Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кашперо-Миколаївка
Кашперо-Миколаївка (до середини XIX ст,- Миколаївка) - село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Громоклії, притоки Інгулу,- за 22 км на захід від районного центру і за 25 км від залізничної станції Явкине. Населення - 557 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Катеринівка, Новопетрівка й Новофонтанка.
Поблизу Кашперо-Миколаївки та Новофонтанки виявлено 3 поселення доби пізньої бронзи (XIII-VIII ст. до н. е.), а також 2 поселення і могильник перших століть н. ери. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В середині XVIII ст. неподалік від злиття річок Громоклії та Інгулу проходив кордон, що розмежовував запорізькі землі і землі, захоплені турками. По берегах річок стояли запорізькі зимівники. В 1778 році підполковнику війська Донського В. Касперову царський уряд виділив тут землі. Минуло чотири роки, і Касперов в листі на ім'я новоросійського губернатора просив дозволу на будівництво в заснованій ним слободі церкви святого Миколи. На той час у Миколаївці - таку назву дістала слобода - було 40 дворів. Жили тут українці і молдавани. Протягом 1787 - 1788 рр. у маєтку Касперова містилася штаб-квартира командуючого Бузьким єгерським корпусом М. І. Кутузова. Поблизу слободи спорудили укріплення, відоме під назвою Миколаївської фортеці. Під керівництвом Кутузова тут формувалося Чорноморське козацьке військо. В січні 1788 року в миколаївській каплиці відбулася урочиста церемонія освячення прапора і прийняття присяги козаками. Кошовому отаману Захарію Чепізі було вручено полковницький пернач.
В 1809-1815 рр. у селі жило 209 кріпаків поміщика штабс-капітана М. Касперова, який володів понад 9 тис. десятинами землі. У користуванні селян було не більше 5 десятин на двір. Крім землеробства, вони займалися рибальством, пряли вовну і льон, ткали сукно й полотно. В поміщицькому господарстві переважало тваринництво, зокрема вівчарство. Розорані землі становили лише 309 десятин, решта - сінокісні угіддя і пасовища для поміщицької худоби. Вже на початку XIX ст. кріпаки відбували триденну панщину7, а під час жнив чи сінокосу поміщик збільшував цей строк. Виснажливою була праця і в поміщицьких кошарах, де налічувалося близько 45 тис. овець. З ранку до вечора кріпаки працювали також на млинах і сукновальнях.
В документах 1827 року Миколаївка згадується вже як містечко. Населення Миколаївки зростало. Якщо 1822 року в Миколаївці налічувалося 50 дворів і 260 жителів, то 1859 року - вже 94 двори і 539 чоловік. Крім кріпаків, тут з дозволу поміщика селилися й інші верстви населення, що займалися торгівлею й ремісництвом. Серед жителів містечка були і десятинники - особисто вільні селяни, які обробляли поміщицьку землю за частку врожаю. Власних будинків вони не мали, а мешкали в землянках, т. зв. гадючниках, що належали поміщикові. З Миколаївкою межували села і хутори Любарка, Бірзулівка, Якубиха, Кам'янувате, Широке та ін. В 60-х роках містечко, за яким закріпилася назва Кашперо-Миколаївка, стало волосним центром і входило до Херсонського повіту Херсонської губернії. Зручне розташу-
вання поблизу шляху Миколаїв - Єлисаветград сприяло розвиткові тут торгівлі. Щорічно в містечку відбувалося два ярмарки і раз на тиждень - базари. Так, тільки 1858 року на ярмарок було завезено товарів на 4770 карбованців.
Під час реформи 1861 року наділи в 1,3 десятини одержали лише 18 колишніх кріпаків, решта селян відмовилася від них, не маючи коштів для викупу. В 70-х роках XIX ст. місцевий поміщик Васильчиков продав землю Бутовичу. Плануючи в Кашперо-Миколаївці будівництво економії і винокурних заводів, новий власник протягом 1872-1875 рр. переселив людей з хуторів Любарки, Вербової, Бірзулівки, Веландового в сусіднє село Новобірзулівку. Туди ж перевели й більшість селян Кашперо-Миколаївки. Бутович виділив їм землю відповідно до раніше одержаних наділів і сплатив незначну компенсацію за землянки. На 1887 рік в Кашперо-Миколаївці залишилося 4 селянські, 15 міщанських та 10 сімей десятинників і чиншовиків. Тут було 4 торговельні та 13 промислових підприємств. Працював винокурний завод із спиртоочисним відділенням, у великій поміщицькій економії розводили худобу. 1887 року тут налічувалося близько 40 тис. овець, 2 тис. великої рогатої худоби, понад 200 коней; крім того, поміщик заснував племінний кінний завод і створив розсадник фруктових дерев, на місці ліквідованих хуторів і сіл побудував 14 кошар. В економії і на
підприємствах використовувалася наймана праця як селян навколишніх сіл - Катеринівки, Новобірзулівки, Привільного, так і прийшлих з Полтавської, Київської та інших губерній. Людей наймали на ринку робочої сили в Каховці; чабанів привозили з Полтавської губернії спеціальні уповноважені. Щоб мати постійних сільськогосподарських робітників, поміщик виділяв {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сімейним в тимчасове користування 1-2 десятини землі. Без дозволу поміщика вони не мали права продавати зібраний врожай. Робітники винокурного заводу та інших підприємств працювали по 12-15 годин на добу, чоловіки одержували 8 крб., жінки - 4 крб., підлітки - 3 крб. на місяць. У неврожайні роки наймити працювали тільки за харчі. Заробітчани мешкали у вогких і холодних бараках, спали покотом на двох'ярусних нарах просто на соломі. Поруч лежали і хворі, і здорові. їли наймити куліш або галушки з неякісного борошна та чорний хліб з остюками. Тяжка матеріальна скрута примушувала селян не раз просити допомоги у повітового земства. Злидні й нестатки кашперо-миколаївців у пореформений період визнавали навіть представники земства.
Колись значний населений пункт поступово занепадав. В 1897 році Кашперо- Миколаївка була невеликим селом, що входило до складу Привільнянської волості. На 1912 рік тут налічувалося всього 8 дворів з 103 мешканцями, серед яких було багато сезонних робітників. До лікаря жителі села їздили в Привільне, що за 18 км від Кашперо-Миколаївки. Тільки протягом 1830-1873 рр. вони перенесли 4 епідемії азіатської холери. Смертність становила 15-20 процентів.
У дореформений період жителі не знали грамоти. Так, 1825 року під час межування церковних земель в селі Пісках жоден із свідків Кашперо-Миколаївки не зміг розписатися у межовому документі. Наприкінці XIX ст. діти, і то тільки заможних родин, відвідували церковнопарафіяльну школу в сусідньому селі Катеринівці, відкриту в 1892 році.
Російсько-японська війна, неврожайні роки погіршили і без того тяжке життя селян і сільськогосподарських робітників. Намагаючись хоч якось врятувати свої сім'ї від голоду, вони орендували поміщицьку землю за високі ціни. Якщо 1882 року за десятину землі платили на рік 6 крб. оренди, то 1905 року - вдвічі більше.
Поміщик Бутович, здавши того року 1200 десятин землі в оренду, одержав понад 14 тис. карбованців.
