Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Привільне
Привільне - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Інгулу, за 15 км на північний захід від районного центру і за 18 км від залізничної станції Новополтавка. Населення - 4192 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Зелений Гай, Любарка, Мала Любарка, Новобірзулівка, Новогорожене, Свобода, Старогорожене. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Поблизу Привільного, Новобірзулівки та Старогороженого знайдено поселення, курганні поховання і скарб бронзових речей доби бронзи (III-II тис. до н. е.)1, а також поселення перших століть н. е. та курганний кочівницький могильник X-XII століть.
У першій половині XVIII ст. село заснували запорізькі козаки. В письмових джерелах середини XVIII ст. воно згадується під назвою Привільне. Крім козаків, що несли сторожову службу, тут осідали збіглі селяни-кріпаки, які працювали в господарствах заможного козацтва. Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 році частина козацького населення, уникаючи закріпачення, залишила Привільне; після них тут оселялися російські старообрядці, які утікали від релігійних гонінь на малозаселені землі. 1787 року у селі мешкало 1216 жителів. Після створення Бузького козацького війська мешканців села переведено до козацького стану.
Часті походи, утиски з боку отаманів розоряли жителів Привільного. Після ліквідації в 1797 році Бузького війська їх переведено на становище державних селян. 1809 року у селі було 257 дворів і 1608 жителів. Громада мала 1350 десятин орної, 10 474 десятини нерозораної землі та сінокісних угідь; 150 десятин належало церкві. Крім хліборобства, населення займалося скотарством, рибальством, жінки пряли вовну, ткали полотно.
Навколо Привільного розкинулися землі поміщиків. Прагнучи збільшити свої володіння, вони прибирали до своїх рук ще й громадську землю. У 1820 році проти волі привільнянців 4005 десятин казенних земель було передано поміщику Забєліну. Селяни самовільно засіяли її і відрядили до губернії повіреного із скаргою. Однак Херсонська казенна палата стала на бік поміщика.
У 30-х рр. XIX ст. Привільне було віднесене до розряду військових поселень і увійшло до Бузького, а пізніше - Одеського уланських полків. 1847 року тут мешкало 2800 чоловік. 1857 року привільнянців переведено до розряду державних селян. Вони одержали наділи по 7 десятин на ревізьку душу, за які сплачували подушний та поземельний податки. Борги, що накопичувалися за селянами, стягувалися з них невмолимо. У 1858 році привільнянці, очолювані Захарієм Бутенком, відмовилися сплачувати заборгованість. 3. Бутенка було заарештовано, жорстоко покарано і кинуто до в'язниці.
Після реформи 1861 року цю землю мали викупити у держави. Щорічно привільнянці вносили по 80 коп. викупних платежів за кожну десятину8, виконували підводну, шляхову й інші повинності. Частина селян, гнана злиднями, кидала рідне село. Протягом 1883-1884 рр. на Північний Кавказ і в Ставропольський край з Привільного переселилося 38 родин. Часті неврожаї (1874, 1876, 1891 рр.) погіршували становище селян. У 1886 році за оренду десятини землі під городину привільнянці платили 35 крб. на рік, додаючи ще сто качанів капусти, сотню огірків, 30 буряків, два відра помідорів і п'ять пудів картоплі. 1906 року 309 господарств орендували
3249 десятин землі у приватних осіб. Більшість селян сплачувала оренду грішми. Орендарі з селян-бідняків мали лише збитки. На 1906 рік у Привільному 186 дворів були безземельними, 138 - мали від 1 до 7 десятин, у 250 родин не було худоби, 68 - тягла. У той же час
28 куркульських господарств мали по 30-40 десятин землі, а у 22 багатіїв було по 50 і більше десятин. 18 заможних господарств тримали по 8-10 голів робочої худоби, по 11-15 коней. Навколо села розкинулися великі поміщицькі економії, де використовувалася наймана праця сільськогосподарських робітників, серед яких було чимало привільнянців.
Під час революції 1905-1907 рр. у Привільному сталися стихійні виступи селян. Вони роззброїли й
вигнали з села стражників, розбили крамниці багатіїв. 22 грудня 1905 року привільнянська біднота брала участь у розгромі економії поміщика Бутовича в Кашперо-Миколаївці. Наприкінці грудня викликані поміщиком карателі вчинили розправу над учасниками виступу. Після цього ще тривалий час у Привільному стояли війська, які охороняли поміщицькі маєтки.
На початку XX ст. Привільне було досить великим селом - центром волості. Протягом року тут відбувалися три, а з 1901 року - чотири ярмарки, раз на тиждень - базар. Торгували 18 крамниць. Були розвинуті ковальське, бондарне, теслярське і чинбарне ремесла. 1905 року в селі працювало 13 ковалів, 3 бондарі, 5 теслярів, 3 чинбарі. У 1906 році організовано кредитне, а в 1910 - споживче товариства, тут же розміщався земський склад сільськогосподарських знарядь. Проте кредитами і знаряддями мали змогу користуватися здебільшого заможні господарі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
1909 року в Привільному на відруби і хутори виділилися господарства, які разом мали близько 12 тис. десятин землі. Всього 1912 року у волості налічувалося
29 таких хуторів, серед них Привільнянський Перший, Привільнянський Другий, Павлових та ін. Бідніша частина селянства, втративши землю, виїжджала до Сибіру та Казахстану в пошуках кращої долі. Протягом 1914 року 195 чоловік з Привіль- нянської волості переселилися в Тургайський край.
Майже до кінця XIX ст. в селі не було медичного обслуговування. Створений у 80-х роках Привільнянський фельдшерський пункт не набагато поліпшив становище. Лікарня містилася за 40 верств - в Новій Одесі. Тільки 1897 року в Привільному відкрито лікарську дільницю, яка обслуговувала 31 530 чоловік. 1900 року земство побудувало у селі лікарню на 15 ліжок. Незважаючи на тяжкі умови, в яких перебувала лікарня, тут працювали лікарі, що присвятили своє життя служінню народу. До них належить С. К. Дембський, з його ініціативи будувалася лікарня і була створена хірургічна служба. Велику любов і пошану виявляло населення лікареві І. В. Кондратьєву, який віддавав всі сили для боротьби проти епідемії холери у 1910 році. Пізніше обидва лікарі гаряче підтримали Радянську владу. Зокрема, Дембський був організатором і учасником 1-го губернського з'їзду лікарів, що відбувся у 1922 році.
Першу церковнопарафіяльну школу у селі відкрито в 1861 році. Через 13 років почала працювати початкова земська, а 1898 року - міністерська школи. Але охопити навчанням усіх дітей вони не могли. 1874 року у прийомі до церковнопарафіяльної школи відмовлено 350, а 1901 року до земської - 110 дітям. Тільки в 1901 році 163 дітей залишили школу через скрутні домашні обставини. 79 проц. населення Привільнянської волості не знало грамоти. У той же час в селі було 2 церкви. На 1912 рік у Привільному налічувалося понад 8,5 тис. жителів. Убогими були бідняцькі хати, вкриті очеретом та соломою. Лише куркулі та попи зводили будинки під черепицею. У центрі розміщалися крамниці купця, дві корчми, винні склад і лавка.
Коли почалася перша світова війна, багато чоловіків з села мобілізували на фронт. Уже в 1916 році чоловіче населення Привільного проти 1913 року зменшилося на 820 душ. Війна, неврожаї, скорочення посівних площ призводили до різкого зростання дорожнечі на предмети першої потреби. В червні 1915 року ціни на хліб підскочили на 50 проц. порівняно з довоєнним часом, цукор - на 42 проц., сіль і гас - на 66 проц., мило - на 57 процентів.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Привільному створюються сільський та волосний комітети. Але увійшли до них заможні жителі села. Вони допомагали реквізувати у селян для потреб фронту хліб, худобу. Керівники сільського комітету, наприклад, на сході в серпні 1917 року, керуючись телеграмою Тимчасового уряду, попереджали привільнянців, що кожен, хто посягне на власність поміщика, підлягатиме «суворому кримінальному покаранню».
Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді принесли у Привільне солдати-фронтовики у листопаді 1917 року. Куркульсько-націоналістична верхівка всіляко перекручувала дійсний характер соціалістичної революції, зміст її декретів про мир і землю. Тільки на початку лютого 1918 року привільнянці обрали Раду селянських депутатів, яку очолив І. П. Воронков, і волосну Раду селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Я. О. Гуров. Земельні комісії Ради приступили до розподілу землі. На кожного їдця наділялося 3,1 десятини. Ради очолили роботу по експропріації майна у поміщиків і сільських багатіїв та передачі його бідноті.
Та революційні перетворення були перервані: в кінці березня 1918 року в Привільне ввійшли австро-німецькі окупанти. Гайдамаки, що незабаром з'явилися в селі, разом з окупантами вимагали від населення визнати уряд гетьмана Скоропадського, який прийшов на зміну Центральній раді наприкінці квітня 1918 року. Але селяни через свого делегата висловили недовір'я гетьманській владі, протестували проти того, щоб австро-німецьким військам була віддана Україна на пограбування. Тоді з Миколаєва прибув каральний загін. За допомогою гетьманської варти з селян стягали недоїмки навіть за 1917 рік. Поміщик Бутович зажадав сплати збитків на суму близько 30 тис. карбованців. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Влітку 1918 року в селі створилася партизанська група в складі К. Д. Криш- таля, Т. Ф. Сперзіоника, Г. І. Калачова, П. І. Каратєєва, Г. Я. Каратєєва, Є. А. Зелінського й інших. Переховуючись у плавнях, партизани нападали на обози, забирали німецьку зброю. На початку червня вони напали на маєток поміщика Дудника. Викликані німецькі війська обстріляли Привільне з гармат, спалили кілька хат і вбили 9 жителів. Кількох партизанів, виказаних куркулями, було заарештовано. Восени 1918 року дії партизанів особливо активізувалися. На початку листопада вони розгромили гетьманську варту в Привільному. В грудні село зайняли петлюрівці.
