Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ковалівка
Ковалівка - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Південного Бугу, за 50 км від районного і обласного центрів - Миколаєва. До найближчої залізничної станції Зелений Гай на лінії Одеса-Миколаїв - 12 км. Населення - 2836 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Андріївна, Новоандріївка, Суха Балка, Ясна Поляна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На території Ковалівки досліджено поховання; тут же і поблизу села Андріївни виявлені поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
У письмових джерелах Ковалівка згадується в атласі «Очаківська земля» під 1791 роком. Першими поселенцями її були 36 родин колишніх запорізьких козаків, що у складі Чорноморського козацького війська брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Займалися вони рибальством, скотарством.
У 1792 році царський уряд подарував 6300 десятин землі першому одеському коменданту полковнику Шостаку, який переселив сюди 89 родин кріпаків, куплених у північних районах України і Центральної Росії. Поступово були закріпачені й колишні козаки.
На початку XIX ст. володіння Шостака з кріпаками придбав колезький радник Кир'яков, а сусіднє село Ткачівку (Авдотьївку), яке згодом злилося з Ковалівкою, з 356 десятинами землі і 83 родинами кріпаків - поміщик Чернявський.
Обдерті селянські хатки тулилися на крутих схилах берегів річки. По три- чотири дні на тиждень кріпаки працювали на панському полі. Земля, якою вони користувалися, була розкидана вузькими, невеличкими клаптиками, так що навіть установча комісія, яка після реформи 1861 року складала викупний акт, не змогла визначити розмірів цих ділянок. До того ж майже кожен третій рік був неврожайним. Так, у 1833 році загинули від посухи посіви зернових. Селяни Ковалівни жили в антисанітарних умовах. Це призводило до масових захворювань та епідемій. 1830 року від холери померло тут 19 чоловік, а 1848 року - більше 50.
У двоповерховому будинку поряд з церквою жив поміщик. На його землях кріпаки вирощували озиму пшеницю, ячмінь, жито, овес, просо, гречку, горох, сочевицю, квасолю, з технічних культур - льон і коноплі. Кир'якови, особливо агроном М. Кир'яков, розводили лісові плантації та парки листяних і хвойних дерев, закріпляючи піски та буєраки. Вже в першій чверті XIX ст. поміщики заснували в селі суконну фабрику, де щорічно вироблялося 2 тис. метрів сукна і напівшерстяних тканин. У 1823 році тут працювало 75 кріпаків, здебільшого жінки. Умови праці були дуже важкими. Робочий день тривав 14 годин. Майстер за найменшу провину бив палицею.
З 1857 року Ковалівка стає волосним центром Одеського повіту Херсонської губернії. Напередодні реформи 1861 року в селі налічувалося 387 ревізьких душ; 19 жителів (чоловіків) були особисто вільними (це колишні козаки, 9 з них служили у поміщицькому маєтку, а решта працювали ковалями, садівниками і т. ін.).
За викупним актом 308 кріпаків чоловічої статі одержали по 5,5 десятини землі: 29 кріпаків, дворові та вільні жителі села залишилися без землі. Користуватися плавнями та ловити рибу в Південному Бузі, протоках і озерах міг лише поміщик. Згідно з уставною грамотою селяни Ковалівки за 1694 десятини землі повинні були сплатити 36 900 крб. Не маючи коштів, дедалі більше бідняків ставали боржниками держави. Так, через 20 років після реформи недоїмка за викупну землю становила 3254 карбованці. На своїх мізерних ділянках селяни застосовували примітивні засоби обробітку грунту, тому врожаї були дуже низькими. Так, у 1873 році земська комісія визнала, що з 784 жителів Ковалівки у 698 не вистачало хліба до нового врожаю. А 1874 року через посуху селяни зібрали лише по 4,5 пуда зерна з десятини.
1882 року в Ковалівці жило 825 чоловік. Користувалися вони тією ж землею, яку одержали під час реформи, а в поміщиків лишилося понад 8 тис. десятин. Сільські багатії з кожним роком розширювали свої наділи, використовували найману працю. Вони орендували землю у поміщика, сплачуючи 1-1,8 крб. за десятину,
а потім здавали її невеликими ділянками біднякам за 4-6 крб. Крім того, за кожні дві орендовані десятини орендар повинен був відпрацювати у багатія один день на тиждень.
Невдоволені тяжким становищем, жителі Ковалівки жадібно ловили звістки про революційні події в країні. 1903 року в селі заарештовано П. Ю. Закржевського, який, як відомо з рапорту прокурора Одеської палати, роз'яснював селянам причини їх бідності, звинувачуючи у цьому царя і його міністрів, говорив, що існуючий лад скоро буде повалено, а землю відберуть у багатіїв і роздадуть селянам. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під час першої російської революції в серпні 1905 року повстали жителі сусіднього села Нечаяного. їх підтримала біднота Ковалівки. 80 селян на чолі з бідняками Н. Некласом, П. Шаповаловим та 3. Сторчаком прийшли до землевласника Шлессера і примусили його написати зобов'язання, що він зменшить орендну плату за землю і дасть дозвіл на випас худоби, беручи по 3 крб. за голову. Крім того, вони домоглися звільнення наймитів, які працювали в його господарстві. Селянський виступ було придушено за допомогою військ. Найактивніших його учасників М. А. Ґонту, Т. Г. Ґонту, Ф. В. Муху, М. Ф. Орлова, І. П. Снісарята М. І. Снісаря розстріляли, а інших заслали на каторгу.
Ще до столипінської аграрної реформи, протягом 1864-1896 рр., навколо Ковалівки утворилося 12 хуторів, які в основному належали німцям-колоністам. Під час реформи власники цих хуторів збільшували свої володіння за рахунок розорених жителів села, і вже напередодні першої світової війни кожен з них мав від 300 до 11 тис. десятин землі. Користуючись позичкою місцевого кредитного товариства, куркулі, в руках яких зосереджувався сільськогосподарський реманент, скуповували землі бідняків. 1916 року в Ковалівці з хуторами налічувалося 38 куркульських господарств, кожне з яких мало по 100 і більше десятин, тоді як у 180 селянських дворах було від 1 до 4 десятин, а в 54-х - навіть менше однієї десятини землі. Бідняки ледве зводили кінці з кінцями. Так, А. М. Завгородній на шість їдців мав 1,5 десятини, а А. Я. Гонта на десять членів сім'ї - всього 2 десятини землі. Тому селяни йшли на заробітки в каменоломні, розташовані на березі Південного Бугу, навколо Ковалівки.
У 1914 році тут працювало 60 чоловік. На цей час у селі було 2 вітряки, які перемелювали 3 тис. пудів зерна, маслоробня, 3 шевські майстерні. Більшість селян ставила хати з саману або черепашнику, вкриваючи їх очеретом. Садів навколо осель не було. Два десятки багатіїв спорудили кам'яні будинки під черепицею. Дуже рідко в село навідувався роз'їзний фельдшер.
Хоч 1865 року в Ковалівці і відкрилася перша школа, проте бідняки не мали змоги навчати в ній своїх дітей. З 1873 року тут почала працювати земська школа на 20 учнів, однак через 9 років з 825 жителів села лише 14 знали грамоту. Ці школи, як і церковнопарафіяльну, відкриту 1887 року (тут вперше створено клас дівчат), відвідували лише діти багатіїв. Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції понад 70 проц. жителів Ковалівки були неписьменними. В останні
роки у земській школі вчителював син дяка, гульвіса і п'яниця. За незначну провину він забив до смерті учня С. Лежненка.
Під час світової імперіалістичної війни до царської армії мобілізовано майже половину чоловіків Ковалівки. Одночасно проводилась реквізиція хліба і худоби для потреб армії. У селян забрали понад 100 волів і 150 коней.
У березні 1917 року в село надійшла звістка про повалення самодержавства. На мітингах перед ковалівцями виступили революційно настроєні фронтовики. Селяни вимагали землі і миру, але створений у червні земельний комітет нічого не добився для трудящих.
Лише Велика Жовтнева соціалістична революція дала селянам землю і волю. В січні 1918 року в Ковалівці встановлено Радянську владу. Більшовик І. О. Підхомутний, що прибув з Одеси, очолив Раду, до якої обрали бідняків С. І. Лисенка, К. С. Гостенка та інших. Рада розподіляла відібрану у поміщика землю. В січні на сході ковалівці ухвалили розподілити землі куркулів-хуторян. Куркулі чинили збройний опір. Від рук бандитів загинув член Ради К. С. Гостенко. Тоді селяни звернулися за допомогою до Миколаївської Ради робітничих і військових депутатів. З міста прибув загін Червоної гвардії і обеззброїв куркулів. Внаслідок розподілу хутірської землі на кожного їдця припало по 2,3 десятини, крім того, бідняки одержали посівне зерно, відібране у куркулів і поміщиків.
