Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Висунськ
Висунськ - село, центр сільської Ради. Розташований на правому березі річки Висуні (притока Інгульця), за 5 км від райцентру. До найближчої залізничної станції Березнегувате - 12 км. Зв'язаний автобусним сполученням з обласним центром. Через село проходить автошлях Херсон-Кривий Ріг. Населення - 3200 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Василівка, Одрадне та Семенівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Поблизу села знайдено знаряддя праці доби пізньої бронзи, а в розкопаному кургані - предмети скіфсько-сарматських часів.
1767 року на місці майбутнього Висунська оселились гайдамаки і селяни-втікачі з північних районів України. У 1789 році уряд переселив сюди козаків з міста Батурина Новгород-Сіверського намісництва. Хоч поселення офіційно називалось Висунськом, жителі села ще й досі іменують себе батуринцями, а село - Батурином.
На час першого межування земель 1799 року у Висунську мешкало 155 чоловік. За селом було закріплено 10884 десятини землі, в т. ч. 10 736 придатної. За користування казенною землею поселенці сплачували подушний податок і виконували рекрутську, гужову та квартирну повинності.
У жовтні 1820 року Висунськ підпорядковано Управлінню чорноморських адміралтейських поселень, яке містилося в Миколаєві. На цей час в селі налічувалось однодворців - 186, монастирських селян - 5, поселенців - 226, козаків - 1017 - усього 1434 чоловіка. Жителів звільнили від рекрутчини, сплати подушного податку, але примусили виконувати різні роботи на миколаївських верфях. Водночас адмірал
тейські поселенці продовжували займатися хліборобством. Багато висунців через нестачу землі були змушені орендувати її в сусідніх поміщицьких економіях. Не поліпшилось становище селян і після вилучення Висунська (в липні 1861 року) з морського відомства і підпорядкування його Миколаївському військовому губернатору. Жителів було переведено до стану міщан, вони звільнялися від усіх казенних робіт і нарядів в адміралтействі, але обкладалися на користь держави і земства податками та відбували рекрутську й інші повинності.
За указами 1866-1867 рр. селяни через общину викуповували в казни свої наділи. У 1878 році на кожну чоловічу душу припадало 3,5 десятини орної землі. Внаслідок недороду 1873 року 500 мешканців Висунська потребували допомоги продовольством і посівним матеріалом. Багато жителів села на кабальних умовах позичали насіння у сільських багатіїв і поміщиків: за пуд жита ті вимагали по 50-60 коп., або по 1,5 пуда зерна. На 1887 рік у Висунську налічувалось 850 господарств і 4984 жителі, а кількість закріпленої за ними землі залишалася незмінною.
На початку XX ст. з 1235 господарств 7 були безземельними, 268, або близько 22 проц., мали по 2-3 десятини землі, стільки ж - по 5-7 десятин, 18 господарств - по 25 десятин землі. У 552 дворах не було тягла, а 19 - мали від 8 до 15 голів робочої худоби. Чимало бідняків Висунська наймитували у поміщиків і куркулів, працювали на сезонних роботах у Херсоні, Миколаєві, Кривому Розі, або в місцевих каменоломнях, де видобували граніт. Значну роль у зростанні класової свідомості трудящих відіграли ті жителі села, що працювали на підприємствах міст і спілкувалися з робітниками.
Ще у вересні 1879 року один із багатіїв Висунська Білер скаржився місцевим властям, що серед селян «поширюються чутки, ніби у поміщиків відберуть землю і роздадуть селянам». Під час обшуку у вчителя Д. Петрушевського і його брата Павла знайшли літературу «про студентські сходки, свободу, рівність і робітниче питання». В липні 1881 року порушено справу «Про обвинувачення міщанина посаду Висунська Й. О. Шульги, що виголошував брутальні слова на адресу святої особи государя...». В 1903 році у Висунську створено «Товариство тверезості» - організацію революційно настроєних селян та інтелігенції з 20 чоловік. Товариство мало зв'язки з більшовиками Херсона й Миколаєва. Незважаючи на те, що деякі члени організації намагалися проводити есерівську тактику індивідуального терору (ними було вбито поміщика Жукова), в петицію на ім'я царя, складену в січні 1905 року, селяни включили вимоги: збільшення площі надільної землі, скасування викупних платежів, загального виборчого права, права на безплатне навчання, демократизацію місцевого самоуправління, свободи слова, зрівняння всіх перед законом і судом, припинення російсько-японської війни і скликання всеросійських представничих зборів. Під цим
документом підписалися 150 жителів. У товаристві був свій друкарський верстат, на якому друкували відозви до селян. 1905 року висунці зібрали гроші і надіслали страйкарям Одеси.
Восени того року у Висунську створюється організація Всеросійської селянської спілки, до якої увійшли біднота і середняки також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Березнегуватого, Пришиба, Любомирівки. В грудні селяни відібрали хліб і розподілили між собою толоку поміщиків Карабана, Бредихіна, Висоцького, Марченка і Тимченка, а козакам, що прибули для «втихомирення» виступу, дали рішучу відсіч. Вони скинули старосту,
роззброїли поліцію і створили виборну міліцію, яка діяла протягом місяця. До села на допомогу поліції власті прислали «чорну сотню». Почалася страхітлива розправа над повсталими. Було заарештовано близько 100 членів організації. Карателі стратили О. Є. Савченка, Й. П. Ярошенка, Й. П. Тарасова, С. Г. Ковтюха і О. В. Бринюка. Багатьох за рішенням військового окружного суду вислали до Сибіру, інших на тривалий час ув'язнили в херсонську тюрму. В революційному виступі брали участь і жінки. Двох із них - П. П. Кедровську і Г. П. Підтоптану - засуджено на 5 років заслання в район Архангельська. Посилені репресії, залякування властей не могли стримати дальшої революціонізації трудящих села, боротьба яких дедалі ставала організованішою.
Столипінська реформа ще більше загострила класові суперечності в селі. Сільські глитаї виділилися на хутори і відруби. З 1235 селянських дворів Висунська 552 були безземельними або ж мали по одній-дві десятини, 268 - по 2-3 десятини, але в них зовсім не було худоби й реманенту.
Злидні й темрява тяжіли над життям селян. Тільки з 1830 до 1872 року вони перенесли п'ять епідемій холери. Медичну допомогу жителям Висунська і сусіднього Березнегуватого з 1858 року подавав лікарський помічник. З 1872 року висунці користувалися послугами Нагартавської лікарської дільниці, де працював один лікар, який мав обслуговувати 25 тис. жителів. Перша школа почала працювати 1861 року при місцевій церкві. Утримувалася вона за рахунок сільської общини. Навчалися в ній 10 хлопчиків і 5 дівчаток, через 10 років - 60 дітей (в селі тоді проживало 3832 чоловіка). З 1874 року тут діяло міністерське двокласне училище. Наприкінці XIX ст. усі школи відвідувало 173 учні, яких навчали 4 вчителі. А в селі у цей час налічувалось уже 5894 жителі. На 1907 рік 42,5 проц. дітей шкільного віку не були охоплені навчанням.
У роки першої світової війни з 96 чоловік тільки 1893 року народження, призваних до армії, повернулося в рідне село 11. Сотні сімей, позбавлені своїх годувальників, терпіли нужду.
Трудящі Висунська дізнались про повалення самодержавства 30 березня 1917 року. З цієї нагоди відбувся мітинг. Згодом було створено земельний комітет, проте заправляли в ньому куркулі, які підтримували політику Тимчасового уряду. Земля залишилася в поміщиків та куркулів. Наростала нова хвиля народного невдоволення, виступи трудящих набирали дедалі більшої політичної гостроти. Революційно настроєні селяни проводили активну роботу серед поміщицьких наймитів, явочним порядком встановлювали свої ціни за сінокос. У червні на мітингу селяни прийняли таку резолюцію: «Земля - священна власність усього народу, а не купки багатіїв. Вона й повинна йому належати...». В серпні сход Висунська надіслав до Херсонської повітової управи своє рішення: «Вихід один: земля мусить бути передана селянам». Про це повідомляли міністрові внутрішніх справ Тимчасового уряду місцеві поміщики. В жовтні 1917 року у Висунську зібрався багатолюдний сход. Виступаючи на ньому, колишній політкаторжанин Ф. С. Юхименко й інші закликали селян захоплювати землю. Сход делегував Ф. С. Юхименка до Петрограда передати більшовикам і Леніну про бойовий настрій жителів Висунська.
У січні 1918 року в селі обрано Раду. Волвиконком на чолі з Ф. С. Юхименком, що повернувся з Петрограда, за участю астивістів реквізував на користь бідняків землю, худобу й реманент поміщицьких маєтків. Та селяни не встигли скористатися першими здобутками революції: в березні село окупували австро-німецькі війська. Ще готуючись до відсічі ворожим військам, висунці організували бойову дружину, яка влилася в комуністичний загін, що чинив опір окупантам та їхнім прислужникам - гетьманцям у районі Апостолового (тепер Дніпропетровської обл.),
Кременчука й Катеринослава. Австро-німецьке командування тримало в селі посилений військовий гарнізон. Незважаючи на це, тут велася підпільна робота. Група активістів збирала зброю, організуючи партизанський загін.
Коли в листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Висунськ, куркулі та інші контрреволюційні елементи всіляко перешкоджали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відновленню влади Рад. З допомогою антантівських військ тут захопила владу т. зв. рада козачого куреня, яка складалася з куркулів та купців. Вона відібрала в селян одержане ними раніше поміщицьке майно. У березні 1919 року війська Задніпровської дивізії вигнали петлюрівців. Щойно створений ревком повернув селянам відібрану в них землю та худобу, провів необхідну роботу щодо організації весняної сівби. Держава допомогла біднякам, видавши їм для засіву 1200 пудів ячменю.
