Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Доманівка
Доманівка - селище міського типу, розташоване на березі річки Чортали, за 133 км на північний захід від Миколаєва та за 45 км від залізничної станції Вознесенськ. Населення - 5400 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також села Баришівка, Забари, Зброшкове, Казаринське, Каштанівка, Новохутірське, Чорталка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Доманівка - центр району, площа якого 1,5 тис. кв. км, населення - 39,1 тис. чоловік. В районі селищна і 12 сільських Рад, яким підпорядковані 82 населені пункти. 12 колгоспів та 8 радгоспів обробляють 107 тис. га орної землі, 2,7 тис. га садів і виноградників. На території району - 7 промислових підприємств, 3 будівельні організації, 4 лікарні, 4 пологових будинки, 35 фельдшерсько-акушерських пунктів, 46 шкіл, Маринівське училище механізації сільського господарства, 68 бібліотек, 70 будинків культури і клубів.
Поблизу села виявлено поховання доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та кургани скіфських часів.
Доманівка виникла на початку XIX ст. на місці невеликого хутора молдаванина Худобашева. Після визволення південної частини України від турецького гніту тут одержали землі поміщики Доманівські (звідси й назва селища). Щедро роздаючи ці землі, царський уряд водночас зобов'язував поміщиків вивозити сюди своїх кріпаків по ревізькій душі на 30 десятин землі. Доманівські привезли з Польщі кріпаків свого маєтку. Поступово, до 1805 року, вони прибрали до рук кріпаків- утікачів з Центральної Росії і України, які селилися в цій місцевості. Сюди було переселено і кілька сімей державних селян з Полтавської губернії. Населення поповнювалося також збіднілими дворянами, чиновниками та міщанами. Спочатку
новим жителям надавалися всілякі пільги: дозволялось добувати камінь для своїх потреб, випасати худобу на відведених ділянках, 1803 року оголошено звільнення на 10 років від сплати податків і наборів у рекрути.
На початку XIX ст. Доманівка входила до Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Населення її займалося землеробством, скотарством, чумакуванням. Розвивалися ремесла; теслярське, ковальське, кравецьке. Сільські ремісники не тільки обслуговували односельців, а й частково виконували роботу на продаж. Щотижня відбувалися тут базари, на яких торгували хлібом, худобою, птицею, городиною, ремісничими виробами.
Близько 150 жителів Доманівки на початку XIX ст. були кріпаками. Посилення поміщицької експлуатації дедалі більше призводило до зубожіння селян. Якщо спочатку вони працювали на пана два дні, то згодом - три дні на тиждень, а в гарячу пору жнив - 4-5, а то й 6 днів. Поміщики часто продавали кріпаків разом з землею, здавали землю з кріпаками в оренду або посесію іншим особам. Так, у 40-х роках XIX ст.власник села віддав у посесійне утримання на 25 років єврейським поселенцям 400 десятин землі по 1 крб. за десятину. 1851 року здано в оренду на 2 роки 4 місяці поміщикові Островському 2464 десятини землі разом з 60 кріпаками та їх сім'ями за 1 тис. крб. сріблом на рік.
Внаслідок реформи 1861 року 2250 десятин землі залишилося за поміщиком. Вигони, випаси, водопої - все це, як і раніше, також належало йому. Селянам виділили малородючі землі, за які вони виплачували щороку по 80 коп. з десятини. Після оголошення маніфесту 19 лютого 1861 року в селі поширювалися чутки, що справжній маніфест прихований панами. Жителі села відмовлялися виконувати повинності, працювати на пана, підписувати уставні грамоти. Поміщики скаржилися, що селяни пізно виходять на роботу, самовільно залишають її. Влітку 1861 року херсонський губернатор доповідав новоросійському і бессарабському генерал-губернатору, що мешканці Головлівської волості, куди входила і Доманівка, «...відмовились від урочних робіт на користь поміщиків. На втихомирення були надіслані солдати Житомирського полку».
На початку 80-х років XIX ст. 80 проц. господарств Доманівки мали пересічно по 5,5 десятини землі. Селянам доводилося орендувати її у поміщиків, ходити на заробітки до сусідніх економій. З розвитком капіталістичних відносин поглиблювалося класове розшарування на селі. У 1886 році з 42 селянських господарств Доманівки 7 - не мали землі, 3 - мали до 1 десятини, 26 господарств - від 4 до 6 десятин, 5 господарств - від 6 до 11 десятин, одне господарство - 15 десятин. В 46 проц. дворів Доманівки не було робочої худоби, у 42 - налічувалося всього 52 робочих коней, 33 вівці,
30 свиней. Один плуг і борона припадали на два, а гарба - на чотири господарства. Не маючи худоби, насіння, сільськогосподарського реманенту, селяни неспроможні були вести своє господарство. За безцінь віддаючи в оренду сільським багатіям свої наділи, близько 25 проц. бідняків на початку XX ст. наймитували в них та в поміщиків. За 25 км на південь від Доманівки, в селі Мостовому, був великий ринок найму сільськогосподарських {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}робітників. Щороку через село туди йшли найматися сотні людей з різних губерній Росії та України. До них приєднувалися і доманівські бідняки.
Заробітки робітників в економіях рік у рік зменшувались. У 1895 році за збирання хліба вручну чоловікові платили 13 крб. 69 коп. на місяць, жінці - 8 крб.
84 коп., підліткові - 5 крб. 22 коп. Оскільки робоча сила була дешевою, багато хазяїв, навіть маючи машини, віддавали перевагу ручній праці косарів, в'язальниць і молотників. Низька культура землеробства, посухи, суховії призводили до частих неврожаїв. Протягом 1887-1905 рр. в середньому збирали по 34,7 пуди зернових з десятини, а в 1905 році озимої пшениці - лише 26 пудів з десятини.
Убожіли й інші верстви населення Доманівки. На початку 90-х років з 114 сімей міщан і дрібних торговців - 55 не мали власних будинків і мешкали в найманих хатах, 60 осіб, щоб поліпшити своє становище, займалися різними ремеслами: теслярством, ковальством, шили одяг, взуття тощо.
1896 року в Доманівці налічувалось 208 дворів з населенням 1489 чоловік. Соціальна диференціація населення, посилення експлуатації, політичне безправ'я бідних селян і міщан спричиняли дальше загострення класових суперечностей. Протягом 1905-1906 рр. поліція не раз знаходила у жителів Доманівки соціал-демократичні листівки, які доставлялися з Одеси. У 1906 році за переховування нелегальної літератури і листів було заарештовано земського лікаря доманівської дільниці Бергера і акушерку Сустайкіну.
Особливо посилилось класове розшарування селянства на початку XX ст. За 10 років (1906-1916) на хутори виділилися 48 заможних господарств. Куркулі скуповували за малу ціну землю у бідноти, наживалися на експлуатації дешевої робочої сили. Внаслідок столипінської аграрної реформи навколо Доманівки виросли хутори Баришівка, Забари, Зелінгера, Казаринське, Майорське, Олійникове, Чорталка та інші.
1889 року 36 проц. сімей містечка жили в землянках. Медичної допомоги вони майже не одержували, бо в усьому повіті було лише 2 лікарні. Доманівка входила до складу лікарської дільниці, яка обслуговувала територію з населенням 43 тис. чоловік. Найближчий фельдшерський пункт знаходився за 22 версти, в селі Маринівці. Тільки на початку XX ст. у Доманівці відкрито медпункт, на утримання якого відпускалися мізерні кошти. В холодному будинку містився кабінет лікаря, аптека та невеличка кімната, де хворі чекали прийому.
У 1886 році майже 85 проц. жителів Доманівки не знали грамоти. Особливо багато неписьменних було серед жінок. Із 430 жінок села 11 ледве вміли читати й писати. А письменних чоловіків було 26 проц. 1890 року у Доманівці відкрилася земська школа. Її відвідували переважно діти заможних родин, причому дівчаток ходило вп'ятеро менше, ніж хлопчиків. Через 8 років в тісній, темній і холодній школі навчалося 70 дітей.
Під час першої світової імперіалістичної війни майже все доросле чоловіче населення було мобілізоване на фронт. 1916 року кількість населення в містечку зменшилася на 400 чоловік. Більшість господарств залишилась без чоловіків, і весь тягар праці ліг на плечі жінок, старих та підлітків. З початку війни дуже підскочили ціни на промислові товари, сільськогосподарські продукти. Уже в 1915 році майже вдвічі подорожчав гас, на 70-80 проц.- сіль, на 20-30 проц.- борошно, крупа, цукор, чай, солона риба.
Бідняки Доманівки радо зустріли звістку про повалення царизму. Революційно настроєні солдати, що поверталися додому з фронтів, очолювали боротьбу селян проти поміщиків та куркулів. Всюди проходили мітинги і демонстрації. На одному з них, що відбувся в Доманівці 25 березня 1917 року, виступали представники селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів. Учасники мітингу вітали робітників, солдатів і матросів армії та флоту, зокрема Петрограда, які скинули самодержавство.
Влітку 1917 року невдоволені політикою Тимчасового уряду трудящі селяни Доманівки та навколишніх сіл вимагали передачі в оренду поміщицьких
земель. Землевласники Кантакузени, які мали 7 тис. десятин землі, поміщики Шишкін та Олійник, що володіли майже 5 тис. десятин землі, намагаючись зберегти свої маєтки, погрожували селянам шибеницею. Тоді загін революційних солдатів з Одеси, який перебував в той час у Доманівці, заарештував панів Кантакузенів і відправив їх до Єлисаветграда. Протягом літа і осені 1917 року в Доманівці та{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
сусідніх селах не припинялися сільські сходки і мітинги, на яких солдати-фронто- вики Г. Федоров, І. Ткаченко, Д. Савицький роз'яснювали більшовицьку аграрну програму. Разом з робітниками, що приїжджали з Одеси, вони закликали негайно приступити до конфіскації поміщицьких земель, викривали есеро-меншовицьких агітаторів, які умовляли селян чекати скликання Установчих зборів.