В кінці березня 1918 року Ковалівку захопили австро-німецькі війська. Розпочалася люта розправа над організаторами Радянської влади. Вороги
замордували сільського активіста С. І. Лисенка. Цього ж місяця ковалівці вчинили збройний напад на німецький патруль. Учасників цього виступу - С. Швеця, С. Мотуза та О. Венедиктова було розстріляно. Окупанти пограбували село, спалили багато хат. В листопаді 1918 року на зміну їм прийшли петлюрівці. В грудні відбувся селянський сход, який прийняв резолюцію, спрямовану проти петлюрівської Директорії. Селяни {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організували бойові дружини для боротьби з петлюрівцями, а в березні 1919 року вони допомагали військам Червоної Армії визволяти Ковалівку.
В кінці місяця в селі відновила роботу Рада, але вже у травні сюди увірвалися банди Григор'єва, які незабаром були розгромлені частинами інтернаціонального полку особливого призначення 3-ї Української радянської армії. Куркульство при допомозі білогвардійців продовжувало вести боротьбу проти Радянської влади. В кінці липня куркулі підняли заколот у Ковалівці і сусідніх селах, який тривав близько двох тижнів і був придушений бійцями 522-го полку 58-ї Радянської дивізії, якою командував І. Ф. Федько. У цих важких умовах під керівництвом Ради жителі села успішно виконали план продрозверстки, здавши на продпункт понад 3 тис. пудів зерна, 2 тис. пудів продовольства і фуражу було передано Червоній Армії.
В серпні 1919 року село захопили денікінці, які безчинствували тут п'ять місяців. Земля знову перейшла до рук поміщиків і куркулів, які, крім того, подали позов на селян за користування нею в 1917-1918 роках.
У лютому 1920 року 336-й стрілецький полк 41-ї стрілецької дивізії 14-ї армії під командуванням І. П. Уборевича визволив Ковалівку. Так було остаточно відновлено Радянську владу. Створений 10 лютого ревком в кінці березня передав свої функції новообраній сільській Раді. Тоді ж у селі створено волосний партійний
комітет з 7 комуністів, а в травні - сільський партосередок, в якому 1923 року налічувалося 8 комуністів. Очолював його до 1926 року місцевий селянин І. П. Мезрін. В цей час виникла і комсомольська організація з 4 чоловік. Під керівництвом партосередку велику роботу в Ковалівці проводила Рада. 2400 десятин землі знову повернули селянам - по 2,3 десятини на їдця, бідняків забезпечили насінням з комор сільських багатіїв. Успішно пройшла сівба 1920 року. За допомогою миколаївських робітників була відкрита майстерня для ремонту сільськогосподарських машин та реманенту. Значну роль у мобілізації трудящих на здійснення революційних перетворень відіграли волосний і сільський комітети незаможних селян, створені у червні 1920 року. Сільський КНС спочатку об'єднував 57 жителів, серед яких було 3 комуністи і 12 комсомольців. Рішенням Кова- лівського волвиконкому і КНС від 27 листопада 1921 року організовано загони незаможників для боротьби з куркульськими бандами, які орудували на хуторах навколо Ковалівки.
Вже в 1923 році трудящі Ковалівки повністю освоїли посівні площі, у 4,5 раза збільшилося поголів'я худоби. 1922 року в Ковалівці створено першу сільськогосподарську артіль ім. Шевченка, в якій об'єдналося 7 бідняцьких дворів із 83 десятинами землі. Очолив господарство місцевий житель комуніст О. В. Завгородній. Тоді ж виникла комуна ім. Джона Ріда, до якої увійшло 19 родин з 754 десятинами землі. У 1924 році комуна придбала 3 трактори. Велику організаторську роботу серед комунарівців проводив партосередок комуни, створений 1925 року, в якому налічувалося 6 комуністів. В 1926 році комуна об'єднувала вже 31 господарство. В артілі і комуні збирався значно вищий урожай, ніж в індивідуальних господарствах: зернових - по 12-13 цнт, овочів - по 110 цнт з га. Це заохочувало селян об'єднуватися у виробничі кооперативи. 1924 року створено артіль ім. Ілліча, 1926 - артіль ім. К. Маркса, наступного року - товариства спільного обробітку землі «Червоний плугатар» і «Незаможник». Створене в Ковалівці 1924 року сільськогосподарське кредитне товариство заготовляло сировину для Укршкіртресту. В 1926 році організувалися товариства для вирощування овочів «Жіноче об'єднання» і машинно-тракторне - «Нове село», яке 1927 року за допомогою держави придбало 5 тракторів. Ще на початку 20-х років комуністи і комсомольці організували в селі гуртки та школи лікнепу для дорослих і підлітків. За два роки грамоти навчились 90 чоловік. З ініціативи вчителів у 1922 році відкрито хатучитальню і клуб, при якому працювали
гуртки художньої самодіяльності. Сільські аматори ставили п'єси «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка, «Наталка Полтавка» І. ,П. Котляревського та інші.
Партосередок налагодив політичне навчання комуністів, комсомольців і членів КНС. Вже в 1924 році почали діяти гуртки вивчення історії РКП(б), історії революційного руху в Росії та на Заході, широкого розмаху набула атеїстична пропаганда серед жителів села. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
1929 року почався масовий вступ селянства до колгоспів. 146 господарств Ковалівки із загальною площею землі 1946 га об'єдналися в артіль «Червоний Сиваш», головою якої обрано миколаївського робітника, учасника революції 1905 року Г. І. Сухозадова. Тоді ж виникли колгоспи ім, Ворошилова, ім. Петровського. Відчутну допомогу комуністам, сільській Раді в цей час подавали робітники
Миколаєва. В село приїздили ремонтні бригади, агітаційні групи. 1931 року колективізацію на селі повністю завершено: створено 5 колгоспів і комуну, за якими закріплено понад 9 тис. га землі. Восени 1930 року на державний заготівельний пункт відправлено перші червоні валки з колгоспним хлібом. Першість у хлібозаготівлях тримала комуна ім. Джона Ріда. На початку 1933 року на базі цієї комуни створено колгосп ім. XV партз'їзду, який в 1939 році перейменовано на артіль ім. XVIII партз'їзду.
Велику увагу приділяли сільські комуністи організаційно-господарському зміцненню колгоспів, зокрема питанню застосування індивідуальної відрядності та налагодження обліку в господарствах. 1933 року партійні організації і правління артілей створили бригади з постійним штатом. Між колгоспами, бригадами, фермами і ланками'організовано соціалістичне змагання. В 1933 році переможця, змагання на збиранні зернових - артіль ім. XV партз'їзду занесено на районну Червону дошку з врученням перехідного Червоного прапора райкому партії та райвиконкому. Першість серед тваринників утримувала вівцеферма цього ж колгоспу.
Значну роль у зміцненні колгоспів відіграла створена в лютому 1936 року Ковалівська машинно-тракторна станція, в якій вже через рік працювало 10 стахановських бригад. Проводилися стахановські п'ятиденки трактористів. Через три роки МТС мала 62 трактори, 17 комбайнів та 12 автомашин. Перед Великою Вітчизняною війною значно зросла її технічна база, що сприяло піднесенню рівня агротехніки, механізації рільництва. На подвір'ї МТС виросли капітальні приміщення ремонтних майстерень та електростанція. Постійно діючі курси при МТС щороку готували близько 40 механізаторів.
З кожним роком зростали й економічно зміцнювалися колгоспи Ковалівки. Перед війною хлібороби артілей ім. Петровського, ім. Ворошилова, «Червоний Сиваш» та ім. К. Маркса одержували по 20-22 цнт зернових з га. Щорічні грошові прибутки кожної артілі становили понад мільйон крб. Колгосп ім. XVIII партз'їзду досяг значних успіхів у розвитку племінного вівчарства. Він постачав племінний молодняк багатьом господарствам області. Успішно працювала також ковалівська риболовецька бригада, створена на початку 30-х років. За значне перевиконання плану першого кварталу 1939 року бригаді вручено перехідний Червоний прапор райкому партії і райвиконкому.