Радянську владу було відновлено тільки в березні 1919 року, коли частини Червоної Армії вигнали петлюрівців з Привільного. Обрану того ж місяця Раду знову очолив І. П. Воронков. Головою волревкому, а згодом волвиконкому став Я. О. Гуров. Утверджувалася Радянська влада в гострій боротьбі проти контрреволюції. В травні Привільне захопили григор'євці, які розмістили тут свій штаб. Почалися розстріли активістів. 16 червня бійці 3-го інтернаціонального полку, що прибув з Одеси, вигнали григор'євців із села. В червні 1919 року утворено При- вільнянсько-Антонівський райревком, а потім - райвиконком. Головою його працював більшовик І. І. Казарцев, військовим комісаром - І. М. Таран. До складу Привільнянсько-Антонівського району входило 9 волостей (район ліквідували у липні 1920 року). Для боротьби з бандитизмом у червні 1919 року з колишніх червоних партизанів сформовано Привільнянсько-Антонівський загін під командуванням колишнього наймита, комуніста Я. М. Бурбели (пізніше вбитий куркулями). В липні загін увійшов до складу Першого Антонівського комуністичного полку (командир - М. Є. Губа). Полк направили у розпорядження Народного Комісаріату Військових справ України для боротьби з бандами Зеленого під Києвом.
В серпні 1919 року Миколаївщину захопили денікінці. На території волості почав діяти партизанський загін, яким командував В. В. Алейников. У середині вересня привільнянці приєдналися до повсталих баштанців. У Привільному на короткий період було відновлено Радянську владу. Після розгрому Баштанської республіки білогвардійці вчинили криваву розправу над повстанцями. 14 листопада були схоплені і по-звірячому закатовані Б. Бутенко,Т. Бутенко4, Р. Гончаренко, А. Сліпоконь, К. Федоров й інші. Сім'ї повстанців виганяли на вулицю, а їх житла палили.
Наприкінці січня 1920 року підрозділи 122-ї стрілецької бригади 41-ї дивізії Червоної Армії визволили село від денікінців. 28 січня створено волосний ревком на чолі з Д. Г. Шляховим, а 31 березня відбулися вибори до сільської Ради одної частини Привільного. Її головою обрали Ф. Д. Проня. 2 квітня обрано Раду і в другій частині села, де головою став К. Д. Парафило. Обидві Ради ухвалили рішення про допомогу солдатським сім'ям, організували продпункти для голодуючих. На території волості введено карткову систему на продукти харчування, взято на облік лишки зерна, створено запасний фонд продовольства. Всіляко сприяв Радам партосередок, оформлений в липні 1920 року. Очолив його бідняк І. А. Добротвор- ський.
Комуністи спрямовували роботу Рад, очолили боротьбу проти куркульства, забезпечували родини червоноармійців продовольством. Надійним помічником комуністів села була створена 1920 року комсомольська організація, першим секретарем якої став О. Я. Бєляєв. Молодь брала активну участь у зміцненні Радянської влади на селі. Того ж року для придушення куркульських заколотів у районі Нового Буга й Богоявленська і розгрому банди Тютюнника було сформовано загін. Влітку 1920 року бійці цього загону були направлені на боротьбу проти Врангеля. У листопаді вони брали участь у штурмі Перекопу.
В липні 1920 року в Привільному організовано 2 КНС -з одній частині села його очолив син бідняка С. Р. Коломійцев, а в другій - комуніст X. П. Кришталь.
Того ж року створено й волосний КНС на чолі з А. І. Піддубним. Комітети контролювали виконання продрозверстки, допомагали Червоній Армії {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}транспортом, продовольством, боролися із спекуляцією. С. Р. Коломійцев організував загін, який брав участь у розгромі банди Іванова. Одним з активних членів КНС був Ф. Ф. Каратє- єв. Він обирався на повітовий, губернський і Всеукраїнський з'їзди незаможних селян. Комуністи, комнезамівці, селяни-активісти вели широку агітацію за колективні форми господарювання. Вже в лютому 1921 року група селян-бідняків з першої частини Привільного на колишній церковній землі створила комуну «Висхідна зірка». Її організатором і першим головою став член партії з 1917 року І. Т. Бутенко, а після його смерті комуну очолював С. Р. Коломійцев. Спочатку до неї вступило 7 бідняцьких сімей. Господарство мало 9 коней, 5 корів, 4 плуги, 3 борони. Згодом придбали сівалку, жниварку і 2 віялки. З січня 1922 року комуна прийняла статут артілі. В цей же період створюється кілька товариств спільного обробітку землі: 1920 року -«Нове», «Веселе», наступного року - «Відрадне», «Своя праця».
Трудяще селянство брало активну участь у боротьбі з куркульськими бандами. Поблизу Привільного діяла банда Баландюка. В березні 1921 року, коли комуністи поверталися з повітового партз'їзду, бандити схопили і закатували члена Привільнянського волпарткому І. Т. Бутенка, волвійськкома Ф. Нікітіна та інших. Боротьбу з бандитизмом очолила створена в Привільному волосна комісія у складі голів волвиконкому, волкомнезаму, волпарткому і завідуючого військовим відділом волвиконкому. 1921 року в одній із сутичок незаможники Привільного знищили групу бандитів, захопили коней, зброю, кілька кулеметів, фургонів. Наприкінці 1922 року у волості було покінчено з бандитизмом. За участь у ліквідації куркульських банд голову комнезаму С. Р. Коломійцева на повітовому з'їзді КНС нагороджено грамотою. Незаможники конфіскували у місцевих багатіїв три парові млини, три масло- бойні, крамниці.
На початку лютого 1922 року об'єднані збори комуністів, членів волосного і сільських КНС обговорили питання про організацію сільськогосподарських кооперативів. З серпня 16 бідняцьких та 28 середняцьких господарств об'єдналися в кооперативне товариство «Нива», а у вересні виникли ще 2 трудові артілі - ім. Шевченка та ім. Петровського. В березні 1923 року члени товариства «Нива» прийняли статут трудової сільськогосподарської артілі, головою якої тривалий час був комуніст X. П. Кришталь. Восени 1922 року 17 бідняцьких сімей об'єдналися в артіль «Труд незаможних селян». Спочатку в ній бракувало тягла, тому з 260 десятин землі оброблялася лише половина. Держава допомогла придбати трактор, причіпний інвентар. В 1925 році тут налічувався 141 чоловік. Артіль стала однією з найміцніших у селі. На початку 1927 року до неї вступили ще 74 сім'ї. Члени цього господарства, колишні наймити, подавали значну допомогу бідняцьким родинам; своєю працею вони доводили перевагу колективного господарювання над одноосібним. На кінець 1928 року в Привільному було 15 артілей.
За складних умов здійснювалися й перші кроки в культурному будівництві на селі. Першу сільську бібліотеку, основним фондом якої стали конфісковані помі
щицькі книги, відкрито у Привільному в квітні 1919 року. Наступного року 4 місцеві школи перетворено на трудові. Через 2 роки організовано професійну агрошколу, почали працювати хата-читальня, сельбуд. При селянському будинку діяли драмгурток, а також секції: літературна, сільськогосподарська, медична, радіоаматорів. 1924 року в Привільному створено 3 школи лікнепу, які відвідувало усе неписьменне населення віком від 14 до 50 років. Волкомнезам організував дитячий притулок, де в 1924 році виховувалося 69 сиріт, у т. ч. 6 дітей з Киргизії.
1923 року Привільне стало районним центром. Райком партії і райвиконком допомагали партійній організації в її роботі щодо дальшої відбудови сільського господарства, залучення бідняцьких і середняцьких господарств до артільних форм господарювання. Широко розгорнулася ця робота після XV з'їзду ВКП(б) та X з'їзду КП(б)У. На початку лютого 1930 року 65 проц. господарств об'єдналися в колгоспи ім. Карла Маркса, «Червона Україна» та
ім. Сталіна. Куркулі чинили шалений опір соціалістичним перетворенням на селі. Проникаючи в артілі, вони псували сільськогосподарський реманент, намагалися підірвати трудову дисципліну, розкрадали зерно. Куркулі вчинили замах на голову сільради X. П. Кришталя, колгоспника, комуніста І. Ф. Голубничого, бухгалтера колгоспу ім. Карла Маркса А. П. Осерського, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}комуністку Т. Р. Коломієць. На вимогу трудящого селянства радянські органи розкуркулили 34 господарства, а кілька куркульських сімей вислали зсела. На допомогу привільнянським колгоспам прийшли робітники, комуністи й комсомольці Миколаївського суднобудівного заводу. Шефи обладнали майстерні для ремонту сільськогосподарського інвентаря, розгорнули також широку масово-політичну роботу серед селян.
Про молоді колективні господарства постійно дбала держава. Восени 1929 року в Привільному створено філіал Баштанської тракторної колони, а 1932 року тут була вже Привільнянська МТС. Велику роботу в організаційно-господарському зміцненні артілей провадили працівники політвідділу (створеного 1933 року) при МТС і комут ністи (партійна організація 1933 року тут була досить велика - 16 чоловік). Машинно-тракторний парк МТС у передвоєнні роки налічував 60 тракторів, 20 комбайнів та іншу техніку.
