Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Нечаяне
Нечаяне - село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Березанки, за 36 км від Миколаєва. Найближча залізнична станція - Миколаїв. Населення - 1858 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Іванівка, Лук'янівка, Мефодіївка, П'ятихатки, Радгоспне, Червоноармійське. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На околицях села виявлено поселення доби ранньої бронзи, скіфського та сарматського часів і осілих кочівників IX-XIII ст. Поблизу села на вершині Кургана знайдено кочівницьку кам'яну бабу.
Село Нечаяне заснував 1792 року полковник Козлов, який після російсько- турецької війни одержав тут від царського уряду 6430 десятин землі. Від його імені і село тривалий час називалося Козловим-Нечаяним. Першими жителями були кріпаки-переселенці з Тульської і Рязанської губерній, яких вже через рік налічувалося 130 чоловік. Скуповуючи землі в сусідніх поміщиків, Козлов довів у 1820 році розмір своїх володінь до 15 647 десятин. Спочатку село належало до Херсонського повіту Новоросійської губернії, а з 1827 року увійшло до складу Одеського повіту Херсонської губернії.
В 1823 році після смерті Козлова власником землі і кріпаків Нечаяного став його зять. За даними ревізії 1850 року в селі налічувалося 355, а в 1859 - 534 чоловіка. Тяжким було життя і кріпаків і селян-десятинників, котрі мешкали в селі (31 чоловік). Кріпаки від зорі до зорі працювали на поміщика, який перед реформою 1861 року мав 17 400 десятин землі.
Не поліпшилося економічне становище селян і після скасування кріпацтва 1861 року. За викупним актом 139 ревізьких душ чоловічої статі користувалися
764,5 десятини землі (тобто 5,6 десятини на двір, в т. ч. 2 - орної), а у поміщика залишилось понад 16 тис. десятин. Викупні платежі становили 1 крб. 30 коп. за десятину на рік. До того ж селяни сплачували державний поземельний податок, земські, губернські, повітові, мирські, волосні і сільські збори та страхові платежі. У 1890 році податок і недоїмка 168 ревізьких душ становили понад 1932 крб. Селяни знову йшли в кабалу до поміщика, а деякі орендували у Сухомлинова землю, розплачуючись за неї чвертю зібраного врожаю. Орендували у поміщика землю і багатії, які в свою чергу здавали її в оренду селянам по 15-18 крб. за десятину. Крім того, селяни за умовою мали на першу вимогу землевласника кидати своє господарство і йти щотижня на день-два збирати його хліб чи виконувати якусь іншу роботу. Через низьку культуру землеробства, часті посухи врожаї у селянських господарствах були дуже низькими. У бідняків часто не вистачало хліба до нового врожаю.
Малоземелля, тягар податків та боргів, поміщицько-куркульська кабала призводили до загострення класових суперечностей на селі. Влітку 1905 року селяни Нечаяного виступили проти поміщиків і великих землевласників-орендарів, вимагаючи збільшення заробітної плати, зменшення орендної плати на землю і пасовища. По всій волості було організовано страйкові комітети. Очолив селянське заворушення А. Колотій. Селяни заарештували управителів економії, створили т. зв. економічну раду для керівництва господарськими справами. Рада розпочала навіть ділити землю, поміщицьке майно, організувала збирання врожаю. Але виступ було придушено військами. Карателі захопили його керівників і після допитів та знущань відправили в очаківську фортецю, багатьох учасників заслано до Сибіру. Однак боротьба на селі не припинялась. Взимку 1906 року селяни запалили будинок урядника і хліб на токах багатіїв. У квітні революційно настроєні жителі Нечаяного, а також сусідніх сіл Данилівни і Лук'янівки створюють підпільну групу. Активними учасниками її були земський вчитель Д. П. Косанджі, селяни М. Берк, Я. Колісниченко, М. Реута, П. Декуш та інші. Вони організували бідняків на боротьбу проти експлуататорів. Весною 1906 року строкові наймити економії Сухомлинова вимагали підвищення оплати праці під час весняно-польових робіт. При допомозі поліції заворушення було придушено. Але влітку наступного року наймити виступили з такою ж вимогою, бойкотуючи набір робітників з інших місцевостей у поміщицьку економію. Члени підпільної групи проводили серед селян велику агітаційно-роз'яснювальну роботу: при школі створили гурток, де навчалися грамоті дорослі. Тут селянам читали нелегальну марксистську літературу, зокрема книгу В. І. Леніна «До сільської бідноти» та ін.
З ініціативи групи 21 лютого 1907 року у Нечаяному відбувся з'їзд делегатів п'яти організацій «Селянської спілки», які діяли на території Нечаянської волості. На з'їзді обговорювалися питання про поточний момент, про самооборону, було обрано сільський комітет, визначено його завдання. У прийнятому проекті програми вказувалося, що основні завдання селян - боротьба за землю і волю, обрання загальним, прямим, рівним і таємним {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}голосуванням Установчих зборів. З початку створення підпільна організація тримала постійний зв'язок з Одеським комітетом РСДРП через студента Одеського університету Козловського, який інформував про політичне становище в країні, доставляв потрібну революційну літературу.
Після поразки революції 1905-1907 рр. настали жорстокі роки реакції. Столипінська реформа створила сприятливі умови для пограбування трудящих селян
багатіями. Навколо села утворилося кілька куркульських хуторів. Бідняцькі господарства в Нечаянській волості становили 64,4 проц., середняцькі - 28,8 проц., куркульські - 6,8 процента. Напередодні першої світової війни в селі налічувалося 1060 чоловік. Селяни жили в землянках та хатинах під очеретом. Лише поміщик мав двоповерховий будинок. Населення, позбавлене будь-якого медичного обслуговування, страждало від різних хвороб. Так, протягом 1848-1866 рр. тільки від холери померло 62 чоловіка. У 1865 році одеське повітове земство відкрило в селі лікарську дільницю, яка не мала власного приміщення. Тільки через 25 років збудовано лікарню на 18 ліжок, де лікар, два фельдшери і акушерка обслуговували 10 тис. мешканців Нечаянської і Анатоліївської волостей.
1865 року в селі почала працювати земська школа з одним учителем. У 1874 році в ній навчалося 48 дітей. Через 8 років із 604 жителів села лише 70 знали грамоту. Тільки 1910 року засновано міністерську двокласну школу. Однак напередодні Жовтневої соціалістичної революції 80 проц. населення Нечаяного були неписьменними.
Нові бідування принесла селянству перша світова війна. Багатьох чоловіків мобілізували до царської армії. Скоротилися посівні площі, зменшилося поголів'я худоби. Водночас різко зросли податки. Якщо бідняки не мали чим сплатити борги, місцевий пристав, котрий відзначався надзвичайною жорстокістю,продавав з торгів на покриття боргу їх останні речі. Селяни помстилися приставу, втопивши його у степовій криниці.
Дізнавшись про повалення царизму, селяни провели у березні 1917 року мітинг. Всупереч погрозам представників губернської влади, вони незабаром забрали у поміщика сільськогосподарський реманент і худобу. На початку літа у селі обрано волосну Раду. Але до неї пролізли куркулі, які перешкоджали революційним перетворенням у Нечаяному. Восени в село почали повертатися фронтовики, багато з яких перебувало під впливом більшовиків. Вони роз'яснювали односельцям становище в країні, пропагували революційні ідеї.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в січні 1918 року у Нечаяному трудящі селяни обрали сільську Раду, яку очолив колишній наймит С. Огністов. 19 січня на загальних зборах за участю представника Миколаївського комітету РСДРП обрано волосну Раду селянських депутатів. У прийнятій резолюції збори визнали Радянську владу і вказали на необхідність боротьби з контрреволюційною Центральною радою. Новообрана Рада керувала розподілом землі між селянами: було складено списки, визначено кількість землі на їдця (по 2,5 десятини), взято на облік поміщицьке майно.
