Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Лиса Гора
Лиса Гора - село, центр сільської Ради, розташована за 25 км від Первомайська. До найближчої залізничної станції Бандурка - 10 км. Через село проходить автошлях Київ-Одеса. Населення - 6833 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане також село Новопавлівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1751 році поблизу російсько-польського кордону і турецьких володінь, на місці сторожового зимівника запорізьких козаків, що іменувався Лисою Горою, аванпостом російських військ створено форштадт - військовий укріплений пункт. Військова адміністрація фортеці святої Єлизавети, якій підлягав форштадт, протягом першого десятиріччя існування укріпленого пункту заохочувала і видавала «відкриті листи» втікачам від кріпосного гніту з Брацлавщини збіглим розкольникам з українських і російських старообрядних громад на заселення території навколо нього. Так, у 1757 році право на поселення «недалеко від урочища Лиса Гора на річці Чорний Ташлик» одержав розкольник А. Гридін. Населений пункт, заснований на цьому місці, зберіг назву колишнього запорізького зимівника - Лисої Гори.
Протягом 70-х років XVIII ст. в селі осідали та одержували землю втікачі з Молдавії, окупованої турками, з Правобережної України, де ще хазяйнувала польська шляхта. У 80-х роках воно стало станицею Бузького козацького війська. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. дві сотні лисогірських козаків брали участь у боях проти турків. У селі створили укріплений командний пункт та базу російських військ, де бували російські полководці О. В. Суворов та М. І. Кутузов.
З 1817 року село входило до складу поселенської уланської дивізії. Його жителі поповнили 1-й і 2-й взводи 2-го поселенського ескадрону. 164 господарі і 162 підпомічники поряд з виконанням тяжких військових повинностей обробляли 13 241 десятину землі3, яка належала військовому відомству. В селі було відкрито школу кантоністів, де хлопчиків з раннього віку навчали військової муштри. В 1859 році в Лисій Горі розташувався штаб артилерійського дивізіону і 1-й ескадрон 5-ї легкої кавалерійської дивізії в складі 178 чоловік. Забезпечення штабних чинів харчуванням, фуражем, збруєю теж покладалося на військових поселенців.
В 1857 році після ліквідації військових поселень Лиса Гора стала центром 12-ї волості 3-го округу Херсонських державних поселень; з 13 241 десятини землі, приписаної до села, на 783 ревізькі душі було виділено лише 4120 десятин - до 5 десятин на душу чоловічої статі. 5 тис. десятин кращих угідь як нагороду від царя залишили за військовим начальством, близько 4 тис. десятин - за казною. На 1885 рік у 876 дворах мешкало 4654 жителі. Найбільше тут проживало колишніх військових поселян - 4165 чоловік. Решта - торговці, міщани, духовенство. 3775 десятин землі належало на той час казні, 4511 десятин - 30 великим землевласникам, 77 господарів мали від 25 до 50 десятин. 641 селянська сім'я володіла лише 2637 десятинами землі. Реманент і значна кількість худоби зосереджувалися у великих куркульських господарствах.
Через нестачу тяглової сили і реманенту врожайність на селянських землях була дуже низькою. Так, протягом 1892-1900 рр. в Лисогірській волості збирали ячменю - 37,2 пуда, ярої пшениці - 30,6, жита - 23,3 пуда з десятини. Багатьом селянським сім'ям не вистачало хліба. В холодні зимові дні вони не мали чим опалювати свої хати. За стіжок гнилої соломи, взятої на паливо, бідняк мусив зібрати на куркульському лані 2 десятини хліба.
Безземелля й нестатки примушували багатьох лисогірців йти на заробітки, орендувати землю у куркулів. Так, у 1886 році великі землевласники здавали в оренду селянам близько 700 десятин землі. Селяни, які не мали чим заплатити по 7-8 крб. за десятину, відробляли в куркульському господарстві або віддавали значну частину врожаю. Близькість чорноморських портів і залізниці сприяла підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію. За 9 років риночна вартість десятини землі в Єлисаветградському повіті, до складу якого входила і Лиса Гора, зросла з 105 (1892 рік) до 162 карбованців (1900 рік).
В господарствах лисогірських куркулів, що виробляли продукцію на ринок, широко використовували працю наймитів. Навіть діти віком 8-14 років
працювали довгі літні дні свинопасами, чередниками, погоничами коней і волів лише за харчі та одяг. Важка праця знесилювала наймитів, призводила до каліцтва і тяжких захворювань. На початку XX ст. в селі на кожні 1000 мешканців було 12 дітей-калік.
Багатіям села належали 4 водяні і 12 вітряних млинів, 4 кузні, 8 крамниць, З шинки, олійня і винні погреби. Значні прибутки давали власникам вітряки й круподерні, бо переробляти зерно приїздили сюди й жителі навколишніх сіл. Чимало лисогірців займалися ремісництвом. Найбільше ремісників було серед безземельних і малоземельних селян. У 1905 році 150 сімей мали ручні ткацькі верстати. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1894 році на прохання лиоогірської громади земська управа виділила безплатно десятину землі і 200 крб. для побудови лікарні. 1862 року повітове земство відкрило у селі волосну громадську школу, де навчалося 75 учнів, з них 4 дівчини. За двадцять пореформених років початкову освіту здобули тільки 10 проц. лисогірців - 433 чоловіки і 58 жінок. 1890 року в селі відкрилася церковнопарафіяльна школа, яку відвідували 27 дітей, у т. ч. 7 дівчаток. Через 6 років у Лисій Горі було вже три школи - волосна (земська) і дві церковнопарафіяльні, де в 1907 році навчалося 204 учні з усієї волості.
Під час революції 1905-1907 рр. у селі поширювалася революційна література, відбувалися мітинги і сходки селян. 15 липня 1906 року група жителів села під керівництвом 3. Селіонова розповсюджувала на базарі листівки, які закликали до повалення самодержавства, захоплення поміщицької і куркульської земель. Урядник намагався заарештувати сміливців. Але обурені селяни побили урядника, попа і сільського старосту. Козаки, які невдовзі прибули з Вознесенська, вчинили над ними розправу. 3. Селіонова засудили на 10 років, інших - 42 чоловіка - від одного до 7 років позбавлення волі. Незважаючи на жорстоку розправу уряду з революційно настроєними селянами, жителі села дедалі рішучіше піднімалися на боротьбу за землю.
Столипінська аграрна реформа посилила класове розшарування села. В 1913 році в Лисій Горі було 530 бідняцьких господарств, з них 19 - безземельних, 35 - середняцьких і 30 куркульських. Під час імперіалістичної війни 1914-1918 рр. близько 600 чоловіків з села пішли на фронт. 90 селянських родин на кінець того ж року одержали повідомлення про загибель на фронті батьків, братів, синів. Понад 20 чоловік повернулися каліками. В 1916 році через несвоєчасний обробіток грунту в багатьох господарствах бідняків, особливо вдів і сімей фронтовиків, з десятини зібрали по 42 пуди пшениці, по 51 пуду жита. Ярі культури зовсім загинули. Війна, яку царизм намагався довести до переможного кінця, посилила невдоволення і рішучі протести селян. У вересні 1915 року в Лисій Горі відбувся стихійний мітинг, на якому житель села І. Бараненко звинувачував царя і його прислужників, «яких нікому вбити». І. Бараненка заарештували й ув'язнили.
Зима 1916-1917 рр. була особливо тривожною: з'являлися дезертири з фронту, а рекрути 1897-1898 рр. народження уникали відправки до війська. Тому звістка про скинення царя і створення Тимчасового уряду викликала надії і сподівання на швидке закінчення війни і справедливий поділ панської землі. Весною 1917 року на сільському сході був обраний земельний комітет Лисогірської волості. Першого місяця свого існування комітет домігся зниження орендної плати за десятину - з 10-13 крб. до 3 крб. за один рік користування. Але на вимогу комітету поділити 320 десятин панської толоки між сирітськими сім'ями до села негайно прибув повітовий комісар Тимчасового уряду у супроводі півсотні козаків, пригрозивши, що «на самоуправство і беззаконня діятиме рішуче і беззастережно».
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді в Лисій Горі за ініціативою фронтовиків, що перебували в селі після поранення, 5 листопада скликано сход. Понад тисяча лисогорців брали участь у виборах волосної Ради селянських депутатів. Не дивлячись на протидію контрреволюційних елементів, серед яких були прибічники Центральної ради, Раду було обрано. До її складу увійшли фронтовики і місцеві селяни С. А. Чорний, А. П. Албул (голова), Є. М. Брагар, Т. Ф. Навоєв (секретар) та інші. Внаслідок здійснення ленінського Декрету про землю протягом грудня 1917-го - лютого 1918 року поміщицьку землю за постановою сільського
сходу розподіляли між безземельними і малоземельними селянами по 1,65 десятин на їдця. Цю роботу перервали австро-німецькі окупанти.
