Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Щербані
Щербані - село, центр сільської Ради. Розташовані в південно-східній частині району, за 45 км від районного центру та залізничної станції Вознесенськ. Населення - 1513 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Новоукраїнка, Троїцьке, Шевченко, Щербанівське. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Щербані виникли 1734 року як козацький зимівник. Його заснував запорізький старшина Щербань, що приймав сюди втікачів з різних місць України. Інтенсивне заселення Щербанів відбувалося вже в середині XVIII ст. На початку XIX ст. тут осіли молдавани-переселенці та українці з Поділля. Населення займалося вівчарством, хліборобством та виноградарством.
1817 року в селі проживав 421 чоловік. Наприкінці того року воно стало військовим поселенням 1-ї Бузької уланської дивізії. Після ліквідації військових поселень жителів перевели на становище державних селян. Напередодні реформи 1861 року тут налічувалося 1563 чоловіка. За указом 1866 року про земельний устрій державних селян за щербанівцями закріплено землю, якою вони користувалися раніше - по 6 десятин на ревізьку душу. А на вільні казенні ділянки тоді ж переселено 269 чоловік - безземельну польську шляхту, селян-однодворців з Ямпільського повіту і відставних солдатів з різних місць, які утворили Щербанівський хутір (нині - Щербанівське). Кожне господарство одержало по 4 1/2 десятини землі.
З 1871 року Щербані стали волосним центром. На 1883 рік у них проживало 2365 чоловік. Тут було близько 20 крамниць, переважно шинки і винні лавки з річним оборотом 65 тис. крб. В селі щотижня проводилися базари, тричі на рік ярмарки. Кожен ярмарок тривав по три дні. На них заїжджалися селяни навколишніх сіл, різні торговці.
Поступово з розвитком капіталізму в руках заможного селянства зосереджувалися великі площі землі. За даними 1890 року, з 543 дворів 71 був безземельний, 301 - бідняцьке господарство. Тимчасом 39 куркульських господарств мали по 30-50 десятин, ще й орендували у бідноти і середняків більш як 1 тис. десятин землі. Так, П. Мироненко мав понад 50 десятин, три пари волів, 5 коней, 10 корів. Куркулі використовували більш досконалі сільськогосподарські знаряддя. Основними засобами обробітку землі в більшості господарств лишалися рало й борона. Земля родила погано. В 70-90 роках XIX ст., наприклад, урожай пшениці і жита в Щербанях становив пересічно 19 пудів з десятини. За твердженням земських спеціалістів,«внаслідок рутинних прийомів землекористування і частих переділів» господарювання тут вважалося безперспективним.
В. І. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії», говорячи про зростання числа безземельних селянських господарств, для прикладу серед інших наводив і Щербанівську волость. Непомірні податки призводили до дальшого зубожіння селянських мас. Через злидні більшість жителів Щербанів була неспроможна платити податки державі. На 1887 рік щербанівці були винні: викупних платежів - 5442 крб., державного поземельного податку - 2369 крб., оброчного - 10 011 крб., подушного - 4462 крб., губернського і повітових зборів - 7109 крб.- усього 29 393 крб. За несплату боргів у селян забирали землю, худобу, багатьох садовили у в'язницю. В одному з земських документів, датованому ще 1875 роком, зазначалося: «...жителі Щербанівської волості прийшли до такого злиденного стану, що потрібна негайна допомога. І допомога ця повинна бути подана безплатно,
тому що позичка тільки збільшить і без того величезні борги населення, які воно навряд чи зможе коли-небудь сплатити...». Губернська управа навіть відрядила до Щербанів свого представника, який підтвердив, що селяни справді ледве зводять кінці з кінцями. «Хліба нема,- писав він,- і деякі жителі харчуються мамалиґою з трави мишію...».
Безземелля, низькі врожаї примушували селян вишукувати додаткових засобів прожитку. Так, 1905 року 5 чоловік займалися бондарством, 6 - шевством і 500 - ткацтвом. Чимало їх наймитувало в сусідніх поміщиків і місцевих куркулів іабо добувало поблизу села будівельний камінь-черепашник. До своєрідних трудових артілей каменярів в окремі неврожайні роки входило понад 100 бідняцьких і середняцьких господарств. Деякі селяни випалювали вапно. Камінь-черепашник та вапно відправлялися до Вознесенська, у Київську губернію. В урожайні роки бідняки наймалися на
бузькі пристані вантажити хлібом баржі. Жінки в основному займалися килимарством.
Невеликі заробітки, здирство, поміщицька та куркульська експлуатація викликали обурення трудящих. На початку 900-х років Вознесенська підпільна організація РСДРП не раз посилала до Щербанів своїх {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}представників, зокрема Шатуновського та Блейзера, які привозили листівки, збирали в лісі місцеву бідноту і закликали її до боротьби проти гнобителів. Особливо посилилася діяльність агітаторів під час революції 1905-1907 рр. Під їхнім впливом тут виник селянський комітет, представники якого брали участь в окружному селянському з'їзді. Трудове селянство Щербанів виступило й проти столипінської аграрної реформи. В березні 1907 року на сході, організованому селянином Т. П. Шоломоном, було ухвалено не коритися представникам влади, не брати відрубів.
Перед першою світовою імперіалістичною війною в Щербанях жило близько З тис. чоловік. На всю волость не було навіть фельдшера. Лише в 1870 році в церковній сторожці відкрилася земська однокласна народна школа, яку відвідували 20 дітей. Через 20 років збудували нове приміщення школи, де навчалося 60 учнів, хоча бажаючих вчитися налічувалось понад 200. «В такому бідному селі,- зазначалося в одному із земських звітів,- найбідніше населення не може посилати дітей до школи тільки тому, що не має ніякогісінького одягу».
В умовах соціального гноблення, жорстоких визискувань трудящі розвивали свою самобутню культуру. З покоління в покоління передавалися цікаві народні обряди, сповнені глибокої чарівності й поетичності. У захоплюючу театралізовану виставу перетворювалися у Щербанях весілля. Тут весільний обряд ввібрав у себе особливості українського і молдавського фольклору. Торжество тривало цілий тиждень і супроводилося колоритними танцями, то веселими, то журливими піснями. Родичів молодих перев'язували червоними поясами, хустками. Щонеділі на майдані чи вигоні влаштовувалося гуляння - т. зв. музики. Молодь танцювала під звуки скрипки, бубна, цимбал. Музикантів наймали хлопці в складчину. Сюди збиралося також доросле населення. Веселими були й вечорниці, де дівчата вишивали, пряли, шили, співали, хлопці розповідали різні пригоди та бувальщини. На вечорницях народжувалося багато яскравих приказок, частівок. Навесні дівчата водили танки, виконували пісні про весну-красну, про кохання, про дівочу долю; хлопці грали у м'яча, в кози тощо.
Імперіалістична війна підірвала і без того злиденні господарства щербанів- ської бідноти. Більшість чоловіків була мобілізована. Чимало з них загинуло на фронті або повернулося каліками. Не змінилося на краще становище селян і після
Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року: сільський комітет, створений у квітні, і не думав розподіляти землю, вона й надалі залишалася в багатіїв, у волості порядкували ті ж чиновники-здирники. Війна тривала, збільшувалися податки. Революційно настроєні селяни, і особливо колишні фронтовики, відверто говорили, що Тимчасовому уряду ось-ось настане кінець і закликали трудящих до боротьби за Радянську владу. Землю селяни одержали тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції.
В січні 1918 року до Щербанів прибули представники Вознесенської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів І. Філоненко та П. Савескул і допомогли обрати Раду селянських депутатів. До її складу ввійшли по-більшовицькому настроєні бідняки й батраки. Головою Ради став Ф. Г. Мироненко. Здійснюючи декрети Радянського уряду, Щербанівська Рада конфіскувала нетрудові землі і поділила їх між біднотою: по 2,5 десятини на їдця. Найбіднішим сім'ям видавалися насіннєві позики. В перші ж дні Радянської влади у селі відкрили трудову школу, в якій навчалося понад 100 дітей.
