Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Нова Одеса
Нова Одеса (з 1776 до 1832 року с. Федорівка) - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на лівому березі річки Південного Бугу, за 45 км на північний захід від Миколаєва. До найближчої залізничної станції Баловне - 25 км. Населення - 12 400 чоловік. Селищній Раді підпорядковане також с. Криворіжжя. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Нова Одеса - центр району, площа якого 1,4 тис. кв. км. Населення - 40,2 тис. чоловік. У районі - селищна і 13 сільських Рад, яким підпорядкований 51 населений пункт. Тут є 15 колгоспів, 2 радгоспи, рибоколгосп, держлісорозсад- ник, за якими закріплено 101,2 тис. га орної землі; 8 промислових підприємств, З будівельні організації, 7 лікарень, 5 пологових будинків, 28 фельдшерсько-акушерських пунктів, 34 школи, 47 будинків культури і клубів, 29 бібліотек.
Поблизу Нової Одеси і Криворіжжя виявлено залишки мезолітичної стоянки і поселень доби бронзи та перших століть н. е. Біля селища розкопано також кургани скіфських часів, на одному з яких знайдено кам'яну бабу кочівників XI-XIII століть.
У середині XVIII ст. на місці сучасної Нової Одеси були зимівники запорізьких козаків, які входили до Бугогардівської паланки. Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. царський уряд подарував козацькій старшині ці землі. Для захисту від нападу кримських татар і турків 1776 року понад Південним Бугом був розмі
щений Херсонський пікінерський полк, сформований із запорізьких козаків, які того ж року заснували ряд сіл, в т. ч. і Федорівну. Назва села пішла від імені першого поселенця - запорожця Федора Осадчого. Перетворені на пікінерів козаки позбавлялися привілеїв і зобов'язувалися відбувати військову службу, сплачувати податки, виконувати державні повинності тощо. У 1783 ропі, після ліквідації пікінерських полків, Федорівна, як і навколишні села, адміністративно була підпорядкована начальнику Бузького козацького війська. На той час у селі мешкало 207 чоловік.
У складі єгерського корпусу під командуванням М. І. Кутузова федорівці брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., зокрема в обороні Кінбурна, у штурмі Очакова тощо. У 1797 році Бузьке військо було ліквідоване, а козаків переведено'на становище державних селян. З 1803 року, коли було відновлено Бузьке козацтво у складі 3 полків по 500 чоловік, Федорівка стає козацькою станицею. 1817 року (після закінчення Вітчизняної війни 1812 року, в якій козаки брали активну участь) жителів селища перетворено на військових поселенців. Запровадження військових поселень викликало хвилю народного гніву. Того ж року федорівці підтримали повстання бузьких козаків, яке сталося у Соколах. Та воно було жорстоко придушене через 3 місяці. До військово-польового суду віддано 93 найактивніших учасників, 64 з них засуджено до страти. У травні 1818 року, коли військові поселення мав оглянути цар, тут знову вибухає повстання.
У 1832 році полк Бузької уланської дивізії, що розмістився у Федорівці, став називатися Одеським, а село - Новою Одесою. 1857 року, після ліквідації військових поселень, Нова Одеса стає центром третього округу т. зв. Херсонського південного поселення. Вона увійшла до Херсонського повіту Херсонської губернії. 1859 року тут жило 2190 чоловік, на ревізьку душу припадало по 4 десятини землі. У 1860 році Нова Одеса дістала статус містечка.
Після 1867 року надільна земля, яку жителі Нової Одеси одержали ще після ліквідації військових поселень, перейшла у власність сільської общини. В той час тут налічувалося 806 ревізьких душ, на кожну з яких припадало 6 десятин землі. Селянські ділянки солончакової землі були розкидані понад річкою Гнилим Єланцем та у степу. Сінокісних угідь селяни не мали. Крім викупних платежів, вони сплачували ще й подушне 1,6-1,7 крб. Становище основної маси селянства рік у рік погіршувалося. Опріч феодального гноблення, воно зазнавало стихійних лих. Особливо постраждали селяни після неврожайного 1873 року. 847 з 3125 жителів містечка не мали хліба та інших продуктів харчування. Протягом 1880-1904 рр. неврожаї повторювалися через кожні 2-3 роки. Низька культура землеробства, нестача тягла були причиною низьких урожаїв навіть за сприятливих погодних умов. З 1890 по 1900 рр. селяни збирали в середньому по 20,8 пуда зерна з десятини. Тому біднота змушена була наймитувати у куркулів, йти на заробітки до Миколаєва. Багато жителів містечка плели кошики з рогози та лози, які 1890 року навіть експонувалися на виставці у Херсоні.
Значного розвитку набуло ремісництво. В цей час у Новій Одесі було 10 ковальських, 6 шевських, 15 чоботарських і 5 шорних майстерень, працювало 20 вітряків. Раз у півроку відбувалися ярмарки, двічі на тиждень - базари. Зростало населення. У 1897 році тут жило 5504 чоловіка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На рубежі XIX-XX ст. у містечку з'являється нелегальна соціал-демократична література, яку доставляли сюди миколаївські робітники. 1905 року в Новій Одесі організовується сільський комітет, який проводив роботу серед селян. Учасники цієї організації вимагали зниження орендної плати (в 1905 році вона становила 12 крб. 50 коп. за десятину проти 8 крб. 57 коп. в 1900 році), підвищення поденної оплати до 1 крб., наділення землею малоземельних. Протягом 1905 року селяни не раз нападали на поміщицькі садиби, розбирали худобу, зерно, реманент, палили панські будівлі. 5-б грудня 1905 року бідняки Й. В. Кир'ян, С. Д. Шевченко і Л. С. Романов організували з 90. селян озброєний загін, який у навколишніх економіях захопив зерно, сіно й інше майно. Для придушення виступу власті послали поліцейський загін і 2 сотні козаків. 60 учасників цього виступу було публічно покарано нагаями, а організаторів кинуто до в'язниці. 1907 року в Новій Одесі створюється соціал-демократичний гурток, члени якого влаштовували мітинги, збори, розповсюджували нелегальну літературу. Революційну роботу серед населення проводив також робітник миколаївського заводу «Наваль» М. М. Осадченко.
Після столипінської аграрної реформи із 1170 селянських господарств Нової Одеси 530 мали наділи від 1 до 5 десятин, решта - від 5 до 7 десятин, а 8 багатіям належала 1 тис. десятин землі. Біднота на своїх клаптиках збирала мізерні врожаї. Рятуючись від голоду, селяни продавали або здавали в оренду землю і мандрували в інші краї шукати кращої долі. Тільки 1914 року з Новоодеської волості в Тургайську й Акмолінську області виїхало 344 чоловіка.
У той же час заможна верхівка села, зосередивши в своїх руках великі площі землі та застосовуючи сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, виробляла багато хліба та інших сільськогосподарських продуктів, значна частина яких йшла на продаж і навіть вивозилася за кордон.
В кінці XIX ст. поблизу містечка на річці Південному Бузі збудовано вантажну пристань, а на початку XX ст. створено агентства Російського для зовнішньої торгівлі банку та Санкт-Петербурзького комерційного банку.
1874 року у Новій Одесі відкрита медична дільниця, яка обслуговувала 36 тис. чоловік з 59 населених пунктів. Через два роки тут почала працювати лікарня на 12 ліжок, що розміщувалася у тісній темній хаті. Лише у 1909 році збудовано приміщення лікарні на 16 ліжок з пологовим, інфекційним, хірургічним відділеннями, амбулаторією та аптекою. Штат лікарні складався з лікаря, трьох фельдшерів і акушерки. Багато корисного у справі розвитку охорони здоров'я зробили земський лікар О. П. Сеславінський і його помічник фельдшер І. О. Абрамов. З ініціативи Сеславінського було зведено нову лікарню, в 1910 році створено лабораторію, налагоджено боротьбу з інфекційними хворобами і трахомою. Проте смертність залишалася високою і серед дорослих щорічно становила в середньому
25 чоловік на 1 тис. населення, серед дітей - 304 на тисячу новонароджених.
Тільки 1860 року в містечку відкрилася волосна школа, де навчалося 25-30 хлопчиків. Вчителювали в ній випадкові люди. Так, у 1860-1864 рр. дітей виховували відставні унтер-офіцер, штабс-капітан, чиновники і семінарист. Міністерську та церковнопарафіяльну школи, що почали працювати з 1880 року, відвідували переважно діти заможних міщан. 80 проц. населення Нової Одеси не знало грамоти, зокрема, серед жінок 90 проц. були неписьменними.
У 1913 році в селі проживало 4560 чоловік. Коли почалася світова імперіалістична війна, багатьох чоловіків було мобілізовано на фронт. Бракувало робочих рук для обробітку землі. Населення голодувало. З фронту все частіше надходили повідомлення про загибель новоодесців.
