Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Інгулка
Інгулка - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Інгулу, за 36 км на південний захід від районного центру і за 9 км від залізничної станції Лоцкине на лінії Миколаїв-Харків. Населення - 2136 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Степанівка.
Поблизу Інгулки виявлено залишки кількох поселень доби бронзи (III-II тисячоліття до н. е.) та скіфських часів (VI-II ст. до н. е.).
Сучасне село утворилося 1945 року, коли в один населений пункт об'єдналися два села - Інгулка та Богданівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Обидва вони мають давню історію. Ще з середини XVIII ст. козаки із поселення Балацького тут полювали, випасали коней та займалися рибальством. Наприкінці XVIII ст. на землях, де розташувалась пізніше Інгулка, російський уряд дозволив оселитися болгарам, що тікали від турецького іга. Серед перших поселенців Інгулки були і українці. Поселення спочатку називалося Малою, або Інгульською Болгаркою. В 1811 році тут жило 39 сімей (206 чоловік). З 1819 року, коли болгари переселилися на інші землі, царський уряд почав переселяти сюди державних селян із Золотоніського повіту Полтавської губернії. За поселенням закріпилася назва Інгулка від річки, поблизу якої воно розташоване. З 1822 року Інгулка стала військовим поселенням, де жило 764 чоловіка. Того ж року вона ввійшла до 2-го Бузького уланського полку 3-ї Бузької уланської дивізії.
В цій же місцевості трохи раніше Інгулки виникло інше невелике поселення, яке в рукописних документах зустрічається під подвійною назвою Хренове і Богданівка. В травні 1788 року під час російсько-турецької війни проїздом тут побував командуючий Бузьким єгерським корпусом М. І. Кутузов. В його рапорті згадується село Хренове, а на карті розташування військ воно позначене як Боганове, що, напевно, є перекрученим найменуванням Богданівки. Оселялися тут переважно вті- качі-українці. З часом вони були закріпачені поміщиками - власниками Богданівки. Поміщики мали тут 3900 десятин землі. 1809 року в Богданівці налічувалося 20 дворів з 52 кріпаками чоловічої і 38 жіночої статі. Основним заняттям населення було землеробство, тваринництво, жінки пряли також льон, вовну, ткали полотно і грубошерсні сукна для потреб сім'ї і на продаж.
З часом населення обох сіл зростало. Так, протягом 1840-1841 рр. в Інгулку переселено багато селян з Подільської, Київської та ін. губерній. Через річку Інгул наведено переправу; повз село проходив старий чумацький шлях у Крим. Інгулка входила до складу Гур'євської, а пізніше - Балацьківської волості Херсонського повіту Херсонської губернії. Життя військових поселенців регламентувалося суворим розпорядком. За найменшу провину їх жорстоко карали. По 4-5 днів на тиждень вони працювали на військовому лані і лише 1-2 - на власному. Для обробітку своєї землі у більшості селян не було робочого тягла і не вистачало часу. Поселенці поділялися на хазяїв і нехазяїв. Перші мали наділи від 12 до 24 десятин, а решта - лише по 6. Бідняки змушені були йти у найми до заможних хазяїв та військового начальства, працювали в робочих ротах.
1857 року військових поселенців переведено до стану державних селян. Інгулка ввійшла до складу 6-ї волості 3-ї округи Херсонського південного поселення. 1859 року тут налічувалося 147 дворів і 1085 мешканців. Селян Інгулки наділили землею, за яку вони сплачували поземельний (від десятини) податок. Наділ становив пересічно 7 десятин на ревізьку душу. Не легше було і жителям Богданівни. На 1859 рік населення цього села становило 223 чоловіка. Через виснажливу працю на панщині більшість з селян не мала змоги обробити свої 4-5 десятин. Сім'ї кріпаків терпіли від злиднів і безправ'я.
За поселенцями Інгулки після реформи 1861 року закріпили раніше одержані наділи, які були найменшими серед наділів навколишніх південних поселень. З 1887 року надільна земля, за яку селяни повинні були сплачувати викуп, перейшла у власність сільської громади. Немало терпіли селяни і від церковників. В 1865 році жителі Інгулки скаржились у волость на попа Бібікова, який за освячення криниці брав карбованець сріблом, а на свята ходив по селу з молитвою і вимагав з кожного двору пуд зерна. В своєму листі селяни обурювались грубим поводженням попа, який часто в «божому храмі» осипав їх брудною лайкою, залякував «карою божою», а школу перевів з приміщення сільської управи у караульню за селом.
Не маючи змоги викупити і обробити землю, частина селян віддавала свої наділи за безцінь в оренду куркулям, а сама наймитувала у поміщиків. За десятину орендної землі в 1886 році селяни платили власнику 6 крб. на рік, або віддавали третину врожаю. Поступово сільські глитаї прибирали землю до своїх рук. 1906 року в Інгулці налічувалось 453 селянські господарства, з них 9 проц. становили безземельні і малоземельні, ділянки яких не перевищували 7 десятин, тоді як 7 проц. куркульських господарств мали по 25-40 і більше десятин кращої землі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Ще менше землі одержали селяни-кріпаки Богданівни - їх наділи дорівнювали 4-5 десятинам, з них 3 десятини сінокісних угідь і 2 - орної землі. Як правило, це були суглинки та солончаки. А селянин П. Самойлюк, наприклад, одержав всього 1 десятину 350 сажнів. Щорічно селяни Богданівни сплачували по 1 крб. 30 коп. за десятину, а за весь наділ в середньому сплачували 35 крб. викупних платежів та різних податків. Селяни не мали водопоїв і вигонів для худоби.
На початок XX ст. у Богданівці з 61 селянського господарства 13 проц. не мали землі, 40 проц. були малоземельними (від 1 до 7 десятин), а 9,5 проц. куркульських господарств мали по 25-40 десятин землі. 13 проц. селянських дворів не мали ніякої худоби, 9 проц.- коней і реманенту. І це в той час, як 11 заможних господарств мали по 3-7 пар коней. Дедалі загострювались класові протиріччя на селі. Під впливом подій першої російської буржуазно-демократичної революції, виступів робіт
ників Миколаєва й агітації революційно настроєної місцевої інтелігенції, зокрема вчителя Г. В. Моршакова, селяни Інгулки весною 1905 року вирубали дерева у плавнях поміщика Шардта. Для покарання учасників виступу сюди прибув загін з 50- 60 козаків. Вдершись до сільської школи, козачий офіцер побив учителя Г. В. Моршакова, якого потім відправили до в'язниці і розстріляли. Було покарано й інших учасників заворушення. Влітку 1905 року селяни Інгулки спалили врожай і має-, ток землевласника Кранцфельда, вирубали частину його лісу, розподілили зерно. Вони вимагали поділу поміщицької землі, збільшення плати поденним робітникам, 8-годинного робочого дня. Часто приєднувалася до цих виступів і біднота Богданівки.
Внаслідок столипінської аграрної реформи посилився процес класового розшарування в обох селах. У 1909 році лише 35 куркульських господарств Інгулки і Богданівки володіли 2550 десятинами землі, що становило 44 проц. усіх земель. Вони заснували хутори Надєждівку, Штейнгут та ін. 100 десятин належало церкві. В той же час понад 60 селянських господарств Богданівки мали всього 234 десятини землі. 1916 року в Інгулці налічувалося 10 проц. куркульських господарств, 30 проц. середняцьких і 60 проц. бідняцьких.
З 1915 року Інгулка стала центром волості. Тут двічі на рік відбувалися ярмарки, раз на тиждень - базари, торгували три шинки. Село з хатами під солом'яними та очеретяними стріхами, невпорядкованими вулицями мало убогий вигляд. Своєї лікарні обидва села не мали. Кількість населення в селах на 1896 рік становила 2437 чоловік (з них 351 - у Богданівці), переважна більшість яких (на 1900 рік - 75 проц.) не знала грамоти. Створена в Інгулці ще 1860 року церковнопарафіяльна школа мала жалюгідний вигляд. Необхідних коштів і відповідних приміщень не було. Тому в 1880 році її закрили. Через 8 років тут знову була відкрита церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 70 хлопчиків і 12 дівчаток. Лише 1910 року в Інгулці почала працювати двокласна школа. У Богданівці перша школа (земська однокласна) відкрилася у 1897 році. У звіті про роботу Інгульської церковнопарафіяльної школи за 1901 рік повідомлялося, що 45 дітям відмовлено в прийомі до школи через нестачу місць. Більшість дітей бідняків відвідувала школу лише взимку, весною ж вони йшли в найми. Протягом 1900 року з 50 учнів Богданівської земської школи 11 залишили навчання через скрутні матеріальні обставини.