У березні 1918 року в Лисій Горі розмістився гарнізон австро-німецьких військ, який розігнав волосну Раду і наклав на жителів села контрибуцію хлібом і худобою. Окупанти та їх прислужники гетьманці - волосна варта жорстоко карали селян, що уникали сплати контрибуції. У мешканця села П. С. Чорного вони забрали корову, вола, десять мірок пшениці. У відповідь на репресії загарбників на початку серпня жителі села створили партизанський загін, який очолив місцевий наймит Ф. С. Демченко. 50 бійців цього загону, не маючи достатнього озброєння, вигнали окупантів з села і більше тижня утримували Лису Гору в своїх руках. Тільки з допомогою загону гайдамаків і австрійського батальйону піхоти окупантам вдалося повернутися і встановити свій «порядок» в селі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У грудні 1918 року влада в Лисій Горі перейшла до рук представників петлюрівської Директорії. На сходках і мітингах селяни виступали проти свавілля петлюрівців. 18 березня 1919 року сюди вступили радянські війська. В боях за визволення села брали участь також місцеві партизани. В кінці березня відбулися вибори волвиконкому. У травні утворився партосередок, до складу якого увійшли А. П. Албул, 6. М. Брагар, І. Г. Чернов та інші. Осередок налагоджував господарське життя, організовував боротьбу з контрреволюційними бандами, проводив політико-роз'яснювальну роботу серед населення.
На початку серпня 1919 року денікінські агенти за участю місцевих куркулів вчинили в селі заколот. Заколотники намагалися пошкодити залізницю, по якій мали відходити частини 45-ї радянської дивізії. Зустрінутий вогнем бронепоїзда (командир Т. М. Гуляницький), ворог зазнав втрат, але бандитам вдалося
полонити 6 червоноармійців і одного матроса з команди бронепоїзда. Ризикуючи життям, командир лисогірських партизанів Ф. С. Демченко разом з бійцями свого загону кинувся визволяти червоних бійців. Та бандити схопили сміливців і стратили. Нині в центрі села встановили гранітний монумент з написом: «Вічна слава матросам і партизанам, які загинули в боях за Радянську владу в часи громадянської війни». В кінці серпня денікінці захопили Лису Гору. Вони «хазяйнували» тут понад 6 місяців. Білогвардійці розстрілювали сільських активістів, грабували населення. 1 лютого 1920 року воїни 135-ї стрілецької бригади (командир М. В. Голубенко), яка входила до складу 45-ї Червонопрапорної дивізії, вигнали денікінців з села. Тоді ж у Лисій Горі остаточно відновлено Радянську владу. 2 лютого сформовано волпартком, який приступив до організації місцевих органів влади. На початку березня обрано волосну і сільську Ради, організаційно оформився сільський партосередок у складі 5 членів і 14 кандидатів у члени партії. У вересні виник комсомольський осередок.
В липні 1920 року Лисогірську волость підпорядковано Первомайському повіту Одеської губернії. 26 липня в Лисій Горі створено КНС на чолі з місцевим бідняком О. І. Дульдієром. Комітет прийняв постанову про виділення безземельним і малоземельним селянам наділів з конфіскованих куркульських земель та взяв на облік весь реманент, тягло, майстерні, млини і зерно всіх господарств села.
Восени того року при сільській Раді утворено жіночий відділ. Очолила його комуністка М. Пічковська, відряджена до Лисої Гори губжінвідділом. Вона разом з місцевими активістами розгорнула серед селянок політико-виховну і культурно-освітню роботу. В селі влаштовувалися вечори селянки-біднячки, свята жінки-трудівниці тощо.
У 1921 році засновано сільську організацію профспілки Всеробітземлісу, яка об'єднувала понад 50 чоловік. Значну увагу приділяла вона ознайомленню наймитів і службовців установ з радянськими законами, дбала про організацію відпочинку селян, про роботу хат-читалень, шкіл лікнепу.
Незважаючи на труднощі перших років радянського будівництва, в селі поступово налагоджувалося господарське і культурне життя. Більшість населення гаряче підтримувала всі заходи Радянської влади. Це, зокрема, показали вибори нового складу сільської Ради, які відбулися в 1922 році. До Ради тоді обрано 8 робітників і 29 селян-незаможників (серед них - 5 комуністів, 5 комсомольців, 3 жінки). Сільська Рада і КНС встановили обмеження для куркульських господарств, ввели норми для власників млинів, які мали одержувати за помол 5 фунтів з пуда замість 8
; застосували суворі стягнення для тих, хто порушував державні закони, не сплачував податків.
Незаможні селяни разом з представниками партійних і громадських організацій 27 квітня 1922 року надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну: «Москва, Кремль, Голові Раднаркому товаришеві Леніну. Загальні збори Лисогірського комнезаму з представниками профспілки, комосередку, жінвідділу і комсомолу, довідавшись про Ваше одужання, з радістю шлють Вам свій пролетарський привіт і побажання збереження Вашого життя на страх буржуазії, на благо всесвітньої революції».
На честь В. І. Леніна в центрі села тоді побудовано першу невеличку електростанцію, яка давала освітлення клубу і кільком громадським будинкам. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Райком партії і райвиконком (з 1923 року Лиса Гора входила до Благодатненського району Первомайського округу) головну увагу зосереджували на піднесенні сільськогосподарського виробництва. Восени того ж року в селі проведено першу районну сільськогосподарську виставку, на якій експонувалися кращі зразки сільськогосподарської продукції, а також молодняк породистої худоби. 12 господарств села одержали премії райвиконкому. Тоді ж у Лисій Горі створено сільськогосподарський гурток, який пропагував наукові основи ведення господарства.
Під керівництвом партосередку і сільради 16 березня 1924 року збори селян обговорили важливі питання землевпорядкування та перспективи соціалістичного господарювання, після чого 13 бідняцьких родин заснували першу сільськогосподарську артіль «Праця незаможника», у квітні 1925 року артіль придбала в кредит трактор. У тому ж році організовуються ТСОЗи - «Пролетарій», що об'єднав 8 господарств, та «Культурний обробіток», до якого вступили 16 селянських родин.
Велику роль у залученні селян до колективного господарювання відіграла споживча кооперація, створена в 1923 році. Лисогірське споживче кооперативне товариство щорічно продавало мешканцям села товарів на 12-14 тис. крб. Повністю перейшла у відання споживкооперативу і заготівля хліба.
Протягом 1925-1926 рр. у Лисій Горі було створено 3 тракторні товариства. В 1926 році вони обробляли 216 десятин землі лисогірських селян. У сівозміну впроваджувалися нові сорти пшениці, передусім Кооператорка, яка на чорних парах давала 180 пудів зерна з гектара. В колективних товариствах селяни знайомилися з досягненнями агротехніки і на практиці застосовували їх. Використовували вони й мінеральні добрива, зокрема суперфосфат, під посіви озимини.
Поширеною формою кооперування селянства були каси взаємодопомоги (КВД). В Лисогірському районі (з лютого 1926 року по грудень 1927 року Лиса Гора була центром району) 1926 року членами КВД були 258 найбідніших селян. Каса мала гроші і близько 2 тис. пудів хліба, з яких четверта частина роздавалася як взаємодопомога біднякам.
Перші кооперативні об'єднання переконували селян у перевазі колективної праці. В лютому 1927 року в селі утворився ще один ТСОЗ «Вільна праця», організатором його був І. П. Ляшенко, а в березні наступного року - ТСОЗ «Червоний орач».
Кустарі села (їх на той час налічувалось близько 70 родин) об'єдналися в ощадно- позичкове товариство, яке пізніше підпорядкували окружній промспілці. В лютому 1929 року в селі створено артіль для виробництва килимів, вона налічувала 48 жінок- біднячок. Від Первомайської промспілки артіль одержала кредит і через неї збувала свої вироби.
Велика робота проводилася щодо впорядкування села. Весною і восени трудящі часто виходили на суботники та недільники. Протягом 1920-1923 рр. вони посадили вздовж вулиць понад 20 тис. дерев, заклали парк. Сільська Рада подбала про відкриття в селі лікарні на 15 ліжок. 1920 року почали працювати 2 початкові школи, 1923-го 3 'школи лікнепу. У 1926 році в селі було вже 7 загальноосвітніх шкіл, з них восьмирічна і шість початкових, в яких навчалося 730 учнів і працювало 20 вчителів. Ще 1923 року тут було створено комуністичну дитячу організацію
юних снартаківців. Через рік її перейменували в піонерську організацію юних ленінців, яка 1926 року об'єднувала 150 дітей.