В 1937 році за колгоспами Привільного було закріплено 11 860 га землі, з яких 7480 га орної. Середня врожайність зернових на полях артілі ім. Карла Маркса зросла з 11 цнт (1937 рік) до 20 цнт (1940 рік). Господарства мали автомашини, дви-г гуни, сівалки, жниварки тощо. На тваринницьких фермах налічувалося 529 коней, 820 голів великої рогатої худоби, 1160 овець, набувало розвитку свинарство. 1940 року одержано 726 тис. крб. прибутку і видано колгоспникам по 3 кг зерна та по 2 крб. 35 коп. на трудодень. Того року артіль стала мільйонером.
Партійні організації села приділяли велику увагу підготовці кадрів колгоспного виробництва. 1935 року тільки в артілі «Червона Україна» 25 чоловік закінчили курси ланкових. Активну участь у політичному й виробничому житті брали жінки, першою серед яких за кермо трактора сіла О. М. Новицька. Вже 1935 року тут організовано жіночу тракторну бригаду. Масового поширення набув стахановський рух. Тракторист Привільнянської МТС І. Г. Савенко, старший чабан артілі ім. Карла Маркса Г. Ф. Петренко у 1939-1940 рр. на Всесоюзній сільськогосподарській виставці нагороджені срібними медалями. Учасниками виставки були також агротехнік колгоспу ім. Сталіна Ф. О. Піддубний та чабанська бригада артілі ім. Карла Маркса. Перший за те, що 1938 року в колгоспі добилися врожаю зернових пересічно по
23,5 цнт з га. Чабани 1939 року одержали від 100 вівцематок по 149 ягнят. Самовіддано трудилися шофери створеної у 1938 році Привільнянської автоколони. С. Ф. Богомаз, Ф. О. Цибра, Н. Л. Безчасний систематично економили пальне, вдвічі перевиконували денні норми. Комуністи працювали на найвідповідальніших ділянках колгоспного виробництва. 1939 року за успішний розвиток сільського господарства секретаря Привільнянського райкому партії А. В. Мазура удостоєно ордена Леніна й обрано делегатом XVIII з'їзду ВКП(б). У 1941 році в 10 парторганізаціях Привільного налічувалося 92 члени партії і 22 кандидати у члени партії. Найбільш бойовими були парторганізації при МТС, в колгоспах ім. Сталіна та «Червона Україна».
В побут населення входили електрика, радіо, кіно, телефон. Багато уваги приділяла сільська Рада озелененню села, його благоустрою. В центрі Привільного встановлено пам'ятник В. І. Леніну. Поліпшувалося медичне обслуговування. При лікарні на 50 ліжок функціонували дитяча та жіноча консультації, працювали дитяча молочна кухня, лабораторія. В селі діяла також протималярійна станція, ветеринарна лікарня. Кожний колгосп мав дитячі ясла.
Значна увага приділялася культурному будівництву на селі. 1935 року трудову семирічну школу перетворено на середню, почав працювати будинок піонерів. При- вільнянська сільськогосподарська профшкола готувала кадри для колгоспів. 1932 року відкрився агротехнікум, при якому діяв робітфак. У1928 році споруджено приміщення районного клубу, 1940 року - 2 колгоспні клуби. Всього в Привільному було 3 колгоспні клуби, працювали також районна бібліотека, хати-читальні, червоні кутки.
З перших днів Великої Вітчизняної війни привільнянці віддавали всі сили для захисту Батьківщини. Самовіддано працювали колгоспники на збиранні врожаю. З наближенням ворога було створено народне ополчення. Натиск гітлерівців у районі Привільного - Нового Буга стримували частини 5-ї ім. Блінова кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського корпусу. Жителі села {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}допомагали бійцям - копали траншеї, протитанкові рови. 12 серпня 1941 року фашисти захопили Привільне. Розпочалися масові арешти. Окупанти стратили в районі 918 громадян, 1760 чоловік вивезли на каторгу до Німеччини. Для підпільної роботи в тилу ворога райком партії залишив привільнянців комуністів В. Парафила, О. Бутенка, О. Кузьмичова й інших. Гітлерівці вистежили їх і після жорстоких катувань стратили. Були заарештовані і відправлені до концтабору місцеві активісти Т. Сперзіоник та О. Осер- ська. Влітку 1942 року на території Привільнянського та Баштанського районів почали діяти партизанські групи, яким допомагали й жителі села. Згодом групи об'єдналися в Баштанський партизанський загін, де командиром одного із взводів був привільнянець І. 3. Ткачов. На початку березня 1944 року загін з'єднався з наступаючими частинами Червоної Армії.
12 березня 1944 року частини 3-го Українського фронту визволили Привільне від фашистів. Першими ввійшли в село бійці 119-го та 138-го полків 48-ї гвардійської стрілецької дивізії 46-ї армії. В боях за село брали участь також 135-а танкова бригада і 1815-й полк самохідної артилерії. Серед визволителів Привільного були туркмени, росіяни, українці та воїни інших національностей. При визволенні села загинуло 59 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Поховані вони в братській могилі, на якій встановлено пам'ятник. Привільнянці підтримують зв'язки з рідними загиблих. Тепло зустрічали вони батьків капітана В. М. Гілля, який загинув тут у березні 1944 року.
1302 жителі Привільного воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Убоях за визволення Прибалтики відзначився танкіст молодший лейтенант Г. І. Пєгов.
Його танк у числі перших прорвався до берегів Балтійського моря. За успішне виконання бойового завдання Г. І. Пєгову присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Учасники війни'П. Д. Бойко і М. Д. Рубан за мужність і хоробрість, виявлені в боях, нагороджені орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки - Ф. Ф. Антонюк й інші привільнянці.
Одразу ж після визволення села відновили діяльність райком партії, райвиконком, районні установи, сільрада. Нелегким був для колгоспників 1944 рік. Господарства трьох місцевих колгоспів були розорені. Фашистські варвари вивезли техніку МТС, худобу, хліб, зруйнували громадські будівлі, хати колгоспників. Відступаючи, ворог висадив у повітря міст через Інгул. Члени артілі ім. Карла Маркса щоденно виорювали коровами по 0,80 га на плуг. Механізатори відремонтували кілька тракторів. І вже у 1944 році М. Борозенець і Л. Чорний виробили по 650-700 га м'якої оранки на трактор. Наприкінці липня того ж року артіль «Червона Україна» здала державі 1,5 тис., а колгосп ім. Сталіна - 3 тис. цнт хліба. Трудівники села вносили власні заощадження на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини», авіаескадрильї «Призовник Миколаївщини», вони успішно реалізували третю державну позику. На 9 травня 1944 року у фонд оборони було внесено 687 тис. крб. Для допомоги сім'ям бійців і командирів, загиблих на фронтах війни, члени артілі «Червона Україна» 1944 року відрахували по три трудодні. Вже 1944 року в селі почали працювати лікарня, школи, кінотеатр, налагодилася робота клубу й бібліотеки, було відбудовано МТС, маслозавод.
Після закінчення війни парторганізації села поповнилися комуністами з числа демобілізованих. 1945 року 7 первинних парторганізацій мали на обліку 51 комуніста. Активно діяли парторганізації райкому партії, райвиконкому, МТС, колгоспу ім. Карла Маркса. Депутати сільради і комуністи багато уваги приділяли відбудові народного господарства. Було створено будівельну бригаду. Сільрада зобов'язала населення щотижня по 2 години працювати на відбудові шкіл, лікарні, закладів культури, проводились недільники для впорядкування села. Від братніх республік у серпні 1945 року колгоспники району одержали 800 коней і 500 овець. Уже в жовтні 1945 року артіль ім. Карла Маркса освоїла довоєнну посівну площу. Господарство мало 4 тваринницькі ферми, млин. 1948 року колгоспи «Червона Україна» та ім. Сталіна виконали державні плани відтворення
поголів'я коней і великої рогатої худоби. Чималих успіхів досягли тваринники артілі «Червона Україна». У 1950 році доярка 3. С. Шостак надоїла по 2700 кг молока від кожної корови, а свинарка Є. Ф. Ткаченко з колгоспу ім. Карла Маркса одержала по 15 поросят від свиноматки. Того ж року бригада А. П. Білоуса з артілі ім. Сталіна зібрала з площі 200 га пересічно по 20 цнт зернових з гектара. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На заклик Радянського Комітету захисту миру населення Привільного в 1951 році одностайно підписалося під зверненням про укладення Пакту миру між п'ятьма великими державами. Колгоспники гнівно засудили агресію американських імперіалістів у Кореї. Багатогранним і змістовним ставало культурне життя села. В Привільному проводилися районні свята пісні, на яких виступали кращі самодіяльні колективи. Урочисто відзначили тут у травні 1954 року 300-річчя возз'єднання України з Росією. На сільському стадіоні відбулося велике гуляння. В 1957 році в день Великого Жовтня проведено культпробіг по селах району чапаєвської тачанки і колони мотоциклістів. Великою популярністю користувалися свдтлові газети, підго-. товлені працівниками культосвітніх закладів. У них розповідалося про актуальні події політичного й виробничого життя, славили передовиків, критикували ледарів.
Важливу роль у розвитку колгоспів відіграли рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. Втілення їх у життя сприяло економічному зміцненню артілей.
Так, прибуток колгоспу «Червона Україна» зріс з 1,3 млн. крб. у 1953 році до 3,5 млн. крб. у 1958 році. Вводилося щомісячне авансування членів артілі, запроваджувалася додаткова оплата тваринникам. Це господарство в 1951 та 1956 роках було учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Комітет виставки у 1956 році преміював колгосп автомашиною, стаціонарною кіноустановкою, бібліотекою. В 1957 році чабан П. І. Калиниченко одержав по 115 ягнят від кожних 100 вівцематок, його ім'я було занесено на обласну Дошку пошани. 1958 року за систематичне виконання державних планів і досягнуті успіхи голову артілі Ф. П. Кришталя нагороджено орденом Леніна, такої ж нагороди був удостоєний бригадир тракторної бригади А. С. Парафило.