Але 16 березня того ж року Нечаяне окупували австро-німецькі війська. В село повернулися колишні власники маєтків, відновилися старі порядки. Населення чинило опір ворогові, ховало хліб, худобу, майно, не виконувало наказів окупаційних властей. У липні 1918 року до села прибув каральний загін, та селяни на чолі з С. Огністовим та І. Морозовим вночі напали на нього і вигнали з Нечаяного. Лише через три дні окупанти, посиливши загін, вчинили розправу над багатьма селянами.
На початку грудня біднота села, заарештувавши гетьманську варту, обрала свій виконком і проголосила комуну. Комунари обміряли поле, взяли на облік
сільськогосподарський реманент, встановили межі волості і забезпечили їх охорону. На кінець грудня 1918 року створено бойові дружини з двохсот
озброєних нечаянців. Очаківські робітники надіслали їм кілька кулеметів. У січні 1919 року білогвардійці під командуванням генерала Гришина-Алмазова спробували розправитися з комунарами. Але ті, об'єднавшись з партизанами Тузлів, Коблевого й інших сіл, завдали ворогам нищівного удару. Лише 13 лютого в нерівному бою каральний загін білогвардійців переміг повсталих. Багато захисників комуни загинуло. Карателі вбили С. Огністова, І. Морозова і ще 15 селян. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У кінці березня 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії при підтримці полку миколаївських робітників, створеного у підпіллі, вигнали білогвардійців. У селі було відновлено владу Рад, обрано волосний виконком4, який приступив до перерозподілу землі, зерна, сільськогосподарського реманенту. Сім'ї червоноармійців одержали 780 пудів хліба. У фонд допомоги Червоній Армії жителі села тільки в червні здали 792 пуди продовольства і фуражу. Успішно виконувалися плани продрозверстки.
В умовах жорстокої класової боротьби утверджувався новий лад. При допомозі німецьких колоністів села Ландау куркулі всіляко перешкоджали зміцненню Радянської влади. У травні 1919 року вони організували контрреволюційний заколот, яким керували колишні офіцери брати Дукарти і місцевий піп. У Нечаяному заколотники напали на групу партійних і радянських працівників, які відступали з Миколаєва під натиском григор'євських банд. 16 комуністів і комсомольців на чолі з Й. С. Склярем - уповноваженим Робітничо-Селянського уряду України по Херсонській губернії - після жорстоких катувань були вбиті. Інтернаціональний загін особливого призначення, який прибув з Одеси, придушив контрреволюційний заколот.
Однак у серпні 1919 року куркулі Нечаяного разом з колоністами Ландау перерізали шлях Одеса-Миколаїв. Для боротьби із заколотниками з Очакова прибула рота червоноармійців з двома гарматами, а з Одеси - кавалерійський загін на чолі з більшовиком Е. І. Чикваная. 16 серпня в Нечаяне перемістився з Миколаєва штаб 58-ї Радянської дивізії (командир І. Ф. Федько). Батальйон зв'язку разом з миколаївським робітничим загоном повністю очистив від бандитських елементів Нечаяне й усі навколишні села.
Та 26 серпня 1919 року Нечаяне захопили денікінці. В лютому наступного року 365-й стрілецький полк 41-ї Радянської дивізії під командуванням О. М. Осадчого визволив село від білогвардійців. 21 лютого в Нечаяному створено волосний ревком, який очолив депутат Миколаївської Ради робітник заводу «Наваль» Л. Д. Матусинський. У березні організовано партійний осередок з 4 чоловік. Під його керівництвом в кінці цього місяця відбулися вибори до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Партосередок спільно з виконавчим комітетом Ради провів велику роботу щодо мобілізації трудящих на відбудову народного господарства. Селяни одержали землю. Рада допомагала біднякам і сім'ям червоноармійців провести весняну сівбу. 5 травня 1920 року у Нечаяному на об'єднаному засіданні членів партійного комітету Одеського заводу РОПИТ з представниками сільських комуністів прийнято резолюцію про необхідність зміцнення союзу робітничого класу і трудящого селянства та готовність спільними
зусиллями ліквідувати розруху, відбудувати народне господарство. У вересні в селі створено комітет незаможних селян. Взимку того ж року виникла комсомольська організація. Комсомольці разом з членами КНС вилучали лишки хліба у куркулів, налагоджували культурно-освітню роботу, організовували гуртки для ліквідації неписьменності серед дорослих, проводили суботники і недільники по впорядкуванню села.
Багато нечаянців вступило у сформований незаможниками в сусідньому селі Красному кавалерійський дивізіон для боротьби з бандами, який був у розпорядженні Одеського губвійськкомату. Селянин з Нечаяного С. Мірошниченко командував у ньому розвідувальним загоном. У жовтні в селі відбувся мітинг у зв'язку з походом на Врангеля, проведено «тижні червоної кінноти». Селяни допомагали Червоній Армії, постачали продовольство військовим частинам, які проходили по шляху Одеса - Миколаїв, давали коней. У фонд допомоги Червоній Армії зібрано декілька тисяч карбованців.
Після закінчення громадянської війни остаточно було вирішено питання розподілу землі, наділ на їдця становив 3,3 десятини. На 20 січня 1921 року по волості у куркулів відібрано 6360 десятин землі, 592 коней, 577 корів,
багато дрібної худоби, сільськогосподарський реманент, понад 50 тис. пудів посівного матеріалу, 12 будинків для громадських потреб. Велику допомогу бідняцьким господарствам подали відділення кредитного банку, відкрите в Нечаяному ще в 1920 році, і створене того ж року сільське споживче товариство. В колишній поміщицькій садибі було відкрито майстерню для ремонту сільськогосподарського реманенту. Але для обробітку одержаної землі у бідняків не вистачало тягла, реманенту. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Після X з'їзду РКП(б) комуністи проводили велику роз'яснювальну роботу серед селянства щодо запровадження в країні нової економічної політики. Із заміною продрозверстки на продподаток в селі швидше відбудовується сільське господарство, відновлюються посівні площі. З ініціативи більшовиків у 1921 році створюється товариство спільного обробітку землі, до якого вступило 43 родини. Від робітників Одеси і Миколаєва члени ТСОЗу одержали безкоштовно сільгоспмашини, цвяхи, підкови тощо.
У березні 1923 року Нечаяне увійшло до складу Варварівського району Миколаївського округу Одеської губернії. В лютому 1923 року у Нечаяному організувалася перша артіль «Червоний орач», яка об'єднала 41 господарство. Її головою обрано селянина Л. І. Качанова. Для придбання тягла, реманенту, посівного матеріалу артіль одержала від держави кредит. 1925 року миколаївські шефи - робітники заводу «Плуг і молот» надіслали сюди будівельні матеріали, запасні частини до машин. Значну допомогу в проведенні організаторської і масово-політичної роботи на селі подавали комуністи Миколаєва, зокрема курсанти радпартшколи виступали перед жителями з лекціями, бесідами. У травні 1927 року в Нечаяному створено молочне товариство, на базі якого згодом виріс маслозавод.
Сільська Рада, партійна організація дбали про розвиток охорони здоров'я, освіти і культури на селі. Ще 1921 року в Нечаяному почали працювати лікарня і аптека.
Перша радянська школа відкрилася у 1919 році, через два роки тут навчалося 270 учнів. У 20-і роки розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували 30 культармійців. 1924 року створено товариство сприяння ліквідації неписьменності. При сільському клубі діяли драматичний та музичний гуртки, працювала бібліотека.
Партійна організація постійно зростала за рахунок передового селянства. Якщо 1923 року в Нечаяному налічувалося 7 комуністів, то наступного року за ленінським призовом у партію вступило ще 6, а 1925 року - 11 комнезамівців.