З 1921 року почали працювати клуб, 5 хат-читалень, бібліотека. Комсомольці разом з вчителями організували 4 гуртки художньої
самодіяльності, а 1925 року - самодіяльний драматичний театр. Діяли масові гуртки для вивчення автомоторної, тракторної і шляхової справи. Члени осередку Автодору передплачували спеціальні технічні журнали.
Після XV з'їзду ВКП(б), який взяв курс на суцільну колективізацію сільського господарства, протягом 1929-1930 рр. у Лисій Горі на базі існуючих кооперативів створено 10 колгоспів. Активними організаторами і керівниками їх були комуністи, серед них О. П. Бабич М. І. Гозун, Я. В. Цушко, І. П. Ляшенко та інші. В 1932 році колективізацію в селі завершено. Неоціненну допомогу в економічному зміцненні колгоспів Лисої Гори подавала організована 1930 року на залізничній станції Бандурка машинно-тракторна станція, що обслуговувала всі десять лисогірських артілей. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Об'єднання селян у колгоспи супроводжувалося запеклою боротьбою з куркульством, яке всіляко шкодило колективізації. В процесі перебудови сільського господарства на соціалістичних засадах трудівники Лисої Гори розкуркулили понад 20 місцевих глитаїв. Виборчих прав було позбавлено торговців і багатих кустарів-визискувачів.
Колективні господарства зміцнювались організаційно та економічно. Напередодні війни лисогірські колгоспи одержували в середньому по 15-19 цнт зернових з гектара. Поголів'я великої рогатої худоби в артілях становило 516 корів, свиней- до 720. Прибутки лисогірських артілей з 1932 по 1940 рік подвоїлися. Колгоспники одержували на трудодень по 5-8 кг пшениці і до 3 крб. грошима. За роки довоєнних п'ятирічок у селі розширено електростанцію, споруджено райпромкомбінат, хлібозавод, налагоджено роботу кількох промислових артілей.
За передвоєнні роки у селі збудували новий сільмаг, приміщення дільничної лікарні, де працювало 19 медпрацівників, приміщення дитячої консультації, а також ветлікарню, 5 колгоспних клубів, кінотеатр, будинок культури, електрифіковано більшу частину села. На кінець 1937/38 навчального року повністю ліквідовано неписьменність. У середній школі, відкритій 1936 року, було понад 400 учнів. А всі три школи села охоплювали навчанням 1424 дітей, в них працювало 24 вчителі. При середній школі для працюючих організовано вечірні заняття, при хаті-лабораторії проводилося агрономічне і зоотехнічне навчання колгоспників. За роки Радянської влади з села вийшло 190 трактористів і комбайнерів, 70 вчителів, чимало інженерів, агрономів, лікарів, командирів Червоної Армії. При сільському будинку культури працювали гуртки художньої самодіяльності. З 1927 року почав працювати кінотеатр. Діяло 13 бібліотек. Лисогірці в 1939 році передплачували 11 610 примірників газет і 391 журнал.
Провідну роль в економічному, культурному житті Лисої Гори відігравала територіальна партійна організація, що об'єднувала 57 членів партії. Більшість з них працювала у виробництві. В комсомольській організації, яка активно допомагала комуністам у всіх їх справах, налічувалося 163 чоловіка.
Коли фашистські варвари напали на нашу країну, більшість чоловіків села пішла захищати Батьківщину в ряди Червоної Армії. За рішенням Вільшанського райкому партії і райвиконкому, до якого входило село, тут було створено 3 винищувальні загони для боротьби з ворожими диверсантами й шпигунами та охорони громадського порядку. 31 липня фашистська авіація бомбардувала село, а наступного дня до Лисої Гори ввірвався загін гітлерівської мотопіхоти. Окупанти чинили масові звірства і вбивства. 13 вересня без суду і слідства вони розстріляли 338 лисогірських громадян.
Для боротьби з загарбниками на початку 1942 року в селі створюється підціль- на група, її очолили колишній редактор дивізійної газети Ю. Маєвський, який втік
з німецького полону, і місцевий житель О. Тимченко. Група, крім агітаційної роботи серед населення, влаштовувала численні диверсії на ворожих об'єктах. Працюючи в т. зв. трудових общинах, підпільники заплутували облік врожаю, продуктів, ховали від окупантів значну кількість зерна. Тільки з одного зерноскладу патріоти зуміли вивезти і приховати 500 тонн пшениці, яку згодом передали до фонду оборони.
Самовіддано боролися патріоти Лисої Гори на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1336 з них нагороджено орденами й медалями за мужність і відвагу, проявлені в боях з фашистськими загарбниками. 20 березня 1944 року воїни
39-го гвардійського полку 13-ї гвардійської стрілецької дивізії визволили село від окупантів.
Одразу ж після визволення відновили роботу територіальні партійна і комсомольська організації. В квітні обрано Лисогірську першу і Лисогірську другу сільські Ради, село включено до складу відновленого Благодатненського району. Гітлерівські окупанти, відступаючи, знищили всю колгоспну техніку та господарські споруди.Збитки, завдані артілям і жителям Лисої Гори, становили понад 9 млн. крб. Вже в квітні 1944 року відновили роботу всі 10 колективних господарств. Однак їх економічна база була надто слабкою. В п'яти артілях другої сільради збереглося тільки 30 коней. На тисячу дворів у селі лишилося 163 корови. Незважаючи на величезні труднощі, колгоспники дружно виходили на поля. По півтори-дві норми {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}виконували вони на оранці й сівбі. Через відсутність потрібного тягла на польових і транспортних роботах використовували корів. Добра трудова слава йшла тоді про колгоспницю артілі «Друга п'ятирічка» О. Тищенко. В колгоспах «Новий побут», «Друга п'ятирічка» трактористки Р. Кучеренко, В. Цушко, Ф. Цушко і Г. Цушко, І. Купрій на різних роботах виконували норми на 150-160 проц.4 У 1944 році колгоспи Лисої Гори першими в районі за 17 днів скосили хліб, вчасно обмолотили і повністю розрахувалися з державою по хлібозаготівлях.
Величезну роботу провели парторганізація та сільські ради щодо відновлення шкіл, дільничної лікарні, культосвітніх закладів. Сільські Ради взяли на облік сім'ї військовослужбовців, подавали їм матеріальну допомогу. До середини літа 1944 року 183 таким сім'ям відремонтовано або збудовано нові хати. До 27-ї річниці Червоної Армії жителі Лисої Гори відправили бійцям-фронтовикам 1270 продовольчих посилок, учні середньої школи виготовили для гвардійців 2-го Українського фронту багато сувенірів; зібрали гроші на будівництво танкової колони.
За досягнуті успіхи у вирощуванні та збиранні високого врожаю того року першого секретаря Лисогірського райкому КП України І. А. Крупченка і голову райвиконкому П. Д. Дроздова (з грудня 1944 року по січень 1959 року Лиса Гора була центром Лисогірського району) нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Гаряче схвалювали трудящі села п'ятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства. На кінець 1949 року колгоспи освоїли довоєнну посівну площу, і по основних виробничих показниках досягли довоєнного рівня. У 1945-1947 рр. стали до ладу промкомбінат, дала струм електростанція, відкрилося 7 магазинів, їдальня, чайна, почали працювати районна лікарня, середня і дві початкові школи, бібліотека, районний будинок культури.
Протягом 1950-1951 рр. всі лисогірські господарства об'єдналися в три: ім. Ілліча, «Дружба» і «Маяк комунізму». У відповідь на рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС колгоспники й механізатори МТС посилили роботу на всіх ділянках виробництва. Бригади й ферми за рекомендацією бюро територіальної парторганізації очолили вісімнадцять членів КПРС - передовиків виробництва, серед них - 12 спеціалістів сільського господарства з вищою і середньою спеціаль
ною освітою. З ініціативи комуністів Бандурської МТС Л. Дульдієра, О. Вдова. О. Гоманюка механізатори цієї станції впровадили в колгоспах Лисої Гори прогресивні методи механізованого обробітку землі, збирання кукурудзи, соняшнику. Серед комсомольців розгорнувся рух за опанування сільськогосподарської техніки. Багато з них навчалося в школі механізації. Наслідки проведеної роботи позитивно позначилися на господарській діяльності артілей. За досягнуті успіхи у вирощуванні врожаїв та збільшенні виробництва молока і м'яса в 1953-1957 рр. 18 колгоспників і фахівців сільського господарства Лисої Гори відзначено урядовими нагородами.
