Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Баштанка
Баштанка (до 1928 р.- Полтавка) - селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована за 66 км на північ від Миколаєва та за 11 км від залізничної станції Явкине на лінії Миколаїв - Харків. Через селище проходить дорога Миколаїв-Кривий Ріг. Населення -6,8 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Андріївка, Зелений Яр, Трудове, Червоний Плугатар і Шевченко. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Баштанка - центр району, площа якого - 1,8 тис. кв. км, населення 43 тис. чоловік (міського - 6,8 тис. чоловік, сільського - 36,2 тис. чоловік). Селищній і 15 сільським Радам підпорядковано 69 населених пунктів. Земельні угіддя району - 148,7 тис. га, в т. ч. орної землі - 123,9 тис. га. У районі - 18 колгоспів, 5 радгоспів, 2 державні лісорозсадники, 8 промислових підприємств, 5 будівельних організацій. З медичних закладів є 6 лікарень, 8 пологових будинків, 26 фельдшерсько-акушерських пунктів. У районі 57 шкіл, мережа культосвітніх закладів налічує 51 будинок культури і клуб, 32 бібліотеки.
З 1967 року співробітники Інституту археології АН УРСР під Баштанкою ведуть розкопки скіфських поховань. У катакомбі вони знайшли поховання скіфського воїна та його дружини. Тут же знайдено різні дерев'яні та кам'яні вироби, серед яких особливу цінність становлять дерев'яні шкатулки. На одній з них збереглася яскрава мініатюра, що являє собою визначний пам'ятник світової культури. На іншій - фрагмент напису, зробленого грецькими літерами, що датується IV ст. до н. ери.
Близько 1806 року на казенних землях, де тепер розташоване, селище, царський уряд оселив переселенців з Полтавської і Чернігівської губерній. Це були переважно державні селяни та козаки. Згодом тут осідало чимало і селян-кріпаків, які втікали від панського гніту на південь України. Походження назви села
(Полтавське, згодом Полтавка) пов'язують з першими поселенцями, серед яких більшість ніби була з Полтавської губернії. Вже в 1817 році населення Полтавки становило 798 чоловік. Спочатку переселенці звільнялися від податків і повинностей на 5 років, але з 1824 року цей строк скоротився до 3 років. У 1812 році оброчний та подушний податки, які сплачували державні селяни, дорівнювали 12 крб. 30 коп. з ревізької душі3. В посушливому степу не вистачало питної води, тому люди користувалися водою із ставків, що призводило до масових захворювань. 1812 року тут лютувала епідемія чуми, а в 1830 - холери. Селяни терпіли від частих неврожаїв, нерідко на полях все знищувала сарана.
Наприкінці 20-х років XIX ст. Полтавка стала військовим поселенням. У 1830 році вона входила до складу 1-го Бузького уланського полку. В селі на той час налічувалося 214 дворів і 1216 жителів. За поселенцями закріпили 18,5 тис. десятин землі, з яких близько 17 тис.- цілини та сінокосів. Крім землеробства, вони займалися скотарством: досить широкого розвитку набуло вівчарство. У 1831 році до села переведено уланів Єлизаветинських полків. Солдати-постояльці перебували на повному утриманні господаря, в домі якого їх поселяли.
З 1857 року село увійшло до складу 3-го округу Херсонського південного поселення. Але того ж року військових поселенців перевели на становище державних селян. В 1867 році за жителями південних поселень закріпили ті наділи, які вони одержали 1857 року (пересічно по 8 десятин на ревізьку душу). За цю землю селяни, починаючи з 1887 року, сплачували викуп державі. У 1887 році в Полтавці налічувалося 935 господарств. Надільна земля селянської общини становила лише 47 проц. усієї землі села, а казенно-оброчна, яку здавали в оренду або продавали, - 50 процентів.
У післяреформений період посилюється процес класового розшарування села, збагачення місцевих куркулів за рахунок дальшого зубожіння основної частини населення. При наступних переділах землі на ревізьку душу припадав такий же наділ, як і раніше, а неревізьким господарям виділяли зменшені наділи, що нарізали з т. зв. виморочних земель. Протягом 1870-90 рр., скупивши казенні землі, місцеві багатії створюють хутори. В економії багатія Бутовича було 130 коней і волів, 160 корів, 12 тис. овець та інша худоба.
За десятину орендованої землі в 1887 році бідні селяни Полтавки платили щорічно до 10 крб., а 1903 року орендна плата вже підскочила до 12 крб. У 1906 році, незважаючи на високі ціни, 513 селянських господарств все ж
орендували землю. На той час у Полтавці налічувалося 1198 господарств. 16 проц. з них були безземельними та малоземельними, 18 проц. мали по 3-7 десятин землі, 6 проц.- по 20-30 десятин, а 18 хазяїв мали по 40-50 і більше десятин землі. Того ж року 21 проц. селянських дворів не мали ніякої худоби, а у 40 проц. не було плугів та іншого реманенту. Мешканці {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Полтавки змушені були відбувати різні повинності: шляхову, підводну, квартирну, арештантську та ін. Якщо ж селянин не міг їх виконувати, то він додатково платив по 7 крб. 91 коп. з кожної десятини на рік. Частина бідняків з села постійно ходила на заробітки в навколишні економії, наймитувала у багатіїв-колоністів і куркулів, наймалася до власників місцевих торговельних і дрібних промислових підприємств.
Наприкінці XIX і початку XX ст. в селі, що за адміністративним поділом, як центр волості, входило до Херсонського повіту Херсонської губернії, розміщувалися волосне управління, земська поштова станція, мешкало понад 7 тис. чоловік. Щотижня відбувався базар, тричі на рік - ярмарок. У 1887 році в селі діяло 44 дрібні, переважно борошномельні, підприємства і торгувало 27 крамниць. За даними на 1905 рік тут налічувалося 9 ковалів, 5 шевців, 12 теслярів і 30 ткачів.
Жорстокий визиск, малоземелля та безземелля, часті неврожаї (1891, 1904, 1905 рр.) і, як наслідок, голод пробуджували селян до боротьби, яка відбувалася в 1903-1905 рр. під впливом робітників Миколаєва. Чимало сільських бідняків, які ходили на заробітки до міста, були свідками, а часто й безпосередніми учасниками революційних виступів робітників. Дехто з них, повертаючись у село, включався в активну боротьбу проти куркулів і поміщиків. У 1903 році жителі Полтавки розгромили маєток поміщика Бало, а в самому селі відбулася сутичка селян з жандармами. Активну участь у цих подіях брала група місцевої інтелігенції, зокрема вчителі П. X. Алейников і П. В. Поляков. 1904 року в селі створюється підпільний революційний гурток з 12 чоловік, який очолив учитель Д. М. Боровик. До гуртка входили вчитель К. С. Гливенко, селяни Ф. Л. Балдук, К. І. Дерило та інші. Гуртківці розповсюджували серед селян революційну літературу, закликали бідноту виступати проти експлуататорів. Наприкінці 1904 року власті заарештували Д. М. Боровика, К. С. Гливенка, Ф. Л. Балдука, А. М. Бойченка, С. К. Дениська та інших. К. С. Гливенко двічі тікав із заслання і продовжував революційну діяльність. На початку 1906 року жандарми заарештували П. X. Алейникова, П. В. Полякова, К. С. Гливенка та інших, які проводили революційну роботу серед жителів села.
Внаслідок столипінської аграрної реформи вже в 1909 році 27 куркульських господарств Полтавської волості виділилися на відруби і захопили 2307 десятин орної землі. Так, куркуль Чигрин володів 220 десятинами землі і експлуатував 6-7 наймитів. Зміцненню куркульських господарств сприяли кредитне і споживче товариства, організовані 1904 року земством. Користуючись кредитами цих товариств, куркулі розширювали торговельні операції. В той же час 12 проц. із 1352 дворів Полтавки не мали землі, третина - робочої худоби, четверта частина - корів. Практично бідняк не міг придбати землю. У 1909 році десятина її коштувала 185 крб. Через безземелля і малоземелля у 1910 році 34 сім'ї з Полтавки змушені були переселитися в Тургайські степи і Приморський край. У 1914 році з Полтавської волості виїхало ще 264 чоловіка в Акмолінську і Оренбурзьку губернії та на Урал. Частина їх через злидні знову змушена була повернутися в село.
До 1904 року на 5 тис. жителів Полтавки не було жодного медичного закладу. Щоб отримати медичну допомогу, вони ходили за 25-30 верст до лікарень у села Балацьке або Новий Буг. 1904 року у селі відкрито земську амбулаторію, де працювали лікар, фельдшер і акушерка, що обслуговували 23 тис. жителів з 16 населених пунктів. З метою поліпшення догляду за дітьми земський лікар А. Ширман в 1904 році організував у Полтавці дитячі ясла, де виховувалося сезонно 30-70 селянських дітей. Спали вони на долівці, застеленій ряднами, немовлята - в колисках, які
приносили батьки. У 1912 році земство побудувало в Полтавці дільничну лікарню на 10 ліжок. Але цього не вистачало для задовільного обслуговування населення. Особливо високою була смертність серед дітей: так, у 1912 році з 100 народжених вмерло 53.
Першу школу в Полтавці було відкрито 1860 року, де 25 хлопчиків навчав відставний унтер-офіцер. Наступного року розпочала роботу церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 20 дітей. З 1866 року в селі відкрилася перша земська школа, через 2 роки - друга, а в 1897 році - третя4. Щороку до 30 проц. дітей бідняків кидали школу, а понад 500 дітей шкільного віку щорічно залишалися поза школою. Більшість шкільних приміщень були тісні, вогкі, погано опалювалися. Зокрема, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}церковнопарафіяльна школа, де навчалося 30 учнів, містилася в церковній сторожці. Для вчителів не вистачало квартир, мізерною була і оплата їх праці. Силами місцевої інтелігенції в Полтавці 1899 року створено селянський театр. Організатором його був начальник поштового відділення К. І. Балафатов, декорації малював місцевий художник-самоук. Вистави, які приходили дивитися й жителі навколишніх сіл, відбувалися здебільшого в приміщенні школи чи пошти.
Перша світова імперіалістична війна привела до дальшого розорення селянських господарств. Піднялися ціни на товари першої необхідності. У червні 1915 року борошно подорожчало на 20 проц. порівняно з довоєнним часом, цукор - на 58 проц., а гас - на 41 проц. На польових роботах не вистачало чоловічих рук. До 1916 року населення Полтавки порівняно з 1913 роком зменшилося на 900 чоловік. В село почали повертатися інваліди війни, які розповідали про революційні виступи солдатів, зокрема, в Одесі й Миколаєві. Після повалення самодержавства в лютому
1917 року в Полтавці було створено сільський комітет, в якому переважали представники від куркулів і земців. Сподівання селян на одержання землі та припинення війни не здійснилися.
Звістки про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та про перші декрети Радянської влади принесли в село в листопаді 1917 року солдати-фрон- товики. Дехто з них - Ю. X. Прядко, С. О. Дуб'яга - були безпосередніми учасниками жовтневих подій у Петрограді. Вже в грудні 1917 року в Полтавці створено волосний революційний комітет, а в січні наступного року обрано волосну Раду селянських депутатів, яка приступила до розподілу поміщицької землі та майна серед малоземельних і безземельних селян.
Та ці революційні перетворення перервала австро-німецька окупація. У березні
1918 року в Полтавку вступив німецький каральний загін, а разом з ним - місцеві поміщики і куркулі. Окупанти відбирали землю й майно у селян і повертали багатіям. їм всіляко допомагали місцеві власті Центральної ради, а з травня - гетьманська варта. 9 листопада 1918 року трудящі села під керівництвом М. В. Прядка та В. Ф. Гайдука розгромили варту. Незабаром для придушення повстання з Херсона прибув каральний загін, але повстанці дали рішучу відсіч карателям, а також роз
зброїли і взяли в полон загін німецьких окупантів. Лише викликана підмога та гарматний обстріл з бронепоїзда допомогли окупантам знову захопити Полтавку. Вороги вчинили жорстоку розправу над жителями села і примусили їх сплатити контрибуцію в розмірі 200 тис. крб. У грудні на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти, які «хазяйнували» тут до весни наступного року.
У березні 1919 року регулярні частини Червоної Армії разом з місцевими партизанами визволили Полтавку. У селі було створено волревком (голова В. Ф. Гайдук). Під керівництвом волревкому працювала земельна комісія, яка провела, згідно з аграрними законами Радянської влади, перерозподіл землі між селянами, наділяючи по 2,5 десятини на їдця. Сформовані ревкомом бойові дружини в середині травня вьяли участь у боротьбі проти григор'євців. У червнів селі створено перший партосередок, який на серпень налічував у своєму складі понад 30 чоловік. Очолював його І. М. Руденко. Комуністи розгорнули велику роз'яснювальну роботу серед селян, а також організували постачання транспортом, хлібом і фуражем радянських військ, що проходили через село. Під час наступу денікінців сільські активісти поповнювали ряди Червоної Армії.
24 серпня 1919 року Полтавку захопили денікінці. Встановлений ними режим терору, грабіжництво, відновлення поміщицького землеволодіння - все це викликало обурення серед селян. Члени партосередку і ревкому, що пішли у підпілля, почали готувати збройне повстання. Незабаром був
створений партизанський загін з 50 чоловік. Для встановлення зв'язку сюди прибув представник Миколаївського підпільного комітету. В ніч на 16 вересня дзвони двох церков вдарили на сполох. Це був сигнал до {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}повстання. На сільському сході жителі села обрали повстанський комітет, до складу якого увійшло 6 комуністів (В. Ф. Гайдук, М. С. Прихода, С. Ф. Гайдук, С. О. Дуб'яга, М. В. Прядко, С. В. Теселько)5 і 5 селян-бідняків.