У боротьбі селян Доманівки проти поміщиків і куркульства наступив крутий поворот після того, як сюди дійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В листопаді-грудні 1917 року у поміщиків Шишкіна і Олійника було відібрано землю, худобу та реманент. На багатолюдних зборах і мітингах трудящі села схвалювали рішення І Всеукраїнського з'їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою. В січні 1918 року в селі обрано Раду селянських депутатів під головуванням активного селянина-бідняка І. П. Ковальова. Рада приступила до розподілу поміщицької землі, сільськогосподарського реманенту, худоби між селянами, організувала охорону економії, що стала народною власністю.
Та недовго довелося господарювати селянам на своїй землі. В березні 1918 року Доманівку окупували австро-німецькі війська. У селян відібрали землю і повернули її поміщикам. Кайзерівські солдати і гайдамаки грабували населення. Восени 1918 року багато жителів Доманівки вступило до організованого І. М. Даровенком (з сусіднього села Лідіївки) партизанського загону. Але після невдалої спроби захопити зброю у колоністів загін зазнав поразки. Незабаром І. М. Даровенко знову сформував у Доманівці загін у складі 150 чоловік (понад 20 з них і зараз проживають у селищі). Загін відразу виступив на боротьбу з окупантами та гетьманцями. В грудні 1918 року на станції Жеребкове відбувся бій, під час якого партизани розгромили війська петлюрівського отамана Янева, захопивши трофеї: бронеавтомобіль, 2 гармати, багато патронів, значні продовольчі запаси тощо. В лютому 1919 року загін І. М. Даровенка ввійшов до складу Ананьївського партизанського полку. На початку 1919 року частина жителів села, в т. ч. К. І. Переута, М. С. Павленко та інші, пішла до загону Т. М. Гуляницького, що діяв у Головлівській волості. У березні 1919 року партизани боролись проти англо-французьких
інтервентів та військ буржуазно-націоналістичної Директорії. Ще до приходу радянських військ партизани вигнали петлюрівців з багатьох сіл Головлівської волості, в т. ч. і з Доманівки. Головою створеного у волості у лютому ревкому став матрос-чорноморець більшовик О. X. Кирток1 (з села Маринівки). У березні
1919 року жителі села радісно зустрічали бійців червоноармійської бригади під командуванням П. С. Ткаченка. Багато мешканців села пішло до цієї бригади. Партизанський загін Т. М. Гуляницького в цей час також поповнився багатьма робітниками і селянами, жителями Доманівки, а в червні він, як окрема частина особливого призначення, влився в регулярну 45-у дивізію під командуванням Й. Е. Якіра і уславився на фронтах громадянської війни.
Революційний комітет села почав ліквідовувати тяжкі наслідки австро-німецької окупації і петлюрійщини. Йому допомагав створений на початку липня 1919 року комітет бідноти. Спираючись на бідноту, ревком приступив до розподілу поміщицької землі між селянами, реквізував у куркулів надлишки хліба і роздавав біднякам та сім'ям червоноармійців, забезпечував партизанів продуктами, одягом і кіньми, проводив мобілізацію до Червоної Армії.
Здійсненню соціалістичних перетворень на селі чинили запеклий опір куркулі. В липні 1919 року в селі Костянтинівці вони підняли повстання проти Радянської влади, яке перекинулось потім і на Доманівку. Скориставшись з того, що загін Т. М. Гуляницького придушував куркульський заколот на залізничній лінії Роздільна-Голта, оскаженілі бандити вдерлися вночі до будинку голови ревкому. Матір і сестру О. X.
Киртока вони забили до смерті прикладами, а його самого заарештували і відвезли в село Богданівну, де після звірячих катувань розстріляли.
Наприкінці серпня 1919 року до Доманівки наблизились денікінці. В цьому районі бої з ними вели 520-й і 522-й полки 58-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. За наказом начдива І. Ф. Федька 26 серпня 1919 року полки, в складі яких воювало і багато доманівців, згрупувавши свої сили в селах Покровському і Доманівці, вирушили за маршрутом Голта-Мигія, взявши участь у легендарному Південному поході. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В роки громадянської війни багато доманівців зі зброєю в руках відстоювали соціалістичні завоювання. В партизанських загонах билися з ворогами брати А. В., І. В. та М. В. Піщані, Ф. Г. Подолян, М. І. Мигеть, Д. М. Полонський, М. Гармаш, С. Ф. Петренко, ї. О. Ходунов та інші. О. В. Юрченко командував 2-м Вознесенським полком5, з весни до серпня 1919 року громив петлюрівців на Одещині, у 1919-1920 рр. боровся з бандами Григор'єва, Махна, Тютюнника, З роки був членом Вознесенської повітової ЧК і командував караульним батальйоном особливого призначення. Ще й тепер він бере участь у громадсько-політичному житті. На честь 50-річчя Радянської влади за заслуги перед Батьківщиною його нагороджено орденом Червоного Прапора.
4 лютого 1920 року Доманівка була визволена від денікінців 401-м полком 134-ї стрілецької бригади 45-ї дивізії Червоної Армії. Створений тоді ж у селі ревком очолив І. П. Ковальов, що був у 1919 році головою комбіду. Члени ревкому, бідняцько-середняцький актив проводили землевпорядні роботи, подавали матеріальну допомогу бідняцьким господарствам, вели боротьбу з куркульськими бандами тощо. У квітні 1920 року в селі обрано Раду на чолі з І. П. Ковальовим. Важливе значення для зміцнення Радянської влади мало створення в червні
1920 року комітету незаможних селян, що об'єднував 78 чоловік. Головою його
незаможники обрали бідняка М. Ф. Стоянова. КНС разом з сільською Радою втілював у життя радянські закони про землю, розподіляв шіж біднотою поміщицьку і надлишки куркульської землі, збирав кошти для допомоги голодуючим. 12 активних членів КНС, у т. ч. В. Сікорський, Н. Козлов, О. Ясинський та інші, брали діяльну участь у роботі сільської Ради. Члени сільради і КНС допомагали вчителям обробляти шкільні земельні ділянки, збирати врожай з них, який використовувався для безплатного харчування дітей.
Керівну і організуючу роль у політичному та господарському житті села відігравала партійна організація, створена 1921 року у складі 4 комуністів. Очолив її Н. Л. Карпенко. Поряд з комуністами в авангарді боротьби за відбудову зруйнованого війною господарства йшли комсомольці. їх організація об'єднувала тоді 7 чоловік. Комуністи і комсомольці, КНС і сільська Рада, весь бідняцько-середняцький актив багато зусиль докладали, щоб здійснити широке кооперування населення. У 1923-1924 рр. 68 господарств Доманівки об'єдналися в перші товариства спільного обробітку землі: «Радянський селянин», «Червона зірка», «Заповіти Леніна». Земельна площа цих господарств становила 700 десятин, з них 40 було виділено для показових полів. 1928 року організувався четвертий ТСОЗ - «10-й Жовтень». Поступово у цих об'єднаннях селяни вчилися господарювати по-новому.
Радянська влада дбала про охорону здоров'я, піднесення добробуту та культури населення. З 1924 року в селі працювали лікарня на 10 ліжок та аптека. Медичний персонал, крім лікування хворих, проводив значну профілактичну роботу, турбувався про поліпшення санітарного стану села.
Ще з 1920 року в Доманівці діяла початкова школа, яка стала через 7 років семирічною. В ній навчалося 275 дітей, доросле населення опановувало грамоту в двох школах лікнепу. 1922 року за участю вчителів було обладнано волосний клуб з бібліотекою, природничо-історичним музеєм і лекційним залом. Пізніше в селі відкрився райсельбуд, тут працювали політичний, сільськогосподарський, драматичний та інші гуртки; в ньому розміщувалася і бібліотека, яка мала понад 1 тис. примірників книжок та одержувала 20 назв газет і журналів. Всіляко допомагали вчителям в організації культосвітньої роботи доманівські комсомольці. Вони влаштовували концерти, диспути, створювали гуртки лікнепу. Багато
питань, пов'язаних з розвитком культури, вирішував КНС. Він допомагав у ліквідації неписьменності, посилав здібну молодь навчатися до вузів.
Керуючись рішеннями XV з'їзду ВКП(б), партійна організація очолила проведення колективізації сільського господарства. У 1929-1930 рр. на території, підпорядкованій сільській Раді, утворилось 12 колективних господарств: «Червоний борець», «За владу Рад», «Червона зірка», {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} «Радянський селянин» та інші. З 1930 року почала діяти Доманівська МТС. Райком партії та райвиконком (у 1926 році Доманівка стала районним центром) приділяли велику увагу організаційно-господарському зміцненню перших колгоспів. Наприкінці 1930 року в них було створено первинні партійні осередки. Пленум райкому ухвалив заходи щодо дальшого зміцнення колгоспів і проведення суцільної колективізації. В березні 1931 року в Доманівці було охоплено колективізацією 80 проц., а в травні - 85 проц. господарств. Міцніли колгоспи, розвивалось їх господарство. Зростала і політична свідомість селянства. У виборах до місцевої Ради в 1931 році взяло участь 80,5 проц. виборців. Серед обраних депутатів - 76 проц. колгоспників.
У ході колективізації багато допомагали партійним організаціям жінки-активістки. Учасниці районної жіночої конференції (а їх було 250) зобов'язалися залучити до колгоспу по два індивідуальних господарства і закликали всіх жінок-колгоспниць наслідувати їх приклад. Конференція також обговорила питання про організацію в колгоспах дитячих ясел і майданчиків та відкриття в селі дитячої консультації.
