Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кримка
Кримка - село, центр сільської Ради, розташоване за 17 км на південний захід від Первомайська. Населення - 1434 чоловіка. Кримській сільській Раді підпорядковано також населений пункт Коломиївку.
Кодимська долина, у якій розкинулося село, до початку XI ст. була заселена слов'янами. Пізніше тут кочували печеніги, половці, торки, а від середини XIII ст. до 1362 року - татарські орди. З 1362 по 1569 рік ця територія входила до складу Великого князівства Литовського, потім до Речі {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Посполитої. 1693 року козацькі загони під керівництвом Семена Палія розбили на Кодимі ногайських татар, які йшли на Київ, а в липні 1738 року турецько-татарським військам завдала тут поразки російська армія. В цей час вздовж річки Кодими виникає багато т. зв. ханських слобід, населених втікачами-кріпаками з Польщі, Молдавії, України та Росії. Однією з ни була і Кримка, яку, за переказами, нібито заснували запорізькі козаки і чумаки, що, їдучи з Криму, завернули на ночівлю до Кодимської заплави. В 1791 році за Ясською угодою Кримка разом з іншими турецькими володіннями відійшла до Росії. Вперше вона згадується в 1792 році у «Відомостях 4-х повітів, які складають новопридбану область від Порти Оттоманської і приєднану до Катеринославської губернії»... В цьому документі про Кримку йдеться як про казенне поселення з 142 жителями. Двом селам - Кумарям і Кримці тоді було приписано 24 тис. десятин землі. Мешканці Кримки займалися переважно скотарством, відводячи більшу частину землі під сінокоси і пасовища. Із зернових сіяли яру пшеницю. Крім того, вирощували тютюн, баштанні культури. На ярмарку в Ольвіополі продавали велику рогату худобу, коней, овець, шкіри, масло, овочі. Частина селян чумакувала. З Дону возили в'ялену рибу, а з Криму сіль, яку потім переправляли в Кам'янець-Подільськ і Старокостянтинів.
Як і багато інших прикордонних слобід, Кримка з жителями і 9 тис. десятинами землі була подарована одному з офіцерів, що брав участь у завоюванні цього краю, а на початку 1800 року стала власністю поміщиків Сабанських. Нові власники намагалися підвищити прибутковість свого господарства шляхом посилення експлуатації селян. За убогі клаптики землі в 2-3 десятини, якою користувалися кріпаки, вони мали відробляти панщину по 3-4, а під час жнив і 5 днів на тиждень.
Кримка входила до Богопільської волості Балтського повіту Подільської губернії, в ній у 1859 році налічувалося 195 дворів з 1193 мешканцями, була церква, з 1857 року діяла церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 12 дітей.
Згідно з уставною грамотою, складеною між поміщиком і кріпаками під час проведення реформи 1861 року, селянам Кримки виділили 2100 десятин землі, у пана лишилося 7 тис. десятин. Лише 20-25 проц. селян одержали наділи, і ті неповні, близько 20 проц. жителям села дісталися т. зв. дарчі душові наділи. Причому норма надільної землі не перевищувала 3-4 десятин.
Через 8 років після реформи надільна земля, якою користувалися селяни Кримки, не перевищувала 1542,6 десятини. Зросло число безземельних і малоземельних селян. З 211 селянських дворів 70 господарств зовсім не мали ріллі, 96 належало від 1 до 3 десятин. В той же час у кожного з 22 куркулів' було від 25 до 100 десятин.
В 1881 році селяни Кримки прийняли т. зв. маніфест, у якому вимагали відібрати у поміщиків землю, залишивши для них лише очерети, болота та землю навколо будинку. Цей виступ жорстоко придушили, а його керівників – Великодного, Приходька і Теленка - заарештували й кинули до в'язниці.
Більш як 150 селян наймитували або ходили на заробітки в міста. У 1898 році поміщики здавали в оренду селянам Кримки та Іванівни понад 500 десятин землі. Здебільшого тут поширювалася т. зв. суборенда. Поміщик здавав землю суборендареві по 4 крб. за десятину, а в останнього селяни орендували її за третину врожаю і ще сплачували грішми по 1 крб. за десятину орної землі та по 6-7 крб.- за десятину сінокосу і випасу. Кожну четверту десятину селяни засівали на користь землевласника. Збирали врожай і обмолочували зерно на цих ділянках в першу чергу. Доводилося за сажень гнилої соломи збирати багатіям дві десятини хліба.
Великий вплив на зростання революційної свідомості жителів Кримки мала перша російська революція 1905-1907 рр. В червні 1905 року тут відбулися виступи, під час яких селяни відібрали у поміщика землю, худобу і реманент. Восени наступного року вони самовільно порубали поміщицький ліс. Для придушення заворушень поміщик викликав солдатів, які жорстоко розправлялися з селянами.
Столипінська реформа ще більше посилила розшарування села. Міцніла сільська буржуазія. Зосередивши в своїх руках понад 500 десятин землі, 8 куркулів заснували на виділених їм землях хутір Коломиївку. В зв'язку з неврожаями і голодом 1911-1915 рр. бідняки дедалі частіше потрапляли в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}кабалу до глитаїв. За позичений хліб чи насіння, допомогу тягловою силою куркулі примушували відробляти їм. Органи місцевого самоврядування, куди входили багатії, не дбали про життєвий і культурний рівень селян. В Кримці не було лікарні, лікуватися хворим доводилося в сусідньому селі. В 1895 році за допомогою прогресивних лікарів Ананьївського повітового земства тут відкрилися перші в Херсонській губернії дитячі ясла.
У 1908 році в селі було понад 90 проц. неписьменних. Парафіяльна школа містилася в селянській хаті. Лише в 1900 році жителі Кримки на власні кошти збудували приміщення для неї. З 1906 року діяла земська школа.
І після Лютневої революції 1917 року влада на селі залишилася в руках старости, урядника і попа. 6 квітня зібрався селянський сход, учасники якого відмовилися визнати Тимчасовий уряд, а попа Кашутського, що вимагав підтримувати старий
режим, вирішили виселити з села. 8 квітня на сході був обраний земельний комітет (очолив його бідняк М. А. Ісайка). Комітет домігся зниження орендної плати з 12 крб. до 3 крб. за десятину землі.
Радісно зустріли селяни Кримки Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В січні 1918 року на загальних зборах відкритим голосуванням обрано Раду селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Л. А. Бачинський. Спираючись на бідноту, Рада приступила до перетворення в життя ленінських декретів; проводила облік поміщицьких і лишків куркульських земель, реманенту, худоби і розподіляла їх між трудящими селянами. Але 15 березня село окупували австро-німецькі війська. Загарбники відновили права поміщика на землю і під загрозою смертної кари примушували селян повернути в економію його майно. Для боротьби з окупантами жителі села разом з селянами Катеринки в квітні 1918 року створили партизанський загін, яким керували брати Микола і Мусій Мальковці.
В листопаді 1918 року після вигнання австро-німецьких окупантів влада в селі перейшла до петлюрівців. 19 березня 1919 року їх вигнали бійці партизанської бригади під командуванням П. С. Ткаченка спільно з партизанським загоном Т. М. Гуляницького. Новообрана Рада вдруге приступила до розподілу землі між селянами, які одержали по 2,5 десятини на їдця, і допомогла провести селянам весняну сівбу. Жителі села організували заготівлю хліба для Червоної Армії. Вже в квітні і травні вони здали продовольчим організаціям близько 700 пудів зерна. На початку вересня
1919 року Кримку захопили денікінці і понад 6 місяців чинили тут розбій. 4 лютого
1920 року частини 45-ї дивізії 14-ї армії очистили Кримку від білогвардійців.
Створений тоді ж сільський ревком на початку квітня передав свої функції новообраній Раді, яка почала здійснювати закон Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року про землю. Бідняцьким господарствам держава допомогла тяглом, реманентом та насінням. Внаслідок цього було успішно проведено весняну сівбу, засіяно понад 50 проц. земельних площ. На початку червня в селі створено комітет незаможних селян. Лише за перші 6 місяців селяни відправили промисловим центрам 560 пудів зерна, 212 пудів м'яса. У жовтні 1920 року було проведено «тиждень допомоги фронтові», під час якого жителі села зібрали і передали у фонд допомоги Червоній Армії 790 пудів зерна і багато теплого одягу. 12 молодих кримців пішли на врангелівський фронт. КНС вилучав лишки хліба у куркулів, організовував селян на боротьбу з куркульським бандитизмом. Для цього в селі було сформовано загін самооборони в кількості 37 чоловік.