В березні 1918 року село захопили австронімецькі окупанти. Вони заарештували 15 селян-активістів, наклали на село контрибуцію - 100 тис. крб. Для боротьби за владу Рад восени того року колишні фронтовики і молодь об'єдналися в партизанський загін, який влився до Вознесенського загону під командуванням Н. І. Урсулова. На фронтах громадянської війни загинули Г. Гайдашевський, Ф. Чабанець, Ф. Мигалатій, К. Стаценко, І. Бердичевський, Ф. Г. Мироненко, С. Чабанов та багато інших активних борців за Радянську владу. Під впливом більшовицької агітації частина
австрійських солдатів, що перебувала в селі, відмовилася воювати проти Радянської республіки. Згодом вони влилися в інтернаціональний загін «Спартак», який бився за владу Рад на Миколаївщині.
6 березня 1919 року війська 1-ї Задніпровської дивізії П.Ю. Дибенка визволили Щербані від петлюрівських банд, які хазяйнували тут з грудня 1918 року. Новостворений ревком продовжив перерозподіл між селянами землі, організував весняні польові роботи, подавав допомогу продовольчим загонам у збиранні продрозверстки. Тільки в травні-червні було зібрано 1100 пудів зерна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Коли в серпні 1919 року Щербані захопили денікінці, революційно настроєні жителі села, встановивши зв'язок з більшовицьким підпіллям Вознесенська, розгорнули пропагандистську роботу серед населення. 29 січня 1920 року село визволили 402-й полк під командуванням Ф. Ю. Криворучка і кавбригада Г. І. Котовського. Протягом того року на Щербані не раз нападали куркульські банди, але загони радянської міліції, активісти села і волості під керівництвом революційного комітету ліквідовували їх.
У травні 1920 року ревком передав свої повноваження Раді, яка приступила до здійснення закону Всеукрревкому про землю. Селяни одержали по 2 десятини на їдця. Крім того, найбіднішим жителям і сім'ям червоноармійців було додатково передано 570 десятин землі. Рада організовувала допомогу Червоній Армії: населення зібрало 309 пудів хліба, до кінноти пішло 32 добровольці на чолі з комуністом І. Задиракою.
Під керівництвом партійного осередку, створеного 16 липня 1920 року, щербанівці активно боролися за зміцнення Радянської влади. Був організований комітет незаможних селян. КНС і Рада пильнували, щоб селяни, вчасно засівали поля, проводили суботники допомоги безкінним господарствам. Комуністи і сільський актив значну увагу приділяли політико-виховній роботі серед трудящих, органі
зовуючи їх на відбудову сільського господарства після закінчення громадянської війни. В травні 1921 року на загальних зборах селяни обговорили питання про нову економічну політику. В резолюції зборів вони заявили, що гаряче схвалюють її і докладуть усіх зусиль до якнайшвидшого піднесення сільського господарства.
1922 року держава надала селянам позику для посіву 2500 пудів пшениці та 2100 пудів жита.
Уже в кінці 1920 року в селі відкрили лікарню, де працювали лікар, фельдшер і 2 медсестри. На 1921 рік у Щербанівській школі навчалося 220 дітей і працювало 8 вчителів. Багато зусиль доклали педагогічний колектив та комсомольська організація, яка виникла в 1921 році, до ліквідації неписьменності серед дорослих.
1923 року відчинилися двері школи лікнепу. Відкрито інтернат, в якому виховувалося 42 дітей, при х'аті-читальні - курси української мови та літератури. У сільському клубі, хаті-читальні збиралися сходи, селяни слухали лекції, дивилися вистави сільських аматорів.
В травні 1924 року 11 бідняцьких дворів села об'єдналися в артіль ім. К. Маркса3, організаторами якої були П. С. Кравцов та І. І. Кольчак. Перші колективісти одержали від держави в кредит реманент, тягло, насіння. Через рік виникла друга сільськогосподарська артіль «Об'єднання». Значну допомогу господарствам технікою подавали машинно-тракторні товариства «Шлях до соціалізму» та «Червоний незаможник». 1927 року виникли товариства спільного обробітку землі «Червоций плуг» та «Перший крок». 1929 року бідняки і середняки Щербанів об'єдналися в 6 колгоспів, кожен з яких мав пересічно по 1,5 тис. га землі. Наступного року артілі злилися в одну - «Шлях України». Вже в перший рік господарювання колгоспники її здали державі 900 пудів пшениці, з них 500 - на передплату позики «П'ятирічку - за 4 роки». В 1935 році сільськогосподарська артіль «Шлях України» розділилася на три господарства - ім. Кірова, ім. Постишева та ім. VII з'їзду Рад.
На кінець 30-х років щербанівські колгоспи зміцніли економічно й організаційно. В селі постійно працювала тракторна бригада Білоусівської МТС, що мала 15 тракторів і 7 комбайнів. В артілях було понад 300 коней, 8 молотарок, 11 нафтодвигунів, 5 автомашин, достатньо сільськогосподарського інвентаря - культиваторів, борін тощо. У кожному господарстві збудовано молочно-товарну, свиноферму, вівцеферму та птахоферму. На 1940 рік в усіх трьох колгоспах налічувалося 1840 голів
овець. Артілі змагалися за підвищення врожаю, високу оплату трудодня, зростання громадського багатства. Артіль ім. Кірова включилася в конкурс на кращу бригаду і викликала на змагання колгосп ім. VII з'їзду Рад. Високим виробітком - 22 цнт з гектара зерна - відзначалася бригада, якою керував В. К. Кротчик. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Творчу енергію трудящих на зміцнення громадського господарства спрямовували партійний і комсомольський осередки. Більшість хліборобів брала участь у соціалістичному змаганні. За краще збирання врожаю у 1932 році бригади, якими керували М. І. Чартаєв та В. І. Почепа, а також ударники В. В. Катанов, Т. П. Гурмаза та інші одержали премії. Юнаки і дівчата Щербанів активно відгукнулися на звернення маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного до комсомольців Одеської області зразково доглядати коней. Багато з них пішли працювати конюхами. Комсомольські групи систематично перевіряли, як утримуються коні.
Партійний осередок та сільрада організували курСи хліборобів, двомісячний семінар активістів за участю спеціалістів Вознесенської МТС, учителів. План сівби і жнив детально вивчався і обговорювався в бригадах. Оперативно керувала
цими роботами постійна трійка, до якої входили, голови сільради, колгоспу, КНС. На їх засіданнях звітували бригадири, щоденно підбивалися підсумки виконання завдань. Виробничі трійки створювалися і в бригадах - з бригадира, члена сільради і колгоспника-ударника. Під час весняної сівби й жнив вони випускали бригадні газети, проводили бесіди, читки газет. В кожну бригаду колгоспу було виділено парторганізатора. Про зростаючий авторитет парторганізації свідчить і те, що тільки 30 грудня 1930 року бюро Вознесенського райкому партії затвердило прийняття в ряди партії 8 щербанівців. В усіх бригадах працювали комсомольці- агітатори. Питання соціалістичного змагання обов'язково обговорювалися на засіданнях сільради. За зразкову організацію масово-політичної роботи серед колгоспників 1932 року райвиконком нагородив Щербанівську сільську Раду перехідним Червоним прапором.,
Зростала не тільки трудова, а й політична активність трудящих. Так, готуючись до виборів у Верховну Раду СРСР, комуністи влаштовували для виборців вечори з концертами, випускали стінні та бригадні газети. 34 агітатори роз'яснювали селянам положення про вибортай закон., 99,5 проц. виборців одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. 1939 року до Щербанівської сільської Ради обрано кращих виробничників: 4 комуністи та 11 безпартійних, у т. ч. 5 жінок.
Заможно жили трудящі Щербанів напередодні Великої Вітчизняної війни. Добротні хати потопали в зелені садів. Було впорядковано вулиці. Село радіофікували. У 1939 році на охорону здоров'я трудящих витрачено понад 75 тис. крб. У сільській лікарні працювало 22 чоловіка з спеціальною, освітою. Щербані стали селом суцільної письменності. В середній школі, яка вважалася однією з кращих у районі, 22 учителі навчали 480 дітей. Своє дозвілля колгоспники проводили в цросторому клубі. Часто тут виступали учителі і приїжджі з райцентру лектори з лекціями про досягнення радянської науки й мистецтва, на політичні та історичні теми. Демонструвалися кінофільми, влаштовувалися літературні вечори. Все населення взяло участь в урочистому святкуванні 125-річчя з дня народження великого українського поета-революціонера Т. Г. Шевченка. Часто до щербанівців приїжджав колектив Вознесенського драматичного театру. Велику виховну роботу реред населення проводила сільська бібліотека, фонд якої налічував 3 тис. книжок. Працівники бібліотеки організовували читацькі конференції, зустрічі з письменниками. Влітку 1939 року тут виступив перед читачами відомий український письменник, А. В. Головко. Трудящі села передплачували 600 газет та журналів.
