер І. А. Суровицький, тракторист С. С. Гайдабас. Їх імена занесено на районну Дошку пошани. У районну Книгу трудової слави вписано прізвища переможців змагання бригадира другої комплексної бригади І. М. Сазонова, слюсаря О. В. Охотниченка, машиніста І. О. Афанасьєва, шофера М. В. Галицького. Завдання восьмої п'ятирічки хлібороби Березанки виконали достроково. У 1971 році за успішне виконання планів восьмої п'ятирічки орденом Жовтневої Революції нагороджені бригадир колгоспу «Перемога» І. М. Сазонов і головний агроном районного управління сільського господарства О. Ф. Бондар. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні перший секретар райкому КП України В. О. Таровик і механізатор колгоспу «Перемога» А. П. Черепньов. Орденом «Знак Пошани» відзначено 3 чоловіка. Хлібороби і тваринники у відповідь на рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України дали слово виконати дев'яту п'ятирічку за 4,5 роки. Колгосп виконав план перших чотирьох місяців 1971 року по всіх видах сільськогосподарської продукції.
У селищі є кілька підприємств місцевої промисловості. В нових приміщеннях розмістився комбінат побутового обслуговування, де працюють майстерні швейна, слюсарна, для ремонту годинників, взуттєва, де щорічно виготовляється нового взуття на 7-8 тис. крб. Березанський завод будівельних матеріалів за семирічку і восьму п'ятирічку збільшив обсяг виробництва продукції стандартних блоків, зріс видобуток бутового каменю. Успішно освоєно випуск черепиці, бетонних блоків та плит. Швидкими темпами веде будівництво районний «Міжколгоспбуд». 1966-1970 рр. в Березанці споруджено ним 8 багатоквартирних будинків, 60 будинків колгоспників, 4 тваринницькі ферми.
На харчокомбінаті за семирічку і восьму п'ятирічку у 2,2 раза збільшено випуск продукції. Колектив підприємства щорічно перевиконує виробничі плани. Так, у 1970 році продукції вироблено на суму 350 тис.крб. Успішно працюють вальцювальник О. Т. Головенко, робітниця О. І. Шевчук, пресувальниця Н. Г. Жигалова, які внесли гідний вклад у ленінський фонд п'ятирічки. На Березанському винпункті виробляються вина із європейських та гібридних сортів винограду.
12 первинних парторганізацій, в складі яких 198 комуністів, проводять велику організаторську і політичну роботу серед трудящих селища, їх першими помічниками є понад 450 комсомольців, що об'єднані в 14 комсомольських організаціях. Лише за перший квартал 1971 року за рахунок економії молодь передала понад 1 тис. крб. у фонд дев'ятої п'ятирічки. Комсомольці є організаторами збирання металолому, проведення суботників і недільників.
Селищна Рада постійно піклується про поліпшення побутового обслуговування населення. Депутати селищної Ради разом з працівниками райкому комсомолу виступили ініціаторами озеленення Березанки (1966 року Тилігуло-Березанка стала селищем міського типу і перейменована на Березанку). З парки, що насадила молодь, називають комсомольськими. Селищна Рада допомогла у спорудженні дитячого комбінату на 200 дітей. Особливу увагу Рада приділяє житловому будівництву - вона допомагає придбати колгоспникам будівельні матеріали для зведення нових і ремонту старих будинків. З 1965 до 1970 року в селищі виросло понад 400 будинків, у т. ч. адміністративний будинок, школа, районний універмаг. Простяглися нові вулиці - Суворова, Степова та ін. З промислових підприємств збудовано вальцьовий млин, олійницю, типову пекарню; стали до ладу комбінат побутового обслуговування, інкубаторна станція.
Про зростання життєвого рівня населення свідчать такі цифри: якщо 1968 року в місцевій ощадкасі був 5421 вкладник, то наступного - 6514. Лише за один рік сума вкладів зросла більше як на 1 млн. крб. Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих - розширено лікарню на 100 ліжок, відкрито пологовий будинок на 60 місць. У Березанській лікарні трудиться понад 50 медичних працівників, з них 30 мають вищу і середню спеціальну медичну освіту. Лікарня має три машини швидкої медичної допомоги. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В Березанській середній школі навчається 635 учнів. Є також вечірня і заочна школи для юнаків і дівчат, що працюють на виробництві. Педагогічний колектив налічує 45 учителів. Директором школи працює заслужена вчителька УРСР, лауреат премії ім. А.С. Макаренка, комуністка Г. А. Стрижакова. За плідну багаторічну роботу в 1966 році її нагороджено орденом Леніна, вона депутат районної Ради. Серед випускників Березанської середньої школи-80 учителів, 60 лікарів, 42 агрономи, 12 зоотехніків. Комсомольці школи допомагають колгоспникам оформляти червоні кутки на фермах, виступають у бригадах, на польових станах з концертами, лекціями. Юнаки та дівчата старших класів вчаться вирощувати пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу, овочі. Вони також доглядають за шкільним та колгоспним садами, виноградником. При Березанській школі діють музеї В. І. Леніна та краєзнавчий, куток бойової слави. Під час святкування Ленінського ювілею комсомольці провели
ленінський залік за працями В. І. Леніна «Завдання спілок молоді», «Чергові завдання Радянської влади», «Держава і революція».
Багатогранну роботу проводить Березанський будинок культури. До Ленінського ювілею тут відбулися тематичні вечори «Вічно живий», «Ленін іде по планеті», теоретична конференція «В. І. Ленін і Україна» тощо. Лектори РК КП України та товариства «Знання» часто виступають з лекціями перед трудящими селища. При будинку культури працюють гуртки: драматичний, хоровий, музичний, художнього читання. Агіткультбригада у складі 100 чоловік у 1968 і 1969 рр. на обласних оглядах сільських агіткультбригад посіла перше місце. Широко популярний серед трудящих райцентру і за його межами Березанський естрадний молодіжний ансамбль («БЕМА»), яким керує В. С. Лоскутников. В репертуарі цього колективу - сучасні пісні та інструментальні твори. На обласному фестивалі на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колективу присуджено друге місце серед молодіжних ансамблів області. Ансамбль був учасником республіканського фестивалю. Часто відвідують Березанку колективи Миколаївського театру ім. Чкалова, муздрамтеатру та обласної філармонії. В будинку культури відбуваються зустрічі з ветеранами праці, проводи молоді до лав Радянської Армії, комсомольські весілля. В райцентрі є кінотеатр, районна (для дорослих) і дитяча бібліотеки. Для любителів спорту є спортивний зал. Працюють секції: футбольна, волейбольна, туристська та ін. Влітку вихідні дні трудящі райцентру проводять на піщаних берегах Сосицького і Тилігульського лиманів.
Протягом дев'ятої п'ятирічки в селищі заплановано спорудити нове приміщення будинку культури, бібліотеки, хлібозаводу, гуртожиток для робітників, районну лікарню, аптеку, готель, пошту. Трудящі Березанки докладають всіх зусиль, щоб успішно перетворити в життя плани комуністичного будівництва.