Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Очаків
Очаків - місто районного підпорядкування. Розташований на правому березі Дніпровсько-Бузького лиману, біля впадіння його в Чорне море, за 58 км від Миколаєва. Місто має шосейне, водне і повітряне сполучення з Миколаєвом, Одесою, Херсоном. Населення - 12,6 тис. чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очаків - центр району, площа якого 1,5 тис. кв. км, населення - 27,6 тис. чоловік (в т. ч. сільського - 15 тис., міського - 12,6 тис.). В районі 34 населені пункти, підпорядковані міській і 8 сільським Радам. 2 колгоспи, 8 радгоспів, 2 рибоколгоспи; 50,5 тис. га орної землі. Працює 9 промислових підприємств, будівельна організація, споруджується Очаківська державна зрошувальна система. В районі є 6 лікарень, 20 фельдшерсько-акушерських пунктів, 3 пологових будинки, 39 шкіл, 17 бібліотек, 40 будинків культури і клубів.
Біля Очакова виявлено форми для відливання знарядь праці доби бронзи. На Березані досліджено найраніше в Причорномор'ї давньогрецьке поселення (VII ст. до н. е.), а на околиці міста - могильник IV-І ст. до н. е. В самому Очакові знайдено скарби ольвійських та давньогрецьких монет. На Кінбурнській косі - відомі залишки кількох скіфських поселень та курганів. Деякі вчені вважають, що на місці нинішнього Очакова в І-III ст. н. е. існувало сарматське місто Алектор, на острові Березані - храм Ахілла Понтарха, грецького бога, покровителя Чорного моря. Тут же залишилися сліди поселення слов'ян,
яке було одним з найпівденніших форпостів Київської Русі в IX-XII століттях.
Після зруйнування древніх поселень численними ордами кочівників Причорномор'я залишалося мало, а подекуди й зовсім незаселе- ним. В XIII ст. ці землі захопили монголо-татари. В кінці XIV - на початку XV ст., переслідуючи татар, сюди з своїм військом прийшов литовський князь Вітовт і заснував на узбережжі фортецю під назвою Дашів. У XV ст. кримські татари захопили Дашів і на його місці 1492 року спорудили фортецю Кара- Кермен (Чорна фортеця).
Коли Кримське ханство потрапило у васальну залежність від Туреччини, фортецю називали Узу-Кале, або Дніпровською. У XVII ст. її добудовано, зведено нові укріплення. Цитадель іменували також Ачи-Кале - фортеця біля виходу у відкрите море, а в російській вимові -Очаків. Очаків став важливим опорним пунктом усіх турецьких володінь від Дніпра і Південного Бугу до Дністра, відомих в історії під назвою Очаківського степу. На той час тут досить жваво розвивалася торгівля. Дніпром і суходолом купці добиралися до Очакова, де продавали бараняче сало, шкури, риб'ячий клей, дрова, точильний камінь, а купували сіль, вина, ситець, персидський сап'ян та інші товари.
Значну частину населення Очакова становили корінні жителі Причорномор'я- предки слов'ян і слов'янські народності. Руками невільників-слов'ян зводилася й сама фортеця. Починаючи з XVI і до кінця XVIII ст. під Очаковом не раз точилися жорстокі бої за оволодіння ним і прилеглими степами - споконвічною слов'янською землею. У 1523, 1669, 1688, 1692, 1694 рр. фортецю штурмували запорізькі козаки. 2(13) липня 1737 року під час російсько-турецької війни російські війська під командуванням Б. Х. Мініха взяли Очаків, але за Белградським мирним договором 1739 року він лишився Туреччині.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. російські війська, очолювані О. В. Суворовим, у жовтні 1787 року розгромили турецький десант на Кінбурнській косі. Про цю операцію в одній із своїх статей так писав Ф. Енгельс: «Турки висадили свої головні сили на північно-західному краї коси, безпосередньо проти Очакова. Тут вони окопались і атакували фортецю, проте Суворов із значно меншими, ніж у турків, силами зробив вилазку, зав'язав бій і з допомогою прибуваючих підкріплень скинув турків у море. Втрати останніх були величезні. Сам Суворов був поранений у цьому бою». Ця перемога наблизила час штурму Очакова, яким керували видатні російські полководці М. І. Кутузов, П. І. Багратіон, ватажки запорізьких козаків Сидір Білий, Антон Головатий. Вирішальна битва відбулася 6(17) грудня 1788 року після п'ятимісячної облоги і закінчилася перемогою російських військ. 29 грудня 1791 року Очаків за Ясським мирним договором приєднано до Росії.
1792 року за указом Катерини II на місці зруйнованої турецької фортеці закладено місто. Крім численного російського війська, тут мешкали козаки, турки,
вірмени, греки і молдавани, які жили з торгівлі. Пізніше Очаків заселявся вихідцями з центральних губерній Росії. В 1795 році його приписали до Вознесенського намісництва, яке через два роки увійшло до складу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Новоросійської губернії, в 1802 році-Миколаївської, а з 1803 року - до Херсонської губернії. Його жителі на 10 років звільнялись від податків. В серпні 1809 року за указом Сенату в Очакові створено ратушу на чолі з бургомістром.
Ще в кінці XVIII ст. тут відкрилася таможня і карантинна пристань. Торгували здебільшого хлібом і сіллю. Тільки 1794 року сюди було завезено товарів на 244 340 крб. і вивезено на 209 321 крб. Однак у зв'язку з швидким зростанням Одеси Очаків втрачає значення торгового порту. До того ж 1797 року його спустошила пожежа, що спалахнула на чумацьких возах із спиртом і ромом. Залишилося тоді всього 90 невеликих будинків і землянок, в яких мешкало 468 чоловік. Місто відбудовували на згарищі. В 1816 році його населення становило 5221 чоловік, з них міщан - 3539, дворян - 74, купців 3-ї гільдії - 127, поміщицьких селян - 776, відставних нижчих чинів - 145, безстрокових відпускників - 486, колоністів та іногородніх - 85 чоловік. За містом було закріплено 7634 десятини землі. Тут налічувалося 6 казенних і 658 приватних будинків, з них 597 - дерев'яних, 2 казарми; торгувало 32 крамниці. Основна маса очаківців жила в хатах-мазанках під солом'яними стріхами.
Жителі міста і навколишніх населених пунктів жили з землеробства й рибальства. В умовах посушливого степу треба було докладати великих зусиль, щоб вирощувати добрі врожаї зернових. В 1841 році за виведення нових сортів пшениці міщанин І. Кротов одержав від Товариства сільського господарства Південної Росії срібний кубок. На ярмарку в Одесі 14 вересня 1847 року іншого жителя міста Я. Шевченка за виведення пшениці сорту арнаут премійовано великим кубком, а Д. ПІевцова за високу якість пшениці - малим.
Лікарську допомогу населення могло дістати в лазареті для військовослужбовців. У 1790 році в цьому лазареті працював видатний лікар-епідеміолог Д. С. Самойлович (Сущинський), тут він написав цінну працю з хірургії «Засоби відновлення в арміях медико-хірургічної науки...», в якій узагальнив свій великий досвід роботи в похідних і стаціонарних госпіталях. 1787 року в бою під Кінбурном, ризикуючи життям, Д. С. Самойлович подавав медичну допомогу солдатам, а двічі пораненому Суворову врятував життя. На початку XIX ст. лікарська управа Херсонської губернії призначила в Очаків лікаря, фельдшера і повитуху для обслуговування цивільного населення. Лікар також стежив за санітарним станом міста, базару, громадських установ. На початку 60-х років лікарня містилася у напівзруйнованому будинку, лікарняних засобів не вистачало. З освітніх закладів до реформи в Очакові була лише молитовна школа.
Після поразки в Кримській війні 1853-1856 рр. Росія була позбавлена права мати флот на Чорному морі. Це викликало потребу зміцнити Очаків. Спорудження нової фортеці завершили тільки після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Між Очаковом і Кінбурнською косою на насипному острові, який перетинав шлях ворожим пароплавам з Чорного моря в Дніпровсько-Бузький лиман і далі на Херсон та Миколаїв, звели нові укріплення. Зросло й населення міста, яке в 1897 році досягло 10 786 чоловік, з них міщан - 7390, селян - 2793, дворян -
382, купців - 74. З представників найбільш заможних жителів обиралися міська і міщанська управи. Про «порядок» та «благонадійність» населення ретельно дбали поліцейське та комендантське управління.
З прискоренням розвитку капіталістичних відносин після реформи 1861 року в місті виникають промислові підприємства. Зокрема в 70-х роках тут були рибозаводи, артілі конопатників, теслярів і мулярів, де працювало по 12-14 робітників. Очаківські майстри славились умінням будувати рибальські парусні шаланди. В 1897 році в місті налічувалося 41 промислове підприємство. Серед них - 3 рибні і черепичний заводи, паровий млин і 27 вітряків, лісопильня, 12 теслярських, бондарних, слюсарних та інших майстерень, торгувало понад 100 крамниць. Розташований на перехресті морських шляхів, Очаків став важливим торговим портом. Було навіть
відкрито станцію товариства миколаївських та херсонських лоцманів. 1867 року засновано Очаківський громадський банк.
Наявність дешевої робочої сили (в Очаківському порту, на рибних промислах шукали заробітку розорені селяни) давала змогу місцевим багатіям, посилюючи експлуатацію, наживати великі прибутки. Населення також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}оббирали лихварі. У 80-х роках XIX ст. 7 місцевих скупників хліба щороку відправляли з Очакова до Одеси понад 20 тис. пудів зерна. Особливо важко доводилося рибалкам-біднякам. Навіть тогочасна земська преса називала їх становище жалюгідним. Більшість сімей рибалок ще взимку, а то і восени змушена була брати у лихварів грошовий задаток під майбутній вилов, причому, коли пуд камбали на місцевому базарі коштував 1 крб. 20 коп., рибалки здавали її своїм кредиторам по 40-60 коп. Під, час багатого вилову лихварі ще знижували ціну. Тому рибалки завжди були у них боржниками.
Класові суперечності загострювалися. Трудящі міста ставали на шлях боротьби проти експлуататорів. У лютому 1903 року в одного з очаківців поліція знайшла, прокламацію Одеського комітету РСДРП «Нові злочинства самодержавства», брошуру видавництва «Южньїй рабочий» «Суд над селянами», кілька примірників- газети Миколаївського комітету РСДРП «Наше дело» № 17 за 1903 рік.
Революційна хвиля 1905 року докотилася до міста й навколишніх сіл разом з могутніми залпами гармат легендарного броненосця «Потемкин». Повстання на кораблі, який 14 червня 1905 року першим на флоті підняв революційний червоний прапор, сталося за 60 миль від Очакова, поблизу острова Тендри. На броненосці служили й очаківці. В числі їх - близький друг одного з керівників повстання Г. М. Вакуленчука - М. М. Костенко. Виходець з бідної селянської сім'ї М. М. Костенко наймитував, а з 1897 року служив у севастопольському флотському екіпажі. Згодом увійшов до складу підпільного соціал-демократичного гуртка. В 1903 році його призначили кормовим на броненосець «Потемкин». Він брав найактивнішу участь у підготовці повстання. Разом з іншими повстанцями М. М. Костенко потрапив до Румунії, і лише в березні 1917 року повернувся на батьківщину.
В листопаді 1905 року спалахнуло повстання на крейсері «Очаков», який стояв на Севастопольському рейді. Підняв червоний прапор на ньому й дав сигнал «Командую флотом» лейтенант П. П. Шмідт. Після поразки повстання власті не наважилися судити його організаторів у вируючому революційною бурею Севастополі. Їх відправили до тихого заштатного Очакова. Але в місті і навколишніх селах вже знали про революційні виступи чорноморців. Тут, як доповідав очаківський пристав повітовому справнику, «...народ не визнає ні властей, ні законів, аграрний
рух набуває дуже широких розмірів... З'явилася маса агітаторів і студентів, які почали їздити по всьому району волості, ...козаки необхідні негайно, бо за допомогою останніх тільки й можливо встановити порядок...». Під час страйків, на багатолюдних мітингах трудящі висловлювали своє співчуття революційним матросам і офіцерам «Очакова». Відбувалися страйки в маєтках поміщиків Цімермана, Зелінгера. В грудні дві тисячі селян навколишніх сіл і хутора Куцуруба розгромили економію поміщика Єнні. Жандарми жорстоко розправлялися з учасниками заворушень. Місцева поліція групами доставляла заарештованих до очаківської фортеці.
В такій обстановці відбувся в Очакові суд над керівниками й учасниками Севастопольського збройного повстання. Мужньо і безстрашно тримався на суді лейтенант Шмідт. З революційною пристрастю захищав він свої погляди і справедливість боротьби за волю й щастя народу, висловлював віру в те, що настане час визволення батьківщини. В своєму останньому слові на суді він сказав: «Я знаю, що стовп, біля якого я стану прийняти смерть, буде поставлений на грані двох різних історичних епох нашої батьківщини. Усвідомлення цього надає мені багато сил, і я піду до стовпа, як на молитву... Позаду за плечима в мене залишаться народні страждання і потрясіння важких років, а попереду я бачитиму молоду, оновлену, щасливу Росію». 18 лютого 1906 року військовий суд виніс смертний вирок керівникам повстання П. П. Шмідту, О. І. Гладкову, С. П. Частнику і М. Г. Антоненку. На світанку 6 березня засуджених катером перевезли на пустельний острів Березань, поблизу Очакова, і розстріляли. Очаківці свято шанують пам'ять П. П. Шмідта. Його ім'ям названі вулиця, районна
бібліотека, середня школа. В місті й на острові Березань споруджено пам'ятник легендарному лейтенанту.