З 1959 року Привільне увійшло до Баштанського району. В березні того року 3 привільнянські артілі об'єдналися у велике багатогалузеве господарство - колгосп «Батьківщина», за яким закріпили 19 тис. га землі, з них 17 тис. га сільськогосподарських угідь. Збільшилося постачання колгоспу технікою. Машинно-тракторний парк налічує 86 тракторів, 24 комбайни, 43 автомашини. Застосування передової агротехніки, висока культура рільництва сприяли підвищенню врожайності полів. Валовий збір зерна навіть посушливого 1968 року становив тут 62,2 тис. цнт. У соціалістичному змаганні колгоспів і радгоспів області за збільшення виробництва і перевиконання планів продажу державі продуктів тваринництва артіль «Батьківщина» в 1965 році вийшла переможцем і одержала перехідний Червоний прапор обкому партії. Значного розвитку набуло тут овочівництво, садівництво, виноградарство. Колгоспні сади розкинулися на 260 га, виноградники - на 214 га. Зібрані плоди переробляє місцевий консервний завод. За роки семирічки загальний прибуток артілі становив 3 млн. карбованців.
Багато зроблено в колгоспі для дальшого зміцнення економіки господарства, впровадження госпрозрахунку в бригадах і на фермах, комплексної механізації трудомістких процесів у тваринництві і рослинництві, а також у розвитку малого зрошення за роки восьмої п'ятирічки. Так, площу зрошуваних земель збільшено з 270 до 900 га. З ініціативи комуністів створено бюро економічного аналізу. Механізована ланка комуніста М. І. Остапова у 1969 році виконала весь комплекс польових робіт на площі 2800 га і зібрала врожай по 20-35 цнт зерна з кожного гектара.
У ленінський фонд п'ятирічки трудівники артілі «Батьківщина» внесли 47 9310 крб. Всього за восьму п'ятирічку тут вироблено 48 934 тонни зерна, 4405 тонн м'яса. Капітальні вкладення колгоспу в 1969 році становили 1598 тис. крб., оборотні фонди - понад 2 млн. крб. Лише протягом п'ятирічки споруджено вівчарню на тисячу голів, пташник на 5 тис. несучок, овочесховище, гараж, нові приміщення для консервного і маслозаводів. Заплановано найближчим часом побудувати цех для приготування
комбікормів і сінного борошна, 2 кормоцехи, поверхові силосні споруди, закінчити механізацію току і зернового складу.
Велику роль у комуністичному вихованні і мобілізації трудівників села на виконання виробничих планів відіграє профспілкова організація, в складі якої налічується 1062 члени. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Партійна організація виховала немало передовиків виробництва. Лише в 1966- 1971 рр. орденом Леніна нагороджено голову колгоспу І. О. Семиліта, пташницю
H. В. Піддубну, орденом Трудового Червоного Прапора - бригадирів комплексних бригад А. М. Козаченка та Ф. І. Пєгова, комбайнера В. І. Хрупала, механізатора М. А. Білоуса, головного агронома В. Г. Борисенка, орденом «Знак Пошани» - З чоловіка. До ювілейної Книги пошани району вписано прізвища комбайнера Д. П. Борозенця, доярки Н. Ф. Безпальченко, свинарки К. М. Піддубної; на районну Дошку пошани занесено імена переможців змагання доярки Г. М. Воронкової, свинарки К. М. Савенко, скотаря О. С. Івершеня.
Найширші маси колгоспників беруть активну участь у керівництві господарством. В січні 1970 року, ухвалюючи новий Статут колгоспу, вони розробили і затвердили на загальних зборах «Трудовий кодекс», який включає положення про соціалістичне змагання між бригадами, фермами, підприємствами громадського харчування, про умови присудження звання заслуженого колгоспника колгоспу «Батьківщина», про звання ветерана праці колгоспу «Батьківщина». Дійовим організатором трудівників села у боротьбі за дальше піднесення господарства є колгоспна партійна організація, що налічує 105 комуністів, з яких 80 - працюють безпосередньо на виробництві. Створено 8 партійних груп, а при партійному бюро - ідеологічну комісію, що спрямовує діяльність усіх громадських організацій на комуністичне виховання трудящих. У колгоспі на громадських засадах працює кабінет політичної освіти, де комуністи й комсомольці оволодівають марксистсько-ленінською теорією, є університет економічних знань і школа комуністичної праці. Велику роль у мобілізації трудівників села на виконання господарських планів відіграє багатотиражна газета «Колгоспне життя». Комсомольці колгоспу (їх тут є 108 чоловік) - бойові помічники комуністів у всіх їх справах. 59 з них зайнято на виробництві.Влітку 1970 року працювало 2 комсомольсько-молодіжних збиральних агрегати. Агрегат В. М. Петренка посів перше місце серед молодіжних агрегатів району. Комбайнер комсомолець М. І. Мамій на прямому комбайнуванні скосив 323 га колоскових і намолотив 7540 цнт зерна. Молодь бере активну участь і в роботі культосвітніх закладів, недільниках по впорядкуванню парків, озелененню вулиць Привільного.
У селі розташоване відділення Баштанського районного об'єднання «Сільгосптехніки». В соціалістичному змаганні до Ленінського ювілею трудівники цього колективу виконали план на 119 проц., а до XXIV з'їзду КП України та XXIV з'їзду КПРС - на 109 прощ На Привільнянському харчокомбінаті працює понад 20 чоловік. По 15 тонн соняшникового насіння щодоби переробляє його олійницький цех і по 15 тонн помідорів - томатний. Найновішою технікою устатковано Привільнянський державний маслозавод. Тут діє лінія потокового виробництва масла. На заводі працює понад 80 робітників.
З ростом виробництва поліпшується і добробут жителів Привільного. 1969 року в сільській ощадній касі населення зберігало понад півмільйона крб. За післявоєнний час у селі збудовано 200 нових будинків, 800 перебудовано. Село електрифіковане і радіофіковане. Тут є 8 магазинів, бригадні крамниці, комбінат побутового обслуговування. В особистому користуванні трудівників села - 284 мотоцикли, 1496 велосипедів тощо. 700 сімей користуються газом.
Поповнилася новим обладнанням Привільнянська дільнична лікарня. Тут є рентгенівське, фізіотерапевтичне, хурургічне й інші відділення, амбулаторія. В лікарні працює 6 лікарів і 26 працівників середнього медперсоналу. Понад 40 років тут трудився лікар
I. І. Казарин - відмінник охорони здоров'я, відзначений чотирма урядовими нагородами. Діти
відпочивають влітку в міжрайонному піонерському таборі, розташованому в мальовничій місцевості на березі Інгулу. Для малят є дитячий садок і ясла.
Навчанням у школах Привільного охоплено 1255 дітей. У середній і двох восьмирічних школах працює 75 учителів. При школі-інтернаті створено музей В. І. Леніна. За самовіддану працю уряд відзначив орденом Трудового Червоного Прапора вчительку Н. М. Сурікову. Серед вихідців з Привільного - доктор медичних наук І. М. Дубогрій (у минулому - лікпом у Першій Кінній армії), кандидати історичних наук І. Т. Кулик, М. С. Каратєєва, кандидат біологічних наук О. М. Федоров. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Привільнянський будинок культури - заклад відмінної роботи. При ньому працюють різні гуртки художньої самодіяльності, де зайнято понад 70 чоловік. Перед трудівниками колгоспу виступає агіткультбригада, яка вважається однією з кращих у районі і не раз відзначалася грамотами обласного управління культури і обкому профспілки працівників культури. Урочисто відзначають жителі села разом з шефами - робітниками Чорноморського суднобудівного заводу, свято «Серпа і молота», День колгоспника. На сцені будинку культури часто виступають артисти обласних театрів. На честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна в селі відбувся фестиваль самодіяльного мистецтва. У Привільному є також 3 колгоспні клуби, кінотеатр.
Активно пропагує літературу серед населення сільська бібліотека, що має три філіали в різних кінцях села, книжкові пересувки, що обслуговують тваринницькі ферми й польові стани. Бібліотеці присвоєно звання закладу відмінної роботи, а ім'я завідуючої Г. П. Ткаченко занесено на обласну Дошку пошани.
Учителі, працівники медичних та культосвітніх закладів - активні учасники громадського і культурного життя села. Вони виступають перед населенням з лекціями і бесідами на політичні, природничо-наукові і загальноосвітні теми, влаштовують цікаві масові заходи, організовують краєзнавчу роботу. У Привільному споруджено пам'ятник В. І. Леніну, три пам'ятники загиблим воїнам.
Рік у рік красивішає село. Вулиці його потопають у зелених насадженнях. Київський проектний інститут підготував проект перебудови Привільного з урахуванням найновіших досягнень сільського будівництва. Тут будуть споруджені сучасні адміністративні й житлові будинки, торговий центр і молодіжне кафе. Село оточить зелена зона. Депутатські комісії сільради, у складі якої понад 60 кращих людей села, серед них 27 комуністів, 7 комсомольців, активно сприяють здійсненню цих планів.
Багато уваги приділяє сільська Рада поліпшенню умов праці колгоспників. На виробничих відділках діють депутатські пости; на громадських засадах працюють також бригадні ради, група народного контролю, добровільна народна дружина, батьківські комітети.