В ході боротьби за виконання семирічного плану понад дві тисячі трудівників колгоспів, 22 бригади і ферми включилися в змагання за право називатися ударниками й бригадами комуністичної праці. Хід змагання висвітлювався в щотижневих багатотиражних газетах. Продаж державі м'яса пересічно по трьох артілях зріс до 400 тонн у 1965-му році, молока - до 2900 тонн. Урожайність зернових культур за семирічку досягла 22 цнт з га, причому зросла питома вага озимої пшениці, збільшилася майже на 70 проц. енергозабезпеченість господарств.
Трудові досягнення лисогірців у роки семирічки належно відзначені Комуністичною партією і Радянським урядом. У 1966 році орденами й медалями нагороджено понад 20 чоловік. Ордена Леніна удостоєний бригадир артілі «Дружба» М. В. Цушко. Його бригада протягом семирічки одержувала по 22-27 цнт зерна з кожного гектара. За високі врожаї цукрових буряків (450-550 цнт з га) орденом Трудового Червоного Прапора відзначено ланкову цього колгоспу А. Н. Автенюк; орденом «Знак Пошани» - доярку артілі «Маяк комунізму» Т. І. Куценко, яка надоювала по 3 тис. кг молока на кожну корову своєї групи.
З нагоди 50-річчя Радянської влади за високі показники у виробництві колгоспові «Дружба» передано на вічне зберігання пам'ятний Червоний прапор Миколаївського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради та{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} пам'ятний Червоний прапор Первомайського райкому партії і райвиконкому.
В дні всенародної підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна трудівники всіх колгоспів села, виробничих колективів відділення «Міжколгоспбуду», працівники шкіл, лікарні взяли на себе підвищені трудові зобов'язання. Більш як 50 комуністів артілі «Дружба» очолили перед'ювілейне змагання. Колгоспники села виробили понад план у 1969-му і на початку 1970 року 280 тонн молока, здали 113 тонн м'яса, півмільйона яєць. 280 механізаторів, тваринників, рільників, спеціалістів сільського господарства, а також учителів, лікарів, працівників культури й торгівлі села нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В І. Леніна».
Успішно завершили трудівники села восьму п'ятирічку. Колгосп «Дружба», очолюваний комуністом Г. Г. Олефіренком, у 1966-1970 рр. досяг валового збору зерна, запланованого на 1972 рік. За п'ятиріччя зібрано на 1509 тонн більше, ніж намічалося планом. Середній урожай зернових становив 25 цнт, а пшениці 30,6 цнтзга. Тваринники виробили понад план 971 тонну молока, 619 тонн м'яса, 16,9 тонни вовни, 1237 тис. штук яєць. Грошовий прибуток артілі у 1970 році дорівнював 1 млн. 800 тис. крб., оплата людино-дня зросла до 4 крб. За останні п'ять років колгосп придбав 9 нових колісних і гусеничних тракторів, 8 комбайнів, 6 автомашин, 28 електромоторів. За виконання планів виробництва основних видів продукції Головний комітет ВДНГ СРСР в 1970 році нагородив артіль «Дружба» дипломом третього ступеня, ланкових О. М. Гозун і М. М. Гробко, комбайнера Г. Т. Житнюка, головного агронома А. В. Загороднюка, голову правління Г. Г. Олефіренка - бронзовими медалями і грошовими преміями.
Значних господарських показників за п'ятирічку добилися й інші лисогірські колгоспи. Врожайність озимої пшениці в артілі «Маяк комунізму» збільшилася з 21,2 цнт в 1966 році до 31,2 цнт у 1970 році. На 8,4 цнт підвищилася врожайність
зернових культур за цей же період в артілі ім. Ілліча. Ці господарства також перевиконали п'ятирічне завдання по виробництву молока, м'яса, яєць, вовни. Всі три артілі - високорозвинуті рентабельні господарства, за якими закріплено 14 723 га землі. Артілі мають 160 тракторів, 69 комбайнів, 65 автомашин. У кожному господарстві створено агрохімічні лабораторії, які досліджують грунти, визначають склад добрив і норми їх внесення на різних полях.
За успішну роботу і високі трудові показники у восьмій п'ятирічці орденом Леніна нагороджені голова колгоспу «Дружба» Г. Г. Олефіренко, трактористка цього господарства І. С. Селіонова. Ордена Жовтневої Революції удостоєні тваринник колгоспу «Маяк комунізму» І. М. Гавва, бригадир комплексної бригади М. С. Півень. Орден Трудового Червоного Прапора одержали ланковий В. І. Вахненко, колгоспний інженер В. С. Гончаренко, керуючий відділком С. Ф. Жуматій, головний агроном А. В. Загороднюк та інші.
Великі виробничі плани накреслили лисогірські трударі на нове п'ятиріччя. Так, колгосп «Дружба» зобов'язався в 1975 році виробити 410 тонн м'яса, довести поголів'я корів з 618 в 1970 році до 860 у 1975-му і одержати середній надій молока по 2500 кг від кожної корови.
Значну питому вагу в економіці Лисої Гори посідають промислові підприємства. Тут розташоване відділення Первомайського райхарчокомбінату, функціонує дільниця для виробництва цільномолочної продукції Первомайського молочноконсервного комбінату. Дільниця
переробляє за рік 10 тис. тонн молока, з 40 проц. якого готує цільномолочні вироби. Успішно виконує свої виробничі завдання Лисогірський «Міжколгоспбуд», утворений 1958 року. Ця організація має цегельний завод потужністю 3 млн. штук паленої цегли на рік.
Змінюється зовнішній вигляд села. Протягом 1950-1970 рр. в Лисій Горі збудовано 2 корпуси середньої школи, восьмирічну школу-інтернат, сільмаг, магазин культтоварів, чайну, буфет, критий ринок, споруджено залізобетонний міст через річку Чорний Ташлик, забруковано близько 10 км вулиць, прокладено 3 км водопроводу. Село електрифіковане, діє автоматична телефонна станція. В селі є лікарня на 100 ліжок, аптека. На тваринницьких фермах колгоспів обладнано профілакторій. Працюють 14 дошкільних закладів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У школах села - середній, двох восьмирічних і школі-інтернаті у 1967 році було 1344 учні. 125 чоловік навчається без відриву від виробництва у вечірній школі робітничої молоді. Працює 115 вчителів. За роки Радянської влади з Лисої Гори вийшло немало наукових працівників, організаторів виробництва, митців, військових спеціалістів. Серед них український радянський фізіолог, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, Герой Соціалістичної Праці О. В. Квасницький; народний артист Союзу РСР В. М. Добровольський; генерал-майор авіації Я. М. Немировський.
До послуг трудящих будинок культури на 250 місць, літній і зимовий кінотеатри. В артілі «Дружба» 1960 року збудовано палац культури з залом для глядачів на 500 місць, з кімнатами для гурткової роботи. Напередодні 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в колгоспі ім. Ілліча споруджено палац культури на 400 місць. При палацах і будинках культури, бригадних клубах працюють колективи художньої самодіяльності, в яких беруть участь 200 самодіяльних митців. Хор- ланку артілі «Дружба» (керівник
В. І. Вахненко) 1967 року відзначено срібною медаллю на республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, колгоспний духовий оркестр - бронзовою медаллю. На сільських сценах виступають відомі митці з Миколаєва, Одеси та ін. міст республіки. 3660 лисогірців - активні читачі 12-ти бібліотек, книжковий фонд яких 55 680 томів. Жителі села щороку передплачують 8000-8500 газет і журналів» Люблять лисогірці своє село, вивчають його історію. В школі-інтернаті, середній школі № 1 добре оформлено кімнати-музеї, де зібрано багато цікавих експонатів про історичне минуле села, його сучасне. У 21-у річницю від Дня Перемоги над фашистською Німеччиною в селі відкрито монумент лисогірцям, які загинули смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. В сільських парках височать пам'ятники героям громадянської і Великої Вітчизняної воєн. 22 квітня 1970 року, в день 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, відкрито пам'ятник великому вождю.
Успіхи колгоспного виробництва, зростання культури на селі - наслідки великої організаторської і масово-політичної роботи, яку провадять комуністи. В 10 первинних партійних організаціях об'єднано 215 членів і кандидатів у члени КПРС. Міцною опорою їх у комуністичному будівництві є 435 комсомольців і 1078 членів профспілок, 96 депутатів сільської Ради, серед них 43 комуністи, 12 комсомольців, 40 жінок, 10 вчителів і чимало активістів у складі 8 громадських комісій, створених при ній. Тільки з числа депутатів активну громадську роботу ведуть 32 жінки - майже половина членів сільської Ради. Багато жінок працює на інших ділянках виробництва та громадського життя.