За роки передвоєнних п'ятирічок зміцніла територіальна партійна організація, в якій налічувалося понад 20 комуністів. Комсомольська організація об'єднувала близько 150 юнаків і дівчат. Комуністи і комсомольці були застрільниками всього нового, передового, спрямовували трудящих села на виконання рішень партії і уряду.
Першого ж дня нападу фашистської Німеччини на Радянську країну майже всі чоловіки з Щербанів пішли до лав Червоної Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 400 щербанівців. Багатьох з них відзначено урядовими нагородами.
На початку серцня 1941 року село окупували гітлерівські війська. Фашисти грабували населення, всіляко знущалися з нього. На каторжні роботи до Німеччини вивезено 50 юнаків та дівчат. У перші дні окупації до села з Вознесенська прибув комуніст Д. П. Чубчик, який організував тут підпільну антифашистську групу. До неї увійшло 7 чоловік - О. М. Чебанець, М. М. Радукан, В. А. Кири- .єнко, П. А. Писаренко та інші. Незабаром фашисти {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}заарештували Д. П. Чубчика. Після нелюдських катувань у вознесенській, а потім у миколаївській тюрмах, в червні 1942 року його розстріляли. Групу очолив І. І. Околотенко. За завданням Вознесенського підпільного центру він став начальником поліції у Щербанях і, використовуючи це, добував зброю, допомагав сім'ям червоноармійців, передавав центру відомості про наміри поліцейської служби і жандармерії, попереджував підпільників про небезпеку. Околотенко влаштував на службу в поліцію підпільника О. М. Чебанця, який за його дорученням відправив для партизанів у Рацинський ліс 150 гвинтівок, багато патронів, ручних гранат.
7 листопада 1942 року на будинку щербанівської школи замайорів червоний прапор, по селу були розклеєні листівки із закликом до опору загарбникам. В травні наступного року зрадник, що проник у Вознесенський підпільний центр, видав радянських патріотів гітлерівцям. Почалися масові арешти. Фашисти схопили І. І. Околотенка і після жорстоких тортур стратили в Миколаєві. У Вознесенську гітлерівці замучили підпільників Т. К. Мироненка, О. С. Пономарьова, В. А. Кириєнка, М. М. Радукана, В. С. Стаценка, О. А. Михненка, П. Т. Голбана, О. В. Барбула, М. Р. Чабанця, М. Й. Чайку.
17 березня 1944 року 195-а стрілецька дивізія 3-го Українського фронту визволила село від німецько-фашистських загарбників. Під керівництвом щойно відновлених територіальної парторганізації і сільської Ради трудівники Щербанів піднімали з руїн громадське господарство. В тяжких умовах доводилося працювати: поля були запущені, забур'янені, бракувало насіння, тракторів, коней, машин, реманенту. Загальні збитки, заподіяні окупантами колгоспам, становили понад 7 млн. карбованців.
В перший же місяць визволення в Щербанях відновлено артілі ім. Кірова, ім. VII з'їзду Рад та ім. Тельмана. У 1944 році завдяки наполегливій праці хліборобів було освоєно 3,5 тис. га земель - майже вся довоєнна площа. Артілі одержали від держави близько 22 тис. цнт зерна для посіву. Колгоспники збирали приховані від окупантів машини, складали й виготовляли в кузнях реманент. Вже 1944 року трудівники села дали країні 15 тис. цнт хліба та інші продукти, внесли 36 тис. крб. на спорудження танкової колони «Колгоспник Вознесенщини». Сумлінною працею відзначалися механізатори С. Т. Кротчик, М. І. Текуч, ланкові М. Г. Петрушкова, Є. Баркар, тваринниці Л. І. Бешлеул, 6. С. Пономарьова. Сільська Рада за активною допомогою комсомольської організації провела кілька недільників, під час яких були відремонтовані приміщення лікарні, школи, клубу, бібліотеки.
Після перемоги над гітлерівською Німеччиною, коли до села повернулися фронтовики, в колгоспах створюються первинні партійні організації. Комуністи організували соціалістичне змагання між ланками, бригадами, колгоспами. На 1947 рік було повністю відновлено довоєнні посівні площі, а в 1950-му - поголів'я тваринництва. Та врожаї в перші післявоєнні роки в колгоспах збирали невисокі. Так, 1950 року пересічний урожай зернових становив 14,5 цнт з га. Жодна артіль не виконувала плану розвитку тваринництва.
1950 року з метою організаційно-господарського зміцнення артілі об'єдналися в одну - ім. Кірова, до якої згодом увійшла ще й сусідня ім. Шевченка. Однак, артіль ім. Кірова залишалася відстаючою в районі. Лише в 1951 році господарство досягло довоєнного рівня. Врожайність зернових, продуктивність тваринництва також була низькою. На фермах всі роботи виконувалися вручну. Восени і навесні, коли розгрузали шляхи, зв'язок з райцентром майже припинявся. Село не було електрифіковане. Воду для ферм доводилося возити бочками за кілька кілометрів. Не вистачало в колгоспі кваліфікованих кадрів.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС партійна організація колгоспу розробила заходи, спрямовані на поліпшення господарювання. В колгосп прибули спеціалісти. 1957 року артіль очолив комуніст-тридцятитисячник, інженер,
вмілий організатор М. М. Рябошап- ка, що досі працював директором сусіднього лісгоспу. Він вніс багато цінних пропозицій щодо поліпшення організації праці в колгоспі. Його підтримали партійна організація, правління і сільська Рада. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже в 1957 році дала струм новозбудована колгоспна електростанція. Електричні лампочки засвітилися в усіх будинках колгоспників, на фермах, вулицях. Того ж року село радіофікували, спорудили водопровід.
Правління артілі вжило заходів щодо механізації трудомістких процесів, підвищення врожайності зернових і городніх культур. 1959 року поруч з млином зведено елеватор, де машини повністю замінили робочі руки. Його обслуговує
один колгоспник. Розпочалось будівництво майстерень, кормоцехів. Загальні збори колгоспників вирішили спорудити в руслі річки Гнилого Єланця, що протікала поблизу Щербанів і майже щоліта пересихала, велике водосховище. Одночасно будувалися хати для колгоспників-переселенців з зон майбутнього затоплення. Повернулися до рідного села електрики, механізатори, будівельники, які раніше залишили колгосп. Восени 1961 року будівництво завершилося. Щербанівське «море» розлилося майже на 21 км довжиною з водним дзеркалом понад 18 млн. куб. метрів. Колгосп ім. Кірова тепер має змогу щороку вирощувати до 3 тис. цнт риби, розводити 100 тис. качок, гусей. Але головне - водосховище дає воду для зрошування полів.
У 1963 році розгорнулося спорудження зрошувальної системи. На трикілометрову відстань проклали труби, нарізали і зацементували головні канали. На березі водосховища споруджено насосну станцію. 1967 року вологу одержали 300 га, наприкінці восьмої п'ятирічки - 850 га, або 15 проц. всієї орної землі. Завдяки зрошенню артіль ім. Кірова стала одним з найбільших в районі овочівницьких господарств. З кожного гектара колгоспники збирають по 250 цнт капусти і помідорів, по 150 цнт огірків. Для того, щоб цілий рік вирощувати свіжі овочі, колгосп збудував теплиці. Господарство, розташоване далеко від обласного і районного центрів, не завжди могло без втрат вивозити туди урожай. Вирішено було збудувати свій консервний завод. Нині на ньому діють нові автоматизовані лінії. Завод випускає 21 вид консервів - 3 млн. умовних банок.
Велика увага в колгоспному виробництві приділяється розвиткові тваринництва. Після того, як було розв'язано й проблему будівельних матеріалів (поблизу села став до ладу кар'єр стінового вапняку), виросли великі корпуси молочнотоварних і свинотоварних ферм, поряд з ними - два кормоцехи. Значну допомогу артілі подали шефи з Чорноморського суднобудівного заводу. Механік колгоспу О. М. Дзю- ба змонтував автонапувалку, електродоїльні установки. На фермах утримується 600 корів, 2 тис. свиней, 5 тис. курей. На виробничих ділянках і підприємствах колгоспу працює 400 електромоторів, 14 електричних підстанцій загальною потужністю 2400 кіловат. Електрика дає змогу зрошувати поля, обігрівати 1,5 тис. парникових рам, очищати і вантажити зерно, доїти корів, виготовляти корми тощо.
