Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Первомайськ
Первомайськ - місто обласного підпорядкування, розташоване при впадінні річки Синюхи в Південний Буг, за 180 км від Миколаєва. Залізнична станція Голта на лінії Котовськ-Кіровоград. Місто перетинають автотраси на Київ, Одесу, Миколаїв. Населення - 55,6 тис. чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Первомайськ - центр району, площа якого - 1,3 тис. кв. км, населення - 41,9 тис. чоловік (без міста Первомайська). В районі - 66 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній і 17 сільським Радам; 18 колгоспів, 3 радгоспи, 97,5 тис. га орної землі; 7 промислових підприємств, 3 будівельні організації; 8 лікарень, 29 фельдшерсько-акушерських пунктів, 11 пологових будинків; 52 школи, радгосп-технікум; 64 будинки культури і клуби, 48 бібліотек.
Поблизу міста виявлено рештки поселень доби неоліту і бронзи (VI та II тис. до н. е.), могильник кіммерійських часів (X-VIII ст. до н. е.), а також скіфське поселення та поселення черняхівської культури, на якому знайдено римські монети II-IV ст. н. е. Розкопано, крім того, поховання кочівників IX-XII ст. н. ери.
У 1420 році поблизу сучасного міста литовський князь Вітовт спорудив арковий міст через Південний Буг, по якому проходив торговий шлях з Київщини і Брацлавщини на Очаків і Качибей (пізніше Хаджибей). З 1569 року територією між Південним Бугом, Синюхою і Кодимою володіла шляхетська Польща, правобережжям Південного Бугу - кримські татари, а лівобережжям - запорізькі козаки. Для захисту запорізьких земель та поселень від нападу польської шляхти, татар і турків на лівому березі річки Синюхи, при її впадінні в Південний Буг, в 1676 році було збудовано укріплення, яке дістало назву Орлика (від місцевого урочища Орелі). Для дальшого зміцнення кордонів країни російський уряд в жовтні 1743 року зобов'язав миргородського полковника В. Капніста і французького
інженера де-Боскета на місці запорізького укріплення збудувати 6-ти бастіонний Орликівський шанець, який згодом підпорядковувався фортеці святої Єлизавети (пізніше м. блисаветград). У ньому несли службу козаки. Поряд виникла слобода Орлик, яка поклала початок одній з частин нинішнього міста. Через неї проходив шлях з Польщі на Очаків і Хаджибей.
У 1763 році Орлик згадується вже як містечко, значну частину населення якого становили ремісники. Через рік тут були засновані прикордонне комісарство та митниця, дозволялося селитися купцям. 22 березня того ж року вийшов указ про розширення торгівлі з Туреччиною і дальше укріплення містечка. У 1769 році татари, що напали на південні російські кордони, спалили Орлик та навколишні хутори, зруйнували шанець і взяли в полон близько тисячі мирних жителів. Друга російська армія, яка в 1770 році підійшла до Орлика, відновила укріплення і батареї. Тоді ж містечко перейменовано на честь Катерини II - на Єкатерининшанець, а 1781 року - на Ольвіополь (назва ця походить від давньогрецької колонії Ольвії). 22 січня 1784 року Ольвіополь став повітовим містом Катеринославського намісництва. З огляду на його зручне розташування тут вирішили збудувати фортецю, але після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Ольвіополь втратив стратегічне значення. В 1799 році його населення становило 835 чоловік. Після ліквідації намісництва місто стає посадом і лише через 13 років-знову повітовим містом вже Новоросійської, з 1802 року - Миколаївської, а з 1806 року - Херсонської губерній.
Козаки та українські селяни-втікачі заснували на правому березі Південного Бугу т. зв. ханську слободу Голту (нині частина міста Первомайська). Її назва походить від тюркського «олта» - низовина. В Голті 1764 року налічувалося до 30 хат. До 1791 року вона належала Туреччині і була центром каймаканства. За Ясським миром 1791 року Голта була приєднана до Росії. В лютому 1810 року її перетворено на передмістя Ольвіополя.
В цій же місцевості на лівому березі Південного Бугу, де проходив кордон з Туреччиною, 1750 року поляки збудували укріплення і карантинну заставу Богопіль, який поклав початок третій частині сучасного Первомайська, Першими селились тут молдавани, а також українці з Брацлавщини. Історія Богополя, Ольвіополя та Голти тісно пов'язана з антифеодальним рухом - гайдамаччиною. Один з гайдамацьких загонів під проводом Семена Шила в 1768 році дістався турецького міста Балти. Гайдамаки зажадали від турецького правителя видачі тих шляхтичів і орендарів, що втекли з містечка Палійового Озера, захопленого повстанцями. Діставши відмову,
козаки вирішили самі добути втікачів. Після короткочасного бою з турками Балта була взята, турки вигнані з міста, а шляхтичі й орендарі перебиті. Тоді ж гайдамаки зайняли і ханську слободу Голту, де теж вчинили розправу над шляхтичами. Це викликало невдоволення російських властей і згодом послужило підставою для винесення тяжких вироків полоненим гайдамакам. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1793 році Богопіль з возз'єднанням Правобережної України з Росією увійшов до її складу. Через рік він став центром однойменного повіту, а в 1796 році містечком Балтського повіту Подільської губернії. З часу заснування і до 1853 року Богопіль був родовим маєтком магнатів Потоцьких.
Ольвіополь же і Голта в 1829 році увійшли до складу четвертого Бузького уланського полку як військові поселення. Після ліквідації військових поселень Голта стала казенним селом Анан’ївського повіту Херсонської губернії. У 1859 році тут жило 1225 чоловік. 19 грудня 1860 року Ольвіополь, що належав до південних херсонських державних поселень, передано у відання міністерства внутрішніх справ. Він став заштатним містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, населення його тоді налічувало 3962 чоловіка.
Богопіль розвивався переважно як торговельно-ремісницьке містечко. Частина жителів займалася землеробством. Земля належала поміщикам, і за право споруджувати тут будинки і господарські приміщення треба було вносити високу орендну плату. Особливо великих утисків зазнавали кріпаки. Через тяжку панщину, введену Потоцьким, молдаванське населення ще в 1820 році залишило Богопіль і повернулося до Дністра. Барон фон Нолькен, який у 1853 році придбав містечко у Потоцьких, за свідченням його ж сучасників, зовсім «розорив маєток і селян, віднявши та змінивши інвентарні наділи. В 1861 році тут проживало понад 2 тис. чоловік. Під час реформи 1861 року наділи (переважно по 5 десятин) одержали лише 204 ревізькі душі. За поміщиком залишилось 1967 десятин кращих земель. Безземельне населення, як і раніше, орендувало землю.
Після селянської реформи 1861 року в Ольвіополі проживало 3117 міщан, дворян - 22, купців - 863, колоністів - 4, тимчасовозобов'язаних селян - 21, 97 військових і 53 відставних нижчих чини. До цієї кількості населення входили й 617 чоловік з 97 хуторів, заснованих на міських землях Ольвіополя купцями і міщанами. Жителі міста та навколишніх хуторів жили з хліборобства, тваринництва, овочівництва і бджільництва. Згідно планів генерального межування Ольвіополю належало 6425 десятин землі, з них 350 десятин відводилося під заселення міста, 2790-під ріллю та сіножаті; 2738 десятин - під хутори і пасовища. Церква володіла 297 десятинами, 250 десятин були непридатними для обробітку.
Крім заняття хліборобством, жителі Ольвіополя чумакували, наймалися доставляти зерно в Одесу, Миколаїв, Вознесенськ, а більш заможні возили з Дону сушену рибу, сіль і продавали в Кам'янці-Подільському та Старокостянтинові. Частина жителів ремісникувала, зокрема тут були муляри, ковалі, кравці, шевці, ливарники - всього 165 чоловік. Двічі на місяць відбувалися базари. В 70-х рр. XIX ст. тут діяло кілька невеликих підприємств, які переробляли сільськогосподарську сировину: 4 водяних млини, де працювало 18 робітників, ґуральня (12 робітників), олійниця (9 робітників), шкіряний завод (60 робітників). У Богополі працювали цегельний, гончарний, 2 свічко-сальних заводи, завод медоваріння, 21 кузня.
Велике значення для економічного розвитку Ольвіополя, Голти і Богополя мало введення у вересні 1867 року в дію залізничної дільниці Балта - Ольвіополь, через рік - Ольвіополь-Єлисаветград. 1869 року залізничну станцію з Ольвіополя переведено в Голту. В 1899 році збудовано вузькоколійку Ольвіополь- Рудниця. 1875 року в Голті вступив у дію механічний завод Гейне, який виготовляв
кінні молотарки, устаткування для млинів. В кінці 80-х рр. XIX ст. тут було
2 банки, механічний завод Фаатца, з 1870 року - завод Голтянського товариства пивоваріння, на якому працювало понад 40 робітників. Поблизу Голти відкрили гранітний кар'єр, де видобувався цінний будівельний камінь. Всього в Ольвіополі налічувалося 6 торговельних підприємств, в Богополі - 84, Голті - 21. Зростало населення. Наприкінці XIX ст. в Ольвіополі мешкало понад 8 тис., в Богополі - більше 7 тис., в Голті - 6,5 тис. жителів.
Розвиток промисловості викликав приплив робочої сили з інших місцевостей. Через Голтянсько-Богопільський продовольчо-лікувальний пункт . проходили заробітчани з північних українських і російських губерній на Мостове, Вознесенськ і Березівку. 1888 року тут побувало 7214 чоловік (з них 1167 жінок). Однак тільки 2664 чоловіка знайшли роботу в поміщицьких економіях. Решта пішла далі - в таврійські степи. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Тяжкими були умови праці робітників на місцевих підприємствах. На механічних заводах Голти робочий день тривав від 10 до 12 годин, а заробіток становив 40-50 коп. Неповнолітнім протягом першого року роботи власники підприємств не платили нічого, на другий рік - по одній копійці, на третій - по 2 копійки за робочий день.
Нещадна експлуатація викликала протести і обурення трудящих, які під впливом виступів робітників Одеси і Єлисаветграда ставали на шлях класової боротьби. 1903 року застрайкували робітники механічного заводу Гейне в Голті, вимагаючи зменшення робочого дня до 10 годин. їх підтримали пролетарі заводів Фаатца, шкіряного та інших підприємств. 1905 року в залізничних майстернях Голти розповсюджувалися листівки Єлисаветградського та Одеського комітетів РСДРП.
Виступи робітників мали великий вплив і на селян. В 1906 році повітовий справник доповідав одеському прокурору про мітинги в Голті і Ольвіополі, учасники яких вимагали роззброєння поліції. Серед селян теж розповсюджувалися прокламації та листівки. На початку 1906 року за дорученням Одеського комітету РСДРП Ю. Л. Афонін організував у Голті соціал-демократичну групу, яка проводила агітаційну роботу серед населення. В лютому членів цієї групи Ю. Л. Афоніна, 3. Крамаренка, А. Шмідта та інших заарештовано. При обшуку квартири Ю. Л. Афоніна знайдено багато брошур і газетних вирізок антиурядового змісту. Цього ж 1906 року виникла соціал-демократична група і в містечку Богополі під керівництвом вчительки Н. М. Ніфонтової.
В січні 1907 року притягалися до суду ольвіопольські міщани Д. П. Іванченко, У. Ш. Глухой та голтянський селянин І. Л. Євтушенко, які прилюдно закликали селян до повстання і розподілу поміщицької землі.
Незважаючи на репресії уряду, в Голті і Богополі продовжували діяти групи РСДРП. У жовтні в Голті сталися збройні сутички мобілізованих до армії селян
3 козаками. Указом міністра внутрішніх справ від 18 жовтня 1907 року в Ананьївському, блисаветградському та Балтському повітах, куди входили Голта, Ольвіополь і Богопіль, було оголошено надзвичайний стан строком на 6 місяців. В серпні 1908 року начальник херсонського жандармського управління доповідав департаменту поліції, що селяни Богополя і навколишніх сіл Балтського повіту настроєні проти уряду. Наступного року під час стягнення податків в Ольвіополі було вбито урядника.
В 1912 році в Голті, Богополі й Ольвіополі налічувалося близько 30 тис. чоловік. Більшість селян та міщан жила на околицях в убогих саманних хатах. Тільки в центрі височіли цегляні будинки, які належали багатіям. Робітники тулилися в холодних бараках. Вулиці не впорядковувалися. Протягом 1880-1882 рр. у Голті збудовано земську лікарню на 20 ліжок, кількість яких 1910 року збільшена до 30. Тут працювали 3 лікарі і 4 фельдшери, що обслуговували, крім Голти, Богополя і Ольвіополя, жителів 5 навколишніх сіл. 1913 року в Ольвіополі відкрито гімназію. Напередодні революції 1905-1907 рр. в усіх 3 населених пунктах було 6 земських шкіл, приватна жіноча гімназія, чоловіча міністерська гімназія, двокласна залізнична школа з п'ятирічним строком навчання, комерційне училище, З церковнопарафіяльні школи, 1909 року п'ятикласну школу збудувала єврейська община. Середні навчальні заклади створювалися здебільшого приватними особами, інколи - земством. У комерційному училищі, заснованому в Голті 1909 року, навчалися переважно сини багатіїв. В усіх школах було 1200 учнів. У 1907 році група місцевої інтелігенції на чолі з вчителькою Н. М. Ніфонтовою заснувала в Голті товариство благоустрою Голти, яке за рахунок приватних пожертвувань і доходів від аматорських спектаклів 1908 року відкрило в місті невелику бібліотеку.
Під час першої світової війни понад 3 тис. сімей Голти, Ольвіополя і Богополя залишилися без годувальників. Значно погіршало становище робітників. Тривалість робочого дня на заводі Гейне, який було передано у
відання одеського воєнно-промислового комітету, досягала 15-16 годин. Водночас на 30-40 проц. зросли ціни на товари першої потреби. Наприкінці 1916 року з Румунського фронту в Голту прибув «неблагонадійний» 8-й залізничний батальйон. Солдати принесли антивоєнні настрої. Деякі з них допомагали групі РСДРП (створена в березні 1917 року на заводі Гейне, керівник - Т. Рибицький, 1920 року став директором цього підприємства) вести революційну пропаганду серед населення. Зростав її вплив серед трудящих. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В березні 1917 року соціал-демократи організували в Голті демонстрацію з приводу повалення царизму, в якій пліч-о-пліч з трудящими Богополя, Ольвіополя йшли солдати 8-го залізничного батальйону.
В середині березня у всіх трьох населених пунктах були обрані місцеві Ради робітничих і солдатських депутатів. Проте до їх складу, крім більшовиків, потрапили меншовики й есери. Водночас виникли т. зв. громадські комітети Тимчасового уряду. Крім них, в Голті, Богополі і Ольвіополі діяли місцеві організації контрреволюційної націоналістичної Центральної ради, а в Голті т. зв. Триєдина українська рада.
