Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Гур'ївка
Гур'ївка - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Південного Бугу, за 35 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Баловне - 10 км. Населення - 1089 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Костянтинівна і Піски.
На території села знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи та бронзові наконечники стріл скіфських часів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Історія виникнення села пов'язана з початком освоєння території Надбужжя, коли на щойно звільненій від турок землі було розташовано полк, створений у 1769 році з арнаутів, або волонтерів - переважно молдаван і болгар, які брали активну участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. У вересні 1775 року генерал-майор Муромцев, якому було доручено влаштування цих поселень, доповідав Потьомкіну, що арнаути на перший випадок викопали землянки і «в економії своїй та хліборобстві працювати почали». Додана до рапорту карта свідчить, що саме в той час козаки Бугогардівської паланки і арнаути заснували між Мертвоводом і Інгулом кілька населених пунктів, у т. ч. і Гур'ївку. 1787 року в Гур'ївці, жителі якої ввійшли до Бузького козацького полку, мешкав 51 чоловік. Згодом
сюди було переселено багато селян з Полтавщини та Київщини. Уже 1795 року в Гур'ївці налічувалося 856 жителів. Після ліквідації Бузького козацького війська їх переведено на становище державних селян.
Селяни займалися скотарством, рибальством, землеробством. Тяжко доводилося їм обробляти землю: не вистачало робочої худоби, реманенту. До того ж, вони змушені були відбувати різні повинності на користь держави, сплачувати подушне, церковну десятину тощо,
1803 року було відновлено Бузьке козацьке військо у складі 3-х полків. Жителі Гур'ївки увійшли до другого козацького полку, а село стало станицею. Утиски властей, несправедливість командирів, свавілля і насильства над козаками були постійним явищем. Масове обурення і протести рядового козацтва викликала поведінка командира полку майора Балєєва, який разом з деякими старшинами привласнював четверту частину їх жалування.
У 1817 році, після ліквідації Бузького війська, Гур'ївка увійшла до складу Бузької уланської дивізії, а жителів було переведено на становище військових поселян. Козаки, яким перетворення у військових поселян несло кріпосницьке гноблення, відповіли на це збройним повстанням. Лише в середині вересня, після тримісячної боротьби, уряду вдалося придушити цей виступ.
Муштра, караули, тяжкі покарання за найменшу провину, сувора регламентація життя викликали глибоке обурення поселян. Навіть польові роботи починалися і закінчувалися за командою унтер-офіцера. Нерівно розподілялася земля: хазяї першого розряду, наприклад, мали по 24 десятини, другого - 12 десятин, а нехазяї (таких було 129) - тільки 6 десятин, та й ті залишалися необробленими через нестачу тяглової сили (155 дворів утримували всього 69 коней) і реманенту. Бідняки наймитували або працювали у т. зв. робітничих ротах та возових-парках, якими командували військові чини. За адміністративним поділом 1857 року Гур'ївка стала волосним центром Херсонського повіту. Але становище селян не поліпшилося. У них відібрали плавні, позбавивши випасу худоби і заготівлі кормів на зиму, за користування громадською землею (4-5 десятин на ревізьку душу) селяни сплачували великі податки. У відомостях казенної палати зазначалося, що колишні військові поселенці вносили щороку різних податків і зборів більше, ніж державні селяни.
1859 року в селі жило 1410 чоловік. Згідно з указами 1866-1867 рр. за общиною було закріплено 5381 десятину землі. За кожну десятину селяни вносили щороку великі викупні платежі і податки. З 1867 року надільні землі, в середньому по 7 десятин на ревізьку душу, почали переходити у власність селян. У 1887 році у Гур'ївці мешкало вже 2440 чоловік, земля ж лишалася в тій же кількості. З 568 господарств 362 були малоземельними, 11 - безземельними. Безземельні та малоземельні селяни орендували землю у багатіїв за третину зібраного врожаю, доплачуючи за кожну десятину грішми. Брак робочої худоби, примітивні засоби обробітку землі, а також спустошливі суховії призводили до частих неврожаїв. Харчувалися селяни квашеною капустою і печеними буряками. В той же час наживалися сільські глитаї, які за дуже високі проценти позичали біднякам зерно, давали продукти у борг, який селяни мусили відробляти у гарячу пору жнив.
Частина жителів у пошуках кращої долі залишала домівку. Восени і взимку селяни йшли до Миколаєва і Херсона, але і там не завжди знаходили роботу.
