Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Богданівка
Богданівка (до 1801 року - Гардове) - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Південного Бугу, за 25 км на північ від районного центру. До найближчої залізничної станції Кавуни (на лінії Одеса-Черкаси) - 20 км. Населення - 2536 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Виноградний Сад, Калинівка, Куйбишевка, Мар'ївка, Петрівка, Червоний Київ. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На території села Виноградний Сад виявлено поселення трипільської культури, а сіл Богданівки та Куйбишевки - два поселення доби бронзи і одне черняхівської культури. Знайдена також кам'яна половецька баба XI-XIII ст. н. е.
Село виникло на місці відомої ще в XVI-XVII ст. слободи запорізьких козаків - Гард (Гардове), яка до 1775 року була центром Бугогардівської паланки. В XVI ст. козаки збудували тут гард - рибний завод, від нього й пішли назви урочища, слободи та самої паланки. В урочищі була човнова, а проти острова Великого - поромна переправа запорожців, яка залишалася найважливішою на Південному Бузі до кінця XVIII століття. Тут несли сторожову службу 300 козаків на чолі з старшинами. Щороку, навесні і влітку, коли зростала загроза нападів татаро-турецьких орд, загін запорізьких козаків збільшувався до 500 чоловік. 1740 року Гард по-варварському зруйнували загони надвірних козаків польського графа Потоцького, очолені зрадником Савою Чалим. Та запорожці знову відбудували слободу.
Експлуатація старшиною козацьких низів будила в останніх ненависть до своїх пригноблювачів, яка часто виливалася у збройні виступи. У 1752 році в Гарді розмістилися російський драгунський і український компанійський полки, які переслідували гайдамаків. Це викликало невдоволення запорожців і навіть сутички між гардівським полковником М. Рагулею, прихильником гайдамаків, і командирами караульних полків. За цей виступ і за переховування в Гарді 40 гайдамаків М. Рагулю закували в кайдани. Під час Коліївщини місцеві жителі не тільки подавали повсталим допомогу, але й самі приєднувалися до них.
З 1791 року, коли Ясський мирний договір юридично закріпив за Росією землі між Південним Бугом і Дністром, урочище Гард, розташоване на перехресті важливих торгових шляхів, стало місцем першого в північній частині Ананьїв- ського повіту осілого поселення. Після звільнення краю від турецьких загарбників царський уряд подарував у 1799 році Гардове разом з 12 239 десятинами землі французькому емігранту де Поліньяку «для розвитку скотарства», як зазначалося у дарчій грамоті. Розвиток тваринництва і бджільництва у ці роки значною мірою зумовлювався наявністю тут обширних цілинних степів та нестачею робочої сили для обробітку землі.
Кількість населення в слободі все більше зростала за рахунок утікачів з центральних губерній України і Росії. На відміну від давно осілих селян - вихідців з колишніх запорізьких вольниць - селяни-втікачі були зовсім безправні й убогі, що сприяло швидкому закріпаченню їх. Під час 5-ї ревізії вони були записані за поміщиком Акацатовим, який у 1801 році виграв у карти село разом з 75 кріпацькими родинами. Він же перейменував село на Богданівку - дану йому, мовляв, богом. Того року сюди із Зіньківського повіту на Полтавщині насильно були переселені селяни графа Разумовського. Маючи велику кількість землі, Акацатов був неспроможний освоїти її наявною робочою силою і наймав сільськогосподарських робітників на ринках у Мостовому і Вознесенську. Окрему групу на селі становили вільні орендарі - десятинники, які володіли знаряддями праці і орендували землю у поміщика.
Із зростанням населення дедалі більше поширювалося хліборобство. Через відсутність колодязів на стрімкому й скелястому березі ріки нові мешканці будували свої землянки за півкілометра на південний захід, у прирічковій долині. Так поступово село перемістилося на нове місце.
Родючі землі, поклади будівельних матеріалів, важлива поромна переправа (через неї направлялися купецькі обози, тяглися чумацькі вози в Крим по сіль, а з центральних губерній - валки з пшеницею до Одеського порту)3 і ріка, багата на рибу,- все це сприяло дальшому розвиткові села. На кінець 50-х років XIX ст. в ньому проживало 787 чоловік. За адміністративним поділом Богданівка з 1834 року входила до складу Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Поміщик нещадно експлуатував
селян. їм доводилося працювати на пана три дні на тиждень, а в жнива - щодня. За найменшу провину селян карали. Все їх життя проходило в тяжкій праці.
Після скасування кріпосного права на кожного з 290 селян-чоловіків припадало по п'ять десятин землі. За кожну десятину викупні платежі становили 1 крб. 44 коп. на рік. Ще й через 15 років заборгованість за {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}землю - викупні недоїмки становила 50 проц. загальної суми. Мізерні наділи не могли забезпечити існування бідняцьких родин. Після тривалого клопотання селян земство в 1884 році нарешті дозволило їм купити ще 1453 десятини землі. Але якщо ринкова ціна десятини тоді була 25 крб., то селянам вона дісталася по 60 крб. Заможні ж господарі купували великі земельні ділянки. Нестача землі примушувала селян орендувати її у поміщика та куркулів по 7 крб. за кожну десятину або за третину врожаю. Коли ж селянин брав і зерно на насіння, то глитаї вимагали половину врожаю.
В 1887 році з 238 господарств села 40 були безземельними, кожному з 137 малоземельних господарств належало пересічно 5,3 десятини землі, в той час як 28 куркульських сімей мало 1137 десятин. Скуповуючи землі розорених селян, куркулі збільшували свої ділянки до 50-60, а то й до 100 десятин. Місцевому поміщику Баздирєву, який придбав тут землі у нащадків Акацатова, належало 4500 десятин, тобто втричі більше, ніж всьому півторатисячному населенню Богданівни. Три водяні млини приносили йому щороку 3 тис. крб. прибутку.
Тяжкі антисанітарні умови життя селян часто призводили до страшних захворювань. Протягом 1830-1873 рр. жителі села двічі перенесли епідемії азіатської
холери, від якої померло 7 проц. населення. Проте до самої революції тут не було жодного медичного працівника.
У 1872 році в Богданівці відкрилася трикласна народна школа, але через нестачу грошей, зібраних на її утримання, вона проіснувала лише рік. В той же час поміщик збудував у селі на власні кошти церкву. Хоч у 1891 році школа відновила свою роботу, та навчатися в ній мали змогу переважно діти заможних селян, тому в Богданівці тоді було тільки 10 проц. письменного населення. У 1896 році школу відвідували 35 хлопчиків . і 8 дівчаток.
Безправ'я, злидні, хвороби, виснажлива праця - все це викликало протест селянських мас. Під впливом подій 1905 року богданівці влітку того року почали палити панські скррти та комори, вони відмовилися працювати на поміщика і вимагали підвищити плату чоловікам до 2 крб., а .жінкам і підліткам - до 1,5 крб. за день; зменшити орендну плану за землю до 6 крб. за десятину, виділити для селян сінокіс, ввести мінімальну плату за випас худоби на панських угіддях. Наляканий рішучими діями селян, поміщик обіцяв частково задовольнити їх вимоги, але в той же час звернувся по допомогу до властей. З Ананьєва прибув драгунський ескадрон. У найактивніших селян М. Г. Туника і Є. М. Назаренка під час обшуку знайшли революційні листівки і саморобні бомби. їх засудили на 12 років каторги в Сибіру. Але революційна робота серед селян не припинилася. Її проводили вчитель місцевої школи Н. С. Шушара, селяни - брати Віктор і Яким Шпаки та С. Чорний, які встановили зв'язок з Миколаївською організацією РСДРП. На пропозицію Миколаївського комітету РСДРП в листопаді 1905 року відбулися загальні збори селян Богданівки, які прийняли постанову вимагати передачі їм усієї землі, загального безплатного навчання дітей, помилування тих, хто постраждав; відстоюючи народні права, створення такого управління волості, яке представляли б усі верстви населення, а також виборів депутатів до Державної думи на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування незалежно від статі й національності.
Після поразки в країні революції поміщик Баздирєв став ще більше визиску- вати селян. Підвищилась орендна плата за десятину землі. Особливо погіршало становище трудового люду після столипінської реформи. В 1912 році 47 господарств куркулів-відрубників володіли 1660 десятинами кращих орних земель та пасовищ, тоді як 50 селянських господарств були безземельними, а 245 - мали 1495 десятин.
Важким тягарем лягла на плечі трудящих селян перша світова війна. Багато чоловіків було мобілізовано до царської армії. Майже з кожного двору реквізували коней, худобу, збрую, фураж, продукти харчування. Одразу
зросли ціни на предмети першої потреби. Невдоволення селян політикою уряду наростало.
Дізнавшись про Лютневу революцію і повалення царизму, богданівці на перших же зборах вимагали передати їм поміщицькі землі. На прохання солдатів- фронтовиків Т. В. Нестеренка і О. І. Цимбала селянська секція при Одеській Раді робітничих депутатів відрядила до Богданівки своїх {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}представників. На мітингу у березні 1917 року вони закликали трудове селянство рішуче боротися за землю.
Був створений сільський комітет. Селяни сподівалися, що їхнє становище поліпшиться, їм дадуть землю. Однак сільський комітет не виправдав надій. Тоді вони самочинно ще до осені 1917 року зорали значну частину панських земель, захопили млини.
Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції в селі посилилася боротьба з куркульством. Наприкінці січня 1918 року тут було обрано першу Раду на чолі з місцевим селянином-бідняком О. І. Цимбалом. Члени Ради проводили збори селян, роз'яснювали їм перші декрети Радянської влади. Рада почала здійснювати ленінський Декрет про землю. Бідні селяни одержали по 2,25 десятини на їдця, а також панську худобу, реманент.
Та в березні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. В листопаді їх змінили банди петлюрівського отамана Янева, які знущалися з населення, грабували його. Жителі Богданівки зі зброєю в руках стали на захист Радянської влади. Багато селян пішли в партизанські загони. 30 богданівців билося проти ворогів у складі партизанського загону Т. М. Гуляницького, який діяв на території сучасних Доманівського і Первомайського районів. З наближенням Червоної Армії партизани активізували свою діяльність і на кінець лютого 1919 року визволили волость від петлюрівців. Тоді ж було відновлено Радянську владу і в Богданівці3.