Відновивши Радянську владу в Полтавці, повстанком 16 вересня 1919 року проголосив Баштанську республіку (за назвою балки, в якій розкинулося село). У Привільне, Новогеоргіївку, Христофорівку, Сергіївку та інші навколишні села повстанський комітет послав своїх представників для організації повстанських груп. Так, протягом перших двох тижнів вони створили 5 загонів у кількості 2 тис. чоловік. Наприкінці вересня в селах, визволених від денікінців, було відновлено Радянську владу. В Полтавці її органом став волревком. Два місяці героїчно трималася Баштанська республіка. У селі відновили роботу школи, працював навіть самодіяльний театр.
За наказом денікінського генерала Шиллінга для придушення повстання до села кілька разів посилали каральні загони, які не могли захопити Полтавку. Наприкінці жовтня 1919 року Миколаївський більшовицький підпільний комітет ухвалив рішення про об'єднання дій миколаївських робітників з повстанцями. В листопаді 1919 року 4 тис. озброєних бійців виступили у напрямі Миколаєва. З боями повстанці зайняли село Калинівку, Воскресенськ, Горохівку, станцію Водопій. Після цього у Миколаїв була направлена група розвідників. Один з них, молодий партизан М. Рець потрапив до рук ворога. Після жорстоких катувань денікінці його повісили. Повстанці вели вперті бої за Миколаїв, але через відсутність чіткого керівництва і неузгодженість дій між окремими загонами визволити Миколаїв від денікінців вони не змогли. На придушення повстання було кинуто нові сили. Баштанці домовилися з керівниками сусідньої Висунської республіки про спільні дії. 12 листопада 1919 року частини денікінської армії оточили Полтавку. Дві доби тривав нерівний бій. Не добившись успіху, генерал Слащов прислав сюди з фронту підкріплення.
Повсталі селяни мужньо захищали свою республіку. За неї віддали своє життя П. Ф. Вилкул, К. Ф. Балдук, П. І. Гапішко, Т. І. Смола, жінки Ф. М. Яценко, М. П. Семиліт та інші.
19 листопада білогвардійці увірвалися в село. Почалася звіряча розправа над повстанцями. Карателі ретельно виконували наказ генерала Слащова: «Знищити все, тільки два храми залишити...». На майдані вони встановили шибеницю, зігнавши сюди все населення Полтавки. Осатанілі бандити спочатку привели поранених кулеметників Ф. Я. Змієвського та А. К. Костирка і наказали, щоб хтось із селян повісив їх. Ніхто не зрушив з місця. Кати пустили по натовпу чергу з кулеметів. Тоді Костирко вигукнув: «Пометіться за нас!» і сам накинув собі на шию петлю. На очах присутніх білогвардійці стратили і Ф. Я. Змієвського. Вони порубали шаблями старого В. Прядка - батька одного з учасників повстання, хату його спалили, а попіл зрівняли з землею. Тільки в Полтавці білогвардійці розстріляли і закатували 852 повстанці та спалили 350 дворів. Згодом за доносами куркулів було заарештовано ще близько 100 партизанів, заочно засуджених до страти. Т. зв. загін самооборони, створений куркулями, чинив самосуди. Були закатовані активні учасники повстання П. Руденко, Я. Змієвський, Василь і Конон Гапони, І. Тур та інші. Небагатьом повстанцям пощастило врятуватися. Перебуваючи у підпіллі, вони, як могли, допомагали наступаючим радянським бійцям громити денікінців. 26 січня 1920 року частини 122-ї стрілецької бригади 41-ї дивізії визволили Полтавку від денікінців.
Невмирущою сторінкою в історію героїчної боротьби українського народу проти денікінщини увійшла Баштанська республіка. У 1925 році за заслуги перед революцією IX Всеукраїнський з'їзд Рад, на пропозицію голови ВУЦВКу Г. І. Петров- ського, нагородив Полтавку почесним Червоним прапором. У 1928 році Полтавка була перейменована на Баштанку, оскільки під цією назвою село ввійшло в історію революційної боротьби. Нині одна з вулиць Баштанки носить ім'я юного розвідника Миколи Реця, інша - Червоних партизанів. На матеріалах повстання письменник Юрій Яновський написав п'єсу «Дума про Британку», а місцеві автори склали пісні про
героїв-партизанів. Учитель з Баштанки Г. І. Іваненко 1926 року у вірші «Повстанці» писав:
Там сонце з блакиті
всміхається вранці, І щастя буя,
де вмивались слізьми. Там мужньо боролись
баштанські повстанці, І пам'ять про них
не помре між людьми.
{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Героїчні образи баштанців ожили в кінофільмі «Дума про Британку», поставленому в 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка.
Після визволення села в січні 1920 року відновив роботу волревком, головою якого затвердили В. Ф. Гайдука. Наприкінці березня ревком передав свої повноваження волвиконкому (голова Ю. X. Прядко). Тоді ж була обрана і сільська Рада, яку
очолив К. Ф. Пляка. В лютому 1920 року в селі почав працювати партосередок, а пізніше - створено комсомольську організацію. В числі перших комсомольців були К. Д. Павленко, Я. П. Чорнуха, П. Д. Самійленко та інші. Більшість з них стала бійцями ЧОПу. Комуністи очолили боротьбу з бандитизмом, допомагали прод- загонам виявляти у куркулів і заготовляти хліб для армії та голодуючого населення, їхніми надійними помічниками були комсомольці. Лише В. Т. Верба і Н. І. Балдук виявили приховані куркулями 162 пуди хліба.
З наближенням Врангеля в червні Миколаївський повітвиконком звернувся із закликом послати на фронт добровольців. Полтавка відгукнулася на цей заклик однією з перших, з волості на фронт пішло 258 чоловік. У проведенні мобілізації активну участь брали сільський КНС, створений тут у липні 1920 року, та волосний КНС, організований у серпні того ж року. Наприкінці року до сільського комітету входило 84 чоловіка, в т, ч. З комуністи. КНС розподіляв між біднотою конфісковані поміщицькі та лишки куркульських земель, інвентар, худобу, зерно, допомагав незаможникам обробляти землю і збирати врожай. Згідно з законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року безземельні і малоземельні селяни Полтавки одержали близько 8 тис. десятин землі (з розрахунку 2,5 десятини на їдця). У вересні того ж року під час «тижня селянина» робітники Миколаєва передали їм 184 пуди солі, 9 пудів коломазі, 14 ящиків скла тощо; відкрилася волосна майстерня по ремонту сільськогосподарських машин та реманенту, де працювало близько 39 робітників.
Після закінчення громадянської війни уряд Радянської України виділив значні кошти для відбудови села. Перехід у 1921 році до нової економічної політики сприяв активізації торгівлі, зміцненню бідняцько-середняцьких господарств. Протягом 1921-1924 рр. в Полтавці було відновлено довоєнні посівні площі. Комуністи й комсомольці всіляко протидіяли намаганням куркулів і далі експлуатувати незаможне селянство. Тільки за 1923-1924 рр. комсомольці виявили в районі близько 400 наймитів, що працювали без договорів, і прийняли їх до спілки «Всеробітземліс». Уже з 1922 року в Полтавці організуються невеликі сільськогосподарські артілі - «Нове життя», «Воля», «Червоний орач» та ін. Спочатку до них вступили колишні активні учасники повстання проти денікінців. Організатором і першим головою артілі «Червоний орач» був комуніст, член комнезаму П. С. Семенов. В артіль записалося 16 бідняцьких господарств. Артіль одержала від держави трактор, 3 плуги, 2 сівалки, молотарку, 3 косарки. 1925 року в селі вже налічувалося 8 трудових кооперативів, які об'єднували 107 дворів і мали понад 1180 десятин землі. Протягом 1924- 1927 рр. створено ТСОЗи - «Незаможник», «Червоний трудовик» та ін. Ще в 1924 році з участю комсомольців в Полтавці організували ТСОЗ «Веселий Гай». Комсомолець Д. І. Цариковський був першим трактористом, що обробляв землю цього ТСОЗу. 28 березня 1927 року загальні збори сільського КНС Баштанки у прийнятій резолюції заявили: «Загальну лінію, взяту Комуністичною партією і Радянською владою щодо незаможного селянства України, в піднятті сільського господарства вважати правильною».
Долаючи розруху, в умовах гострої класової боротьби, радянські органи за активною допомогою комуністів робили перші кроки в галузі охорони здоров'я, культурного будівництва. Розширилася лікарня, відкрилися амбулаторія, аптека. Виховну роботу серед жінок в ті роки провадили
жінорги Ірина Степаненко та її сестра Меланія, що була делегаткою IX Всеукраїнського з'їзду Рад. У 1924 році в Полтавці побував член ЦКК РКП(б) М. І. Подвойський. Ознайомившись з роботою жіноргів, він
у листі до редакції газети «Красний Николаев» писав: «При об'їзді сіл Миколаївської округи ми зустріли 5 чудових селянок. Вважаємо, що про них потрібно розповісти всім робітникам і селянам. Нехай всі знають, як у робітничо-селянській державі із селянок створюється селянська інтелігенція». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Налагоджувалася робота шкіл - уже в 1920 році працювали 4 трудові школи. Робітники Миколаєва передавали школам книжки, зошити. Було організовано навчання молоді в ремісничих класах. У вересні того року для дітей-сиріт відкрили дитбудинок. Комуністи села разом з комсомольцями і вчителями розгорнули велику роботу щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. З 1924 по 1929 рік в 4-х школах і групах лікнепу навчалося понад 750 чоловік. Важливою подією в культурному житті Полтавки стало відкриття в 1921 році народного клубу ім. Т. Г. Шевченка. Члени атеїстичного гуртка провадили науково-атеїстичну пропаганду серед населення.
Завдяки масово-політичній і організаторській роботі партійного осередку, популяризації переваг колективного землеробства дедалі більше жителів села вступало до різних колективних об'єднань. В Полтавці було створено 2 машинно-тракторних товариства - «Прогрес» (1926 р.) і «Шлях до соціалізму» (1928 р.). На кінець 1928 року колективні об'єднання охоплювали 75 проц. дворів. Одержуючи від держави допомогу машинами, кредитами і насінням, сільськогосподарські артілі підвищували культуру землеробства, зміцнювалися економічно. 1929-1930 рр. в Баш- танці створено колгоспи ім. Комінтерну, ім. Правди, «Червона Баштанка», «Політвідділ» та інші. Навесні 1929 року в селі організовано тракторну колону. Молодь села стала ініціатором створення при ній першої комсомольської бригади механізаторів. В технічному оснащенні колгоспів велику роль відіграла одна з перших на Миколаївщині Баштанська МТС, створена восени 1929 року на базі тракторної колони. Уже того року МТС налічувала 85 тракторів, які обробляли поля площею понад 17 тис. га. Станція обслуговувала 1800 селянських господарств 11 населених пунктів. Кадри механізаторів готували на курсах трактористів, які функціонували в Баштанці. Знайомитися з досвідом роботи МТС в Баштанку приїжджали делегації з різних кінців країни. Тільки 1929 року тут побувала 21 екскурсія.
Члени комсомольського осередку організовували збір насіннєвого матеріалу для колгоспів, заготовляли корми для артільної худоби, слідкували за станом підготовки
до сівби, шефствували над хатами-читальнями. Баштанська комсомольська організація була найчисленнішою й найактивнішою в Миколаєвському округу. В лютому 1930 року за активну участь у колгоспному русі та вихованні сільської молоді в дусі колективізму комсомольці Баштанки одержали подарунок від ЦК ВЛКСМ - грошову премію, а від ВУЦВКу - комбайн.
Будівництво нового життя на селі проходило в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі всіляко шкодили колективізації. У січні 1930 року в Баштанці відбувся районний з'їзд колгоспників-активістів, який накреслив заходи для дальшого розгортання колгоспного руху. Коли його учасники поверталися додому, куркулі у селі Пісках поранили голів колгоспів К. X. Лященка, П. С. Трегуба та сільську активістку М. Остапенко. Бандити спалили приміщення правління ТСОЗу і кілька хат колгоспників. На вимогу населення кілька сімей багатіїв було розкуркулено і вислано з села. У 1930 році в Баштанці деякий час перебував український радянський письменник І. К. Микитенко, який вивчав життя селян Баштанки, їх боротьбу за перемогу колгоспного ладу. Ці матеріали були покладені в основу творів письменника.
Районна (центром району село стало 1926 року) і сільська парторганізації використовували різні форми та методи агітаційно-пропагандистської й організаторської роботи в масах, мобілізуючи їх на боротьбу за дальше розгортання і завершення соціалістичної перебудови сільського господарства. Вже на початку 1931 року 6 колгоспів об'єднали 98,6 проц. селянських господарств. У липні 1931 року Баштанка викликала на
соціалістичне змагання за ударне виконання планів хлібозаготівель третього року п'ятирічки всі зернові райони країни.