Всезростаюча трудова і громадська активність жителів села, піднесення їх культури і перебудова побуту - яскраві свідчення торжества ленінської політики Комуністичної партії, спрямованої на поступове подолання істотних відмінностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею.
Поблизу Привільного, Новобірзулівки та Старогороженого знайдено поселення, курганні поховання і скарб бронзових речей доби бронзи (III-II тис. до н. е.)1, а також поселення перших століть н. е. та курганний кочівницький могильник X-XII століть.
У першій половині XVIII ст. село заснували запорізькі козаки. В письмових джерелах середини XVIII ст. воно згадується під назвою Привільне. Крім козаків, що несли сторожову службу, тут осідали збіглі селяни-кріпаки, які працювали в господарствах заможного козацтва. Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 році частина козацького населення, уникаючи закріпачення, залишила Привільне; після них тут оселялися російські старообрядці, які утікали від релігійних гонінь на малозаселені землі. 1787 року у селі мешкало 1216 жителів. Після створення Бузького козацького війська мешканців села переведено до козацького стану.
Часті походи, утиски з боку отаманів розоряли жителів Привільного. Після ліквідації в 1797 році Бузького війська їх переведено на становище державних селян. 1809 року у селі було 257 дворів і 1608 жителів. Громада мала 1350 десятин орної, 10 474 десятини нерозораної землі та сінокісних угідь; 150 десятин належало церкві. Крім хліборобства, населення займалося скотарством, рибальством, жінки пряли вовну, ткали полотно.
Навколо Привільного розкинулися землі поміщиків. Прагнучи збільшити свої володіння, вони прибирали до своїх рук ще й громадську землю. У 1820 році проти волі привільнянців 4005 десятин казенних земель було передано поміщику Забєліну. Селяни самовільно засіяли її і відрядили до губернії повіреного із скаргою. Однак Херсонська казенна палата стала на бік поміщика.
У 30-х рр. XIX ст. Привільне було віднесене до розряду військових поселень і увійшло до Бузького, а пізніше - Одеського уланських полків. 1847 року тут мешкало 2800 чоловік. 1857 року привільнянців переведено до розряду державних селян. Вони одержали наділи по 7 десятин на ревізьку душу, за які сплачували подушний та поземельний податки. Борги, що накопичувалися за селянами, стягувалися з них невмолимо. У 1858 році привільнянці, очолювані Захарієм Бутенком, відмовилися сплачувати заборгованість. 3. Бутенка було заарештовано, жорстоко покарано і кинуто до в'язниці.
Після реформи 1861 року цю землю мали викупити у держави. Щорічно привільнянці вносили по 80 коп. викупних платежів за кожну десятину8, виконували підводну, шляхову й інші повинності. Частина селян, гнана злиднями, кидала рідне село. Протягом 1883-1884 рр. на Північний Кавказ і в Ставропольський край з Привільного переселилося 38 родин. Часті неврожаї (1874, 1876, 1891 рр.) погіршували становище селян. У 1886 році за оренду десятини землі під городину привільнянці платили 35 крб. на рік, додаючи ще сто качанів капусти, сотню огірків, 30 буряків, два відра помідорів і п'ять пудів картоплі. 1906 року 309 господарств орендували
3249 десятин землі у приватних осіб. Більшість селян сплачувала оренду грішми. Орендарі з селян-бідняків мали лише збитки. На 1906 рік у Привільному 186 дворів були безземельними, 138 - мали від 1 до 7 десятин, у 250 родин не було худоби, 68 - тягла. У той же час
28 куркульських господарств мали по 30-40 десятин землі, а у 22 багатіїв було по 50 і більше десятин. 18 заможних господарств тримали по 8-10 голів робочої худоби, по 11-15 коней. Навколо села розкинулися великі поміщицькі економії, де використовувалася наймана праця сільськогосподарських робітників, серед яких було чимало привільнянців.
Під час революції 1905-1907 рр. у Привільному сталися стихійні виступи селян. Вони роззброїли й
вигнали з села стражників, розбили крамниці багатіїв. 22 грудня 1905 року привільнянська біднота брала участь у розгромі економії поміщика Бутовича в Кашперо-Миколаївці. Наприкінці грудня викликані поміщиком карателі вчинили розправу над учасниками виступу. Після цього ще тривалий час у Привільному стояли війська, які охороняли поміщицькі маєтки.
На початку XX ст. Привільне було досить великим селом - центром волості. Протягом року тут відбувалися три, а з 1901 року - чотири ярмарки, раз на тиждень - базар. Торгували 18 крамниць. Були розвинуті ковальське, бондарне, теслярське і чинбарне ремесла. 1905 року в селі працювало 13 ковалів, 3 бондарі, 5 теслярів, 3 чинбарі. У 1906 році організовано кредитне, а в 1910 - споживче товариства, тут же розміщався земський склад сільськогосподарських знарядь. Проте кредитами і знаряддями мали змогу користуватися здебільшого заможні господарі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
1909 року в Привільному на відруби і хутори виділилися господарства, які разом мали близько 12 тис. десятин землі. Всього 1912 року у волості налічувалося
29 таких хуторів, серед них Привільнянський Перший, Привільнянський Другий, Павлових та ін. Бідніша частина селянства, втративши землю, виїжджала до Сибіру та Казахстану в пошуках кращої долі. Протягом 1914 року 195 чоловік з Привіль- нянської волості переселилися в Тургайський край.
Майже до кінця XIX ст. в селі не було медичного обслуговування. Створений у 80-х роках Привільнянський фельдшерський пункт не набагато поліпшив становище. Лікарня містилася за 40 верств - в Новій Одесі. Тільки 1897 року в Привільному відкрито лікарську дільницю, яка обслуговувала 31 530 чоловік. 1900 року земство побудувало у селі лікарню на 15 ліжок. Незважаючи на тяжкі умови, в яких перебувала лікарня, тут працювали лікарі, що присвятили своє життя служінню народу. До них належить С. К. Дембський, з його ініціативи будувалася лікарня і була створена хірургічна служба. Велику любов і пошану виявляло населення лікареві І. В. Кондратьєву, який віддавав всі сили для боротьби проти епідемії холери у 1910 році. Пізніше обидва лікарі гаряче підтримали Радянську владу. Зокрема, Дембський був організатором і учасником 1-го губернського з'їзду лікарів, що відбувся у 1922 році.
Першу церковнопарафіяльну школу у селі відкрито в 1861 році. Через 13 років почала працювати початкова земська, а 1898 року - міністерська школи. Але охопити навчанням усіх дітей вони не могли. 1874 року у прийомі до церковнопарафіяльної школи відмовлено 350, а 1901 року до земської - 110 дітям. Тільки в 1901 році 163 дітей залишили школу через скрутні домашні обставини. 79 проц. населення Привільнянської волості не знало грамоти. У той же час в селі було 2 церкви. На 1912 рік у Привільному налічувалося понад 8,5 тис. жителів. Убогими були бідняцькі хати, вкриті очеретом та соломою. Лише куркулі та попи зводили будинки під черепицею. У центрі розміщалися крамниці купця, дві корчми, винні склад і лавка.
Коли почалася перша світова війна, багато чоловіків з села мобілізували на фронт. Уже в 1916 році чоловіче населення Привільного проти 1913 року зменшилося на 820 душ. Війна, неврожаї, скорочення посівних площ призводили до різкого зростання дорожнечі на предмети першої потреби. В червні 1915 року ціни на хліб підскочили на 50 проц. порівняно з довоєнним часом, цукор - на 42 проц., сіль і гас - на 66 проц., мило - на 57 процентів.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Привільному створюються сільський та волосний комітети. Але увійшли до них заможні жителі села. Вони допомагали реквізувати у селян для потреб фронту хліб, худобу. Керівники сільського комітету, наприклад, на сході в серпні 1917 року, керуючись телеграмою Тимчасового уряду, попереджали привільнянців, що кожен, хто посягне на власність поміщика, підлягатиме «суворому кримінальному покаранню».
Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді принесли у Привільне солдати-фронтовики у листопаді 1917 року. Куркульсько-націоналістична верхівка всіляко перекручувала дійсний характер соціалістичної революції, зміст її декретів про мир і землю. Тільки на початку лютого 1918 року привільнянці обрали Раду селянських депутатів, яку очолив І. П. Воронков, і волосну Раду селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Я. О. Гуров. Земельні комісії Ради приступили до розподілу землі. На кожного їдця наділялося 3,1 десятини. Ради очолили роботу по експропріації майна у поміщиків і сільських багатіїв та передачі його бідноті.
Та революційні перетворення були перервані: в кінці березня 1918 року в Привільне ввійшли австро-німецькі окупанти. Гайдамаки, що незабаром з'явилися в селі, разом з окупантами вимагали від населення визнати уряд гетьмана Скоропадського, який прийшов на зміну Центральній раді наприкінці квітня 1918 року. Але селяни через свого делегата висловили недовір'я гетьманській владі, протестували проти того, щоб австро-німецьким військам була віддана Україна на пограбування. Тоді з Миколаєва прибув каральний загін. За допомогою гетьманської варти з селян стягали недоїмки навіть за 1917 рік. Поміщик Бутович зажадав сплати збитків на суму близько 30 тис. карбованців. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Влітку 1918 року в селі створилася партизанська група в складі К. Д. Криш- таля, Т. Ф. Сперзіоника, Г. І. Калачова, П. І. Каратєєва, Г. Я. Каратєєва, Є. А. Зелінського й інших. Переховуючись у плавнях, партизани нападали на обози, забирали німецьку зброю. На початку червня вони напали на маєток поміщика Дудника. Викликані німецькі війська обстріляли Привільне з гармат, спалили кілька хат і вбили 9 жителів. Кількох партизанів, виказаних куркулями, було заарештовано. Восени 1918 року дії партизанів особливо активізувалися. На початку листопада вони розгромили гетьманську варту в Привільному. В грудні село зайняли петлюрівці.