Більшовики викривали антинародну політику Тимчасового уряду, угодовство меншовиків та есерів, боролись за ізоляцію від мас дрібнобуржуазних націоналістичних партій. Вони налагодили тісний зв'язок з більшовицькою організацією Одеси. Більшовиків підтримували багато робітників, які в червні об'єдналися у профспілки металістів і залізничників. В Голтянській Раді більшовики створили свою фракцію. Значну роботу вели вони й серед селян.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала політичне піднесення трудящих. В листопаді 1917 року в Голті, Ольвіополі і Богополі розквартирувався прибулий з фронту 17-й піхотний полк. На початку грудня
відбулася об'єднана нарада представників місцевих Рад, профспілкових організацій і полкового комітету, яка вирішила об'єднати всі революційні сили для боротьби за Радянську владу. Через кілька днів загальні збори трудящих постановили розпустити угодовську раду і створити єдиний радянський орган для трьох населених пунктів - Голтянський військово-революційний комітет у складі 15 чоловік. Ревком створив червоногвардійський загін, до якого ввійшли революційно настроєні солдати 17-го полку і місцева молодь.
В грудні 1917 року на підприємствах відбулися збори трудящих, які щиро вітали встановлення Радянської влади на Україні й вимагали розпуску контрреволюційної Центральної ради та її місцевих органів. Наприкінці січня 1918 року рішенням ревкому було розпущено т. зв. Триєдину раду у Голті. Ревком взяв під контроль роботу залізничних станцій, фінансових установ, телеграфу. Розгорнули роботу створені при ньому земельна і продовольча комісії. На колишніх заводах Фаатца і Гейне, паровому млині Гана та шкіряному заводі впроваджувався робітничий контроль. Земельна комісія приступила до здійснення ленінського Декрету про землю. Лише в Богополі селяни одержали близько 2 тис. десятин колишніх поміщицьких земель.
Коли в березні 1918 року до Голти, Богополя і Ольвіополя наблизилися австро- німецькі окупанти, створений ревкомом червоногвардійський загін допомагав частинам 1-ї революційної армії під командуванням О. І. Єгорова, яка прикривала напрямок Бірзула - Голта - Помічна, і завдав кайзерівцям рішучого удару в районі Балти. На станції Голта знаходився штаб командарма О. І. Єгорова. Однак невдовзі інтервенти і гайдамаки прорвалися на Помічну з півночі. Війська О. І. Єгорова відступили на Знам'янку. 18 березня окупанти зайняли Ольвіополь, Богопіль, Голту. Кривавий окупаційний режим підтримувався націоналістичною вартою і каральним загоном - «куренем смерті».
Вже у квітні утворюються підпільні партійні організації на колишньому заводі Гейне на чолі з Я. І. Мельником і на заводі Фаатца на чолі з А. П. Уляницьким. Підпільні групи підтримували тісний зв'язок з підпільним ревкомом (голова Й. Г. Кальницький). Комуністи за допомогою молоді розповсюджували листівки із закликом до боротьби проти інтервентів, вели агітаційну роботу серед солдатів німецького гарнізону. Розгорнувши підготовку до збройного повстання, вони створювали на заводах бойові групи.
В листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти залишили Голту, Богопіль, Ольвіополь, але в усіх трьох населених пунктах владу захопили т. зв. трудові ради петлюрівської Директорії. Більшовики згуртували навколо себе робітників для боротьби проти петлюрівців. Наприкінці лютого 1919 року члени бойової групи Голтянського механічного заводу пустили під укіс ворожий ешелон. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
7 березня 1919 року в Голту вступили радянські частини. Єдиний для 3-х наг селених пунктів ревком продовжив роботу щодо націоналізації підприємств і перерозподілу землі. Робітники брали активну участь у відбудові залізничних колій, мосту через Південний Буг, почали працювати шкіряний завод та пекарні. Із села Щасливки Ананьївського повіту прибув сюди 1-й комуністичний партизанський загін під командуванням Т. М. Гуляницького. Він повів рішучу боротьбу з куркульськими бандами, що діяли в цій місцевості. На першотравневому мітингу Т. М. Гуляницький запропонував об'єднати Ольвіополь, Богопіль та Голту, що належали тоді до 3-х різних повітів, в єдине місто і назвати його на честь міжнародного пролетарського свята - Первомайськом. Ця ініціатива була схвалена головою ВУЦВКу
Г. І. Петровським, який прибув до міста 5 липня 1919 року. Під його головуванням об'єднане засідання трьох виконкомів Рад, обраних у травні, 6 липня прийняло резолюцію про утворення єдиного для Ольвіополя, Богополя і Голти виконкому. Наступного дня було обрано по сім чоловік від кожного виконкому до міського виконавчого комітету, головою якого став Й. Г. Кальницький. Президія ВУЦВКу на доповідь Г. І. Петровського схвалила рішення про утворення повітового міста Первомайська. Було створено міську міліцію. Рада націоналізувала олійниці, млини, великі крамниці, друкарні, провела роботу по вилученню у торговців і багатіїв лишків зерна, борошна. Відновили роботу школи. Почали працювати міський клуб, бібліотека.
У липні - серпні 1919 року з наближенням денікінських військ контрреволюційні елементи вчинили поблизу Первомайська ряд заколотів. У місто тоді ввірвалася банда Колоса. Загони особливого призначення Т. М. Гуляницького та І. В. Базарного розгромили куркульські банди у Ананьївському повіті і 19 серпня вигнали їх з Первомайська. 26 серпня підрозділи 58-ї радянської дивізії після важких боїв з денікінцями під Миколаєвом відступили до Первомайська. Там І. Ф. Федько готував червоні полки до походу на Київ через кільце денікінських і петлюрівських банд. 30 серпня дивізія - права колона групи військ Й. Е. Якіра - виступила з Первомайська на Умань, почавши свій легендарний Південний похід.
Денікінці захопили Первомайськ 3-го вересня. В перший же день в Ольвіополі було встановлено шибеницю, на якій прилюдно стратили трьох робітників. Денікінська контррозвідка полювала за співчуваючими Радянській владі. Ось як сповіщав потім про це стінний бюлетень агітпропу Первомайського повітпарткому КП(б)У «Червоний Первомайськ»: «Ніхто не був певний за найближчі півгодини. Всі були насторожі, не спали ночами, сиділи в сирих підвалах, ховалися по хлівах та сараях, слухали істеричні крики жінок, які не встигли сховатися... Важко стогнав під денікінським ярмом первомайський люд...». В Ольвіополі було заарештовано М. І. Євстратьєва, а в Голті - Й. Г. Кальницького, С. М. Дяченка та інших більшовиків і колишніх ревкомівців, залишених для підпільної роботи. Й. Г. Кальницького і С. М. Дяченка бандити по-звірячому вбили, іншим вдалося втекти. В жовтні місцеву підпільну організацію було відновлено. Очолив її робітник парового млина комуніст К. М. Садовський. Підпільники чинили диверсії, виводили з ладу паровози, вагони, руйнували залізничні колії тощо. 2 лютого 1920 року 403-й полк 45-ї Червонопрапорної дивізії вигнав денікінців з Первомайська. Протягом квітня - червня цього року в приміщенні теперішнього залізничного вокзалу перебував штаб 14-ї армії (командуючий І.П. Уборевич). В день визволення було створено ревком на чолі з О. П. Громицьким.
У квітні 1920 року в Первомайську відбувся повітовий з'їзд партосередків (на той час в 14 партосередках повіту було 250 комуністів), який прийняв таку резолюцію: «Клянемося іменем революції - помремо або переможемо, але до кінця будемо йти попереду робітників і селян з червоною гвинтівкою в руках».
В травні 1920 року з участю представника повітпарткому І. Р. Гриба на механічному заводі (колишньому заводі Гейне) створено перший в місті
заводський партосередок. Його очолив Я. І. Мельник. З тис. робітників об'єднувалися в профспілках металістів, пекарів, поліграфістів, робітників борошномельних підприємств. 4 травня 1920 року створено Первомайську міську організацію Комуністичної спілки молоді (КСМ). Вже влітку в шести її осередках налічувалося 175 юнаків і дівчат. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У відповідь на заклик комуністів «Всі на боротьбу з господарською розрухою!» 20 липня залізничники вийшли на відбудову мосту через річку Південний Буг, робітники механічного заводу взялися за впорядкування території підприємства. Повітовий відділ народного господарства у серпні 1920 року організував ремонт мартенівської печі механічного заводу. Робітники почали плавити сталь, що дало можливість розпочати масовий ремонт обладнання заводів. Було оголошено трудову мобілізацію всіх жителів Первомайська віком від 18 до 50 років. Націоналізовано торгівлю залізними виробами, створено комісії для нагляду за роботою млинів і олійниць, постачанням продуктами харчування і одягом робітників ударних підприємств.
Трудящі Первомайська за власною ініціативою щоденно відробляли по дві і більше годин понад норму у фонд допомоги Червоній Армії, яка билася з Врангелем. Багато первомайців знову взяли у руки зброю. Для відсічі бандам, що активізувалися під час наступу врангелівців, у повіті було організовано 56 сільревкомів, навколо яких гуртувалося найбідніше селянство. 16 грудня 1920 року за рішенням бюро Одеського губкому КП(б)У створено трійку для проведення кампанії натиску на куркулів, які всіляко саботували продрозверстку, переховуючи хліб від Радянської влади.
Посуха і неврожай 1921 року поставили населення Первомайська в дуже скрутне становище. За розпорядженням повітового продкому продукти розподілялися між лікарнями і радянськими установами. Водночас протягом року трудящі міста і сіл цовіту зібрали 90 тис. пудів продовольства і 500 млн. крб., що становило майже половину губернського фонду допомоги голодуючим інших губерній Радянської республіки.
Поступово відбудовувалося зруйноване за роки імперіалістичної та громадянської; воєн господарство. В 1922 році селяни виростили порівняно високий урожай. 18 жовтня Одеський губвиконком, заслухавши доповідь про виконання продподатку, констатував, що Первомайський повіт, який виконав 40 проц. губернського завдання, успішно справився з роботою.
В 1923 році Первомайськ став окружним центром Одеської губернії. На той час в місті проживало 25 тис. чоловік. 28 грудня 1923 року окружний з'їзд Рад, накресливши завдання господарського і культурного будівництва, надіслав В. І. Леніну листа: «...Ми, робітники і селяни Первомайського округу Одещини зібравшись на V окружний з'їзд Рад, шлемо тобі свій палкий привіт, дорогий наш вождь і ветеран-боєць за права трудящих. З нетерпінням чекаємо подолання тобою важкої недуги, що відірвала тебе від керівництва радянськими республіками». На з'їзді відзначалося, що після громадянської війни посівні площі зросли з 379,3 тис. десятин у 1920 році до 550 тис.- у 1922 році. Тільки озимини засіяно 246 тис. десятин. Збільшилося поголів'я худоби, в т. ч. кількість коней в селянських господарствах; проведено землевпорядкування, внаслідок якого лише в Первомайську церерозподілено між селянами понад 12 тис. десятин землі. 1923 року механічний завод ім. 25 Жовтня (колишній завод Гейне) дав уже 4237 пудів чавунного і мідного литва, випустив двигунів потужністю від 7 до 45 кінських сил - на 54 357 крб. Для потреб будівництва почалися розробки місцевого граніту. На 1925 рік було відбудовано всі довоєнні підприємства, відновлено посівні площі.
Багато уваги партійні організації і органи Радянської влади поряд з господарськими завданнями приділяли також питанням охорони здоров'я трудящих. Якщо до Жовтневої революції у населених пунктах, що утворили Первомайськ, було лише 3 невеличкі лікарні, то з 1917 по 1927 рік тут відкрито 3 великі лікарні, поліклініку, дитячу консультацію, 4 аптеки, дитячу стоматологічну поліклініку, тубдиспансер, протималярійну станцію, будинок санітарної освіти. 1926 року почала функціонувати фельдшерсько-акушерська школа. Обслуговували населення понад 50 медичних працівників. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створювалися школи лікнепу. 1923/24 навчального року в 9 школах міста 76 учителів навчали 1716 дітей. Сотні юнаків і дівчат здобували освіту в
індустріально- технічній, сільськогосподарській, соціально-економічній і педагогічній школах та на робітфаці. Для трудового виховання підростаючого покоління в місті було відкрито три майстерні: столярну, палітурну, кравецьку. Восени 1926 року при Ольвіопольській профтехшколі почали діяти курси трактористів, на яких виявили бажання вчитися сотні юнаків і дівчат. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У червні 1925 року жителі Первомайська урочисто зустрічали Всеукраїнського старосту Г. І. Петровського. У виступі на багатолюдному мітингу він сказав: «Нам треба побороти темряву і домогтися, щоб всі робітники й селяни стали культурними будівниками трудової республіки. Ваше завдання - не покладаючи рук, відбудовувати господарство. Дружніше беріться за цю справу! Тільки спільними зусиллями ми переможемо злидні і темряву, як перемогли наших ворогів».
Активізувалася культурно-масова робота на підприємствах, установах міста. Центром її став клуб залізничників при станції Голта, який допомагав налагоджувати роботу інших клубів і червоних кутків. Робітники міської друкарні шефствували над селом Синюхиним Бродом, де допомогли створити хату-читальню, бібліотеку, проводили лекції і бесіди. В Ленінські дні 1926 року делегати VI окружного з'їзду Рад на чолі з секретарем окружкому КП(б)У Д. С. Коротченком заклали в Первомайську пам'ятник В. І. Леніну, а на березі Південного Бугу - гідроелектростанцію потужністю в 1200 кіловат.
З огляду на багатонаціональний склад населення, 1925-1927 рр. на території округу створено окремі національні сільради і навіть райони: крім українських, три російських, дві молдаванські, дві єврейські і німецьку сільради, болгарський національний район з семи сільрад. В школах і народних судах вживалася рідна мова. Під керівництвом комуністів посилювалась організаторська і масово-політична робота серед населення, комітети незаможних селян та профорганізації активніше взялися за соціалістичну перебудову.
Парторганізації міста очолили трудовий ентузіазм трудящих, мобілізували їх на виконання рішень XIV з'їзду ВКП(б). 1926 року поблизу Первомайська відкрито кам'яний кар'єр, пущено в дію цементно-бетонний завод, який постачав матеріали для промислового і сільського будівництва. Відновлено залізничний міст через Південний Буг. Машинобудівний завод ім. 25 Жовтня освоїв випуск двигунів. У мобілізації робітничого класу на трудові звершення брали активну участь і 10 профспілкових організацій, які 1927 року об'єднували понад 6 тис. робітників. Вони зосередили свою увагу на підвищенні продуктивності і дисципліни праці, розгортанні ударництва, зміцненні змички міста з селом. Велику роботу проводили комсомольці. Якщо 1921 року в 7 комсомольських осередках налічувалося 430 комсомольців, то 1931 року в 19 організаціях - понад 2 тисячі. Юнаки та дівчата брали участь у комуністичних суботниках на відбудові промисловості і транспорту, благоустрою міста, допомагали створювати перші артілі, організовували
лікнепи для неписьменних комсомольців, збирали гроші у фонд допомоги революціонерам і робітникам-страйкарям капіталістичних країн. 6 листопада на честь 11 роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції первомайські робітники завершили спорудження гідроелектростанції на Південному Бузі, яка дала струм машинобудівному заводу, олійницям, шкірообробним підприємствам. Розпочалася механізація трудомістких процесів на гранітних кар'єрах. У 1928 році окружний партійний комітет відзначив ударну роботу слюсаря електростанції комуніста Ф. С. Яровенка.
В 1924 році в місті створено перше сільськогосподарське товариство, яке з допомогою державних кредитів за перший рік господарювання досягло значних успіхів і одержало 1381 крб. прибутку. В 1929-30 рр. окружком КП(б)У і 18 партійних організацій міста, керуючись рішеннями XV з'їзду партії, провели велику роботу щодо колективізації сільського господарства. На допомогу сільським парторганізаціям окружком КП(б) України направив 72 комуністів і комсомольців. З Артемівська приїхало 144 двадцятип'ятитисячники для проведення суцільної колективізації.