Велике значення в справі організаційно-господарського і політичного зміцнення колгоспів мала робота політвідділу, створеного при Баштанській МТС у 1933 році, та колгоспних парторганізацій. На кінець 1933 року {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Баштанська МТС мала 241 трактор і обробила 36 дроц. колгоспної землі, а вже через 3 роки механізований обробіток землі становив 78 проц. Завдяки поліпшенню агротехніки підвищувалась врожайність сільськогосподарських культур. Так, пересічна врожайність зернових культур у колгоспі ім. Комінтерну становила 14,4 цнт з га. 1936 року на кожний вироблений трудодень колгоспники одержали по 1 крб. 45 коп. і по 5 кг зерна. На тваринницьких фермах цього колгоспу в 1940 році утримувалося 280 голів великої рогатої худоби, 228 свиней, 298 овець. Грошовий прибуток артілі становив 578 тис. крб. У 1939 році артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Широко розгорталося соціалістичне змагання. В стахановський рух включилися механізатори, тваринники, рільники. Комбайнер Л. Пікуль і тракторист П. Ткачов на ланах артілі ім. Блюхера за зміну збирали по 14 га зернових. 1936 року токарі Баштанської МТС Н. Гудзикевич і Н. Недбайло виконували норму на 300-400 проц. Кращі свинарки колгоспу ім. Політвідділу Л. Коваленко та У. Залізна одержали у 1935 році по 16 поросят від кожної свиноматки.
До господарського і громадського життя села дедалі більше залучалися жінки. Наслідуючи приклад П. М. Ангеліної, за кермо трактора в 1933-1934 рр. сіли баш- танські дівчата Ф. І. Іваненко і О. Г. Бойченко. В 1937 році в артілі ім. Блюхера було організовано жіночу тракторну бригаду з 10 дівчат. Того ж року комбайнер Д. Смола зібрала 455 га зернових, за що її ім'я занесли на районну Дошку пошани. У 1939 році групу передовиків сільського господарства Баштанки відзначили урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора удостоєно бригадирів
тракторних бригад колгоспу ім. Комінтерну Г. Н. Рижика та І. П. Уса, трактористку М. А. Рижик та секретаря Баштанського райкому партії Ф. А. Романова.
Частина баштанців трудилася на підприємствах місцевої промисловості. 1929 року в селі побудовано млин, згодом почали працювати райпромкомбінат, промислова артіль ім. Крупської, комбінат промислових підприємств. В 1936 році дала струм електростанція.
Про громадську активність населення свідчить зростання партійних рядів у селі. У 1939 році в Баштанці було 14 первинних парторганізацій, що об'єднували 146 членів партії. Комуністи провадили велику роботу по інтернаціональному вихованню трудящих. Ще в травні 1928 року учасники 2-го районного з'їзду КНС виступили з гнівним протестом проти видачі буржуазії вождя угорських трудящих Белла Куна і закликали незаможників об'єднатися навколо МОДРу, щоб спільними силами допомогти в'язням капіталістичних країн. Учасники зльоту робітників МТС прийняли постанову про відрахування до фонду допомоги іспанським дітям свого одноденного заробітку.
З великим політичним і трудовим піднесенням проходили в Баштанці вибори до Верховної Ради СРСР в 1937 році та місцевих Рад депутатів трудящих в 1939 році. Депутатом районної Ради в 1939 році баштанці обрали вчительку П. О. Остапенко, сільської - тракториста І. П. Уса та інших.
Напередодні війни у селі жило 8 тис. чоловік. Сільська Рада приділяла велику увагу впорядкуванню Баштанки, розвитку освіти, культури, питанням охорони здоров'я. З ініціативи комсомольців молодь села розбила парк ім. Т. Г. Шевченка, спорудила стадіон. Жителі Баштанки будували нові й перебудовували старі будинки.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення. В 1940 році було розширено районну лікарню. Про здоров'я трудящих дбали 7 лікарів, 16 фельдшерів і 15 чоловік молодшого медичного персоналу. їх обслуговували аптека, санепідстанція, 2 медичні пункти. Значні зміни сталися і в культурному житті села: працювали 4 неповні середні та середня школи, 1936 року відкрилася вечірня середня школа. За переписом населення 1939 року процент письменних в Баштанці становив 87,6. Малята в 1937 році виховувалися в 4 дитячих яслах. Для дітей спорудили санаторій, піонерський табір, дитячий майданчик.
У травні 1930 року в Баштанці було відкрито кінотеатр. До 18-х роковин Жовтня гостинно відчинив двері районний Будинок культури ім. ПІевченка, де працювала районна бібліотека з читальним залом. В 1939 році члени урядового шевченківського комітету організували в будинку культури вечір, присвячений 125-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. Перед {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}баштанцями виступили письменники, артисти Української державної філармонії. Крім будинку культури, в Баштанці було ще 6 колгоспних клубів, при яких діяли гуртки художньої самодіяльності; тут же читалися лекції, проводилися бесіди. З 1932 року в селі працював радіовузол.
У роки Великої Вітчизняної війни понад 1300 чоловік з села воювали проти ненависного фашизму на фронті. На місце мобілізованих стали жінки, підлітки та люди похилого віку. З ініціативи робітниць молочного пункту під час жнив для допомоги колгоспам було створено 10 бригад. Вже на 1 серпня колгосп ім. Політвідділу виконав план хлібозаготівель і здав зерно понад план у державний фонд. Річні плани поставок державі молока і м'яса перевиконали всі господарства села. З наближенням ворога сформували загін народного ополчення. На 21 липня 1941 року до нього записалося 2677 чоловік. Організували також винищувальні батальйони для
охорони підприємств, токів і складів. Почалася евакуація населення, техніки в глиб країни.
12 серпня 1941 року гітлерівські загарбники захопили Баштанку. Фашисти закатували комуністів Н. І. Реця, В. М. Гондилова, X. А. Костюка й інших - всього 37 чоловік, понад 470 юнаків і дівчат вони вигнали на каторжні роботи до Німеччини. Але ні шибениці, ні розстріли не зупинили радянських патріотів у їх боротьбі проти гітлерівців. З серпня 1942 року в селі почала діяти підпільна партійна організація, керівником якої став інструктор Баштанського райкому партії І. Я. Калиниченко. Підпільники провадили активну антифашистську роботу серед населення й військовополонених, розповсюджували листівки. За допомогою вчительки А. П. Півезь було визволено з полону 25 радянських воїнів. Потрапивши до рук ворогів, 19 квітня 1943 року А. П. Півень загинула. «Скоро прийде час, - вигукнула патріотка перед розстрілом,- і чорні фашистські душі зотліють під променями яскравого сонця, і це сонце освітить наш прах і зігріє своїм теплом весь поневолений народ...».
В жовтні 1943 року підпільні групи сіл Баштанки, Привільного, Новоіванівки, Мар'янівки та інших об'єдналися в Баштанський партизанський загін (кількістю у 150 чоловік). Командиром загону став І. Я. Калиниченко, комісаром - Ф. С. Гапон, а начальником штабу - Т. С. Кирюшко. Штаб містився в каменоломнях за З км від Баштанки. Тут же зберігалася зброя й боєприпаси. З наближенням Червоної Армії партизанка К. В. Калиниченко перейшла лінію фронту і передала радянському командуванню дані про вогневі точки ворога в районі Баштанки і річки Інгулу. В березні 1944 року загін перекрив шлях фашистським військам, що відступали від Снігурівки. Здійснюючи бойові операції, партизани влилися до однієї з військових частин 3-го Українського фронту.
Бої за визволення села, де кожен будинок по кілька разів переходив із рук в руки, вели з'єднання кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта І. О. Плієва, зокрема частини 4-го гвардійського механізованого корпусу і 10-ї гвардійської кавалерійської дивізії. 9 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили Баштанку від окупантів. В жорстоких боях під Баштанкою смертю хоробрих полягли понад 340 червоноармійців. На честь загиблих у боях за село в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн у 1969 році в Баштанці споруджено Курган Слави. За героїзм і відвагу, виявлені в бойових операціях на річці Одері та при штурмі Берліна, звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцю Баштанки колишньому працівникові райкому партії М. Я. Желізному. Посмертно цього звання удостоєно командира полку підполковника І. А. Бондаренка за мужність у боях при форсуванні Південного Бугу. Відважну партизанку А. П. Півень посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Великих збитків завдали Баштанці фашистські окупанти. Відступаючи з села, вороги спалили 175 будинків, зруйнували приміщення МТС тощо. В центрі уваги Баштанської сільської Ради, яку очолив В. С. Степанов, були насамперед питання відбудови колгоспів, лікарні, шкіл. У 1944 році в колгоспі ім. Комінтерну з 354 працездатних було 282 жінки. Самовіддано
трудились колгоспниці Н. І. Кумпан, Ф. І. Кумпан, Ф. Н. Золотар. Вони косами скошували щоденно вдвоє більше від
норми - по 0,75 га пшениці. Довелося відтворювати поголів'я громадського тваринництва. В 1944 році артілі Баштанської сільради одержали від держави 145 голів великої рогатої худоби, 217 свиней, 400 овець. Уже в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}травні 1944 року почали працювати початкова і неповна середня школи, дитячі ясла, лікарня, а в червні - районний будинок культури; наприкінці року відновили роботу райпромкомбінат, промислова артіль ім. Крупської, млин, МТС. У 1945 році став до ладу місцевий радіовузол, а на початку 1946 - електростанція.
Баштанці не шкодували сил, щоб допомогти Червоній Армії громити ворога. Колгосп ім. Комінтерну в 1944 році відрахував до фонду оборони понад 1130 цнт хліба. Трудящі села внесли 456 тис. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини», взяли шефство над шахтою № 2 «Красноармійськвугілля», допомагаючи гірникам продовольством.
Велику роботу серед населення проводили комуністи. Весною 1944 року в Баштанці було 43 комуністи, що об'єднувалися у 3-х первинних парторганізаціях - при райкомі партії, райвиконкомі й районному відділі міліції. У грудні 1944 року створено парторганізації при МТС, а в травні наступного року - при Баштанській сільраді. Комуністи йшли на відповідальні ділянки виробництва. 1946 року партійні організації створено в колгоспах ім. Комінтерну, ім. Політвідділу та інших. Вони спрямували свою роботу передусім на якнайшвидшу відбудову сільського господарства.
Особлива увага приділялася відновленню машинно-тракторного парку МТС. Тракторні бригади М. Ткачова і А. Костюка з колгоспу ім. Комінтерну виробили в 1948 році по 850 га умовної оранки на кожний трактор і одержали з усієї площі по 23,3 цнт зернових з га. На збиранні врожаю комбайнер С. Л. Чигрин комбайном «СК» зібрав 652 га зернових і намолотив 11 300 цнт зерна. 1948 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, ордена Трудового Червоного Прапора були удостоєні комбайнери П. Бондаренко і В. Кирюшко, фрезерувальник С. Доморацький; за багаторічну й сумлінну роботу директора Баштанської МТС С. Т. Костка нагороджено орденом Леніна.
Вирішуючи питання відбудови народного господарства, партійні організації, сільрада одночасно приділяли велику увагу питанням охорони здоров'я, освіти, культури. Особливою турботою оточили дітей, батьки яких загинули на війні. На виконання рішення райвиконкому в 1946 році було організовано 3 пункти, де харчувалося 140 дітей, почав працювати дитячий будинок на 150 місць. Налагоджувалося медичне обслуговування населення. Вже в 1947 році районна лікарня мала 50 ліжок. При ній діяли хірургічне, терапевтичне і діагностичне відділення. 1947 року в 3 школах навчалося 724 учні. За багаторічну й плідну роботу Радянський уряд нагородив учителя М. К. Солонаря орденом «Знак Пошани». Активну участь у відбудові культосвітніх закладів брала молодь Баштанки. З 1946 року почав працювати районний піонерський клуб. У районному будинку культури читалися лекції, працювали гуртки художньої самодіяльності. Перед трудівниками села виступала агіткульт- бригада. Лекційна група проводила значну політосвітню роботу серед населення, працювала районна бібліотека. Кілька разів на тиждень в клубах демонструвалися кінофільми.
Важливу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва в наступні роки відіграло об'єднання колгоспів. З п'яти баштанських артілей було створено 2 великих господарства - колгосп ім. Комінтерну та «Україна» (з 1963 р.- «Комуніст»). За п'ять років (1951-1956 рр.) грошові доходи артілі «Україна» зросли більше ніж удвічі й становили близько 5 млн. крб. 1955 року колгосп брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Виставочний комітет нагородив його дипломом першого ступеня та преміював двома автомашинами. Механізація виробництва,
впровадження досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду дали можливість цьому господарству рік у рік підвищувати врожайність полів. У1963 році з кожного га зібрано пересічно по 20,9 цнт зернових, у т. ч. озимої пшениці - 22,8 цнт, урожай соняшнику становив 17 цнт з га, цукрових буряків - 230 цнт. Виконуючи рішення березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.), хлібороби переглянули сівозміни й структуру посівних площ, замінили маловрожайні культури високоврожайними. Ці заходи, а також висока агротехніка вирощування сільськогосподарських культур дали
можливість вже в 1966 році одержати з кожного га по 27,7 цнт зернових і 17,7 цнт соняшнику. Валовий збір зерна лише по колгоспу «Комуніст» в 1968 році становив понад 71 тис. центнерів.