Під впливом подій 1905 року і агітації революційно настроєних робітників в жовтні у поміщицькій економії та на підприємствах Бутовича сталися стихійні виступи сільськогосподарських робітників і селян. Переляканий поміщик викликав пів-ескадрона кавалерії. Незважаючи на це, в грудні 1905 року селяни і наймити Кашперо-Миколаївки та навколишніх сіл розгромили винокурний завод, розібрали сіно, заготовлене для поміщицької худоби. Солдати, що охороняли маєток, приєдналися до учасників виступу. Викликані додатково війська придушили виступ. Багатьох його учасників покарали різками й шомполами, а чотирьох організаторів заарештували і відпрарили до Херсонської слідчої палати.
Столипінська аграрна реформа загострила класові протиріччя на селі. В 1909 році куркулі навколишніх сіл скупили близько 3 тис. десятин землі у місцевого поміщика і мали по 300-1200 десятин кожний. В селі ж зростало безземелля. Вже весною 1910 року перші 9 сімей вирушили з рідного села на схід у пошуках кращої долі3.
В роки першої світової війни селяни зазнали нових бідувань. В той же час поміщик скупив за безцінь у жителів навколишніх сіл тисячі голів худоби, яку продавав для потреб армії, наживаючи нечувані бариші. Поміщик побудував цегельний та черепичний заводи, паровий млин і ще один винокурний завод. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції на винокурному заводі створено робітничий комітет, який дбав про обмеження експлуатації робітників.
Про Жовтневе збройне повстання у Петрограді і повалення Тимчасового уряду селяни дізналися на початку листопада 1917 року. Кашперо-миколаївці спільно з жителями навколишніх сіл на початку 1918 року вигнали поміщика і почали розподіл його землі, реманенту, худоби. Організованість у цю справу внесли члени Привільнянської волосної Ради і місцеві активісти - М. Калачов та комуніст П. Гіржов. Вони взяли на облік поміщицьке майно, нарізали бідноті по 3,1 десятини землі на їдця. В колишній економії Бутовича прийшлі й місцеві наймити організували
сільськогосподарську артіль, якій передали посівний матеріал і землю, а також тягло й реманент, вилучені у поміщика.
Однак революційні перетворення на селі у березні 1918 року були перервані вторгненням австро-німецьких окупантів. З ними повернувся й управитель поміщицького маєтку. Селян примушували, погрожуючи розправою, віддати землю і майно та сплатити збитки, завдані поміщику. За наказом {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}окупаційних властей з населення збирали навіть недоїмки та податки ще царських часів.
Після визволення від австро-німецьких окупантів і петлюрівської Директорії в березні 1919 року в селі було відновлено Радянську владу. 5 квітня за участю При- вільнянського волревкому організували радгосп «Червоний орач», якому передали всі господарські будівлі економії Бутовича і виділили понад 2 тис. га колишніх поміщицьких земель. Комісаром радгоспу призначили комуніста Ф. Ф. Каратєєва. Роботою радгоспу керував робітничий комітет (голова - Г. М. Луценко). Він же подавав продовольчу допомогу населенню. Так, сім'ям червоноармійців виділив понад 300 пудів пшениці. Комітет стежив також і за тим, щоб певна кількість продовольства йшла на потреби Червоної Армії та до фонду допомоги голодуючим.
24 серпня 1919 року село захопили денікінці. Білогвардійці погрожували спалити Кашперо-Миколаївку, якщо селяни не повернуть колишнім землевласникам майно і зібраний влітку врожай. Тих, хто відмовлявся виконати наказ, карателі шмагали шомполами і нагаями. Рятуючись від розправи та уникаючи примусової
мобілізації в денікінську армію, люди ховалися в плавнях і ярах, йшли до партизанських загонів. Чимало жителів села брало участь у повстанні проти денікінців, приєднавшись до баштанців.
У січні 1920 року частини 122-ї стрілецької бригади 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили Кашперо-Миколаївку від білогвардійців. В лютому
1920 року тут створено ревком, який у квітні передав свої повноваження обраній Раді, що спочатку містилася в селі Любарці, а з вересня того ж року (за рішенням Привільнянського волвиконкому) центр Ради перенесено в Кашперо-Миколаївку. Головою обрали комуніста М. С. Філіпова. В липні 1920 року у селі було створено КНС, який очолив робітник винокурного заводу М. П. Дем'яненко. Протягом 1920-
1921 рр. у Кашперо-Миколаївку з Сибіру повернулося багато сімей, які виїхали з села в кінці 90-х років. Допоміг їм повернутися на батьківщину голова ВЦВКу М. І. Калінін. Ходоками до нього від переселенців були кашперо-миколаївці Т. І. Пелих і В. Ф. Калиберда. Уважно вислухавши селян, М. І. Калінін потурбувався, щоб було виділено 22 вагони для перевезення з Сибіру сімей, а також подана їм значна матеріальна допомога. Переселенців вселяли в колишні будинки багатіїв, допомагали в будівництві жител. За рішенням Миколаївського повітвикон- кому протягом 1921 року для цих сімей виділено 416 куб. метрів будівельного лісу. Три роки переселенці сплачували тільки 50 проц. державних податків.
Вже в 1921 році кашперо-миколаївці одержали 1329 десятин землі. Наступного року в селі створено партосередок, в якому було 4 комуністи. Очолював його спочатку М. Г. Гайдук, а 1924 року - М. С. Філіпов. Першим ватажком комсомольського осередку, що оформився 1921 року, був Р. А. Гаранчук.
Ще на початку 20-х років у селі створюються перші колективні товариства, до яких вступили переважно сім'ї, що повернулися з Сибіру. 1921 року на землях радгоспу організовано «Першу сибірську артіль», а 1922 року - «Другу сибірську артіль». Того ж року місцева біднота об'єдналася в артіль «Незаможник». До «Першої сибірської артілі» входило 19 сімей з 120 їдцями. їм виділили 386 га землі. На час створення артілі вони мали 8 коней, 6 корів, 4 вози, 2 плуги (букери), 2 сівалки та борону. Для обробітку землі цього було мало. До того ж не вистачало насіння для весняної сівби, бракувало досвіду колективного господарювання. Частина членів артілі не мала жител. На допомогу прийшла держава. Вона виділила ліс та інші будівельні матеріали, допомогла кредитами й насінням. 1924 року артіль вже мала 20 коней, 4 воли, 16 корів, 40 свиней. В господарстві налагодилося планування, облік, оплата праці, почали освоювати правильну сівозміну. Вже протягом 1923-1924 рр. кашперо-миколаївці відновили довоєнні посівні площі.
В 1922 році у селі відкрилася трудова школа, де навчалося 55 дітей, були хата-читальня й бібліотека. У відремонтованому приміщенні створено народний будинок, при якому культармійці створили художній та драматичний гуртки. Кошти, зібрані за спектаклі, передавалися для потреб шкіл-лікнепів, яких у Каш- перо-Миколаївці було чотири. 1924 року ці школи охопили 138 чоловік дорослого населення. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Зростала політична активність населення. У важкі роки відбудовчого періоду жителі Кашперо-Миколаївки виділили із своїх запасів зерно у фонд МОДРу. В 1922 році вони заготовили і доставили робітникам Миколаєва понад 1700 кубічних сажнів дров, а також допомогли продовольством петроградським робітникам. 1923 року кашперо-миколаївці взяли активну участь у збиранні коштів для трудящих Японії, що потерпіли від землетрусу.