Переконавшись у перевагах соціалістичного господарювання, бідняки і середняки села активніше стають на шлях колективізації. У 1929 році артіль «Червоний орач» вже об'єднувала 140 селянських дворів. Держава виділила їм 3726 га землі. 1928 року у Нечаяному створюється Одесько-Миколаївський зернорадгосп, який наступного року перейменовано на зернофабрику ім. Петровського. В 1931 році господарство мало 86 тис. га землі, 110 тракторів. Вже в перший рік існування зернорадгоспу його робітники виростили значно вищий урожай, ніж селяни-одно- осібники, і здали державі 65 тис. пудів хліба. Показуючи приклад соціалістичного господарювання, 1929 року робітники зернофабрики допомогли селянам-одноосібни- кам засіяти і обробити машинами 1300 га землі, брали активну участь у колективізації. Тракторист, колишній червоний партизан, Ф. Коломійцев вступив у колгосп і переконав зробити те ж саме ще 14 одноосібників, а під час сівби здав для потреб господарства 20 пудів зерна. Для проведення ремонту сільгосптехніки на зернофабриці було створено 17 ленінських бригад. За рішенням загальних селянських зборів у цей час було розкуркулено і вислано за межі села 23 куркульські родини, багатьох з них позбавлено виборчйх прав. 1932 року на базі зернофабрики створено 4 радгоспи - «Примор'я», ім. Петровського, ім. Тельмана та «Нечаянський», центральна садиба якого залишилася в селі. 1937 року з колгоспу «Червоний орач» виділилася ще одна артіль - «П'ятирічку - за чотири роки». Багато зусиль доклали комуністи територіальної і радгоспної партійних організацій, яких у 1940 році було 27, до того, щоб нечаянські колгоспи і радгоспи стали зразковими, високопродуктивними господарствами. їм в усьому допомагали комсомольці. У передвоєнні роки радгосп «Нечаянський» став одним з найбільших господарств району, яке мало 36 тракторів, 28
комбайнів,10 автомашин, добре устатковані майстерні, млин, маслоробню. Тут було 2500 голів великої рогатої худоби, 270 коней, 5 тис. овець. Щороку радгосп засипав у державні засіки понад 10 тис. тонн хліба.
1940 року на колгоспних ланах Нечаяного працювало 12 тракторів, 5 комбайнів Ковалівської МТС. Основні виробничі процеси в господарствах було механізовано. Зростала урожайність сільськогосподарських культур. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Колгоспники одержували по 14-16 цнт зернових з га. Протягом 1936-1940 рр. в артілях «Червоний орач» і «П'ятирічку - за чотири роки» створено високопродуктивні молочнотоварні вівце- та свиноферми. В 1940 році прибутки артілей становили 1,7 млн. крб. Колгоспники одержували на трудодень по 3-4 кг хліба і по 3-5 крб. грішми. Механізатори радгоспу Ф. Шугаєв, К. Тищенко та інші першими на селі підхопили почин О. Стаханова. Телятниця колгоспу «Червоний орач» М. Войченко за успіхи в розвитку громадського тваринництва нагороджена орденом «Знак Пошани». Учбовий комбінат, створений при зернофабриці 1929 року, за 10 років підготував 2460 кваліфікованих спеціалістів сільського господарства.
Велику роботу щодо організаційного зміцнення колгоспів і радгоспу проводила сільська Рада, до якої входило 29 депутатів. На сесіях сільради часто обговорювалися звіти керівників господарств про роботу правлінь і дирекції, про виконання планів здачі зерна і продуктів тваринництва державі. Рада також дбала про розвиток освіти, культури в Нечаяному, про благоустрій. За роки Радянської влади змінилося село. Виросли добротні будинки, в т. ч. кілька двоповерхових. Працювали 4 магазини, їдальня, кравецька майстерня, перукарня.
Багато уваги приділялося справі охорони здоров'я. В 1940 році бюджет лікарні, при якій діяли клінічна лабораторія і рентгенологічний кабінет, у п'ять разів перевищував бюджет 1930 року. Ще 1932 року тут збудовано приміщення середньої школи. Через рік ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1927 році для малюків відкрито ясла, в радгоспі і колгоспах працювали стаціонарні дитячі садки. У сельбуді «Сільська праця», який працював з 1930 року, гуртками художньої самодіяльності було охоплено понад сто аматорів сцени. У 1931 - 1932 рр. відкрито клуби - радгоспний і учбового комбінату.
Книжковий фонд сільської бібліотеки, організованої в 1921 році, збільшився до 4 тис. примірників. 1931 року почали працювати стаціонарна кіноустановка і радіовузол, село було повністю радіофіковане.
Після віроломного нападу фашистської Німеччини на нашу Батьківщину понад 300 жителів Нечаяного пішли до лав Червоної Армії.
9 серпня 1941 року село захопили німецько-фашистські загарбники. Нечаянці чинили опір окупантам, виводили з ладу машини, влаштовували втечі військовополонених з табору, що був у селі, переховували радянських розвідників. Сім'я П. М. Бабійця в 1944 році врятувала радянську розвідницю А. Капличенко, якій вдалося вирватися з рук фашистів. Активну участь у боротьбі з окупантами брав комуніст М. М. Іхтиманов, який підтримував зв'язок з одеським підпіллям. Влаштувавшись на роботу завідуючим складом, він подавав матеріальну допомогу багатодітним солдатським сім'ям, поширював листівки. Страшна кара чекала тих, на кого падала підозра в нелояльності до окупаційного режиму. Жахливих катувань зазнав житель села Ф. Д. Рессель: його руки затискували в ковальські тиски, ставили ногами на розпечене залізо, закопували в землю. Однак мужній патріот не виказав, хто розповсюджує листівки і де переховується зброя.
28 березня 1944 року війська 416-ї стрілецької дивізії (командир генерал- майор Д. 3. Сизранов) 3-го Українського фронту визволили Нечаяне від німецько- румунських загарбників. За мужність і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни 120 нечаянців відзначено орденами і медалями. Командир полку М. М. Пеньков пройшов славний бойовий шлях, воював на Кавказі, форсував Дніпро, визволяв Миколаїв та багато інших міст і сіл Радянського Союзу. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом «Знак Пошани», а також трьома іншими орденами і 8 медалями. М. Ф. Афанасьєв удостоєний ордена Слави 3-го і 2-го ступенів і ордена Червоного Прапора. Імена 93 жителів Нечаяного, що полягли в боротьбі з загарбниками, викарбувані на меморіальних дошках біля пам'ятника загиблим воїнам.
Після визволення села відновили діяльність партійна і комсомольська організації та сільрада. Під їх керівництвом нечаянці приступили до відбудови зруйнованого господарства. За допомогою держави до кінця року споруджено ремонтну майстерню, електростанцію, тваринницькі приміщення, відбудовано школу, лікарню, аптеку, клуб, став до ладу радіовузол. Трудящі села показували зразки самовідданої праці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Трактористи П. Білоусов, І. Сорокін значно перевиконували норми на весняно-польових роботах 1945 року. Механізатори артілі «Червоний орач» за 10 робочих днів провели сівбу ранніх культур. По півтори норми викону
вали під час оранки А. Вдовиченко, а під час сівби - Л. Войкова і М. Мабунська. Комуністи Д. П. Запорожченко і В. Є. Сопільник із колгоспу «П'ятирічку - за чотири роки» - вдвоє перекривали денні завдання в період жнив. Під керівництвом партійних організацій, створених в радгоспі і колгоспах 1947 року, тут широко розгорнулося соціалістичне змагання. В 1948 році радгосп «Нечаянський» повністю освоїв довоєнні посівні площі зернових. На кожному з 8 тис. га зібрали по 15 цнт хліба. Господарство першим у районі виконало план хлібоздачі, засипавши у державні засіки 300 тис. пудів зерна. Того року радгосп «Нечаянський» і колгосп «Червоний орач» занесено на районну Дошку пошани. Успішно розвивалося і тваринництво, поголів'я якого в радгоспі у третьому післявоєнному році збільшилося в 1,5 раза проти 1940 року. Протягом 1945-1949 рр. кількість великої рогатої худоби зросла в обох колгоспах удвічі, овець - втричі, свиней - у 9 разів.
