Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Курячі Лози
Курячі Лози - село, центр сільської Ради, розташоване за 17 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Любашівка - 30 км. Населення - 2459 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Красненьке і Очеретня. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На околиці села Курячих Лоз знайдено скарб бронзових знарядь праці (сокири, долото, серп) та злитків бронзи (XI-IX ст. до н. е.), а поблизу Краснень- кого - поселення трипільської культури.
Про Курячі Лози згадується в документах Подільської єпархії 1762 року, де йдеться про спорудження в селі дерев'яної церкви. Назву села жителі пов'язують з наявністю густого верболозу на берегах безіменної притоки Південного Бугу, де гніздилося безліч диких курей. Першими поселенцями Курячих Лоз стали вихідці з Поділля та Київщини, які тікали сюди від панського гніту.
Протягом тривалого часу село належало польським магнатам Любомирським і входило до Балтського повіту Подільської губернії. З 1784 року до перемоги Великого Жовтня північно-східна частина села називалася Адамівкою. В Курячих Лозах на той час проживало 476 чоловік. У 1799 році Курячі Лози з 2655 десятинами землі і всіма жителями було передано графу Шалайському. Надзвичайно
тяжким було життя кріпаків, які відробляли п'ятиденну панщину, платили численні натуральні й грошові податки, терпіли від частих неврожаїв, епідемій. Пан розпоряджався селянами на свій розсуд: переселяв з села в село, продавав і купував їх цілими родинами й поодинці. Так, в 1805 році поміщиця Язелович купила в Адамівці кучера Ю. Бурика і його сім'ю, поварів Ю. Колісника і О. Олійника та служницю П. Топор.
Особливої експлуатації зазнали кріпаки з боку поміщиків Янишевського та Підгорського, які в 40-х роках XIX ст. придбали Курячі Лози. Вони примусово переселили сюди з Кривого Озера 140 кріпаків2, а Янишевський купив також кілька родин у поміщика села Княжич Київської губернії з умовою, що він звільнить їх на три роки від сплати оброку і збудує для них оселі. Але все це були тільки обіцянки, а насправді кріпосник примусив їх сплачувати оброк з першого дня, будувати собі землянки, відбувати панщину. На виділених їм ділянках найгірших земель селяни збирали з десятини лише по 5-8 кіп жита, по 4-7 кіп ячменю, по З-6 кіп проса. Власного хліба ледве вистачало до зими. Річний прибуток кріпацької родини становив всього 12 крб., тоді як четверть жита коштувала від 4 до 6 карбованців.
Життя селян було жахливе. Так, у 1832 році брати Леонтій, Данило, Іван і Панас Загребельні та Григорій Рогач із сім'ями, не маючи жител, оселилися в сараї, спали на соломі, цілий рік змушені були відробляти панщину. Крім того, вони заборгували панові 1172 крб. сріблом. Поміщик Янишевський самочинно видав заміж вісімнадцятирічну доньку Л. Загребельного. Доведені до відчаю селяни втекли на Київщину. Але на них там теж чекала кріпаччина. Через два роки їх розшукав і силоміць повернув поміщик, наказавши покарати різками.
Відробляти панщину примушували всіх, незалежно від віку, стану здоров'я. Так, вагітна жінка, мати трьох дітей, Н. Лінецька від тяжкої роботи (вона складала сіно) народила під копицею мертву дитину. А хворого плугатаря Г. Охоту примушували працювати доти, доки він не звалився. За це його було покарано 25 різками, після чого кріпак помер. В 1834 році з панських амбарів кріпаки випросили для харчування 6 четвертей і для засіву 14 четвертей зерна. Цей борг вони тай і не змогли віддати поміщику протягом трьох років, як зобов'язувалися. За несплату позичок в строк у селян забирали хліб, майно, як це сталося, наприклад, з І. Когутом та С. Ковальчуком, а в А. Столярчука навіть відібрали хату, викинувши його родину на вулицю. Знедолені селяни написали скаргу до Балтського повітового суду, але той виступив на захист поміщика Підгорського, зазначивши, що з боку останнього не допускалося відхилень від інвентарних правил.
Після царського маніфесту 1861 року про реформу курячелозівські селяни сподівалися одержати землю і волю. Проте їх надії не справдилися. З 165 господарств лише 44 тяглових дістали в середньому по 7-8 десятин, інші - по 5-6 десятин на двір. Поміщик встановив викупну ціну на землю в розмірі 68 крб. за десятину. А за наділ орної землі тимчасовозобов'язані селяни повинні були ще й відпрацювати на панському лані 97 днів на рік.
Дізнавшись про це, оеляни, очолювані А. Чайкою, направилися до поміщицького маєтку, виламалж двері, вікна будинку, потрощили панське добро. Вони вимагали передачі землі без викупу, а бідняки Й. Шпортко та А. Чухрій закликали селян розправитися з катом-поміщиком. Активну участь у заворушенні брали й жінки К. Копуоь, Т. Грушка та ін. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Цей виступ був жорстоко придушений поліцією. Проте під час наділу землі своє обурення, незгоду висловлювали бідняки Л. Пирля, М. Парубок, Г. Зінчук та інші, викрикуючи при цьому: «Багато панів втекло до Одеси, а якщо вас переб'ємо, то у нас не буде більше панства».
Поміщиця Янишевська, яка мала до реформи 77 ревізьких душ, на кожен двір виділила в середньому по 6 десятин землі. За користування нею селяни повинні були сплатити 1090 крб. Але вони відмовилися підписати уставну грамоту, вимагаючи у поміщиці наділів на південній околиці села, ближче до своїх садиб. Деякі з них самочинно намагалися захопити поміщицькі землі, про що повідомлялося в донесенні судового слідчого повітовому суду.
Майже через 20 років після реформи, в 1880 році, з 474 десятин землі селяни змогли викупити у поміщиці лише 350 десятин. Більшість родин, які належали колись поміщику Підгорському, неспроможні були викупити землю і потрапили в нову кабалу до його спадкоємців.
Великі ділянки землі зосереджувалися в руках куркульства. Напередодні революції 1905-1907 рр. вони володіли 40-50, а деякі навіть більше як 200 десятинами землі. В куркульських господарствах широко використовувалася наймана праця. Для того щоб хоч якось прохарчуватися, чимало родин бідняків займалися місцевим промислом - виготовляли горшки, глечики, миски, макітри, які користувалися великим попитом на ярмарках.
Медичної допомоги жителі Курячих Лоз, яких у 1901 році тут мешкало 2333 чоловіка, практично не одержували. Хворих возили до Кривого Озера, де на кілька сіл були лише лікар і фельдшер. Близько 90 проц. населення села в 1913 році не знало грамоти. Церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 16 дітей заможних селян і працював один учитель, відкрилася в Курячих Лозах лише в 1879 році. Та небагато дітей мали змогу відвідувати школу. Здебільшого через бідність вони кидали навчання і йшли працювати.
Незадоволена своїм тяжким становищем, а також під впливом революційних подій в країні, курячелозівська біднота восени 1905 року повстала. Викликаний з Кривого Озера ескадрон драгунів придушив цей виступ, а 32 активні його учасники були заарештовані.
З початком першої світової війни всіх чоловіків, здатних носити зброю, мобілізували на фронт. Через нестачу робочих рук занепало господарство, на 40 проц. в порівнянні з 1913 роком знизився врожай зернових культур. Підвищилися ціни на хліб. Невдачі на фронтах, звістки про смерть рідних і близьких посилювали невдоволення серед сільської бідноти, призводили до заворушень. Приводом до відкритого виступу в 1916 році послужив сільськогосподарський перепис, який селяни сприйняли як повернення до панщини. Зібравшись на сходку, вони вимагали від переписувача, щоб той знищив аркуші перепису, а коли він не виконав їх вимоги і втік до попівського будинку, обурений натовп кинувся слідом. Селяни виламали двері, побили меблі тощо. Тільки на четвертий день заворушення було придушене волосною жандармерією, яка заарештувала п'ятьох його організаторів.
Не одержали селяни Курячих Лоз землю і після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року. Створений у травні земельний комітет, в якому орудували куркулі, не зміг задовольнити вимоги селян. їх сподівання здійснилися лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції. В лютому 1918 року на сільській сходці місцевий житель, колишній чорноморський моряк І. Н. Копусь, роз
повів про перші декрети Радянської влади. Того ж місяця було обрано Раду селянських депутатів, яку очолив бідняк К. Н. Бондарчук. Перш за все Рада приступила до складання списків селян для наділення їх землею.