Налагоджувалось господарське і культурне життя. Створений на початку березня 1919 року ревком на чолі з червоноармійцем О. М. Бойком насамперед почав ділити поміщицьку землю, майно, подавав матеріальну допомогу біднякам, організував ремонт школи, млинів, криниць, шляхів. Почала працювати трикласна школа.
На початку серпня 1919 року в зв'язку з наступом денікінських полчищ куркулі сусіднього села Костянтинівки підняли заколот проти Радянської влади, до якого приєдналися й багатії та деякі підбурені ними середняки з Богданівки. Окремі загони 522-го полку 58-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Ф. Федька придушили цей заколот. За вказівкою Одеського окружного військового комісаріату загін богданівських бідняків був направлений на станцію Кавуни, де брав участь у розгромі куркульських банд, що намагалися захопити червоноармійський бронепоїзд. Але з боку Вознесенська вже наступали денікінці. їх передовий загін при переправі через Південний Буг був повністю знищений 522-м полком. Проте ворог підтягував сюди нові й нові сили. 28 серпня 1919 року йому вдалося захопити Богданівну.
Знову настали тяжкі дні для трудівників села. Білогвардійці відбирали у них землю і коней, відновлювали старі порядки. Почалася примусова мобілізація до білої армії. Вкрай обурені жителі Богданівки підняли повстання проти денікінців5, яке співпало з наступом Червоної Армії. В ніч на 1 лютого 1920 року, після тривалого запеклого бою, під час якого село кілька разів переходило з рук у руки, Богданівну визволили бійці 405-го полку 135-ї стрілецької бригади 45-ї дивізії Й. Е. Якіра.
4 лютого обрано в селі Раду, головою якої став селянин-бідняк Т. В. Голодняк. Вона відразу приступила до розв'язання земельного питання. Селяни додатково одержали понад 2700 десятин землі, пересічно по 2 десятини на їдця. Насамперед були наділені землею інваліди, сироти, солдатки та бідняки. Важливу роль у здійсненні законів Радянської влади відіграв партійний осередок, створений на
початку 1920 року. Велику роботу щодо згуртування бідноти з червня 1920 року проводив комітет незаможних селян у складі 195 чоловік під керівництвом бід- няка-активіста О. Є. Кучмія. Члени КНС організували збирання врожаю, провели облік і вилучення надлишків хліба у куркулів, збирали продукти і взуття для хворих і поранених червоноармійців. Тоді ж виник і комітет взаємодопомоги. Обидві ці організації допомагали бідняцьким господарствам у проведенні землевпорядкування, в обробітку землі тощо. За ініціативою комуністів на землях колишнього маєтку
Баздирєва вже 1920 року організовано радгосп «Богданівка», який мав 1068 десятин землі, в т. ч. 715 десятин орної, 238 десятин сіножаті і випасів. Під керівництвом комуністів селяни спрямували свої зусилля на відбудову і розвиток сільського господарства після закінчення громадянської війни. В {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}умовах нової економічйої політики партійний осередок і сільська Рада надавали великого значення розвиткові сільської кооперації. В селі було створено прокатний пункт, сільськогосподарське кредитне товариство. 1922 року богданівці за 5 днів виконали продподаток, здавши державі 2950 пудів хліба, 100 пудів м'яса і 500 пудів фуражу.
Поряд з радгоспом у Богданівці з'явилися перші сільськогосподарські кооперативи: в 1921 році - артіль «Прогрес культури», а через три роки - «Клич незаможника» та артіль виноградарів і садівників. Організація колективних господарств відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Щоб не втратити своїх родючих земель, куркулі в 1921 році створили свій ТСОЗ. Незаконно, користуючись пільгами і кредитами держави, вони закуповували сільськогосподарський реманент, зміцнювали свої господарства і продовжували експлуатувати бідняків-одноосібників, які зверталися до них по допомогу. В організації боротьби проти куркульства комуністам всіляко допомагала сільська молодь. Комсомольський осередок в селі створено в 1923 році з 7 чоловік. Секретарем його обрали І. І. Силіна. Комуністи і комсомольці роз'яснювали біднякам і середнякам справжні наміри куркулів. На загальних зборах, скликаних з ініціативи партосередку, селяни вирішили звернутися до Окрземуправління з проханням ліквідувати відрубне землекористування, а лишки куркульських земель передати в розпорядження бідняцьких кооперативів. 1924 року куркульський ТСОЗ було розпущено.
Важкими були перші роки становлення радгоспу. Недостатня кількість сільськогосподарської техніки і тяглової сили (в господарстві налічувалося лише 14 плугів, 4 культиватори, 2 сівалки, 1 гарба, 6 коней і 12 волів), відсутність кваліфікованих кадрів і досвіду колективного господарювання давалися взнаки: ще в 1923 році збирали озимої пшениці лише по 20 пудів з десятини, ячменю - по 18,5 пудів, вівса - по 20,5 пудів. Однак, завдяки умілій організаторській діяльності комуністів, впровадженню передової агротехніки вже 1924 року радгосп, в якому тоді працювали тільки 30 робітників, одержав з 345 десятин 14 тис. пудів хліба (решта землі засівалася технічними та кормовими культурами - коноплями, цукровими буряками тощо - була під паром).
З'являються перші передовики виробництва, серед них свинарки Н. С. Тру- щенко і У. С. Пономар, робітники рільничої бригади І. В. Супрун, І. Я. Тарасенко, 3. Ю. Кучмій. Господарство економічно міцніло, ставало рентабельним. З одержаного прибутку було виділено 5389 крб. на допомогу відстаючому сусідньому радгоспу ім. Енгельса.
Члени перших колективних господарств, застосовуючи передові агротехнічні методи вирощування сільськогосподарських культур і при сприянні радгоспу, який допомагав їм в обробітку землі, сівбі і збиранні врожаю, за короткий строк досягли певних успіхів. Урожай зернових в артілях був на 3-4 цнт вищий, ніж в одноосібних господарствах. 1924 року артіль «Прогрес культури» стала учасницею окружної виставки та перемогла в змаганні на звання кращого господарства. Її було нагороджено грошовими преміями районного та окружного виконкомів. За ці кошти артіль придбала собі трактор. Велику допомогу подавала колективним господарствам держава. До кінця року 4 трактори одержав і радгосп. В господарствах з'явилися свої сівалки, молотарки, віялки. 1925 року для боротьби з посухою держава надала богданівцям понад 2 тис. крб. кредиту. Переконуючись у перевагах колективного господарювання, в артілі щороку вливалися все нові й нові бідняцькі та середняцькі сім'ї. Значну роль у відбудові сільського господарства відіграла споживча кооперація, перша організація якої виникла 1924 року, а вже через рік її членами стали більше половини господарств села.
З перших років Радянської влади, поряд з відбудовою та розвитком народного господарства, партійний осередок, сільська Рада приділяли велику увагу охороні здоров'я, підвищенню культурного рівня населення. У 1923 році в Богданівці почав працювати медичний пункт. Того ж року відкрилася школа лікнепу, в якій навчалося грамоти 136 чоловік. Особливу
увагу парторганізація і сільська Рада приділяли дітям. Сільрада відпускала кошти на підручники й ремонт школи, а в кінці 1924 року створила комісію для забезпечення продуктами харчування дитячого будинку, який тут було організовано по закінченні громадянської війни. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За ініціативою комсомольського осередку у 1923 році в селі відкрито будинок культури, при якому працювали гуртки політграмоти, світознавства, художньої самодіяльності, спортивний. Культурно-освітню роботу вели також хата-читальня та бібліотека. Були створені добровільні товариства «Друзі книги», «Геть неписьменність!». Завдяки широкій роз'яснювальній діяльності комуністів і комсомольців у Богданівці активізувалося громадсько-політичне життя. Успішно пройшло збирання коштів до фонду електрифікації країни. Трудящі вступали у товариство МОДРу, яке 1924 року вже об'єднувало 95 членів. Активну участь у громадському житті села брали жінки. Запрошуючи через райжінвідділ кваліфікованих лекторів, жіноча Рада, до якої входило 40 селянок, організувала систематичне читання лекцій, потурбувалася про відкриття в літню пору дитячих ясел. За її ініціативою в селі проводилися свята пару, закінчення польових робіт, врожаю, які потім стали традиційними.
Після XV з'їзду ВКП(б) в 1929-1930 рр. у Богданівці створюються колгоспи «Радянський хлібороб», «Шлях Леніна», «Пролетар», до яких вступили 500 господарств. Організаторами їх стали комуністи і селяни-бідняки Д. М. Максименко, Г. П. Плотник, О. А. Бессараб. Куркулі, які не тільки приховували хліб, зволікали здачу його державі, а й займалися контрреволюційною агітацією, були знешкоджені і вислані з району.
Багато зробили для зміцнення молодих колгоспів працівники Маринівської МТС, що обслуговувала колгоспи навколишніх сіл, в т. ч. і богданівські, та радгосп
«Богданівка», який 1935 року мав уже 15 тракторів, 9 автомашин, 6 комбайнів. У березні того ж року в радгоспі почали працювати курси трактористів і штурвальних, на яких навчалося 64 чоловіка. Навчали їх перші трактористи села €. М. Гульченко і М. М. Кучмій, які закінчили блисаветградську школу механізаторів. Використання техніки, застосування агротехнічних засобів вирощування сільськогосподарських культур сприяли підвищенню урожайності на полях колгоспів і радгоспу. У 1930-1935 рр. середня врожайність зернових на колгоспних і радгоспних ланах становила 17-20 цнт з гектара. А протягом 1938-1940 рр. всі колгоспи збирали з кожного га по 20-22 цнт пшениці. Рік у рік міцніло господарство радгоспу. Перед війною він мав 42 трактори, 11 комбайнів. Тут було 450 голів великої рогатої худоби, 250 коней. Особливо великих успіхів досяг радгосп у розвитку свинарства.