Після закінчення громадянської війни селяни Кримки в умовах непу рік у рік розширювали посівні площі зернових, які в 1925 році збільшилися в 1,7 раза
проти 1922 року. У 1923 році створюється сільське споживче товариство. 1924 року виникло сільське кредитне товариство, членами якого стали 130 господарств. Велику роботу серед населення проводив партосередок, що сформувався в лютому 1921 року. Комуністи і сільські активісти дбали і про розвиток освіти та культури. Вже в в 1920 році в Кримці відкрилася початкова школа, яка через п'ять років стала семирічною. Працювали 3 школи лікнепу. У 1921 році почав діяти сельбуд. Щонеділі тут проводилися колективні читання газет, вчителі школи виступали з лекціями. Велику культурно-освітню роботу розгорнула створена в 1925 році комсомольська організація. З її ініціативи організовано 2 гуртки художньої самодіяльності, гурток атеїзму, відкрито бібліотеку. Велику увагу приділяв комсомол {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}військово-оборонній роботі. В гуртках Тсоавіахіму, військово-стрілецькому, молодь набувала військових знань. В 1928 році гуртки оборонної роботи об'єднували 34 члени Тсоавіахіму.
Зростала політична активність трудівників села. Це яскраво виявилося під час виборів до сільської Ради у березні 1926 року. Новий склад сільради було обрано
3 незаможників, які в основному були комуністами і комсомольцями, 30 проц. депутатів становили жінки.
Після XV з'їзду ВКП(б) партосередок і сільрада проводили наполегливу роз'яснювальну роботу щодо залучення селян до колективних форм господарювання. Влітку 1929 року бідняцькі господарства утворили комуну і ТСОЗ. В 1929-1930 рр. в селі на базі комуни і ТСОЗу виникли артілі «Червоний Перекоп», ім. Ворошилова та ім. 12-річчя Жовтня, що об'єднували 97 проц. сімей села. В лютому 1930 року загальні збори колгоспників постановили розкуркулити 4 місцевих глитаїв, які всіляко перешкоджали створенню та зміцненню їх колективів.
Того ж року в селі на 300 га землі, що належала лісництву, організовано овочівницьке господарство Одеської кооперативної спілки, яке мало 130 коней, 60 корів, 400 свиней і трактор. В 1936 році на базі цього господарства створено колгосп їм. Будьонного.
Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відігравали партійна організація і сільська Рада Кримки. Комуністи виступили ініціаторами організації взаємоперевірки соціалістичних зобов'язань у змаганні, що розгорнулося між бригадами, ланками, спрямовували роботу агітколективу. Бойовим помічником парторганізації була комсомольська організація, в якій на цей час налічувалося понад 50 членів ВЛКСМ. На честь 20-річчя ВЛКСМ комсомольці села створили
4 комсомольсько-молодіжні ланки. Сільська Рада подавала допомогу в зміцненні матеріальної бази колгоспів.
Запровадження постійних сівозмін і створення сортового насіннєвого фонду, чому сприяла робота трьох кбдгоспних хат-лабораторій, дали змогу покінчити з засміченістю полів. Виконуючи завдання щодо збільшення виробництва зерна, поставлені перед трудівниками села третім п'ятирічним планом, колгоспи у 1940 році виростили і зібрали по 19 цнт зернових з кожного га. Всі 4 колгоспи напередодні війни перетворилися на багатогалузеві господарства, кожне з них мало по 1-2 автомашини, ферми великої рогатої худоби, свино-, вівце- і птахоферми. У відповідь на постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР «Про заходи щодо розвитку громадського тваринництва в колгоспах» комсомольці організували шефство над фермами. Піонери і школярі доглядали телят, вирощували кролів. На кінець 1940 року в колгоспах налічувалося близько 120 голів корів, 110 свиноматок. Від кожної корови в середньому надоєно по 2100-2300 літрів молока, на кожну свиноматку одержано по 15,5 поросяти; настриг вовни з вівці становив 2,8-3 кг. В 1939-1940 рр. колгоспи ім. Будьонного і «Червоний Перекоп» були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Успіхи в розвитку сільського господарства сприяли підвищенню матеріального добробуту колгоспників. У 1940 році вони одержали на трудодень по 4,5 кг зерна та
2 крб. В селі працювала аптека, в кожному колгоспі були відкриті дитячі ясла. Витрати на охорону здоров'я, освіту, культуру тільки за рахунок місцевого бюджету на кінець 1940 року проти 1930 року збільшилися в 8 разів.
Ще в 1937 році було ліквідовано неписьменність. Сільська молодь вчилась у середній школі, по закінченню її продовжувала опановувати знання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах країни. Колгоспники, особливо молоді, були учасниками 5 гуртків художньої самодіяльності. В клубі регулярно демонструвалися кінофільми, в багатьох сім'ях з'явились радіоприймачі.
Про разючі зміни, які сталися за роки Радянської влади в Кримці, писала ще в 1935 році одеська обласна газета «Чорноморська комуна»: «Кримка читає класиків, показує п'єси, вчить своїх дітей на лікарів, лейтенантів, інженерів і агрономів, в жовтні піднімає пари під врожай майбутнього року і веде науково-дослідну роботу, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
щоб робити із земель, закріплених за колгоспами на вічне користування, золоте дно, яке б родило хліб і буряки, фрукти і квіти. Село дихає широко, на повні груди. Добре почали жити колгоспники». В 1941 році в селі проживало 1260 чоловік.
Та мирне щасливе життя радянських людей було перерване німецько-фашистською навалою. На фронт пішло понад 200 жителів села. В перші ж дні війни під керівництвом партійної організації створено винищувальний загін, який очолив директор середньої школи В. С. Моргуненко.
Фашисти захопили село 16 серпня 1941 року. У грудні під керівництвом В. С. Моргуненка, що за лишився для підпільної роботи, оформилася підпільна комсомольська організація. До організації спочатку ввійшли комсомольці, учні старших класів Кримківської середньої школи - П. К. Гречаний (командир організації), І. І. Бєлічков, І. П. Герасименко, Ю. І. Ісаченко, М. А. Кравець, О. Я. Кучер, Д. Н. Попик. 2 січня 1942 року відбулися перші нелегальні збори, на яких юні підпільники над збереженим ними Червоним прапором колгоспу дали клятву боротися з ворогом до останньої краплі крові, до останнього подиху. Було створено ініціативну групу, названу «Комітетом підпільної бойової організації». До організації залучалася надійна молодь за рекомендаціями членів комітету. В селах Кам'яному Мосту, Катеринці, Кам'яній Балці, Кумарях, Новоандріївці, Степківці, на центральній садибі радгоспу ім. 25-го Жовтня незабаром були створені групи підпільників, які підлягали комітету с. Кримки. 17 січня на засіданні комітету вирішили назвати організацію «Партизанською іскрою», секретарем її обрали Д. Н. Попика, який мав зберігати списки підпільників та збирати членські внески, що призначалися для допомоги на випадок арешту.
Незабаром підпільники мали в своєму розпорядженні чимало гвинтівок, автоматів, пістолетів, сотні гранат, кулемет. Зброю викрадали у поліцаїв, відшукували її в степу, де в 1941 році точилися бої. Юні патріоти постійно слухали зведення Радінформбюро. І в листівках, які розмножували на друкарській машинці та переписували від руки П. Ю. Попик, М. Д. Коляндра, М. А. Кравець, С. С. Кошовенко, вони розповідали про перемоги радянських військ, закликали молодь, всіх своїх земляків до боротьби проти фашистських загарбників. «Товариші комсомольці і всі наші друзі! - писали підпільники.- Не слухайте фашистів, не підкоряйтесь їм. Вбивайте німецьких офіцерів, старост і поліцаїв. Батьки і матері! Брати і сестри! Йдіть у партизани, бийте своїх ворогів, не давайте їм хліба, молока, м'яса, яєць... Не вірте окупантам! Москва непереможна!». Юні патріоти здійснили ряд диверсійних актів. Неподалік від Первомайська вони підірвали гранатами автомашину з гітлерівцями, було вбито 6 солдатів, захоплено 5 гвинтівок і 20 гранат. Між станціями Врадіївка - Кам'яний Міст пустили під укіс залізничний состав з живою силою і військовою технікою ворога, організували втечу з концтабору в Новоандріївці 200 радянських військовополонених, допомагали партизанам продуктами. «Партизанська іскра» під керівництвом В. С. Моргуненка зростала і міцніла, хоробрі юнаки і дівчата своєю сміливістю запалювали комсомольців сусідніх сіл. На початку 1943 року вона об'єднувала понад 60 чоловік. Але в лютому фашисти схопили більшість членів організації. Всі іскрівці трималися на допитах мужньо. Стіни камер, які були свідками останніх хвилин життя патріотів, і досі зберігають написи: «Хай живе Батьківщина!», «Я не сказав ні слова». 28 лютого після звірячих катувань в гестапо 25 юних сміливців і їх керівника комуніста В. С. Моргуненка вороги розстріляли. 6 квітня група іскрівців з 7 чоловік була розстріляна біля села Петрівки, а 11 членів організації в квітні 1944 року страчені у Тираспільській тюрмі. П. К. Гречаний, Д. Н. Попик, О. Я. Кучер та інші загинули в лютому-березні 1943 року під час виконання
бойового завдання. Тільки 6 залишилися в живих. Радянський народ високо оцінив подвиг патріотів. В. С. Моргуненку, П. К. Гречаному і Д.Г. Дяченко,яка була організатором Новоандріївської бойової групи «Партизанської іскри» і зв'язковою між В. С. Моргуненком і партійним підпіллям Врадіївки, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 7 учасників організації нагороджено орденом Червоного Прапора, 16 - орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, 17 - орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, 4 - орденом «Червона Зірка» та 15 - медаллю «За відвагу». Рішенням пленуму обкому комсомолу члени підпільної комсомольської {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організації «Партизанська іскра» навічно занесені до списків обласної комсомольської організації. У селі на честь іскрівців споруджено обеліск з написом «їх безсмертний подвиг запалюватиме багато поколінь радянської молоді на великі діла в ім'я щастя своєї Вітчизни».