Навесні 1931 року в районі вже було колективізовано 86 проц. селянських господарств. Лише на території міста та його околиць організовано 14 колгоспів. 1931 року 250 ударників Первомайська подали допомогу всім колгоспам району в ремонті інвентаря і налагодженні організації праці. З
1934 по 1941 рік кожне підприємство міста постійно шефствувало над одним з колгоспів району.
З червня 1930 року, після ліквідації Первомайського округу, місто стало центром району Одеської області. Райком і міськком партії, виконкоми районної і міської Рад розгорнули роботу щодо мобілізації трудящих на {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}дострокове виконання завдань першої п'ятирічки. Колективи підприємств включилися в змагання за виконання і перевиконання виробничих планів, у рух раціоналізаторів і винахідників. В 1934 році питома вага промислової продукції в економіці міста складала 78,3 проц. Перевиконували плани заводи - машинобудівний ім. 25 Жовтня, пивоварний, гідроелектростанція, цегельня, тракторна база, кондитерська і цукеркова фабрики тощо, відкрито гранітовидобувні кар'єри. В роки другої п'ятирічки робітники підприємств брали активну участь в боротьбі за зниження собівартості продукції. Широко розгортався патріотичний рух ударних бригад. Заспівувачами соціалістичного змагання стали робітник механічного цеху заводу ім. 25 Жовтня О. 3. Пономарьов, який виконував по 4-5 змінних норм, по 3 норми виконували С. П. Токар, Т. Г. Мусієнко і О. Д. Плахотнюк. На підприємствах організовувалися школи підвищення кваліфікації, де в 1935 році навчалося 1470 чоловік. Важливу роль у розгортанні творчої ініціативи робітників відігравали виробничі наради. Напередодні війни в місті з'явилися нові підприємства: молочний завод, м'ясо- та птахокомбінати. На той час тут було також дев'ять промислових артілей.
У 1938 році Первомайськ віднесено до розряду міст обласного підпорядкування, в якому 1940 року проживало понад 33 тис. чоловік. Протягом довоєнних п'ятирічок житлова площа міста порівняно з 1925 роком зросла вдвоє і становила понад 150 тис. кв. метрів. Було забруковано 21 тис. кв. метрів вулиць, насаджено парк, 8 скверів. Працювали 3 лікарні на 125 ліжок, 6 аптек. Розширилися міська і дитяча стоматологічна поліклініки, дитяча консультація, будинок санітарної освіти. Медичний персонал налічував 70 чоловік, в т. ч. понад 20 лікарів. Значна увага
приділялася фізкультурній та оборонній роботі. Добровільні спортивні товариства «Авангард», «Динамо», «Спартак», «Буревісник» об'єднували понад 1,5 тис. членів. При клубах працювали стрілецькі, санітарні та інші оборонні гуртки. В 1931 році в місті запроваджено загальну семирічну освіту, а до 1938 року повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 1941 року в 17 первомайських школах 5 тис. дітей навчали близько 300 вчителів. Понад тисячу юнаків і дівчат вчилися в індустріально-технічній, сільськогосподарській, економічній, педагогічній та фельдшерсько-акушерській школах.
Тут діяло 3 загальноміських, 18 профспілкових клубів і червоних кутків на підприємствах та навчальних закладах. Працювали Палац піонерів та бібліотека на 10 тис. примірників. Понад 100 тис. книг було в міській для дорослих, дитячій, 17 шкільних та 9 профспілкових бібліотеках. В серпні 1935 року з колишніх драм- гуртківців при райсельбуді організувався робітничо-колгоспний театр, невдовзі він став обслуговувати всі північні райони області і дав початок Первомайському народному театрові. В організації роботи театру велику роль відіграла відома актриса Ф. П. Зарницька, яка з 1889 року працювала в трупі одного з корифеїв українського театру М. Л. Кропивницького, згодом у трупі Г. Деркача. 1931 року вона переїхала до Первомайська.
Для проведення серед трудящих агітаційно-масової роботи агентство «Укрфільм» в 1934-1935 рр. відряджало на підприємства, а в гарячу пору жнив на поля колгоспів Первомайщини свої бригади. Взимку 1935 року міський радіовузол вперше транслював матеріали з місцевого життя. Того ж року в місті відкрито звуковий кінотеатр «Зустрічний». Через рік при райвідділі наросвіти організовано хорову капелу у складі 25 аматорів, якою керував учитель Г. І. Мілаш. Учасники художньої самодіяльності виступали з концертами навіть на республіканську радіосітку.
В 1932 році створено міжрайонний відділ історії партії, який збирав матеріали з історії революційного руху колишнього Первомайського округу. Понад 20 тис. археологічних знахідок експонувалося в Первомайському краєзнавчому музеї, відкритому ще в 1927 році. Сюди поступили майже всі знахідки Бузької експедиції Народного комісаріату освіти УРСР, яка в 1930-1931 рр. вивчала береги Південного Бугу від річки Бакшали до Сабатинівки.
У здійсненні планів соціалістичного будівництва і розвитку творчої активності трудящих вирішальну роль відігравали 41 первинна парторганізація, в яких об'єднувалося 618 комуністів, і 38 комсомольських, де налічувалося 920 юнаків і дівчат. 90 депутатів міськради спрямовували свої зусилля для мобілізації трудящих Первомайська на виконання виробничих планів підприємств, на дальший розвиток культури. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Напад фашистської Німеччини на Радянську країну перервав мирне будівництво. Виховані Комуністичною партією в дусі радянського патріотизму більше 5 тис. первомайців пішли на фронт. Міськком партії і міськвиконком вживали заходів для перебудови економіки на воєнний лад. З міста в глибокий тил країни було вивезено понад 700 вагонів з верстатами, готовою продукцією, сировиною та матеріалами. У липні 1941 року до загонів народного ополчення вступило понад 2 тис. чоловік. 2 серпня гітлерівські моторизовані частини і танкові з'єднання групи армій «Південь» прорвалися до Первомайська в тил 6-й і 12-й радянським арміям. Наступаючи вздовж Південного Бугу, сюди вийшла фашистська танкова дивізія «Мертва голова» й есесівська моторизована дивізія 1-ї танкової групи армій «Південь». Частина наших військ вела запеклі бої в оточенні до 7-го серпня. Але сили ворога переважали. З серпня 1941 року гітлерівські війська вдерлися в місто.
Німецькі і румунські загарбники поділили місто: перші окупували Ольвіополь і Богопіль, другі - Голту. Уже в перші дні фашисти розстріляли більш як тисячу жителів. На вулицях Голти з'явився наказ, в якому доводилося до відома населення, що Первомайський, Любашівський, Кривоозерський, Врадіївський і Доманівський райони об'єднані в єдину адміністративну одиницю - Голтянський повіт губернаторства Трансністрії. Префект повіту, підполковник М. Ісопеску, резиденцією якого була Голта, наказував громадянам підкоритися владі окупантів, протягом 3-4 днів здати всю зброю місцевим органам поліції і сільським управам. За невиконання наказу префект погрожував суворою розправою-
Але окупанти не змогли зламати волю радянських людей, їх віру в неминучу перемогу Червоної Армії. Навесні 1942 року залізничник О. П. Аркуша організував підпільну групу з робітників депо станції Голта. Підпільники друкували на машинці і розклеювали листівки, зведення Радянського Інформбюро, викрадали
зброю з німецьких ешелонів. За доносом зрадника 17 лютого 1943 року було заарештовано О. В. Зайцева, Ф. О. Абрамова та інших. Група припинила свою діяльність. Іншу групу залізничників очолив Г. Я. Калиновський. Підпільники зволікали ремонт паровозів, допускали брак, псували сільськогосподарські машини на полях поблизу Первомайська, збирали і переправляли партизанам зброю, медикаменти. Але весною 1943 року фашисти напали на слід цієї групи й заарештували її членів.
На місце загиблих ставали інші патріоти. Місцевий житель комуніст Ф. С. Загубелюк створив підпільну групу з 24 чоловік. Патріоти постачали партизанам зброю, боєприпаси, продовольство. 18-річна паспортистка Л. Сокуренко передавала підпільникам бланки паспортів для втікачів з фашистського полону.
У вересні 1943 року гітлерівці заарештували Ф. С. Загубелюка, але, щоб викрити всю організацію, незабаром випустили його. 21 січня 1944 року з групою товаришів він готувався переправитися в ліс до партизанів. Та вночі есесівці заарештували весь актив групи і після нелюдських катувань 11 лютого розстріляли в глиняному кар'єрі біля цегельні.
Одночасно з групою Загубелюка у місті виникли підпільні групи на гідроелектростанції та на станції Голта. Усього в роки окупації у Первомайську діяло шість підпільних організацій і груп. Вони підтримували між собою зв'язки через комсомольців В. Ф. Петренка і Г. О. Садлінського, а через Ф. С. Загубелюка - з Одеським і Миколаївським підпіллям.
Голта стала центром керівництва підпільними бойовими групами в Голтянському повіті. У жовтні 1943 року тут відбулася повітова партійна конференція, на якій обрано підпільний повітовий парткомітет. Командиром підпільних бойових груп і партизанських загонів повіту став старший лейтенант, комуніст А. Т. Мазепа. Підпілля Первомайська було зв'язано з
партизанським загоном «Південний» (командир І. Г. Лісняк), який діяв у Голованівському лісі, а також із загоном «Буревісник» (командир І. О. Кухаренко), що розмістився в Савранських лісах. Патріоти доставляли партизанам продовольство, медикаменти, зброю.
Багато первомайців, що не входили до підпільних організацій, активно допомагали в боротьбі проти фашистів. Так, К. П. Морозова (нині пенсіонерка), працюючи бухгалтером у лікарні, діставала ліки і бинти для партизанів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
22 березня 1944 року частини 32-го стрілецького корпусу (командир двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант О. І. Родімцев) з боями вступили у Первомайськ. У визволенні міста брали участь: 13-а гвардійська стрілецька дивізія (командир генерал-майор Г. В. Бакланов), 16-а механізована бригада під командуванням полковника М. В. Хотинського, 8-а гвардійська повітрянодесантна дивізія (командир генерал-майор М. А. Богданов і 29-а зенітноартилерійська дивізія (командир полковник М. А. Вялов). 8-й гвардійській повітрянодесантній дивізії і 29-й зенітноартилерійській дивізії присвоєно найменування «Первомайських». Всім військам, що визволяли місто, наказом Верховного Головнокомандування від 22 березня 1944 року оголошено подяку, а в Москві на їх честь дано салют 12-ма артилерійськими залпами із 124 гармат.
Близько 8 тис. жителів Первомайська захищали Батьківщину від німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Відважний танкіст, вихованець середньої школи № 16 Я. М. Лобов і льотчик-капітан С. М. Мельник, який повторив легендарний подвиг О. П. Маресьєва, удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Розвідник В. Г. Тараненко - повний кавалер ордена Слави. Учасник громадянської війни Я. І. Мельник у 1941-1942 рр. працював у штабі партизанського руху при ЦК КП(б)У, з жовтня 1942 року по січень 1943 він секретар Сумського підпільного обкому КП(б)У. Згодом Я. І. Мельник командував партизанським з'єднанням, яке за завданням ЦК КП(б)У пройшло 6,5 тис. км по ворожих тилах і провело 114 боїв з гітлерівцями.
Яскраву сторінку в історію міста вписали первомайці, заліковуючи рани, заподіяні війною. За 968 днів «господарювання» німецько-румунські загарбники повністю знищили міське господарство, вивезли найцінніше устаткування, пограбували колгоспи і промислові артілі, краєзнавчий музей. Вороги підірвали завод ім. 25 Жовтня, депо, залізничний і два дерев'яні мости через Синюху та Південний Буг, елеватор, гідроелектростанцію, спалили залізничну станцію. Перетворили на руїни 13 шкіл з 17, з 12 приміщень медичних закладів збереглося лише 3. Гітлерівці закатували і розстріляли 5569 чоловік, 200 - вивезли до Німеччини.
Відновлені міські комітети партії і комсомолу, міськвиконком мобілізували трудящих на відбудову народного господарства і надання допомоги Червоній Армії. Насамперед було відбудовано залізничний міст, що зв'язував фронт з тилом. До кінця 1944 року трудящі міста звели також два тимчасових мости через річки Південний Буг і Синюху, підготували до роботи в зимових умовах допоміжні і побутові цехи службового вузла станції Голта. Стали до ладу 2 олійниці, ливарний цех та електростанція на 50 тис. квт, завод ім. 25 Жовтня, всього - 17 цехів підприємств і 7 май
стерень побутового обслуговування. Відроджувати завод ім. 25 Жовтня допомагали первомайцям будівельники Харкова. Через рік введено в дію м'ясо- і промкомбінати, два млини, хлібозавод. Для забезпечення потреб промисловості почав діяти енергопоїзд потужністю 1 тис. квт. Заново створено швейно-взуттєві майстерні облмісцевпрому. На залізничній станції Голта споруджено депо, механізовані майстерні. Вже 1944 року 12 приміських колгоспів достроково виконали план хлібозаготівель і здали додатково 17 тис. пудів зерна у фонд оборони.
Партійна організація міста, в якій на червень 1944 року налічувалося 77 комуністів, розгорнула масово-політичну роботу серед населення. По півтори - дві норми виконували на відбудовчих роботах, а потім у цехах робітники заводу ім. 25 ЖовтняМ. Волощаненко, В. Криворученко, М. Уляницька, І. Добровольський, М. Шевченко, І. Козачинський, С. Булгак, Б. Довжук. Фронтова комсомольсько- молодіжна бригада А. Бондаренка щомісяця перевиконувала завдання більш як на 200 проц. За трудові успіхи 1944 року колективу заводу ім. 25 Жовтня вручено перехідний Червоний прапор міського комітету КП(б)У і міськвиконкому. Міська Рада і міськком
комсомолу влаштували недільники, на яких відремонтовано приміщення 12 шкіл, 3 лікарень і поліклініки. 700 комсомольців 47 первинних організацій відпрацювали в позаурочний час по 50 годин кожний. У квітні 1944 року 4 тис. дітей знову сіли за парти. Того ж року відкрито дитячі ясла на 100 і сезонні - на 140 місць, кінотеатр, бібліотеку.
З великим ентузіазмом взялися трудящі міста за дострокове виконання першого післявоєнного п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства. Партійні, комсомольські, профспілкові організації очолили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}соціалістичне змагання. Комсомольсько-молодіжна бригада В. М. Погорілової із заводу ім. 25 Жовтня ІІ946 року посіла третє місце в країні серед молодіжних колективів. Молоді ливарники цього заводу Б. Ф. Шостак, О. Ф. Кузєв виконували по 2-3 змінні норми, а складальник Р. М. Бачинський, формувальник І. А. Домбровський і коваль Б. І. Шевілько у 1948 році - по 7-8 річних норм. Новатор Г. С. Нежевенко, сконструювавши унікальний токарний верстат, протягом четвертої п'ятирічки виконав 22 річні норми. За широке впровадження швидкісних методів роботи у 1950 році йому присуджено Державну премію СРСР. На XVII і XVIII з'їздах Комуністичної партії України Г. С. Нежевенко обирався кандидатом у члени ЦК КП України. Він автор брошури «Мій метод швидкісної обробки деталей».