Серед трудівників села значного розмаху набуло соціалістичне змагання. Трактористи радгоспу І. В. Супрун та І. К. Панченко в 2-2,5 раза перевиконували виробничі завдання; свинарі - комуністи П. І. Савельєв, Н. С. Трущенко та комсомолки Г. Супрунова, Г. Стонога і Г. Лозова одержували по 20-25 ділових поросят на одну свиноматку. За самовіддану працю і високі виробничі досягнення група працівників радгоспу в 1936 році одержала урядові нагороди, зокрема, тракторист І. В. Супрун, директор радгоспу В. Я. Фрейберг, свинарка Н. С. Трущенко, начальник політвідділу радгоспу Б. П. Федосов удостоєні ордена «Знак Пошани». Колектив радгоспу преміювали апаратурою для звукового кіно.
Заможнішим стало життя трудящих. Колгоспники одержували на трудодень по 4,5 кг зерна, а також овочі, фрукти, соняшник. У порівнянні з 1935-1936 рр. зарплата робітників радгоспу зросла на 26 проц. 80 проц. трудівників мали власну худобу. Колгоспи та радгосп виділяли кошти для оздоровлення своїх працівників у санаторіях, будинках відпочинку. Значні зміни сталися і в галузі освіти. Семирічну школу було перетворено на середню, яку відвідували всі діти села. їх навчали 11 учителів. При клубах радгоспу і колгоспів працювали самодіяльні театри. Радгоспний духовий оркестр не раз завойовував першість на районних оглядах художньої самодіяльності. Серед сільської молоді велася спортивно-масова робота - про це дбали комсомольці радгоспу разом з шефами - воїнами Червоної Армії.
Партійна організація Богданівни повсякчас дбала про ідейно-політичне виховання трудящих. Внаслідок великої антирелігійної роботи комуністів і комсомольців, за вимогою переважної більшості мешканців села закрили
церкву. Богданівці гаряче відгукнулися на заклик партії подати допомогу в соціалістичному будівництві трудящим західних областей України та Бессарабії, які щойно возз'єдналися в єдиній Радянській державі. В числі тих, кого партія направила до Західної України, були кращі механізатори І. В. Супрун, Г. М. Бессараб, О. Т. Самійленко. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Та мирній праці людей перешкодила війна. Разом з усім радянським народом стали на захист Вітчизни і жителі Богданівни. Пішли до лав Червоної Армії чоловіки, молодь. Урожай того року довелося збирати жінкам, старикам, дітям. Вони ж будували й оборонні укріплення.
5 серпня 1941 року село окупували фашистські війська. В радгоспі «Богданівка» німецько-румунські загарбники створили концентраційний табір. Ув'язнених радянських громадян тримали тут просто неба або в свинарниках радгоспу. Люди вмирали від голоду, холоду, хвороб. Тих, хто залишався в живих, розстрілювали на крутому схилі яру, звідки вони, часто тільки поранені, падали на дно,
де було розпалене багаття. Маленьких дітей кати кидали в полум'я живими. Гітлерівці розстріляли і спалили в цьому таборі понад 55 тис. жителів з південних областей України та Молдавії. Пізніше трудящі Одеси в зверненні до суддів Нюрнберзького процесу вимагали: «Хай тіні жертв Майданека, Дахау, Освенціма, Богданівки... повстануть з надр землі, хай передсмертний зойк невинно замучених залунає в залі Нюрнберзького суду».
Та ворогу не вдалося скорити радянських людей. Кращі представники радянської інтелігенції, робітники, колгоспники пішли в підпілля. Організатором і керівником Богданівської підпільної організації, в якій налічувалося 34 чоловіка, став уродженець села, офіцер Червоної Армії, комуніст А. Т. Мазепа, який вирвався з німецького оточення. Кожен, хто вступав до організації, приймав присягу. Згодом вдалося налагодити зв'язок з підпіллям Кривоозерського і району, з народними месниками Первомайського, Врадіївського, Савранського і Любашівського районів, Доманівки. На початку 1942 року було встановлено зв'язок з підпільною організацією
В. О. Молотова в Одесі. Богданівські підпільники стали регулярно одержувати бюлетені, листівки та інші матеріали Одеського підпільного обкому партії. В липні 1943 року в Богданівці відбулася нарада представників підпільних організацій прибузьких районів Миколаївської та Одеської областей, а в жовтні у місті Голті (Первомайськ) зібралася підпільна повітова партійна конференція. На ній було обрано повітовий партійний комітет, до складу якого увійшов і А. Т. Мазепа. Повітовий партком затвердив його командиром усіх підпільних бойових груп і партизанських загонів повіту.
Богданівська підпільна організація проводила серед населення широку агітаційно-роз'яснювальну роботу, розповсюджувала зведення Радінформбюро, листівки, закликала населення нещадно боротися з ворогом. В ніч на 4 жовтня 1943 року між станціями Врадіївка і Любашівка народні месники пустили під укіс залізничний состав з солдатами і бойовою технікою, що йшов на фронт. Під час диверсії загинуло понад 300 гітлерівців. Підпільники відшукували й ремонтували зброю, допомагали родинам червоноармійців, збираючи необхідні кошти серед членів організації. Вони визволили з табору військовополонених 53 радянських бійців і переправили їх через лінію фронту. Патріоти не давали змоги окупантам вивозити з села хліб, сільськогосподарські машини. Вони встановили зв'язок з румунами-антифашистами, які вели агітаційну роботу серед румунських солдатів. Вся діяльність підпільної організації проводилась за принципом «п'ятірок», кожна з яких мала свого командира. 4 листопада, коли підпільники готувалися до організованого збройного виступу всіх патріотичних організацій і груп повіту, румунські жандарми напали на їх слід. До катівні сигуранци потрапив підпільний комітет на чолі з А. Т. Мазепою. В голтянській в'язниці
фашисти по-звірячому знущалися над патріотами, а 10 січня 1944 року в селі Тридубах Кривоозерського району розстріляли А. Т. Мазепу і Л. Ю. Бессараб. Через тиждень поблизу села Миколаївки Доманівського району від рук катів загинули І. Г. Бессараб, П. Ф. Журба, К. Т. Іоненко, П. І. Лановенький, Г. М. Маличев, К. І. Маркушенко, М. С. Силін, А. П. Стонога. Після жорстоких катувань помер у голтянській в'язниці І. М. Деревйов.
Богданівські підпільники називали свою організацію партійною. Не всі вони були комуністами, але кожен з честю витримав випробування, які випали на його долю. Всі патріоти відзначені орденами й медалями СРСР. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Весною 1944 року, відступаючи від Дніпра, німецько-румунські загарбники будь-що намагалися закріпитися на берегах Південного Бугу. Проте передові частини 3-го Українського фронту - війська 57-ї армії під командуванням гвардії генерал-лейтенанта М. О. Гагена, переслідуючи ворога, вже в березні вийшли на лівий берег Південного Бугу. Першими форсували його розвідники 1292-го стрілецького полку на чолі з капітаном І. П. Пухальським. Цілий тиждень - до 28 березня точилися запеклі бої за Богданівну і прилеглі до неї села, в яких особливо відзначився особовий склад 93-ї Миргородської стрілецької дивізії (командир генерал-майор А. Я. Крузе). Понад 100 радянських воїнів віддали своє життя за визволення Богданівни. За відвагу і героїзм, виявлені в боях, 5 бійців і командирів - майор І. А. Бондаренко, сержанти й солдати К. І. Фролов, Ф. Є. Харлов, П. Л. Антипін і О. Ф. Попов - удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і богданівці. Бойовими орденами та медалями нагороджені полковник О. Т. Голодняк, майори М. М. Кучмій, Д. П. Копил, капітан К. О. Кучмій, сержанти Ф. І. Назаренко, І. І. Яковенко та інші - всього близько 600 чоловік. Понад 300 жителів села загинули на фронті.
Ще не вщух відгомін боїв, як населення Богданівни під керівництвом сільської Ради, яка відновила роботу, приступило до відбудови рідного села. Вони ремонтували дороги, залізничний міст у м. Вознесенську і дерев'яний міст через річку Південний Буг поблизу Богданівни. Вся громадськість села взяла участь у відбудові школи та медичного пункту, які почали діяти вже в квітні 1944 року. Радгосп і два колгоспи «Шлях Леніна» та ім. Сталіна, які поступово піднімали своє господарство, допомагали сім'ям фронтовиків продуктами харчування, одягом та взуттям. Жителі Богданівни зібрали кошти на будівництво танкової колони, що згодом брала участь у штурмі Берліна, надсилали подарунки бійцям Червоної Армії та дітям-сиротам.
Відновлені партійні організації (територіальна і радгоспна) очолили боротьбу за те, щоб вчасно провести жнива і обмолот хліба в 1944 році та весняну сівбу в 1945 році. За рішенням партійно-комсомольських зборів, що відбулися 29 травня
1945 року, в радгоспі «Богданівка» було створено молодіжну бригаду з 20 чоловік. Розгорнулося соціалістичне змагання. До успішного проведення посівної кампанії
1946 року багато зусиль доклали комуністи М. О. Супрун, Ф. І. Назаренко, К. К. Шеремет, яких парторганізація закріпила за окремими бригадами. Вони ж проводили в радгоспі і політмасову роботу.
Важливі ділянки роботи очолювали комуністи і в колгоспах: головами артілей були Д. І. Христов і М. Т. Голодняк, заступником голови колгоспу - Д. Ф. Нестеренко. їм в усьому допомагали комсомольці. Самовіддано, перевиконуючи встановлені норми, трудилися ланкова Л. В. Зажерило, колгоспниці Н. М. Кузьменко, Є. Є. Литвиненко. Для забезпечення колгоспів і радгоспу своїми механізаторами в селі були організовані курси трактористів, штурвальних і комбайнерів. За кермо
відремонтованих тракторів сіли жінки. Протягом 1945-1948 рр. жіноча тракторна бригада утримувала першість у проведенні всіх сільськогосподарських робіт.