Як велике особисте горе сприйняли селяни Кашперо-Миколаївки смерть В. І. Леніна. На траурному мітингу вони склали листа, в якому висловили свій сум і з впевненістю заявили, що «... Комуністична партія, як керівник трудящих мас, ще тісніше зімкне ряди робітників і трудового селянства і разом з ними здійснить великі заповіти Ілліча».
Комуністи і комсомольці провадили серед трудящих велику роботу, переконуючи їх у перевагах колективного господарювання. В 1928 році на базі існуючих колективів у селі створюються артілі - «Українець», «Спартак», «Південна Україна», а також товариства спільного обробітку землі - «Допомога», «Своя праця» та ін. Весною того ж року колективні господарства одержали від держави 2 трактори «Фордзон». За кермо першого трактора сів комсомолець Д. Дмитриченко. 1929 року артілі та ТСОЗи об'єдналися в один колгосп ім. Косіора, головою якого селяни обрали комуніста О. Герасимовича. Колгосп, у якому об'єдналося 85 проц. селянських господарств, мав 1600 га землі. Вже в 1930 році колгоспники достроково виконали план хлібозаготівель. Влітку 1932 року районна газета «Під прапором Леніна» повідомляла про досягнення першої бригади колгоспу ім. Косіора, члени якої щоденно скошували і зв'язували в снопи пшеницю на площі 29,5 га при нормі 25 га. 1934 року колгосп в числі перших у районі завершив жнива. На 1937 рік це господарство об'єднувало 126 дворів (480 чоловік населення). За артіллю було закріплено 2427 га землі, в т. ч. 1355 га орної, 6 га саду. З допоміжних підприємств колгосп мав млин, кілька майстерень, бринзоварню та маслопереробний пункт. У господарстві була й пасіка з 59 бджолосімей. Артіль придбала вантажну автомашину, нафтовий двигун, 10 сівалок, 12 жниварок, 8 сінокосарок, 33 плуги, 5 віялок та інший реманент. Обслуговувала колгосп Явкинська, а пізніше Інгульська МТС. У 1940 році колгоспники зібрали з кожного гектара по 21 цнт озимої пшениці. Успішно розвивалося тваринництво, особливо така його галузь, як вівчарство.
За передвоєнні роки в колгоспі виріс значний загін майстрів сільського господарства. Завідуючий вівцефермою цієї артілі Ф. Ф. Лисенко в 1936 році за одержання високого настригу вовни і вирощення 130 ягнят від кожних 100 вівцематок був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Того ж року брав участь у всесоюзній нараді тваринників у Москві, а в наступному - він делегат Надзвичайного XII Всеукраїнського з'їзду Рад. Учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві 1939 року став весь колектив вівчарської товарної ферми.
Дедалі заможнішим ставало життя кашперо-миколаївців, поліпшувався їх добробут і культура. 1937 року колгоспники одержали на трудодень по 2 крб. 88 коп. і 3,3 кг хліба. Через рік оплата трудодня вже становила 4 крб. і 4 кг зерном. Члени артілі зводили нові і перебудовували старі будинки. З ініціативи депутатів сільської Ради проводилось озеленення села. У Кашперо-Миколаївці функціонувало медичне відділення, працювала ветеринарна дільниця. 1928 року початкову школу перетворено на семирічну, для малюків відкрито дитячі ясла. Того ж року побудовано клуб, крім нього, діяли ще 3 червоні кутки. До послуг трудящих була сільська бібліотека.
Сільська парторганізація, яка в передвоєнні роки налічувала 5 комуністів і одного кандидата у члени партії, проводила політичну й культурно-освітню роботу серед населення. Успішно працював сільський агітколектив. У 1939 році депутатом Миколаївської обласної Ради кашперо-миколаївці
одноголосно обрали свого односельця М. С. Ткачова, до Кашперо-Миколаївської сільської Ради - комуністів
Г. Луценка, В. Ященка, вчителя П. Солонаря, колгоспниць П. Кашмалу, Н. Зимо- гляд та інших. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
З перших днів Великої Вітчизняної війни більшість дорослого чоловічого населення пішла на фронт. З наближенням фронту почалася евакуація у східні райони країни колгоспного майна і худоби. На початку серпня бої з фашистами вели в районі переправ через річки Громоклію та Інгул бійці 5-ї ім. Блінова кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського корпусу. Кашперо-миколаївці копали траншеї, протитанкові рови. 12 серпня 1941 року німецькі загарбники увірвалися в село. Незадовго до вступу фашистів колгоспниця П. І. Никора викрила і передала червоноармійцям німецьких розвідників, що пробралися до її хати. Вороги закрили Никору в її будинку, облили бензином і спалили. За допомогу партизанам фашисти розстріляли комуніста М. Ф. Гайдайського і комсомольця О. Рязанцева. В 1944 році за відмову працювати на окупантів було повішено у Миколаєві 10 юнаків і дівчат, серед них і кашперо-миколаївця І. Макарова.
15 березня 1944 року після жорстоких боїв наступаючі частини Червоної Армії визволили село від окупантів. У боях особливо відзначився 74-й гвардійський стрілецький полк 28-го гвардійського стрілецького корпусу 3-го Українського фронту.
Понад 200 чоловік із Кашперо-Миколаївки були учасниками Великої Вітчизняної війни. Лейтенант Г. П. Огарко захищав Сталінград, брав участь у боях за визволення Миколаївщини, воював у Румунії, Угорщині. Він нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня, кількома медалями. Двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та іншими орденами і медалями відзначено танкіста лейтенанта М. С. Молчанова. 182 чоловіка загинули, захищаючи Вітчизну.
Після визволення Кашперо-Миколаївки від німецько-фашистських загарбників сільська Рада очолила роботу по відбудові зруйнованого ворогом народного господарства. Окупанти пограбували артіль, зруйнували всі громадські й господарські будівлі. На тваринницькій фермі залишилося всього 9 корів, кілька коней, 16 свиней, 38 голів птиці. У перші роки після визволення основний тягар відбудови ліг на плечі жінок і літніх людей. У ремонті приміщень для худоби, яка ще збереглася, активну участь брали колгоспники похилого віку М. І. Мороз і П. І. Огарко. На польових роботах, де майже все доводилося робити вручну, а тягловою силою були корови, самовіддано трудилися Н. А. Зимогляд, С. А. Рязанцева та інші жінки. Не шкодуючи сил, піднімали з руїн колективне господарство А. С. Грищенко, М. В. Мазай, Д. Т. Коваленко, Г. І. Маляренко, Т. Огарко та багато інших жінок і стариків Кашперо-Миколаївки.
Значну допомогу у відбудові зруйнованого господарства подала держава. 1944 року почала працювати Інгульська МТС. З Казахстану було одержано коней, ставропольці прислали овець. Почалося відновлення племінної ферми, де утримували овець породи Асканійський рамбульє. Незважаючи на матеріальні труднощі, жителі села збирали кошти у фонд оборони, надсилали бійцям 3-го Українського фронту подарунки. Колгоспники І. Пєгов, К. Мороз та інші приховали від ворога 1500 цнт пшениці, яку з приходом частин Червоної Армії передали у фонд оборони. В рік визволення почали працювати семирічна школа, медпункт; відкрилися двері сільського клубу.