Трудящі села разом з усім радянським народом своєю повсякденною працею наближають комуністичне завтра.
В 1751 році поблизу російсько-польського кордону і турецьких володінь, на місці сторожового зимівника запорізьких козаків, що іменувався Лисою Горою, аванпостом російських військ створено форштадт - військовий укріплений пункт. Військова адміністрація фортеці святої Єлизавети, якій підлягав форштадт, протягом першого десятиріччя існування укріпленого пункту заохочувала і видавала «відкриті листи» втікачам від кріпосного гніту з Брацлавщини збіглим розкольникам з українських і російських старообрядних громад на заселення території навколо нього. Так, у 1757 році право на поселення «недалеко від урочища Лиса Гора на річці Чорний Ташлик» одержав розкольник А. Гридін. Населений пункт, заснований на цьому місці, зберіг назву колишнього запорізького зимівника - Лисої Гори.
Протягом 70-х років XVIII ст. в селі осідали та одержували землю втікачі з Молдавії, окупованої турками, з Правобережної України, де ще хазяйнувала польська шляхта. У 80-х роках воно стало станицею Бузького козацького війська. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. дві сотні лисогірських козаків брали участь у боях проти турків. У селі створили укріплений командний пункт та базу російських військ, де бували російські полководці О. В. Суворов та М. І. Кутузов.
З 1817 року село входило до складу поселенської уланської дивізії. Його жителі поповнили 1-й і 2-й взводи 2-го поселенського ескадрону. 164 господарі і 162 підпомічники поряд з виконанням тяжких військових повинностей обробляли 13 241 десятину землі3, яка належала військовому відомству. В селі було відкрито школу кантоністів, де хлопчиків з раннього віку навчали військової муштри. В 1859 році в Лисій Горі розташувався штаб артилерійського дивізіону і 1-й ескадрон 5-ї легкої кавалерійської дивізії в складі 178 чоловік. Забезпечення штабних чинів харчуванням, фуражем, збруєю теж покладалося на військових поселенців.
В 1857 році після ліквідації військових поселень Лиса Гора стала центром 12-ї волості 3-го округу Херсонських державних поселень; з 13 241 десятини землі, приписаної до села, на 783 ревізькі душі було виділено лише 4120 десятин - до 5 десятин на душу чоловічої статі. 5 тис. десятин кращих угідь як нагороду від царя залишили за військовим начальством, близько 4 тис. десятин - за казною. На 1885 рік у 876 дворах мешкало 4654 жителі. Найбільше тут проживало колишніх військових поселян - 4165 чоловік. Решта - торговці, міщани, духовенство. 3775 десятин землі належало на той час казні, 4511 десятин - 30 великим землевласникам, 77 господарів мали від 25 до 50 десятин. 641 селянська сім'я володіла лише 2637 десятинами землі. Реманент і значна кількість худоби зосереджувалися у великих куркульських господарствах.
Через нестачу тяглової сили і реманенту врожайність на селянських землях була дуже низькою. Так, протягом 1892-1900 рр. в Лисогірській волості збирали ячменю - 37,2 пуда, ярої пшениці - 30,6, жита - 23,3 пуда з десятини. Багатьом селянським сім'ям не вистачало хліба. В холодні зимові дні вони не мали чим опалювати свої хати. За стіжок гнилої соломи, взятої на паливо, бідняк мусив зібрати на куркульському лані 2 десятини хліба.
Безземелля й нестатки примушували багатьох лисогірців йти на заробітки, орендувати землю у куркулів. Так, у 1886 році великі землевласники здавали в оренду селянам близько 700 десятин землі. Селяни, які не мали чим заплатити по 7-8 крб. за десятину, відробляли в куркульському господарстві або віддавали значну частину врожаю. Близькість чорноморських портів і залізниці сприяла підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію. За 9 років риночна вартість десятини землі в Єлисаветградському повіті, до складу якого входила і Лиса Гора, зросла з 105 (1892 рік) до 162 карбованців (1900 рік).
В господарствах лисогірських куркулів, що виробляли продукцію на ринок, широко використовували працю наймитів. Навіть діти віком 8-14 років
працювали довгі літні дні свинопасами, чередниками, погоничами коней і волів лише за харчі та одяг. Важка праця знесилювала наймитів, призводила до каліцтва і тяжких захворювань. На початку XX ст. в селі на кожні 1000 мешканців було 12 дітей-калік.
Багатіям села належали 4 водяні і 12 вітряних млинів, 4 кузні, 8 крамниць, З шинки, олійня і винні погреби. Значні прибутки давали власникам вітряки й круподерні, бо переробляти зерно приїздили сюди й жителі навколишніх сіл. Чимало лисогірців займалися ремісництвом. Найбільше ремісників було серед безземельних і малоземельних селян. У 1905 році 150 сімей мали ручні ткацькі верстати. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1894 році на прохання лиоогірської громади земська управа виділила безплатно десятину землі і 200 крб. для побудови лікарні. 1862 року повітове земство відкрило у селі волосну громадську школу, де навчалося 75 учнів, з них 4 дівчини. За двадцять пореформених років початкову освіту здобули тільки 10 проц. лисогірців - 433 чоловіки і 58 жінок. 1890 року в селі відкрилася церковнопарафіяльна школа, яку відвідували 27 дітей, у т. ч. 7 дівчаток. Через 6 років у Лисій Горі було вже три школи - волосна (земська) і дві церковнопарафіяльні, де в 1907 році навчалося 204 учні з усієї волості.
Під час революції 1905-1907 рр. у селі поширювалася революційна література, відбувалися мітинги і сходки селян. 15 липня 1906 року група жителів села під керівництвом 3. Селіонова розповсюджувала на базарі листівки, які закликали до повалення самодержавства, захоплення поміщицької і куркульської земель. Урядник намагався заарештувати сміливців. Але обурені селяни побили урядника, попа і сільського старосту. Козаки, які невдовзі прибули з Вознесенська, вчинили над ними розправу. 3. Селіонова засудили на 10 років, інших - 42 чоловіка - від одного до 7 років позбавлення волі. Незважаючи на жорстоку розправу уряду з революційно настроєними селянами, жителі села дедалі рішучіше піднімалися на боротьбу за землю.
Столипінська аграрна реформа посилила класове розшарування села. В 1913 році в Лисій Горі було 530 бідняцьких господарств, з них 19 - безземельних, 35 - середняцьких і 30 куркульських. Під час імперіалістичної війни 1914-1918 рр. близько 600 чоловіків з села пішли на фронт. 90 селянських родин на кінець того ж року одержали повідомлення про загибель на фронті батьків, братів, синів. Понад 20 чоловік повернулися каліками. В 1916 році через несвоєчасний обробіток грунту в багатьох господарствах бідняків, особливо вдів і сімей фронтовиків, з десятини зібрали по 42 пуди пшениці, по 51 пуду жита. Ярі культури зовсім загинули. Війна, яку царизм намагався довести до переможного кінця, посилила невдоволення і рішучі протести селян. У вересні 1915 року в Лисій Горі відбувся стихійний мітинг, на якому житель села І. Бараненко звинувачував царя і його прислужників, «яких нікому вбити». І. Бараненка заарештували й ув'язнили.
Зима 1916-1917 рр. була особливо тривожною: з'являлися дезертири з фронту, а рекрути 1897-1898 рр. народження уникали відправки до війська. Тому звістка про скинення царя і створення Тимчасового уряду викликала надії і сподівання на швидке закінчення війни і справедливий поділ панської землі. Весною 1917 року на сільському сході був обраний земельний комітет Лисогірської волості. Першого місяця свого існування комітет домігся зниження орендної плати за десятину - з 10-13 крб. до 3 крб. за один рік користування. Але на вимогу комітету поділити 320 десятин панської толоки між сирітськими сім'ями до села негайно прибув повітовий комісар Тимчасового уряду у супроводі півсотні козаків, пригрозивши, що «на самоуправство і беззаконня діятиме рішуче і беззастережно».
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді в Лисій Горі за ініціативою фронтовиків, що перебували в селі після поранення, 5 листопада скликано сход. Понад тисяча лисогорців брали участь у виборах волосної Ради селянських депутатів. Не дивлячись на протидію контрреволюційних елементів, серед яких були прибічники Центральної ради, Раду було обрано. До її складу увійшли фронтовики і місцеві селяни С. А. Чорний, А. П. Албул (голова), Є. М. Брагар, Т. Ф. Навоєв (секретар) та інші. Внаслідок здійснення ленінського Декрету про землю протягом грудня 1917-го - лютого 1918 року поміщицьку землю за постановою сільського
сходу розподіляли між безземельними і малоземельними селянами по 1,65 десятин на їдця. Цю роботу перервали австро-німецькі окупанти.