В 1932 році на полях уже працювало 27 тракторів, 4 автомашини. Силами МТС оброблялося близько 39 тис. га землі, у т. ч. 11,5 тис. га в Доманівці. Створений 1933 року політвідділ при МТС допомагав колгоспам в організації соціалістичного змагання за вирощування високих врожаїв, підвищення продуктивності тваринництва. Комуністи виховували у трудящих нове, комуністичне ставлення до праці, почуття відповідальності за доручену справу. В колгоспах і МТС з'явились перші ударники соціалістичної праці. В липні 1935 року комбайнер Доманівської МТС А. Шендрик, тракторист Маташнюк та штурвальний Про- копчук на жнивах досягли рекордного на той час виробітку - зібрали понад 25 га зернових за день. Вони посіли перше місце в обласному змаганні комбайнерів і трактористів. Своєю працею уславилась тракторна бригада, очолювана комсомольцем П. С. Копійкою, який разом з Ф. Штиликом та С. Кожухарем на весняно-польових роботах 1936 року виорювали за зміну понад 8 га замість 5,58 га. На районній нараді бригадирів МТС і передових механізаторів в листопаді 1936 року, що підбивала підсумки сільськогосподарського року, П. С. Копійці було вручено Грамоту ЦВК СРСР4, а наступного року його нагороджено орденом «Знак Пошани».
Протягом 1929-1937 рр. МТС і колгоспи Доманівки одержали 42 трактори, 35 плугів, 5 автомашин, 20 комбайнів «Комунар». До 1938 року тракторний парк МТС налічував 77 машин різних марок. Це дало змогу механізувати основні сільськогосподарські роботи, ширше застосовувати передові методи агротехніки. В колгоспах на науковій основі розгорнули роботу хати-лабораторії. Перед війною у Доманівці було 5 артілей. З підприємств місцевої промисловості тут ще у 1932 році побудували маслозавод, олійницю, млин, цех безалкогольних напоїв. Заможно стало жити населення.
Підвищився добробут доманівців. 1938 року колгоспники одержали на трудодень по 5-8 кг зерна і по 2 крб. 40 коп. грішми. Значно зросла їх купівельна спроможність. Помітних успіхів було досягнуто у розвитку народної освіти, охорони здоров'я трудящих. До 1940 року в селі ліквідовано неписьменність, здійснено загальне обов'язкове семирічне навчання. Напередодні Великої Вітчизняної війни в середній школі навчалося вже 739 учнів. В школі працювали 26 вчителів з вищою і 62 з середньою спеціальною освітою. Учні, молоді робітники і колгоспники охоче вступали до тсоавіахімівських гуртків, фізкультурних секцій. У 1935 році в селі відкрито аероклуб, де 30 юнаків навчались льотної справи, а також школу планеристів. З 1936 року в Доманівці вже діяла стаціонарна кіноустановка,
кінопересувки. Комсомольці й молодь брали активну участь у хоровому, драматичному, музичному гуртках. Культармійці використовували різні форми роботи, проводили тематичні і літературні вечори, диспути. Зростав
потяг населення до книг. 1939 року доманівська бібліотека мала 12 тис. книжок.
Коли німецько-фашистські загарбники напали на нашу Батьківщину, понад 200 доманівців пішло до лав Червоної Армії. Всі жителі села самовіддано трудилися на будівництві оборонних об'єктів і на колгоспних полях.
5 серпня 1941 року Доманівку окупували німецько-румунські загарбники. Тут розмістилась військово-польова комендатура. На території села, в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспних стайнях, фашисти створили табір смерті, де закатували і розстріляли близько 20 тис. радянських людей2 з Доманівського району, Одеси й Молдавії. В листопаді 1942 року в Доманівці почала діяти підпільна організація на чолі з комуністом М. І. Діордієвим і комсомольцем Є. І. Денисенком. Підпільники встановили зв'язок з Богданівською підпільною організацією, якою керував старший лейтенант А. Т. Мазепа. На початку 1943 року він провів нараду представників Доманівської, Акмечетської, Богданівської та інших підпільних груп, на якій був створений Доманівський підпільний райком партії. М. І. Діордієв та Є. І. Денисенко увійшли до складу райкому.
Доманівські підпільники розповсюджували серед населення зведення Рад- інформбюро, антифашистські листівки, організовували саботаж заходів окупаційних властей, проводили диверсії. Так, наприклад, на заклик підпільників населення перешкоджало окупантам вивозити до Німеччини хліб, сільськогосподарські машини. В Доманівській МТС було розібрано і заховано 4 трактори, які фашисти хотіли вивезти. В радгоспах ім. Енгельса та ім. Фрунзе, в колгоспі ім. Чапаєва патріоти знищили 470 голів свиней, щоб вони не дістались ворогові. Підпільники вели агітаційну роботу в таборах радянських військовополонених, допомагали їм тікати звідти, переховували їх. Готуючись до збройної боротьби з гітлерівцями, патріоти добували зброю та боєприпаси. В середині 1943 року Доманівська районна підпільна організація налічувала понад 80 чоловік. Вона налагодила зв'язки з народними месниками Кривоозерського, Великоврадіївського, Савранського і Первомайського районів. З допомогою Акмечетської групи підпільний райком партії встановив зв'язок з Одеським підпільним обкомом КП(б)У, від якого одержував агітаційні матеріали і розповсюджував їх серед населення.
10 грудня керівники Доманівської організації були заарештовані, а на початку січня 1944 року М. І. Діордієва, Є. І. Денисенка, Л. Л. Миронова розстріляла румунська жандармерія в селі Кримці Первомайського району. Посмертно учасники доманівського підпілля Є. І. Денисенко, М. І. Діордієв, Д. Л. Відмійчук, Л. Л. Миронов нагороджені медаллю «За відвагу», медалі «За бойові заслуги» удостоєні Ф. С. Піщаний, І. Т. Гайдукевич і М. С. Назаренко.
28 березня 1944 року Червона Армія вигнала з Доманівки окупантів. В боях за визволення села відзначилися частини 228-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник І. І. Єсін. На братській могилі радянських солдатів, які загинули в боях за село, встановлено пам'ятник. На ознаменування 20-річчя з дня перемоги над фашистською Німеччиною тут відкрито також дві меморіальні дошки з прізвищами воїнів-земляків, які віддали життя за рідну Батьківщину. За ратні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 811 жителів се'ла нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Одна з вулиць Доманівки носить ім'я гвардії капітана І. М. Лихого, колишнього працівника редакції районної газети
«Ударник степу». Батальйон під його командуванням не раз відзначався в боях. Він першим перерізав комунікації ворога в районі Мелітополя і не дав можливості фашистським військам відступати. За успішні бойові операції І. М. Лихий був нагороджений орденом Червоної Зірки та двома орденами Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня. 4 листопада 1943 року в бою за м. Сімферополь ворог контратакував батальйон Лихого значно переважаючими силами. У найнапруженіші хвилини бою капітан підняв своїх бійців в атаку. Фашисти відступили з великими для них втратами. За героїзм і мужність, проявлені в цьому бою, І. М. Лихому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Відразу після визволення Доманівки були відновлені територіальна і три первинні партійні організації, які об'єднували 17 комуністів, сільська Рада. Коли в село почали прибувати поранені радянські бійці, комсомольці
створили 6 комсомольсько-молодіжних бригад, що обслуговували поранених.
Трудівникам села треба було докласти великих зусиль, щоб відбудувати зруйноване і пограбоване господарство. Фашисти-висадили в повітря електростанцію, млин, школу, два корпуси районної лікарні; спалили ветеринарну лікарню, знищили велику кількість сільськогосподарської {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}техніки і реманенту. Територіальна партійна організація Доманівки і сільська Рада мобілізували всіх жителів села на ліквідацію наслідків окупації. Ще йшла війна, майже не було дорослого чоловічого населення, і основний тягар відбудови ліг на плечі жінок і літніх людей. Незважаючи на великі труднощі воєнного часу, колгоспники вже 1944 року засіяли 98 проц. довоєнної площі, вони своєчасно зібрали врожай, обмолотили хліб, засіяли озимі під урожай 1945 року. До кінця 1944 року значно поповнились худобою тваринницькі ферми колгоспів. Механізатори Доманівської МТС відшукали трактори, вузли і деталі до них, сховані патріотами від фашистів під час окупації; було складено 12 тракторів. Держава також допомогла колгоспам технікою. Влітку 1946 року в Доманівській МТС уже працювало 45 колісних і гусеничних тракторів, 10 зернокомбайнів.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися з фронту демобілізовані воїни, приїхали близько 300 переселенців із західних областей України, які активно включились в колгоспне виробництво. Багато сил і енергії віддавали справі відродження господарства колгоспники Є. І. Кучеренко, В. Л. Шуткіна, Л. К. Драгін та інші, які щоденно виконували норми на 120-130 проц. Вони нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 рр.». У 1947 році в селі почали діяти млин і олійниця, райпромкомбінат, який виготовляв взуття, гончарні вироби, вапно. Вперше після війни дала струм електростанція, відкрилась промислова артіль.
Між колгоспами, рільничими бригадами, тваринницькими фермами і механізаторами широко розгорнулося соцзмагання за дострокове виконання завдань четвертої п'ятирічки, за підвищення врожайності всіх культур, дальший розвиток тваринництва. В МТС уже працювали 90 тракторів, 50 комбайнів, 57 вантажних автомашин. Було організовано виробниче навчання спеціалістів. У 1950 році комбайнер МТС А. Т. Зоткін за 25 робочих днів намолотив 8 тис. цнт кондиційного зерна, за що йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Через рік за таку ж кількість робочих днів комбайнер Л. М. Радько намолотив 7504 цнт зерна і був удостоєний ордена Леніна.