Проте 15 березня 1918 року до Курячих Лоз вдерлися австро-німецькі окупанти2, в селі з'явилися також гайдамаки, а слідом за ними поміщики, підняли голову куркулі. Окупанти відновили старі порядки, відібрали у селян конфісковані в поміщика і куркулів зерно, худобу й реманент та стягли з них контрибуцію3 в сумі 93 тис. карбованців. Однак сільська біднота і колишні фронтовики, які повернулися до своїх домівок, не підкорилися
режиму насильства і сваволі. Селяни цілими групами йшли до партизанського загону Л. Г. Позднякова та І. І. Задорожного, штаб якого базувався в сусідньому селі Тридубах, за 4 км від Курячих Лоз, і вели рішучу боротьбу проти петлюрівців та інтервентів на території нинішніх Кривоозерського і Первомайського районів. Напровесні 1919 року загін {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}тридубівських партизан влився до 401-го стрілецького полку 45-ї дивізії Й. Е. Якіра, в складі якої 78 мешканців Курячих Лоз брали участь в боях проти інтервентів та внутрішньої контрреволюції. Так, Т. К. Бондаренка в 1957 році як активного учасника громадянської війни нагороджено медаллю «За бойові заслуги». Хоробро воювали також десятки інших жителів села.
19 березня 1919 року червоноармійці бригади 3. А. Покуса і партизанський загін Т. М. Гуляницького вигнали петлюрівців з Курячих Лоз. В селі було створено ревком, який очолив К. Н. Бондаренко. У квітні почав діяти комітет бідноти. Ревком і комбід сприяли проведенню в життя законів Радянської влади. Селяни-бідняки й середняки уже в травні 1919 року здали продовольчим органам понад 700 пудів хліба. Спираючись на бідноту села, комбід примусив місцевих багатіїв здати державі понад 450 пудів зерна. Велася вперта боротьба і з куркульськими бандами, які діяли заодно з петлюрівцями, що осіли в Савранському і Голованівському лісах. Велику роль у захисті мирного населення від бандитських нападів відіграв партизанський загін Т. М. Гуляницького, який діяв на лінії Підгородня-Синюха-Гайворон.
В серпні 1919 року, коли з півдня України наступали денікінці, біднота і середняки села йшли до лав Червоної Армії. Понад 70 селян Курячих Лоз вступили у 58-у дивізію під командуванням І. Ф. Федька, що здійснювала похід через Первомайськ, Тридуби, Курячі Лози на північ. 2 вересня село захопили білогвардійці, які хазяйнували тут до початку лютого 1920 року, коли були розгромлені військами 14-ї армії (командарм І. П. Уборевич).
Великої шкоди завдали селу інтервенти, білогвардійці та петлюрівці. Проти 1914 року, коли в Курячих Лозах було 2580 жителів, майже наполовину скоротилося населення. В 1920 році тут проживало 1611 чоловік. Не вистачало тягла, сільськогосподарського реманенту. Революційний комітет одразу приступив до розподілу поміщицької землі (селяни одержали по 2,2 десятини на їдця), організував населення на підготовку до весняної сівби. У куркулів вилучено понад 230 цнт зерна і передано сім'ям червоноармійців. У квітні 1920 року на загальних селянських зборах з розповіддю про політичне і господарське становище в країні і про завдання Радянської влади виступив голова ревкому Ф. Я. Шевчук. В прийнятому на цих зборах рішенні говорилося «...Ми, селяни Курячих Лоз, не пошкодуємо сил для зміцнення Радянської влади...».
На село часто нападали куркульські банди, які тероризували і грабували населення. Було створено загін самооборони для відсічі бандитам. У травні 1920 року ревком передав свої повноваження Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, головою якої став учасник громадянської війни робітник М. Ю. Калачов. У червні в селі створено комітет незаможних селян на чолі з бідняком К. Н. Бондаренком. Чимало зусиль до організації роботи місцевих органів Радянської влади доклали керівні працівники Тридубської волості, до якої входило село, уродженці Курячих Лоз голова волревкому П. О. Бондарчук і голова волосного комітету незаможних селян Н. Н. Грунківський. Сільська Рада і КНС спрямували селян на успішне проведення посівної кампанії і збирання врожаю, організували допомогу безтягловим господарствам, створили каси взаємодопомоги.
Після, закінчення громадянської війни в умовах нової економічної політики радянські органи села надавали великого значення зміцненню всіх форм кооперації. Було створено сільськогосподарську кредитну кооперацію та сільське споживче товариство, які сприяли поширенню серед селянства ідей ленінського кооперативного плану. Перше товариство спільного обробітку землі, до якого вступило 36 бідняцьких господарств, виникло тут улітку 1921 року. ТСОЗ мав 12 коней і волів, 10 возів, 3 сівалки, 2 жатки. Восени цього ж року на перших зборах члени товариства назвали його ім'ям великого кобзаря Т. Г. Шевченка, а головою обрали односельця П. Г. Колісниченка. Селяни успішно провели сівбу і збирання врожаю. Згодом ТСОЗ одержав допомогу від держави через сільськогосподарську кредитну кооперацію - кредит на придбання тракторів, тяглової сили,
сільськогосподарського реманенту. Протягом 1923-1929 рр. в Курячих Лозах виникло ще 4 ТСОЗи.
У 1922 році в колишньому поміщицькому господарстві відкрилася агрошкола. Вона відіграла велику роль у підготовці кадрів для села, а також стала центром культурно-освітньої роботи. При школі був створений комсомольський осередок. Перші комсомольці відкрили хату-читальню, в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}якій влаштовували жваві дискусії, лекції. Вони також виступили ініціаторами створення сільського комсомольського осередку, секретарем якого обрано сина бідняка Д. І. Столяра. Комсомольці обладнали ще одну хату-читальню, де організували навчання серед неписьменних. У 1922 році в селі відкрилася початкова школа, почали працювати кілька шкіл лікнепу та бібліотека.
На кінець 1930 року в Курячих Лозах було завершено колективізацію. На базі ТСОЗів, що виникли ще в роки відбудови народного господарства, організувалися колгоспи ім. Шевченка, «Червоний шлях», «Червоний прапор». Артіль «Червоний шлях» очолив двадцятип'ятитисячний, донецький шахтар П. Саєнко.
Велику роль у зміцненні колективних господарств, у боротьбі з куркульством відіграв партійний осередок, створений в Курячих Лозах на початку 1930 року, який очолив селянин Д. І. Столяр. Пізніше він працював головою сільської Ради, загинув під час Великої Вітчизняної війни в 1943 році. Активісти під керівництвом М. Басюка виявили в квітні 1930 року приховані куркулями в церкві декілька десятків центнерів пшениці і кукурудзи. За вимогою трудящого селянства багатіїв розкуркулили і засудили до позбавлення волі. їх землі і реманент конфіскували й передали колгоспам.
Колгоспники села гаряче підтримали заходи Комуністичної партії щодо орга- нізаційно-господарського зміцнення артілей. Під час обговорення рішень червневого (1931 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) на партійних зборах правління колгоспів зобов'язали ввести диференційовані норми та оплату праці членів артілей, створити постійні виробничі бригади, закріпити за ними сільськогосподарський реманент і тяглову силу. Вже в 1933 році трудівники села в досить складних погодних умовах зібрали з кожного гектара по 120-125 пудів озимої пшениці і жита. Одержано було також високий урожай кукурудзи, соняшнику, городини. Всі три артілі вчасно розрахувалися з державою по хлібозаготівлі і забезпечили високу оплату трудодня. Так, сім'я колишнього бідняка В. С. Слободяника на вироблені трудодні того року одержала 120 пудів пшениці, 22 пуди жита, 57 пудів ячменю та 100 пудів кукурудзи.
Партійна організація широко розгорнула політичну роботу серед колгоспників. Створені нею групи агітаторів систематично проводили бесіди і лекції. В колгоспах випускалися стінні газети і листівки, на загальних зборах регулярно підбивалися підсумки соціалістичного змагання.
На районну Дошку ударників були занесені бригади рільників О. О. Кирилюка, конюхів С. П. Ліневича, А. Ю. Чухрія. Ініціаторами районного соціалістичного змагання за зразковий догляд коней стали трудівники артілі «Червоний прапор» Л. І. Волошанюк, У. П. Гай та Г. Ю. Гонтарук. їх приклад наслідували сотні колгоспників району.
Важливу роль у зміцненні колгоспів, піднесенні їх економіки відіграла машинно-тракторна станція, створена у селі 1937 року. В 1940 році тут працювало 42 трактори, 21 комбайн та багато іншої техніки. Рік у рік міцніли артілі. Грошові прибутки колгоспів ім. Шевченка, «Червоний шлях» і «Червоний прапор» зросли в 1940 році в три рази проти 1933 року. В середньому з кожного гектара трудівники ланів зібрали по 18-20 цнт озимої пшениці, по 17 цнт жита, по 25-30 цнт кукурудзи і по 14 цнт соняшнику. У 1939-1940 рр. голова колгоспу ім. Шевченка М. П. Басюк, ланкова П. І. Погоріла, бригадир О. О. Кирилюк та інші стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Незважаючи на похилий вік, 100-річний О. Ф. Козоріз працював вівчарем. За успіхи, досягнуті у вирощуванні молодняка, він був нагороджений Великою золотою медаллю Виставки.