У 1936 році комсомольсько-молодіжна тракторна бригада Г. Шинкарчука за виробіток на трактор в середньому 1112 га умовної оранки занесена на районну Дошку пошани із врученням перехідного мандату на обласний з'їзд трактористів. І. Н. Заєць, завідуючий фермою, на якій одержано по 135 ягнят від кожних 100 вівцематок і настрижено по 3,8 кг вовни з кожної вівці, одним з перших у області був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Бригадир тракторної бригади Ковалівської МТС В. І. Снісар, трактористи В. С. Муха, А. П. Боровський, І. Д. Безщасний, С. І. Головко та інші стали учасниками ВСГВ 1940 року.
Під час виборів до місцевих Рад в 1939 році ковалівці продемонстрували велику політичну активність, одностайно проголосувавши за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До районної Ради депутатів трудящих вони обрали односельців тракториста Г. Шинкарчука і тваринника І. Н. Зайця.
Заможно жило колгоспне селянство. На трудодень припадало понад 2 кг зерна, З-4 крб., а також картопля, овочі, баштанні культури, мед тощо. За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд Ковалівки: збудовано і відремонтовано 300 хат, впорядковано вулиці і майдани. В Ковалівці працювала лікарня на 15 ліжок, а в усіх колгоспах - дитячі ясла.
Значно зріс культурний рівень селян. Якщо у 1922 році всі діти шкільного віку навчалися в двох початкових школах, то в 1936 році відкрито семирічну1, а в 1938 році - середню школи. 1936 року з ініціативи комсомольців на честь X з'їзду ВЛКСМ збудовано новий клуб. У драматичному, хоровому, музичному і танцювальному гуртках, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організованих при ньому, брало участь близько 120 чоловік. У сільській бібліотеці налічувалось 5 тис. книжок. Ковалівці передплачували понад 930 примірників газет і журналів. Перед Великою Вітчизняною війною в селі мешкало 3502 чоловіка.
Коли фашистська Німеччина віроломно напала на нашу Батьківщину, 600 ковалівців у перші дні війни пішли на фронт боронити завоювання Жовтня. Жителі, що залишилися, брали участь в евакуації на схід країни техніки і худоби, в будівництві оборонних споруд. У серпні 1941 року Ковалівку окупували німецько-румунські загарбники. Гітлерівці лютим терором змушували селян йти на роботу, вбивали за найменшу непокору, підозру. Так, були розстріляні ковалівці Г. І. Білобровов, П. М. Іванцов, П. М. Архипенко, В. П. Новиков, а також Ф. І. Заболотна і радянські військовополонені, яких вона переховувала. Радянські люди всіляко чинили опір фашистам, саботували виконання наказів окупаційних властей, не виходили на роботу в поле. Молодь переховувалася, уникаючи каторги. Вчителі Ковалівської середньої школи Г. І. Тимченко та Ю. І. Явкін у сусідньому селі Трихатах створили патріотичну групу з 7 чоловік, яка вела серед населення
Трихат і Ковалівки антифашистську агітацію, розповсюджувала зведення Радянського Інформбюро. Однак у березні 1943 року провокатор виказав патріотів. Гітлерівці знущалися над підпільниками. П. М. Григор'єва і Т. Мандру закатували3, а останніх кинули до одеської в'язниці (у квітні 1944 року їх визволили радянські війська).
19 березня 1944 року 79-а, 40-а та 4-а гвардійські стрілецькі дивізії, які входили до складу 46-ї армії 3-го Українського фронту, форсували Південний Буг навпроти Ковалівки. В числі перших через річку переправився батальйон капітана І. С. Рубеля. Без артилерії, з одним кулеметом і автоматами бійці відбили не одну атаку гітлерівців і утримували плацдарм до підходу основних частин. Після 9-денних жорстоких боїв Ковалівка була визволена від німецьких окупантів. Багато радянських солдатів полягло тут смертю хоробрих. Серед них росіянин М. С. Вєтров, українець І. Г. Мосюченко, вірмен П. М. Варенян, чуваш М. П. Нікандров та інші.
Відступаючи, гітлерівці вщент зруйнували Ковалівку. Зразу ж після визволення відновила роботу сільська Рада, а через півмісяця була створена територіальна партійна організація з 3 чоловік. Комуністи мобілізували трудящих на відбудову зруйнованого господарства колгоспів і МТС. Були відновлені артілі ім. Петровського, ім. Ворошилова, «Червоний Сиваш», ім. К. Маркса та ім. XVIII партз'їзду. Держава допомогла їм будівельними матеріалами. Колгосп ім. К. Маркса, який найбільше потерпів від окупантів, держава звільнила від поставок зерна
до нового врожаю 1945 року. Орали і сіяли здебільшого коровами, яких гітлерівці не встигли вивезти. Велику допомогу господарствам надавала МТС, що відновила свою роботу в квітні 1944 року. Механізатори відремонтували майстерню, склали кілька тракторів, комбайнів, молотарок і засіяли понад 3 тис. га різними культурами.
Серед колгоспників і робітників МТС широко розгорнулося соціалістичне змагання. Про трудові успіхи ковалівців свідчить вітальна телеграма ЦК КЩб) України від 20 червня 1944 року механізаторам Ковалівської МТС Г. К. Вишнюку, Ф. Т. Шинкарчуку, П. Ф. Осипову з нагоди дострокового завершення ремонту комбайнів. Першої післявоєнної осені ковалівці зібрали по 12 цнт зернових з кожного га. Відновила роботу риболовецька бригада, в якій у травні 1944 року налічувалося 58 чоловік.
Депутати сільської Ради дбали про успішне завершення польових робіт, відбудову тваринницьких ферм, культурно-освітніх закладів і лікарні. Активісти сільради очолили ремонт шкіл, і 19 квітня 1944 року тут вже розпочалися заняття. Цього ж року відновили свою роботу сільський клуб і бібліотека.
У фонд Червоної Армії жителі Ковалівки вносили особисті кошти. На будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини» вони зібрали
понад 60 тис. крб. і, крім цього, здали 12 цнт борошна, 20 цнт картоплі, 3 цнт квасолі, 80 цнт вівса, 12 голів великої рогатої худоби, за що одержали подяку від командування 3-го Українського фронту.
Після перемоги над фашистською Німеччиною поверталися в село фронтовики, серед них чимало механізаторів, кваліфікованих робітників. На кінець 1945 року МТС поповнилася десятками нових машин. В колгоспах були повністю освоєні довоєнні посівні площі. В цьому ж році хлібороби {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}артілі «Червоний Сиваш» на кожному з 370 га зібрали по 20,9 цнт озимої пшениці. А 1950 року врожайність зернових в господарствах Ковалівки в 1,4 раза перевищила довоєнний рівень. Значних успіхів досягнуто і в розвитку тваринництва. В артілі ім. XVIII партз'їзду створено племінну вівцеферму, а в господарствах ім. Ворошилова, ім. Петровського, ім. К. Маркса - племінні птахоферми.
Зміцніла і матеріально-технічна база МТС, яка в 1950 році мала 44 колісних і 27 гусеничних тракторів, 22 комбайни, 41 плуг, 32 зернові сівалки, 40 автомашин. Однак роздрібленість артілей гальмувала широке застосування техніки в рільництві і тваринництві, не сприяла рентабельному веденню цих галузей господарства. Тому в 1950-1951 рр. з п'яти колгоспів створено два. Велика матеріально-технічна допомога з боку держави, зміцнення колгоспів кадрами спеціалістів, заходи щодо підвищення матеріальної заінтересованості колгоспників - все це позитивно відбилося на господарській діяльності артілей. Якщо 1953 року валовий збір зерна становив понад 47 тис. цнт, то через 5 років досяг 57 тис. цнт. У 1958 році на 100 га сільгоспугідь виробляли по 150 цнт молока проти 43,7 цнт в 1951 році. За одержання високих урожаїв 1958 року механізатори О. С. Видяпін і С. І. Овчаренко удостоєні ордена «Знак Пошани».
В 1959 році на базі двох колгоспів створено радгосп ім. XXI з'їзду КПРС, який 1964 року перетворено на птахофабрику, а 1967 - на радгосп ім. XXIII з'їзду КПРС. За господарством закріплено близько 11 тис. га землі, в т. ч. 8,3 тис. орної. Протягом семирічки трудівники радгоспу під керівництвом партійної організації досягли значних успіхів у розвитку сільського господарства. В 1965 році на кожному з 2800 га зібрано по 25,9 цнт зерна, а на кожному з 2638, га - по 28,8 цнт озимої пшениці. На 100 га сільгоспугідь вироблено молока по 280,6 цнт, м'яса по 75,9 цнт. Невпинно зростали прибутки господарства. В 1965 році вони становили 253 тис. крб., або 132,1 тис. крб. понад план. Тоді ж радгосп завоював перехідний Червоний прапор райкому КП України і райвиконкому і одержав другу республіканську премію. В роки семирічки широкого розмаху набрав тут рух за комуністичну працю, 54 робітники удостоєні звання ударника комуністичної праці. У 1966 році це звання виборов колектив відгодівельної свиноферми.