У 1950 році артілі «Червоний орач» і «П'ятирічку - за чотири роки» об'єднано в одну - ім. Калініна, яку через два роки за рішенням загальних зборів колгоспників приєднано до радгоспу «Нечаянський». У 1957 році робітники радгоспу першими в районі завершили хлібозаготівлю, перевиконали план продажу м'яса, молока, вовни і яєць. Господарству вручено перехідний Червоний прапор обкому профспілки і управління радгоспів. У 1961 році кращій свинарці О. М. Бойчук, яка відгодувала за рік 896 голів свиней загальною вагою 1023 цнт, присвоєно почесне звання «Майстер тваринництва», її ім'я занесено до обласної Книги пошани, а чабану О. І. Артамошину, який одержав 127 ягнят від кожних 100 вівцематок і настриг по 3,9 кг вовни від кожної вівці - «Кращий чабан області». Протягом 1959-1965 рр. значно зросло поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець. Збільшилося і виробництво тваринницької продукції. В 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 57,5 цнт м'яса, 309 кг вовни.
1966 року частина земельних угідь радгоспу «Нечаянський» відійшла до ново- створеного - «Урожайний». В радгоспі «Нечаянський» залишилось 13 276 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. орної землі - 8604 га, садів - 186 га, виноградників - 106 га. 1970 року тут було 65 тракторів, 18 зернових і 9 кукурудзозбиральних комбайнів, 32 автомашини та багато іншої техніки. Всі відділки електрифіковані. У тваринницьких приміщеннях діють автонапувалки, у корівниках - механічне доїння. Господарство спеціалізується на розведенні овець, яких тут понад 22 тис. голів. Останніми роками значно підвищилася продуктивність худоби. У 1970 році радгосп одержав 728 тис. крб. прибутку.
Трудівники радгоспу успішно виконали соціалістичні зобов'язання на честь Ленінського ювілею. Вирощено високий урожай зернових - по 30,6 цнт з га на всій площі, а озимої пшениці в середньому по 36,7 цнт з га. Достроково було виконано план ювілейного року і п'ятирічний план виробництва та продажу державі всіх видів продуктів сільського господарства. За досягнуті успіхи в ювійлейному змаганні радгосп занесено на районну Дошку пошани і нагороджено Почесною ювілейною грамотою Миколаївського обкому КП України й облвиконкому. 61 робітника радгоспу відзначено Ленінською ювілейною медаллю. У соціалістичному змаганні на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України господарство досягло значних результатів: у першому кварталі 1971 року державі продано
93 тонни м'яса, 280 тонн молока.
120 тис. штук яєць, що значно вище взятих зобов'язань.
Провідну роль у розвитку економіки і культури села відіграє партійна організація радгоспу, в якій налічується 93 комуністи. Більше половини їх працює у бригадах і на фермах, це - трактористка Т. Ф. Митіна, комбайнер
П. Г. Адамчук, шофер І. С. Яковлєв, слюсар А. С. Суровицький, тваринники М. Г. Щербаков та інші. 75 комсомольців радгоспу - бойові помічники партійної організації. Понад 60 проц. членів ВЛКСМ зайняті безпосередньо на виробництві.
Партійна і комсомольська організації виховали чимало передовиків виробництва. Серед них І. І. Івченко, який ще в 1930 році {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вісімнадцятирічним юнаком оволодів спеціальністю механізатора. Щорічно він намолочував по 8-12 тис. цнт зерна. За самовіддану працю І. І. Івченко удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Головний агроном радгоспу І. Л. Шапоренко за піднесення культури землеробства нагороджений орденом Леніна. Орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора відзначено директора радгоспу М. І. Слезька; орденом Трудового Червоного Прапора - чабана Й. П. Влоха, трактористів Т. Ф. Митіну і М. М. Штербова, головного інженера П. І. Яновського, орденом «Знак Пошани» - старшого чабана О. І. Артамошина, комбайнера С. І. Дзиса.
Успіхи радгоспу в економічному розвитку позитивно позначаються на зростанні добробуту нечаянців. На місці землянок і мазанок виросли просторі, світлі кам'яні будинки (тільки за роки семирічки споруджено близько 300 добротних жител). Неухильно зростає купівельна спроможність трудящих. За останні два роки сільські магазини продали 100 пральних машин, 188 велосипедів і моторолерів, 106 радіоприймачів, 127 телевізорів, 307 газових плит, 23 холодильники. 15 трудівників села мають легкові автомобілі. 1970 року в ощадній касі сума вкладів 1173 нечаянців становила понад 735 тис. крб. До послуг населення - 6 магазинів, чайна, їдальня, лазня, шевська, кравецька і радіо-телевізійна майстерні. В селі є пошта, телеграф, автоматична телефонна станція, радіовузол. Споруджено водопровід протяжністю понад 18 кілометрів.
Сільські лікарню і поліклініку обслуговують 28 медичних працівників. У середній школі з інтернатом на 70 місць 38 учителів навчають понад 500 дітей. Відкрито школу робітничої молоді. Споруджено дитячий комбінат.
При будинку культури працюють хоровий, танцювальний, музичний та інші гуртки, в яких беруть участь 80 чоловік. На сільській сцені виступали ансамблі пісні і танцю Комі АРСР, Одеського військового округу, Полтавський молодіжний ансамбль «Веселка», артисти Пензенського і Калінінського драматичного театрів, частими гостями є актори миколаївських театрів. Сільська і радгоспна бібліотеки налічують до 20 тис. книжок. З 1966 року тут працює широкоекранний кінотеатр. 1971 року нечаянці передплачували 3117 примірників газет і журналів.
Збільшується загін сільської інтелігенції. Так, 1970 року у Нечаяному працювали 72 спеціалісти з вищою і незакінченою вищою освітою. Члени сільського відділення товариства «Знання» часто виступають перед трудящими і по місцевому радіомовленню з лекціями на політичні, науково-популярні, медичні, сільськогосподарські та інші теми, організовують ленінські п'ятниці, під час яких влаштовуються лекції, доповіді, зустрічі з делегатами партійних з'їздів. З ініціативи
комсомольців відкрито кімнату-музей В. І. Леніна, яка до 100-річного ювілею поповнилася цікавими експонатами з життя і діяльності вождя. Молодь проводить диспути, теоретичні конференції, зустрічі з ветеранами революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, ударниками праці.
У побут і життя нечаянців входять радянські обряди і звичаї. Щорічно в день народження В. І. Леніна жовтенят приймають у лави піонерії. Урочисто відбуваються проводи у Радянську Армію, реєстрація шлюбів і народжень, відзначаються День тваринника, День механізатора, свято врожаю.
Зросла політична активність трудящих Нечаяного особливо виявилася під час останніх виборів до місцевих Рад депутатів трудящих 13 червня 1971 року, на яких вони одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До сільської Ради обрано 43 депутати, серед них 19 комуністів, 12 комсомольців, в т. ч. 19 жінок. До районної Ради обрано Героя Соціалістичної Праці І. І. Івченка і тракториста М. М. Штербова.
Широкі перспективи відкриваються перед трудящими Нечаяного. Незабаром буде завершено комплексну механізацію всіх процесів у сільськогосподарському виробництві. Введення в дію Південнобузької зрошувальної системи дасть змогу реалізувати невикористані резерви у рільництві і тваринництві.
