Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Тернівка
Тернівка - селище міського типу, розташоване за 25 км на північ від районного центру та за 7 км від Миколаєва, з яким зв'язане автобусним сполученням. Найближча залізнична станція - Миколаїв. Населення - 7600 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Добра Надія, Зайчівське, Коларівка, Капустине, Ясна Поляна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На території Тернівки і поблизу села Капустиного досліджені поселення та знайдено могильник доби пізньої бронзи. Виявлено також залишки грецьких поселень VI-II століть до н. ери.
В 1791-1792 рр. на місці нинішнього селища на кошти Адміралтейства побудували житла для казенних майстрових, які працювали на Миколаївській верфі.
На початку XIX ст., коли царський уряд почав заселяти степи півдня України іноземними колоністами, в Херсонській губернії тоді виникло кілька болгарських поселень. Одним з них була Тернівка, що дістала назву від степової річки Мокрої Тернівки, на березі якої вона розташована. В 1802 році тут оселилися болгари з Андріанополя, що втекли від турецького поневолення, всього - 186 родин (730 душ обох статей). Того ж року для іноземних переселенців було встановлено ряд пільг, зокрема їх звільнили від податків на 10 років. Кожна болгарська сім'я одержала від казни 57 десятин землі, яка згодом перейшла у їх власність. 154 десятини землі було закріплено за церквою. Всього сільська громада тернівських болгар мала 9917 десятин придатної для обробітку землі.
Жили поселенці з городництва та садівництва, тоді ще мало відомого в цьому краї, вирощували зернові та деякі технічні культури. Зерно зберігали у випалених ямах, а перемелювали на вітряках. Досить розвинутим було вівчарство і скотарство. Жінки ткали полотно на саморобних верстатах, виробляли килими, повсть, валянки, шили одяг.
В першій половині XIX ст. в Тернівці почали селитися робітники миколаївських суднобудівних заводів. На кінець 40-х рр. їх тут мешкало 300 чоловік. Тернів- ські болгари підтримували дружні стосунки з українським і російським населенням. В період Вітчизняної війни 1812 року вони збирали кошти та продовольство для російської армії, під час Кримської війни 1853-1856 рр. жителі села добровільно утримували на своїх квартирах російських солдат, що йшли через Тернівку до Криму, перевозили військове спорядження, хворих та поранених. Тільки з травня 1854 по 1 серпня 1855 року в селі щоденно розміщувалися від 117 до 1095 солдат. Для потреб армії населенням було виділено підводи.
Мешканці Тернівки не знали страхіть кріпосництва, жорстокого режиму військових поселень. На кожного члена сім'ї припадало по 12 десятин землі. Однак вже тоді в селі був досить відчутним процес диференціації селянства. З 1802 року по 1859 рік населення Тернівки зросло в 2,5 раза. Перерозподіли землі між членами сім'ї призводили до подрібнення наділів, деякі господарства поступово втрачали частину землі. За відомостями 1859 року в селі налічувалося 211 дворів і 1733 жителі, в т. ч. 865 чоловіків і 868 жінок. В цей час тут вже було 23 безземельні родини.
Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року прискорив процес розшарування села. На початку XX ст. тут було 38 господарств, які мали по 50 і більше десятин землі. Розширювалися площі під городиною, яку збували на міських базарах. В заможних господарствах широко застосовувалася наймана праця. Окремі куркулі мали по 160-200 десятин землі і експлуатували по 4-6 постійних і до 35-50 сезонних робітників. Наділи ж основної селянської маси рік у рік виснажувались і зменшувалися. Дуже низькою була врожайність основних зернових культур на ділянках бідняків. З 1896 року по 1914 рік озимої пшениці збирали 25 пудів з десятини, а в неврожайні роки ще менше. В селянських господарствах не вистачало тяглової сили. 418 дворів (2968 чоловік) у 1887 році мали лише 390 робочих волів. У кожному п'ятому господарстві не було свиней. З селян стягувалися великі податки. В 80-х рр. у Тернівці збудовано цегельню і паровий млин; відкрилося 46 дрібних промислових майстерень: кузень, шевських, кравецьких та столярень, які належали заможним селянам.
Невдоволення трудящих існуючими порядками посилювалося. Велике значення для зростання їх класової свідомості мали революційні події 1905-1907 рр. Агітаційну роботу серед жителів села в той час провадили робітники миколаївських заводів, уродженці Тернівки - Ю. С. Ганчо, X. М.
Бузник, Д. М. Петко, А. І. Желязко, П. Г. Брятко, Ф. Д. Скарлат, А. Д. Гамза. У 1908 році демобілізований моряк С. П. Транжеєв (учасник революційних подій 1905-1907 рр. в Петербурзі) сприяв створенню в Тернівці {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}революційної групи з селян-бідняків - П. М. Волчана, Є. Г. Гамзи, Я. С. Димо, Д. М. Димо, 3. І. Димо, В. І. Іванова, Н. І. Іванова, яка ставила собі за мету розподілити між селянами землі поміщиків та куркулів. Збираючись таємно (частіше всього у І. С. Іванова), члени групи обговорювали питання про тяжке становище селянства та про методи боротьби проти царизму та місцевих багатіїв.
Столипінська реформа сприяла дальшому зміцненню куркульських господарств у селі. На початку XX ст. їх було до сорока. Кожне мало 80, 100 і більше десятин землі. Малоземельні селяни дедалі частіше потрапляли в кабалу до куркульства. Напередодні першої світової війни з 776 господарств 139 були безземельними.
Медичну допомогу селу, де в 1912 році налічувалося 5583 чоловіка, надавали фельдшер та санітар. Перша міністерська школа відкрилася тут в 1843 році. Лише в кінці 60-х рр. до неї стали приймати і дівчат. У 1896 році в селі працювали вже дві однокласні школи Міністерства народної освіти на 132 учні, церковнопарафіяльна школа на 30 дітей. Через п'ять років відкрилися земська однокласна, а в 1910 році - ще дві земські школи.
Незважаючи на соціально-економічні утиски, місцеві болгари зберігали самобутню культуру і побут. Чоловіки і жінки вдягали національне вбрання (довгі і широкі сукні, широкі вишивані блузи, пояс з великими срібними пряжками, хустки і сукні, обшиті по краях мереживом, багато разків намиста на шиї). В святкові дні над селом лунали пісні, виконувалися танці, зокрема хоро, в супроводі музичних інструментів - гайди, кавалу, кеманчі, скрипки; влаштовувалися кінні гонки та змагання.
Перша світова імперіалістична війна призвела до занепаду більшості селянських господарств. На 2500 десятин скоротилися посівні площі. Ще 35 селянських родин
втратили землю. За роки війни населення Тернівки зменшилося на 1,5 тис. чоловік. Подорожчали продовольчі та промислові товари.
Лютнева революція сколихнула тернівців, які пов'язували з нею надії на поліпшення свого становища. З 798 господарств в селі на той час 18 проц. не мали землі, 28,6 проц.- робочої худоби, 30,7 проц.- корів. Революційно настроєні солдати, які поверталися з фронту, агітували селян за перерозподіл землі багатіїв. їх підтримували бідняки. Але куркулі, що входили до створеного в Тернівці земельного комітету, протидіяли цьому.
Волю і землю селянам Тернівки принесла тільки Велика Жовтнева соціалістична революція. В січні 1918 року в селі обирається волвиконком, до складу якого увійшли бідняки Ю. С. Ганчо, П. Г. Брятко і А. І. Желязко. На сільському сході селяни одноголосно вирішили відібрати частину землі у куркулів та церкви - понад 1000 десятин. Обрана на сході земельна комісія почала наділяти селян землею. Однак завершити революційні перетворення на селі не вдалося.
