Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Костянтинівка
Костянтинівка - село, центр сільської Ради. Розташована на лівому березі Південного Бугу, за 22 км від районного центру і за 19 км від найближчої залізничної станції Кавуни на лінії Одеса-Харків. Через село проходить асфальтована дорога Київ-Одеса. Населення - 4526 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села Бузьке, Іванівка, Панкратове. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Поблизу сіл Костянтинівки, Іванівки та Бузького виявлено кілька поселень доби неоліту, міді та бронзи, курганні поховання ранньої бронзи, а також поселення - античне (IV-І ст. до н. е.) та перших століть нашої ери. Трапляються скульптури кочовиків XI-XIII століть.
У XVII ст. на місці теперішнього села був запорізький прикордонний пост. Козаки охороняли переправи на Богданівських порогах, важливого торговельного шляху з Криму до міст Західної України. Бугогардівська па ланка, до якої входив козацький пост, у 30-х роках XVIII ст. часто зазнавала грабіжницьких нападів татар. Під час одного з них поселення було спалене, зруйновано церкву. Згодом козаки збудували тут новий укріплений пункт. У другій половині XVIII ст. кількість жителів його значно зросла за рахунок селян-втікачів.
Населення Костянтинівки жило з хліборобства, скотарства. Сіяли переважно яру пшеницю, жито та ячмінь. Примітивним способом видобували граніт для мо- щення доріг: недалеко від села на берегах південного Бугу височіли гранітні скелі. Поступово жителі села потрапляли в кріпосну залежність. 1772 року, коли царський уряд пожалував 720 десятин колишньої Бугогардівської паланки поміщику Байдаку - в селі мешкало 98 кріпаків. У 70-80-х рр. XVIII ст. сюди переселилося багато молдаван, що шукали порятунку від турецько-татарської неволі. Але й тут вони потрапили в кабалу до поміщика.
В першій половині XIX ст. в Костянтинівці, що увійшла до складу третьої округи Херсонського військового поселення, розквартирували сотню козаків Бузького уланського полку. Жителів села взяли на особовий облік, розподілили по різних категоріях. Т. зв. господарі, що входили до поселенського підрозділу, одержували ділянку землі, будинок, сільськогосподарський реманент. Помічники зачислялись до діючих або резервних ескадронів. Господар утримував 3 помічників, 2 - з діючих підрозділів, 1 - з резервного, останній фактично працював на хазяїна. Хлопчики з 11-річного віку навчалися військової справи і згодом поповню-
вали військові підрозділи. Всіх поселенців примушували по 3 дні на тиждень «ні за гріш» працювати на землях багатих козаків. Важкі умови 20-річної служби, нещадна експлуатація призводили до розорення селян. Більшість з них віддавала за борги багатіям свої клаптики землі. Крім того, земельні наділи зменшувались із зростанням населення, яке на час ліквідації військових поселень у 1857 році становило вже 1919 чоловік.
Згідно з указами про поземельний устрій державних селян 1866-1867 рр., жителі Костянтинівки одержали наділи по 3,5 десятини на ревізьку душу, з яких лише
2 десятини орної землі. Але ці землі були малопридатними для землеробства, тому вони мусили орендувати родючіші землі у поміщиків, щороку віддаючи за кожну десятину по 3 крб. Крім того, усіх жителів зобов'язували відбувати різні повинності: лагодити шляхи, греблі тощо. Все населення Костянтинівки в 60-і роки мало 112 коней, 146 голів великої рогатої худоби. У більшості бідняків ніякого тягла не було.
Вже наприкінці 80-х років куркулям, що становили 7-8 проц. населення, належало 70 проц. всіх земель; середнякам (30 проц. населення) - 17 проц. земельних угідь. Понад 40 проц. селян користувалися 1-3 десятинами землі, 20 проц. населення бідувало, не маючи її зовсім. У поміщиків-колоністів Дауенгауера та Гека було по 1,1-1,4 тис. десятин землі.
На 1885 рік в Костянтинівці налічувалося 2663 жителі у 527 дворах. Село ставало досить жвавим торговим пунктом. Поміщики і куркулі відкрили 17 промислових дрібних підприємств, 24 крамниці, склад лісу, 8 водяних млинів і вітряків. Кустарним способом почались розробки відкритих родовищ граніту. На кар'єрі, що належав багатію Гінзбургу, в 1881 році вже працювало 68 робітників. Зерно, м'ясо, вироби місцевих кустарів йшли на ринки Ольвіополя та Вознесенська. В самій Костянтинівці три рази на рік збирались людні ярмарки, щотижня - базари.
Нещадна експлуатація бідних верств населення посилювалась рік у рік. Щоб якось врятуватись від голоду, біднота позичала гроші у куркулів або в крамарів під урожай наступного року. Користуючись з цього, сільські глитаї стягували
3 них по 30-40, а то й по 90 проц. річних. Коли ж кредит давав власник крамниці, то селянин зобов'язувався продати зібраний хліб тільки йому. Все це спричиняло загострення класових суперечностей на селі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У 900-х роках селяни Г. П. Блануца, П. М. Панченко, А. Пилипенко, що встановили зв'язок з більшовиками Вознесенська, одержували від них нелегальну літературу і розповсюджували її серед бідняків. За це наймит А. Пилипенко 1905 року був заарештований і засуджений на каторгу.
Під час революції 1905-1907 рр. в Костянтинівці за допомогою членів Вознесенської більшовицької організації було створено гурток, до якого ввійшли революційно настроєні селяни М. Г. Блануца, П. М. Панченко, Ф. О. Вижол та інші - всього 11 чоловік. Заняття в гуртку часто провадили робітники з Вознесенська, Ольвіополя. Тоді ж оформилась селянська бойова дружина. В 1905 році костянтинівці спалили садиби трьох куркулів, почали захоплювати та ділити землю. Незважаючи на репресії, заворушення в селі тривали. В 1907 році жандармське управління блисаветградського повіту відзначило, що «революційний чад здатний дійти до розмірів 1905 року». В повіті оголосили надзвичайний стан. До села прибув каральний загін. Бойову дружину Костянтинівки було розгромлено, активних
учасників виступів заарештували. Карателі стратили Г. П. Блануцу, його сина та одного з керівників бойової дружини П. М. Панченка. Членів підпільного гуртка Ф. Г. Лойтера, Г. Є. Чернія та ще кількох чоловік засудили до каторжних робіт.
Столипінська аграрна реформа ще більш загострила класові суперечності на селі. На відруби переселилися куркулі. Кілька зубожілих родин села виїхали в пошуках землі на Північний Кавказ. Та невдовзі вони повернулися до свого села жебраками.
Жодного медичного закладу в селі не було. Відставний військовий фельдшер лікував хворих різними настоями трав, коренів тощо. Про санітарний стан села ніхто не турбувався., Хати селяни будували невеличкі, вкривали їх соломою та очеретом. Під черепицею та залізом були тільки будинки куркулів. Лише в 1882 році в селі відкрили школу на 25 учнів. Навчання велося тільки російською мовою, хоча тут мешкали і росіяни, і українці, і молдавани. 1912 року громада на свої кошти збудувала ще одну початкову школу.
Під час першої світової імперіалістичної війни до армії було призвано 370 Костянтинівців. Скориставшись з тяжкого становища багатьох родин, сільські глитаї прибрали до своїх рук їхні землі. 1916 року доведені до відчаю жінки мобілізованих солдатів розгромили хлібні магазини. Селяни відмовлялися здавати продукти, не виконували трудову повинність, запроваджену в зв'язку з війною. На початку лютого 1917 року волосне управління повідомляло губернську жандармерію, що в Костянтинівці «можна чекати виникнення аграрних безпорядків».
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в травні 1917 року в селі був створений земельний комітет, але його діяльність обмежували місцеві органи влади Тимчасового уряду, які захищали інтереси поміщиків та куркулів. Землю селяни одержали тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції.
В січні 1918 року в Костянтинівці було встановлено Радянську владу. На волосному мітингу селяни одностайно обрали Раду селянських депутатів на чолі з бідняком М. Г. Блануцею. В лютому того ж року створено волосний партійний осередок, до якого увійшли І. І. Кептя, Є. О. Чоботарьов, А. Чехмистренко, П. Синявський. Першочерговим завданням Костянтинівської Ради був розподіл землі між малоземельними і безземельними селянами. Але наприкінці березня
1918 року село окупували австро-німецькі війська. Близько 30 активістів приєдналися до партизанів, які діяли в районі Вознесенська. Серед них був колишній батрак П. М. Терещенко, який пізніше командував партизанською ротою, хоробро бився на фронтах громадянської війни.
У листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти залишили село. Та до березня
1919 року в ньому хазяйнували петлюрівці. В березні полки партизанської бригади П. С. Ткаченка вигнали їх. Було призначено волревком, який приступив до розподілу землі. Відновив роботу волосний партосередок. Дуже складною була боротьба з куркульсько-націоналістичними бандами, які часто нападали на село» В липні 1919 року агенти білогвардійців, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спираючись на підтримку місцевого куркульства, вчинили заколот проти Радянської влади. Куркулі жорстоко розправилися з членами сільвиконкому, комуністами, активістами. Після звірячих катувань заколотники розстріляли А. Н. Блануцу, Д. Р. Нікітіна, братів Андрія і Михайла Чехмистренків та інших. Для придушення заколоту з Одеси прибув загін червоно- армійців під командуванням Ф. А. Анулова. На мітингу селяни і червоноармійці виявили одностайну підтримку Радянській владі і зобов'язалися допомагати фронту «усім, в чому він буде відчувати потребу».
В кінці серпня 1919 року до Костянтинівки вдерлися денікінці. В січні наступного року частини Червоної Армії розгорнули бої за село. Денікінці чинили впертий опір. Костянтинівка кілька разів переходила з рук у руки. 31 січня противник був розбитий. Село визволив 405-й стрілецький полк 135-ї бригади, 14-ї армії. Хоробро билися на фронтах громадянської війни місцеві бідняки І. П. Брагар, Ю. К. Салагор, Д. Д. Затуливітер, І. С. Мар'янов та ін. Багато жителів загинуло у боротьбі за Радянську владу. Одна з найкрасивіших вулиць села носить ім'я по-звірячому вбитих під час куркульського заколоту в липні 1919 року братів Чехмистренків. У парку стоїть збудований з ініціативи комсомольського осередку ще в квітні 1920 року пам'ятник тим, хто віддав своє життя в ті буремні роки.
В лютому 1920 року, крім волосного, створюється сільський ревком, який очолив місцевий бідняк Т. Ігнатьєв. Сільревком діяв до кінця 1920 року, після чого передав свої функції Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Головою її селяни обрали місцевого активіста М. М. Чабана.
Внаслідок здійснення закону Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року всіх жителів наділено землею. Всього в селі було понад тисячу одноосібних господарств. Одержавши землю, бідні селяни через відсутність тягла і реманенту не могли обробляти її і знову ж потрапляли в залежність від куркуля. 27 липня 1920 року на загальному сільському сході створено комітет незаможних селян на чолі з комуністом С. С. Мар'яновим. КНС допомагав вилучати лишки землі і зерна у куркулів, розгорнув боротьбу із спекулянтами хлібом, забезпечував своєчасне виконання державної продрозверстки. До кінця 1920 року селяни Костянтинівки здали державі 4,3 тис. пудів хліба.
За активною участю КНС для потреб хліборобів-бідняків було організовано прокатну станцію сільськогосподарського реманенту, при ній обладнали невеличку кузню. На 8 млинах, якими користувались селяни всіх навколишніх сіл, було встановлено селянський контроль. Комуністи (партосередок 1920 року налічував 14 чоловік)3 і комсомольці села тут постійно чергували, забезпечуючи безперебійну роботу. На млинах та маслоробні працювало 73 робітники. Провадилась розробка місцевих родовищ граніту. Для населення було відкрито 6 промислових і одну продовольчу крамницю, в яких товари продавалися по твердих цінах.
Значну роль у підготовці селян до колективізації відіграли перші товариства спільного обробітку землі. 1921 року виникли ТСОЗи «Колос Добра» і «Дмитрівка». Сільськогосподарський, інвентар взяли з поміщицьких садиб. Тсозівці зібрали набагато вищий урожай, ніж одноосібники. Через рік таких товариств в селі було вже шість. У 1928 році ТСОЗ «Воля» мав 507 га землі, трактор, 5 сівалок, 10 жаток. Члени його допомагали ремонтувати бідним одноосібникам реманент. 1925 року переваги колективних форм господарювання пропагувала районна сільськогосподарська виставка (з 1923 по 1930 рр. Костянтинівка була районним центром).
За допомогою жіночого відділу сільської Ради 1921 року розпочали роботу пункт медичної допомоги, а в 1924 - лікарня на 15 ліжок і аптека. Ще на початку 1920 року за рішенням волревкому громадська комісія для боротьби з неписьменністю організувала роботу гуртків лікнепу, а також початкової школи. У 1921 році цю школу перетворено на дитячий інтернат, в якому жило і навчалося 40 дітей-сиріт. З ініціативи сільської Ради було засновано
товариство «Друг дітей», яке взяло шефство над інтернатом. Члени його придбали на громадські кошти олівці, зошити, підручники.
Активісти комсомольського осередку влаштували хату-читальню, політичний клуб, в якому відбувались мітинги, збори, голосні читання, бесіди. 1923 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}року в Костянтинівці урочисто відкрили сельбуд. Члени жіночого відділу організували при сельбуді гурток крою та шиття, залучали селянок до участі в художній самодіяльності, проводили бесіди на антирелігійні теми. В сельбуді урочисто приймали молодь до комсомолу.
Виконуючи рішення XV з'їзду ВКП(б), комуністи села розгорнули серед населення широку агітацію за створення колгоспів. В 1929 році на базі ТСОЗів організувався перший колгосп з поетичною назвою «Зелений барвінок». Через рік в Костянтинівці виникли артілі ім. Жовтневої революції, ім. Маркса - Леніна, ім. 12-річчя Жовтня, ім. газети «Правда». Колективізація загалом завершилась на початок 1931 року. На цей час' було створено 7 артілей. В лютому 1931 року на пленумі Арбузинського райкому партії секретар Костянтинівського партосередку доповідав, що в селі в колгоспи вступило 83 проц. бідноти і середняків. Велику допомогу молодим господарствам подавали робітники. Першими головами колгоспів стали двадцятип'ятитисячний з Донбасу Зданович, Кузнецов, Фатьянов. 1930 року шахтарі шахти ім. Нікодова з Донбасу допомогли артілям Костянтинівни зібрати перший урожай та відремонтувати сільськогосподарську техніку.
Створювалися та зміцнювалися колгоспи в умовах нещадної боротьби проти куркулів, які на той час становили ще 8 проц. населення Костянтинівни. Вони зривали виконання планів хлібозаготівель, псували колгоспні посіви. В 1931 році 20 куркульських сімей, злісних ворогів Радянської влади, вислано за межі України.
Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні артілей села відігравала Костянтинівська МТС. В 1930 році вона мала 18, а в 1935 вже 42 трактори, багато комбайнів та іншої техніки. При МТС працювали курси механізаторів. У 1935 році їх закінчили 69 трактористів, 18 комбайнерів, 9 шоферів, 8 бригадирів.
На початку 30-х років в Костянтинівці було створено партійні організації при сільській Раді і МТС, в колгоспах ім. 12-річчя Жовтня, ім. Маркса-Леніна, на гранітному кар'єрі. В селі налічувалось понад 50 комуністів. Авторитет комуністів дедалі зростав, кращі люди виявляли бажання стати в їх ряди. Тільки в лютому 1931 року на бюро Арбузинського райкому партії із Костянтинівни прийнято в члени ВКП(б) 12 чоловік. Комуністи були ініціаторами багатьох цінних починань, власним прикладом вели за собою комсомольців, яких в селі в 1933 році налічувалося 115 чоловік.
Комуністи першими в селі включилися в стахановський рух. В 1936 році по-стахановському трудилося 37 механізаторів. Комбайнеру - ударнику Т. М. Солонусі, який за сезон зібрав хліб на площі 650 га, першому присвоєно звання майстра комбайнового збирання зерна і видано спеціальний нагрудний значок. Серед механізаторів проводилась велика політмасова робота. При МТС був створений червоний куток, де читались лекції з історії нашої Батьківщини, історії партії.