В роки реакції, що наступила після поразки революції 1905-1907 рр., значно погіршилось становище трудящих міста. Робочий день розпочинався о 6 годині ранку і закінчувався о 6 годині вечора. Робітників часто примушували виконувати надурочні неоплачувані роботи. Охорони праці не було, а це {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}часто призводило до нещасних випадків. Переважна більшість робітників жила в убогих хатах і землянках на околицях міста. Робітники й селяни дедалі рішучіше проявляли невдоволення існуючим ладом. В Очакові створюється підпільний соціал-демократичний гурток. Син очаківського рибалки столяр М. І. Чижиков був зв'язаний з більшовиками Одеси, звідти привозив прокламації, літературу. Коли восени 1914 року виникла небезпека арешту, М. І. Чижиков переїхав до Миколаєва і влаштувався на суднобудівний завод «Наваль».
Злидні, антисанітарія, відсутність медичної допомоги призводили до того, що в місті майже щороку спалахували епідемії холери, тифу, віспи, дифтерії. Очаківська дільнична лікарня на 17 ліжок з одним лікарем, фельдшером і акушеркою мали обслуговувати близько 40 тис. жителів Очакова та навколишніх сіл. 1896 року працювало шість навчальних закладів, у т. ч. одна трикласна, 3 однокласні і дві приватні школи, які відвідувало всього 338 дітей. Майже дві третини жителів міста були неписьменними. І все ж на кінець XIX ст. порівняно з іншими містами Очаків мав вищий рівень письменності - 37,7 проц. Пояснювалося це, насамперед,
соціальним складом населення: в місті мешкало чимало офіцерських, купецьких та чиновницьких сімей. В 1906 році очаківська міська управа просила одеські повітові земські збори виділити грошову допомогу в розмірі 600-1000 крб. в рік на утримання міських шкіл. Однак земські збори в проханні відмовили, мотивуючи тим, що за містом числиться велика недоїмка в сумі 25 тис. крб. Тільки в 1912 році тут відкрито п'ятикласне училище.
В 1899 році в Очакові відбував заслання Коста Хетагуров (1859-1906) - осетинський письменник і громадський діяч, революціонер-демократ. Він мешкав у сім'ї місцевого рибалки Й. В. Данилова, де написав ряд відомих творів. Тут народився, жив і творив художник-мариніст Р. Г. Судковський (1850-1885), академік Академії мистецтв, який помер у розквіті таланту і похований на території садиби нинішнього міського краєзнавчого музею. Творча спадщина Р. Г. Судковського - близько 300 картин. Найбільш відомі полотна його про рідний край Причорномор'я і Придніпров'я: «Очаківський дубок», «Перед бурею поблизу Очакова», «Буря», «Полудень», «Очаківський берег», «Дар'яльська ущелина», «Прозора вода», «Ловля оселедців поблизу Очакова», «Кінбурнська коса» і багато інших, в яких змальовано природу, життя і побут простих людей, зокрема рибалок. Р. Г. Судковський брав участь у виставках в Петербурзі, Москві, Києві, Одесі, а також за кордоном, де побував двічі. Твори художника зберігаються в багатьох музеях і картинних галереях нашої країни та за її межами. 1 жовтня 1907 року на відзначення 120-річчя Кінбурнського бою в Очакові відкрито пам'ятник полководцю О. В. Суворову - один з найкращих у нашій країні. Створив його одеський скульптор Б. В. Едуардс.
Коли почалася перша світова імперіалістична війна, припинилася зовнішня торгівля через порти Одесу, Очаків, Миколаїв, Херсон. Економіка Очакова занепала. В місті з'явилися безробітні, частина колишніх селян повернулася в села. Зменшилася кількість міського населення. Серед мешканців, солдатів гарнізону та матросів військових кораблів, які базувалися в Очакові, посилювалися антивоєнні настрої, зростало невдоволення політикою царського уряду. В кінці 1915 року й протягом 1916-го тут відбулося 5 антивоєнних виступів. Революційні події в Очакові розвивалися під безпосереднім впливом і керівництвом Одеського та Миколаївського комітетів РСДРП. До міста не раз приїздили більшовики М. Шкрептієнко з Одеси, І. Г. Мигирін з Миколаєва, які провадили агітаційну роботу серед населення та військ гарнізону.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції солдати фортеці й трудящі міста зібралися на маніфестацію. Міського голову було скинуто, розігнано поліцію. Відбулись вибори до т. зв. демократичної міської думи. Проте в її складі, як і раніше, переважали представники від купецтва й куркулів, офіцерів місцевого гарнізону. Разом з комітетом Тимчасового
уряду вони захищали інтереси імущих класів. Вже на початку березня в місті обирається Рада військових депутатів фортеці, а 24 липня 1917 року - об'єднана Рада військових, селянських та робітничих депутатів Очакова і району. В самому гарнізоні створюються солдатські і матроські комітети. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Проте в них, як і в Радах, більшість належала меншовикам, які все робили для того, щоб ізолювати більшовицьку групу, що складалася з 3 чоловік, від солдатів та матросів гарнізону. Перебуваючи з меншовиками в Раді, більшовики у найважливіших питаннях керувалися Квітневими тезами, дотримували принципової, ленінської лінії, викривали антинародну політику буржуазного Тимчасового уряду та меншовиків у питаннях війни й миру, обстоювали
інтереси трудящих. У травні в місті при підтримці більшовиків відбулися виступи, викликані підвищенням цін на продовольство, спекуляцією.
Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, більшовики Очакова згуртували навколо себе революційні сили, готуючи їх до боїв з контрреволюцією. Наприкінці січня в місті оформився партосередок у складі М. М. Костенка. О. А. Воробйової, М. М. Тарана та інших. Після перевиборів Раду очолив більшовик В. Цокуренко. Комуністи вели роз'яснювальну роботу серед солдатів і матросів, трудящих міста, викривали зрадництво, справжню суть буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
В середині січня 1918 року влада в Очакові перейшла до Ради військових та робітничих депутатів, яка розгорнула енергійну діяльність, щоб залучити до соціалістичного будівництва якнайширші маси трудящих. Було встановлено робітничий контроль над виробництвом. Почала роботу міська продовольча колегія. Був створений Народний банк. Селяни одержали по 2 десятини землі на їдця. Та роботу цю незабаром довелося перервати.
У березні до Очакова вступили австро-німецькі війська. По місту і навколишніх селах були вивішені накази: негайно здати всю зброю. Арешти й облави стало звичайним явищем. Окупанти та їх прихвосні - українські буржуазні націоналісти - всіляко оберігали інтереси багатіїв. Залишені в підпіллі більшовики П. І. Губницький, О. А. Воробйова, Д. М. Павлинцев організовували сили для боротьби з німецькими окупантами, встановлювали і зміцнювали зв'язки з масами, збирали зброю, боєприпаси, вибухівку. Все це вони ховали на цвинтарях, в селі Куцурубі, морем відвозили до Одеси. Протягом літа й осені 1918 року підпільникам навколишніх сіл переправлено 300 гвинтівок, велику кількість патронів.
В листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Очаків. У місто вступили партизанські загони повстанців Парутиного, Анчекрака та інших сіл. На мітингу трудящих було проголошено відновлення Радянської влади, над будинком колишньої міської управи піднято червоний прапор. Та через кілька днів в Одесі й Севастополі висадилися франко-грецькі окупанти. Незабаром їхні війська окупували й Очаків. У місті тримав свою білогвардійську бригаду військовий губернатор Одеси, денікінський генерал Гришин-Алмазов. До рук контррозвідки білогвардійців потрапили залишені для підпільної роботи Цокуренко, Перельман, Козмян та інші. Цокуренко та Перельман було по-звірячому вбиті. Для відновлення підпільної боротьби Одеський комітет відрядив до Очакова більшовиків С. І. Соколовську, а потім Т. Федорова. Підпільники міста всіляко допомагали партизанам Куцуруба, Парутиного, Анатолівки та інших сіл, вели революційну агітацію серед французьких моряків.
30 березня 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії, що наступали проти інтервентів та білогвардійців на Чорноморському узбережжі, вигнали з Очакова греко-французьких інтервентів та білогвардійців. У визволенні міста брали участь Парутинський партизанський загін на чолі з А. Є. Худенком та повстанський полк робітників Миколаєва, яким командував колишній прапорщик М. А. Васильєв, Бій за місто, де тільки білогвардійці мали 6 гармат, був дуже важким. Загін радянських моряків, який також бився за Очаків, втратив 300 бійців. Відступаючи, інтервенти підірвали величезні запаси пороху і мін. Від вибухів місто дуже постраждало. Після визволення морське управління штабу наркомату військових справ УРСР, надаючи важливого значення Очакову як стратегічному пункту, організувало в найкоротший час відбудову фортеці та поповнення особового складу гарнізону. Військовим комісаром міста було призначено М. І. Чижикова.
Відразу ж було сформовано міський ревком, головою його став Т. Федоров. Партійний комітет очолив І. Донгаузер, надзвичайну комісію - І. Сергєєв.
Тоді ж створено і комсомольський осередок, першим секретарем якого був 3. Й. Рябий. Для боротьби з контрреволюцією ревком організував, насамперед, з комуністів і комсомольців Перший радянський батальйон.
У винятково напруженій обстановці вживалися заходи щодо налагодження господарського життя. Було запроваджено державну монополію на заготівлю {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}хліба, продукти харчування, впроваджено продрозверстку, загальну трудову повинність. Місцеву буржуазію оподаткували на суму 2 млн. крб. Було націоналізовано рибний і черепичний заводи, лісопильню та інші підприємства. Відновила свою роботу заснована ще в березні 1918 року Бейкушська комуна садоводів і виноградарів. Вона налічувала 46 членів і мала в своєму розпорядженні 120 десятин землі. Комунарівці придбали необхідний реманент, побудували спільний господарський двір і кілька хат.
На кінець липня денікінські кораблі, підтримувані англо-французькими інтервентами, знову почали обстріл Очакова. В місті було створено батальйони оборони, кавалерійський ескадрон, саперну роту. Вдень і вночі очаківці ремонтували гармати, виготовляли заряди для них, копали сховища, заготовляли для гарнізону продукти харчування. Протягом літа військові кораблі інтервентів і білогвардійців багато разів обстрілювали Очаків. Та берегова артилерія не давала можливості ворожому флоту прорватися лиманом до Херсона і Миколаєва. Одночасно гарнізон фортеці вів боротьбу з численними куркульськими бандами. Захисники міста і фортеці ліквідували спробу білогвардійців висадити в районі Очакова морський десант. 23 серпня до Очакова вдерлися війська генерала Шиллінга. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицькі порядки, розправлялися з радянськими активістами, заборонили українську мову в школах, проводили насильно мобілізацію до білої армії. Після здачі міста загони очаківського гарнізону влилися до складу 58-ї дивізії І. Ф. Федька як 515-й стрілецький полк. Командував ним А. Є. Худенко.
На початку лютого 1920 року денікінців з Очакова вибили війська 41-ї Радянської дивізії. Тікаючи, білогвардійці залишили в порту 20 тис. пудів зерна, 10 тис. пудів вовни, 1 млн. пудів солі тощо. 10 лютого в місті створено ревком. З кінця лютого серед трудящих велику політико-виховну роботу провадила партійна організація, яка об'єднувала 37 комуністів. Були організовані осередки у військових частинах. 17 травня обрано виконком міської Ради робітничих, селянських та чер- воноармійських депутатів. Поряд з організацією господарського та культурного будівництва партійні радянські органи міста постійно дбали про захист революційних завоювань.
Влітку 1920 року флот білої армії Вангеля, що наступала з Криму, зробив спробу прорватися через Дніпровсько-Бузький лиман, вийти до Херсона і вдарити в тил радянським військам. Реввійськрада республіки послала з Петрограда до міста групу комуністів-моряків Балтійського флоту на чолі з І. Д. Сладковим, якого призначено комендантом Дніпровсько-Бузького укріпленого району і морської фортеці Очаків. Вони багато зробили для організації відсічі ворогові. Зважаючи на особливе становище, з 17 вересня почав діяти райревком.
За роки громадянської війни місто було зруйноване. З 849 будинків, придатних для житла, налічувалось тільки 574. Лютували пошесті. Люди вмирали від хвороб, голоду. На той час тут була лише одна невелика лікарня. Населення обслуговували три лікарі, три їх 'помічники, два фельдшери та медсестра. Припинилася робота промислових підприємств. Рибним промислом займалися лише кустарі-рибалки. Партійні і радянські органи організували збирання коштів і хліба для допомоги голодуючим. Червоноармійці гарнізону та медпрацівники віддавали свою двотижневу зарплату та одноденну пайку хліба. Реквізоване в церквах та молитовних домах золото й срібло використовувалося для подання допомоги голодуючому населенню. Міська Рада налагодила роботу підприємств громадського харчування. Почали працювати дві їдальні. В кімнаті допомоги голодуючим організували дитячу секцію.
За ініціативою рибалок Л. Кравченка, Є. Голикова та інших 5 грудня 1921 року створено першу Очаківську трудову виробничо-заготівельну артіль рибалок. А через кілька місяців у місті вже було п'ять промислових артілей, які ловили, солили і коптили рибу. В 1921 році став до ладу консервний завод. М. І. Калінін, який відвідав Очаків у травні 1922 року, в розмові з працівником губернської газети «Красньїй Николаев» відзначив, що місто
справило на нього найприємніше враження. У 1922 році почали працювати два млини, маслозавод, міська бойня та інші підприємства. Разом з цим відновилася робота торгового порту. Вже в 1923 році було перевезено близько 104 тис. пудів вантажів і 20 тис. пасажирів. Через три роки в Очакові організовано таможний пост. Встановлено санітарний нагляд і {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}лоцманську вахту, іноземним пароплавам дозволялося йти до Миколаєва і Херсона, минаючи Одесу. Зменшилися витрати на фрахтування суден і експорт вантажів за кордон. З 1923 року в місті працювала Всеукраїнська Чорноморсько-Азовська науково-промислова дослідна станція.