Багато уваги приділялося й розвиткові тваринництва. Протягом 1965-1968 рр. в артілі «Комуніст» було побудовано 9 корівників, 4 пташники, 2 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}свинарники та інші господарські будівлі. Основні виробничі процеси на фермах механізовано. Наприкінці 1968 року колгосп «Комуніст» мав 3057 голів великої рогатої худоби, 1306 свиней. Середній надій на одну корову в 1968 році становив тут 2440 кг молока. З 1966 року артіль перейшла на грошову оплату праці. Умілими організаторами мас показали себе комуністи села. Досить чисельна парторганізація в артілі «Комуніст». Вона об'єднує 49 членів партії. Одними з перших в районі комуністи колгоспу виступили ініціаторами змагання за високу культуру землеробства, очолили рух трудівників села за звання бригад і ударників комуністичної праці. Хлібороби другого відділку колгоспу «Комуніст» в 1966 році зібрали по 32,2 цнт озимої пшениці на площі 970 га. Керуючому відділком комуністу В. Т. Єрешку того року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
За післявоєнні роки в колгоспах Баштанки виросли справжні майстри сільськогосподарського виробництва. Самовіддана праця багатьох з них відзначена урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено голів колгоспів «Комуніст» та ім. Комінтерну О. І. Солтуса і Г. К. Скидана, бригадира тракторної бригади колгоспу ім. Комінтерну П. Г. Черничка, з артілі «Комуніст» тракториста О. Є. Олексієнка, свинарку П. О. Безручко, пташницю М. К. Фощенко; орденом Трудового Червоного Прапора І. С. Кушніра, М. О. Ткачова, Р. Т. Іваницького, Г. М. Суслову, І. А. Мат- вієнка та інших. У Баштанці понад 800 комсомольців. Більшість з них трудяться тваринниками, механізаторами.
Колгоспники Баштанки значно перевиконали соціалістичні зобов'язання, взяті на честь Ленінського ювілею. В 1970 році в артілі «Комуніст» одержали пересічно по 26,6 цнт зернових з кожного га, в т. ч. по 29,6 цнт пшениці, надоєно по 2794 кг молока від кожної корови, а доярки В. Г. Шевченко, О. П. Куличенко, Л. Г. Плужник, О. І. Пилипай одержали по 3980-3500 кг. П'ятирічний план виробництва і продажу державі зерна виконано на 138 проц., м'яса - 115,5 проц., молока - 105 проц. Високих показників домігся колектив 2 відділку цього колгоспу, який очолює В. Т. Єрешко (делегат XXIV з'їзду КПРС). Середній урожай зернових становив тут 28,1 цнт з кожного га, в т. ч. по 30,7 цнт пшениці. Колгосп «Комуніст» і його 2-й відділок були занесені на районну Дошку пошани. Трудівники 4-го відділку, де керуючим комуніст П. Руденко, за рахунок виробництва надпланової продукції внесли у ленінський фонд п'ятирічки 2200 цнт соняшнику, 4200 цнт цукрових буряків та 1177 цнт молока.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання восьмого п'ятирічного плану, в 1971 році нагороджено групу передовиків з колгоспів «Комуніст» та ім. Комінтерну. Зокрема, ордена Леніна удостоєна доярка В. Г. Шевченко, ордена Трудового Червоного Прапора-голова колгоспу «Комуніст» М. Є. Чорненко, доярка М. Н. Бочковська, трактористи І. Д. Костенко, М. Д. Іваницький, бригадир тракторної бригади В. М. Махно, завідуюча молочнотоварною фермою Д. А. Меліхова. Орденом «Знак Пошани» відзначено 5 чо7 ловік.
Ще в 1954 році, коли країна урочисто відзначала 300-річчя возз'єднання України з Росією, зав'язалася міцна дружба хліборобів Баштанки з трудівниками Новокубанського району Краснодарського краю. Відтоді колгоспники постійно обмінюються досвідом роботи. Влітку 1965 року в Баштанці побував знатний механізатор Кубані Герой Соціалістичної Праці В. А. Світличний, який розповів баштанцям про свої методи праці. Новокубанці допомагають колгоспам Баштанки насінням високоврожайних сортів озимої пшениці Аврора і Кавказ.
Змагаючись за гідну зустріч XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України механізатори колгоспу «Комуніст» в стислі строки і на високому агротехнічному рівні провели сівбу ранніх зернових на площі понад 1 тис. га. Тваринники надоїли від кожної корови по 639 кг молока при зобов'язанні 540 кг. Переможцем змагання стала ферма № 3, якою завідує М. Г. Кучеренко. За перший квартал 1971 року тут надоєно по 859 кг молока, а доярки М. Т. Пустовар, О. О. Ладуха, Н. А. Жолоб надоїли по 1030-1266 кг
молока. їх імена занесені на районну Дошку пошани. Колгоспники Баштанки зобов'язалися дев'яту п'ятирічку виконати за 4,5 року.
В економіці Баштанки рік у рік збільшується питома вага місцевої промисловості, де зайнято понад 680 робітників та інженерно-технічних працівників. Зокрема, тут є районне об'єднання «Сільгосптехніки», завод будівельних матеріалів, комбінат побутового обслуговування, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}райхарчокомбінат. Працює пересувна механізована колона № 9 тресту «Укррадгоспспецбуду», 1969 року робітники та інженери «Сільгосптехніки» внесли 130 раціоналізаторських пропозицій, з них 108 впроваджено у виробництво. 25 раціоналізаторських пропозицій інженера по новій техніці, заслуженого раціоналізатора України О. Д. Дуб'яги дали річний економічний ефект у 23 тис. крб. Він очолював районне товариство винахідників і раціоналізаторів. Рішенням ВЦРПС, Центральної Ради ВТВР та Всесоюзного об'єднання «Сільгосптехніки» колектив раціоналізаторів нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою. На початку 1970 року трудівникам об'єднання «Сільгосптехніки» присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці.
На заводі будівельних матеріалів зайнято 122 чоловіка. Робітники кар'єру в 1970 році виконали план виробництва кам'яних блоків на 120 проц., а машиністи кам'янорізальних машин І. Т. Мераковський, О. Г. Єфремов, С. Т. Дрожак виконували свої норми на 140 проц. Гідно зустрів XXIV з'їзд КПРС колектив пересувної механізованої колони №9. Лише в 1970 році ним введено в дію 12 будівельних об'єктів. Бригада монтажників М. Н. На- сенника виконала свої зобов'язання на 160 проц. Не відстають і кранівники, де бригадиром М. С. Коло- мієць.
Виробничими успіхами зустріли з'їзд й інші підприємства райцентру. Зокрема, будівельники ПМК-9 завдання першого кварталу по важливих
об'єктах виконали на 200 проц. Колектив центральної майстерні «Сільгосптехніки», де завідуючим А. В. Генералов, на зекономленій електроенергії працював протягом місяця, а колектив механізованого загону (начальник Ю. Ю. Кушнір) - протягом всіх днів роботи з'їзду. Керуючого Баштанським районним об'єднанням «Сільгосптехніки» І. Г. Мовчана в 1971 році нагороджено орденом Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєний кращий токар цього ж об'єднання Л. М. Прудкий.
Підвищується добробут колгоспників і робітників селища (селищем міського типу Баштанка стала з 1963 року). Протягом 1965-1968 рр. 80 трудівників артілей лікувалися в санаторіях і відпочивали в будинках відпочинку. Помітно зросла купівельна спроможність трудящих. Тільки в 1969 році споживча кооперація продала товарів на суму 3100 тис. крб. В особистому користуванні мешканців селища - 32 легкові автомобілі, 186 мотоциклів, понад тисячу телевізорів. Для малят тут є дитячий комбінат і 4 дитячих садки. Працюють пошта, телеграф, готель, двоповерховий універмаг та інші магазини. Комунальний житловий фонд за 1962-1969 рр. зріс у чотири рази. Прокладено водопровід. В центрі виросли десятки двоповерхових багатоквартирних будинків. На центральній площі споруджено пам'ятник В. І. Леніну, розбито клумби, висаджено декоративні кущі, дерева, заасфальтовано вулиці, тротуари. Реконструйовано стадіон «Колос». За рішенням ЦК КП України в центрі селища збудовано пам'ятник учасникам повстання проти денікінців у 1919 році. До 50-річчя збройного повстання 1919 року на центральній площі встановлено гранітну брилу, в яку вмуровано капсулу з листом до нащадків 2019 року.
У селищі є лікарня на 125 ліжок, а при ній - дитяче поліклінічне відділення, санепідстанція. Працюють аптека, пересувний зубопротезний і рентген-кабінети. 1958 року став до ладу новий корпус амбулаторії.
В початковій, восьмирічній і середній школах у 1969 році навчалося 995 учнів. Крім цих шкіл, тут є ще вечірня школа сільської молоді. 1965 року відкрито музичну школу. Дітей навчають і виховують 72 педагоги. Серед них О. П. Гриценко нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, М. О. Тимошенку та Л. І. Ткачовій присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР, 11 педагогів відзначено значками «Відмінник народної освіти». В селищі працюють 666 спеціалістів різних галузей народного господарства, 195 з них мають вищу і 471 - середню спеціальну освіту, серед них 80 спеціалістів сільського господарства, 30 інженерів, 180 медпрацівників. У Баштанці народилися Г. А. В'язовський - літературний критик, доктор філологічних
наук, завідуючий кафедрою Одеського державного університету; І. С. Самійленко - генерал-майор.
Культосвітню роботу серед трудящих проводять районні бібліотеки для дорослих і дитяча, 4 колгоспні та 2 профспілкові бібліотеки, а також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}районний Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка і 4 колгоспних клуби. При будинку культури створено народний університет, дитячу балетну студію, краєзнавчий музей, гуртки художньої самодіяльності. В квітні 1970 року танцювальний колектив, оркестр духових інструментів та п'ять солістів будинку культури стали лауреатами обласного фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Часто на сцепі будинку культури виступають артисти республіканських і обласних театрів, майстри мистецтв. При редакції районної газети «Шляхом Леніна» створено літературний
гурток. Сюди входять початківці - поети, прозаїки. В 1960 році у селищі збудовано кінотеатр «Комсомолець». До послуг молоді - стадіон, спортзал, спортивні майданчики. Збірна футбольна команда не раз виходила переможцем в обласних та республіканських змаганнях. 1960 року Українська Рада добровільного товариства «Колгоспник» нагородила баштанських футболістів золотими медалями з врученням кубка і диплому першого ступеня. У Баштанці працює водна станція.
Всі ці успіхи в господарському й культурному будівництві стали можливими завдяки самовідданій праці жителів селища, великій роботі, яку проводять серед них селищна Рада, партійні та комсомольські організації. У Баштанці 23 парторганізації, що об'єднують 477 комуністів. Найбільш численними є парторганізації «Сільгосптехніки», райспоживспілки, колгоспів «Комуніст» та ім. Комінтерну. 811 юнаків і дівчат об'єднані в 25 комсомольських організаціях. Серед 77 депутатів Баштанської селищної Ради - 36 комуністів, 5 комсомольців. При Раді працює
11 комісій. Багато уваги приділяє поліпшенню культурного обслуговування населення віддалених пунктів, що підпорядковані селищній Раді, культосвітня комісія. За її допомогою у селі Шевченкові було споруджено сільський клуб, у селі Андріївці - побудовано приміщення бібліотеки та спортивний зал. Комісія побутового обслуговування, яку очолює депутат комуніст І. М. Заворотнюк, налагодила зразкове обслуговування колгоспників під час польових робіт. З її ініціативи організовано виїзди в поле спеціальної пересувної майстерні побутового обслуговування.
Багато роблять для розвитку селища райком КП України та виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих. За вмілу організаторську роботу Радянський уряд у 1971 році відзначив орденом Трудового Червоного Прапора першого секретаря Баштанського райкому КП України О. Г. Захарченка і голову виконкому районної Ради депутатів трудящих І. Я. Матвійчука.
11 квітня 1970 року всі жителі району вийшли на всесоюзний ювілейний суботник. Тільки в упорядкуванні райцентру взяло участь 2660 чоловік. Вони висадили
12 700 дерев і кущів. Трудівники колгоспів і радгоспів району того дня відрахували до ленінського фонду п'ятирічки 19,8 тис. крб., а промислові підприємства виробили надпланової продукції на суму понад 17 тис. карбованців.
В дні святкування Ленінського ювілею в райцентрі відбулися урочисті вечори і збори трудящих, присвячені цій знаменній даті, теоретичні конференції. На ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 18 трудівників Баштанки занесено до районної Книги пошани, 16 - на районну Дошку пошани, а 542 нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Рішенням бюро Миколаївського обкому КП України від 10 квітня 1970 року за досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до обласної Ленінської книги трудової слави занесено колектив колгоспу «Комуніст», колектив районного об'єднання «Сільгосптехніки» та завідуючого Баштанським районним відділенням освіти М. О. Тимошенка. За досягнення високих показників у всесоюзному громадському огляді по культурі виробництва колектив Баштанської районної друкарні нагороджено дипломом Комітету по пресі при Раді Міністрів СРСР і ЦК профспілки працівників культури.
В селищі вже стало традицією святкування проводів зими, днів врожаю і тваринника. В жовтні проводиться хліборобське свято-ярмарок. В цей день вшановують{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
кращих трудівників, виступають учасники художньої самодіяльності, влаштовуються атракціони. Колгоспники купують тут необхідні речі, йде торгівля дарами землі. На стадіоні організовуються спортивні змагання. Про сучасне селище розповідається в документальному фільмі «Сини Баштанської республіки», який зняла в 1967 році Київська студія хронікально-документальних фільмів.