Якщо на початку семирічки артіль мала 23 трактори, 19 автомашин і 8 комбайнів, то на кінець її - вже 80 тракторів, 53 автомашини, 30 комбайнів.
Рік у рік збільшувалося виробництво сільськогосподарської продукції. В 1965 році колгосп зібрав 44,1 тис. цнт зерна, 10,3 тис. цнт овочів, виробив 16,1 тис. цнт молока, 300 тис. штук яєць, 2 тис. цнт м'яса, 135 цнт вовни, значно перевиконавши державні замовлення. Прибутки артілі збільшилися у 8 разів і становили 2 млн. крб. Рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС про дальше піднесення сільського господарства викликали у щербанівців велике трудове й політичне піднесення. В квітні 1965 року комуністи обговорили на зборах рішення Пленуму, накреслили конкретні заходи щодо розвитку зернового виробництва, вирішили зміцнити цю галузь спеціалістами. На посаду головного агронома було запрошено з передового радгоспу «Богданівка» Доманівського району В. І. Гуляка. На колгоспних ланах впроваджено три польові, одну десятипільну і дві восьмипільні сівозміни; крім того, три кормові і одну прифермську. Поля засіваються тільки першокласним елітним насінням першої чи другої репродукції. 1966 року зібрано по 32,2 цнт з га, а в кліматично несприятливому 1967 році тільки пшениці по 25 центнерів.
У восьмій п'ятирічці господарство посіло перше місце в районі за врожайністю зернових культур. Артіль спеціалізується також на вирощенні елітного насіння. В 1966 році щербанівські хлібороби засіяли кращими сортами зерна 1,5 тис. га. Восени господарство продало державі 1 тис. тонн насіння по 230 крб. за тонну. Лише від сортової надбавки в колгоспну касу надійшло 150 тис. крб. Щороку колгосп ім. Кірова продає державі додатково до плану близько тисячі тонн зерна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Більшість трудівників артілі беруть участь у соціалістичному змаганні. Доярки П. П. Смілянська та М. П. Бабій від кожної корови надоюють понад 3 тис. кг молока. Високих показників добиваються доярки Є. С. Пономарьова, О. І. Чабанова. За успіхи, досягнуті у змаганні на честь 50-річчя Радянської держави, колгосп ім. Кірова нагороджено пам'ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР і ВЦРПС.
Славно відзначили щербанівські хлібороби 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. В ювілейному році вони виростили найвищий за всю історію колгоспу урожай зернових - пшениці по 32 цнт з га на площі 1660 га, ячменю по 34 цнт., проса по 47 цнт, перевиконали плани виробництва тваринницької продукції. Артіль продала державі значно більше сільськогосподарських продуктів, ніж передбачалося планом, тільки зерна - 3520 тонн, замість 1950 тонн за планом. Колгоспний овочевий консервний завод у 1970 році виробив 2,5 млн. банок консервів і дав прибутку 600 тис. крб., доход колгоспу становив 3 млн. крб., 68 передовиків господарства нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
Втілюючи в життя рішення липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС, трудівники впроваджують у виробництво нові високоврожайні сорти пшениці Аврора, Кавказ і вже 1970 року зібрали по 75-80 цнт хліба з га. Передбачається зерном цього гатунку в найближчі роки засівати всю площу озимих. Підвищується культура землеробства, використання органічних і мінеральних добрив. Велика увага приділяється поліпшенню племінної роботи в тваринництві, механізації ферм, створенню зрошуваних пасовищ. Найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва очолюють комуністи, яких тут 65. За успіхи, досягнуті у восьмій п'ятирічці, нагороджено орденом Леніна голову колгоспу М. М. Рябошапку, орденом Трудового Червоного Прапора - доярку М. П. Бабій, секретаря партійної організації О. О. Терещенка; орденом «Знак Пошани» - тракториста В. Василева, комбайнера В. В. Матишака.
Готуючись до XXIV з'їзду КПРС, колгоспники артілі ім. Кірова успішно виконали свої перед з'їздівські зобов'язання. Підготовка до сівби була закінчена ще в січні, а 25 березня 1971 року колгосп значно перевиконав квартальні плани продажу продуктів тваринництва.
Щороку збільшуються заробітки колгоспників. У 1970 році трудівники одержали понад 1 млн. крб., кожен за місяць заробляє 110-120 крб. В квартирах жителів села газові плити. Понад 300 чоловік придбали пральні машини, в багатьох є холодильники.
Про забудову та впорядкування села дбає Щербанівська сільська Рада в складі 60 депутатів, яку очолює комсомолка М. І. Ярова. За останні роки в селі споруджено 150 житлових будинків - просторих, світлих, високих, вкритих шифером, залізом. Завершується будівництво нового мікрорайону з двоповерховими 15-ти та 16-квартирними будинками, де обладнано водопровід, центральне опалення, є каналізація, централізований газопровід. В селі відкрито комбінат побутового обслуговування; у будівельно-ремонтній конторі можна замовити побілку чи ремонт хати. Збудовано 3 нові магазини, пекарню, готель, ательє мод. Діє автоматична телефонна станція. Передбачається спорудити спортивний комплекс із стадіоном, зимовими спортзалами і плавальним басейном. Головна вулиця села обсаджена сріблястими пірамідальними тополями, трояндами, прикрашена галереєю портретів кращих людей села. Поблизу Щербанівського водосховища розбито дендрологічний парк на 36 га. За допомогою держави колгосп проклав 23 км шляху з асфальтовим покриттям від села до автомагістралі Вознесенськ-Миколаїв. З Щербанів до Вознесенська чотири рази, а до Миколаєва двічі на добу курсують комфортабельні пасажирські автобуси.
На березі Щербанівського моря розкинулося ціле лікарняне містечко: велика двоповерхова лікарня з хірургічним, терапевтичним, інфекційним,
пологовим та поліклінічним відділеннями, аптека. Кабінети обладнані найновішою медичною апаратурою. Функціонують лікувальний санаторій, дитячий садок на 50 місць. Майже все доросле населення має середню і неповну середню освіту. У Щербанях працює 48 спеціалістів з вищою освітою. Більшість сільських інтелігентів - вихідці з рідного села. Побудована на колгоспні кошти середня школа, де працює 47 учителів, має чудові {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спортивний та актовий зали, предметні кабінети, майстерні, інтернат для дітей з сусідніх сіл. В 1969 році відкрилася музична школа, в якій 40 дітей вчаться гри на фортепіано, скрипці, баяні та акордеоні. 52 колгоспники здобули освіту в місцевій заочній середній школі, 10 - в інститутах і технікумах, а голова артілі М. М. Рябошапка та головний агроном В. І. Гуляк - в аспірантурі Української сільськогосподарської академії.
У колгоспному клубі працюють драматичний гурток, хор, духовий оркестр, щотижня відбуваються концерти. Час від часу демонструється короткометражний докухМентальний кольоровий фільм, знятий Одеською кіностудією, «Що принесла вода» - про місцевий колгосп ім. Кірова. Великою популярністю користуються вечори революційної пісні, поезії, вальса, молодої сім'ї, здоров'я тощо. Раз на тиждень члени первинної організації товариства «Знання» читають лекції на політичні, науково-популярні, літературні, медичні теми. На відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка була влаштована велика виставка поетичних
і живописних творів геніального українського поета і художника. Нині завершується будівництво нового палацу культури з двома залами, багатьма кімнатами.
Чималу роботу проводить і сільська бібліотека з фондом 7 тис. книг, послугами якої користуються 800 жителів. Влаштовуються читацькі конференції, обговорення нових творів мистецтва, літературні диспути, книжкові виставки. При двох тракторних бригадах і одній з ферм є пересувні бібліотеки. Трудящі села передплачують понад 3 тис. примірників газет і журналів. Двічі на місяць виходить колгоспна багатотиражка «Ленінський шлях».
Перспективний план розвитку села передбачає розширення водопроводу, асфальтування вулиць, спорудження нових жител, крамниць, водної станції, стадіону, парку над водосховищем. Трудівники Щербанів упевнені, що мине небагато часу і їх село стане одним з кращих на Україні, а колгосп ім. Кірова - в числі найпередовіших господарств нашої Батьківщини.