Жорстока поміщицько-куркульська експлуатація, політичне безправ'я викликали у селян гостре незадоволення існуючим ладом. На початку 900-х років у селі з'являється соціал-демократична література, яку доставляв сюди уродженець Гур'ївки І. І. Казарцев, що працював на заводі «Наваль» у {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаєві. Він розповсюджував серед робітників нелегальну літературу, проводив бесіди на політичні теми, брав активну участь у маївках. У 1906 році його заарештували і кинули до херсонської каторжної в'язниці, а згодом вислали в Архангельську губернію.
Після поразки першої російської революції становище селян погіршилося. 1907 року у Гур'ївці жило 3426 чоловік. З 581 господарства 27 не мали землі, 131 мало від 2 до 7 десятин. Зате кожен з 25 куркулів володів 25-50 і більше десятинами землі. Не вистачало сільськогосподарського реманенту. Лише чотири куркульських господарства мали молотарки. Значно посилилося розшарування на селі внаслідок столипінської аграрної реформи: 30 куркулів, збільшивши свої володіння на 426 десятин землі за рахунок 70 розорених бідняцьких господарств, вийшли на відруби.
Жахливі умови життя, відсутність медичної допомоги призводили до частих епідемій чуми, холери, від яких 1893 року у селі померло 80 чоловік. Із трьох новонароджених виживало лише двоє. У 1905 році фельдшерський пункт, відкритий 1876 року, перетворено на лікарську дільницю, яка обслуговувала 20 тис. жителів Гур'ївки і навколишніх сіл.
З 1862 року у селі працювала міністерська однокласна школа, яку 1908 року перетворено на волосну дворічну. В одній кімнатці школи навчалося 35-37 хлопчиків і дівчаток. Навчальний рік продовжувався всього 4-6 місяців, бо майже всі школярі весною і влітку працювали у полі. Кількість неписьменних досягала 70 проц. Зате в селі до пізньої ночі не гасили світло 3 винних лавки і 4 шинки.
Під час першої світової війни більшість чоловіків воювала на фронті. Селянські господарства занепали. Населення голодувало. 1916 року в Гур'ївці мешкало 3159 жителів, це на 600 чоловік менше проти 1912 року.
У березні 1917 року в село прийшла звістка про повалення царського уряду. Проте у створеному сільському комітеті переважали куркулі. Вони, як свідчить колективний лист бідняків, надісланий у травні 1917 року Миколаївській Раді робітничих і військових депутатів, влаштовували у селян обшуки, привласнювали конфісковане поміщицьке майно. Гур'ївці просили надіслати представників Миколаївської Ради для встановлення порядку. У вересні 1917 року селяни відібрали у 18-ти т. зв. культурних орендаторів (куркулів) 612 десятин землі і розподілили її між собою. Та сільський комітет став на захист багатіїв.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни Гур'ївки на сході у грудні 1917 року вітали рішення І Всеукраїнського з'їзду Рад про створення Радянського уряду України. Рада селянських депутатів, обрана у січні 1918 року (голова О. П. Стройнов), приступила до розподілу між бідняками конфіскованої у місцевих багатіїв землі, сільськогосподарського реманенту і тягла. За активною участю депутатів Ради і колишнього фронтовика бідняка І. М. Папуші на базі еко
номії сусіднього поміщика Бутовича у січні було створено сільськогосподарське товариство, до якого увійшло 19 бідняцьких родин.