Стахановські методи роботи поширились і в колгоспах. В артілі ім. Маркса- Леніна свинарі Ю. Куций та І. Найден домоглися щодобового приросту ваги кожної голови свиней на 240 г. По півтори-дві денні норми виконували колгоспники Г. В. Гиштимулт, 3. Гончарова, О. Туркоман, Г. Зовтун і багато ін. В соціалістичному змаганні перед вела артіль ім. 12-річчя Жовтня. Тут оброблялося понад 700 га землі, з гектара збирали по 18-22 цнт зерна. Колгосп тричі в передвоєнні роки виходив переможцем в соціалістичному змаганні з артілями сусіднього села Благодатного. Гаряче підтримала молодь заклик: «Дівчата, на трактор!». В
гуртку механізаторів колгоспу ім. Сталіна навчалося 12 дівчат. Такі гуртки працювали і в інших господарствах.
З великим піднесенням вітали трудящі Костянтинівки Радянську Конституцію. У грудні 1936 року відбулися загальні збори в усіх колгоспах, присвячені підсумкам Надзвичайного VIII з'їзду Рад СРСР. На цих зборах артілям було вручено акти на вічне користування землею.
Зміцнення громадського господарства колгоспів стало важливою умовою підвищення матеріального добробуту селян. Достаток відчувався в кожній сім'ї. Колгоспники щороку одержували на трудодень по 4-5 кг хліба. В 1937
році в артілі ім. Сталіна трудодень був ще вагомішим - 10 кг зерна й інших продуктів. Селяни почали краще одягатися, в хатах з'явилися радіоприймачі, швейні машини, велосипеди.
Було повністю ліквідовано неписьменність. Діти навчалися в початковій, семирічній і середній школах. Приміщення середньої школи на 400 учнів трудящі збудували в позаробочий час. Кошти на обладнання школи виділила сільська Рада, яку очолював активний учасник громадянської війни комуніст І. Ф. Мицик, кавалер ордена Червоної Зірки. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У сільському клубі, збудованому 1937 року, працювали гуртки художньої самодіяльності, зокрема співочий, драматичний та ін. Учасниками їх були цілі сім'ї. Понині в Костянтинівці добрим словом згадують аматорів сцени тих років Євгенію, Віру, Гаврила та Кирила Мунтянів. В клубі часто демонстрували кінофільми. Жінки-колгоспниці відвідували організовані при клубі курси крою та шиття. Духовий оркестр клубу, який виконував симфонічні твори П. І. Чайковського, С. С. Гулака-Артемовського тощо, був кращим у районі. Цікаві форми роботи запроваджували працівники сільської бібліотеки, фонд якої становив 1700 книжок. Громадська рада бібліотеки влаштовувала книжкові огляди, виставки до дня народження видатних письменників, голосні читки.
В ході соціалістичного будівництва зміцнювалися 5 партійних організацій села, в яких на січень 1941 року налічувалося понад 70 комуністів. Їх бойовим помічником були 240 комсомольців, об'єднані в 7 організаціях.
З перших днів Великої Вітчизняної війни сотні костянтинівців пішли до лав Червоної Армії. їх місце в колгоспному виробництві заступили жінки та підлітки. Повернулись до праці літні люди, які вже були на заслуженому відпочинку. Сільська Рада та комуністи села створили винищувальний загін. Цей загін взяв участь в бою під Костянтинів кою разом з радянськими військами, що стримували тут натиск гітлерівців.
5 серпня 1941 року в село вдерлися фашисти. Окупація тривала два з половиною роки. Понад 100 юнаків і дівчат фашисти вивезли до Німеччини. Активістів села В. Тарасенка, І. Черника німецькі кати розстріляли.
24 березня 1944 року населення радісно зустріло підрозділи 223-ї стрілецької дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту, що першими увійшли до Костянтинівки. Величезних втрат зазнало село під час окупації. Фашистські варвари спалили 120 житлових будинків, спустошили школи, лікарню, вивезли всю худобу. Більшість адміністративних приміщень лежала в руїнах. Окупанти, відступаючи, підірвали приміщення МТС, де стояли трактори, комбайни. Збитки, заподіяні колгоспам, становили 30 млн. крб. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 480 жителів села. Серед них - колишні бригадири тракторних бригад комуністи П. Буряк, П. Васильченко, Л. Коцюк та ін. Інвалідами війни повернулися додому 86 чоловік.
Відразу ж після визволення у Костянтинівці відновили діяльність сільська Рада, правління усіх колгоспів, дирекція МТС, які мобілізували населення на відбудовчі роботи. Надзвичайно важкою була для села весна 1944 року. В артілях налічувалося 20 пар коней і 20 корів. Бракувало тягла, тому засіяли ярих всього 2530 га. Вдень і вночі орали на власних коровах П. Д. Іванова, Ф. П. Баланенко, П. І. Гусениця, перевиконуючи денні норми в 2-2,5 раза. Готуючись до жнив, механізатори складали по гвинтику з трьох-чотирьох розбитих один трактор, ремонтували молотарки, комбайни. В травні-червні 1944 року Костянтинівська МТС одержала 4 комбайни з Саратовської області. Вже через кілька місяців в МТС було 12 тракторів, 4 автомашини, 10 комбайнів, 17 чотирикорпусних плугів. Почали роботу курси механізаторів. Механік І. Ф. Єліневський підготував тільки 1944 року 20 жінок-трактористок, 18 комбайнерів і 4 машиністів. Самовіддано працювало на збиранні хліба усе населення від малого до старого. Так, на кінній жатці 16-річний І. Головченко (артіль ім. Жовтневої революції) скошував щодня по 7,5 га при нормі 5 га. Снопов'язальниці М. Бинюк та К. Баланенко за день складали 8 кіп снопів, перевиконуючи норми в 1,5 раза. Г. Сопільник комбайном зібрав хліб на площі 500 га. Механізатори працювали по 17-18 годин на добу, забезпечуючи швидке збирання врожаю без втрат. Жнива колгоспники завершили за 18 робочих днів і першими в районі виконали державний план продажу хліба.
Створені в жовтні 1944 року дві первинні партійні організації посилили серед населення ідейно-виховну роботу. При сільраді і МТС працювали
політичні школи, в яких навчалося понад 60 чоловік. У липні-серпні були створені 5 комсомольських організацій.
Колгоспи успішно освоювали довоєнні посівні площі. Восени 1945 року господарства повністю і в строк впоралися з сівбою озимих і підготовкою грунту під ярі культури. Були відбудовані тваринницькі ферми, збільшилась кількість худоби, зросла продуктивність тваринництва. Доярка колгоспу ім. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Жовтневої революції Є. Шевченко надоїла в 1947 році по 2,5 тис. кг молока від кожної корови. 1949 року цей колгосп уже мав 160 голів великої рогатої худоби, 150 свиней, 45 коней. Колгоспники одержали по 16 цнт озимої пшениці з гектара, по 22 цнт кукурудзи. Такий же врожай зібрали в артілі ім. 12-річчя Жовтня. Неподільний фонд цього господарства становив близько 450 тис. крб. На вироблений трудодень колгоспники одержали по 1,5 крб., 2 кг хліба, 300 г картоплі та інші продукти. У 1948-1949 рр. МТС поповнилась новою технікою і вже мала більше тракторів та комбайнів, ніж в 1940 році. На маслозаводі, в олійниці, які відновили роботу в 1946 році, було встановлено нове обладнання.
Добре працювали на колгоспних ланах тракторні бригади Костянтинівської МТС. Бригада І. Ягниченка виконувала змінні завдання на оранці та жнивах на 150 проц. По дві норми виробляли трактористи Г. Гиштимулт, І. Фортуна. В 1947 році колектив МТС завоював першість в соціалістичному змаганні в області і був нагороджений перехідним Червоним прапором обкому партії та облвиконкому.
Відновилися роботи в кар'єрі «Каменяр». Тут працювало 45 робітників. В 1948 році промартіль успішно виконала державне замовлення на поставки граніту до Москви, а також на будівництво дороги Одеса-Київ. Видобуток граніту
перевершив довоєнний рівень у півтора рази. Працювали харчокомбінат, промартіль «Перемога».
Невдовзі після визволення села відновила роботу лікарня. Відкрився дитячий будинок. 1944 року, до початку занять, жителі методом народної будови відремонтували початкову школу, в 1949 відкрилася семирічна школа. Вчителі села провадили велику культурно-виховну роботу серед населення: організовували бесіди на політичні теми, в бібліотеці - колективне читання художніх творів. Комсомольці створили драматичний гурток, а в період весняно-польовйх робіт - агіткультбригаду, яка виступала перед колгоспниками на полі.