Щербані виникли 1734 року як козацький зимівник. Його заснував запорізький старшина Щербань, що приймав сюди втікачів з різних місць України. Інтенсивне заселення Щербанів відбувалося вже в середині XVIII ст. На початку XIX ст. тут осіли молдавани-переселенці та українці з Поділля. Населення займалося вівчарством, хліборобством та виноградарством.
1817 року в селі проживав 421 чоловік. Наприкінці того року воно стало військовим поселенням 1-ї Бузької уланської дивізії. Після ліквідації військових поселень жителів перевели на становище державних селян. Напередодні реформи 1861 року тут налічувалося 1563 чоловіка. За указом 1866 року про земельний устрій державних селян за щербанівцями закріплено землю, якою вони користувалися раніше - по 6 десятин на ревізьку душу. А на вільні казенні ділянки тоді ж переселено 269 чоловік - безземельну польську шляхту, селян-однодворців з Ямпільського повіту і відставних солдатів з різних місць, які утворили Щербанівський хутір (нині - Щербанівське). Кожне господарство одержало по 4 1/2 десятини землі.
З 1871 року Щербані стали волосним центром. На 1883 рік у них проживало 2365 чоловік. Тут було близько 20 крамниць, переважно шинки і винні лавки з річним оборотом 65 тис. крб. В селі щотижня проводилися базари, тричі на рік ярмарки. Кожен ярмарок тривав по три дні. На них заїжджалися селяни навколишніх сіл, різні торговці.
Поступово з розвитком капіталізму в руках заможного селянства зосереджувалися великі площі землі. За даними 1890 року, з 543 дворів 71 був безземельний, 301 - бідняцьке господарство. Тимчасом 39 куркульських господарств мали по 30-50 десятин, ще й орендували у бідноти і середняків більш як 1 тис. десятин землі. Так, П. Мироненко мав понад 50 десятин, три пари волів, 5 коней, 10 корів. Куркулі використовували більш досконалі сільськогосподарські знаряддя. Основними засобами обробітку землі в більшості господарств лишалися рало й борона. Земля родила погано. В 70-90 роках XIX ст., наприклад, урожай пшениці і жита в Щербанях становив пересічно 19 пудів з десятини. За твердженням земських спеціалістів,«внаслідок рутинних прийомів землекористування і частих переділів» господарювання тут вважалося безперспективним.
В. І. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії», говорячи про зростання числа безземельних селянських господарств, для прикладу серед інших наводив і Щербанівську волость. Непомірні податки призводили до дальшого зубожіння селянських мас. Через злидні більшість жителів Щербанів була неспроможна платити податки державі. На 1887 рік щербанівці були винні: викупних платежів - 5442 крб., державного поземельного податку - 2369 крб., оброчного - 10 011 крб., подушного - 4462 крб., губернського і повітових зборів - 7109 крб.- усього 29 393 крб. За несплату боргів у селян забирали землю, худобу, багатьох садовили у в'язницю. В одному з земських документів, датованому ще 1875 роком, зазначалося: «...жителі Щербанівської волості прийшли до такого злиденного стану, що потрібна негайна допомога. І допомога ця повинна бути подана безплатно,
тому що позичка тільки збільшить і без того величезні борги населення, які воно навряд чи зможе коли-небудь сплатити...». Губернська управа навіть відрядила до Щербанів свого представника, який підтвердив, що селяни справді ледве зводять кінці з кінцями. «Хліба нема,- писав він,- і деякі жителі харчуються мамалиґою з трави мишію...».
Безземелля, низькі врожаї примушували селян вишукувати додаткових засобів прожитку. Так, 1905 року 5 чоловік займалися бондарством, 6 - шевством і 500 - ткацтвом. Чимало їх наймитувало в сусідніх поміщиків і місцевих куркулів іабо добувало поблизу села будівельний камінь-черепашник. До своєрідних трудових артілей каменярів в окремі неврожайні роки входило понад 100 бідняцьких і середняцьких господарств. Деякі селяни випалювали вапно. Камінь-черепашник та вапно відправлялися до Вознесенська, у Київську губернію. В урожайні роки бідняки наймалися на
бузькі пристані вантажити хлібом баржі. Жінки в основному займалися килимарством.
Невеликі заробітки, здирство, поміщицька та куркульська експлуатація викликали обурення трудящих. На початку 900-х років Вознесенська підпільна організація РСДРП не раз посилала до Щербанів своїх {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}представників, зокрема Шатуновського та Блейзера, які привозили листівки, збирали в лісі місцеву бідноту і закликали її до боротьби проти гнобителів. Особливо посилилася діяльність агітаторів під час революції 1905-1907 рр. Під їхнім впливом тут виник селянський комітет, представники якого брали участь в окружному селянському з'їзді. Трудове селянство Щербанів виступило й проти столипінської аграрної реформи. В березні 1907 року на сході, організованому селянином Т. П. Шоломоном, було ухвалено не коритися представникам влади, не брати відрубів.
Перед першою світовою імперіалістичною війною в Щербанях жило близько З тис. чоловік. На всю волость не було навіть фельдшера. Лише в 1870 році в церковній сторожці відкрилася земська однокласна народна школа, яку відвідували 20 дітей. Через 20 років збудували нове приміщення школи, де навчалося 60 учнів, хоча бажаючих вчитися налічувалось понад 200. «В такому бідному селі,- зазначалося в одному із земських звітів,- найбідніше населення не може посилати дітей до школи тільки тому, що не має ніякогісінького одягу».
В умовах соціального гноблення, жорстоких визискувань трудящі розвивали свою самобутню культуру. З покоління в покоління передавалися цікаві народні обряди, сповнені глибокої чарівності й поетичності. У захоплюючу театралізовану виставу перетворювалися у Щербанях весілля. Тут весільний обряд ввібрав у себе особливості українського і молдавського фольклору. Торжество тривало цілий тиждень і супроводилося колоритними танцями, то веселими, то журливими піснями. Родичів молодих перев'язували червоними поясами, хустками. Щонеділі на майдані чи вигоні влаштовувалося гуляння - т. зв. музики. Молодь танцювала під звуки скрипки, бубна, цимбал. Музикантів наймали хлопці в складчину. Сюди збиралося також доросле населення. Веселими були й вечорниці, де дівчата вишивали, пряли, шили, співали, хлопці розповідали різні пригоди та бувальщини. На вечорницях народжувалося багато яскравих приказок, частівок. Навесні дівчата водили танки, виконували пісні про весну-красну, про кохання, про дівочу долю; хлопці грали у м'яча, в кози тощо.
Імперіалістична війна підірвала і без того злиденні господарства щербанів- ської бідноти. Більшість чоловіків була мобілізована. Чимало з них загинуло на фронті або повернулося каліками. Не змінилося на краще становище селян і після
Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року: сільський комітет, створений у квітні, і не думав розподіляти землю, вона й надалі залишалася в багатіїв, у волості порядкували ті ж чиновники-здирники. Війна тривала, збільшувалися податки. Революційно настроєні селяни, і особливо колишні фронтовики, відверто говорили, що Тимчасовому уряду ось-ось настане кінець і закликали трудящих до боротьби за Радянську владу. Землю селяни одержали тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції.
В січні 1918 року до Щербанів прибули представники Вознесенської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів І. Філоненко та П. Савескул і допомогли обрати Раду селянських депутатів. До її складу ввійшли по-більшовицькому настроєні бідняки й батраки. Головою Ради став Ф. Г. Мироненко. Здійснюючи декрети Радянського уряду, Щербанівська Рада конфіскувала нетрудові землі і поділила їх між біднотою: по 2,5 десятини на їдця. Найбіднішим сім'ям видавалися насіннєві позики. В перші ж дні Радянської влади у селі відкрили трудову школу, в якій навчалося понад 100 дітей.
В березні 1918 року село захопили австронімецькі окупанти. Вони заарештували 15 селян-активістів, наклали на село контрибуцію - 100 тис. крб. Для боротьби за владу Рад восени того року колишні фронтовики і молодь об'єдналися в партизанський загін, який влився до Вознесенського загону під командуванням Н. І. Урсулова. На фронтах громадянської війни загинули Г. Гайдашевський, Ф. Чабанець, Ф. Мигалатій, К. Стаценко, І. Бердичевський, Ф. Г. Мироненко, С. Чабанов та багато інших активних борців за Радянську владу. Під впливом більшовицької агітації частина
австрійських солдатів, що перебувала в селі, відмовилася воювати проти Радянської республіки. Згодом вони влилися в інтернаціональний загін «Спартак», який бився за владу Рад на Миколаївщині.