Але у березні 1918 року Гур'ївку окупували австро-німецькі загарбники. Окупанти жорстоко розправлялися з активістами, повернули багатіям землю, вивозили награбовані у населення майно, худобу, хліб та інші продукти. Восени 1918 року для організації партизанського загону миколаївські підпільники направили у село більшовиків і революційних робітників заводу «Наваль» В. В. Слушаєва, П. О. Ігнатьєва, М. І. Бандурка, В. Ф. Хилька, Я. Г. Білогуба. Створений ними підпільний комітет очолив більшовик В. В. Слушаєв. З метою конспірації він відкрив у Гур'ївці майстерню, а в сусідньому селі Баловному - кузню. Члени комітету підтримували зв'язки з Миколаївським підпіллям (через І. В. Сухановського) і з підпільними групами інших сіл, куди доставляли більшовицьку літературу, зброю. У жовтні почав діяти партизанський загін, в якому спочатку налічувалося 30, а в кінці місяця - вже 160 чоловік. Командиром загону став уродженець Гур'ївки колишній фронтовик Я. Г. Білогуб, комісаром - В. В. Слушаєв. Перше бойове хрещення загін одержав у жовтні, захопивши гур'ївський міст і роззброївши
батальйон німецьких окупантів. Потім партизани з боєм взяли німецькі колонії Гольдштадт і Кринички і розігнали гетьманську варту. У березні-квітні 1919 року бійці загону брали участь у визволенні від французьких інтервентів Одеси. За цей час загін зріс до 500 бійців. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Після вигнання з села петлюрівців у березні 1919 року новообрана Рада, яку очолив В. І. Гетьманцев, організувала збір продовольства для Червоної Армії, допомагала сім'ям фронтовиків, створила загони самооборони тощо. У квітні було проведено перерозподіл землі по 2,5 десятини на їдця. Гур'ївці успішно виконували продрозверстку, подавали всебічну допомогу посланцям пітерських робітників, які прибули до села, щоб одержати допомогу продовольством. Організований у травні 1919 року комітет бідноти спрямував селянство на боротьбу з куркульством, а також на втілення в життя законів Радянської влади. Гур'ївці у складі бригади М. В. Голубенка, що входила до складу 3-ї Радянської армії, також брали участь у ліквідації банд Григор'єва у травні 1919 року на станції Грейгове і Горохівка. Влітку загін був відправлений на денікінський фронт, де увійшов до складу 2-го полку Ленінської бригади 14-ї армії. Полк витримав жорстокий бій під станцією Синельникове та Славгородом (нині Дніпропетровської області) з бандами генерала Шкуро. В бою загинули комісар загону В. В. Слушаєв, командири рот М. І. Бандурко, О. В. Волошин і багато інших гур'ївців.
В кінці серпня 1919 року Гур'ївку захопили денікінці. Вони забирали у селян худобу, хліб, одяг. Білогвардійці закатували радянських працівників і активістів, виказаних місцевими куркулями: В. І. Гетьманцева, О. П. Ігнатьєва, О. О. Травицького, А. Г. Вітренка, Г. В. Травицького, І. І. Котенка, Г. М. Кучеренка й багатьох інших.
На початку лютого 1920 року війська 41-ї стрілецької дивізії визволили Гур'ївку. Владу в селі взяв волосний ревком (голова О. П. Стройнов). Створені партійний і комсомольський осередки очолили колишні бійці Гур'євського партизанського
загону С. В. Норик та І. В. Шпак. 13 січня ревком передав повноваження волвиконкому. 4 квітня відбулися вибори до сільської Ради, головою якої став бідняк В. К. Юрченко. Партійний і комсомольський осередки та сільська Рада очолили боротьбу з бандитизмом та відбудову зруйнованого господарства, організували збір продовольства для Червоної Армії. За успішно проведену роботу вони одержали подяку від Миколаївського губревкому. Велику роль у соціалістичних перетвореннях на селі відіграв комітет незаможних селян, створений у липні 1920 року. Його головою обрали комуніста І. М. Папушу, все життя якого - приклад відданого служіння народу. У 1905 році він був засуджений за революційну діяльність серед солдатів. Після повернення у Гур'ївку 1907 року наймитував у місцевих куркулів, з 1911 - працював на Миколаївському суднобудівному заводі «Руссуд». 1916 року за участь у страйку направлений на румунський фронт, де в 1917 році обраний до складу ротного ревкому. В січні наступного року повернувся додому, був організатором першого сільськогосподарського товариства, воював у Гур'ївському партизанському загоні. Комнезам відібрав у багатіїв і розподілив землю і реманент між бідняками, мобілізував селян на боротьбу з куркульством, бандитизмом і спекуляцією. У квітні 1921 року президія комнезаму постановила вилучити у куркулів прихований хліб і розподілити серед бідноти.
У боротьбі з розрухою велику допомогу гур'ївцям подали трудящі Миколаєва. Так, восени 1920 року під час «тижня селянина» 32 робітники Управління водного транспорту відремонтували значну кількість сівалок, плугів, борін, возів, гарб та іншого реманенту. Метал, цвяхи, гвинти, окремі запасні частини тощо робітники привезли з собою. У жовтні селяни одержали першу партію промислових товарів з миколаївських підприємств. У 1922 році селяни відновили довоєнні посівні площі, збільшилося поголів'я худоби, пожвавилася торгівля. Під керівництвом сільської Ради, за активною участю комсомольців у селі проводилися недільники, під час яких зібрано багато хліба і грошей для Червоної Армії, сиріт, потреб народної освіти.