Центром агрономічної пропаганди на селі стали хати-лабораторії. Велику роботу проводила хата-лабораторія колгоспу ім. Шевченка, якою завідував М. М. Дзюбак. За успіхи в дослідницькій роботі його нагороджено Великою срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Заможніше стали жити трудящі. Члени артілі в 1940 році одержали на трудодень по 7,5 кг зерна і по 5 крб. грішми. Зросла активність трудівників Курячих Лоз. В 1939 році під час виборів до місцевих Рад 99,7 проц. виборців села віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До сільської Ради було обрано 27 депутатів, з яких 69 проц. становили рядові колгоспники. Сільська Рада велику увагу приділяла питанням побуту і благоустрою села. В 30-х роках було збудовано {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}фельдшерський пункт, аптеку, дитячі ясла, їдальню, млин, 2 крамниці. Багато жителів села вселялися у світлі, просторі будинки. У 1938 році в селі відкрилася лікарня на 20 ліжок.
Докорінні зміни сталися в культурному житті села. Було ліквідовано неписьменність. В 1937 році відкрито середню школу, а на базі агрошколи - сільськогосподарський технікум, який щорічно випускав 25 молодших агрономів і агротехніків. При сільському будинку культури працювали драматичний, танцювальний і хоровий гуртки. В них брало участь близько 70 чоловік. Тричі на Тиждень в селі демонструвалися кінофільми. Книжковий фонд сільської бібліотеки, що відкрилася ще в 1920 році, становив понад 1 тис. томів. Всі будинки колгоспників були радіофіковані.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Курячих Лозах мешкало понад 1900 чоловік. В перші дні війни 115 жителів села пішли на фронт, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину. 50 чоловік влилися до винищувального загону, яким керував комуніст П. П. Огороднюк. Понад 100 юнаків і дівчат будували оборонні укріплення на річці Кодимі біля с. Березівки. Успішно здійснено евакуацію колгоспної техніки, майна і худоби. Бригадир тракторної бригади Г. К. Гончарук за умов частих нальотів фашистської авіації зумів доставити техніку в пункт призначення і передати її частинам Червоної Армії. Згодом він загинув смертю героя в боях за рідну землю.
З серпня 1941 року в село вдерлися німецько-румунські загарбники. Почалися чорні дні фашистської неволі. Окушанти заподіяли селу великої шкоди. Вони зруйнували громадські споруди, житлові будинки, пограбували колгоспників. 9 чоловік гітлерівці розстріляли за співчуття партизанам. Проте багато жителів села постачали партизанському загонові «Буревісник», що діяв у Савранському лісі, продовольство і одяг, переховували радянських бійців. Особливо багато допомагали народним месникам А. Ю. Вівтюк і М. М. Продан. Розвідницею партизанського загону «Буревісник» стала комсомолка з Курячих Лоз В. Ф. Мокряк, яка після закінчення спеціальної школи у 1943 році була переправлена до цього загону і воювала в його складі до з'єднання з частинами Червоної Армії. 211 жителів села хоробро билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 72 з них за мужність і відвагу нагороджені орденами та медалями Союзу РСР.
26 березня 1944 року частини 5-ї гвардійської армії (командуючий - генерал- лейтенант А. С. Жадов) визволили Курячі Лози від гітлерівців. Відразу ж після визволення трудящі Курячих Лоз взялися за відбудову села, за відродження сільського господарства. Районна партійна організація направила в село комуністів А. Ф. Діденка та О. І. Суслова, які разом із обраною на початку квітня сільською Радою мобілізували колгоспників і робітників МТС на відбудову господарства. Було відновлено колгоспи ім. Шевченка, «Червоний шлях» і «Червоний прапор». Сільська Рада в квітні організувала серед населення збір насіння для весняної сівби, закликала тих, у кого залишились корови, запрягти їх у плуги, щоб засіяти якнайбільше колгоспних ланів. З червня 1944 року організаторську і масово-політичну роботу в селі очолила партійна організація4. В квітні почала працювати МТС, Самовіддана праця жінок і підлітків, робітників Курячелозівської МТС, які склали з брухту і відремонтували 7 тракторів та 2 комбайни, дали добрі наслідки.
Успішно було проведено весняну сівбу, вчасно і без втрат зібрано урожай і достроково виконано план хлібозаготівель. У фонд оборони хлібороби здали 7,5 тис. цнт зерна. Відтворювалося поголів'я худоби на тваринницьких фермах. На початок 1945 року в трьох колгоспах вже налічувалося 210 голів великої рогатої худоби. До фонду допомоги сім'ям фронтовиків колгоспники виділили 10 тис. крб., 6 тис. пудів зерна, 170 цнт картоплі і 1,6 тис. літрів молока.
Під керівництвом комуністів та сільської Ради і за активною допомогою комсомольської організації, відновленої в травні 1944 року, створено 2
будівельні бригади, а також проведено декілька недільників по впорядкуванню села, завдяки чому відремонтували приміщення школи, клубу, бібліотеки і фельдшерського пункту.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни посилилася матеріально-технічна допомога колгоспам з боку держави. Курячелозівська МТС поповнилася новими{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
тракторами, комбайнами та іншою технікою. Уже в 1949 році посівні площі всіх місцевих колгоспів досягли довоєнного рівня, а валовий збір зерна перевищив рівень 1940 року в 1,4 раза.
В ті роки зразки самовідданої праці показували багато колгоспників і робітників МТС. Комсомолка Г. Копусь в 1946 році очолила ланку і виростила по 20 цнт жита на кожному га. Згодом вона була обрана головою колгоспу, а з 1957 року очолює сільську Раду. Високі врожаї зернових (23,7 цнт з га) в 1946 році одержала також бригада колгоспу «Червоний прапор», якою керувала В. А. Голуб. Ентузіаст садівництва М. С. Пурло виростив у 1947 році високий урожай фруктів, від реалізації яких колгосп ім. Шевченка одержав 33,5 тис. крб. прибутку. Ще більших успіхів досягли хлібороби в 1949 році. Так, рільнича бригада П. М. Бевза на кожному з 35 га зібрала по 45 цнт озимої пшениці, а бригада П. П. Гончарука з площі 70 га - по 32 цнт. Ланки 3. Ковальчук та В. Вівтюк виростили по 360- 380 цнт цукрових буряків на кожному гектарі.
Машинно-тракторна станція успішно справлялася з усіма польовими роботами. В цьому велика заслуга всього колективу МТС і, насамперед, комуністів, які були ініціаторами широкого розгортання соціалістичного змагання за повну механізацію всіх видів польових робіт.
Дальшому організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяло їх об'єднання. В серпні 1950 року з трьох артілей створюється одна - ім. Мічуріна. Партійна організація і правління колгоспу спрямували зусилля колгоспників на дальший розвиток господарства. Вся організаційна і політична робота зосереджувалася в рільничих бригадах, на тваринницьких фермах. 15 комуністів очолили найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва. Вже в 1951 році колгосп ім. Мічуріна успішно завершив сільськогосподарський рік, достроково виконавши державні плани виробництва і заготівлі усіх видів продукції. Артіль розширила посівні площі під кормові культури. Створення сталої і міцної кормової бази сприяло розвитку тваринництва. По виробництву м'яса, молока, яєць, вовни артіль ім. Мічуріна стала однією з передових в області. Господарству протягом 1953-1959 рр. щорічно вручався перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому. Колгосп неодноразово заносився на обласну і районну Дошки пошани.
Самовіддана праця колгоспників високо оцінена партією та урядом. Орденом Леніна нагороджено голову колгоспу О. В. Денисова та бригадира тракторної бригади П. І. Вербовенка, орденом Трудового Червоного Прапора - колгоспницю В. Я. Франко, яка зібрала по 350 цнт буряків з кожного га. За досягнуті успіхи в розвитку тваринництва колгосп ім. Мічуріна в 1954-1959 рр. був учасником ВСГВ у Москві. Доярка колгоспу В. А. Голуб, яка одержувала понад 4 тис. кг молока від кожної корови, нагороджена Великою золотою медаллю ВДНГ. Комуністи області виявили їй високе довір'я, обравши делегатом XXII з'їзду КПРС.
У березні 1959 року комуністи на партійних зборах обговорили заходи щодо виконання семирічного плану розвитку народного господарства (1959-1965 рр.). Були вироблені конкретні шляхи піднесення продуктивності тваринництва і підвищення урожайності сільськогосподарських культур. На виробничих ділянках створено 3 партійні групи. Розроблені умови соціалістичного змагання між бригадами, фермами і ланками. До кінця семирічки урожай зернових досяг 22,4 цнт з га, соняшнику - 20,1 цнт з га, цукрових буряків - 280 цнт з га. В 1965 році на 100 га земельних угідь було вироблено по 57,2 цнт м'яса, по 347 цнт молока.