Трудящі Нечаяного разом з усім радянським народом активно борються за втілення у життя планів 9-ї п'ятирічки, яка буде новим переконливим підтвердженням переваг соціалізму, важливим кроком на шляху до комунізму.
На околицях села виявлено поселення доби ранньої бронзи, скіфського та сарматського часів і осілих кочівників IX-XIII ст. Поблизу села на вершині Кургана знайдено кочівницьку кам'яну бабу.
Село Нечаяне заснував 1792 року полковник Козлов, який після російсько- турецької війни одержав тут від царського уряду 6430 десятин землі. Від його імені і село тривалий час називалося Козловим-Нечаяним. Першими жителями були кріпаки-переселенці з Тульської і Рязанської губерній, яких вже через рік налічувалося 130 чоловік. Скуповуючи землі в сусідніх поміщиків, Козлов довів у 1820 році розмір своїх володінь до 15 647 десятин. Спочатку село належало до Херсонського повіту Новоросійської губернії, а з 1827 року увійшло до складу Одеського повіту Херсонської губернії.
В 1823 році після смерті Козлова власником землі і кріпаків Нечаяного став його зять. За даними ревізії 1850 року в селі налічувалося 355, а в 1859 - 534 чоловіка. Тяжким було життя і кріпаків і селян-десятинників, котрі мешкали в селі (31 чоловік). Кріпаки від зорі до зорі працювали на поміщика, який перед реформою 1861 року мав 17 400 десятин землі.
Не поліпшилося економічне становище селян і після скасування кріпацтва 1861 року. За викупним актом 139 ревізьких душ чоловічої статі користувалися
764,5 десятини землі (тобто 5,6 десятини на двір, в т. ч. 2 - орної), а у поміщика залишилось понад 16 тис. десятин. Викупні платежі становили 1 крб. 30 коп. за десятину на рік. До того ж селяни сплачували державний поземельний податок, земські, губернські, повітові, мирські, волосні і сільські збори та страхові платежі. У 1890 році податок і недоїмка 168 ревізьких душ становили понад 1932 крб. Селяни знову йшли в кабалу до поміщика, а деякі орендували у Сухомлинова землю, розплачуючись за неї чвертю зібраного врожаю. Орендували у поміщика землю і багатії, які в свою чергу здавали її в оренду селянам по 15-18 крб. за десятину. Крім того, селяни за умовою мали на першу вимогу землевласника кидати своє господарство і йти щотижня на день-два збирати його хліб чи виконувати якусь іншу роботу. Через низьку культуру землеробства, часті посухи врожаї у селянських господарствах були дуже низькими. У бідняків часто не вистачало хліба до нового врожаю.
Малоземелля, тягар податків та боргів, поміщицько-куркульська кабала призводили до загострення класових суперечностей на селі. Влітку 1905 року селяни Нечаяного виступили проти поміщиків і великих землевласників-орендарів, вимагаючи збільшення заробітної плати, зменшення орендної плати на землю і пасовища. По всій волості було організовано страйкові комітети. Очолив селянське заворушення А. Колотій. Селяни заарештували управителів економії, створили т. зв. економічну раду для керівництва господарськими справами. Рада розпочала навіть ділити землю, поміщицьке майно, організувала збирання врожаю. Але виступ було придушено військами. Карателі захопили його керівників і після допитів та знущань відправили в очаківську фортецю, багатьох учасників заслано до Сибіру. Однак боротьба на селі не припинялась. Взимку 1906 року селяни запалили будинок урядника і хліб на токах багатіїв. У квітні революційно настроєні жителі Нечаяного, а також сусідніх сіл Данилівни і Лук'янівки створюють підпільну групу. Активними учасниками її були земський вчитель Д. П. Косанджі, селяни М. Берк, Я. Колісниченко, М. Реута, П. Декуш та інші. Вони організували бідняків на боротьбу проти експлуататорів. Весною 1906 року строкові наймити економії Сухомлинова вимагали підвищення оплати праці під час весняно-польових робіт. При допомозі поліції заворушення було придушено. Але влітку наступного року наймити виступили з такою ж вимогою, бойкотуючи набір робітників з інших місцевостей у поміщицьку економію. Члени підпільної групи проводили серед селян велику агітаційно-роз'яснювальну роботу: при школі створили гурток, де навчалися грамоті дорослі. Тут селянам читали нелегальну марксистську літературу, зокрема книгу В. І. Леніна «До сільської бідноти» та ін.
З ініціативи групи 21 лютого 1907 року у Нечаяному відбувся з'їзд делегатів п'яти організацій «Селянської спілки», які діяли на території Нечаянської волості. На з'їзді обговорювалися питання про поточний момент, про самооборону, було обрано сільський комітет, визначено його завдання. У прийнятому проекті програми вказувалося, що основні завдання селян - боротьба за землю і волю, обрання загальним, прямим, рівним і таємним {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}голосуванням Установчих зборів. З початку створення підпільна організація тримала постійний зв'язок з Одеським комітетом РСДРП через студента Одеського університету Козловського, який інформував про політичне становище в країні, доставляв потрібну революційну літературу.
Після поразки революції 1905-1907 рр. настали жорстокі роки реакції. Столипінська реформа створила сприятливі умови для пограбування трудящих селян
багатіями. Навколо села утворилося кілька куркульських хуторів. Бідняцькі господарства в Нечаянській волості становили 64,4 проц., середняцькі - 28,8 проц., куркульські - 6,8 процента. Напередодні першої світової війни в селі налічувалося 1060 чоловік. Селяни жили в землянках та хатинах під очеретом. Лише поміщик мав двоповерховий будинок. Населення, позбавлене будь-якого медичного обслуговування, страждало від різних хвороб. Так, протягом 1848-1866 рр. тільки від холери померло 62 чоловіка. У 1865 році одеське повітове земство відкрило в селі лікарську дільницю, яка не мала власного приміщення. Тільки через 25 років збудовано лікарню на 18 ліжок, де лікар, два фельдшери і акушерка обслуговували 10 тис. мешканців Нечаянської і Анатоліївської волостей.
1865 року в селі почала працювати земська школа з одним учителем. У 1874 році в ній навчалося 48 дітей. Через 8 років із 604 жителів села лише 70 знали грамоту. Тільки 1910 року засновано міністерську двокласну школу. Однак напередодні Жовтневої соціалістичної революції 80 проц. населення Нечаяного були неписьменними.
Нові бідування принесла селянству перша світова війна. Багатьох чоловіків мобілізували до царської армії. Скоротилися посівні площі, зменшилося поголів'я худоби. Водночас різко зросли податки. Якщо бідняки не мали чим сплатити борги, місцевий пристав, котрий відзначався надзвичайною жорстокістю,продавав з торгів на покриття боргу їх останні речі. Селяни помстилися приставу, втопивши його у степовій криниці.
Дізнавшись про повалення царизму, селяни провели у березні 1917 року мітинг. Всупереч погрозам представників губернської влади, вони незабаром забрали у поміщика сільськогосподарський реманент і худобу. На початку літа у селі обрано волосну Раду. Але до неї пролізли куркулі, які перешкоджали революційним перетворенням у Нечаяному. Восени в село почали повертатися фронтовики, багато з яких перебувало під впливом більшовиків. Вони роз'яснювали односельцям становище в країні, пропагували революційні ідеї.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в січні 1918 року у Нечаяному трудящі селяни обрали сільську Раду, яку очолив колишній наймит С. Огністов. 19 січня на загальних зборах за участю представника Миколаївського комітету РСДРП обрано волосну Раду селянських депутатів. У прийнятій резолюції збори визнали Радянську владу і вказали на необхідність боротьби з контрреволюційною Центральною радою. Новообрана Рада керувала розподілом землі між селянами: було складено списки, визначено кількість землі на їдця (по 2,5 десятини), взято на облік поміщицьке майно.