6 березня 1919 року війська 1-ї Задніпровської дивізії П.Ю. Дибенка визволили Щербані від петлюрівських банд, які хазяйнували тут з грудня 1918 року. Новостворений ревком продовжив перерозподіл між селянами землі, організував весняні польові роботи, подавав допомогу продовольчим загонам у збиранні продрозверстки. Тільки в травні-червні було зібрано 1100 пудів зерна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Коли в серпні 1919 року Щербані захопили денікінці, революційно настроєні жителі села, встановивши зв'язок з більшовицьким підпіллям Вознесенська, розгорнули пропагандистську роботу серед населення. 29 січня 1920 року село визволили 402-й полк під командуванням Ф. Ю. Криворучка і кавбригада Г. І. Котовського. Протягом того року на Щербані не раз нападали куркульські банди, але загони радянської міліції, активісти села і волості під керівництвом революційного комітету ліквідовували їх.
У травні 1920 року ревком передав свої повноваження Раді, яка приступила до здійснення закону Всеукрревкому про землю. Селяни одержали по 2 десятини на їдця. Крім того, найбіднішим жителям і сім'ям червоноармійців було додатково передано 570 десятин землі. Рада організовувала допомогу Червоній Армії: населення зібрало 309 пудів хліба, до кінноти пішло 32 добровольці на чолі з комуністом І. Задиракою.
Під керівництвом партійного осередку, створеного 16 липня 1920 року, щербанівці активно боролися за зміцнення Радянської влади. Був організований комітет незаможних селян. КНС і Рада пильнували, щоб селяни, вчасно засівали поля, проводили суботники допомоги безкінним господарствам. Комуністи і сільський актив значну увагу приділяли політико-виховній роботі серед трудящих, органі
зовуючи їх на відбудову сільського господарства після закінчення громадянської війни. В травні 1921 року на загальних зборах селяни обговорили питання про нову економічну політику. В резолюції зборів вони заявили, що гаряче схвалюють її і докладуть усіх зусиль до якнайшвидшого піднесення сільського господарства.
1922 року держава надала селянам позику для посіву 2500 пудів пшениці та 2100 пудів жита.
Уже в кінці 1920 року в селі відкрили лікарню, де працювали лікар, фельдшер і 2 медсестри. На 1921 рік у Щербанівській школі навчалося 220 дітей і працювало 8 вчителів. Багато зусиль доклали педагогічний колектив та комсомольська організація, яка виникла в 1921 році, до ліквідації неписьменності серед дорослих.
1923 року відчинилися двері школи лікнепу. Відкрито інтернат, в якому виховувалося 42 дітей, при х'аті-читальні - курси української мови та літератури. У сільському клубі, хаті-читальні збиралися сходи, селяни слухали лекції, дивилися вистави сільських аматорів.
В травні 1924 року 11 бідняцьких дворів села об'єдналися в артіль ім. К. Маркса3, організаторами якої були П. С. Кравцов та І. І. Кольчак. Перші колективісти одержали від держави в кредит реманент, тягло, насіння. Через рік виникла друга сільськогосподарська артіль «Об'єднання». Значну допомогу господарствам технікою подавали машинно-тракторні товариства «Шлях до соціалізму» та «Червоний незаможник». 1927 року виникли товариства спільного обробітку землі «Червоций плуг» та «Перший крок». 1929 року бідняки і середняки Щербанів об'єдналися в 6 колгоспів, кожен з яких мав пересічно по 1,5 тис. га землі. Наступного року артілі злилися в одну - «Шлях України». Вже в перший рік господарювання колгоспники її здали державі 900 пудів пшениці, з них 500 - на передплату позики «П'ятирічку - за 4 роки». В 1935 році сільськогосподарська артіль «Шлях України» розділилася на три господарства - ім. Кірова, ім. Постишева та ім. VII з'їзду Рад.
На кінець 30-х років щербанівські колгоспи зміцніли економічно й організаційно. В селі постійно працювала тракторна бригада Білоусівської МТС, що мала 15 тракторів і 7 комбайнів. В артілях було понад 300 коней, 8 молотарок, 11 нафтодвигунів, 5 автомашин, достатньо сільськогосподарського інвентаря - культиваторів, борін тощо. У кожному господарстві збудовано молочно-товарну, свиноферму, вівцеферму та птахоферму. На 1940 рік в усіх трьох колгоспах налічувалося 1840 голів
овець. Артілі змагалися за підвищення врожаю, високу оплату трудодня, зростання громадського багатства. Артіль ім. Кірова включилася в конкурс на кращу бригаду і викликала на змагання колгосп ім. VII з'їзду Рад. Високим виробітком - 22 цнт з гектара зерна - відзначалася бригада, якою керував В. К. Кротчик. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Творчу енергію трудящих на зміцнення громадського господарства спрямовували партійний і комсомольський осередки. Більшість хліборобів брала участь у соціалістичному змаганні. За краще збирання врожаю у 1932 році бригади, якими керували М. І. Чартаєв та В. І. Почепа, а також ударники В. В. Катанов, Т. П. Гурмаза та інші одержали премії. Юнаки і дівчата Щербанів активно відгукнулися на звернення маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного до комсомольців Одеської області зразково доглядати коней. Багато з них пішли працювати конюхами. Комсомольські групи систематично перевіряли, як утримуються коні.
Партійний осередок та сільрада організували курСи хліборобів, двомісячний семінар активістів за участю спеціалістів Вознесенської МТС, учителів. План сівби і жнив детально вивчався і обговорювався в бригадах. Оперативно керувала
цими роботами постійна трійка, до якої входили, голови сільради, колгоспу, КНС. На їх засіданнях звітували бригадири, щоденно підбивалися підсумки виконання завдань. Виробничі трійки створювалися і в бригадах - з бригадира, члена сільради і колгоспника-ударника. Під час весняної сівби й жнив вони випускали бригадні газети, проводили бесіди, читки газет. В кожну бригаду колгоспу було виділено парторганізатора. Про зростаючий авторитет парторганізації свідчить і те, що тільки 30 грудня 1930 року бюро Вознесенського райкому партії затвердило прийняття в ряди партії 8 щербанівців. В усіх бригадах працювали комсомольці- агітатори. Питання соціалістичного змагання обов'язково обговорювалися на засіданнях сільради. За зразкову організацію масово-політичної роботи серед колгоспників 1932 року райвиконком нагородив Щербанівську сільську Раду перехідним Червоним прапором.,
Зростала не тільки трудова, а й політична активність трудящих. Так, готуючись до виборів у Верховну Раду СРСР, комуністи влаштовували для виборців вечори з концертами, випускали стінні та бригадні газети. 34 агітатори роз'яснювали селянам положення про вибортай закон., 99,5 проц. виборців одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. 1939 року до Щербанівської сільської Ради обрано кращих виробничників: 4 комуністи та 11 безпартійних, у т. ч. 5 жінок.
Заможно жили трудящі Щербанів напередодні Великої Вітчизняної війни. Добротні хати потопали в зелені садів. Було впорядковано вулиці. Село радіофікували. У 1939 році на охорону здоров'я трудящих витрачено понад 75 тис. крб. У сільській лікарні працювало 22 чоловіка з спеціальною, освітою. Щербані стали селом суцільної письменності. В середній школі, яка вважалася однією з кращих у районі, 22 учителі навчали 480 дітей. Своє дозвілля колгоспники проводили в цросторому клубі. Часто тут виступали учителі і приїжджі з райцентру лектори з лекціями про досягнення радянської науки й мистецтва, на політичні та історичні теми. Демонструвалися кінофільми, влаштовувалися літературні вечори. Все населення взяло участь в урочистому святкуванні 125-річчя з дня народження великого українського поета-революціонера Т. Г. Шевченка. Часто до щербанівців приїжджав колектив Вознесенського драматичного театру. Велику виховну роботу реред населення проводила сільська бібліотека, фонд якої налічував 3 тис. книжок. Працівники бібліотеки організовували читацькі конференції, зустрічі з письменниками. Влітку 1939 року тут виступив перед читачами відомий український письменник, А. В. Головко. Трудящі села передплачували 600 газет та журналів.