У 1950-1953 рр. проведено об'єднання п'яти невеликих доманівських колгоспів у сільськогосподарську артіль ім. Котовського, за якою закріплено 9912 га землі, з них 7600 га орної. Поліпшувалась організація праці, зміцнювалася трудова
дисципліна в бригадах, ланках, на тваринницьких фермах. Вже 1954 року позначились наслідки господарювання в умовах об'єднаного колгоспу. На ферми поставили кращих людей, запровадили чіткий розпорядок дня. Побудували артезіанський колодязь, два нові корівники, придбали машини для переробки кормів. Запровадили влітку табірне утримання худоби з використанням зеленого конвейєра. Внаслідок цього 1955 року надій молока на кожну фуражну корову зріс на 687 кг порівняно з попереднім роком. Доярки М. І. Усатенко, Т. А. Черняк, К. І. Поліщук надоювали по 2800- 3200 кг молока.
Трудящі Доманівки успішно виконали завдання семирічного плану. Поголів'я великої рогатої худоби, наприклад, зросло майже на 2 тис. голів, в 2-3 рази збільшилась кількість свиней і птиці. Особливо успішним для артілі був останній рік семирічки. Партійна організація, правління колгоспу і всі трудівники артілі наполегливо трудилися на всіх ділянках виробництва,
перетворюючи в життя історичні рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. 1965 року колгосп виконав план продажу державі хліба на 119 проц., молока на 131 проц., яєць - на 160 процентів.
Багато уваги приділяється в колгоспі підвищенню культури землеробства. Парторганізація, правління артілі разом з спеціалістами переглянули структуру посівних площ, замінивши маловрожайні культури більш врожайними. Склад культур і площу під ними визначено залежно від потреб господарства.
В колгоспі були створені 6 шкіл передового досвіду: 4 школи вирощування високих врожаїв зернових культур і 2 - піднесення продуктивності тваринництва.
Колгосп мав потужну техніку: 52 трактори, 37 комбайнів різного призначення; 29 вантажних автомашин та багато інших {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільськогосподарських машин. Тут працювало 73 електромотори. Все це дало можливість механізувати трудомісткі роботи в рільництві і тваринництві: оранку, обробіток і збирання зернових та технічних культур, подачу води на ферми, очищення приміщень від гною, доїння, приготування кормів тошо. Роль механізаторів у колгоспному виробництві невпинно зростає, їх понад 170 чоловік. Працюють курси трактористів. У колгоспі є своя майстерня, де одночасно можна ремонтувати 7-8 тракторів.
Уже в 1966 році хлібороби колгоспу ім. Котовського зібрали пересічно по 24,2 цнт зернових з га, продали державі хліба на 4 тис. цнт більше, ніж передбачалося планом. Тваринники виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 47,7 цнт м'яса, по 232 цнт молока, одержали на 100 га зернових по 11,3 тис. штук яєць. Всі бригади, ферми і дільниці перейшли на госпрозрахунок. Восьму п'ятирічку господарство виконало достроково, у третьому кварталі 1970 року. За ці роки урожайність зернових культур зросла на 4,5 цнт і становила 21 цнт з га. На 115-145 проц. виконано план продажу державі хліба, молока, м'яса і яєць. Майже в 3,5 раза збільшилися відрахування у неподільні фонди; прибутки колгоспу зросли з 619,6 тис. крб. у 1966 році до 979,7 тис. крб. 1970 року. Оплата праці колгоспників порівняно з 1966 роком зросла на 40,5 проц. У 1970 році середньорічний заробіток одного працюючого становив 1172 карбованці.
За досягнуті успіхи у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 384 трудівники Доманівки нагороджені ювілейною медаллю. 26 передовиків колгоспу ім. Котовського удостоєно орденів і медалей СРСР.
Серед них тракторист І. І. Ощип, що виробив 1430 га м'якої оранки на умовний трактор; свинарка Л. П. Гусарова, яка одержала 26 поросят від кожної свиноматки; І. В. Шпаченко - завідуючий свинофермою, що добився щорічного приплоду 4200 поросят; доярки Я. Й. Шевчик, О. Д. Яблоненко, які надоювали по 2500-2600 кг молока від кожної фуражної корови. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні голова колгоспу О. А. Бєлінський за успіхи у розвитку тваринництва та трактористка (потім шофер) В. Т. Кандиболоцька за багаторічну і сумлінну працю.
В колгоспі проводиться велике будівництво. За останні роки тут споруджено 11 корівників, 8 телятників, 5 свинарників, 2 пташники, 2 кормоцехи, 2 зерносховища, теплицю, холодильник на 500 тонн продукції, типові літні табори для худоби, на ценїральній садибі - контору, клуб, їдальню, готель, крамницю, гараж, майстерню. На всіх польових тракторних станах поставлено типові будинки для механізаторів, на фермах обладнано червоні кутки для тваринників.
Зусилля колгоспників на виконання рішень партії та уряду, на боротьбу за дальший розвиток колгоспного виробництва організовує і спрямовує первинна партійна організація, що об'єднує 60 комуністів. В тракторних бригадах і на тваринницьких фермах створені партійні групи. Активну допомогу партійній організації подають 76 комсомольців. Разом з комуністами вони приділяють велику увагу трудовому, інтернаціональному і військово-патріотичному вихованню молоді. Всього у Доманівці 27 первинних партійних організацій, в яких на обліку 403 комуністи, 18 комсомольських і 35 профспілкових організацій. Під їх керівництвом за роки восьмої п'ятирічки колективи «Міжколгоспбуду», комбінатів будівельних матеріалів, побутового обслуговування разом з іншими промисловими підприємствами випустили надпланової продукції на суму близько 1 млн. крб. Маслосир- завод щороку випускає 450 тонн продукції. Успішно працює цегельний завод, який виробляє 2 млн. штук цегли на рік.
Трудящі Доманівки ділом відповідають на рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України. Робітники місцевої промисловості і трудівники колгоспних ланів зобов'язалися дев'яту п'ятирічку виконати достроково. Понад 70 процентів робітників і колгоспників взяли особисті зобов'язання «П'ятирічку - за чотири роки».
Змінився зовнішній вигляд селища (з 1957 року Доманівка стала селищем міського типу). До 1953 року тут було лише 8 вулиць, тепер їх 35. Споруджено 32 багатоповерхові будинки та 527 поставлено індивідуальними забудовниками, квартири трудящих газифікуються. Став до ладу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}водопровід, прокладено понад 100 тис. кв. метрів тротуару. За останні 10 років збудовано універмаг, готель на 100 місць, З продуктові і 2 промтоварні магазини, їдальню, дитячий комбінат, хлібозавод, будинок культури на 400 місць, поліклініку, аптеку, будинок зв'язку, автобусну станцію (між Доманівкою і містами Миколаєвом, Вознесенськом, Первомайськом
та центрами сільських Рад курсують автобуси; з обласним центром - повітряне сполучення). Рік у рік зростає мережа торговельних підприємств, купівельна спроможність доманівців.
Великі зміни порівняно з дореволюційним часом відбулися в розвитку охорони здоров'я. Працює лікарня на 180 ліжок, 114 медичних працівників мають вищу і середню спеціальну освіту.
В трьох нових двоповерхових корпусах середньої школи навчається понад тисячу дітей. У вечірній і заочній школах близько 350 молодих робітників і колгосп
ників здобувають середню освіту без відриву від виробництва. Навчально-виховну роботу ведуть 105 вчителів, 75 випускників школи працюють механізаторами, шоферами, доярками в своєму колгоспі. З 1965 року в Доманівці відкрито музичну школу.
У 6 бібліотеках понад 54 тис. книжок. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності. Завжди людно в кінозалі, де демонструються кінофільми. У 460 будинках колгоспників, робітників і службовців світяться голубі екрани телевізорів. Радіоприймачі, магнітофони, радіоли стали звичною річчю в хатах трудящих. По селищній Раді на кожну тисячу чоловік населення передплачується 1776 примірників газет і журналів. Дев'ятитисячним тиражем видається районна газета «Трибуна хлібороба», яка виходить з 1932 року.
В селищі урочисто відзначаються реєстрація шлюбів та новонароджених, проводи до Радянської Армії, влаштовуються цікаві зустрічі молоді з старими комуністами, ветеранами праці, проводяться усні журнали, читацькі конференції.
Традиційними стали свята людей однієї професії. Ось як, наприклад, проводиться свято механізаторів. Як правило, воно відбувається в червні. В цей день зранку до лісопарку поспішають святково одягнені комбайнери і трактористи, всі жителі селища, молодь. Звідусіль чути музику, співи. Під час урочистої частини підбиваються підсумки соціалістичного змагання механізаторів на весняній сівбі і догляді за посівами просапних культур, вшановуються кращі трудівники. Тут же механізатори схвалюють соціалістичні зобов'язання щодо успішного проведення жнив та виконання інших сільськогосподарських робіт. Перед учасниками свята з концертом виступають запрошені професіональні колективи митців, самодіяльні артисти. До вечора в лісопарку лунають пісні, влаштовуються масові ігри, танці, конкурси, спортивні змагання.
У зв'язку з підготовкою до XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України в колгоспі, на промислових підприємствах, в установах пожвавилась масово-політична робота. Партійні, комсомольські організації, члени товариства «Знання» провели цикл лекцій «Країна Леніна готується до партійних з'їздів», кінолекторій «Від з'їзду до з'їзду».
В житті селища велику роль відіграє селищна Рада, в складі якої 77 депутатів, серед них 31 жінка. Депутати беруть активну участь у роботі 6 постійних комісій. Добре працює комісія охорони громадського порядку та соціалістичної законності. Вона контролює дотримання колгоспом ім. Котовського Статуту сільськогосподарської артілі, організовує консультації на виробництвах та в установах про порядок прийому та звільнення працівників з роботи, подає необхідну допомогу товариським судам, народній дружині, постам «Комсомольського прожектора».