Про Лютневу буржуазно-демократичну революцію жителі Нової Одеси почули на початку березня 1917 року. У ці дні в містечку і селах проходили мітинги. За розпорядженням херсонського повітового комісара сформовано волосний комітет «громадської безпеки»-орган Тимчасового уряду, до якого увійшли волосний старшина, писар, земські службовці та куркулі. Головою
комітету став мировий суддя. Згодом було обрано земельний комітет.Однак у ньому теж верховодили заможні селяни. Переконавшись, що нічого чекати від Тимчасового уряду, влітку і восени 1917 року бідняки засіяли поміщицькі й куркульські землі, скосили сіно. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та ленінські декрети про мир і землю, трудящі Нової Одеси на сільських сходках одностайно підтримали Радянську владу. Створена в січні 1918 року волосна Рада приступила до конфіскації майна у місцевих багатіїв і розподілу землі між селянами з розрахунку по 2,5 десятини на їдця.
Та у березні містечко захопили австро-німецькі окупанти. Селяни-бідняки піднялися на боротьбу з ворогом. За розпорядженням Одеського обласного революційного комітету влітку у Новоодеській волості сформовано підпільний загін з 150 чоловік, активними учасниками і організаторами якого стали М. М. Осадченко, В. Г. Завадський, Л. Г. Глазунов, О. І. Єгоров, В. І. Єгоров та інші. Очолив його місцевий житель Я. І. Казарцев, колишній фронтовик, учасник революційних подій 1905-1907 рр. у Новій Одесі та збройного повстання миколаївських робітників проти австро-німецьких окупантів. Партизани знищили понад 30 кайзерівських солдат і офіцерів, захоплювали зброю. На початку 1919 року загін влився
в ряди вознесенських партизан і брав участь у розгромі франко-грецьких інтервентів під Березівкою.
У другій половині березня 1919 року група радянських військ, що діяла на Одеському напрямку, при активній підтримці 1-го Вознесенського кавалерійського загону (командир Н. І. Урсулов) визволила Нову Одесу від петлюрівців, які хазяйнували тут з листопада 1918 року. Зразу ж почав працювати волревком (голова М. М. Осадченко). Під керівництвом волревкому і створеного у квітні партосередку2 трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Успішно виконавши план продрозверстки, жителі містечка здали на продпункт понад 1700 пудів хліба. Новоодесці також постачали продукти харчування і коней Червоній Армії, збирали продовольство для миколаївських робітників, а ті, в свою чергу, виділили селянам мануфактуру та інші промислові вироби. Але в кінці липня куркулі на чолі з білогвардійським офіцером підняли заколот і розправилися з активістами. У першій половині серпня інтернаціональний загін під командуванням П. О. Грудачова, що входив до складу 58-ї Радянської дивізії, ліквідував цей заколот. Проте наприкінці серпня 1919 року Нову Одесу захопили денікінці. Вони розстрілювали радянських активістів, повертали багатіям відібрану землю.
29 січня 1920 року містечко визволили частини 366-го полку 41-ї Радянської дивізії. Багато новоодесців, у т. ч. М. М. Косов, Л. Д. Кранга, М. В. Борян, С. І. Балакшей, боролися з денікінцями, врангелівцями і білополяками на фронтах громадянської війни. На бронепоїзді «Смерть Директорії» служили артилеристами О. Р. Співак та І. І. Кошматий. 16 лютого 1920 року у Новій Одесі створено волревком, головою якого став комуніст В. І Гажієв, а у березні на загальних зборах трудящих - Раду з 50 чоловік, яку очолила М. Т. Ковінська. У першій половині 1920 року виникає сільський партосередок на чолі з М. Д. Морозовим, а в жовтні того ж року - комсомольська організація з 18 юнаків і дівчат, секретарем якої обрано бідняка М. П. Табакара. В селі під керівництвом комуністів і Ради здійснювався розподіл 8 тис. десятин землі між бідняками. На їдця припало по 2,5 десятини. Держава допомагала селянам реманентом. У лютому 1920 року трудящі Нової Одеси успішно провели «тиждень фронту», здавши для Червоної Армії сотні пудів хліба, одяг, зброю. Організовано тут пройшов і «день пораненого червоноармійця», протягом якого жінки зібрали 8 пудів хліба, 15 пудів картоплі, З пуди пшона й інші продукти. У червні 1920 року в містечку створено комітет незаможних селян.
Зміцнювався союз робітничого класу і селянства. В кінці вересня і на початку жовтня 1920 року партійна організація Управління водного транспорту Миколаєва направила в Нову Одесу 42 робітники. Вони відремонтували селянам багато сівалок, плугів, борін, возів. Окремі запасні частини, цвяхи та інші матеріали робітники привезли із свого підприємства. У липні за рішенням секції губрад-наргоспу збудовано в містечку першу електростанцію. А в листопаді агітпароплав «Селянин» доставив обладнання для новоствореної майстерні ремонту сільськогосподарських машин.
Прибула велика група робітників з різних заводів, щоб навчити селян працювати на верстатах.
Після запровадження непу економічне життя містечка пожвавилося. Однак урожайність у селянських господарствах залишилась низькою. У селян не вистачало сільськогосподарських знарядь для якісного обробітку грунту. У 1921 році селяни збирали з десятини пшениці по 19,7 пуда, жита - 30,6, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}ячменю - 32 пуди. З ініціативи комуністів і комсомольців при активній участі комнезаму у лютому - березні 1921 року організовуються артілі «Першотравневі дні», «Трудова», «Героїзм праці», а наступного року - ще 7 ТСОЗів, які об'єднали понад 30 проц. селянських дворів з 1488 га землі. Волосний КНС виділив їм державного фонду 1 тис. пудів посівного матеріалу, тяглову силу та сільськогосподарський реманент. Перші кроки колективних господарств були нелегкими. У 1923 році вони зібрали по 9-11 цнт зернових з гектара.
З лютого 1920 року Новоодеська волость входила до складу Миколаївського повіту Миколаївської губернії, а з жовтня - до Одеської губернії. 1923 року утворено Новоодеський район, до якого увійшло 11 сільрад. Парторганізація і сільська Рада під керівництвом райкому партії і райвиконкому провели значну роботу щодо об'єднання дрібних ремісничих майстерень у промислові артілі, державні майстерні ремонту сільськогосподарських машин. Того ж року в Новій Одесі починає працювати цегельно-черепичний завод, паровий млин, чотири маслоробні.
З перших років Радянської влади приділялася велика увага справі охорони здоров'я. 1920 року відкрито лікарню на 20 ліжок. Комуністи і комсомольці дбали про поліпшення культурно-освітньої роботи на селі. На початку 20-х років у Новій Одесі почали працювати чотири початкові школи, які відвідували усі діти шкільного віку. Розгортається робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували близько 150 культармійців. У 1920 році відчинилися двері нового кінотеатру і бібліотеки. З ініціативи комсомольців створено самодіяльний театр.
З кожним роком підвищувався авторитет партійної організації села. Протягом 1920-1924 рр. її ряди зросли з 7 до 24 чоловік. Під керівництвом комуністів на базі 10 колективних господарств в 1930 році організовано 6 колгоспів - «Перший Новоодеський», «Другий Новоодеський», «Будівник», «Незаможник», ім. Петровського та «Відновлення» (згодом перейменовані на «Шлях до соціалізму», ім. XVIII партз'їзду, ім. Кірова, ім. Ворошилова та інші), в яких об'єдналося 352 селянські господарства, з них 297 бідняцьких і 55 середняцьких. Артілі мали 3054 га землі, 180 коней, 8 волів, 11 корів, 39 овець, 294 штуки птиці та 12 вуликів. Для забезпечення колгоспів тракторами, живим тяглом, сільськогосподарським реманентом, сортовим насінням, племінною худобою створено кущовий комбінат, який мав 16 тракторів, 455 коней і обслуговував 24 артілі 4-х навколишніх сіл. У 1930 році його перетворено на машинно-тракторну станцію.
Шалений опір колективізації чинили куркулі. Проникаючи до колгоспів, вони псували трактори, проводили антирадянську агітацію серед бідняків і середняків, залякували їх, вдавались до терору і провокацій. Райком партії, сільська
парторганізація розгорнули широкий наступ громадськості на куркулів. Це питання обговорювалося на бюро райкому в перших числах вересня 1930 року. Райпартконференція, яка відбулася 7 вересня, націлила комуністів і районний актив на здійснення суцільної колективізації. Для надання практичної допомоги у створенні колгоспів Миколаївський окружний партком відрядив до Новоодеського району 60 робітників-добровольців. Про хід колективізації та виконання поточних завдань регулярно повідомляла районна газета «За темпи», яка почала виходити 3 жовтня 1931 року. Того ж року колективізацію в Новій Одесі було повністю завершено. 20 куркульських родин, які найбільше протидіяли соціалістичним перетворенням на селі, вислано за межі республіки.