У березні 1918 року Тернівку окупували австро-німецькі загарбники. Після них в грудні тут з'явилися греко-французькі війська. Мешканці села ухилялися від збору продуктів для потреб інтервентів, не давали транспорту на перевезення військових вантажів, ховали хліб і худобу. В селі нелегально розповсюджувалася більшовицька література. 10 березня 1919 року Червона Армія визволила Тернівку від інтервентів. Відразу ж відбулися вибори волосного виконавчого комітету (голова Ю. С. Ганчо). Волвиконком продовжив розподіл землі між селянами - по 2 десятини на їдця, всього близько 10 тис. десятин. Було створено комісію, яка організувала збір продовольства Червоній Армії. Влітку 1919 року один вагон з продуктами відправлено в Полтаву червоноармійцям.
Місцеві куркулі всіляко намагалися перешкодити всім заходам Радянської влади, тероризували сільських активістів. Щоб допомогти трудящим селянам у боротьбі проти куркульского бандитизму, з Миколаєва прибув робітничий загін. У травні 1919 року в Тернівку увірвалися григор'євці, до яких приєдналися місцеві куркулі. Вони грабували населення, розправлялися з сільськими активістами. Під ударами 1-ї бригади 3-ї Української радянської армії, яка підійшла з Одеси, григор'євці 27 травня відступили. Населення разом з залізничниками відремонтували залізницю на ділянці Водопій - Гур'ївка, зруйновану ворогом. Утворений тоді ж комбід (голова П. К. Черно)
вилучив лишки хліба у куркулів, які розподілив серед бідноти і сімей червоноармійців, допомагав селянам реманентом і робочою худобою, встановив контроль за виконанням постанов і декретів робітничо-селянського уряду. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В серпні Тернівку захопили денікінці. Вони відібрали у селян землю і повернули її куркулям. В перші ж дні свого хазяйнування в селі білогвардійці заарештували радянських активістів, серед них голову комітету бідноти П. К. Черно, вчителів І. С. Казанжи та К. С. Казанжи, Є. М. Бендера і відправили їх до миколаївської в'язниці. Під впливом агітації більшовиків жителі села саботували розпорядження денікінців. Було зірвано їх спробу мобілізувати тернівців в Добровольчу армію. В кінці грудня в Тернівці розпочалося повстання проти денікінців, але його жорстоко придушено каральними загонами. Під час відступу білогвардійських військ з Миколаєва під натиском Червоної Армії 1 січня 1920 року озброєний загін місцевих жителів напав на підрозділ денікінців, після чого білогвардійці обстріляли село з гармат.
Понад 250 тернівців брали участь у боротьбі з ворогами Радянської влади на фронтах громадянської війни, серед них П. І. Іванов, А. Д. Брятко, О. Д. Черно, Г. М. Брятко, Г. А. Мутєв та інші.
З вигнанням денікінців, 31 січня 1920 року в селі відбулися вибори до волосного виконкому. В зв'язку з посиленням контрреволюційних дій куркулів виконком 7 лютого перетворено на волосний ревком. В боротьбі з бандитизмом у складі Миколаївського зведеного батальйону брали активну участь тернівці. Ревком розгорнув роботу щодо розподілу землі між селянами на основі закону Всеукрревкому про землю. Вже до березня 1920 року всі безземельні або малоземельні сім'ї одержали по
2 десятини землі на їдця. Члени ревкому допомагали біднякам і середнякам налагодити господарство, вилучали лишки хліба в куркулів, встановили контроль за виконанням жителями села законів та розпоряджень Радянського уряду. 1 травня в Тернівці створено партійний осередок у складі 10 чоловік. Очолив його М. Овчаров, направлений сюди Миколаївським губкомом партії. Тоді ж виникла і комсомольська організація на чолі з М. І. Атанасовим. Влітку під керівництвом партосередку організовано комітет незаможних селян, навколо якого згуртувалося 76 найбідніших родин. Відповідаючи на заклик В. І. Леніна допомогти Червоній Армії добити Вран- геля, на фронт пішло 60 селян. Для Червоної Армії було зібрано у цей час 100 підвід продовольства.
За роки громадянської війни економіка села була вкрай розорена. Спільними зусиллями партійного і комсомольського осередків, місцевих органів Радянської влади, КНС успішно вирішувалися питання політичного, економічного та культурного життя села. Було проведено велику роботу щодо землевпорядкування та залучення селян у громадські господарства. В лютому 1921 року на березі річки Інгулу, за 9 км від села, тернівські бідняки створили одну з перших на Миколаївщині сільськогосподарську комуну «Червона зірка», в яку об'єдналися 27 сімей (120 чоловік). Головою обрали Г. Д. Богдана. Комуна мала 288 десятин землі, 40 коней, 20 возів, 10 плугів, 12 букерів, 20 борін, 18 корів. Господарство обслуговувала бригада майстрів, до якої належали тесляри, коваль, швець.
Дружно зустріли члени комуни першу весну. Землю своєчасно і якісно засіяли власним насінням. Але посуха знищила майже всі посіви. Наступного року комуна- рівці зібрали по 19 цнт пшениці з га, ярих - по 16 цнт, кукурудзи на зерно - по 40 цнт. Протягом 1922 року в Тернівці виникло ще 20 колективних господарств - ім. Радіщева, ім. Карла Маркса, ім. Свердлова, ім. Урицького, ім. Володарського, «Червоний Схід» та інші. Кожне з них об'єднувало по 7-8 селянських сімей.
Запеклий опір соціалістичним перетворенням на селі чинили куркулі. Вони палили скирти, громадські будівлі, зривали здачу хліба державі, знищували худобу. В жовтні 1923 року бандити вбили голову КНС Н. І. Іванова.
Молодим колективним об'єднанням Тернівки надавали допомогу робітники підприємств Миколаєва, зокрема заводу «Плуг і молот». Особливо відчутною вона стала
3 1923 року, коли Тернівська волость увійшла до складу Миколаївського району. Завод надсилав селянам вугілля, залізо, лісоматеріали, цвяхи, папір, обладнав сель- буд і бібліотеку. Дружні стосунки зав'язалися у селян Тернівки з бійцями розташованої в Миколаєві 15-ої Сиваської дивізії.
Військовослужбовці часто виступали перед населенням з лекціями, доповідями, допомагали в польових роботах.
У 1924 році після смерті В. І. Леніна комуна «Червона зірка» стала носити ім'я вождя революції. Наступного року в селі з'явився перший трактор, який вийшло зустрічати все населення Тернівки. Артіль «Червоний схід» одержала трактор{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
«Інтернаціонал». Першими трактористами на селі були Г. Д. Райчо, В. А. Славов, О. М. Богдан, К. С. Черно. Протягом 1923-1928 рр. в Тернівці створено ще кілька артілей та комун.
Партійна організація і сільська Рада приділяли велику увагу культурному будівництву на селі. У 1923 році дві трудові школи відвідувало 258 дітей. Наступного року відкрилася ще одна школа на 133 учні. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення було створено 5 шкіл лікнепу. В 1920 році почав діяти дитбудинок, відкрилася перша на Миколаївщині школа-інтернат для дітей незаможних селян. З 70 її вихованців держава забезпечила взуттям, білизною, теплим одягом. Ще у 1918 році в селі виник драматичний гурток, який об'єднав 40 чоловік. Аматори ставили п'єси М. Кропивницького, М. Старицького, І. Котляревського, І. Карпенка-Карого, О. Островського.
З 1924 року почав працювати сельбуд, при якому діяли гуртки по вивченню історії ВКП(б) і поточної політики, де десятки активістів села підвищували свій ідейно- політичний рівень. За рішенням Миколаївського окружного комітету партії в Тернівці того ж року відкрили стаціонарну шестимісячну партійно-комсомольську школу. Переважна більшість її слухачів проводила велику виховну роботу серед місцевого населення, читала лекції, організовувала бесіди. За два роки школа підготувала 52 партійних і комсомольских працівників, яких направлено на роботу в райони Дніпропетровщини, Одещини, Херсонщини і Миколаївщини. Члени жіночого відділу, створеного у 1922 році при сільвиконкомі, на чолі з інструктором окружного комітету партії М. Г. Цвітухіною, залучали жінок до громадсько-політичного життя, агітували за вступ до колективних господарств.