Нині зусилля трудящих Доманівки зосереджені на виконанні планів дев'ятої п'ятирічки, спрямованих на побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
Доманівка - центр району, площа якого 1,5 тис. кв. км, населення - 39,1 тис. чоловік. В районі селищна і 12 сільських Рад, яким підпорядковані 82 населені пункти. 12 колгоспів та 8 радгоспів обробляють 107 тис. га орної землі, 2,7 тис. га садів і виноградників. На території району - 7 промислових підприємств, 3 будівельні організації, 4 лікарні, 4 пологових будинки, 35 фельдшерсько-акушерських пунктів, 46 шкіл, Маринівське училище механізації сільського господарства, 68 бібліотек, 70 будинків культури і клубів.
Поблизу села виявлено поховання доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та кургани скіфських часів.
Доманівка виникла на початку XIX ст. на місці невеликого хутора молдаванина Худобашева. Після визволення південної частини України від турецького гніту тут одержали землі поміщики Доманівські (звідси й назва селища). Щедро роздаючи ці землі, царський уряд водночас зобов'язував поміщиків вивозити сюди своїх кріпаків по ревізькій душі на 30 десятин землі. Доманівські привезли з Польщі кріпаків свого маєтку. Поступово, до 1805 року, вони прибрали до рук кріпаків- утікачів з Центральної Росії і України, які селилися в цій місцевості. Сюди було переселено і кілька сімей державних селян з Полтавської губернії. Населення поповнювалося також збіднілими дворянами, чиновниками та міщанами. Спочатку
новим жителям надавалися всілякі пільги: дозволялось добувати камінь для своїх потреб, випасати худобу на відведених ділянках, 1803 року оголошено звільнення на 10 років від сплати податків і наборів у рекрути.
На початку XIX ст. Доманівка входила до Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Населення її займалося землеробством, скотарством, чумакуванням. Розвивалися ремесла; теслярське, ковальське, кравецьке. Сільські ремісники не тільки обслуговували односельців, а й частково виконували роботу на продаж. Щотижня відбувалися тут базари, на яких торгували хлібом, худобою, птицею, городиною, ремісничими виробами.
Близько 150 жителів Доманівки на початку XIX ст. були кріпаками. Посилення поміщицької експлуатації дедалі більше призводило до зубожіння селян. Якщо спочатку вони працювали на пана два дні, то згодом - три дні на тиждень, а в гарячу пору жнив - 4-5, а то й 6 днів. Поміщики часто продавали кріпаків разом з землею, здавали землю з кріпаками в оренду або посесію іншим особам. Так, у 40-х роках XIX ст.власник села віддав у посесійне утримання на 25 років єврейським поселенцям 400 десятин землі по 1 крб. за десятину. 1851 року здано в оренду на 2 роки 4 місяці поміщикові Островському 2464 десятини землі разом з 60 кріпаками та їх сім'ями за 1 тис. крб. сріблом на рік.
Внаслідок реформи 1861 року 2250 десятин землі залишилося за поміщиком. Вигони, випаси, водопої - все це, як і раніше, також належало йому. Селянам виділили малородючі землі, за які вони виплачували щороку по 80 коп. з десятини. Після оголошення маніфесту 19 лютого 1861 року в селі поширювалися чутки, що справжній маніфест прихований панами. Жителі села відмовлялися виконувати повинності, працювати на пана, підписувати уставні грамоти. Поміщики скаржилися, що селяни пізно виходять на роботу, самовільно залишають її. Влітку 1861 року херсонський губернатор доповідав новоросійському і бессарабському генерал-губернатору, що мешканці Головлівської волості, куди входила і Доманівка, «...відмовились від урочних робіт на користь поміщиків. На втихомирення були надіслані солдати Житомирського полку».
На початку 80-х років XIX ст. 80 проц. господарств Доманівки мали пересічно по 5,5 десятини землі. Селянам доводилося орендувати її у поміщиків, ходити на заробітки до сусідніх економій. З розвитком капіталістичних відносин поглиблювалося класове розшарування на селі. У 1886 році з 42 селянських господарств Доманівки 7 - не мали землі, 3 - мали до 1 десятини, 26 господарств - від 4 до 6 десятин, 5 господарств - від 6 до 11 десятин, одне господарство - 15 десятин. В 46 проц. дворів Доманівки не було робочої худоби, у 42 - налічувалося всього 52 робочих коней, 33 вівці,
30 свиней. Один плуг і борона припадали на два, а гарба - на чотири господарства. Не маючи худоби, насіння, сільськогосподарського реманенту, селяни неспроможні були вести своє господарство. За безцінь віддаючи в оренду сільським багатіям свої наділи, близько 25 проц. бідняків на початку XX ст. наймитували в них та в поміщиків. За 25 км на південь від Доманівки, в селі Мостовому, був великий ринок найму сільськогосподарських {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}робітників. Щороку через село туди йшли найматися сотні людей з різних губерній Росії та України. До них приєднувалися і доманівські бідняки.
Заробітки робітників в економіях рік у рік зменшувались. У 1895 році за збирання хліба вручну чоловікові платили 13 крб. 69 коп. на місяць, жінці - 8 крб.
84 коп., підліткові - 5 крб. 22 коп. Оскільки робоча сила була дешевою, багато хазяїв, навіть маючи машини, віддавали перевагу ручній праці косарів, в'язальниць і молотників. Низька культура землеробства, посухи, суховії призводили до частих неврожаїв. Протягом 1887-1905 рр. в середньому збирали по 34,7 пуди зернових з десятини, а в 1905 році озимої пшениці - лише 26 пудів з десятини.
Убожіли й інші верстви населення Доманівки. На початку 90-х років з 114 сімей міщан і дрібних торговців - 55 не мали власних будинків і мешкали в найманих хатах, 60 осіб, щоб поліпшити своє становище, займалися різними ремеслами: теслярством, ковальством, шили одяг, взуття тощо.
1896 року в Доманівці налічувалось 208 дворів з населенням 1489 чоловік. Соціальна диференціація населення, посилення експлуатації, політичне безправ'я бідних селян і міщан спричиняли дальше загострення класових суперечностей. Протягом 1905-1906 рр. поліція не раз знаходила у жителів Доманівки соціал-демократичні листівки, які доставлялися з Одеси. У 1906 році за переховування нелегальної літератури і листів було заарештовано земського лікаря доманівської дільниці Бергера і акушерку Сустайкіну.
Особливо посилилось класове розшарування селянства на початку XX ст. За 10 років (1906-1916) на хутори виділилися 48 заможних господарств. Куркулі скуповували за малу ціну землю у бідноти, наживалися на експлуатації дешевої робочої сили. Внаслідок столипінської аграрної реформи навколо Доманівки виросли хутори Баришівка, Забари, Зелінгера, Казаринське, Майорське, Олійникове, Чорталка та інші.
1889 року 36 проц. сімей містечка жили в землянках. Медичної допомоги вони майже не одержували, бо в усьому повіті було лише 2 лікарні. Доманівка входила до складу лікарської дільниці, яка обслуговувала територію з населенням 43 тис. чоловік. Найближчий фельдшерський пункт знаходився за 22 версти, в селі Маринівці. Тільки на початку XX ст. у Доманівці відкрито медпункт, на утримання якого відпускалися мізерні кошти. В холодному будинку містився кабінет лікаря, аптека та невеличка кімната, де хворі чекали прийому.
У 1886 році майже 85 проц. жителів Доманівки не знали грамоти. Особливо багато неписьменних було серед жінок. Із 430 жінок села 11 ледве вміли читати й писати. А письменних чоловіків було 26 проц. 1890 року у Доманівці відкрилася земська школа. Її відвідували переважно діти заможних родин, причому дівчаток ходило вп'ятеро менше, ніж хлопчиків. Через 8 років в тісній, темній і холодній школі навчалося 70 дітей.
Під час першої світової імперіалістичної війни майже все доросле чоловіче населення було мобілізоване на фронт. 1916 року кількість населення в містечку зменшилася на 400 чоловік. Більшість господарств залишилась без чоловіків, і весь тягар праці ліг на плечі жінок, старих та підлітків. З початку війни дуже підскочили ціни на промислові товари, сільськогосподарські продукти. Уже в 1915 році майже вдвічі подорожчав гас, на 70-80 проц.- сіль, на 20-30 проц.- борошно, крупа, цукор, чай, солона риба.
Бідняки Доманівки радо зустріли звістку про повалення царизму. Революційно настроєні солдати, що поверталися додому з фронтів, очолювали боротьбу селян проти поміщиків та куркулів. Всюди проходили мітинги і демонстрації. На одному з них, що відбувся в Доманівці 25 березня 1917 року, виступали представники селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів. Учасники мітингу вітали робітників, солдатів і матросів армії та флоту, зокрема Петрограда, які скинули самодержавство.
Влітку 1917 року невдоволені політикою Тимчасового уряду трудящі селяни Доманівки та навколишніх сіл вимагали передачі в оренду поміщицьких
земель. Землевласники Кантакузени, які мали 7 тис. десятин землі, поміщики Шишкін та Олійник, що володіли майже 5 тис. десятин землі, намагаючись зберегти свої маєтки, погрожували селянам шибеницею. Тоді загін революційних солдатів з Одеси, який перебував в той час у Доманівці, заарештував панів Кантакузенів і відправив їх до Єлисаветграда. Протягом літа і осені 1917 року в Доманівці та{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
сусідніх селах не припинялися сільські сходки і мітинги, на яких солдати-фронто- вики Г. Федоров, І. Ткаченко, Д. Савицький роз'яснювали більшовицьку аграрну програму. Разом з робітниками, що приїжджали з Одеси, вони закликали негайно приступити до конфіскації поміщицьких земель, викривали есеро-меншовицьких агітаторів, які умовляли селян чекати скликання Установчих зборів.