В 1950 році артілі села об'єднались у дві - ім. Жовтневої революції та ім. 12-річчя Жовтня. Нові господарства міцніли. В 1954 році валовий збір зернових в артілі ім. Жовтневої революції становив 22 тис., а через три роки - 30 тис. цнт. 1958 року після реорганізації Костянтинівської МТС в РТС артілі придбали багато техніки, поповнилися кадрами механізаторів. Це сприяло підвищенню продуктивності праці, зміцненню економіки господарств. Зросли ряди передовиків колгоспного виробництва. За жнива 1958 року комбайнер І. Я. Сопільняк намолотив 7 тис. цнт зерна. По 9-12 га за зміну комбайном СК-26 скошував кукурудзи на силос механізатор Є. С. Стасєв. Пташниця Л. Г. Денисенко від кожної курки- несучки одержала по 112 яєць.
За роки семирічки значно підвищилися врожайність зернових, продуктивність тваринницьких ферм. Якщо в першому році семирічки колгоспники збирали озимої пшениці по 17,8 цнт з га, то в 1965 - по 23,5 цнт. А ланка механізаторів, яку очолив П. Гуценко; виростила по 32 цнт зерна на кожному гектарі. 1961 року обидві артілі об'єдналися в одну - ім. Жовтневої революції. Це велике багатогалузеве господарство, на ланах якого працюють 1,4 тис. чоловік. За колгоспом закріплено 11,4 тис. га землі, з них 9 тис. га орної. У 1968 році в машинному парку господарства було 60 тракторів, 30 різних комбайнів, з них 15 зернозбиральних,
23 автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки. Це дало змогу механізувати більшість трудомістких процесів на полі, токах та фермах.
Артіль засіває близько 4 тис. га пшениці, збираючи з кожного гектара по 22-
24 цнт зерна. Державі щороку продається 40-47 тис. цнт пшениці. Значне місце серед сільськогосподарських культур займає соняшник. Щороку артіль засипає в державні засіки 10-12 тис. цнт цієї цінної культури. Вирощують також кукурудзу, цукрові буряки та інші культури. В 1968 році
артіль виконала майже 2 річних плани по виробництву цукрових буряків, зібравши 42 тис. цнт. У 1970 році в господарстві налічувалося понад 3 тис.
голів великої рогатої худоби, 6,5 тис. свиней. Для утримання такої кількості худоби збудовано 16 нових корівників, 3 свинарники-відгодівельники на 850 голів, один з них з напівавтоматичним пунктом відгодівлі свиней. Рік у рік зростають грошові прибутки колгоспу, в 1970 році його неподільні фонди досягай 3,6 млн. крб. За роки семирічки орденоносцями стали 11 колгоспників. Ордена Леніна удостоєні завідуюча свинофермою Н. Л. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Дубовик, вчителька М. Я. Новицька. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені ланкова комсомольсько-молодіжної ланки, делегат XX з'їзду ЛКСМУ 3. А. Лученко, яка багато літ підряд вирощує по 300 і більше центнерів цукрових буряків на гектарі. Такої ж високої нагороди удостоєні бригадир комплексної бригади В. М. Запорожан та бригадир тракторної бригади М. С. Оплачко. В селі живе ветеран колгоспного будівництва, Герой Соціалістичної Праці Н. Г. Мельниченко.
Збільшення кількості внесених у грунт мінеральних та органічних добрив, застосування передових методів обробітку грунту створили умови для зростання виробництва продукції рослинництва і тваринництва, зниження собівартості її. Готуючись до 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників, артіль ім. Жовтневої революції перейшла на нову систему організації праці. В господарстві було створено 5 механізованих загонів, за якими закріплено близько 70 проц. колгоспної землі і техніки. Кожен загін мав свій виробничий план, технологічні карти, госпрозрахункові завдання. В загонах - акордно-преміальна оплата праці. Нова організація праці дала змогу 80 механізаторам піти працювати на інші ділянки. Відпала необхідність тримати бригадирів тракторних бригад, обліковців. І як наслідок - економія по колгоспу становить 14,5 тис. крб. на рік.
У рік Ленінського ювілею колгоспники зібрали по 27 цнт зернових з гектара, по 260 цнт цукрових буряків. Медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна» нагороджено 130 трудівників села. До районної ювілейної Книги трудової слави занесено колектив свиноферми, який щорічно одержує по 22-23 ділових поросят від кожної свиноматки До ювілейної Книги занесено також доярку Н. Т. Марущак, яка щорічно надоює по 3-3,5 тис, кг молока від корови, тракториста М. І. Брагаря, який постійно перевиконує норми виробітку у 1,5 раза. Михайло Іванович - кавалер ордена Леніна, працює механізатором з 1929 року.
Артіль одною з перших в районі виконала завдання восьмої п'ятирічки з виробництва і продажу державі сільськогосподарської продукції. Партія і Радянський уряд високо оцінили працю 9 чудових трударів колгоспу. Ордена Жовтневої Революції удостоєно голову колгоспу П. С. Адамського, тракториста М. І. Брагаря, ордена Трудового Червоного Прапора - бригадира Г. В. Марущака, орденом «Знак Пошани» нагороджено свинарку О. Я. Кукол, комбайнера М. О. Спотаря, ланкову О. Росол.
Крім колгоспу, де зайнята основна кількість населення Костянтинівни, в селі працює чимало промислових підприємств. Серед них маслозавод, що переробляє продукцію тваринницьких ферм. На заводі всі процеси виробництва повністю механізовані. Щороку тут виробляють близько 5 тис. цнт масла, 190 цнт бринзи тощо. Включившись у соціалістичне змагання на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, колектив Костянтинівського маслозаводу виконав квартальний план випуску валової продукції на 117,4 проц., понад план реалізовано продукції на 46,6 тис. крб. В селі працюють вальцьовий млин, лісопильня, відділення «Сільгосптехніки». В майстернях налагоджена потокова лінія для ремонту тракторів.
В авангарді виробничого й громадського життя села йдуть комуністи. 8 партійних організацій об'єднують в своїх рядах понад 120 комуністів. Більшість з них працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва, в т. ч. 56 чоловік в колгоспі. Костянтинівці беруть активну участь у громадському житті села. 45 депутатів сільської Ради працюють у 7 постійних комісіях, сміливо втручаються в усі сфери виробництва, допомагають медичним і культурно-освітнім закладам, дбають про поліпшення побутових умов трудящих села. Ще в переддень 36-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції стала до ладу міжколгоспна Костянтинівська ГЕС потужністю 800 квт. Того ж року село повністю радіофіковано. Тільки
за три роки восьмої п'ятирічки зведено 210 будинків. Відкрилися нові магазини: книжковий, господарчих товарів, продовольчий, сільунівермаг. В особистому користуванні костянтинівці мають 780 телевізорів, 860 радіоприймачів та радіол. Купівельна спроможність трудящих рік у рік зростає. Товарообіг місцевого сільського споживчого товариства в 1970 році становив понад{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
25 млн. крб. В селі є стаціонарна лікарня на 35 ліжок. Хворих обслуговують
2 лікарі, 2 фельдшери, 14 медсестер.
В селі працює близько 50 чоловік спеціалістів з вищою освітою. У двох школах - середній та восьмирічній - навчається 700 дітей. При середній школі в літні місяці щороку відкривається табір праці і відпочинку. Працює й заочна середня школа, яку 1968 року закінчило 20 колгоспників та робітників.
В Костянтинівці збудовано будинок культури на 600 місць. Тут встановлено стаціонарну кіноустановку з новим обладнанням, У гуртках художньої самодіяльності бере участь 120 чоловік. Часто в будинку культури проводяться зустрічі з ветеранами колгоспного виробництва, першими комуністами і комсомольцями села, з учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
Велику роль у вихованні підростаючого покоління в комуністичному дусі відіграє сільська бібліотека, фонд якої налічує 15 тис. примірників. При бібліотеці є актив книголюбів, який подає допомогу бібліотечній раді в проведенні тематичних вечорів та читацьких конференцій. Цікаво пройшла читацька конференція «Невгасиме світло Жовтня світить шлях нам у майбутнє» за книгою В. І. Леніна «Чергові завдання Радянської влади». В Костянтинівці є ще дві шкільні, колгоспна та профспілкова бібліотеки. Чимало мешканців села мають власні бібліотеки.