Трудящі Баштанки наполегливо борються за звання селища комуністичного ставлення до праці, високої культури і зразкового порядку, щоб бути гідними тих, хто ціною свого життя відкрив їм шлях до світлого майбутнього.
Баштанка - центр району, площа якого - 1,8 тис. кв. км, населення 43 тис. чоловік (міського - 6,8 тис. чоловік, сільського - 36,2 тис. чоловік). Селищній і 15 сільським Радам підпорядковано 69 населених пунктів. Земельні угіддя району - 148,7 тис. га, в т. ч. орної землі - 123,9 тис. га. У районі - 18 колгоспів, 5 радгоспів, 2 державні лісорозсадники, 8 промислових підприємств, 5 будівельних організацій. З медичних закладів є 6 лікарень, 8 пологових будинків, 26 фельдшерсько-акушерських пунктів. У районі 57 шкіл, мережа культосвітніх закладів налічує 51 будинок культури і клуб, 32 бібліотеки.
З 1967 року співробітники Інституту археології АН УРСР під Баштанкою ведуть розкопки скіфських поховань. У катакомбі вони знайшли поховання скіфського воїна та його дружини. Тут же знайдено різні дерев'яні та кам'яні вироби, серед яких особливу цінність становлять дерев'яні шкатулки. На одній з них збереглася яскрава мініатюра, що являє собою визначний пам'ятник світової культури. На іншій - фрагмент напису, зробленого грецькими літерами, що датується IV ст. до н. ери.
Близько 1806 року на казенних землях, де тепер розташоване, селище, царський уряд оселив переселенців з Полтавської і Чернігівської губерній. Це були переважно державні селяни та козаки. Згодом тут осідало чимало і селян-кріпаків, які втікали від панського гніту на південь України. Походження назви села
(Полтавське, згодом Полтавка) пов'язують з першими поселенцями, серед яких більшість ніби була з Полтавської губернії. Вже в 1817 році населення Полтавки становило 798 чоловік. Спочатку переселенці звільнялися від податків і повинностей на 5 років, але з 1824 року цей строк скоротився до 3 років. У 1812 році оброчний та подушний податки, які сплачували державні селяни, дорівнювали 12 крб. 30 коп. з ревізької душі3. В посушливому степу не вистачало питної води, тому люди користувалися водою із ставків, що призводило до масових захворювань. 1812 року тут лютувала епідемія чуми, а в 1830 - холери. Селяни терпіли від частих неврожаїв, нерідко на полях все знищувала сарана.
Наприкінці 20-х років XIX ст. Полтавка стала військовим поселенням. У 1830 році вона входила до складу 1-го Бузького уланського полку. В селі на той час налічувалося 214 дворів і 1216 жителів. За поселенцями закріпили 18,5 тис. десятин землі, з яких близько 17 тис.- цілини та сінокосів. Крім землеробства, вони займалися скотарством: досить широкого розвитку набуло вівчарство. У 1831 році до села переведено уланів Єлизаветинських полків. Солдати-постояльці перебували на повному утриманні господаря, в домі якого їх поселяли.
З 1857 року село увійшло до складу 3-го округу Херсонського південного поселення. Але того ж року військових поселенців перевели на становище державних селян. В 1867 році за жителями південних поселень закріпили ті наділи, які вони одержали 1857 року (пересічно по 8 десятин на ревізьку душу). За цю землю селяни, починаючи з 1887 року, сплачували викуп державі. У 1887 році в Полтавці налічувалося 935 господарств. Надільна земля селянської общини становила лише 47 проц. усієї землі села, а казенно-оброчна, яку здавали в оренду або продавали, - 50 процентів.
У післяреформений період посилюється процес класового розшарування села, збагачення місцевих куркулів за рахунок дальшого зубожіння основної частини населення. При наступних переділах землі на ревізьку душу припадав такий же наділ, як і раніше, а неревізьким господарям виділяли зменшені наділи, що нарізали з т. зв. виморочних земель. Протягом 1870-90 рр., скупивши казенні землі, місцеві багатії створюють хутори. В економії багатія Бутовича було 130 коней і волів, 160 корів, 12 тис. овець та інша худоба.
За десятину орендованої землі в 1887 році бідні селяни Полтавки платили щорічно до 10 крб., а 1903 року орендна плата вже підскочила до 12 крб. У 1906 році, незважаючи на високі ціни, 513 селянських господарств все ж
орендували землю. На той час у Полтавці налічувалося 1198 господарств. 16 проц. з них були безземельними та малоземельними, 18 проц. мали по 3-7 десятин землі, 6 проц.- по 20-30 десятин, а 18 хазяїв мали по 40-50 і більше десятин землі. Того ж року 21 проц. селянських дворів не мали ніякої худоби, а у 40 проц. не було плугів та іншого реманенту. Мешканці {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Полтавки змушені були відбувати різні повинності: шляхову, підводну, квартирну, арештантську та ін. Якщо ж селянин не міг їх виконувати, то він додатково платив по 7 крб. 91 коп. з кожної десятини на рік. Частина бідняків з села постійно ходила на заробітки в навколишні економії, наймитувала у багатіїв-колоністів і куркулів, наймалася до власників місцевих торговельних і дрібних промислових підприємств.
Наприкінці XIX і початку XX ст. в селі, що за адміністративним поділом, як центр волості, входило до Херсонського повіту Херсонської губернії, розміщувалися волосне управління, земська поштова станція, мешкало понад 7 тис. чоловік. Щотижня відбувався базар, тричі на рік - ярмарок. У 1887 році в селі діяло 44 дрібні, переважно борошномельні, підприємства і торгувало 27 крамниць. За даними на 1905 рік тут налічувалося 9 ковалів, 5 шевців, 12 теслярів і 30 ткачів.
Жорстокий визиск, малоземелля та безземелля, часті неврожаї (1891, 1904, 1905 рр.) і, як наслідок, голод пробуджували селян до боротьби, яка відбувалася в 1903-1905 рр. під впливом робітників Миколаєва. Чимало сільських бідняків, які ходили на заробітки до міста, були свідками, а часто й безпосередніми учасниками революційних виступів робітників. Дехто з них, повертаючись у село, включався в активну боротьбу проти куркулів і поміщиків. У 1903 році жителі Полтавки розгромили маєток поміщика Бало, а в самому селі відбулася сутичка селян з жандармами. Активну участь у цих подіях брала група місцевої інтелігенції, зокрема вчителі П. X. Алейников і П. В. Поляков. 1904 року в селі створюється підпільний революційний гурток з 12 чоловік, який очолив учитель Д. М. Боровик. До гуртка входили вчитель К. С. Гливенко, селяни Ф. Л. Балдук, К. І. Дерило та інші. Гуртківці розповсюджували серед селян революційну літературу, закликали бідноту виступати проти експлуататорів. Наприкінці 1904 року власті заарештували Д. М. Боровика, К. С. Гливенка, Ф. Л. Балдука, А. М. Бойченка, С. К. Дениська та інших. К. С. Гливенко двічі тікав із заслання і продовжував революційну діяльність. На початку 1906 року жандарми заарештували П. X. Алейникова, П. В. Полякова, К. С. Гливенка та інших, які проводили революційну роботу серед жителів села.
Внаслідок столипінської аграрної реформи вже в 1909 році 27 куркульських господарств Полтавської волості виділилися на відруби і захопили 2307 десятин орної землі. Так, куркуль Чигрин володів 220 десятинами землі і експлуатував 6-7 наймитів. Зміцненню куркульських господарств сприяли кредитне і споживче товариства, організовані 1904 року земством. Користуючись кредитами цих товариств, куркулі розширювали торговельні операції. В той же час 12 проц. із 1352 дворів Полтавки не мали землі, третина - робочої худоби, четверта частина - корів. Практично бідняк не міг придбати землю. У 1909 році десятина її коштувала 185 крб. Через безземелля і малоземелля у 1910 році 34 сім'ї з Полтавки змушені були переселитися в Тургайські степи і Приморський край. У 1914 році з Полтавської волості виїхало ще 264 чоловіка в Акмолінську і Оренбурзьку губернії та на Урал. Частина їх через злидні знову змушена була повернутися в село.
До 1904 року на 5 тис. жителів Полтавки не було жодного медичного закладу. Щоб отримати медичну допомогу, вони ходили за 25-30 верст до лікарень у села Балацьке або Новий Буг. 1904 року у селі відкрито земську амбулаторію, де працювали лікар, фельдшер і акушерка, що обслуговували 23 тис. жителів з 16 населених пунктів. З метою поліпшення догляду за дітьми земський лікар А. Ширман в 1904 році організував у Полтавці дитячі ясла, де виховувалося сезонно 30-70 селянських дітей. Спали вони на долівці, застеленій ряднами, немовлята - в колисках, які
приносили батьки. У 1912 році земство побудувало в Полтавці дільничну лікарню на 10 ліжок. Але цього не вистачало для задовільного обслуговування населення. Особливо високою була смертність серед дітей: так, у 1912 році з 100 народжених вмерло 53.
Першу школу в Полтавці було відкрито 1860 року, де 25 хлопчиків навчав відставний унтер-офіцер. Наступного року розпочала роботу церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 20 дітей. З 1866 року в селі відкрилася перша земська школа, через 2 роки - друга, а в 1897 році - третя4. Щороку до 30 проц. дітей бідняків кидали школу, а понад 500 дітей шкільного віку щорічно залишалися поза школою. Більшість шкільних приміщень були тісні, вогкі, погано опалювалися. Зокрема, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}церковнопарафіяльна школа, де навчалося 30 учнів, містилася в церковній сторожці. Для вчителів не вистачало квартир, мізерною була і оплата їх праці. Силами місцевої інтелігенції в Полтавці 1899 року створено селянський театр. Організатором його був начальник поштового відділення К. І. Балафатов, декорації малював місцевий художник-самоук. Вистави, які приходили дивитися й жителі навколишніх сіл, відбувалися здебільшого в приміщенні школи чи пошти.
Перша світова імперіалістична війна привела до дальшого розорення селянських господарств. Піднялися ціни на товари першої необхідності. У червні 1915 року борошно подорожчало на 20 проц. порівняно з довоєнним часом, цукор - на 58 проц., а гас - на 41 проц. На польових роботах не вистачало чоловічих рук. До 1916 року населення Полтавки порівняно з 1913 роком зменшилося на 900 чоловік. В село почали повертатися інваліди війни, які розповідали про революційні виступи солдатів, зокрема, в Одесі й Миколаєві. Після повалення самодержавства в лютому
1917 року в Полтавці було створено сільський комітет, в якому переважали представники від куркулів і земців. Сподівання селян на одержання землі та припинення війни не здійснилися.
Звістки про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та про перші декрети Радянської влади принесли в село в листопаді 1917 року солдати-фрон- товики. Дехто з них - Ю. X. Прядко, С. О. Дуб'яга - були безпосередніми учасниками жовтневих подій у Петрограді. Вже в грудні 1917 року в Полтавці створено волосний революційний комітет, а в січні наступного року обрано волосну Раду селянських депутатів, яка приступила до розподілу поміщицької землі та майна серед малоземельних і безземельних селян.
Та ці революційні перетворення перервала австро-німецька окупація. У березні
1918 року в Полтавку вступив німецький каральний загін, а разом з ним - місцеві поміщики і куркулі. Окупанти відбирали землю й майно у селян і повертали багатіям. їм всіляко допомагали місцеві власті Центральної ради, а з травня - гетьманська варта. 9 листопада 1918 року трудящі села під керівництвом М. В. Прядка та В. Ф. Гайдука розгромили варту. Незабаром для придушення повстання з Херсона прибув каральний загін, але повстанці дали рішучу відсіч карателям, а також роз
зброїли і взяли в полон загін німецьких окупантів. Лише викликана підмога та гарматний обстріл з бронепоїзда допомогли окупантам знову захопити Полтавку. Вороги вчинили жорстоку розправу над жителями села і примусили їх сплатити контрибуцію в розмірі 200 тис. крб. У грудні на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти, які «хазяйнували» тут до весни наступного року.
У березні 1919 року регулярні частини Червоної Армії разом з місцевими партизанами визволили Полтавку. У селі було створено волревком (голова В. Ф. Гайдук). Під керівництвом волревкому працювала земельна комісія, яка провела, згідно з аграрними законами Радянської влади, перерозподіл землі між селянами, наділяючи по 2,5 десятини на їдця. Сформовані ревкомом бойові дружини в середині травня вьяли участь у боротьбі проти григор'євців. У червнів селі створено перший партосередок, який на серпень налічував у своєму складі понад 30 чоловік. Очолював його І. М. Руденко. Комуністи розгорнули велику роз'яснювальну роботу серед селян, а також організували постачання транспортом, хлібом і фуражем радянських військ, що проходили через село. Під час наступу денікінців сільські активісти поповнювали ряди Червоної Армії.
24 серпня 1919 року Полтавку захопили денікінці. Встановлений ними режим терору, грабіжництво, відновлення поміщицького землеволодіння - все це викликало обурення серед селян. Члени партосередку і ревкому, що пішли у підпілля, почали готувати збройне повстання. Незабаром був
створений партизанський загін з 50 чоловік. Для встановлення зв'язку сюди прибув представник Миколаївського підпільного комітету. В ніч на 16 вересня дзвони двох церков вдарили на сполох. Це був сигнал до {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}повстання. На сільському сході жителі села обрали повстанський комітет, до складу якого увійшло 6 комуністів (В. Ф. Гайдук, М. С. Прихода, С. Ф. Гайдук, С. О. Дуб'яга, М. В. Прядко, С. В. Теселько)5 і 5 селян-бідняків.