У боротьбі селян Доманівки проти поміщиків і куркульства наступив крутий поворот після того, як сюди дійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В листопаді-грудні 1917 року у поміщиків Шишкіна і Олійника було відібрано землю, худобу та реманент. На багатолюдних зборах і мітингах трудящі села схвалювали рішення І Всеукраїнського з'їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою. В січні 1918 року в селі обрано Раду селянських депутатів під головуванням активного селянина-бідняка І. П. Ковальова. Рада приступила до розподілу поміщицької землі, сільськогосподарського реманенту, худоби між селянами, організувала охорону економії, що стала народною власністю.
Та недовго довелося господарювати селянам на своїй землі. В березні 1918 року Доманівку окупували австро-німецькі війська. У селян відібрали землю і повернули її поміщикам. Кайзерівські солдати і гайдамаки грабували населення. Восени 1918 року багато жителів Доманівки вступило до організованого І. М. Даровенком (з сусіднього села Лідіївки) партизанського загону. Але після невдалої спроби захопити зброю у колоністів загін зазнав поразки. Незабаром І. М. Даровенко знову сформував у Доманівці загін у складі 150 чоловік (понад 20 з них і зараз проживають у селищі). Загін відразу виступив на боротьбу з окупантами та гетьманцями. В грудні 1918 року на станції Жеребкове відбувся бій, під час якого партизани розгромили війська петлюрівського отамана Янева, захопивши трофеї: бронеавтомобіль, 2 гармати, багато патронів, значні продовольчі запаси тощо. В лютому 1919 року загін І. М. Даровенка ввійшов до складу Ананьївського партизанського полку. На початку 1919 року частина жителів села, в т. ч. К. І. Переута, М. С. Павленко та інші, пішла до загону Т. М. Гуляницького, що діяв у Головлівській волості. У березні 1919 року партизани боролись проти англо-французьких
інтервентів та військ буржуазно-націоналістичної Директорії. Ще до приходу радянських військ партизани вигнали петлюрівців з багатьох сіл Головлівської волості, в т. ч. і з Доманівки. Головою створеного у волості у лютому ревкому став матрос-чорноморець більшовик О. X. Кирток1 (з села Маринівки). У березні
1919 року жителі села радісно зустрічали бійців червоноармійської бригади під командуванням П. С. Ткаченка. Багато мешканців села пішло до цієї бригади. Партизанський загін Т. М. Гуляницького в цей час також поповнився багатьма робітниками і селянами, жителями Доманівки, а в червні він, як окрема частина особливого призначення, влився в регулярну 45-у дивізію під командуванням Й. Е. Якіра і уславився на фронтах громадянської війни.
Революційний комітет села почав ліквідовувати тяжкі наслідки австро-німецької окупації і петлюрійщини. Йому допомагав створений на початку липня 1919 року комітет бідноти. Спираючись на бідноту, ревком приступив до розподілу поміщицької землі між селянами, реквізував у куркулів надлишки хліба і роздавав біднякам та сім'ям червоноармійців, забезпечував партизанів продуктами, одягом і кіньми, проводив мобілізацію до Червоної Армії.
Здійсненню соціалістичних перетворень на селі чинили запеклий опір куркулі. В липні 1919 року в селі Костянтинівці вони підняли повстання проти Радянської влади, яке перекинулось потім і на Доманівку. Скориставшись з того, що загін Т. М. Гуляницького придушував куркульський заколот на залізничній лінії Роздільна-Голта, оскаженілі бандити вдерлися вночі до будинку голови ревкому. Матір і сестру О. X.
Киртока вони забили до смерті прикладами, а його самого заарештували і відвезли в село Богданівну, де після звірячих катувань розстріляли.
Наприкінці серпня 1919 року до Доманівки наблизились денікінці. В цьому районі бої з ними вели 520-й і 522-й полки 58-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. За наказом начдива І. Ф. Федька 26 серпня 1919 року полки, в складі яких воювало і багато доманівців, згрупувавши свої сили в селах Покровському і Доманівці, вирушили за маршрутом Голта-Мигія, взявши участь у легендарному Південному поході. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В роки громадянської війни багато доманівців зі зброєю в руках відстоювали соціалістичні завоювання. В партизанських загонах билися з ворогами брати А. В., І. В. та М. В. Піщані, Ф. Г. Подолян, М. І. Мигеть, Д. М. Полонський, М. Гармаш, С. Ф. Петренко, ї. О. Ходунов та інші. О. В. Юрченко командував 2-м Вознесенським полком5, з весни до серпня 1919 року громив петлюрівців на Одещині, у 1919-1920 рр. боровся з бандами Григор'єва, Махна, Тютюнника, З роки був членом Вознесенської повітової ЧК і командував караульним батальйоном особливого призначення. Ще й тепер він бере участь у громадсько-політичному житті. На честь 50-річчя Радянської влади за заслуги перед Батьківщиною його нагороджено орденом Червоного Прапора.
4 лютого 1920 року Доманівка була визволена від денікінців 401-м полком 134-ї стрілецької бригади 45-ї дивізії Червоної Армії. Створений тоді ж у селі ревком очолив І. П. Ковальов, що був у 1919 році головою комбіду. Члени ревкому, бідняцько-середняцький актив проводили землевпорядні роботи, подавали матеріальну допомогу бідняцьким господарствам, вели боротьбу з куркульськими бандами тощо. У квітні 1920 року в селі обрано Раду на чолі з І. П. Ковальовим. Важливе значення для зміцнення Радянської влади мало створення в червні
1920 року комітету незаможних селян, що об'єднував 78 чоловік. Головою його
незаможники обрали бідняка М. Ф. Стоянова. КНС разом з сільською Радою втілював у життя радянські закони про землю, розподіляв шіж біднотою поміщицьку і надлишки куркульської землі, збирав кошти для допомоги голодуючим. 12 активних членів КНС, у т. ч. В. Сікорський, Н. Козлов, О. Ясинський та інші, брали діяльну участь у роботі сільської Ради. Члени сільради і КНС допомагали вчителям обробляти шкільні земельні ділянки, збирати врожай з них, який використовувався для безплатного харчування дітей.
Керівну і організуючу роль у політичному та господарському житті села відігравала партійна організація, створена 1921 року у складі 4 комуністів. Очолив її Н. Л. Карпенко. Поряд з комуністами в авангарді боротьби за відбудову зруйнованого війною господарства йшли комсомольці. їх організація об'єднувала тоді 7 чоловік. Комуністи і комсомольці, КНС і сільська Рада, весь бідняцько-середняцький актив багато зусиль докладали, щоб здійснити широке кооперування населення. У 1923-1924 рр. 68 господарств Доманівки об'єдналися в перші товариства спільного обробітку землі: «Радянський селянин», «Червона зірка», «Заповіти Леніна». Земельна площа цих господарств становила 700 десятин, з них 40 було виділено для показових полів. 1928 року організувався четвертий ТСОЗ - «10-й Жовтень». Поступово у цих об'єднаннях селяни вчилися господарювати по-новому.
Радянська влада дбала про охорону здоров'я, піднесення добробуту та культури населення. З 1924 року в селі працювали лікарня на 10 ліжок та аптека. Медичний персонал, крім лікування хворих, проводив значну профілактичну роботу, турбувався про поліпшення санітарного стану села.
Ще з 1920 року в Доманівці діяла початкова школа, яка стала через 7 років семирічною. В ній навчалося 275 дітей, доросле населення опановувало грамоту в двох школах лікнепу. 1922 року за участю вчителів було обладнано волосний клуб з бібліотекою, природничо-історичним музеєм і лекційним залом. Пізніше в селі відкрився райсельбуд, тут працювали політичний, сільськогосподарський, драматичний та інші гуртки; в ньому розміщувалася і бібліотека, яка мала понад 1 тис. примірників книжок та одержувала 20 назв газет і журналів. Всіляко допомагали вчителям в організації культосвітньої роботи доманівські комсомольці. Вони влаштовували концерти, диспути, створювали гуртки лікнепу. Багато
питань, пов'язаних з розвитком культури, вирішував КНС. Він допомагав у ліквідації неписьменності, посилав здібну молодь навчатися до вузів.
Керуючись рішеннями XV з'їзду ВКП(б), партійна організація очолила проведення колективізації сільського господарства. У 1929-1930 рр. на території, підпорядкованій сільській Раді, утворилось 12 колективних господарств: «Червоний борець», «За владу Рад», «Червона зірка», {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} «Радянський селянин» та інші. З 1930 року почала діяти Доманівська МТС. Райком партії та райвиконком (у 1926 році Доманівка стала районним центром) приділяли велику увагу організаційно-господарському зміцненню перших колгоспів. Наприкінці 1930 року в них було створено первинні партійні осередки. Пленум райкому ухвалив заходи щодо дальшого зміцнення колгоспів і проведення суцільної колективізації. В березні 1931 року в Доманівці було охоплено колективізацією 80 проц., а в травні - 85 проц. господарств. Міцніли колгоспи, розвивалось їх господарство. Зростала і політична свідомість селянства. У виборах до місцевої Ради в 1931 році взяло участь 80,5 проц. виборців. Серед обраних депутатів - 76 проц. колгоспників.
У ході колективізації багато допомагали партійним організаціям жінки-активістки. Учасниці районної жіночої конференції (а їх було 250) зобов'язалися залучити до колгоспу по два індивідуальних господарства і закликали всіх жінок-колгоспниць наслідувати їх приклад. Конференція також обговорила питання про організацію в колгоспах дитячих ясел і майданчиків та відкриття в селі дитячої консультації.