Становище населення погіршало у зв'язку з початком першої світової війни. В розпалі жнив, як згадують місцеві старожили, селян прямо з поля забирали в армію. Найбільше потерпіли господарства бідняків і середняків - у них взяли понад 150 коней із збруєю, 200 голів великої рогатої худоби, 80 возів. Посівні площі скорочувалися, поля заростали бур'янами, знижувалися врожаї. Різко підскочили ціни на продукти й предмети першої потреби. На цьому наживалися куркулі і поміщики. В 1916 році в Інгулці та Богданівці
відбулися виступи жінок, вони вимагали повернути з армії їх чоловіків і синів, а також припинити дальшу мобілізацію в армію, реквізицію худоби, ліквідувати столипінські закони про землю.
Не поліпшилося життя сільської бідноти і після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Т. зв. селянські комітети діяли в інтересах куркулів - розподілили між ними частину незайнятих і незасіяних поміщицьких земель, мотивуючи це тим, що бідняки не мали чим обробляти землю. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Після проголошення Радянської влади на Миколаївщині в січні 1918 року в Інгулці обрано волосну Раду, до якої увійшли Д. Т. Цуркан (голова), X. С. Поливченко, І. С. Задирака, К. Я. Пархоменко, Г. Ф. Білоус та інші. В складі Ради були також
депутати від Богданівни. Під керівництвом Ради біднота Інгулки і Богданівни почала ділити поміщицьку і надлишки куркульської землі між безземельними та малоземельними.
В березні 1918 року перші революційні перетворення на селі перервала австро- німецька окупація. Повернулися поміщики, які відібрали у селян землю. В грудні
1918 року на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти, які «хазяйнували» тут до 2 березня 1919 року, коли частини Червоної Армії і партизанські загони вигнали їх. Обрану в Інгулці Раду селянських депутатів очолив О. 3. Литвиненко, а Раду селянських депутатів Богданівни - Д. Т. Цуркан. Ради приступили до перерозподілу землі - на кожного члена сім'ї нарізалося по 2,5- З десятини» Проте й цього разу радянське будівництво було перервано. 14 серпня
1919 року обидва села захопили денікінці. Для боротьби з білогвардійцями під керівництвом Миколаївського підпільного партійного комітету почали створюватися, партизанські загони. Миколаївські робітники - більшовики І. К. Свинціоник і В. К. Свинціоник розповсюджували в Інгулці прокламації, закликали селян до збройної боротьби. У жовтні 1919 року жителі Інгулки і Богданівни приєдналися до Баштанської республіки. В листопаді у ці села ввірвалися денікінці і разом з куркулями почали люту розправу над населенням. Були вбиті наймити І. Циганенко, Ф. Стасюк, Є. Іщенко, І. Івасик.
Наприкінці січня 1920 року частини 41-ї стрілецької дивізії визволили Інгулку і Богданівну від денікінських банд.12 лютого 1920 року створено Інгульський сіль- ревком, а 23 лютого - волревком, який поширював свою владу і на Богданівну. При волревкомі було організовано перший партосередок.
Волревком приступив до здійснення декретів Радянської влади на селі - у багатіїв відібрали олійницю, крамницю, паровий млин, розділили поміщицьку і лишки куркульської земель. Ревкомівці спільно з активістами села забезпечували виконання продрозверстки, організовували збір продуктів для голодуючих. Вони були також організаторами боротьби з куркульськими бандами. 27 березня 1920 року в Інгулці відбулися загальні збори, на яких обрано постійний орган влади - Раду (голова - І. І. Топчій). Того ж дня відбулися вибори і в Богданівці, де головою Ради став бідняк І. К. Павленко. Ревкоми передали свої повноваження обраним Радам;
Перехід до мирного будівництва відбувався в умовах запеклої боротьби з куркульством. Біднота вимагала переділити всю землю на їдців, а куркулі намагалися ділити її на кількість робочої худоби в господарствах, щоб не тільки зберегти свої землі, а й захопити більшість поміщицьких. Велику допомогу бідноті у розв'язанні земельного питання подали комітети незаможних селян. В серпні 1920 року в обох селах створено КНС на чолі з П. Г. Мартиновим і Д. Т. Цурканом. Того ж місяця організовано Інгульський волосний КНС. Комнезами вивели із складу земельних комісій куркулів, контролювали розподіл і використання земельного фонду. За рішенням КНС у куркулів відібрано лишки хліба, землі, реманенту, коней, худобу і навіть будівлі та передано безземельним і малоземельним селянам. КНС допомагали обробляти землю сім'ям червоноармійців. Серед населення комнезамівці організували і зібрали до фонду хворих та поранених червоноармійців багато різних речей і 39105 карбованців.
Восени 1920 року під час наступу врангелівських військ у волості активізувалися куркульські банди. У зв'язку з цим було створено Інгульський волревком, до якого ввійшли Я. Ф. Куречко (голова), Я. Ф.
Бочарник, Я. Я. Шевченко, В. І. Лінк, Ф. М. Бессараб. У жовтні на мітингу селян, організованому волревкомом
та комнезамом, вирішено створити кінний загін у складі 40 чоловік. Формувався він із жителів волості. Загін влився в кавалерійський полк ім. Незаможних селян, яким командував інгулчанин Г. М. Іщенко. Бійці охороняли тили Південного фронту, очищаючи їх від банд. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Ще тривалий час після закінчення громадянської війни населення відчувало її тяжкі наслідки - не вистачало хліба, солі, мила, сірників, взуття, одягу. Після неврожаю 1921 року почався голод. Знову підняло голову куркульство. Від рук бандитів загинули незаможники Ф. М. Бессараб, Я. Л. Глаголь, старший міліціонер Ковальов, продагент Голованов. Боротьбу проти бандитизму очолили комуністи - члени парторганізації при волвиконкомі. З бандами було покінчено на початку 1922 року. 1924 року в Інгулці сформувався сільський партосередок, секретарем якого обрали селянина:активіста Г. Ф. Білоуса. Членами осередку були С. К. Станко, Д. Т. Цуркан, О. О. Корнич.
Долаючи великі труднощі, трудяще селянство відбудовувало село. На прохання активістів повітовий земвідділ посилав у Інгулку агрономів, які давали селянам корисні поради щодо вирощування сільськогосподарських культур. Ще у вересні 1920 року почала працювати прокатна станція, а при ній - майстерня для ремонту сільськогосподарських машин та інвентаря. Через 2 роки створено сільськогосподар» ське кредитне товариство, яке подавало значну допомогу селянству, особливо незаможному. 6 серпня 1922 року загальні збори незаможних селян Богданівки ухвалили організувати першу артіль «Своя праця», до якої спочатку вступили 9 бідняцьких господарств з 26 працездатними. Артіль мала 8 возів, 3 букери, 2 жатки, віялку, корову і 83 десятини землі. 1923 року вона придбала четверо коней, корову та віялку.
1922 року в Інгулці створюються ще артілі і ТСОЗи - «Плуг», ім. Шевченка, «Серп», а в Богданівці - ім. Ілліча, «Схід». 1925 року організовується садово-виноградне товариство «Червоний почин», а через рік - машинно-тракторне товариство «Червона дружба». В 1926 році Інгульська сільрада провела місячник кооперування селян, внаслідок чого різними формами кооперації було охоплено 98 чоловік. Значно розширилася в ті роки площа Богданівського плодорозсадника, закладеного на 5 десятинах ще в 1907 році земством. Розсадник постачав саджанцями плодових дерев артілі і селянські господарства Інгулки, Богданівки та сусідніх сіл.
Багато уваги приділялося політичній і культурній роботі серед населення. Вже 1920 року в Інгулці працювали дві трудові школи, 1922 року - відкрито дитячий будинок для сиріт, в наступному - селянський будинок. Одним з перших його завідуючих був комуніст Г. Ф. Білоус, який віддав немало сил і енергії налагодженню культосвітньої роботи. При сельбуді працювали бібліотека, драматичний, хоровий, музичний та інші гуртки. Тут проводилися лекції, бесіди, доповіді. Часто їх організаторами були миколаївські робітники.
Під керівництвом партосередку і за активною участю комсомольської організації (створеної на початку 1924 року) та сільської інтелігенції здійснювалася велика робота щодо ліквідації неписьменності. Вже в лютому - березні 1924 року вчителі та комсомольці взяли на облік всіх неписьменних, організували 12 гуртків та 2 школи лікнепу, де навчалося 180 чоловік дорослого населення. Протягом 1925-26 навчального року курси ліквідації неписьменності в Інгулці закінчили 80 чоловік. Рік у рік зростала політична активність селянства. 1921 року жителі Інгулки та Богданівки внесли 60 тис. крб. у фонд спорудження пам'ятника воїнам, що загинули в роки громадянської війни. В грудні 1923 року Інгульський КНС здав 5400 крб.
на будівництво літака «Незаможник». Того ж року сільрада провела місячник ремонту червоних казарм. На розширеному засіданні сільради і КНС в листопаді 1923 року жителі Інгулки висловили солідарність з німецькими трудящими. Інгульський КНС зібрав і надіслав у фонд допомоги жителям японських міст, які потерпіли від землетрусу, понад 5 тис. крб. 1924 року в Богданівці створено первинну організацію МОДРу.