За роки передвоєнних п'ятирічок зміцніла територіальна партійна організація, в якій налічувалося понад 20 комуністів. Комсомольська організація об'єднувала близько 150 юнаків і дівчат. Комуністи і комсомольці були застрільниками всього нового, передового, спрямовували трудящих села на виконання рішень партії і уряду.
Першого ж дня нападу фашистської Німеччини на Радянську країну майже всі чоловіки з Щербанів пішли до лав Червоної Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 400 щербанівців. Багатьох з них відзначено урядовими нагородами.
На початку серцня 1941 року село окупували гітлерівські війська. Фашисти грабували населення, всіляко знущалися з нього. На каторжні роботи до Німеччини вивезено 50 юнаків та дівчат. У перші дні окупації до села з Вознесенська прибув комуніст Д. П. Чубчик, який організував тут підпільну антифашистську групу. До неї увійшло 7 чоловік - О. М. Чебанець, М. М. Радукан, В. А. Кири- .єнко, П. А. Писаренко та інші. Незабаром фашисти {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}заарештували Д. П. Чубчика. Після нелюдських катувань у вознесенській, а потім у миколаївській тюрмах, в червні 1942 року його розстріляли. Групу очолив І. І. Околотенко. За завданням Вознесенського підпільного центру він став начальником поліції у Щербанях і, використовуючи це, добував зброю, допомагав сім'ям червоноармійців, передавав центру відомості про наміри поліцейської служби і жандармерії, попереджував підпільників про небезпеку. Околотенко влаштував на службу в поліцію підпільника О. М. Чебанця, який за його дорученням відправив для партизанів у Рацинський ліс 150 гвинтівок, багато патронів, ручних гранат.
7 листопада 1942 року на будинку щербанівської школи замайорів червоний прапор, по селу були розклеєні листівки із закликом до опору загарбникам. В травні наступного року зрадник, що проник у Вознесенський підпільний центр, видав радянських патріотів гітлерівцям. Почалися масові арешти. Фашисти схопили І. І. Околотенка і після жорстоких тортур стратили в Миколаєві. У Вознесенську гітлерівці замучили підпільників Т. К. Мироненка, О. С. Пономарьова, В. А. Кириєнка, М. М. Радукана, В. С. Стаценка, О. А. Михненка, П. Т. Голбана, О. В. Барбула, М. Р. Чабанця, М. Й. Чайку.
17 березня 1944 року 195-а стрілецька дивізія 3-го Українського фронту визволила село від німецько-фашистських загарбників. Під керівництвом щойно відновлених територіальної парторганізації і сільської Ради трудівники Щербанів піднімали з руїн громадське господарство. В тяжких умовах доводилося працювати: поля були запущені, забур'янені, бракувало насіння, тракторів, коней, машин, реманенту. Загальні збитки, заподіяні окупантами колгоспам, становили понад 7 млн. карбованців.
В перший же місяць визволення в Щербанях відновлено артілі ім. Кірова, ім. VII з'їзду Рад та ім. Тельмана. У 1944 році завдяки наполегливій праці хліборобів було освоєно 3,5 тис. га земель - майже вся довоєнна площа. Артілі одержали від держави близько 22 тис. цнт зерна для посіву. Колгоспники збирали приховані від окупантів машини, складали й виготовляли в кузнях реманент. Вже 1944 року трудівники села дали країні 15 тис. цнт хліба та інші продукти, внесли 36 тис. крб. на спорудження танкової колони «Колгоспник Вознесенщини». Сумлінною працею відзначалися механізатори С. Т. Кротчик, М. І. Текуч, ланкові М. Г. Петрушкова, Є. Баркар, тваринниці Л. І. Бешлеул, 6. С. Пономарьова. Сільська Рада за активною допомогою комсомольської організації провела кілька недільників, під час яких були відремонтовані приміщення лікарні, школи, клубу, бібліотеки.
Після перемоги над гітлерівською Німеччиною, коли до села повернулися фронтовики, в колгоспах створюються первинні партійні організації. Комуністи організували соціалістичне змагання між ланками, бригадами, колгоспами. На 1947 рік було повністю відновлено довоєнні посівні площі, а в 1950-му - поголів'я тваринництва. Та врожаї в перші післявоєнні роки в колгоспах збирали невисокі. Так, 1950 року пересічний урожай зернових становив 14,5 цнт з га. Жодна артіль не виконувала плану розвитку тваринництва.
1950 року з метою організаційно-господарського зміцнення артілі об'єдналися в одну - ім. Кірова, до якої згодом увійшла ще й сусідня ім. Шевченка. Однак, артіль ім. Кірова залишалася відстаючою в районі. Лише в 1951 році господарство досягло довоєнного рівня. Врожайність зернових, продуктивність тваринництва також була низькою. На фермах всі роботи виконувалися вручну. Восени і навесні, коли розгрузали шляхи, зв'язок з райцентром майже припинявся. Село не було електрифіковане. Воду для ферм доводилося возити бочками за кілька кілометрів. Не вистачало в колгоспі кваліфікованих кадрів.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС партійна організація колгоспу розробила заходи, спрямовані на поліпшення господарювання. В колгосп прибули спеціалісти. 1957 року артіль очолив комуніст-тридцятитисячник, інженер,
вмілий організатор М. М. Рябошап- ка, що досі працював директором сусіднього лісгоспу. Він вніс багато цінних пропозицій щодо поліпшення організації праці в колгоспі. Його підтримали партійна організація, правління і сільська Рада. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже в 1957 році дала струм новозбудована колгоспна електростанція. Електричні лампочки засвітилися в усіх будинках колгоспників, на фермах, вулицях. Того ж року село радіофікували, спорудили водопровід.
Правління артілі вжило заходів щодо механізації трудомістких процесів, підвищення врожайності зернових і городніх культур. 1959 року поруч з млином зведено елеватор, де машини повністю замінили робочі руки. Його обслуговує
один колгоспник. Розпочалось будівництво майстерень, кормоцехів. Загальні збори колгоспників вирішили спорудити в руслі річки Гнилого Єланця, що протікала поблизу Щербанів і майже щоліта пересихала, велике водосховище. Одночасно будувалися хати для колгоспників-переселенців з зон майбутнього затоплення. Повернулися до рідного села електрики, механізатори, будівельники, які раніше залишили колгосп. Восени 1961 року будівництво завершилося. Щербанівське «море» розлилося майже на 21 км довжиною з водним дзеркалом понад 18 млн. куб. метрів. Колгосп ім. Кірова тепер має змогу щороку вирощувати до 3 тис. цнт риби, розводити 100 тис. качок, гусей. Але головне - водосховище дає воду для зрошування полів.
У 1963 році розгорнулося спорудження зрошувальної системи. На трикілометрову відстань проклали труби, нарізали і зацементували головні канали. На березі водосховища споруджено насосну станцію. 1967 року вологу одержали 300 га, наприкінці восьмої п'ятирічки - 850 га, або 15 проц. всієї орної землі. Завдяки зрошенню артіль ім. Кірова стала одним з найбільших в районі овочівницьких господарств. З кожного гектара колгоспники збирають по 250 цнт капусти і помідорів, по 150 цнт огірків. Для того, щоб цілий рік вирощувати свіжі овочі, колгосп збудував теплиці. Господарство, розташоване далеко від обласного і районного центрів, не завжди могло без втрат вивозити туди урожай. Вирішено було збудувати свій консервний завод. Нині на ньому діють нові автоматизовані лінії. Завод випускає 21 вид консервів - 3 млн. умовних банок.
Велика увага в колгоспному виробництві приділяється розвиткові тваринництва. Після того, як було розв'язано й проблему будівельних матеріалів (поблизу села став до ладу кар'єр стінового вапняку), виросли великі корпуси молочнотоварних і свинотоварних ферм, поряд з ними - два кормоцехи. Значну допомогу артілі подали шефи з Чорноморського суднобудівного заводу. Механік колгоспу О. М. Дзю- ба змонтував автонапувалку, електродоїльні установки. На фермах утримується 600 корів, 2 тис. свиней, 5 тис. курей. На виробничих ділянках і підприємствах колгоспу працює 400 електромоторів, 14 електричних підстанцій загальною потужністю 2400 кіловат. Електрика дає змогу зрошувати поля, обігрівати 1,5 тис. парникових рам, очищати і вантажити зерно, доїти корів, виготовляти корми тощо.