В березні 1923 року Очаків став центром району. Райком партії і райвиконком активізували роботу щодо відбудови господарства міста. Особливу увагу було приділено питанням розвитку місцевої рибної промисловості, торгівлі. У місті починається будівництво рибозасолювального пункту, на який держава відпустила 90 тис. крб.7. Але в 1924-1925 рр. риболовлею займалися переважно приватні промисловці. На п'ять державних підприємств припадало лише 2,3 проц. загальної суми товарообороту, на 8 кооперативних - 33 проц., на 82 кустарних - 64,7 проц. В цих умовах комуністи проводили велику роботу серед кустарів, залучаючи їх до кооперативних господарств. У 1927 році кількість приватних промисловців зменшилася в 2,5 раза.
У перші роки після громадянської війни партійна організація, Рада й актив міста багато робили, щоб ліквідувати неписьменність, залучаючи до навчання дітей, молодь і дорослих. Почали працювати школи: 4 трудові і професійно-технічна,
2 школи лікнепу. Було відкрито бібліотеку, хату-читальню. Почав працювати рай- сельбуд. У грудні 1923 року Очаківський райком партії схвалив роботу райсельбуду: тут працювали школа-лікнеп «Жовтень», два політичні гуртки, музичний та. гурток вивчення української мови, читальня.
Широку пропагандистську і агітаційну роботу серед трудящих, зокрема молодіг постійно проводила міська комсомольська організація, яка значно зміцніла й зросла кількісно. Найактивнішими комсомольцями були М. Дукач, Б. Пакін, М. Речистер, 3. Рябий, В. Сьомій, П. І. Сьомій (секретар Очаківського райкому ЛКСМУ у 1924-1926 рр.) Ткаченко та інші. Частину свого активу райком комсомолу послав на постійну роботу в сільські комсомольські організації. Очаківська комсомольська організація працювала у співдружності з бійцями 15-ї Сиваської стрілецької дивізії, один з полків якої перебував у місті. З 1925 року відкрився комсомольський клуб ім. В. І. Леніна. В ньому відбувалися збори, вечори запитань- і відповідей, актив клубу випускав стінну газету, працювали гуртки художньої самодіяльності, агітбригада «Синя блуза», духовий оркестр. Оркестр народних інструментів брав участь у багатьох концертах, виїжджав на острів Тендру до рибалок. Учасники драматичного колективу й оркестру поставили оперу М. Лисенка. «Наталка Полтавка».
Наприкінці 1929 року почала виходити районна газета - орган Очаківського РК КП(б)У, РВК та профради. Називалася вона спочатку «Районна сільська, газета», а потім - «Колективіст Очаківщини». Велике місце відводилося в ній матеріалам про партійне, господарське та культурне життя міста. Газета також розповідала про людей - жителів міста і району,- їх трудові справи, дбала про поширення кращого досвіду.
Значне господарське будівництво розгорнулося в місті з кінця 20-х та на початку 30-х років. В роки першої п'ятирічки в Очакові дала перший струм нова електростанція. У 1929-1930 рр. відбудовано і пущено в експлуатацію цегельний завод. Почалося будівництво рибозаводу. З 1931 року випускав продукцію маслозавод, 1934 року став до ладу утильзавод. На початку тридцятих років реконструйовано Очаківський торговий порт. Збільшилася карантинна пристань. Це дало можливість великим суднам підходити безпосередньо до причалів. Було побудовано нові склади та інші виробничі приміщення, відкрито дві приміські пасажирські лінії: Очаків-Таврія, Очаків-Березанська затока із зупинками у Вікторівці, Козі та інших узбережних селах.
В передвоєнні роки Очаків розвивався переважно як місто рибалок. З організацією рибальських колгоспів розширилися рибні промисли. На Чорному морі, Дніпровсько-Бузькому і Березанському лиманах рибалили 8 рибоколгоспів Очакова та району. З 1932 року працював рибозавод.
Технічне обслуговування артілей здійснювала МРС (моторно-риболовецька станція). Артілі мали не лише парусний, а й моторний флот. Очаківська моторно-риболовецька станція за роки передвоєнних п'ятирічок збагатилася досконалими знаряддями лову, значним моторним флотом. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Ініціаторами соціалістичного змагання за підвищення продуктивності праці виступали комуністи. Партійні організації підтримували новаторські починання, на підприємствах ширилось змагання за дострокове виконання п'ятирічок. Серед трудящих великого розмаху набув рух ударників і стахановців. У травні 1934 року риболовецькій артілі «Чорноморець» (створена у 1930 році) присуджено перехідний Червоний прапор Одеської спілки рибалок. Колгоспники цієї артілі виконали план першого кварталу на 134 проц. і виловили 842 цнт риби при плані 627 цнт. За рахунок кращої організації праці та зниження собівартості продукції колектив консервного заводу заощадив 100 тис. крб. Стахановка заводу
ім. Петровського У. А. Фокіна в 1936 році була нагороджена орденом «Знак Пошани».
По-ударному працювали рибалки Очаківського колгоспу «Чорноморець». В 1940 році вони активно підтримали звернення мурманських рибалок-стахановців траулерного лову про дострокове виконання річного плану вилову риби. Значно перевиконували планові завдання бригади С. В. Семененка та С. І. Долгого. У жіночій риболовецькій бригаді стахановками були П. В. Данилова, К. М. Турчанінова, В. Р. Пишеніна та інші.
Трудящі міста з ініціативи міської Ради, до якої в 1939 році було обрано 39 депутатів, приділяли належну увагу його впорядкуванню. На місці колишніх халуп будувалися нові будинки під черепицею і бляхою. Насаджувалися фруктові сади і виноградники. Вулиці прикрашалися скверами, парками. В місті спорудили пам'ятник В. І. Леніну. Медичне обслуговування населення здійснювали районна лікарня й амбулаторія. Діяли аптека, дитяча консультація. Місцеві органи влади дбали також про дальший розвиток народної освіти і культури. Діти навчалися у двох середніх і семирічній школах. Працював будинок політосвіти, дві бібліотеки, міський будинок культури та будинок офіцерів флоту з драматичною студією. Справді масового характеру набули фізкультура і спорт. На підприємствах, в артілях і школах діяли гуртки ворошиловських стрільців, Тсоавіахіму, Червоного Хреста та ін. На міському стадіоні відбувалися спортивні змагання.
Першого ж дня віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз льотчики військово-морського гарнізону бомбардували ворожі об'єкти. У бій з фашистськими загарбниками вступила і окрема бригада торпедних катерів під командуванням капітана 1-го рангу Мельникова, а також артилеристи укріплених островів Майського та Березані, батареї берегової оборони. Керували обороною Очакова майор Базилевич, комісар Бойко, начальник штабу Хоцкевич, перший секретар Очаківського райкому партії П. Є. Назаренко. Активну участь у боях брали 2 винищувальні загони, створені з жителів Очакова. Понад 3 тис. чоловік записалося добровольцями до народного ополчення. Партійні і радянські органи Очакова провели велику роботу, щоб вчасно евакуювати техніку, промислове устаткування, громадське і державне майно. Основне обладнання рибоконсервного заводу було вивезено до Нижнєангарська на Байкалі. Туди ж виїхали з сім'ями і 32 спеціалісти підприємств, які за короткий строк організували виробництво консервів. Цей Північно-Байкальський консервний завод діє і тепер.
14 серпня гітлерівці підійшли до Очакова. У важкі дні оборони багато солдатів, командирів, політпрацівників виявили безприкладну мужність. На головному напрямі наступу гітлерівців непохитно стояли бійці окремого стрілецького батальйону, яким командував капітан Бондаренко. Мужньо захищали Очаків 15-а, 22-а берегові й 2-а протикатерна батареї, 2-а бригада торпедних катерів, яка топила ворожі кораблі на морі. Під час оборони міста активно діяли бійці Очаківської прикордонної застави на чолі з її комендантом О. П. Ізугенєвим.
21 серпня 1941 року ворожі війська вдерлися до Очакова. Почалися арешти, розправа над населенням. Окупанти схопили і умертвили в душогубці Б. С. Литвинова, С. Н. Литвинова, Д. С. Кубишкіна, М. І. Зайченка та інших жителів міста2, багатьох відправили до концентраційних таборів. У місті розмістилася румунська префектура, примарія і жандармерія. Фашисти вивісили по місту наказ: «Хто з мобілізованих не схоче виходити на роботу,
за перший непослух одержує 10 ударів та 5 марок штрафу, за другий - 25 ударів та 10 марок штрафу». Спеціальним наказом префекта заборонялося навіть молоти пшеницю, окупанти доводили, що населення має право вживати хліб лише з ячмінного борошна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очаківці вели активну боротьбу проти німецько-румунських загарбників. Підпільну групу в місті організував і очолив комуніст В. І. Ляшенко. Члени групи збирали відомості про розташування військових частин у місті. В цьому багато допомагала підпільниця Л. В. Данилова. Секретар комсомольської організації середньої школи вчителька Н. Сидоренко разом з учнями складала і розповсюджувала листівки серед населення. Влаштувавшись на рибокомбінат, робітники С. Н. Афанасьєв, К. Б. Артеменко, Й. І. Затулін псували рибу, що призначалась для потреб армій окупантів, а невикористану сіль таємно роздавали населенню. При відступі окупанти намагалися підірвати склади й інші споруди військового порту. Зірвали цей злочинний намір робітники А. Ф. Баранов і Д. Д. Ковальов, перерізавши шнури, за що були нагороджені орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
Сотні жителів міста били ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. Уродженець Очакова морський офіцер, начальник штабу батальйону, командир загону торпедних катерів Б. М. Першин громив ворога під Одесою, Севастополем, на Кубані, Керчинському плацдармі. Б. М. Першин здійснив 193 бойові виходи, потопивши 6 німецьких суден, за що відзначений 12-ма урядовими нагородами, серед яких ордени Червоного Прапора, Нахімова 2-го ступеня та ін., а в листопаді 1944 року Б. М. Першину присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Посмертно удостоєний цього звання уродженець Очакова Г. Ф. Потьомкін. З перших днів війни він добровольцем пішов в армію. Від рядового бійця до командира батальйону - такий бойовий шлях героя. В червні 1942 року, коли його прийняли до лав Комуністичної партії, Г. Ф. Потьомкін писав:
Я клянусь - не ворвется
Враг в траншею мою,
А погибнуть придется,
Так погибну в бою,
Чтоб глядели с любовью
Через тысячи лет
На окрашенннй кровью
Мой партийный билет.
Загинув гвардії капітан Г. Ф. Потьомкін 1943 року. Його ім'я носить піонерська дружина Очаківської середньої школи № 2 ім. Шмідта. В дні святкування 50-річчя ВЛКСМ у жовтні 1968 року в Очакові встановлено пам'ятник Г. Ф. По- тьомкіну. Багатьма урядовими нагородами відзначені колишній мічман, нині начальник цеху цегельного заводу П. І. Делиновський, полковник запасу І. К. Сит- ников, полковник медичної служби О. А. Максимов.
Від німецько-фашистських загарбників Очаків визволили 31 березня 1944 року війська 5-ї ударної армії 3-го Українського фронту. Безпосередню участь у боях за місто брала 295-а Херсонська ордена Леніна, Червонопрапорна, ордена Суворова стрілецька дивізія, якою командував Герой Радянського Союзу О. П. Дорофєєв. Особливо відзначилися командир мінометної обслуги 1035-го стрілецького полку, повний кавалер ордена Слави сержант М. В. Гетманський, командир відділення розвідки, повний кавалер ордена Слави, нині Герой Соціалістичної Праці старший сержант М. К. Величко. Виявили хоробрість командир окремої розвідроти дивізії, повний кавалер ордена Слави старшина С. П. Токарєв, агітатор політвідділу П. Ф. Швагер, в повітряних боях над Очаковим - Герой Радянського Союзу командир бомбардувальника Пе-2 капітан І. Т. Волинкін та багато інших радянських воїнів.
У перших числах квітня відновлено райком партії і райвиконком, а в другій половині квітня - територіальну партійну організацію з 5 чоловік. Розпочала роботу міськрада. Жахливу картину являло місто після вигнання фашистів.
Вони зруйнували консервний, рибний та цегельний заводи, моторно-риболовецьку
станцію, нафтобазу, млин, торговий порт, рибоприймальні пункти, водопровідну мережу, більшість житлових будинків, склади та інші споруди. Окупанти пограбували обладнання кабінетів і бібліотек шкіл, піонерського клубу, фонди двох міських бібліотек на 22 тис. примірників книжок, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}устаткування кінотеатру, знищили 5 картин відомих художників. Від рук окупантів загинуло 106 мирних жителів міста, 262 чоловіка насильно вивезено до Німеччини. В цих важких умовах комуністи важливу увагу приділяли відновленню рибної промисловості, риболовецького флоту. Постановою Миколаївського обкому КП(б)У про заходи щодо відбудови рибної промисловості в Миколаївській області було визнано за необхідне насамперед відбудувати Очаківський рибозавод, МРС і утильзавод, намічено відкрити в 1944 році тимчасові рибоприймальні обробні пункти.
Незважаючи на те, що фашисти бомбардували місто до 23 серпня 1944 року, відбудовчі роботи в ньому не припинялися. Цього ж року до ладу стали електростанція, водопровід, пекарня, млин, рибний завод та інші підприємства і установи. Підприємства міста, зокрема рибоконсервний завод, поповнилися кадровими робітниками і спеціалістами рибної промисловості, які повернулися з Північно-Байкальського заводу, серед них механік П. І. Пекельний, економіст станового відділу В. Ф. Воробйова. Завод розширювався, удосконалювалося його обладнання. Готуючи гідну зустріч 27-й річниці Червоної Армії, рибалки колгоспу «Чорноморець» дали понад план десятки центнерів риби. Для допомоги сім'ям воїнів були створені грошові фонди. Гроші й трудодні, зароблені в позаурочний час, йшли до фонду допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни. Трудовлаштовувались члени сімей військовослужбовців. Понад 3 млн. крб. зібрали трудящі на побудову танкової колони «Колгоспник Миколаївщини».
В роки першої післявоєнної п'ятирічки рибна промисловість в Очакові розвивалася високими темпами. В змагання за дострокове виконання п'ятирічного плану включилися десятки бригад, понад 500 працівників. Як наслідок - план 1947 року консервний завод виконав до 29 вересня, а рибоартіль «Чорноморець» виборола перше місце серед рибоколгоспів Миколаївської області і одержала перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У та облвиконкому. Бригади рибалок В. А. Раленка і С. В. Семененка п'ятирічку виконали на 2 роки раніше строку.
Протягом 1944-1947 рр. в Очакові відбудовано і розширено промкомбінат, харчокомбінат, промислові артілі «Третя п'ятирічка» і «Червоний Очаків», маслозавод, які успішно виконали завдання першої п'ятирічки. Вилов цінних порід риби та прибутки рибоколгоспу «Чорноморець» рік у рік зростали. Якщо в 1957 році виловлено 14 103 цнт риби, то вже в 1963 році - 26 494 цнт. Серед трудівників артілі немало майстрів рибальської справи. Протягом 20 років керував колгоспом потомствений рибалка Г. І. Яровенко. Все своє життя трудився в артілі, передавав свій досвід багатьом молодим рибалкам Герой Соціалістичної Праці Д. В. Семененко - колишній бригадир сейнера СЧС-83. Відмінно працювали колективи сейнерів на чолі з досвідченими бригадирами орденоносцями С. С. Семененком, В. С. Даниловим та Г. С. Турчаніновим, депутатом районної Ради М. П. Яценком та багатьма іншими.
В 1955 році, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, рибний і консервний заводи об'єдналися в Очаківський рибоконсервний комбінат, потужність якого 1965 року доведено до 34,6 тис. умовних банок на добу. На комбінаті трудиться багато людей високої кваліфікації. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено закатницю консервного комбінату К. А. Стафікопуло, робітника комбінату М. О. Матвєєва, орденом «Знак Пошани» - боцмана транспортно- холодильного судна «Урал» С К. Мазура, робітницю М. М. Руденко.
За семирічку випуск продукції підприємств міста збільшився на 135 проц., у т. ч. на промкомбінаті - майже в два рази, харчокомбінаті - в 4,5 раза, маслозаводі - на 157 проц. У1964 році було завершено спорудження електричної підстанції в Очакові: місто одержало струм від державної електромережі. Завдяки цьому повністю електрифіковано колгоспи і радгоспи району, що дало змогу широко впровадити механізацію у тваринництві та в інших галузях промислового і сільськогосподарського виробництва.
Одним з найбільших підприємств в Очакові є промкомбінат. Такі його вироби, як креслярські шкільні приладдя, електроспіралі надходять в різні республіки нашої країни. Меблі та швейні вироби теж користуються широким попитом. На промкомбінаті трудиться понад 240 чоловік, з них більшість - молодь. З 1957 року промкомбінатом керує колишній учасник будівництва Дніпрогесу ім. В. І. Леніна, учасник Великої Вітчизняної війни, комуніст, депутат міської Ради багатьох скликань І. С. Заверуха. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Зустрічаючи 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, трудящі міста досягли значних усціхів. Рибоконсервний комбінат, промкомбінат, маслозавод, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, хлібозавод, винозавод, рибо- колгосп «Чорноморець» та інші підприємства успішно справилися з виробничими планами. Переможцем у виконанні соціалістичних зобов'язань ювілейного року визнано Очаківський комбінат побутового обслуговування. Йому вручено пам'ятний Червоний прапор Очаківського райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Багато колективів і окремих працівників підприємств та організацій на честь 50-річчя Жовтня одержали грамоти або були занесені на Дошку пошани. Активні учасники Великої Жовтневої соціалістичної революції, які відзначилися в боротьбі за встановлення Радянської влади в 1917-1918 рр., удостоєні високих урядових нагород. Серед них делегат V Всеукраїнської партійної конференції від Очаківської фортеці в листопаді 1920 року С. О. Поляков, нагороджений орденом Червоного Прапора, В. Ф. Єсипенко, К. М. Кирилов - орденом Червоної Зірки, О. А. Воробйова, П. І. Сьомін - орденом «Знак Пошани».
З 1968 року в Очакові працює перший в Радянському Союзі завод переробки мідій, оснащений першокласним устаткуванням. Щодоби тут виробляють близько 6 тис. банок консервів з мідій, а протягом року - 4 млн. 20 тис. банок різних виробів консервів із риби і мідій.
Відзначаючи сторіччя з дня народження В. І. Леніна і готуючи гідну зустріч XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, трудящі промислових підприємств міста успішно справилися із завданнями восьмого п'ятирічного плану. Самовіддано трудились робітники рибоконсервного комбінату, які виконали план на 119,6 проц., маслозаводу - на 110,9 проц., харчокомбінату - на 101,3 проц. Колективи рибоконсервного комбінату, маслозаводу, друкарні виконали п'ятирічний план достроково-за 4 роки і 9 місяців. Протягом 1970 року підприємствами міста вироблено продукції на 3 млн. 500 тис. крб. більше, ніж в 1965 році. На 1970 рік в риболовецькому колгоспі працювало 460 чоловік. В їх розпорядженні сучасний промисловий флот: 2 траулери, 21 сейнер, 18 моторних баркасів: досконалі знаряддя
лову. Рибоколгосп займається промислом на Чорному морі і одночасно планує створити ставкове господарство. Ставши на ленінську вахту, рибалки виконали план на 154 проц. Трудівники бригади, яку очолює комуніст М. П. Яценко, щорічно виловлюють по 4300 цнт першосортної риби. Передовими є також бригади П. Л. Тимченка, М. С. Лати, І. М. Кониченка, ловецька ланка О. Й. Петрова, колективи сейнерів С43-34 та СЧС-6.
За успіхи у змаганні на честь Ленінського ювілею колектив Очаківської друкарні нагороджено ювілейною грамотою Миколаївського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради профспілок, колектив рибоконсервного комбінату занесено до Книги трудової слави області, а імена 14 переможців змагання підприємств міста - на районну Дошку пошани. Багатьох передовиків нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Обговоривши рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудящі Очакова розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання дев'ятої п'ятирічки. Сотні працівників промисловості Очакова взяли соціалістичне зобов'язання п'ятирічку виконати достроково за 4 роки.
Організаторами успіхів трудящих є комуністи міста. В Очакові налічується 33 первинні партійні організації, створені на підприємствах, в установах та навчальних закладах. Найчисленніші з них - рибоконсервного і промислового комбінатів.
Парторганізація рибоконсервного комбінату очолила боротьбу колективу за бережливість. Комуністи ведуть боротьбу за те, шоб кожен працівник виконував норму, опановував передові методи праці. Кращим на комбінаті вважається екіпаж транспортно-холодильного судна «Буг», де бригадиром
комуніст Ф. О. Торкаєнко. Йому присвоєно звання колективу комуністичної праці. 300 рибників - ударники комуністичної праці. 19 членів КПРС працюють на промисловому комбінаті. В місті 38 первинних комсомольських організацій. На всіх підприємствах і в установах діють профспілкові організації. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Велику роль у громадсько-політичному, господарському житті, культурно- побутовому будівництві і впорядкуванні міста відіграє міська Рада депутатів трудящих. До її складу входять 45 депутатів - представників виробничих колективів та організацій трудящих. Протягом тривалого часу обираються до Ради і сумлінно виконують свої депутатські обов'язки Ф. 3. Даскал - тесляр дільниці старшого виконавця робіт, А. П. Кривоносенко - електрик хлібоприймального пункту. Депутати багато зробили для дальшого зростання промислового виробництва, поліпшення умов праці трудящих, культурного і медичного обслуговування населення, розгортання житлового будівництва в місті, його впорядкування. Тільки за роки семирічки в Очакові з'явився новий проспект ім. 50 років Жовтня і на ньому - сім багатоквартирних будинків, а також приміщення музичної школи, кінотеатру з широкоформатною кіноустановкою, готель, поштамт, комбінат побутового обслуговування, ательє мод, нові магазини, дитячі ясла і садки. В місті заасфальтовано всі вулиці, прокладено тротуари, протяжність водопровідної мережі доведено до 32 км. Новий житловий масив будується на вулиці Шмідта. Здано в експлуатацію дитячий комбінат, споруджено автовокзал. В районі рибоконсервного комбінату виросли нові житлові корпуси, зведені підприємством для своїх робітників. Завершено будівництво райунівермагу двоповерхового типового приміщення редакції і друкарні районної газети «Чорноморська зірка».
Зростають потужності, обсяг перевезення вантажів і пасажирів в Очаківському морському порту. Тут за рік на місцевій лінії перевозиться понад 70 тис. чоловік. Уже кілька років порт приймає туристські пасажирські лайнери «В. И. Ленин», «Карл Маркс», «Советский Союз», які ходять на лінії Київ-Очаків. До послуг трудящих міста і відпочиваючих - швидкохідні судна на підводних крилах типу «Комета», які здійснюють рейс Очаків-Одеса. Курсують судна також на маршрутах Очаків-Миколаїв, Очаків-Нова Каховка та інші.
В місті розширюється мережа медичних та санітарних закладів. Є лікарня на 125 ліжок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, аптека, дитяча консультація, санітарна станція. Тут працює понад 150 лікарів та середніх медичних працівників. На підприємствах діють пункти охорони здоров'я. Наявність цілющих грязей, мінеральних джерел дає можливість вести поблизу міста, на берегах лиману та Чорного моря широке курортно-санаторне будівництво. Вже відкрито багато- корпусовий будинок відпочинку «Очаків», пансіонат облспоживспілки, будинок відпочинку портовиків, кілька піонерських та студентських таборів. Українська республіканська Рада профспілок планує спорудити в Очакові новий великий будинок відпочинку на $800 місць з плавальним басейном і водолікуванням, а також будинок відпочинку матері й дитини. В новій зоні здоров'я на західній околиці Очакова будуються поліклініка, котеджі для відпочинку з сім'ями, частина яких уже введена в експлуатацію. Щоліта в Очакові відпочиває близько 50 тис. чоловік, які приїздять сюди з усіх кінців країни.
У місті створені всі умови для навчання і виховання дітей та працюючої молоді. Діти здобувають загальну освіту в трьох середніх і восьмирічній школах. На березі лиману розкинулося містечко Очаківської школи-інтернату, де 450 вихованців крім загальної освіти, набувають спеціальність будівельників. Тут є музей В. І. Леніна, розміщений в чотирьох залах. Сотні робітників та службовців навчаються в заочній та вечірній школах. В Очакові працюють понад 200 вчителів. В музичній школі є класи фортепіано, баяна та акордеона. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, хорова капела, естрадний і духовий оркестри, спортивні секції. На республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, хорова капела будинку культури і духовий оркестр завоювали срібні медалі.
В центрі міста та на території будинку відпочинку «Очаків» споруджені нові широкоекранні літні кінотеатри. Книжковий фонд районної бібліотеки для дорослих ім. П. П. Шмідта налічує 30 тис. примірників, якими користуються 5
тис. читачів. Крім того, працюють районна дитяча, шкільна та профспілкові бібліотеки. З творчими звітами перед трудящими міста виступали такі діячі української літератури і мистецтва, як В. М. Сосюра, М. П. Бажан, О. Т. Гончар, П. І. Майборода, О. І. Білаш, Д. М. Гнатюк, заслужена капела бандуристів УРСР. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очаківці приділяють велику увагу збереженню історичних пам'яток. Встановлені пам'ятники В. І. Леніну, П. П. Шмідту, М. І. Чижикову, дівчатам-зенітницям Б. Рєзниковій та Н. Віневській, що загинули, захищаючи місто від ворожих бомбардувальників у липні 1944 року. В місті є краєзнавчий музей, музей-кімната лейтенанта П. П. Шмідта в приміщенні, де відбувався суд над моряками-революціонерами в 1906 році. Зібрані тут матеріали розповідають про революційну діяльність П. П. Шмідта. їх надіслала рідня легендарного лейтенанта, його друзі, ветерани революційного руху на флоті, краєзнавці Москви, Одеси, Севастополя та інших
міст. В музеї експонуються особисті листи, картини, фотографії і речі Шмідта. Жителі міста шанують пам'ять своїх земляків - партійної і державної діячки Є. Б. Бош, українського радянського поета А.Й. Коп- штейна, який загинув у 1940 році під час війни з Фінляндією, художника-графіка А. А. Ждаху-Смаглія. Іменам борців за владу Рад проти австро-німецьких окупантів, іноземних інтервентів і білогвардійців названі вулиці міста: Чижикова, Шкрептієнка, Цокуренка, Сладкова.
Великі перспективи розвитку Очакова передбачені у дев'ятій п'ятирічці. Дальшого розвитку набуде промисловість міста. Споруджуються світлі виробничі цехи побутового комбінату, дитячого комбінату на 280 місць. Найближчим часом виросте павільйон з новим обладнанням побутового призначення. Зросте житлове будівництво, за спеціальним проектом реконструюється сквер ім. О. В. Суворова, асфальтуються алеї, вулиці і площі. Будуть реставровані стіни колишньої турецької мечеті (тепер тут краєзнавчий музей), в які вмуровані дві меморіальні дошки з ви- карбуваними на них іменами солдатів та командирів російської армії, що загинули під час штурмів фортець Кінбурна й Очакова. В музеї демонструється діорама «Штурм фортеці Очакова російськими військами у 1788 році», створена в 1970 році заслуженим художником РРФСР М. І. Самсоновим. Ще ширше розгорнеться курортно-санаторне будівництво. Невтомно працюють трудящі Очакова, щоб перетворити його на одне з найкрасивіших квітучих причорноморських міст України.
Очаків - центр району, площа якого 1,5 тис. кв. км, населення - 27,6 тис. чоловік (в т. ч. сільського - 15 тис., міського - 12,6 тис.). В районі 34 населені пункти, підпорядковані міській і 8 сільським Радам. 2 колгоспи, 8 радгоспів, 2 рибоколгоспи; 50,5 тис. га орної землі. Працює 9 промислових підприємств, будівельна організація, споруджується Очаківська державна зрошувальна система. В районі є 6 лікарень, 20 фельдшерсько-акушерських пунктів, 3 пологових будинки, 39 шкіл, 17 бібліотек, 40 будинків культури і клубів.
Біля Очакова виявлено форми для відливання знарядь праці доби бронзи. На Березані досліджено найраніше в Причорномор'ї давньогрецьке поселення (VII ст. до н. е.), а на околиці міста - могильник IV-І ст. до н. е. В самому Очакові знайдено скарби ольвійських та давньогрецьких монет. На Кінбурнській косі - відомі залишки кількох скіфських поселень та курганів. Деякі вчені вважають, що на місці нинішнього Очакова в І-III ст. н. е. існувало сарматське місто Алектор, на острові Березані - храм Ахілла Понтарха, грецького бога, покровителя Чорного моря. Тут же залишилися сліди поселення слов'ян,
яке було одним з найпівденніших форпостів Київської Русі в IX-XII століттях.
Після зруйнування древніх поселень численними ордами кочівників Причорномор'я залишалося мало, а подекуди й зовсім незаселе- ним. В XIII ст. ці землі захопили монголо-татари. В кінці XIV - на початку XV ст., переслідуючи татар, сюди з своїм військом прийшов литовський князь Вітовт і заснував на узбережжі фортецю під назвою Дашів. У XV ст. кримські татари захопили Дашів і на його місці 1492 року спорудили фортецю Кара- Кермен (Чорна фортеця).
Коли Кримське ханство потрапило у васальну залежність від Туреччини, фортецю називали Узу-Кале, або Дніпровською. У XVII ст. її добудовано, зведено нові укріплення. Цитадель іменували також Ачи-Кале - фортеця біля виходу у відкрите море, а в російській вимові -Очаків. Очаків став важливим опорним пунктом усіх турецьких володінь від Дніпра і Південного Бугу до Дністра, відомих в історії під назвою Очаківського степу. На той час тут досить жваво розвивалася торгівля. Дніпром і суходолом купці добиралися до Очакова, де продавали бараняче сало, шкури, риб'ячий клей, дрова, точильний камінь, а купували сіль, вина, ситець, персидський сап'ян та інші товари.
Значну частину населення Очакова становили корінні жителі Причорномор'я- предки слов'ян і слов'янські народності. Руками невільників-слов'ян зводилася й сама фортеця. Починаючи з XVI і до кінця XVIII ст. під Очаковом не раз точилися жорстокі бої за оволодіння ним і прилеглими степами - споконвічною слов'янською землею. У 1523, 1669, 1688, 1692, 1694 рр. фортецю штурмували запорізькі козаки. 2(13) липня 1737 року під час російсько-турецької війни російські війська під командуванням Б. Х. Мініха взяли Очаків, але за Белградським мирним договором 1739 року він лишився Туреччині.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. російські війська, очолювані О. В. Суворовим, у жовтні 1787 року розгромили турецький десант на Кінбурнській косі. Про цю операцію в одній із своїх статей так писав Ф. Енгельс: «Турки висадили свої головні сили на північно-західному краї коси, безпосередньо проти Очакова. Тут вони окопались і атакували фортецю, проте Суворов із значно меншими, ніж у турків, силами зробив вилазку, зав'язав бій і з допомогою прибуваючих підкріплень скинув турків у море. Втрати останніх були величезні. Сам Суворов був поранений у цьому бою». Ця перемога наблизила час штурму Очакова, яким керували видатні російські полководці М. І. Кутузов, П. І. Багратіон, ватажки запорізьких козаків Сидір Білий, Антон Головатий. Вирішальна битва відбулася 6(17) грудня 1788 року після п'ятимісячної облоги і закінчилася перемогою російських військ. 29 грудня 1791 року Очаків за Ясським мирним договором приєднано до Росії.
1792 року за указом Катерини II на місці зруйнованої турецької фортеці закладено місто. Крім численного російського війська, тут мешкали козаки, турки,
вірмени, греки і молдавани, які жили з торгівлі. Пізніше Очаків заселявся вихідцями з центральних губерній Росії. В 1795 році його приписали до Вознесенського намісництва, яке через два роки увійшло до складу {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Новоросійської губернії, в 1802 році-Миколаївської, а з 1803 року - до Херсонської губернії. Його жителі на 10 років звільнялись від податків. В серпні 1809 року за указом Сенату в Очакові створено ратушу на чолі з бургомістром.
Ще в кінці XVIII ст. тут відкрилася таможня і карантинна пристань. Торгували здебільшого хлібом і сіллю. Тільки 1794 року сюди було завезено товарів на 244 340 крб. і вивезено на 209 321 крб. Однак у зв'язку з швидким зростанням Одеси Очаків втрачає значення торгового порту. До того ж 1797 року його спустошила пожежа, що спалахнула на чумацьких возах із спиртом і ромом. Залишилося тоді всього 90 невеликих будинків і землянок, в яких мешкало 468 чоловік. Місто відбудовували на згарищі. В 1816 році його населення становило 5221 чоловік, з них міщан - 3539, дворян - 74, купців 3-ї гільдії - 127, поміщицьких селян - 776, відставних нижчих чинів - 145, безстрокових відпускників - 486, колоністів та іногородніх - 85 чоловік. За містом було закріплено 7634 десятини землі. Тут налічувалося 6 казенних і 658 приватних будинків, з них 597 - дерев'яних, 2 казарми; торгувало 32 крамниці. Основна маса очаківців жила в хатах-мазанках під солом'яними стріхами.
Жителі міста і навколишніх населених пунктів жили з землеробства й рибальства. В умовах посушливого степу треба було докладати великих зусиль, щоб вирощувати добрі врожаї зернових. В 1841 році за виведення нових сортів пшениці міщанин І. Кротов одержав від Товариства сільського господарства Південної Росії срібний кубок. На ярмарку в Одесі 14 вересня 1847 року іншого жителя міста Я. Шевченка за виведення пшениці сорту арнаут премійовано великим кубком, а Д. ПІевцова за високу якість пшениці - малим.
Лікарську допомогу населення могло дістати в лазареті для військовослужбовців. У 1790 році в цьому лазареті працював видатний лікар-епідеміолог Д. С. Самойлович (Сущинський), тут він написав цінну працю з хірургії «Засоби відновлення в арміях медико-хірургічної науки...», в якій узагальнив свій великий досвід роботи в похідних і стаціонарних госпіталях. 1787 року в бою під Кінбурном, ризикуючи життям, Д. С. Самойлович подавав медичну допомогу солдатам, а двічі пораненому Суворову врятував життя. На початку XIX ст. лікарська управа Херсонської губернії призначила в Очаків лікаря, фельдшера і повитуху для обслуговування цивільного населення. Лікар також стежив за санітарним станом міста, базару, громадських установ. На початку 60-х років лікарня містилася у напівзруйнованому будинку, лікарняних засобів не вистачало. З освітніх закладів до реформи в Очакові була лише молитовна школа.
Після поразки в Кримській війні 1853-1856 рр. Росія була позбавлена права мати флот на Чорному морі. Це викликало потребу зміцнити Очаків. Спорудження нової фортеці завершили тільки після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Між Очаковом і Кінбурнською косою на насипному острові, який перетинав шлях ворожим пароплавам з Чорного моря в Дніпровсько-Бузький лиман і далі на Херсон та Миколаїв, звели нові укріплення. Зросло й населення міста, яке в 1897 році досягло 10 786 чоловік, з них міщан - 7390, селян - 2793, дворян -
382, купців - 74. З представників найбільш заможних жителів обиралися міська і міщанська управи. Про «порядок» та «благонадійність» населення ретельно дбали поліцейське та комендантське управління.
З прискоренням розвитку капіталістичних відносин після реформи 1861 року в місті виникають промислові підприємства. Зокрема в 70-х роках тут були рибозаводи, артілі конопатників, теслярів і мулярів, де працювало по 12-14 робітників. Очаківські майстри славились умінням будувати рибальські парусні шаланди. В 1897 році в місті налічувалося 41 промислове підприємство. Серед них - 3 рибні і черепичний заводи, паровий млин і 27 вітряків, лісопильня, 12 теслярських, бондарних, слюсарних та інших майстерень, торгувало понад 100 крамниць. Розташований на перехресті морських шляхів, Очаків став важливим торговим портом. Було навіть
відкрито станцію товариства миколаївських та херсонських лоцманів. 1867 року засновано Очаківський громадський банк.
Наявність дешевої робочої сили (в Очаківському порту, на рибних промислах шукали заробітку розорені селяни) давала змогу місцевим багатіям, посилюючи експлуатацію, наживати великі прибутки. Населення також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}оббирали лихварі. У 80-х роках XIX ст. 7 місцевих скупників хліба щороку відправляли з Очакова до Одеси понад 20 тис. пудів зерна. Особливо важко доводилося рибалкам-біднякам. Навіть тогочасна земська преса називала їх становище жалюгідним. Більшість сімей рибалок ще взимку, а то і восени змушена була брати у лихварів грошовий задаток під майбутній вилов, причому, коли пуд камбали на місцевому базарі коштував 1 крб. 20 коп., рибалки здавали її своїм кредиторам по 40-60 коп. Під, час багатого вилову лихварі ще знижували ціну. Тому рибалки завжди були у них боржниками.
Класові суперечності загострювалися. Трудящі міста ставали на шлях боротьби проти експлуататорів. У лютому 1903 року в одного з очаківців поліція знайшла, прокламацію Одеського комітету РСДРП «Нові злочинства самодержавства», брошуру видавництва «Южньїй рабочий» «Суд над селянами», кілька примірників- газети Миколаївського комітету РСДРП «Наше дело» № 17 за 1903 рік.
Революційна хвиля 1905 року докотилася до міста й навколишніх сіл разом з могутніми залпами гармат легендарного броненосця «Потемкин». Повстання на кораблі, який 14 червня 1905 року першим на флоті підняв революційний червоний прапор, сталося за 60 миль від Очакова, поблизу острова Тендри. На броненосці служили й очаківці. В числі їх - близький друг одного з керівників повстання Г. М. Вакуленчука - М. М. Костенко. Виходець з бідної селянської сім'ї М. М. Костенко наймитував, а з 1897 року служив у севастопольському флотському екіпажі. Згодом увійшов до складу підпільного соціал-демократичного гуртка. В 1903 році його призначили кормовим на броненосець «Потемкин». Він брав найактивнішу участь у підготовці повстання. Разом з іншими повстанцями М. М. Костенко потрапив до Румунії, і лише в березні 1917 року повернувся на батьківщину.
В листопаді 1905 року спалахнуло повстання на крейсері «Очаков», який стояв на Севастопольському рейді. Підняв червоний прапор на ньому й дав сигнал «Командую флотом» лейтенант П. П. Шмідт. Після поразки повстання власті не наважилися судити його організаторів у вируючому революційною бурею Севастополі. Їх відправили до тихого заштатного Очакова. Але в місті і навколишніх селах вже знали про революційні виступи чорноморців. Тут, як доповідав очаківський пристав повітовому справнику, «...народ не визнає ні властей, ні законів, аграрний
рух набуває дуже широких розмірів... З'явилася маса агітаторів і студентів, які почали їздити по всьому району волості, ...козаки необхідні негайно, бо за допомогою останніх тільки й можливо встановити порядок...». Під час страйків, на багатолюдних мітингах трудящі висловлювали своє співчуття революційним матросам і офіцерам «Очакова». Відбувалися страйки в маєтках поміщиків Цімермана, Зелінгера. В грудні дві тисячі селян навколишніх сіл і хутора Куцуруба розгромили економію поміщика Єнні. Жандарми жорстоко розправлялися з учасниками заворушень. Місцева поліція групами доставляла заарештованих до очаківської фортеці.
В такій обстановці відбувся в Очакові суд над керівниками й учасниками Севастопольського збройного повстання. Мужньо і безстрашно тримався на суді лейтенант Шмідт. З революційною пристрастю захищав він свої погляди і справедливість боротьби за волю й щастя народу, висловлював віру в те, що настане час визволення батьківщини. В своєму останньому слові на суді він сказав: «Я знаю, що стовп, біля якого я стану прийняти смерть, буде поставлений на грані двох різних історичних епох нашої батьківщини. Усвідомлення цього надає мені багато сил, і я піду до стовпа, як на молитву... Позаду за плечима в мене залишаться народні страждання і потрясіння важких років, а попереду я бачитиму молоду, оновлену, щасливу Росію». 18 лютого 1906 року військовий суд виніс смертний вирок керівникам повстання П. П. Шмідту, О. І. Гладкову, С. П. Частнику і М. Г. Антоненку. На світанку 6 березня засуджених катером перевезли на пустельний острів Березань, поблизу Очакова, і розстріляли. Очаківці свято шанують пам'ять П. П. Шмідта. Його ім'ям названі вулиця, районна
бібліотека, середня школа. В місті й на острові Березань споруджено пам'ятник легендарному лейтенанту.