Великим болем відгукнулася в серцях селян смерть В. І. Леніна. Жителі Богданівни вирішили спорудити пам'ятник Іллічу. Для широкого
ознайомлення селян із життям та діяльністю вождя сільська Рада 28 січня 1924 року ухвалила рішення про організацію товариства імені В. І. Леніна. Тут же було вирішено придбати твори вождя.
Партійні, комсомольські організації та КНС обох сіл провадили значну роботу для підготовки колективізації селянських господарств. За пропозицією Миколаївського райкому металістів весною 1929 року вперше на {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаївщині було укладено договір на соціалістичне змагання між ТСОЗами сіл Інгулки і Бармашового. На 15 жовтня з 733 селянських господарств Інгулки та Богданівни колективними формами господарювання було охоплено 250. У листопаді 1929 року кілька артілей та ТСОЗів Інгулки (всього 295 господарств) об'єдналися в один колгосп «Інгул», головою якого обрали двадцятип'ятитисячника, робітника Чорноморського заводу А. І. Благодатного.
Чималу допомогу молодому господарству подавали трудящі Миколаєва. Вони організували майстерню для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Господарства Інгулки і Богданівни одержали 2 трактори. Проте через помилки в проведенні колективізації - адміністрування, поспішність, порушення принципу добровільності, весною 1930 року багато сімей вийшло з колгоспу.
Партійна організація і сільська Рада докладали всіх зусиль, щоб виправити становище. Держава звільнила колгоспників на 2 роки від сплати податку за худобу, зросла матеріальна й фінансова допомога. Наприкінці 1930 року колгосп «Інгул» об'єднав 75 проц. селянських господарств і був розукрупнений на 3. В Богданівці у цей час організовано артіль ім. Горького.
Велику роль у технічному переозброєнні місцевих колгоспів відіграла Інгульська МТС, створена 1936 року. Перед війною її машинний парк налічував 75 тракторів, 27 зернових комбайнів тощо. Значну організаторську і виховну роботу серед працівників МТС проводила парторганізація, очолювана Я. В. Сорокоумом. На 1941 рік в її складі налічувалося 8 комуністів і один кандидат у члени партії.
На початку 1937 року в трьох інгульських колгоспах працювало 1290 чоловік. За господарствами було закріплено понад 6700 га землі, вони мали 360 коней, 3 нафтові двигуни, автомашину, 16 сівалок, 38 жаток, 28 віялок та ін. техніку. Колгоспні лани обробляли 10 тракторів та 8 комбайнів Інгульської МТС. Поліпшувалася культура землеробства. Так, в артілі ім. Калініна 1940 року зібрали озимої пшениці по 24 цнт з га, ячменю - по 19,5 цнт. Наступного року інгульські колгоспи мали близько 1600 голів великої рогатої худоби, 500 свиней, 1500 овець та понад 3 тис. штук птиці. За успіхи в розвитку громадського тваринництва богданівська артіль ім. Горького в 1939 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Серед сільських трудівників виросли справжні майстри хліборобської справи - перша трактористка Інгулки М. Фаріонова, тваринники Л. Волощук, А. Фільварченко, доярка М. Литовець, рільник К. Стасюк. Велику роботу серед колгоспників проводили комуністи. На початку 1941 року Інгульська територіальна
парторганізація, до якої входили і богданівські комуністи, налічувала 10 членів і кандидатів у члени партії.
У передвоєнні роки жителі обох сіл досягли значних успіхів у розвитку охорони здоров'я, освіти й культури. 1937 року тут було 5 дитячих ясел, побудовано лікарню на 60 ліжок. На той час працювали дві початкові та середня школи. Було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Здійснювалася радіофікація будинків колгоспників, розпочалося будівництво приміщення сільського клубу на 450 місць. Працювали клуб, бібліотека, звукова кіноустановка, дві хати-читальні та два червоних кутки.
У господарському та культурному житті велику роль відігравала сільська Рада (голова - комуніст М.,К. Миронов). Депутати регулярно обговорювали на засіданнях виконкому і сесіях питання підготовки колгоспів до весняної сівби, збирання врожаю, зимівлі худоби, працювали тимчасові комісії для перевірки стану ремонту сільськогосподарської техніки, підготовки посівного матеріалу, організації політико-виховної і культурно-масової роботи серед колгоспників. За ініціативою сільради в 1940 році в центрі Інгулки споруджено пам'ятник В. І. Леніну.
Понад 500 жителів Інгулки і Богданівки в перші дні Великої Вітчизняної війни пішли захищати соціалістичну Батьківщину. Трудівники села робили все можливе, щоб дати Червоній Армії більше продуктів. З наближенням
фронту сільська Рада, дирекція МТС, правління колгоспів почали евакуацію людей, техніки та худоби на схід. Підрозділи 2-го кавалерійського корпусу, яким командував генерал П. О. Бєлов, протягом доби стримували натиск ворога біля Інгулки. 15 липня 1941 року фашисти увірвалися в село. Жителів виганяли працювати в поле, примушували будувати військові {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}укріплення. Понад 250 юнаків і дівчат фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці жорстоко катували людей, кидали до льоху, де залишали на кілька днів без їжі і води. Так, за відмову працювати на будівництві військових споруд і неявку на польові роботи були покарані М. Я. Іщенко, П. Ф. Сологуб, А. В. Павленко, В. А. Пухалевич, В. Л. Фаріонов, В. А. Іщенко та інші. Але жорстокий терор окупантів не залякав радянських людей. А. В. Павленко та В. І. Фаріонов спалили зерно, готове до відправки в Німеччину. Жителі С. Л. Гри- цаков, Т. 3. Литвиненко, І. X. Іщенко, А. М. Куц слухали радіопередачі Радін- формбюро і розповідали населенню правду про успіхи Червоної Армії. Патріоти потрапили до гестапо, звідти їх відправили до концтабору, де вони були замордовані.
За відмову виїхати разом з відступаючими військами фашисти розстріляли 32 жителів Інгулки. Під час розстрілу в село увірвалися радянські розвідники, якими командував сержант Г. В. Жульмін. Вони знищили каральний загін фашистів. 14 березня 1944 року частини 6-ї армії (командуючий - генерал І. Т. Шльомін) визволили село від гітлерівців.
925 жителів Інгулки і Богданівки билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них близько 240 загинули. Багато воїнів Червоної Армії нагороджено орденами й медалями. М. С. Василенко брав участь в обороні Києва, в боях під Сталінградом у битві на Орловсько-Курській дузі, визволяв Відень. Розвідник П. П. Василенко - учасник оборони Сталінграда, визволяв Будапешт. С. М. Шевченко громив ворога під Москвою, Варшавою та на ін. фронтах. При форсуванні Західного Бугу загинув лейтенант П. О. Литвиненко, в 1942 році під час оборони Ленінграда - генерал- майор І. Ю. Попов. 1961 року в сільському парку встановлено пам'ятник воїнам, які полягли в Великій Вітчизняній війні.
Ще йшла війна, коли жителі Інгулки і Богданівки приступили до відбудови зруйнованого ворогом господарства. Цю роботу очолила відновлена наприкінці березня 1944 року сільська Рада. Головою сільради в ті роки працював комуніст Д. А. Тимошевський. В артілях обох сіл не лишилося жодної машини, бракувало
робочого тягла, а працездатного населення зменшилося наполовину. Орати доводилося коровами, а сіяти вручну. 1944 року почала працювати МТС. Самовіддано трудилася у колгоспі ім. Калініна ланкова М. Я. Куць, в городній бригаді - колгоспниці М. С. Стасюк і Л. С. Волощук. Хлібороби артілі ім. Андрєєва
0. Василенко, М. Грицакова, С. Поливченко, Г. Михальчук на косовиці щоденно виконували норми на 150-200 проц. Молотили зерно вдень і вночі. Не відставала і молодь, зокрема комсомольсько-молодіжні ланки А. Ткачова і М. Конюшка. Вже восени 1944 року колгоспи Інгулки й Богданівни виконали зобов'язання перед державою. Так, Богданівська артіль ім. Горького здала понад план 80 цнт хліба.
З великими труднощами в квітні 1944 року в обох селах було відновлено роботу шкіл, приміщення яких окупанти перетворили на майстерні й гаражі для військових машин. Із шкільних меблів залишилося лише 2 парти. Жителі зносили до школи власні столи й ослони. Тоді ж інгулчани відбудували лікарню.
Інгульські та богданівські колгоспники брали також участь у зборі коштів на танкову колону «Колгоспник Миколаївщини», активно передплачували державні позики. Зокрема в травні 1945 року робітник Богданівського плодорозсадника М. X. Калашник передплатив позику на 10 тис. крб. Його приклад наслідувало багато богданівців та інгулчан. Після закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилася відбудова зруйнованого господарства. 1950 року з чотирьох артілей створено дві - ім. Андрєєва та ім. Калініна. Об'єднання колгоспів сприяло швидшому розвитку всіх галузей виробництва, зокрема тваринництва. Колгосп ім. Калініна у 1956 році став учасником ВСГВ. Так, протягом 1947-1949 рр. на 100 га сільськогосподарських угідь тут вироблялося пересічно по 140-150 цнт молока, а після об'єднання (в 1956 році) - 180 цнт. Господарство місцевого
плодорозсадника, площа якого становила 150 га, щорічно вирощувало по 70-80 тис. плодових та 100-200 тис. декоративних саджанців і одержувало близько 50 тис. крб. прибутку.