Третю колгоспну весну робітники Новоодеської МТС зустріли достроковим завершенням ремонту всіх 103 тракторів. 1932 року колгоспи району і села успішно виконали план заготівлі хліба, зібравши по 11 цнт зерна з гектара. Зміцнювалися колективні господарства. Зростала урожайність колгоспних ланів. У
1939 році середній урожай зернових становив 15,3 цнт з гектара. Швидко зростали грошові прибутки. У колгоспі ім. Сталіна 1940 року вони становили 500 тис. крб. проти 212 тис. 1936 року.
У 1936-1937 рр. стають до ладу маслосирзавод, райхарчокомбінат. Промартіль «Мебельник» виготовляла меблі, промартіль ім. Димитрова - вироби з очерету і рогози. Серед промислових робітників було багато передовиків виробництва- це стахановці К. Н. Сігунцов, Ф. М. Гончар з {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}промартілі «Мебельник», Ш. Г. Рудницький з промартілі «Жовтень», О. Ф. Волошина з промартілі ім. Димитрова, С. П. Тулученко з маслосирзаводу. Кадри для будівельних організацій готувала створена 1929 року школа ФЗУ «Будматеріал», яка спочатку називалася ремісничою кустарно-промисловою профшколою. Тільки протягом 1932 року вона випустила 50 спеціалістів.
Піднесенню рівня організаторської і масово-політичної роботи сприяло створення в усіх артілях протягом 1937-1939 рр. первинних партійних організацій.
1940 року на обліку в 5 первинних партійних організаціях колгоспів і 7 парт- організаціях промислових підприємств і установ Нової Одеси перебувало 130 членів і кандидатів у члени партії. Під керівництвом комуністів розгорталося соціалістичне змагання серед робітників і механізаторів Новоодеської МТС. І. І. Чоботар, М. С. Казакуца, рільники Г. В. Журавель, І. І. Ковінько постійно виконували норму виробітку на 130-150 проц. Доярка Г. Асмолова надоювала щороку понад 2 тис. літрів молока від корови. Свої досягнення демонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці конюх колгоспу «Шлях до соціалізму» М. І. Сурдул і чабан К. І. Дрозд, який одержав по 126 ягнят від 100 вівцематок. У праці зростали люди: тракторист Н. І. Максимов став директором МТС, колишній наймит І. О. Альбещенко - головою колгоспу, від члена артілі до голови правління пройшов шлях Д. А. Косяк, у 1939 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Райком партії і райвиконком надавали великого значення впорядкуванню Нової Одеси. У передвоєнні роки тут збудовано адміністративні приміщення, середню школу, універмаг. У 1927 році споруджено пам'ятник В. І. Леніну. Село було електрифіковане і радіофіковане.
Багато було зроблено і в галузі охорони здоров'я. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 65. Працювали рентгенологічний кабінет, лабораторія, поліклініка
Відкрито пологовий будинок, дитячу консультацію, санепідстанцію. Населення обслуговували 18 медичних працівників, у т. ч. два лікарі.
Відбулися істотні зміни на ниві народної освіти. У 1939 році повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. На кінець 30-х років у двох початкових, двох семирічних і двох середніх школах навчалося близько 2 тис. учнів. У 1939 році відкрито 3 колгоспних дитячих ясел і дитячий садок.
У 1934 році політвідділ МТС організував самодіяльний театр колгоспної молоді, який у 1936 році посів 1-е місце на обласному і 2-е - на республіканському оглядах художньої самодіяльності за постановку «Наталки Полтавки» І. П. Котляревського. У Новій Одесі працювали також районні будинки культури і піонерів, З колгоспні клуби, 3 бібліотеки, кінотеатр. Зростав потяг молоді до спорту. Починаючи з 1934 року, щорічно проводились міжколгоспні спартакіади.
Коли на Радянську країну напала гітлерівська Німеччина, понад 1500 ново- одесців пішли на фронт, 150 - записались у винищувальні батальйони. Жителі вивозили на схід обладнання МТС, підприємств, громадську худобу. 12 серпня 1941 року фашисти вдерлися в Нову Одесу. З перших днів окупації населення чинило запеклий опір загарбникам. Партизанський загін, створений партійними органами з місцевих жителів на чолі з Ф. А. Римарем, колишнім головним агрономом сільгоспвідділу райвиконкому, знищив призначених ворогами старосту і його заступника. Партизани разом з частинами Червоної Армії з боями відступили в Нової Одеси, а 14-15 серпня брали участь у захисті Миколаєва, пізніше з'єдналися з Каховським партизанським загоном.
На початку 1942 року в Новій Одесі почала діяти підпільна група з 36 чоловік, організаторами і керівниками якої були В. Г. Завадський та А. М. Беглиця. Активну участь у роботі групи брали Р. С. Кучер, П. А. Волошин, В.
Я. Безсонов, Д. В. Дудєв, Д. І. Дудєва, І. О. Чорнобай з дружиною і сином та інші. Патріоти підтримували зв'язок з «Миколаївським центром», представники якого П. Я. Защук і П. А. Комков приїздили до Нової Одеси і провели нараду з підпільниками. Члени групи збирали розвідувальні дані, чинили диверсії, організовували втечі військовополонених з концтабору, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вели антифашистську агітацію серед населення, розповсюджували зведення Радінформбюро, листівки, допомагали молоді уникати вигнання до Німеччини. В місцевій друкарні підпільники дістали шрифт і передали його «Миколаївському центру». У грудні 1942 року фашисти викрили і розгромили організацію, її керівників В. Г. Завадського і А. М. Беглицю було страчено, багатьох учасників підпілля вивезено на каторгу до Німеччини. Коли гітлерівці дізналися, що близько 300 мирних жителів переховуються в каменоломнях, то за допомогою отруйних газів примусили їх вийти звідти, жінок загнали в сарай, а чоловіків - у сусіднє село Андріївну, де 104 з них по-звірячому розстріляли. За 2,5 року окупації німецько-фашистські загарбники розстріляли 282, повісили 8 і насильно вивезли до Німеччини 896 громадян Нової Одеси.
15 березня 1944 року село визволили від окупантів частини 46-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В. В. Глаголєва. При форсуванні Південного Бугу новоодесці допомагали воїнам бкго гвардійського стрілецького корпусу наводити понтони, підносили боєприпаси. 18-річний колгоспник Н. П Мунтян сам знищив кулеметну обслугу ворога, за що нагороджений медаллю «За відвагу».
Свято шанують пам'ять воїнів-визволителів жителі Нової Одеси. Над братською могилою у парку ім. В. І. Леніна, де поховані генерал-майор Г. Ю. Кухарєв, підполковник А. І. Сапроненко, майор І. І. Дорогокупля, капітан П. І. Савін, старший лейтенант П. С. Дишлевий та інші, споруджено пам'ятник. Новоодесці мужньо билися з ненависним фашизмом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1500 з них відзначені орденами і медалями, а І. І. Решетєєву та Л. М. Агєєву присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Німецько-фашистські загарбники завдали селу великої шкоди. Повністю було пограбовано колгоспи і МТС, підприємства місцевої промисловості, знищено громадські будівлі, житлові будинки. Заподіяні збитки досягли 31,8 млн. крб. (в масштабі цін того часу).
Райком партії, райвиконком, сільська Рада, спираючись на допомогу держави, мобілізували трудящих на відбудову господарства, організували збір продовольства і грошей для фронту. Наслідуючи приклад жителя Нової Одеси Ф. Д. Нікози, трудящі району зібрали на 1 травня 1944 року понад мільйон крб. на спорудження танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Весною
1944 року були відновлені всі 6 артілей. Орали і сіяли колгоспники вручну. Врожай довелося збирати серпами, косами і косарками. Трудилися і старі, і малі. 66-річний Я. І. Пащенко виконував денну норму на 150 проц., 700 снопів при нормі 400 нав'язувала 66-річна колгоспниця
М. П. Аба. У липні новоодесці писали бійцям Червоної Армії на фронт: «У ці дні кожен з нас буде працювати день і ніч по-гвардійськи, не залишаючи поля, так як ви не залишаєте день і ніч своїх позицій... Ми вирішили, крім обов'язкових заготівель зерна державі і Червоній Армії, виділити з своїх ресурсів і дати додатково у фонд Головного командування 200 тис. пудів зерна». Свої зобов'язання трудівники села виконали. Механізатори МТС знімали з розбитої трофейної техніки запчастини до тракторів, комбайнів, автомобілів. Першої повоєнної зими у парку Новоодеської МТС було вже 60 відремонтованих тракторів. Почали працювати промислові артілі «П'ятирічка», «Свобода» (видобувала камінь), «Жовтень» (виготовляла швейні вироби), «Мебельник», цегельночерепичний завод райпромкомбінату. У квітні 1945 року стала до ладу електростанція. Відкрилися лікарня, школа, будинок культури, бібліотека. Відбудовуючи зруйноване господарство села, новоодесці допомагали відроджувати підприємства Миколаєва, шахти Донбасу. Новоодеський район шефствував над Дніпрогесом.