Обговорюючи завдання восьмої п'ятирічки (1966-1970 рр.), в березні 1966 року комуністи радгоспу накреслили заходи щодо підвищення врожайності полів і продуктивності тваринництва. На виробництво послано більше половини членів парторганізації. Між відділками, бригадами, фермами і окремими працівниками укладалися договори на соціалістичне змагання. Кожної декади партійна організація і дирекція радгоспу підбивали підсумки роботи. Запроваджено більш дійову систему матеріального заохочення. Ці заходи сприяли здійсненню господарських планів, успішному виконанню зобов'язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1970 році трудівники радгоспу виростили на кожному га по 29,1 цнт зерна, по 23 цнт соняшнику. Ще вищих показників досягли робітники ковалівського відділку, де агроном В. М. Довгий, кавалер ордена Леніна, партгрупорг відділку. Протягом п'ятирічки в радгоспі вироблено більше 38 тис. тонн зерна і продано державі понад план 2270 тонн хліба, достроково виконано план продажу державі продуктів тваринництва: молока, м'яса, яєць. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна занесені на районну Дошку пошани доярка Р. П. Гречана, свинарка Г. І. Кухар. 72 ковалівці були нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Радгосп ім. XXIII з'їзду КПРС - багатогалузеве, високомеханізоване господарство. В ньому - 3,6 тис. голів великої рогатої худоби, 5,7 тис. свиней, 13 тис. голів птиці. На полях працюють 66 тракторів, 46 комбайнів, 45 автомашин. На 90 проц. механізовано основні виробничі процеси в рільництві. 73 електромотори, 17 доїльних апаратів, автонапувалки,
механізми для роздачі кормів і очищення приміщень полегшили працю тваринників.
Керівну роль у мобілізації робітників на піднесення сільськогосподарського виробництва відіграє партійна організація, яка в 1970 році налічувала 97 членів КПРС. Її надійний помічник - комсомол. Більшість членів ВЛКСМ (всього на 1971 рік їх 59) працює на тваринницьких фермах. На відділках створено комсомольські пости і бригади доярок, ланки для догляду за телятами. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Самовіддана праця кращих трудівників села, передовиків виробництва відзначена урядовими нагородами. Так, орденами Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора нагороджено секретаря партійної організації О. Г. Головащенка; орденом Жовтневої Революції - головного агронома радгоспу С. І. Овчаренка; орденом Трудового Червоного Прапора - директора радгоспу А. І. Доленка, головного інженера І. М. Суглоба, комбайнера М. П. Ткача; орденом «Знак Пошани» - тракториста М. К. Лежненка.
З честю виконали трудівники радгоспу соціалістичні зобов'язання, взяті на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України. До 30 березня 1971 року на свинофермі одержали 5200 поросят при річному плані 6 тис. По продажу державі всіх видів продуктів тваринництва квартальний план перевиконано. У першому році нової п'ятирічки намічено виробити до 7254 тонн
зерна, а на кінець п'ятирічки довести валовий збір його до 10 230 тонн. В 1971 році планується продати державі 250 тонн овочів, а на кінець п'ятирічки - 650 тонн. Для цього будуються теплиці.
Підвищився добробут жителів Ковалівки. Середньомісячний заробіток рядового робітника в 1970 році збільшився порівняно з 1965 в 1,5 раза. Населення піклується про впорядкування села. Бажаючих звести будинок радгосп і сільрада забезпечують будівельними матеріалами. За останні роки перебудовано 70 проц. жител. Ковалівка стала великим красивим селом, що на 10 км простяглося вздовж Південного Бугу. Будинки, вкриті шифером і черепицею, потопають у зелені фруктових садів. Виросли корпуси середньої і восьмирічної шкіл, будинок культури на 450 місць, бібліотека, їдальня, павільйон побутового обслуговування, контора радгоспу, готель, пекарня. Почала діяти перша черга водопроводу.
Зросла купівельна спроможність сільських трудівників. У 1970 році 11 магазинів Ковалівки продали товарів на суму близько 2 млн. крб., або на 786 тис. крб. більше ніж у 1960 році. Тут селяни придбали 59 холодильників, 300 пральних машин, 818 телевізорів, 15 автомашин, 213 мотоциклів, 703 велосипеди.
З ініціативи сільської Ради для дітей робітників і службовців відкрито дитячий комбінат на 75 місць, 3 ясел і дитячих садків. Поліпшується робота медичних закладів - лікарні, пологового будинку, аптеки, медпунктів на виробничих ділянках. У сільській лікарні працюють фізіотерапевтичний і операційний кабінети, жіноча і дитяча консультація. До послуг медперсоналу, в складі якого 1970 року налічувалось 4 лікарі і 18 спеціалістів з середньою спеціальною освітою, виділено 3 автомашини.
При Ковалівській середній школі на 500 учнів збудовано інтернат для дітей з віддалених сіл. 1966 року тут відкрито школу сільської молоді, в якій у 1970/71 навчальному році здобувало знання 53 чоловіка. У Ковалівці працюють 32 вчителі, серед них заслужений вчитель Української РСР К. М. Нікітченко, удостоєний ордена «Знак Пошани». А всього в селі трудиться 38 спеціалістів з вищою і неза- кінченою вищою освітою. 26 юнаків і дівчат радгоспу здобувають освіту, у вузах країни.
Для політичного навчання трудівників у 1961 році партком створив на громадських засадах кабінет політичної освіти, при ньому - методичну раду пропагандистів. 1970 року в системі політичної освіти було зайнято 107 слухачів, економічним навчанням охоплено близько 150 трудівників радгоспу.
В селі є будинок культури і три клуби. 110 жителів - учасники хорових, танцювального, драматичних гуртків художньої самодіяльності і духового оркестру. З ініціативи комсомольців створено агіткультбригади, які виступають на польових станах і фермах радгоспу.
В сільській бібліотеці - 1500 читачів. Тут часто влаштовуються літературні диспути, обговорення художніх творів, тематичні вечори. За останні п'ять років ковалівці придбали на суму 2500 крб. різних книг, серед них твори В.
І. Леніна, Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, М. М. Коцюбинського, О. М. Горького, М. О. Шолохова та ін. На кожну тисячу жителів в 1968 році припадало 1300 примірників газет і журналів.
Ще 1949 року в Ковалівці побудовано міжколгоспний радіовузол. Два рази на тиждень транслюються передачі місцевого радіомовлення, присвячені передовикам сільського господарства. З 1967 року в радгоспі видається багатотиражна газета «Прибузька правда». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Молодь Ковалівки захоплюється спортом. В 1970 році близько 100 чоловік були об'єднані в секції волейбольну, футбольну, художньої гімнастики і легкої атлетики.
Ковалівці свято шанують пам'ять радянських воїнів, що полягли в боротьбі з фашистськими загарбниками. 1947 року на знак глибокої вдячності визволителям населення на власні кошти спорудило над братською могилою пам'ятник. Учнів
ські загони «червоних слідопитів» Ковалівської середньої школи під керівництвом учителів встановили прізвища близько 300 загиблих воїнів. У музеї героїв Великої Вітчизняної війни зібрано фотографії воїнів, їхні речі, листи до родичів та інші експонати. З різних куточків країни з'їжджаються сюди рідні загиблих. Побували тут і визволителі Ковалівки - Герой Радянського Союзу гвардії полковник М. С. Шейкін, командир розвідвзводу гвардії старшина М. В. Троїцький і багато інших.
Вже традиційними стали нові радянські обряди. Навесні і восени влаштовуються свята весни і врожаю. Урочисто відзначаються реєстрації шлюбів і новонароджених, проводи юнаків до лав Радянської Армії.
Уродженцем Ковалівки є радянський піаніст, диригент і композитор Ф. М. Блументфельд, який в різний час був професором Петербурзької, директором Київської і Московської консерваторій.
Новий п'ятирічний план відкрив перед трудівниками села величні перспективи. Визначною подією стало тут будівництво Південнобузької зрошувальної системи, яка вже в 1971 році дасть воду на поля радгоспу.