Чимала заслуга в успішній відбудові господарства в роки післявоєнної п'ятирічки сільської парторганізації, яка була оформлена у 1945 році. Того ж року відновлено й комсомольську організацію. Комуністи приділяли багато уваги підвищенню
врожайності зернових і відтворенню поголів'я худоби. Протягом 1945-1946 рр. у селі відновлено довоєнні посівні площі. У 1948 році члени ланки М. Чабаненко виростили по 19,8 цнт озимини на кожному га. Чабани М. Мороз та І. Ситниченко одержали по 120 ягнят від кожних 100 вівцематок. 1950 року стадо овець налічувало 1969 голів. 1950 року в Кашперо-Миколаївці методом народної будови розпочалося спорудження сільського будинку культури. 1955 року тут працювали драматичний, танцювальний, музичний та інші гуртки художньої самодіяльності.
У зміцненні економіки сільського господарства в 1950-1958 рр. значну роль відіграло об'єднання колгоспів, здійснене у ці роки. До артілі приєднувалися
господарства сіл Катеринівки і Новопетрівки. 1958 року в Кашперо-Миколаївці розмістилася центральна садиба великої артілі ім. Леніна (з 1963 року - «Світанок»). За колгоспом закріплено 8367 га земельних угідь, у т. ч. 4300 га орної. Сади та виноградники займали площу в 215 га. В {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}господарстві було 19 тракторів, 11 комбайнів, 14 автомашин, а за семирічку технічне оснащення колгоспу збільшилося майже в 2 рази. Зростала врожайність колгоспних ланів. Якщо протягом 1951-1952 рр. колгосп одержав у середньому з кожного га по 20 цнт озимої пшениці і 8 цнт соняшнику, то у 1966 році - відповідно по 26 і 11 цнт. Поповнилися кадри колгоспних механізаторів досвідченими майстрами. Бригада комуніста А. Заїченка в 1966 році зібрала по 29 цнт озимої пшениці з кожного га, а на площі 100 га - по 40 центнерів.
Особливо славиться артіль «Світанок» успіхами у громадському тваринництві. На кінець семирічки на її фермах утримувалося 2080 голів великої рогатої худоби, близько 7 тис. овець. Тут побудовано тваринницькі приміщення - корівники, телятники, свинарники, кошари та пташники. На фермах було механізовано очистку приміщень від гною, впроваджено автонапування та автодоїння корів. Для тваринників на кожній фермі впорядковано кімнату відпочинку і побуту. Все це допомагає трудівникам ферм підвищувати продуктивність праці. Доярки комсомолки Л. Т. Дорошенко і Є. К. Макушенко в 1969 році вибороли перше місце на районному конкурсі майстрів машинного доїння і відзначені похвальними грамотами райкому комсомолу та грошовими преміями. Колектив колгоспу завоював ще 1964 року перехідний Червоний прапор райкому партії та виробничого управління і утримував його до 1967 року. В області відомі імена передових доярок артілі «Світанок» К. Ф. Малої та М. П. Баграновської. 1966 року за високі надої молока від кожної корови (3900-4700 кг) їх нагороджено орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначені доярки В. П. Сенченко, М. М. Сердюк, Г. В. Старух і чабан В. Н. Федоренко.
Механізація в рільництві й тваринництві, поліпшення умов праці колгоспників, впровадження 1966 року грошової оплати позитивно позначилися на економіці й прибутках колгоспу. Грошовий прибуток колгоспу 1970 року становив 1,5 млн. крб. Парторганізація села, яка налічує 40 чоловік, створила 5 партійних груп - у тракторних бригадах, на тваринницькій фермі, колгоспному машинно-тракторному парку,- взяла під свій контроль впровадження госпрозрахунку. В колгоспі працює
агітколектив у складі 60 агітаторів. Комсомольці, яких у селі 52 чоловіка, активно допомагають комуністам в усіх їх починаннях.
Готуючи гідну зустріч Ленінському ювілею, трудівники села досягли у 1970 році валового збору зерна понад 50,5 тис. цнт. В жовтні того року артіль продала державі понад план 180 тонн зерна, 700 тонн молока. Вівчарі під керівництвом А. Добровольського дали
колгоспу понад 2300 крб. економії. Імена доярок Є. К. Макушенко і М. С. Казимир- чук, що надоїли понад 3 тис. кг молока від кожної корови, як переможців змагання на честь Ленінського ювілею занесено на районну Дошку пошани.
Успішно виконали трудівники план восьмої п'ятирічки. По виробництву зерна і м'яса планові завдання було перевиконано. В роки п'ятирічки побудовано корівник на 800 голів, кошару на тисячу голів овець, 2 кормоцехи, відгодівельник. За успішне виконання планів восьмої п'ятирічки керуючих відділками колгоспу Д. М. Слюсаренката Г. В. Ковтун нагороджено орденом Жовтневої Революції. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні доярки Л. С. Крамаренко, М. М. Сердюк і свинарка Т. К. Макарова.
До XXIV з'їзду КПРС хлібороби колгоспу «Світанок» успішно завершили сівбу ранніх зернових на площі понад 600 га. Переможцями змагання на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України стали доярки артілі В. В. Погребняк та К. М. Поламарчук, які надоїли молока на кожну корову по 760 кг при зобов'язанні 650 кілограмів.
Трудівники сільського господарства широко представлені у сільській Раді. 20 її депутатів, безпосередньо працюючи у колгоспному виробництві, водночас беруть активну участь у громадсько-політичному житті села.
Успіхи в господарському будівництві сприяють підвищенню матеріального добробуту населення. Останнім часом у селі побудовано нове приміщення
відділення зв'язку, готель, 2 магазини, медпункт, дитячий садок, пекарню, комбінат побутового обслуговування.
У найближчі роки село прикраситься новим приміщенням середньої школи, будується також колгоспний стадіон, чимало господарських приміщень. Під час недільників і суботників, що проводилися на честь 100-річчя з дня {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}народження В. І. Леніна, висаджено 15. тис. декоративних, плодових дерев та кущів, заасфальтовано центральну вулицю і тротуари. В селі є парк. Заклик інтелігенції і колгоспників Кашперо-Миколаївки «Зробимо наші села квітучими садами!» дістав широку підтримку трудящих району.
Понад 220 дітей колгоспників навчаються у середній школі, де працюють 25 учителів. При ній створено музей бойової слави. Червоні слідопити встановили місця поховання 109 воїнів, що загинули в боях за визволення Кашперо-Миколаївки і навколишніх сіл від гітлерівських окупантів. Учні листуються з жителями чуваського села Іккове, уродженець якого М. Васильєв загинув в бою за Кашперо-Миколаївку. Села обмінюються делегаціями. Гості з Чувашії в 1967 році знайомилися з господарством колгоспу, життям села й запросили українських друзів до себе. В сільському будинку культури систематично працюють гуртки художньої самодіяльності, проводяться тематичні вечори та концерти, читаються лекції. На урочистих вечорах, присвячених ветеранам колгоспної праці, секретар партбюро і голова колгоспу розповідають про їх трудовий шлях. Старих трудівників вітають комсомольці, піонери. На їх честь відбувається концерт, в якому обов'язково виконуються улюблені твори ювілярів. Села сільради обслуговують дві стаціонарні кіноустановки та дві кінопересувки. Сільське відділення товариства «Знання» об'єднує 20 лекторів, а в агітколективі працює 60 агітаторів. 1970 року кашперо-миколаївці передплатили 1985 примірників періодичної преси. В політичному і культурному житті села активну участь беруть учителі школи. Вони працюють пропагандистами, політінформаторами, активними учасниками і організаторами художньої самодіяльності та нових радянських обрядів.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилося і зросло село. Змінилися і його люди, які стали свідомими будівниками комунізму.