1958 року артілі Богданівни об'єдналися в одне велике багатогалузеве господарство «Ленінський шлях», за яким закріплено 9805 га землі, в т. ч. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}7526 га орної. Виробничий напрям його - вирощування зернових, розвинуто також тваринництво. В тому ж році в зв'язку з реорганізацією МТС колгосп придбав 37 тракторів, 26 зернових та інших комбайнів. Машинний парк мав 24 вантажні і 3 легкові автомашини, 25 електродвигунів; створено майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки. Зростання механізації землеробства, впровадження найновіших досягнень агрономічної науки дали можливість підвищити врожайність колгоспних ланів. Вже у 1958 році колгосп одержав по 22,7 цнт зерна озимини з кожного га. Бригада комуніста
І. X. Іщенка зібрала всього понад 26 тис. цнт зерна. В 1966 році середня врожайність пшениці становила тут 25,6 цнт. За досягнуті успіхи колгосп «Ленінський шлях» і бригаду № 1 того року занесено на обласну Дошку пошани.
Успішно розвивалось громадське тваринництво. Протягом 1960-1962 рр. побудовано 3 ферми і відгодівельний пункт на 2 тис. голів. Основні виробничі процеси на фермах механізовано. За успіхи у розвитку тваринництва пташницю Т. Н. Дудяк у 1966 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, доярку Д. О. Герліх - орденом «Знак Пошани». Таку ж нагороду одержав чабан Д. Т. Василенко. Значно підвищилася товарність колгоспного виробництва, зміцніла економіка господарства. 1968 року громадське стадо артілі налічувало 2850 голів великої рогатої
худоби, 2047 свиней, 4012 овець. Неподільний фонд колгоспу збільшився з 1173 тис. крб. (в 1960 році) до 1877 тис. крб. (в 1967 році). Протягом 1964-1967 рр. оплата праці зросла на 70 проц. 1966 року артіль перейшла на грошову оплату. За господарські успіхи у першому півріччі 1967 року артілі «Ленінський шлях» присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства УРСР і республіканського комітету профспілки працівників сільського господарства та першу грошову премію.
Гідно зустріли інгулчани 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В ювілейному році валовий збір зерна становив 79,4 тис. цнт. За успіхи у соціалістичному змаганні колгосп «Ленінський шлях» занесено на районну Дошку пошани. Особливо відзначилися трудівники 2-го відділку, яким керує комуніст І. X. Іщенко. В 1970 році середній врожай зернових становив тут 25 цнт з га. Передові комбайнери П. І. Кравченко, Т. Шевченко зібрали врожай з площі 260 га і намолотили майже по 5 тис. цнт зерна. На свинофермі, якою завідує М. С. Білоус, одержано по 26 ділових поросят від кожної свиноматки. У квітні 1970 року колектив свиноферми занесено до районної Дошки пошани. 83 кращих трудівники нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Леніна».
Протягом восьмої п'ятирічки артіль виробила майже 34 тис. тонн зерна. П'ятирічний план виробництва м'яса і молока було перевиконано. У1971 році ордена Леніна удостоєний чабан І. М. Топчій. Свинарка Н. А. Медак і доярка О. Г. Пухале- вич нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Розгорнувши соціалістичне змагання на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, колгоспники своєчасно завершили сівбу ранніх зернових, успішно виконали виробничі завдання першого кварталу нової п'ятирічки. Переможцями змагання вийшли трактористи П. А. Іщенко, доярка Я. В. Ріттер. За сумлінну працю орденом Леніна нагороджені керуючий відділком артілі М. К. Миронов і комбайнер А. Т. Пізнюра; орденом Трудового Червоного Прапора відзначено К. А. Кравченка.
Організаторами мас на виконання планів господарського і культурного будівництва є комуністи села. Колгоспна парторганізація налічує 29 чоловік, більшість яких безпосередньо працює на виробництві. В усіх бригадах створено партійні групи. Партійна організація популяризує досвід передовиків виробництва, організовує соціалістичне змагання за дострокове виконання взятих зобов'язань. Інгульські колгоспники змагаються з трудівниками артілі «Ленінський шлях» (м. Новокубанськ Новокубанського району Краснодарського краю). Ця дружба народилася ще в 1950-х роках, коли наша країна відзначала 300-річчя возз'єднання України з Росією.
Господарства діляться виробничим досвідом, переймають одне в одного нові форми культурно-побутового обслуговування трудівників села. Кубанські друзі допомогли колгоспу в придбанні насіння нових високоврожайних сортів пшениці Аврора і Кавказ.
Надійним помічником і бойовим резервом сільських комуністів є комсомольська організація, в лавах якої - 50 юнаків і дівчат. Серед них {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}багато передовиків виробництва. Комсомольці щороку проводять рейди перевірки стану зимівлі худоби. Вони активні учасники політичного і культурного життя Інгулки - організовують вечори-зустрічі зі старими комуністами, учасниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн, передовиками виробництва. В створеному комсомольцями гуртку «Кругозір» молодь підвищує свій політичний рівень, бере участь у диспутах, обговореннях книг. У дні підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна комсо
мольці провели ленінський залік. Було організовано вечір «Поети світу про В. І. Леніна», проводилися читацькі конференції.
Значну роботу у господарському і культурному будівництві на селі проводить Інгульська сільська Рада. На всіх виробничих дільницях створено депутатські пости, на хуторі Степанівці - комітет на громадських засадах. Постійні комісії при Раді очолюють досвідчені виробничники.
Підвищується добробут та культурний рівень населення. В 1968 році колгосп одержав понад 1 млн. крб. прибутку, з якого 322 тис. крб. використано на благоустрій села. Про далеке минуле Інгулки нагадує лише почорнілий від часу вітряк. Вкриті очеретом і соломою хати змінили світлі будинки під шифером і черепицею, що потопають у зелені садів і виноградників. Виросли двоповерхові житлові й адміністративні будинки. Широкі прямі вулиці - Радянську, Піонерську, Набережну, Садову прикрашають алеї білих акацій. Учні середньої школи розбили парк. Прокладено водопровід. Щодня курсують автобуси з Миколаєва і Баштанки.
Готуючись до Ленінського ювілею, трудящі провели кілька недільників по впорядкуванню села. Було насаджено понад 2 тис. дерев і кущів. На честь знаменної дати в селі зведено двоповерховий будинок для спеціалістів, магазин готового одягу, адміністративний будинок колгоспу, два дитячих садки на 60 місць кожний, заасфальтовано центральну вулицю. Будується двоповерхове приміщення середньої школи на 560 місць.
Лише в 1968 році колгоспникам і службовцям Інгулки виплачено пенсій на 99,5 тис. крб. Про підвищення добробуту трудівників села свідчить і щорічне збільшення товарообігу споживчої кооперації. Зростає купівельна спроможність населення. Поліпшується медичне обслуговування. В 1950 році при лікарні відкрито хірургічне відділення, зуболікарський та фізіотерапевтичний кабінети. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 85. У селі працюють 29 спеціалістів з вищою і 196 з середньою спеціальною освітою.
Діти навчаються в початковій і середній школах, вечірній школі сільської молоді. Відкрито дитячий комбінат і троє дитячих ясел. Уродженець Інгулки К. С. За- дцрака - доктор математичних наук. У піднесенні культурного рівня сільського населення важливу роль відіграють культурно-освітні заклади. При сільському будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка. Агіткультбригада будинку культури з композицією «Ленін і весна» брала участь в обласному фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Художнього керівника Г. В. Урсуленко як переможця республіканського фестивалю нагороджено бронзовою медаллю.
В 1970 році населення села передплачувало 3326 примірників газет і журналів. Літературні вечори, читацькі конференції часто влаштовує сільська бібліотека. Широко впроваджуються в життя колгоспного селянства нові звичаї і обряди: проводи до Радянської Армії, свята врожаю, першої борозни, дня тваринника та ін. В будинку культури проводяться комсомольські весілля. В присутності жителів села і представників партійної та комсомольської організацій молоде подружжя вітають депутати сільської Ради, батьки, друзі, діти підносять квіти. В урочистій обстановці видаються батькам свідоцтва про народження дітей. їх поздоровляє голова сільради в присутності почесних батьків, родичів, громадськості. Батькам новонароджених вручають подарунки, квіти, бажають, щоб діти росли здоровими, щасливими і були гідними спадкоємцями трудової слави своїх
односельців. Батьки в ці дні садять в парку деревця на честь маленьких громадян. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Щороку 22 квітня жителі Інгулки за славною традицією збираються на площі біля пам'ятника В. І. Леніну, де рапортують про свої трудові звершення, готовність боротися за дальший розквіт рідної Вітчизни.