Впевнені у своєму завтрашньому дні, ковалівці натхненно працюють, бо розуміють, що це єдиний шлях до дальшого піднесення добробуту, економіки і культури.
На території Ковалівки досліджено поховання; тут же і поблизу села Андріївни виявлені поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
У письмових джерелах Ковалівка згадується в атласі «Очаківська земля» під 1791 роком. Першими поселенцями її були 36 родин колишніх запорізьких козаків, що у складі Чорноморського козацького війська брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Займалися вони рибальством, скотарством.
У 1792 році царський уряд подарував 6300 десятин землі першому одеському коменданту полковнику Шостаку, який переселив сюди 89 родин кріпаків, куплених у північних районах України і Центральної Росії. Поступово були закріпачені й колишні козаки.
На початку XIX ст. володіння Шостака з кріпаками придбав колезький радник Кир'яков, а сусіднє село Ткачівку (Авдотьївку), яке згодом злилося з Ковалівкою, з 356 десятинами землі і 83 родинами кріпаків - поміщик Чернявський.
Обдерті селянські хатки тулилися на крутих схилах берегів річки. По три- чотири дні на тиждень кріпаки працювали на панському полі. Земля, якою вони користувалися, була розкидана вузькими, невеличкими клаптиками, так що навіть установча комісія, яка після реформи 1861 року складала викупний акт, не змогла визначити розмірів цих ділянок. До того ж майже кожен третій рік був неврожайним. Так, у 1833 році загинули від посухи посіви зернових. Селяни Ковалівни жили в антисанітарних умовах. Це призводило до масових захворювань та епідемій. 1830 року від холери померло тут 19 чоловік, а 1848 року - більше 50.
У двоповерховому будинку поряд з церквою жив поміщик. На його землях кріпаки вирощували озиму пшеницю, ячмінь, жито, овес, просо, гречку, горох, сочевицю, квасолю, з технічних культур - льон і коноплі. Кир'якови, особливо агроном М. Кир'яков, розводили лісові плантації та парки листяних і хвойних дерев, закріпляючи піски та буєраки. Вже в першій чверті XIX ст. поміщики заснували в селі суконну фабрику, де щорічно вироблялося 2 тис. метрів сукна і напівшерстяних тканин. У 1823 році тут працювало 75 кріпаків, здебільшого жінки. Умови праці були дуже важкими. Робочий день тривав 14 годин. Майстер за найменшу провину бив палицею.
З 1857 року Ковалівка стає волосним центром Одеського повіту Херсонської губернії. Напередодні реформи 1861 року в селі налічувалося 387 ревізьких душ; 19 жителів (чоловіків) були особисто вільними (це колишні козаки, 9 з них служили у поміщицькому маєтку, а решта працювали ковалями, садівниками і т. ін.).
За викупним актом 308 кріпаків чоловічої статі одержали по 5,5 десятини землі: 29 кріпаків, дворові та вільні жителі села залишилися без землі. Користуватися плавнями та ловити рибу в Південному Бузі, протоках і озерах міг лише поміщик. Згідно з уставною грамотою селяни Ковалівки за 1694 десятини землі повинні були сплатити 36 900 крб. Не маючи коштів, дедалі більше бідняків ставали боржниками держави. Так, через 20 років після реформи недоїмка за викупну землю становила 3254 карбованці. На своїх мізерних ділянках селяни застосовували примітивні засоби обробітку грунту, тому врожаї були дуже низькими. Так, у 1873 році земська комісія визнала, що з 784 жителів Ковалівки у 698 не вистачало хліба до нового врожаю. А 1874 року через посуху селяни зібрали лише по 4,5 пуда зерна з десятини.
1882 року в Ковалівці жило 825 чоловік. Користувалися вони тією ж землею, яку одержали під час реформи, а в поміщиків лишилося понад 8 тис. десятин. Сільські багатії з кожним роком розширювали свої наділи, використовували найману працю. Вони орендували землю у поміщика, сплачуючи 1-1,8 крб. за десятину,
а потім здавали її невеликими ділянками біднякам за 4-6 крб. Крім того, за кожні дві орендовані десятини орендар повинен був відпрацювати у багатія один день на тиждень.
Невдоволені тяжким становищем, жителі Ковалівки жадібно ловили звістки про революційні події в країні. 1903 року в селі заарештовано П. Ю. Закржевського, який, як відомо з рапорту прокурора Одеської палати, роз'яснював селянам причини їх бідності, звинувачуючи у цьому царя і його міністрів, говорив, що існуючий лад скоро буде повалено, а землю відберуть у багатіїв і роздадуть селянам. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під час першої російської революції в серпні 1905 року повстали жителі сусіднього села Нечаяного. їх підтримала біднота Ковалівки. 80 селян на чолі з бідняками Н. Некласом, П. Шаповаловим та 3. Сторчаком прийшли до землевласника Шлессера і примусили його написати зобов'язання, що він зменшить орендну плату за землю і дасть дозвіл на випас худоби, беручи по 3 крб. за голову. Крім того, вони домоглися звільнення наймитів, які працювали в його господарстві. Селянський виступ було придушено за допомогою військ. Найактивніших його учасників М. А. Ґонту, Т. Г. Ґонту, Ф. В. Муху, М. Ф. Орлова, І. П. Снісарята М. І. Снісаря розстріляли, а інших заслали на каторгу.
Ще до столипінської аграрної реформи, протягом 1864-1896 рр., навколо Ковалівки утворилося 12 хуторів, які в основному належали німцям-колоністам. Під час реформи власники цих хуторів збільшували свої володіння за рахунок розорених жителів села, і вже напередодні першої світової війни кожен з них мав від 300 до 11 тис. десятин землі. Користуючись позичкою місцевого кредитного товариства, куркулі, в руках яких зосереджувався сільськогосподарський реманент, скуповували землі бідняків. 1916 року в Ковалівці з хуторами налічувалося 38 куркульських господарств, кожне з яких мало по 100 і більше десятин, тоді як у 180 селянських дворах було від 1 до 4 десятин, а в 54-х - навіть менше однієї десятини землі. Бідняки ледве зводили кінці з кінцями. Так, А. М. Завгородній на шість їдців мав 1,5 десятини, а А. Я. Гонта на десять членів сім'ї - всього 2 десятини землі. Тому селяни йшли на заробітки в каменоломні, розташовані на березі Південного Бугу, навколо Ковалівки.
У 1914 році тут працювало 60 чоловік. На цей час у селі було 2 вітряки, які перемелювали 3 тис. пудів зерна, маслоробня, 3 шевські майстерні. Більшість селян ставила хати з саману або черепашнику, вкриваючи їх очеретом. Садів навколо осель не було. Два десятки багатіїв спорудили кам'яні будинки під черепицею. Дуже рідко в село навідувався роз'їзний фельдшер.
Хоч 1865 року в Ковалівці і відкрилася перша школа, проте бідняки не мали змоги навчати в ній своїх дітей. З 1873 року тут почала працювати земська школа на 20 учнів, однак через 9 років з 825 жителів села лише 14 знали грамоту. Ці школи, як і церковнопарафіяльну, відкриту 1887 року (тут вперше створено клас дівчат), відвідували лише діти багатіїв. Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції понад 70 проц. жителів Ковалівки були неписьменними. В останні
роки у земській школі вчителював син дяка, гульвіса і п'яниця. За незначну провину він забив до смерті учня С. Лежненка.
Під час світової імперіалістичної війни до царської армії мобілізовано майже половину чоловіків Ковалівки. Одночасно проводилась реквізиція хліба і худоби для потреб армії. У селян забрали понад 100 волів і 150 коней.
У березні 1917 року в село надійшла звістка про повалення самодержавства. На мітингах перед ковалівцями виступили революційно настроєні фронтовики. Селяни вимагали землі і миру, але створений у червні земельний комітет нічого не добився для трудящих.
Лише Велика Жовтнева соціалістична революція дала селянам землю і волю. В січні 1918 року в Ковалівці встановлено Радянську владу. Більшовик І. О. Підхомутний, що прибув з Одеси, очолив Раду, до якої обрали бідняків С. І. Лисенка, К. С. Гостенка та інших. Рада розподіляла відібрану у поміщика землю. В січні на сході ковалівці ухвалили розподілити землі куркулів-хуторян. Куркулі чинили збройний опір. Від рук бандитів загинув член Ради К. С. Гостенко. Тоді селяни звернулися за допомогою до Миколаївської Ради робітничих і військових депутатів. З міста прибув загін Червоної гвардії і обеззброїв куркулів. Внаслідок розподілу хутірської землі на кожного їдця припало по 2,3 десятини, крім того, бідняки одержали посівне зерно, відібране у куркулів і поміщиків.