Поблизу Кашперо-Миколаївки та Новофонтанки виявлено 3 поселення доби пізньої бронзи (XIII-VIII ст. до н. е.), а також 2 поселення і могильник перших століть н. ери. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В середині XVIII ст. неподалік від злиття річок Громоклії та Інгулу проходив кордон, що розмежовував запорізькі землі і землі, захоплені турками. По берегах річок стояли запорізькі зимівники. В 1778 році підполковнику війська Донського В. Касперову царський уряд виділив тут землі. Минуло чотири роки, і Касперов в листі на ім'я новоросійського губернатора просив дозволу на будівництво в заснованій ним слободі церкви святого Миколи. На той час у Миколаївці - таку назву дістала слобода - було 40 дворів. Жили тут українці і молдавани. Протягом 1787 - 1788 рр. у маєтку Касперова містилася штаб-квартира командуючого Бузьким єгерським корпусом М. І. Кутузова. Поблизу слободи спорудили укріплення, відоме під назвою Миколаївської фортеці. Під керівництвом Кутузова тут формувалося Чорноморське козацьке військо. В січні 1788 року в миколаївській каплиці відбулася урочиста церемонія освячення прапора і прийняття присяги козаками. Кошовому отаману Захарію Чепізі було вручено полковницький пернач.
В 1809-1815 рр. у селі жило 209 кріпаків поміщика штабс-капітана М. Касперова, який володів понад 9 тис. десятинами землі. У користуванні селян було не більше 5 десятин на двір. Крім землеробства, вони займалися рибальством, пряли вовну і льон, ткали сукно й полотно. В поміщицькому господарстві переважало тваринництво, зокрема вівчарство. Розорані землі становили лише 309 десятин, решта - сінокісні угіддя і пасовища для поміщицької худоби. Вже на початку XIX ст. кріпаки відбували триденну панщину7, а під час жнив чи сінокосу поміщик збільшував цей строк. Виснажливою була праця і в поміщицьких кошарах, де налічувалося близько 45 тис. овець. З ранку до вечора кріпаки працювали також на млинах і сукновальнях.
В документах 1827 року Миколаївка згадується вже як містечко. Населення Миколаївки зростало. Якщо 1822 року в Миколаївці налічувалося 50 дворів і 260 жителів, то 1859 року - вже 94 двори і 539 чоловік. Крім кріпаків, тут з дозволу поміщика селилися й інші верстви населення, що займалися торгівлею й ремісництвом. Серед жителів містечка були і десятинники - особисто вільні селяни, які обробляли поміщицьку землю за частку врожаю. Власних будинків вони не мали, а мешкали в землянках, т. зв. гадючниках, що належали поміщикові. З Миколаївкою межували села і хутори Любарка, Бірзулівка, Якубиха, Кам'янувате, Широке та ін. В 60-х роках містечко, за яким закріпилася назва Кашперо-Миколаївка, стало волосним центром і входило до Херсонського повіту Херсонської губернії. Зручне розташу-
вання поблизу шляху Миколаїв - Єлисаветград сприяло розвиткові тут торгівлі. Щорічно в містечку відбувалося два ярмарки і раз на тиждень - базари. Так, тільки 1858 року на ярмарок було завезено товарів на 4770 карбованців.
Під час реформи 1861 року наділи в 1,3 десятини одержали лише 18 колишніх кріпаків, решта селян відмовилася від них, не маючи коштів для викупу. В 70-х роках XIX ст. місцевий поміщик Васильчиков продав землю Бутовичу. Плануючи в Кашперо-Миколаївці будівництво економії і винокурних заводів, новий власник протягом 1872-1875 рр. переселив людей з хуторів Любарки, Вербової, Бірзулівки, Веландового в сусіднє село Новобірзулівку. Туди ж перевели й більшість селян Кашперо-Миколаївки. Бутович виділив їм землю відповідно до раніше одержаних наділів і сплатив незначну компенсацію за землянки. На 1887 рік в Кашперо-Миколаївці залишилося 4 селянські, 15 міщанських та 10 сімей десятинників і чиншовиків. Тут було 4 торговельні та 13 промислових підприємств. Працював винокурний завод із спиртоочисним відділенням, у великій поміщицькій економії розводили худобу. 1887 року тут налічувалося близько 40 тис. овець, 2 тис. великої рогатої худоби, понад 200 коней; крім того, поміщик заснував племінний кінний завод і створив розсадник фруктових дерев, на місці ліквідованих хуторів і сіл побудував 14 кошар. В економії і на
підприємствах використовувалася наймана праця як селян навколишніх сіл - Катеринівки, Новобірзулівки, Привільного, так і прийшлих з Полтавської, Київської та інших губерній. Людей наймали на ринку робочої сили в Каховці; чабанів привозили з Полтавської губернії спеціальні уповноважені. Щоб мати постійних сільськогосподарських робітників, поміщик виділяв {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}сімейним в тимчасове користування 1-2 десятини землі. Без дозволу поміщика вони не мали права продавати зібраний врожай. Робітники винокурного заводу та інших підприємств працювали по 12-15 годин на добу, чоловіки одержували 8 крб., жінки - 4 крб., підлітки - 3 крб. на місяць. У неврожайні роки наймити працювали тільки за харчі. Заробітчани мешкали у вогких і холодних бараках, спали покотом на двох'ярусних нарах просто на соломі. Поруч лежали і хворі, і здорові. їли наймити куліш або галушки з неякісного борошна та чорний хліб з остюками. Тяжка матеріальна скрута примушувала селян не раз просити допомоги у повітового земства. Злидні й нестатки кашперо-миколаївців у пореформений період визнавали навіть представники земства.
Колись значний населений пункт поступово занепадав. В 1897 році Кашперо- Миколаївка була невеликим селом, що входило до складу Привільнянської волості. На 1912 рік тут налічувалося всього 8 дворів з 103 мешканцями, серед яких було багато сезонних робітників. До лікаря жителі села їздили в Привільне, що за 18 км від Кашперо-Миколаївки. Тільки протягом 1830-1873 рр. вони перенесли 4 епідемії азіатської холери. Смертність становила 15-20 процентів.
У дореформений період жителі не знали грамоти. Так, 1825 року під час межування церковних земель в селі Пісках жоден із свідків Кашперо-Миколаївки не зміг розписатися у межовому документі. Наприкінці XIX ст. діти, і то тільки заможних родин, відвідували церковнопарафіяльну школу в сусідньому селі Катеринівці, відкриту в 1892 році.
Російсько-японська війна, неврожайні роки погіршили і без того тяжке життя селян і сільськогосподарських робітників. Намагаючись хоч якось врятувати свої сім'ї від голоду, вони орендували поміщицьку землю за високі ціни. Якщо 1882 року за десятину землі платили на рік 6 крб. оренди, то 1905 року - вдвічі більше.
Поміщик Бутович, здавши того року 1200 десятин землі в оренду, одержав понад 14 тис. карбованців.