Спираючись на всебічну допомогу держави, колгоспи Нової Одеси восени
1945 року відновили довоєнні посівні площі. Валовий збір зерна у 1950 році у 1,2 раза перевищив рівень 1940 року. Збільшилося поголів'я худоби. Зріс рівень виробництва місцевої промисловості. 1954 року з метою кращого
використання земельних площ, техніки і кадрів шість сільгоспартілей Нової Одеси об'єдналися
у два господарства. За рекомендацією райкому партії ці колгоспи очолили тридцятитисячники Г. М. Гончаров і В. А. Воленюк. У 1955 році артілі одержали по 19,6 цнт зернових з гектара, виробили по 101,7 цнт молока на 100 га сільгоспугідь. У 1958 році після об'єднання господарств в одне «Шлях до комунізму» трудівники досягли ще кращих наслідків: на 100 га {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільгоспугідь було вироблено по 19,3 цнт м'яса, 153 цнт молока. Урожайність зернових збільшилася з 14,8 цнт з гектара до 16,5 цнт. За роки семирічки виробництво валової продукції в артілі «Шлях до комунізму» досягло 1829 тис. крб. У 1,5 раза збільшилася оплата праці. У 1967 році колгосп достроково виконав план виробництва і продажу державі продукції сільського господарства.
У 1968 році до складу Нової Одеси увійшло с. Кашперівка, на території якого розташована садиба колгоспу ім. Шевченка. Після Великої Вітчизняної війни правління артілі очолює ветеран колгоспного руху, кавалер ордена Леніна В. І. Трунов. У 1970 році господарство перевиконало план продажу зерна державі: при зобов'язанні 22 цнт вирощено по 24,6 цнт з гектара. Перевиконано також плани продажу державі м'яса, молока, яєць. Серед передовиків колгоспного виробництва Герой Соціалістичної Праці свинарка Л. Р. Апостолова, яка одержала по 18 поросят від кожної свиноматки, скотар В. Д. Ільїнський, який добився 900 грамів середньодобового приросту молодняка, механізатори широкого профілю А. А. Дробина, В. М. Крайнюк, В. С. Холод, які систематично виконують змінні норми виробітку на 150-175 проц., і багато інших. Приклад самовідданої праці показували і працівники сортовипробувальної дільниці, створеної в селі ще 1938 року. Очолював її заслужений агроном Української РСР І. Є. Щербак. Дільниця 5 років була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, нагороджена п'ятьма медалями і дипломами 2-го ступеня, премійована автомашиною. З 1945 року колектив утримує перехідний Червоний прапор серед сортодільниць області.
У Новій Одесі працює «Міжколгоспбуд», завод будматеріалів, продукція якого використовувалася на спорудженні Каховської ГЕС. У 50-х роках тут стали до ладу промартілі для видобутку каменю «П'ятирічка» та «Червоний партизан». Промартіль «Мебельник» перетворено на меблеву фабрику. Розвиваються підприємства харчової промисловості. 1955 року маслосирзавод виробив 4 тис. цнт масла, а в 1969 році - понад 6 тис. цнт. При комбінаті побутового обслуговування відкрилися шевський і слюсарний цехи, майстерні ремонту годинників, радіоприймачів, телевізорів. У 1965-19І69 рр. виробничі фонди місцевої промисловості зросли вдвічі, а кількість робітників і службовців становить 1300 чоловік.
Трудова активність жителів міста особливо виявилася у соціалістичному змаганні. Звання колективів комуністичної праці носять центральна майстерня рай- об'єднання «Сільгосптехніки», бригада водіїв № 2 автопідприємства № 14035, дві бригади меблевої фабрики. На підприємствах працюють 246 ударників комуністичної праці.
За успіхи в розвитку народного господарства трудівники Нової Одеси відзначені урядовими нагородами, в т. ч. ордена Леніна удостоєна свинарка X. С. Бевз, ордена Трудового Червоного Прапора - колишній перший секретар райкому КП України О. Г. Захарченко, перший секретар райкому КП України О. А. Ружицький, водій І. І. Зізда, доярка Г. Н. Никитюк, токар А. Ф. Чоботар, робітник МТС С. Г. Бондар та інші. Колективам кар'єру № 1 заводу будівельних матеріалів і бригаді шоферів «Міжколгоспшляхобуду» присвоєно звання «Колектив-переможець соцзмагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна» з врученням пам'ятного Червоного прапора райкому КП України та райвиконкому і занесенням до Ленінської книги трудової слави. 772 жителі Нової Одеси нагороджені Ленінськими ювілейними медалями.
Зростає громадська активність трудівників селища. У 38 первинних партійних організаціях - 804 комуністи, бойовими помічниками яких є 1054 комсомольці. 120 депутатів селищної Ради, яким допомагають 10 постійних комісій у складі 400 активістів, приділяють велику увагу впорядкуванню районного центру.
З 1965 року Нова Одеса - селище міського типу. За роки семирічки і останньої п'ятирічки тут зведено 595 житлових будинків, готель, розбито 5 скверів, прокладено 12 км тротуарів, 17 км водопроводу. У селищі - 39
магазинів, з 1964 року працює універмаг. У користуванні жителів близько 800 телевізорів, 79 автомобілів, 586 мотоциклів. У місцевій ощадкасі 4998 вкладників, сума їх вкладів становить 3 млн. 330 тис. карбованців.
Протягом дев'ятої п'ятирічки в селищі буде збудовано 35 тис. кв. метрів житла, 5 корпусів районної лікарні, в яких розмістяться інфекційне, неврологічне, онкологічне та травматологічне відділення. Стане до ладу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}новий водопровід. Передбачається вже в 1971 році додатково газифікувати 5265 квартир у Новій Одесі та прилеглих селах.
Невід'ємною рисою життя стають нові радянські обряди: урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, комсомольські весілля, проводи юнаків до лав Радянської Армії, зустрічі молодих виробничників з ветеранами праці, вечори вшанування знатних людей колгоспів і підприємств. Так, восени 1967 року члени артілі ім. Шевченка вшановували сім'ю колгоспниці В. М. Мороз. Сільська трудівниця виховала трьох дітей. Її сини - комуністи Анатолій та Олександр - механізатори. Донька Світлана на колгоспні кошти навчалась у Херсонському медичному училищі. Артіль допомогла родині поставити хату, виділила 600 крб. на придбання меблів. На вечорі члени правління, ветерани праці, піонери щиро вітали трудову родину.
Значні зміни за останні роки сталися в галузі охорони здоров'я. У Новій Одесі працює лікарня на 200 ліжок, при якій 1967 року відкрито водогрязелікарню. Значно розширено поліклініку. На колгоспних фермах діють медичні профілакторії. У селищі - 160 медпрацівників, у т. ч. 38 лікарів і 122 чоловіка середнього медичного персоналу. Понад 150 трудящих Нової Одеси щороку зміцнюють здоров'я у будинках відпочинку, санаторіях. Близько 1600 дітей колгоспників і робітників проводять літні канікули у піонерських таборах праці та відпочинку. Піклуються тут і про малюків, для яких відкрито дитячий комбінат на 240 місць та 7 дитячих ясел і садків.
У трьох середніх та одній восьмирічній школах навчаються 1995 дітей, у двох вечірніх і заочній - 479 юнаків і дівчат. Є тут і музична школа. Із 137 учителів 14 - відмінники народної освіти. Міське профтехучилище № 16 у 1968/69 навчальному році підготувало 350 мулярів та теслярів для будівельних об'єктів Миколаївської області.
При районному будинку культури на 600 місць працюють хоровий і драматичний гуртки, оркестри народних інструментів та духовий. Районному ансамблю танцю присвоєно звання народного. Агіткультбригада колгоспу ім. Шевченка зайняла перше місце на республіканському огляді агітколективів. 1958 року у
Новій Одесі відбувся творчий звіт самодіяльних композиторів Миколаївщини. На сцені районного будинку культури виступали артисти Великого театру СРСР, Миколаївського обласного російського драматичного театру ім. В. П. Чкалова, Державного російського драматичного театру БРСР ім. М. Горького та інші відомі художні колективи країни. У фондах 10 бібліотек - понад 97 тис. томів книг. Про любов новоодесців до друкованого слова свідчить і те, що 1971 року вони передплатили 14 тис. газет і журналів. Гостинно запрошує глядачів новий кінотеатр на 450 місць. Кіноустановки є і в будинках тваринників колгоспу «Шлях до комунізму».
Жителі Нової Одеси пишаються своїми земляками Героєм Радянського Союзу полковником І. І. Решетєєвим (його ім'я носить середня школа № 3, де він вчився); генерал-майором П. Ф. Богзою; колишнім розвідником, нині проректором Московської ветеринарної академії М. Г. Іпатенком. Уродженець селища П. О. Іпатенко воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, закінчив Московський інститут міжнародних відносин, працював на дипломатичних посадах за кордоном, а нині - співробітник Міністерства закордонних справ СРСР.