Завдяки героїчним зусиллям трудівників 21 грудня 1950 року підприємства Первомайська завершили план четвертої п'ятирічки, а колектив заводу ім. 25 Жовтня виконав п'ятирічку за 4 роки. На кінець п'ятирічки приміські колгоспи освоїли довоєнну площу орної землі і вже 1948 року досягли довоєнного валового збору зерна. Приріст зерна за 1945-1948 рр. становив 47 проц. У 1950 році після об'єднання колгоспів на базі 12 дрібних сільськогосподарських артілей створено 4 великі господарства, які обслуговували Первомайська та Підгур'ївська МТС. За досягнення в галузі сільського господарства ланкова колгоспу ім. Леніна Є. К. Карлюга в 1952 році була удостоєна
звання Героя Соціалістичної Праці. Дальшого розвитку набула економіка міста в роки п'ятої п'ятирічки. Протягом 1951-1955 рр. значно розширили випуск валової продукції завод ім. 25 Жовтня, швейна фабрика, м'ясокомбінат, каменедробарка, гранітовидобувний кар'єр № 3, авторемонтні майстерні. 1955 року здано в експлуатацію цукровий завод. З 12 підприємств союзно-республіканського підпорядкування 9 перевиконали п'ятирічні плани, а м'ясокомбінат вже в 1954 році дав додатково продукції на 500 тис. крб. Тільки впровадження рацпропозицій дало змогу заводу ім. 25 Жовтня заощадити протягом п'ятирічки 105 тис. крб. Підприємства місцевої промисловості завершили п'яту п'ятирічку на 4 місяці раніше строку: Випуск валової продукції всіх 23 підприємств протягом 1951-1955 рр. збільшився удвічі проти першої післявоєнної п'ятирічки.
Наслідуючи почин московських залізничників робітники підприємств, будов і транспорту Первомайська напередодні XXI з'їзду КПРС розгорнули змагання за звання ударників і колективів комуністичної праці. Першими завоювали це звання бригади К. М. Пержинської (швейна фабрика), Л. В. Піпки (завод ім. 25 Жовтня), Н. Власенка, А. Ченчика, І. Дрозда, Б. Савескула (станція Голта). Напередодні 43-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції звання підприємства комуністичної праці присвоєно швейній фабриці. Десятки робітників, інженерно-технічних працівників заводу ім. 25 Жовтня розробили і впровадили у виробництво дизель нової конструкції потужністю 450 кінських сил. Це був подарунок машинобудівників XXII з'їздові КПРС.
У 1964 році підприємством комуністичної праці став Первомайський рейкозварювальний поїзд № 13, який першим в країні освоїв електротермічне зварювання рейок і електроконтактне зварювання безпосередньо в колії, що дало можливість на кожному кілометрі колії заощаджувати по 270 крб. Міськком партії (в 94 парторганізаціях міста об'єднувалося тоді 2829 комуністів) і міськвиконком широко практикували семінари, зльоти бригад і ударників комуністичної праці, організували змагання за «українську годину» тощо.
За роки семирічки на промислових підприємствах міста введено в дію 19 автоматичних, напівавтоматичних і потокових ліній. Здано в експлуатацію нову лінію електропередач, електропідстанцію, телевізійний ретранслятор, відкрито будинок зв'язку з автоматичною телефонною станцією на 2 тис.
номерів. Багато зробили для прискорення технічного прогресу передовики виробництва, раціоналізатори і винахідники. Тільки 1964 року у виробництво впроваджено 270 пропозицій та винаходів з річним ефектом 119,9 тис. карбованців.
Значних успіхів за роки семирічки досягли працівники сільського господарства. Радгосп «Первомайський» (радгосп був організований в 1960 році на базі колгоспів «Всесвітній Жовтень», «Перше травня», ім. Сталіна) в 1965 році продав державі 62 тис. цнт хліба, в т. ч. пшениці - 44,8 тис. цнт; колгосп ім. Леніна - понад 20 тис. цнт хліба. Чабан з колгоспу «Перше травня» М. М. Теодор став Героєм Соціалістичної Праці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За дострокове виконання семирічного плану понад 50 передовиків міста удостоєно урядових нагород, серед них ордена Леніна - робітниця цукрового заводу Г. Новошицька, стерновий заводу ім. 25 Жовтня В. Г. Борис, директор швейної фабрики А. С. Чернецький; ордена Трудового Червоного Прапора - електрозварник цукрового заводу О. К. Музика, старший майстер заводу ім. 25 Жовтня О. Л. Синявський та інші.
У соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції промислові підприємства міста ще 12 грудня виконали завдання першого року п'ятирічки. Понад план випущено промислової продукції на 3 млн. 863 тис. крб.
За виробничі успіхи колектив заводу ім. 25 Жовтня одержав пам'ятні Червоні прапори ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок, а також Миколаївського обкому КП України і облвиконкому, Первомайського міськкому КП України і міськвиконкому. Пам'ятний Червоний прапор обкому КП України і облвиконкому вручено колективу пивзаводу, а пам'ятні Червоні прапори Первомайського міськкому партії і міськвиконкому - колективам швейної фабрики і молочноконсервного комбінату.
Новими трудовими успіхами зустріли первомайці 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Промислові підприємства міста внесли у Ленінський фонд п'ятирічки 19 млн. 253 тис. крб. 300 робітників заводу ім. 25 Жовтня, ставши на ленінську вахту, ще до квітня 1969 року виконали п'ятирічні завдання. За почином московської ткалі М. С. Іванникової колектив швейної фабрики зекономив понад 7,2 тис. кв. метрів тканини і додатково пошив 150 чоловічих костюмів. Завод будівельних матеріалів 6 днів під час передювілейного змагання працював на зекономленій електроенергії і два дні - на зекономленому паливі. Колектив молочноконсервного комбінату, який 14 кварталів підряд вів перед у всесоюзному змаганні серед підприємств м'ясної і молочної промисловості СРСР, нагороджений Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС; колектив птахокомбінату - Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради профспілок; Ленінську Почесну грамоту обкому КП України, облвиконкому і облпрофради вручено колективу цукрозаводу. Робітники та інженерно-технічні працівники рейкозварювального поїзда вперше у нашій країні освоїли роботи по відновленню старих рейок, за що колектив цього підприємства в 1969 році було нагороджено дипломом Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР. Групу інженерно-технічних працівників заводу нагороджено срібними і бронзовими медалями виставки.
До Книги ленінської трудової слави занесено колективи ливарного цеху заводу ім. 25 Жовтня, дільниці для виготовлення сувенірів фабрики пластмасових виробів, молочноконсервного комбінату, птахокомбінату, медичного училища - всього 18 підприємств і установ та 60 передовиків. 2367 первомайців нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Під час святкування 53-х роковин Великого Жовтня колектив Первомайського цукрового заводу за успіхи в соціалістичному змаганні одержав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради та першу грошову премію в розмірі 5250 карбованців.
Промислові підприємства міста достроково - 5 листопада 1970 року - виконали завдання восьмого п'ятирічного плану. Понад план випущено промислової продукції на суму більш як на 25 млн. крб. За роки п'ятирічки на околицях міста виросли нові сучасні підприємства - каменедробильний
завод «Граніт», овочеконсервний та хлібозавод, перша черга заводу «Фрегат». Завод також освоїв виробництво потужних дощувальних установок, які користуються великим попитом не лише на Україні, айв інших республіках. Продукція підприємств міста експортується більше ніж в 30 країн світу.
Значно перевиконали планові завдання колгосп ім. Леніна і радгосп «Первомайський». Так, за роки восьмої п'ятирічки виробництво зерна в колгоспі ім. Леніна досягло понад 200 тис. цнт, молока - 62 тис. цнт, м'яса - 25 тис. цнт, овочів - 21 тис. цнт. Урожайність зернових зросла на 4,9 цнт, в радгоспі «Первомайський» - на 3,8 центнерів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За успішне виконання планових завдань молочноконсервний комбінат було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Ордена Леніна удостоєні Г. І. Грабовська - апаратниця молочноконсервного комбінату, П. А. Ткаченко- токар заводу імені 25 Жовтня, К. І. Громова - штукатур будівельного управління № 16; ордена Жовтневої Революції - В. С. Бойченко - апаратник цукрового заводу, А. С. Данько - токар заводу ім. 25 Жовтня, Г. М. Івакін - майстер заводу ім. 25 Жовтня, М. К. Квасов - електромонтер швейної фабрики, М. М. Стригер - робітник пивоварного заводу, Г. Я. Козачок - тракторист радгоспу «Первомайський» та інші.
Колективи промислових підприємств міста успішно виконали соціалістичні зобов'язання, взяті ня честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України. Першим рапортував про виконання зобов'язань завод будівельних матеріалів, колектив якого 17 березня, в день відкриття XXIV з'їзду КП України, завершив план першого кварталу. На 11 днів раніше строку виконав передз'їздівські зобов'язання колектив об'єднання «Міжколгоспбуду». 24 березня рапортував про завершення виробничої програми першого кварталу колектив каменедробильного заводу «Граніт», 25 березня - будівельного управління № 16, меблевої фабрики та пивоварного заводу, 26 березня - міського харчокомбінату. Достроково виконали також соціалістичні зобов'язання на честь партійних з'їздів колективи заводів «Фрегат», ім. 25 Жовтня та швейної фабрики, трудівники колгоспу ім. Леніна та радгоспу «Первомайський».
За роки дев'ятої п'ятирічки в Первомайську передбачається спорудити м'ясокомбінат, другу чергу заводів «Фрегат» та збірного залізобетону, а також заводу по ремонту будівельних і шляхових машин, реконструювати завод ім. 25 Жовтня, фабрику пластмасових виробів. Намічено звести 56 тис. кв. метрів житла, тобто в 1,5 раза більше, ніж у минулій п'ятирічці, приміщення 3 загальноосвітніх шкіл, 4 дитячих садків, автовокзал, широкоформатний кінотеатр, поліклініку, лікарню та пологовий будинок, два комбінати побутового обслуговування, 6 магазинів, 6 їдалень. Буде газифіковано понад 2000 квартир.
З розвитком економіки зростає і впорядковується місто. За 1956-1970 рр. його житловий фонд збільшився на 60 тис. кв. метрів. Протягом семирічки і п'ятирічки збудовано готель «Первомайський», два гуртожитки для робітників заводів ім. 25 Жовтня та «Фрегат», будинок культури автомобілістів, дитячі садки і дитячий комбінат, міський автовокзал, 15 підприємств громадського харчування, 4 магазини, двоповерховий універмаг, хлібозавод тощо. В експлуатацію введено ще 6 км мережі міського водопроводу. Прокладено 16 км доріг з твердим покриттям та 19 км тротуарів. Навесні і влітку місто потопає в зелені садів і парків. До послуг трудящих міста - 59 магазинів.
У Первомайську є лікарня на 220 ліжок, 12 лікувально-профілактичних закладів на 600 ліжок. Функціонують санепідемстанція, станція швидкої допомоги, будинок санітарної освіти, 13 дитячих дошкільних закладів. В місті працює 146 лікарів і 437 середніх медичних працівників. Заслуженою пошаною користується лікар Б. Ю. Капон - учениця академіка Філатова, яка 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджена медаллю «За трудову доблесть».
В 15 масових і 3 школах робітничої молоді навчається понад 9,9 тис. чоловік, працюють 637 вчителів. Вчительці В. Є. Коло
совій присвоєно звання заслуженої вчительки УРСР. В 1961 році у Первомайську відкрито загальнотехніч- ний факультет Одеського технологічного інституту, де навчається без відриву від виробництва понад 1,5 тис. студентів. До їх послуг - добре обладнані лабораторії і кабінети, у
створенні яких активну участь брали колективи промислових підприємств міста, зокрема, заводу ім. 25 Жовтня, цукрового заводу, рейкозварювального поїзду, швейної фабрики. 1969 року збудовано новий навчальний корпус. 1963 року в Первомайську відкрито навчально-консультаційний пункт Харківського машинобудівного технікуму, де заочно вчиться 330 студентів. Уродженцями міста є відомий архітектор Л. О. Бумажний, який за проект цілісної забудови житлових масивів і кварталів {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}став лауреатом Державної премії СРСР; український радянський композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР М. М. Вілінський (1888-1956); доктор технічних наук, професор, завідуючий кафедрою Київського політехнічного інституту В.С.Кочо. В Первомайську народилися і провели юнацькі роки поети М. С. Вінграновський і В. Д. Колодій.
1968 року в місті споруджено палац культури на 400 місць і кінотеатр «Космос». Є також 7 профспілкових будинків культури та клубів, 24 червоні кутки на підприємствах. При міському будинку культури працює самодіяльний театр, якому в 1959 році присвоєно звання самодіяльного народного драматичного театру. З 1950року народним театром керує режисер М. Ф. Бондаренко. Актори цього театру десятки разів виступали на сценах міста, району і області. 30 колективів художньої самодіяльності міста об'єднують понад 1000 чоловік, в ще самодіяльний хор учителів, якому в 1965 році присвоєно звання самодіяльної хорової капели. В 51 бібліотеці міста близько 470 тис. книг, ними користуються понад 35 тис. читачів. В 36 первинних організаціях товариства «Знання» беруть участь понад 600 чоловік.
В місті працюють, два народні університети: здоров'я та соціалістичної законності. Тут споруджено пам'ятники В. І. Леніну, встановлено пам'ятники і обеліски на честь загиблих героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
У зв'язку з 50-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції Президія Верховної Ради СРСР нагородила орденами і медалями 68 первомайців, активних учасників боротьби за Радянську владу. Ордена Леніна удостоєно колишнього командира полку Чапаєвської дивізії С. М. Сидорова, ордена Трудового Червоного Прапора - активного учасника соціалістичного будівництва Ф. М. Медведєва, ордена Червоної Зірки - активних учасників громадянської війни М. І. Євстратьєва, С. А. Кальницького.
Неодмінною умовою успішного виконання трудящими міста планів господарського та культурного будівництва є невпинне зростання організуючої і мобілізуючої ролі партійних організацій. Зараз у 97 первинних партійних організаціях Первомайська 3423 комуністи і кандидати в члени КПРС. Армія комсомоли налічує в своїх лавах 4884 юнаків і дівчат, об'єднаних в 61 первинній організації. У 1968 році за мужність і відвагу, проявлені комсомольцями та молоддю у роки Великої Вітчизняної війни, активну роботу по вихованню молоді й у зв'язку з 50-річчям ВЛКСМ Первомайську районну комсомольську організацію нагороджено орденом Вітчизняної
війни 1-го ступеня. На підприємствах, в організаціях і установах діють 75 профспілкових організацій, в яких 21 тис. членів профспілки. До Первомайської Ради обрано 200 депутатів, серед них 109 комуністів, 30 комсомольців, 88 жінок. При Раді працюють 14 постійно діючих комісій. Депутатами обласної Ради обрані 6 трудівників Первомайська: слюсар машинобудівного заводу ім. 25 Жовтня О. Г. Усяков, бригадир мулярів-штукатурів будівельного управління № 16 М. К. Берловський, робітниця кондитерського цеху міськхарчокомбінату В. Я. Вердиш, голова виконкому, міської Ради депутатів трудящих О. Ф. Щербина, швачка швейної фабрики Н. В. Куц, робітниця фабрики пластмасових виробів Л. І. Криворученко.