З перших днів Радянської влади партійні і радянські органи приділяли велику увагу розвитку охорони здоров'я, освіти і культури. 1920 року в селі відкриваються амбулаторія й аптека. Через рік почав працювати дитячий будинок, в якому виховувалося 47 сиріт, у 1923 році - дитячі ясла на 50 місць. Перша радянська школа в Гур'ївці прийняла дітей ще у 1918 році, а в
1920 році їх було вже дві. На початку квітня 1920 року в Гур'ївці відбувся волосний з'їзд учителів, який накреслив заходи в галузі розвитку народної освіти. Розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували близько 25 культармійців. До 1930 року вчителі-ентузіасти навчили грамоти всіх членів комнезаму. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У 1920 році відкрився сільський клуб, при якому працювали хоровий, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності, а також політичної освіти, атеїзму і сільськогосподарський. Особливою популярністю користувався гурток атеїзму, в результаті роботи якого більшість селян відійшла від церкви. Тому рішенням сільського сходу в 1922 році церкву було закрито, а церковні цінності передано у фонд допомоги голодуючим. З 1920 року значну роль у культосвітній роботі відігравала сільська бібліотека. В роки становлення Радянської влади народжуються нові обряди і звичаї. Так, у лютому 1924 року жителі Гур'ївки урочисто святкували перші «червоні хрестини».
Партійна організація, сільська Рада і КНС проводили серед бідняцько-середняцьких мас велику роботу, роз'яснюючи переваги колективного господарювання. 19 серпня 1922 року 16 членів КНС об'єдналися у першу артіль «Червона зірка», яка мала 250 га землі, 4 коней і кілька господарських будівель. Через рік на базі артілі було організовано машинно-тракторне товариство. У серпні того ж року створюється артіль ім. Шевченка, у 1923 році - «Справедливість», ще через два роки - «Червоний переселенець» та ім. Петровського. У 1925 році кооперуванням було охоплено більше 50 проц. селянських дворів Гур'ївки, які мали 1076 га землі. З 1926 по 1929 рік створюються сільгоспартілі «До нового життя», «Холодна балка», «Червона гребля», «Червоний хлібороб», в яких було вже 2400 га землі. У 1929 році під час суцільної колективізації на базі дрібних господарств створюється колгосп ім. Леніна, а через рік - ім. К. Маркса, у розпорядженні яких було 3476 га землі. 1930 року до колективів пішло 98 проц. селян. Куркулі намагалися за всяку ціну підірвати економіку молодих господарств. Так, їх ставленик, що працював рахівником у колгоспі ім. К. Маркса, заплутував облік, намагався дезорганізувати роботу на відповідальних ділянках виробництва. Другий куркульський прихвостень вкрав цукор, призначений для бджіл, і вощину, внаслідок чого бджоли загинули. А куркуль, який був конюхом, призвів до загибелі 28 коней, привласнював зерно, ковальсько-слюсарний інструмент, псував різний реманент. Велику допомогу партійній організації в боротьбі з куркулями надавали комсомольці, які у 1930 році обрали своїм ватажком місцевого поета В. А. Малагушу. Він сміливо викривав підступні дії куркулів у віршах, разом з усіма комсомольцями брав активну участь у розкуркуленні і виселенні багатіїв. Згодом секретарем комсомольської організації було обрано одну з перших на Миколаївщині жінок-трактористок Д. І. Колот. Славний шлях пройшла трудівниця- від вожака гур'ївської комсомоли, інструктора і секретаря райкому до секретаря Миколаївського обкому комсомолу і члена ЦК ЛКСМУ. Нині Дар'я Іванівна - персональний пенсіонер республіканського значення.
1929 року в Гур'ївці на базі товариства «Червона зірка» створюється машинно- тракторна станція. Маючи 51 трактор та інші машини, МТС подавала дійову допомогу колгоспам у проведенні сільськогосподарських робіт, у зміцненні й розвитку їх економіки. Створений у 1933 році політвідділ МТС сприяв політичному вихованню мас, видавав багатотиражну газету «Соціалістичний шлях», яка розповідала селянам про нове у колгоспному житті, допомагала долати труднощі. У 1940 році в МТС було 105 тракторів, 37 комбайнів, 16 автомашин та багато сільськогосподарського реманенту. На її подвір'ї виросли типові приміщення ремонтних майстерень, гаражі, адміністративні будівлі.