Висунці гаряче підтримували всі заходи Радянської влади. В резолюції сільських зборів, що відбулися у червні 1919 року, говорилося, що селяни вітають пролетарів міста і зроблять усе, щоб допомогти їм продовольством. Вся Висунська волость наказом Миколаївського військово-продовольчого комітету була занесена на Почесну червону дошку за сумлінне виконання державної продовольчої розверстки. Активну участь брали висунці у боротьбі з бандитизмом. У червні 1919 року селяни роззброїли загін григор'євців у кількості 260 чоловік. З наближенням денікінських військ Херсонський повітвиконком направив до Висунської волості Ф. С. Юхименка для мобілізації селян до Червоної Армії. В серпні 1919 року Херсонський повіт захопили денікінці і почали відновлювати старі порядки. Коли в село надійшли накази про поставки денікінській армії продовольства і фуражу, селяни відмовилися виконувати їх. Після оголошення білогвардійцями загальної мобілізації відбулося конспіративне засідання радянського активу та комуністів села. Учасники наради прийняли текст листівки - звернення до трудящого селянства повіту: денікінцям - жодного солдата, негайно розпочати формування бойових загонів. Створена підпільна група встановила зв'язок з Миколаївським підпільним більшо- вицьк им к ом ітетом.
У вересні з Миколаєва до села нелегально прибули заступник голови Херсонського повітового комітету оборони більшовик С. Д. Аносов, голова повітвиконкому І. І. Пліс, члени повітового виконкому М. Шевченко, Д. Ю. Наріжний та інші. За їх участю 14 вересня був створений повітовий повстанський штаб, який розгорнув роботу щодо організації збройного загону. Штаб розробив план повстання. Очолив його Ф. С. Юхименко. Керівником створеного партизанського загону обрано 3. М. Мурляна, начальником штабу-Д. І. Загороднього.
26 вересня до Висунська прибув каральний загін білогвардійців (сотня солдатів з гарматою, 4 кулеметами). Селяни дали їм рішучу відсіч. Білогвардійці відійшли до Херсона, залишивши вбитих, поранених і кілька підвід з військовим спорядженням. Наступного дня у Висунську відбувся загальний сход, на якому повстанці ухвалили не підкорятися розпорядженням денікінської влади й оборонятися до остан-
нього. Створений тут же комітет оборони в складі 10 чоловік видав наказ про додержання революційного порядку. 1 жовтня 1919 року з боку Снігурівки та станції Явкине до Висунська підійшли два загони денікінців у складі 600 чоловік, озброєні кулеметами. Командували ними досвідчені офіцери. Бій тривав до 7 години вечора і закінчився повним розгромом білогвардійців.
Після цієї перемоги керівники повстання послали в навколишні села своїх представників для організації загального повстання проти денікінців. Комітет оборони випустив кілька листівок та відозв, в яких закликав селян посилити партизанський рух, боротися проти білих за Радянську владу. На заклик відгукнулися жителі Давидового Броду, Великої Олександрівки, Березнегуватого. Тільки з Великої Олександрівки прийшло дві сотні озброєних гарматою повстанців.
2 жовтня 1919 року на сільському майдані відбулися загальні збори жителів Висунська і представників навколишніх сіл. Збори проголосили Висунськ разом з сусідніми селами Висунською радянською республікою й обрали уряд - раднарком. Склад його затвердили одноголосно: В. Н. Яриловець - нарком військових справ, 3. М. Мурлян - командир кінноти, Я. С. Кужільний - нарком фінансів, М. К. Іванець - нарком юстиції та інші. В уряді були також
представники інших сіл, у т. ч. Великої Олександрівки і Новосевастополя. Головою уряду обрали лівого есера «борьбиста» Ф. С. Юхименка, який згодом став членом КП (б)У. Він був безстрашним захисником Радянської влади. Враховуючи авторитет і популярність, якими користувався Ф. С. Юхименко серед селянства Херсонського повіту, комуністи повітповстанкому доручили йому очолити уряд Висунської республіки. Щоб скеровувати бойові дії його повстанських загонів, було створено Висунську раду {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}оборони. Її очолив комуніст М. Шевченко. Рада оголосила надзвичайний етан у республіці, провела мобілізацію військовозобов'язаних громадян Висунська, запровадила обов'язкову 96-годинну військову підготовку за програмою, що діяла на території РРФСР згідно з декретом Раднаркому, підписаним В. І. Леніним у червні 1919 року. Оскільки рада оборони єдиною цінною валютою визнала радянські гроші, а їх в обігу було дуже мало, уряд республіки постановив випустити місцеві грошові знаки. Постійний зв'язок підтримувала рада оборони з баштанськими повстанцями.
Висунці не раз здійснювали успішні походи, щоб роздобути зброю. Так, в ніч на 9 жовтня через станцію Явкине за даними Миколаївського підпільного комітету партії, що надійшли в штаб партизан, мала проїхати на фронт велика група денікінських офіцерів з обмундируванням, зброєю та спорядженням для цілого піхотного полку. Операцію нападу на ешелон здійснив кавалерійський загін під командуванням М. Шевченка. Короткий, запеклий бій закінчився перемогою партизанів. З вагонів повстанці вивантажили кілька підвід гвинтівок, патронів, два кулемети. Чутки про бойові дії висунців поширились у повіті. Щодня до повстанкому надходили повідомлення про знищення денікінських урядовців, створення в селах ревкомів, повстанських рад. Повсталі селяни звертались до висунців за зброєю, навіть із проханням присилати політичних лекторів та військових інструкторів.
День у день військо повстанців зростало. З навколишніх сіл ішло поповнення, прибувало чимало втікачів від білогвардійської «мобілізації». Неозброєних рада оборони тимчасово залучала до господарських робіт. На кінець жовтня в партизан
ських загонах Висунської республіки налічувалося близько 3,5 тис. бійців, в т. ч. кіннота, якою командував 3. М. Мурлян, налічувала близько тисячі бійців. З допомогою представників Миколаївського та Херсонського підпільних військово-революційних комітетів керівники республіки готували наступ на Херсон, щоб дезорганізувати тили білих. Але коли загін 29 жовтня 1919 року підійшов до Херсона та захопив вокзал, білі відкрили шалений артилерійський вогонь. Повстанці, завдавши денікінцям втрат і зруйнувавши залізницю, відступили.
Для придушення Висунської республіки денікінське командування направило 2 піхотні полки, дві батареї гармат, ескадрон кінноти та загони куркульської «самооборони». В ніч з 19 на 20 листопада вони повели третій наступ на Висунськ. Все населення брало участь в бою. На ранок вже не вистачало патронів, та кілька сміливців відбили у ворога обоз з боєприпасами, і це дало змогу протриматися майже цілий день. Карателі почали артилерійський обстріл села. Загін кінноти прорвався на його північно-західну околицю. Запалали селянські хати, господарські будівлі, скирти необмолоченого хліба. Заграва від пожежі освітлювала поле бою, який не вщухав ні на хвилину. Боронилося все населення Висунська: жінки, підлітки, старі. Вночі проти 21 листопада рада оборони, «щоб зберегти військову силу і запобігти невиправданим втратам», вирішила організовано відступати у напрямку Кривого Рога, назустріч Червоній Армії. Відхід висунців прикривали бойові роти березнегуватців на чолі з М. Ф. Лунякою. Понад 2 тис. бійців і 300 підвід потай від білогвардійців залишили Висунськ. У Малій Олександрівці з ними мали об'єднатися створений ще в жовтні Таврійський та Богояв ленський партизанські загони, які за наказом Одеського військово-революційного комітету йшли на з'єднання з висунцями. Але допомога запізнилася на 2 дні. Таврійський та Богояв ленський загони згодом злилися з висунськими повстанцями.
Напередодні приходу висунців - на початку грудня - Кривий Ріг захопив білогвардійський Сімферопольський окремий офіцерський полк. Визволяти місто партизанське командування доручило висунцям. Керував бойовою операцією Ф. С. Юхименко. Сміливим натиском без значних втрат висунці
вибили з Кривого Рога білогвардійців. В район дислокації повстанських загонів Висунської республіки на початку грудня прибув завідуючий військово-мобілізаційним відділом Херсонського губпарткому КП(б)У І. Соболєв, який і очолив раду оборони. Народним комісаром військових справ став член партії з 1917 року С. Горбань. Більшовицьке ядро військового {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}командування повстанців розробило плани дезорганізації частин Добровольчої армії в районі Катеринослава, Апостолового, Кременчука. На підступах до Кривого Рога повстанські загони перетинали залізниці, підривали ешелони, псували лінії зв'язку, порушували боєпостачання денікінців, відновлювали Радянську владу в селах.
19 грудня ревком міста направив 6-у і 9-у роти на станцію Довгинцеве із завданням вибити загін кадетів і перекрити рух на залізниці. Коли висунці надвечір вступили в Довгинцеве, там, крім службовців залізниці, не було нікого - кадети ще вранці залишили станцію. Не відчуваючи біди, бійці і командири розташувалися на відпочинок. Озброєний до зубів півтисячний загін білокозаків перед світанком 20 грудня підійшов до Довгинцевого.Почався нерівний бій. У ньому більшу частину партизанів (93 чоловіка) було полонено і розстріляно, в т. ч. К. В. Шульгу, Д. І. За-
городнього, І. О. Шульгу, А. Т/Переяслова, І. Т. Лозовського, Ю. Г. Деркача та ін. Тяжко пораненим 3. М. Мурляну та А. Т. Шульзі вдалося врятуватися. Пізніше А. Т. Шульга був одним з організаторів колгоспу в рідному селі. 3. М. Мурлян працював на станції Довгинцеве у паровозному депо. В роки Великої Вітчизняної війни він водив поїзди з військовою технікою й пораненими; нагороджений орденом Червоної Зірки і багатьма медалями. В селищі Довгинцевому встановлено монумент на честь загиблих партизанів Висунська, одну з вулиць названо Батуринською.
17 січня 1920 року радянські полки 41-ї дивізії вигнали білих з Висунська. З червоноармійськими загонами повернулася частина повстанців. Решта в складі 41-ї та 45-ї радянських дивізій продовжувала громити білогвардійців. Другого дня в селі відбулося перше засідання активу під головуванням політінструктора 45-ї дивізії, колишнього народного комісара Висунської республіки комуніста М. К. Іванця. Збори селян одностайно схвалили склад районного (об'єднував 8 волостей) і сільського ревкому. Його головою призначено Є. У. Ярошенка. У лютому обрано новий склад сільревкому. До нього ввійшли Є. У. Ярошенко, Я. С. Кужільний, В. Л. Титаренко та інші. Завдання зміцнення Радянської влади вимагали посилення партійного керівництва та політмасової роботи серед населення. У жовтні 1920 року був створений партійний осередок. На багатолюдних зборах, організованих комуністами, селяни одностайно вирішили підтримувати свою робітничо-селянську владу, допомагати Червоній Армії, зробити все для налагодження зруйнованого господарства. Збитки, заподіяні селу карателями, обчислювалися у 54 млн. крб. Понад 200 хат було зруйновано. В селі жило 13 тис. чоловік. Від недоїдань, важких умов сотні людей хворіли. Повітові органи влади подали значну допомогу населенню Висунська. На відбудову жител ревком асигнував 1 млн. крб., для сиріт відкрили притулок. Херсонські і миколаївські робітники організували в селі прокатну станцію сільськогосподарських машин, ремонтну майстерню. На мітингу у травні селянам Висунська було передано трактор та проголошено постанову повітревкому про звільнення їх від продовольчої розверстки.
За декретом Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року малоземельні селяни Висунська одержали від 2 до 3 десятин на їдця. Було зменшено наділи куркулів. Тепер кожне селянське господарство мало значний наділ землі. Бідняки забезпечувалися посівматеріалом, серед них розподілили майно, реквізоване у землевласників, що разом з білими втекли з Висунська. Коли у вересні через село, проходила Перша Кінна армія, що рухалася на врангелівський фронт, висунці радо зустрічали червоних бійців, розквартирували їх, допомогли їм необхідним: хлібом, м'ясом, фуражем, сіном. Для боротьби з куркульськими і бандитськими елементами з Висунська відрядили групу селян до волосного загону.
Партосередок, сільська Рада та КНС очолили революційні перетворення в селі. Хоч тепер селяни і мали достатню кількість землі, але обробляти її було важко: бракувало тягла, знарядь. Виникла потреба об'єднання трудових зусиль, усуспільнення праці. В березні 1921 року колегією Херсонського повітового земвідділу затверджено перше Висунське трудове сільськогосподарське товариство.
У квітні 1923 року в селі організовано артіль «Вільна жінка», що об'єднувала 10 господарств і мала 87 десятин землі, 2 коней, 2 волів, корову. Очолювала артіль комуністка Ф. С. Гончарова. У користування перших колективних господарств перейшли маєтки, відібрані у купців. В грудні 1925 року організовано машинно- тракторне кооперативне товариство «Своя праця», яке користувалося послугами прокатної станції. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже у перші роки Радянської влади в селі здійснювалася перебудова народної освіти, зміцнювалася матеріальна база шкіл. Після закінчення громадянської війни почали працювати семирічна трудова та дві трудові початкові школи. Селянська молодіжна спілка, яка виникла у червні 1920 року, розгортала роботу щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Восени 1920 року відкрито 5 шкіл для дорослих і 4 хати-читальні, а в наступні роки - ще три школи лікнепу і 7 хат-читалень для селян, що жадібно тягнулися до знань, читалися лекції на різні теми. У серпні 1922 року створено бібліотеку, згодом - волосний будинок (замість «Просвіти», що діяла раніше). При раді будинку працювали секції науково-політична, мистецтва з музичним і драматичним відділами. 1921 року в селі споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченку.
У 1927 році 120 дворів об'єдналися в артіль-виселок «Жовтневий», наступного року організовано ще дві артілі «Колос» і «Добробут». Обидві одержали трактори, кредити. Кредитом користувалися також і одноосібники. Для безкінних господарств додатково було асигновано кошти на придбання тягла, посівматеріалу. 1929 року на зборах, скликаних партосередком і сільською Радою, найбільш свідомі селяни, переважно незаможники, створили колгосп «Червоний маяк». Держава закріпила за ним- у користування 1497 га орної землі, 150 га випасів та вигонів.
Сільські комуністи в своїй діяльності спиралися на Раду, КНС. Зріс партійний прошарок у новому складі сільради, обраному 1922 року (13 комуністів з 86 депутатів). У1929 році комітет незаможних селян налічував 21 члена партії. Тривалий час КНС очолював ініціативний комуніст І. Д. Мовенко. 1929 року його, делегата Всеукраїнського з'їзду незаможних селян, обрано членом ЦК КНС. Комнезам організував соціалістичне змагання з трудящими Березнегуватого і Великої Олександрівки, передплату насіннєвої та позики індустріалізації, збирання грошей на будівництво Дніпрельстану і літака «Червоний херсонець». КНС закликав трудівників здати державі червону валку хліба на знак протесту проти провокацій імперіалістів. Велику роботу для згуртування наймитів проводив комітет профспілки «Робітземліс», утворений 1923 року. Наймити і біднота залучалися до безпосередньої перевірки додержання радянських законів, активно працювали в осередку робітничо- селянської інспекції.
Внаслідок проведеної партосередком організаторської і політичної роботи серед населення на початку 1930 року в селі було створено 7 колгоспів, які мали разом 13 тис. га землі й об'єднували понад 90 проц. дворів. Ентузіастами організації колгоспів були активісти колгоспного руху В. П. Яриловець, І. Д. Мовенко, К. І. Лазаренко та багато інших, а також робітники Херсонського заводу ім. Петровського.
Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі та їх прихвосні пролазили в колгоспи, щоб шкодити, підривати їх зсередини. Вони кілька разів підпалювали артільні приміщення, отруювали худобу, нападали на сільських, активістів. Та партійні і радянські організації за допомогою селян зламали опір куркульства.
Протягом 30-х років сільськогосподарські артілі організаційно і економічно зміцніли. Велику роль у цьому відіграла Висунська МТС, організована у 1933 році, і, зокрема, її політвідділ. МТС одержала від промисловості перші вітчизняні комбайни і потужні гусеничні трактори. У 1934 році на кожний висунський колгосп припадало по 2 трактори. Технічна оснащеність МТС зростала з кожним роком. Напередодні війни в МТС налічувалося 78 тракторів і 46 комбайнів. 65 проц. найбільш трудомістких процесів у рільництві виконувалися за допомогою техніки. Механізація польових робіт сприяла підвищенню врожайності. В окремих колгоспах на парових землях збирали по 180-200 пудів зерна з га. В усіх артілях були ферми великої рогатої худоби, дійного стада, вівце- і птахоферми.
Зачинателями усіх добрих справ на селі виступали комуністи і комсомольці. Перед Великою Вітчизняною війною партійні і комсомольські організації
діяли в МТС і в усіх 7 колгоспах (ім. Леніна, ім. Сталіна, «Червоний маяк», ім. Ілліча, ім. 21-х роковин Жовтня, «Свято врожаю» та ім. Сакко і Ванцетті). Комуністи і комсомольці очолили стахановський рух. Стало традицією змагатися з колгоспниками інших сільрад і районів. На обласну Дошку пошани за високі показники в роботі були занесені комбайнер Г. Г. Плакун, помічник комбайнера О. П. Мамоненко, трактористи Г. Є. Попович, М. X. Самійленко. Перший стахановець села І. Заєць виконував норму виробітку на 180-200 проц. Наслідуючи приклад П. М. Ангеліної, О. Лозовська, Г. Горбонос, А. Шевченко, Г. Гомон та інші сіли за кермо трактора і {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}зобов'язались систематично і якісно виконувати норми виробітку. Свого слова вони додержали.
Колгоспний лад створив умови для заможного і культурного життя хліборобів. У 1936 році вони одержали на трудодень по 3 кг 800 г зерна і 1 крб. 41 коп. На 1940 рік оплата трудодня в деяких колгоспах села збільшилася порівняно з 1936 роком на 60 процентів.
Село змінювало свій вигляд. Виконком і депутати сільської Ради виступили ініціаторами проведення недільників, тижнів чистоти, місячників лісу і саду, будівництва культурно-освітніх закладів. Велику увагу приділяла сільрада розвитку охорони здоров'я у Висунську. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут діяв добре обладнаний фельдшерсько-акушерський пункт, де працювали лікар, фельдшер, кілька медичних сестер.
Перед війною середня, семирічна та початкова школи охоплювали майже всіх дітей молодшого і середнього шкільного віку. На кінець 1937 року ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 90 проц. сімей передплачували газети та журнали. Кожна школа, колгосп мали свої бібліотеки, червоні кутки, кінопересувку. За діяльну агітаційну роботу під час посівної кампанії бібліотеку артілі ім. Леніна нагороджено, а бібліотекаря премійовано екскурсією по країні. При сільському клубі працювали драматичний, танцювальний і музичний гуртки. В гуртках Тсоавіахіму і ворошиловських стрільців молодь оволодівала військовою справою. Багато колишніх гуртківців захищало радянський кордон біля озера Хасан і на річці Халхин-Гол. У вересні 1939 року близько 200 висунців у складі 45-го полку 15-ї Сивашської дивізії, де вони проходили табірний збір, брали участь у визволенні Західної України.
З початком Великої Вітчизняної війни понад 300 жителів Висунська пішли до лав Червоної Армії. Багато мешканців села добровільно вступили'до винищувального батальйону, який захищав Миколаїв, а згодом влився до регулярних військових частин.
15 серпня 1941 року село захопили німецько-фашистські загарбники. В перші дні вороги розстріляли комуністів Н. К. Стародубця, І. В. Плакуна. Понад 500 чоловік молоді за час окупації вивезено в Німеччину, багато з них загинуло на чужині. Від зорі до зорі селяни працювали в т. зв. трудових общинах. Та навіть у найтяжчі часи жителі села не втрачали віри в перемогу радянського народу над ненависним фашизмом. До складу висунської підпільної патріотичної групи увійшли І. С. Тарасенко, К. Д. Білоус, А, Ф. Лазаренко й ін. Патріоти інформували населення про події, які відбувалися на фронтах, організовували саботаж сільськогосподарських робіт, переховували (близько 400 чоловік) у каменоломнях військовополонених та жителів, що уникали вигнання до Німеччини.
У березні 1944 року на підступах до Висунська розпочалася Березнегуватсько-Снігурівська операція військ 3-го Українського фронту. Першою ввійшла в село група розвідників 6-ї армії. Усі вони загинули в нерівному бою. В парку у братській могилі поховані українці І. Білий, М. Д. Субота, росіяни Д. І. Бонда- рьов, М. Зотов, грузин Чехладзе.
Від німецько-фашистських загарбників Висунськ визволено 14 березня. Серед висунців, що виявили героїзм на фронтах війни,- командир танкового батальйону підполковник В. М. Кошкодаєв, начальник технічного забезпечення бригади капітан Г. X. Дем'яненко, командир взводу О. М. Кордик, командир батареї лейтенант М. П. Петрунь та інші. Понад 150 чоловік загинули за Вітчизну. У 1955 році їм споруджено пам'ятник.
Гітлерівські загарбники пограбували всі 7 колгоспів, МТС, розорили господарські будівлі й установи села. Було зруйновано пам'ятник В. І. Леніну. Лише колгоспам і МТС завдано збитків на суму 2970 тис. крб. Після визволення села територіальна партійна організація і виконком сільської Ради, які щойно відновили роботу, звернулися до населення із закликом
докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною і допомогти Червоній Армії швидше розгромити лютого ворога. Було відновлено 7 колгоспів, почала працювати МТС. На суботниках і недільниках трудящі піднімали з руїн господарство колгоспів і МТС. З окремих частин механізатори зібрали кілька тракторів і сільськогосподарських машин. При {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}МТС організовані 3-місячні курси трактористок. Під час першої післявоєнної посівної в артілях було створено виробничі ланки. Завдяки організаторській роботі партійної організації і самовідданій праці колгоспників і робітників МТС сівба ярих пройшла успішно. Силами громадськості села відремонтовано школи, лікарню, сільський клуб, бібліотеку. Закладено парк. 1944 року колгоспники виконали план хлібозаготівель, а також відправили значну кількість хліба до фонду Червоної Армії й на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Спеціальна комісія сільради організувала допомогу родинам фронтовиків: зібрала понад 30 тис. крб. і 42 тонни зерна.
Трудящі Казахстану надіслали для МТС сівалки й іншу техніку. Від держави МТС одержала 9 нових тракторів. На них сіли дівчата, що закінчили курси трактористів. Зразки самовідданої праці показувала Н. О. Стоян, яка виконувала норму виробітку на 250 проц. Бригада № 7 виробила на кожний трактор по 980 га м'якої оранки, а механізатори В. Стародубець і Т. Переяслова, М. Овсяник і В. Ярошенко зорали понад 1000 га. Березнегуватський РК КП(б)У і виконком районної Ради депутатів трудящих поздоровили колгоспників і робітників МТС з перевиконанням плану осінньої сівби.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відбудова господарств колгоспів, МТС і самого села прискорилася. З поверненням демобілізованих воїнів збільшилося в селі число комуністів. У кінці 1945 року створено партійні організації в кожному колгоспі і МТС. На червень 1948 року довоєнні посівні площі були відновлені, успішно виконувалися державні плани щодо підвищення продуктивності тваринництва .
Для дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, організаційно- господарського зміцнення артілей велике значення мало їх об'єднання. 1950 року з 7 висунських господарств утворили два -ім. Леніна та ім. Сталіна. Районна партійна організація направила туди спеціалістів. Один з колгоспів очолив тридцятитисячник, колишній голова Широколанівського райвиконкому А. Ю. Мироненко. Вже через два роки колгоспи одержували зернових понад 20 цнт з га. Рентабельним стало тваринництво. Докорінно змінилися умови праці колгоспників. В цьому чимала заслуга шефів з Миколаївського заводу «Дормашина»: вони допомогли механізувати трудомісткі процеси у тваринництві, збиральні роботи тощо.
За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 40-річчя Великого Жовтня на районну Дошку пошани занесено тваринницьку ферму колгоспу ім. Сталіна, тракториста Г. Г. Захарова, пташницю О. Д. Кривошей. Наступного року 10 трудівників колгоспів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них орденом Леніна - комбайнерів М. П. Дмитренка та В. П. Ярошенка, які намолочували за сезон понад 10 тис. цнт зерна; Трудового Червоного Прапора - доярку П. П. Плакун, трактористку Н. О. Стоян, коваля М. І. Пересунька, орденом «Знак Пошани» - бригадира тракторної бригади Д. Д. Дмитренка.
1959 року колгоспи об'єдналися в один - ім. Леніна, який очолив здібний організатор А. Ю. Мироненко. Трудівники села успішно виконали завдання семирічного плану. В останньому році семирічки було вироблено на 100 га угідь по 37,2 цнт м'яса, молока - 232,9 цнт. В 1966 році за успіхи, досягнуті в семирічці, 12 колгоспників артілі ім. Леніна нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них - ордена Леніна удостоєний тракторист М. С. Трофименко, ордена Трудового Червоного Прапора - бригадир Т. Т. Самійленко, комбайнери М. П. Дмитренко та М. Д. Журко; Н. О. Стоян, яка понад 20 років працює трактористкою, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона - депутат Верховної Ради УРСР 6-го, 7-го і 8-го скликань, заслужений механізатор республіки.
Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колгосп продав державі 21 984 тонни зерна при плані 20 тис. тонн, близько 2 тис. тонн м'яса, понад 10 тис. тонн молока. Артіль виконала восьму п'ятирічку по всіх показниках за 4,5 року. 1967-1970 рр. тваринництво в господарстві стало прибутковою галуззю. За успіхи, досягнуті в розвитку
сільськогосподарського виробництва, в 1971 році удостоєно ордена Жовтневої Революції комбайнера М. Д. Журка, ордена Трудового Червоного Прапора - колгоспницю М. Г. Самійленко, комбайнера М. Т. Ярмосюка.
У колгоспі широко впроваджено механізацію виробничих процесів. На його полях працює 69 тракторів, 36 комбайнів. 65 проц. трудомістких робіт у тваринництві і 92 проц. усіх робіт у рільництві механізовано. Більше як у 2 рази збільшився валовий прибуток колгоспу, у 1970 році він становив 2,4 млн. крб. Широкого розмаху набуло господарське будівництво. 1970 року колгосп мав 11 корівників, телятник, 4 свинарники-маточники, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відгодівельник, 3 пташники, 2 кормоцехи. В них утримується 4300 голів великої рогатої худоби, з них 1300 корів; 3,5 тис. свиней, 12 тис. голів птиці.
Партійна організація, яка об'єднує 68 членів і 3 кандидати у члени КПРС, разом з правлінням артілі систематично контролює виконання господарських планів. Серед комуністів 11 механізаторів, 18 спеціалістів сільського господарства,
15 рядових колгоспників. Щодекади підбиваються підсумки роботи бригад, ланок, ферм і окремих колгоспників. Хід соціалістичного змагання висвітлюється у спеціальних бюлетенях, на дошках показників. Передовим фермам, ланкам вручили Червоні прапори, вимпели. Під керівництвом партійної організації працюють 72 комсомольці.
Підвищується матеріальний і культурний рівень жителів села. Середньорічний заробіток колгоспника становив у 1970 році понад 1 тис. крб. Щороку 8 магазинів сільського споживчого товариства продають населенню товарів на суму 1 млн. 30 тис. крб. Зростає попит трудящих на дорогий одяг, сучасні меблі, килими, холодильники, пральні машини тощо. Висунці мають у власному користуванні 8 автомашин, 500 мотоциклів, 450 телевізорів, 386 радіоприймачів, понад 300 газових плит. Багато уваги сільська Рада приділяє культурному і побутовому обслуговуванню населення. За останні кілька років у селі зведено 75 будинків, їдальню, книгарню, пошту, контору колгоспу, перукарню, дитячий комбінат. Закладено парк, вулиці вбралися деревами. Збільшуються суспільні фонди споживання. В 1969 році для пологового будинку, дитячих ясел і груп подовженого дня в школах і на підготовку кадрів колгосп виділив 34 тис. крб. Під час догляду за посівами і жнив налагоджено безплатне харчування. 357 колгоспників одержують державну пенсію.
У середній і восьмирічній школах Висунська навчається близько 600 учнів, майже п'ята частина всього населення. 90 проц. молодих колгоспників мають 8-річну і середню освіту. В селі працює 34 спеціалісти з вищою і незакінченою вищою освітою, 30 - з середньою спеціальною освітою. У Висунську народилися геолог, професор Київського університету, заслужений діяч науки УРСР П. К. Заморій, головний зоотехнік радгоспу «Радянське руно» на Північному Кавказі, лауреат Державної премії В. В. Снігов.
У місцевих кінотеатрах і клубі завжди людно. Тільки в 1969 році рада клубу організувала цікаві вечори: «Зустріч трьох поколінь», «В. І. Ленін і Україна», «Ти прийми подяку за турботу від народу, рідна партіє моя» тощо. Велику роботу проводить агіткультбригада. До послуг висунців кілька бібліотек, в яких налічується близько 20 тис. примірників книг. Жителі передплачують 2650 газет і 714 журналів. За ініціативою сільради і вчителів у селі створено на громадських засадах один з перших в області музей бойової і трудової слави, споруджено пам'ятник воїнам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Ще кращим і заможнішим стане село в недалекому майбутньому. Тут виростуть двоповерхові житлові будинки, палац культури, торговий центр, спортивний комплекс тощо.