Радянську владу було відновлено тільки в березні 1919 року, коли частини Червоної Армії вигнали петлюрівців з Привільного. Обрану того ж місяця Раду знову очолив І. П. Воронков. Головою волревкому, а згодом волвиконкому став Я. О. Гуров. Утверджувалася Радянська влада в гострій боротьбі проти контрреволюції. В травні Привільне захопили григор'євці, які розмістили тут свій штаб. Почалися розстріли активістів. 16 червня бійці 3-го інтернаціонального полку, що прибув з Одеси, вигнали григор'євців із села. В червні 1919 року утворено При- вільнянсько-Антонівський райревком, а потім - райвиконком. Головою його працював більшовик І. І. Казарцев, військовим комісаром - І. М. Таран. До складу Привільнянсько-Антонівського району входило 9 волостей (район ліквідували у липні 1920 року). Для боротьби з бандитизмом у червні 1919 року з колишніх червоних партизанів сформовано Привільнянсько-Антонівський загін під командуванням колишнього наймита, комуніста Я. М. Бурбели (пізніше вбитий куркулями). В липні загін увійшов до складу Першого Антонівського комуністичного полку (командир - М. Є. Губа). Полк направили у розпорядження Народного Комісаріату Військових справ України для боротьби з бандами Зеленого під Києвом.
В серпні 1919 року Миколаївщину захопили денікінці. На території волості почав діяти партизанський загін, яким командував В. В. Алейников. У середині вересня привільнянці приєдналися до повсталих баштанців. У Привільному на короткий період було відновлено Радянську владу. Після розгрому Баштанської республіки білогвардійці вчинили криваву розправу над повстанцями. 14 листопада були схоплені і по-звірячому закатовані Б. Бутенко,Т. Бутенко4, Р. Гончаренко, А. Сліпоконь, К. Федоров й інші. Сім'ї повстанців виганяли на вулицю, а їх житла палили.
Наприкінці січня 1920 року підрозділи 122-ї стрілецької бригади 41-ї дивізії Червоної Армії визволили село від денікінців. 28 січня створено волосний ревком на чолі з Д. Г. Шляховим, а 31 березня відбулися вибори до сільської Ради одної частини Привільного. Її головою обрали Ф. Д. Проня. 2 квітня обрано Раду і в другій частині села, де головою став К. Д. Парафило. Обидві Ради ухвалили рішення про допомогу солдатським сім'ям, організували продпункти для голодуючих. На території волості введено карткову систему на продукти харчування, взято на облік лишки зерна, створено запасний фонд продовольства. Всіляко сприяв Радам партосередок, оформлений в липні 1920 року. Очолив його бідняк І. А. Добротвор- ський.
Комуністи спрямовували роботу Рад, очолили боротьбу проти куркульства, забезпечували родини червоноармійців продовольством. Надійним помічником комуністів села була створена 1920 року комсомольська організація, першим секретарем якої став О. Я. Бєляєв. Молодь брала активну участь у зміцненні Радянської влади на селі. Того ж року для придушення куркульських заколотів у районі Нового Буга й Богоявленська і розгрому банди Тютюнника було сформовано загін. Влітку 1920 року бійці цього загону були направлені на боротьбу проти Врангеля. У листопаді вони брали участь у штурмі Перекопу.
В липні 1920 року в Привільному організовано 2 КНС -з одній частині села його очолив син бідняка С. Р. Коломійцев, а в другій - комуніст X. П. Кришталь.
Того ж року створено й волосний КНС на чолі з А. І. Піддубним. Комітети контролювали виконання продрозверстки, допомагали Червоній Армії {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}транспортом, продовольством, боролися із спекуляцією. С. Р. Коломійцев організував загін, який брав участь у розгромі банди Іванова. Одним з активних членів КНС був Ф. Ф. Каратє- єв. Він обирався на повітовий, губернський і Всеукраїнський з'їзди незаможних селян. Комуністи, комнезамівці, селяни-активісти вели широку агітацію за колективні форми господарювання. Вже в лютому 1921 року група селян-бідняків з першої частини Привільного на колишній церковній землі створила комуну «Висхідна зірка». Її організатором і першим головою став член партії з 1917 року І. Т. Бутенко, а після його смерті комуну очолював С. Р. Коломійцев. Спочатку до неї вступило 7 бідняцьких сімей. Господарство мало 9 коней, 5 корів, 4 плуги, 3 борони. Згодом придбали сівалку, жниварку і 2 віялки. З січня 1922 року комуна прийняла статут артілі. В цей же період створюється кілька товариств спільного обробітку землі: 1920 року -«Нове», «Веселе», наступного року - «Відрадне», «Своя праця».
Трудяще селянство брало активну участь у боротьбі з куркульськими бандами. Поблизу Привільного діяла банда Баландюка. В березні 1921 року, коли комуністи поверталися з повітового партз'їзду, бандити схопили і закатували члена Привільнянського волпарткому І. Т. Бутенка, волвійськкома Ф. Нікітіна та інших. Боротьбу з бандитизмом очолила створена в Привільному волосна комісія у складі голів волвиконкому, волкомнезаму, волпарткому і завідуючого військовим відділом волвиконкому. 1921 року в одній із сутичок незаможники Привільного знищили групу бандитів, захопили коней, зброю, кілька кулеметів, фургонів. Наприкінці 1922 року у волості було покінчено з бандитизмом. За участь у ліквідації куркульських банд голову комнезаму С. Р. Коломійцева на повітовому з'їзді КНС нагороджено грамотою. Незаможники конфіскували у місцевих багатіїв три парові млини, три масло- бойні, крамниці.
На початку лютого 1922 року об'єднані збори комуністів, членів волосного і сільських КНС обговорили питання про організацію сільськогосподарських кооперативів. З серпня 16 бідняцьких та 28 середняцьких господарств об'єдналися в кооперативне товариство «Нива», а у вересні виникли ще 2 трудові артілі - ім. Шевченка та ім. Петровського. В березні 1923 року члени товариства «Нива» прийняли статут трудової сільськогосподарської артілі, головою якої тривалий час був комуніст X. П. Кришталь. Восени 1922 року 17 бідняцьких сімей об'єдналися в артіль «Труд незаможних селян». Спочатку в ній бракувало тягла, тому з 260 десятин землі оброблялася лише половина. Держава допомогла придбати трактор, причіпний інвентар. В 1925 році тут налічувався 141 чоловік. Артіль стала однією з найміцніших у селі. На початку 1927 року до неї вступили ще 74 сім'ї. Члени цього господарства, колишні наймити, подавали значну допомогу бідняцьким родинам; своєю працею вони доводили перевагу колективного господарювання над одноосібним. На кінець 1928 року в Привільному було 15 артілей.
За складних умов здійснювалися й перші кроки в культурному будівництві на селі. Першу сільську бібліотеку, основним фондом якої стали конфісковані помі
щицькі книги, відкрито у Привільному в квітні 1919 року. Наступного року 4 місцеві школи перетворено на трудові. Через 2 роки організовано професійну агрошколу, почали працювати хата-читальня, сельбуд. При селянському будинку діяли драмгурток, а також секції: літературна, сільськогосподарська, медична, радіоаматорів. 1924 року в Привільному створено 3 школи лікнепу, які відвідувало усе неписьменне населення віком від 14 до 50 років. Волкомнезам організував дитячий притулок, де в 1924 році виховувалося 69 сиріт, у т. ч. 6 дітей з Киргизії.
1923 року Привільне стало районним центром. Райком партії і райвиконком допомагали партійній організації в її роботі щодо дальшої відбудови сільського господарства, залучення бідняцьких і середняцьких господарств до артільних форм господарювання. Широко розгорнулася ця робота після XV з'їзду ВКП(б) та X з'їзду КП(б)У. На початку лютого 1930 року 65 проц. господарств об'єдналися в колгоспи ім. Карла Маркса, «Червона Україна» та
ім. Сталіна. Куркулі чинили шалений опір соціалістичним перетворенням на селі. Проникаючи в артілі, вони псували сільськогосподарський реманент, намагалися підірвати трудову дисципліну, розкрадали зерно. Куркулі вчинили замах на голову сільради X. П. Кришталя, колгоспника, комуніста І. Ф. Голубничого, бухгалтера колгоспу ім. Карла Маркса А. П. Осерського, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}комуністку Т. Р. Коломієць. На вимогу трудящого селянства радянські органи розкуркулили 34 господарства, а кілька куркульських сімей вислали зсела. На допомогу привільнянським колгоспам прийшли робітники, комуністи й комсомольці Миколаївського суднобудівного заводу. Шефи обладнали майстерні для ремонту сільськогосподарського інвентаря, розгорнули також широку масово-політичну роботу серед селян.
Про молоді колективні господарства постійно дбала держава. Восени 1929 року в Привільному створено філіал Баштанської тракторної колони, а 1932 року тут була вже Привільнянська МТС. Велику роботу в організаційно-господарському зміцненні артілей провадили працівники політвідділу (створеного 1933 року) при МТС і комут ністи (партійна організація 1933 року тут була досить велика - 16 чоловік). Машинно-тракторний парк МТС у передвоєнні роки налічував 60 тракторів, 20 комбайнів та іншу техніку.