Але 16 березня того ж року Нечаяне окупували австро-німецькі війська. В село повернулися колишні власники маєтків, відновилися старі порядки. Населення чинило опір ворогові, ховало хліб, худобу, майно, не виконувало наказів окупаційних властей. У липні 1918 року до села прибув каральний загін, та селяни на чолі з С. Огністовим та І. Морозовим вночі напали на нього і вигнали з Нечаяного. Лише через три дні окупанти, посиливши загін, вчинили розправу над багатьма селянами.
На початку грудня біднота села, заарештувавши гетьманську варту, обрала свій виконком і проголосила комуну. Комунари обміряли поле, взяли на облік
сільськогосподарський реманент, встановили межі волості і забезпечили їх охорону. На кінець грудня 1918 року створено бойові дружини з двохсот
озброєних нечаянців. Очаківські робітники надіслали їм кілька кулеметів. У січні 1919 року білогвардійці під командуванням генерала Гришина-Алмазова спробували розправитися з комунарами. Але ті, об'єднавшись з партизанами Тузлів, Коблевого й інших сіл, завдали ворогам нищівного удару. Лише 13 лютого в нерівному бою каральний загін білогвардійців переміг повсталих. Багато захисників комуни загинуло. Карателі вбили С. Огністова, І. Морозова і ще 15 селян. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У кінці березня 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії при підтримці полку миколаївських робітників, створеного у підпіллі, вигнали білогвардійців. У селі було відновлено владу Рад, обрано волосний виконком4, який приступив до перерозподілу землі, зерна, сільськогосподарського реманенту. Сім'ї червоноармійців одержали 780 пудів хліба. У фонд допомоги Червоній Армії жителі села тільки в червні здали 792 пуди продовольства і фуражу. Успішно виконувалися плани продрозверстки.
В умовах жорстокої класової боротьби утверджувався новий лад. При допомозі німецьких колоністів села Ландау куркулі всіляко перешкоджали зміцненню Радянської влади. У травні 1919 року вони організували контрреволюційний заколот, яким керували колишні офіцери брати Дукарти і місцевий піп. У Нечаяному заколотники напали на групу партійних і радянських працівників, які відступали з Миколаєва під натиском григор'євських банд. 16 комуністів і комсомольців на чолі з Й. С. Склярем - уповноваженим Робітничо-Селянського уряду України по Херсонській губернії - після жорстоких катувань були вбиті. Інтернаціональний загін особливого призначення, який прибув з Одеси, придушив контрреволюційний заколот.
Однак у серпні 1919 року куркулі Нечаяного разом з колоністами Ландау перерізали шлях Одеса-Миколаїв. Для боротьби із заколотниками з Очакова прибула рота червоноармійців з двома гарматами, а з Одеси - кавалерійський загін на чолі з більшовиком Е. І. Чикваная. 16 серпня в Нечаяне перемістився з Миколаєва штаб 58-ї Радянської дивізії (командир І. Ф. Федько). Батальйон зв'язку разом з миколаївським робітничим загоном повністю очистив від бандитських елементів Нечаяне й усі навколишні села.
Та 26 серпня 1919 року Нечаяне захопили денікінці. В лютому наступного року 365-й стрілецький полк 41-ї Радянської дивізії під командуванням О. М. Осадчого визволив село від білогвардійців. 21 лютого в Нечаяному створено волосний ревком, який очолив депутат Миколаївської Ради робітник заводу «Наваль» Л. Д. Матусинський. У березні організовано партійний осередок з 4 чоловік. Під його керівництвом в кінці цього місяця відбулися вибори до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Партосередок спільно з виконавчим комітетом Ради провів велику роботу щодо мобілізації трудящих на відбудову народного господарства. Селяни одержали землю. Рада допомагала біднякам і сім'ям червоноармійців провести весняну сівбу. 5 травня 1920 року у Нечаяному на об'єднаному засіданні членів партійного комітету Одеського заводу РОПИТ з представниками сільських комуністів прийнято резолюцію про необхідність зміцнення союзу робітничого класу і трудящого селянства та готовність спільними
зусиллями ліквідувати розруху, відбудувати народне господарство. У вересні в селі створено комітет незаможних селян. Взимку того ж року виникла комсомольська організація. Комсомольці разом з членами КНС вилучали лишки хліба у куркулів, налагоджували культурно-освітню роботу, організовували гуртки для ліквідації неписьменності серед дорослих, проводили суботники і недільники по впорядкуванню села.
Багато нечаянців вступило у сформований незаможниками в сусідньому селі Красному кавалерійський дивізіон для боротьби з бандами, який був у розпорядженні Одеського губвійськкомату. Селянин з Нечаяного С. Мірошниченко командував у ньому розвідувальним загоном. У жовтні в селі відбувся мітинг у зв'язку з походом на Врангеля, проведено «тижні червоної кінноти». Селяни допомагали Червоній Армії, постачали продовольство військовим частинам, які проходили по шляху Одеса - Миколаїв, давали коней. У фонд допомоги Червоній Армії зібрано декілька тисяч карбованців.
Після закінчення громадянської війни остаточно було вирішено питання розподілу землі, наділ на їдця становив 3,3 десятини. На 20 січня 1921 року по волості у куркулів відібрано 6360 десятин землі, 592 коней, 577 корів,
багато дрібної худоби, сільськогосподарський реманент, понад 50 тис. пудів посівного матеріалу, 12 будинків для громадських потреб. Велику допомогу бідняцьким господарствам подали відділення кредитного банку, відкрите в Нечаяному ще в 1920 році, і створене того ж року сільське споживче товариство. В колишній поміщицькій садибі було відкрито майстерню для ремонту сільськогосподарського реманенту. Але для обробітку одержаної землі у бідняків не вистачало тягла, реманенту. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Після X з'їзду РКП(б) комуністи проводили велику роз'яснювальну роботу серед селянства щодо запровадження в країні нової економічної політики. Із заміною продрозверстки на продподаток в селі швидше відбудовується сільське господарство, відновлюються посівні площі. З ініціативи більшовиків у 1921 році створюється товариство спільного обробітку землі, до якого вступило 43 родини. Від робітників Одеси і Миколаєва члени ТСОЗу одержали безкоштовно сільгоспмашини, цвяхи, підкови тощо.
У березні 1923 року Нечаяне увійшло до складу Варварівського району Миколаївського округу Одеської губернії. В лютому 1923 року у Нечаяному організувалася перша артіль «Червоний орач», яка об'єднала 41 господарство. Її головою обрано селянина Л. І. Качанова. Для придбання тягла, реманенту, посівного матеріалу артіль одержала від держави кредит. 1925 року миколаївські шефи - робітники заводу «Плуг і молот» надіслали сюди будівельні матеріали, запасні частини до машин. Значну допомогу в проведенні організаторської і масово-політичної роботи на селі подавали комуністи Миколаєва, зокрема курсанти радпартшколи виступали перед жителями з лекціями, бесідами. У травні 1927 року в Нечаяному створено молочне товариство, на базі якого згодом виріс маслозавод.
Сільська Рада, партійна організація дбали про розвиток охорони здоров'я, освіти і культури на селі. Ще 1921 року в Нечаяному почали працювати лікарня і аптека.
Перша радянська школа відкрилася у 1919 році, через два роки тут навчалося 270 учнів. У 20-і роки розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували 30 культармійців. 1924 року створено товариство сприяння ліквідації неписьменності. При сільському клубі діяли драматичний та музичний гуртки, працювала бібліотека.
Партійна організація постійно зростала за рахунок передового селянства. Якщо 1923 року в Нечаяному налічувалося 7 комуністів, то наступного року за ленінським призовом у партію вступило ще 6, а 1925 року - 11 комнезамівців.