Відновивши Радянську владу в Полтавці, повстанком 16 вересня 1919 року проголосив Баштанську республіку (за назвою балки, в якій розкинулося село). У Привільне, Новогеоргіївку, Христофорівку, Сергіївку та інші навколишні села повстанський комітет послав своїх представників для організації повстанських груп. Так, протягом перших двох тижнів вони створили 5 загонів у кількості 2 тис. чоловік. Наприкінці вересня в селах, визволених від денікінців, було відновлено Радянську владу. В Полтавці її органом став волревком. Два місяці героїчно трималася Баштанська республіка. У селі відновили роботу школи, працював навіть самодіяльний театр.
За наказом денікінського генерала Шиллінга для придушення повстання до села кілька разів посилали каральні загони, які не могли захопити Полтавку. Наприкінці жовтня 1919 року Миколаївський більшовицький підпільний комітет ухвалив рішення про об'єднання дій миколаївських робітників з повстанцями. В листопаді 1919 року 4 тис. озброєних бійців виступили у напрямі Миколаєва. З боями повстанці зайняли село Калинівку, Воскресенськ, Горохівку, станцію Водопій. Після цього у Миколаїв була направлена група розвідників. Один з них, молодий партизан М. Рець потрапив до рук ворога. Після жорстоких катувань денікінці його повісили. Повстанці вели вперті бої за Миколаїв, але через відсутність чіткого керівництва і неузгодженість дій між окремими загонами визволити Миколаїв від денікінців вони не змогли. На придушення повстання було кинуто нові сили. Баштанці домовилися з керівниками сусідньої Висунської республіки про спільні дії. 12 листопада 1919 року частини денікінської армії оточили Полтавку. Дві доби тривав нерівний бій. Не добившись успіху, генерал Слащов прислав сюди з фронту підкріплення.
Повсталі селяни мужньо захищали свою республіку. За неї віддали своє життя П. Ф. Вилкул, К. Ф. Балдук, П. І. Гапішко, Т. І. Смола, жінки Ф. М. Яценко, М. П. Семиліт та інші.
19 листопада білогвардійці увірвалися в село. Почалася звіряча розправа над повстанцями. Карателі ретельно виконували наказ генерала Слащова: «Знищити все, тільки два храми залишити...». На майдані вони встановили шибеницю, зігнавши сюди все населення Полтавки. Осатанілі бандити спочатку привели поранених кулеметників Ф. Я. Змієвського та А. К. Костирка і наказали, щоб хтось із селян повісив їх. Ніхто не зрушив з місця. Кати пустили по натовпу чергу з кулеметів. Тоді Костирко вигукнув: «Пометіться за нас!» і сам накинув собі на шию петлю. На очах присутніх білогвардійці стратили і Ф. Я. Змієвського. Вони порубали шаблями старого В. Прядка - батька одного з учасників повстання, хату його спалили, а попіл зрівняли з землею. Тільки в Полтавці білогвардійці розстріляли і закатували 852 повстанці та спалили 350 дворів. Згодом за доносами куркулів було заарештовано ще близько 100 партизанів, заочно засуджених до страти. Т. зв. загін самооборони, створений куркулями, чинив самосуди. Були закатовані активні учасники повстання П. Руденко, Я. Змієвський, Василь і Конон Гапони, І. Тур та інші. Небагатьом повстанцям пощастило врятуватися. Перебуваючи у підпіллі, вони, як могли, допомагали наступаючим радянським бійцям громити денікінців. 26 січня 1920 року частини 122-ї стрілецької бригади 41-ї дивізії визволили Полтавку від денікінців.
Невмирущою сторінкою в історію героїчної боротьби українського народу проти денікінщини увійшла Баштанська республіка. У 1925 році за заслуги перед революцією IX Всеукраїнський з'їзд Рад, на пропозицію голови ВУЦВКу Г. І. Петров- ського, нагородив Полтавку почесним Червоним прапором. У 1928 році Полтавка була перейменована на Баштанку, оскільки під цією назвою село ввійшло в історію революційної боротьби. Нині одна з вулиць Баштанки носить ім'я юного розвідника Миколи Реця, інша - Червоних партизанів. На матеріалах повстання письменник Юрій Яновський написав п'єсу «Дума про Британку», а місцеві автори склали пісні про
героїв-партизанів. Учитель з Баштанки Г. І. Іваненко 1926 року у вірші «Повстанці» писав:
Там сонце з блакиті
всміхається вранці, І щастя буя,
де вмивались слізьми. Там мужньо боролись
баштанські повстанці, І пам'ять про них
не помре між людьми.
{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Героїчні образи баштанців ожили в кінофільмі «Дума про Британку», поставленому в 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка.
Після визволення села в січні 1920 року відновив роботу волревком, головою якого затвердили В. Ф. Гайдука. Наприкінці березня ревком передав свої повноваження волвиконкому (голова Ю. X. Прядко). Тоді ж була обрана і сільська Рада, яку
очолив К. Ф. Пляка. В лютому 1920 року в селі почав працювати партосередок, а пізніше - створено комсомольську організацію. В числі перших комсомольців були К. Д. Павленко, Я. П. Чорнуха, П. Д. Самійленко та інші. Більшість з них стала бійцями ЧОПу. Комуністи очолили боротьбу з бандитизмом, допомагали прод- загонам виявляти у куркулів і заготовляти хліб для армії та голодуючого населення, їхніми надійними помічниками були комсомольці. Лише В. Т. Верба і Н. І. Балдук виявили приховані куркулями 162 пуди хліба.
З наближенням Врангеля в червні Миколаївський повітвиконком звернувся із закликом послати на фронт добровольців. Полтавка відгукнулася на цей заклик однією з перших, з волості на фронт пішло 258 чоловік. У проведенні мобілізації активну участь брали сільський КНС, створений тут у липні 1920 року, та волосний КНС, організований у серпні того ж року. Наприкінці року до сільського комітету входило 84 чоловіка, в т, ч. З комуністи. КНС розподіляв між біднотою конфісковані поміщицькі та лишки куркульських земель, інвентар, худобу, зерно, допомагав незаможникам обробляти землю і збирати врожай. Згідно з законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року безземельні і малоземельні селяни Полтавки одержали близько 8 тис. десятин землі (з розрахунку 2,5 десятини на їдця). У вересні того ж року під час «тижня селянина» робітники Миколаєва передали їм 184 пуди солі, 9 пудів коломазі, 14 ящиків скла тощо; відкрилася волосна майстерня по ремонту сільськогосподарських машин та реманенту, де працювало близько 39 робітників.
Після закінчення громадянської війни уряд Радянської України виділив значні кошти для відбудови села. Перехід у 1921 році до нової економічної політики сприяв активізації торгівлі, зміцненню бідняцько-середняцьких господарств. Протягом 1921-1924 рр. в Полтавці було відновлено довоєнні посівні площі. Комуністи й комсомольці всіляко протидіяли намаганням куркулів і далі експлуатувати незаможне селянство. Тільки за 1923-1924 рр. комсомольці виявили в районі близько 400 наймитів, що працювали без договорів, і прийняли їх до спілки «Всеробітземліс». Уже з 1922 року в Полтавці організуються невеликі сільськогосподарські артілі - «Нове життя», «Воля», «Червоний орач» та ін. Спочатку до них вступили колишні активні учасники повстання проти денікінців. Організатором і першим головою артілі «Червоний орач» був комуніст, член комнезаму П. С. Семенов. В артіль записалося 16 бідняцьких господарств. Артіль одержала від держави трактор, 3 плуги, 2 сівалки, молотарку, 3 косарки. 1925 року в селі вже налічувалося 8 трудових кооперативів, які об'єднували 107 дворів і мали понад 1180 десятин землі. Протягом 1924- 1927 рр. створено ТСОЗи - «Незаможник», «Червоний трудовик» та ін. Ще в 1924 році з участю комсомольців в Полтавці організували ТСОЗ «Веселий Гай». Комсомолець Д. І. Цариковський був першим трактористом, що обробляв землю цього ТСОЗу. 28 березня 1927 року загальні збори сільського КНС Баштанки у прийнятій резолюції заявили: «Загальну лінію, взяту Комуністичною партією і Радянською владою щодо незаможного селянства України, в піднятті сільського господарства вважати правильною».
Долаючи розруху, в умовах гострої класової боротьби, радянські органи за активною допомогою комуністів робили перші кроки в галузі охорони здоров'я, культурного будівництва. Розширилася лікарня, відкрилися амбулаторія, аптека. Виховну роботу серед жінок в ті роки провадили
жінорги Ірина Степаненко та її сестра Меланія, що була делегаткою IX Всеукраїнського з'їзду Рад. У 1924 році в Полтавці побував член ЦКК РКП(б) М. І. Подвойський. Ознайомившись з роботою жіноргів, він
у листі до редакції газети «Красний Николаев» писав: «При об'їзді сіл Миколаївської округи ми зустріли 5 чудових селянок. Вважаємо, що про них потрібно розповісти всім робітникам і селянам. Нехай всі знають, як у робітничо-селянській державі із селянок створюється селянська інтелігенція». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Налагоджувалася робота шкіл - уже в 1920 році працювали 4 трудові школи. Робітники Миколаєва передавали школам книжки, зошити. Було організовано навчання молоді в ремісничих класах. У вересні того року для дітей-сиріт відкрили дитбудинок. Комуністи села разом з комсомольцями і вчителями розгорнули велику роботу щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. З 1924 по 1929 рік в 4-х школах і групах лікнепу навчалося понад 750 чоловік. Важливою подією в культурному житті Полтавки стало відкриття в 1921 році народного клубу ім. Т. Г. Шевченка. Члени атеїстичного гуртка провадили науково-атеїстичну пропаганду серед населення.
Завдяки масово-політичній і організаторській роботі партійного осередку, популяризації переваг колективного землеробства дедалі більше жителів села вступало до різних колективних об'єднань. В Полтавці було створено 2 машинно-тракторних товариства - «Прогрес» (1926 р.) і «Шлях до соціалізму» (1928 р.). На кінець 1928 року колективні об'єднання охоплювали 75 проц. дворів. Одержуючи від держави допомогу машинами, кредитами і насінням, сільськогосподарські артілі підвищували культуру землеробства, зміцнювалися економічно. 1929-1930 рр. в Баш- танці створено колгоспи ім. Комінтерну, ім. Правди, «Червона Баштанка», «Політвідділ» та інші. Навесні 1929 року в селі організовано тракторну колону. Молодь села стала ініціатором створення при ній першої комсомольської бригади механізаторів. В технічному оснащенні колгоспів велику роль відіграла одна з перших на Миколаївщині Баштанська МТС, створена восени 1929 року на базі тракторної колони. Уже того року МТС налічувала 85 тракторів, які обробляли поля площею понад 17 тис. га. Станція обслуговувала 1800 селянських господарств 11 населених пунктів. Кадри механізаторів готували на курсах трактористів, які функціонували в Баштанці. Знайомитися з досвідом роботи МТС в Баштанку приїжджали делегації з різних кінців країни. Тільки 1929 року тут побувала 21 екскурсія.
Члени комсомольського осередку організовували збір насіннєвого матеріалу для колгоспів, заготовляли корми для артільної худоби, слідкували за станом підготовки
до сівби, шефствували над хатами-читальнями. Баштанська комсомольська організація була найчисленнішою й найактивнішою в Миколаєвському округу. В лютому 1930 року за активну участь у колгоспному русі та вихованні сільської молоді в дусі колективізму комсомольці Баштанки одержали подарунок від ЦК ВЛКСМ - грошову премію, а від ВУЦВКу - комбайн.
Будівництво нового життя на селі проходило в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі всіляко шкодили колективізації. У січні 1930 року в Баштанці відбувся районний з'їзд колгоспників-активістів, який накреслив заходи для дальшого розгортання колгоспного руху. Коли його учасники поверталися додому, куркулі у селі Пісках поранили голів колгоспів К. X. Лященка, П. С. Трегуба та сільську активістку М. Остапенко. Бандити спалили приміщення правління ТСОЗу і кілька хат колгоспників. На вимогу населення кілька сімей багатіїв було розкуркулено і вислано з села. У 1930 році в Баштанці деякий час перебував український радянський письменник І. К. Микитенко, який вивчав життя селян Баштанки, їх боротьбу за перемогу колгоспного ладу. Ці матеріали були покладені в основу творів письменника.
Районна (центром району село стало 1926 року) і сільська парторганізації використовували різні форми та методи агітаційно-пропагандистської й організаторської роботи в масах, мобілізуючи їх на боротьбу за дальше розгортання і завершення соціалістичної перебудови сільського господарства. Вже на початку 1931 року 6 колгоспів об'єднали 98,6 проц. селянських господарств. У липні 1931 року Баштанка викликала на
соціалістичне змагання за ударне виконання планів хлібозаготівель третього року п'ятирічки всі зернові райони країни.