В сьогоднішній оновленій, помолоділій Костянтинівці живуть щасливі трудівники, які з усім радянським народом будують найсвітлішу споруду на землі - комунізм.
Поблизу сіл Костянтинівки, Іванівки та Бузького виявлено кілька поселень доби неоліту, міді та бронзи, курганні поховання ранньої бронзи, а також поселення - античне (IV-І ст. до н. е.) та перших століть нашої ери. Трапляються скульптури кочовиків XI-XIII століть.
У XVII ст. на місці теперішнього села був запорізький прикордонний пост. Козаки охороняли переправи на Богданівських порогах, важливого торговельного шляху з Криму до міст Західної України. Бугогардівська па ланка, до якої входив козацький пост, у 30-х роках XVIII ст. часто зазнавала грабіжницьких нападів татар. Під час одного з них поселення було спалене, зруйновано церкву. Згодом козаки збудували тут новий укріплений пункт. У другій половині XVIII ст. кількість жителів його значно зросла за рахунок селян-втікачів.
Населення Костянтинівки жило з хліборобства, скотарства. Сіяли переважно яру пшеницю, жито та ячмінь. Примітивним способом видобували граніт для мо- щення доріг: недалеко від села на берегах південного Бугу височіли гранітні скелі. Поступово жителі села потрапляли в кріпосну залежність. 1772 року, коли царський уряд пожалував 720 десятин колишньої Бугогардівської паланки поміщику Байдаку - в селі мешкало 98 кріпаків. У 70-80-х рр. XVIII ст. сюди переселилося багато молдаван, що шукали порятунку від турецько-татарської неволі. Але й тут вони потрапили в кабалу до поміщика.
В першій половині XIX ст. в Костянтинівці, що увійшла до складу третьої округи Херсонського військового поселення, розквартирували сотню козаків Бузького уланського полку. Жителів села взяли на особовий облік, розподілили по різних категоріях. Т. зв. господарі, що входили до поселенського підрозділу, одержували ділянку землі, будинок, сільськогосподарський реманент. Помічники зачислялись до діючих або резервних ескадронів. Господар утримував 3 помічників, 2 - з діючих підрозділів, 1 - з резервного, останній фактично працював на хазяїна. Хлопчики з 11-річного віку навчалися військової справи і згодом поповню-
вали військові підрозділи. Всіх поселенців примушували по 3 дні на тиждень «ні за гріш» працювати на землях багатих козаків. Важкі умови 20-річної служби, нещадна експлуатація призводили до розорення селян. Більшість з них віддавала за борги багатіям свої клаптики землі. Крім того, земельні наділи зменшувались із зростанням населення, яке на час ліквідації військових поселень у 1857 році становило вже 1919 чоловік.
Згідно з указами про поземельний устрій державних селян 1866-1867 рр., жителі Костянтинівки одержали наділи по 3,5 десятини на ревізьку душу, з яких лише
2 десятини орної землі. Але ці землі були малопридатними для землеробства, тому вони мусили орендувати родючіші землі у поміщиків, щороку віддаючи за кожну десятину по 3 крб. Крім того, усіх жителів зобов'язували відбувати різні повинності: лагодити шляхи, греблі тощо. Все населення Костянтинівки в 60-і роки мало 112 коней, 146 голів великої рогатої худоби. У більшості бідняків ніякого тягла не було.
Вже наприкінці 80-х років куркулям, що становили 7-8 проц. населення, належало 70 проц. всіх земель; середнякам (30 проц. населення) - 17 проц. земельних угідь. Понад 40 проц. селян користувалися 1-3 десятинами землі, 20 проц. населення бідувало, не маючи її зовсім. У поміщиків-колоністів Дауенгауера та Гека було по 1,1-1,4 тис. десятин землі.
На 1885 рік в Костянтинівці налічувалося 2663 жителі у 527 дворах. Село ставало досить жвавим торговим пунктом. Поміщики і куркулі відкрили 17 промислових дрібних підприємств, 24 крамниці, склад лісу, 8 водяних млинів і вітряків. Кустарним способом почались розробки відкритих родовищ граніту. На кар'єрі, що належав багатію Гінзбургу, в 1881 році вже працювало 68 робітників. Зерно, м'ясо, вироби місцевих кустарів йшли на ринки Ольвіополя та Вознесенська. В самій Костянтинівці три рази на рік збирались людні ярмарки, щотижня - базари.
Нещадна експлуатація бідних верств населення посилювалась рік у рік. Щоб якось врятуватись від голоду, біднота позичала гроші у куркулів або в крамарів під урожай наступного року. Користуючись з цього, сільські глитаї стягували
3 них по 30-40, а то й по 90 проц. річних. Коли ж кредит давав власник крамниці, то селянин зобов'язувався продати зібраний хліб тільки йому. Все це спричиняло загострення класових суперечностей на селі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У 900-х роках селяни Г. П. Блануца, П. М. Панченко, А. Пилипенко, що встановили зв'язок з більшовиками Вознесенська, одержували від них нелегальну літературу і розповсюджували її серед бідняків. За це наймит А. Пилипенко 1905 року був заарештований і засуджений на каторгу.
Під час революції 1905-1907 рр. в Костянтинівці за допомогою членів Вознесенської більшовицької організації було створено гурток, до якого ввійшли революційно настроєні селяни М. Г. Блануца, П. М. Панченко, Ф. О. Вижол та інші - всього 11 чоловік. Заняття в гуртку часто провадили робітники з Вознесенська, Ольвіополя. Тоді ж оформилась селянська бойова дружина. В 1905 році костянтинівці спалили садиби трьох куркулів, почали захоплювати та ділити землю. Незважаючи на репресії, заворушення в селі тривали. В 1907 році жандармське управління блисаветградського повіту відзначило, що «революційний чад здатний дійти до розмірів 1905 року». В повіті оголосили надзвичайний стан. До села прибув каральний загін. Бойову дружину Костянтинівки було розгромлено, активних
учасників виступів заарештували. Карателі стратили Г. П. Блануцу, його сина та одного з керівників бойової дружини П. М. Панченка. Членів підпільного гуртка Ф. Г. Лойтера, Г. Є. Чернія та ще кількох чоловік засудили до каторжних робіт.
Столипінська аграрна реформа ще більш загострила класові суперечності на селі. На відруби переселилися куркулі. Кілька зубожілих родин села виїхали в пошуках землі на Північний Кавказ. Та невдовзі вони повернулися до свого села жебраками.
Жодного медичного закладу в селі не було. Відставний військовий фельдшер лікував хворих різними настоями трав, коренів тощо. Про санітарний стан села ніхто не турбувався., Хати селяни будували невеличкі, вкривали їх соломою та очеретом. Під черепицею та залізом були тільки будинки куркулів. Лише в 1882 році в селі відкрили школу на 25 учнів. Навчання велося тільки російською мовою, хоча тут мешкали і росіяни, і українці, і молдавани. 1912 року громада на свої кошти збудувала ще одну початкову школу.
Під час першої світової імперіалістичної війни до армії було призвано 370 Костянтинівців. Скориставшись з тяжкого становища багатьох родин, сільські глитаї прибрали до своїх рук їхні землі. 1916 року доведені до відчаю жінки мобілізованих солдатів розгромили хлібні магазини. Селяни відмовлялися здавати продукти, не виконували трудову повинність, запроваджену в зв'язку з війною. На початку лютого 1917 року волосне управління повідомляло губернську жандармерію, що в Костянтинівці «можна чекати виникнення аграрних безпорядків».
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в травні 1917 року в селі був створений земельний комітет, але його діяльність обмежували місцеві органи влади Тимчасового уряду, які захищали інтереси поміщиків та куркулів. Землю селяни одержали тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції.
В січні 1918 року в Костянтинівці було встановлено Радянську владу. На волосному мітингу селяни одностайно обрали Раду селянських депутатів на чолі з бідняком М. Г. Блануцею. В лютому того ж року створено волосний партійний осередок, до якого увійшли І. І. Кептя, Є. О. Чоботарьов, А. Чехмистренко, П. Синявський. Першочерговим завданням Костянтинівської Ради був розподіл землі між малоземельними і безземельними селянами. Але наприкінці березня
1918 року село окупували австро-німецькі війська. Близько 30 активістів приєдналися до партизанів, які діяли в районі Вознесенська. Серед них був колишній батрак П. М. Терещенко, який пізніше командував партизанською ротою, хоробро бився на фронтах громадянської війни.
У листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти залишили село. Та до березня
1919 року в ньому хазяйнували петлюрівці. В березні полки партизанської бригади П. С. Ткаченка вигнали їх. Було призначено волревком, який приступив до розподілу землі. Відновив роботу волосний партосередок. Дуже складною була боротьба з куркульсько-націоналістичними бандами, які часто нападали на село» В липні 1919 року агенти білогвардійців, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спираючись на підтримку місцевого куркульства, вчинили заколот проти Радянської влади. Куркулі жорстоко розправилися з членами сільвиконкому, комуністами, активістами. Після звірячих катувань заколотники розстріляли А. Н. Блануцу, Д. Р. Нікітіна, братів Андрія і Михайла Чехмистренків та інших. Для придушення заколоту з Одеси прибув загін червоно- армійців під командуванням Ф. А. Анулова. На мітингу селяни і червоноармійці виявили одностайну підтримку Радянській владі і зобов'язалися допомагати фронту «усім, в чому він буде відчувати потребу».
В кінці серпня 1919 року до Костянтинівки вдерлися денікінці. В січні наступного року частини Червоної Армії розгорнули бої за село. Денікінці чинили впертий опір. Костянтинівка кілька разів переходила з рук у руки. 31 січня противник був розбитий. Село визволив 405-й стрілецький полк 135-ї бригади, 14-ї армії. Хоробро билися на фронтах громадянської війни місцеві бідняки І. П. Брагар, Ю. К. Салагор, Д. Д. Затуливітер, І. С. Мар'янов та ін. Багато жителів загинуло у боротьбі за Радянську владу. Одна з найкрасивіших вулиць села носить ім'я по-звірячому вбитих під час куркульського заколоту в липні 1919 року братів Чехмистренків. У парку стоїть збудований з ініціативи комсомольського осередку ще в квітні 1920 року пам'ятник тим, хто віддав своє життя в ті буремні роки.
В лютому 1920 року, крім волосного, створюється сільський ревком, який очолив місцевий бідняк Т. Ігнатьєв. Сільревком діяв до кінця 1920 року, після чого передав свої функції Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Головою її селяни обрали місцевого активіста М. М. Чабана.
Внаслідок здійснення закону Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року всіх жителів наділено землею. Всього в селі було понад тисячу одноосібних господарств. Одержавши землю, бідні селяни через відсутність тягла і реманенту не могли обробляти її і знову ж потрапляли в залежність від куркуля. 27 липня 1920 року на загальному сільському сході створено комітет незаможних селян на чолі з комуністом С. С. Мар'яновим. КНС допомагав вилучати лишки землі і зерна у куркулів, розгорнув боротьбу із спекулянтами хлібом, забезпечував своєчасне виконання державної продрозверстки. До кінця 1920 року селяни Костянтинівки здали державі 4,3 тис. пудів хліба.
За активною участю КНС для потреб хліборобів-бідняків було організовано прокатну станцію сільськогосподарського реманенту, при ній обладнали невеличку кузню. На 8 млинах, якими користувались селяни всіх навколишніх сіл, було встановлено селянський контроль. Комуністи (партосередок 1920 року налічував 14 чоловік)3 і комсомольці села тут постійно чергували, забезпечуючи безперебійну роботу. На млинах та маслоробні працювало 73 робітники. Провадилась розробка місцевих родовищ граніту. Для населення було відкрито 6 промислових і одну продовольчу крамницю, в яких товари продавалися по твердих цінах.
Значну роль у підготовці селян до колективізації відіграли перші товариства спільного обробітку землі. 1921 року виникли ТСОЗи «Колос Добра» і «Дмитрівка». Сільськогосподарський, інвентар взяли з поміщицьких садиб. Тсозівці зібрали набагато вищий урожай, ніж одноосібники. Через рік таких товариств в селі було вже шість. У 1928 році ТСОЗ «Воля» мав 507 га землі, трактор, 5 сівалок, 10 жаток. Члени його допомагали ремонтувати бідним одноосібникам реманент. 1925 року переваги колективних форм господарювання пропагувала районна сільськогосподарська виставка (з 1923 по 1930 рр. Костянтинівка була районним центром).
За допомогою жіночого відділу сільської Ради 1921 року розпочали роботу пункт медичної допомоги, а в 1924 - лікарня на 15 ліжок і аптека. Ще на початку 1920 року за рішенням волревкому громадська комісія для боротьби з неписьменністю організувала роботу гуртків лікнепу, а також початкової школи. У 1921 році цю школу перетворено на дитячий інтернат, в якому жило і навчалося 40 дітей-сиріт. З ініціативи сільської Ради було засновано
товариство «Друг дітей», яке взяло шефство над інтернатом. Члени його придбали на громадські кошти олівці, зошити, підручники.
Активісти комсомольського осередку влаштували хату-читальню, політичний клуб, в якому відбувались мітинги, збори, голосні читання, бесіди. 1923 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}року в Костянтинівці урочисто відкрили сельбуд. Члени жіночого відділу організували при сельбуді гурток крою та шиття, залучали селянок до участі в художній самодіяльності, проводили бесіди на антирелігійні теми. В сельбуді урочисто приймали молодь до комсомолу.
Виконуючи рішення XV з'їзду ВКП(б), комуністи села розгорнули серед населення широку агітацію за створення колгоспів. В 1929 році на базі ТСОЗів організувався перший колгосп з поетичною назвою «Зелений барвінок». Через рік в Костянтинівці виникли артілі ім. Жовтневої революції, ім. Маркса - Леніна, ім. 12-річчя Жовтня, ім. газети «Правда». Колективізація загалом завершилась на початок 1931 року. На цей час' було створено 7 артілей. В лютому 1931 року на пленумі Арбузинського райкому партії секретар Костянтинівського партосередку доповідав, що в селі в колгоспи вступило 83 проц. бідноти і середняків. Велику допомогу молодим господарствам подавали робітники. Першими головами колгоспів стали двадцятип'ятитисячний з Донбасу Зданович, Кузнецов, Фатьянов. 1930 року шахтарі шахти ім. Нікодова з Донбасу допомогли артілям Костянтинівни зібрати перший урожай та відремонтувати сільськогосподарську техніку.
Створювалися та зміцнювалися колгоспи в умовах нещадної боротьби проти куркулів, які на той час становили ще 8 проц. населення Костянтинівни. Вони зривали виконання планів хлібозаготівель, псували колгоспні посіви. В 1931 році 20 куркульських сімей, злісних ворогів Радянської влади, вислано за межі України.
Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні артілей села відігравала Костянтинівська МТС. В 1930 році вона мала 18, а в 1935 вже 42 трактори, багато комбайнів та іншої техніки. При МТС працювали курси механізаторів. У 1935 році їх закінчили 69 трактористів, 18 комбайнерів, 9 шоферів, 8 бригадирів.
На початку 30-х років в Костянтинівці було створено партійні організації при сільській Раді і МТС, в колгоспах ім. 12-річчя Жовтня, ім. Маркса-Леніна, на гранітному кар'єрі. В селі налічувалось понад 50 комуністів. Авторитет комуністів дедалі зростав, кращі люди виявляли бажання стати в їх ряди. Тільки в лютому 1931 року на бюро Арбузинського райкому партії із Костянтинівни прийнято в члени ВКП(б) 12 чоловік. Комуністи були ініціаторами багатьох цінних починань, власним прикладом вели за собою комсомольців, яких в селі в 1933 році налічувалося 115 чоловік.
Комуністи першими в селі включилися в стахановський рух. В 1936 році по-стахановському трудилося 37 механізаторів. Комбайнеру - ударнику Т. М. Солонусі, який за сезон зібрав хліб на площі 650 га, першому присвоєно звання майстра комбайнового збирання зерна і видано спеціальний нагрудний значок. Серед механізаторів проводилась велика політмасова робота. При МТС був створений червоний куток, де читались лекції з історії нашої Батьківщини, історії партії.