Великих успіхів домоглися трудящі Нової Одеси за роки Радянської влади в галузі економічного і культурного розвитку. Вони докладають всіх зусиль, щоб своєю працею наблизити комуністичне майбутнє.
Нова Одеса - центр району, площа якого 1,4 тис. кв. км. Населення - 40,2 тис. чоловік. У районі - селищна і 13 сільських Рад, яким підпорядкований 51 населений пункт. Тут є 15 колгоспів, 2 радгоспи, рибоколгосп, держлісорозсад- ник, за якими закріплено 101,2 тис. га орної землі; 8 промислових підприємств, З будівельні організації, 7 лікарень, 5 пологових будинків, 28 фельдшерсько-акушерських пунктів, 34 школи, 47 будинків культури і клубів, 29 бібліотек.
Поблизу Нової Одеси і Криворіжжя виявлено залишки мезолітичної стоянки і поселень доби бронзи та перших століть н. е. Біля селища розкопано також кургани скіфських часів, на одному з яких знайдено кам'яну бабу кочівників XI-XIII століть.
У середині XVIII ст. на місці сучасної Нової Одеси були зимівники запорізьких козаків, які входили до Бугогардівської паланки. Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. царський уряд подарував козацькій старшині ці землі. Для захисту від нападу кримських татар і турків 1776 року понад Південним Бугом був розмі
щений Херсонський пікінерський полк, сформований із запорізьких козаків, які того ж року заснували ряд сіл, в т. ч. і Федорівну. Назва села пішла від імені першого поселенця - запорожця Федора Осадчого. Перетворені на пікінерів козаки позбавлялися привілеїв і зобов'язувалися відбувати військову службу, сплачувати податки, виконувати державні повинності тощо. У 1783 ропі, після ліквідації пікінерських полків, Федорівна, як і навколишні села, адміністративно була підпорядкована начальнику Бузького козацького війська. На той час у селі мешкало 207 чоловік.
У складі єгерського корпусу під командуванням М. І. Кутузова федорівці брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., зокрема в обороні Кінбурна, у штурмі Очакова тощо. У 1797 році Бузьке військо було ліквідоване, а козаків переведено'на становище державних селян. З 1803 року, коли було відновлено Бузьке козацтво у складі 3 полків по 500 чоловік, Федорівка стає козацькою станицею. 1817 року (після закінчення Вітчизняної війни 1812 року, в якій козаки брали активну участь) жителів селища перетворено на військових поселенців. Запровадження військових поселень викликало хвилю народного гніву. Того ж року федорівці підтримали повстання бузьких козаків, яке сталося у Соколах. Та воно було жорстоко придушене через 3 місяці. До військово-польового суду віддано 93 найактивніших учасників, 64 з них засуджено до страти. У травні 1818 року, коли військові поселення мав оглянути цар, тут знову вибухає повстання.
У 1832 році полк Бузької уланської дивізії, що розмістився у Федорівці, став називатися Одеським, а село - Новою Одесою. 1857 року, після ліквідації військових поселень, Нова Одеса стає центром третього округу т. зв. Херсонського південного поселення. Вона увійшла до Херсонського повіту Херсонської губернії. 1859 року тут жило 2190 чоловік, на ревізьку душу припадало по 4 десятини землі. У 1860 році Нова Одеса дістала статус містечка.
Після 1867 року надільна земля, яку жителі Нової Одеси одержали ще після ліквідації військових поселень, перейшла у власність сільської общини. В той час тут налічувалося 806 ревізьких душ, на кожну з яких припадало 6 десятин землі. Селянські ділянки солончакової землі були розкидані понад річкою Гнилим Єланцем та у степу. Сінокісних угідь селяни не мали. Крім викупних платежів, вони сплачували ще й подушне 1,6-1,7 крб. Становище основної маси селянства рік у рік погіршувалося. Опріч феодального гноблення, воно зазнавало стихійних лих. Особливо постраждали селяни після неврожайного 1873 року. 847 з 3125 жителів містечка не мали хліба та інших продуктів харчування. Протягом 1880-1904 рр. неврожаї повторювалися через кожні 2-3 роки. Низька культура землеробства, нестача тягла були причиною низьких урожаїв навіть за сприятливих погодних умов. З 1890 по 1900 рр. селяни збирали в середньому по 20,8 пуда зерна з десятини. Тому біднота змушена була наймитувати у куркулів, йти на заробітки до Миколаєва. Багато жителів містечка плели кошики з рогози та лози, які 1890 року навіть експонувалися на виставці у Херсоні.
Значного розвитку набуло ремісництво. В цей час у Новій Одесі було 10 ковальських, 6 шевських, 15 чоботарських і 5 шорних майстерень, працювало 20 вітряків. Раз у півроку відбувалися ярмарки, двічі на тиждень - базари. Зростало населення. У 1897 році тут жило 5504 чоловіка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На рубежі XIX-XX ст. у містечку з'являється нелегальна соціал-демократична література, яку доставляли сюди миколаївські робітники. 1905 року в Новій Одесі організовується сільський комітет, який проводив роботу серед селян. Учасники цієї організації вимагали зниження орендної плати (в 1905 році вона становила 12 крб. 50 коп. за десятину проти 8 крб. 57 коп. в 1900 році), підвищення поденної оплати до 1 крб., наділення землею малоземельних. Протягом 1905 року селяни не раз нападали на поміщицькі садиби, розбирали худобу, зерно, реманент, палили панські будівлі. 5-б грудня 1905 року бідняки Й. В. Кир'ян, С. Д. Шевченко і Л. С. Романов організували з 90. селян озброєний загін, який у навколишніх економіях захопив зерно, сіно й інше майно. Для придушення виступу власті послали поліцейський загін і 2 сотні козаків. 60 учасників цього виступу було публічно покарано нагаями, а організаторів кинуто до в'язниці. 1907 року в Новій Одесі створюється соціал-демократичний гурток, члени якого влаштовували мітинги, збори, розповсюджували нелегальну літературу. Революційну роботу серед населення проводив також робітник миколаївського заводу «Наваль» М. М. Осадченко.
Після столипінської аграрної реформи із 1170 селянських господарств Нової Одеси 530 мали наділи від 1 до 5 десятин, решта - від 5 до 7 десятин, а 8 багатіям належала 1 тис. десятин землі. Біднота на своїх клаптиках збирала мізерні врожаї. Рятуючись від голоду, селяни продавали або здавали в оренду землю і мандрували в інші краї шукати кращої долі. Тільки 1914 року з Новоодеської волості в Тургайську й Акмолінську області виїхало 344 чоловіка.
У той же час заможна верхівка села, зосередивши в своїх руках великі площі землі та застосовуючи сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, виробляла багато хліба та інших сільськогосподарських продуктів, значна частина яких йшла на продаж і навіть вивозилася за кордон.
В кінці XIX ст. поблизу містечка на річці Південному Бузі збудовано вантажну пристань, а на початку XX ст. створено агентства Російського для зовнішньої торгівлі банку та Санкт-Петербурзького комерційного банку.
1874 року у Новій Одесі відкрита медична дільниця, яка обслуговувала 36 тис. чоловік з 59 населених пунктів. Через два роки тут почала працювати лікарня на 12 ліжок, що розміщувалася у тісній темній хаті. Лише у 1909 році збудовано приміщення лікарні на 16 ліжок з пологовим, інфекційним, хірургічним відділеннями, амбулаторією та аптекою. Штат лікарні складався з лікаря, трьох фельдшерів і акушерки. Багато корисного у справі розвитку охорони здоров'я зробили земський лікар О. П. Сеславінський і його помічник фельдшер І. О. Абрамов. З ініціативи Сеславінського було зведено нову лікарню, в 1910 році створено лабораторію, налагоджено боротьбу з інфекційними хворобами і трахомою. Проте смертність залишалася високою і серед дорослих щорічно становила в середньому
25 чоловік на 1 тис. населення, серед дітей - 304 на тисячу новонароджених.
Тільки 1860 року в містечку відкрилася волосна школа, де навчалося 25-30 хлопчиків. Вчителювали в ній випадкові люди. Так, у 1860-1864 рр. дітей виховували відставні унтер-офіцер, штабс-капітан, чиновники і семінарист. Міністерську та церковнопарафіяльну школи, що почали працювати з 1880 року, відвідували переважно діти заможних міщан. 80 проц. населення Нової Одеси не знало грамоти, зокрема, серед жінок 90 проц. були неписьменними.
У 1913 році в селі проживало 4560 чоловік. Коли почалася світова імперіалістична війна, багатьох чоловіків було мобілізовано на фронт. Бракувало робочих рук для обробітку землі. Населення голодувало. З фронту все частіше надходили повідомлення про загибель новоодесців.