У березні 1918 року в Лисій Горі розмістився гарнізон австро-німецьких військ, який розігнав волосну Раду і наклав на жителів села контрибуцію хлібом і худобою. Окупанти та їх прислужники гетьманці - волосна варта жорстоко карали селян, що уникали сплати контрибуції. У мешканця села П. С. Чорного вони забрали корову, вола, десять мірок пшениці. У відповідь на репресії загарбників на початку серпня жителі села створили партизанський загін, який очолив місцевий наймит Ф. С. Демченко. 50 бійців цього загону, не маючи достатнього озброєння, вигнали окупантів з села і більше тижня утримували Лису Гору в своїх руках. Тільки з допомогою загону гайдамаків і австрійського батальйону піхоти окупантам вдалося повернутися і встановити свій «порядок» в селі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У грудні 1918 року влада в Лисій Горі перейшла до рук представників петлюрівської Директорії. На сходках і мітингах селяни виступали проти свавілля петлюрівців. 18 березня 1919 року сюди вступили радянські війська. В боях за визволення села брали участь також місцеві партизани. В кінці березня відбулися вибори волвиконкому. У травні утворився партосередок, до складу якого увійшли А. П. Албул, 6. М. Брагар, І. Г. Чернов та інші. Осередок налагоджував господарське життя, організовував боротьбу з контрреволюційними бандами, проводив політико-роз'яснювальну роботу серед населення.
На початку серпня 1919 року денікінські агенти за участю місцевих куркулів вчинили в селі заколот. Заколотники намагалися пошкодити залізницю, по якій мали відходити частини 45-ї радянської дивізії. Зустрінутий вогнем бронепоїзда (командир Т. М. Гуляницький), ворог зазнав втрат, але бандитам вдалося
полонити 6 червоноармійців і одного матроса з команди бронепоїзда. Ризикуючи життям, командир лисогірських партизанів Ф. С. Демченко разом з бійцями свого загону кинувся визволяти червоних бійців. Та бандити схопили сміливців і стратили. Нині в центрі села встановили гранітний монумент з написом: «Вічна слава матросам і партизанам, які загинули в боях за Радянську владу в часи громадянської війни». В кінці серпня денікінці захопили Лису Гору. Вони «хазяйнували» тут понад 6 місяців. Білогвардійці розстрілювали сільських активістів, грабували населення. 1 лютого 1920 року воїни 135-ї стрілецької бригади (командир М. В. Голубенко), яка входила до складу 45-ї Червонопрапорної дивізії, вигнали денікінців з села. Тоді ж у Лисій Горі остаточно відновлено Радянську владу. 2 лютого сформовано волпартком, який приступив до організації місцевих органів влади. На початку березня обрано волосну і сільську Ради, організаційно оформився сільський партосередок у складі 5 членів і 14 кандидатів у члени партії. У вересні виник комсомольський осередок.
В липні 1920 року Лисогірську волость підпорядковано Первомайському повіту Одеської губернії. 26 липня в Лисій Горі створено КНС на чолі з місцевим бідняком О. І. Дульдієром. Комітет прийняв постанову про виділення безземельним і малоземельним селянам наділів з конфіскованих куркульських земель та взяв на облік весь реманент, тягло, майстерні, млини і зерно всіх господарств села.
Восени того року при сільській Раді утворено жіночий відділ. Очолила його комуністка М. Пічковська, відряджена до Лисої Гори губжінвідділом. Вона разом з місцевими активістами розгорнула серед селянок політико-виховну і культурно-освітню роботу. В селі влаштовувалися вечори селянки-біднячки, свята жінки-трудівниці тощо.
У 1921 році засновано сільську організацію профспілки Всеробітземлісу, яка об'єднувала понад 50 чоловік. Значну увагу приділяла вона ознайомленню наймитів і службовців установ з радянськими законами, дбала про організацію відпочинку селян, про роботу хат-читалень, шкіл лікнепу.
Незважаючи на труднощі перших років радянського будівництва, в селі поступово налагоджувалося господарське і культурне життя. Більшість населення гаряче підтримувала всі заходи Радянської влади. Це, зокрема, показали вибори нового складу сільської Ради, які відбулися в 1922 році. До Ради тоді обрано 8 робітників і 29 селян-незаможників (серед них - 5 комуністів, 5 комсомольців, 3 жінки). Сільська Рада і КНС встановили обмеження для куркульських господарств, ввели норми для власників млинів, які мали одержувати за помол 5 фунтів з пуда замість 8
; застосували суворі стягнення для тих, хто порушував державні закони, не сплачував податків.
Незаможні селяни разом з представниками партійних і громадських організацій 27 квітня 1922 року надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну: «Москва, Кремль, Голові Раднаркому товаришеві Леніну. Загальні збори Лисогірського комнезаму з представниками профспілки, комосередку, жінвідділу і комсомолу, довідавшись про Ваше одужання, з радістю шлють Вам свій пролетарський привіт і побажання збереження Вашого життя на страх буржуазії, на благо всесвітньої революції».
На честь В. І. Леніна в центрі села тоді побудовано першу невеличку електростанцію, яка давала освітлення клубу і кільком громадським будинкам. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Райком партії і райвиконком (з 1923 року Лиса Гора входила до Благодатненського району Первомайського округу) головну увагу зосереджували на піднесенні сільськогосподарського виробництва. Восени того ж року в селі проведено першу районну сільськогосподарську виставку, на якій експонувалися кращі зразки сільськогосподарської продукції, а також молодняк породистої худоби. 12 господарств села одержали премії райвиконкому. Тоді ж у Лисій Горі створено сільськогосподарський гурток, який пропагував наукові основи ведення господарства.
Під керівництвом партосередку і сільради 16 березня 1924 року збори селян обговорили важливі питання землевпорядкування та перспективи соціалістичного господарювання, після чого 13 бідняцьких родин заснували першу сільськогосподарську артіль «Праця незаможника», у квітні 1925 року артіль придбала в кредит трактор. У тому ж році організовуються ТСОЗи - «Пролетарій», що об'єднав 8 господарств, та «Культурний обробіток», до якого вступили 16 селянських родин.
Велику роль у залученні селян до колективного господарювання відіграла споживча кооперація, створена в 1923 році. Лисогірське споживче кооперативне товариство щорічно продавало мешканцям села товарів на 12-14 тис. крб. Повністю перейшла у відання споживкооперативу і заготівля хліба.
Протягом 1925-1926 рр. у Лисій Горі було створено 3 тракторні товариства. В 1926 році вони обробляли 216 десятин землі лисогірських селян. У сівозміну впроваджувалися нові сорти пшениці, передусім Кооператорка, яка на чорних парах давала 180 пудів зерна з гектара. В колективних товариствах селяни знайомилися з досягненнями агротехніки і на практиці застосовували їх. Використовували вони й мінеральні добрива, зокрема суперфосфат, під посіви озимини.
Поширеною формою кооперування селянства були каси взаємодопомоги (КВД). В Лисогірському районі (з лютого 1926 року по грудень 1927 року Лиса Гора була центром району) 1926 року членами КВД були 258 найбідніших селян. Каса мала гроші і близько 2 тис. пудів хліба, з яких четверта частина роздавалася як взаємодопомога біднякам.
Перші кооперативні об'єднання переконували селян у перевазі колективної праці. В лютому 1927 року в селі утворився ще один ТСОЗ «Вільна праця», організатором його був І. П. Ляшенко, а в березні наступного року - ТСОЗ «Червоний орач».
Кустарі села (їх на той час налічувалось близько 70 родин) об'єдналися в ощадно- позичкове товариство, яке пізніше підпорядкували окружній промспілці. В лютому 1929 року в селі створено артіль для виробництва килимів, вона налічувала 48 жінок- біднячок. Від Первомайської промспілки артіль одержала кредит і через неї збувала свої вироби.
Велика робота проводилася щодо впорядкування села. Весною і восени трудящі часто виходили на суботники та недільники. Протягом 1920-1923 рр. вони посадили вздовж вулиць понад 20 тис. дерев, заклали парк. Сільська Рада подбала про відкриття в селі лікарні на 15 ліжок. 1920 року почали працювати 2 початкові школи, 1923-го 3 'школи лікнепу. У 1926 році в селі було вже 7 загальноосвітніх шкіл, з них восьмирічна і шість початкових, в яких навчалося 730 учнів і працювало 20 вчителів. Ще 1923 року тут було створено комуністичну дитячу організацію
юних снартаківців. Через рік її перейменували в піонерську організацію юних ленінців, яка 1926 року об'єднувала 150 дітей.