Поблизу Інгулки виявлено залишки кількох поселень доби бронзи (III-II тисячоліття до н. е.) та скіфських часів (VI-II ст. до н. е.).
Сучасне село утворилося 1945 року, коли в один населений пункт об'єдналися два села - Інгулка та Богданівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Обидва вони мають давню історію. Ще з середини XVIII ст. козаки із поселення Балацького тут полювали, випасали коней та займалися рибальством. Наприкінці XVIII ст. на землях, де розташувалась пізніше Інгулка, російський уряд дозволив оселитися болгарам, що тікали від турецького іга. Серед перших поселенців Інгулки були і українці. Поселення спочатку називалося Малою, або Інгульською Болгаркою. В 1811 році тут жило 39 сімей (206 чоловік). З 1819 року, коли болгари переселилися на інші землі, царський уряд почав переселяти сюди державних селян із Золотоніського повіту Полтавської губернії. За поселенням закріпилася назва Інгулка від річки, поблизу якої воно розташоване. З 1822 року Інгулка стала військовим поселенням, де жило 764 чоловіка. Того ж року вона ввійшла до 2-го Бузького уланського полку 3-ї Бузької уланської дивізії.
В цій же місцевості трохи раніше Інгулки виникло інше невелике поселення, яке в рукописних документах зустрічається під подвійною назвою Хренове і Богданівка. В травні 1788 року під час російсько-турецької війни проїздом тут побував командуючий Бузьким єгерським корпусом М. І. Кутузов. В його рапорті згадується село Хренове, а на карті розташування військ воно позначене як Боганове, що, напевно, є перекрученим найменуванням Богданівки. Оселялися тут переважно вті- качі-українці. З часом вони були закріпачені поміщиками - власниками Богданівки. Поміщики мали тут 3900 десятин землі. 1809 року в Богданівці налічувалося 20 дворів з 52 кріпаками чоловічої і 38 жіночої статі. Основним заняттям населення було землеробство, тваринництво, жінки пряли також льон, вовну, ткали полотно і грубошерсні сукна для потреб сім'ї і на продаж.
З часом населення обох сіл зростало. Так, протягом 1840-1841 рр. в Інгулку переселено багато селян з Подільської, Київської та ін. губерній. Через річку Інгул наведено переправу; повз село проходив старий чумацький шлях у Крим. Інгулка входила до складу Гур'євської, а пізніше - Балацьківської волості Херсонського повіту Херсонської губернії. Життя військових поселенців регламентувалося суворим розпорядком. За найменшу провину їх жорстоко карали. По 4-5 днів на тиждень вони працювали на військовому лані і лише 1-2 - на власному. Для обробітку своєї землі у більшості селян не було робочого тягла і не вистачало часу. Поселенці поділялися на хазяїв і нехазяїв. Перші мали наділи від 12 до 24 десятин, а решта - лише по 6. Бідняки змушені були йти у найми до заможних хазяїв та військового начальства, працювали в робочих ротах.
1857 року військових поселенців переведено до стану державних селян. Інгулка ввійшла до складу 6-ї волості 3-ї округи Херсонського південного поселення. 1859 року тут налічувалося 147 дворів і 1085 мешканців. Селян Інгулки наділили землею, за яку вони сплачували поземельний (від десятини) податок. Наділ становив пересічно 7 десятин на ревізьку душу. Не легше було і жителям Богданівни. На 1859 рік населення цього села становило 223 чоловіка. Через виснажливу працю на панщині більшість з селян не мала змоги обробити свої 4-5 десятин. Сім'ї кріпаків терпіли від злиднів і безправ'я.
За поселенцями Інгулки після реформи 1861 року закріпили раніше одержані наділи, які були найменшими серед наділів навколишніх південних поселень. З 1887 року надільна земля, за яку селяни повинні були сплачувати викуп, перейшла у власність сільської громади. Немало терпіли селяни і від церковників. В 1865 році жителі Інгулки скаржились у волость на попа Бібікова, який за освячення криниці брав карбованець сріблом, а на свята ходив по селу з молитвою і вимагав з кожного двору пуд зерна. В своєму листі селяни обурювались грубим поводженням попа, який часто в «божому храмі» осипав їх брудною лайкою, залякував «карою божою», а школу перевів з приміщення сільської управи у караульню за селом.
Не маючи змоги викупити і обробити землю, частина селян віддавала свої наділи за безцінь в оренду куркулям, а сама наймитувала у поміщиків. За десятину орендної землі в 1886 році селяни платили власнику 6 крб. на рік, або віддавали третину врожаю. Поступово сільські глитаї прибирали землю до своїх рук. 1906 року в Інгулці налічувалось 453 селянські господарства, з них 9 проц. становили безземельні і малоземельні, ділянки яких не перевищували 7 десятин, тоді як 7 проц. куркульських господарств мали по 25-40 і більше десятин кращої землі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Ще менше землі одержали селяни-кріпаки Богданівни - їх наділи дорівнювали 4-5 десятинам, з них 3 десятини сінокісних угідь і 2 - орної землі. Як правило, це були суглинки та солончаки. А селянин П. Самойлюк, наприклад, одержав всього 1 десятину 350 сажнів. Щорічно селяни Богданівни сплачували по 1 крб. 30 коп. за десятину, а за весь наділ в середньому сплачували 35 крб. викупних платежів та різних податків. Селяни не мали водопоїв і вигонів для худоби.
На початок XX ст. у Богданівці з 61 селянського господарства 13 проц. не мали землі, 40 проц. були малоземельними (від 1 до 7 десятин), а 9,5 проц. куркульських господарств мали по 25-40 десятин землі. 13 проц. селянських дворів не мали ніякої худоби, 9 проц.- коней і реманенту. І це в той час, як 11 заможних господарств мали по 3-7 пар коней. Дедалі загострювались класові протиріччя на селі. Під впливом подій першої російської буржуазно-демократичної революції, виступів робіт
ників Миколаєва й агітації революційно настроєної місцевої інтелігенції, зокрема вчителя Г. В. Моршакова, селяни Інгулки весною 1905 року вирубали дерева у плавнях поміщика Шардта. Для покарання учасників виступу сюди прибув загін з 50- 60 козаків. Вдершись до сільської школи, козачий офіцер побив учителя Г. В. Моршакова, якого потім відправили до в'язниці і розстріляли. Було покарано й інших учасників заворушення. Влітку 1905 року селяни Інгулки спалили врожай і має-, ток землевласника Кранцфельда, вирубали частину його лісу, розподілили зерно. Вони вимагали поділу поміщицької землі, збільшення плати поденним робітникам, 8-годинного робочого дня. Часто приєднувалася до цих виступів і біднота Богданівки.
Внаслідок столипінської аграрної реформи посилився процес класового розшарування в обох селах. У 1909 році лише 35 куркульських господарств Інгулки і Богданівки володіли 2550 десятинами землі, що становило 44 проц. усіх земель. Вони заснували хутори Надєждівку, Штейнгут та ін. 100 десятин належало церкві. В той же час понад 60 селянських господарств Богданівки мали всього 234 десятини землі. 1916 року в Інгулці налічувалося 10 проц. куркульських господарств, 30 проц. середняцьких і 60 проц. бідняцьких.
З 1915 року Інгулка стала центром волості. Тут двічі на рік відбувалися ярмарки, раз на тиждень - базари, торгували три шинки. Село з хатами під солом'яними та очеретяними стріхами, невпорядкованими вулицями мало убогий вигляд. Своєї лікарні обидва села не мали. Кількість населення в селах на 1896 рік становила 2437 чоловік (з них 351 - у Богданівці), переважна більшість яких (на 1900 рік - 75 проц.) не знала грамоти. Створена в Інгулці ще 1860 року церковнопарафіяльна школа мала жалюгідний вигляд. Необхідних коштів і відповідних приміщень не було. Тому в 1880 році її закрили. Через 8 років тут знову була відкрита церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 70 хлопчиків і 12 дівчаток. Лише 1910 року в Інгулці почала працювати двокласна школа. У Богданівці перша школа (земська однокласна) відкрилася у 1897 році. У звіті про роботу Інгульської церковнопарафіяльної школи за 1901 рік повідомлялося, що 45 дітям відмовлено в прийомі до школи через нестачу місць. Більшість дітей бідняків відвідувала школу лише взимку, весною ж вони йшли в найми. Протягом 1900 року з 50 учнів Богданівської земської школи 11 залишили навчання через скрутні матеріальні обставини.
Становище населення погіршало у зв'язку з початком першої світової війни. В розпалі жнив, як згадують місцеві старожили, селян прямо з поля забирали в армію. Найбільше потерпіли господарства бідняків і середняків - у них взяли понад 150 коней із збруєю, 200 голів великої рогатої худоби, 80 возів. Посівні площі скорочувалися, поля заростали бур'янами, знижувалися врожаї. Різко підскочили ціни на продукти й предмети першої потреби. На цьому наживалися куркулі і поміщики. В 1916 році в Інгулці та Богданівці
відбулися виступи жінок, вони вимагали повернути з армії їх чоловіків і синів, а також припинити дальшу мобілізацію в армію, реквізицію худоби, ліквідувати столипінські закони про землю.