Парторганізація колгоспу спрямувала зусилля трудящих на дальше піднесення економіки артілі. Передусім, було переглянуто і впорядковано структуру посівних площ, поліпшено агрокультуру ланів, зміцнено тваринницьку базу. Багатьох комуністів направили на виробничі ділянки, створено штаби масово- політичної роботи, агітпункти. Про успіхи передовиків розповідалося в стіннівках, «блискавках». Переможцям вручалися червоні вимпели і заохочувальні премії.
Комсомольці виступили ініціаторами районного змагання по впровадженню механізованого обробітку цукрових буряків і кукурудзи. Так, В. Г. Гончарук в 1963 році обробляв без застосування ручної праці 88 га кукурудзи і зібрав по 56 цнт зерна з кожного гектара. Йому одному з перших в артілі було присвоєно звання ударника комуністичної праці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Важливе значення для дальшого успішного розвитку господарства мали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС та квітневого (1965 р.) Пленуму ЦК КП України. Правління колгоспу стало більш раціонально і цілеспрямовано планувати та організовувати сільськогосподарські роботи. З 1966 року колгосп перейшов на госпрозрахунок і грошову оплату. Зросла матеріальна заінтересованість трудівників у результатах своєї праці. За успіхи в розвитку артільного виробництва, щорічне збільшення валового збору зерна та підвищення продуктивності громадського тваринництва колгосп ім. Мічуріна в 1967 році було нагороджено пам'ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС з врученням грошової премії.
Трудівники колгоспу, як і всі радянські люди, широко розгорнувши 1969 року соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, по всіх показниках перевиконали взяті соціалістичні зобов'язання. В ювілейному році зібрано в середньому з кожного га по 36,7 цнт зернових, в т. ч.- по 68,9 цнт кукурудзи, по 350 цнт цукрових буряків. Завершено комплексну механізацію трудомістких процесів у тваринництві. В колгоспі працювали районні школи передового досвіду машинного доїння корів і підготовки механізаторських кадрів.
1970 року грошові прибутки колгоспу становили 1,2 млн. крб. Підвищилася середня оплата людино-дня: в 1970 році вона становила 3,99 крб., тоді як в попередньому п'ятиріччі - 2,71 крб. Висока продуктивність усіх галузей господарства дала змогу виділити значні кошти на капітальне будівництво, придбання нової техніки, комплексну механізацію виробництва. Протягом 1966-1970 рр. на це було витрачено майже 500 тис. крб. В колгоспі розпочалося будівництво консервного заводу потужністю 3 млн. умовних банок на рік.
За високі показники в розвитку зернового господарства й тваринництва на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп ім. Мічуріна у квітні 1970 року нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС з врученням грошової премії. 75 кращих виробничників удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора нагороджено бригадира рільничої бригади Г. Ф. Пукася. 10 років очолював колектив комуністичної праці молочної ферми
комуніст П. П. Гончарук, удостоєний ордена Леніна. Орден «Знак Пошани» одержала член КПРС, партгрупорг ферми, член райкому КП України доярка Б. Я. Гончарук. Заслуженою повагою серед трудівників артілі користується знатна трактористка, послідовниця Паші Ангеліної В. А. Соколенко. За високі врожаї
цукрових буряків при мінімальних затратах праці вона нагороджена орденами Леніна і «Знак Пошани». Комуністи області обирали її делегатом XXIII з'їзду КПРС. Колгоспники артілі ім. Мічуріна успішно виконали план першого кварталу 1971 року. В соціалістичному змаганні на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України вони завоювали першість серед хліборобів і тваринників Кривоозерського району.
Партійна організація, яка 1971 року об'єднувала в своїх рядах 63 комуністи і кандидати в члени КПРС, спирається на актив із числа передових виробничників, а також на комсомольців, яких в селі налічується 156 чоловік. Комсомольці взяли шефство над тваринництвом. Більшість юнаків і дівчат працює на фермі. Створено комсомольсько-молодіжні ланки і пости, «Комсомольський прожектор». Молочнотоварній фермі в 1968 році присвоєно ім'я 50-річчя ВЛКСМ.
З кожним роком зростає роль сільської Ради в господарському і культурному житті села. 55 кращих виробничників є її депутатами. При сільській Раді створено 5 постійно діючих комісій, 10 депутатських постів на виробничих ділянках колгоспу, у відділенні «Сільгосптехніки» та установах. Ланкові В. К. Молдаван, О. А. Лобан обиралися депутатами Миколаївської обласної
Ради. Депутати сільської Ради велику увагу приділяють благоустрою села, яке за роки Радянської влади стало невпізнанним. Лише за останні 12 років тут виросло 610 нових будинків. Прокладено 5 км дороги з твердим покриттям. В центрі села - універмаг, чайна, два продовольчі магазини, комбінат побутового обслуговування. Сільська Рада подбала про відкриття кравецької майстерні. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Якщо в 1961 році жителі села закупили в споживчій кооперації різних товарів на суму 672,2 тис. крб., то в 1969 - на 1 млн. 573 тис. крб. В їх особистому користуванні 19 легкових автомашин, 65 мотоциклів, сотні веломашин, 420 телевізорів, понад 100 газових плит. В селі працює лікарня на 50 ліжок, профілакторій і аптека. Для малюків збудовано дитячий комбінат на 100 місць і ясла на 67 місць. Поруч на 5 га розкинувся фруктовий сад, який посадили для своїх молодших братів і сестер комсомольці села.
До 50-річчя Радянської влади на кошти місцевого колгоспу в Курячих Лозах споруджено нове, типове приміщення середньої школи на 375 учнів, яких навчають 38 вчителів. Тут обладнано хімічний, фізичний, біологічний кабінети, майстерні виробничого навчання, спортивний зал. При Курячелозівській середній школі створено краєзнавчий музей. Він міститься у трьох просторих залах і налічує до тисячі експонатів, серед яких знахідки, виявлені під час археологічних розкопок, предмети українського побуту, гончарні вироби, якими споконвіку славиться ця місцевість, документи, датовані серединою минулого століття. Тут зберігається також багато книг класиків російської літератури дореволюційного видання, зокрема зажиттєве видання творів М. В. Гоголя з його передмовою. З особливою любов'ю підібрані експонати про нашу сучасність, вміщені п®д розділами: «Наше село раніше й тепер», «Роки Великої Вітчизняної війни», «Працею звеличені». В книзі відгуків музею - десятки захоплених записів російською, українською, грузинською, туркменською, азербайджанською та іншими мовами. Своїм існуванням музей завдячує вчителю-ентузіасту С. О. Панасюку. Активно допомагають вчителеві учні школи, особливо 11 членів гуртка юних журналістів. За роки Радянської влади сільську десятирічку закінчили 415 чоловік, у 45 з них - вища освіта, у 63 - спеціальна середня. Протягом останньої п'ятирічки колгосп підготував для себе у вузах і технікумах 16 спеціалістів, ще 12 чоловік здобувають знання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.
Щорічне зростання грошових прибутків артілі дозволяє значні кошти витрачати на культурно-освітні потреби. В 1956 році у Курячих Лозах відкрився будинок
культури на 550 місць - один з перших у районі. При ньому організовано драматичний, хоровий, танцювальний гуртки, в яких беруть участь близько 150 колгоспників. Тільки 1970 року силами художньої самодіяльності було дано десятки концертів в будинку культури, на фермах, в полі, сусідніх селах. Будинок культури став центром усієї масово-політичної роботи на селі. Популярністю користуються усні журнали на природничо-наукові, атеїстичні, суспільно-політичні теми. Часто молодь села, учні старших класів середньої школи зустрічаються з ветеранами війни, передовиками колгоспного виробництва. Перед юнаками і дівчатами виступали делегат XXII з'їзду КПРС В. А. Голуб, делегат XXIII з'їзду КПРС трактористка В. А. Соколенко та інші знатні люди колгоспу. В Курячі Лози часто приїздять мистецькі колективи з обласних центрів і столиці України. Лише останнім часом тут побували Миколаївський та Одеський музично-драматичні театри, артисти з Києва, Дрогобича та інших міст республіки.
Є в селі бібліотека, в якій понад 10 тис. книг. Тут влаштовуються книжкові виставки, літературні вечори, читацькі конференції. За тісний зв'язок з колгоспним виробництвом і пропаганду передового досвіду в 1956 році бібліотека на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві нагороджена дипломом і бронзовою медаллю. Жителі Курячих Лоз передплачують близько 3 тис. примірників газет і журналів. Молодь захоплюється спортом. До послуг юнаків і дівчат - сільський стадіон, спортивні майданчики.
Мешканці села пишаються своїм знатним земляком, прославленим командиром колишньої 159-ї Полоцької Червонопрапорної ордена Суворова 2-го ступеня танкової бригади Героєм Радянського Союзу генерал-майором К. О. Петровським.