В кінці березня 1918 року Ковалівку захопили австро-німецькі війська. Розпочалася люта розправа над організаторами Радянської влади. Вороги
замордували сільського активіста С. І. Лисенка. Цього ж місяця ковалівці вчинили збройний напад на німецький патруль. Учасників цього виступу - С. Швеця, С. Мотуза та О. Венедиктова було розстріляно. Окупанти пограбували село, спалили багато хат. В листопаді 1918 року на зміну їм прийшли петлюрівці. В грудні відбувся селянський сход, який прийняв резолюцію, спрямовану проти петлюрівської Директорії. Селяни {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організували бойові дружини для боротьби з петлюрівцями, а в березні 1919 року вони допомагали військам Червоної Армії визволяти Ковалівку.
В кінці місяця в селі відновила роботу Рада, але вже у травні сюди увірвалися банди Григор'єва, які незабаром були розгромлені частинами інтернаціонального полку особливого призначення 3-ї Української радянської армії. Куркульство при допомозі білогвардійців продовжувало вести боротьбу проти Радянської влади. В кінці липня куркулі підняли заколот у Ковалівці і сусідніх селах, який тривав близько двох тижнів і був придушений бійцями 522-го полку 58-ї Радянської дивізії, якою командував І. Ф. Федько. У цих важких умовах під керівництвом Ради жителі села успішно виконали план продрозверстки, здавши на продпункт понад 3 тис. пудів зерна, 2 тис. пудів продовольства і фуражу було передано Червоній Армії.
В серпні 1919 року село захопили денікінці, які безчинствували тут п'ять місяців. Земля знову перейшла до рук поміщиків і куркулів, які, крім того, подали позов на селян за користування нею в 1917-1918 роках.
У лютому 1920 року 336-й стрілецький полк 41-ї стрілецької дивізії 14-ї армії під командуванням І. П. Уборевича визволив Ковалівку. Так було остаточно відновлено Радянську владу. Створений 10 лютого ревком в кінці березня передав свої функції новообраній сільській Раді. Тоді ж у селі створено волосний партійний
комітет з 7 комуністів, а в травні - сільський партосередок, в якому 1923 року налічувалося 8 комуністів. Очолював його до 1926 року місцевий селянин І. П. Мезрін. В цей час виникла і комсомольська організація з 4 чоловік. Під керівництвом партосередку велику роботу в Ковалівці проводила Рада. 2400 десятин землі знову повернули селянам - по 2,3 десятини на їдця, бідняків забезпечили насінням з комор сільських багатіїв. Успішно пройшла сівба 1920 року. За допомогою миколаївських робітників була відкрита майстерня для ремонту сільськогосподарських машин та реманенту. Значну роль у мобілізації трудящих на здійснення революційних перетворень відіграли волосний і сільський комітети незаможних селян, створені у червні 1920 року. Сільський КНС спочатку об'єднував 57 жителів, серед яких було 3 комуністи і 12 комсомольців. Рішенням Кова- лівського волвиконкому і КНС від 27 листопада 1921 року організовано загони незаможників для боротьби з куркульськими бандами, які орудували на хуторах навколо Ковалівки.
Вже в 1923 році трудящі Ковалівки повністю освоїли посівні площі, у 4,5 раза збільшилося поголів'я худоби. 1922 року в Ковалівці створено першу сільськогосподарську артіль ім. Шевченка, в якій об'єдналося 7 бідняцьких дворів із 83 десятинами землі. Очолив господарство місцевий житель комуніст О. В. Завгородній. Тоді ж виникла комуна ім. Джона Ріда, до якої увійшло 19 родин з 754 десятинами землі. У 1924 році комуна придбала 3 трактори. Велику організаторську роботу серед комунарівців проводив партосередок комуни, створений 1925 року, в якому налічувалося 6 комуністів. В 1926 році комуна об'єднувала вже 31 господарство. В артілі і комуні збирався значно вищий урожай, ніж в індивідуальних господарствах: зернових - по 12-13 цнт, овочів - по 110 цнт з га. Це заохочувало селян об'єднуватися у виробничі кооперативи. 1924 року створено артіль ім. Ілліча, 1926 - артіль ім. К. Маркса, наступного року - товариства спільного обробітку землі «Червоний плугатар» і «Незаможник». Створене в Ковалівці 1924 року сільськогосподарське кредитне товариство заготовляло сировину для Укршкіртресту. В 1926 році організувалися товариства для вирощування овочів «Жіноче об'єднання» і машинно-тракторне - «Нове село», яке 1927 року за допомогою держави придбало 5 тракторів. Ще на початку 20-х років комуністи і комсомольці організували в селі гуртки та школи лікнепу для дорослих і підлітків. За два роки грамоти навчились 90 чоловік. З ініціативи вчителів у 1922 році відкрито хатучитальню і клуб, при якому працювали
гуртки художньої самодіяльності. Сільські аматори ставили п'єси «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка, «Наталка Полтавка» І. ,П. Котляревського та інші.
Партосередок налагодив політичне навчання комуністів, комсомольців і членів КНС. Вже в 1924 році почали діяти гуртки вивчення історії РКП(б), історії революційного руху в Росії та на Заході, широкого розмаху набула атеїстична пропаганда серед жителів села. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
1929 року почався масовий вступ селянства до колгоспів. 146 господарств Ковалівки із загальною площею землі 1946 га об'єдналися в артіль «Червоний Сиваш», головою якої обрано миколаївського робітника, учасника революції 1905 року Г. І. Сухозадова. Тоді ж виникли колгоспи ім, Ворошилова, ім. Петровського. Відчутну допомогу комуністам, сільській Раді в цей час подавали робітники
Миколаєва. В село приїздили ремонтні бригади, агітаційні групи. 1931 року колективізацію на селі повністю завершено: створено 5 колгоспів і комуну, за якими закріплено понад 9 тис. га землі. Восени 1930 року на державний заготівельний пункт відправлено перші червоні валки з колгоспним хлібом. Першість у хлібозаготівлях тримала комуна ім. Джона Ріда. На початку 1933 року на базі цієї комуни створено колгосп ім. XV партз'їзду, який в 1939 році перейменовано на артіль ім. XVIII партз'їзду.
Велику увагу приділяли сільські комуністи організаційно-господарському зміцненню колгоспів, зокрема питанню застосування індивідуальної відрядності та налагодження обліку в господарствах. 1933 року партійні організації і правління артілей створили бригади з постійним штатом. Між колгоспами, бригадами, фермами і ланками'організовано соціалістичне змагання. В 1933 році переможця, змагання на збиранні зернових - артіль ім. XV партз'їзду занесено на районну Червону дошку з врученням перехідного Червоного прапора райкому партії та райвиконкому. Першість серед тваринників утримувала вівцеферма цього ж колгоспу.
Значну роль у зміцненні колгоспів відіграла створена в лютому 1936 року Ковалівська машинно-тракторна станція, в якій вже через рік працювало 10 стахановських бригад. Проводилися стахановські п'ятиденки трактористів. Через три роки МТС мала 62 трактори, 17 комбайнів та 12 автомашин. Перед Великою Вітчизняною війною значно зросла її технічна база, що сприяло піднесенню рівня агротехніки, механізації рільництва. На подвір'ї МТС виросли капітальні приміщення ремонтних майстерень та електростанція. Постійно діючі курси при МТС щороку готували близько 40 механізаторів.
З кожним роком зростали й економічно зміцнювалися колгоспи Ковалівки. Перед війною хлібороби артілей ім. Петровського, ім. Ворошилова, «Червоний Сиваш» та ім. К. Маркса одержували по 20-22 цнт зернових з га. Щорічні грошові прибутки кожної артілі становили понад мільйон крб. Колгосп ім. XVIII партз'їзду досяг значних успіхів у розвитку племінного вівчарства. Він постачав племінний молодняк багатьом господарствам області. Успішно працювала також ковалівська риболовецька бригада, створена на початку 30-х років. За значне перевиконання плану першого кварталу 1939 року бригаді вручено перехідний Червоний прапор райкому партії і райвиконкому.