Не поліпшилося життя сільської бідноти і після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Т. зв. селянські комітети діяли в інтересах куркулів - розподілили між ними частину незайнятих і незасіяних поміщицьких земель, мотивуючи це тим, що бідняки не мали чим обробляти землю. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Після проголошення Радянської влади на Миколаївщині в січні 1918 року в Інгулці обрано волосну Раду, до якої увійшли Д. Т. Цуркан (голова), X. С. Поливченко, І. С. Задирака, К. Я. Пархоменко, Г. Ф. Білоус та інші. В складі Ради були також
депутати від Богданівни. Під керівництвом Ради біднота Інгулки і Богданівни почала ділити поміщицьку і надлишки куркульської землі між безземельними та малоземельними.
В березні 1918 року перші революційні перетворення на селі перервала австро- німецька окупація. Повернулися поміщики, які відібрали у селян землю. В грудні
1918 року на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти, які «хазяйнували» тут до 2 березня 1919 року, коли частини Червоної Армії і партизанські загони вигнали їх. Обрану в Інгулці Раду селянських депутатів очолив О. 3. Литвиненко, а Раду селянських депутатів Богданівни - Д. Т. Цуркан. Ради приступили до перерозподілу землі - на кожного члена сім'ї нарізалося по 2,5- З десятини» Проте й цього разу радянське будівництво було перервано. 14 серпня
1919 року обидва села захопили денікінці. Для боротьби з білогвардійцями під керівництвом Миколаївського підпільного партійного комітету почали створюватися, партизанські загони. Миколаївські робітники - більшовики І. К. Свинціоник і В. К. Свинціоник розповсюджували в Інгулці прокламації, закликали селян до збройної боротьби. У жовтні 1919 року жителі Інгулки і Богданівни приєдналися до Баштанської республіки. В листопаді у ці села ввірвалися денікінці і разом з куркулями почали люту розправу над населенням. Були вбиті наймити І. Циганенко, Ф. Стасюк, Є. Іщенко, І. Івасик.
Наприкінці січня 1920 року частини 41-ї стрілецької дивізії визволили Інгулку і Богданівну від денікінських банд.12 лютого 1920 року створено Інгульський сіль- ревком, а 23 лютого - волревком, який поширював свою владу і на Богданівну. При волревкомі було організовано перший партосередок.
Волревком приступив до здійснення декретів Радянської влади на селі - у багатіїв відібрали олійницю, крамницю, паровий млин, розділили поміщицьку і лишки куркульської земель. Ревкомівці спільно з активістами села забезпечували виконання продрозверстки, організовували збір продуктів для голодуючих. Вони були також організаторами боротьби з куркульськими бандами. 27 березня 1920 року в Інгулці відбулися загальні збори, на яких обрано постійний орган влади - Раду (голова - І. І. Топчій). Того ж дня відбулися вибори і в Богданівці, де головою Ради став бідняк І. К. Павленко. Ревкоми передали свої повноваження обраним Радам;
Перехід до мирного будівництва відбувався в умовах запеклої боротьби з куркульством. Біднота вимагала переділити всю землю на їдців, а куркулі намагалися ділити її на кількість робочої худоби в господарствах, щоб не тільки зберегти свої землі, а й захопити більшість поміщицьких. Велику допомогу бідноті у розв'язанні земельного питання подали комітети незаможних селян. В серпні 1920 року в обох селах створено КНС на чолі з П. Г. Мартиновим і Д. Т. Цурканом. Того ж місяця організовано Інгульський волосний КНС. Комнезами вивели із складу земельних комісій куркулів, контролювали розподіл і використання земельного фонду. За рішенням КНС у куркулів відібрано лишки хліба, землі, реманенту, коней, худобу і навіть будівлі та передано безземельним і малоземельним селянам. КНС допомагали обробляти землю сім'ям червоноармійців. Серед населення комнезамівці організували і зібрали до фонду хворих та поранених червоноармійців багато різних речей і 39105 карбованців.
Восени 1920 року під час наступу врангелівських військ у волості активізувалися куркульські банди. У зв'язку з цим було створено Інгульський волревком, до якого ввійшли Я. Ф. Куречко (голова), Я. Ф.
Бочарник, Я. Я. Шевченко, В. І. Лінк, Ф. М. Бессараб. У жовтні на мітингу селян, організованому волревкомом
та комнезамом, вирішено створити кінний загін у складі 40 чоловік. Формувався він із жителів волості. Загін влився в кавалерійський полк ім. Незаможних селян, яким командував інгулчанин Г. М. Іщенко. Бійці охороняли тили Південного фронту, очищаючи їх від банд. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Ще тривалий час після закінчення громадянської війни населення відчувало її тяжкі наслідки - не вистачало хліба, солі, мила, сірників, взуття, одягу. Після неврожаю 1921 року почався голод. Знову підняло голову куркульство. Від рук бандитів загинули незаможники Ф. М. Бессараб, Я. Л. Глаголь, старший міліціонер Ковальов, продагент Голованов. Боротьбу проти бандитизму очолили комуністи - члени парторганізації при волвиконкомі. З бандами було покінчено на початку 1922 року. 1924 року в Інгулці сформувався сільський партосередок, секретарем якого обрали селянина:активіста Г. Ф. Білоуса. Членами осередку були С. К. Станко, Д. Т. Цуркан, О. О. Корнич.
Долаючи великі труднощі, трудяще селянство відбудовувало село. На прохання активістів повітовий земвідділ посилав у Інгулку агрономів, які давали селянам корисні поради щодо вирощування сільськогосподарських культур. Ще у вересні 1920 року почала працювати прокатна станція, а при ній - майстерня для ремонту сільськогосподарських машин та інвентаря. Через 2 роки створено сільськогосподар» ське кредитне товариство, яке подавало значну допомогу селянству, особливо незаможному. 6 серпня 1922 року загальні збори незаможних селян Богданівки ухвалили організувати першу артіль «Своя праця», до якої спочатку вступили 9 бідняцьких господарств з 26 працездатними. Артіль мала 8 возів, 3 букери, 2 жатки, віялку, корову і 83 десятини землі. 1923 року вона придбала четверо коней, корову та віялку.
1922 року в Інгулці створюються ще артілі і ТСОЗи - «Плуг», ім. Шевченка, «Серп», а в Богданівці - ім. Ілліча, «Схід». 1925 року організовується садово-виноградне товариство «Червоний почин», а через рік - машинно-тракторне товариство «Червона дружба». В 1926 році Інгульська сільрада провела місячник кооперування селян, внаслідок чого різними формами кооперації було охоплено 98 чоловік. Значно розширилася в ті роки площа Богданівського плодорозсадника, закладеного на 5 десятинах ще в 1907 році земством. Розсадник постачав саджанцями плодових дерев артілі і селянські господарства Інгулки, Богданівки та сусідніх сіл.
Багато уваги приділялося політичній і культурній роботі серед населення. Вже 1920 року в Інгулці працювали дві трудові школи, 1922 року - відкрито дитячий будинок для сиріт, в наступному - селянський будинок. Одним з перших його завідуючих був комуніст Г. Ф. Білоус, який віддав немало сил і енергії налагодженню культосвітньої роботи. При сельбуді працювали бібліотека, драматичний, хоровий, музичний та інші гуртки. Тут проводилися лекції, бесіди, доповіді. Часто їх організаторами були миколаївські робітники.
Під керівництвом партосередку і за активною участю комсомольської організації (створеної на початку 1924 року) та сільської інтелігенції здійснювалася велика робота щодо ліквідації неписьменності. Вже в лютому - березні 1924 року вчителі та комсомольці взяли на облік всіх неписьменних, організували 12 гуртків та 2 школи лікнепу, де навчалося 180 чоловік дорослого населення. Протягом 1925-26 навчального року курси ліквідації неписьменності в Інгулці закінчили 80 чоловік. Рік у рік зростала політична активність селянства. 1921 року жителі Інгулки та Богданівки внесли 60 тис. крб. у фонд спорудження пам'ятника воїнам, що загинули в роки громадянської війни. В грудні 1923 року Інгульський КНС здав 5400 крб.
на будівництво літака «Незаможник». Того ж року сільрада провела місячник ремонту червоних казарм. На розширеному засіданні сільради і КНС в листопаді 1923 року жителі Інгулки висловили солідарність з німецькими трудящими. Інгульський КНС зібрав і надіслав у фонд допомоги жителям японських міст, які потерпіли від землетрусу, понад 5 тис. крб. 1924 року в Богданівці створено первинну організацію МОДРу.