Стахановські методи роботи поширились і в колгоспах. В артілі ім. Маркса- Леніна свинарі Ю. Куций та І. Найден домоглися щодобового приросту ваги кожної голови свиней на 240 г. По півтори-дві денні норми виконували колгоспники Г. В. Гиштимулт, 3. Гончарова, О. Туркоман, Г. Зовтун і багато ін. В соціалістичному змаганні перед вела артіль ім. 12-річчя Жовтня. Тут оброблялося понад 700 га землі, з гектара збирали по 18-22 цнт зерна. Колгосп тричі в передвоєнні роки виходив переможцем в соціалістичному змаганні з артілями сусіднього села Благодатного. Гаряче підтримала молодь заклик: «Дівчата, на трактор!». В
гуртку механізаторів колгоспу ім. Сталіна навчалося 12 дівчат. Такі гуртки працювали і в інших господарствах.
З великим піднесенням вітали трудящі Костянтинівки Радянську Конституцію. У грудні 1936 року відбулися загальні збори в усіх колгоспах, присвячені підсумкам Надзвичайного VIII з'їзду Рад СРСР. На цих зборах артілям було вручено акти на вічне користування землею.
Зміцнення громадського господарства колгоспів стало важливою умовою підвищення матеріального добробуту селян. Достаток відчувався в кожній сім'ї. Колгоспники щороку одержували на трудодень по 4-5 кг хліба. В 1937
році в артілі ім. Сталіна трудодень був ще вагомішим - 10 кг зерна й інших продуктів. Селяни почали краще одягатися, в хатах з'явилися радіоприймачі, швейні машини, велосипеди.
Було повністю ліквідовано неписьменність. Діти навчалися в початковій, семирічній і середній школах. Приміщення середньої школи на 400 учнів трудящі збудували в позаробочий час. Кошти на обладнання школи виділила сільська Рада, яку очолював активний учасник громадянської війни комуніст І. Ф. Мицик, кавалер ордена Червоної Зірки. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У сільському клубі, збудованому 1937 року, працювали гуртки художньої самодіяльності, зокрема співочий, драматичний та ін. Учасниками їх були цілі сім'ї. Понині в Костянтинівці добрим словом згадують аматорів сцени тих років Євгенію, Віру, Гаврила та Кирила Мунтянів. В клубі часто демонстрували кінофільми. Жінки-колгоспниці відвідували організовані при клубі курси крою та шиття. Духовий оркестр клубу, який виконував симфонічні твори П. І. Чайковського, С. С. Гулака-Артемовського тощо, був кращим у районі. Цікаві форми роботи запроваджували працівники сільської бібліотеки, фонд якої становив 1700 книжок. Громадська рада бібліотеки влаштовувала книжкові огляди, виставки до дня народження видатних письменників, голосні читки.
В ході соціалістичного будівництва зміцнювалися 5 партійних організацій села, в яких на січень 1941 року налічувалося понад 70 комуністів. Їх бойовим помічником були 240 комсомольців, об'єднані в 7 організаціях.
З перших днів Великої Вітчизняної війни сотні костянтинівців пішли до лав Червоної Армії. їх місце в колгоспному виробництві заступили жінки та підлітки. Повернулись до праці літні люди, які вже були на заслуженому відпочинку. Сільська Рада та комуністи села створили винищувальний загін. Цей загін взяв участь в бою під Костянтинів кою разом з радянськими військами, що стримували тут натиск гітлерівців.
5 серпня 1941 року в село вдерлися фашисти. Окупація тривала два з половиною роки. Понад 100 юнаків і дівчат фашисти вивезли до Німеччини. Активістів села В. Тарасенка, І. Черника німецькі кати розстріляли.
24 березня 1944 року населення радісно зустріло підрозділи 223-ї стрілецької дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту, що першими увійшли до Костянтинівки. Величезних втрат зазнало село під час окупації. Фашистські варвари спалили 120 житлових будинків, спустошили школи, лікарню, вивезли всю худобу. Більшість адміністративних приміщень лежала в руїнах. Окупанти, відступаючи, підірвали приміщення МТС, де стояли трактори, комбайни. Збитки, заподіяні колгоспам, становили 30 млн. крб. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 480 жителів села. Серед них - колишні бригадири тракторних бригад комуністи П. Буряк, П. Васильченко, Л. Коцюк та ін. Інвалідами війни повернулися додому 86 чоловік.
Відразу ж після визволення у Костянтинівці відновили діяльність сільська Рада, правління усіх колгоспів, дирекція МТС, які мобілізували населення на відбудовчі роботи. Надзвичайно важкою була для села весна 1944 року. В артілях налічувалося 20 пар коней і 20 корів. Бракувало тягла, тому засіяли ярих всього 2530 га. Вдень і вночі орали на власних коровах П. Д. Іванова, Ф. П. Баланенко, П. І. Гусениця, перевиконуючи денні норми в 2-2,5 раза. Готуючись до жнив, механізатори складали по гвинтику з трьох-чотирьох розбитих один трактор, ремонтували молотарки, комбайни. В травні-червні 1944 року Костянтинівська МТС одержала 4 комбайни з Саратовської області. Вже через кілька місяців в МТС було 12 тракторів, 4 автомашини, 10 комбайнів, 17 чотирикорпусних плугів. Почали роботу курси механізаторів. Механік І. Ф. Єліневський підготував тільки 1944 року 20 жінок-трактористок, 18 комбайнерів і 4 машиністів. Самовіддано працювало на збиранні хліба усе населення від малого до старого. Так, на кінній жатці 16-річний І. Головченко (артіль ім. Жовтневої революції) скошував щодня по 7,5 га при нормі 5 га. Снопов'язальниці М. Бинюк та К. Баланенко за день складали 8 кіп снопів, перевиконуючи норми в 1,5 раза. Г. Сопільник комбайном зібрав хліб на площі 500 га. Механізатори працювали по 17-18 годин на добу, забезпечуючи швидке збирання врожаю без втрат. Жнива колгоспники завершили за 18 робочих днів і першими в районі виконали державний план продажу хліба.
Створені в жовтні 1944 року дві первинні партійні організації посилили серед населення ідейно-виховну роботу. При сільраді і МТС працювали
політичні школи, в яких навчалося понад 60 чоловік. У липні-серпні були створені 5 комсомольських організацій.
Колгоспи успішно освоювали довоєнні посівні площі. Восени 1945 року господарства повністю і в строк впоралися з сівбою озимих і підготовкою грунту під ярі культури. Були відбудовані тваринницькі ферми, збільшилась кількість худоби, зросла продуктивність тваринництва. Доярка колгоспу ім. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Жовтневої революції Є. Шевченко надоїла в 1947 році по 2,5 тис. кг молока від кожної корови. 1949 року цей колгосп уже мав 160 голів великої рогатої худоби, 150 свиней, 45 коней. Колгоспники одержали по 16 цнт озимої пшениці з гектара, по 22 цнт кукурудзи. Такий же врожай зібрали в артілі ім. 12-річчя Жовтня. Неподільний фонд цього господарства становив близько 450 тис. крб. На вироблений трудодень колгоспники одержали по 1,5 крб., 2 кг хліба, 300 г картоплі та інші продукти. У 1948-1949 рр. МТС поповнилась новою технікою і вже мала більше тракторів та комбайнів, ніж в 1940 році. На маслозаводі, в олійниці, які відновили роботу в 1946 році, було встановлено нове обладнання.
Добре працювали на колгоспних ланах тракторні бригади Костянтинівської МТС. Бригада І. Ягниченка виконувала змінні завдання на оранці та жнивах на 150 проц. По дві норми виробляли трактористи Г. Гиштимулт, І. Фортуна. В 1947 році колектив МТС завоював першість в соціалістичному змаганні в області і був нагороджений перехідним Червоним прапором обкому партії та облвиконкому.
Відновилися роботи в кар'єрі «Каменяр». Тут працювало 45 робітників. В 1948 році промартіль успішно виконала державне замовлення на поставки граніту до Москви, а також на будівництво дороги Одеса-Київ. Видобуток граніту
перевершив довоєнний рівень у півтора рази. Працювали харчокомбінат, промартіль «Перемога».
Невдовзі після визволення села відновила роботу лікарня. Відкрився дитячий будинок. 1944 року, до початку занять, жителі методом народної будови відремонтували початкову школу, в 1949 відкрилася семирічна школа. Вчителі села провадили велику культурно-виховну роботу серед населення: організовували бесіди на політичні теми, в бібліотеці - колективне читання художніх творів. Комсомольці створили драматичний гурток, а в період весняно-польовйх робіт - агіткультбригаду, яка виступала перед колгоспниками на полі.