Партійні та комсомольські організації надають велику допомогу міській Раді, сприяють посиленню її впливу на розвиток господарства і культури. Трудящі міста спрямовують свою енергію, розум і волю на перетворення в життя історичних настанов Комуністичної партії в будівництві комунізму в нашій країні.
Первомайськ - центр району, площа якого - 1,3 тис. кв. км, населення - 41,9 тис. чоловік (без міста Первомайська). В районі - 66 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній і 17 сільським Радам; 18 колгоспів, 3 радгоспи, 97,5 тис. га орної землі; 7 промислових підприємств, 3 будівельні організації; 8 лікарень, 29 фельдшерсько-акушерських пунктів, 11 пологових будинків; 52 школи, радгосп-технікум; 64 будинки культури і клуби, 48 бібліотек.
Поблизу міста виявлено рештки поселень доби неоліту і бронзи (VI та II тис. до н. е.), могильник кіммерійських часів (X-VIII ст. до н. е.), а також скіфське поселення та поселення черняхівської культури, на якому знайдено римські монети II-IV ст. н. е. Розкопано, крім того, поховання кочівників IX-XII ст. н. ери.
У 1420 році поблизу сучасного міста литовський князь Вітовт спорудив арковий міст через Південний Буг, по якому проходив торговий шлях з Київщини і Брацлавщини на Очаків і Качибей (пізніше Хаджибей). З 1569 року територією між Південним Бугом, Синюхою і Кодимою володіла шляхетська Польща, правобережжям Південного Бугу - кримські татари, а лівобережжям - запорізькі козаки. Для захисту запорізьких земель та поселень від нападу польської шляхти, татар і турків на лівому березі річки Синюхи, при її впадінні в Південний Буг, в 1676 році було збудовано укріплення, яке дістало назву Орлика (від місцевого урочища Орелі). Для дальшого зміцнення кордонів країни російський уряд в жовтні 1743 року зобов'язав миргородського полковника В. Капніста і французького
інженера де-Боскета на місці запорізького укріплення збудувати 6-ти бастіонний Орликівський шанець, який згодом підпорядковувався фортеці святої Єлизавети (пізніше м. блисаветград). У ньому несли службу козаки. Поряд виникла слобода Орлик, яка поклала початок одній з частин нинішнього міста. Через неї проходив шлях з Польщі на Очаків і Хаджибей.
У 1763 році Орлик згадується вже як містечко, значну частину населення якого становили ремісники. Через рік тут були засновані прикордонне комісарство та митниця, дозволялося селитися купцям. 22 березня того ж року вийшов указ про розширення торгівлі з Туреччиною і дальше укріплення містечка. У 1769 році татари, що напали на південні російські кордони, спалили Орлик та навколишні хутори, зруйнували шанець і взяли в полон близько тисячі мирних жителів. Друга російська армія, яка в 1770 році підійшла до Орлика, відновила укріплення і батареї. Тоді ж містечко перейменовано на честь Катерини II - на Єкатерининшанець, а 1781 року - на Ольвіополь (назва ця походить від давньогрецької колонії Ольвії). 22 січня 1784 року Ольвіополь став повітовим містом Катеринославського намісництва. З огляду на його зручне розташування тут вирішили збудувати фортецю, але після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Ольвіополь втратив стратегічне значення. В 1799 році його населення становило 835 чоловік. Після ліквідації намісництва місто стає посадом і лише через 13 років-знову повітовим містом вже Новоросійської, з 1802 року - Миколаївської, а з 1806 року - Херсонської губерній.
Козаки та українські селяни-втікачі заснували на правому березі Південного Бугу т. зв. ханську слободу Голту (нині частина міста Первомайська). Її назва походить від тюркського «олта» - низовина. В Голті 1764 року налічувалося до 30 хат. До 1791 року вона належала Туреччині і була центром каймаканства. За Ясським миром 1791 року Голта була приєднана до Росії. В лютому 1810 року її перетворено на передмістя Ольвіополя.
В цій же місцевості на лівому березі Південного Бугу, де проходив кордон з Туреччиною, 1750 року поляки збудували укріплення і карантинну заставу Богопіль, який поклав початок третій частині сучасного Первомайська, Першими селились тут молдавани, а також українці з Брацлавщини. Історія Богополя, Ольвіополя та Голти тісно пов'язана з антифеодальним рухом - гайдамаччиною. Один з гайдамацьких загонів під проводом Семена Шила в 1768 році дістався турецького міста Балти. Гайдамаки зажадали від турецького правителя видачі тих шляхтичів і орендарів, що втекли з містечка Палійового Озера, захопленого повстанцями. Діставши відмову,
козаки вирішили самі добути втікачів. Після короткочасного бою з турками Балта була взята, турки вигнані з міста, а шляхтичі й орендарі перебиті. Тоді ж гайдамаки зайняли і ханську слободу Голту, де теж вчинили розправу над шляхтичами. Це викликало невдоволення російських властей і згодом послужило підставою для винесення тяжких вироків полоненим гайдамакам. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1793 році Богопіль з возз'єднанням Правобережної України з Росією увійшов до її складу. Через рік він став центром однойменного повіту, а в 1796 році містечком Балтського повіту Подільської губернії. З часу заснування і до 1853 року Богопіль був родовим маєтком магнатів Потоцьких.
Ольвіополь же і Голта в 1829 році увійшли до складу четвертого Бузького уланського полку як військові поселення. Після ліквідації військових поселень Голта стала казенним селом Анан’ївського повіту Херсонської губернії. У 1859 році тут жило 1225 чоловік. 19 грудня 1860 року Ольвіополь, що належав до південних херсонських державних поселень, передано у відання міністерства внутрішніх справ. Він став заштатним містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, населення його тоді налічувало 3962 чоловіка.
Богопіль розвивався переважно як торговельно-ремісницьке містечко. Частина жителів займалася землеробством. Земля належала поміщикам, і за право споруджувати тут будинки і господарські приміщення треба було вносити високу орендну плату. Особливо великих утисків зазнавали кріпаки. Через тяжку панщину, введену Потоцьким, молдаванське населення ще в 1820 році залишило Богопіль і повернулося до Дністра. Барон фон Нолькен, який у 1853 році придбав містечко у Потоцьких, за свідченням його ж сучасників, зовсім «розорив маєток і селян, віднявши та змінивши інвентарні наділи. В 1861 році тут проживало понад 2 тис. чоловік. Під час реформи 1861 року наділи (переважно по 5 десятин) одержали лише 204 ревізькі душі. За поміщиком залишилось 1967 десятин кращих земель. Безземельне населення, як і раніше, орендувало землю.
Після селянської реформи 1861 року в Ольвіополі проживало 3117 міщан, дворян - 22, купців - 863, колоністів - 4, тимчасовозобов'язаних селян - 21, 97 військових і 53 відставних нижчих чини. До цієї кількості населення входили й 617 чоловік з 97 хуторів, заснованих на міських землях Ольвіополя купцями і міщанами. Жителі міста та навколишніх хуторів жили з хліборобства, тваринництва, овочівництва і бджільництва. Згідно планів генерального межування Ольвіополю належало 6425 десятин землі, з них 350 десятин відводилося під заселення міста, 2790-під ріллю та сіножаті; 2738 десятин - під хутори і пасовища. Церква володіла 297 десятинами, 250 десятин були непридатними для обробітку.
Крім заняття хліборобством, жителі Ольвіополя чумакували, наймалися доставляти зерно в Одесу, Миколаїв, Вознесенськ, а більш заможні возили з Дону сушену рибу, сіль і продавали в Кам'янці-Подільському та Старокостянтинові. Частина жителів ремісникувала, зокрема тут були муляри, ковалі, кравці, шевці, ливарники - всього 165 чоловік. Двічі на місяць відбувалися базари. В 70-х рр. XIX ст. тут діяло кілька невеликих підприємств, які переробляли сільськогосподарську сировину: 4 водяних млини, де працювало 18 робітників, ґуральня (12 робітників), олійниця (9 робітників), шкіряний завод (60 робітників). У Богополі працювали цегельний, гончарний, 2 свічко-сальних заводи, завод медоваріння, 21 кузня.
Велике значення для економічного розвитку Ольвіополя, Голти і Богополя мало введення у вересні 1867 року в дію залізничної дільниці Балта - Ольвіополь, через рік - Ольвіополь-Єлисаветград. 1869 року залізничну станцію з Ольвіополя переведено в Голту. В 1899 році збудовано вузькоколійку Ольвіополь- Рудниця. 1875 року в Голті вступив у дію механічний завод Гейне, який виготовляв
кінні молотарки, устаткування для млинів. В кінці 80-х рр. XIX ст. тут було
2 банки, механічний завод Фаатца, з 1870 року - завод Голтянського товариства пивоваріння, на якому працювало понад 40 робітників. Поблизу Голти відкрили гранітний кар'єр, де видобувався цінний будівельний камінь. Всього в Ольвіополі налічувалося 6 торговельних підприємств, в Богополі - 84, Голті - 21. Зростало населення. Наприкінці XIX ст. в Ольвіополі мешкало понад 8 тис., в Богополі - більше 7 тис., в Голті - 6,5 тис. жителів.
Розвиток промисловості викликав приплив робочої сили з інших місцевостей. Через Голтянсько-Богопільський продовольчо-лікувальний пункт . проходили заробітчани з північних українських і російських губерній на Мостове, Вознесенськ і Березівку. 1888 року тут побувало 7214 чоловік (з них 1167 жінок). Однак тільки 2664 чоловіка знайшли роботу в поміщицьких економіях. Решта пішла далі - в таврійські степи. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Тяжкими були умови праці робітників на місцевих підприємствах. На механічних заводах Голти робочий день тривав від 10 до 12 годин, а заробіток становив 40-50 коп. Неповнолітнім протягом першого року роботи власники підприємств не платили нічого, на другий рік - по одній копійці, на третій - по 2 копійки за робочий день.
Нещадна експлуатація викликала протести і обурення трудящих, які під впливом виступів робітників Одеси і Єлисаветграда ставали на шлях класової боротьби. 1903 року застрайкували робітники механічного заводу Гейне в Голті, вимагаючи зменшення робочого дня до 10 годин. їх підтримали пролетарі заводів Фаатца, шкіряного та інших підприємств. 1905 року в залізничних майстернях Голти розповсюджувалися листівки Єлисаветградського та Одеського комітетів РСДРП.
Виступи робітників мали великий вплив і на селян. В 1906 році повітовий справник доповідав одеському прокурору про мітинги в Голті і Ольвіополі, учасники яких вимагали роззброєння поліції. Серед селян теж розповсюджувалися прокламації та листівки. На початку 1906 року за дорученням Одеського комітету РСДРП Ю. Л. Афонін організував у Голті соціал-демократичну групу, яка проводила агітаційну роботу серед населення. В лютому членів цієї групи Ю. Л. Афоніна, 3. Крамаренка, А. Шмідта та інших заарештовано. При обшуку квартири Ю. Л. Афоніна знайдено багато брошур і газетних вирізок антиурядового змісту. Цього ж 1906 року виникла соціал-демократична група і в містечку Богополі під керівництвом вчительки Н. М. Ніфонтової.
В січні 1907 року притягалися до суду ольвіопольські міщани Д. П. Іванченко, У. Ш. Глухой та голтянський селянин І. Л. Євтушенко, які прилюдно закликали селян до повстання і розподілу поміщицької землі.
Незважаючи на репресії уряду, в Голті і Богополі продовжували діяти групи РСДРП. У жовтні в Голті сталися збройні сутички мобілізованих до армії селян
3 козаками. Указом міністра внутрішніх справ від 18 жовтня 1907 року в Ананьївському, блисаветградському та Балтському повітах, куди входили Голта, Ольвіополь і Богопіль, було оголошено надзвичайний стан строком на 6 місяців. В серпні 1908 року начальник херсонського жандармського управління доповідав департаменту поліції, що селяни Богополя і навколишніх сіл Балтського повіту настроєні проти уряду. Наступного року під час стягнення податків в Ольвіополі було вбито урядника.
В 1912 році в Голті, Богополі й Ольвіополі налічувалося близько 30 тис. чоловік. Більшість селян та міщан жила на околицях в убогих саманних хатах. Тільки в центрі височіли цегляні будинки, які належали багатіям. Робітники тулилися в холодних бараках. Вулиці не впорядковувалися. Протягом 1880-1882 рр. у Голті збудовано земську лікарню на 20 ліжок, кількість яких 1910 року збільшена до 30. Тут працювали 3 лікарі і 4 фельдшери, що обслуговували, крім Голти, Богополя і Ольвіополя, жителів 5 навколишніх сіл. 1913 року в Ольвіополі відкрито гімназію. Напередодні революції 1905-1907 рр. в усіх 3 населених пунктах було 6 земських шкіл, приватна жіноча гімназія, чоловіча міністерська гімназія, двокласна залізнична школа з п'ятирічним строком навчання, комерційне училище, З церковнопарафіяльні школи, 1909 року п'ятикласну школу збудувала єврейська община. Середні навчальні заклади створювалися здебільшого приватними особами, інколи - земством. У комерційному училищі, заснованому в Голті 1909 року, навчалися переважно сини багатіїв. В усіх школах було 1200 учнів. У 1907 році група місцевої інтелігенції на чолі з вчителькою Н. М. Ніфонтовою заснувала в Голті товариство благоустрою Голти, яке за рахунок приватних пожертвувань і доходів від аматорських спектаклів 1908 року відкрило в місті невелику бібліотеку.
Під час першої світової війни понад 3 тис. сімей Голти, Ольвіополя і Богополя залишилися без годувальників. Значно погіршало становище робітників. Тривалість робочого дня на заводі Гейне, який було передано у
відання одеського воєнно-промислового комітету, досягала 15-16 годин. Водночас на 30-40 проц. зросли ціни на товари першої потреби. Наприкінці 1916 року з Румунського фронту в Голту прибув «неблагонадійний» 8-й залізничний батальйон. Солдати принесли антивоєнні настрої. Деякі з них допомагали групі РСДРП (створена в березні 1917 року на заводі Гейне, керівник - Т. Рибицький, 1920 року став директором цього підприємства) вести революційну пропаганду серед населення. Зростав її вплив серед трудящих. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В березні 1917 року соціал-демократи організували в Голті демонстрацію з приводу повалення царизму, в якій пліч-о-пліч з трудящими Богополя, Ольвіополя йшли солдати 8-го залізничного батальйону.
В середині березня у всіх трьох населених пунктах були обрані місцеві Ради робітничих і солдатських депутатів. Проте до їх складу, крім більшовиків, потрапили меншовики й есери. Водночас виникли т. зв. громадські комітети Тимчасового уряду. Крім них, в Голті, Богополі і Ольвіополі діяли місцеві організації контрреволюційної націоналістичної Центральної ради, а в Голті т. зв. Триєдина українська рада.
Більшовики викривали антинародну політику Тимчасового уряду, угодовство меншовиків та есерів, боролись за ізоляцію від мас дрібнобуржуазних націоналістичних партій. Вони налагодили тісний зв'язок з більшовицькою організацією Одеси. Більшовиків підтримували багато робітників, які в червні об'єдналися у профспілки металістів і залізничників. В Голтянській Раді більшовики створили свою фракцію. Значну роботу вели вони й серед селян.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала політичне піднесення трудящих. В листопаді 1917 року в Голті, Ольвіополі і Богополі розквартирувався прибулий з фронту 17-й піхотний полк. На початку грудня
відбулася об'єднана нарада представників місцевих Рад, профспілкових організацій і полкового комітету, яка вирішила об'єднати всі революційні сили для боротьби за Радянську владу. Через кілька днів загальні збори трудящих постановили розпустити угодовську раду і створити єдиний радянський орган для трьох населених пунктів - Голтянський військово-революційний комітет у складі 15 чоловік. Ревком створив червоногвардійський загін, до якого ввійшли революційно настроєні солдати 17-го полку і місцева молодь.