В 1937 році за колгоспами Привільного було закріплено 11 860 га землі, з яких 7480 га орної. Середня врожайність зернових на полях артілі ім. Карла Маркса зросла з 11 цнт (1937 рік) до 20 цнт (1940 рік). Господарства мали автомашини, дви-г гуни, сівалки, жниварки тощо. На тваринницьких фермах налічувалося 529 коней, 820 голів великої рогатої худоби, 1160 овець, набувало розвитку свинарство. 1940 року одержано 726 тис. крб. прибутку і видано колгоспникам по 3 кг зерна та по 2 крб. 35 коп. на трудодень. Того року артіль стала мільйонером.
Партійні організації села приділяли велику увагу підготовці кадрів колгоспного виробництва. 1935 року тільки в артілі «Червона Україна» 25 чоловік закінчили курси ланкових. Активну участь у політичному й виробничому житті брали жінки, першою серед яких за кермо трактора сіла О. М. Новицька. Вже 1935 року тут організовано жіночу тракторну бригаду. Масового поширення набув стахановський рух. Тракторист Привільнянської МТС І. Г. Савенко, старший чабан артілі ім. Карла Маркса Г. Ф. Петренко у 1939-1940 рр. на Всесоюзній сільськогосподарській виставці нагороджені срібними медалями. Учасниками виставки були також агротехнік колгоспу ім. Сталіна Ф. О. Піддубний та чабанська бригада артілі ім. Карла Маркса. Перший за те, що 1938 року в колгоспі добилися врожаю зернових пересічно по
23,5 цнт з га. Чабани 1939 року одержали від 100 вівцематок по 149 ягнят. Самовіддано трудилися шофери створеної у 1938 році Привільнянської автоколони. С. Ф. Богомаз, Ф. О. Цибра, Н. Л. Безчасний систематично економили пальне, вдвічі перевиконували денні норми. Комуністи працювали на найвідповідальніших ділянках колгоспного виробництва. 1939 року за успішний розвиток сільського господарства секретаря Привільнянського райкому партії А. В. Мазура удостоєно ордена Леніна й обрано делегатом XVIII з'їзду ВКП(б). У 1941 році в 10 парторганізаціях Привільного налічувалося 92 члени партії і 22 кандидати у члени партії. Найбільш бойовими були парторганізації при МТС, в колгоспах ім. Сталіна та «Червона Україна».
В побут населення входили електрика, радіо, кіно, телефон. Багато уваги приділяла сільська Рада озелененню села, його благоустрою. В центрі Привільного встановлено пам'ятник В. І. Леніну. Поліпшувалося медичне обслуговування. При лікарні на 50 ліжок функціонували дитяча та жіноча консультації, працювали дитяча молочна кухня, лабораторія. В селі діяла також протималярійна станція, ветеринарна лікарня. Кожний колгосп мав дитячі ясла.
Значна увага приділялася культурному будівництву на селі. 1935 року трудову семирічну школу перетворено на середню, почав працювати будинок піонерів. При- вільнянська сільськогосподарська профшкола готувала кадри для колгоспів. 1932 року відкрився агротехнікум, при якому діяв робітфак. У1928 році споруджено приміщення районного клубу, 1940 року - 2 колгоспні клуби. Всього в Привільному було 3 колгоспні клуби, працювали також районна бібліотека, хати-читальні, червоні кутки.
З перших днів Великої Вітчизняної війни привільнянці віддавали всі сили для захисту Батьківщини. Самовіддано працювали колгоспники на збиранні врожаю. З наближенням ворога було створено народне ополчення. Натиск гітлерівців у районі Привільного - Нового Буга стримували частини 5-ї ім. Блінова кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського корпусу. Жителі села {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}допомагали бійцям - копали траншеї, протитанкові рови. 12 серпня 1941 року фашисти захопили Привільне. Розпочалися масові арешти. Окупанти стратили в районі 918 громадян, 1760 чоловік вивезли на каторгу до Німеччини. Для підпільної роботи в тилу ворога райком партії залишив привільнянців комуністів В. Парафила, О. Бутенка, О. Кузьмичова й інших. Гітлерівці вистежили їх і після жорстоких катувань стратили. Були заарештовані і відправлені до концтабору місцеві активісти Т. Сперзіоник та О. Осер- ська. Влітку 1942 року на території Привільнянського та Баштанського районів почали діяти партизанські групи, яким допомагали й жителі села. Згодом групи об'єдналися в Баштанський партизанський загін, де командиром одного із взводів був привільнянець І. 3. Ткачов. На початку березня 1944 року загін з'єднався з наступаючими частинами Червоної Армії.
12 березня 1944 року частини 3-го Українського фронту визволили Привільне від фашистів. Першими ввійшли в село бійці 119-го та 138-го полків 48-ї гвардійської стрілецької дивізії 46-ї армії. В боях за село брали участь також 135-а танкова бригада і 1815-й полк самохідної артилерії. Серед визволителів Привільного були туркмени, росіяни, українці та воїни інших національностей. При визволенні села загинуло 59 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Поховані вони в братській могилі, на якій встановлено пам'ятник. Привільнянці підтримують зв'язки з рідними загиблих. Тепло зустрічали вони батьків капітана В. М. Гілля, який загинув тут у березні 1944 року.
1302 жителі Привільного воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Убоях за визволення Прибалтики відзначився танкіст молодший лейтенант Г. І. Пєгов.
Його танк у числі перших прорвався до берегів Балтійського моря. За успішне виконання бойового завдання Г. І. Пєгову присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Учасники війни'П. Д. Бойко і М. Д. Рубан за мужність і хоробрість, виявлені в боях, нагороджені орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки - Ф. Ф. Антонюк й інші привільнянці.
Одразу ж після визволення села відновили діяльність райком партії, райвиконком, районні установи, сільрада. Нелегким був для колгоспників 1944 рік. Господарства трьох місцевих колгоспів були розорені. Фашистські варвари вивезли техніку МТС, худобу, хліб, зруйнували громадські будівлі, хати колгоспників. Відступаючи, ворог висадив у повітря міст через Інгул. Члени артілі ім. Карла Маркса щоденно виорювали коровами по 0,80 га на плуг. Механізатори відремонтували кілька тракторів. І вже у 1944 році М. Борозенець і Л. Чорний виробили по 650-700 га м'якої оранки на трактор. Наприкінці липня того ж року артіль «Червона Україна» здала державі 1,5 тис., а колгосп ім. Сталіна - 3 тис. цнт хліба. Трудівники села вносили власні заощадження на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини», авіаескадрильї «Призовник Миколаївщини», вони успішно реалізували третю державну позику. На 9 травня 1944 року у фонд оборони було внесено 687 тис. крб. Для допомоги сім'ям бійців і командирів, загиблих на фронтах війни, члени артілі «Червона Україна» 1944 року відрахували по три трудодні. Вже 1944 року в селі почали працювати лікарня, школи, кінотеатр, налагодилася робота клубу й бібліотеки, було відбудовано МТС, маслозавод.
Після закінчення війни парторганізації села поповнилися комуністами з числа демобілізованих. 1945 року 7 первинних парторганізацій мали на обліку 51 комуніста. Активно діяли парторганізації райкому партії, райвиконкому, МТС, колгоспу ім. Карла Маркса. Депутати сільради і комуністи багато уваги приділяли відбудові народного господарства. Було створено будівельну бригаду. Сільрада зобов'язала населення щотижня по 2 години працювати на відбудові шкіл, лікарні, закладів культури, проводились недільники для впорядкування села. Від братніх республік у серпні 1945 року колгоспники району одержали 800 коней і 500 овець. Уже в жовтні 1945 року артіль ім. Карла Маркса освоїла довоєнну посівну площу. Господарство мало 4 тваринницькі ферми, млин. 1948 року колгоспи «Червона Україна» та ім. Сталіна виконали державні плани відтворення
поголів'я коней і великої рогатої худоби. Чималих успіхів досягли тваринники артілі «Червона Україна». У 1950 році доярка 3. С. Шостак надоїла по 2700 кг молока від кожної корови, а свинарка Є. Ф. Ткаченко з колгоспу ім. Карла Маркса одержала по 15 поросят від свиноматки. Того ж року бригада А. П. Білоуса з артілі ім. Сталіна зібрала з площі 200 га пересічно по 20 цнт зернових з гектара. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На заклик Радянського Комітету захисту миру населення Привільного в 1951 році одностайно підписалося під зверненням про укладення Пакту миру між п'ятьма великими державами. Колгоспники гнівно засудили агресію американських імперіалістів у Кореї. Багатогранним і змістовним ставало культурне життя села. В Привільному проводилися районні свята пісні, на яких виступали кращі самодіяльні колективи. Урочисто відзначили тут у травні 1954 року 300-річчя возз'єднання України з Росією. На сільському стадіоні відбулося велике гуляння. В 1957 році в день Великого Жовтня проведено культпробіг по селах району чапаєвської тачанки і колони мотоциклістів. Великою популярністю користувалися свдтлові газети, підго-. товлені працівниками культосвітніх закладів. У них розповідалося про актуальні події політичного й виробничого життя, славили передовиків, критикували ледарів.
Важливу роль у розвитку колгоспів відіграли рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. Втілення їх у життя сприяло економічному зміцненню артілей.
Так, прибуток колгоспу «Червона Україна» зріс з 1,3 млн. крб. у 1953 році до 3,5 млн. крб. у 1958 році. Вводилося щомісячне авансування членів артілі, запроваджувалася додаткова оплата тваринникам. Це господарство в 1951 та 1956 роках було учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Комітет виставки у 1956 році преміював колгосп автомашиною, стаціонарною кіноустановкою, бібліотекою. В 1957 році чабан П. І. Калиниченко одержав по 115 ягнят від кожних 100 вівцематок, його ім'я було занесено на обласну Дошку пошани. 1958 року за систематичне виконання державних планів і досягнуті успіхи голову артілі Ф. П. Кришталя нагороджено орденом Леніна, такої ж нагороди був удостоєний бригадир тракторної бригади А. С. Парафило.