З ініціативи партосередку в 1925 році зібрався сільський сход, де вирішили методом народної будови спорудити театр. Кошти на будівництво добровільно внесли майже всі жителі села. Уряд України, за пропозицією Г. І. Петровського, виділив ще 500 крб. Районні організації допомогли будівельним матеріалом. Приміщення на 800 місць було збудовано за рік. Відкриття театру відбулося 7 листопада 1926 року в день дев'ятої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. На урочистому засіданні тернівців вітали представники партійних та радянських організацій, командування 15-ої Сиваської дивізії. Було оголошено також вітальну телеграму одного з керівників Комуністичної партії Болгарії В. П. Коларова, ім'ям якого назвали театр. У 1921 році в селі відкрито бібліотеку. Невдовзі в ній налічувалося 704 книжки.
Організаторська та масово-політична робота, яку здійснювали партійний та комсомольський осередки, сприяла зростанню політичної свідомості жителів села. 1923 року на заклик уряду УРСР допомогти відродженню повітряного флоту країни члени КНС зібрали серед населення 5 тис. крб. на побудову ескадрильї літаків «Незаможник».
В серпні 1929 року кілька артілей села - ім. Леніна, «Пам'ять Леніна», ім. Дзержинського, ім. Свердлова, «Іскра», «Червоний схід» та ще 3 дрібні колективні господарства приєдналися до комуни ім. Леніна, до якої ввійшло 254 господарства. Вона мала 3319 га землі, 14 тракторів, 211 коней, 303 корови. Партійна організація складалася тоді з 15 комуністів, а комсомольська - з 75 членів ВЛКСМ. На 15 жовтня 1929 року в селі було колективізовано 44 проц. або 420 селянських господарств. До кінця 1929 року і на початку 1930 року на базЬдрібних господарств
і артілей створено три колгоспи: ім. Коларова, «Новий шлях», «Промінь Леніна», а у 1931 році утворено артілі ім. Урицького, ім. Володарського, ім. Свердлова, «Зоря-9», «Іскра», ім. Калініна.
Важливу роль в об'єднанні одноосібних господарств в колективах відігравав КНС. Президія окружного КНС у 1930 році нагородила Тернівський комітет незаможних селян перехідним Червоним прапором, а 20 найбільш активних членів одержали почесні грамоти, серед них Ю. С. Ганчо, О. М. Цвятко, П. І. Іванов, П. М. Волчан та інші. Для зміцнення колективних господарств окружний комітет партії в 1930 році направив у Тернівку робітників-двадцятип'ятитисячників-
Б. Ф. Лещука з Миколаївського торгового порту, Л. А. Анжело - з суднобудівного заводу, О. М. Куягіна та У. П. Козловцева з Донбасу, які стали головами колгоспів.
В основному колективізація в Тернівці завершилася в 1931 році. На кінець року в селі було 12 артілей. Кожна з них об'єднувала по 120-140 дворів. Комуна ім. Леніна проіснувала до січня 1931 року, а потім на її базі було створено 3 колгоспи. Велику шефську допомогу тернівським колгоспникам подавали робітники підприємств Миколаєва. Вони ремонтували {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільськогосподарський реманент, проводили серед селян агітаційно-масову роботу. 1935 року в Тернівці створено радгосп ім. Коларова, а через два роки - ще радгосп ім. Димитрова, який був підсобним господарством Чорноморського суднобудівного заводу.
Рік у рік зміцнювалася економіка колгоспів, розширювалися посівні площі, збільшувалося поголів'я худоби та птиці. На основі поліпшення агротехніки та механізації сільськогосподарських робіт підвищувалася врожайність зернових, технічних та овочевих культур. У 1935-1938 рр. хлібороби збирали по 18-19 цнт зернових з га. 1935 року в колгоспах Тернівки налічувалось 262 голови коней, 546 - великої рогатої худоби, 111 свиней, 216 овець. Вже в 1938 році на трудодень колгоспники одержали по 3-4 кг зерна і до 2 крб. грішми.
З перших років колективізації в селі з'явилися передовики виробництва. Тракторна бригада Грейгівської МТС, ,що обслуговувала колгосп ім. Коларова, на чолі з бригадиром-комуністом Г. І. Димо уклала договір на соцзмагання з відомою в країні тракторною бригадою П. М. Ангеліної. В 1935 році тернівська бригада зайняла в цьому змаганні перше місце. Деякі колгоспники Тернівки були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, серед них Г. І. Димо, С. Д. Брятко, К. 3. Атанасов. У березні 1940 року Головний комітет Виставки нагородив тракториста колгоспу ім. Димитрова В. Я. Суришка, який виробив 1894 га м'якої оранки, Малою срібною медаллю.
Населення Тернівки одержувало кваліфіковану медичну допомогу в сільській амбулаторії та лікарнях Миколаєва. Перед війною у восьмирічній та початковій школах навчалося 437 учнів. Працювали будинок культури, кінотеатр, бібліотека, радіовузол. В побут колгоспників увійшли радіо, книги.
Комуністи села, яких у 1941 році налічувалося 24 чоловіка, повсякденно дбали про поліпшення масово-політичної роботи серед населення. Разом з усім радянським народом трудящі Тернівки виявили почуття інтернаціонального обов'язку до героїч
ного іспанського народу в його боротьбі проти фашизму. Колгоспники артілі ім. Ко- ларова вирішили відрахувати по одному трудодню у фонд допомоги іспанським дітям та жінкам. їх підтримали трудівники інших колгоспів. Сільська Рада приділяла увагу культурному будівництву, впорядкуванню села.
Коли настали часи важких випробувань,- на нашу країну напала фашистська Німеччина,- близько 500 чоловік з Тернівки пішли до лав Червоної Армії. Гітлерівці окупували село 16 серпня 1941 року. Вони грабували і вбивали населення. Але жителі Тернівки не корилися окупантам. Комсомолець В. О. Будак слухав повідомлення Рад інформбюро та розповсюджував листівки серед населення. 9 травня 1942 року фашисти схопили патріота і після катувань 30 травня повісили в селі Воскресенську. Колгоспники Є. Д. Черно та подружжя X. І. і 6. П. Димо переховували радянських військовополонених, що тікали з фашистського полону, допомагали їм одягом та харчами. 102 тернівці - учасники Великої Вітчизняної війни відзначені орденами і медалями Радянського Союзу, серед них Ф. В. Цвятко, нагороджений орденом Леніна та Червоної Зірки, О. І. Стоєв - двома орденами Червоної Зірки і орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, В. А. Діордієв - орденом Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів і орденом Червоної Зірки. 27 березня
1944 року підрозділи 66-го стрілецького корпусу 6-ї армії (командир корпусу генерал-лейтенант Д. А. Купріянов) визволили Тернівку від гітлерівців.
Відступаючи, німецько-фашистські окупанти завдали селу великих збитків. Вони відправили до Німеччини 350 чол. молоді, зруйнували всі культосвітні заклади, знищили пам'ятник Н. І. Іванову (колишньому голові КНС, що
загинув від рук бандитів), 19 господарських споруд, пошкодили більшість житлових будинків, забрали близько 11,5 тис. цнт зерна, 3780 цнт картоплі, 368 коней, 2336 голів великої рогатої худоби, 380 свиней, 2590 овець.
З перших же днів визволення Тернівки від німецько-фашистських загарбників відновила свою діяльність сільська Рада. Під її керівництвом в короткий час відродилися 5 колгоспів та 2 радгоспи: ім. Коларова та ім. Димитрова. Держава допомагала тернівцям худобою та машинами. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Незважаючи на величезні труднощі, колгоспники продали 1944 року державі 1500 цнт хліба. Близько 500 жителів села в 1944 році ремонтували залізницю Снігурівка-Миколаїв. Прагнучи зробити все для перемоги над ненависним ворогом, тернівці зібрали 88 761 крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини», здали у фонд оборони 580 цнт хліба. Указом Президії Верховної Ради СРСР за відбудову і розвиток сільського господарства 94 чоловіка нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-
1945 рр.»
Організаторами відбудови народного господарства були комуністи. В територіальній партійній організації, що відновила свою діяльність в 1944 році, на 1 січня
1946 року налічувалося 13 комуністів. З ініціативи комуністів в артілях широко розгорнулося соціалістичне змагання за збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів.