Великим болем відгукнулася в серцях селян смерть В. І. Леніна. Жителі Богданівни вирішили спорудити пам'ятник Іллічу. Для широкого
ознайомлення селян із життям та діяльністю вождя сільська Рада 28 січня 1924 року ухвалила рішення про організацію товариства імені В. І. Леніна. Тут же було вирішено придбати твори вождя.
Партійні, комсомольські організації та КНС обох сіл провадили значну роботу для підготовки колективізації селянських господарств. За пропозицією Миколаївського райкому металістів весною 1929 року вперше на {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаївщині було укладено договір на соціалістичне змагання між ТСОЗами сіл Інгулки і Бармашового. На 15 жовтня з 733 селянських господарств Інгулки та Богданівни колективними формами господарювання було охоплено 250. У листопаді 1929 року кілька артілей та ТСОЗів Інгулки (всього 295 господарств) об'єдналися в один колгосп «Інгул», головою якого обрали двадцятип'ятитисячника, робітника Чорноморського заводу А. І. Благодатного.
Чималу допомогу молодому господарству подавали трудящі Миколаєва. Вони організували майстерню для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Господарства Інгулки і Богданівни одержали 2 трактори. Проте через помилки в проведенні колективізації - адміністрування, поспішність, порушення принципу добровільності, весною 1930 року багато сімей вийшло з колгоспу.
Партійна організація і сільська Рада докладали всіх зусиль, щоб виправити становище. Держава звільнила колгоспників на 2 роки від сплати податку за худобу, зросла матеріальна й фінансова допомога. Наприкінці 1930 року колгосп «Інгул» об'єднав 75 проц. селянських господарств і був розукрупнений на 3. В Богданівці у цей час організовано артіль ім. Горького.
Велику роль у технічному переозброєнні місцевих колгоспів відіграла Інгульська МТС, створена 1936 року. Перед війною її машинний парк налічував 75 тракторів, 27 зернових комбайнів тощо. Значну організаторську і виховну роботу серед працівників МТС проводила парторганізація, очолювана Я. В. Сорокоумом. На 1941 рік в її складі налічувалося 8 комуністів і один кандидат у члени партії.
На початку 1937 року в трьох інгульських колгоспах працювало 1290 чоловік. За господарствами було закріплено понад 6700 га землі, вони мали 360 коней, 3 нафтові двигуни, автомашину, 16 сівалок, 38 жаток, 28 віялок та ін. техніку. Колгоспні лани обробляли 10 тракторів та 8 комбайнів Інгульської МТС. Поліпшувалася культура землеробства. Так, в артілі ім. Калініна 1940 року зібрали озимої пшениці по 24 цнт з га, ячменю - по 19,5 цнт. Наступного року інгульські колгоспи мали близько 1600 голів великої рогатої худоби, 500 свиней, 1500 овець та понад 3 тис. штук птиці. За успіхи в розвитку громадського тваринництва богданівська артіль ім. Горького в 1939 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Серед сільських трудівників виросли справжні майстри хліборобської справи - перша трактористка Інгулки М. Фаріонова, тваринники Л. Волощук, А. Фільварченко, доярка М. Литовець, рільник К. Стасюк. Велику роботу серед колгоспників проводили комуністи. На початку 1941 року Інгульська територіальна
парторганізація, до якої входили і богданівські комуністи, налічувала 10 членів і кандидатів у члени партії.
У передвоєнні роки жителі обох сіл досягли значних успіхів у розвитку охорони здоров'я, освіти й культури. 1937 року тут було 5 дитячих ясел, побудовано лікарню на 60 ліжок. На той час працювали дві початкові та середня школи. Було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Здійснювалася радіофікація будинків колгоспників, розпочалося будівництво приміщення сільського клубу на 450 місць. Працювали клуб, бібліотека, звукова кіноустановка, дві хати-читальні та два червоних кутки.
У господарському та культурному житті велику роль відігравала сільська Рада (голова - комуніст М.,К. Миронов). Депутати регулярно обговорювали на засіданнях виконкому і сесіях питання підготовки колгоспів до весняної сівби, збирання врожаю, зимівлі худоби, працювали тимчасові комісії для перевірки стану ремонту сільськогосподарської техніки, підготовки посівного матеріалу, організації політико-виховної і культурно-масової роботи серед колгоспників. За ініціативою сільради в 1940 році в центрі Інгулки споруджено пам'ятник В. І. Леніну.
Понад 500 жителів Інгулки і Богданівки в перші дні Великої Вітчизняної війни пішли захищати соціалістичну Батьківщину. Трудівники села робили все можливе, щоб дати Червоній Армії більше продуктів. З наближенням
фронту сільська Рада, дирекція МТС, правління колгоспів почали евакуацію людей, техніки та худоби на схід. Підрозділи 2-го кавалерійського корпусу, яким командував генерал П. О. Бєлов, протягом доби стримували натиск ворога біля Інгулки. 15 липня 1941 року фашисти увірвалися в село. Жителів виганяли працювати в поле, примушували будувати військові {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}укріплення. Понад 250 юнаків і дівчат фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці жорстоко катували людей, кидали до льоху, де залишали на кілька днів без їжі і води. Так, за відмову працювати на будівництві військових споруд і неявку на польові роботи були покарані М. Я. Іщенко, П. Ф. Сологуб, А. В. Павленко, В. А. Пухалевич, В. Л. Фаріонов, В. А. Іщенко та інші. Але жорстокий терор окупантів не залякав радянських людей. А. В. Павленко та В. І. Фаріонов спалили зерно, готове до відправки в Німеччину. Жителі С. Л. Гри- цаков, Т. 3. Литвиненко, І. X. Іщенко, А. М. Куц слухали радіопередачі Радін- формбюро і розповідали населенню правду про успіхи Червоної Армії. Патріоти потрапили до гестапо, звідти їх відправили до концтабору, де вони були замордовані.
За відмову виїхати разом з відступаючими військами фашисти розстріляли 32 жителів Інгулки. Під час розстрілу в село увірвалися радянські розвідники, якими командував сержант Г. В. Жульмін. Вони знищили каральний загін фашистів. 14 березня 1944 року частини 6-ї армії (командуючий - генерал І. Т. Шльомін) визволили село від гітлерівців.
925 жителів Інгулки і Богданівки билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них близько 240 загинули. Багато воїнів Червоної Армії нагороджено орденами й медалями. М. С. Василенко брав участь в обороні Києва, в боях під Сталінградом у битві на Орловсько-Курській дузі, визволяв Відень. Розвідник П. П. Василенко - учасник оборони Сталінграда, визволяв Будапешт. С. М. Шевченко громив ворога під Москвою, Варшавою та на ін. фронтах. При форсуванні Західного Бугу загинув лейтенант П. О. Литвиненко, в 1942 році під час оборони Ленінграда - генерал- майор І. Ю. Попов. 1961 року в сільському парку встановлено пам'ятник воїнам, які полягли в Великій Вітчизняній війні.
Ще йшла війна, коли жителі Інгулки і Богданівки приступили до відбудови зруйнованого ворогом господарства. Цю роботу очолила відновлена наприкінці березня 1944 року сільська Рада. Головою сільради в ті роки працював комуніст Д. А. Тимошевський. В артілях обох сіл не лишилося жодної машини, бракувало
робочого тягла, а працездатного населення зменшилося наполовину. Орати доводилося коровами, а сіяти вручну. 1944 року почала працювати МТС. Самовіддано трудилася у колгоспі ім. Калініна ланкова М. Я. Куць, в городній бригаді - колгоспниці М. С. Стасюк і Л. С. Волощук. Хлібороби артілі ім. Андрєєва
0. Василенко, М. Грицакова, С. Поливченко, Г. Михальчук на косовиці щоденно виконували норми на 150-200 проц. Молотили зерно вдень і вночі. Не відставала і молодь, зокрема комсомольсько-молодіжні ланки А. Ткачова і М. Конюшка. Вже восени 1944 року колгоспи Інгулки й Богданівни виконали зобов'язання перед державою. Так, Богданівська артіль ім. Горького здала понад план 80 цнт хліба.
З великими труднощами в квітні 1944 року в обох селах було відновлено роботу шкіл, приміщення яких окупанти перетворили на майстерні й гаражі для військових машин. Із шкільних меблів залишилося лише 2 парти. Жителі зносили до школи власні столи й ослони. Тоді ж інгулчани відбудували лікарню.
Інгульські та богданівські колгоспники брали також участь у зборі коштів на танкову колону «Колгоспник Миколаївщини», активно передплачували державні позики. Зокрема в травні 1945 року робітник Богданівського плодорозсадника М. X. Калашник передплатив позику на 10 тис. крб. Його приклад наслідувало багато богданівців та інгулчан. Після закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилася відбудова зруйнованого господарства. 1950 року з чотирьох артілей створено дві - ім. Андрєєва та ім. Калініна. Об'єднання колгоспів сприяло швидшому розвитку всіх галузей виробництва, зокрема тваринництва. Колгосп ім. Калініна у 1956 році став учасником ВСГВ. Так, протягом 1947-1949 рр. на 100 га сільськогосподарських угідь тут вироблялося пересічно по 140-150 цнт молока, а після об'єднання (в 1956 році) - 180 цнт. Господарство місцевого
плодорозсадника, площа якого становила 150 га, щорічно вирощувало по 70-80 тис. плодових та 100-200 тис. декоративних саджанців і одержувало близько 50 тис. крб. прибутку.