З 1959 року Привільне увійшло до Баштанського району. В березні того року 3 привільнянські артілі об'єдналися у велике багатогалузеве господарство - колгосп «Батьківщина», за яким закріпили 19 тис. га землі, з них 17 тис. га сільськогосподарських угідь. Збільшилося постачання колгоспу технікою. Машинно-тракторний парк налічує 86 тракторів, 24 комбайни, 43 автомашини. Застосування передової агротехніки, висока культура рільництва сприяли підвищенню врожайності полів. Валовий збір зерна навіть посушливого 1968 року становив тут 62,2 тис. цнт. У соціалістичному змаганні колгоспів і радгоспів області за збільшення виробництва і перевиконання планів продажу державі продуктів тваринництва артіль «Батьківщина» в 1965 році вийшла переможцем і одержала перехідний Червоний прапор обкому партії. Значного розвитку набуло тут овочівництво, садівництво, виноградарство. Колгоспні сади розкинулися на 260 га, виноградники - на 214 га. Зібрані плоди переробляє місцевий консервний завод. За роки семирічки загальний прибуток артілі становив 3 млн. карбованців.
Багато зроблено в колгоспі для дальшого зміцнення економіки господарства, впровадження госпрозрахунку в бригадах і на фермах, комплексної механізації трудомістких процесів у тваринництві і рослинництві, а також у розвитку малого зрошення за роки восьмої п'ятирічки. Так, площу зрошуваних земель збільшено з 270 до 900 га. З ініціативи комуністів створено бюро економічного аналізу. Механізована ланка комуніста М. І. Остапова у 1969 році виконала весь комплекс польових робіт на площі 2800 га і зібрала врожай по 20-35 цнт зерна з кожного гектара.
У ленінський фонд п'ятирічки трудівники артілі «Батьківщина» внесли 47 9310 крб. Всього за восьму п'ятирічку тут вироблено 48 934 тонни зерна, 4405 тонн м'яса. Капітальні вкладення колгоспу в 1969 році становили 1598 тис. крб., оборотні фонди - понад 2 млн. крб. Лише протягом п'ятирічки споруджено вівчарню на тисячу голів, пташник на 5 тис. несучок, овочесховище, гараж, нові приміщення для консервного і маслозаводів. Заплановано найближчим часом побудувати цех для приготування
комбікормів і сінного борошна, 2 кормоцехи, поверхові силосні споруди, закінчити механізацію току і зернового складу.
Велику роль у комуністичному вихованні і мобілізації трудівників села на виконання виробничих планів відіграє профспілкова організація, в складі якої налічується 1062 члени. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Партійна організація виховала немало передовиків виробництва. Лише в 1966- 1971 рр. орденом Леніна нагороджено голову колгоспу І. О. Семиліта, пташницю
H. В. Піддубну, орденом Трудового Червоного Прапора - бригадирів комплексних бригад А. М. Козаченка та Ф. І. Пєгова, комбайнера В. І. Хрупала, механізатора М. А. Білоуса, головного агронома В. Г. Борисенка, орденом «Знак Пошани» - З чоловіка. До ювілейної Книги пошани району вписано прізвища комбайнера Д. П. Борозенця, доярки Н. Ф. Безпальченко, свинарки К. М. Піддубної; на районну Дошку пошани занесено імена переможців змагання доярки Г. М. Воронкової, свинарки К. М. Савенко, скотаря О. С. Івершеня.
Найширші маси колгоспників беруть активну участь у керівництві господарством. В січні 1970 року, ухвалюючи новий Статут колгоспу, вони розробили і затвердили на загальних зборах «Трудовий кодекс», який включає положення про соціалістичне змагання між бригадами, фермами, підприємствами громадського харчування, про умови присудження звання заслуженого колгоспника колгоспу «Батьківщина», про звання ветерана праці колгоспу «Батьківщина». Дійовим організатором трудівників села у боротьбі за дальше піднесення господарства є колгоспна партійна організація, що налічує 105 комуністів, з яких 80 - працюють безпосередньо на виробництві. Створено 8 партійних груп, а при партійному бюро - ідеологічну комісію, що спрямовує діяльність усіх громадських організацій на комуністичне виховання трудящих. У колгоспі на громадських засадах працює кабінет політичної освіти, де комуністи й комсомольці оволодівають марксистсько-ленінською теорією, є університет економічних знань і школа комуністичної праці. Велику роль у мобілізації трудівників села на виконання господарських планів відіграє багатотиражна газета «Колгоспне життя». Комсомольці колгоспу (їх тут є 108 чоловік) - бойові помічники комуністів у всіх їх справах. 59 з них зайнято на виробництві.Влітку 1970 року працювало 2 комсомольсько-молодіжних збиральних агрегати. Агрегат В. М. Петренка посів перше місце серед молодіжних агрегатів району. Комбайнер комсомолець М. І. Мамій на прямому комбайнуванні скосив 323 га колоскових і намолотив 7540 цнт зерна. Молодь бере активну участь і в роботі культосвітніх закладів, недільниках по впорядкуванню парків, озелененню вулиць Привільного.
У селі розташоване відділення Баштанського районного об'єднання «Сільгосптехніки». В соціалістичному змаганні до Ленінського ювілею трудівники цього колективу виконали план на 119 проц., а до XXIV з'їзду КП України та XXIV з'їзду КПРС - на 109 прощ На Привільнянському харчокомбінаті працює понад 20 чоловік. По 15 тонн соняшникового насіння щодоби переробляє його олійницький цех і по 15 тонн помідорів - томатний. Найновішою технікою устатковано Привільнянський державний маслозавод. Тут діє лінія потокового виробництва масла. На заводі працює понад 80 робітників.
З ростом виробництва поліпшується і добробут жителів Привільного. 1969 року в сільській ощадній касі населення зберігало понад півмільйона крб. За післявоєнний час у селі збудовано 200 нових будинків, 800 перебудовано. Село електрифіковане і радіофіковане. Тут є 8 магазинів, бригадні крамниці, комбінат побутового обслуговування. В особистому користуванні трудівників села - 284 мотоцикли, 1496 велосипедів тощо. 700 сімей користуються газом.
Поповнилася новим обладнанням Привільнянська дільнична лікарня. Тут є рентгенівське, фізіотерапевтичне, хурургічне й інші відділення, амбулаторія. В лікарні працює 6 лікарів і 26 працівників середнього медперсоналу. Понад 40 років тут трудився лікар
I. І. Казарин - відмінник охорони здоров'я, відзначений чотирма урядовими нагородами. Діти
відпочивають влітку в міжрайонному піонерському таборі, розташованому в мальовничій місцевості на березі Інгулу. Для малят є дитячий садок і ясла.
Навчанням у школах Привільного охоплено 1255 дітей. У середній і двох восьмирічних школах працює 75 учителів. При школі-інтернаті створено музей В. І. Леніна. За самовіддану працю уряд відзначив орденом Трудового Червоного Прапора вчительку Н. М. Сурікову. Серед вихідців з Привільного - доктор медичних наук І. М. Дубогрій (у минулому - лікпом у Першій Кінній армії), кандидати історичних наук І. Т. Кулик, М. С. Каратєєва, кандидат біологічних наук О. М. Федоров. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Привільнянський будинок культури - заклад відмінної роботи. При ньому працюють різні гуртки художньої самодіяльності, де зайнято понад 70 чоловік. Перед трудівниками колгоспу виступає агіткультбригада, яка вважається однією з кращих у районі і не раз відзначалася грамотами обласного управління культури і обкому профспілки працівників культури. Урочисто відзначають жителі села разом з шефами - робітниками Чорноморського суднобудівного заводу, свято «Серпа і молота», День колгоспника. На сцені будинку культури часто виступають артисти обласних театрів. На честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна в селі відбувся фестиваль самодіяльного мистецтва. У Привільному є також 3 колгоспні клуби, кінотеатр.
Активно пропагує літературу серед населення сільська бібліотека, що має три філіали в різних кінцях села, книжкові пересувки, що обслуговують тваринницькі ферми й польові стани. Бібліотеці присвоєно звання закладу відмінної роботи, а ім'я завідуючої Г. П. Ткаченко занесено на обласну Дошку пошани.
Учителі, працівники медичних та культосвітніх закладів - активні учасники громадського і культурного життя села. Вони виступають перед населенням з лекціями і бесідами на політичні, природничо-наукові і загальноосвітні теми, влаштовують цікаві масові заходи, організовують краєзнавчу роботу. У Привільному споруджено пам'ятник В. І. Леніну, три пам'ятники загиблим воїнам.
Рік у рік красивішає село. Вулиці його потопають у зелених насадженнях. Київський проектний інститут підготував проект перебудови Привільного з урахуванням найновіших досягнень сільського будівництва. Тут будуть споруджені сучасні адміністративні й житлові будинки, торговий центр і молодіжне кафе. Село оточить зелена зона. Депутатські комісії сільради, у складі якої понад 60 кращих людей села, серед них 27 комуністів, 7 комсомольців, активно сприяють здійсненню цих планів.
Багато уваги приділяє сільська Рада поліпшенню умов праці колгоспників. На виробничих відділках діють депутатські пости; на громадських засадах працюють також бригадні ради, група народного контролю, добровільна народна дружина, батьківські комітети.
Всезростаюча трудова і громадська активність жителів села, піднесення їх культури і перебудова побуту - яскраві свідчення торжества ленінської політики Комуністичної партії, спрямованої на поступове подолання істотних відмінностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею.