Снігурівка - місто районного підпорядкування, розташоване на правому березі річки Інгульця, за 79 км від обласного центру. Залізнична станція на лінії Миколаїв-Дніпропетровськ. Місто зв'язане автобусним сполученням з Миколаєвом, Херсоном та іншими населеними пунктами району і області. Населення - 15,3 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане с. Кобзарці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Снігурівка - центр району, площа якого - 1,3 тис. кв. км, населення - 52,7 тис. чоловік (в т. ч. 15,3 тис. міського й 37,4тис. сільського). 62 населених пункти підпорядковані міській і 10 сільським Радам. У районі є 22 радгоспи, рибгосп, учбове господарство Херсонського сільськогосподарського інституту, державний лісорозсадник, птахофабрика. Площа орної землі - 105,1 тис. га (в т. ч. 28,3 тис. га зрошуваної). Сади й виноградники займають 3,1 тис. га. На території району діє державна Інгулецька зрошувальна система. У районі - 11 промислових підприємств, 4 будівельні організації. Є 4 лікарні, 38 фельдшерсько-акушерських пунктів. Працюють 55 шкіл, 55 будинків культури і клубів, 44 бібліотеки.
Місцевість навколо Снігурівки була заселена ще в добу бронзи. Під час археологічних розкопок тут досліджено поховання та рештки жител III-І тисячоліття до н. е., а також житлові споруди І-IV ст. н. е. Виявлено, крім того, поселення пізньоскіфських часів (III-І ст. до н. е.).
У 1812 році на казенні землі на правому березі Інгульця переселилися державні селяни Снігурівки і Ненадєйківки Климовицького повіту Могильовської губернії. Нове село під назвою Снігурівка як державне поселення увійшло до Засільської волості Херсонського повіту. Осідали в селі також і збіглі кріпаки. За даними ревізії 1816 року тут мешкало 322 чоловіка.
Новосели на 10 років звільнялися від подушного й оброчного податків, одержували від казни наділ - 15 десятин на ревізьку душу. Користування землею було общинним. Громадська земля ділилася на 2 відруби: кращий, 3974 десятини, знаходився між Інгульцем та Новопетрівкою і т. зв. Сибір - 4347 десятин, що розкинулися за 25 - 30 верст від села. Крім того, до 300 десятин громадської землі були непридатні для обробітку. Сусідні поміщики Марцин і Рафтопулова самовільно захоплювали селянські клаптики землі, забороняли проїзд селянам через свої володіння. Незадоволені тяжким становищем жителі Снігурівки 25 листопада 1823 року писали генерал-губернаторові Новоросійського краю графу Воронцову: «Ми тут під таким гнітом від поміщиків, що при всій нашій праці і намаганнях господарями бути не сподіваємося, як ми, так і діти наші повинні залишатися в злиднях і убозтві». Щорічно селяни сплачували від 30 до 36 крб. різних податків. Щоб розрахуватися за них, годувальники багатьох родин йшли на заробітки. Через злидні та епідемії великою була смертність серед населення. Тому 1828 року в армію взяли лише одного рекрута замість 6-8, як у попередні роки.
Важкого гноблення феодально-кріпосницької держави зазнавало населення села і після реформи 1861 року. Хоча наділи державних селян були дещо вищими, ніж наділи колишніх кріпаків, все ж досить багато господарів гостро відчували нестачу землі. 1886 року за постановою повітового земства у Снігурівці провели перерозподіл общинної землі за кількістю їдців.
Багато дрібних землевласників, розорені оброчними податками, здавали наділи в оренду місцевим багатіям, віддавали левову долю врожаю хазяям за взяте у них насіння або робочу худобу. У травні 1887 року рішенням Херсонського губернського присутствія у селянських справах жителів Снігурівки переведено з платників оброчного податку на викупні платежі.
Тяжке становище селян визнавало навіть земство. 1887 року член Херсонської земської управи доповідав губернським зборам, що у багатьох волостях повіту вигоріли хліба і трави, наймити Снігурівки не можуть знайти роботу навіть за низькими цінами - 1 крб. на місяць без харчування. На рубежі XIX-XX ст. у користуванні сільської громади Снігурівки було 8348 десятин землі, але багато мешканців села жили в нужденних умовах. Щоліта близько 100 чоловік, збуваючи за безцінь землю або здаючи її в оренду куркулям, вирушали на пошуки сезонних заробітків. Кращі землі навколо Снігурівки залишалися в руках великих землевласників Лінке, Рафтопулової та інших, які володіли більше як 2 тис. десятин кожний. Оброблялася їх земля дешевою працею місцевих наймитів і прийшлих батраків.
У 1875 році через відсутність елементарної медичної профілактики від холери померло 105 мешканців села. До 1891 року тут не було навіть фельдшерського пункту. Лише 1901 року у Снігурівці побудували приміщення лікарні, де 1912 року було 10 ліжок. Лікар, 4 фельдшери і санітар обслуговували 15 тис. жителів Снігурівки і навколишніх волостей. У 1862 році в невеликій селянській хаті відкрито трирічну парафіяльну школу, окреме приміщення для якої збудовано на кошти жителів у 1865 році. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1903-1904 роках значну політичну роботу серед населення Снігурівки провадив бідняк О. В. Бабич. Він був кореспондентом і розповсюджувачем спеціального збірника «Правда», який випускався Херсонським губернським комітетом сільських організацій РСДРП. Влітку 1905 року, виступаючи на сходках, мітингах, О. Бабич і його однодумці закликали селян до боротьби за землю, рівноправність, розповідали їм про події в країні.
Восени 1905 року навколо Снігурівки запалали поміщицькі маєтки. Селяни ділили між собою хліб, худобу, поміщицьке майно. В ніч на 30 листопада повсталі зламали замки на коморах поміщика Пономаренка і розібрали зерно. 4 грудня жителі Снігурівки і сусідніх сіл вивезли хліб з маєтку Заїкіна, 5 грудня - з економії Шполи, підпалили маєток князя Трубецького. Для розправи з повсталими прибув загін з 300 козаків. 29 грудня пристав з 10 козаками почав обшук у запідозрених, але змушений був відступити через опір селян. Наприкінці 1905 року на кошти місцевих поміщиків у Снігурівці створена чорносотенна куркульська банда, т. зв. дружина спокою, яка разом з козаками влаштувала в селі та на його околицях криваві розправи над повсталими. Майже місяць 173 арештованих тримали зачиненими у корівнику. Восени 1906 року, після закінчення слідства, багатьох учасників виступу засудили до різних строків ув'язнення і заслання до Сибіру.
Ліквідація общинного землеволодіння внаслідок столипінської аграрної реформи була особливо відчутною для бідного населення села. З 1908 по 1913 рік близько 8 проц. господарств щорічно втрачали землю. Десятки обездолених сімей виїхали з Снігурівки в Акмолінську область, Тобольський край та інші віддалені райони царської Росії. Тимчасом куркулі, скуповуючи у бідноти землю, розширювали свої ділянки. У 1907 році за допомогою повітового земства в селі організували кредитне товариство, позиками якого користувалася заможна верхівка села, бо біднякам виплачувати 8-12 проц. було не під силу.
На початку XX ст. Снігурівка стала значним хліботорговим центром Херсонського повіту. Цьому сприяло вигідне розташування села на гужовому шляху Херсон-Кременчук, а також водне сполучення по Інгульцю з Херсоном та іншими причорноморськими портовими містами. Напередодні першої світової імперіалістичної війни сотні снігурівців працювали на будівництві залізниці Херсон-Миколаїв-Катеринослав, яка 1916 року була введена в дію.
Війна призвела до дальшого розорення бідняків. У 1916-1917 рр. багато селянських родин через відсутність годувальників не засівали землю. Наживалися лише багатії, які збували сільськогосподарську продукцію для потреб фронту.
Лютневу буржуазно-демократичну революцію снігурівська біднота зустріла з піднесенням, чекаючи припинення війни і вирішення земельного питання. Проте сподівання ці не виправдалися. У квітні 1917 року волосний з'їзд землеробів, де були представлені в основному заможні селяни, вимагав вести війну до переможного кінця. Наприкінці квітня робітники залізничної станції оголосили страйк, вимагаючи ввести до складу волосного громадського комітету представника від залізничників, і добилися успіху.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на початку лютого 1918 року обрано Снігурівську волосну Раду селянських і батрацьких депутатів. Члени Ради С. Портянко, О. Короткий та інші брали активну участь у розподілі поміщицької землі та майна між бідняками.
У березні 1918 року у Снігурівку вступили австро-німецькі війська. Партизанський загін під керівництвом жителя с. Козацького Херсонського повіту більшовика 3. П. Видригана влітку і восени вів активні дії проти окупантів. До загону входили
селяни Козацької, Снігурівської і Галаганівської волостей Херсонського повіту. Дії партизанів координував уповноважений Тимчасового робітничо-селянського уряду України по Херсонській губернії Й. С. Скляр.
Активно боролися партизани й проти франко-грецьких інтервентів, що в кінці 1918 року прийшли на зміну австро-німецьким окупантам. Частини Червоної Армії наприкінці лютого 1919 року визволили село від інтервентів. З березня створено волосний ревком. Становище у селі залишалося {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}напруженим. У травні, спираючись на місцеве куркульсько-поміщицьке та націоналістичне ох;вістя, отаман Григор'єв захопив залізничну станцію Снігурівка. Без суду і слідства бандити розстріляли 57 радянських активістів. Наприкінці місяця під ударами військ 3-ї Української армії григор'євці відступили.
У зміцненні Радянської влади на селі велику допомогу місцевим комуністам надавали повітові партійні та радянські органи. Та влітку 1919 року до волосного виконкому пролізли куркулі, які ігнорували заходи влади Рад щодо придушення контрреволюційних банд, саботували виконання продрозверстки, мобілізацію в Червону Армію тощо. Рішенням повітового виконкому волвиконком розпустили і створили волревком. Ревком організував продзагін, який, дбаючи про виконання плану продрозверстки, повів рішучу боротьбу проти куркульського бандитизму.
У серпні 1919 року Снігурівку захопили денікінські війська. Білогвардійській контррозвідці допомагала т. зв. група самозахисту, яка складалася з офіцерів та куркульсько-поміщицьких синків. Денікінські карателі разом з куркулями захопили снігурівських активістів - завідуючого земельним відділом Снігурівського волревкому О. Портянка, начальника волосної міліції О. Короткого, народних міліціонерів А. Корсакова, С. Голуба та І. Болотного. У маєтку Трубецького їх порубали, а тіла кинули у степову криницю. У жовтні загін висунських повстанців, яким командував більшовик Д. І. Загородній, вибив із Снігурівки білогвардійців. До висунців приєдналося багато снігурівської бідноти. Незабаром село захопив 42-й Донський полк білокозаків, але наприкінці січня 1920 року частини 41-ї дивізії Червоної Армії визволили його від денікінських банд.
На початку лютого 1920 року у селі створено волосний ревком, а 18 квітня - волосний виконавчий комітет Ради робітничих селянських і червоноармійських депутатів, головою якого став А. О. Дмитриулін. При волвиконкомі працювали відділи: земельний, продовольства, охорони здоров'я, народної освіти тощо. За роки імперіалістичної та громадянської воєн селу було завдано великих збитків - на суму 1,5 млн. крб. (у цінах 1920 року).
Радянським органам треба було докласти великих зусиль, щоб підняти госшн дарство. Перш за все вони взяли на облік поміщицьку і частково куркульську землі, а також продовольчі запаси, тяглову силу і сільськогосподарський реманент. Селяни одержали по 4 десятини землі на їдця. У важких умовах господарської розрухи волвиконком домігся максимального засіву орних земель та виконання продрозверстки.
Значну допомогу органам Радянської влади надавав створений весною 1920 року партійний осередок на чолі з колишнім партизаном Ф. Матосовим. 14 липня у Снігурівці відбувся волосний з'їзд сільських комуністичних осередків. Всі 30 учасників з'їзду оголосили себе мобілізованими і роз'їхалися по сусідніх волостях, щоб допомагати місцевим органам влади виконати продрозверстку, проводити мобілізацію в Червону Армію, збирати продовольство і фураж для червоноармійських частин, що діяли на врангелівському фронті.
Весною того ж року з участю секретаря повітового комітету комсомолу І. Клєвцова у селі оформився волосний комсомольський осередок, першим секретарем якого обрано В. Кужеля.
Сільський КНС, створений наприкінці червня 1920 року, розгорнув широку діяльність щодо здійснення закону Всеукрревкому про землю, продрозверстки, приділяв багато уваги відбудові сільського господарства. Восени, коли радянське командування готувало рішучий наступ проти Врангеля у Криму, Снігурівський КНС направив багато добровольців у Червону Армію, допоміг кіньми і фуражем.
Рішення X з'їзду РКП(б) про запровадження нової економічної політики і заміну продрозверстки на продподаток знайшли широкий відгук серед селянства. Розширювалися посівні площі. Спільними зусиллями снігурівці зорали і засіяли 1921 року 200 десятин громадського клину, а також ділянки, що були виділені для сімей червоноармійців. Весною того року на селі почав працювати товарообмінний пункт, де населення обмінювало
зерно на товари широкого вжитку та дрібний сільськогосподарський реманент. Снігурівська комсомолія організувала влітку комсомольсько-молодіжні бригади для збирання врожаю.
Вже на початку 20-х років снігурівці приступили до здійснення ленінського плану електрифікації. За рішенням раднаргоспу Херсонського повіту 1922 року у селі розпочалося будівництво електростанції, яка через 5 років дала перший струм. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Комуністи, депутати Ради, члени КНС пропагували серед трудівників Снігурівки ленінську ідею кооперування дрібних селянських господарств. У січні 1921 року на засіданні колегії Миколаївського губернського земвідділу була зареєстрована снігурівська сільгоспартіль «Надія». Згодом виникли ТСОЗи «Згода», «Свобода», «Перемога бідноти», «Нове життя».
У березні 1923 року утворився Снігурівський район Херсонського округу. У селі помітно пожвавилася господарська й політична робота. Райпартком і райвиконком всіляко допомагали партійній організації та сільській Раді перетворювати у життя рішення партії й уряду. 1923 року з числа середняків і заможних селян організувалося тракторне товариство. Снігурівський КНС домігся, щоб у це товариство прийняли і бідняків О. Г. Селіванова, Я. Корсакова, Я. Вараксу, О. і П. Ольхових. На кінець 1927 року у товаристві з 31 господарства - 12 становили бідняцькі. Згодом товариство реорганізувалося у ТСОЗ, який очолив О. Г. Селіванов.
Відразу ж після визволення села від денікінців почали працювати лікарня, трудова семирічна школа, народний будинок. Діяли гуртки ліквідації неписьменності, які пізніше перетворилися на школи лікнепу. Восени 1925 року перші 24 випускники одержали свідоцтво про закінчення трьохмісячної школи лікнепу; 8 відмінників навчання відзначили преміями. 25 травня 1922 року на об'єднаному засіданні волпарткому і створеного тимчасово в зв'язку з бандитизмом волревкому прийнято пропозицію комсомольців про відкриття при Снігурівському народному будинку самоді
яльного театру. Підготовкою спектаклів керував запрошений з Херсона артист міськдрамтеатру Ю. В. Шумський (згодом народний артист СРСР). 1923 року при місцевій школі комсомольці створили піонерську організацію. Через рік на кошти, зароблені комсомольцями на залізничній станції, будівництві і ремонті селянських жител та під час суботників, був відкритий перший піонерський табір для сиріт, дітей загиблих червоноармійців і партизанів.
Під час проведення суцільної колективізації на допомогу місцевому активу з Миколаєва, Херсона, Запоріжжя та Кривого Рога прибуло 37 двадцятип'ятитисячний. Весною 1930 року на базі місцевих ТСОЗів створено колгосп «Червоний Жовтень» (голова - О. Г. Селеванов), у якому об'єдналися 90 проц. дворів села. Перший виїзд на колгоспне поле відбувся у квітні. Добре трудилися при підготовці до весняної сівби сільські комуністи Н. П. Ольховий, Н. Н. Білан, М. І. Дяченко, Т. П. Цуканов. Вони не лише контролювали хід ремонту возів, плугів, борін, збруї, а й показували особистий приклад у праці. Уже на 27 липня 1930 року господарство здало державі 15 тис. пудів хліба. На 10 травня 1931 року колективізацією у Снігурівці було охоплено 93,1 проц. селянських господарств. Для надання технічної допомоги снігурів- ським колективним об'єднанням ще у 1928 році за активною допомогою райпарткому створюється державний кущ технічної допомоги, який мав 8 тракторів і обробляв 40 проц. орної землі. Згодом на базі цього куща створено МТС.
Оскільки Снігурівський район у справі суцільної колективізації був одним з перших на Україні, республіканська піонерська організація взяла шефство над районом і допомогла снігурівцям у створенні МТС. Юні ленінці зібрали десятки тисяч тонн металолому та макулатури, а виручені гроші (150 тис. крб.) здали у фонд спорудження станції. 28 червня 1931 року на відкриття МТС з усіх кінців республіки з'їхалося 150 представників від піонерських організацій. Снігурівській МТС того року присвоїли ім'я Першого Всеукраїнського піонерського зльоту, який відбувся у цей день.
У червні 1931 року на пленумі Снігурівського райпарткому було відзначено, що успішно пройшла у селі і друга колгоспна весна. Особлива заслуга в цьому належить Снігурівській територіальній парторганізації, що змогла налагодити роботу МТС, а також мобілізувати п'ять комсомольських організацій села на активну участь у сільськогосподарському виробництві.
МТС відіграла визначну роль у зміцненні колгоспного виробництва. Згодом із Снігурівської МТС виділилися самостійні станції - Баратівська і Киселівська. Машинний парк Снігурівської МТС налічував 67 тракторів, 27 комбайнів, 20 автомашин. Механізатор МТС І. Тарнавський, що відзначився на збиранні врожаю 1935 року, брав участь у Всесоюзній нараді комбайнерів. 1936 року Радянський уряд нагородив його орденом Леніна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Високих показників у роботі добилася жіноча тракторна бригада, яку очолювала комсомолка Н. Луцкіна. У 1939 році вона була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві і всесоюзної наради бригадирів. 1938 року механізатори Снігурівки брали участь у республіканському конкурсі на кращого тракториста і домоглися високого виробітку умовної оранки на кожний трактор. Серед передовиків були трактористи І. Скакунов, П. Шойко та інші. Бригадир тракторної бригади В. Осадчий виробив на колісний трактор по 1020 га умовної оранки і зекономив 1100 кг пального. Уряд нагородив його орденом Леніна. План тракторних робіт 1940 року
Снігурівська МТС виконала на 103 проц., за що була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Перед війною у селі було два колгоспи - «Червоний Жовтень» та ім. XVII партз'їзду, що виділився з артілі «Червоний Жовтень». Обидва колгоспи стали мільйонерами. 1938 року за перевиконання планів хлібозаготівель артіль «Червоний Жовтень» занесено на районну Червону Дошку пошани. Доярка колгоспу ім. XVII партз'їзду Л. Шаповалова 1937 року надоїла від кожної корови по 3 849 літрів молока і була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора.
Підвищувалася оплата праці, зростав добробут снігурівців. Так, кожен комбайнер Снігурівської МТС у жнива заробляв щодня від 30 до 50 крб. По 4-8 кг хліба і 3-5 крб. одержували на трудодень колгоспники. Кожен член артілі «Червоний Жовтень» за рік у середньому заробляв 687 крб. 50 код. і 825 кг зерна. Зросла купівельна спроможність жителів, у хатах з'явилися нові меблі, радіоприймачі, велосипеди тощо. Товарообіг Снігурівської райспоживспілки, наприклад, у 1935 році становив 2,6 млн. крб., а у 1937 - 8,9 млн. крб. Уроки довоєнних п'ятирічок в селі було збудовано маслозавод, луб'яний завод, зерновий елеватор. Було реконструйовано залізничну станцію.
Керуюча і спрямовуюча роль у боротьбі за зміцнення колгоспів, підприємств місцевої промисловості, підвищення продуктивності праці, виховання трудящих у дусі комунізму належала 11 партійним організаціям села, які об'єднували 103 комуністи. Велику допомогу їм надавали комсомольці, яких у райцентрі налічувалося понад 250 чоловік.
Безпосередню участь у зміцненні економіки громадських господарств і промислових підприємств Снігурівки брала сільська Рада. Так, члени депутатської групи колгоспу ім. ХУІІ партз'їзду комуністи Г. Цуканов та І. Дмитренко були застрільниками соціалістичного змагання між бригадами і ланками. Член артілі «Червоний Жовтень» депутат К. Середа організувала стахановський рух серед жінок-колгоспниць, піклувалася про побут та відпочинок матерів-трудівниць.
Поліпшився стан охорони здоров'я в селі. В 1937 році тут працювали поліклініка, лікарня на 35 ліжок, санепідстанція, дитяча консультація та молочна кухня. Обслуговували населення 5 лікарів і 25 фельдшерів.
На кінець 1937 року в Снігурівці ліквідовано неписьменність. Того ж року 29 юнаків і дівчат вперше в історії села здобули середню освіту в місцевій школі. У 1940/41 навчальному році в середній, семирічній і початковій школах працювало 60 учителів і навчалося 1250 дітей - майже одна п'ята населення Снігурівки.
Змістовним і різноманітним було культурне життя мешканців села. 1935 року споруджено сільський будинок культури, при якому діяли гуртки художньої самодіяльності. Працювало в селі ще 2 колгоспні клуби, червоні кутки при МТС і залізничній станції, 2 кінотеатри, 2 бібліотеки (для дорослих і юнацтва) налічували понад 10 тис. примірників книг. 342 сім'ї слухали радіо. В артілі «Червоний Жовтень» з 1931 року виходила багатотиражна газета.
Парторганізації і Рада звертали особливу увагу на посилення масово-оборонної роботи на селі. Регулярно проводив практичні заняття з
населенням штаб протиповітряної оборони. Гуртками ГСО, ПВХО, ГПО було охоплено 187 юнаків і дівчат. Члени організації Тсоавіахіму брали участь у шлюпочних і піших переходах, вивчали топографію, зброю, на зібрані гроші побудували вишку для стрибків з парашутом.
На другий день після віроломного нападу фашистської Німеччини на нашу Батьківщину сотні снігурівців пішли до лав Червоної Армії. На жнива вийшли жінки, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
пенсіонери й підлітки. 10 липня 1941 року на загальному мітингу трудящих райцентру після обговорення звернення ЦК КП(б)У і уряду республіки до українського народу прийнято резолюцію: не шкодуючи життя, боротися до остаточної перемоги над ворогом. Від населення надходили кошти у фонд оборони, учні зібрали 9 тонн металолому на побудову танків і літаків.
З середини липня ворожа авіація щоденно бомбардувала залізничну станцію Снігурівка. На руїни перетворено водонапірну башту і станційні будівлі. У цих тяжких умовах колгоспники зібрали майже весь урожай, виконали державний план хлібозаготівель. З хлібоприймального пункту все зерно відправлялося у тил країни. З наближенням фронту кілька підрозділів, сформованих із залізничних працівників, злилися у батальйон, який 7 серпня 1941 року під командуванням начальника райвідділу міліції Л. Титаренка відбув на захист Миколаєва. В умовах безперервних нальотів фашистської авіації комісія по евакуації організувала вивіз майже всієї артільної худоби і машин.
19 серпня радянські війська залишили Снігурівку. Німецько-фашистські загарбники, що захопили село, влаштували тут концентраційний табір, який став місцем масових розстрілів радянських військовополонених. З весни 1942 року в Снігурівці почала діяти патріотична група імені 25-річчя Жовтня. Влітку 1942 року комуніст Ф. Зайцев організував партизанський загін «Чорноморець», в якому наприкінці 1943 року налічувалося понад 20 бійців. 16 вересня 1942 року партизани Ф. Зайцев та М. Болотний на перегоні Засілля-Снігурівка пустили під укіс ворожий ешелон. Народні месники розповсюджували серед населення зведення Рад інформбюро, закликали до боротьби з окупантами.
На початку 1944 року гітлерівці заарештували 11 бійців партизанського загону. М. Калина, В. Осинцев, В. Соловей, В. Пащенко були повішені, інші патріоти, яким удалося врятуватися, вступили пізніше до Червоної Армії і брали участь у боях за визволення Снігурівки та Миколаєва. Антифашистська боротьба особливо активізувалася в умовах загального наступу Червоної Армії. З партизанами і Березнегу- ватсько-Снігурівським підпіллям підтримувала зв'язок розвідувальна група 3-го Українського фронту. 12 березня 1944 року гітлерівці схопили і розстріляли членів цієї групи І. Лауду, Ф. Мисіна, В. Зотова, С. Коростильова, К. Зеленого, О. Морозова та інших.
Розвиваючи удар, полки 108-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням полковника С. І. Дунаєва пробилися 14 березня на північний захід від Снігурівки. Тут вони з'єдналися з 4-м гвардійським механізованим корпусом генерала Т. І. Танасчишина, який з боями наступав від Баштанки. Угруповання німецько-фашистських військ, що складалося з 13 дивізій, було повністю оточене. В ході жорстоких битв радянські війська розгромили 8 ворожих дивізій. 14-17 березня були знищені значні сили 6-ї польової армії ворога. 14 березня 1944 року Червона Армія визволила від гітлерівських загарбників Снігурівку - один із головніших пунктів Березне- гуватсько-Снігурівської операції.
У боях за незалежність і свободу Батьківщини чимало снігурівців виявили мужність і героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни. Звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно колишньому бригадиру-рільнику В. А. Веденку за хоробрість, виявлену в боях 1944 року на річці Оболі в Білорусії. Рота, якою командував В. А. Веденко, мала завдання оволодіти станцією Оболь, але потрапила в оточення. Командир підняв солдат в атаку, і бійці, знищивши ворожий дзот, захопили станцію. В тому бою В. А. Веденко знищив більше 20 фашистів, але був смертельно поранений.
Багатьма бойовими орденами і медалями нагороджені В. Л. Редько, В. І. Шойко, І. П. Федчунов, Ф. М. Чуприна та інші.
Після визволення села трудящі приступили до відродження зруйнованого ворогом господарства. Окупанти завдали величезної шкоди колгоспам, підприємствам і установам Снігурівки. Було зруйновано луб'яний завод,
залізничний вокзал, майстерні МТС, водонапірну башту, нафтобазу, приміщення двох шкіл. Фашистські нелюди розстріляли в селі 1463 чоловіка.
18 березня 4944 року на об'єднаному засіданні райкому партії та райвиконкому прийнято постанову про відновлення в районі колгоспів, радгоспів, МТС, підприємств місцевої промисловості, навчальних і культурно-освітніх закладів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку березня 15 механізаторів МТС зобов'язалися у найкоротший строк відремонтувати техніку і виробничі приміщення. 24 березня бригада Т. Т. Луцкіна зібрала перший трактор, а на 1 травня в парку МТС уже було 44 машини. Першим на оранку вийшов механізатор С. Курак. На польових роботах того року відзначилися бригадир механізаторів Ф. Ф. Лопатньов, машиніст молотарки 70-річний І. Т. Прокоф'єв. Після вигнання гітлерівців у колгоспі ім. XVII партз'їзду залишилося всього 3 коней,15 корів. Щоб вчасно провести сівбу, колгоспники запрягали власних корів. Колгосп першим у районі закінчив здачу хліба, засипавши у державні засіки 7 тис. цнт зерна.
Протягом 1944-1945 рр. артілі району одержали з братніх республік 1800 голів худоби. Незважаючи на труднощі, снігурівські колгоспи влітку 1944 року здали у фонд Червоної Армії понад 8 тис. цнт хліба, з власних заощаджень на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини» колгоспники внесли 103 тис. крб. Йшла напружена робота по відбудові приміщень і обладнання залізничної станції, елеватора, маслозаводу. 1944 року дали продукцію луб'яний і маслозаводи, 3 шевські і 2 кравецькі майстерні. Вже 1946 року при райпромкомбінаті випускали продукцію 7 нових цехів, діяла телефонна станція. Впорядковувалися житла, вулиці.
У першому півріччі 1944 року почала функціонувати лікарня, розпочалися заняття в школах, відновила роботу районна бібліотека. Наприкінці вересня вперше після визволення виступали аматори сільської сцени. Того року Снігурівський будинок культури вийшов переможцем обласного конкурсу самодіяльного мистецтва.
Провідну роль у відбудові зруйнованого господарства і культурно-освітніх закладів села відігравали первинні партійні організації, яких на кінець 1944 року було 9 і об'єднували вони більше 80 членів і кандидатів КПРС.
При великій допомозі держави 1947 року відбудова колгоспів та МТС в цілому була завершена. Через рік обидва колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі. МТС на той час мала 66 тракторів, 12 комбайнів. Артіль ім. XVII партз'їзду збудувала електростанцію потужністю 50 кіловат.
Восени 1950 року артілі села об'єдналися в одну - ім. Леніна. Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, парторганізація, правління і актив колгоспу багато зробили для підвищення культури землеробства і продуктивності тваринництва, дальшого піднесення матеріального добробуту трудящих. Наприклад, у 1958 році хлібороби здали державі на 3202 цнт зерна більше, ніж у 1953 році. Успішно розвивалося й громадське тваринництво. Якщо 1953 року держава одержала від колгоспу 417 цнт м'яса, 183 тис. кг молока, то через п'ять років - 1010 цнт м'яса, 1336 тис. кг молока. 1958 року артіль стала учасницею Виставки досягнень народного господарства. Велику групу колгоспників удостоєно того року урядових нагород. Зокрема, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено голову правління А. С. Устинова, доярку А. Д. Данченко; орденом «Знак Пошани» - бригадира рільничої бригади С. П. Луцкіна, доярку П. М. Устинову; медаллю «За трудову відзнаку» - 3 чоловіка.
Зміцненню громадського господарства сприяло спорудження Інгулецької зрошувальної системи, яке. розпочалося у 1951 році і було оголошене ударною будовою республіки. У січні 1952 року будівельно-монтажне управління-14 тресту «Укрводбуду» почало зводити головні гідротехнічні об'єкти. Тут вперше у світовій практиці застосовувалися бульдозери, якими насипалися дамби висотою до трьох метрів. У липні 1952 року на місці майбутньої насосної станції були вийняті перші кубометри скального грунту. За час спорудження Інгулецької зрошувальної системи колектив будівельно-монтажного управління-14 неодноразово завойовував перехідний Червоний прапор ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР. 1957 року
вода пішла в магістральний канал. Інгулецька система, одна з найпотужніших у Європі, зрошує 61 тис. га земель Херсонської та Миколаївської областей, крім того, обводнює 175 тис. га та подає воду в;Жовтневеводосховшце місткістю 13 млн. куб. метрів. На станції встановлено 7 насосів потужністю 4,2 тис. квт. кожний. За сумлінну працю
на будівництві насосної станції бетонник М. Ф. Лавро нагороджений орденом Леніна, виконроб М. І. Губенко - орденом «Знак Пошани». 1955 року Головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві відзначив срібними медалями машиністів грейдера-елеватора О. О. Харитонова та Б. Т. Анцигіна, бульдозериста Я. В. Клименка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Над проблемами боротьби з посухою у південних районах України та розвитку зрошуваного землеробства у Снігурівці з 1952 року працювала комплексна експедиція, в якій взяли участь 16 науково-дослідних інститутів Академії наук УРСР, близько 30 наукових установ і вузів республіки. У лютому того року на виїзній сесії Ради по вивченню продуктивних сил Академії наук УРСР було дано рекомендації щодо технічного переозброєння господарств, запровадження системи удобрення, розвитку садівництва, збільшення виробництва зерна на зрошуваних площах більше ніж у два рази.
1962 року на базі колгоспу ім. Леніна створено радгосп «Світанок». У 1967 році на зрошуваних землях працівники радгоспу зібрали по 39,9 цнт озимої пшениці з га, а ланка комуніста О. І. Середи - по 50,1 цнт. Одночасно з спорудженням гідросистеми між залізничною станцією і райцентром було забудовано соціалістичне містечко. З 1961 року Снігурівку переведено до категорії міст. Тут зведено ремонтно-механічний завод, де ремонтували запасні частини і металоконструкції для спорудження зрошувальних систем на півдні України. 1965 року став до ладу Снігурівський завод залізобетонних виробів. 20 найменувань виробів випускає місцевий промкомбінат. Продукція маслозаводу йде не тільки на внутрішній ринок, а й на експорт. У Снігурівці є також завод калібрування кукурудзи, 2 хлібозаводи, механізований кам'яний кар'єр, елеватор, машинолічильна станція, районне відділення «Сільгосптехніки», будівельні організації. На околиці міста поряд із джерелом мінеральних вод зведено завод, який випускає воду «Снігурівська».
Готуючи гідну зустріч Ленінському ювілею, партійні організації міста очолили соціалістичне змагання виробничих колективів. На ленінському всесоюзному суботнику тільки колектив ремонтно-механічного заводу виготовив додаткової продукції на 8,5 тис. крб. За успішне виконання взятих зобов'язань на честь ювілею управлінню експлуатації зрошувальної системи вручено Ленінську ювілейну Почесну Грамоту ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Кращі виробничники управління нагороджені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». До обласної Книги ленінської трудової слави занесено колективи районного вузла зв'язку,
лікарні, заготівельної контори райспоживспілки. Рішенням райкому партії і виконкому районної Ради депутатів трудящих до районної Книги ленінської трудової слави занесено колектив ремонтно-механічного заводу, автотранспортної контори «Миколаївводбуд», а також робітників - бригадира-рільника М. М. Грищенка і ланкового В. Н. Непомнящого з радгоспу «Світанок», арматурника заводу залізобетонних виробів П. Л. Безая, столяра промкомбінату В.С. Антошкіна та багатьох інших. Понад 10 років першість у змаганні серед зв'язківців області тримає колектив снігурівського вузла зв'язку.
Трудящі міста успішно справилися із завданням восьмої п'ятирічки. За 1966- 1970 рр. випуск валової продукції підприємств Снігурівки збільшився в 1,8 раза, вироблено на 630 тис. крб. надпланової продукції, на 57 проц. зросла продуктивність праці. Введено в дію кондитерський цех хлібозаводу. Розвитку промисловості міста сприяє використання електроенергії Каховської ГЕС. Снігурівська автоматична електропідстанція забезпечує енергією Снігурівський, Новобузький і Баштанський райони.
Великих здобутків добилися і трудівники радгоспу «Світанок». За 1966-
1970 рр. урожайність зернових у радгоспі підвищилась на 8,1 цнт з кожного гектара, а озимої пшениці - на 15,9 цнт з га. Успішно справився колектив радгоспу з виробництвом молока, м'яса, овочів.
За самовіддану працю передовики виробництва Снігурівки відзначені урядовими нагородами. Телятниця Снігурівської птахофабрики С. І. Макар нагороджена орденом Леніна. Орденом Жовтневої Революції відзначені шофер радгоспу «Світанок» І. І. Лопатньов; машиніст головної наеосної
станції Інгулецької зрошувальної системи М. І. Хоменко; секретар парторганізації ремзаводу К. І. Луцкін; ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні тракторист радгоспу «Світанок» І. М. Варакса, механізатор БМУ-25 М. П. Ружников, пташниця птахофабрики М. Ю. Нікуліна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Новими успіхами у праці зустріли снігурівці XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Трудящі міста закінчили план першого кварталу 1971 року достроково. Колектив радгоспу «Світанок» здав понад план на державні заготівельні пункти 74 тонни молока і 67 тонн м'яса.
В новій п'ятирічці промислові підприємства міста збільшать обсяг виробництва на 48 проц. Всього за п'ятирічку буде вироблено промислової продукції на 81,7 млн. крб., в т. ч. на 330 тис. крб.- товарів народного вжитку. Стануть до ладу цех базальтового волокна на заводі залізобетонних виробів, казеїновий цех на маслозаводі, друга черга на виробництві мінеральної води «Снігурівська».
Велике завдання поставили перед собою трудівники радгоспу «Світанок» - протягом 1971-1973 рр. повністю забезпечити одержання проектної врожайності всіх сільськогосподарських культур на зрошуваних землях.
Виробничі успіхи сприяють дальшому зростанню добробуту трудівників міста. Тут споруджено 1500 квартир та 675 індивідуальних будинків. Протягом 1970-
1971 років збудовано 2 п'ятиповерхових будинки, в яких справили новосілля 140 сімей. На вулицях Снігурівки висаджено кілька десятків тисяч плодових дерев, кущів винограду, розбито парк на площі 10 га. Прокладено 25 км водопроводу. В листопаді 1967 року відкрито пам'ятник В. І. Леніну. Встановлено також пам'ятник підпільникам, що загинули від рук фашистських окупантів, стелу пам'яті загиблих снігур івців.
У місті зведено комплекс нової лікарні на 150 ліжок, є поліклініка, санепідстанція, кілька пунктів охорони здоров'я. 1962 року медичні працівники Снігурівки виступили із закликом «Багатство знань - людям». Цей почин широко підхопили вчителі, спеціалісти сільського господарства, промисловості. Багато лекторів, агітаторів, політінформаторів проводять бесіди, тематичні вечори для населення, виступають у радгоспі, на підприємствах, у школах.
У 2 середніх, 2 восьмирічних, 2 вечірніх і заочній школах 1971 року набувало знань 2236 чоловік та працювало 158 учителів. Сільське професійно-технічне училище № 4 (створене 1954 року) готує трактористів-машиністів широкого профілю, механіків-водіїв, механізаторів меліоративних та іригаційних робіт для Миколаївської області.
Досить розгалужена у місті мережа культосвітніх закладів. Тут є 2 будинки культури, 4 кінотеатри (2 зимові і 2 літні), дитяча музична школа, 4 бібліотеки. 17 гуртків художньої самодіяльності і вечірня музична студія працюють при
районному та будинку культури будівельників. Слова до пісень «Снігурівська моя сторона», «Снігурівський вальс» написав самодіяльний поет В. І. Бондаренко. Хоровий колектив ремонтного заводу на відзнаку 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка був нагороджений пам'ятною медаллю. До міста часто приїздять відомі театральні колективи області й республіки. Так, у театралізованому концерті, присвяченому 50-річчю Ленінського комсомолу, взяли участь народні артисти СРСР М. Ладиніна і Д. Гнатюк, заслужені артисти УРСР В. Река, А. Солов'яненко.
Велику роботу щодо мобілізації трудящих на успішне виконання накреслень партії та уряду проводить районна газета «Комуністичним шляхом», тираж якої 11 тис. примірників. При газеті працюють літературне об'єднання і школа робсількорівського активу. В, радгоспі «Світанок» виходить багатотиражна газета «Шлях до комунізму».
У місті - 38 партійних організацій, що об'єднують 962 комуністи. Комсомольські організації міста налічують понад 950 юнаків і дівчат.
На широкий актив трудящих, який становить більш як 400 чоловік, спирається у своїй діяльності міська Рада. При ній працюють 9 постійних комісій, 3 товариських суди, створено 24 депутатських пости. Діє також 14 вуличних, 32 квартальних, 40 домових комітетів.
Наполегливою працею перетворюють у життя трудящі міста величні плани комуністичного будівництва.