Велике значення в справі організаційно-господарського і політичного зміцнення колгоспів мала робота політвідділу, створеного при Баштанській МТС у 1933 році, та колгоспних парторганізацій. На кінець 1933 року {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Баштанська МТС мала 241 трактор і обробила 36 дроц. колгоспної землі, а вже через 3 роки механізований обробіток землі становив 78 проц. Завдяки поліпшенню агротехніки підвищувалась врожайність сільськогосподарських культур. Так, пересічна врожайність зернових культур у колгоспі ім. Комінтерну становила 14,4 цнт з га. 1936 року на кожний вироблений трудодень колгоспники одержали по 1 крб. 45 коп. і по 5 кг зерна. На тваринницьких фермах цього колгоспу в 1940 році утримувалося 280 голів великої рогатої худоби, 228 свиней, 298 овець. Грошовий прибуток артілі становив 578 тис. крб. У 1939 році артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Широко розгорталося соціалістичне змагання. В стахановський рух включилися механізатори, тваринники, рільники. Комбайнер Л. Пікуль і тракторист П. Ткачов на ланах артілі ім. Блюхера за зміну збирали по 14 га зернових. 1936 року токарі Баштанської МТС Н. Гудзикевич і Н. Недбайло виконували норму на 300-400 проц. Кращі свинарки колгоспу ім. Політвідділу Л. Коваленко та У. Залізна одержали у 1935 році по 16 поросят від кожної свиноматки.
До господарського і громадського життя села дедалі більше залучалися жінки. Наслідуючи приклад П. М. Ангеліної, за кермо трактора в 1933-1934 рр. сіли баш- танські дівчата Ф. І. Іваненко і О. Г. Бойченко. В 1937 році в артілі ім. Блюхера було організовано жіночу тракторну бригаду з 10 дівчат. Того ж року комбайнер Д. Смола зібрала 455 га зернових, за що її ім'я занесли на районну Дошку пошани. У 1939 році групу передовиків сільського господарства Баштанки відзначили урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора удостоєно бригадирів
тракторних бригад колгоспу ім. Комінтерну Г. Н. Рижика та І. П. Уса, трактористку М. А. Рижик та секретаря Баштанського райкому партії Ф. А. Романова.
Частина баштанців трудилася на підприємствах місцевої промисловості. 1929 року в селі побудовано млин, згодом почали працювати райпромкомбінат, промислова артіль ім. Крупської, комбінат промислових підприємств. В 1936 році дала струм електростанція.
Про громадську активність населення свідчить зростання партійних рядів у селі. У 1939 році в Баштанці було 14 первинних парторганізацій, що об'єднували 146 членів партії. Комуністи провадили велику роботу по інтернаціональному вихованню трудящих. Ще в травні 1928 року учасники 2-го районного з'їзду КНС виступили з гнівним протестом проти видачі буржуазії вождя угорських трудящих Белла Куна і закликали незаможників об'єднатися навколо МОДРу, щоб спільними силами допомогти в'язням капіталістичних країн. Учасники зльоту робітників МТС прийняли постанову про відрахування до фонду допомоги іспанським дітям свого одноденного заробітку.
З великим політичним і трудовим піднесенням проходили в Баштанці вибори до Верховної Ради СРСР в 1937 році та місцевих Рад депутатів трудящих в 1939 році. Депутатом районної Ради в 1939 році баштанці обрали вчительку П. О. Остапенко, сільської - тракториста І. П. Уса та інших.
Напередодні війни у селі жило 8 тис. чоловік. Сільська Рада приділяла велику увагу впорядкуванню Баштанки, розвитку освіти, культури, питанням охорони здоров'я. З ініціативи комсомольців молодь села розбила парк ім. Т. Г. Шевченка, спорудила стадіон. Жителі Баштанки будували нові й перебудовували старі будинки.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення. В 1940 році було розширено районну лікарню. Про здоров'я трудящих дбали 7 лікарів, 16 фельдшерів і 15 чоловік молодшого медичного персоналу. їх обслуговували аптека, санепідстанція, 2 медичні пункти. Значні зміни сталися і в культурному житті села: працювали 4 неповні середні та середня школи, 1936 року відкрилася вечірня середня школа. За переписом населення 1939 року процент письменних в Баштанці становив 87,6. Малята в 1937 році виховувалися в 4 дитячих яслах. Для дітей спорудили санаторій, піонерський табір, дитячий майданчик.
У травні 1930 року в Баштанці було відкрито кінотеатр. До 18-х роковин Жовтня гостинно відчинив двері районний Будинок культури ім. ПІевченка, де працювала районна бібліотека з читальним залом. В 1939 році члени урядового шевченківського комітету організували в будинку культури вечір, присвячений 125-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. Перед {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}баштанцями виступили письменники, артисти Української державної філармонії. Крім будинку культури, в Баштанці було ще 6 колгоспних клубів, при яких діяли гуртки художньої самодіяльності; тут же читалися лекції, проводилися бесіди. З 1932 року в селі працював радіовузол.
У роки Великої Вітчизняної війни понад 1300 чоловік з села воювали проти ненависного фашизму на фронті. На місце мобілізованих стали жінки, підлітки та люди похилого віку. З ініціативи робітниць молочного пункту під час жнив для допомоги колгоспам було створено 10 бригад. Вже на 1 серпня колгосп ім. Політвідділу виконав план хлібозаготівель і здав зерно понад план у державний фонд. Річні плани поставок державі молока і м'яса перевиконали всі господарства села. З наближенням ворога сформували загін народного ополчення. На 21 липня 1941 року до нього записалося 2677 чоловік. Організували також винищувальні батальйони для
охорони підприємств, токів і складів. Почалася евакуація населення, техніки в глиб країни.
12 серпня 1941 року гітлерівські загарбники захопили Баштанку. Фашисти закатували комуністів Н. І. Реця, В. М. Гондилова, X. А. Костюка й інших - всього 37 чоловік, понад 470 юнаків і дівчат вони вигнали на каторжні роботи до Німеччини. Але ні шибениці, ні розстріли не зупинили радянських патріотів у їх боротьбі проти гітлерівців. З серпня 1942 року в селі почала діяти підпільна партійна організація, керівником якої став інструктор Баштанського райкому партії І. Я. Калиниченко. Підпільники провадили активну антифашистську роботу серед населення й військовополонених, розповсюджували листівки. За допомогою вчительки А. П. Півезь було визволено з полону 25 радянських воїнів. Потрапивши до рук ворогів, 19 квітня 1943 року А. П. Півень загинула. «Скоро прийде час, - вигукнула патріотка перед розстрілом,- і чорні фашистські душі зотліють під променями яскравого сонця, і це сонце освітить наш прах і зігріє своїм теплом весь поневолений народ...».
В жовтні 1943 року підпільні групи сіл Баштанки, Привільного, Новоіванівки, Мар'янівки та інших об'єдналися в Баштанський партизанський загін (кількістю у 150 чоловік). Командиром загону став І. Я. Калиниченко, комісаром - Ф. С. Гапон, а начальником штабу - Т. С. Кирюшко. Штаб містився в каменоломнях за З км від Баштанки. Тут же зберігалася зброя й боєприпаси. З наближенням Червоної Армії партизанка К. В. Калиниченко перейшла лінію фронту і передала радянському командуванню дані про вогневі точки ворога в районі Баштанки і річки Інгулу. В березні 1944 року загін перекрив шлях фашистським військам, що відступали від Снігурівки. Здійснюючи бойові операції, партизани влилися до однієї з військових частин 3-го Українського фронту.
Бої за визволення села, де кожен будинок по кілька разів переходив із рук в руки, вели з'єднання кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта І. О. Плієва, зокрема частини 4-го гвардійського механізованого корпусу і 10-ї гвардійської кавалерійської дивізії. 9 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили Баштанку від окупантів. В жорстоких боях під Баштанкою смертю хоробрих полягли понад 340 червоноармійців. На честь загиблих у боях за село в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн у 1969 році в Баштанці споруджено Курган Слави. За героїзм і відвагу, виявлені в бойових операціях на річці Одері та при штурмі Берліна, звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцю Баштанки колишньому працівникові райкому партії М. Я. Желізному. Посмертно цього звання удостоєно командира полку підполковника І. А. Бондаренка за мужність у боях при форсуванні Південного Бугу. Відважну партизанку А. П. Півень посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Великих збитків завдали Баштанці фашистські окупанти. Відступаючи з села, вороги спалили 175 будинків, зруйнували приміщення МТС тощо. В центрі уваги Баштанської сільської Ради, яку очолив В. С. Степанов, були насамперед питання відбудови колгоспів, лікарні, шкіл. У 1944 році в колгоспі ім. Комінтерну з 354 працездатних було 282 жінки. Самовіддано
трудились колгоспниці Н. І. Кумпан, Ф. І. Кумпан, Ф. Н. Золотар. Вони косами скошували щоденно вдвоє більше від
норми - по 0,75 га пшениці. Довелося відтворювати поголів'я громадського тваринництва. В 1944 році артілі Баштанської сільради одержали від держави 145 голів великої рогатої худоби, 217 свиней, 400 овець. Уже в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}травні 1944 року почали працювати початкова і неповна середня школи, дитячі ясла, лікарня, а в червні - районний будинок культури; наприкінці року відновили роботу райпромкомбінат, промислова артіль ім. Крупської, млин, МТС. У 1945 році став до ладу місцевий радіовузол, а на початку 1946 - електростанція.
Баштанці не шкодували сил, щоб допомогти Червоній Армії громити ворога. Колгосп ім. Комінтерну в 1944 році відрахував до фонду оборони понад 1130 цнт хліба. Трудящі села внесли 456 тис. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини», взяли шефство над шахтою № 2 «Красноармійськвугілля», допомагаючи гірникам продовольством.
Велику роботу серед населення проводили комуністи. Весною 1944 року в Баштанці було 43 комуністи, що об'єднувалися у 3-х первинних парторганізаціях - при райкомі партії, райвиконкомі й районному відділі міліції. У грудні 1944 року створено парторганізації при МТС, а в травні наступного року - при Баштанській сільраді. Комуністи йшли на відповідальні ділянки виробництва. 1946 року партійні організації створено в колгоспах ім. Комінтерну, ім. Політвідділу та інших. Вони спрямували свою роботу передусім на якнайшвидшу відбудову сільського господарства.
Особлива увага приділялася відновленню машинно-тракторного парку МТС. Тракторні бригади М. Ткачова і А. Костюка з колгоспу ім. Комінтерну виробили в 1948 році по 850 га умовної оранки на кожний трактор і одержали з усієї площі по 23,3 цнт зернових з га. На збиранні врожаю комбайнер С. Л. Чигрин комбайном «СК» зібрав 652 га зернових і намолотив 11 300 цнт зерна. 1948 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, ордена Трудового Червоного Прапора були удостоєні комбайнери П. Бондаренко і В. Кирюшко, фрезерувальник С. Доморацький; за багаторічну й сумлінну роботу директора Баштанської МТС С. Т. Костка нагороджено орденом Леніна.
Вирішуючи питання відбудови народного господарства, партійні організації, сільрада одночасно приділяли велику увагу питанням охорони здоров'я, освіти, культури. Особливою турботою оточили дітей, батьки яких загинули на війні. На виконання рішення райвиконкому в 1946 році було організовано 3 пункти, де харчувалося 140 дітей, почав працювати дитячий будинок на 150 місць. Налагоджувалося медичне обслуговування населення. Вже в 1947 році районна лікарня мала 50 ліжок. При ній діяли хірургічне, терапевтичне і діагностичне відділення. 1947 року в 3 школах навчалося 724 учні. За багаторічну й плідну роботу Радянський уряд нагородив учителя М. К. Солонаря орденом «Знак Пошани». Активну участь у відбудові культосвітніх закладів брала молодь Баштанки. З 1946 року почав працювати районний піонерський клуб. У районному будинку культури читалися лекції, працювали гуртки художньої самодіяльності. Перед трудівниками села виступала агіткульт- бригада. Лекційна група проводила значну політосвітню роботу серед населення, працювала районна бібліотека. Кілька разів на тиждень в клубах демонструвалися кінофільми.
Важливу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва в наступні роки відіграло об'єднання колгоспів. З п'яти баштанських артілей було створено 2 великих господарства - колгосп ім. Комінтерну та «Україна» (з 1963 р.- «Комуніст»). За п'ять років (1951-1956 рр.) грошові доходи артілі «Україна» зросли більше ніж удвічі й становили близько 5 млн. крб. 1955 року колгосп брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Виставочний комітет нагородив його дипломом першого ступеня та преміював двома автомашинами. Механізація виробництва,
впровадження досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду дали можливість цьому господарству рік у рік підвищувати врожайність полів. У1963 році з кожного га зібрано пересічно по 20,9 цнт зернових, у т. ч. озимої пшениці - 22,8 цнт, урожай соняшнику становив 17 цнт з га, цукрових буряків - 230 цнт. Виконуючи рішення березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.), хлібороби переглянули сівозміни й структуру посівних площ, замінили маловрожайні культури високоврожайними. Ці заходи, а також висока агротехніка вирощування сільськогосподарських культур дали
можливість вже в 1966 році одержати з кожного га по 27,7 цнт зернових і 17,7 цнт соняшнику. Валовий збір зерна лише по колгоспу «Комуніст» в 1968 році становив понад 71 тис. центнерів.