Якщо на початку семирічки артіль мала 23 трактори, 19 автомашин і 8 комбайнів, то на кінець її - вже 80 тракторів, 53 автомашини, 30 комбайнів.
Рік у рік збільшувалося виробництво сільськогосподарської продукції. В 1965 році колгосп зібрав 44,1 тис. цнт зерна, 10,3 тис. цнт овочів, виробив 16,1 тис. цнт молока, 300 тис. штук яєць, 2 тис. цнт м'яса, 135 цнт вовни, значно перевиконавши державні замовлення. Прибутки артілі збільшилися у 8 разів і становили 2 млн. крб. Рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС про дальше піднесення сільського господарства викликали у щербанівців велике трудове й політичне піднесення. В квітні 1965 року комуністи обговорили на зборах рішення Пленуму, накреслили конкретні заходи щодо розвитку зернового виробництва, вирішили зміцнити цю галузь спеціалістами. На посаду головного агронома було запрошено з передового радгоспу «Богданівка» Доманівського району В. І. Гуляка. На колгоспних ланах впроваджено три польові, одну десятипільну і дві восьмипільні сівозміни; крім того, три кормові і одну прифермську. Поля засіваються тільки першокласним елітним насінням першої чи другої репродукції. 1966 року зібрано по 32,2 цнт з га, а в кліматично несприятливому 1967 році тільки пшениці по 25 центнерів.
У восьмій п'ятирічці господарство посіло перше місце в районі за врожайністю зернових культур. Артіль спеціалізується також на вирощенні елітного насіння. В 1966 році щербанівські хлібороби засіяли кращими сортами зерна 1,5 тис. га. Восени господарство продало державі 1 тис. тонн насіння по 230 крб. за тонну. Лише від сортової надбавки в колгоспну касу надійшло 150 тис. крб. Щороку колгосп ім. Кірова продає державі додатково до плану близько тисячі тонн зерна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Більшість трудівників артілі беруть участь у соціалістичному змаганні. Доярки П. П. Смілянська та М. П. Бабій від кожної корови надоюють понад 3 тис. кг молока. Високих показників добиваються доярки Є. С. Пономарьова, О. І. Чабанова. За успіхи, досягнуті у змаганні на честь 50-річчя Радянської держави, колгосп ім. Кірова нагороджено пам'ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР і ВЦРПС.
Славно відзначили щербанівські хлібороби 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. В ювілейному році вони виростили найвищий за всю історію колгоспу урожай зернових - пшениці по 32 цнт з га на площі 1660 га, ячменю по 34 цнт., проса по 47 цнт, перевиконали плани виробництва тваринницької продукції. Артіль продала державі значно більше сільськогосподарських продуктів, ніж передбачалося планом, тільки зерна - 3520 тонн, замість 1950 тонн за планом. Колгоспний овочевий консервний завод у 1970 році виробив 2,5 млн. банок консервів і дав прибутку 600 тис. крб., доход колгоспу становив 3 млн. крб., 68 передовиків господарства нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
Втілюючи в життя рішення липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС, трудівники впроваджують у виробництво нові високоврожайні сорти пшениці Аврора, Кавказ і вже 1970 року зібрали по 75-80 цнт хліба з га. Передбачається зерном цього гатунку в найближчі роки засівати всю площу озимих. Підвищується культура землеробства, використання органічних і мінеральних добрив. Велика увага приділяється поліпшенню племінної роботи в тваринництві, механізації ферм, створенню зрошуваних пасовищ. Найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва очолюють комуністи, яких тут 65. За успіхи, досягнуті у восьмій п'ятирічці, нагороджено орденом Леніна голову колгоспу М. М. Рябошапку, орденом Трудового Червоного Прапора - доярку М. П. Бабій, секретаря партійної організації О. О. Терещенка; орденом «Знак Пошани» - тракториста В. Василева, комбайнера В. В. Матишака.
Готуючись до XXIV з'їзду КПРС, колгоспники артілі ім. Кірова успішно виконали свої перед з'їздівські зобов'язання. Підготовка до сівби була закінчена ще в січні, а 25 березня 1971 року колгосп значно перевиконав квартальні плани продажу продуктів тваринництва.
Щороку збільшуються заробітки колгоспників. У 1970 році трудівники одержали понад 1 млн. крб., кожен за місяць заробляє 110-120 крб. В квартирах жителів села газові плити. Понад 300 чоловік придбали пральні машини, в багатьох є холодильники.
Про забудову та впорядкування села дбає Щербанівська сільська Рада в складі 60 депутатів, яку очолює комсомолка М. І. Ярова. За останні роки в селі споруджено 150 житлових будинків - просторих, світлих, високих, вкритих шифером, залізом. Завершується будівництво нового мікрорайону з двоповерховими 15-ти та 16-квартирними будинками, де обладнано водопровід, центральне опалення, є каналізація, централізований газопровід. В селі відкрито комбінат побутового обслуговування; у будівельно-ремонтній конторі можна замовити побілку чи ремонт хати. Збудовано 3 нові магазини, пекарню, готель, ательє мод. Діє автоматична телефонна станція. Передбачається спорудити спортивний комплекс із стадіоном, зимовими спортзалами і плавальним басейном. Головна вулиця села обсаджена сріблястими пірамідальними тополями, трояндами, прикрашена галереєю портретів кращих людей села. Поблизу Щербанівського водосховища розбито дендрологічний парк на 36 га. За допомогою держави колгосп проклав 23 км шляху з асфальтовим покриттям від села до автомагістралі Вознесенськ-Миколаїв. З Щербанів до Вознесенська чотири рази, а до Миколаєва двічі на добу курсують комфортабельні пасажирські автобуси.
На березі Щербанівського моря розкинулося ціле лікарняне містечко: велика двоповерхова лікарня з хірургічним, терапевтичним, інфекційним,
пологовим та поліклінічним відділеннями, аптека. Кабінети обладнані найновішою медичною апаратурою. Функціонують лікувальний санаторій, дитячий садок на 50 місць. Майже все доросле населення має середню і неповну середню освіту. У Щербанях працює 48 спеціалістів з вищою освітою. Більшість сільських інтелігентів - вихідці з рідного села. Побудована на колгоспні кошти середня школа, де працює 47 учителів, має чудові {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спортивний та актовий зали, предметні кабінети, майстерні, інтернат для дітей з сусідніх сіл. В 1969 році відкрилася музична школа, в якій 40 дітей вчаться гри на фортепіано, скрипці, баяні та акордеоні. 52 колгоспники здобули освіту в місцевій заочній середній школі, 10 - в інститутах і технікумах, а голова артілі М. М. Рябошапка та головний агроном В. І. Гуляк - в аспірантурі Української сільськогосподарської академії.
У колгоспному клубі працюють драматичний гурток, хор, духовий оркестр, щотижня відбуваються концерти. Час від часу демонструється короткометражний докухМентальний кольоровий фільм, знятий Одеською кіностудією, «Що принесла вода» - про місцевий колгосп ім. Кірова. Великою популярністю користуються вечори революційної пісні, поезії, вальса, молодої сім'ї, здоров'я тощо. Раз на тиждень члени первинної організації товариства «Знання» читають лекції на політичні, науково-популярні, літературні, медичні теми. На відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка була влаштована велика виставка поетичних
і живописних творів геніального українського поета і художника. Нині завершується будівництво нового палацу культури з двома залами, багатьма кімнатами.
Чималу роботу проводить і сільська бібліотека з фондом 7 тис. книг, послугами якої користуються 800 жителів. Влаштовуються читацькі конференції, обговорення нових творів мистецтва, літературні диспути, книжкові виставки. При двох тракторних бригадах і одній з ферм є пересувні бібліотеки. Трудящі села передплачують понад 3 тис. примірників газет і журналів. Двічі на місяць виходить колгоспна багатотиражка «Ленінський шлях».
Перспективний план розвитку села передбачає розширення водопроводу, асфальтування вулиць, спорудження нових жител, крамниць, водної станції, стадіону, парку над водосховищем. Трудівники Щербанів упевнені, що мине небагато часу і їх село стане одним з кращих на Україні, а колгосп ім. Кірова - в числі найпередовіших господарств нашої Батьківщини.