В грудні 1917 року на підприємствах відбулися збори трудящих, які щиро вітали встановлення Радянської влади на Україні й вимагали розпуску контрреволюційної Центральної ради та її місцевих органів. Наприкінці січня 1918 року рішенням ревкому було розпущено т. зв. Триєдину раду у Голті. Ревком взяв під контроль роботу залізничних станцій, фінансових установ, телеграфу. Розгорнули роботу створені при ньому земельна і продовольча комісії. На колишніх заводах Фаатца і Гейне, паровому млині Гана та шкіряному заводі впроваджувався робітничий контроль. Земельна комісія приступила до здійснення ленінського Декрету про землю. Лише в Богополі селяни одержали близько 2 тис. десятин колишніх поміщицьких земель.
Коли в березні 1918 року до Голти, Богополя і Ольвіополя наблизилися австро- німецькі окупанти, створений ревкомом червоногвардійський загін допомагав частинам 1-ї революційної армії під командуванням О. І. Єгорова, яка прикривала напрямок Бірзула - Голта - Помічна, і завдав кайзерівцям рішучого удару в районі Балти. На станції Голта знаходився штаб командарма О. І. Єгорова. Однак невдовзі інтервенти і гайдамаки прорвалися на Помічну з півночі. Війська О. І. Єгорова відступили на Знам'янку. 18 березня окупанти зайняли Ольвіополь, Богопіль, Голту. Кривавий окупаційний режим підтримувався націоналістичною вартою і каральним загоном - «куренем смерті».
Вже у квітні утворюються підпільні партійні організації на колишньому заводі Гейне на чолі з Я. І. Мельником і на заводі Фаатца на чолі з А. П. Уляницьким. Підпільні групи підтримували тісний зв'язок з підпільним ревкомом (голова Й. Г. Кальницький). Комуністи за допомогою молоді розповсюджували листівки із закликом до боротьби проти інтервентів, вели агітаційну роботу серед солдатів німецького гарнізону. Розгорнувши підготовку до збройного повстання, вони створювали на заводах бойові групи.
В листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти залишили Голту, Богопіль, Ольвіополь, але в усіх трьох населених пунктах владу захопили т. зв. трудові ради петлюрівської Директорії. Більшовики згуртували навколо себе робітників для боротьби проти петлюрівців. Наприкінці лютого 1919 року члени бойової групи Голтянського механічного заводу пустили під укіс ворожий ешелон. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
7 березня 1919 року в Голту вступили радянські частини. Єдиний для 3-х наг селених пунктів ревком продовжив роботу щодо націоналізації підприємств і перерозподілу землі. Робітники брали активну участь у відбудові залізничних колій, мосту через Південний Буг, почали працювати шкіряний завод та пекарні. Із села Щасливки Ананьївського повіту прибув сюди 1-й комуністичний партизанський загін під командуванням Т. М. Гуляницького. Він повів рішучу боротьбу з куркульськими бандами, що діяли в цій місцевості. На першотравневому мітингу Т. М. Гуляницький запропонував об'єднати Ольвіополь, Богопіль та Голту, що належали тоді до 3-х різних повітів, в єдине місто і назвати його на честь міжнародного пролетарського свята - Первомайськом. Ця ініціатива була схвалена головою ВУЦВКу
Г. І. Петровським, який прибув до міста 5 липня 1919 року. Під його головуванням об'єднане засідання трьох виконкомів Рад, обраних у травні, 6 липня прийняло резолюцію про утворення єдиного для Ольвіополя, Богополя і Голти виконкому. Наступного дня було обрано по сім чоловік від кожного виконкому до міського виконавчого комітету, головою якого став Й. Г. Кальницький. Президія ВУЦВКу на доповідь Г. І. Петровського схвалила рішення про утворення повітового міста Первомайська. Було створено міську міліцію. Рада націоналізувала олійниці, млини, великі крамниці, друкарні, провела роботу по вилученню у торговців і багатіїв лишків зерна, борошна. Відновили роботу школи. Почали працювати міський клуб, бібліотека.
У липні - серпні 1919 року з наближенням денікінських військ контрреволюційні елементи вчинили поблизу Первомайська ряд заколотів. У місто тоді ввірвалася банда Колоса. Загони особливого призначення Т. М. Гуляницького та І. В. Базарного розгромили куркульські банди у Ананьївському повіті і 19 серпня вигнали їх з Первомайська. 26 серпня підрозділи 58-ї радянської дивізії після важких боїв з денікінцями під Миколаєвом відступили до Первомайська. Там І. Ф. Федько готував червоні полки до походу на Київ через кільце денікінських і петлюрівських банд. 30 серпня дивізія - права колона групи військ Й. Е. Якіра - виступила з Первомайська на Умань, почавши свій легендарний Південний похід.
Денікінці захопили Первомайськ 3-го вересня. В перший же день в Ольвіополі було встановлено шибеницю, на якій прилюдно стратили трьох робітників. Денікінська контррозвідка полювала за співчуваючими Радянській владі. Ось як сповіщав потім про це стінний бюлетень агітпропу Первомайського повітпарткому КП(б)У «Червоний Первомайськ»: «Ніхто не був певний за найближчі півгодини. Всі були насторожі, не спали ночами, сиділи в сирих підвалах, ховалися по хлівах та сараях, слухали істеричні крики жінок, які не встигли сховатися... Важко стогнав під денікінським ярмом первомайський люд...». В Ольвіополі було заарештовано М. І. Євстратьєва, а в Голті - Й. Г. Кальницького, С. М. Дяченка та інших більшовиків і колишніх ревкомівців, залишених для підпільної роботи. Й. Г. Кальницького і С. М. Дяченка бандити по-звірячому вбили, іншим вдалося втекти. В жовтні місцеву підпільну організацію було відновлено. Очолив її робітник парового млина комуніст К. М. Садовський. Підпільники чинили диверсії, виводили з ладу паровози, вагони, руйнували залізничні колії тощо. 2 лютого 1920 року 403-й полк 45-ї Червонопрапорної дивізії вигнав денікінців з Первомайська. Протягом квітня - червня цього року в приміщенні теперішнього залізничного вокзалу перебував штаб 14-ї армії (командуючий І.П. Уборевич). В день визволення було створено ревком на чолі з О. П. Громицьким.
У квітні 1920 року в Первомайську відбувся повітовий з'їзд партосередків (на той час в 14 партосередках повіту було 250 комуністів), який прийняв таку резолюцію: «Клянемося іменем революції - помремо або переможемо, але до кінця будемо йти попереду робітників і селян з червоною гвинтівкою в руках».
В травні 1920 року з участю представника повітпарткому І. Р. Гриба на механічному заводі (колишньому заводі Гейне) створено перший в місті
заводський партосередок. Його очолив Я. І. Мельник. З тис. робітників об'єднувалися в профспілках металістів, пекарів, поліграфістів, робітників борошномельних підприємств. 4 травня 1920 року створено Первомайську міську організацію Комуністичної спілки молоді (КСМ). Вже влітку в шести її осередках налічувалося 175 юнаків і дівчат. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У відповідь на заклик комуністів «Всі на боротьбу з господарською розрухою!» 20 липня залізничники вийшли на відбудову мосту через річку Південний Буг, робітники механічного заводу взялися за впорядкування території підприємства. Повітовий відділ народного господарства у серпні 1920 року організував ремонт мартенівської печі механічного заводу. Робітники почали плавити сталь, що дало можливість розпочати масовий ремонт обладнання заводів. Було оголошено трудову мобілізацію всіх жителів Первомайська віком від 18 до 50 років. Націоналізовано торгівлю залізними виробами, створено комісії для нагляду за роботою млинів і олійниць, постачанням продуктами харчування і одягом робітників ударних підприємств.
Трудящі Первомайська за власною ініціативою щоденно відробляли по дві і більше годин понад норму у фонд допомоги Червоній Армії, яка билася з Врангелем. Багато первомайців знову взяли у руки зброю. Для відсічі бандам, що активізувалися під час наступу врангелівців, у повіті було організовано 56 сільревкомів, навколо яких гуртувалося найбідніше селянство. 16 грудня 1920 року за рішенням бюро Одеського губкому КП(б)У створено трійку для проведення кампанії натиску на куркулів, які всіляко саботували продрозверстку, переховуючи хліб від Радянської влади.
Посуха і неврожай 1921 року поставили населення Первомайська в дуже скрутне становище. За розпорядженням повітового продкому продукти розподілялися між лікарнями і радянськими установами. Водночас протягом року трудящі міста і сіл цовіту зібрали 90 тис. пудів продовольства і 500 млн. крб., що становило майже половину губернського фонду допомоги голодуючим інших губерній Радянської республіки.
Поступово відбудовувалося зруйноване за роки імперіалістичної та громадянської; воєн господарство. В 1922 році селяни виростили порівняно високий урожай. 18 жовтня Одеський губвиконком, заслухавши доповідь про виконання продподатку, констатував, що Первомайський повіт, який виконав 40 проц. губернського завдання, успішно справився з роботою.
В 1923 році Первомайськ став окружним центром Одеської губернії. На той час в місті проживало 25 тис. чоловік. 28 грудня 1923 року окружний з'їзд Рад, накресливши завдання господарського і культурного будівництва, надіслав В. І. Леніну листа: «...Ми, робітники і селяни Первомайського округу Одещини зібравшись на V окружний з'їзд Рад, шлемо тобі свій палкий привіт, дорогий наш вождь і ветеран-боєць за права трудящих. З нетерпінням чекаємо подолання тобою важкої недуги, що відірвала тебе від керівництва радянськими республіками». На з'їзді відзначалося, що після громадянської війни посівні площі зросли з 379,3 тис. десятин у 1920 році до 550 тис.- у 1922 році. Тільки озимини засіяно 246 тис. десятин. Збільшилося поголів'я худоби, в т. ч. кількість коней в селянських господарствах; проведено землевпорядкування, внаслідок якого лише в Первомайську церерозподілено між селянами понад 12 тис. десятин землі. 1923 року механічний завод ім. 25 Жовтня (колишній завод Гейне) дав уже 4237 пудів чавунного і мідного литва, випустив двигунів потужністю від 7 до 45 кінських сил - на 54 357 крб. Для потреб будівництва почалися розробки місцевого граніту. На 1925 рік було відбудовано всі довоєнні підприємства, відновлено посівні площі.
Багато уваги партійні організації і органи Радянської влади поряд з господарськими завданнями приділяли також питанням охорони здоров'я трудящих. Якщо до Жовтневої революції у населених пунктах, що утворили Первомайськ, було лише 3 невеличкі лікарні, то з 1917 по 1927 рік тут відкрито 3 великі лікарні, поліклініку, дитячу консультацію, 4 аптеки, дитячу стоматологічну поліклініку, тубдиспансер, протималярійну станцію, будинок санітарної освіти. 1926 року почала функціонувати фельдшерсько-акушерська школа. Обслуговували населення понад 50 медичних працівників. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створювалися школи лікнепу. 1923/24 навчального року в 9 школах міста 76 учителів навчали 1716 дітей. Сотні юнаків і дівчат здобували освіту в
індустріально- технічній, сільськогосподарській, соціально-економічній і педагогічній школах та на робітфаці. Для трудового виховання підростаючого покоління в місті було відкрито три майстерні: столярну, палітурну, кравецьку. Восени 1926 року при Ольвіопольській профтехшколі почали діяти курси трактористів, на яких виявили бажання вчитися сотні юнаків і дівчат. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У червні 1925 року жителі Первомайська урочисто зустрічали Всеукраїнського старосту Г. І. Петровського. У виступі на багатолюдному мітингу він сказав: «Нам треба побороти темряву і домогтися, щоб всі робітники й селяни стали культурними будівниками трудової республіки. Ваше завдання - не покладаючи рук, відбудовувати господарство. Дружніше беріться за цю справу! Тільки спільними зусиллями ми переможемо злидні і темряву, як перемогли наших ворогів».
Активізувалася культурно-масова робота на підприємствах, установах міста. Центром її став клуб залізничників при станції Голта, який допомагав налагоджувати роботу інших клубів і червоних кутків. Робітники міської друкарні шефствували над селом Синюхиним Бродом, де допомогли створити хату-читальню, бібліотеку, проводили лекції і бесіди. В Ленінські дні 1926 року делегати VI окружного з'їзду Рад на чолі з секретарем окружкому КП(б)У Д. С. Коротченком заклали в Первомайську пам'ятник В. І. Леніну, а на березі Південного Бугу - гідроелектростанцію потужністю в 1200 кіловат.
З огляду на багатонаціональний склад населення, 1925-1927 рр. на території округу створено окремі національні сільради і навіть райони: крім українських, три російських, дві молдаванські, дві єврейські і німецьку сільради, болгарський національний район з семи сільрад. В школах і народних судах вживалася рідна мова. Під керівництвом комуністів посилювалась організаторська і масово-політична робота серед населення, комітети незаможних селян та профорганізації активніше взялися за соціалістичну перебудову.
Парторганізації міста очолили трудовий ентузіазм трудящих, мобілізували їх на виконання рішень XIV з'їзду ВКП(б). 1926 року поблизу Первомайська відкрито кам'яний кар'єр, пущено в дію цементно-бетонний завод, який постачав матеріали для промислового і сільського будівництва. Відновлено залізничний міст через Південний Буг. Машинобудівний завод ім. 25 Жовтня освоїв випуск двигунів. У мобілізації робітничого класу на трудові звершення брали активну участь і 10 профспілкових організацій, які 1927 року об'єднували понад 6 тис. робітників. Вони зосередили свою увагу на підвищенні продуктивності і дисципліни праці, розгортанні ударництва, зміцненні змички міста з селом. Велику роботу проводили комсомольці. Якщо 1921 року в 7 комсомольських осередках налічувалося 430 комсомольців, то 1931 року в 19 організаціях - понад 2 тисячі. Юнаки та дівчата брали участь у комуністичних суботниках на відбудові промисловості і транспорту, благоустрою міста, допомагали створювати перші артілі, організовували
лікнепи для неписьменних комсомольців, збирали гроші у фонд допомоги революціонерам і робітникам-страйкарям капіталістичних країн. 6 листопада на честь 11 роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції первомайські робітники завершили спорудження гідроелектростанції на Південному Бузі, яка дала струм машинобудівному заводу, олійницям, шкірообробним підприємствам. Розпочалася механізація трудомістких процесів на гранітних кар'єрах. У 1928 році окружний партійний комітет відзначив ударну роботу слюсаря електростанції комуніста Ф. С. Яровенка.
В 1924 році в місті створено перше сільськогосподарське товариство, яке з допомогою державних кредитів за перший рік господарювання досягло значних успіхів і одержало 1381 крб. прибутку. В 1929-30 рр. окружком КП(б)У і 18 партійних організацій міста, керуючись рішеннями XV з'їзду партії, провели велику роботу щодо колективізації сільського господарства. На допомогу сільським парторганізаціям окружком КП(б) України направив 72 комуністів і комсомольців. З Артемівська приїхало 144 двадцятип'ятитисячники для проведення суцільної колективізації.