Комуністи і комсомольці спрямували зусилля сільських трудівників на дострокове виконання п'ятирічних планів. Підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур, майже втричі зросло поголів'я худоби і її продуктивність. Якщо на початку 30-х років хлібороби збирали в середньому по 8,2 цнт зерновдх з га, то в 1939 році - по 14,2 цнт, а в артілі ім. Леніна на площі 611 га вирощено по 18 цнт озимої пшениці з гектара. Колгоспи мали птахо- і вівцеферми, пасіки.
Більше як у два рази збільшилися прибутки господарств. У колгоспі ім. К. Маркса, наприклад, у 1939 році вони становили понад 300 тис. крб. проти 169 тис. крб. у 1936 році. 1940 року артілі мали по автомашині, велику кількість сільськогосподарської техніки. У кожному господарстві діяла система малого зрошення. Будувалися автогаражі, зерносховища, тваринницькі приміщення. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Зростали ряди майстрів колгоспних ланів. Зразки самовідданої праці показували тракторні бригади М. І. Варшавського та І. І. Чабаненка з Гур'ївської МТС, які змагалися за краще використання техніки на ланах. Зокрема, бригада І. І. Чабаненка брала участь у всесоюзному змаганні механізаторів і не раз завойовувала першість. За вирощення урожаю озимої пшениці по 20 цнт з га у 1935 році трактористи І.' І. Чабаненко, С. А. Куроп'ятник, Ф. В. Крисенко нагороджені орденом Леніна, а М. П. Кирпенко - орденом Трудового Червоного Прапора. Високо оцінив Радянський уряд працю й інших механізаторів. Так, у 1939 році орденом Трудового Червоного Прапора відзначено бригадира тракторної бригади П. Г. Вовченка, орденом «Знак Пошани» - комбайнера О. О. Вовченка, який у 1938 році скосив 705 га зернових у рідному колгоспі і 300 га на ланах братнього Казахстану. Майстрами високих врожаїв у передвоєнні роки зарекомендували себе члени жіночої бригади МТС, яку очолювала П. Ф. Журба. Весь склад бригади 1938 року брав участь у зйомках фільму «Трактористи», які проводила у селі студія «Мосфільм». Гур'євська МТС у 1939 році була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і одержала диплом 2-го ступеня та 5 тис. крб. премії, а директора І. С. Колінка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Учасниками ВСГВ 1939 року були також члени артілі ім. К. Маркса М. Д. Малагуша, Я. І. Щербак та бригада І. Д. Чорнозуба з колгоспу ім. Леніна.
Зростав матеріальний і культурний рівень трудівників села. Колгоспники систематично одержували по 2-3 кг хліба і 2 крб. на трудодень. На місці колишніх землянок з'явилися гарні хати під черепицею і бляхою. В середині 30-х років почала працювати лікарня на 15 ліжок, збудовано нове приміщення аптеки, відкрилися 3 колгоспних ясел. Напередодні війни покінчено з неписьменністю. Семирічну школу щорічно відвідувало 400 дітей. У селі працювало 15 спеціалістів з вищою і середньою освітою. На сцені сільського клубу регулярно виступали учасники художньої самодіяльності - співаки, танцюристи, драмгуртківці. Сюди приїздили з концертами актори Миколаївського театру юного глядача, обласної філармонії. Чотири рази на тиждень демонструвалися кінофільми.
Коли віроломний напад гітлерівської Німеччини обірвав мирну працю радянських людей, сотні трудівників Гур'ївки пішли до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати завоювання Великого Жовтня. А ті, хто залишився в селі, будували оборонні споруди, вступали до винищувальних батальйонів. З наближенням фронту колгоспне майно і худобу відправляли в глибокий тил. Механізатори Гур'ївської МТС, незважаючи на труднощі воєнного часу, евакуювали всю сільськогосподарську техніку.
15 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. Вони жорстоко знущалися над радянськими людьми, відбирали худобу, продукти харчування, особисті речі. Гітлерівські кати розстріляли 3 активістів і вивезли на фашистську каторгу 15 юнаків і дівчат. Жителі села чинили опір ворогам, ховали хліб, виводили з ладу сільськогосподарську техніку, допомагали партизанам, переховували військовополонених. У перші ж дні окупації у Гур'ївці почала діяти група підпільників, залишених тут обкомом партії. Серед них були бригадир колгоспу ім. Леніна
М. В. Куроп'ятников, учитель-комуніст Ф. Г. Федченко, робітники Чорноморського суднобудівного заводу В. Г. Данилюк, І. В. Палупа. Патріоти розповсюджували листівки «Миколаївського центру» і дані Радінформбюро про становище на фронтах, брали участь у диверсіях. Зокрема, за їх участю під Миколаєвом підірваний німецький аеродром. У 1942 році всі члени групи були заарештовані і закатовані у гестапо.