Переконавшись у перевагах соціалістичного господарювання, бідняки і середняки села активніше стають на шлях колективізації. У 1929 році артіль «Червоний орач» вже об'єднувала 140 селянських дворів. Держава виділила їм 3726 га землі. 1928 року у Нечаяному створюється Одесько-Миколаївський зернорадгосп, який наступного року перейменовано на зернофабрику ім. Петровського. В 1931 році господарство мало 86 тис. га землі, 110 тракторів. Вже в перший рік існування зернорадгоспу його робітники виростили значно вищий урожай, ніж селяни-одно- осібники, і здали державі 65 тис. пудів хліба. Показуючи приклад соціалістичного господарювання, 1929 року робітники зернофабрики допомогли селянам-одноосібни- кам засіяти і обробити машинами 1300 га землі, брали активну участь у колективізації. Тракторист, колишній червоний партизан, Ф. Коломійцев вступив у колгосп і переконав зробити те ж саме ще 14 одноосібників, а під час сівби здав для потреб господарства 20 пудів зерна. Для проведення ремонту сільгосптехніки на зернофабриці було створено 17 ленінських бригад. За рішенням загальних селянських зборів у цей час було розкуркулено і вислано за межі села 23 куркульські родини, багатьох з них позбавлено виборчйх прав. 1932 року на базі зернофабрики створено 4 радгоспи - «Примор'я», ім. Петровського, ім. Тельмана та «Нечаянський», центральна садиба якого залишилася в селі. 1937 року з колгоспу «Червоний орач» виділилася ще одна артіль - «П'ятирічку - за чотири роки». Багато зусиль доклали комуністи територіальної і радгоспної партійних організацій, яких у 1940 році було 27, до того, щоб нечаянські колгоспи і радгоспи стали зразковими, високопродуктивними господарствами. їм в усьому допомагали комсомольці. У передвоєнні роки радгосп «Нечаянський» став одним з найбільших господарств району, яке мало 36 тракторів, 28
комбайнів,10 автомашин, добре устатковані майстерні, млин, маслоробню. Тут було 2500 голів великої рогатої худоби, 270 коней, 5 тис. овець. Щороку радгосп засипав у державні засіки понад 10 тис. тонн хліба.
1940 року на колгоспних ланах Нечаяного працювало 12 тракторів, 5 комбайнів Ковалівської МТС. Основні виробничі процеси в господарствах було механізовано. Зростала урожайність сільськогосподарських культур. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Колгоспники одержували по 14-16 цнт зернових з га. Протягом 1936-1940 рр. в артілях «Червоний орач» і «П'ятирічку - за чотири роки» створено високопродуктивні молочнотоварні вівце- та свиноферми. В 1940 році прибутки артілей становили 1,7 млн. крб. Колгоспники одержували на трудодень по 3-4 кг хліба і по 3-5 крб. грішми. Механізатори радгоспу Ф. Шугаєв, К. Тищенко та інші першими на селі підхопили почин О. Стаханова. Телятниця колгоспу «Червоний орач» М. Войченко за успіхи в розвитку громадського тваринництва нагороджена орденом «Знак Пошани». Учбовий комбінат, створений при зернофабриці 1929 року, за 10 років підготував 2460 кваліфікованих спеціалістів сільського господарства.
Велику роботу щодо організаційного зміцнення колгоспів і радгоспу проводила сільська Рада, до якої входило 29 депутатів. На сесіях сільради часто обговорювалися звіти керівників господарств про роботу правлінь і дирекції, про виконання планів здачі зерна і продуктів тваринництва державі. Рада також дбала про розвиток освіти, культури в Нечаяному, про благоустрій. За роки Радянської влади змінилося село. Виросли добротні будинки, в т. ч. кілька двоповерхових. Працювали 4 магазини, їдальня, кравецька майстерня, перукарня.
Багато уваги приділялося справі охорони здоров'я. В 1940 році бюджет лікарні, при якій діяли клінічна лабораторія і рентгенологічний кабінет, у п'ять разів перевищував бюджет 1930 року. Ще 1932 року тут збудовано приміщення середньої школи. Через рік ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1927 році для малюків відкрито ясла, в радгоспі і колгоспах працювали стаціонарні дитячі садки. У сельбуді «Сільська праця», який працював з 1930 року, гуртками художньої самодіяльності було охоплено понад сто аматорів сцени. У 1931 - 1932 рр. відкрито клуби - радгоспний і учбового комбінату.
Книжковий фонд сільської бібліотеки, організованої в 1921 році, збільшився до 4 тис. примірників. 1931 року почали працювати стаціонарна кіноустановка і радіовузол, село було повністю радіофіковане.
Після віроломного нападу фашистської Німеччини на нашу Батьківщину понад 300 жителів Нечаяного пішли до лав Червоної Армії.
9 серпня 1941 року село захопили німецько-фашистські загарбники. Нечаянці чинили опір окупантам, виводили з ладу машини, влаштовували втечі військовополонених з табору, що був у селі, переховували радянських розвідників. Сім'я П. М. Бабійця в 1944 році врятувала радянську розвідницю А. Капличенко, якій вдалося вирватися з рук фашистів. Активну участь у боротьбі з окупантами брав комуніст М. М. Іхтиманов, який підтримував зв'язок з одеським підпіллям. Влаштувавшись на роботу завідуючим складом, він подавав матеріальну допомогу багатодітним солдатським сім'ям, поширював листівки. Страшна кара чекала тих, на кого падала підозра в нелояльності до окупаційного режиму. Жахливих катувань зазнав житель села Ф. Д. Рессель: його руки затискували в ковальські тиски, ставили ногами на розпечене залізо, закопували в землю. Однак мужній патріот не виказав, хто розповсюджує листівки і де переховується зброя.
28 березня 1944 року війська 416-ї стрілецької дивізії (командир генерал- майор Д. 3. Сизранов) 3-го Українського фронту визволили Нечаяне від німецько- румунських загарбників. За мужність і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни 120 нечаянців відзначено орденами і медалями. Командир полку М. М. Пеньков пройшов славний бойовий шлях, воював на Кавказі, форсував Дніпро, визволяв Миколаїв та багато інших міст і сіл Радянського Союзу. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом «Знак Пошани», а також трьома іншими орденами і 8 медалями. М. Ф. Афанасьєв удостоєний ордена Слави 3-го і 2-го ступенів і ордена Червоного Прапора. Імена 93 жителів Нечаяного, що полягли в боротьбі з загарбниками, викарбувані на меморіальних дошках біля пам'ятника загиблим воїнам.
Після визволення села відновили діяльність партійна і комсомольська організації та сільрада. Під їх керівництвом нечаянці приступили до відбудови зруйнованого господарства. За допомогою держави до кінця року споруджено ремонтну майстерню, електростанцію, тваринницькі приміщення, відбудовано школу, лікарню, аптеку, клуб, став до ладу радіовузол. Трудящі села показували зразки самовідданої праці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Трактористи П. Білоусов, І. Сорокін значно перевиконували норми на весняно-польових роботах 1945 року. Механізатори артілі «Червоний орач» за 10 робочих днів провели сівбу ранніх культур. По півтори норми викону
вали під час оранки А. Вдовиченко, а під час сівби - Л. Войкова і М. Мабунська. Комуністи Д. П. Запорожченко і В. Є. Сопільник із колгоспу «П'ятирічку - за чотири роки» - вдвоє перекривали денні завдання в період жнив. Під керівництвом партійних організацій, створених в радгоспі і колгоспах 1947 року, тут широко розгорнулося соціалістичне змагання. В 1948 році радгосп «Нечаянський» повністю освоїв довоєнні посівні площі зернових. На кожному з 8 тис. га зібрали по 15 цнт хліба. Господарство першим у районі виконало план хлібоздачі, засипавши у державні засіки 300 тис. пудів зерна. Того року радгосп «Нечаянський» і колгосп «Червоний орач» занесено на районну Дошку пошани. Успішно розвивалося і тваринництво, поголів'я якого в радгоспі у третьому післявоєнному році збільшилося в 1,5 раза проти 1940 року. Протягом 1945-1949 рр. кількість великої рогатої худоби зросла в обох колгоспах удвічі, овець - втричі, свиней - у 9 разів.