Щасливо живуть трудівники Курячих Лоз. Ще прекраснішим стане їх життя завтра, в ім'я якого вони віддають свою працю, розум, знання.
На околиці села Курячих Лоз знайдено скарб бронзових знарядь праці (сокири, долото, серп) та злитків бронзи (XI-IX ст. до н. е.), а поблизу Краснень- кого - поселення трипільської культури.
Про Курячі Лози згадується в документах Подільської єпархії 1762 року, де йдеться про спорудження в селі дерев'яної церкви. Назву села жителі пов'язують з наявністю густого верболозу на берегах безіменної притоки Південного Бугу, де гніздилося безліч диких курей. Першими поселенцями Курячих Лоз стали вихідці з Поділля та Київщини, які тікали сюди від панського гніту.
Протягом тривалого часу село належало польським магнатам Любомирським і входило до Балтського повіту Подільської губернії. З 1784 року до перемоги Великого Жовтня північно-східна частина села називалася Адамівкою. В Курячих Лозах на той час проживало 476 чоловік. У 1799 році Курячі Лози з 2655 десятинами землі і всіма жителями було передано графу Шалайському. Надзвичайно
тяжким було життя кріпаків, які відробляли п'ятиденну панщину, платили численні натуральні й грошові податки, терпіли від частих неврожаїв, епідемій. Пан розпоряджався селянами на свій розсуд: переселяв з села в село, продавав і купував їх цілими родинами й поодинці. Так, в 1805 році поміщиця Язелович купила в Адамівці кучера Ю. Бурика і його сім'ю, поварів Ю. Колісника і О. Олійника та служницю П. Топор.
Особливої експлуатації зазнали кріпаки з боку поміщиків Янишевського та Підгорського, які в 40-х роках XIX ст. придбали Курячі Лози. Вони примусово переселили сюди з Кривого Озера 140 кріпаків2, а Янишевський купив також кілька родин у поміщика села Княжич Київської губернії з умовою, що він звільнить їх на три роки від сплати оброку і збудує для них оселі. Але все це були тільки обіцянки, а насправді кріпосник примусив їх сплачувати оброк з першого дня, будувати собі землянки, відбувати панщину. На виділених їм ділянках найгірших земель селяни збирали з десятини лише по 5-8 кіп жита, по 4-7 кіп ячменю, по З-6 кіп проса. Власного хліба ледве вистачало до зими. Річний прибуток кріпацької родини становив всього 12 крб., тоді як четверть жита коштувала від 4 до 6 карбованців.
Життя селян було жахливе. Так, у 1832 році брати Леонтій, Данило, Іван і Панас Загребельні та Григорій Рогач із сім'ями, не маючи жител, оселилися в сараї, спали на соломі, цілий рік змушені були відробляти панщину. Крім того, вони заборгували панові 1172 крб. сріблом. Поміщик Янишевський самочинно видав заміж вісімнадцятирічну доньку Л. Загребельного. Доведені до відчаю селяни втекли на Київщину. Але на них там теж чекала кріпаччина. Через два роки їх розшукав і силоміць повернув поміщик, наказавши покарати різками.
Відробляти панщину примушували всіх, незалежно від віку, стану здоров'я. Так, вагітна жінка, мати трьох дітей, Н. Лінецька від тяжкої роботи (вона складала сіно) народила під копицею мертву дитину. А хворого плугатаря Г. Охоту примушували працювати доти, доки він не звалився. За це його було покарано 25 різками, після чого кріпак помер. В 1834 році з панських амбарів кріпаки випросили для харчування 6 четвертей і для засіву 14 четвертей зерна. Цей борг вони тай і не змогли віддати поміщику протягом трьох років, як зобов'язувалися. За несплату позичок в строк у селян забирали хліб, майно, як це сталося, наприклад, з І. Когутом та С. Ковальчуком, а в А. Столярчука навіть відібрали хату, викинувши його родину на вулицю. Знедолені селяни написали скаргу до Балтського повітового суду, але той виступив на захист поміщика Підгорського, зазначивши, що з боку останнього не допускалося відхилень від інвентарних правил.
Після царського маніфесту 1861 року про реформу курячелозівські селяни сподівалися одержати землю і волю. Проте їх надії не справдилися. З 165 господарств лише 44 тяглових дістали в середньому по 7-8 десятин, інші - по 5-6 десятин на двір. Поміщик встановив викупну ціну на землю в розмірі 68 крб. за десятину. А за наділ орної землі тимчасовозобов'язані селяни повинні були ще й відпрацювати на панському лані 97 днів на рік.
Дізнавшись про це, оеляни, очолювані А. Чайкою, направилися до поміщицького маєтку, виламалж двері, вікна будинку, потрощили панське добро. Вони вимагали передачі землі без викупу, а бідняки Й. Шпортко та А. Чухрій закликали селян розправитися з катом-поміщиком. Активну участь у заворушенні брали й жінки К. Копуоь, Т. Грушка та ін. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Цей виступ був жорстоко придушений поліцією. Проте під час наділу землі своє обурення, незгоду висловлювали бідняки Л. Пирля, М. Парубок, Г. Зінчук та інші, викрикуючи при цьому: «Багато панів втекло до Одеси, а якщо вас переб'ємо, то у нас не буде більше панства».
Поміщиця Янишевська, яка мала до реформи 77 ревізьких душ, на кожен двір виділила в середньому по 6 десятин землі. За користування нею селяни повинні були сплатити 1090 крб. Але вони відмовилися підписати уставну грамоту, вимагаючи у поміщиці наділів на південній околиці села, ближче до своїх садиб. Деякі з них самочинно намагалися захопити поміщицькі землі, про що повідомлялося в донесенні судового слідчого повітовому суду.
Майже через 20 років після реформи, в 1880 році, з 474 десятин землі селяни змогли викупити у поміщиці лише 350 десятин. Більшість родин, які належали колись поміщику Підгорському, неспроможні були викупити землю і потрапили в нову кабалу до його спадкоємців.
Великі ділянки землі зосереджувалися в руках куркульства. Напередодні революції 1905-1907 рр. вони володіли 40-50, а деякі навіть більше як 200 десятинами землі. В куркульських господарствах широко використовувалася наймана праця. Для того щоб хоч якось прохарчуватися, чимало родин бідняків займалися місцевим промислом - виготовляли горшки, глечики, миски, макітри, які користувалися великим попитом на ярмарках.
Медичної допомоги жителі Курячих Лоз, яких у 1901 році тут мешкало 2333 чоловіка, практично не одержували. Хворих возили до Кривого Озера, де на кілька сіл були лише лікар і фельдшер. Близько 90 проц. населення села в 1913 році не знало грамоти. Церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 16 дітей заможних селян і працював один учитель, відкрилася в Курячих Лозах лише в 1879 році. Та небагато дітей мали змогу відвідувати школу. Здебільшого через бідність вони кидали навчання і йшли працювати.
Незадоволена своїм тяжким становищем, а також під впливом революційних подій в країні, курячелозівська біднота восени 1905 року повстала. Викликаний з Кривого Озера ескадрон драгунів придушив цей виступ, а 32 активні його учасники були заарештовані.
З початком першої світової війни всіх чоловіків, здатних носити зброю, мобілізували на фронт. Через нестачу робочих рук занепало господарство, на 40 проц. в порівнянні з 1913 роком знизився врожай зернових культур. Підвищилися ціни на хліб. Невдачі на фронтах, звістки про смерть рідних і близьких посилювали невдоволення серед сільської бідноти, призводили до заворушень. Приводом до відкритого виступу в 1916 році послужив сільськогосподарський перепис, який селяни сприйняли як повернення до панщини. Зібравшись на сходку, вони вимагали від переписувача, щоб той знищив аркуші перепису, а коли він не виконав їх вимоги і втік до попівського будинку, обурений натовп кинувся слідом. Селяни виламали двері, побили меблі тощо. Тільки на четвертий день заворушення було придушене волосною жандармерією, яка заарештувала п'ятьох його організаторів.
Не одержали селяни Курячих Лоз землю і після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року. Створений у травні земельний комітет, в якому орудували куркулі, не зміг задовольнити вимоги селян. їх сподівання здійснилися лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції. В лютому 1918 року на сільській сходці місцевий житель, колишній чорноморський моряк І. Н. Копусь, роз
повів про перші декрети Радянської влади. Того ж місяця було обрано Раду селянських депутатів, яку очолив бідняк К. Н. Бондарчук. Перш за все Рада приступила до складання списків селян для наділення їх землею.