Навесні 1931 року в районі вже було колективізовано 86 проц. селянських господарств. Лише на території міста та його околиць організовано 14 колгоспів. 1931 року 250 ударників Первомайська подали допомогу всім колгоспам району в ремонті інвентаря і налагодженні організації праці. З
1934 по 1941 рік кожне підприємство міста постійно шефствувало над одним з колгоспів району.
З червня 1930 року, після ліквідації Первомайського округу, місто стало центром району Одеської області. Райком і міськком партії, виконкоми районної і міської Рад розгорнули роботу щодо мобілізації трудящих на {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}дострокове виконання завдань першої п'ятирічки. Колективи підприємств включилися в змагання за виконання і перевиконання виробничих планів, у рух раціоналізаторів і винахідників. В 1934 році питома вага промислової продукції в економіці міста складала 78,3 проц. Перевиконували плани заводи - машинобудівний ім. 25 Жовтня, пивоварний, гідроелектростанція, цегельня, тракторна база, кондитерська і цукеркова фабрики тощо, відкрито гранітовидобувні кар'єри. В роки другої п'ятирічки робітники підприємств брали активну участь в боротьбі за зниження собівартості продукції. Широко розгортався патріотичний рух ударних бригад. Заспівувачами соціалістичного змагання стали робітник механічного цеху заводу ім. 25 Жовтня О. 3. Пономарьов, який виконував по 4-5 змінних норм, по 3 норми виконували С. П. Токар, Т. Г. Мусієнко і О. Д. Плахотнюк. На підприємствах організовувалися школи підвищення кваліфікації, де в 1935 році навчалося 1470 чоловік. Важливу роль у розгортанні творчої ініціативи робітників відігравали виробничі наради. Напередодні війни в місті з'явилися нові підприємства: молочний завод, м'ясо- та птахокомбінати. На той час тут було також дев'ять промислових артілей.
У 1938 році Первомайськ віднесено до розряду міст обласного підпорядкування, в якому 1940 року проживало понад 33 тис. чоловік. Протягом довоєнних п'ятирічок житлова площа міста порівняно з 1925 роком зросла вдвоє і становила понад 150 тис. кв. метрів. Було забруковано 21 тис. кв. метрів вулиць, насаджено парк, 8 скверів. Працювали 3 лікарні на 125 ліжок, 6 аптек. Розширилися міська і дитяча стоматологічна поліклініки, дитяча консультація, будинок санітарної освіти. Медичний персонал налічував 70 чоловік, в т. ч. понад 20 лікарів. Значна увага
приділялася фізкультурній та оборонній роботі. Добровільні спортивні товариства «Авангард», «Динамо», «Спартак», «Буревісник» об'єднували понад 1,5 тис. членів. При клубах працювали стрілецькі, санітарні та інші оборонні гуртки. В 1931 році в місті запроваджено загальну семирічну освіту, а до 1938 року повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 1941 року в 17 первомайських школах 5 тис. дітей навчали близько 300 вчителів. Понад тисячу юнаків і дівчат вчилися в індустріально-технічній, сільськогосподарській, економічній, педагогічній та фельдшерсько-акушерській школах.
Тут діяло 3 загальноміських, 18 профспілкових клубів і червоних кутків на підприємствах та навчальних закладах. Працювали Палац піонерів та бібліотека на 10 тис. примірників. Понад 100 тис. книг було в міській для дорослих, дитячій, 17 шкільних та 9 профспілкових бібліотеках. В серпні 1935 року з колишніх драм- гуртківців при райсельбуді організувався робітничо-колгоспний театр, невдовзі він став обслуговувати всі північні райони області і дав початок Первомайському народному театрові. В організації роботи театру велику роль відіграла відома актриса Ф. П. Зарницька, яка з 1889 року працювала в трупі одного з корифеїв українського театру М. Л. Кропивницького, згодом у трупі Г. Деркача. 1931 року вона переїхала до Первомайська.
Для проведення серед трудящих агітаційно-масової роботи агентство «Укрфільм» в 1934-1935 рр. відряджало на підприємства, а в гарячу пору жнив на поля колгоспів Первомайщини свої бригади. Взимку 1935 року міський радіовузол вперше транслював матеріали з місцевого життя. Того ж року в місті відкрито звуковий кінотеатр «Зустрічний». Через рік при райвідділі наросвіти організовано хорову капелу у складі 25 аматорів, якою керував учитель Г. І. Мілаш. Учасники художньої самодіяльності виступали з концертами навіть на республіканську радіосітку.
В 1932 році створено міжрайонний відділ історії партії, який збирав матеріали з історії революційного руху колишнього Первомайського округу. Понад 20 тис. археологічних знахідок експонувалося в Первомайському краєзнавчому музеї, відкритому ще в 1927 році. Сюди поступили майже всі знахідки Бузької експедиції Народного комісаріату освіти УРСР, яка в 1930-1931 рр. вивчала береги Південного Бугу від річки Бакшали до Сабатинівки.
У здійсненні планів соціалістичного будівництва і розвитку творчої активності трудящих вирішальну роль відігравали 41 первинна парторганізація, в яких об'єднувалося 618 комуністів, і 38 комсомольських, де налічувалося 920 юнаків і дівчат. 90 депутатів міськради спрямовували свої зусилля для мобілізації трудящих Первомайська на виконання виробничих планів підприємств, на дальший розвиток культури. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Напад фашистської Німеччини на Радянську країну перервав мирне будівництво. Виховані Комуністичною партією в дусі радянського патріотизму більше 5 тис. первомайців пішли на фронт. Міськком партії і міськвиконком вживали заходів для перебудови економіки на воєнний лад. З міста в глибокий тил країни було вивезено понад 700 вагонів з верстатами, готовою продукцією, сировиною та матеріалами. У липні 1941 року до загонів народного ополчення вступило понад 2 тис. чоловік. 2 серпня гітлерівські моторизовані частини і танкові з'єднання групи армій «Південь» прорвалися до Первомайська в тил 6-й і 12-й радянським арміям. Наступаючи вздовж Південного Бугу, сюди вийшла фашистська танкова дивізія «Мертва голова» й есесівська моторизована дивізія 1-ї танкової групи армій «Південь». Частина наших військ вела запеклі бої в оточенні до 7-го серпня. Але сили ворога переважали. З серпня 1941 року гітлерівські війська вдерлися в місто.
Німецькі і румунські загарбники поділили місто: перші окупували Ольвіополь і Богопіль, другі - Голту. Уже в перші дні фашисти розстріляли більш як тисячу жителів. На вулицях Голти з'явився наказ, в якому доводилося до відома населення, що Первомайський, Любашівський, Кривоозерський, Врадіївський і Доманівський райони об'єднані в єдину адміністративну одиницю - Голтянський повіт губернаторства Трансністрії. Префект повіту, підполковник М. Ісопеску, резиденцією якого була Голта, наказував громадянам підкоритися владі окупантів, протягом 3-4 днів здати всю зброю місцевим органам поліції і сільським управам. За невиконання наказу префект погрожував суворою розправою-
Але окупанти не змогли зламати волю радянських людей, їх віру в неминучу перемогу Червоної Армії. Навесні 1942 року залізничник О. П. Аркуша організував підпільну групу з робітників депо станції Голта. Підпільники друкували на машинці і розклеювали листівки, зведення Радянського Інформбюро, викрадали
зброю з німецьких ешелонів. За доносом зрадника 17 лютого 1943 року було заарештовано О. В. Зайцева, Ф. О. Абрамова та інших. Група припинила свою діяльність. Іншу групу залізничників очолив Г. Я. Калиновський. Підпільники зволікали ремонт паровозів, допускали брак, псували сільськогосподарські машини на полях поблизу Первомайська, збирали і переправляли партизанам зброю, медикаменти. Але весною 1943 року фашисти напали на слід цієї групи й заарештували її членів.
На місце загиблих ставали інші патріоти. Місцевий житель комуніст Ф. С. Загубелюк створив підпільну групу з 24 чоловік. Патріоти постачали партизанам зброю, боєприпаси, продовольство. 18-річна паспортистка Л. Сокуренко передавала підпільникам бланки паспортів для втікачів з фашистського полону.
У вересні 1943 року гітлерівці заарештували Ф. С. Загубелюка, але, щоб викрити всю організацію, незабаром випустили його. 21 січня 1944 року з групою товаришів він готувався переправитися в ліс до партизанів. Та вночі есесівці заарештували весь актив групи і після нелюдських катувань 11 лютого розстріляли в глиняному кар'єрі біля цегельні.
Одночасно з групою Загубелюка у місті виникли підпільні групи на гідроелектростанції та на станції Голта. Усього в роки окупації у Первомайську діяло шість підпільних організацій і груп. Вони підтримували між собою зв'язки через комсомольців В. Ф. Петренка і Г. О. Садлінського, а через Ф. С. Загубелюка - з Одеським і Миколаївським підпіллям.
Голта стала центром керівництва підпільними бойовими групами в Голтянському повіті. У жовтні 1943 року тут відбулася повітова партійна конференція, на якій обрано підпільний повітовий парткомітет. Командиром підпільних бойових груп і партизанських загонів повіту став старший лейтенант, комуніст А. Т. Мазепа. Підпілля Первомайська було зв'язано з
партизанським загоном «Південний» (командир І. Г. Лісняк), який діяв у Голованівському лісі, а також із загоном «Буревісник» (командир І. О. Кухаренко), що розмістився в Савранських лісах. Патріоти доставляли партизанам продовольство, медикаменти, зброю.
Багато первомайців, що не входили до підпільних організацій, активно допомагали в боротьбі проти фашистів. Так, К. П. Морозова (нині пенсіонерка), працюючи бухгалтером у лікарні, діставала ліки і бинти для партизанів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
22 березня 1944 року частини 32-го стрілецького корпусу (командир двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант О. І. Родімцев) з боями вступили у Первомайськ. У визволенні міста брали участь: 13-а гвардійська стрілецька дивізія (командир генерал-майор Г. В. Бакланов), 16-а механізована бригада під командуванням полковника М. В. Хотинського, 8-а гвардійська повітрянодесантна дивізія (командир генерал-майор М. А. Богданов і 29-а зенітноартилерійська дивізія (командир полковник М. А. Вялов). 8-й гвардійській повітрянодесантній дивізії і 29-й зенітноартилерійській дивізії присвоєно найменування «Первомайських». Всім військам, що визволяли місто, наказом Верховного Головнокомандування від 22 березня 1944 року оголошено подяку, а в Москві на їх честь дано салют 12-ма артилерійськими залпами із 124 гармат.
Близько 8 тис. жителів Первомайська захищали Батьківщину від німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Відважний танкіст, вихованець середньої школи № 16 Я. М. Лобов і льотчик-капітан С. М. Мельник, який повторив легендарний подвиг О. П. Маресьєва, удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Розвідник В. Г. Тараненко - повний кавалер ордена Слави. Учасник громадянської війни Я. І. Мельник у 1941-1942 рр. працював у штабі партизанського руху при ЦК КП(б)У, з жовтня 1942 року по січень 1943 він секретар Сумського підпільного обкому КП(б)У. Згодом Я. І. Мельник командував партизанським з'єднанням, яке за завданням ЦК КП(б)У пройшло 6,5 тис. км по ворожих тилах і провело 114 боїв з гітлерівцями.
Яскраву сторінку в історію міста вписали первомайці, заліковуючи рани, заподіяні війною. За 968 днів «господарювання» німецько-румунські загарбники повністю знищили міське господарство, вивезли найцінніше устаткування, пограбували колгоспи і промислові артілі, краєзнавчий музей. Вороги підірвали завод ім. 25 Жовтня, депо, залізничний і два дерев'яні мости через Синюху та Південний Буг, елеватор, гідроелектростанцію, спалили залізничну станцію. Перетворили на руїни 13 шкіл з 17, з 12 приміщень медичних закладів збереглося лише 3. Гітлерівці закатували і розстріляли 5569 чоловік, 200 - вивезли до Німеччини.
Відновлені міські комітети партії і комсомолу, міськвиконком мобілізували трудящих на відбудову народного господарства і надання допомоги Червоній Армії. Насамперед було відбудовано залізничний міст, що зв'язував фронт з тилом. До кінця 1944 року трудящі міста звели також два тимчасових мости через річки Південний Буг і Синюху, підготували до роботи в зимових умовах допоміжні і побутові цехи службового вузла станції Голта. Стали до ладу 2 олійниці, ливарний цех та електростанція на 50 тис. квт, завод ім. 25 Жовтня, всього - 17 цехів підприємств і 7 май
стерень побутового обслуговування. Відроджувати завод ім. 25 Жовтня допомагали первомайцям будівельники Харкова. Через рік введено в дію м'ясо- і промкомбінати, два млини, хлібозавод. Для забезпечення потреб промисловості почав діяти енергопоїзд потужністю 1 тис. квт. Заново створено швейно-взуттєві майстерні облмісцевпрому. На залізничній станції Голта споруджено депо, механізовані майстерні. Вже 1944 року 12 приміських колгоспів достроково виконали план хлібозаготівель і здали додатково 17 тис. пудів зерна у фонд оборони.
Партійна організація міста, в якій на червень 1944 року налічувалося 77 комуністів, розгорнула масово-політичну роботу серед населення. По півтори - дві норми виконували на відбудовчих роботах, а потім у цехах робітники заводу ім. 25 ЖовтняМ. Волощаненко, В. Криворученко, М. Уляницька, І. Добровольський, М. Шевченко, І. Козачинський, С. Булгак, Б. Довжук. Фронтова комсомольсько- молодіжна бригада А. Бондаренка щомісяця перевиконувала завдання більш як на 200 проц. За трудові успіхи 1944 року колективу заводу ім. 25 Жовтня вручено перехідний Червоний прапор міського комітету КП(б)У і міськвиконкому. Міська Рада і міськком
комсомолу влаштували недільники, на яких відремонтовано приміщення 12 шкіл, 3 лікарень і поліклініки. 700 комсомольців 47 первинних організацій відпрацювали в позаурочний час по 50 годин кожний. У квітні 1944 року 4 тис. дітей знову сіли за парти. Того ж року відкрито дитячі ясла на 100 і сезонні - на 140 місць, кінотеатр, бібліотеку.
З великим ентузіазмом взялися трудящі міста за дострокове виконання першого післявоєнного п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства. Партійні, комсомольські, профспілкові організації очолили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}соціалістичне змагання. Комсомольсько-молодіжна бригада В. М. Погорілової із заводу ім. 25 Жовтня ІІ946 року посіла третє місце в країні серед молодіжних колективів. Молоді ливарники цього заводу Б. Ф. Шостак, О. Ф. Кузєв виконували по 2-3 змінні норми, а складальник Р. М. Бачинський, формувальник І. А. Домбровський і коваль Б. І. Шевілько у 1948 році - по 7-8 річних норм. Новатор Г. С. Нежевенко, сконструювавши унікальний токарний верстат, протягом четвертої п'ятирічки виконав 22 річні норми. За широке впровадження швидкісних методів роботи у 1950 році йому присуджено Державну премію СРСР. На XVII і XVIII з'їздах Комуністичної партії України Г. С. Нежевенко обирався кандидатом у члени ЦК КП України. Він автор брошури «Мій метод швидкісної обробки деталей».