Внаслідок організаційно-господарського зміцнення колгоспів, напруженої праці колгоспників і механізаторів в 1948 році було відновлено довоєнні посівні площі. В цьому році колгоспи повністю розрахувалися з державою. На трудодень колгоспники одержали по 1,5-2 кг хліба та грошима - по 1 крб. 50 коп.
В 1950-1951 рр. сільськогосподарські артілі Тернівки об'єдналися в два колгоспи, а в 1955 році з них було створено одне велике господарство, яке 1956 року влилося в радгосп ім. Коларова. Радгосп обробляє 8854 га землі, 454 га садів, виноградників та ягідників, 1727 га сінокосів та пасовиськ.
В господарстві зрошується 1300 га землі. На фермах - 3100 голів великої ро- гатої худоби, 1006 свиней, 4560 штук птиці, обладнано автопоїлки, механізовано доїння, приготування і роздачу кормів. В радгоспі - 120 тракторів, 20 комбайнів, 40 автомашин та багато іншої техніки. У 1965 році працівники радгоспу виробили 1900 тонн зерна, 4267 тонн овочів, 230 тонн фруктів, 1755 тонн молока. План здачі м'яса виконано на 124 проц., а молока - на 500 процентів.
За високі показники в сільськогосподарському виробництві, досягнуті у роки семирічки, велику групу трудівників радгоспу нагороджено орденами і медалями Союзу РСР, серед них орденом Леніна - комбайнера М. Г. Димо, бригадира овочевої бригади М. П. Пясецького, орденом Трудового Червоного Прапора - комбайнера І. О. Бузника, доярку М. К. Михайлову, головного агронома М. І. Іщенка, колишнього директора В. С. Волика; орденом «Знак Пошани» - комбайнера О. М. Парнака, колишнього директора В. С. Мойсеєнка.
Радгосп ім. Коларова став школою передового досвіду для всіх овочівників області. З 1963 року в радгоспі застосовується нова технологія вирощування овочевої розсади в електропарниках, в спеціальних перегнійно-земляних горщечках. Зараз в радгоспі 16 тис. парникових рам на електричному обігріві. Тут вирощують овочі під поліетиленовою плівкою. Городніми бригадами керують досвідчені овочівники М. П. Пясецький - депутат обласної Ради депутатів трудящих, І. О. Скарлат, Л. О. Писіна.
З честю виконали трудівники радгоспу ім. Коларова соціалістичні зобов'язання до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1970 році порівняно з 1966 роком врожайність зернових зросла на 5 цнт з гектара.
Першість в соціалістичному змаганні на честь Ленінського ювілею завоювали доярки М. П. Богомолова і Є. X. Кардаш, які надоїли на рік по 2500-2800 кг молока від кожної закріпленої за ними корови при завданні 2180 кг. Тваринник В. 3. Бано домігся середньодобового приросту молодняка по 750 грамів при нормі 374. Тракторист А. Ф. Зарічанський виробив 1860 га умовної оранки при нормі 1600 га. За свою натхненну працю 245 кращих трудівників Тернівки нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
За роки восьмої п'ятирічки радгосп збудував 4 корівники, 2 свинарники, літні табори для корів. Державі продано 104 тис. цнт зерна, 79 тис. цнт молока, 8,2 тис. цнт м'яса, 341 тис. цнт овочів. Гідно зустріли трудівники радгоспу XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Плани першого кварталу 1971 року вони виконали по всіх видах виробництва і продажу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільськогосподарської продукції на 112-143 проц. Робітники і службовці Миколаєва допомагають трудівникам Тернівки збирати врожай зернових, овочів і фруктів. Колективи Чорноморського суднобудівного заводу і заводу ім. 61 комунара побудували в радгоспі електропарники та теплиці.
Більшість жителів Тернівки працює на підприємствах, будовах, транспорті Миколаєва. На початок 1970 року в промисловості було зайнято 58 проц., на будівництві - 25 проц., на транспорті - 7 проц., у радгоспі - 10 проц. населення.
В 1949 році Тернівка стала селищем міського типу. З 1952 року тут зведено 710 нових та перебудовано понад 620 старих будинків. В 1960 році збудовано нову школу на 560 місць. Під час Всесоюзного ювілейного суботника 11 квітня 1970 року у селищі висаджено 10 тис. чагарників, 2 тис. декоративних і 3 тис. фруктових дерев. В Тернівці та інших селах, підпорядкованих селищній Раді, є поштові відділення, ощадна каса, промтоварні і продовольчі крамниці, комбінат побутового обслуговування населення. 750 чоловік одержують державні пенсії. До послуг населення - лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, пологовий будинок, аптека, дитячий садок і четверо дитячих ясел. Радгосп ім. Коларова має три фельдшерсько-акушер
ські пункти і профілакторій для тваринників. В усіх цих закладах працюють 4 лікарі, 17 фельдшерів і медичних сестер.
У селищі є середня школа і середня школа робітничої молоді, де 77 учителів навчають 1448 учнів. У навчально-виховній роботі педагогічного колективу приділяється велика увага інтернаціональному вихованню дітей. Тернівські школярі листуються з болгарськими піонерами. В 1967 році їх гостем був видатний болгарський письменник, комуніст, діяч міжнародного революційного руху, лауреат Димитровської премії, заслужений діяч культури Болгарії Кристю Белев. До ювілею В. І. Леніна учні з допомогою вчителів створили в школі ленінський музей.
За роки Радянської влади 317 жителів селища здобули вищу освіту і зараз працюють в різних кутках нашої Батьківщини. Серед них І. С. Стоєв - інженер, лауреат Ленінської премії (у Ворошиловграді); І. Д. Дмитрієв - інженер, лауреат Державної премії СРСР (у Ленінграді); І. М. Бузник - доктор медичних наук, теж працює в Ленінграді; О. І. Сербінов - кандидат медичних наук і М. X. Бузник - кандидат технічних наук - живуть і працюють в Москві. Тернівці шанують пам'ять про свого земляка, члена-кореспондента АН УРСР, професора В. М. Бузника (1914- 1968), який багато зробив для розвитку радянської науки та виховання інженерних і наукових кадрів. Перу вченого належить понад 120 наукових праць. На посаді ректора Миколаївського кораблебудівного інституту він, крім своїх основних обов'язків, вів велику громадську роботу, був членом обкому КП України, обирався делегатом XXIII з'їзду КПРС.
Селищний будинок культури на 300 місць, літній кінотеатр, два клуби у відділках радгоспу проводять культурно-освітню роботу серед населення. В селищній та 2 радгоспних бібліотеках - понад 33 тис. книг. Для дітей обладнана кімната юного читача. Бібліотека працює за принципом «Кожній книзі - свою адресу». Допомога людям праці виробничою літературою - одне з її основних завдань. Завідуюча бібліотекою П. І. Діордієва за пропаганду книги серед населення удостоєна ордена «Знак Пошани». Працівникам бібліотек активно допомагають старі комуністи, комсомольці 20-х і 30-х років П. І. Іванов, Ф. В. Цвятко, М. І. Атанасов.
Гордістю тернівців є народний музей, створений у 1957 році за активною участю червоних слідопитів школи. В трьох розділах експозиції музею представлено близько тисячі експонатів та документів, які розповідають про історію села до Жовтневої революції, про боротьбу трудящих за встановлення і зміцнення Радянської влади, їх участь у соціалістичному будівництві. Над могилою 131 воїна, що загинули в боях за село, споруджено пам'ятник. Тут же встановлено меморіальні дошки з прізвищами 73-х земляків, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Велику організаторську і виховну роботу серед трудящих селища проводять партійні організації. їх у Тернівці 3: радгоспна, шкільна і територіальна. Вони налічують 125 комуністів, більшість яких трудиться безпосередньо на виробництві. Надійним помічником парторганізації у всіх виробничих і громадських справах є комсомольські організації, які об'єднують 177 чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Селищна Рада в складі 120 депутатів, серед яких 56 комуністів і 14 комсомольців, бере найактивнішу участь у всіх сферах виробничого і культурного життя Тернівки. Успішно трудяться її жителі, щоб наблизити комуністичне завтра.