В роки реакції, що наступила після поразки революції 1905-1907 рр., значно погіршилось становище трудящих міста. Робочий день розпочинався о 6 годині ранку і закінчувався о 6 годині вечора. Робітників часто примушували виконувати надурочні неоплачувані роботи. Охорони праці не було, а це {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}часто призводило до нещасних випадків. Переважна більшість робітників жила в убогих хатах і землянках на околицях міста. Робітники й селяни дедалі рішучіше проявляли невдоволення існуючим ладом. В Очакові створюється підпільний соціал-демократичний гурток. Син очаківського рибалки столяр М. І. Чижиков був зв'язаний з більшовиками Одеси, звідти привозив прокламації, літературу. Коли восени 1914 року виникла небезпека арешту, М. І. Чижиков переїхав до Миколаєва і влаштувався на суднобудівний завод «Наваль».
Злидні, антисанітарія, відсутність медичної допомоги призводили до того, що в місті майже щороку спалахували епідемії холери, тифу, віспи, дифтерії. Очаківська дільнична лікарня на 17 ліжок з одним лікарем, фельдшером і акушеркою мали обслуговувати близько 40 тис. жителів Очакова та навколишніх сіл. 1896 року працювало шість навчальних закладів, у т. ч. одна трикласна, 3 однокласні і дві приватні школи, які відвідувало всього 338 дітей. Майже дві третини жителів міста були неписьменними. І все ж на кінець XIX ст. порівняно з іншими містами Очаків мав вищий рівень письменності - 37,7 проц. Пояснювалося це, насамперед,
соціальним складом населення: в місті мешкало чимало офіцерських, купецьких та чиновницьких сімей. В 1906 році очаківська міська управа просила одеські повітові земські збори виділити грошову допомогу в розмірі 600-1000 крб. в рік на утримання міських шкіл. Однак земські збори в проханні відмовили, мотивуючи тим, що за містом числиться велика недоїмка в сумі 25 тис. крб. Тільки в 1912 році тут відкрито п'ятикласне училище.
В 1899 році в Очакові відбував заслання Коста Хетагуров (1859-1906) - осетинський письменник і громадський діяч, революціонер-демократ. Він мешкав у сім'ї місцевого рибалки Й. В. Данилова, де написав ряд відомих творів. Тут народився, жив і творив художник-мариніст Р. Г. Судковський (1850-1885), академік Академії мистецтв, який помер у розквіті таланту і похований на території садиби нинішнього міського краєзнавчого музею. Творча спадщина Р. Г. Судковського - близько 300 картин. Найбільш відомі полотна його про рідний край Причорномор'я і Придніпров'я: «Очаківський дубок», «Перед бурею поблизу Очакова», «Буря», «Полудень», «Очаківський берег», «Дар'яльська ущелина», «Прозора вода», «Ловля оселедців поблизу Очакова», «Кінбурнська коса» і багато інших, в яких змальовано природу, життя і побут простих людей, зокрема рибалок. Р. Г. Судковський брав участь у виставках в Петербурзі, Москві, Києві, Одесі, а також за кордоном, де побував двічі. Твори художника зберігаються в багатьох музеях і картинних галереях нашої країни та за її межами. 1 жовтня 1907 року на відзначення 120-річчя Кінбурнського бою в Очакові відкрито пам'ятник полководцю О. В. Суворову - один з найкращих у нашій країні. Створив його одеський скульптор Б. В. Едуардс.
Коли почалася перша світова імперіалістична війна, припинилася зовнішня торгівля через порти Одесу, Очаків, Миколаїв, Херсон. Економіка Очакова занепала. В місті з'явилися безробітні, частина колишніх селян повернулася в села. Зменшилася кількість міського населення. Серед мешканців, солдатів гарнізону та матросів військових кораблів, які базувалися в Очакові, посилювалися антивоєнні настрої, зростало невдоволення політикою царського уряду. В кінці 1915 року й протягом 1916-го тут відбулося 5 антивоєнних виступів. Революційні події в Очакові розвивалися під безпосереднім впливом і керівництвом Одеського та Миколаївського комітетів РСДРП. До міста не раз приїздили більшовики М. Шкрептієнко з Одеси, І. Г. Мигирін з Миколаєва, які провадили агітаційну роботу серед населення та військ гарнізону.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції солдати фортеці й трудящі міста зібралися на маніфестацію. Міського голову було скинуто, розігнано поліцію. Відбулись вибори до т. зв. демократичної міської думи. Проте в її складі, як і раніше, переважали представники від купецтва й куркулів, офіцерів місцевого гарнізону. Разом з комітетом Тимчасового
уряду вони захищали інтереси імущих класів. Вже на початку березня в місті обирається Рада військових депутатів фортеці, а 24 липня 1917 року - об'єднана Рада військових, селянських та робітничих депутатів Очакова і району. В самому гарнізоні створюються солдатські і матроські комітети. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Проте в них, як і в Радах, більшість належала меншовикам, які все робили для того, щоб ізолювати більшовицьку групу, що складалася з 3 чоловік, від солдатів та матросів гарнізону. Перебуваючи з меншовиками в Раді, більшовики у найважливіших питаннях керувалися Квітневими тезами, дотримували принципової, ленінської лінії, викривали антинародну політику буржуазного Тимчасового уряду та меншовиків у питаннях війни й миру, обстоювали
інтереси трудящих. У травні в місті при підтримці більшовиків відбулися виступи, викликані підвищенням цін на продовольство, спекуляцією.
Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, більшовики Очакова згуртували навколо себе революційні сили, готуючи їх до боїв з контрреволюцією. Наприкінці січня в місті оформився партосередок у складі М. М. Костенка. О. А. Воробйової, М. М. Тарана та інших. Після перевиборів Раду очолив більшовик В. Цокуренко. Комуністи вели роз'яснювальну роботу серед солдатів і матросів, трудящих міста, викривали зрадництво, справжню суть буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
В середині січня 1918 року влада в Очакові перейшла до Ради військових та робітничих депутатів, яка розгорнула енергійну діяльність, щоб залучити до соціалістичного будівництва якнайширші маси трудящих. Було встановлено робітничий контроль над виробництвом. Почала роботу міська продовольча колегія. Був створений Народний банк. Селяни одержали по 2 десятини землі на їдця. Та роботу цю незабаром довелося перервати.
У березні до Очакова вступили австро-німецькі війська. По місту і навколишніх селах були вивішені накази: негайно здати всю зброю. Арешти й облави стало звичайним явищем. Окупанти та їх прихвосні - українські буржуазні націоналісти - всіляко оберігали інтереси багатіїв. Залишені в підпіллі більшовики П. І. Губницький, О. А. Воробйова, Д. М. Павлинцев організовували сили для боротьби з німецькими окупантами, встановлювали і зміцнювали зв'язки з масами, збирали зброю, боєприпаси, вибухівку. Все це вони ховали на цвинтарях, в селі Куцурубі, морем відвозили до Одеси. Протягом літа й осені 1918 року підпільникам навколишніх сіл переправлено 300 гвинтівок, велику кількість патронів.
В листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Очаків. У місто вступили партизанські загони повстанців Парутиного, Анчекрака та інших сіл. На мітингу трудящих було проголошено відновлення Радянської влади, над будинком колишньої міської управи піднято червоний прапор. Та через кілька днів в Одесі й Севастополі висадилися франко-грецькі окупанти. Незабаром їхні війська окупували й Очаків. У місті тримав свою білогвардійську бригаду військовий губернатор Одеси, денікінський генерал Гришин-Алмазов. До рук контррозвідки білогвардійців потрапили залишені для підпільної роботи Цокуренко, Перельман, Козмян та інші. Цокуренко та Перельман було по-звірячому вбиті. Для відновлення підпільної боротьби Одеський комітет відрядив до Очакова більшовиків С. І. Соколовську, а потім Т. Федорова. Підпільники міста всіляко допомагали партизанам Куцуруба, Парутиного, Анатолівки та інших сіл, вели революційну агітацію серед французьких моряків.
30 березня 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії, що наступали проти інтервентів та білогвардійців на Чорноморському узбережжі, вигнали з Очакова греко-французьких інтервентів та білогвардійців. У визволенні міста брали участь Парутинський партизанський загін на чолі з А. Є. Худенком та повстанський полк робітників Миколаєва, яким командував колишній прапорщик М. А. Васильєв, Бій за місто, де тільки білогвардійці мали 6 гармат, був дуже важким. Загін радянських моряків, який також бився за Очаків, втратив 300 бійців. Відступаючи, інтервенти підірвали величезні запаси пороху і мін. Від вибухів місто дуже постраждало. Після визволення морське управління штабу наркомату військових справ УРСР, надаючи важливого значення Очакову як стратегічному пункту, організувало в найкоротший час відбудову фортеці та поповнення особового складу гарнізону. Військовим комісаром міста було призначено М. І. Чижикова.
Відразу ж було сформовано міський ревком, головою його став Т. Федоров. Партійний комітет очолив І. Донгаузер, надзвичайну комісію - І. Сергєєв.
Тоді ж створено і комсомольський осередок, першим секретарем якого був 3. Й. Рябий. Для боротьби з контрреволюцією ревком організував, насамперед, з комуністів і комсомольців Перший радянський батальйон.
У винятково напруженій обстановці вживалися заходи щодо налагодження господарського життя. Було запроваджено державну монополію на заготівлю {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}хліба, продукти харчування, впроваджено продрозверстку, загальну трудову повинність. Місцеву буржуазію оподаткували на суму 2 млн. крб. Було націоналізовано рибний і черепичний заводи, лісопильню та інші підприємства. Відновила свою роботу заснована ще в березні 1918 року Бейкушська комуна садоводів і виноградарів. Вона налічувала 46 членів і мала в своєму розпорядженні 120 десятин землі. Комунарівці придбали необхідний реманент, побудували спільний господарський двір і кілька хат.
На кінець липня денікінські кораблі, підтримувані англо-французькими інтервентами, знову почали обстріл Очакова. В місті було створено батальйони оборони, кавалерійський ескадрон, саперну роту. Вдень і вночі очаківці ремонтували гармати, виготовляли заряди для них, копали сховища, заготовляли для гарнізону продукти харчування. Протягом літа військові кораблі інтервентів і білогвардійців багато разів обстрілювали Очаків. Та берегова артилерія не давала можливості ворожому флоту прорватися лиманом до Херсона і Миколаєва. Одночасно гарнізон фортеці вів боротьбу з численними куркульськими бандами. Захисники міста і фортеці ліквідували спробу білогвардійців висадити в районі Очакова морський десант. 23 серпня до Очакова вдерлися війська генерала Шиллінга. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицькі порядки, розправлялися з радянськими активістами, заборонили українську мову в школах, проводили насильно мобілізацію до білої армії. Після здачі міста загони очаківського гарнізону влилися до складу 58-ї дивізії І. Ф. Федька як 515-й стрілецький полк. Командував ним А. Є. Худенко.
На початку лютого 1920 року денікінців з Очакова вибили війська 41-ї Радянської дивізії. Тікаючи, білогвардійці залишили в порту 20 тис. пудів зерна, 10 тис. пудів вовни, 1 млн. пудів солі тощо. 10 лютого в місті створено ревком. З кінця лютого серед трудящих велику політико-виховну роботу провадила партійна організація, яка об'єднувала 37 комуністів. Були організовані осередки у військових частинах. 17 травня обрано виконком міської Ради робітничих, селянських та чер- воноармійських депутатів. Поряд з організацією господарського та культурного будівництва партійні радянські органи міста постійно дбали про захист революційних завоювань.
Влітку 1920 року флот білої армії Вангеля, що наступала з Криму, зробив спробу прорватися через Дніпровсько-Бузький лиман, вийти до Херсона і вдарити в тил радянським військам. Реввійськрада республіки послала з Петрограда до міста групу комуністів-моряків Балтійського флоту на чолі з І. Д. Сладковим, якого призначено комендантом Дніпровсько-Бузького укріпленого району і морської фортеці Очаків. Вони багато зробили для організації відсічі ворогові. Зважаючи на особливе становище, з 17 вересня почав діяти райревком.
За роки громадянської війни місто було зруйноване. З 849 будинків, придатних для житла, налічувалось тільки 574. Лютували пошесті. Люди вмирали від хвороб, голоду. На той час тут була лише одна невелика лікарня. Населення обслуговували три лікарі, три їх 'помічники, два фельдшери та медсестра. Припинилася робота промислових підприємств. Рибним промислом займалися лише кустарі-рибалки. Партійні і радянські органи організували збирання коштів і хліба для допомоги голодуючим. Червоноармійці гарнізону та медпрацівники віддавали свою двотижневу зарплату та одноденну пайку хліба. Реквізоване в церквах та молитовних домах золото й срібло використовувалося для подання допомоги голодуючому населенню. Міська Рада налагодила роботу підприємств громадського харчування. Почали працювати дві їдальні. В кімнаті допомоги голодуючим організували дитячу секцію.
За ініціативою рибалок Л. Кравченка, Є. Голикова та інших 5 грудня 1921 року створено першу Очаківську трудову виробничо-заготівельну артіль рибалок. А через кілька місяців у місті вже було п'ять промислових артілей, які ловили, солили і коптили рибу. В 1921 році став до ладу консервний завод. М. І. Калінін, який відвідав Очаків у травні 1922 року, в розмові з працівником губернської газети «Красньїй Николаев» відзначив, що місто
справило на нього найприємніше враження. У 1922 році почали працювати два млини, маслозавод, міська бойня та інші підприємства. Разом з цим відновилася робота торгового порту. Вже в 1923 році було перевезено близько 104 тис. пудів вантажів і 20 тис. пасажирів. Через три роки в Очакові організовано таможний пост. Встановлено санітарний нагляд і {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}лоцманську вахту, іноземним пароплавам дозволялося йти до Миколаєва і Херсона, минаючи Одесу. Зменшилися витрати на фрахтування суден і експорт вантажів за кордон. З 1923 року в місті працювала Всеукраїнська Чорноморсько-Азовська науково-промислова дослідна станція.