Про Лютневу буржуазно-демократичну революцію жителі Нової Одеси почули на початку березня 1917 року. У ці дні в містечку і селах проходили мітинги. За розпорядженням херсонського повітового комісара сформовано волосний комітет «громадської безпеки»-орган Тимчасового уряду, до якого увійшли волосний старшина, писар, земські службовці та куркулі. Головою
комітету став мировий суддя. Згодом було обрано земельний комітет.Однак у ньому теж верховодили заможні селяни. Переконавшись, що нічого чекати від Тимчасового уряду, влітку і восени 1917 року бідняки засіяли поміщицькі й куркульські землі, скосили сіно. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та ленінські декрети про мир і землю, трудящі Нової Одеси на сільських сходках одностайно підтримали Радянську владу. Створена в січні 1918 року волосна Рада приступила до конфіскації майна у місцевих багатіїв і розподілу землі між селянами з розрахунку по 2,5 десятини на їдця.
Та у березні містечко захопили австро-німецькі окупанти. Селяни-бідняки піднялися на боротьбу з ворогом. За розпорядженням Одеського обласного революційного комітету влітку у Новоодеській волості сформовано підпільний загін з 150 чоловік, активними учасниками і організаторами якого стали М. М. Осадченко, В. Г. Завадський, Л. Г. Глазунов, О. І. Єгоров, В. І. Єгоров та інші. Очолив його місцевий житель Я. І. Казарцев, колишній фронтовик, учасник революційних подій 1905-1907 рр. у Новій Одесі та збройного повстання миколаївських робітників проти австро-німецьких окупантів. Партизани знищили понад 30 кайзерівських солдат і офіцерів, захоплювали зброю. На початку 1919 року загін влився
в ряди вознесенських партизан і брав участь у розгромі франко-грецьких інтервентів під Березівкою.
У другій половині березня 1919 року група радянських військ, що діяла на Одеському напрямку, при активній підтримці 1-го Вознесенського кавалерійського загону (командир Н. І. Урсулов) визволила Нову Одесу від петлюрівців, які хазяйнували тут з листопада 1918 року. Зразу ж почав працювати волревком (голова М. М. Осадченко). Під керівництвом волревкому і створеного у квітні партосередку2 трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Успішно виконавши план продрозверстки, жителі містечка здали на продпункт понад 1700 пудів хліба. Новоодесці також постачали продукти харчування і коней Червоній Армії, збирали продовольство для миколаївських робітників, а ті, в свою чергу, виділили селянам мануфактуру та інші промислові вироби. Але в кінці липня куркулі на чолі з білогвардійським офіцером підняли заколот і розправилися з активістами. У першій половині серпня інтернаціональний загін під командуванням П. О. Грудачова, що входив до складу 58-ї Радянської дивізії, ліквідував цей заколот. Проте наприкінці серпня 1919 року Нову Одесу захопили денікінці. Вони розстрілювали радянських активістів, повертали багатіям відібрану землю.
29 січня 1920 року містечко визволили частини 366-го полку 41-ї Радянської дивізії. Багато новоодесців, у т. ч. М. М. Косов, Л. Д. Кранга, М. В. Борян, С. І. Балакшей, боролися з денікінцями, врангелівцями і білополяками на фронтах громадянської війни. На бронепоїзді «Смерть Директорії» служили артилеристами О. Р. Співак та І. І. Кошматий. 16 лютого 1920 року у Новій Одесі створено волревком, головою якого став комуніст В. І Гажієв, а у березні на загальних зборах трудящих - Раду з 50 чоловік, яку очолила М. Т. Ковінська. У першій половині 1920 року виникає сільський партосередок на чолі з М. Д. Морозовим, а в жовтні того ж року - комсомольська організація з 18 юнаків і дівчат, секретарем якої обрано бідняка М. П. Табакара. В селі під керівництвом комуністів і Ради здійснювався розподіл 8 тис. десятин землі між бідняками. На їдця припало по 2,5 десятини. Держава допомагала селянам реманентом. У лютому 1920 року трудящі Нової Одеси успішно провели «тиждень фронту», здавши для Червоної Армії сотні пудів хліба, одяг, зброю. Організовано тут пройшов і «день пораненого червоноармійця», протягом якого жінки зібрали 8 пудів хліба, 15 пудів картоплі, З пуди пшона й інші продукти. У червні 1920 року в містечку створено комітет незаможних селян.
Зміцнювався союз робітничого класу і селянства. В кінці вересня і на початку жовтня 1920 року партійна організація Управління водного транспорту Миколаєва направила в Нову Одесу 42 робітники. Вони відремонтували селянам багато сівалок, плугів, борін, возів. Окремі запасні частини, цвяхи та інші матеріали робітники привезли із свого підприємства. У липні за рішенням секції губрад-наргоспу збудовано в містечку першу електростанцію. А в листопаді агітпароплав «Селянин» доставив обладнання для новоствореної майстерні ремонту сільськогосподарських машин.
Прибула велика група робітників з різних заводів, щоб навчити селян працювати на верстатах.
Після запровадження непу економічне життя містечка пожвавилося. Однак урожайність у селянських господарствах залишилась низькою. У селян не вистачало сільськогосподарських знарядь для якісного обробітку грунту. У 1921 році селяни збирали з десятини пшениці по 19,7 пуда, жита - 30,6, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}ячменю - 32 пуди. З ініціативи комуністів і комсомольців при активній участі комнезаму у лютому - березні 1921 року організовуються артілі «Першотравневі дні», «Трудова», «Героїзм праці», а наступного року - ще 7 ТСОЗів, які об'єднали понад 30 проц. селянських дворів з 1488 га землі. Волосний КНС виділив їм державного фонду 1 тис. пудів посівного матеріалу, тяглову силу та сільськогосподарський реманент. Перші кроки колективних господарств були нелегкими. У 1923 році вони зібрали по 9-11 цнт зернових з гектара.
З лютого 1920 року Новоодеська волость входила до складу Миколаївського повіту Миколаївської губернії, а з жовтня - до Одеської губернії. 1923 року утворено Новоодеський район, до якого увійшло 11 сільрад. Парторганізація і сільська Рада під керівництвом райкому партії і райвиконкому провели значну роботу щодо об'єднання дрібних ремісничих майстерень у промислові артілі, державні майстерні ремонту сільськогосподарських машин. Того ж року в Новій Одесі починає працювати цегельно-черепичний завод, паровий млин, чотири маслоробні.
З перших років Радянської влади приділялася велика увага справі охорони здоров'я. 1920 року відкрито лікарню на 20 ліжок. Комуністи і комсомольці дбали про поліпшення культурно-освітньої роботи на селі. На початку 20-х років у Новій Одесі почали працювати чотири початкові школи, які відвідували усі діти шкільного віку. Розгортається робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували близько 150 культармійців. У 1920 році відчинилися двері нового кінотеатру і бібліотеки. З ініціативи комсомольців створено самодіяльний театр.
З кожним роком підвищувався авторитет партійної організації села. Протягом 1920-1924 рр. її ряди зросли з 7 до 24 чоловік. Під керівництвом комуністів на базі 10 колективних господарств в 1930 році організовано 6 колгоспів - «Перший Новоодеський», «Другий Новоодеський», «Будівник», «Незаможник», ім. Петровського та «Відновлення» (згодом перейменовані на «Шлях до соціалізму», ім. XVIII партз'їзду, ім. Кірова, ім. Ворошилова та інші), в яких об'єдналося 352 селянські господарства, з них 297 бідняцьких і 55 середняцьких. Артілі мали 3054 га землі, 180 коней, 8 волів, 11 корів, 39 овець, 294 штуки птиці та 12 вуликів. Для забезпечення колгоспів тракторами, живим тяглом, сільськогосподарським реманентом, сортовим насінням, племінною худобою створено кущовий комбінат, який мав 16 тракторів, 455 коней і обслуговував 24 артілі 4-х навколишніх сіл. У 1930 році його перетворено на машинно-тракторну станцію.
Шалений опір колективізації чинили куркулі. Проникаючи до колгоспів, вони псували трактори, проводили антирадянську агітацію серед бідняків і середняків, залякували їх, вдавались до терору і провокацій. Райком партії, сільська
парторганізація розгорнули широкий наступ громадськості на куркулів. Це питання обговорювалося на бюро райкому в перших числах вересня 1930 року. Райпартконференція, яка відбулася 7 вересня, націлила комуністів і районний актив на здійснення суцільної колективізації. Для надання практичної допомоги у створенні колгоспів Миколаївський окружний партком відрядив до Новоодеського району 60 робітників-добровольців. Про хід колективізації та виконання поточних завдань регулярно повідомляла районна газета «За темпи», яка почала виходити 3 жовтня 1931 року. Того ж року колективізацію в Новій Одесі було повністю завершено. 20 куркульських родин, які найбільше протидіяли соціалістичним перетворенням на селі, вислано за межі республіки.
Третю колгоспну весну робітники Новоодеської МТС зустріли достроковим завершенням ремонту всіх 103 тракторів. 1932 року колгоспи району і села успішно виконали план заготівлі хліба, зібравши по 11 цнт зерна з гектара. Зміцнювалися колективні господарства. Зростала урожайність колгоспних ланів. У
1939 році середній урожай зернових становив 15,3 цнт з гектара. Швидко зростали грошові прибутки. У колгоспі ім. Сталіна 1940 року вони становили 500 тис. крб. проти 212 тис. 1936 року.