Багато уваги приділялося й розвиткові тваринництва. Протягом 1965-1968 рр. в артілі «Комуніст» було побудовано 9 корівників, 4 пташники, 2 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}свинарники та інші господарські будівлі. Основні виробничі процеси на фермах механізовано. Наприкінці 1968 року колгосп «Комуніст» мав 3057 голів великої рогатої худоби, 1306 свиней. Середній надій на одну корову в 1968 році становив тут 2440 кг молока. З 1966 року артіль перейшла на грошову оплату праці. Умілими організаторами мас показали себе комуністи села. Досить чисельна парторганізація в артілі «Комуніст». Вона об'єднує 49 членів партії. Одними з перших в районі комуністи колгоспу виступили ініціаторами змагання за високу культуру землеробства, очолили рух трудівників села за звання бригад і ударників комуністичної праці. Хлібороби другого відділку колгоспу «Комуніст» в 1966 році зібрали по 32,2 цнт озимої пшениці на площі 970 га. Керуючому відділком комуністу В. Т. Єрешку того року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
За післявоєнні роки в колгоспах Баштанки виросли справжні майстри сільськогосподарського виробництва. Самовіддана праця багатьох з них відзначена урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено голів колгоспів «Комуніст» та ім. Комінтерну О. І. Солтуса і Г. К. Скидана, бригадира тракторної бригади колгоспу ім. Комінтерну П. Г. Черничка, з артілі «Комуніст» тракториста О. Є. Олексієнка, свинарку П. О. Безручко, пташницю М. К. Фощенко; орденом Трудового Червоного Прапора І. С. Кушніра, М. О. Ткачова, Р. Т. Іваницького, Г. М. Суслову, І. А. Мат- вієнка та інших. У Баштанці понад 800 комсомольців. Більшість з них трудяться тваринниками, механізаторами.
Колгоспники Баштанки значно перевиконали соціалістичні зобов'язання, взяті на честь Ленінського ювілею. В 1970 році в артілі «Комуніст» одержали пересічно по 26,6 цнт зернових з кожного га, в т. ч. по 29,6 цнт пшениці, надоєно по 2794 кг молока від кожної корови, а доярки В. Г. Шевченко, О. П. Куличенко, Л. Г. Плужник, О. І. Пилипай одержали по 3980-3500 кг. П'ятирічний план виробництва і продажу державі зерна виконано на 138 проц., м'яса - 115,5 проц., молока - 105 проц. Високих показників домігся колектив 2 відділку цього колгоспу, який очолює В. Т. Єрешко (делегат XXIV з'їзду КПРС). Середній урожай зернових становив тут 28,1 цнт з кожного га, в т. ч. по 30,7 цнт пшениці. Колгосп «Комуніст» і його 2-й відділок були занесені на районну Дошку пошани. Трудівники 4-го відділку, де керуючим комуніст П. Руденко, за рахунок виробництва надпланової продукції внесли у ленінський фонд п'ятирічки 2200 цнт соняшнику, 4200 цнт цукрових буряків та 1177 цнт молока.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання восьмого п'ятирічного плану, в 1971 році нагороджено групу передовиків з колгоспів «Комуніст» та ім. Комінтерну. Зокрема, ордена Леніна удостоєна доярка В. Г. Шевченко, ордена Трудового Червоного Прапора-голова колгоспу «Комуніст» М. Є. Чорненко, доярка М. Н. Бочковська, трактористи І. Д. Костенко, М. Д. Іваницький, бригадир тракторної бригади В. М. Махно, завідуюча молочнотоварною фермою Д. А. Меліхова. Орденом «Знак Пошани» відзначено 5 чо7 ловік.
Ще в 1954 році, коли країна урочисто відзначала 300-річчя возз'єднання України з Росією, зав'язалася міцна дружба хліборобів Баштанки з трудівниками Новокубанського району Краснодарського краю. Відтоді колгоспники постійно обмінюються досвідом роботи. Влітку 1965 року в Баштанці побував знатний механізатор Кубані Герой Соціалістичної Праці В. А. Світличний, який розповів баштанцям про свої методи праці. Новокубанці допомагають колгоспам Баштанки насінням високоврожайних сортів озимої пшениці Аврора і Кавказ.
Змагаючись за гідну зустріч XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України механізатори колгоспу «Комуніст» в стислі строки і на високому агротехнічному рівні провели сівбу ранніх зернових на площі понад 1 тис. га. Тваринники надоїли від кожної корови по 639 кг молока при зобов'язанні 540 кг. Переможцем змагання стала ферма № 3, якою завідує М. Г. Кучеренко. За перший квартал 1971 року тут надоєно по 859 кг молока, а доярки М. Т. Пустовар, О. О. Ладуха, Н. А. Жолоб надоїли по 1030-1266 кг
молока. їх імена занесені на районну Дошку пошани. Колгоспники Баштанки зобов'язалися дев'яту п'ятирічку виконати за 4,5 року.
В економіці Баштанки рік у рік збільшується питома вага місцевої промисловості, де зайнято понад 680 робітників та інженерно-технічних працівників. Зокрема, тут є районне об'єднання «Сільгосптехніки», завод будівельних матеріалів, комбінат побутового обслуговування, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}райхарчокомбінат. Працює пересувна механізована колона № 9 тресту «Укррадгоспспецбуду», 1969 року робітники та інженери «Сільгосптехніки» внесли 130 раціоналізаторських пропозицій, з них 108 впроваджено у виробництво. 25 раціоналізаторських пропозицій інженера по новій техніці, заслуженого раціоналізатора України О. Д. Дуб'яги дали річний економічний ефект у 23 тис. крб. Він очолював районне товариство винахідників і раціоналізаторів. Рішенням ВЦРПС, Центральної Ради ВТВР та Всесоюзного об'єднання «Сільгосптехніки» колектив раціоналізаторів нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою. На початку 1970 року трудівникам об'єднання «Сільгосптехніки» присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці.
На заводі будівельних матеріалів зайнято 122 чоловіка. Робітники кар'єру в 1970 році виконали план виробництва кам'яних блоків на 120 проц., а машиністи кам'янорізальних машин І. Т. Мераковський, О. Г. Єфремов, С. Т. Дрожак виконували свої норми на 140 проц. Гідно зустрів XXIV з'їзд КПРС колектив пересувної механізованої колони №9. Лише в 1970 році ним введено в дію 12 будівельних об'єктів. Бригада монтажників М. Н. На- сенника виконала свої зобов'язання на 160 проц. Не відстають і кранівники, де бригадиром М. С. Коло- мієць.
Виробничими успіхами зустріли з'їзд й інші підприємства райцентру. Зокрема, будівельники ПМК-9 завдання першого кварталу по важливих
об'єктах виконали на 200 проц. Колектив центральної майстерні «Сільгосптехніки», де завідуючим А. В. Генералов, на зекономленій електроенергії працював протягом місяця, а колектив механізованого загону (начальник Ю. Ю. Кушнір) - протягом всіх днів роботи з'їзду. Керуючого Баштанським районним об'єднанням «Сільгосптехніки» І. Г. Мовчана в 1971 році нагороджено орденом Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєний кращий токар цього ж об'єднання Л. М. Прудкий.
Підвищується добробут колгоспників і робітників селища (селищем міського типу Баштанка стала з 1963 року). Протягом 1965-1968 рр. 80 трудівників артілей лікувалися в санаторіях і відпочивали в будинках відпочинку. Помітно зросла купівельна спроможність трудящих. Тільки в 1969 році споживча кооперація продала товарів на суму 3100 тис. крб. В особистому користуванні мешканців селища - 32 легкові автомобілі, 186 мотоциклів, понад тисячу телевізорів. Для малят тут є дитячий комбінат і 4 дитячих садки. Працюють пошта, телеграф, готель, двоповерховий універмаг та інші магазини. Комунальний житловий фонд за 1962-1969 рр. зріс у чотири рази. Прокладено водопровід. В центрі виросли десятки двоповерхових багатоквартирних будинків. На центральній площі споруджено пам'ятник В. І. Леніну, розбито клумби, висаджено декоративні кущі, дерева, заасфальтовано вулиці, тротуари. Реконструйовано стадіон «Колос». За рішенням ЦК КП України в центрі селища збудовано пам'ятник учасникам повстання проти денікінців у 1919 році. До 50-річчя збройного повстання 1919 року на центральній площі встановлено гранітну брилу, в яку вмуровано капсулу з листом до нащадків 2019 року.
У селищі є лікарня на 125 ліжок, а при ній - дитяче поліклінічне відділення, санепідстанція. Працюють аптека, пересувний зубопротезний і рентген-кабінети. 1958 року став до ладу новий корпус амбулаторії.
В початковій, восьмирічній і середній школах у 1969 році навчалося 995 учнів. Крім цих шкіл, тут є ще вечірня школа сільської молоді. 1965 року відкрито музичну школу. Дітей навчають і виховують 72 педагоги. Серед них О. П. Гриценко нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, М. О. Тимошенку та Л. І. Ткачовій присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР, 11 педагогів відзначено значками «Відмінник народної освіти». В селищі працюють 666 спеціалістів різних галузей народного господарства, 195 з них мають вищу і 471 - середню спеціальну освіту, серед них 80 спеціалістів сільського господарства, 30 інженерів, 180 медпрацівників. У Баштанці народилися Г. А. В'язовський - літературний критик, доктор філологічних
наук, завідуючий кафедрою Одеського державного університету; І. С. Самійленко - генерал-майор.
Культосвітню роботу серед трудящих проводять районні бібліотеки для дорослих і дитяча, 4 колгоспні та 2 профспілкові бібліотеки, а також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}районний Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка і 4 колгоспних клуби. При будинку культури створено народний університет, дитячу балетну студію, краєзнавчий музей, гуртки художньої самодіяльності. В квітні 1970 року танцювальний колектив, оркестр духових інструментів та п'ять солістів будинку культури стали лауреатами обласного фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Часто на сцепі будинку культури виступають артисти республіканських і обласних театрів, майстри мистецтв. При редакції районної газети «Шляхом Леніна» створено літературний
гурток. Сюди входять початківці - поети, прозаїки. В 1960 році у селищі збудовано кінотеатр «Комсомолець». До послуг молоді - стадіон, спортзал, спортивні майданчики. Збірна футбольна команда не раз виходила переможцем в обласних та республіканських змаганнях. 1960 року Українська Рада добровільного товариства «Колгоспник» нагородила баштанських футболістів золотими медалями з врученням кубка і диплому першого ступеня. У Баштанці працює водна станція.
Всі ці успіхи в господарському й культурному будівництві стали можливими завдяки самовідданій праці жителів селища, великій роботі, яку проводять серед них селищна Рада, партійні та комсомольські організації. У Баштанці 23 парторганізації, що об'єднують 477 комуністів. Найбільш численними є парторганізації «Сільгосптехніки», райспоживспілки, колгоспів «Комуніст» та ім. Комінтерну. 811 юнаків і дівчат об'єднані в 25 комсомольських організаціях. Серед 77 депутатів Баштанської селищної Ради - 36 комуністів, 5 комсомольців. При Раді працює
11 комісій. Багато уваги приділяє поліпшенню культурного обслуговування населення віддалених пунктів, що підпорядковані селищній Раді, культосвітня комісія. За її допомогою у селі Шевченкові було споруджено сільський клуб, у селі Андріївці - побудовано приміщення бібліотеки та спортивний зал. Комісія побутового обслуговування, яку очолює депутат комуніст І. М. Заворотнюк, налагодила зразкове обслуговування колгоспників під час польових робіт. З її ініціативи організовано виїзди в поле спеціальної пересувної майстерні побутового обслуговування.
Багато роблять для розвитку селища райком КП України та виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих. За вмілу організаторську роботу Радянський уряд у 1971 році відзначив орденом Трудового Червоного Прапора першого секретаря Баштанського райкому КП України О. Г. Захарченка і голову виконкому районної Ради депутатів трудящих І. Я. Матвійчука.
11 квітня 1970 року всі жителі району вийшли на всесоюзний ювілейний суботник. Тільки в упорядкуванні райцентру взяло участь 2660 чоловік. Вони висадили
12 700 дерев і кущів. Трудівники колгоспів і радгоспів району того дня відрахували до ленінського фонду п'ятирічки 19,8 тис. крб., а промислові підприємства виробили надпланової продукції на суму понад 17 тис. карбованців.
В дні святкування Ленінського ювілею в райцентрі відбулися урочисті вечори і збори трудящих, присвячені цій знаменній даті, теоретичні конференції. На ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 18 трудівників Баштанки занесено до районної Книги пошани, 16 - на районну Дошку пошани, а 542 нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Рішенням бюро Миколаївського обкому КП України від 10 квітня 1970 року за досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до обласної Ленінської книги трудової слави занесено колектив колгоспу «Комуніст», колектив районного об'єднання «Сільгосптехніки» та завідуючого Баштанським районним відділенням освіти М. О. Тимошенка. За досягнення високих показників у всесоюзному громадському огляді по культурі виробництва колектив Баштанської районної друкарні нагороджено дипломом Комітету по пресі при Раді Міністрів СРСР і ЦК профспілки працівників культури.
В селищі вже стало традицією святкування проводів зими, днів врожаю і тваринника. В жовтні проводиться хліборобське свято-ярмарок. В цей день вшановують{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
кращих трудівників, виступають учасники художньої самодіяльності, влаштовуються атракціони. Колгоспники купують тут необхідні речі, йде торгівля дарами землі. На стадіоні організовуються спортивні змагання. Про сучасне селище розповідається в документальному фільмі «Сини Баштанської республіки», який зняла в 1967 році Київська студія хронікально-документальних фільмів.
Трудящі Баштанки наполегливо борються за звання селища комуністичного ставлення до праці, високої культури і зразкового порядку, щоб бути гідними тих, хто ціною свого життя відкрив їм шлях до світлого майбутнього.