В 1932 році на полях уже працювало 27 тракторів, 4 автомашини. Силами МТС оброблялося близько 39 тис. га землі, у т. ч. 11,5 тис. га в Доманівці. Створений 1933 року політвідділ при МТС допомагав колгоспам в організації соціалістичного змагання за вирощування високих врожаїв, підвищення продуктивності тваринництва. Комуністи виховували у трудящих нове, комуністичне ставлення до праці, почуття відповідальності за доручену справу. В колгоспах і МТС з'явились перші ударники соціалістичної праці. В липні 1935 року комбайнер Доманівської МТС А. Шендрик, тракторист Маташнюк та штурвальний Про- копчук на жнивах досягли рекордного на той час виробітку - зібрали понад 25 га зернових за день. Вони посіли перше місце в обласному змаганні комбайнерів і трактористів. Своєю працею уславилась тракторна бригада, очолювана комсомольцем П. С. Копійкою, який разом з Ф. Штиликом та С. Кожухарем на весняно-польових роботах 1936 року виорювали за зміну понад 8 га замість 5,58 га. На районній нараді бригадирів МТС і передових механізаторів в листопаді 1936 року, що підбивала підсумки сільськогосподарського року, П. С. Копійці було вручено Грамоту ЦВК СРСР4, а наступного року його нагороджено орденом «Знак Пошани».
Протягом 1929-1937 рр. МТС і колгоспи Доманівки одержали 42 трактори, 35 плугів, 5 автомашин, 20 комбайнів «Комунар». До 1938 року тракторний парк МТС налічував 77 машин різних марок. Це дало змогу механізувати основні сільськогосподарські роботи, ширше застосовувати передові методи агротехніки. В колгоспах на науковій основі розгорнули роботу хати-лабораторії. Перед війною у Доманівці було 5 артілей. З підприємств місцевої промисловості тут ще у 1932 році побудували маслозавод, олійницю, млин, цех безалкогольних напоїв. Заможно стало жити населення.
Підвищився добробут доманівців. 1938 року колгоспники одержали на трудодень по 5-8 кг зерна і по 2 крб. 40 коп. грішми. Значно зросла їх купівельна спроможність. Помітних успіхів було досягнуто у розвитку народної освіти, охорони здоров'я трудящих. До 1940 року в селі ліквідовано неписьменність, здійснено загальне обов'язкове семирічне навчання. Напередодні Великої Вітчизняної війни в середній школі навчалося вже 739 учнів. В школі працювали 26 вчителів з вищою і 62 з середньою спеціальною освітою. Учні, молоді робітники і колгоспники охоче вступали до тсоавіахімівських гуртків, фізкультурних секцій. У 1935 році в селі відкрито аероклуб, де 30 юнаків навчались льотної справи, а також школу планеристів. З 1936 року в Доманівці вже діяла стаціонарна кіноустановка,
кінопересувки. Комсомольці й молодь брали активну участь у хоровому, драматичному, музичному гуртках. Культармійці використовували різні форми роботи, проводили тематичні і літературні вечори, диспути. Зростав
потяг населення до книг. 1939 року доманівська бібліотека мала 12 тис. книжок.
Коли німецько-фашистські загарбники напали на нашу Батьківщину, понад 200 доманівців пішло до лав Червоної Армії. Всі жителі села самовіддано трудилися на будівництві оборонних об'єктів і на колгоспних полях.
5 серпня 1941 року Доманівку окупували німецько-румунські загарбники. Тут розмістилась військово-польова комендатура. На території села, в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспних стайнях, фашисти створили табір смерті, де закатували і розстріляли близько 20 тис. радянських людей2 з Доманівського району, Одеси й Молдавії. В листопаді 1942 року в Доманівці почала діяти підпільна організація на чолі з комуністом М. І. Діордієвим і комсомольцем Є. І. Денисенком. Підпільники встановили зв'язок з Богданівською підпільною організацією, якою керував старший лейтенант А. Т. Мазепа. На початку 1943 року він провів нараду представників Доманівської, Акмечетської, Богданівської та інших підпільних груп, на якій був створений Доманівський підпільний райком партії. М. І. Діордієв та Є. І. Денисенко увійшли до складу райкому.
Доманівські підпільники розповсюджували серед населення зведення Рад- інформбюро, антифашистські листівки, організовували саботаж заходів окупаційних властей, проводили диверсії. Так, наприклад, на заклик підпільників населення перешкоджало окупантам вивозити до Німеччини хліб, сільськогосподарські машини. В Доманівській МТС було розібрано і заховано 4 трактори, які фашисти хотіли вивезти. В радгоспах ім. Енгельса та ім. Фрунзе, в колгоспі ім. Чапаєва патріоти знищили 470 голів свиней, щоб вони не дістались ворогові. Підпільники вели агітаційну роботу в таборах радянських військовополонених, допомагали їм тікати звідти, переховували їх. Готуючись до збройної боротьби з гітлерівцями, патріоти добували зброю та боєприпаси. В середині 1943 року Доманівська районна підпільна організація налічувала понад 80 чоловік. Вона налагодила зв'язки з народними месниками Кривоозерського, Великоврадіївського, Савранського і Первомайського районів. З допомогою Акмечетської групи підпільний райком партії встановив зв'язок з Одеським підпільним обкомом КП(б)У, від якого одержував агітаційні матеріали і розповсюджував їх серед населення.
10 грудня керівники Доманівської організації були заарештовані, а на початку січня 1944 року М. І. Діордієва, Є. І. Денисенка, Л. Л. Миронова розстріляла румунська жандармерія в селі Кримці Первомайського району. Посмертно учасники доманівського підпілля Є. І. Денисенко, М. І. Діордієв, Д. Л. Відмійчук, Л. Л. Миронов нагороджені медаллю «За відвагу», медалі «За бойові заслуги» удостоєні Ф. С. Піщаний, І. Т. Гайдукевич і М. С. Назаренко.
28 березня 1944 року Червона Армія вигнала з Доманівки окупантів. В боях за визволення села відзначилися частини 228-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник І. І. Єсін. На братській могилі радянських солдатів, які загинули в боях за село, встановлено пам'ятник. На ознаменування 20-річчя з дня перемоги над фашистською Німеччиною тут відкрито також дві меморіальні дошки з прізвищами воїнів-земляків, які віддали життя за рідну Батьківщину. За ратні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 811 жителів се'ла нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Одна з вулиць Доманівки носить ім'я гвардії капітана І. М. Лихого, колишнього працівника редакції районної газети
«Ударник степу». Батальйон під його командуванням не раз відзначався в боях. Він першим перерізав комунікації ворога в районі Мелітополя і не дав можливості фашистським військам відступати. За успішні бойові операції І. М. Лихий був нагороджений орденом Червоної Зірки та двома орденами Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня. 4 листопада 1943 року в бою за м. Сімферополь ворог контратакував батальйон Лихого значно переважаючими силами. У найнапруженіші хвилини бою капітан підняв своїх бійців в атаку. Фашисти відступили з великими для них втратами. За героїзм і мужність, проявлені в цьому бою, І. М. Лихому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Відразу після визволення Доманівки були відновлені територіальна і три первинні партійні організації, які об'єднували 17 комуністів, сільська Рада. Коли в село почали прибувати поранені радянські бійці, комсомольці
створили 6 комсомольсько-молодіжних бригад, що обслуговували поранених.
Трудівникам села треба було докласти великих зусиль, щоб відбудувати зруйноване і пограбоване господарство. Фашисти-висадили в повітря електростанцію, млин, школу, два корпуси районної лікарні; спалили ветеринарну лікарню, знищили велику кількість сільськогосподарської {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}техніки і реманенту. Територіальна партійна організація Доманівки і сільська Рада мобілізували всіх жителів села на ліквідацію наслідків окупації. Ще йшла війна, майже не було дорослого чоловічого населення, і основний тягар відбудови ліг на плечі жінок і літніх людей. Незважаючи на великі труднощі воєнного часу, колгоспники вже 1944 року засіяли 98 проц. довоєнної площі, вони своєчасно зібрали врожай, обмолотили хліб, засіяли озимі під урожай 1945 року. До кінця 1944 року значно поповнились худобою тваринницькі ферми колгоспів. Механізатори Доманівської МТС відшукали трактори, вузли і деталі до них, сховані патріотами від фашистів під час окупації; було складено 12 тракторів. Держава також допомогла колгоспам технікою. Влітку 1946 року в Доманівській МТС уже працювало 45 колісних і гусеничних тракторів, 10 зернокомбайнів.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися з фронту демобілізовані воїни, приїхали близько 300 переселенців із західних областей України, які активно включились в колгоспне виробництво. Багато сил і енергії віддавали справі відродження господарства колгоспники Є. І. Кучеренко, В. Л. Шуткіна, Л. К. Драгін та інші, які щоденно виконували норми на 120-130 проц. Вони нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 рр.». У 1947 році в селі почали діяти млин і олійниця, райпромкомбінат, який виготовляв взуття, гончарні вироби, вапно. Вперше після війни дала струм електростанція, відкрилась промислова артіль.
Між колгоспами, рільничими бригадами, тваринницькими фермами і механізаторами широко розгорнулося соцзмагання за дострокове виконання завдань четвертої п'ятирічки, за підвищення врожайності всіх культур, дальший розвиток тваринництва. В МТС уже працювали 90 тракторів, 50 комбайнів, 57 вантажних автомашин. Було організовано виробниче навчання спеціалістів. У 1950 році комбайнер МТС А. Т. Зоткін за 25 робочих днів намолотив 8 тис. цнт кондиційного зерна, за що йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Через рік за таку ж кількість робочих днів комбайнер Л. М. Радько намолотив 7504 цнт зерна і був удостоєний ордена Леніна.