У 1951 році два колгоспи Богданівни і 5 колгоспів інших сіл, підпорядкованих Богданівській сільраді, об'єдналися в один - ім. Леніна. За господарством закріплювалось 10 990 га землі, з них 7884 га орної. Об'єднання дало змогу ширше впроваджувати новий порядок планування, краще використовувати внутрішні резерви, сміливіше впроваджувати нову технологію виробництва на основі досягнень передової науки й техніки. Вже через п'ять років тут зібрали зернових по 15,7 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці по 22 цнт з га. А по виробництву продуктів тваринництва колгосп вийшов на перше місце в районі, нагороджений перехідним Червоним прапором райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Після реорганізації МТС розширилася матеріально-технічна база колгоспу. Його було зміцнено керівними кадрами, спеціалістами. Значно зросли ряди партійної організації, в якій у перший рік семирічки було 48 чоловік. Вони
виступили ініціаторами соціалістичного змагання колгоспників за успішне виконання господарських планів. Рільничі бригади очолили комуністи Т. Я. Щедров, П. Я. Тимошенко, І. П. Пікалов, В. М. Каленич. За роки семирічки врожайність зернових культур у господарстві підвищилася до 27,5 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці - до 30,2 цнт з га. В 1965 році колгосп одержав 1758 тис. крб. прибутку, що майже в 2,5 раза більше, ніж у 1959 році. В 1965 році він уже мав 87 електромоторів, 45 тракторів, 27 комбайнів, 24 вантажні автомашини, різноманітний сільськогосподарський реманент. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Першим у районі в 1960 році колгосп перейшов на госпрозрахунок і запровадив гарантовану оплату праці колгоспників, що сприяло піднесенню трудової активності трудівників полів, зміцненню економіки колгоспного виробництва. Оплата праці за один людино-день на кінець семирічки збільшилася вдвічі й становила 5,36 крб. У 1965 році до неподільних фондів артілі відраховано 2,4 млн. карбованців. Зросли ряди майстрів сільськогосподарського виробництва. Механізатори І. Н. Давиденко, І. 3. Стращенко, Ф. Т. Шендер та інші, щороку зорюючи 800- 860 га, без затрат ручкої праці вирощували на кожному гектарі по 43 цнт кукурудзи, 20 цнт соняшників, 292 цнт буряків, а комбайнер В. Й. Красицький в 1965 році зібрав 7486 цнт хліба з площі 417 га. Свинарки М. І. Стрілковська, Р. М. Пилипенко, В. К. Кравцова одержали по 29-32 ділових поросят від кожної свиноматки. Протягом восьмої п'ятирічки урожайність зернових на полях колгоспу підвищилася порівняно з 1965 роком на 6,5 цнт, озимої пшениці - на 5,4 цнт з га. За роки п'ятирічки вироблено близько 42 тис. тонн хліба, а продано державі понад 17,7 тис. тонн, з них 3 тис. тонн - понад план. Достроково, за чотири роки, було виконано п'ятирічний план продажу державі м'яса та яєць.
Колгосп не раз був учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства, заносився на обласну і районну дошки пошани, завойовував перехідні Червоні прапори райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Так, у 1970 році його колектив за вирощування високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур (зернових по 28 цнт з га, озимої пшениці - по 29,3 цнт з га) занесено до обласної Книги трудової слави і удостоєно диплома ВДНГ 2-го ступеня. Гідно зустріли колгоспники XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Вони успішно виконали план першого кварталу 1971 року. Державі було продано 4595 цнт молока, 1595 цнт м'яса, 256 тис. штук яєць.
Високий рівень розвитку сільськогосподарського виробництва дав змогу широко розгорнути в колгоспі капітальне будівництво. В господарстві споруджено тваринницькі приміщення, кормоцех, кормокухні, широкогабаритний пташник.
Артіль має добре обладнану механічну майстерню. За допомогою шефів з Миколаївського заводу ім. 61 комунара збудовано і обладнано кормоцех для відгодівлі 5 тис. свиней, насосну станцію.
Одним з передових господарств району є також радгосп «Богданівка», який має 6318 га землі, з них 4841 га орної, 130 га садів і виноградників. Радгосп «Богданівка» - єдине господарство на півдні України, де розводиться чиста порода свиней ландрас, плідники якої завезені з передових племгосподарств РРФСР, Англії і Швеції. З 1962 року тут під керівництвом працівників Українського науково-дослідного інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» проводяться досліди по виведенню нових продуктивніших порід свиней, краще пристосованих умов півдня. Радгосп репродукує поголів'я виведеної породи для свиноферм та інших господарств України.
Справжньою фабрикою свинини стала маточна свиноферма радгоспу, на якій всі основні виробничі процеси механізовані. За семирічку відгодовано і здано державі 50 тис. свиней, щороку тут одержують 7-8 тис. поросят. В 1970 році свиноферма дала понад 100 тис. крб. прибутку. На фермі працює школа передового досвіду, створено бюро економічного аналізу. Передові свинарки, комуністи Р. М. Пилипенко, В. К. Присяжнюк, Є. І. Бурлаченко, О. О. Федоренко постійно навчають молодих майстерності, виховують у них любов до своєї праці. Майже всі свинарки навчаються. 5 членів бригади стали зоотехніками. У червоному кутку ферми створено всі умови для культурного відпочинку - є телевізор, радіоприймач, бібліотечка та ін.
Садиба ферми впорядкована і озеленена. Добре розвинуто в радгоспі й молочне тваринництво.
Трудівники радгоспу у 1970 році зібрали врожай зернових культур по 28,2 цнт, соняшнику - по 23,1, цукрових буряків - по 272, овочів - по 112 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 66,3 цнт м'яса, 285,1 цнт молока. Протягом восьмої п'ятирічки радгосп одержав 2683,6 тис. крб. прибутку. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За високі виробничі показники у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колектив радгоспу нагороджено Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а колектив колгоспу - Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Колгоспу присуджено також перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС і першу грошову премію.
Самовіддану працю робітників і колгоспників Богданівни відзначено високими урядовими нагородами. Понад 100 кращих трудівників села удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Серед них почесний колгоспник О. А. Бессараб, ветеран колгоспу О. М. Кучмій та багато інших. Ордена Леніна удостоєно керуючого відділком радгоспу М. А. Наталуху, свинарок радгоспу М. І. Стрілковську, Є. І. Бурлаченко і Р. М. Пилипенко, керуючого відділком колгоспу Д. Ф. Нестеренка; ордена Жовтневої Революції - секретаря парторганізації колгоспу В. Г. Шмавця; ордена Трудового Червоного Прапора - скотаря колгоспу С. А. Степаненка, свинарок В. М. Горошко, С. І. Крамаренко, трактористів В. О. Краскова і В. П. Ка- чуру, секретаря парторганізації радгоспу О. М. Кабанець; ордена «Знак Пошани»- М. Т. Кучмія, Т. Т. Поліщука та багатьох інших. Бригадиру маточної свиноферми радгоспу І. П. Романенку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Голову артілі ім. Леніна В. Г. Шевченка за самовіддану працю і успіхи, досягнуті колгоспом за роки семирічки і восьмої п'ятирічки, нагороджено в 1966 році орденом Леніна, а в 1971 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він член Республіканської Ради колгоспів, брав участь у роботі 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників і був обраний делегатом XXIV з'їзду КПРС.
Заможно й культурно живуть богданівці. За післявоєнні роки в селі збудовано понад 200 нових будинків, старі капітально відремонтовані. В Богданівці
можна купити будь-які товари у двох промтоварних і двох продовольчих магазинах, пошити одяг чи відремонтувати взуття. Продавці регулярно виїжджають до тваринників, в рільничі і тракторні бригади з широким асортиментом продовольчих і промислових товарів. Село повністю електрифіковане, в будинках жителів села - понад 500 телевізорів.
Богданівці одержують кваліфіковану медичну допомогу. Тут працюють лікарня, амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, в яких трудиться 20 спеціалістів з медичною освітою. За останні два роки в санаторіях і будинках відпочинку побувало понад 70 чоловік з села. Близько 100 дітей за цей час відпочивали в піонерських таборах. 150 малюків виховуються в дитячих яслах і садку, причому кожна третя дитина утримується за рахунок колгоспу і радгоспу.
За роки семирічки на кошти колгоспу побудовані нові приміщення середньої школи на 500 місць і двох початкових. При середній школі є інтернат на 35 учнів, їдальня, бібліотека, обладнано кабінети історії і суспільствознавства, фізики, математики та ін., створено дві навчально-виробничі майстерні. В селі працюють 42 вчителі. За роки Радянської влади з села вийшло близько 100 спеціалістів з вищою освітою. Нині 20 колгоспників і робітників радгоспу здобувають знання у вищих і середніх навчальних закладах. Понад 50 проц. усіх працюючих у колгоспі і радгоспі мають восьмирічну і середню освіту.
В Богданівці є будинок культури, радгоспний і 5 бригадних клубів. Богда- нівські самодіяльні актори виступають з виставами і концертами, готують тематичні вечори та усні журнали. Члени ради будинку культури і товариства «Знання», яке налічує 32 лектори, часто проводять бесіди, лекції на суспільно-політичні, природознавчі, медичні, педагогічні та інші теми. Культурно-освітню роботу провадять тут також сільська, радгоспна і шкільна бібліотеки з загальним книжковим фондом понад 15 тис. томів. Кожна тисяча жителів села передплачує 1800 примірників газет і журналів. У
колгоспі і радгоспі випускаються багатотиражні газети «Прапор Леніна» і «Комуніст», радіо- і стінні газети.
Під керівництвом комуністів, яких тут у трьох первинних парторганізаціях 102 чоловіка, досягнуто значних успіхів у господарському й культурному житті села. їх найперші помічники - комсомольці, яких 140. Дедалі ширші кола трудящих залучаються до роботи сільської Ради, у складі якої 45 депутатів, серед них 23 комуністи, 12 комсомольців. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Величні перспективи відкриває перед селом нова, дев'ята п'ятирічка. Ширше впроваджуватиметься механізація трудомістких процесів. В районі сіл Богданівки, Мар'ївки, Костянтинівки в наступні роки планується спорудити велике водосховище з площею водного дзеркала 2,5 тис. га. Гребля в 60 метрів заввишки дасть змогу затримати майже півмільярда кубометрів води. Тут же, на Південному Бузі, передбачається спорудити гідростанцію, три агрегати якої вироблятимуть 48 тис. квт електроенергії.
Трудівники села свято зберігають і множать славні революційні і трудові традиції своїх земляків. Ще в січні 1924 року, одержавши звістку про смерть В. І. Леніна, богданівці на загальному сході поклялися ще міцніше згуртувати свої ряди навколо Комуністичної партії, твердо й непохитно йти разом з нею по шляху, накресленому Іллічем, неухильно виконувати його заповіти, твердо стояти на захисті завоювань пролетарської революції. Цій клятві вірне і нове покоління жителів села.