Трудівники Висунська, натхнені рішеннями XXIV з'їзду КПРС, докладають усіх зусиль до виконання програми будівництва комунізму в нашій країні.
Поблизу села знайдено знаряддя праці доби пізньої бронзи, а в розкопаному кургані - предмети скіфсько-сарматських часів.
1767 року на місці майбутнього Висунська оселились гайдамаки і селяни-втікачі з північних районів України. У 1789 році уряд переселив сюди козаків з міста Батурина Новгород-Сіверського намісництва. Хоч поселення офіційно називалось Висунськом, жителі села ще й досі іменують себе батуринцями, а село - Батурином.
На час першого межування земель 1799 року у Висунську мешкало 155 чоловік. За селом було закріплено 10884 десятини землі, в т. ч. 10 736 придатної. За користування казенною землею поселенці сплачували подушний податок і виконували рекрутську, гужову та квартирну повинності.
У жовтні 1820 року Висунськ підпорядковано Управлінню чорноморських адміралтейських поселень, яке містилося в Миколаєві. На цей час в селі налічувалось однодворців - 186, монастирських селян - 5, поселенців - 226, козаків - 1017 - усього 1434 чоловіка. Жителів звільнили від рекрутчини, сплати подушного податку, але примусили виконувати різні роботи на миколаївських верфях. Водночас адмірал
тейські поселенці продовжували займатися хліборобством. Багато висунців через нестачу землі були змушені орендувати її в сусідніх поміщицьких економіях. Не поліпшилось становище селян і після вилучення Висунська (в липні 1861 року) з морського відомства і підпорядкування його Миколаївському військовому губернатору. Жителів було переведено до стану міщан, вони звільнялися від усіх казенних робіт і нарядів в адміралтействі, але обкладалися на користь держави і земства податками та відбували рекрутську й інші повинності.
За указами 1866-1867 рр. селяни через общину викуповували в казни свої наділи. У 1878 році на кожну чоловічу душу припадало 3,5 десятини орної землі. Внаслідок недороду 1873 року 500 мешканців Висунська потребували допомоги продовольством і посівним матеріалом. Багато жителів села на кабальних умовах позичали насіння у сільських багатіїв і поміщиків: за пуд жита ті вимагали по 50-60 коп., або по 1,5 пуда зерна. На 1887 рік у Висунську налічувалось 850 господарств і 4984 жителі, а кількість закріпленої за ними землі залишалася незмінною.
На початку XX ст. з 1235 господарств 7 були безземельними, 268, або близько 22 проц., мали по 2-3 десятини землі, стільки ж - по 5-7 десятин, 18 господарств - по 25 десятин землі. У 552 дворах не було тягла, а 19 - мали від 8 до 15 голів робочої худоби. Чимало бідняків Висунська наймитували у поміщиків і куркулів, працювали на сезонних роботах у Херсоні, Миколаєві, Кривому Розі, або в місцевих каменоломнях, де видобували граніт. Значну роль у зростанні класової свідомості трудящих відіграли ті жителі села, що працювали на підприємствах міст і спілкувалися з робітниками.
Ще у вересні 1879 року один із багатіїв Висунська Білер скаржився місцевим властям, що серед селян «поширюються чутки, ніби у поміщиків відберуть землю і роздадуть селянам». Під час обшуку у вчителя Д. Петрушевського і його брата Павла знайшли літературу «про студентські сходки, свободу, рівність і робітниче питання». В липні 1881 року порушено справу «Про обвинувачення міщанина посаду Висунська Й. О. Шульги, що виголошував брутальні слова на адресу святої особи государя...». В 1903 році у Висунську створено «Товариство тверезості» - організацію революційно настроєних селян та інтелігенції з 20 чоловік. Товариство мало зв'язки з більшовиками Херсона й Миколаєва. Незважаючи на те, що деякі члени організації намагалися проводити есерівську тактику індивідуального терору (ними було вбито поміщика Жукова), в петицію на ім'я царя, складену в січні 1905 року, селяни включили вимоги: збільшення площі надільної землі, скасування викупних платежів, загального виборчого права, права на безплатне навчання, демократизацію місцевого самоуправління, свободи слова, зрівняння всіх перед законом і судом, припинення російсько-японської війни і скликання всеросійських представничих зборів. Під цим
документом підписалися 150 жителів. У товаристві був свій друкарський верстат, на якому друкували відозви до селян. 1905 року висунці зібрали гроші і надіслали страйкарям Одеси.
Восени того року у Висунську створюється організація Всеросійської селянської спілки, до якої увійшли біднота і середняки також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Березнегуватого, Пришиба, Любомирівки. В грудні селяни відібрали хліб і розподілили між собою толоку поміщиків Карабана, Бредихіна, Висоцького, Марченка і Тимченка, а козакам, що прибули для «втихомирення» виступу, дали рішучу відсіч. Вони скинули старосту,
роззброїли поліцію і створили виборну міліцію, яка діяла протягом місяця. До села на допомогу поліції власті прислали «чорну сотню». Почалася страхітлива розправа над повсталими. Було заарештовано близько 100 членів організації. Карателі стратили О. Є. Савченка, Й. П. Ярошенка, Й. П. Тарасова, С. Г. Ковтюха і О. В. Бринюка. Багатьох за рішенням військового окружного суду вислали до Сибіру, інших на тривалий час ув'язнили в херсонську тюрму. В революційному виступі брали участь і жінки. Двох із них - П. П. Кедровську і Г. П. Підтоптану - засуджено на 5 років заслання в район Архангельська. Посилені репресії, залякування властей не могли стримати дальшої революціонізації трудящих села, боротьба яких дедалі ставала організованішою.
Столипінська реформа ще більше загострила класові суперечності в селі. Сільські глитаї виділилися на хутори і відруби. З 1235 селянських дворів Висунська 552 були безземельними або ж мали по одній-дві десятини, 268 - по 2-3 десятини, але в них зовсім не було худоби й реманенту.
Злидні й темрява тяжіли над життям селян. Тільки з 1830 до 1872 року вони перенесли п'ять епідемій холери. Медичну допомогу жителям Висунська і сусіднього Березнегуватого з 1858 року подавав лікарський помічник. З 1872 року висунці користувалися послугами Нагартавської лікарської дільниці, де працював один лікар, який мав обслуговувати 25 тис. жителів. Перша школа почала працювати 1861 року при місцевій церкві. Утримувалася вона за рахунок сільської общини. Навчалися в ній 10 хлопчиків і 5 дівчаток, через 10 років - 60 дітей (в селі тоді проживало 3832 чоловіка). З 1874 року тут діяло міністерське двокласне училище. Наприкінці XIX ст. усі школи відвідувало 173 учні, яких навчали 4 вчителі. А в селі у цей час налічувалось уже 5894 жителі. На 1907 рік 42,5 проц. дітей шкільного віку не були охоплені навчанням.
У роки першої світової війни з 96 чоловік тільки 1893 року народження, призваних до армії, повернулося в рідне село 11. Сотні сімей, позбавлені своїх годувальників, терпіли нужду.
Трудящі Висунська дізнались про повалення самодержавства 30 березня 1917 року. З цієї нагоди відбувся мітинг. Згодом було створено земельний комітет, проте заправляли в ньому куркулі, які підтримували політику Тимчасового уряду. Земля залишилася в поміщиків та куркулів. Наростала нова хвиля народного невдоволення, виступи трудящих набирали дедалі більшої політичної гостроти. Революційно настроєні селяни проводили активну роботу серед поміщицьких наймитів, явочним порядком встановлювали свої ціни за сінокос. У червні на мітингу селяни прийняли таку резолюцію: «Земля - священна власність усього народу, а не купки багатіїв. Вона й повинна йому належати...». В серпні сход Висунська надіслав до Херсонської повітової управи своє рішення: «Вихід один: земля мусить бути передана селянам». Про це повідомляли міністрові внутрішніх справ Тимчасового уряду місцеві поміщики. В жовтні 1917 року у Висунську зібрався багатолюдний сход. Виступаючи на ньому, колишній політкаторжанин Ф. С. Юхименко й інші закликали селян захоплювати землю. Сход делегував Ф. С. Юхименка до Петрограда передати більшовикам і Леніну про бойовий настрій жителів Висунська.
У січні 1918 року в селі обрано Раду. Волвиконком на чолі з Ф. С. Юхименком, що повернувся з Петрограда, за участю астивістів реквізував на користь бідняків землю, худобу й реманент поміщицьких маєтків. Та селяни не встигли скористатися першими здобутками революції: в березні село окупували австро-німецькі війська. Ще готуючись до відсічі ворожим військам, висунці організували бойову дружину, яка влилася в комуністичний загін, що чинив опір окупантам та їхнім прислужникам - гетьманцям у районі Апостолового (тепер Дніпропетровської обл.),
Кременчука й Катеринослава. Австро-німецьке командування тримало в селі посилений військовий гарнізон. Незважаючи на це, тут велася підпільна робота. Група активістів збирала зброю, організуючи партизанський загін.
Коли в листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Висунськ, куркулі та інші контрреволюційні елементи всіляко перешкоджали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відновленню влади Рад. З допомогою антантівських військ тут захопила владу т. зв. рада козачого куреня, яка складалася з куркулів та купців. Вона відібрала в селян одержане ними раніше поміщицьке майно. У березні 1919 року війська Задніпровської дивізії вигнали петлюрівців. Щойно створений ревком повернув селянам відібрану в них землю та худобу, провів необхідну роботу щодо організації весняної сівби. Держава допомогла біднякам, видавши їм для засіву 1200 пудів ячменю.
Висунці гаряче підтримували всі заходи Радянської влади. В резолюції сільських зборів, що відбулися у червні 1919 року, говорилося, що селяни вітають пролетарів міста і зроблять усе, щоб допомогти їм продовольством. Вся Висунська волость наказом Миколаївського військово-продовольчого комітету була занесена на Почесну червону дошку за сумлінне виконання державної продовольчої розверстки. Активну участь брали висунці у боротьбі з бандитизмом. У червні 1919 року селяни роззброїли загін григор'євців у кількості 260 чоловік. З наближенням денікінських військ Херсонський повітвиконком направив до Висунської волості Ф. С. Юхименка для мобілізації селян до Червоної Армії. В серпні 1919 року Херсонський повіт захопили денікінці і почали відновлювати старі порядки. Коли в село надійшли накази про поставки денікінській армії продовольства і фуражу, селяни відмовилися виконувати їх. Після оголошення білогвардійцями загальної мобілізації відбулося конспіративне засідання радянського активу та комуністів села. Учасники наради прийняли текст листівки - звернення до трудящого селянства повіту: денікінцям - жодного солдата, негайно розпочати формування бойових загонів. Створена підпільна група встановила зв'язок з Миколаївським підпільним більшо- вицьк им к ом ітетом.
У вересні з Миколаєва до села нелегально прибули заступник голови Херсонського повітового комітету оборони більшовик С. Д. Аносов, голова повітвиконкому І. І. Пліс, члени повітового виконкому М. Шевченко, Д. Ю. Наріжний та інші. За їх участю 14 вересня був створений повітовий повстанський штаб, який розгорнув роботу щодо організації збройного загону. Штаб розробив план повстання. Очолив його Ф. С. Юхименко. Керівником створеного партизанського загону обрано 3. М. Мурляна, начальником штабу-Д. І. Загороднього.
26 вересня до Висунська прибув каральний загін білогвардійців (сотня солдатів з гарматою, 4 кулеметами). Селяни дали їм рішучу відсіч. Білогвардійці відійшли до Херсона, залишивши вбитих, поранених і кілька підвід з військовим спорядженням. Наступного дня у Висунську відбувся загальний сход, на якому повстанці ухвалили не підкорятися розпорядженням денікінської влади й оборонятися до остан-
нього. Створений тут же комітет оборони в складі 10 чоловік видав наказ про додержання революційного порядку. 1 жовтня 1919 року з боку Снігурівки та станції Явкине до Висунська підійшли два загони денікінців у складі 600 чоловік, озброєні кулеметами. Командували ними досвідчені офіцери. Бій тривав до 7 години вечора і закінчився повним розгромом білогвардійців.
Після цієї перемоги керівники повстання послали в навколишні села своїх представників для організації загального повстання проти денікінців. Комітет оборони випустив кілька листівок та відозв, в яких закликав селян посилити партизанський рух, боротися проти білих за Радянську владу. На заклик відгукнулися жителі Давидового Броду, Великої Олександрівки, Березнегуватого. Тільки з Великої Олександрівки прийшло дві сотні озброєних гарматою повстанців.
2 жовтня 1919 року на сільському майдані відбулися загальні збори жителів Висунська і представників навколишніх сіл. Збори проголосили Висунськ разом з сусідніми селами Висунською радянською республікою й обрали уряд - раднарком. Склад його затвердили одноголосно: В. Н. Яриловець - нарком військових справ, 3. М. Мурлян - командир кінноти, Я. С. Кужільний - нарком фінансів, М. К. Іванець - нарком юстиції та інші. В уряді були також
представники інших сіл, у т. ч. Великої Олександрівки і Новосевастополя. Головою уряду обрали лівого есера «борьбиста» Ф. С. Юхименка, який згодом став членом КП (б)У. Він був безстрашним захисником Радянської влади. Враховуючи авторитет і популярність, якими користувався Ф. С. Юхименко серед селянства Херсонського повіту, комуністи повітповстанкому доручили йому очолити уряд Висунської республіки. Щоб скеровувати бойові дії його повстанських загонів, було створено Висунську раду {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}оборони. Її очолив комуніст М. Шевченко. Рада оголосила надзвичайний етан у республіці, провела мобілізацію військовозобов'язаних громадян Висунська, запровадила обов'язкову 96-годинну військову підготовку за програмою, що діяла на території РРФСР згідно з декретом Раднаркому, підписаним В. І. Леніним у червні 1919 року. Оскільки рада оборони єдиною цінною валютою визнала радянські гроші, а їх в обігу було дуже мало, уряд республіки постановив випустити місцеві грошові знаки. Постійний зв'язок підтримувала рада оборони з баштанськими повстанцями.
Висунці не раз здійснювали успішні походи, щоб роздобути зброю. Так, в ніч на 9 жовтня через станцію Явкине за даними Миколаївського підпільного комітету партії, що надійшли в штаб партизан, мала проїхати на фронт велика група денікінських офіцерів з обмундируванням, зброєю та спорядженням для цілого піхотного полку. Операцію нападу на ешелон здійснив кавалерійський загін під командуванням М. Шевченка. Короткий, запеклий бій закінчився перемогою партизанів. З вагонів повстанці вивантажили кілька підвід гвинтівок, патронів, два кулемети. Чутки про бойові дії висунців поширились у повіті. Щодня до повстанкому надходили повідомлення про знищення денікінських урядовців, створення в селах ревкомів, повстанських рад. Повсталі селяни звертались до висунців за зброєю, навіть із проханням присилати політичних лекторів та військових інструкторів.
День у день військо повстанців зростало. З навколишніх сіл ішло поповнення, прибувало чимало втікачів від білогвардійської «мобілізації». Неозброєних рада оборони тимчасово залучала до господарських робіт. На кінець жовтня в партизан
ських загонах Висунської республіки налічувалося близько 3,5 тис. бійців, в т. ч. кіннота, якою командував 3. М. Мурлян, налічувала близько тисячі бійців. З допомогою представників Миколаївського та Херсонського підпільних військово-революційних комітетів керівники республіки готували наступ на Херсон, щоб дезорганізувати тили білих. Але коли загін 29 жовтня 1919 року підійшов до Херсона та захопив вокзал, білі відкрили шалений артилерійський вогонь. Повстанці, завдавши денікінцям втрат і зруйнувавши залізницю, відступили.
Для придушення Висунської республіки денікінське командування направило 2 піхотні полки, дві батареї гармат, ескадрон кінноти та загони куркульської «самооборони». В ніч з 19 на 20 листопада вони повели третій наступ на Висунськ. Все населення брало участь в бою. На ранок вже не вистачало патронів, та кілька сміливців відбили у ворога обоз з боєприпасами, і це дало змогу протриматися майже цілий день. Карателі почали артилерійський обстріл села. Загін кінноти прорвався на його північно-західну околицю. Запалали селянські хати, господарські будівлі, скирти необмолоченого хліба. Заграва від пожежі освітлювала поле бою, який не вщухав ні на хвилину. Боронилося все населення Висунська: жінки, підлітки, старі. Вночі проти 21 листопада рада оборони, «щоб зберегти військову силу і запобігти невиправданим втратам», вирішила організовано відступати у напрямку Кривого Рога, назустріч Червоній Армії. Відхід висунців прикривали бойові роти березнегуватців на чолі з М. Ф. Лунякою. Понад 2 тис. бійців і 300 підвід потай від білогвардійців залишили Висунськ. У Малій Олександрівці з ними мали об'єднатися створений ще в жовтні Таврійський та Богояв ленський партизанські загони, які за наказом Одеського військово-революційного комітету йшли на з'єднання з висунцями. Але допомога запізнилася на 2 дні. Таврійський та Богояв ленський загони згодом злилися з висунськими повстанцями.
Напередодні приходу висунців - на початку грудня - Кривий Ріг захопив білогвардійський Сімферопольський окремий офіцерський полк. Визволяти місто партизанське командування доручило висунцям. Керував бойовою операцією Ф. С. Юхименко. Сміливим натиском без значних втрат висунці
вибили з Кривого Рога білогвардійців. В район дислокації повстанських загонів Висунської республіки на початку грудня прибув завідуючий військово-мобілізаційним відділом Херсонського губпарткому КП(б)У І. Соболєв, який і очолив раду оборони. Народним комісаром військових справ став член партії з 1917 року С. Горбань. Більшовицьке ядро військового {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}командування повстанців розробило плани дезорганізації частин Добровольчої армії в районі Катеринослава, Апостолового, Кременчука. На підступах до Кривого Рога повстанські загони перетинали залізниці, підривали ешелони, псували лінії зв'язку, порушували боєпостачання денікінців, відновлювали Радянську владу в селах.
19 грудня ревком міста направив 6-у і 9-у роти на станцію Довгинцеве із завданням вибити загін кадетів і перекрити рух на залізниці. Коли висунці надвечір вступили в Довгинцеве, там, крім службовців залізниці, не було нікого - кадети ще вранці залишили станцію. Не відчуваючи біди, бійці і командири розташувалися на відпочинок. Озброєний до зубів півтисячний загін білокозаків перед світанком 20 грудня підійшов до Довгинцевого.Почався нерівний бій. У ньому більшу частину партизанів (93 чоловіка) було полонено і розстріляно, в т. ч. К. В. Шульгу, Д. І. За-
городнього, І. О. Шульгу, А. Т/Переяслова, І. Т. Лозовського, Ю. Г. Деркача та ін. Тяжко пораненим 3. М. Мурляну та А. Т. Шульзі вдалося врятуватися. Пізніше А. Т. Шульга був одним з організаторів колгоспу в рідному селі. 3. М. Мурлян працював на станції Довгинцеве у паровозному депо. В роки Великої Вітчизняної війни він водив поїзди з військовою технікою й пораненими; нагороджений орденом Червоної Зірки і багатьма медалями. В селищі Довгинцевому встановлено монумент на честь загиблих партизанів Висунська, одну з вулиць названо Батуринською.
17 січня 1920 року радянські полки 41-ї дивізії вигнали білих з Висунська. З червоноармійськими загонами повернулася частина повстанців. Решта в складі 41-ї та 45-ї радянських дивізій продовжувала громити білогвардійців. Другого дня в селі відбулося перше засідання активу під головуванням політінструктора 45-ї дивізії, колишнього народного комісара Висунської республіки комуніста М. К. Іванця. Збори селян одностайно схвалили склад районного (об'єднував 8 волостей) і сільського ревкому. Його головою призначено Є. У. Ярошенка. У лютому обрано новий склад сільревкому. До нього ввійшли Є. У. Ярошенко, Я. С. Кужільний, В. Л. Титаренко та інші. Завдання зміцнення Радянської влади вимагали посилення партійного керівництва та політмасової роботи серед населення. У жовтні 1920 року був створений партійний осередок. На багатолюдних зборах, організованих комуністами, селяни одностайно вирішили підтримувати свою робітничо-селянську владу, допомагати Червоній Армії, зробити все для налагодження зруйнованого господарства. Збитки, заподіяні селу карателями, обчислювалися у 54 млн. крб. Понад 200 хат було зруйновано. В селі жило 13 тис. чоловік. Від недоїдань, важких умов сотні людей хворіли. Повітові органи влади подали значну допомогу населенню Висунська. На відбудову жител ревком асигнував 1 млн. крб., для сиріт відкрили притулок. Херсонські і миколаївські робітники організували в селі прокатну станцію сільськогосподарських машин, ремонтну майстерню. На мітингу у травні селянам Висунська було передано трактор та проголошено постанову повітревкому про звільнення їх від продовольчої розверстки.
За декретом Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року малоземельні селяни Висунська одержали від 2 до 3 десятин на їдця. Було зменшено наділи куркулів. Тепер кожне селянське господарство мало значний наділ землі. Бідняки забезпечувалися посівматеріалом, серед них розподілили майно, реквізоване у землевласників, що разом з білими втекли з Висунська. Коли у вересні через село, проходила Перша Кінна армія, що рухалася на врангелівський фронт, висунці радо зустрічали червоних бійців, розквартирували їх, допомогли їм необхідним: хлібом, м'ясом, фуражем, сіном. Для боротьби з куркульськими і бандитськими елементами з Висунська відрядили групу селян до волосного загону.
Партосередок, сільська Рада та КНС очолили революційні перетворення в селі. Хоч тепер селяни і мали достатню кількість землі, але обробляти її було важко: бракувало тягла, знарядь. Виникла потреба об'єднання трудових зусиль, усуспільнення праці. В березні 1921 року колегією Херсонського повітового земвідділу затверджено перше Висунське трудове сільськогосподарське товариство.
У квітні 1923 року в селі організовано артіль «Вільна жінка», що об'єднувала 10 господарств і мала 87 десятин землі, 2 коней, 2 волів, корову. Очолювала артіль комуністка Ф. С. Гончарова. У користування перших колективних господарств перейшли маєтки, відібрані у купців. В грудні 1925 року організовано машинно- тракторне кооперативне товариство «Своя праця», яке користувалося послугами прокатної станції. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже у перші роки Радянської влади в селі здійснювалася перебудова народної освіти, зміцнювалася матеріальна база шкіл. Після закінчення громадянської війни почали працювати семирічна трудова та дві трудові початкові школи. Селянська молодіжна спілка, яка виникла у червні 1920 року, розгортала роботу щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Восени 1920 року відкрито 5 шкіл для дорослих і 4 хати-читальні, а в наступні роки - ще три школи лікнепу і 7 хат-читалень для селян, що жадібно тягнулися до знань, читалися лекції на різні теми. У серпні 1922 року створено бібліотеку, згодом - волосний будинок (замість «Просвіти», що діяла раніше). При раді будинку працювали секції науково-політична, мистецтва з музичним і драматичним відділами. 1921 року в селі споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченку.
У 1927 році 120 дворів об'єдналися в артіль-виселок «Жовтневий», наступного року організовано ще дві артілі «Колос» і «Добробут». Обидві одержали трактори, кредити. Кредитом користувалися також і одноосібники. Для безкінних господарств додатково було асигновано кошти на придбання тягла, посівматеріалу. 1929 року на зборах, скликаних партосередком і сільською Радою, найбільш свідомі селяни, переважно незаможники, створили колгосп «Червоний маяк». Держава закріпила за ним- у користування 1497 га орної землі, 150 га випасів та вигонів.
Сільські комуністи в своїй діяльності спиралися на Раду, КНС. Зріс партійний прошарок у новому складі сільради, обраному 1922 року (13 комуністів з 86 депутатів). У1929 році комітет незаможних селян налічував 21 члена партії. Тривалий час КНС очолював ініціативний комуніст І. Д. Мовенко. 1929 року його, делегата Всеукраїнського з'їзду незаможних селян, обрано членом ЦК КНС. Комнезам організував соціалістичне змагання з трудящими Березнегуватого і Великої Олександрівки, передплату насіннєвої та позики індустріалізації, збирання грошей на будівництво Дніпрельстану і літака «Червоний херсонець». КНС закликав трудівників здати державі червону валку хліба на знак протесту проти провокацій імперіалістів. Велику роботу для згуртування наймитів проводив комітет профспілки «Робітземліс», утворений 1923 року. Наймити і біднота залучалися до безпосередньої перевірки додержання радянських законів, активно працювали в осередку робітничо- селянської інспекції.
Внаслідок проведеної партосередком організаторської і політичної роботи серед населення на початку 1930 року в селі було створено 7 колгоспів, які мали разом 13 тис. га землі й об'єднували понад 90 проц. дворів. Ентузіастами організації колгоспів були активісти колгоспного руху В. П. Яриловець, І. Д. Мовенко, К. І. Лазаренко та багато інших, а також робітники Херсонського заводу ім. Петровського.
Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі та їх прихвосні пролазили в колгоспи, щоб шкодити, підривати їх зсередини. Вони кілька разів підпалювали артільні приміщення, отруювали худобу, нападали на сільських, активістів. Та партійні і радянські організації за допомогою селян зламали опір куркульства.
Протягом 30-х років сільськогосподарські артілі організаційно і економічно зміцніли. Велику роль у цьому відіграла Висунська МТС, організована у 1933 році, і, зокрема, її політвідділ. МТС одержала від промисловості перші вітчизняні комбайни і потужні гусеничні трактори. У 1934 році на кожний висунський колгосп припадало по 2 трактори. Технічна оснащеність МТС зростала з кожним роком. Напередодні війни в МТС налічувалося 78 тракторів і 46 комбайнів. 65 проц. найбільш трудомістких процесів у рільництві виконувалися за допомогою техніки. Механізація польових робіт сприяла підвищенню врожайності. В окремих колгоспах на парових землях збирали по 180-200 пудів зерна з га. В усіх артілях були ферми великої рогатої худоби, дійного стада, вівце- і птахоферми.
Зачинателями усіх добрих справ на селі виступали комуністи і комсомольці. Перед Великою Вітчизняною війною партійні і комсомольські організації
діяли в МТС і в усіх 7 колгоспах (ім. Леніна, ім. Сталіна, «Червоний маяк», ім. Ілліча, ім. 21-х роковин Жовтня, «Свято врожаю» та ім. Сакко і Ванцетті). Комуністи і комсомольці очолили стахановський рух. Стало традицією змагатися з колгоспниками інших сільрад і районів. На обласну Дошку пошани за високі показники в роботі були занесені комбайнер Г. Г. Плакун, помічник комбайнера О. П. Мамоненко, трактористи Г. Є. Попович, М. X. Самійленко. Перший стахановець села І. Заєць виконував норму виробітку на 180-200 проц. Наслідуючи приклад П. М. Ангеліної, О. Лозовська, Г. Горбонос, А. Шевченко, Г. Гомон та інші сіли за кермо трактора і {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}зобов'язались систематично і якісно виконувати норми виробітку. Свого слова вони додержали.
Колгоспний лад створив умови для заможного і культурного життя хліборобів. У 1936 році вони одержали на трудодень по 3 кг 800 г зерна і 1 крб. 41 коп. На 1940 рік оплата трудодня в деяких колгоспах села збільшилася порівняно з 1936 роком на 60 процентів.
Село змінювало свій вигляд. Виконком і депутати сільської Ради виступили ініціаторами проведення недільників, тижнів чистоти, місячників лісу і саду, будівництва культурно-освітніх закладів. Велику увагу приділяла сільрада розвитку охорони здоров'я у Висунську. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут діяв добре обладнаний фельдшерсько-акушерський пункт, де працювали лікар, фельдшер, кілька медичних сестер.
Перед війною середня, семирічна та початкова школи охоплювали майже всіх дітей молодшого і середнього шкільного віку. На кінець 1937 року ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 90 проц. сімей передплачували газети та журнали. Кожна школа, колгосп мали свої бібліотеки, червоні кутки, кінопересувку. За діяльну агітаційну роботу під час посівної кампанії бібліотеку артілі ім. Леніна нагороджено, а бібліотекаря премійовано екскурсією по країні. При сільському клубі працювали драматичний, танцювальний і музичний гуртки. В гуртках Тсоавіахіму і ворошиловських стрільців молодь оволодівала військовою справою. Багато колишніх гуртківців захищало радянський кордон біля озера Хасан і на річці Халхин-Гол. У вересні 1939 року близько 200 висунців у складі 45-го полку 15-ї Сивашської дивізії, де вони проходили табірний збір, брали участь у визволенні Західної України.
З початком Великої Вітчизняної війни понад 300 жителів Висунська пішли до лав Червоної Армії. Багато мешканців села добровільно вступили'до винищувального батальйону, який захищав Миколаїв, а згодом влився до регулярних військових частин.
15 серпня 1941 року село захопили німецько-фашистські загарбники. В перші дні вороги розстріляли комуністів Н. К. Стародубця, І. В. Плакуна. Понад 500 чоловік молоді за час окупації вивезено в Німеччину, багато з них загинуло на чужині. Від зорі до зорі селяни працювали в т. зв. трудових общинах. Та навіть у найтяжчі часи жителі села не втрачали віри в перемогу радянського народу над ненависним фашизмом. До складу висунської підпільної патріотичної групи увійшли І. С. Тарасенко, К. Д. Білоус, А, Ф. Лазаренко й ін. Патріоти інформували населення про події, які відбувалися на фронтах, організовували саботаж сільськогосподарських робіт, переховували (близько 400 чоловік) у каменоломнях військовополонених та жителів, що уникали вигнання до Німеччини.