У 1936 році комсомольсько-молодіжна тракторна бригада Г. Шинкарчука за виробіток на трактор в середньому 1112 га умовної оранки занесена на районну Дошку пошани із врученням перехідного мандату на обласний з'їзд трактористів. І. Н. Заєць, завідуючий фермою, на якій одержано по 135 ягнят від кожних 100 вівцематок і настрижено по 3,8 кг вовни з кожної вівці, одним з перших у області був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Бригадир тракторної бригади Ковалівської МТС В. І. Снісар, трактористи В. С. Муха, А. П. Боровський, І. Д. Безщасний, С. І. Головко та інші стали учасниками ВСГВ 1940 року.
Під час виборів до місцевих Рад в 1939 році ковалівці продемонстрували велику політичну активність, одностайно проголосувавши за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До районної Ради депутатів трудящих вони обрали односельців тракториста Г. Шинкарчука і тваринника І. Н. Зайця.
Заможно жило колгоспне селянство. На трудодень припадало понад 2 кг зерна, З-4 крб., а також картопля, овочі, баштанні культури, мед тощо. За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд Ковалівки: збудовано і відремонтовано 300 хат, впорядковано вулиці і майдани. В Ковалівці працювала лікарня на 15 ліжок, а в усіх колгоспах - дитячі ясла.
Значно зріс культурний рівень селян. Якщо у 1922 році всі діти шкільного віку навчалися в двох початкових школах, то в 1936 році відкрито семирічну1, а в 1938 році - середню школи. 1936 року з ініціативи комсомольців на честь X з'їзду ВЛКСМ збудовано новий клуб. У драматичному, хоровому, музичному і танцювальному гуртках, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організованих при ньому, брало участь близько 120 чоловік. У сільській бібліотеці налічувалось 5 тис. книжок. Ковалівці передплачували понад 930 примірників газет і журналів. Перед Великою Вітчизняною війною в селі мешкало 3502 чоловіка.
Коли фашистська Німеччина віроломно напала на нашу Батьківщину, 600 ковалівців у перші дні війни пішли на фронт боронити завоювання Жовтня. Жителі, що залишилися, брали участь в евакуації на схід країни техніки і худоби, в будівництві оборонних споруд. У серпні 1941 року Ковалівку окупували німецько-румунські загарбники. Гітлерівці лютим терором змушували селян йти на роботу, вбивали за найменшу непокору, підозру. Так, були розстріляні ковалівці Г. І. Білобровов, П. М. Іванцов, П. М. Архипенко, В. П. Новиков, а також Ф. І. Заболотна і радянські військовополонені, яких вона переховувала. Радянські люди всіляко чинили опір фашистам, саботували виконання наказів окупаційних властей, не виходили на роботу в поле. Молодь переховувалася, уникаючи каторги. Вчителі Ковалівської середньої школи Г. І. Тимченко та Ю. І. Явкін у сусідньому селі Трихатах створили патріотичну групу з 7 чоловік, яка вела серед населення
Трихат і Ковалівки антифашистську агітацію, розповсюджувала зведення Радянського Інформбюро. Однак у березні 1943 року провокатор виказав патріотів. Гітлерівці знущалися над підпільниками. П. М. Григор'єва і Т. Мандру закатували3, а останніх кинули до одеської в'язниці (у квітні 1944 року їх визволили радянські війська).
19 березня 1944 року 79-а, 40-а та 4-а гвардійські стрілецькі дивізії, які входили до складу 46-ї армії 3-го Українського фронту, форсували Південний Буг навпроти Ковалівки. В числі перших через річку переправився батальйон капітана І. С. Рубеля. Без артилерії, з одним кулеметом і автоматами бійці відбили не одну атаку гітлерівців і утримували плацдарм до підходу основних частин. Після 9-денних жорстоких боїв Ковалівка була визволена від німецьких окупантів. Багато радянських солдатів полягло тут смертю хоробрих. Серед них росіянин М. С. Вєтров, українець І. Г. Мосюченко, вірмен П. М. Варенян, чуваш М. П. Нікандров та інші.
Відступаючи, гітлерівці вщент зруйнували Ковалівку. Зразу ж після визволення відновила роботу сільська Рада, а через півмісяця була створена територіальна партійна організація з 3 чоловік. Комуністи мобілізували трудящих на відбудову зруйнованого господарства колгоспів і МТС. Були відновлені артілі ім. Петровського, ім. Ворошилова, «Червоний Сиваш», ім. К. Маркса та ім. XVIII партз'їзду. Держава допомогла їм будівельними матеріалами. Колгосп ім. К. Маркса, який найбільше потерпів від окупантів, держава звільнила від поставок зерна
до нового врожаю 1945 року. Орали і сіяли здебільшого коровами, яких гітлерівці не встигли вивезти. Велику допомогу господарствам надавала МТС, що відновила свою роботу в квітні 1944 року. Механізатори відремонтували майстерню, склали кілька тракторів, комбайнів, молотарок і засіяли понад 3 тис. га різними культурами.
Серед колгоспників і робітників МТС широко розгорнулося соціалістичне змагання. Про трудові успіхи ковалівців свідчить вітальна телеграма ЦК КЩб) України від 20 червня 1944 року механізаторам Ковалівської МТС Г. К. Вишнюку, Ф. Т. Шинкарчуку, П. Ф. Осипову з нагоди дострокового завершення ремонту комбайнів. Першої післявоєнної осені ковалівці зібрали по 12 цнт зернових з кожного га. Відновила роботу риболовецька бригада, в якій у травні 1944 року налічувалося 58 чоловік.
Депутати сільської Ради дбали про успішне завершення польових робіт, відбудову тваринницьких ферм, культурно-освітніх закладів і лікарні. Активісти сільради очолили ремонт шкіл, і 19 квітня 1944 року тут вже розпочалися заняття. Цього ж року відновили свою роботу сільський клуб і бібліотека.
У фонд Червоної Армії жителі Ковалівки вносили особисті кошти. На будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини» вони зібрали
понад 60 тис. крб. і, крім цього, здали 12 цнт борошна, 20 цнт картоплі, 3 цнт квасолі, 80 цнт вівса, 12 голів великої рогатої худоби, за що одержали подяку від командування 3-го Українського фронту.
Після перемоги над фашистською Німеччиною поверталися в село фронтовики, серед них чимало механізаторів, кваліфікованих робітників. На кінець 1945 року МТС поповнилася десятками нових машин. В колгоспах були повністю освоєні довоєнні посівні площі. В цьому ж році хлібороби {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}артілі «Червоний Сиваш» на кожному з 370 га зібрали по 20,9 цнт озимої пшениці. А 1950 року врожайність зернових в господарствах Ковалівки в 1,4 раза перевищила довоєнний рівень. Значних успіхів досягнуто і в розвитку тваринництва. В артілі ім. XVIII партз'їзду створено племінну вівцеферму, а в господарствах ім. Ворошилова, ім. Петровського, ім. К. Маркса - племінні птахоферми.
Зміцніла і матеріально-технічна база МТС, яка в 1950 році мала 44 колісних і 27 гусеничних тракторів, 22 комбайни, 41 плуг, 32 зернові сівалки, 40 автомашин. Однак роздрібленість артілей гальмувала широке застосування техніки в рільництві і тваринництві, не сприяла рентабельному веденню цих галузей господарства. Тому в 1950-1951 рр. з п'яти колгоспів створено два. Велика матеріально-технічна допомога з боку держави, зміцнення колгоспів кадрами спеціалістів, заходи щодо підвищення матеріальної заінтересованості колгоспників - все це позитивно відбилося на господарській діяльності артілей. Якщо 1953 року валовий збір зерна становив понад 47 тис. цнт, то через 5 років досяг 57 тис. цнт. У 1958 році на 100 га сільгоспугідь виробляли по 150 цнт молока проти 43,7 цнт в 1951 році. За одержання високих урожаїв 1958 року механізатори О. С. Видяпін і С. І. Овчаренко удостоєні ордена «Знак Пошани».
В 1959 році на базі двох колгоспів створено радгосп ім. XXI з'їзду КПРС, який 1964 року перетворено на птахофабрику, а 1967 - на радгосп ім. XXIII з'їзду КПРС. За господарством закріплено близько 11 тис. га землі, в т. ч. 8,3 тис. орної. Протягом семирічки трудівники радгоспу під керівництвом партійної організації досягли значних успіхів у розвитку сільського господарства. В 1965 році на кожному з 2800 га зібрано по 25,9 цнт зерна, а на кожному з 2638, га - по 28,8 цнт озимої пшениці. На 100 га сільгоспугідь вироблено молока по 280,6 цнт, м'яса по 75,9 цнт. Невпинно зростали прибутки господарства. В 1965 році вони становили 253 тис. крб., або 132,1 тис. крб. понад план. Тоді ж радгосп завоював перехідний Червоний прапор райкому КП України і райвиконкому і одержав другу республіканську премію. В роки семирічки широкого розмаху набрав тут рух за комуністичну працю, 54 робітники удостоєні звання ударника комуністичної праці. У 1966 році це звання виборов колектив відгодівельної свиноферми.