На території Тернівки і поблизу села Капустиного досліджені поселення та знайдено могильник доби пізньої бронзи. Виявлено також залишки грецьких поселень VI-II століть до н. ери.
В 1791-1792 рр. на місці нинішнього селища на кошти Адміралтейства побудували житла для казенних майстрових, які працювали на Миколаївській верфі.
На початку XIX ст., коли царський уряд почав заселяти степи півдня України іноземними колоністами, в Херсонській губернії тоді виникло кілька болгарських поселень. Одним з них була Тернівка, що дістала назву від степової річки Мокрої Тернівки, на березі якої вона розташована. В 1802 році тут оселилися болгари з Андріанополя, що втекли від турецького поневолення, всього - 186 родин (730 душ обох статей). Того ж року для іноземних переселенців було встановлено ряд пільг, зокрема їх звільнили від податків на 10 років. Кожна болгарська сім'я одержала від казни 57 десятин землі, яка згодом перейшла у їх власність. 154 десятини землі було закріплено за церквою. Всього сільська громада тернівських болгар мала 9917 десятин придатної для обробітку землі.
Жили поселенці з городництва та садівництва, тоді ще мало відомого в цьому краї, вирощували зернові та деякі технічні культури. Зерно зберігали у випалених ямах, а перемелювали на вітряках. Досить розвинутим було вівчарство і скотарство. Жінки ткали полотно на саморобних верстатах, виробляли килими, повсть, валянки, шили одяг.
В першій половині XIX ст. в Тернівці почали селитися робітники миколаївських суднобудівних заводів. На кінець 40-х рр. їх тут мешкало 300 чоловік. Тернів- ські болгари підтримували дружні стосунки з українським і російським населенням. В період Вітчизняної війни 1812 року вони збирали кошти та продовольство для російської армії, під час Кримської війни 1853-1856 рр. жителі села добровільно утримували на своїх квартирах російських солдат, що йшли через Тернівку до Криму, перевозили військове спорядження, хворих та поранених. Тільки з травня 1854 по 1 серпня 1855 року в селі щоденно розміщувалися від 117 до 1095 солдат. Для потреб армії населенням було виділено підводи.
Мешканці Тернівки не знали страхіть кріпосництва, жорстокого режиму військових поселень. На кожного члена сім'ї припадало по 12 десятин землі. Однак вже тоді в селі був досить відчутним процес диференціації селянства. З 1802 року по 1859 рік населення Тернівки зросло в 2,5 раза. Перерозподіли землі між членами сім'ї призводили до подрібнення наділів, деякі господарства поступово втрачали частину землі. За відомостями 1859 року в селі налічувалося 211 дворів і 1733 жителі, в т. ч. 865 чоловіків і 868 жінок. В цей час тут вже було 23 безземельні родини.
Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року прискорив процес розшарування села. На початку XX ст. тут було 38 господарств, які мали по 50 і більше десятин землі. Розширювалися площі під городиною, яку збували на міських базарах. В заможних господарствах широко застосовувалася наймана праця. Окремі куркулі мали по 160-200 десятин землі і експлуатували по 4-6 постійних і до 35-50 сезонних робітників. Наділи ж основної селянської маси рік у рік виснажувались і зменшувалися. Дуже низькою була врожайність основних зернових культур на ділянках бідняків. З 1896 року по 1914 рік озимої пшениці збирали 25 пудів з десятини, а в неврожайні роки ще менше. В селянських господарствах не вистачало тяглової сили. 418 дворів (2968 чоловік) у 1887 році мали лише 390 робочих волів. У кожному п'ятому господарстві не було свиней. З селян стягувалися великі податки. В 80-х рр. у Тернівці збудовано цегельню і паровий млин; відкрилося 46 дрібних промислових майстерень: кузень, шевських, кравецьких та столярень, які належали заможним селянам.
Невдоволення трудящих існуючими порядками посилювалося. Велике значення для зростання їх класової свідомості мали революційні події 1905-1907 рр. Агітаційну роботу серед жителів села в той час провадили робітники миколаївських заводів, уродженці Тернівки - Ю. С. Ганчо, X. М.
Бузник, Д. М. Петко, А. І. Желязко, П. Г. Брятко, Ф. Д. Скарлат, А. Д. Гамза. У 1908 році демобілізований моряк С. П. Транжеєв (учасник революційних подій 1905-1907 рр. в Петербурзі) сприяв створенню в Тернівці {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}революційної групи з селян-бідняків - П. М. Волчана, Є. Г. Гамзи, Я. С. Димо, Д. М. Димо, 3. І. Димо, В. І. Іванова, Н. І. Іванова, яка ставила собі за мету розподілити між селянами землі поміщиків та куркулів. Збираючись таємно (частіше всього у І. С. Іванова), члени групи обговорювали питання про тяжке становище селянства та про методи боротьби проти царизму та місцевих багатіїв.
Столипінська реформа сприяла дальшому зміцненню куркульських господарств у селі. На початку XX ст. їх було до сорока. Кожне мало 80, 100 і більше десятин землі. Малоземельні селяни дедалі частіше потрапляли в кабалу до куркульства. Напередодні першої світової війни з 776 господарств 139 були безземельними.
Медичну допомогу селу, де в 1912 році налічувалося 5583 чоловіка, надавали фельдшер та санітар. Перша міністерська школа відкрилася тут в 1843 році. Лише в кінці 60-х рр. до неї стали приймати і дівчат. У 1896 році в селі працювали вже дві однокласні школи Міністерства народної освіти на 132 учні, церковнопарафіяльна школа на 30 дітей. Через п'ять років відкрилися земська однокласна, а в 1910 році - ще дві земські школи.
Незважаючи на соціально-економічні утиски, місцеві болгари зберігали самобутню культуру і побут. Чоловіки і жінки вдягали національне вбрання (довгі і широкі сукні, широкі вишивані блузи, пояс з великими срібними пряжками, хустки і сукні, обшиті по краях мереживом, багато разків намиста на шиї). В святкові дні над селом лунали пісні, виконувалися танці, зокрема хоро, в супроводі музичних інструментів - гайди, кавалу, кеманчі, скрипки; влаштовувалися кінні гонки та змагання.
Перша світова імперіалістична війна призвела до занепаду більшості селянських господарств. На 2500 десятин скоротилися посівні площі. Ще 35 селянських родин
втратили землю. За роки війни населення Тернівки зменшилося на 1,5 тис. чоловік. Подорожчали продовольчі та промислові товари.
Лютнева революція сколихнула тернівців, які пов'язували з нею надії на поліпшення свого становища. З 798 господарств в селі на той час 18 проц. не мали землі, 28,6 проц.- робочої худоби, 30,7 проц.- корів. Революційно настроєні солдати, які поверталися з фронту, агітували селян за перерозподіл землі багатіїв. їх підтримували бідняки. Але куркулі, що входили до створеного в Тернівці земельного комітету, протидіяли цьому.
Волю і землю селянам Тернівки принесла тільки Велика Жовтнева соціалістична революція. В січні 1918 року в селі обирається волвиконком, до складу якого увійшли бідняки Ю. С. Ганчо, П. Г. Брятко і А. І. Желязко. На сільському сході селяни одноголосно вирішили відібрати частину землі у куркулів та церкви - понад 1000 десятин. Обрана на сході земельна комісія почала наділяти селян землею. Однак завершити революційні перетворення на селі не вдалося.
У березні 1918 року Тернівку окупували австро-німецькі загарбники. Після них в грудні тут з'явилися греко-французькі війська. Мешканці села ухилялися від збору продуктів для потреб інтервентів, не давали транспорту на перевезення військових вантажів, ховали хліб і худобу. В селі нелегально розповсюджувалася більшовицька література. 10 березня 1919 року Червона Армія визволила Тернівку від інтервентів. Відразу ж відбулися вибори волосного виконавчого комітету (голова Ю. С. Ганчо). Волвиконком продовжив розподіл землі між селянами - по 2 десятини на їдця, всього близько 10 тис. десятин. Було створено комісію, яка організувала збір продовольства Червоній Армії. Влітку 1919 року один вагон з продуктами відправлено в Полтаву червоноармійцям.