Хоробро билися з ворогом жителі Кримки і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Більше ста з них загинуло. 190 чоловік нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них Я. М. Березницький, член Комуністичної партії, який дійшов до Берліна і був нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни 2-го ступеня, батько відважного іскрівця І. М. Попик, учасник громадянської - війни, відзначений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і багатьма медалями.
21 березня 1944 року частини 5-ї гвардійської армії (командуючий генерал-лей- тенант О. С. Жадов) 2-го Українського фронту визволили Кримку від гітлерівських військ. Стрімкий натиск радянських полків змусив еі.мецько-румунських загарбників без бою залишити село. Це зберегло його від великих руйнувань і остаточного пограбування.
Через кілька днів після визволення відновила діяльність сільська Рада, яку очолила колгоспниця, комуністка О. С. Титомир (нині передова доярка колгоспу). На початку квітня була створена територіальна партійна організація (секретарем її став О. С. Петрунич) і комсомольська організація. Завдяки активній допомозі комсомольців вже навесні 1944 року в Кримківській середній школі розпочалося навчання.
Основний тягар відродження господарства винесли на своїх плечах жінки, підлітки і старики, що залишилися у селі. В чотирьох колгоспах - ім. Ворошилова, ім. Будьонного, «Червоний Перекоп», ім. 25 Жовтня, яким належало близько 3 тис. га орної землі, залишилося 60 коней. В артілі ім. Будьонного збереглося лише 10 корів, ім. Ворошилова - 6 корів і 5 голів свиней, ім. 25 Жовтня - 19 корів. Бракувало й робочих рук. В артілі ім. Ворошилова налічувалось 112 працездатних жінок
1 18 чоловіків. Партійна організація села звернулася до трудящих з закликом спрямувати всі сили на відбудову зруйнованого господарства, допомогти колгоспам посівним матеріалом, використовувати власних корів на оранці і сівбі. Приклади героїчної праці показували і молодь, і літні колгоспники. Молоді буряківники комсомольсько-молодіжної ланки М. В. Зарицької з колгоспу «Червоний Перекоп», організувавши збір місцевих добрив, виростили влітку 1944 року по 199 цнт цукрових буряків з га. Городню бригаду в колгоспі ім. Ворошилова очолив 75-річний С. П. Хворостяний. Овочівники посадили всі культури розсадним способом і одержали того ж року по 120 цнт ранніх овочів з гектара. Колгоспниця з артілі ім. Будьонного М. І. Герасименко вручну скошувала трави на сіно за день по 0,7 га при нормі 0,5 га. Відчутну допомогу колгоспникам Кримки подали працівники Кам'яномостівської МТС. Вже в 1944-1945 рр. всі 4 артілі освоїли довоєнні посівні площі. З ініціативи комсомольців і молоді колгоспу ім. Будьонного бійцям 1-го Українського фронту до 27-ї річниці Червоної Армії було відправлено 100 посилок. В жовтні 1944 року відбувся місячник створення фонду допомоги сім'ям фронтовиків.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися в село фронтовики, стало більше робочих рук. В колгоспах Кримки постійно почали працювати 4 трактори Кам'яномостівської МТС. На початок 1946 року артілі мали понад 100 коней. Виконуючи завдання четвертого п'ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства, колгоспники Кримки спрямували зусилля на поліпшення агротехніки, підвищення врожаю, збільшення поголів'я худоби. У червні 1950 року всі 4 колгоспи Кримки об'єдналися в один, названий іменем «Партизанської іскри». Новоутворене господарство мало понад 3500 га землі, з них орної - 2800 га, в т. ч. близько
50 га поливних земель. Вже на кінець 1950 року, останнього року четвертої п'ятирічки, колгосп виростив по 18,3 цнт колоскових з га на всій площі, по 295 цнт цукрових буряків і по 124 цнт овочів. Кількість худоби перевищила довоєнний рівень. Колгосп одержав понад мільйон крб. прибутку. На трудодень було видано по
2 крб. 38 коп. і 3,2 кг зерна.
Після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС партійна організація і правління артілі розробили заходи щодо дальшого зростання врожайності зернових, технічних і овочевих культур, а також розширення площі під городиною. Рільники і тваринники розгорнули змагання за збільшення {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}виходу продукції на одиницю площі земель. Механізатори ширше впроваджували двозмінну роботу тракторів. Вже в середині жовтня 1953 року колгосп виконав план оранки на зяб, зібрав весь урожай кукурудзи. Завідуючий свинофермою В. М. Попик почав застосовувати міжпорідне схрещування для підвищення скоростиглості свиней. В 1955 році артіль зібрала по 22,3 цнт зернових з га, по 302 цнт цукрових буряків.
Колгосп першим в районі у 1956 році перейшов на госпрозрахунок, щомісячне авансування колгоспників. Грошова оплата трудодня зросла в 1957 ропі до 8 крб., а в 1958 році - до 9,8 крб. В 1958 році колгосп виростив по 23 цнт зернових з га, по 26 цнт насіння соняшнику, по 318 цнт цукрових буряків і по 145 цнт овочів з га, виконав план по всіх видах розвитку тваринництва і був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Головвиставком нагородив голову колгоспу тридцяти-тисячника В. С. Бондаренка Великою срібною медаллю, агронома Т. Г. Ревка і секретаря парторганізації В. П. Гречаного - Малими срібними медалями. Бронзові медалі одержали ланкова Г. С. Козловська, бригадири О. Є. Березницький і Г. К. Кель. У 1958 році голова колгоспу В. С. Бондаренко удостоєний ордена Леніна.
На кінець семирічки в 1965 році колгосп виконав план розвитку всіх видів тваринництва. Кількість великої рогатої худоби порівняно з 1959 роком зросла тут на 720 голів, зокрема корів - на 380 голів. Якщо в 1959 році державі продано 370 тонн молока, то в 1965 - 558. Середньорічний продаж зерна державі за семирічку становив понад 1100 тонн. Неподільні фонди колгоспу за цей період зросли втроє і на кінець 1965 року дорівнювали близько 700 тис. карбованців.
Парторганізація села (в 1955 році в її лавах налічувалося 15 членів КПРС, в 1965 році - 33) проводила наполегливу роботу серед колгоспників, мобілізуючи їх на дальший розвиток всіх галузей сільського господарства.
Рік у рік поліпшувались умови праці трудівників ланів. На 1970 рік артіль мала 31 трактор, 14 комбайнів, 12 автомашин, 5 двигунів внутрішнього згоряння і понад 50 електродвигунів загальною потужністю близько 500 квт. Вирощування і збирання зернових культур та соняшнику було повністю механізоване, а також доїння корів, роздача кормів, водопостачання і прибирання приміщень. Колгосп збудував і обладнав типову механічну майстерню з виробничою площею 300 кв. метрів.
Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі ім. «Партизанської іскри» успішно виконали восьму п'ятирічку: державі продано понад план 9380 цнт хліба, 10 210 цнт м'яса, 1053 тис. штук яєць. Урожайність зернових зросла з 17 цнт з гектара в 1967 році до 30,6 цнт в 1970 році. Комбайнер П. І. Швець в 1969 році намолотив більш як 10 тис. цнт зерна, за що був занесений до районної Книги ленінської трудової слави; птахарі Я. І. Дерев'янко та К. Я. Дерев'янко ще в 1968 році виконали п'ятирічний план і працюють в рахунок 1972 року. Протягом 1970 року вони одержали 510 тис. яєць, по 131 на курку-несучку. Я. І. Дерев'янка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями «За трудову відзнаку», «За трудову доблесть» і Ленінською ювілейною медаллю. Колгоспниця комуністка О. В. Антончук відзначена орденом Трудового Червоного Прапора, а свинарка Н. С. Куксіна - орденом «Знак Пошани».
В два рази тільки.за останні п'ять років зросла оплата праці колгоспників. Якщо в 1965 році людино-день оплачувався в середньому 1 крб. 62 коп., то в 1970 - 4 крб. 32 коп. Понад 60 проц. всіх будинків у селі - новозбудовані або капітально перебудовані. Світлі і просторі житла мешканців села обставлені по-сучасному. У ювілейному 1970 році на площі 5 га посаджено
парк Дружби. Кримка повністю електрифікована і радіофікована, дві третини колгоспників користуються газом. Є тут пошта, ощадна каса, фельдшерсько-акушерський пункт, функціонує 2 дитячі дошкільні заклади. До послуг жителів села - майстерні побутового обслуговування, 10 магазинів і ларків.
До революції в Кримці всього три чоловіка мали середню освіту, тепер в селі - понад 20 спеціалістів з вищою освітою, а неповну середню освіту має все працююче населення. 31 серпня 1964 року в Кримці урочисто відкрито нову школу імені «Партизанської іскри». Це - двоповерховий гарний будинок з кабінетами, агрохімлабо- раторією, актовим і спортивним залами, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}майстернями. При школі є їдальня і гуртожиток. В школі навчається 350 учнів; працює 32 вчителі, серед них В. П. Гречана нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, 4 вчителі - значком «Відмінник народної освіти», 6 чоловік - медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». У школі створено зал, присвячений іскрів- цям, Ленінський музей. Продовжує справу батька вчителька О. В. Моргуненко -
дочка Героя Радянського Союзу В. С. Моргуненка. До цього часу в школі працює вчителька П. П. Ороховська, яка багато може розповісти про іскрівців, вона вчила їх ще в початкових класах.
Учням в школі прищеплюються трудові навики. В 1965 році учнівська виробнича бригада виростила з гектара по 72,6 цнт зерна кукурудзи на площі 50 га, соняшнику- по 24 цнт на площі 25 га, озимої пшениці - по 32 цнт. Колектив бригади занесено на обласну Дошку пошани.
31 серпня 1964 року на мітингу, присвяченому відкриттю нової школи, був прийнятий і замурований в стіну школи лист до комсомольців 2043 року (100-річчя «Партизанської іскри»). В ньому розповідається про героїчний подвиг юних підпільників, про те, як свято бережуть і примножують традиції уславлених земляків їхні нащадки.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 30 вересня 1966 р.Кримківська середня школа ім. «Партизанської іскри» за великі успіхи в навчанні та вихованні підростаючого покоління на бойових і революційних традиціях нагороджена орденом «Знак Пошани». Вручення нагороди вилилося в справжнє свято жителів усього села. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна колектив школи занесено до районної Книги ленінської трудової слави.
В сільському клубі тричі на тиждень демонструються кінофільми. Крім того, в клубі, в актовому залі школи виступають гуртки художньої самодіяльності, читаються лекції. В трьох бібліотеках села - понад 12 тис. книг. Кожний другий житель - читач бібліотеки. Кримці передплачують більш як 1600 примірників газет і журналів. Тут працює філіал Первомайської музичної школи, де навчається понад 30 дітей.
Активну участь у пропаганді знань серед населення беруть члени первинної організації товариства «Знання», серед яких 18 чоловік - вчителі, 4 спеціалісти сільського господарства. Вони систематично виступають перед односельцями з лекціями на актуальні теми внутрішнього та міжнародного життя.
Кримці свято шанують пам'ять про героїв-іскрівців. В центрі села в тінистому парку 1967 року споруджено меморіальний музей «Партизанської іскри», поряд - пам'ятник героям, урочисте відкриття якого відбулося в 1966 році. Тут проводяться уроки історії, зустрічі з іскрівцями та їх батьками, з учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Біля пам'ятника урочисто приймають в піонери та пов'язують піонерські галстуки, вручають комсомольські квитки. Звідси піонери та комсомольці кожної весни вирушають у похід по місцях бойових дій учасників підпільної організації. Традиційним стало відзначення днів народження іскрівців. Про подвиг іскрівців поставлено кінофільм «Партизанська іскра» за сценарієм О. Т. Гончара, видано документальну повість «Партизанрька іскра», яку написав один з її учасників І. П. Герасименко. У Миколаївському українському музично-драматичному театрі йде п'єса Б. Л. Арова і М. І. Саєнко «Партизанська іскра», за яку в 1968 році ЦК ЛКСМУ відзначив колектив театру премією ім. Миколи Островського.
Щороку в селі на площі біля парку ім. «Партизанської іскри» відбувається урочистий пленум Миколаївського обкому комсомолу та мітинг трудящих,
присвячений пам'яті підпільної комсомольської організації. Сюди приїжджають
комсомольці, молодь, представники численних колективів трудящих з багатьох областей України. Сотні вінків з живих квітів лягають до підніжжя пам'ятника. В травні 1957 року на урочистому пленумі Миколаївського обкому ЛКСМУ, присвяченому 15-річчю з дня заснування «Партизанської іскри», було ухвалено навічно ввести до складу Миколаївського обкому комсомолу найбільш активних учасників підпільної комсомольської організації - В. С. Моргуненка, П. К. Гречаного, Д. Г. Дяченко, М. Ф. Клименюка, І. І. Бєлічкова, М. А. Кравця, Д. Н. Попика, П. Ю. Попик і В. К. Вайсмана. Десятки телеграм надходять на ім'я Кримківської комсомольської організації і райкому комсомолу з братніх республік та з-за кордону, в яких висловлюється захоплення мужністю патріотів-іскрівців, готовність наслідувати їх приклад. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Іменем «Партизанської іскри», іменами її героїв на Первомайщині названо багато піонерських дружин, комсомольсько-молодіжних бригад. З металолому, зібраного комсомольцями та піонерами шкіл Первомайського району, ворошиловградські робітники виготовили тепловоз, якому було присвоєно ім'я «Партизанської іскри». В травні 1965 року на станції Голта в Первомайську цей поїзд урочисто проводжали в перший рейс. А в 1966 році спущено на воду суховантажне судно «Партизанська іскра», збудоване корабелами Чорноморського суднобудівного заводу з металолому, зібраного комсомольцями і піонерами Миколаївщини. 27 травня 1967 року на урочистому пленумі Миколаївського обкому ЛКСМУ, присвяченому 25-річчю підпільної комсомольської організації, було близько 10 тис. гостей від усіх областей Радянської України. Хвилюючою була заключна частина пленуму, коли представник легендарної краснодонської комсомоли А. Литвинов передав секретареві Миколаївського обкому комсомолу І. Т. Грицаю шкатулку з красно донською землею, политою кров'ю героїв-молодогвардійців, на вічне зберігання в музеї «Партизанської іскри».
Невпинно зростає активність сільських трударів. Яскравий показник цього - зміцнення рядів партійних організацій. Нині в двох первинних парторганізаціях Кримки - 53 члени і кандидати в члени КПРС. Три комсомольські організації об'єднують понад 130 юнаків і дівчат. В складі трьох профспілкових організацій - 234 сільських активісти.
В боротьбі трудівників села за піднесення виробництва, задоволення дедалі зростаючих потреб населення велику роль відіграє сільська Рада, яку багато років очолює комуніст Г. І. Ткач. Серед 25 депутатів сільради - 12 комуністів, 4 комсомольці. Протягом 1970 року відбулося 6 сесій і 22 засідання виконкому сільської Ради, на яких розглядалися конкретні питання боротьби за високу продуктивність тваринництва, за зростання культури на селі, про роботу окремих відділків, ферм, установ села, поліпшення медичного обслуговування населення тощо. Переважну більшість питань, обговорених на сесії та виконкомі, підготували і винесли на обговорення депутати сільської Ради. Добре працюють постійно діючі комісії, до яких залучено 120 чоловік активу. Вони проводять значну роботу по мобілізації жителів села на виконання народногосподарських планів і соціалістичних зобов'язань, підвищенню рівня культурно-побутового обслуговування населення, благоустрою села тощо.
За генеральним планом перебудови село стане компактним, з прямими асфальтованими вулицями. Поряд з будинком культури виросте спортивний комплекс. Передбачається побудувати туристську базу, комбінат побутового обслуговування, готель. У південній частині села, біля річки Кодими, на площі 10 га буде закладено парк культури і відпочинку, який стане продовженням існуючого парку ім. «Партизанської іскри». Центральні квартали забудуються восьмиквартирними двоповерховими будинками з усіма побутовими вигодами. Тут же розміститься торговий центр, нове приміщення сільської Ради, контори колгоспу.
З кожним роком квітне і впорядковується Кримка, краще і заможніше живуть її люди - самовіддані трудівники, гідні спадкоємці бойової слави героїв «Партизанської іскри».
Кодимська долина, у якій розкинулося село, до початку XI ст. була заселена слов'янами. Пізніше тут кочували печеніги, половці, торки, а від середини XIII ст. до 1362 року - татарські орди. З 1362 по 1569 рік ця територія входила до складу Великого князівства Литовського, потім до Речі {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Посполитої. 1693 року козацькі загони під керівництвом Семена Палія розбили на Кодимі ногайських татар, які йшли на Київ, а в липні 1738 року турецько-татарським військам завдала тут поразки російська армія. В цей час вздовж річки Кодими виникає багато т. зв. ханських слобід, населених втікачами-кріпаками з Польщі, Молдавії, України та Росії. Однією з ни була і Кримка, яку, за переказами, нібито заснували запорізькі козаки і чумаки, що, їдучи з Криму, завернули на ночівлю до Кодимської заплави. В 1791 році за Ясською угодою Кримка разом з іншими турецькими володіннями відійшла до Росії. Вперше вона згадується в 1792 році у «Відомостях 4-х повітів, які складають новопридбану область від Порти Оттоманської і приєднану до Катеринославської губернії»... В цьому документі про Кримку йдеться як про казенне поселення з 142 жителями. Двом селам - Кумарям і Кримці тоді було приписано 24 тис. десятин землі. Мешканці Кримки займалися переважно скотарством, відводячи більшу частину землі під сінокоси і пасовища. Із зернових сіяли яру пшеницю. Крім того, вирощували тютюн, баштанні культури. На ярмарку в Ольвіополі продавали велику рогату худобу, коней, овець, шкіри, масло, овочі. Частина селян чумакувала. З Дону возили в'ялену рибу, а з Криму сіль, яку потім переправляли в Кам'янець-Подільськ і Старокостянтинів.
Як і багато інших прикордонних слобід, Кримка з жителями і 9 тис. десятинами землі була подарована одному з офіцерів, що брав участь у завоюванні цього краю, а на початку 1800 року стала власністю поміщиків Сабанських. Нові власники намагалися підвищити прибутковість свого господарства шляхом посилення експлуатації селян. За убогі клаптики землі в 2-3 десятини, якою користувалися кріпаки, вони мали відробляти панщину по 3-4, а під час жнив і 5 днів на тиждень.
Кримка входила до Богопільської волості Балтського повіту Подільської губернії, в ній у 1859 році налічувалося 195 дворів з 1193 мешканцями, була церква, з 1857 року діяла церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 12 дітей.
Згідно з уставною грамотою, складеною між поміщиком і кріпаками під час проведення реформи 1861 року, селянам Кримки виділили 2100 десятин землі, у пана лишилося 7 тис. десятин. Лише 20-25 проц. селян одержали наділи, і ті неповні, близько 20 проц. жителям села дісталися т. зв. дарчі душові наділи. Причому норма надільної землі не перевищувала 3-4 десятин.
Через 8 років після реформи надільна земля, якою користувалися селяни Кримки, не перевищувала 1542,6 десятини. Зросло число безземельних і малоземельних селян. З 211 селянських дворів 70 господарств зовсім не мали ріллі, 96 належало від 1 до 3 десятин. В той же час у кожного з 22 куркулів' було від 25 до 100 десятин.
В 1881 році селяни Кримки прийняли т. зв. маніфест, у якому вимагали відібрати у поміщиків землю, залишивши для них лише очерети, болота та землю навколо будинку. Цей виступ жорстоко придушили, а його керівників – Великодного, Приходька і Теленка - заарештували й кинули до в'язниці.
Більш як 150 селян наймитували або ходили на заробітки в міста. У 1898 році поміщики здавали в оренду селянам Кримки та Іванівни понад 500 десятин землі. Здебільшого тут поширювалася т. зв. суборенда. Поміщик здавав землю суборендареві по 4 крб. за десятину, а в останнього селяни орендували її за третину врожаю і ще сплачували грішми по 1 крб. за десятину орної землі та по 6-7 крб.- за десятину сінокосу і випасу. Кожну четверту десятину селяни засівали на користь землевласника. Збирали врожай і обмолочували зерно на цих ділянках в першу чергу. Доводилося за сажень гнилої соломи збирати багатіям дві десятини хліба.
Великий вплив на зростання революційної свідомості жителів Кримки мала перша російська революція 1905-1907 рр. В червні 1905 року тут відбулися виступи, під час яких селяни відібрали у поміщика землю, худобу і реманент. Восени наступного року вони самовільно порубали поміщицький ліс. Для придушення заворушень поміщик викликав солдатів, які жорстоко розправлялися з селянами.
Столипінська реформа ще більше посилила розшарування села. Міцніла сільська буржуазія. Зосередивши в своїх руках понад 500 десятин землі, 8 куркулів заснували на виділених їм землях хутір Коломиївку. В зв'язку з неврожаями і голодом 1911-1915 рр. бідняки дедалі частіше потрапляли в {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}кабалу до глитаїв. За позичений хліб чи насіння, допомогу тягловою силою куркулі примушували відробляти їм. Органи місцевого самоврядування, куди входили багатії, не дбали про життєвий і культурний рівень селян. В Кримці не було лікарні, лікуватися хворим доводилося в сусідньому селі. В 1895 році за допомогою прогресивних лікарів Ананьївського повітового земства тут відкрилися перші в Херсонській губернії дитячі ясла.
У 1908 році в селі було понад 90 проц. неписьменних. Парафіяльна школа містилася в селянській хаті. Лише в 1900 році жителі Кримки на власні кошти збудували приміщення для неї. З 1906 року діяла земська школа.
І після Лютневої революції 1917 року влада на селі залишилася в руках старости, урядника і попа. 6 квітня зібрався селянський сход, учасники якого відмовилися визнати Тимчасовий уряд, а попа Кашутського, що вимагав підтримувати старий
режим, вирішили виселити з села. 8 квітня на сході був обраний земельний комітет (очолив його бідняк М. А. Ісайка). Комітет домігся зниження орендної плати з 12 крб. до 3 крб. за десятину землі.
Радісно зустріли селяни Кримки Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В січні 1918 року на загальних зборах відкритим голосуванням обрано Раду селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Л. А. Бачинський. Спираючись на бідноту, Рада приступила до перетворення в життя ленінських декретів; проводила облік поміщицьких і лишків куркульських земель, реманенту, худоби і розподіляла їх між трудящими селянами. Але 15 березня село окупували австро-німецькі війська. Загарбники відновили права поміщика на землю і під загрозою смертної кари примушували селян повернути в економію його майно. Для боротьби з окупантами жителі села разом з селянами Катеринки в квітні 1918 року створили партизанський загін, яким керували брати Микола і Мусій Мальковці.
В листопаді 1918 року після вигнання австро-німецьких окупантів влада в селі перейшла до петлюрівців. 19 березня 1919 року їх вигнали бійці партизанської бригади під командуванням П. С. Ткаченка спільно з партизанським загоном Т. М. Гуляницького. Новообрана Рада вдруге приступила до розподілу землі між селянами, які одержали по 2,5 десятини на їдця, і допомогла провести селянам весняну сівбу. Жителі села організували заготівлю хліба для Червоної Армії. Вже в квітні і травні вони здали продовольчим організаціям близько 700 пудів зерна. На початку вересня
1919 року Кримку захопили денікінці і понад 6 місяців чинили тут розбій. 4 лютого
1920 року частини 45-ї дивізії 14-ї армії очистили Кримку від білогвардійців.
Створений тоді ж сільський ревком на початку квітня передав свої функції новообраній Раді, яка почала здійснювати закон Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року про землю. Бідняцьким господарствам держава допомогла тяглом, реманентом та насінням. Внаслідок цього було успішно проведено весняну сівбу, засіяно понад 50 проц. земельних площ. На початку червня в селі створено комітет незаможних селян. Лише за перші 6 місяців селяни відправили промисловим центрам 560 пудів зерна, 212 пудів м'яса. У жовтні 1920 року було проведено «тиждень допомоги фронтові», під час якого жителі села зібрали і передали у фонд допомоги Червоній Армії 790 пудів зерна і багато теплого одягу. 12 молодих кримців пішли на врангелівський фронт. КНС вилучав лишки хліба у куркулів, організовував селян на боротьбу з куркульським бандитизмом. Для цього в селі було сформовано загін самооборони в кількості 37 чоловік.
Після закінчення громадянської війни селяни Кримки в умовах непу рік у рік розширювали посівні площі зернових, які в 1925 році збільшилися в 1,7 раза
проти 1922 року. У 1923 році створюється сільське споживче товариство. 1924 року виникло сільське кредитне товариство, членами якого стали 130 господарств. Велику роботу серед населення проводив партосередок, що сформувався в лютому 1921 року. Комуністи і сільські активісти дбали і про розвиток освіти та культури. Вже в в 1920 році в Кримці відкрилася початкова школа, яка через п'ять років стала семирічною. Працювали 3 школи лікнепу. У 1921 році почав діяти сельбуд. Щонеділі тут проводилися колективні читання газет, вчителі школи виступали з лекціями. Велику культурно-освітню роботу розгорнула створена в 1925 році комсомольська організація. З її ініціативи організовано 2 гуртки художньої самодіяльності, гурток атеїзму, відкрито бібліотеку. Велику увагу приділяв комсомол {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}військово-оборонній роботі. В гуртках Тсоавіахіму, військово-стрілецькому, молодь набувала військових знань. В 1928 році гуртки оборонної роботи об'єднували 34 члени Тсоавіахіму.
Зростала політична активність трудівників села. Це яскраво виявилося під час виборів до сільської Ради у березні 1926 року. Новий склад сільради було обрано
3 незаможників, які в основному були комуністами і комсомольцями, 30 проц. депутатів становили жінки.
Після XV з'їзду ВКП(б) партосередок і сільрада проводили наполегливу роз'яснювальну роботу щодо залучення селян до колективних форм господарювання. Влітку 1929 року бідняцькі господарства утворили комуну і ТСОЗ. В 1929-1930 рр. в селі на базі комуни і ТСОЗу виникли артілі «Червоний Перекоп», ім. Ворошилова та ім. 12-річчя Жовтня, що об'єднували 97 проц. сімей села. В лютому 1930 року загальні збори колгоспників постановили розкуркулити 4 місцевих глитаїв, які всіляко перешкоджали створенню та зміцненню їх колективів.
Того ж року в селі на 300 га землі, що належала лісництву, організовано овочівницьке господарство Одеської кооперативної спілки, яке мало 130 коней, 60 корів, 400 свиней і трактор. В 1936 році на базі цього господарства створено колгосп їм. Будьонного.
Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відігравали партійна організація і сільська Рада Кримки. Комуністи виступили ініціаторами організації взаємоперевірки соціалістичних зобов'язань у змаганні, що розгорнулося між бригадами, ланками, спрямовували роботу агітколективу. Бойовим помічником парторганізації була комсомольська організація, в якій на цей час налічувалося понад 50 членів ВЛКСМ. На честь 20-річчя ВЛКСМ комсомольці села створили
4 комсомольсько-молодіжні ланки. Сільська Рада подавала допомогу в зміцненні матеріальної бази колгоспів.
Запровадження постійних сівозмін і створення сортового насіннєвого фонду, чому сприяла робота трьох кбдгоспних хат-лабораторій, дали змогу покінчити з засміченістю полів. Виконуючи завдання щодо збільшення виробництва зерна, поставлені перед трудівниками села третім п'ятирічним планом, колгоспи у 1940 році виростили і зібрали по 19 цнт зернових з кожного га. Всі 4 колгоспи напередодні війни перетворилися на багатогалузеві господарства, кожне з них мало по 1-2 автомашини, ферми великої рогатої худоби, свино-, вівце- і птахоферми. У відповідь на постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР «Про заходи щодо розвитку громадського тваринництва в колгоспах» комсомольці організували шефство над фермами. Піонери і школярі доглядали телят, вирощували кролів. На кінець 1940 року в колгоспах налічувалося близько 120 голів корів, 110 свиноматок. Від кожної корови в середньому надоєно по 2100-2300 літрів молока, на кожну свиноматку одержано по 15,5 поросяти; настриг вовни з вівці становив 2,8-3 кг. В 1939-1940 рр. колгоспи ім. Будьонного і «Червоний Перекоп» були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Успіхи в розвитку сільського господарства сприяли підвищенню матеріального добробуту колгоспників. У 1940 році вони одержали на трудодень по 4,5 кг зерна та
2 крб. В селі працювала аптека, в кожному колгоспі були відкриті дитячі ясла. Витрати на охорону здоров'я, освіту, культуру тільки за рахунок місцевого бюджету на кінець 1940 року проти 1930 року збільшилися в 8 разів.
Ще в 1937 році було ліквідовано неписьменність. Сільська молодь вчилась у середній школі, по закінченню її продовжувала опановувати знання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах країни. Колгоспники, особливо молоді, були учасниками 5 гуртків художньої самодіяльності. В клубі регулярно демонструвалися кінофільми, в багатьох сім'ях з'явились радіоприймачі.
Про разючі зміни, які сталися за роки Радянської влади в Кримці, писала ще в 1935 році одеська обласна газета «Чорноморська комуна»: «Кримка читає класиків, показує п'єси, вчить своїх дітей на лікарів, лейтенантів, інженерів і агрономів, в жовтні піднімає пари під врожай майбутнього року і веде науково-дослідну роботу, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
щоб робити із земель, закріплених за колгоспами на вічне користування, золоте дно, яке б родило хліб і буряки, фрукти і квіти. Село дихає широко, на повні груди. Добре почали жити колгоспники». В 1941 році в селі проживало 1260 чоловік.
Та мирне щасливе життя радянських людей було перерване німецько-фашистською навалою. На фронт пішло понад 200 жителів села. В перші ж дні війни під керівництвом партійної організації створено винищувальний загін, який очолив директор середньої школи В. С. Моргуненко.
Фашисти захопили село 16 серпня 1941 року. У грудні під керівництвом В. С. Моргуненка, що за лишився для підпільної роботи, оформилася підпільна комсомольська організація. До організації спочатку ввійшли комсомольці, учні старших класів Кримківської середньої школи - П. К. Гречаний (командир організації), І. І. Бєлічков, І. П. Герасименко, Ю. І. Ісаченко, М. А. Кравець, О. Я. Кучер, Д. Н. Попик. 2 січня 1942 року відбулися перші нелегальні збори, на яких юні підпільники над збереженим ними Червоним прапором колгоспу дали клятву боротися з ворогом до останньої краплі крові, до останнього подиху. Було створено ініціативну групу, названу «Комітетом підпільної бойової організації». До організації залучалася надійна молодь за рекомендаціями членів комітету. В селах Кам'яному Мосту, Катеринці, Кам'яній Балці, Кумарях, Новоандріївці, Степківці, на центральній садибі радгоспу ім. 25-го Жовтня незабаром були створені групи підпільників, які підлягали комітету с. Кримки. 17 січня на засіданні комітету вирішили назвати організацію «Партизанською іскрою», секретарем її обрали Д. Н. Попика, який мав зберігати списки підпільників та збирати членські внески, що призначалися для допомоги на випадок арешту.
Незабаром підпільники мали в своєму розпорядженні чимало гвинтівок, автоматів, пістолетів, сотні гранат, кулемет. Зброю викрадали у поліцаїв, відшукували її в степу, де в 1941 році точилися бої. Юні патріоти постійно слухали зведення Радінформбюро. І в листівках, які розмножували на друкарській машинці та переписували від руки П. Ю. Попик, М. Д. Коляндра, М. А. Кравець, С. С. Кошовенко, вони розповідали про перемоги радянських військ, закликали молодь, всіх своїх земляків до боротьби проти фашистських загарбників. «Товариші комсомольці і всі наші друзі! - писали підпільники.- Не слухайте фашистів, не підкоряйтесь їм. Вбивайте німецьких офіцерів, старост і поліцаїв. Батьки і матері! Брати і сестри! Йдіть у партизани, бийте своїх ворогів, не давайте їм хліба, молока, м'яса, яєць... Не вірте окупантам! Москва непереможна!». Юні патріоти здійснили ряд диверсійних актів. Неподалік від Первомайська вони підірвали гранатами автомашину з гітлерівцями, було вбито 6 солдатів, захоплено 5 гвинтівок і 20 гранат. Між станціями Врадіївка - Кам'яний Міст пустили під укіс залізничний состав з живою силою і військовою технікою ворога, організували втечу з концтабору в Новоандріївці 200 радянських військовополонених, допомагали партизанам продуктами. «Партизанська іскра» під керівництвом В. С. Моргуненка зростала і міцніла, хоробрі юнаки і дівчата своєю сміливістю запалювали комсомольців сусідніх сіл. На початку 1943 року вона об'єднувала понад 60 чоловік. Але в лютому фашисти схопили більшість членів організації. Всі іскрівці трималися на допитах мужньо. Стіни камер, які були свідками останніх хвилин життя патріотів, і досі зберігають написи: «Хай живе Батьківщина!», «Я не сказав ні слова». 28 лютого після звірячих катувань в гестапо 25 юних сміливців і їх керівника комуніста В. С. Моргуненка вороги розстріляли. 6 квітня група іскрівців з 7 чоловік була розстріляна біля села Петрівки, а 11 членів організації в квітні 1944 року страчені у Тираспільській тюрмі. П. К. Гречаний, Д. Н. Попик, О. Я. Кучер та інші загинули в лютому-березні 1943 року під час виконання
бойового завдання. Тільки 6 залишилися в живих. Радянський народ високо оцінив подвиг патріотів. В. С. Моргуненку, П. К. Гречаному і Д.Г. Дяченко,яка була організатором Новоандріївської бойової групи «Партизанської іскри» і зв'язковою між В. С. Моргуненком і партійним підпіллям Врадіївки, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 7 учасників організації нагороджено орденом Червоного Прапора, 16 - орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, 17 - орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, 4 - орденом «Червона Зірка» та 15 - медаллю «За відвагу». Рішенням пленуму обкому комсомолу члени підпільної комсомольської {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організації «Партизанська іскра» навічно занесені до списків обласної комсомольської організації. У селі на честь іскрівців споруджено обеліск з написом «їх безсмертний подвиг запалюватиме багато поколінь радянської молоді на великі діла в ім'я щастя своєї Вітчизни».
Хоробро билися з ворогом жителі Кримки і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Більше ста з них загинуло. 190 чоловік нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них Я. М. Березницький, член Комуністичної партії, який дійшов до Берліна і був нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни 2-го ступеня, батько відважного іскрівця І. М. Попик, учасник громадянської - війни, відзначений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і багатьма медалями.
21 березня 1944 року частини 5-ї гвардійської армії (командуючий генерал-лей- тенант О. С. Жадов) 2-го Українського фронту визволили Кримку від гітлерівських військ. Стрімкий натиск радянських полків змусив еі.мецько-румунських загарбників без бою залишити село. Це зберегло його від великих руйнувань і остаточного пограбування.
Через кілька днів після визволення відновила діяльність сільська Рада, яку очолила колгоспниця, комуністка О. С. Титомир (нині передова доярка колгоспу). На початку квітня була створена територіальна партійна організація (секретарем її став О. С. Петрунич) і комсомольська організація. Завдяки активній допомозі комсомольців вже навесні 1944 року в Кримківській середній школі розпочалося навчання.
Основний тягар відродження господарства винесли на своїх плечах жінки, підлітки і старики, що залишилися у селі. В чотирьох колгоспах - ім. Ворошилова, ім. Будьонного, «Червоний Перекоп», ім. 25 Жовтня, яким належало близько 3 тис. га орної землі, залишилося 60 коней. В артілі ім. Будьонного збереглося лише 10 корів, ім. Ворошилова - 6 корів і 5 голів свиней, ім. 25 Жовтня - 19 корів. Бракувало й робочих рук. В артілі ім. Ворошилова налічувалось 112 працездатних жінок
1 18 чоловіків. Партійна організація села звернулася до трудящих з закликом спрямувати всі сили на відбудову зруйнованого господарства, допомогти колгоспам посівним матеріалом, використовувати власних корів на оранці і сівбі. Приклади героїчної праці показували і молодь, і літні колгоспники. Молоді буряківники комсомольсько-молодіжної ланки М. В. Зарицької з колгоспу «Червоний Перекоп», організувавши збір місцевих добрив, виростили влітку 1944 року по 199 цнт цукрових буряків з га. Городню бригаду в колгоспі ім. Ворошилова очолив 75-річний С. П. Хворостяний. Овочівники посадили всі культури розсадним способом і одержали того ж року по 120 цнт ранніх овочів з гектара. Колгоспниця з артілі ім. Будьонного М. І. Герасименко вручну скошувала трави на сіно за день по 0,7 га при нормі 0,5 га. Відчутну допомогу колгоспникам Кримки подали працівники Кам'яномостівської МТС. Вже в 1944-1945 рр. всі 4 артілі освоїли довоєнні посівні площі. З ініціативи комсомольців і молоді колгоспу ім. Будьонного бійцям 1-го Українського фронту до 27-ї річниці Червоної Армії було відправлено 100 посилок. В жовтні 1944 року відбувся місячник створення фонду допомоги сім'ям фронтовиків.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися в село фронтовики, стало більше робочих рук. В колгоспах Кримки постійно почали працювати 4 трактори Кам'яномостівської МТС. На початок 1946 року артілі мали понад 100 коней. Виконуючи завдання четвертого п'ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства, колгоспники Кримки спрямували зусилля на поліпшення агротехніки, підвищення врожаю, збільшення поголів'я худоби. У червні 1950 року всі 4 колгоспи Кримки об'єдналися в один, названий іменем «Партизанської іскри». Новоутворене господарство мало понад 3500 га землі, з них орної - 2800 га, в т. ч. близько
50 га поливних земель. Вже на кінець 1950 року, останнього року четвертої п'ятирічки, колгосп виростив по 18,3 цнт колоскових з га на всій площі, по 295 цнт цукрових буряків і по 124 цнт овочів. Кількість худоби перевищила довоєнний рівень. Колгосп одержав понад мільйон крб. прибутку. На трудодень було видано по
2 крб. 38 коп. і 3,2 кг зерна.
Після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС партійна організація і правління артілі розробили заходи щодо дальшого зростання врожайності зернових, технічних і овочевих культур, а також розширення площі під городиною. Рільники і тваринники розгорнули змагання за збільшення {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}виходу продукції на одиницю площі земель. Механізатори ширше впроваджували двозмінну роботу тракторів. Вже в середині жовтня 1953 року колгосп виконав план оранки на зяб, зібрав весь урожай кукурудзи. Завідуючий свинофермою В. М. Попик почав застосовувати міжпорідне схрещування для підвищення скоростиглості свиней. В 1955 році артіль зібрала по 22,3 цнт зернових з га, по 302 цнт цукрових буряків.
Колгосп першим в районі у 1956 році перейшов на госпрозрахунок, щомісячне авансування колгоспників. Грошова оплата трудодня зросла в 1957 ропі до 8 крб., а в 1958 році - до 9,8 крб. В 1958 році колгосп виростив по 23 цнт зернових з га, по 26 цнт насіння соняшнику, по 318 цнт цукрових буряків і по 145 цнт овочів з га, виконав план по всіх видах розвитку тваринництва і був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Головвиставком нагородив голову колгоспу тридцяти-тисячника В. С. Бондаренка Великою срібною медаллю, агронома Т. Г. Ревка і секретаря парторганізації В. П. Гречаного - Малими срібними медалями. Бронзові медалі одержали ланкова Г. С. Козловська, бригадири О. Є. Березницький і Г. К. Кель. У 1958 році голова колгоспу В. С. Бондаренко удостоєний ордена Леніна.
На кінець семирічки в 1965 році колгосп виконав план розвитку всіх видів тваринництва. Кількість великої рогатої худоби порівняно з 1959 роком зросла тут на 720 голів, зокрема корів - на 380 голів. Якщо в 1959 році державі продано 370 тонн молока, то в 1965 - 558. Середньорічний продаж зерна державі за семирічку становив понад 1100 тонн. Неподільні фонди колгоспу за цей період зросли втроє і на кінець 1965 року дорівнювали близько 700 тис. карбованців.
Парторганізація села (в 1955 році в її лавах налічувалося 15 членів КПРС, в 1965 році - 33) проводила наполегливу роботу серед колгоспників, мобілізуючи їх на дальший розвиток всіх галузей сільського господарства.
Рік у рік поліпшувались умови праці трудівників ланів. На 1970 рік артіль мала 31 трактор, 14 комбайнів, 12 автомашин, 5 двигунів внутрішнього згоряння і понад 50 електродвигунів загальною потужністю близько 500 квт. Вирощування і збирання зернових культур та соняшнику було повністю механізоване, а також доїння корів, роздача кормів, водопостачання і прибирання приміщень. Колгосп збудував і обладнав типову механічну майстерню з виробничою площею 300 кв. метрів.
Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі ім. «Партизанської іскри» успішно виконали восьму п'ятирічку: державі продано понад план 9380 цнт хліба, 10 210 цнт м'яса, 1053 тис. штук яєць. Урожайність зернових зросла з 17 цнт з гектара в 1967 році до 30,6 цнт в 1970 році. Комбайнер П. І. Швець в 1969 році намолотив більш як 10 тис. цнт зерна, за що був занесений до районної Книги ленінської трудової слави; птахарі Я. І. Дерев'янко та К. Я. Дерев'янко ще в 1968 році виконали п'ятирічний план і працюють в рахунок 1972 року. Протягом 1970 року вони одержали 510 тис. яєць, по 131 на курку-несучку. Я. І. Дерев'янка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями «За трудову відзнаку», «За трудову доблесть» і Ленінською ювілейною медаллю. Колгоспниця комуністка О. В. Антончук відзначена орденом Трудового Червоного Прапора, а свинарка Н. С. Куксіна - орденом «Знак Пошани».
В два рази тільки.за останні п'ять років зросла оплата праці колгоспників. Якщо в 1965 році людино-день оплачувався в середньому 1 крб. 62 коп., то в 1970 - 4 крб. 32 коп. Понад 60 проц. всіх будинків у селі - новозбудовані або капітально перебудовані. Світлі і просторі житла мешканців села обставлені по-сучасному. У ювілейному 1970 році на площі 5 га посаджено
парк Дружби. Кримка повністю електрифікована і радіофікована, дві третини колгоспників користуються газом. Є тут пошта, ощадна каса, фельдшерсько-акушерський пункт, функціонує 2 дитячі дошкільні заклади. До послуг жителів села - майстерні побутового обслуговування, 10 магазинів і ларків.
До революції в Кримці всього три чоловіка мали середню освіту, тепер в селі - понад 20 спеціалістів з вищою освітою, а неповну середню освіту має все працююче населення. 31 серпня 1964 року в Кримці урочисто відкрито нову школу імені «Партизанської іскри». Це - двоповерховий гарний будинок з кабінетами, агрохімлабо- раторією, актовим і спортивним залами, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}майстернями. При школі є їдальня і гуртожиток. В школі навчається 350 учнів; працює 32 вчителі, серед них В. П. Гречана нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, 4 вчителі - значком «Відмінник народної освіти», 6 чоловік - медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». У школі створено зал, присвячений іскрів- цям, Ленінський музей. Продовжує справу батька вчителька О. В. Моргуненко -
дочка Героя Радянського Союзу В. С. Моргуненка. До цього часу в школі працює вчителька П. П. Ороховська, яка багато може розповісти про іскрівців, вона вчила їх ще в початкових класах.
Учням в школі прищеплюються трудові навики. В 1965 році учнівська виробнича бригада виростила з гектара по 72,6 цнт зерна кукурудзи на площі 50 га, соняшнику- по 24 цнт на площі 25 га, озимої пшениці - по 32 цнт. Колектив бригади занесено на обласну Дошку пошани.
31 серпня 1964 року на мітингу, присвяченому відкриттю нової школи, був прийнятий і замурований в стіну школи лист до комсомольців 2043 року (100-річчя «Партизанської іскри»). В ньому розповідається про героїчний подвиг юних підпільників, про те, як свято бережуть і примножують традиції уславлених земляків їхні нащадки.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 30 вересня 1966 р.Кримківська середня школа ім. «Партизанської іскри» за великі успіхи в навчанні та вихованні підростаючого покоління на бойових і революційних традиціях нагороджена орденом «Знак Пошани». Вручення нагороди вилилося в справжнє свято жителів усього села. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна колектив школи занесено до районної Книги ленінської трудової слави.
В сільському клубі тричі на тиждень демонструються кінофільми. Крім того, в клубі, в актовому залі школи виступають гуртки художньої самодіяльності, читаються лекції. В трьох бібліотеках села - понад 12 тис. книг. Кожний другий житель - читач бібліотеки. Кримці передплачують більш як 1600 примірників газет і журналів. Тут працює філіал Первомайської музичної школи, де навчається понад 30 дітей.
Активну участь у пропаганді знань серед населення беруть члени первинної організації товариства «Знання», серед яких 18 чоловік - вчителі, 4 спеціалісти сільського господарства. Вони систематично виступають перед односельцями з лекціями на актуальні теми внутрішнього та міжнародного життя.
Кримці свято шанують пам'ять про героїв-іскрівців. В центрі села в тінистому парку 1967 року споруджено меморіальний музей «Партизанської іскри», поряд - пам'ятник героям, урочисте відкриття якого відбулося в 1966 році. Тут проводяться уроки історії, зустрічі з іскрівцями та їх батьками, з учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Біля пам'ятника урочисто приймають в піонери та пов'язують піонерські галстуки, вручають комсомольські квитки. Звідси піонери та комсомольці кожної весни вирушають у похід по місцях бойових дій учасників підпільної організації. Традиційним стало відзначення днів народження іскрівців. Про подвиг іскрівців поставлено кінофільм «Партизанська іскра» за сценарієм О. Т. Гончара, видано документальну повість «Партизанрька іскра», яку написав один з її учасників І. П. Герасименко. У Миколаївському українському музично-драматичному театрі йде п'єса Б. Л. Арова і М. І. Саєнко «Партизанська іскра», за яку в 1968 році ЦК ЛКСМУ відзначив колектив театру премією ім. Миколи Островського.
Щороку в селі на площі біля парку ім. «Партизанської іскри» відбувається урочистий пленум Миколаївського обкому комсомолу та мітинг трудящих,
присвячений пам'яті підпільної комсомольської організації. Сюди приїжджають
комсомольці, молодь, представники численних колективів трудящих з багатьох областей України. Сотні вінків з живих квітів лягають до підніжжя пам'ятника. В травні 1957 року на урочистому пленумі Миколаївського обкому ЛКСМУ, присвяченому 15-річчю з дня заснування «Партизанської іскри», було ухвалено навічно ввести до складу Миколаївського обкому комсомолу найбільш активних учасників підпільної комсомольської організації - В. С. Моргуненка, П. К. Гречаного, Д. Г. Дяченко, М. Ф. Клименюка, І. І. Бєлічкова, М. А. Кравця, Д. Н. Попика, П. Ю. Попик і В. К. Вайсмана. Десятки телеграм надходять на ім'я Кримківської комсомольської організації і райкому комсомолу з братніх республік та з-за кордону, в яких висловлюється захоплення мужністю патріотів-іскрівців, готовність наслідувати їх приклад. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Іменем «Партизанської іскри», іменами її героїв на Первомайщині названо багато піонерських дружин, комсомольсько-молодіжних бригад. З металолому, зібраного комсомольцями та піонерами шкіл Первомайського району, ворошиловградські робітники виготовили тепловоз, якому було присвоєно ім'я «Партизанської іскри». В травні 1965 року на станції Голта в Первомайську цей поїзд урочисто проводжали в перший рейс. А в 1966 році спущено на воду суховантажне судно «Партизанська іскра», збудоване корабелами Чорноморського суднобудівного заводу з металолому, зібраного комсомольцями і піонерами Миколаївщини. 27 травня 1967 року на урочистому пленумі Миколаївського обкому ЛКСМУ, присвяченому 25-річчю підпільної комсомольської організації, було близько 10 тис. гостей від усіх областей Радянської України. Хвилюючою була заключна частина пленуму, коли представник легендарної краснодонської комсомоли А. Литвинов передав секретареві Миколаївського обкому комсомолу І. Т. Грицаю шкатулку з красно донською землею, политою кров'ю героїв-молодогвардійців, на вічне зберігання в музеї «Партизанської іскри».
Невпинно зростає активність сільських трударів. Яскравий показник цього - зміцнення рядів партійних організацій. Нині в двох первинних парторганізаціях Кримки - 53 члени і кандидати в члени КПРС. Три комсомольські організації об'єднують понад 130 юнаків і дівчат. В складі трьох профспілкових організацій - 234 сільських активісти.
В боротьбі трудівників села за піднесення виробництва, задоволення дедалі зростаючих потреб населення велику роль відіграє сільська Рада, яку багато років очолює комуніст Г. І. Ткач. Серед 25 депутатів сільради - 12 комуністів, 4 комсомольці. Протягом 1970 року відбулося 6 сесій і 22 засідання виконкому сільської Ради, на яких розглядалися конкретні питання боротьби за високу продуктивність тваринництва, за зростання культури на селі, про роботу окремих відділків, ферм, установ села, поліпшення медичного обслуговування населення тощо. Переважну більшість питань, обговорених на сесії та виконкомі, підготували і винесли на обговорення депутати сільської Ради. Добре працюють постійно діючі комісії, до яких залучено 120 чоловік активу. Вони проводять значну роботу по мобілізації жителів села на виконання народногосподарських планів і соціалістичних зобов'язань, підвищенню рівня культурно-побутового обслуговування населення, благоустрою села тощо.
За генеральним планом перебудови село стане компактним, з прямими асфальтованими вулицями. Поряд з будинком культури виросте спортивний комплекс. Передбачається побудувати туристську базу, комбінат побутового обслуговування, готель. У південній частині села, біля річки Кодими, на площі 10 га буде закладено парк культури і відпочинку, який стане продовженням існуючого парку ім. «Партизанської іскри». Центральні квартали забудуються восьмиквартирними двоповерховими будинками з усіма побутовими вигодами. Тут же розміститься торговий центр, нове приміщення сільської Ради, контори колгоспу.
З кожним роком квітне і впорядковується Кримка, краще і заможніше живуть її люди - самовіддані трудівники, гідні спадкоємці бойової слави героїв «Партизанської іскри».