Проте 15 березня 1918 року до Курячих Лоз вдерлися австро-німецькі окупанти2, в селі з'явилися також гайдамаки, а слідом за ними поміщики, підняли голову куркулі. Окупанти відновили старі порядки, відібрали у селян конфісковані в поміщика і куркулів зерно, худобу й реманент та стягли з них контрибуцію3 в сумі 93 тис. карбованців. Однак сільська біднота і колишні фронтовики, які повернулися до своїх домівок, не підкорилися
режиму насильства і сваволі. Селяни цілими групами йшли до партизанського загону Л. Г. Позднякова та І. І. Задорожного, штаб якого базувався в сусідньому селі Тридубах, за 4 км від Курячих Лоз, і вели рішучу боротьбу проти петлюрівців та інтервентів на території нинішніх Кривоозерського і Первомайського районів. Напровесні 1919 року загін {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}тридубівських партизан влився до 401-го стрілецького полку 45-ї дивізії Й. Е. Якіра, в складі якої 78 мешканців Курячих Лоз брали участь в боях проти інтервентів та внутрішньої контрреволюції. Так, Т. К. Бондаренка в 1957 році як активного учасника громадянської війни нагороджено медаллю «За бойові заслуги». Хоробро воювали також десятки інших жителів села.
19 березня 1919 року червоноармійці бригади 3. А. Покуса і партизанський загін Т. М. Гуляницького вигнали петлюрівців з Курячих Лоз. В селі було створено ревком, який очолив К. Н. Бондаренко. У квітні почав діяти комітет бідноти. Ревком і комбід сприяли проведенню в життя законів Радянської влади. Селяни-бідняки й середняки уже в травні 1919 року здали продовольчим органам понад 700 пудів хліба. Спираючись на бідноту села, комбід примусив місцевих багатіїв здати державі понад 450 пудів зерна. Велася вперта боротьба і з куркульськими бандами, які діяли заодно з петлюрівцями, що осіли в Савранському і Голованівському лісах. Велику роль у захисті мирного населення від бандитських нападів відіграв партизанський загін Т. М. Гуляницького, який діяв на лінії Підгородня-Синюха-Гайворон.
В серпні 1919 року, коли з півдня України наступали денікінці, біднота і середняки села йшли до лав Червоної Армії. Понад 70 селян Курячих Лоз вступили у 58-у дивізію під командуванням І. Ф. Федька, що здійснювала похід через Первомайськ, Тридуби, Курячі Лози на північ. 2 вересня село захопили білогвардійці, які хазяйнували тут до початку лютого 1920 року, коли були розгромлені військами 14-ї армії (командарм І. П. Уборевич).
Великої шкоди завдали селу інтервенти, білогвардійці та петлюрівці. Проти 1914 року, коли в Курячих Лозах було 2580 жителів, майже наполовину скоротилося населення. В 1920 році тут проживало 1611 чоловік. Не вистачало тягла, сільськогосподарського реманенту. Революційний комітет одразу приступив до розподілу поміщицької землі (селяни одержали по 2,2 десятини на їдця), організував населення на підготовку до весняної сівби. У куркулів вилучено понад 230 цнт зерна і передано сім'ям червоноармійців. У квітні 1920 року на загальних селянських зборах з розповіддю про політичне і господарське становище в країні і про завдання Радянської влади виступив голова ревкому Ф. Я. Шевчук. В прийнятому на цих зборах рішенні говорилося «...Ми, селяни Курячих Лоз, не пошкодуємо сил для зміцнення Радянської влади...».
На село часто нападали куркульські банди, які тероризували і грабували населення. Було створено загін самооборони для відсічі бандитам. У травні 1920 року ревком передав свої повноваження Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, головою якої став учасник громадянської війни робітник М. Ю. Калачов. У червні в селі створено комітет незаможних селян на чолі з бідняком К. Н. Бондаренком. Чимало зусиль до організації роботи місцевих органів Радянської влади доклали керівні працівники Тридубської волості, до якої входило село, уродженці Курячих Лоз голова волревкому П. О. Бондарчук і голова волосного комітету незаможних селян Н. Н. Грунківський. Сільська Рада і КНС спрямували селян на успішне проведення посівної кампанії і збирання врожаю, організували допомогу безтягловим господарствам, створили каси взаємодопомоги.
Після, закінчення громадянської війни в умовах нової економічної політики радянські органи села надавали великого значення зміцненню всіх форм кооперації. Було створено сільськогосподарську кредитну кооперацію та сільське споживче товариство, які сприяли поширенню серед селянства ідей ленінського кооперативного плану. Перше товариство спільного обробітку землі, до якого вступило 36 бідняцьких господарств, виникло тут улітку 1921 року. ТСОЗ мав 12 коней і волів, 10 возів, 3 сівалки, 2 жатки. Восени цього ж року на перших зборах члени товариства назвали його ім'ям великого кобзаря Т. Г. Шевченка, а головою обрали односельця П. Г. Колісниченка. Селяни успішно провели сівбу і збирання врожаю. Згодом ТСОЗ одержав допомогу від держави через сільськогосподарську кредитну кооперацію - кредит на придбання тракторів, тяглової сили,
сільськогосподарського реманенту. Протягом 1923-1929 рр. в Курячих Лозах виникло ще 4 ТСОЗи.
У 1922 році в колишньому поміщицькому господарстві відкрилася агрошкола. Вона відіграла велику роль у підготовці кадрів для села, а також стала центром культурно-освітньої роботи. При школі був створений комсомольський осередок. Перші комсомольці відкрили хату-читальню, в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}якій влаштовували жваві дискусії, лекції. Вони також виступили ініціаторами створення сільського комсомольського осередку, секретарем якого обрано сина бідняка Д. І. Столяра. Комсомольці обладнали ще одну хату-читальню, де організували навчання серед неписьменних. У 1922 році в селі відкрилася початкова школа, почали працювати кілька шкіл лікнепу та бібліотека.
На кінець 1930 року в Курячих Лозах було завершено колективізацію. На базі ТСОЗів, що виникли ще в роки відбудови народного господарства, організувалися колгоспи ім. Шевченка, «Червоний шлях», «Червоний прапор». Артіль «Червоний шлях» очолив двадцятип'ятитисячний, донецький шахтар П. Саєнко.
Велику роль у зміцненні колективних господарств, у боротьбі з куркульством відіграв партійний осередок, створений в Курячих Лозах на початку 1930 року, який очолив селянин Д. І. Столяр. Пізніше він працював головою сільської Ради, загинув під час Великої Вітчизняної війни в 1943 році. Активісти під керівництвом М. Басюка виявили в квітні 1930 року приховані куркулями в церкві декілька десятків центнерів пшениці і кукурудзи. За вимогою трудящого селянства багатіїв розкуркулили і засудили до позбавлення волі. їх землі і реманент конфіскували й передали колгоспам.
Колгоспники села гаряче підтримали заходи Комуністичної партії щодо орга- нізаційно-господарського зміцнення артілей. Під час обговорення рішень червневого (1931 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) на партійних зборах правління колгоспів зобов'язали ввести диференційовані норми та оплату праці членів артілей, створити постійні виробничі бригади, закріпити за ними сільськогосподарський реманент і тяглову силу. Вже в 1933 році трудівники села в досить складних погодних умовах зібрали з кожного гектара по 120-125 пудів озимої пшениці і жита. Одержано було також високий урожай кукурудзи, соняшнику, городини. Всі три артілі вчасно розрахувалися з державою по хлібозаготівлі і забезпечили високу оплату трудодня. Так, сім'я колишнього бідняка В. С. Слободяника на вироблені трудодні того року одержала 120 пудів пшениці, 22 пуди жита, 57 пудів ячменю та 100 пудів кукурудзи.
Партійна організація широко розгорнула політичну роботу серед колгоспників. Створені нею групи агітаторів систематично проводили бесіди і лекції. В колгоспах випускалися стінні газети і листівки, на загальних зборах регулярно підбивалися підсумки соціалістичного змагання.
На районну Дошку ударників були занесені бригади рільників О. О. Кирилюка, конюхів С. П. Ліневича, А. Ю. Чухрія. Ініціаторами районного соціалістичного змагання за зразковий догляд коней стали трудівники артілі «Червоний прапор» Л. І. Волошанюк, У. П. Гай та Г. Ю. Гонтарук. їх приклад наслідували сотні колгоспників району.
Важливу роль у зміцненні колгоспів, піднесенні їх економіки відіграла машинно-тракторна станція, створена у селі 1937 року. В 1940 році тут працювало 42 трактори, 21 комбайн та багато іншої техніки. Рік у рік міцніли артілі. Грошові прибутки колгоспів ім. Шевченка, «Червоний шлях» і «Червоний прапор» зросли в 1940 році в три рази проти 1933 року. В середньому з кожного гектара трудівники ланів зібрали по 18-20 цнт озимої пшениці, по 17 цнт жита, по 25-30 цнт кукурудзи і по 14 цнт соняшнику. У 1939-1940 рр. голова колгоспу ім. Шевченка М. П. Басюк, ланкова П. І. Погоріла, бригадир О. О. Кирилюк та інші стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Незважаючи на похилий вік, 100-річний О. Ф. Козоріз працював вівчарем. За успіхи, досягнуті у вирощуванні молодняка, він був нагороджений Великою золотою медаллю Виставки.
Центром агрономічної пропаганди на селі стали хати-лабораторії. Велику роботу проводила хата-лабораторія колгоспу ім. Шевченка, якою завідував М. М. Дзюбак. За успіхи в дослідницькій роботі його нагороджено Великою срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Заможніше стали жити трудящі. Члени артілі в 1940 році одержали на трудодень по 7,5 кг зерна і по 5 крб. грішми. Зросла активність трудівників Курячих Лоз. В 1939 році під час виборів до місцевих Рад 99,7 проц. виборців села віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До сільської Ради було обрано 27 депутатів, з яких 69 проц. становили рядові колгоспники. Сільська Рада велику увагу приділяла питанням побуту і благоустрою села. В 30-х роках було збудовано {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}фельдшерський пункт, аптеку, дитячі ясла, їдальню, млин, 2 крамниці. Багато жителів села вселялися у світлі, просторі будинки. У 1938 році в селі відкрилася лікарня на 20 ліжок.
Докорінні зміни сталися в культурному житті села. Було ліквідовано неписьменність. В 1937 році відкрито середню школу, а на базі агрошколи - сільськогосподарський технікум, який щорічно випускав 25 молодших агрономів і агротехніків. При сільському будинку культури працювали драматичний, танцювальний і хоровий гуртки. В них брало участь близько 70 чоловік. Тричі на Тиждень в селі демонструвалися кінофільми. Книжковий фонд сільської бібліотеки, що відкрилася ще в 1920 році, становив понад 1 тис. томів. Всі будинки колгоспників були радіофіковані.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Курячих Лозах мешкало понад 1900 чоловік. В перші дні війни 115 жителів села пішли на фронт, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину. 50 чоловік влилися до винищувального загону, яким керував комуніст П. П. Огороднюк. Понад 100 юнаків і дівчат будували оборонні укріплення на річці Кодимі біля с. Березівки. Успішно здійснено евакуацію колгоспної техніки, майна і худоби. Бригадир тракторної бригади Г. К. Гончарук за умов частих нальотів фашистської авіації зумів доставити техніку в пункт призначення і передати її частинам Червоної Армії. Згодом він загинув смертю героя в боях за рідну землю.
З серпня 1941 року в село вдерлися німецько-румунські загарбники. Почалися чорні дні фашистської неволі. Окушанти заподіяли селу великої шкоди. Вони зруйнували громадські споруди, житлові будинки, пограбували колгоспників. 9 чоловік гітлерівці розстріляли за співчуття партизанам. Проте багато жителів села постачали партизанському загонові «Буревісник», що діяв у Савранському лісі, продовольство і одяг, переховували радянських бійців. Особливо багато допомагали народним месникам А. Ю. Вівтюк і М. М. Продан. Розвідницею партизанського загону «Буревісник» стала комсомолка з Курячих Лоз В. Ф. Мокряк, яка після закінчення спеціальної школи у 1943 році була переправлена до цього загону і воювала в його складі до з'єднання з частинами Червоної Армії. 211 жителів села хоробро билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 72 з них за мужність і відвагу нагороджені орденами та медалями Союзу РСР.
26 березня 1944 року частини 5-ї гвардійської армії (командуючий - генерал- лейтенант А. С. Жадов) визволили Курячі Лози від гітлерівців. Відразу ж після визволення трудящі Курячих Лоз взялися за відбудову села, за відродження сільського господарства. Районна партійна організація направила в село комуністів А. Ф. Діденка та О. І. Суслова, які разом із обраною на початку квітня сільською Радою мобілізували колгоспників і робітників МТС на відбудову господарства. Було відновлено колгоспи ім. Шевченка, «Червоний шлях» і «Червоний прапор». Сільська Рада в квітні організувала серед населення збір насіння для весняної сівби, закликала тих, у кого залишились корови, запрягти їх у плуги, щоб засіяти якнайбільше колгоспних ланів. З червня 1944 року організаторську і масово-політичну роботу в селі очолила партійна організація4. В квітні почала працювати МТС, Самовіддана праця жінок і підлітків, робітників Курячелозівської МТС, які склали з брухту і відремонтували 7 тракторів та 2 комбайни, дали добрі наслідки.
Успішно було проведено весняну сівбу, вчасно і без втрат зібрано урожай і достроково виконано план хлібозаготівель. У фонд оборони хлібороби здали 7,5 тис. цнт зерна. Відтворювалося поголів'я худоби на тваринницьких фермах. На початок 1945 року в трьох колгоспах вже налічувалося 210 голів великої рогатої худоби. До фонду допомоги сім'ям фронтовиків колгоспники виділили 10 тис. крб., 6 тис. пудів зерна, 170 цнт картоплі і 1,6 тис. літрів молока.
Під керівництвом комуністів та сільської Ради і за активною допомогою комсомольської організації, відновленої в травні 1944 року, створено 2
будівельні бригади, а також проведено декілька недільників по впорядкуванню села, завдяки чому відремонтували приміщення школи, клубу, бібліотеки і фельдшерського пункту.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни посилилася матеріально-технічна допомога колгоспам з боку держави. Курячелозівська МТС поповнилася новими{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
тракторами, комбайнами та іншою технікою. Уже в 1949 році посівні площі всіх місцевих колгоспів досягли довоєнного рівня, а валовий збір зерна перевищив рівень 1940 року в 1,4 раза.
В ті роки зразки самовідданої праці показували багато колгоспників і робітників МТС. Комсомолка Г. Копусь в 1946 році очолила ланку і виростила по 20 цнт жита на кожному га. Згодом вона була обрана головою колгоспу, а з 1957 року очолює сільську Раду. Високі врожаї зернових (23,7 цнт з га) в 1946 році одержала також бригада колгоспу «Червоний прапор», якою керувала В. А. Голуб. Ентузіаст садівництва М. С. Пурло виростив у 1947 році високий урожай фруктів, від реалізації яких колгосп ім. Шевченка одержав 33,5 тис. крб. прибутку. Ще більших успіхів досягли хлібороби в 1949 році. Так, рільнича бригада П. М. Бевза на кожному з 35 га зібрала по 45 цнт озимої пшениці, а бригада П. П. Гончарука з площі 70 га - по 32 цнт. Ланки 3. Ковальчук та В. Вівтюк виростили по 360- 380 цнт цукрових буряків на кожному гектарі.
Машинно-тракторна станція успішно справлялася з усіма польовими роботами. В цьому велика заслуга всього колективу МТС і, насамперед, комуністів, які були ініціаторами широкого розгортання соціалістичного змагання за повну механізацію всіх видів польових робіт.
Дальшому організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяло їх об'єднання. В серпні 1950 року з трьох артілей створюється одна - ім. Мічуріна. Партійна організація і правління колгоспу спрямували зусилля колгоспників на дальший розвиток господарства. Вся організаційна і політична робота зосереджувалася в рільничих бригадах, на тваринницьких фермах. 15 комуністів очолили найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва. Вже в 1951 році колгосп ім. Мічуріна успішно завершив сільськогосподарський рік, достроково виконавши державні плани виробництва і заготівлі усіх видів продукції. Артіль розширила посівні площі під кормові культури. Створення сталої і міцної кормової бази сприяло розвитку тваринництва. По виробництву м'яса, молока, яєць, вовни артіль ім. Мічуріна стала однією з передових в області. Господарству протягом 1953-1959 рр. щорічно вручався перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому. Колгосп неодноразово заносився на обласну і районну Дошки пошани.
Самовіддана праця колгоспників високо оцінена партією та урядом. Орденом Леніна нагороджено голову колгоспу О. В. Денисова та бригадира тракторної бригади П. І. Вербовенка, орденом Трудового Червоного Прапора - колгоспницю В. Я. Франко, яка зібрала по 350 цнт буряків з кожного га. За досягнуті успіхи в розвитку тваринництва колгосп ім. Мічуріна в 1954-1959 рр. був учасником ВСГВ у Москві. Доярка колгоспу В. А. Голуб, яка одержувала понад 4 тис. кг молока від кожної корови, нагороджена Великою золотою медаллю ВДНГ. Комуністи області виявили їй високе довір'я, обравши делегатом XXII з'їзду КПРС.
У березні 1959 року комуністи на партійних зборах обговорили заходи щодо виконання семирічного плану розвитку народного господарства (1959-1965 рр.). Були вироблені конкретні шляхи піднесення продуктивності тваринництва і підвищення урожайності сільськогосподарських культур. На виробничих ділянках створено 3 партійні групи. Розроблені умови соціалістичного змагання між бригадами, фермами і ланками. До кінця семирічки урожай зернових досяг 22,4 цнт з га, соняшнику - 20,1 цнт з га, цукрових буряків - 280 цнт з га. В 1965 році на 100 га земельних угідь було вироблено по 57,2 цнт м'яса, по 347 цнт молока.