В березні 1923 року Очаків став центром району. Райком партії і райвиконком активізували роботу щодо відбудови господарства міста. Особливу увагу було приділено питанням розвитку місцевої рибної промисловості, торгівлі. У місті починається будівництво рибозасолювального пункту, на який держава відпустила 90 тис. крб.7. Але в 1924-1925 рр. риболовлею займалися переважно приватні промисловці. На п'ять державних підприємств припадало лише 2,3 проц. загальної суми товарообороту, на 8 кооперативних - 33 проц., на 82 кустарних - 64,7 проц. В цих умовах комуністи проводили велику роботу серед кустарів, залучаючи їх до кооперативних господарств. У 1927 році кількість приватних промисловців зменшилася в 2,5 раза.
У перші роки після громадянської війни партійна організація, Рада й актив міста багато робили, щоб ліквідувати неписьменність, залучаючи до навчання дітей, молодь і дорослих. Почали працювати школи: 4 трудові і професійно-технічна,
2 школи лікнепу. Було відкрито бібліотеку, хату-читальню. Почав працювати рай- сельбуд. У грудні 1923 року Очаківський райком партії схвалив роботу райсельбуду: тут працювали школа-лікнеп «Жовтень», два політичні гуртки, музичний та. гурток вивчення української мови, читальня.
Широку пропагандистську і агітаційну роботу серед трудящих, зокрема молодіг постійно проводила міська комсомольська організація, яка значно зміцніла й зросла кількісно. Найактивнішими комсомольцями були М. Дукач, Б. Пакін, М. Речистер, 3. Рябий, В. Сьомій, П. І. Сьомій (секретар Очаківського райкому ЛКСМУ у 1924-1926 рр.) Ткаченко та інші. Частину свого активу райком комсомолу послав на постійну роботу в сільські комсомольські організації. Очаківська комсомольська організація працювала у співдружності з бійцями 15-ї Сиваської стрілецької дивізії, один з полків якої перебував у місті. З 1925 року відкрився комсомольський клуб ім. В. І. Леніна. В ньому відбувалися збори, вечори запитань- і відповідей, актив клубу випускав стінну газету, працювали гуртки художньої самодіяльності, агітбригада «Синя блуза», духовий оркестр. Оркестр народних інструментів брав участь у багатьох концертах, виїжджав на острів Тендру до рибалок. Учасники драматичного колективу й оркестру поставили оперу М. Лисенка. «Наталка Полтавка».
Наприкінці 1929 року почала виходити районна газета - орган Очаківського РК КП(б)У, РВК та профради. Називалася вона спочатку «Районна сільська, газета», а потім - «Колективіст Очаківщини». Велике місце відводилося в ній матеріалам про партійне, господарське та культурне життя міста. Газета також розповідала про людей - жителів міста і району,- їх трудові справи, дбала про поширення кращого досвіду.
Значне господарське будівництво розгорнулося в місті з кінця 20-х та на початку 30-х років. В роки першої п'ятирічки в Очакові дала перший струм нова електростанція. У 1929-1930 рр. відбудовано і пущено в експлуатацію цегельний завод. Почалося будівництво рибозаводу. З 1931 року випускав продукцію маслозавод, 1934 року став до ладу утильзавод. На початку тридцятих років реконструйовано Очаківський торговий порт. Збільшилася карантинна пристань. Це дало можливість великим суднам підходити безпосередньо до причалів. Було побудовано нові склади та інші виробничі приміщення, відкрито дві приміські пасажирські лінії: Очаків-Таврія, Очаків-Березанська затока із зупинками у Вікторівці, Козі та інших узбережних селах.
В передвоєнні роки Очаків розвивався переважно як місто рибалок. З організацією рибальських колгоспів розширилися рибні промисли. На Чорному морі, Дніпровсько-Бузькому і Березанському лиманах рибалили 8 рибоколгоспів Очакова та району. З 1932 року працював рибозавод.
Технічне обслуговування артілей здійснювала МРС (моторно-риболовецька станція). Артілі мали не лише парусний, а й моторний флот. Очаківська моторно-риболовецька станція за роки передвоєнних п'ятирічок збагатилася досконалими знаряддями лову, значним моторним флотом. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Ініціаторами соціалістичного змагання за підвищення продуктивності праці виступали комуністи. Партійні організації підтримували новаторські починання, на підприємствах ширилось змагання за дострокове виконання п'ятирічок. Серед трудящих великого розмаху набув рух ударників і стахановців. У травні 1934 року риболовецькій артілі «Чорноморець» (створена у 1930 році) присуджено перехідний Червоний прапор Одеської спілки рибалок. Колгоспники цієї артілі виконали план першого кварталу на 134 проц. і виловили 842 цнт риби при плані 627 цнт. За рахунок кращої організації праці та зниження собівартості продукції колектив консервного заводу заощадив 100 тис. крб. Стахановка заводу
ім. Петровського У. А. Фокіна в 1936 році була нагороджена орденом «Знак Пошани».
По-ударному працювали рибалки Очаківського колгоспу «Чорноморець». В 1940 році вони активно підтримали звернення мурманських рибалок-стахановців траулерного лову про дострокове виконання річного плану вилову риби. Значно перевиконували планові завдання бригади С. В. Семененка та С. І. Долгого. У жіночій риболовецькій бригаді стахановками були П. В. Данилова, К. М. Турчанінова, В. Р. Пишеніна та інші.
Трудящі міста з ініціативи міської Ради, до якої в 1939 році було обрано 39 депутатів, приділяли належну увагу його впорядкуванню. На місці колишніх халуп будувалися нові будинки під черепицею і бляхою. Насаджувалися фруктові сади і виноградники. Вулиці прикрашалися скверами, парками. В місті спорудили пам'ятник В. І. Леніну. Медичне обслуговування населення здійснювали районна лікарня й амбулаторія. Діяли аптека, дитяча консультація. Місцеві органи влади дбали також про дальший розвиток народної освіти і культури. Діти навчалися у двох середніх і семирічній школах. Працював будинок політосвіти, дві бібліотеки, міський будинок культури та будинок офіцерів флоту з драматичною студією. Справді масового характеру набули фізкультура і спорт. На підприємствах, в артілях і школах діяли гуртки ворошиловських стрільців, Тсоавіахіму, Червоного Хреста та ін. На міському стадіоні відбувалися спортивні змагання.
Першого ж дня віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз льотчики військово-морського гарнізону бомбардували ворожі об'єкти. У бій з фашистськими загарбниками вступила і окрема бригада торпедних катерів під командуванням капітана 1-го рангу Мельникова, а також артилеристи укріплених островів Майського та Березані, батареї берегової оборони. Керували обороною Очакова майор Базилевич, комісар Бойко, начальник штабу Хоцкевич, перший секретар Очаківського райкому партії П. Є. Назаренко. Активну участь у боях брали 2 винищувальні загони, створені з жителів Очакова. Понад 3 тис. чоловік записалося добровольцями до народного ополчення. Партійні і радянські органи Очакова провели велику роботу, щоб вчасно евакуювати техніку, промислове устаткування, громадське і державне майно. Основне обладнання рибоконсервного заводу було вивезено до Нижнєангарська на Байкалі. Туди ж виїхали з сім'ями і 32 спеціалісти підприємств, які за короткий строк організували виробництво консервів. Цей Північно-Байкальський консервний завод діє і тепер.
14 серпня гітлерівці підійшли до Очакова. У важкі дні оборони багато солдатів, командирів, політпрацівників виявили безприкладну мужність. На головному напрямі наступу гітлерівців непохитно стояли бійці окремого стрілецького батальйону, яким командував капітан Бондаренко. Мужньо захищали Очаків 15-а, 22-а берегові й 2-а протикатерна батареї, 2-а бригада торпедних катерів, яка топила ворожі кораблі на морі. Під час оборони міста активно діяли бійці Очаківської прикордонної застави на чолі з її комендантом О. П. Ізугенєвим.
21 серпня 1941 року ворожі війська вдерлися до Очакова. Почалися арешти, розправа над населенням. Окупанти схопили і умертвили в душогубці Б. С. Литвинова, С. Н. Литвинова, Д. С. Кубишкіна, М. І. Зайченка та інших жителів міста2, багатьох відправили до концентраційних таборів. У місті розмістилася румунська префектура, примарія і жандармерія. Фашисти вивісили по місту наказ: «Хто з мобілізованих не схоче виходити на роботу,
за перший непослух одержує 10 ударів та 5 марок штрафу, за другий - 25 ударів та 10 марок штрафу». Спеціальним наказом префекта заборонялося навіть молоти пшеницю, окупанти доводили, що населення має право вживати хліб лише з ячмінного борошна. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очаківці вели активну боротьбу проти німецько-румунських загарбників. Підпільну групу в місті організував і очолив комуніст В. І. Ляшенко. Члени групи збирали відомості про розташування військових частин у місті. В цьому багато допомагала підпільниця Л. В. Данилова. Секретар комсомольської організації середньої школи вчителька Н. Сидоренко разом з учнями складала і розповсюджувала листівки серед населення. Влаштувавшись на рибокомбінат, робітники С. Н. Афанасьєв, К. Б. Артеменко, Й. І. Затулін псували рибу, що призначалась для потреб армій окупантів, а невикористану сіль таємно роздавали населенню. При відступі окупанти намагалися підірвати склади й інші споруди військового порту. Зірвали цей злочинний намір робітники А. Ф. Баранов і Д. Д. Ковальов, перерізавши шнури, за що були нагороджені орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
Сотні жителів міста били ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. Уродженець Очакова морський офіцер, начальник штабу батальйону, командир загону торпедних катерів Б. М. Першин громив ворога під Одесою, Севастополем, на Кубані, Керчинському плацдармі. Б. М. Першин здійснив 193 бойові виходи, потопивши 6 німецьких суден, за що відзначений 12-ма урядовими нагородами, серед яких ордени Червоного Прапора, Нахімова 2-го ступеня та ін., а в листопаді 1944 року Б. М. Першину присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Посмертно удостоєний цього звання уродженець Очакова Г. Ф. Потьомкін. З перших днів війни він добровольцем пішов в армію. Від рядового бійця до командира батальйону - такий бойовий шлях героя. В червні 1942 року, коли його прийняли до лав Комуністичної партії, Г. Ф. Потьомкін писав:
Я клянусь - не ворвется
Враг в траншею мою,
А погибнуть придется,
Так погибну в бою,
Чтоб глядели с любовью
Через тысячи лет
На окрашенннй кровью
Мой партийный билет.
Загинув гвардії капітан Г. Ф. Потьомкін 1943 року. Його ім'я носить піонерська дружина Очаківської середньої школи № 2 ім. Шмідта. В дні святкування 50-річчя ВЛКСМ у жовтні 1968 року в Очакові встановлено пам'ятник Г. Ф. По- тьомкіну. Багатьма урядовими нагородами відзначені колишній мічман, нині начальник цеху цегельного заводу П. І. Делиновський, полковник запасу І. К. Сит- ников, полковник медичної служби О. А. Максимов.
Від німецько-фашистських загарбників Очаків визволили 31 березня 1944 року війська 5-ї ударної армії 3-го Українського фронту. Безпосередню участь у боях за місто брала 295-а Херсонська ордена Леніна, Червонопрапорна, ордена Суворова стрілецька дивізія, якою командував Герой Радянського Союзу О. П. Дорофєєв. Особливо відзначилися командир мінометної обслуги 1035-го стрілецького полку, повний кавалер ордена Слави сержант М. В. Гетманський, командир відділення розвідки, повний кавалер ордена Слави, нині Герой Соціалістичної Праці старший сержант М. К. Величко. Виявили хоробрість командир окремої розвідроти дивізії, повний кавалер ордена Слави старшина С. П. Токарєв, агітатор політвідділу П. Ф. Швагер, в повітряних боях над Очаковим - Герой Радянського Союзу командир бомбардувальника Пе-2 капітан І. Т. Волинкін та багато інших радянських воїнів.
У перших числах квітня відновлено райком партії і райвиконком, а в другій половині квітня - територіальну партійну організацію з 5 чоловік. Розпочала роботу міськрада. Жахливу картину являло місто після вигнання фашистів.
Вони зруйнували консервний, рибний та цегельний заводи, моторно-риболовецьку
станцію, нафтобазу, млин, торговий порт, рибоприймальні пункти, водопровідну мережу, більшість житлових будинків, склади та інші споруди. Окупанти пограбували обладнання кабінетів і бібліотек шкіл, піонерського клубу, фонди двох міських бібліотек на 22 тис. примірників книжок, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}устаткування кінотеатру, знищили 5 картин відомих художників. Від рук окупантів загинуло 106 мирних жителів міста, 262 чоловіка насильно вивезено до Німеччини. В цих важких умовах комуністи важливу увагу приділяли відновленню рибної промисловості, риболовецького флоту. Постановою Миколаївського обкому КП(б)У про заходи щодо відбудови рибної промисловості в Миколаївській області було визнано за необхідне насамперед відбудувати Очаківський рибозавод, МРС і утильзавод, намічено відкрити в 1944 році тимчасові рибоприймальні обробні пункти.
Незважаючи на те, що фашисти бомбардували місто до 23 серпня 1944 року, відбудовчі роботи в ньому не припинялися. Цього ж року до ладу стали електростанція, водопровід, пекарня, млин, рибний завод та інші підприємства і установи. Підприємства міста, зокрема рибоконсервний завод, поповнилися кадровими робітниками і спеціалістами рибної промисловості, які повернулися з Північно-Байкальського заводу, серед них механік П. І. Пекельний, економіст станового відділу В. Ф. Воробйова. Завод розширювався, удосконалювалося його обладнання. Готуючи гідну зустріч 27-й річниці Червоної Армії, рибалки колгоспу «Чорноморець» дали понад план десятки центнерів риби. Для допомоги сім'ям воїнів були створені грошові фонди. Гроші й трудодні, зароблені в позаурочний час, йшли до фонду допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни. Трудовлаштовувались члени сімей військовослужбовців. Понад 3 млн. крб. зібрали трудящі на побудову танкової колони «Колгоспник Миколаївщини».