Місцеві куркулі всіляко намагалися перешкодити всім заходам Радянської влади, тероризували сільських активістів. Щоб допомогти трудящим селянам у боротьбі проти куркульского бандитизму, з Миколаєва прибув робітничий загін. У травні 1919 року в Тернівку увірвалися григор'євці, до яких приєдналися місцеві куркулі. Вони грабували населення, розправлялися з сільськими активістами. Під ударами 1-ї бригади 3-ї Української радянської армії, яка підійшла з Одеси, григор'євці 27 травня відступили. Населення разом з залізничниками відремонтували залізницю на ділянці Водопій - Гур'ївка, зруйновану ворогом. Утворений тоді ж комбід (голова П. К. Черно)
вилучив лишки хліба у куркулів, які розподілив серед бідноти і сімей червоноармійців, допомагав селянам реманентом і робочою худобою, встановив контроль за виконанням постанов і декретів робітничо-селянського уряду. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В серпні Тернівку захопили денікінці. Вони відібрали у селян землю і повернули її куркулям. В перші ж дні свого хазяйнування в селі білогвардійці заарештували радянських активістів, серед них голову комітету бідноти П. К. Черно, вчителів І. С. Казанжи та К. С. Казанжи, Є. М. Бендера і відправили їх до миколаївської в'язниці. Під впливом агітації більшовиків жителі села саботували розпорядження денікінців. Було зірвано їх спробу мобілізувати тернівців в Добровольчу армію. В кінці грудня в Тернівці розпочалося повстання проти денікінців, але його жорстоко придушено каральними загонами. Під час відступу білогвардійських військ з Миколаєва під натиском Червоної Армії 1 січня 1920 року озброєний загін місцевих жителів напав на підрозділ денікінців, після чого білогвардійці обстріляли село з гармат.
Понад 250 тернівців брали участь у боротьбі з ворогами Радянської влади на фронтах громадянської війни, серед них П. І. Іванов, А. Д. Брятко, О. Д. Черно, Г. М. Брятко, Г. А. Мутєв та інші.
З вигнанням денікінців, 31 січня 1920 року в селі відбулися вибори до волосного виконкому. В зв'язку з посиленням контрреволюційних дій куркулів виконком 7 лютого перетворено на волосний ревком. В боротьбі з бандитизмом у складі Миколаївського зведеного батальйону брали активну участь тернівці. Ревком розгорнув роботу щодо розподілу землі між селянами на основі закону Всеукрревкому про землю. Вже до березня 1920 року всі безземельні або малоземельні сім'ї одержали по
2 десятини землі на їдця. Члени ревкому допомагали біднякам і середнякам налагодити господарство, вилучали лишки хліба в куркулів, встановили контроль за виконанням жителями села законів та розпоряджень Радянського уряду. 1 травня в Тернівці створено партійний осередок у складі 10 чоловік. Очолив його М. Овчаров, направлений сюди Миколаївським губкомом партії. Тоді ж виникла і комсомольська організація на чолі з М. І. Атанасовим. Влітку під керівництвом партосередку організовано комітет незаможних селян, навколо якого згуртувалося 76 найбідніших родин. Відповідаючи на заклик В. І. Леніна допомогти Червоній Армії добити Вран- геля, на фронт пішло 60 селян. Для Червоної Армії було зібрано у цей час 100 підвід продовольства.
За роки громадянської війни економіка села була вкрай розорена. Спільними зусиллями партійного і комсомольського осередків, місцевих органів Радянської влади, КНС успішно вирішувалися питання політичного, економічного та культурного життя села. Було проведено велику роботу щодо землевпорядкування та залучення селян у громадські господарства. В лютому 1921 року на березі річки Інгулу, за 9 км від села, тернівські бідняки створили одну з перших на Миколаївщині сільськогосподарську комуну «Червона зірка», в яку об'єдналися 27 сімей (120 чоловік). Головою обрали Г. Д. Богдана. Комуна мала 288 десятин землі, 40 коней, 20 возів, 10 плугів, 12 букерів, 20 борін, 18 корів. Господарство обслуговувала бригада майстрів, до якої належали тесляри, коваль, швець.
Дружно зустріли члени комуни першу весну. Землю своєчасно і якісно засіяли власним насінням. Але посуха знищила майже всі посіви. Наступного року комуна- рівці зібрали по 19 цнт пшениці з га, ярих - по 16 цнт, кукурудзи на зерно - по 40 цнт. Протягом 1922 року в Тернівці виникло ще 20 колективних господарств - ім. Радіщева, ім. Карла Маркса, ім. Свердлова, ім. Урицького, ім. Володарського, «Червоний Схід» та інші. Кожне з них об'єднувало по 7-8 селянських сімей.
Запеклий опір соціалістичним перетворенням на селі чинили куркулі. Вони палили скирти, громадські будівлі, зривали здачу хліба державі, знищували худобу. В жовтні 1923 року бандити вбили голову КНС Н. І. Іванова.
Молодим колективним об'єднанням Тернівки надавали допомогу робітники підприємств Миколаєва, зокрема заводу «Плуг і молот». Особливо відчутною вона стала
3 1923 року, коли Тернівська волость увійшла до складу Миколаївського району. Завод надсилав селянам вугілля, залізо, лісоматеріали, цвяхи, папір, обладнав сель- буд і бібліотеку. Дружні стосунки зав'язалися у селян Тернівки з бійцями розташованої в Миколаєві 15-ої Сиваської дивізії.
Військовослужбовці часто виступали перед населенням з лекціями, доповідями, допомагали в польових роботах.
У 1924 році після смерті В. І. Леніна комуна «Червона зірка» стала носити ім'я вождя революції. Наступного року в селі з'явився перший трактор, який вийшло зустрічати все населення Тернівки. Артіль «Червоний схід» одержала трактор{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
«Інтернаціонал». Першими трактористами на селі були Г. Д. Райчо, В. А. Славов, О. М. Богдан, К. С. Черно. Протягом 1923-1928 рр. в Тернівці створено ще кілька артілей та комун.
Партійна організація і сільська Рада приділяли велику увагу культурному будівництву на селі. У 1923 році дві трудові школи відвідувало 258 дітей. Наступного року відкрилася ще одна школа на 133 учні. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення було створено 5 шкіл лікнепу. В 1920 році почав діяти дитбудинок, відкрилася перша на Миколаївщині школа-інтернат для дітей незаможних селян. З 70 її вихованців держава забезпечила взуттям, білизною, теплим одягом. Ще у 1918 році в селі виник драматичний гурток, який об'єднав 40 чоловік. Аматори ставили п'єси М. Кропивницького, М. Старицького, І. Котляревського, І. Карпенка-Карого, О. Островського.
З 1924 року почав працювати сельбуд, при якому діяли гуртки по вивченню історії ВКП(б) і поточної політики, де десятки активістів села підвищували свій ідейно- політичний рівень. За рішенням Миколаївського окружного комітету партії в Тернівці того ж року відкрили стаціонарну шестимісячну партійно-комсомольську школу. Переважна більшість її слухачів проводила велику виховну роботу серед місцевого населення, читала лекції, організовувала бесіди. За два роки школа підготувала 52 партійних і комсомольских працівників, яких направлено на роботу в райони Дніпропетровщини, Одещини, Херсонщини і Миколаївщини. Члени жіночого відділу, створеного у 1922 році при сільвиконкомі, на чолі з інструктором окружного комітету партії М. Г. Цвітухіною, залучали жінок до громадсько-політичного життя, агітували за вступ до колективних господарств.