У 1936-1937 рр. стають до ладу маслосирзавод, райхарчокомбінат. Промартіль «Мебельник» виготовляла меблі, промартіль ім. Димитрова - вироби з очерету і рогози. Серед промислових робітників було багато передовиків виробництва- це стахановці К. Н. Сігунцов, Ф. М. Гончар з {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}промартілі «Мебельник», Ш. Г. Рудницький з промартілі «Жовтень», О. Ф. Волошина з промартілі ім. Димитрова, С. П. Тулученко з маслосирзаводу. Кадри для будівельних організацій готувала створена 1929 року школа ФЗУ «Будматеріал», яка спочатку називалася ремісничою кустарно-промисловою профшколою. Тільки протягом 1932 року вона випустила 50 спеціалістів.
Піднесенню рівня організаторської і масово-політичної роботи сприяло створення в усіх артілях протягом 1937-1939 рр. первинних партійних організацій.
1940 року на обліку в 5 первинних партійних організаціях колгоспів і 7 парт- організаціях промислових підприємств і установ Нової Одеси перебувало 130 членів і кандидатів у члени партії. Під керівництвом комуністів розгорталося соціалістичне змагання серед робітників і механізаторів Новоодеської МТС. І. І. Чоботар, М. С. Казакуца, рільники Г. В. Журавель, І. І. Ковінько постійно виконували норму виробітку на 130-150 проц. Доярка Г. Асмолова надоювала щороку понад 2 тис. літрів молока від корови. Свої досягнення демонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці конюх колгоспу «Шлях до соціалізму» М. І. Сурдул і чабан К. І. Дрозд, який одержав по 126 ягнят від 100 вівцематок. У праці зростали люди: тракторист Н. І. Максимов став директором МТС, колишній наймит І. О. Альбещенко - головою колгоспу, від члена артілі до голови правління пройшов шлях Д. А. Косяк, у 1939 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Райком партії і райвиконком надавали великого значення впорядкуванню Нової Одеси. У передвоєнні роки тут збудовано адміністративні приміщення, середню школу, універмаг. У 1927 році споруджено пам'ятник В. І. Леніну. Село було електрифіковане і радіофіковане.
Багато було зроблено і в галузі охорони здоров'я. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 65. Працювали рентгенологічний кабінет, лабораторія, поліклініка
Відкрито пологовий будинок, дитячу консультацію, санепідстанцію. Населення обслуговували 18 медичних працівників, у т. ч. два лікарі.
Відбулися істотні зміни на ниві народної освіти. У 1939 році повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. На кінець 30-х років у двох початкових, двох семирічних і двох середніх школах навчалося близько 2 тис. учнів. У 1939 році відкрито 3 колгоспних дитячих ясел і дитячий садок.
У 1934 році політвідділ МТС організував самодіяльний театр колгоспної молоді, який у 1936 році посів 1-е місце на обласному і 2-е - на республіканському оглядах художньої самодіяльності за постановку «Наталки Полтавки» І. П. Котляревського. У Новій Одесі працювали також районні будинки культури і піонерів, З колгоспні клуби, 3 бібліотеки, кінотеатр. Зростав потяг молоді до спорту. Починаючи з 1934 року, щорічно проводились міжколгоспні спартакіади.
Коли на Радянську країну напала гітлерівська Німеччина, понад 1500 ново- одесців пішли на фронт, 150 - записались у винищувальні батальйони. Жителі вивозили на схід обладнання МТС, підприємств, громадську худобу. 12 серпня 1941 року фашисти вдерлися в Нову Одесу. З перших днів окупації населення чинило запеклий опір загарбникам. Партизанський загін, створений партійними органами з місцевих жителів на чолі з Ф. А. Римарем, колишнім головним агрономом сільгоспвідділу райвиконкому, знищив призначених ворогами старосту і його заступника. Партизани разом з частинами Червоної Армії з боями відступили в Нової Одеси, а 14-15 серпня брали участь у захисті Миколаєва, пізніше з'єдналися з Каховським партизанським загоном.
На початку 1942 року в Новій Одесі почала діяти підпільна група з 36 чоловік, організаторами і керівниками якої були В. Г. Завадський та А. М. Беглиця. Активну участь у роботі групи брали Р. С. Кучер, П. А. Волошин, В.
Я. Безсонов, Д. В. Дудєв, Д. І. Дудєва, І. О. Чорнобай з дружиною і сином та інші. Патріоти підтримували зв'язок з «Миколаївським центром», представники якого П. Я. Защук і П. А. Комков приїздили до Нової Одеси і провели нараду з підпільниками. Члени групи збирали розвідувальні дані, чинили диверсії, організовували втечі військовополонених з концтабору, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вели антифашистську агітацію серед населення, розповсюджували зведення Радінформбюро, листівки, допомагали молоді уникати вигнання до Німеччини. В місцевій друкарні підпільники дістали шрифт і передали його «Миколаївському центру». У грудні 1942 року фашисти викрили і розгромили організацію, її керівників В. Г. Завадського і А. М. Беглицю було страчено, багатьох учасників підпілля вивезено на каторгу до Німеччини. Коли гітлерівці дізналися, що близько 300 мирних жителів переховуються в каменоломнях, то за допомогою отруйних газів примусили їх вийти звідти, жінок загнали в сарай, а чоловіків - у сусіднє село Андріївну, де 104 з них по-звірячому розстріляли. За 2,5 року окупації німецько-фашистські загарбники розстріляли 282, повісили 8 і насильно вивезли до Німеччини 896 громадян Нової Одеси.
15 березня 1944 року село визволили від окупантів частини 46-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В. В. Глаголєва. При форсуванні Південного Бугу новоодесці допомагали воїнам бкго гвардійського стрілецького корпусу наводити понтони, підносили боєприпаси. 18-річний колгоспник Н. П Мунтян сам знищив кулеметну обслугу ворога, за що нагороджений медаллю «За відвагу».
Свято шанують пам'ять воїнів-визволителів жителі Нової Одеси. Над братською могилою у парку ім. В. І. Леніна, де поховані генерал-майор Г. Ю. Кухарєв, підполковник А. І. Сапроненко, майор І. І. Дорогокупля, капітан П. І. Савін, старший лейтенант П. С. Дишлевий та інші, споруджено пам'ятник. Новоодесці мужньо билися з ненависним фашизмом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1500 з них відзначені орденами і медалями, а І. І. Решетєєву та Л. М. Агєєву присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Німецько-фашистські загарбники завдали селу великої шкоди. Повністю було пограбовано колгоспи і МТС, підприємства місцевої промисловості, знищено громадські будівлі, житлові будинки. Заподіяні збитки досягли 31,8 млн. крб. (в масштабі цін того часу).
Райком партії, райвиконком, сільська Рада, спираючись на допомогу держави, мобілізували трудящих на відбудову господарства, організували збір продовольства і грошей для фронту. Наслідуючи приклад жителя Нової Одеси Ф. Д. Нікози, трудящі району зібрали на 1 травня 1944 року понад мільйон крб. на спорудження танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Весною
1944 року були відновлені всі 6 артілей. Орали і сіяли колгоспники вручну. Врожай довелося збирати серпами, косами і косарками. Трудилися і старі, і малі. 66-річний Я. І. Пащенко виконував денну норму на 150 проц., 700 снопів при нормі 400 нав'язувала 66-річна колгоспниця
М. П. Аба. У липні новоодесці писали бійцям Червоної Армії на фронт: «У ці дні кожен з нас буде працювати день і ніч по-гвардійськи, не залишаючи поля, так як ви не залишаєте день і ніч своїх позицій... Ми вирішили, крім обов'язкових заготівель зерна державі і Червоній Армії, виділити з своїх ресурсів і дати додатково у фонд Головного командування 200 тис. пудів зерна». Свої зобов'язання трудівники села виконали. Механізатори МТС знімали з розбитої трофейної техніки запчастини до тракторів, комбайнів, автомобілів. Першої повоєнної зими у парку Новоодеської МТС було вже 60 відремонтованих тракторів. Почали працювати промислові артілі «П'ятирічка», «Свобода» (видобувала камінь), «Жовтень» (виготовляла швейні вироби), «Мебельник», цегельночерепичний завод райпромкомбінату. У квітні 1945 року стала до ладу електростанція. Відкрилися лікарня, школа, будинок культури, бібліотека. Відбудовуючи зруйноване господарство села, новоодесці допомагали відроджувати підприємства Миколаєва, шахти Донбасу. Новоодеський район шефствував над Дніпрогесом.