В роки першої післявоєнної п'ятирічки рибна промисловість в Очакові розвивалася високими темпами. В змагання за дострокове виконання п'ятирічного плану включилися десятки бригад, понад 500 працівників. Як наслідок - план 1947 року консервний завод виконав до 29 вересня, а рибоартіль «Чорноморець» виборола перше місце серед рибоколгоспів Миколаївської області і одержала перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У та облвиконкому. Бригади рибалок В. А. Раленка і С. В. Семененка п'ятирічку виконали на 2 роки раніше строку.
Протягом 1944-1947 рр. в Очакові відбудовано і розширено промкомбінат, харчокомбінат, промислові артілі «Третя п'ятирічка» і «Червоний Очаків», маслозавод, які успішно виконали завдання першої п'ятирічки. Вилов цінних порід риби та прибутки рибоколгоспу «Чорноморець» рік у рік зростали. Якщо в 1957 році виловлено 14 103 цнт риби, то вже в 1963 році - 26 494 цнт. Серед трудівників артілі немало майстрів рибальської справи. Протягом 20 років керував колгоспом потомствений рибалка Г. І. Яровенко. Все своє життя трудився в артілі, передавав свій досвід багатьом молодим рибалкам Герой Соціалістичної Праці Д. В. Семененко - колишній бригадир сейнера СЧС-83. Відмінно працювали колективи сейнерів на чолі з досвідченими бригадирами орденоносцями С. С. Семененком, В. С. Даниловим та Г. С. Турчаніновим, депутатом районної Ради М. П. Яценком та багатьма іншими.
В 1955 році, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, рибний і консервний заводи об'єдналися в Очаківський рибоконсервний комбінат, потужність якого 1965 року доведено до 34,6 тис. умовних банок на добу. На комбінаті трудиться багато людей високої кваліфікації. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено закатницю консервного комбінату К. А. Стафікопуло, робітника комбінату М. О. Матвєєва, орденом «Знак Пошани» - боцмана транспортно- холодильного судна «Урал» С К. Мазура, робітницю М. М. Руденко.
За семирічку випуск продукції підприємств міста збільшився на 135 проц., у т. ч. на промкомбінаті - майже в два рази, харчокомбінаті - в 4,5 раза, маслозаводі - на 157 проц. У1964 році було завершено спорудження електричної підстанції в Очакові: місто одержало струм від державної електромережі. Завдяки цьому повністю електрифіковано колгоспи і радгоспи району, що дало змогу широко впровадити механізацію у тваринництві та в інших галузях промислового і сільськогосподарського виробництва.
Одним з найбільших підприємств в Очакові є промкомбінат. Такі його вироби, як креслярські шкільні приладдя, електроспіралі надходять в різні республіки нашої країни. Меблі та швейні вироби теж користуються широким попитом. На промкомбінаті трудиться понад 240 чоловік, з них більшість - молодь. З 1957 року промкомбінатом керує колишній учасник будівництва Дніпрогесу ім. В. І. Леніна, учасник Великої Вітчизняної війни, комуніст, депутат міської Ради багатьох скликань І. С. Заверуха. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Зустрічаючи 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, трудящі міста досягли значних усціхів. Рибоконсервний комбінат, промкомбінат, маслозавод, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, хлібозавод, винозавод, рибо- колгосп «Чорноморець» та інші підприємства успішно справилися з виробничими планами. Переможцем у виконанні соціалістичних зобов'язань ювілейного року визнано Очаківський комбінат побутового обслуговування. Йому вручено пам'ятний Червоний прапор Очаківського райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Багато колективів і окремих працівників підприємств та організацій на честь 50-річчя Жовтня одержали грамоти або були занесені на Дошку пошани. Активні учасники Великої Жовтневої соціалістичної революції, які відзначилися в боротьбі за встановлення Радянської влади в 1917-1918 рр., удостоєні високих урядових нагород. Серед них делегат V Всеукраїнської партійної конференції від Очаківської фортеці в листопаді 1920 року С. О. Поляков, нагороджений орденом Червоного Прапора, В. Ф. Єсипенко, К. М. Кирилов - орденом Червоної Зірки, О. А. Воробйова, П. І. Сьомін - орденом «Знак Пошани».
З 1968 року в Очакові працює перший в Радянському Союзі завод переробки мідій, оснащений першокласним устаткуванням. Щодоби тут виробляють близько 6 тис. банок консервів з мідій, а протягом року - 4 млн. 20 тис. банок різних виробів консервів із риби і мідій.
Відзначаючи сторіччя з дня народження В. І. Леніна і готуючи гідну зустріч XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, трудящі промислових підприємств міста успішно справилися із завданнями восьмого п'ятирічного плану. Самовіддано трудились робітники рибоконсервного комбінату, які виконали план на 119,6 проц., маслозаводу - на 110,9 проц., харчокомбінату - на 101,3 проц. Колективи рибоконсервного комбінату, маслозаводу, друкарні виконали п'ятирічний план достроково-за 4 роки і 9 місяців. Протягом 1970 року підприємствами міста вироблено продукції на 3 млн. 500 тис. крб. більше, ніж в 1965 році. На 1970 рік в риболовецькому колгоспі працювало 460 чоловік. В їх розпорядженні сучасний промисловий флот: 2 траулери, 21 сейнер, 18 моторних баркасів: досконалі знаряддя
лову. Рибоколгосп займається промислом на Чорному морі і одночасно планує створити ставкове господарство. Ставши на ленінську вахту, рибалки виконали план на 154 проц. Трудівники бригади, яку очолює комуніст М. П. Яценко, щорічно виловлюють по 4300 цнт першосортної риби. Передовими є також бригади П. Л. Тимченка, М. С. Лати, І. М. Кониченка, ловецька ланка О. Й. Петрова, колективи сейнерів С43-34 та СЧС-6.
За успіхи у змаганні на честь Ленінського ювілею колектив Очаківської друкарні нагороджено ювілейною грамотою Миколаївського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради профспілок, колектив рибоконсервного комбінату занесено до Книги трудової слави області, а імена 14 переможців змагання підприємств міста - на районну Дошку пошани. Багатьох передовиків нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Обговоривши рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудящі Очакова розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання дев'ятої п'ятирічки. Сотні працівників промисловості Очакова взяли соціалістичне зобов'язання п'ятирічку виконати достроково за 4 роки.
Організаторами успіхів трудящих є комуністи міста. В Очакові налічується 33 первинні партійні організації, створені на підприємствах, в установах та навчальних закладах. Найчисленніші з них - рибоконсервного і промислового комбінатів.
Парторганізація рибоконсервного комбінату очолила боротьбу колективу за бережливість. Комуністи ведуть боротьбу за те, шоб кожен працівник виконував норму, опановував передові методи праці. Кращим на комбінаті вважається екіпаж транспортно-холодильного судна «Буг», де бригадиром
комуніст Ф. О. Торкаєнко. Йому присвоєно звання колективу комуністичної праці. 300 рибників - ударники комуністичної праці. 19 членів КПРС працюють на промисловому комбінаті. В місті 38 первинних комсомольських організацій. На всіх підприємствах і в установах діють профспілкові організації. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Велику роль у громадсько-політичному, господарському житті, культурно- побутовому будівництві і впорядкуванні міста відіграє міська Рада депутатів трудящих. До її складу входять 45 депутатів - представників виробничих колективів та організацій трудящих. Протягом тривалого часу обираються до Ради і сумлінно виконують свої депутатські обов'язки Ф. 3. Даскал - тесляр дільниці старшого виконавця робіт, А. П. Кривоносенко - електрик хлібоприймального пункту. Депутати багато зробили для дальшого зростання промислового виробництва, поліпшення умов праці трудящих, культурного і медичного обслуговування населення, розгортання житлового будівництва в місті, його впорядкування. Тільки за роки семирічки в Очакові з'явився новий проспект ім. 50 років Жовтня і на ньому - сім багатоквартирних будинків, а також приміщення музичної школи, кінотеатру з широкоформатною кіноустановкою, готель, поштамт, комбінат побутового обслуговування, ательє мод, нові магазини, дитячі ясла і садки. В місті заасфальтовано всі вулиці, прокладено тротуари, протяжність водопровідної мережі доведено до 32 км. Новий житловий масив будується на вулиці Шмідта. Здано в експлуатацію дитячий комбінат, споруджено автовокзал. В районі рибоконсервного комбінату виросли нові житлові корпуси, зведені підприємством для своїх робітників. Завершено будівництво райунівермагу двоповерхового типового приміщення редакції і друкарні районної газети «Чорноморська зірка».
Зростають потужності, обсяг перевезення вантажів і пасажирів в Очаківському морському порту. Тут за рік на місцевій лінії перевозиться понад 70 тис. чоловік. Уже кілька років порт приймає туристські пасажирські лайнери «В. И. Ленин», «Карл Маркс», «Советский Союз», які ходять на лінії Київ-Очаків. До послуг трудящих міста і відпочиваючих - швидкохідні судна на підводних крилах типу «Комета», які здійснюють рейс Очаків-Одеса. Курсують судна також на маршрутах Очаків-Миколаїв, Очаків-Нова Каховка та інші.
В місті розширюється мережа медичних та санітарних закладів. Є лікарня на 125 ліжок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, аптека, дитяча консультація, санітарна станція. Тут працює понад 150 лікарів та середніх медичних працівників. На підприємствах діють пункти охорони здоров'я. Наявність цілющих грязей, мінеральних джерел дає можливість вести поблизу міста, на берегах лиману та Чорного моря широке курортно-санаторне будівництво. Вже відкрито багато- корпусовий будинок відпочинку «Очаків», пансіонат облспоживспілки, будинок відпочинку портовиків, кілька піонерських та студентських таборів. Українська республіканська Рада профспілок планує спорудити в Очакові новий великий будинок відпочинку на $800 місць з плавальним басейном і водолікуванням, а також будинок відпочинку матері й дитини. В новій зоні здоров'я на західній околиці Очакова будуються поліклініка, котеджі для відпочинку з сім'ями, частина яких уже введена в експлуатацію. Щоліта в Очакові відпочиває близько 50 тис. чоловік, які приїздять сюди з усіх кінців країни.
У місті створені всі умови для навчання і виховання дітей та працюючої молоді. Діти здобувають загальну освіту в трьох середніх і восьмирічній школах. На березі лиману розкинулося містечко Очаківської школи-інтернату, де 450 вихованців крім загальної освіти, набувають спеціальність будівельників. Тут є музей В. І. Леніна, розміщений в чотирьох залах. Сотні робітників та службовців навчаються в заочній та вечірній школах. В Очакові працюють понад 200 вчителів. В музичній школі є класи фортепіано, баяна та акордеона. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, хорова капела, естрадний і духовий оркестри, спортивні секції. На республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, хорова капела будинку культури і духовий оркестр завоювали срібні медалі.
В центрі міста та на території будинку відпочинку «Очаків» споруджені нові широкоекранні літні кінотеатри. Книжковий фонд районної бібліотеки для дорослих ім. П. П. Шмідта налічує 30 тис. примірників, якими користуються 5
тис. читачів. Крім того, працюють районна дитяча, шкільна та профспілкові бібліотеки. З творчими звітами перед трудящими міста виступали такі діячі української літератури і мистецтва, як В. М. Сосюра, М. П. Бажан, О. Т. Гончар, П. І. Майборода, О. І. Білаш, Д. М. Гнатюк, заслужена капела бандуристів УРСР. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очаківці приділяють велику увагу збереженню історичних пам'яток. Встановлені пам'ятники В. І. Леніну, П. П. Шмідту, М. І. Чижикову, дівчатам-зенітницям Б. Рєзниковій та Н. Віневській, що загинули, захищаючи місто від ворожих бомбардувальників у липні 1944 року. В місті є краєзнавчий музей, музей-кімната лейтенанта П. П. Шмідта в приміщенні, де відбувався суд над моряками-революціонерами в 1906 році. Зібрані тут матеріали розповідають про революційну діяльність П. П. Шмідта. їх надіслала рідня легендарного лейтенанта, його друзі, ветерани революційного руху на флоті, краєзнавці Москви, Одеси, Севастополя та інших
міст. В музеї експонуються особисті листи, картини, фотографії і речі Шмідта. Жителі міста шанують пам'ять своїх земляків - партійної і державної діячки Є. Б. Бош, українського радянського поета А.Й. Коп- штейна, який загинув у 1940 році під час війни з Фінляндією, художника-графіка А. А. Ждаху-Смаглія. Іменам борців за владу Рад проти австро-німецьких окупантів, іноземних інтервентів і білогвардійців названі вулиці міста: Чижикова, Шкрептієнка, Цокуренка, Сладкова.
Великі перспективи розвитку Очакова передбачені у дев'ятій п'ятирічці. Дальшого розвитку набуде промисловість міста. Споруджуються світлі виробничі цехи побутового комбінату, дитячого комбінату на 280 місць. Найближчим часом виросте павільйон з новим обладнанням побутового призначення. Зросте житлове будівництво, за спеціальним проектом реконструюється сквер ім. О. В. Суворова, асфальтуються алеї, вулиці і площі. Будуть реставровані стіни колишньої турецької мечеті (тепер тут краєзнавчий музей), в які вмуровані дві меморіальні дошки з ви- карбуваними на них іменами солдатів та командирів російської армії, що загинули під час штурмів фортець Кінбурна й Очакова. В музеї демонструється діорама «Штурм фортеці Очакова російськими військами у 1788 році», створена в 1970 році заслуженим художником РРФСР М. І. Самсоновим. Ще ширше розгорнеться курортно-санаторне будівництво. Невтомно працюють трудящі Очакова, щоб перетворити його на одне з найкрасивіших квітучих причорноморських міст України.