1958 року артілі Богданівни об'єдналися в одне велике багатогалузеве господарство «Ленінський шлях», за яким закріплено 9805 га землі, в т. ч. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}7526 га орної. Виробничий напрям його - вирощування зернових, розвинуто також тваринництво. В тому ж році в зв'язку з реорганізацією МТС колгосп придбав 37 тракторів, 26 зернових та інших комбайнів. Машинний парк мав 24 вантажні і 3 легкові автомашини, 25 електродвигунів; створено майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки. Зростання механізації землеробства, впровадження найновіших досягнень агрономічної науки дали можливість підвищити врожайність колгоспних ланів. Вже у 1958 році колгосп одержав по 22,7 цнт зерна озимини з кожного га. Бригада комуніста
І. X. Іщенка зібрала всього понад 26 тис. цнт зерна. В 1966 році середня врожайність пшениці становила тут 25,6 цнт. За досягнуті успіхи колгосп «Ленінський шлях» і бригаду № 1 того року занесено на обласну Дошку пошани.
Успішно розвивалось громадське тваринництво. Протягом 1960-1962 рр. побудовано 3 ферми і відгодівельний пункт на 2 тис. голів. Основні виробничі процеси на фермах механізовано. За успіхи у розвитку тваринництва пташницю Т. Н. Дудяк у 1966 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, доярку Д. О. Герліх - орденом «Знак Пошани». Таку ж нагороду одержав чабан Д. Т. Василенко. Значно підвищилася товарність колгоспного виробництва, зміцніла економіка господарства. 1968 року громадське стадо артілі налічувало 2850 голів великої рогатої
худоби, 2047 свиней, 4012 овець. Неподільний фонд колгоспу збільшився з 1173 тис. крб. (в 1960 році) до 1877 тис. крб. (в 1967 році). Протягом 1964-1967 рр. оплата праці зросла на 70 проц. 1966 року артіль перейшла на грошову оплату. За господарські успіхи у першому півріччі 1967 року артілі «Ленінський шлях» присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства УРСР і республіканського комітету профспілки працівників сільського господарства та першу грошову премію.
Гідно зустріли інгулчани 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В ювілейному році валовий збір зерна становив 79,4 тис. цнт. За успіхи у соціалістичному змаганні колгосп «Ленінський шлях» занесено на районну Дошку пошани. Особливо відзначилися трудівники 2-го відділку, яким керує комуніст І. X. Іщенко. В 1970 році середній врожай зернових становив тут 25 цнт з га. Передові комбайнери П. І. Кравченко, Т. Шевченко зібрали врожай з площі 260 га і намолотили майже по 5 тис. цнт зерна. На свинофермі, якою завідує М. С. Білоус, одержано по 26 ділових поросят від кожної свиноматки. У квітні 1970 року колектив свиноферми занесено до районної Дошки пошани. 83 кращих трудівники нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Леніна».
Протягом восьмої п'ятирічки артіль виробила майже 34 тис. тонн зерна. П'ятирічний план виробництва м'яса і молока було перевиконано. У1971 році ордена Леніна удостоєний чабан І. М. Топчій. Свинарка Н. А. Медак і доярка О. Г. Пухале- вич нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Розгорнувши соціалістичне змагання на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, колгоспники своєчасно завершили сівбу ранніх зернових, успішно виконали виробничі завдання першого кварталу нової п'ятирічки. Переможцями змагання вийшли трактористи П. А. Іщенко, доярка Я. В. Ріттер. За сумлінну працю орденом Леніна нагороджені керуючий відділком артілі М. К. Миронов і комбайнер А. Т. Пізнюра; орденом Трудового Червоного Прапора відзначено К. А. Кравченка.
Організаторами мас на виконання планів господарського і культурного будівництва є комуністи села. Колгоспна парторганізація налічує 29 чоловік, більшість яких безпосередньо працює на виробництві. В усіх бригадах створено партійні групи. Партійна організація популяризує досвід передовиків виробництва, організовує соціалістичне змагання за дострокове виконання взятих зобов'язань. Інгульські колгоспники змагаються з трудівниками артілі «Ленінський шлях» (м. Новокубанськ Новокубанського району Краснодарського краю). Ця дружба народилася ще в 1950-х роках, коли наша країна відзначала 300-річчя возз'єднання України з Росією.
Господарства діляться виробничим досвідом, переймають одне в одного нові форми культурно-побутового обслуговування трудівників села. Кубанські друзі допомогли колгоспу в придбанні насіння нових високоврожайних сортів пшениці Аврора і Кавказ.
Надійним помічником і бойовим резервом сільських комуністів є комсомольська організація, в лавах якої - 50 юнаків і дівчат. Серед них {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}багато передовиків виробництва. Комсомольці щороку проводять рейди перевірки стану зимівлі худоби. Вони активні учасники політичного і культурного життя Інгулки - організовують вечори-зустрічі зі старими комуністами, учасниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн, передовиками виробництва. В створеному комсомольцями гуртку «Кругозір» молодь підвищує свій політичний рівень, бере участь у диспутах, обговореннях книг. У дні підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна комсо
мольці провели ленінський залік. Було організовано вечір «Поети світу про В. І. Леніна», проводилися читацькі конференції.
Значну роботу у господарському і культурному будівництві на селі проводить Інгульська сільська Рада. На всіх виробничих дільницях створено депутатські пости, на хуторі Степанівці - комітет на громадських засадах. Постійні комісії при Раді очолюють досвідчені виробничники.
Підвищується добробут та культурний рівень населення. В 1968 році колгосп одержав понад 1 млн. крб. прибутку, з якого 322 тис. крб. використано на благоустрій села. Про далеке минуле Інгулки нагадує лише почорнілий від часу вітряк. Вкриті очеретом і соломою хати змінили світлі будинки під шифером і черепицею, що потопають у зелені садів і виноградників. Виросли двоповерхові житлові й адміністративні будинки. Широкі прямі вулиці - Радянську, Піонерську, Набережну, Садову прикрашають алеї білих акацій. Учні середньої школи розбили парк. Прокладено водопровід. Щодня курсують автобуси з Миколаєва і Баштанки.
Готуючись до Ленінського ювілею, трудящі провели кілька недільників по впорядкуванню села. Було насаджено понад 2 тис. дерев і кущів. На честь знаменної дати в селі зведено двоповерховий будинок для спеціалістів, магазин готового одягу, адміністративний будинок колгоспу, два дитячих садки на 60 місць кожний, заасфальтовано центральну вулицю. Будується двоповерхове приміщення середньої школи на 560 місць.
Лише в 1968 році колгоспникам і службовцям Інгулки виплачено пенсій на 99,5 тис. крб. Про підвищення добробуту трудівників села свідчить і щорічне збільшення товарообігу споживчої кооперації. Зростає купівельна спроможність населення. Поліпшується медичне обслуговування. В 1950 році при лікарні відкрито хірургічне відділення, зуболікарський та фізіотерапевтичний кабінети. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 85. У селі працюють 29 спеціалістів з вищою і 196 з середньою спеціальною освітою.
Діти навчаються в початковій і середній школах, вечірній школі сільської молоді. Відкрито дитячий комбінат і троє дитячих ясел. Уродженець Інгулки К. С. За- дцрака - доктор математичних наук. У піднесенні культурного рівня сільського населення важливу роль відіграють культурно-освітні заклади. При сільському будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка. Агіткультбригада будинку культури з композицією «Ленін і весна» брала участь в обласному фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Художнього керівника Г. В. Урсуленко як переможця республіканського фестивалю нагороджено бронзовою медаллю.
В 1970 році населення села передплачувало 3326 примірників газет і журналів. Літературні вечори, читацькі конференції часто влаштовує сільська бібліотека. Широко впроваджуються в життя колгоспного селянства нові звичаї і обряди: проводи до Радянської Армії, свята врожаю, першої борозни, дня тваринника та ін. В будинку культури проводяться комсомольські весілля. В присутності жителів села і представників партійної та комсомольської організацій молоде подружжя вітають депутати сільської Ради, батьки, друзі, діти підносять квіти. В урочистій обстановці видаються батькам свідоцтва про народження дітей. їх поздоровляє голова сільради в присутності почесних батьків, родичів, громадськості. Батькам новонароджених вручають подарунки, квіти, бажають, щоб діти росли здоровими, щасливими і були гідними спадкоємцями трудової слави своїх
односельців. Батьки в ці дні садять в парку деревця на честь маленьких громадян. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Щороку 22 квітня жителі Інгулки за славною традицією збираються на площі біля пам'ятника В. І. Леніну, де рапортують про свої трудові звершення, готовність боротися за дальший розквіт рідної Вітчизни.