Спираючись на всебічну допомогу держави, колгоспи Нової Одеси восени
1945 року відновили довоєнні посівні площі. Валовий збір зерна у 1950 році у 1,2 раза перевищив рівень 1940 року. Збільшилося поголів'я худоби. Зріс рівень виробництва місцевої промисловості. 1954 року з метою кращого
використання земельних площ, техніки і кадрів шість сільгоспартілей Нової Одеси об'єдналися
у два господарства. За рекомендацією райкому партії ці колгоспи очолили тридцятитисячники Г. М. Гончаров і В. А. Воленюк. У 1955 році артілі одержали по 19,6 цнт зернових з гектара, виробили по 101,7 цнт молока на 100 га сільгоспугідь. У 1958 році після об'єднання господарств в одне «Шлях до комунізму» трудівники досягли ще кращих наслідків: на 100 га {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільгоспугідь було вироблено по 19,3 цнт м'яса, 153 цнт молока. Урожайність зернових збільшилася з 14,8 цнт з гектара до 16,5 цнт. За роки семирічки виробництво валової продукції в артілі «Шлях до комунізму» досягло 1829 тис. крб. У 1,5 раза збільшилася оплата праці. У 1967 році колгосп достроково виконав план виробництва і продажу державі продукції сільського господарства.
У 1968 році до складу Нової Одеси увійшло с. Кашперівка, на території якого розташована садиба колгоспу ім. Шевченка. Після Великої Вітчизняної війни правління артілі очолює ветеран колгоспного руху, кавалер ордена Леніна В. І. Трунов. У 1970 році господарство перевиконало план продажу зерна державі: при зобов'язанні 22 цнт вирощено по 24,6 цнт з гектара. Перевиконано також плани продажу державі м'яса, молока, яєць. Серед передовиків колгоспного виробництва Герой Соціалістичної Праці свинарка Л. Р. Апостолова, яка одержала по 18 поросят від кожної свиноматки, скотар В. Д. Ільїнський, який добився 900 грамів середньодобового приросту молодняка, механізатори широкого профілю А. А. Дробина, В. М. Крайнюк, В. С. Холод, які систематично виконують змінні норми виробітку на 150-175 проц., і багато інших. Приклад самовідданої праці показували і працівники сортовипробувальної дільниці, створеної в селі ще 1938 року. Очолював її заслужений агроном Української РСР І. Є. Щербак. Дільниця 5 років була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, нагороджена п'ятьма медалями і дипломами 2-го ступеня, премійована автомашиною. З 1945 року колектив утримує перехідний Червоний прапор серед сортодільниць області.
У Новій Одесі працює «Міжколгоспбуд», завод будматеріалів, продукція якого використовувалася на спорудженні Каховської ГЕС. У 50-х роках тут стали до ладу промартілі для видобутку каменю «П'ятирічка» та «Червоний партизан». Промартіль «Мебельник» перетворено на меблеву фабрику. Розвиваються підприємства харчової промисловості. 1955 року маслосирзавод виробив 4 тис. цнт масла, а в 1969 році - понад 6 тис. цнт. При комбінаті побутового обслуговування відкрилися шевський і слюсарний цехи, майстерні ремонту годинників, радіоприймачів, телевізорів. У 1965-19І69 рр. виробничі фонди місцевої промисловості зросли вдвічі, а кількість робітників і службовців становить 1300 чоловік.
Трудова активність жителів міста особливо виявилася у соціалістичному змаганні. Звання колективів комуністичної праці носять центральна майстерня рай- об'єднання «Сільгосптехніки», бригада водіїв № 2 автопідприємства № 14035, дві бригади меблевої фабрики. На підприємствах працюють 246 ударників комуністичної праці.
За успіхи в розвитку народного господарства трудівники Нової Одеси відзначені урядовими нагородами, в т. ч. ордена Леніна удостоєна свинарка X. С. Бевз, ордена Трудового Червоного Прапора - колишній перший секретар райкому КП України О. Г. Захарченко, перший секретар райкому КП України О. А. Ружицький, водій І. І. Зізда, доярка Г. Н. Никитюк, токар А. Ф. Чоботар, робітник МТС С. Г. Бондар та інші. Колективам кар'єру № 1 заводу будівельних матеріалів і бригаді шоферів «Міжколгоспшляхобуду» присвоєно звання «Колектив-переможець соцзмагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна» з врученням пам'ятного Червоного прапора райкому КП України та райвиконкому і занесенням до Ленінської книги трудової слави. 772 жителі Нової Одеси нагороджені Ленінськими ювілейними медалями.
Зростає громадська активність трудівників селища. У 38 первинних партійних організаціях - 804 комуністи, бойовими помічниками яких є 1054 комсомольці. 120 депутатів селищної Ради, яким допомагають 10 постійних комісій у складі 400 активістів, приділяють велику увагу впорядкуванню районного центру.
З 1965 року Нова Одеса - селище міського типу. За роки семирічки і останньої п'ятирічки тут зведено 595 житлових будинків, готель, розбито 5 скверів, прокладено 12 км тротуарів, 17 км водопроводу. У селищі - 39
магазинів, з 1964 року працює універмаг. У користуванні жителів близько 800 телевізорів, 79 автомобілів, 586 мотоциклів. У місцевій ощадкасі 4998 вкладників, сума їх вкладів становить 3 млн. 330 тис. карбованців.
Протягом дев'ятої п'ятирічки в селищі буде збудовано 35 тис. кв. метрів житла, 5 корпусів районної лікарні, в яких розмістяться інфекційне, неврологічне, онкологічне та травматологічне відділення. Стане до ладу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}новий водопровід. Передбачається вже в 1971 році додатково газифікувати 5265 квартир у Новій Одесі та прилеглих селах.
Невід'ємною рисою життя стають нові радянські обряди: урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, комсомольські весілля, проводи юнаків до лав Радянської Армії, зустрічі молодих виробничників з ветеранами праці, вечори вшанування знатних людей колгоспів і підприємств. Так, восени 1967 року члени артілі ім. Шевченка вшановували сім'ю колгоспниці В. М. Мороз. Сільська трудівниця виховала трьох дітей. Її сини - комуністи Анатолій та Олександр - механізатори. Донька Світлана на колгоспні кошти навчалась у Херсонському медичному училищі. Артіль допомогла родині поставити хату, виділила 600 крб. на придбання меблів. На вечорі члени правління, ветерани праці, піонери щиро вітали трудову родину.
Значні зміни за останні роки сталися в галузі охорони здоров'я. У Новій Одесі працює лікарня на 200 ліжок, при якій 1967 року відкрито водогрязелікарню. Значно розширено поліклініку. На колгоспних фермах діють медичні профілакторії. У селищі - 160 медпрацівників, у т. ч. 38 лікарів і 122 чоловіка середнього медичного персоналу. Понад 150 трудящих Нової Одеси щороку зміцнюють здоров'я у будинках відпочинку, санаторіях. Близько 1600 дітей колгоспників і робітників проводять літні канікули у піонерських таборах праці та відпочинку. Піклуються тут і про малюків, для яких відкрито дитячий комбінат на 240 місць та 7 дитячих ясел і садків.
У трьох середніх та одній восьмирічній школах навчаються 1995 дітей, у двох вечірніх і заочній - 479 юнаків і дівчат. Є тут і музична школа. Із 137 учителів 14 - відмінники народної освіти. Міське профтехучилище № 16 у 1968/69 навчальному році підготувало 350 мулярів та теслярів для будівельних об'єктів Миколаївської області.
При районному будинку культури на 600 місць працюють хоровий і драматичний гуртки, оркестри народних інструментів та духовий. Районному ансамблю танцю присвоєно звання народного. Агіткультбригада колгоспу ім. Шевченка зайняла перше місце на республіканському огляді агітколективів. 1958 року у
Новій Одесі відбувся творчий звіт самодіяльних композиторів Миколаївщини. На сцені районного будинку культури виступали артисти Великого театру СРСР, Миколаївського обласного російського драматичного театру ім. В. П. Чкалова, Державного російського драматичного театру БРСР ім. М. Горького та інші відомі художні колективи країни. У фондах 10 бібліотек - понад 97 тис. томів книг. Про любов новоодесців до друкованого слова свідчить і те, що 1971 року вони передплатили 14 тис. газет і журналів. Гостинно запрошує глядачів новий кінотеатр на 450 місць. Кіноустановки є і в будинках тваринників колгоспу «Шлях до комунізму».
Жителі Нової Одеси пишаються своїми земляками Героєм Радянського Союзу полковником І. І. Решетєєвим (його ім'я носить середня школа № 3, де він вчився); генерал-майором П. Ф. Богзою; колишнім розвідником, нині проректором Московської ветеринарної академії М. Г. Іпатенком. Уродженець селища П. О. Іпатенко воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, закінчив Московський інститут міжнародних відносин, працював на дипломатичних посадах за кордоном, а нині - співробітник Міністерства закордонних справ СРСР.
Великих успіхів домоглися трудящі Нової Одеси за роки Радянської влади в галузі економічного і культурного розвитку. Вони докладають всіх зусиль, щоб своєю працею наблизити комуністичне майбутнє.