З ініціативи партосередку в 1925 році зібрався сільський сход, де вирішили методом народної будови спорудити театр. Кошти на будівництво добровільно внесли майже всі жителі села. Уряд України, за пропозицією Г. І. Петровського, виділив ще 500 крб. Районні організації допомогли будівельним матеріалом. Приміщення на 800 місць було збудовано за рік. Відкриття театру відбулося 7 листопада 1926 року в день дев'ятої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. На урочистому засіданні тернівців вітали представники партійних та радянських організацій, командування 15-ої Сиваської дивізії. Було оголошено також вітальну телеграму одного з керівників Комуністичної партії Болгарії В. П. Коларова, ім'ям якого назвали театр. У 1921 році в селі відкрито бібліотеку. Невдовзі в ній налічувалося 704 книжки.
Організаторська та масово-політична робота, яку здійснювали партійний та комсомольський осередки, сприяла зростанню політичної свідомості жителів села. 1923 року на заклик уряду УРСР допомогти відродженню повітряного флоту країни члени КНС зібрали серед населення 5 тис. крб. на побудову ескадрильї літаків «Незаможник».
В серпні 1929 року кілька артілей села - ім. Леніна, «Пам'ять Леніна», ім. Дзержинського, ім. Свердлова, «Іскра», «Червоний схід» та ще 3 дрібні колективні господарства приєдналися до комуни ім. Леніна, до якої ввійшло 254 господарства. Вона мала 3319 га землі, 14 тракторів, 211 коней, 303 корови. Партійна організація складалася тоді з 15 комуністів, а комсомольська - з 75 членів ВЛКСМ. На 15 жовтня 1929 року в селі було колективізовано 44 проц. або 420 селянських господарств. До кінця 1929 року і на початку 1930 року на базЬдрібних господарств
і артілей створено три колгоспи: ім. Коларова, «Новий шлях», «Промінь Леніна», а у 1931 році утворено артілі ім. Урицького, ім. Володарського, ім. Свердлова, «Зоря-9», «Іскра», ім. Калініна.
Важливу роль в об'єднанні одноосібних господарств в колективах відігравав КНС. Президія окружного КНС у 1930 році нагородила Тернівський комітет незаможних селян перехідним Червоним прапором, а 20 найбільш активних членів одержали почесні грамоти, серед них Ю. С. Ганчо, О. М. Цвятко, П. І. Іванов, П. М. Волчан та інші. Для зміцнення колективних господарств окружний комітет партії в 1930 році направив у Тернівку робітників-двадцятип'ятитисячників-
Б. Ф. Лещука з Миколаївського торгового порту, Л. А. Анжело - з суднобудівного заводу, О. М. Куягіна та У. П. Козловцева з Донбасу, які стали головами колгоспів.
В основному колективізація в Тернівці завершилася в 1931 році. На кінець року в селі було 12 артілей. Кожна з них об'єднувала по 120-140 дворів. Комуна ім. Леніна проіснувала до січня 1931 року, а потім на її базі було створено 3 колгоспи. Велику шефську допомогу тернівським колгоспникам подавали робітники підприємств Миколаєва. Вони ремонтували {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільськогосподарський реманент, проводили серед селян агітаційно-масову роботу. 1935 року в Тернівці створено радгосп ім. Коларова, а через два роки - ще радгосп ім. Димитрова, який був підсобним господарством Чорноморського суднобудівного заводу.
Рік у рік зміцнювалася економіка колгоспів, розширювалися посівні площі, збільшувалося поголів'я худоби та птиці. На основі поліпшення агротехніки та механізації сільськогосподарських робіт підвищувалася врожайність зернових, технічних та овочевих культур. У 1935-1938 рр. хлібороби збирали по 18-19 цнт зернових з га. 1935 року в колгоспах Тернівки налічувалось 262 голови коней, 546 - великої рогатої худоби, 111 свиней, 216 овець. Вже в 1938 році на трудодень колгоспники одержали по 3-4 кг зерна і до 2 крб. грішми.
З перших років колективізації в селі з'явилися передовики виробництва. Тракторна бригада Грейгівської МТС, ,що обслуговувала колгосп ім. Коларова, на чолі з бригадиром-комуністом Г. І. Димо уклала договір на соцзмагання з відомою в країні тракторною бригадою П. М. Ангеліної. В 1935 році тернівська бригада зайняла в цьому змаганні перше місце. Деякі колгоспники Тернівки були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, серед них Г. І. Димо, С. Д. Брятко, К. 3. Атанасов. У березні 1940 року Головний комітет Виставки нагородив тракториста колгоспу ім. Димитрова В. Я. Суришка, який виробив 1894 га м'якої оранки, Малою срібною медаллю.
Населення Тернівки одержувало кваліфіковану медичну допомогу в сільській амбулаторії та лікарнях Миколаєва. Перед війною у восьмирічній та початковій школах навчалося 437 учнів. Працювали будинок культури, кінотеатр, бібліотека, радіовузол. В побут колгоспників увійшли радіо, книги.
Комуністи села, яких у 1941 році налічувалося 24 чоловіка, повсякденно дбали про поліпшення масово-політичної роботи серед населення. Разом з усім радянським народом трудящі Тернівки виявили почуття інтернаціонального обов'язку до героїч
ного іспанського народу в його боротьбі проти фашизму. Колгоспники артілі ім. Ко- ларова вирішили відрахувати по одному трудодню у фонд допомоги іспанським дітям та жінкам. їх підтримали трудівники інших колгоспів. Сільська Рада приділяла увагу культурному будівництву, впорядкуванню села.
Коли настали часи важких випробувань,- на нашу країну напала фашистська Німеччина,- близько 500 чоловік з Тернівки пішли до лав Червоної Армії. Гітлерівці окупували село 16 серпня 1941 року. Вони грабували і вбивали населення. Але жителі Тернівки не корилися окупантам. Комсомолець В. О. Будак слухав повідомлення Рад інформбюро та розповсюджував листівки серед населення. 9 травня 1942 року фашисти схопили патріота і після катувань 30 травня повісили в селі Воскресенську. Колгоспники Є. Д. Черно та подружжя X. І. і 6. П. Димо переховували радянських військовополонених, що тікали з фашистського полону, допомагали їм одягом та харчами. 102 тернівці - учасники Великої Вітчизняної війни відзначені орденами і медалями Радянського Союзу, серед них Ф. В. Цвятко, нагороджений орденом Леніна та Червоної Зірки, О. І. Стоєв - двома орденами Червоної Зірки і орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, В. А. Діордієв - орденом Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів і орденом Червоної Зірки. 27 березня
1944 року підрозділи 66-го стрілецького корпусу 6-ї армії (командир корпусу генерал-лейтенант Д. А. Купріянов) визволили Тернівку від гітлерівців.
Відступаючи, німецько-фашистські окупанти завдали селу великих збитків. Вони відправили до Німеччини 350 чол. молоді, зруйнували всі культосвітні заклади, знищили пам'ятник Н. І. Іванову (колишньому голові КНС, що
загинув від рук бандитів), 19 господарських споруд, пошкодили більшість житлових будинків, забрали близько 11,5 тис. цнт зерна, 3780 цнт картоплі, 368 коней, 2336 голів великої рогатої худоби, 380 свиней, 2590 овець.
З перших же днів визволення Тернівки від німецько-фашистських загарбників відновила свою діяльність сільська Рада. Під її керівництвом в короткий час відродилися 5 колгоспів та 2 радгоспи: ім. Коларова та ім. Димитрова. Держава допомагала тернівцям худобою та машинами. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Незважаючи на величезні труднощі, колгоспники продали 1944 року державі 1500 цнт хліба. Близько 500 жителів села в 1944 році ремонтували залізницю Снігурівка-Миколаїв. Прагнучи зробити все для перемоги над ненависним ворогом, тернівці зібрали 88 761 крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини», здали у фонд оборони 580 цнт хліба. Указом Президії Верховної Ради СРСР за відбудову і розвиток сільського господарства 94 чоловіка нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-
1945 рр.»
Організаторами відбудови народного господарства були комуністи. В територіальній партійній організації, що відновила свою діяльність в 1944 році, на 1 січня
1946 року налічувалося 13 комуністів. З ініціативи комуністів в артілях широко розгорнулося соціалістичне змагання за збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів.