На території села Виноградний Сад виявлено поселення трипільської культури, а сіл Богданівки та Куйбишевки - два поселення доби бронзи і одне черняхівської культури. Знайдена також кам'яна половецька баба XI-XIII ст. н. е.
Село виникло на місці відомої ще в XVI-XVII ст. слободи запорізьких козаків - Гард (Гардове), яка до 1775 року була центром Бугогардівської паланки. В XVI ст. козаки збудували тут гард - рибний завод, від нього й пішли назви урочища, слободи та самої паланки. В урочищі була човнова, а проти острова Великого - поромна переправа запорожців, яка залишалася найважливішою на Південному Бузі до кінця XVIII століття. Тут несли сторожову службу 300 козаків на чолі з старшинами. Щороку, навесні і влітку, коли зростала загроза нападів татаро-турецьких орд, загін запорізьких козаків збільшувався до 500 чоловік. 1740 року Гард по-варварському зруйнували загони надвірних козаків польського графа Потоцького, очолені зрадником Савою Чалим. Та запорожці знову відбудували слободу.
Експлуатація старшиною козацьких низів будила в останніх ненависть до своїх пригноблювачів, яка часто виливалася у збройні виступи. У 1752 році в Гарді розмістилися російський драгунський і український компанійський полки, які переслідували гайдамаків. Це викликало невдоволення запорожців і навіть сутички між гардівським полковником М. Рагулею, прихильником гайдамаків, і командирами караульних полків. За цей виступ і за переховування в Гарді 40 гайдамаків М. Рагулю закували в кайдани. Під час Коліївщини місцеві жителі не тільки подавали повсталим допомогу, але й самі приєднувалися до них.
З 1791 року, коли Ясський мирний договір юридично закріпив за Росією землі між Південним Бугом і Дністром, урочище Гард, розташоване на перехресті важливих торгових шляхів, стало місцем першого в північній частині Ананьїв- ського повіту осілого поселення. Після звільнення краю від турецьких загарбників царський уряд подарував у 1799 році Гардове разом з 12 239 десятинами землі французькому емігранту де Поліньяку «для розвитку скотарства», як зазначалося у дарчій грамоті. Розвиток тваринництва і бджільництва у ці роки значною мірою зумовлювався наявністю тут обширних цілинних степів та нестачею робочої сили для обробітку землі.
Кількість населення в слободі все більше зростала за рахунок утікачів з центральних губерній України і Росії. На відміну від давно осілих селян - вихідців з колишніх запорізьких вольниць - селяни-втікачі були зовсім безправні й убогі, що сприяло швидкому закріпаченню їх. Під час 5-ї ревізії вони були записані за поміщиком Акацатовим, який у 1801 році виграв у карти село разом з 75 кріпацькими родинами. Він же перейменував село на Богданівку - дану йому, мовляв, богом. Того року сюди із Зіньківського повіту на Полтавщині насильно були переселені селяни графа Разумовського. Маючи велику кількість землі, Акацатов був неспроможний освоїти її наявною робочою силою і наймав сільськогосподарських робітників на ринках у Мостовому і Вознесенську. Окрему групу на селі становили вільні орендарі - десятинники, які володіли знаряддями праці і орендували землю у поміщика.
Із зростанням населення дедалі більше поширювалося хліборобство. Через відсутність колодязів на стрімкому й скелястому березі ріки нові мешканці будували свої землянки за півкілометра на південний захід, у прирічковій долині. Так поступово село перемістилося на нове місце.
Родючі землі, поклади будівельних матеріалів, важлива поромна переправа (через неї направлялися купецькі обози, тяглися чумацькі вози в Крим по сіль, а з центральних губерній - валки з пшеницею до Одеського порту)3 і ріка, багата на рибу,- все це сприяло дальшому розвиткові села. На кінець 50-х років XIX ст. в ньому проживало 787 чоловік. За адміністративним поділом Богданівка з 1834 року входила до складу Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Поміщик нещадно експлуатував
селян. їм доводилося працювати на пана три дні на тиждень, а в жнива - щодня. За найменшу провину селян карали. Все їх життя проходило в тяжкій праці.
Після скасування кріпосного права на кожного з 290 селян-чоловіків припадало по п'ять десятин землі. За кожну десятину викупні платежі становили 1 крб. 44 коп. на рік. Ще й через 15 років заборгованість за {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}землю - викупні недоїмки становила 50 проц. загальної суми. Мізерні наділи не могли забезпечити існування бідняцьких родин. Після тривалого клопотання селян земство в 1884 році нарешті дозволило їм купити ще 1453 десятини землі. Але якщо ринкова ціна десятини тоді була 25 крб., то селянам вона дісталася по 60 крб. Заможні ж господарі купували великі земельні ділянки. Нестача землі примушувала селян орендувати її у поміщика та куркулів по 7 крб. за кожну десятину або за третину врожаю. Коли ж селянин брав і зерно на насіння, то глитаї вимагали половину врожаю.
В 1887 році з 238 господарств села 40 були безземельними, кожному з 137 малоземельних господарств належало пересічно 5,3 десятини землі, в той час як 28 куркульських сімей мало 1137 десятин. Скуповуючи землі розорених селян, куркулі збільшували свої ділянки до 50-60, а то й до 100 десятин. Місцевому поміщику Баздирєву, який придбав тут землі у нащадків Акацатова, належало 4500 десятин, тобто втричі більше, ніж всьому півторатисячному населенню Богданівни. Три водяні млини приносили йому щороку 3 тис. крб. прибутку.
Тяжкі антисанітарні умови життя селян часто призводили до страшних захворювань. Протягом 1830-1873 рр. жителі села двічі перенесли епідемії азіатської
холери, від якої померло 7 проц. населення. Проте до самої революції тут не було жодного медичного працівника.
У 1872 році в Богданівці відкрилася трикласна народна школа, але через нестачу грошей, зібраних на її утримання, вона проіснувала лише рік. В той же час поміщик збудував у селі на власні кошти церкву. Хоч у 1891 році школа відновила свою роботу, та навчатися в ній мали змогу переважно діти заможних селян, тому в Богданівці тоді було тільки 10 проц. письменного населення. У 1896 році школу відвідували 35 хлопчиків . і 8 дівчаток.
Безправ'я, злидні, хвороби, виснажлива праця - все це викликало протест селянських мас. Під впливом подій 1905 року богданівці влітку того року почали палити панські скррти та комори, вони відмовилися працювати на поміщика і вимагали підвищити плату чоловікам до 2 крб., а .жінкам і підліткам - до 1,5 крб. за день; зменшити орендну плану за землю до 6 крб. за десятину, виділити для селян сінокіс, ввести мінімальну плату за випас худоби на панських угіддях. Наляканий рішучими діями селян, поміщик обіцяв частково задовольнити їх вимоги, але в той же час звернувся по допомогу до властей. З Ананьєва прибув драгунський ескадрон. У найактивніших селян М. Г. Туника і Є. М. Назаренка під час обшуку знайшли революційні листівки і саморобні бомби. їх засудили на 12 років каторги в Сибіру. Але революційна робота серед селян не припинилася. Її проводили вчитель місцевої школи Н. С. Шушара, селяни - брати Віктор і Яким Шпаки та С. Чорний, які встановили зв'язок з Миколаївською організацією РСДРП. На пропозицію Миколаївського комітету РСДРП в листопаді 1905 року відбулися загальні збори селян Богданівки, які прийняли постанову вимагати передачі їм усієї землі, загального безплатного навчання дітей, помилування тих, хто постраждав; відстоюючи народні права, створення такого управління волості, яке представляли б усі верстви населення, а також виборів депутатів до Державної думи на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування незалежно від статі й національності.
Після поразки в країні революції поміщик Баздирєв став ще більше визиску- вати селян. Підвищилась орендна плата за десятину землі. Особливо погіршало становище трудового люду після столипінської реформи. В 1912 році 47 господарств куркулів-відрубників володіли 1660 десятинами кращих орних земель та пасовищ, тоді як 50 селянських господарств були безземельними, а 245 - мали 1495 десятин.
Важким тягарем лягла на плечі трудящих селян перша світова війна. Багато чоловіків було мобілізовано до царської армії. Майже з кожного двору реквізували коней, худобу, збрую, фураж, продукти харчування. Одразу
зросли ціни на предмети першої потреби. Невдоволення селян політикою уряду наростало.
Дізнавшись про Лютневу революцію і повалення царизму, богданівці на перших же зборах вимагали передати їм поміщицькі землі. На прохання солдатів- фронтовиків Т. В. Нестеренка і О. І. Цимбала селянська секція при Одеській Раді робітничих депутатів відрядила до Богданівки своїх {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}представників. На мітингу у березні 1917 року вони закликали трудове селянство рішуче боротися за землю.
Був створений сільський комітет. Селяни сподівалися, що їхнє становище поліпшиться, їм дадуть землю. Однак сільський комітет не виправдав надій. Тоді вони самочинно ще до осені 1917 року зорали значну частину панських земель, захопили млини.
Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції в селі посилилася боротьба з куркульством. Наприкінці січня 1918 року тут було обрано першу Раду на чолі з місцевим селянином-бідняком О. І. Цимбалом. Члени Ради проводили збори селян, роз'яснювали їм перші декрети Радянської влади. Рада почала здійснювати ленінський Декрет про землю. Бідні селяни одержали по 2,25 десятини на їдця, а також панську худобу, реманент.
Та в березні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. В листопаді їх змінили банди петлюрівського отамана Янева, які знущалися з населення, грабували його. Жителі Богданівки зі зброєю в руках стали на захист Радянської влади. Багато селян пішли в партизанські загони. 30 богданівців билося проти ворогів у складі партизанського загону Т. М. Гуляницького, який діяв на території сучасних Доманівського і Первомайського районів. З наближенням Червоної Армії партизани активізували свою діяльність і на кінець лютого 1919 року визволили волость від петлюрівців. Тоді ж було відновлено Радянську владу і в Богданівці3.