Під впливом подій 1905 року і агітації революційно настроєних робітників в жовтні у поміщицькій економії та на підприємствах Бутовича сталися стихійні виступи сільськогосподарських робітників і селян. Переляканий поміщик викликав пів-ескадрона кавалерії. Незважаючи на це, в грудні 1905 року селяни і наймити Кашперо-Миколаївки та навколишніх сіл розгромили винокурний завод, розібрали сіно, заготовлене для поміщицької худоби. Солдати, що охороняли маєток, приєдналися до учасників виступу. Викликані додатково війська придушили виступ. Багатьох його учасників покарали різками й шомполами, а чотирьох організаторів заарештували і відпрарили до Херсонської слідчої палати.
Столипінська аграрна реформа загострила класові протиріччя на селі. В 1909 році куркулі навколишніх сіл скупили близько 3 тис. десятин землі у місцевого поміщика і мали по 300-1200 десятин кожний. В селі ж зростало безземелля. Вже весною 1910 року перші 9 сімей вирушили з рідного села на схід у пошуках кращої долі3.
В роки першої світової війни селяни зазнали нових бідувань. В той же час поміщик скупив за безцінь у жителів навколишніх сіл тисячі голів худоби, яку продавав для потреб армії, наживаючи нечувані бариші. Поміщик побудував цегельний та черепичний заводи, паровий млин і ще один винокурний завод. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції на винокурному заводі створено робітничий комітет, який дбав про обмеження експлуатації робітників.
Про Жовтневе збройне повстання у Петрограді і повалення Тимчасового уряду селяни дізналися на початку листопада 1917 року. Кашперо-миколаївці спільно з жителями навколишніх сіл на початку 1918 року вигнали поміщика і почали розподіл його землі, реманенту, худоби. Організованість у цю справу внесли члени Привільнянської волосної Ради і місцеві активісти - М. Калачов та комуніст П. Гіржов. Вони взяли на облік поміщицьке майно, нарізали бідноті по 3,1 десятини землі на їдця. В колишній економії Бутовича прийшлі й місцеві наймити організували
сільськогосподарську артіль, якій передали посівний матеріал і землю, а також тягло й реманент, вилучені у поміщика.
Однак революційні перетворення на селі у березні 1918 року були перервані вторгненням австро-німецьких окупантів. З ними повернувся й управитель поміщицького маєтку. Селян примушували, погрожуючи розправою, віддати землю і майно та сплатити збитки, завдані поміщику. За наказом {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}окупаційних властей з населення збирали навіть недоїмки та податки ще царських часів.
Після визволення від австро-німецьких окупантів і петлюрівської Директорії в березні 1919 року в селі було відновлено Радянську владу. 5 квітня за участю При- вільнянського волревкому організували радгосп «Червоний орач», якому передали всі господарські будівлі економії Бутовича і виділили понад 2 тис. га колишніх поміщицьких земель. Комісаром радгоспу призначили комуніста Ф. Ф. Каратєєва. Роботою радгоспу керував робітничий комітет (голова - Г. М. Луценко). Він же подавав продовольчу допомогу населенню. Так, сім'ям червоноармійців виділив понад 300 пудів пшениці. Комітет стежив також і за тим, щоб певна кількість продовольства йшла на потреби Червоної Армії та до фонду допомоги голодуючим.
24 серпня 1919 року село захопили денікінці. Білогвардійці погрожували спалити Кашперо-Миколаївку, якщо селяни не повернуть колишнім землевласникам майно і зібраний влітку врожай. Тих, хто відмовлявся виконати наказ, карателі шмагали шомполами і нагаями. Рятуючись від розправи та уникаючи примусової
мобілізації в денікінську армію, люди ховалися в плавнях і ярах, йшли до партизанських загонів. Чимало жителів села брало участь у повстанні проти денікінців, приєднавшись до баштанців.
У січні 1920 року частини 122-ї стрілецької бригади 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили Кашперо-Миколаївку від білогвардійців. В лютому
1920 року тут створено ревком, який у квітні передав свої повноваження обраній Раді, що спочатку містилася в селі Любарці, а з вересня того ж року (за рішенням Привільнянського волвиконкому) центр Ради перенесено в Кашперо-Миколаївку. Головою обрали комуніста М. С. Філіпова. В липні 1920 року у селі було створено КНС, який очолив робітник винокурного заводу М. П. Дем'яненко. Протягом 1920-
1921 рр. у Кашперо-Миколаївку з Сибіру повернулося багато сімей, які виїхали з села в кінці 90-х років. Допоміг їм повернутися на батьківщину голова ВЦВКу М. І. Калінін. Ходоками до нього від переселенців були кашперо-миколаївці Т. І. Пелих і В. Ф. Калиберда. Уважно вислухавши селян, М. І. Калінін потурбувався, щоб було виділено 22 вагони для перевезення з Сибіру сімей, а також подана їм значна матеріальна допомога. Переселенців вселяли в колишні будинки багатіїв, допомагали в будівництві жител. За рішенням Миколаївського повітвикон- кому протягом 1921 року для цих сімей виділено 416 куб. метрів будівельного лісу. Три роки переселенці сплачували тільки 50 проц. державних податків.
Вже в 1921 році кашперо-миколаївці одержали 1329 десятин землі. Наступного року в селі створено партосередок, в якому було 4 комуністи. Очолював його спочатку М. Г. Гайдук, а 1924 року - М. С. Філіпов. Першим ватажком комсомольського осередку, що оформився 1921 року, був Р. А. Гаранчук.
Ще на початку 20-х років у селі створюються перші колективні товариства, до яких вступили переважно сім'ї, що повернулися з Сибіру. 1921 року на землях радгоспу організовано «Першу сибірську артіль», а 1922 року - «Другу сибірську артіль». Того ж року місцева біднота об'єдналася в артіль «Незаможник». До «Першої сибірської артілі» входило 19 сімей з 120 їдцями. їм виділили 386 га землі. На час створення артілі вони мали 8 коней, 6 корів, 4 вози, 2 плуги (букери), 2 сівалки та борону. Для обробітку землі цього було мало. До того ж не вистачало насіння для весняної сівби, бракувало досвіду колективного господарювання. Частина членів артілі не мала жител. На допомогу прийшла держава. Вона виділила ліс та інші будівельні матеріали, допомогла кредитами й насінням. 1924 року артіль вже мала 20 коней, 4 воли, 16 корів, 40 свиней. В господарстві налагодилося планування, облік, оплата праці, почали освоювати правильну сівозміну. Вже протягом 1923-1924 рр. кашперо-миколаївці відновили довоєнні посівні площі.
В 1922 році у селі відкрилася трудова школа, де навчалося 55 дітей, були хата-читальня й бібліотека. У відремонтованому приміщенні створено народний будинок, при якому культармійці створили художній та драматичний гуртки. Кошти, зібрані за спектаклі, передавалися для потреб шкіл-лікнепів, яких у Каш- перо-Миколаївці було чотири. 1924 року ці школи охопили 138 чоловік дорослого населення. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Зростала політична активність населення. У важкі роки відбудовчого періоду жителі Кашперо-Миколаївки виділили із своїх запасів зерно у фонд МОДРу. В 1922 році вони заготовили і доставили робітникам Миколаєва понад 1700 кубічних сажнів дров, а також допомогли продовольством петроградським робітникам. 1923 року кашперо-миколаївці взяли активну участь у збиранні коштів для трудящих Японії, що потерпіли від землетрусу.
Як велике особисте горе сприйняли селяни Кашперо-Миколаївки смерть В. І. Леніна. На траурному мітингу вони склали листа, в якому висловили свій сум і з впевненістю заявили, що «... Комуністична партія, як керівник трудящих мас, ще тісніше зімкне ряди робітників і трудового селянства і разом з ними здійснить великі заповіти Ілліча».