В 1950 році артілі села об'єднались у дві - ім. Жовтневої революції та ім. 12-річчя Жовтня. Нові господарства міцніли. В 1954 році валовий збір зернових в артілі ім. Жовтневої революції становив 22 тис., а через три роки - 30 тис. цнт. 1958 року після реорганізації Костянтинівської МТС в РТС артілі придбали багато техніки, поповнилися кадрами механізаторів. Це сприяло підвищенню продуктивності праці, зміцненню економіки господарств. Зросли ряди передовиків колгоспного виробництва. За жнива 1958 року комбайнер І. Я. Сопільняк намолотив 7 тис. цнт зерна. По 9-12 га за зміну комбайном СК-26 скошував кукурудзи на силос механізатор Є. С. Стасєв. Пташниця Л. Г. Денисенко від кожної курки- несучки одержала по 112 яєць.
За роки семирічки значно підвищилися врожайність зернових, продуктивність тваринницьких ферм. Якщо в першому році семирічки колгоспники збирали озимої пшениці по 17,8 цнт з га, то в 1965 - по 23,5 цнт. А ланка механізаторів, яку очолив П. Гуценко; виростила по 32 цнт зерна на кожному гектарі. 1961 року обидві артілі об'єдналися в одну - ім. Жовтневої революції. Це велике багатогалузеве господарство, на ланах якого працюють 1,4 тис. чоловік. За колгоспом закріплено 11,4 тис. га землі, з них 9 тис. га орної. У 1968 році в машинному парку господарства було 60 тракторів, 30 різних комбайнів, з них 15 зернозбиральних,
23 автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки. Це дало змогу механізувати більшість трудомістких процесів на полі, токах та фермах.
Артіль засіває близько 4 тис. га пшениці, збираючи з кожного гектара по 22-
24 цнт зерна. Державі щороку продається 40-47 тис. цнт пшениці. Значне місце серед сільськогосподарських культур займає соняшник. Щороку артіль засипає в державні засіки 10-12 тис. цнт цієї цінної культури. Вирощують також кукурудзу, цукрові буряки та інші культури. В 1968 році
артіль виконала майже 2 річних плани по виробництву цукрових буряків, зібравши 42 тис. цнт. У 1970 році в господарстві налічувалося понад 3 тис.
голів великої рогатої худоби, 6,5 тис. свиней. Для утримання такої кількості худоби збудовано 16 нових корівників, 3 свинарники-відгодівельники на 850 голів, один з них з напівавтоматичним пунктом відгодівлі свиней. Рік у рік зростають грошові прибутки колгоспу, в 1970 році його неподільні фонди досягай 3,6 млн. крб. За роки семирічки орденоносцями стали 11 колгоспників. Ордена Леніна удостоєні завідуюча свинофермою Н. Л. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Дубовик, вчителька М. Я. Новицька. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені ланкова комсомольсько-молодіжної ланки, делегат XX з'їзду ЛКСМУ 3. А. Лученко, яка багато літ підряд вирощує по 300 і більше центнерів цукрових буряків на гектарі. Такої ж високої нагороди удостоєні бригадир комплексної бригади В. М. Запорожан та бригадир тракторної бригади М. С. Оплачко. В селі живе ветеран колгоспного будівництва, Герой Соціалістичної Праці Н. Г. Мельниченко.
Збільшення кількості внесених у грунт мінеральних та органічних добрив, застосування передових методів обробітку грунту створили умови для зростання виробництва продукції рослинництва і тваринництва, зниження собівартості її. Готуючись до 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників, артіль ім. Жовтневої революції перейшла на нову систему організації праці. В господарстві було створено 5 механізованих загонів, за якими закріплено близько 70 проц. колгоспної землі і техніки. Кожен загін мав свій виробничий план, технологічні карти, госпрозрахункові завдання. В загонах - акордно-преміальна оплата праці. Нова організація праці дала змогу 80 механізаторам піти працювати на інші ділянки. Відпала необхідність тримати бригадирів тракторних бригад, обліковців. І як наслідок - економія по колгоспу становить 14,5 тис. крб. на рік.
У рік Ленінського ювілею колгоспники зібрали по 27 цнт зернових з гектара, по 260 цнт цукрових буряків. Медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна» нагороджено 130 трудівників села. До районної ювілейної Книги трудової слави занесено колектив свиноферми, який щорічно одержує по 22-23 ділових поросят від кожної свиноматки До ювілейної Книги занесено також доярку Н. Т. Марущак, яка щорічно надоює по 3-3,5 тис, кг молока від корови, тракториста М. І. Брагаря, який постійно перевиконує норми виробітку у 1,5 раза. Михайло Іванович - кавалер ордена Леніна, працює механізатором з 1929 року.
Артіль одною з перших в районі виконала завдання восьмої п'ятирічки з виробництва і продажу державі сільськогосподарської продукції. Партія і Радянський уряд високо оцінили працю 9 чудових трударів колгоспу. Ордена Жовтневої Революції удостоєно голову колгоспу П. С. Адамського, тракториста М. І. Брагаря, ордена Трудового Червоного Прапора - бригадира Г. В. Марущака, орденом «Знак Пошани» нагороджено свинарку О. Я. Кукол, комбайнера М. О. Спотаря, ланкову О. Росол.
Крім колгоспу, де зайнята основна кількість населення Костянтинівни, в селі працює чимало промислових підприємств. Серед них маслозавод, що переробляє продукцію тваринницьких ферм. На заводі всі процеси виробництва повністю механізовані. Щороку тут виробляють близько 5 тис. цнт масла, 190 цнт бринзи тощо. Включившись у соціалістичне змагання на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, колектив Костянтинівського маслозаводу виконав квартальний план випуску валової продукції на 117,4 проц., понад план реалізовано продукції на 46,6 тис. крб. В селі працюють вальцьовий млин, лісопильня, відділення «Сільгосптехніки». В майстернях налагоджена потокова лінія для ремонту тракторів.
В авангарді виробничого й громадського життя села йдуть комуністи. 8 партійних організацій об'єднують в своїх рядах понад 120 комуністів. Більшість з них працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва, в т. ч. 56 чоловік в колгоспі. Костянтинівці беруть активну участь у громадському житті села. 45 депутатів сільської Ради працюють у 7 постійних комісіях, сміливо втручаються в усі сфери виробництва, допомагають медичним і культурно-освітнім закладам, дбають про поліпшення побутових умов трудящих села. Ще в переддень 36-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції стала до ладу міжколгоспна Костянтинівська ГЕС потужністю 800 квт. Того ж року село повністю радіофіковано. Тільки
за три роки восьмої п'ятирічки зведено 210 будинків. Відкрилися нові магазини: книжковий, господарчих товарів, продовольчий, сільунівермаг. В особистому користуванні костянтинівці мають 780 телевізорів, 860 радіоприймачів та радіол. Купівельна спроможність трудящих рік у рік зростає. Товарообіг місцевого сільського споживчого товариства в 1970 році становив понад{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
25 млн. крб. В селі є стаціонарна лікарня на 35 ліжок. Хворих обслуговують
2 лікарі, 2 фельдшери, 14 медсестер.
В селі працює близько 50 чоловік спеціалістів з вищою освітою. У двох школах - середній та восьмирічній - навчається 700 дітей. При середній школі в літні місяці щороку відкривається табір праці і відпочинку. Працює й заочна середня школа, яку 1968 року закінчило 20 колгоспників та робітників.
В Костянтинівці збудовано будинок культури на 600 місць. Тут встановлено стаціонарну кіноустановку з новим обладнанням, У гуртках художньої самодіяльності бере участь 120 чоловік. Часто в будинку культури проводяться зустрічі з ветеранами колгоспного виробництва, першими комуністами і комсомольцями села, з учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
Велику роль у вихованні підростаючого покоління в комуністичному дусі відіграє сільська бібліотека, фонд якої налічує 15 тис. примірників. При бібліотеці є актив книголюбів, який подає допомогу бібліотечній раді в проведенні тематичних вечорів та читацьких конференцій. Цікаво пройшла читацька конференція «Невгасиме світло Жовтня світить шлях нам у майбутнє» за книгою В. І. Леніна «Чергові завдання Радянської влади». В Костянтинівці є ще дві шкільні, колгоспна та профспілкова бібліотеки. Чимало мешканців села мають власні бібліотеки.
В сьогоднішній оновленій, помолоділій Костянтинівці живуть щасливі трудівники, які з усім радянським народом будують найсвітлішу споруду на землі - комунізм.