Налагоджувалось господарське і культурне життя. Створений на початку березня 1919 року ревком на чолі з червоноармійцем О. М. Бойком насамперед почав ділити поміщицьку землю, майно, подавав матеріальну допомогу біднякам, організував ремонт школи, млинів, криниць, шляхів. Почала працювати трикласна школа.
На початку серпня 1919 року в зв'язку з наступом денікінських полчищ куркулі сусіднього села Костянтинівки підняли заколот проти Радянської влади, до якого приєдналися й багатії та деякі підбурені ними середняки з Богданівки. Окремі загони 522-го полку 58-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Ф. Федька придушили цей заколот. За вказівкою Одеського окружного військового комісаріату загін богданівських бідняків був направлений на станцію Кавуни, де брав участь у розгромі куркульських банд, що намагалися захопити червоноармійський бронепоїзд. Але з боку Вознесенська вже наступали денікінці. їх передовий загін при переправі через Південний Буг був повністю знищений 522-м полком. Проте ворог підтягував сюди нові й нові сили. 28 серпня 1919 року йому вдалося захопити Богданівну.
Знову настали тяжкі дні для трудівників села. Білогвардійці відбирали у них землю і коней, відновлювали старі порядки. Почалася примусова мобілізація до білої армії. Вкрай обурені жителі Богданівки підняли повстання проти денікінців5, яке співпало з наступом Червоної Армії. В ніч на 1 лютого 1920 року, після тривалого запеклого бою, під час якого село кілька разів переходило з рук у руки, Богданівну визволили бійці 405-го полку 135-ї стрілецької бригади 45-ї дивізії Й. Е. Якіра.
4 лютого обрано в селі Раду, головою якої став селянин-бідняк Т. В. Голодняк. Вона відразу приступила до розв'язання земельного питання. Селяни додатково одержали понад 2700 десятин землі, пересічно по 2 десятини на їдця. Насамперед були наділені землею інваліди, сироти, солдатки та бідняки. Важливу роль у здійсненні законів Радянської влади відіграв партійний осередок, створений на
початку 1920 року. Велику роботу щодо згуртування бідноти з червня 1920 року проводив комітет незаможних селян у складі 195 чоловік під керівництвом бід- няка-активіста О. Є. Кучмія. Члени КНС організували збирання врожаю, провели облік і вилучення надлишків хліба у куркулів, збирали продукти і взуття для хворих і поранених червоноармійців. Тоді ж виник і комітет взаємодопомоги. Обидві ці організації допомагали бідняцьким господарствам у проведенні землевпорядкування, в обробітку землі тощо. За ініціативою комуністів на землях колишнього маєтку
Баздирєва вже 1920 року організовано радгосп «Богданівка», який мав 1068 десятин землі, в т. ч. 715 десятин орної, 238 десятин сіножаті і випасів. Під керівництвом комуністів селяни спрямували свої зусилля на відбудову і розвиток сільського господарства після закінчення громадянської війни. В {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}умовах нової економічйої політики партійний осередок і сільська Рада надавали великого значення розвиткові сільської кооперації. В селі було створено прокатний пункт, сільськогосподарське кредитне товариство. 1922 року богданівці за 5 днів виконали продподаток, здавши державі 2950 пудів хліба, 100 пудів м'яса і 500 пудів фуражу.
Поряд з радгоспом у Богданівці з'явилися перші сільськогосподарські кооперативи: в 1921 році - артіль «Прогрес культури», а через три роки - «Клич незаможника» та артіль виноградарів і садівників. Організація колективних господарств відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Щоб не втратити своїх родючих земель, куркулі в 1921 році створили свій ТСОЗ. Незаконно, користуючись пільгами і кредитами держави, вони закуповували сільськогосподарський реманент, зміцнювали свої господарства і продовжували експлуатувати бідняків-одноосібників, які зверталися до них по допомогу. В організації боротьби проти куркульства комуністам всіляко допомагала сільська молодь. Комсомольський осередок в селі створено в 1923 році з 7 чоловік. Секретарем його обрали І. І. Силіна. Комуністи і комсомольці роз'яснювали біднякам і середнякам справжні наміри куркулів. На загальних зборах, скликаних з ініціативи партосередку, селяни вирішили звернутися до Окрземуправління з проханням ліквідувати відрубне землекористування, а лишки куркульських земель передати в розпорядження бідняцьких кооперативів. 1924 року куркульський ТСОЗ було розпущено.
Важкими були перші роки становлення радгоспу. Недостатня кількість сільськогосподарської техніки і тяглової сили (в господарстві налічувалося лише 14 плугів, 4 культиватори, 2 сівалки, 1 гарба, 6 коней і 12 волів), відсутність кваліфікованих кадрів і досвіду колективного господарювання давалися взнаки: ще в 1923 році збирали озимої пшениці лише по 20 пудів з десятини, ячменю - по 18,5 пудів, вівса - по 20,5 пудів. Однак, завдяки умілій організаторській діяльності комуністів, впровадженню передової агротехніки вже 1924 року радгосп, в якому тоді працювали тільки 30 робітників, одержав з 345 десятин 14 тис. пудів хліба (решта землі засівалася технічними та кормовими культурами - коноплями, цукровими буряками тощо - була під паром).
З'являються перші передовики виробництва, серед них свинарки Н. С. Тру- щенко і У. С. Пономар, робітники рільничої бригади І. В. Супрун, І. Я. Тарасенко, 3. Ю. Кучмій. Господарство економічно міцніло, ставало рентабельним. З одержаного прибутку було виділено 5389 крб. на допомогу відстаючому сусідньому радгоспу ім. Енгельса.
Члени перших колективних господарств, застосовуючи передові агротехнічні методи вирощування сільськогосподарських культур і при сприянні радгоспу, який допомагав їм в обробітку землі, сівбі і збиранні врожаю, за короткий строк досягли певних успіхів. Урожай зернових в артілях був на 3-4 цнт вищий, ніж в одноосібних господарствах. 1924 року артіль «Прогрес культури» стала учасницею окружної виставки та перемогла в змаганні на звання кращого господарства. Її було нагороджено грошовими преміями районного та окружного виконкомів. За ці кошти артіль придбала собі трактор. Велику допомогу подавала колективним господарствам держава. До кінця року 4 трактори одержав і радгосп. В господарствах з'явилися свої сівалки, молотарки, віялки. 1925 року для боротьби з посухою держава надала богданівцям понад 2 тис. крб. кредиту. Переконуючись у перевагах колективного господарювання, в артілі щороку вливалися все нові й нові бідняцькі та середняцькі сім'ї. Значну роль у відбудові сільського господарства відіграла споживча кооперація, перша організація якої виникла 1924 року, а вже через рік її членами стали більше половини господарств села.
З перших років Радянської влади, поряд з відбудовою та розвитком народного господарства, партійний осередок, сільська Рада приділяли велику увагу охороні здоров'я, підвищенню культурного рівня населення. У 1923 році в Богданівці почав працювати медичний пункт. Того ж року відкрилася школа лікнепу, в якій навчалося грамоти 136 чоловік. Особливу
увагу парторганізація і сільська Рада приділяли дітям. Сільрада відпускала кошти на підручники й ремонт школи, а в кінці 1924 року створила комісію для забезпечення продуктами харчування дитячого будинку, який тут було організовано по закінченні громадянської війни. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За ініціативою комсомольського осередку у 1923 році в селі відкрито будинок культури, при якому працювали гуртки політграмоти, світознавства, художньої самодіяльності, спортивний. Культурно-освітню роботу вели також хата-читальня та бібліотека. Були створені добровільні товариства «Друзі книги», «Геть неписьменність!». Завдяки широкій роз'яснювальній діяльності комуністів і комсомольців у Богданівці активізувалося громадсько-політичне життя. Успішно пройшло збирання коштів до фонду електрифікації країни. Трудящі вступали у товариство МОДРу, яке 1924 року вже об'єднувало 95 членів. Активну участь у громадському житті села брали жінки. Запрошуючи через райжінвідділ кваліфікованих лекторів, жіноча Рада, до якої входило 40 селянок, організувала систематичне читання лекцій, потурбувалася про відкриття в літню пору дитячих ясел. За її ініціативою в селі проводилися свята пару, закінчення польових робіт, врожаю, які потім стали традиційними.
Після XV з'їзду ВКП(б) в 1929-1930 рр. у Богданівці створюються колгоспи «Радянський хлібороб», «Шлях Леніна», «Пролетар», до яких вступили 500 господарств. Організаторами їх стали комуністи і селяни-бідняки Д. М. Максименко, Г. П. Плотник, О. А. Бессараб. Куркулі, які не тільки приховували хліб, зволікали здачу його державі, а й займалися контрреволюційною агітацією, були знешкоджені і вислані з району.
Багато зробили для зміцнення молодих колгоспів працівники Маринівської МТС, що обслуговувала колгоспи навколишніх сіл, в т. ч. і богданівські, та радгосп
«Богданівка», який 1935 року мав уже 15 тракторів, 9 автомашин, 6 комбайнів. У березні того ж року в радгоспі почали працювати курси трактористів і штурвальних, на яких навчалося 64 чоловіка. Навчали їх перші трактористи села €. М. Гульченко і М. М. Кучмій, які закінчили блисаветградську школу механізаторів. Використання техніки, застосування агротехнічних засобів вирощування сільськогосподарських культур сприяли підвищенню урожайності на полях колгоспів і радгоспу. У 1930-1935 рр. середня врожайність зернових на колгоспних і радгоспних ланах становила 17-20 цнт з гектара. А протягом 1938-1940 рр. всі колгоспи збирали з кожного га по 20-22 цнт пшениці. Рік у рік міцніло господарство радгоспу. Перед війною він мав 42 трактори, 11 комбайнів. Тут було 450 голів великої рогатої худоби, 250 коней. Особливо великих успіхів досяг радгосп у розвитку свинарства.
Серед трудівників села значного розмаху набуло соціалістичне змагання. Трактористи радгоспу І. В. Супрун та І. К. Панченко в 2-2,5 раза перевиконували виробничі завдання; свинарі - комуністи П. І. Савельєв, Н. С. Трущенко та комсомолки Г. Супрунова, Г. Стонога і Г. Лозова одержували по 20-25 ділових поросят на одну свиноматку. За самовіддану працю і високі виробничі досягнення група працівників радгоспу в 1936 році одержала урядові нагороди, зокрема, тракторист І. В. Супрун, директор радгоспу В. Я. Фрейберг, свинарка Н. С. Трущенко, начальник політвідділу радгоспу Б. П. Федосов удостоєні ордена «Знак Пошани». Колектив радгоспу преміювали апаратурою для звукового кіно.