Завдяки героїчним зусиллям трудівників 21 грудня 1950 року підприємства Первомайська завершили план четвертої п'ятирічки, а колектив заводу ім. 25 Жовтня виконав п'ятирічку за 4 роки. На кінець п'ятирічки приміські колгоспи освоїли довоєнну площу орної землі і вже 1948 року досягли довоєнного валового збору зерна. Приріст зерна за 1945-1948 рр. становив 47 проц. У 1950 році після об'єднання колгоспів на базі 12 дрібних сільськогосподарських артілей створено 4 великі господарства, які обслуговували Первомайська та Підгур'ївська МТС. За досягнення в галузі сільського господарства ланкова колгоспу ім. Леніна Є. К. Карлюга в 1952 році була удостоєна
звання Героя Соціалістичної Праці. Дальшого розвитку набула економіка міста в роки п'ятої п'ятирічки. Протягом 1951-1955 рр. значно розширили випуск валової продукції завод ім. 25 Жовтня, швейна фабрика, м'ясокомбінат, каменедробарка, гранітовидобувний кар'єр № 3, авторемонтні майстерні. 1955 року здано в експлуатацію цукровий завод. З 12 підприємств союзно-республіканського підпорядкування 9 перевиконали п'ятирічні плани, а м'ясокомбінат вже в 1954 році дав додатково продукції на 500 тис. крб. Тільки впровадження рацпропозицій дало змогу заводу ім. 25 Жовтня заощадити протягом п'ятирічки 105 тис. крб. Підприємства місцевої промисловості завершили п'яту п'ятирічку на 4 місяці раніше строку: Випуск валової продукції всіх 23 підприємств протягом 1951-1955 рр. збільшився удвічі проти першої післявоєнної п'ятирічки.
Наслідуючи почин московських залізничників робітники підприємств, будов і транспорту Первомайська напередодні XXI з'їзду КПРС розгорнули змагання за звання ударників і колективів комуністичної праці. Першими завоювали це звання бригади К. М. Пержинської (швейна фабрика), Л. В. Піпки (завод ім. 25 Жовтня), Н. Власенка, А. Ченчика, І. Дрозда, Б. Савескула (станція Голта). Напередодні 43-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції звання підприємства комуністичної праці присвоєно швейній фабриці. Десятки робітників, інженерно-технічних працівників заводу ім. 25 Жовтня розробили і впровадили у виробництво дизель нової конструкції потужністю 450 кінських сил. Це був подарунок машинобудівників XXII з'їздові КПРС.
У 1964 році підприємством комуністичної праці став Первомайський рейкозварювальний поїзд № 13, який першим в країні освоїв електротермічне зварювання рейок і електроконтактне зварювання безпосередньо в колії, що дало можливість на кожному кілометрі колії заощаджувати по 270 крб. Міськком партії (в 94 парторганізаціях міста об'єднувалося тоді 2829 комуністів) і міськвиконком широко практикували семінари, зльоти бригад і ударників комуністичної праці, організували змагання за «українську годину» тощо.
За роки семирічки на промислових підприємствах міста введено в дію 19 автоматичних, напівавтоматичних і потокових ліній. Здано в експлуатацію нову лінію електропередач, електропідстанцію, телевізійний ретранслятор, відкрито будинок зв'язку з автоматичною телефонною станцією на 2 тис.
номерів. Багато зробили для прискорення технічного прогресу передовики виробництва, раціоналізатори і винахідники. Тільки 1964 року у виробництво впроваджено 270 пропозицій та винаходів з річним ефектом 119,9 тис. карбованців.
Значних успіхів за роки семирічки досягли працівники сільського господарства. Радгосп «Первомайський» (радгосп був організований в 1960 році на базі колгоспів «Всесвітній Жовтень», «Перше травня», ім. Сталіна) в 1965 році продав державі 62 тис. цнт хліба, в т. ч. пшениці - 44,8 тис. цнт; колгосп ім. Леніна - понад 20 тис. цнт хліба. Чабан з колгоспу «Перше травня» М. М. Теодор став Героєм Соціалістичної Праці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За дострокове виконання семирічного плану понад 50 передовиків міста удостоєно урядових нагород, серед них ордена Леніна - робітниця цукрового заводу Г. Новошицька, стерновий заводу ім. 25 Жовтня В. Г. Борис, директор швейної фабрики А. С. Чернецький; ордена Трудового Червоного Прапора - електрозварник цукрового заводу О. К. Музика, старший майстер заводу ім. 25 Жовтня О. Л. Синявський та інші.
У соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції промислові підприємства міста ще 12 грудня виконали завдання першого року п'ятирічки. Понад план випущено промислової продукції на 3 млн. 863 тис. крб.
За виробничі успіхи колектив заводу ім. 25 Жовтня одержав пам'ятні Червоні прапори ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок, а також Миколаївського обкому КП України і облвиконкому, Первомайського міськкому КП України і міськвиконкому. Пам'ятний Червоний прапор обкому КП України і облвиконкому вручено колективу пивзаводу, а пам'ятні Червоні прапори Первомайського міськкому партії і міськвиконкому - колективам швейної фабрики і молочноконсервного комбінату.
Новими трудовими успіхами зустріли первомайці 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Промислові підприємства міста внесли у Ленінський фонд п'ятирічки 19 млн. 253 тис. крб. 300 робітників заводу ім. 25 Жовтня, ставши на ленінську вахту, ще до квітня 1969 року виконали п'ятирічні завдання. За почином московської ткалі М. С. Іванникової колектив швейної фабрики зекономив понад 7,2 тис. кв. метрів тканини і додатково пошив 150 чоловічих костюмів. Завод будівельних матеріалів 6 днів під час передювілейного змагання працював на зекономленій електроенергії і два дні - на зекономленому паливі. Колектив молочноконсервного комбінату, який 14 кварталів підряд вів перед у всесоюзному змаганні серед підприємств м'ясної і молочної промисловості СРСР, нагороджений Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС; колектив птахокомбінату - Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради профспілок; Ленінську Почесну грамоту обкому КП України, облвиконкому і облпрофради вручено колективу цукрозаводу. Робітники та інженерно-технічні працівники рейкозварювального поїзда вперше у нашій країні освоїли роботи по відновленню старих рейок, за що колектив цього підприємства в 1969 році було нагороджено дипломом Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР. Групу інженерно-технічних працівників заводу нагороджено срібними і бронзовими медалями виставки.
До Книги ленінської трудової слави занесено колективи ливарного цеху заводу ім. 25 Жовтня, дільниці для виготовлення сувенірів фабрики пластмасових виробів, молочноконсервного комбінату, птахокомбінату, медичного училища - всього 18 підприємств і установ та 60 передовиків. 2367 первомайців нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Під час святкування 53-х роковин Великого Жовтня колектив Первомайського цукрового заводу за успіхи в соціалістичному змаганні одержав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради та першу грошову премію в розмірі 5250 карбованців.
Промислові підприємства міста достроково - 5 листопада 1970 року - виконали завдання восьмого п'ятирічного плану. Понад план випущено промислової продукції на суму більш як на 25 млн. крб. За роки п'ятирічки на околицях міста виросли нові сучасні підприємства - каменедробильний
завод «Граніт», овочеконсервний та хлібозавод, перша черга заводу «Фрегат». Завод також освоїв виробництво потужних дощувальних установок, які користуються великим попитом не лише на Україні, айв інших республіках. Продукція підприємств міста експортується більше ніж в 30 країн світу.
Значно перевиконали планові завдання колгосп ім. Леніна і радгосп «Первомайський». Так, за роки восьмої п'ятирічки виробництво зерна в колгоспі ім. Леніна досягло понад 200 тис. цнт, молока - 62 тис. цнт, м'яса - 25 тис. цнт, овочів - 21 тис. цнт. Урожайність зернових зросла на 4,9 цнт, в радгоспі «Первомайський» - на 3,8 центнерів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За успішне виконання планових завдань молочноконсервний комбінат було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Ордена Леніна удостоєні Г. І. Грабовська - апаратниця молочноконсервного комбінату, П. А. Ткаченко- токар заводу імені 25 Жовтня, К. І. Громова - штукатур будівельного управління № 16; ордена Жовтневої Революції - В. С. Бойченко - апаратник цукрового заводу, А. С. Данько - токар заводу ім. 25 Жовтня, Г. М. Івакін - майстер заводу ім. 25 Жовтня, М. К. Квасов - електромонтер швейної фабрики, М. М. Стригер - робітник пивоварного заводу, Г. Я. Козачок - тракторист радгоспу «Первомайський» та інші.
Колективи промислових підприємств міста успішно виконали соціалістичні зобов'язання, взяті ня честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України. Першим рапортував про виконання зобов'язань завод будівельних матеріалів, колектив якого 17 березня, в день відкриття XXIV з'їзду КП України, завершив план першого кварталу. На 11 днів раніше строку виконав передз'їздівські зобов'язання колектив об'єднання «Міжколгоспбуду». 24 березня рапортував про завершення виробничої програми першого кварталу колектив каменедробильного заводу «Граніт», 25 березня - будівельного управління № 16, меблевої фабрики та пивоварного заводу, 26 березня - міського харчокомбінату. Достроково виконали також соціалістичні зобов'язання на честь партійних з'їздів колективи заводів «Фрегат», ім. 25 Жовтня та швейної фабрики, трудівники колгоспу ім. Леніна та радгоспу «Первомайський».
За роки дев'ятої п'ятирічки в Первомайську передбачається спорудити м'ясокомбінат, другу чергу заводів «Фрегат» та збірного залізобетону, а також заводу по ремонту будівельних і шляхових машин, реконструювати завод ім. 25 Жовтня, фабрику пластмасових виробів. Намічено звести 56 тис. кв. метрів житла, тобто в 1,5 раза більше, ніж у минулій п'ятирічці, приміщення 3 загальноосвітніх шкіл, 4 дитячих садків, автовокзал, широкоформатний кінотеатр, поліклініку, лікарню та пологовий будинок, два комбінати побутового обслуговування, 6 магазинів, 6 їдалень. Буде газифіковано понад 2000 квартир.
З розвитком економіки зростає і впорядковується місто. За 1956-1970 рр. його житловий фонд збільшився на 60 тис. кв. метрів. Протягом семирічки і п'ятирічки збудовано готель «Первомайський», два гуртожитки для робітників заводів ім. 25 Жовтня та «Фрегат», будинок культури автомобілістів, дитячі садки і дитячий комбінат, міський автовокзал, 15 підприємств громадського харчування, 4 магазини, двоповерховий універмаг, хлібозавод тощо. В експлуатацію введено ще 6 км мережі міського водопроводу. Прокладено 16 км доріг з твердим покриттям та 19 км тротуарів. Навесні і влітку місто потопає в зелені садів і парків. До послуг трудящих міста - 59 магазинів.
У Первомайську є лікарня на 220 ліжок, 12 лікувально-профілактичних закладів на 600 ліжок. Функціонують санепідемстанція, станція швидкої допомоги, будинок санітарної освіти, 13 дитячих дошкільних закладів. В місті працює 146 лікарів і 437 середніх медичних працівників. Заслуженою пошаною користується лікар Б. Ю. Капон - учениця академіка Філатова, яка 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджена медаллю «За трудову доблесть».
В 15 масових і 3 школах робітничої молоді навчається понад 9,9 тис. чоловік, працюють 637 вчителів. Вчительці В. Є. Коло
совій присвоєно звання заслуженої вчительки УРСР. В 1961 році у Первомайську відкрито загальнотехніч- ний факультет Одеського технологічного інституту, де навчається без відриву від виробництва понад 1,5 тис. студентів. До їх послуг - добре обладнані лабораторії і кабінети, у
створенні яких активну участь брали колективи промислових підприємств міста, зокрема, заводу ім. 25 Жовтня, цукрового заводу, рейкозварювального поїзду, швейної фабрики. 1969 року збудовано новий навчальний корпус. 1963 року в Первомайську відкрито навчально-консультаційний пункт Харківського машинобудівного технікуму, де заочно вчиться 330 студентів. Уродженцями міста є відомий архітектор Л. О. Бумажний, який за проект цілісної забудови житлових масивів і кварталів {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}став лауреатом Державної премії СРСР; український радянський композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР М. М. Вілінський (1888-1956); доктор технічних наук, професор, завідуючий кафедрою Київського політехнічного інституту В.С.Кочо. В Первомайську народилися і провели юнацькі роки поети М. С. Вінграновський і В. Д. Колодій.
1968 року в місті споруджено палац культури на 400 місць і кінотеатр «Космос». Є також 7 профспілкових будинків культури та клубів, 24 червоні кутки на підприємствах. При міському будинку культури працює самодіяльний театр, якому в 1959 році присвоєно звання самодіяльного народного драматичного театру. З 1950року народним театром керує режисер М. Ф. Бондаренко. Актори цього театру десятки разів виступали на сценах міста, району і області. 30 колективів художньої самодіяльності міста об'єднують понад 1000 чоловік, в ще самодіяльний хор учителів, якому в 1965 році присвоєно звання самодіяльної хорової капели. В 51 бібліотеці міста близько 470 тис. книг, ними користуються понад 35 тис. читачів. В 36 первинних організаціях товариства «Знання» беруть участь понад 600 чоловік.
В місті працюють, два народні університети: здоров'я та соціалістичної законності. Тут споруджено пам'ятники В. І. Леніну, встановлено пам'ятники і обеліски на честь загиблих героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
У зв'язку з 50-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції Президія Верховної Ради СРСР нагородила орденами і медалями 68 первомайців, активних учасників боротьби за Радянську владу. Ордена Леніна удостоєно колишнього командира полку Чапаєвської дивізії С. М. Сидорова, ордена Трудового Червоного Прапора - активного учасника соціалістичного будівництва Ф. М. Медведєва, ордена Червоної Зірки - активних учасників громадянської війни М. І. Євстратьєва, С. А. Кальницького.
Неодмінною умовою успішного виконання трудящими міста планів господарського та культурного будівництва є невпинне зростання організуючої і мобілізуючої ролі партійних організацій. Зараз у 97 первинних партійних організаціях Первомайська 3423 комуністи і кандидати в члени КПРС. Армія комсомоли налічує в своїх лавах 4884 юнаків і дівчат, об'єднаних в 61 первинній організації. У 1968 році за мужність і відвагу, проявлені комсомольцями та молоддю у роки Великої Вітчизняної війни, активну роботу по вихованню молоді й у зв'язку з 50-річчям ВЛКСМ Первомайську районну комсомольську організацію нагороджено орденом Вітчизняної
війни 1-го ступеня. На підприємствах, в організаціях і установах діють 75 профспілкових організацій, в яких 21 тис. членів профспілки. До Первомайської Ради обрано 200 депутатів, серед них 109 комуністів, 30 комсомольців, 88 жінок. При Раді працюють 14 постійно діючих комісій. Депутатами обласної Ради обрані 6 трудівників Первомайська: слюсар машинобудівного заводу ім. 25 Жовтня О. Г. Усяков, бригадир мулярів-штукатурів будівельного управління № 16 М. К. Берловський, робітниця кондитерського цеху міськхарчокомбінату В. Я. Вердиш, голова виконкому, міської Ради депутатів трудящих О. Ф. Щербина, швачка швейної фабрики Н. В. Куц, робітниця фабрики пластмасових виробів Л. І. Криворученко.
Партійні та комсомольські організації надають велику допомогу міській Раді, сприяють посиленню її впливу на розвиток господарства і культури. Трудящі міста спрямовують свою енергію, розум і волю на перетворення в життя історичних настанов Комуністичної партії в будівництві комунізму в нашій країні.