З 1921 року почали працювати клуб, 5 хат-читалень, бібліотека. Комсомольці разом з вчителями організували 4 гуртки художньої
самодіяльності, а 1925 року - самодіяльний драматичний театр. Діяли масові гуртки для вивчення автомоторної, тракторної і шляхової справи. Члени осередку Автодору передплачували спеціальні технічні журнали.
Після XV з'їзду ВКП(б), який взяв курс на суцільну колективізацію сільського господарства, протягом 1929-1930 рр. у Лисій Горі на базі існуючих кооперативів створено 10 колгоспів. Активними організаторами і керівниками їх були комуністи, серед них О. П. Бабич М. І. Гозун, Я. В. Цушко, І. П. Ляшенко та інші. В 1932 році колективізацію в селі завершено. Неоціненну допомогу в економічному зміцненні колгоспів Лисої Гори подавала організована 1930 року на залізничній станції Бандурка машинно-тракторна станція, що обслуговувала всі десять лисогірських артілей. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Об'єднання селян у колгоспи супроводжувалося запеклою боротьбою з куркульством, яке всіляко шкодило колективізації. В процесі перебудови сільського господарства на соціалістичних засадах трудівники Лисої Гори розкуркулили понад 20 місцевих глитаїв. Виборчих прав було позбавлено торговців і багатих кустарів-визискувачів.
Колективні господарства зміцнювались організаційно та економічно. Напередодні війни лисогірські колгоспи одержували в середньому по 15-19 цнт зернових з гектара. Поголів'я великої рогатої худоби в артілях становило 516 корів, свиней- до 720. Прибутки лисогірських артілей з 1932 по 1940 рік подвоїлися. Колгоспники одержували на трудодень по 5-8 кг пшениці і до 3 крб. грошима. За роки довоєнних п'ятирічок у селі розширено електростанцію, споруджено райпромкомбінат, хлібозавод, налагоджено роботу кількох промислових артілей.
За передвоєнні роки у селі збудували новий сільмаг, приміщення дільничної лікарні, де працювало 19 медпрацівників, приміщення дитячої консультації, а також ветлікарню, 5 колгоспних клубів, кінотеатр, будинок культури, електрифіковано більшу частину села. На кінець 1937/38 навчального року повністю ліквідовано неписьменність. У середній школі, відкритій 1936 року, було понад 400 учнів. А всі три школи села охоплювали навчанням 1424 дітей, в них працювало 24 вчителі. При середній школі для працюючих організовано вечірні заняття, при хаті-лабораторії проводилося агрономічне і зоотехнічне навчання колгоспників. За роки Радянської влади з села вийшло 190 трактористів і комбайнерів, 70 вчителів, чимало інженерів, агрономів, лікарів, командирів Червоної Армії. При сільському будинку культури працювали гуртки художньої самодіяльності. З 1927 року почав працювати кінотеатр. Діяло 13 бібліотек. Лисогірці в 1939 році передплачували 11 610 примірників газет і 391 журнал.
Провідну роль в економічному, культурному житті Лисої Гори відігравала територіальна партійна організація, що об'єднувала 57 членів партії. Більшість з них працювала у виробництві. В комсомольській організації, яка активно допомагала комуністам у всіх їх справах, налічувалося 163 чоловіка.
Коли фашистські варвари напали на нашу країну, більшість чоловіків села пішла захищати Батьківщину в ряди Червоної Армії. За рішенням Вільшанського райкому партії і райвиконкому, до якого входило село, тут було створено 3 винищувальні загони для боротьби з ворожими диверсантами й шпигунами та охорони громадського порядку. 31 липня фашистська авіація бомбардувала село, а наступного дня до Лисої Гори ввірвався загін гітлерівської мотопіхоти. Окупанти чинили масові звірства і вбивства. 13 вересня без суду і слідства вони розстріляли 338 лисогірських громадян.
Для боротьби з загарбниками на початку 1942 року в селі створюється підціль- на група, її очолили колишній редактор дивізійної газети Ю. Маєвський, який втік
з німецького полону, і місцевий житель О. Тимченко. Група, крім агітаційної роботи серед населення, влаштовувала численні диверсії на ворожих об'єктах. Працюючи в т. зв. трудових общинах, підпільники заплутували облік врожаю, продуктів, ховали від окупантів значну кількість зерна. Тільки з одного зерноскладу патріоти зуміли вивезти і приховати 500 тонн пшениці, яку згодом передали до фонду оборони.
Самовіддано боролися патріоти Лисої Гори на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1336 з них нагороджено орденами й медалями за мужність і відвагу, проявлені в боях з фашистськими загарбниками. 20 березня 1944 року воїни
39-го гвардійського полку 13-ї гвардійської стрілецької дивізії визволили село від окупантів.
Одразу ж після визволення відновили роботу територіальні партійна і комсомольська організації. В квітні обрано Лисогірську першу і Лисогірську другу сільські Ради, село включено до складу відновленого Благодатненського району. Гітлерівські окупанти, відступаючи, знищили всю колгоспну техніку та господарські споруди.Збитки, завдані артілям і жителям Лисої Гори, становили понад 9 млн. крб. Вже в квітні 1944 року відновили роботу всі 10 колективних господарств. Однак їх економічна база була надто слабкою. В п'яти артілях другої сільради збереглося тільки 30 коней. На тисячу дворів у селі лишилося 163 корови. Незважаючи на величезні труднощі, колгоспники дружно виходили на поля. По півтори-дві норми {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}виконували вони на оранці й сівбі. Через відсутність потрібного тягла на польових і транспортних роботах використовували корів. Добра трудова слава йшла тоді про колгоспницю артілі «Друга п'ятирічка» О. Тищенко. В колгоспах «Новий побут», «Друга п'ятирічка» трактористки Р. Кучеренко, В. Цушко, Ф. Цушко і Г. Цушко, І. Купрій на різних роботах виконували норми на 150-160 проц.4 У 1944 році колгоспи Лисої Гори першими в районі за 17 днів скосили хліб, вчасно обмолотили і повністю розрахувалися з державою по хлібозаготівлях.
Величезну роботу провели парторганізація та сільські ради щодо відновлення шкіл, дільничної лікарні, культосвітніх закладів. Сільські Ради взяли на облік сім'ї військовослужбовців, подавали їм матеріальну допомогу. До середини літа 1944 року 183 таким сім'ям відремонтовано або збудовано нові хати. До 27-ї річниці Червоної Армії жителі Лисої Гори відправили бійцям-фронтовикам 1270 продовольчих посилок, учні середньої школи виготовили для гвардійців 2-го Українського фронту багато сувенірів; зібрали гроші на будівництво танкової колони.
За досягнуті успіхи у вирощуванні та збиранні високого врожаю того року першого секретаря Лисогірського райкому КП України І. А. Крупченка і голову райвиконкому П. Д. Дроздова (з грудня 1944 року по січень 1959 року Лиса Гора була центром Лисогірського району) нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Гаряче схвалювали трудящі села п'ятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства. На кінець 1949 року колгоспи освоїли довоєнну посівну площу, і по основних виробничих показниках досягли довоєнного рівня. У 1945-1947 рр. стали до ладу промкомбінат, дала струм електростанція, відкрилося 7 магазинів, їдальня, чайна, почали працювати районна лікарня, середня і дві початкові школи, бібліотека, районний будинок культури.
Протягом 1950-1951 рр. всі лисогірські господарства об'єдналися в три: ім. Ілліча, «Дружба» і «Маяк комунізму». У відповідь на рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС колгоспники й механізатори МТС посилили роботу на всіх ділянках виробництва. Бригади й ферми за рекомендацією бюро територіальної парторганізації очолили вісімнадцять членів КПРС - передовиків виробництва, серед них - 12 спеціалістів сільського господарства з вищою і середньою спеціаль
ною освітою. З ініціативи комуністів Бандурської МТС Л. Дульдієра, О. Вдова. О. Гоманюка механізатори цієї станції впровадили в колгоспах Лисої Гори прогресивні методи механізованого обробітку землі, збирання кукурудзи, соняшнику. Серед комсомольців розгорнувся рух за опанування сільськогосподарської техніки. Багато з них навчалося в школі механізації. Наслідки проведеної роботи позитивно позначилися на господарській діяльності артілей. За досягнуті успіхи у вирощуванні врожаїв та збільшенні виробництва молока і м'яса в 1953-1957 рр. 18 колгоспників і фахівців сільського господарства Лисої Гори відзначено урядовими нагородами.