Обговорюючи завдання восьмої п'ятирічки (1966-1970 рр.), в березні 1966 року комуністи радгоспу накреслили заходи щодо підвищення врожайності полів і продуктивності тваринництва. На виробництво послано більше половини членів парторганізації. Між відділками, бригадами, фермами і окремими працівниками укладалися договори на соціалістичне змагання. Кожної декади партійна організація і дирекція радгоспу підбивали підсумки роботи. Запроваджено більш дійову систему матеріального заохочення. Ці заходи сприяли здійсненню господарських планів, успішному виконанню зобов'язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1970 році трудівники радгоспу виростили на кожному га по 29,1 цнт зерна, по 23 цнт соняшнику. Ще вищих показників досягли робітники ковалівського відділку, де агроном В. М. Довгий, кавалер ордена Леніна, партгрупорг відділку. Протягом п'ятирічки в радгоспі вироблено більше 38 тис. тонн зерна і продано державі понад план 2270 тонн хліба, достроково виконано план продажу державі продуктів тваринництва: молока, м'яса, яєць. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна занесені на районну Дошку пошани доярка Р. П. Гречана, свинарка Г. І. Кухар. 72 ковалівці були нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Радгосп ім. XXIII з'їзду КПРС - багатогалузеве, високомеханізоване господарство. В ньому - 3,6 тис. голів великої рогатої худоби, 5,7 тис. свиней, 13 тис. голів птиці. На полях працюють 66 тракторів, 46 комбайнів, 45 автомашин. На 90 проц. механізовано основні виробничі процеси в рільництві. 73 електромотори, 17 доїльних апаратів, автонапувалки,
механізми для роздачі кормів і очищення приміщень полегшили працю тваринників.
Керівну роль у мобілізації робітників на піднесення сільськогосподарського виробництва відіграє партійна організація, яка в 1970 році налічувала 97 членів КПРС. Її надійний помічник - комсомол. Більшість членів ВЛКСМ (всього на 1971 рік їх 59) працює на тваринницьких фермах. На відділках створено комсомольські пости і бригади доярок, ланки для догляду за телятами. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Самовіддана праця кращих трудівників села, передовиків виробництва відзначена урядовими нагородами. Так, орденами Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора нагороджено секретаря партійної організації О. Г. Головащенка; орденом Жовтневої Революції - головного агронома радгоспу С. І. Овчаренка; орденом Трудового Червоного Прапора - директора радгоспу А. І. Доленка, головного інженера І. М. Суглоба, комбайнера М. П. Ткача; орденом «Знак Пошани» - тракториста М. К. Лежненка.
З честю виконали трудівники радгоспу соціалістичні зобов'язання, взяті на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України. До 30 березня 1971 року на свинофермі одержали 5200 поросят при річному плані 6 тис. По продажу державі всіх видів продуктів тваринництва квартальний план перевиконано. У першому році нової п'ятирічки намічено виробити до 7254 тонн
зерна, а на кінець п'ятирічки довести валовий збір його до 10 230 тонн. В 1971 році планується продати державі 250 тонн овочів, а на кінець п'ятирічки - 650 тонн. Для цього будуються теплиці.
Підвищився добробут жителів Ковалівки. Середньомісячний заробіток рядового робітника в 1970 році збільшився порівняно з 1965 в 1,5 раза. Населення піклується про впорядкування села. Бажаючих звести будинок радгосп і сільрада забезпечують будівельними матеріалами. За останні роки перебудовано 70 проц. жител. Ковалівка стала великим красивим селом, що на 10 км простяглося вздовж Південного Бугу. Будинки, вкриті шифером і черепицею, потопають у зелені фруктових садів. Виросли корпуси середньої і восьмирічної шкіл, будинок культури на 450 місць, бібліотека, їдальня, павільйон побутового обслуговування, контора радгоспу, готель, пекарня. Почала діяти перша черга водопроводу.
Зросла купівельна спроможність сільських трудівників. У 1970 році 11 магазинів Ковалівки продали товарів на суму близько 2 млн. крб., або на 786 тис. крб. більше ніж у 1960 році. Тут селяни придбали 59 холодильників, 300 пральних машин, 818 телевізорів, 15 автомашин, 213 мотоциклів, 703 велосипеди.
З ініціативи сільської Ради для дітей робітників і службовців відкрито дитячий комбінат на 75 місць, 3 ясел і дитячих садків. Поліпшується робота медичних закладів - лікарні, пологового будинку, аптеки, медпунктів на виробничих ділянках. У сільській лікарні працюють фізіотерапевтичний і операційний кабінети, жіноча і дитяча консультація. До послуг медперсоналу, в складі якого 1970 року налічувалось 4 лікарі і 18 спеціалістів з середньою спеціальною освітою, виділено 3 автомашини.
При Ковалівській середній школі на 500 учнів збудовано інтернат для дітей з віддалених сіл. 1966 року тут відкрито школу сільської молоді, в якій у 1970/71 навчальному році здобувало знання 53 чоловіка. У Ковалівці працюють 32 вчителі, серед них заслужений вчитель Української РСР К. М. Нікітченко, удостоєний ордена «Знак Пошани». А всього в селі трудиться 38 спеціалістів з вищою і неза- кінченою вищою освітою. 26 юнаків і дівчат радгоспу здобувають освіту, у вузах країни.
Для політичного навчання трудівників у 1961 році партком створив на громадських засадах кабінет політичної освіти, при ньому - методичну раду пропагандистів. 1970 року в системі політичної освіти було зайнято 107 слухачів, економічним навчанням охоплено близько 150 трудівників радгоспу.
В селі є будинок культури і три клуби. 110 жителів - учасники хорових, танцювального, драматичних гуртків художньої самодіяльності і духового оркестру. З ініціативи комсомольців створено агіткультбригади, які виступають на польових станах і фермах радгоспу.
В сільській бібліотеці - 1500 читачів. Тут часто влаштовуються літературні диспути, обговорення художніх творів, тематичні вечори. За останні п'ять років ковалівці придбали на суму 2500 крб. різних книг, серед них твори В.
І. Леніна, Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, М. М. Коцюбинського, О. М. Горького, М. О. Шолохова та ін. На кожну тисячу жителів в 1968 році припадало 1300 примірників газет і журналів.
Ще 1949 року в Ковалівці побудовано міжколгоспний радіовузол. Два рази на тиждень транслюються передачі місцевого радіомовлення, присвячені передовикам сільського господарства. З 1967 року в радгоспі видається багатотиражна газета «Прибузька правда». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Молодь Ковалівки захоплюється спортом. В 1970 році близько 100 чоловік були об'єднані в секції волейбольну, футбольну, художньої гімнастики і легкої атлетики.
Ковалівці свято шанують пам'ять радянських воїнів, що полягли в боротьбі з фашистськими загарбниками. 1947 року на знак глибокої вдячності визволителям населення на власні кошти спорудило над братською могилою пам'ятник. Учнів
ські загони «червоних слідопитів» Ковалівської середньої школи під керівництвом учителів встановили прізвища близько 300 загиблих воїнів. У музеї героїв Великої Вітчизняної війни зібрано фотографії воїнів, їхні речі, листи до родичів та інші експонати. З різних куточків країни з'їжджаються сюди рідні загиблих. Побували тут і визволителі Ковалівки - Герой Радянського Союзу гвардії полковник М. С. Шейкін, командир розвідвзводу гвардії старшина М. В. Троїцький і багато інших.
Вже традиційними стали нові радянські обряди. Навесні і восени влаштовуються свята весни і врожаю. Урочисто відзначаються реєстрації шлюбів і новонароджених, проводи юнаків до лав Радянської Армії.
Уродженцем Ковалівки є радянський піаніст, диригент і композитор Ф. М. Блументфельд, який в різний час був професором Петербурзької, директором Київської і Московської консерваторій.
Новий п'ятирічний план відкрив перед трудівниками села величні перспективи. Визначною подією стало тут будівництво Південнобузької зрошувальної системи, яка вже в 1971 році дасть воду на поля радгоспу.
Впевнені у своєму завтрашньому дні, ковалівці натхненно працюють, бо розуміють, що це єдиний шлях до дальшого піднесення добробуту, економіки і культури.