Комуністи і комсомольці провадили серед трудящих велику роботу, переконуючи їх у перевагах колективного господарювання. В 1928 році на базі існуючих колективів у селі створюються артілі - «Українець», «Спартак», «Південна Україна», а також товариства спільного обробітку землі - «Допомога», «Своя праця» та ін. Весною того ж року колективні господарства одержали від держави 2 трактори «Фордзон». За кермо першого трактора сів комсомолець Д. Дмитриченко. 1929 року артілі та ТСОЗи об'єдналися в один колгосп ім. Косіора, головою якого селяни обрали комуніста О. Герасимовича. Колгосп, у якому об'єдналося 85 проц. селянських господарств, мав 1600 га землі. Вже в 1930 році колгоспники достроково виконали план хлібозаготівель. Влітку 1932 року районна газета «Під прапором Леніна» повідомляла про досягнення першої бригади колгоспу ім. Косіора, члени якої щоденно скошували і зв'язували в снопи пшеницю на площі 29,5 га при нормі 25 га. 1934 року колгосп в числі перших у районі завершив жнива. На 1937 рік це господарство об'єднувало 126 дворів (480 чоловік населення). За артіллю було закріплено 2427 га землі, в т. ч. 1355 га орної, 6 га саду. З допоміжних підприємств колгосп мав млин, кілька майстерень, бринзоварню та маслопереробний пункт. У господарстві була й пасіка з 59 бджолосімей. Артіль придбала вантажну автомашину, нафтовий двигун, 10 сівалок, 12 жниварок, 8 сінокосарок, 33 плуги, 5 віялок та інший реманент. Обслуговувала колгосп Явкинська, а пізніше Інгульська МТС. У 1940 році колгоспники зібрали з кожного гектара по 21 цнт озимої пшениці. Успішно розвивалося тваринництво, особливо така його галузь, як вівчарство.
За передвоєнні роки в колгоспі виріс значний загін майстрів сільського господарства. Завідуючий вівцефермою цієї артілі Ф. Ф. Лисенко в 1936 році за одержання високого настригу вовни і вирощення 130 ягнят від кожних 100 вівцематок був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Того ж року брав участь у всесоюзній нараді тваринників у Москві, а в наступному - він делегат Надзвичайного XII Всеукраїнського з'їзду Рад. Учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві 1939 року став весь колектив вівчарської товарної ферми.
Дедалі заможнішим ставало життя кашперо-миколаївців, поліпшувався їх добробут і культура. 1937 року колгоспники одержали на трудодень по 2 крб. 88 коп. і 3,3 кг хліба. Через рік оплата трудодня вже становила 4 крб. і 4 кг зерном. Члени артілі зводили нові і перебудовували старі будинки. З ініціативи депутатів сільської Ради проводилось озеленення села. У Кашперо-Миколаївці функціонувало медичне відділення, працювала ветеринарна дільниця. 1928 року початкову школу перетворено на семирічну, для малюків відкрито дитячі ясла. Того ж року побудовано клуб, крім нього, діяли ще 3 червоні кутки. До послуг трудящих була сільська бібліотека.
Сільська парторганізація, яка в передвоєнні роки налічувала 5 комуністів і одного кандидата у члени партії, проводила політичну й культурно-освітню роботу серед населення. Успішно працював сільський агітколектив. У 1939 році депутатом Миколаївської обласної Ради кашперо-миколаївці
одноголосно обрали свого односельця М. С. Ткачова, до Кашперо-Миколаївської сільської Ради - комуністів
Г. Луценка, В. Ященка, вчителя П. Солонаря, колгоспниць П. Кашмалу, Н. Зимо- гляд та інших. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
З перших днів Великої Вітчизняної війни більшість дорослого чоловічого населення пішла на фронт. З наближенням фронту почалася евакуація у східні райони країни колгоспного майна і худоби. На початку серпня бої з фашистами вели в районі переправ через річки Громоклію та Інгул бійці 5-ї ім. Блінова кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського корпусу. Кашперо-миколаївці копали траншеї, протитанкові рови. 12 серпня 1941 року німецькі загарбники увірвалися в село. Незадовго до вступу фашистів колгоспниця П. І. Никора викрила і передала червоноармійцям німецьких розвідників, що пробралися до її хати. Вороги закрили Никору в її будинку, облили бензином і спалили. За допомогу партизанам фашисти розстріляли комуніста М. Ф. Гайдайського і комсомольця О. Рязанцева. В 1944 році за відмову працювати на окупантів було повішено у Миколаєві 10 юнаків і дівчат, серед них і кашперо-миколаївця І. Макарова.
15 березня 1944 року після жорстоких боїв наступаючі частини Червоної Армії визволили село від окупантів. У боях особливо відзначився 74-й гвардійський стрілецький полк 28-го гвардійського стрілецького корпусу 3-го Українського фронту.
Понад 200 чоловік із Кашперо-Миколаївки були учасниками Великої Вітчизняної війни. Лейтенант Г. П. Огарко захищав Сталінград, брав участь у боях за визволення Миколаївщини, воював у Румунії, Угорщині. Він нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня, кількома медалями. Двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та іншими орденами і медалями відзначено танкіста лейтенанта М. С. Молчанова. 182 чоловіка загинули, захищаючи Вітчизну.
Після визволення Кашперо-Миколаївки від німецько-фашистських загарбників сільська Рада очолила роботу по відбудові зруйнованого ворогом народного господарства. Окупанти пограбували артіль, зруйнували всі громадські й господарські будівлі. На тваринницькій фермі залишилося всього 9 корів, кілька коней, 16 свиней, 38 голів птиці. У перші роки після визволення основний тягар відбудови ліг на плечі жінок і літніх людей. У ремонті приміщень для худоби, яка ще збереглася, активну участь брали колгоспники похилого віку М. І. Мороз і П. І. Огарко. На польових роботах, де майже все доводилося робити вручну, а тягловою силою були корови, самовіддано трудилися Н. А. Зимогляд, С. А. Рязанцева та інші жінки. Не шкодуючи сил, піднімали з руїн колективне господарство А. С. Грищенко, М. В. Мазай, Д. Т. Коваленко, Г. І. Маляренко, Т. Огарко та багато інших жінок і стариків Кашперо-Миколаївки.
Значну допомогу у відбудові зруйнованого господарства подала держава. 1944 року почала працювати Інгульська МТС. З Казахстану було одержано коней, ставропольці прислали овець. Почалося відновлення племінної ферми, де утримували овець породи Асканійський рамбульє. Незважаючи на матеріальні труднощі, жителі села збирали кошти у фонд оборони, надсилали бійцям 3-го Українського фронту подарунки. Колгоспники І. Пєгов, К. Мороз та інші приховали від ворога 1500 цнт пшениці, яку з приходом частин Червоної Армії передали у фонд оборони. В рік визволення почали працювати семирічна школа, медпункт; відкрилися двері сільського клубу.