В ході боротьби за виконання семирічного плану понад дві тисячі трудівників колгоспів, 22 бригади і ферми включилися в змагання за право називатися ударниками й бригадами комуністичної праці. Хід змагання висвітлювався в щотижневих багатотиражних газетах. Продаж державі м'яса пересічно по трьох артілях зріс до 400 тонн у 1965-му році, молока - до 2900 тонн. Урожайність зернових культур за семирічку досягла 22 цнт з га, причому зросла питома вага озимої пшениці, збільшилася майже на 70 проц. енергозабезпеченість господарств.
Трудові досягнення лисогірців у роки семирічки належно відзначені Комуністичною партією і Радянським урядом. У 1966 році орденами й медалями нагороджено понад 20 чоловік. Ордена Леніна удостоєний бригадир артілі «Дружба» М. В. Цушко. Його бригада протягом семирічки одержувала по 22-27 цнт зерна з кожного гектара. За високі врожаї цукрових буряків (450-550 цнт з га) орденом Трудового Червоного Прапора відзначено ланкову цього колгоспу А. Н. Автенюк; орденом «Знак Пошани» - доярку артілі «Маяк комунізму» Т. І. Куценко, яка надоювала по 3 тис. кг молока на кожну корову своєї групи.
З нагоди 50-річчя Радянської влади за високі показники у виробництві колгоспові «Дружба» передано на вічне зберігання пам'ятний Червоний прапор Миколаївського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради та{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} пам'ятний Червоний прапор Первомайського райкому партії і райвиконкому.
В дні всенародної підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна трудівники всіх колгоспів села, виробничих колективів відділення «Міжколгоспбуду», працівники шкіл, лікарні взяли на себе підвищені трудові зобов'язання. Більш як 50 комуністів артілі «Дружба» очолили перед'ювілейне змагання. Колгоспники села виробили понад план у 1969-му і на початку 1970 року 280 тонн молока, здали 113 тонн м'яса, півмільйона яєць. 280 механізаторів, тваринників, рільників, спеціалістів сільського господарства, а також учителів, лікарів, працівників культури й торгівлі села нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В І. Леніна».
Успішно завершили трудівники села восьму п'ятирічку. Колгосп «Дружба», очолюваний комуністом Г. Г. Олефіренком, у 1966-1970 рр. досяг валового збору зерна, запланованого на 1972 рік. За п'ятиріччя зібрано на 1509 тонн більше, ніж намічалося планом. Середній урожай зернових становив 25 цнт, а пшениці 30,6 цнтзга. Тваринники виробили понад план 971 тонну молока, 619 тонн м'яса, 16,9 тонни вовни, 1237 тис. штук яєць. Грошовий прибуток артілі у 1970 році дорівнював 1 млн. 800 тис. крб., оплата людино-дня зросла до 4 крб. За останні п'ять років колгосп придбав 9 нових колісних і гусеничних тракторів, 8 комбайнів, 6 автомашин, 28 електромоторів. За виконання планів виробництва основних видів продукції Головний комітет ВДНГ СРСР в 1970 році нагородив артіль «Дружба» дипломом третього ступеня, ланкових О. М. Гозун і М. М. Гробко, комбайнера Г. Т. Житнюка, головного агронома А. В. Загороднюка, голову правління Г. Г. Олефіренка - бронзовими медалями і грошовими преміями.
Значних господарських показників за п'ятирічку добилися й інші лисогірські колгоспи. Врожайність озимої пшениці в артілі «Маяк комунізму» збільшилася з 21,2 цнт в 1966 році до 31,2 цнт у 1970 році. На 8,4 цнт підвищилася врожайність
зернових культур за цей же період в артілі ім. Ілліча. Ці господарства також перевиконали п'ятирічне завдання по виробництву молока, м'яса, яєць, вовни. Всі три артілі - високорозвинуті рентабельні господарства, за якими закріплено 14 723 га землі. Артілі мають 160 тракторів, 69 комбайнів, 65 автомашин. У кожному господарстві створено агрохімічні лабораторії, які досліджують грунти, визначають склад добрив і норми їх внесення на різних полях.
За успішну роботу і високі трудові показники у восьмій п'ятирічці орденом Леніна нагороджені голова колгоспу «Дружба» Г. Г. Олефіренко, трактористка цього господарства І. С. Селіонова. Ордена Жовтневої Революції удостоєні тваринник колгоспу «Маяк комунізму» І. М. Гавва, бригадир комплексної бригади М. С. Півень. Орден Трудового Червоного Прапора одержали ланковий В. І. Вахненко, колгоспний інженер В. С. Гончаренко, керуючий відділком С. Ф. Жуматій, головний агроном А. В. Загороднюк та інші.
Великі виробничі плани накреслили лисогірські трударі на нове п'ятиріччя. Так, колгосп «Дружба» зобов'язався в 1975 році виробити 410 тонн м'яса, довести поголів'я корів з 618 в 1970 році до 860 у 1975-му і одержати середній надій молока по 2500 кг від кожної корови.
Значну питому вагу в економіці Лисої Гори посідають промислові підприємства. Тут розташоване відділення Первомайського райхарчокомбінату, функціонує дільниця для виробництва цільномолочної продукції Первомайського молочноконсервного комбінату. Дільниця
переробляє за рік 10 тис. тонн молока, з 40 проц. якого готує цільномолочні вироби. Успішно виконує свої виробничі завдання Лисогірський «Міжколгоспбуд», утворений 1958 року. Ця організація має цегельний завод потужністю 3 млн. штук паленої цегли на рік.
Змінюється зовнішній вигляд села. Протягом 1950-1970 рр. в Лисій Горі збудовано 2 корпуси середньої школи, восьмирічну школу-інтернат, сільмаг, магазин культтоварів, чайну, буфет, критий ринок, споруджено залізобетонний міст через річку Чорний Ташлик, забруковано близько 10 км вулиць, прокладено 3 км водопроводу. Село електрифіковане, діє автоматична телефонна станція. В селі є лікарня на 100 ліжок, аптека. На тваринницьких фермах колгоспів обладнано профілакторій. Працюють 14 дошкільних закладів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У школах села - середній, двох восьмирічних і школі-інтернаті у 1967 році було 1344 учні. 125 чоловік навчається без відриву від виробництва у вечірній школі робітничої молоді. Працює 115 вчителів. За роки Радянської влади з Лисої Гори вийшло немало наукових працівників, організаторів виробництва, митців, військових спеціалістів. Серед них український радянський фізіолог, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, Герой Соціалістичної Праці О. В. Квасницький; народний артист Союзу РСР В. М. Добровольський; генерал-майор авіації Я. М. Немировський.
До послуг трудящих будинок культури на 250 місць, літній і зимовий кінотеатри. В артілі «Дружба» 1960 року збудовано палац культури з залом для глядачів на 500 місць, з кімнатами для гурткової роботи. Напередодні 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в колгоспі ім. Ілліча споруджено палац культури на 400 місць. При палацах і будинках культури, бригадних клубах працюють колективи художньої самодіяльності, в яких беруть участь 200 самодіяльних митців. Хор- ланку артілі «Дружба» (керівник
В. І. Вахненко) 1967 року відзначено срібною медаллю на республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, колгоспний духовий оркестр - бронзовою медаллю. На сільських сценах виступають відомі митці з Миколаєва, Одеси та ін. міст республіки. 3660 лисогірців - активні читачі 12-ти бібліотек, книжковий фонд яких 55 680 томів. Жителі села щороку передплачують 8000-8500 газет і журналів» Люблять лисогірці своє село, вивчають його історію. В школі-інтернаті, середній школі № 1 добре оформлено кімнати-музеї, де зібрано багато цікавих експонатів про історичне минуле села, його сучасне. У 21-у річницю від Дня Перемоги над фашистською Німеччиною в селі відкрито монумент лисогірцям, які загинули смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. В сільських парках височать пам'ятники героям громадянської і Великої Вітчизняної воєн. 22 квітня 1970 року, в день 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, відкрито пам'ятник великому вождю.
Успіхи колгоспного виробництва, зростання культури на селі - наслідки великої організаторської і масово-політичної роботи, яку провадять комуністи. В 10 первинних партійних організаціях об'єднано 215 членів і кандидатів у члени КПРС. Міцною опорою їх у комуністичному будівництві є 435 комсомольців і 1078 членів профспілок, 96 депутатів сільської Ради, серед них 43 комуністи, 12 комсомольців, 40 жінок, 10 вчителів і чимало активістів у складі 8 громадських комісій, створених при ній. Тільки з числа депутатів активну громадську роботу ведуть 32 жінки - майже половина членів сільської Ради. Багато жінок працює на інших ділянках виробництва та громадського життя.
Трудящі села разом з усім радянським народом своєю повсякденною працею наближають комуністичне завтра.