У 1950 році артілі «Червоний орач» і «П'ятирічку - за чотири роки» об'єднано в одну - ім. Калініна, яку через два роки за рішенням загальних зборів колгоспників приєднано до радгоспу «Нечаянський». У 1957 році робітники радгоспу першими в районі завершили хлібозаготівлю, перевиконали план продажу м'яса, молока, вовни і яєць. Господарству вручено перехідний Червоний прапор обкому профспілки і управління радгоспів. У 1961 році кращій свинарці О. М. Бойчук, яка відгодувала за рік 896 голів свиней загальною вагою 1023 цнт, присвоєно почесне звання «Майстер тваринництва», її ім'я занесено до обласної Книги пошани, а чабану О. І. Артамошину, який одержав 127 ягнят від кожних 100 вівцематок і настриг по 3,9 кг вовни від кожної вівці - «Кращий чабан області». Протягом 1959-1965 рр. значно зросло поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець. Збільшилося і виробництво тваринницької продукції. В 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 57,5 цнт м'яса, 309 кг вовни.
1966 року частина земельних угідь радгоспу «Нечаянський» відійшла до ново- створеного - «Урожайний». В радгоспі «Нечаянський» залишилось 13 276 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. орної землі - 8604 га, садів - 186 га, виноградників - 106 га. 1970 року тут було 65 тракторів, 18 зернових і 9 кукурудзозбиральних комбайнів, 32 автомашини та багато іншої техніки. Всі відділки електрифіковані. У тваринницьких приміщеннях діють автонапувалки, у корівниках - механічне доїння. Господарство спеціалізується на розведенні овець, яких тут понад 22 тис. голів. Останніми роками значно підвищилася продуктивність худоби. У 1970 році радгосп одержав 728 тис. крб. прибутку.
Трудівники радгоспу успішно виконали соціалістичні зобов'язання на честь Ленінського ювілею. Вирощено високий урожай зернових - по 30,6 цнт з га на всій площі, а озимої пшениці в середньому по 36,7 цнт з га. Достроково було виконано план ювілейного року і п'ятирічний план виробництва та продажу державі всіх видів продуктів сільського господарства. За досягнуті успіхи в ювійлейному змаганні радгосп занесено на районну Дошку пошани і нагороджено Почесною ювілейною грамотою Миколаївського обкому КП України й облвиконкому. 61 робітника радгоспу відзначено Ленінською ювілейною медаллю. У соціалістичному змаганні на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України господарство досягло значних результатів: у першому кварталі 1971 року державі продано
93 тонни м'яса, 280 тонн молока.
120 тис. штук яєць, що значно вище взятих зобов'язань.
Провідну роль у розвитку економіки і культури села відіграє партійна організація радгоспу, в якій налічується 93 комуністи. Більше половини їх працює у бригадах і на фермах, це - трактористка Т. Ф. Митіна, комбайнер
П. Г. Адамчук, шофер І. С. Яковлєв, слюсар А. С. Суровицький, тваринники М. Г. Щербаков та інші. 75 комсомольців радгоспу - бойові помічники партійної організації. Понад 60 проц. членів ВЛКСМ зайняті безпосередньо на виробництві.
Партійна і комсомольська організації виховали чимало передовиків виробництва. Серед них І. І. Івченко, який ще в 1930 році {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вісімнадцятирічним юнаком оволодів спеціальністю механізатора. Щорічно він намолочував по 8-12 тис. цнт зерна. За самовіддану працю І. І. Івченко удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Головний агроном радгоспу І. Л. Шапоренко за піднесення культури землеробства нагороджений орденом Леніна. Орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора відзначено директора радгоспу М. І. Слезька; орденом Трудового Червоного Прапора - чабана Й. П. Влоха, трактористів Т. Ф. Митіну і М. М. Штербова, головного інженера П. І. Яновського, орденом «Знак Пошани» - старшого чабана О. І. Артамошина, комбайнера С. І. Дзиса.
Успіхи радгоспу в економічному розвитку позитивно позначаються на зростанні добробуту нечаянців. На місці землянок і мазанок виросли просторі, світлі кам'яні будинки (тільки за роки семирічки споруджено близько 300 добротних жител). Неухильно зростає купівельна спроможність трудящих. За останні два роки сільські магазини продали 100 пральних машин, 188 велосипедів і моторолерів, 106 радіоприймачів, 127 телевізорів, 307 газових плит, 23 холодильники. 15 трудівників села мають легкові автомобілі. 1970 року в ощадній касі сума вкладів 1173 нечаянців становила понад 735 тис. крб. До послуг населення - 6 магазинів, чайна, їдальня, лазня, шевська, кравецька і радіо-телевізійна майстерні. В селі є пошта, телеграф, автоматична телефонна станція, радіовузол. Споруджено водопровід протяжністю понад 18 кілометрів.
Сільські лікарню і поліклініку обслуговують 28 медичних працівників. У середній школі з інтернатом на 70 місць 38 учителів навчають понад 500 дітей. Відкрито школу робітничої молоді. Споруджено дитячий комбінат.
При будинку культури працюють хоровий, танцювальний, музичний та інші гуртки, в яких беруть участь 80 чоловік. На сільській сцені виступали ансамблі пісні і танцю Комі АРСР, Одеського військового округу, Полтавський молодіжний ансамбль «Веселка», артисти Пензенського і Калінінського драматичного театрів, частими гостями є актори миколаївських театрів. Сільська і радгоспна бібліотеки налічують до 20 тис. книжок. З 1966 року тут працює широкоекранний кінотеатр. 1971 року нечаянці передплачували 3117 примірників газет і журналів.
Збільшується загін сільської інтелігенції. Так, 1970 року у Нечаяному працювали 72 спеціалісти з вищою і незакінченою вищою освітою. Члени сільського відділення товариства «Знання» часто виступають перед трудящими і по місцевому радіомовленню з лекціями на політичні, науково-популярні, медичні, сільськогосподарські та інші теми, організовують ленінські п'ятниці, під час яких влаштовуються лекції, доповіді, зустрічі з делегатами партійних з'їздів. З ініціативи
комсомольців відкрито кімнату-музей В. І. Леніна, яка до 100-річного ювілею поповнилася цікавими експонатами з життя і діяльності вождя. Молодь проводить диспути, теоретичні конференції, зустрічі з ветеранами революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, ударниками праці.
У побут і життя нечаянців входять радянські обряди і звичаї. Щорічно в день народження В. І. Леніна жовтенят приймають у лави піонерії. Урочисто відбуваються проводи у Радянську Армію, реєстрація шлюбів і народжень, відзначаються День тваринника, День механізатора, свято врожаю.
Зросла політична активність трудящих Нечаяного особливо виявилася під час останніх виборів до місцевих Рад депутатів трудящих 13 червня 1971 року, на яких вони одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До сільської Ради обрано 43 депутати, серед них 19 комуністів, 12 комсомольців, в т. ч. 19 жінок. До районної Ради обрано Героя Соціалістичної Праці І. І. Івченка і тракториста М. М. Штербова.
Широкі перспективи відкриваються перед трудящими Нечаяного. Незабаром буде завершено комплексну механізацію всіх процесів у сільськогосподарському виробництві. Введення в дію Південнобузької зрошувальної системи дасть змогу реалізувати невикористані резерви у рільництві і тваринництві.
Трудящі Нечаяного разом з усім радянським народом активно борються за втілення у життя планів 9-ї п'ятирічки, яка буде новим переконливим підтвердженням переваг соціалізму, важливим кроком на шляху до комунізму.