Заможнішим стало життя трудящих. Колгоспники одержували на трудодень по 4,5 кг зерна, а також овочі, фрукти, соняшник. У порівнянні з 1935-1936 рр. зарплата робітників радгоспу зросла на 26 проц. 80 проц. трудівників мали власну худобу. Колгоспи та радгосп виділяли кошти для оздоровлення своїх працівників у санаторіях, будинках відпочинку. Значні зміни сталися і в галузі освіти. Семирічну школу було перетворено на середню, яку відвідували всі діти села. їх навчали 11 учителів. При клубах радгоспу і колгоспів працювали самодіяльні театри. Радгоспний духовий оркестр не раз завойовував першість на районних оглядах художньої самодіяльності. Серед сільської молоді велася спортивно-масова робота - про це дбали комсомольці радгоспу разом з шефами - воїнами Червоної Армії.
Партійна організація Богданівни повсякчас дбала про ідейно-політичне виховання трудящих. Внаслідок великої антирелігійної роботи комуністів і комсомольців, за вимогою переважної більшості мешканців села закрили
церкву. Богданівці гаряче відгукнулися на заклик партії подати допомогу в соціалістичному будівництві трудящим західних областей України та Бессарабії, які щойно возз'єдналися в єдиній Радянській державі. В числі тих, кого партія направила до Західної України, були кращі механізатори І. В. Супрун, Г. М. Бессараб, О. Т. Самійленко. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Та мирній праці людей перешкодила війна. Разом з усім радянським народом стали на захист Вітчизни і жителі Богданівни. Пішли до лав Червоної Армії чоловіки, молодь. Урожай того року довелося збирати жінкам, старикам, дітям. Вони ж будували й оборонні укріплення.
5 серпня 1941 року село окупували фашистські війська. В радгоспі «Богданівка» німецько-румунські загарбники створили концентраційний табір. Ув'язнених радянських громадян тримали тут просто неба або в свинарниках радгоспу. Люди вмирали від голоду, холоду, хвороб. Тих, хто залишався в живих, розстрілювали на крутому схилі яру, звідки вони, часто тільки поранені, падали на дно,
де було розпалене багаття. Маленьких дітей кати кидали в полум'я живими. Гітлерівці розстріляли і спалили в цьому таборі понад 55 тис. жителів з південних областей України та Молдавії. Пізніше трудящі Одеси в зверненні до суддів Нюрнберзького процесу вимагали: «Хай тіні жертв Майданека, Дахау, Освенціма, Богданівки... повстануть з надр землі, хай передсмертний зойк невинно замучених залунає в залі Нюрнберзького суду».
Та ворогу не вдалося скорити радянських людей. Кращі представники радянської інтелігенції, робітники, колгоспники пішли в підпілля. Організатором і керівником Богданівської підпільної організації, в якій налічувалося 34 чоловіка, став уродженець села, офіцер Червоної Армії, комуніст А. Т. Мазепа, який вирвався з німецького оточення. Кожен, хто вступав до організації, приймав присягу. Згодом вдалося налагодити зв'язок з підпіллям Кривоозерського і району, з народними месниками Первомайського, Врадіївського, Савранського і Любашівського районів, Доманівки. На початку 1942 року було встановлено зв'язок з підпільною організацією
В. О. Молотова в Одесі. Богданівські підпільники стали регулярно одержувати бюлетені, листівки та інші матеріали Одеського підпільного обкому партії. В липні 1943 року в Богданівці відбулася нарада представників підпільних організацій прибузьких районів Миколаївської та Одеської областей, а в жовтні у місті Голті (Первомайськ) зібралася підпільна повітова партійна конференція. На ній було обрано повітовий партійний комітет, до складу якого увійшов і А. Т. Мазепа. Повітовий партком затвердив його командиром усіх підпільних бойових груп і партизанських загонів повіту.
Богданівська підпільна організація проводила серед населення широку агітаційно-роз'яснювальну роботу, розповсюджувала зведення Радінформбюро, листівки, закликала населення нещадно боротися з ворогом. В ніч на 4 жовтня 1943 року між станціями Врадіївка і Любашівка народні месники пустили під укіс залізничний состав з солдатами і бойовою технікою, що йшов на фронт. Під час диверсії загинуло понад 300 гітлерівців. Підпільники відшукували й ремонтували зброю, допомагали родинам червоноармійців, збираючи необхідні кошти серед членів організації. Вони визволили з табору військовополонених 53 радянських бійців і переправили їх через лінію фронту. Патріоти не давали змоги окупантам вивозити з села хліб, сільськогосподарські машини. Вони встановили зв'язок з румунами-антифашистами, які вели агітаційну роботу серед румунських солдатів. Вся діяльність підпільної організації проводилась за принципом «п'ятірок», кожна з яких мала свого командира. 4 листопада, коли підпільники готувалися до організованого збройного виступу всіх патріотичних організацій і груп повіту, румунські жандарми напали на їх слід. До катівні сигуранци потрапив підпільний комітет на чолі з А. Т. Мазепою. В голтянській в'язниці
фашисти по-звірячому знущалися над патріотами, а 10 січня 1944 року в селі Тридубах Кривоозерського району розстріляли А. Т. Мазепу і Л. Ю. Бессараб. Через тиждень поблизу села Миколаївки Доманівського району від рук катів загинули І. Г. Бессараб, П. Ф. Журба, К. Т. Іоненко, П. І. Лановенький, Г. М. Маличев, К. І. Маркушенко, М. С. Силін, А. П. Стонога. Після жорстоких катувань помер у голтянській в'язниці І. М. Деревйов.
Богданівські підпільники називали свою організацію партійною. Не всі вони були комуністами, але кожен з честю витримав випробування, які випали на його долю. Всі патріоти відзначені орденами й медалями СРСР. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Весною 1944 року, відступаючи від Дніпра, німецько-румунські загарбники будь-що намагалися закріпитися на берегах Південного Бугу. Проте передові частини 3-го Українського фронту - війська 57-ї армії під командуванням гвардії генерал-лейтенанта М. О. Гагена, переслідуючи ворога, вже в березні вийшли на лівий берег Південного Бугу. Першими форсували його розвідники 1292-го стрілецького полку на чолі з капітаном І. П. Пухальським. Цілий тиждень - до 28 березня точилися запеклі бої за Богданівну і прилеглі до неї села, в яких особливо відзначився особовий склад 93-ї Миргородської стрілецької дивізії (командир генерал-майор А. Я. Крузе). Понад 100 радянських воїнів віддали своє життя за визволення Богданівни. За відвагу і героїзм, виявлені в боях, 5 бійців і командирів - майор І. А. Бондаренко, сержанти й солдати К. І. Фролов, Ф. Є. Харлов, П. Л. Антипін і О. Ф. Попов - удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і богданівці. Бойовими орденами та медалями нагороджені полковник О. Т. Голодняк, майори М. М. Кучмій, Д. П. Копил, капітан К. О. Кучмій, сержанти Ф. І. Назаренко, І. І. Яковенко та інші - всього близько 600 чоловік. Понад 300 жителів села загинули на фронті.
Ще не вщух відгомін боїв, як населення Богданівни під керівництвом сільської Ради, яка відновила роботу, приступило до відбудови рідного села. Вони ремонтували дороги, залізничний міст у м. Вознесенську і дерев'яний міст через річку Південний Буг поблизу Богданівни. Вся громадськість села взяла участь у відбудові школи та медичного пункту, які почали діяти вже в квітні 1944 року. Радгосп і два колгоспи «Шлях Леніна» та ім. Сталіна, які поступово піднімали своє господарство, допомагали сім'ям фронтовиків продуктами харчування, одягом та взуттям. Жителі Богданівни зібрали кошти на будівництво танкової колони, що згодом брала участь у штурмі Берліна, надсилали подарунки бійцям Червоної Армії та дітям-сиротам.
Відновлені партійні організації (територіальна і радгоспна) очолили боротьбу за те, щоб вчасно провести жнива і обмолот хліба в 1944 році та весняну сівбу в 1945 році. За рішенням партійно-комсомольських зборів, що відбулися 29 травня
1945 року, в радгоспі «Богданівка» було створено молодіжну бригаду з 20 чоловік. Розгорнулося соціалістичне змагання. До успішного проведення посівної кампанії
1946 року багато зусиль доклали комуністи М. О. Супрун, Ф. І. Назаренко, К. К. Шеремет, яких парторганізація закріпила за окремими бригадами. Вони ж проводили в радгоспі і політмасову роботу.
Важливі ділянки роботи очолювали комуністи і в колгоспах: головами артілей були Д. І. Христов і М. Т. Голодняк, заступником голови колгоспу - Д. Ф. Нестеренко. їм в усьому допомагали комсомольці. Самовіддано, перевиконуючи встановлені норми, трудилися ланкова Л. В. Зажерило, колгоспниці Н. М. Кузьменко, Є. Є. Литвиненко. Для забезпечення колгоспів і радгоспу своїми механізаторами в селі були організовані курси трактористів, штурвальних і комбайнерів. За кермо
відремонтованих тракторів сіли жінки. Протягом 1945-1948 рр. жіноча тракторна бригада утримувала першість у проведенні всіх сільськогосподарських робіт.