У березні 1944 року на підступах до Висунська розпочалася Березнегуватсько-Снігурівська операція військ 3-го Українського фронту. Першою ввійшла в село група розвідників 6-ї армії. Усі вони загинули в нерівному бою. В парку у братській могилі поховані українці І. Білий, М. Д. Субота, росіяни Д. І. Бонда- рьов, М. Зотов, грузин Чехладзе.
Від німецько-фашистських загарбників Висунськ визволено 14 березня. Серед висунців, що виявили героїзм на фронтах війни,- командир танкового батальйону підполковник В. М. Кошкодаєв, начальник технічного забезпечення бригади капітан Г. X. Дем'яненко, командир взводу О. М. Кордик, командир батареї лейтенант М. П. Петрунь та інші. Понад 150 чоловік загинули за Вітчизну. У 1955 році їм споруджено пам'ятник.
Гітлерівські загарбники пограбували всі 7 колгоспів, МТС, розорили господарські будівлі й установи села. Було зруйновано пам'ятник В. І. Леніну. Лише колгоспам і МТС завдано збитків на суму 2970 тис. крб. Після визволення села територіальна партійна організація і виконком сільської Ради, які щойно відновили роботу, звернулися до населення із закликом
докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною і допомогти Червоній Армії швидше розгромити лютого ворога. Було відновлено 7 колгоспів, почала працювати МТС. На суботниках і недільниках трудящі піднімали з руїн господарство колгоспів і МТС. З окремих частин механізатори зібрали кілька тракторів і сільськогосподарських машин. При {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}МТС організовані 3-місячні курси трактористок. Під час першої післявоєнної посівної в артілях було створено виробничі ланки. Завдяки організаторській роботі партійної організації і самовідданій праці колгоспників і робітників МТС сівба ярих пройшла успішно. Силами громадськості села відремонтовано школи, лікарню, сільський клуб, бібліотеку. Закладено парк. 1944 року колгоспники виконали план хлібозаготівель, а також відправили значну кількість хліба до фонду Червоної Армії й на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Спеціальна комісія сільради організувала допомогу родинам фронтовиків: зібрала понад 30 тис. крб. і 42 тонни зерна.
Трудящі Казахстану надіслали для МТС сівалки й іншу техніку. Від держави МТС одержала 9 нових тракторів. На них сіли дівчата, що закінчили курси трактористів. Зразки самовідданої праці показувала Н. О. Стоян, яка виконувала норму виробітку на 250 проц. Бригада № 7 виробила на кожний трактор по 980 га м'якої оранки, а механізатори В. Стародубець і Т. Переяслова, М. Овсяник і В. Ярошенко зорали понад 1000 га. Березнегуватський РК КП(б)У і виконком районної Ради депутатів трудящих поздоровили колгоспників і робітників МТС з перевиконанням плану осінньої сівби.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відбудова господарств колгоспів, МТС і самого села прискорилася. З поверненням демобілізованих воїнів збільшилося в селі число комуністів. У кінці 1945 року створено партійні організації в кожному колгоспі і МТС. На червень 1948 року довоєнні посівні площі були відновлені, успішно виконувалися державні плани щодо підвищення продуктивності тваринництва .
Для дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, організаційно- господарського зміцнення артілей велике значення мало їх об'єднання. 1950 року з 7 висунських господарств утворили два -ім. Леніна та ім. Сталіна. Районна партійна організація направила туди спеціалістів. Один з колгоспів очолив тридцятитисячник, колишній голова Широколанівського райвиконкому А. Ю. Мироненко. Вже через два роки колгоспи одержували зернових понад 20 цнт з га. Рентабельним стало тваринництво. Докорінно змінилися умови праці колгоспників. В цьому чимала заслуга шефів з Миколаївського заводу «Дормашина»: вони допомогли механізувати трудомісткі процеси у тваринництві, збиральні роботи тощо.
За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 40-річчя Великого Жовтня на районну Дошку пошани занесено тваринницьку ферму колгоспу ім. Сталіна, тракториста Г. Г. Захарова, пташницю О. Д. Кривошей. Наступного року 10 трудівників колгоспів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них орденом Леніна - комбайнерів М. П. Дмитренка та В. П. Ярошенка, які намолочували за сезон понад 10 тис. цнт зерна; Трудового Червоного Прапора - доярку П. П. Плакун, трактористку Н. О. Стоян, коваля М. І. Пересунька, орденом «Знак Пошани» - бригадира тракторної бригади Д. Д. Дмитренка.
1959 року колгоспи об'єдналися в один - ім. Леніна, який очолив здібний організатор А. Ю. Мироненко. Трудівники села успішно виконали завдання семирічного плану. В останньому році семирічки було вироблено на 100 га угідь по 37,2 цнт м'яса, молока - 232,9 цнт. В 1966 році за успіхи, досягнуті в семирічці, 12 колгоспників артілі ім. Леніна нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них - ордена Леніна удостоєний тракторист М. С. Трофименко, ордена Трудового Червоного Прапора - бригадир Т. Т. Самійленко, комбайнери М. П. Дмитренко та М. Д. Журко; Н. О. Стоян, яка понад 20 років працює трактористкою, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона - депутат Верховної Ради УРСР 6-го, 7-го і 8-го скликань, заслужений механізатор республіки.
Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колгосп продав державі 21 984 тонни зерна при плані 20 тис. тонн, близько 2 тис. тонн м'яса, понад 10 тис. тонн молока. Артіль виконала восьму п'ятирічку по всіх показниках за 4,5 року. 1967-1970 рр. тваринництво в господарстві стало прибутковою галуззю. За успіхи, досягнуті в розвитку
сільськогосподарського виробництва, в 1971 році удостоєно ордена Жовтневої Революції комбайнера М. Д. Журка, ордена Трудового Червоного Прапора - колгоспницю М. Г. Самійленко, комбайнера М. Т. Ярмосюка.
У колгоспі широко впроваджено механізацію виробничих процесів. На його полях працює 69 тракторів, 36 комбайнів. 65 проц. трудомістких робіт у тваринництві і 92 проц. усіх робіт у рільництві механізовано. Більше як у 2 рази збільшився валовий прибуток колгоспу, у 1970 році він становив 2,4 млн. крб. Широкого розмаху набуло господарське будівництво. 1970 року колгосп мав 11 корівників, телятник, 4 свинарники-маточники, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відгодівельник, 3 пташники, 2 кормоцехи. В них утримується 4300 голів великої рогатої худоби, з них 1300 корів; 3,5 тис. свиней, 12 тис. голів птиці.
Партійна організація, яка об'єднує 68 членів і 3 кандидати у члени КПРС, разом з правлінням артілі систематично контролює виконання господарських планів. Серед комуністів 11 механізаторів, 18 спеціалістів сільського господарства,
15 рядових колгоспників. Щодекади підбиваються підсумки роботи бригад, ланок, ферм і окремих колгоспників. Хід соціалістичного змагання висвітлюється у спеціальних бюлетенях, на дошках показників. Передовим фермам, ланкам вручили Червоні прапори, вимпели. Під керівництвом партійної організації працюють 72 комсомольці.
Підвищується матеріальний і культурний рівень жителів села. Середньорічний заробіток колгоспника становив у 1970 році понад 1 тис. крб. Щороку 8 магазинів сільського споживчого товариства продають населенню товарів на суму 1 млн. 30 тис. крб. Зростає попит трудящих на дорогий одяг, сучасні меблі, килими, холодильники, пральні машини тощо. Висунці мають у власному користуванні 8 автомашин, 500 мотоциклів, 450 телевізорів, 386 радіоприймачів, понад 300 газових плит. Багато уваги сільська Рада приділяє культурному і побутовому обслуговуванню населення. За останні кілька років у селі зведено 75 будинків, їдальню, книгарню, пошту, контору колгоспу, перукарню, дитячий комбінат. Закладено парк, вулиці вбралися деревами. Збільшуються суспільні фонди споживання. В 1969 році для пологового будинку, дитячих ясел і груп подовженого дня в школах і на підготовку кадрів колгосп виділив 34 тис. крб. Під час догляду за посівами і жнив налагоджено безплатне харчування. 357 колгоспників одержують державну пенсію.
У середній і восьмирічній школах Висунська навчається близько 600 учнів, майже п'ята частина всього населення. 90 проц. молодих колгоспників мають 8-річну і середню освіту. В селі працює 34 спеціалісти з вищою і незакінченою вищою освітою, 30 - з середньою спеціальною освітою. У Висунську народилися геолог, професор Київського університету, заслужений діяч науки УРСР П. К. Заморій, головний зоотехнік радгоспу «Радянське руно» на Північному Кавказі, лауреат Державної премії В. В. Снігов.
У місцевих кінотеатрах і клубі завжди людно. Тільки в 1969 році рада клубу організувала цікаві вечори: «Зустріч трьох поколінь», «В. І. Ленін і Україна», «Ти прийми подяку за турботу від народу, рідна партіє моя» тощо. Велику роботу проводить агіткультбригада. До послуг висунців кілька бібліотек, в яких налічується близько 20 тис. примірників книг. Жителі передплачують 2650 газет і 714 журналів. За ініціативою сільради і вчителів у селі створено на громадських засадах один з перших в області музей бойової і трудової слави, споруджено пам'ятник воїнам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Ще кращим і заможнішим стане село в недалекому майбутньому. Тут виростуть двоповерхові житлові будинки, палац культури, торговий центр, спортивний комплекс тощо.
Трудівники Висунська, натхнені рішеннями XXIV з'їзду КПРС, докладають усіх зусиль до виконання програми будівництва комунізму в нашій країні.