Внаслідок організаційно-господарського зміцнення колгоспів, напруженої праці колгоспників і механізаторів в 1948 році було відновлено довоєнні посівні площі. В цьому році колгоспи повністю розрахувалися з державою. На трудодень колгоспники одержали по 1,5-2 кг хліба та грошима - по 1 крб. 50 коп.
В 1950-1951 рр. сільськогосподарські артілі Тернівки об'єдналися в два колгоспи, а в 1955 році з них було створено одне велике господарство, яке 1956 року влилося в радгосп ім. Коларова. Радгосп обробляє 8854 га землі, 454 га садів, виноградників та ягідників, 1727 га сінокосів та пасовиськ.
В господарстві зрошується 1300 га землі. На фермах - 3100 голів великої ро- гатої худоби, 1006 свиней, 4560 штук птиці, обладнано автопоїлки, механізовано доїння, приготування і роздачу кормів. В радгоспі - 120 тракторів, 20 комбайнів, 40 автомашин та багато іншої техніки. У 1965 році працівники радгоспу виробили 1900 тонн зерна, 4267 тонн овочів, 230 тонн фруктів, 1755 тонн молока. План здачі м'яса виконано на 124 проц., а молока - на 500 процентів.
За високі показники в сільськогосподарському виробництві, досягнуті у роки семирічки, велику групу трудівників радгоспу нагороджено орденами і медалями Союзу РСР, серед них орденом Леніна - комбайнера М. Г. Димо, бригадира овочевої бригади М. П. Пясецького, орденом Трудового Червоного Прапора - комбайнера І. О. Бузника, доярку М. К. Михайлову, головного агронома М. І. Іщенка, колишнього директора В. С. Волика; орденом «Знак Пошани» - комбайнера О. М. Парнака, колишнього директора В. С. Мойсеєнка.
Радгосп ім. Коларова став школою передового досвіду для всіх овочівників області. З 1963 року в радгоспі застосовується нова технологія вирощування овочевої розсади в електропарниках, в спеціальних перегнійно-земляних горщечках. Зараз в радгоспі 16 тис. парникових рам на електричному обігріві. Тут вирощують овочі під поліетиленовою плівкою. Городніми бригадами керують досвідчені овочівники М. П. Пясецький - депутат обласної Ради депутатів трудящих, І. О. Скарлат, Л. О. Писіна.
З честю виконали трудівники радгоспу ім. Коларова соціалістичні зобов'язання до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1970 році порівняно з 1966 роком врожайність зернових зросла на 5 цнт з гектара.
Першість в соціалістичному змаганні на честь Ленінського ювілею завоювали доярки М. П. Богомолова і Є. X. Кардаш, які надоїли на рік по 2500-2800 кг молока від кожної закріпленої за ними корови при завданні 2180 кг. Тваринник В. 3. Бано домігся середньодобового приросту молодняка по 750 грамів при нормі 374. Тракторист А. Ф. Зарічанський виробив 1860 га умовної оранки при нормі 1600 га. За свою натхненну працю 245 кращих трудівників Тернівки нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
За роки восьмої п'ятирічки радгосп збудував 4 корівники, 2 свинарники, літні табори для корів. Державі продано 104 тис. цнт зерна, 79 тис. цнт молока, 8,2 тис. цнт м'яса, 341 тис. цнт овочів. Гідно зустріли трудівники радгоспу XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Плани першого кварталу 1971 року вони виконали по всіх видах виробництва і продажу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільськогосподарської продукції на 112-143 проц. Робітники і службовці Миколаєва допомагають трудівникам Тернівки збирати врожай зернових, овочів і фруктів. Колективи Чорноморського суднобудівного заводу і заводу ім. 61 комунара побудували в радгоспі електропарники та теплиці.
Більшість жителів Тернівки працює на підприємствах, будовах, транспорті Миколаєва. На початок 1970 року в промисловості було зайнято 58 проц., на будівництві - 25 проц., на транспорті - 7 проц., у радгоспі - 10 проц. населення.
В 1949 році Тернівка стала селищем міського типу. З 1952 року тут зведено 710 нових та перебудовано понад 620 старих будинків. В 1960 році збудовано нову школу на 560 місць. Під час Всесоюзного ювілейного суботника 11 квітня 1970 року у селищі висаджено 10 тис. чагарників, 2 тис. декоративних і 3 тис. фруктових дерев. В Тернівці та інших селах, підпорядкованих селищній Раді, є поштові відділення, ощадна каса, промтоварні і продовольчі крамниці, комбінат побутового обслуговування населення. 750 чоловік одержують державні пенсії. До послуг населення - лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, пологовий будинок, аптека, дитячий садок і четверо дитячих ясел. Радгосп ім. Коларова має три фельдшерсько-акушер
ські пункти і профілакторій для тваринників. В усіх цих закладах працюють 4 лікарі, 17 фельдшерів і медичних сестер.
У селищі є середня школа і середня школа робітничої молоді, де 77 учителів навчають 1448 учнів. У навчально-виховній роботі педагогічного колективу приділяється велика увага інтернаціональному вихованню дітей. Тернівські школярі листуються з болгарськими піонерами. В 1967 році їх гостем був видатний болгарський письменник, комуніст, діяч міжнародного революційного руху, лауреат Димитровської премії, заслужений діяч культури Болгарії Кристю Белев. До ювілею В. І. Леніна учні з допомогою вчителів створили в школі ленінський музей.
За роки Радянської влади 317 жителів селища здобули вищу освіту і зараз працюють в різних кутках нашої Батьківщини. Серед них І. С. Стоєв - інженер, лауреат Ленінської премії (у Ворошиловграді); І. Д. Дмитрієв - інженер, лауреат Державної премії СРСР (у Ленінграді); І. М. Бузник - доктор медичних наук, теж працює в Ленінграді; О. І. Сербінов - кандидат медичних наук і М. X. Бузник - кандидат технічних наук - живуть і працюють в Москві. Тернівці шанують пам'ять про свого земляка, члена-кореспондента АН УРСР, професора В. М. Бузника (1914- 1968), який багато зробив для розвитку радянської науки та виховання інженерних і наукових кадрів. Перу вченого належить понад 120 наукових праць. На посаді ректора Миколаївського кораблебудівного інституту він, крім своїх основних обов'язків, вів велику громадську роботу, був членом обкому КП України, обирався делегатом XXIII з'їзду КПРС.
Селищний будинок культури на 300 місць, літній кінотеатр, два клуби у відділках радгоспу проводять культурно-освітню роботу серед населення. В селищній та 2 радгоспних бібліотеках - понад 33 тис. книг. Для дітей обладнана кімната юного читача. Бібліотека працює за принципом «Кожній книзі - свою адресу». Допомога людям праці виробничою літературою - одне з її основних завдань. Завідуюча бібліотекою П. І. Діордієва за пропаганду книги серед населення удостоєна ордена «Знак Пошани». Працівникам бібліотек активно допомагають старі комуністи, комсомольці 20-х і 30-х років П. І. Іванов, Ф. В. Цвятко, М. І. Атанасов.
Гордістю тернівців є народний музей, створений у 1957 році за активною участю червоних слідопитів школи. В трьох розділах експозиції музею представлено близько тисячі експонатів та документів, які розповідають про історію села до Жовтневої революції, про боротьбу трудящих за встановлення і зміцнення Радянської влади, їх участь у соціалістичному будівництві. Над могилою 131 воїна, що загинули в боях за село, споруджено пам'ятник. Тут же встановлено меморіальні дошки з прізвищами 73-х земляків, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Велику організаторську і виховну роботу серед трудящих селища проводять партійні організації. їх у Тернівці 3: радгоспна, шкільна і територіальна. Вони налічують 125 комуністів, більшість яких трудиться безпосередньо на виробництві. Надійним помічником парторганізації у всіх виробничих і громадських справах є комсомольські організації, які об'єднують 177 чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Селищна Рада в складі 120 депутатів, серед яких 56 комуністів і 14 комсомольців, бере найактивнішу участь у всіх сферах виробничого і культурного життя Тернівки. Успішно трудяться її жителі, щоб наблизити комуністичне завтра.