У 1951 році два колгоспи Богданівни і 5 колгоспів інших сіл, підпорядкованих Богданівській сільраді, об'єдналися в один - ім. Леніна. За господарством закріплювалось 10 990 га землі, з них 7884 га орної. Об'єднання дало змогу ширше впроваджувати новий порядок планування, краще використовувати внутрішні резерви, сміливіше впроваджувати нову технологію виробництва на основі досягнень передової науки й техніки. Вже через п'ять років тут зібрали зернових по 15,7 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці по 22 цнт з га. А по виробництву продуктів тваринництва колгосп вийшов на перше місце в районі, нагороджений перехідним Червоним прапором райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Після реорганізації МТС розширилася матеріально-технічна база колгоспу. Його було зміцнено керівними кадрами, спеціалістами. Значно зросли ряди партійної організації, в якій у перший рік семирічки було 48 чоловік. Вони
виступили ініціаторами соціалістичного змагання колгоспників за успішне виконання господарських планів. Рільничі бригади очолили комуністи Т. Я. Щедров, П. Я. Тимошенко, І. П. Пікалов, В. М. Каленич. За роки семирічки врожайність зернових культур у господарстві підвищилася до 27,5 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці - до 30,2 цнт з га. В 1965 році колгосп одержав 1758 тис. крб. прибутку, що майже в 2,5 раза більше, ніж у 1959 році. В 1965 році він уже мав 87 електромоторів, 45 тракторів, 27 комбайнів, 24 вантажні автомашини, різноманітний сільськогосподарський реманент. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Першим у районі в 1960 році колгосп перейшов на госпрозрахунок і запровадив гарантовану оплату праці колгоспників, що сприяло піднесенню трудової активності трудівників полів, зміцненню економіки колгоспного виробництва. Оплата праці за один людино-день на кінець семирічки збільшилася вдвічі й становила 5,36 крб. У 1965 році до неподільних фондів артілі відраховано 2,4 млн. карбованців. Зросли ряди майстрів сільськогосподарського виробництва. Механізатори І. Н. Давиденко, І. 3. Стращенко, Ф. Т. Шендер та інші, щороку зорюючи 800- 860 га, без затрат ручкої праці вирощували на кожному гектарі по 43 цнт кукурудзи, 20 цнт соняшників, 292 цнт буряків, а комбайнер В. Й. Красицький в 1965 році зібрав 7486 цнт хліба з площі 417 га. Свинарки М. І. Стрілковська, Р. М. Пилипенко, В. К. Кравцова одержали по 29-32 ділових поросят від кожної свиноматки. Протягом восьмої п'ятирічки урожайність зернових на полях колгоспу підвищилася порівняно з 1965 роком на 6,5 цнт, озимої пшениці - на 5,4 цнт з га. За роки п'ятирічки вироблено близько 42 тис. тонн хліба, а продано державі понад 17,7 тис. тонн, з них 3 тис. тонн - понад план. Достроково, за чотири роки, було виконано п'ятирічний план продажу державі м'яса та яєць.
Колгосп не раз був учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства, заносився на обласну і районну дошки пошани, завойовував перехідні Червоні прапори райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Так, у 1970 році його колектив за вирощування високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур (зернових по 28 цнт з га, озимої пшениці - по 29,3 цнт з га) занесено до обласної Книги трудової слави і удостоєно диплома ВДНГ 2-го ступеня. Гідно зустріли колгоспники XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Вони успішно виконали план першого кварталу 1971 року. Державі було продано 4595 цнт молока, 1595 цнт м'яса, 256 тис. штук яєць.
Високий рівень розвитку сільськогосподарського виробництва дав змогу широко розгорнути в колгоспі капітальне будівництво. В господарстві споруджено тваринницькі приміщення, кормоцех, кормокухні, широкогабаритний пташник.
Артіль має добре обладнану механічну майстерню. За допомогою шефів з Миколаївського заводу ім. 61 комунара збудовано і обладнано кормоцех для відгодівлі 5 тис. свиней, насосну станцію.
Одним з передових господарств району є також радгосп «Богданівка», який має 6318 га землі, з них 4841 га орної, 130 га садів і виноградників. Радгосп «Богданівка» - єдине господарство на півдні України, де розводиться чиста порода свиней ландрас, плідники якої завезені з передових племгосподарств РРФСР, Англії і Швеції. З 1962 року тут під керівництвом працівників Українського науково-дослідного інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» проводяться досліди по виведенню нових продуктивніших порід свиней, краще пристосованих умов півдня. Радгосп репродукує поголів'я виведеної породи для свиноферм та інших господарств України.
Справжньою фабрикою свинини стала маточна свиноферма радгоспу, на якій всі основні виробничі процеси механізовані. За семирічку відгодовано і здано державі 50 тис. свиней, щороку тут одержують 7-8 тис. поросят. В 1970 році свиноферма дала понад 100 тис. крб. прибутку. На фермі працює школа передового досвіду, створено бюро економічного аналізу. Передові свинарки, комуністи Р. М. Пилипенко, В. К. Присяжнюк, Є. І. Бурлаченко, О. О. Федоренко постійно навчають молодих майстерності, виховують у них любов до своєї праці. Майже всі свинарки навчаються. 5 членів бригади стали зоотехніками. У червоному кутку ферми створено всі умови для культурного відпочинку - є телевізор, радіоприймач, бібліотечка та ін.
Садиба ферми впорядкована і озеленена. Добре розвинуто в радгоспі й молочне тваринництво.
Трудівники радгоспу у 1970 році зібрали врожай зернових культур по 28,2 цнт, соняшнику - по 23,1, цукрових буряків - по 272, овочів - по 112 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 66,3 цнт м'яса, 285,1 цнт молока. Протягом восьмої п'ятирічки радгосп одержав 2683,6 тис. крб. прибутку. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За високі виробничі показники у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колектив радгоспу нагороджено Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а колектив колгоспу - Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Колгоспу присуджено також перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС і першу грошову премію.
Самовіддану працю робітників і колгоспників Богданівни відзначено високими урядовими нагородами. Понад 100 кращих трудівників села удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Серед них почесний колгоспник О. А. Бессараб, ветеран колгоспу О. М. Кучмій та багато інших. Ордена Леніна удостоєно керуючого відділком радгоспу М. А. Наталуху, свинарок радгоспу М. І. Стрілковську, Є. І. Бурлаченко і Р. М. Пилипенко, керуючого відділком колгоспу Д. Ф. Нестеренка; ордена Жовтневої Революції - секретаря парторганізації колгоспу В. Г. Шмавця; ордена Трудового Червоного Прапора - скотаря колгоспу С. А. Степаненка, свинарок В. М. Горошко, С. І. Крамаренко, трактористів В. О. Краскова і В. П. Ка- чуру, секретаря парторганізації радгоспу О. М. Кабанець; ордена «Знак Пошани»- М. Т. Кучмія, Т. Т. Поліщука та багатьох інших. Бригадиру маточної свиноферми радгоспу І. П. Романенку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Голову артілі ім. Леніна В. Г. Шевченка за самовіддану працю і успіхи, досягнуті колгоспом за роки семирічки і восьмої п'ятирічки, нагороджено в 1966 році орденом Леніна, а в 1971 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він член Республіканської Ради колгоспів, брав участь у роботі 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників і був обраний делегатом XXIV з'їзду КПРС.
Заможно й культурно живуть богданівці. За післявоєнні роки в селі збудовано понад 200 нових будинків, старі капітально відремонтовані. В Богданівці
можна купити будь-які товари у двох промтоварних і двох продовольчих магазинах, пошити одяг чи відремонтувати взуття. Продавці регулярно виїжджають до тваринників, в рільничі і тракторні бригади з широким асортиментом продовольчих і промислових товарів. Село повністю електрифіковане, в будинках жителів села - понад 500 телевізорів.
Богданівці одержують кваліфіковану медичну допомогу. Тут працюють лікарня, амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, в яких трудиться 20 спеціалістів з медичною освітою. За останні два роки в санаторіях і будинках відпочинку побувало понад 70 чоловік з села. Близько 100 дітей за цей час відпочивали в піонерських таборах. 150 малюків виховуються в дитячих яслах і садку, причому кожна третя дитина утримується за рахунок колгоспу і радгоспу.
За роки семирічки на кошти колгоспу побудовані нові приміщення середньої школи на 500 місць і двох початкових. При середній школі є інтернат на 35 учнів, їдальня, бібліотека, обладнано кабінети історії і суспільствознавства, фізики, математики та ін., створено дві навчально-виробничі майстерні. В селі працюють 42 вчителі. За роки Радянської влади з села вийшло близько 100 спеціалістів з вищою освітою. Нині 20 колгоспників і робітників радгоспу здобувають знання у вищих і середніх навчальних закладах. Понад 50 проц. усіх працюючих у колгоспі і радгоспі мають восьмирічну і середню освіту.
В Богданівці є будинок культури, радгоспний і 5 бригадних клубів. Богда- нівські самодіяльні актори виступають з виставами і концертами, готують тематичні вечори та усні журнали. Члени ради будинку культури і товариства «Знання», яке налічує 32 лектори, часто проводять бесіди, лекції на суспільно-політичні, природознавчі, медичні, педагогічні та інші теми. Культурно-освітню роботу провадять тут також сільська, радгоспна і шкільна бібліотеки з загальним книжковим фондом понад 15 тис. томів. Кожна тисяча жителів села передплачує 1800 примірників газет і журналів. У
колгоспі і радгоспі випускаються багатотиражні газети «Прапор Леніна» і «Комуніст», радіо- і стінні газети.
Під керівництвом комуністів, яких тут у трьох первинних парторганізаціях 102 чоловіка, досягнуто значних успіхів у господарському й культурному житті села. їх найперші помічники - комсомольці, яких 140. Дедалі ширші кола трудящих залучаються до роботи сільської Ради, у складі якої 45 депутатів, серед них 23 комуністи, 12 комсомольців. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Величні перспективи відкриває перед селом нова, дев'ята п'ятирічка. Ширше впроваджуватиметься механізація трудомістких процесів. В районі сіл Богданівки, Мар'ївки, Костянтинівки в наступні роки планується спорудити велике водосховище з площею водного дзеркала 2,5 тис. га. Гребля в 60 метрів заввишки дасть змогу затримати майже півмільярда кубометрів води. Тут же, на Південному Бузі, передбачається спорудити гідростанцію, три агрегати якої вироблятимуть 48 тис. квт електроенергії.
Трудівники села свято зберігають і множать славні революційні і трудові традиції своїх земляків. Ще в січні 1924 року, одержавши звістку про смерть В. І. Леніна, богданівці на загальному сході поклялися ще міцніше згуртувати свої ряди навколо Комуністичної партії, твердо й непохитно йти разом з нею по шляху, накресленому Іллічем, неухильно виконувати його заповіти, твердо стояти на захисті завоювань пролетарської революції. Цій клятві вірне і нове покоління жителів села.