Чимала заслуга в успішній відбудові господарства в роки післявоєнної п'ятирічки сільської парторганізації, яка була оформлена у 1945 році. Того ж року відновлено й комсомольську організацію. Комуністи приділяли багато уваги підвищенню
врожайності зернових і відтворенню поголів'я худоби. Протягом 1945-1946 рр. у селі відновлено довоєнні посівні площі. У 1948 році члени ланки М. Чабаненко виростили по 19,8 цнт озимини на кожному га. Чабани М. Мороз та І. Ситниченко одержали по 120 ягнят від кожних 100 вівцематок. 1950 року стадо овець налічувало 1969 голів. 1950 року в Кашперо-Миколаївці методом народної будови розпочалося спорудження сільського будинку культури. 1955 року тут працювали драматичний, танцювальний, музичний та інші гуртки художньої самодіяльності.
У зміцненні економіки сільського господарства в 1950-1958 рр. значну роль відіграло об'єднання колгоспів, здійснене у ці роки. До артілі приєднувалися
господарства сіл Катеринівки і Новопетрівки. 1958 року в Кашперо-Миколаївці розмістилася центральна садиба великої артілі ім. Леніна (з 1963 року - «Світанок»). За колгоспом закріплено 8367 га земельних угідь, у т. ч. 4300 га орної. Сади та виноградники займали площу в 215 га. В {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}господарстві було 19 тракторів, 11 комбайнів, 14 автомашин, а за семирічку технічне оснащення колгоспу збільшилося майже в 2 рази. Зростала врожайність колгоспних ланів. Якщо протягом 1951-1952 рр. колгосп одержав у середньому з кожного га по 20 цнт озимої пшениці і 8 цнт соняшнику, то у 1966 році - відповідно по 26 і 11 цнт. Поповнилися кадри колгоспних механізаторів досвідченими майстрами. Бригада комуніста А. Заїченка в 1966 році зібрала по 29 цнт озимої пшениці з кожного га, а на площі 100 га - по 40 центнерів.
Особливо славиться артіль «Світанок» успіхами у громадському тваринництві. На кінець семирічки на її фермах утримувалося 2080 голів великої рогатої худоби, близько 7 тис. овець. Тут побудовано тваринницькі приміщення - корівники, телятники, свинарники, кошари та пташники. На фермах було механізовано очистку приміщень від гною, впроваджено автонапування та автодоїння корів. Для тваринників на кожній фермі впорядковано кімнату відпочинку і побуту. Все це допомагає трудівникам ферм підвищувати продуктивність праці. Доярки комсомолки Л. Т. Дорошенко і Є. К. Макушенко в 1969 році вибороли перше місце на районному конкурсі майстрів машинного доїння і відзначені похвальними грамотами райкому комсомолу та грошовими преміями. Колектив колгоспу завоював ще 1964 року перехідний Червоний прапор райкому партії та виробничого управління і утримував його до 1967 року. В області відомі імена передових доярок артілі «Світанок» К. Ф. Малої та М. П. Баграновської. 1966 року за високі надої молока від кожної корови (3900-4700 кг) їх нагороджено орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначені доярки В. П. Сенченко, М. М. Сердюк, Г. В. Старух і чабан В. Н. Федоренко.
Механізація в рільництві й тваринництві, поліпшення умов праці колгоспників, впровадження 1966 року грошової оплати позитивно позначилися на економіці й прибутках колгоспу. Грошовий прибуток колгоспу 1970 року становив 1,5 млн. крб. Парторганізація села, яка налічує 40 чоловік, створила 5 партійних груп - у тракторних бригадах, на тваринницькій фермі, колгоспному машинно-тракторному парку,- взяла під свій контроль впровадження госпрозрахунку. В колгоспі працює
агітколектив у складі 60 агітаторів. Комсомольці, яких у селі 52 чоловіка, активно допомагають комуністам в усіх їх починаннях.
Готуючи гідну зустріч Ленінському ювілею, трудівники села досягли у 1970 році валового збору зерна понад 50,5 тис. цнт. В жовтні того року артіль продала державі понад план 180 тонн зерна, 700 тонн молока. Вівчарі під керівництвом А. Добровольського дали
колгоспу понад 2300 крб. економії. Імена доярок Є. К. Макушенко і М. С. Казимир- чук, що надоїли понад 3 тис. кг молока від кожної корови, як переможців змагання на честь Ленінського ювілею занесено на районну Дошку пошани.
Успішно виконали трудівники план восьмої п'ятирічки. По виробництву зерна і м'яса планові завдання було перевиконано. В роки п'ятирічки побудовано корівник на 800 голів, кошару на тисячу голів овець, 2 кормоцехи, відгодівельник. За успішне виконання планів восьмої п'ятирічки керуючих відділками колгоспу Д. М. Слюсаренката Г. В. Ковтун нагороджено орденом Жовтневої Революції. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні доярки Л. С. Крамаренко, М. М. Сердюк і свинарка Т. К. Макарова.
До XXIV з'їзду КПРС хлібороби колгоспу «Світанок» успішно завершили сівбу ранніх зернових на площі понад 600 га. Переможцями змагання на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України стали доярки артілі В. В. Погребняк та К. М. Поламарчук, які надоїли молока на кожну корову по 760 кг при зобов'язанні 650 кілограмів.
Трудівники сільського господарства широко представлені у сільській Раді. 20 її депутатів, безпосередньо працюючи у колгоспному виробництві, водночас беруть активну участь у громадсько-політичному житті села.
Успіхи в господарському будівництві сприяють підвищенню матеріального добробуту населення. Останнім часом у селі побудовано нове приміщення
відділення зв'язку, готель, 2 магазини, медпункт, дитячий садок, пекарню, комбінат побутового обслуговування.
У найближчі роки село прикраситься новим приміщенням середньої школи, будується також колгоспний стадіон, чимало господарських приміщень. Під час недільників і суботників, що проводилися на честь 100-річчя з дня {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}народження В. І. Леніна, висаджено 15. тис. декоративних, плодових дерев та кущів, заасфальтовано центральну вулицю і тротуари. В селі є парк. Заклик інтелігенції і колгоспників Кашперо-Миколаївки «Зробимо наші села квітучими садами!» дістав широку підтримку трудящих району.
Понад 220 дітей колгоспників навчаються у середній школі, де працюють 25 учителів. При ній створено музей бойової слави. Червоні слідопити встановили місця поховання 109 воїнів, що загинули в боях за визволення Кашперо-Миколаївки і навколишніх сіл від гітлерівських окупантів. Учні листуються з жителями чуваського села Іккове, уродженець якого М. Васильєв загинув в бою за Кашперо-Миколаївку. Села обмінюються делегаціями. Гості з Чувашії в 1967 році знайомилися з господарством колгоспу, життям села й запросили українських друзів до себе. В сільському будинку культури систематично працюють гуртки художньої самодіяльності, проводяться тематичні вечори та концерти, читаються лекції. На урочистих вечорах, присвячених ветеранам колгоспної праці, секретар партбюро і голова колгоспу розповідають про їх трудовий шлях. Старих трудівників вітають комсомольці, піонери. На їх честь відбувається концерт, в якому обов'язково виконуються улюблені твори ювілярів. Села сільради обслуговують дві стаціонарні кіноустановки та дві кінопересувки. Сільське відділення товариства «Знання» об'єднує 20 лекторів, а в агітколективі працює 60 агітаторів. 1970 року кашперо-миколаївці передплатили 1985 примірників періодичної преси. В політичному і культурному житті села активну участь беруть учителі школи. Вони працюють пропагандистами, політінформаторами, активними учасниками і організаторами художньої самодіяльності та нових радянських обрядів.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилося і зросло село. Змінилися і його люди, які стали свідомими будівниками комунізму.