У 1950-1953 рр. проведено об'єднання п'яти невеликих доманівських колгоспів у сільськогосподарську артіль ім. Котовського, за якою закріплено 9912 га землі, з них 7600 га орної. Поліпшувалась організація праці, зміцнювалася трудова
дисципліна в бригадах, ланках, на тваринницьких фермах. Вже 1954 року позначились наслідки господарювання в умовах об'єднаного колгоспу. На ферми поставили кращих людей, запровадили чіткий розпорядок дня. Побудували артезіанський колодязь, два нові корівники, придбали машини для переробки кормів. Запровадили влітку табірне утримання худоби з використанням зеленого конвейєра. Внаслідок цього 1955 року надій молока на кожну фуражну корову зріс на 687 кг порівняно з попереднім роком. Доярки М. І. Усатенко, Т. А. Черняк, К. І. Поліщук надоювали по 2800- 3200 кг молока.
Трудящі Доманівки успішно виконали завдання семирічного плану. Поголів'я великої рогатої худоби, наприклад, зросло майже на 2 тис. голів, в 2-3 рази збільшилась кількість свиней і птиці. Особливо успішним для артілі був останній рік семирічки. Партійна організація, правління колгоспу і всі трудівники артілі наполегливо трудилися на всіх ділянках виробництва,
перетворюючи в життя історичні рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. 1965 року колгосп виконав план продажу державі хліба на 119 проц., молока на 131 проц., яєць - на 160 процентів.
Багато уваги приділяється в колгоспі підвищенню культури землеробства. Парторганізація, правління артілі разом з спеціалістами переглянули структуру посівних площ, замінивши маловрожайні культури більш врожайними. Склад культур і площу під ними визначено залежно від потреб господарства.
В колгоспі були створені 6 шкіл передового досвіду: 4 школи вирощування високих врожаїв зернових культур і 2 - піднесення продуктивності тваринництва.
Колгосп мав потужну техніку: 52 трактори, 37 комбайнів різного призначення; 29 вантажних автомашин та багато інших {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сільськогосподарських машин. Тут працювало 73 електромотори. Все це дало можливість механізувати трудомісткі роботи в рільництві і тваринництві: оранку, обробіток і збирання зернових та технічних культур, подачу води на ферми, очищення приміщень від гною, доїння, приготування кормів тошо. Роль механізаторів у колгоспному виробництві невпинно зростає, їх понад 170 чоловік. Працюють курси трактористів. У колгоспі є своя майстерня, де одночасно можна ремонтувати 7-8 тракторів.
Уже в 1966 році хлібороби колгоспу ім. Котовського зібрали пересічно по 24,2 цнт зернових з га, продали державі хліба на 4 тис. цнт більше, ніж передбачалося планом. Тваринники виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 47,7 цнт м'яса, по 232 цнт молока, одержали на 100 га зернових по 11,3 тис. штук яєць. Всі бригади, ферми і дільниці перейшли на госпрозрахунок. Восьму п'ятирічку господарство виконало достроково, у третьому кварталі 1970 року. За ці роки урожайність зернових культур зросла на 4,5 цнт і становила 21 цнт з га. На 115-145 проц. виконано план продажу державі хліба, молока, м'яса і яєць. Майже в 3,5 раза збільшилися відрахування у неподільні фонди; прибутки колгоспу зросли з 619,6 тис. крб. у 1966 році до 979,7 тис. крб. 1970 року. Оплата праці колгоспників порівняно з 1966 роком зросла на 40,5 проц. У 1970 році середньорічний заробіток одного працюючого становив 1172 карбованці.
За досягнуті успіхи у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 384 трудівники Доманівки нагороджені ювілейною медаллю. 26 передовиків колгоспу ім. Котовського удостоєно орденів і медалей СРСР.
Серед них тракторист І. І. Ощип, що виробив 1430 га м'якої оранки на умовний трактор; свинарка Л. П. Гусарова, яка одержала 26 поросят від кожної свиноматки; І. В. Шпаченко - завідуючий свинофермою, що добився щорічного приплоду 4200 поросят; доярки Я. Й. Шевчик, О. Д. Яблоненко, які надоювали по 2500-2600 кг молока від кожної фуражної корови. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні голова колгоспу О. А. Бєлінський за успіхи у розвитку тваринництва та трактористка (потім шофер) В. Т. Кандиболоцька за багаторічну і сумлінну працю.
В колгоспі проводиться велике будівництво. За останні роки тут споруджено 11 корівників, 8 телятників, 5 свинарників, 2 пташники, 2 кормоцехи, 2 зерносховища, теплицю, холодильник на 500 тонн продукції, типові літні табори для худоби, на ценїральній садибі - контору, клуб, їдальню, готель, крамницю, гараж, майстерню. На всіх польових тракторних станах поставлено типові будинки для механізаторів, на фермах обладнано червоні кутки для тваринників.
Зусилля колгоспників на виконання рішень партії та уряду, на боротьбу за дальший розвиток колгоспного виробництва організовує і спрямовує первинна партійна організація, що об'єднує 60 комуністів. В тракторних бригадах і на тваринницьких фермах створені партійні групи. Активну допомогу партійній організації подають 76 комсомольців. Разом з комуністами вони приділяють велику увагу трудовому, інтернаціональному і військово-патріотичному вихованню молоді. Всього у Доманівці 27 первинних партійних організацій, в яких на обліку 403 комуністи, 18 комсомольських і 35 профспілкових організацій. Під їх керівництвом за роки восьмої п'ятирічки колективи «Міжколгоспбуду», комбінатів будівельних матеріалів, побутового обслуговування разом з іншими промисловими підприємствами випустили надпланової продукції на суму близько 1 млн. крб. Маслосир- завод щороку випускає 450 тонн продукції. Успішно працює цегельний завод, який виробляє 2 млн. штук цегли на рік.
Трудящі Доманівки ділом відповідають на рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України. Робітники місцевої промисловості і трудівники колгоспних ланів зобов'язалися дев'яту п'ятирічку виконати достроково. Понад 70 процентів робітників і колгоспників взяли особисті зобов'язання «П'ятирічку - за чотири роки».
Змінився зовнішній вигляд селища (з 1957 року Доманівка стала селищем міського типу). До 1953 року тут було лише 8 вулиць, тепер їх 35. Споруджено 32 багатоповерхові будинки та 527 поставлено індивідуальними забудовниками, квартири трудящих газифікуються. Став до ладу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}водопровід, прокладено понад 100 тис. кв. метрів тротуару. За останні 10 років збудовано універмаг, готель на 100 місць, З продуктові і 2 промтоварні магазини, їдальню, дитячий комбінат, хлібозавод, будинок культури на 400 місць, поліклініку, аптеку, будинок зв'язку, автобусну станцію (між Доманівкою і містами Миколаєвом, Вознесенськом, Первомайськом
та центрами сільських Рад курсують автобуси; з обласним центром - повітряне сполучення). Рік у рік зростає мережа торговельних підприємств, купівельна спроможність доманівців.
Великі зміни порівняно з дореволюційним часом відбулися в розвитку охорони здоров'я. Працює лікарня на 180 ліжок, 114 медичних працівників мають вищу і середню спеціальну освіту.
В трьох нових двоповерхових корпусах середньої школи навчається понад тисячу дітей. У вечірній і заочній школах близько 350 молодих робітників і колгосп
ників здобувають середню освіту без відриву від виробництва. Навчально-виховну роботу ведуть 105 вчителів, 75 випускників школи працюють механізаторами, шоферами, доярками в своєму колгоспі. З 1965 року в Доманівці відкрито музичну школу.
У 6 бібліотеках понад 54 тис. книжок. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності. Завжди людно в кінозалі, де демонструються кінофільми. У 460 будинках колгоспників, робітників і службовців світяться голубі екрани телевізорів. Радіоприймачі, магнітофони, радіоли стали звичною річчю в хатах трудящих. По селищній Раді на кожну тисячу чоловік населення передплачується 1776 примірників газет і журналів. Дев'ятитисячним тиражем видається районна газета «Трибуна хлібороба», яка виходить з 1932 року.
В селищі урочисто відзначаються реєстрація шлюбів та новонароджених, проводи до Радянської Армії, влаштовуються цікаві зустрічі молоді з старими комуністами, ветеранами праці, проводяться усні журнали, читацькі конференції.
Традиційними стали свята людей однієї професії. Ось як, наприклад, проводиться свято механізаторів. Як правило, воно відбувається в червні. В цей день зранку до лісопарку поспішають святково одягнені комбайнери і трактористи, всі жителі селища, молодь. Звідусіль чути музику, співи. Під час урочистої частини підбиваються підсумки соціалістичного змагання механізаторів на весняній сівбі і догляді за посівами просапних культур, вшановуються кращі трудівники. Тут же механізатори схвалюють соціалістичні зобов'язання щодо успішного проведення жнив та виконання інших сільськогосподарських робіт. Перед учасниками свята з концертом виступають запрошені професіональні колективи митців, самодіяльні артисти. До вечора в лісопарку лунають пісні, влаштовуються масові ігри, танці, конкурси, спортивні змагання.
У зв'язку з підготовкою до XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України в колгоспі, на промислових підприємствах, в установах пожвавилась масово-політична робота. Партійні, комсомольські організації, члени товариства «Знання» провели цикл лекцій «Країна Леніна готується до партійних з'їздів», кінолекторій «Від з'їзду до з'їзду».
В житті селища велику роль відіграє селищна Рада, в складі якої 77 депутатів, серед них 31 жінка. Депутати беруть активну участь у роботі 6 постійних комісій. Добре працює комісія охорони громадського порядку та соціалістичної законності. Вона контролює дотримання колгоспом ім. Котовського Статуту сільськогосподарської артілі, організовує консультації на виробництвах та в установах про порядок прийому та звільнення працівників з роботи, подає необхідну допомогу товариським судам, народній дружині, постам «Комсомольського прожектора».
Нині зусилля трудящих Доманівки зосереджені на виконанні планів дев'ятої п'ятирічки, спрямованих на побудову комуністичного суспільства в нашій країні.