Парторганізація колгоспу спрямувала зусилля трудящих на дальше піднесення економіки артілі. Передусім, було переглянуто і впорядковано структуру посівних площ, поліпшено агрокультуру ланів, зміцнено тваринницьку базу. Багатьох комуністів направили на виробничі ділянки, створено штаби масово- політичної роботи, агітпункти. Про успіхи передовиків розповідалося в стіннівках, «блискавках». Переможцям вручалися червоні вимпели і заохочувальні премії.
Комсомольці виступили ініціаторами районного змагання по впровадженню механізованого обробітку цукрових буряків і кукурудзи. Так, В. Г. Гончарук в 1963 році обробляв без застосування ручної праці 88 га кукурудзи і зібрав по 56 цнт зерна з кожного гектара. Йому одному з перших в артілі було присвоєно звання ударника комуністичної праці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Важливе значення для дальшого успішного розвитку господарства мали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС та квітневого (1965 р.) Пленуму ЦК КП України. Правління колгоспу стало більш раціонально і цілеспрямовано планувати та організовувати сільськогосподарські роботи. З 1966 року колгосп перейшов на госпрозрахунок і грошову оплату. Зросла матеріальна заінтересованість трудівників у результатах своєї праці. За успіхи в розвитку артільного виробництва, щорічне збільшення валового збору зерна та підвищення продуктивності громадського тваринництва колгосп ім. Мічуріна в 1967 році було нагороджено пам'ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС з врученням грошової премії.
Трудівники колгоспу, як і всі радянські люди, широко розгорнувши 1969 року соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, по всіх показниках перевиконали взяті соціалістичні зобов'язання. В ювілейному році зібрано в середньому з кожного га по 36,7 цнт зернових, в т. ч.- по 68,9 цнт кукурудзи, по 350 цнт цукрових буряків. Завершено комплексну механізацію трудомістких процесів у тваринництві. В колгоспі працювали районні школи передового досвіду машинного доїння корів і підготовки механізаторських кадрів.
1970 року грошові прибутки колгоспу становили 1,2 млн. крб. Підвищилася середня оплата людино-дня: в 1970 році вона становила 3,99 крб., тоді як в попередньому п'ятиріччі - 2,71 крб. Висока продуктивність усіх галузей господарства дала змогу виділити значні кошти на капітальне будівництво, придбання нової техніки, комплексну механізацію виробництва. Протягом 1966-1970 рр. на це було витрачено майже 500 тис. крб. В колгоспі розпочалося будівництво консервного заводу потужністю 3 млн. умовних банок на рік.
За високі показники в розвитку зернового господарства й тваринництва на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп ім. Мічуріна у квітні 1970 року нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС з врученням грошової премії. 75 кращих виробничників удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора нагороджено бригадира рільничої бригади Г. Ф. Пукася. 10 років очолював колектив комуністичної праці молочної ферми
комуніст П. П. Гончарук, удостоєний ордена Леніна. Орден «Знак Пошани» одержала член КПРС, партгрупорг ферми, член райкому КП України доярка Б. Я. Гончарук. Заслуженою повагою серед трудівників артілі користується знатна трактористка, послідовниця Паші Ангеліної В. А. Соколенко. За високі врожаї
цукрових буряків при мінімальних затратах праці вона нагороджена орденами Леніна і «Знак Пошани». Комуністи області обирали її делегатом XXIII з'їзду КПРС. Колгоспники артілі ім. Мічуріна успішно виконали план першого кварталу 1971 року. В соціалістичному змаганні на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України вони завоювали першість серед хліборобів і тваринників Кривоозерського району.
Партійна організація, яка 1971 року об'єднувала в своїх рядах 63 комуністи і кандидати в члени КПРС, спирається на актив із числа передових виробничників, а також на комсомольців, яких в селі налічується 156 чоловік. Комсомольці взяли шефство над тваринництвом. Більшість юнаків і дівчат працює на фермі. Створено комсомольсько-молодіжні ланки і пости, «Комсомольський прожектор». Молочнотоварній фермі в 1968 році присвоєно ім'я 50-річчя ВЛКСМ.
З кожним роком зростає роль сільської Ради в господарському і культурному житті села. 55 кращих виробничників є її депутатами. При сільській Раді створено 5 постійно діючих комісій, 10 депутатських постів на виробничих ділянках колгоспу, у відділенні «Сільгосптехніки» та установах. Ланкові В. К. Молдаван, О. А. Лобан обиралися депутатами Миколаївської обласної
Ради. Депутати сільської Ради велику увагу приділяють благоустрою села, яке за роки Радянської влади стало невпізнанним. Лише за останні 12 років тут виросло 610 нових будинків. Прокладено 5 км дороги з твердим покриттям. В центрі села - універмаг, чайна, два продовольчі магазини, комбінат побутового обслуговування. Сільська Рада подбала про відкриття кравецької майстерні. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Якщо в 1961 році жителі села закупили в споживчій кооперації різних товарів на суму 672,2 тис. крб., то в 1969 - на 1 млн. 573 тис. крб. В їх особистому користуванні 19 легкових автомашин, 65 мотоциклів, сотні веломашин, 420 телевізорів, понад 100 газових плит. В селі працює лікарня на 50 ліжок, профілакторій і аптека. Для малюків збудовано дитячий комбінат на 100 місць і ясла на 67 місць. Поруч на 5 га розкинувся фруктовий сад, який посадили для своїх молодших братів і сестер комсомольці села.
До 50-річчя Радянської влади на кошти місцевого колгоспу в Курячих Лозах споруджено нове, типове приміщення середньої школи на 375 учнів, яких навчають 38 вчителів. Тут обладнано хімічний, фізичний, біологічний кабінети, майстерні виробничого навчання, спортивний зал. При Курячелозівській середній школі створено краєзнавчий музей. Він міститься у трьох просторих залах і налічує до тисячі експонатів, серед яких знахідки, виявлені під час археологічних розкопок, предмети українського побуту, гончарні вироби, якими споконвіку славиться ця місцевість, документи, датовані серединою минулого століття. Тут зберігається також багато книг класиків російської літератури дореволюційного видання, зокрема зажиттєве видання творів М. В. Гоголя з його передмовою. З особливою любов'ю підібрані експонати про нашу сучасність, вміщені п®д розділами: «Наше село раніше й тепер», «Роки Великої Вітчизняної війни», «Працею звеличені». В книзі відгуків музею - десятки захоплених записів російською, українською, грузинською, туркменською, азербайджанською та іншими мовами. Своїм існуванням музей завдячує вчителю-ентузіасту С. О. Панасюку. Активно допомагають вчителеві учні школи, особливо 11 членів гуртка юних журналістів. За роки Радянської влади сільську десятирічку закінчили 415 чоловік, у 45 з них - вища освіта, у 63 - спеціальна середня. Протягом останньої п'ятирічки колгосп підготував для себе у вузах і технікумах 16 спеціалістів, ще 12 чоловік здобувають знання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.
Щорічне зростання грошових прибутків артілі дозволяє значні кошти витрачати на культурно-освітні потреби. В 1956 році у Курячих Лозах відкрився будинок
культури на 550 місць - один з перших у районі. При ньому організовано драматичний, хоровий, танцювальний гуртки, в яких беруть участь близько 150 колгоспників. Тільки 1970 року силами художньої самодіяльності було дано десятки концертів в будинку культури, на фермах, в полі, сусідніх селах. Будинок культури став центром усієї масово-політичної роботи на селі. Популярністю користуються усні журнали на природничо-наукові, атеїстичні, суспільно-політичні теми. Часто молодь села, учні старших класів середньої школи зустрічаються з ветеранами війни, передовиками колгоспного виробництва. Перед юнаками і дівчатами виступали делегат XXII з'їзду КПРС В. А. Голуб, делегат XXIII з'їзду КПРС трактористка В. А. Соколенко та інші знатні люди колгоспу. В Курячі Лози часто приїздять мистецькі колективи з обласних центрів і столиці України. Лише останнім часом тут побували Миколаївський та Одеський музично-драматичні театри, артисти з Києва, Дрогобича та інших міст республіки.
Є в селі бібліотека, в якій понад 10 тис. книг. Тут влаштовуються книжкові виставки, літературні вечори, читацькі конференції. За тісний зв'язок з колгоспним виробництвом і пропаганду передового досвіду в 1956 році бібліотека на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві нагороджена дипломом і бронзовою медаллю. Жителі Курячих Лоз передплачують близько 3 тис. примірників газет і журналів. Молодь захоплюється спортом. До послуг юнаків і дівчат - сільський стадіон, спортивні майданчики.
Мешканці села пишаються своїм знатним земляком, прославленим командиром колишньої 159-ї Полоцької Червонопрапорної ордена Суворова 2-го ступеня танкової бригади Героєм Радянського Союзу генерал-майором К. О. Петровським.
Щасливо живуть трудівники Курячих Лоз. Ще прекраснішим стане їх життя завтра, в ім'я якого вони віддають свою працю, розум, знання.