Невмирущою славою вкрили себе на фронтах Великої Вітчизняної війни багато гур'ївців. За героїчні подвиги 394 жителі села нагороджені орденами і медалями. Відважний розвідник комсомолець І. К. Киба, який добровільно пішов на фронт, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Командир військової частини писав його батькам: «Ваш син виявляє героїзм, відвагу, хоробрість і доблесть. Він знищив до 100 німецьких солдатів і
офіцерів на полі бою, взяв у полон З «язики». Ратні подвиги вашого сина запалюють на подвиг сотні бійців». За героїзм, виявлений при форсуванні Дніпра, звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцю Костянтинівки А. Г. Куроп'ятнику. Героїчний подвиг здійснив {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}дев'ятнадцятирічний юнак Г. О. Жовтоножко. В бою під Ростовом 1943 року він приземлився в тилу ворога на підбитому літаку. До нього під'їхали німці на бронемашинах. Підпустивши їх ближче, пілот знищив дві машини і кількох гітлерівців. Коли вийшли боєприпаси, він підпалив літак і, залігши за каменем, в упор розстрілював фашистів з пістолета. Безвихідне становище примусило його останню кулю пустити в себе. Відважного льотчика посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
27 березня 1944 року підрозділи 96-ї стрілецької дивізії 6-ї армії (під командуванням генерал-лейтенанта І. Т.Шльоміна), вибили з села німецько-фашистських загарбників. За визволення Гур'ївки смертю хоробрих полягли росіяни А. Д. Воробйов, С. М. Морозов, О. М. Полозаєв, А. П. Куклаєв, українці П. Д. Герасименко, П. Л. Черевичниць, Г. А. Лебідь, Є. Н. Самійленко, казах С. К. Альжафаров, вірменин С. А. Петрося. Гур'ївці свято шанують пам'ять про тих, хто віддав своє життя за щастя і свободу Вітчизни. На братській могилі у центрі села споруджено обеліск. У середній школі обладнано музей, у якому зібрано матеріали про бойові діла земляків, а в сільській бібліотеці влаштовано куток бойової й трудової слави.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, ворог спустопшв село. На руїни були перетворені виробничі приміщення МТС і колгоспів, житлові будинки. Збитки, завдані господарству села, становили понад 17 млн. крб. З фронту не повернулися 90 гур'ївців. Після визволення Гур'ївки територіальна партійна організація у складі 4 чоловік, комуністи МТС і сільська Рада мобілізували колгоспників і робітників МТС на подолання господарських труднощів. Весною 1944 року довелося орати коровами, сіяли і збирали врожай того року теж вручну. У виключно важких умовах члени артілі ім. К. Маркса і механізатори відремонтували сівалки, трактори і до 20 жовтня,першими у районі закінчили сівбу озимих. До кінця року МТС мала вже 66 тракторів. Вдень і вночі працювали механізатори, готуючись до весняно-польових робіт 1945 року. За якісне проведення сівби озимих колективу МТС у лютому 1945 року присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У і облвиконкому. За відмінні успіхи в роботі Гур'ївська МТС того ж року нагороджена перехідним Червоним прапором Наркомзему СРСР. Близько 50 чоловік 8 села нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні
1941-1945 рр.». 2,6 млн. крб. зібрали трудящі Гур'ївки на спорудження танкової колони «Колгоспник Миколаївщини».
Після закінчення Великої Вітчизняної війни у село повернулися фронтовики і гаряче взялися за роботу. До машинно-тракторної станції прибували трактори, комбайни й інша техніка. З ініціативи партійних організацій було складено і на початку жовтня 1946 року сесією Гур'ївської сільської Ради затверджено п'ятирічний план відбудови і розвитку села, яким передбачалося підвищення врожайності сільськогосподарських культур, розвиток тваринництва і будівництво ферм та інших громадських приміщень і жител. За допомогою держави восени 1947 року колгоспи довели посівні площі до довоєнного рівня. У 1948 році хлібороби Гур'ївки одержали по 16,5 щнт зернових з гектара на площі 1763 га. Досягнуто також успіхів і в розвитку тваринництва. Партійна організація села, в якій 1947 року перебувало на обліку 16 комуністів, у своїй роботі спиралася на великий актив, в т. ч. на передовиків виробництва.
У відбудові і дальшому розвитку колгоспів велику роль відіграла Гур'ївська МТС. За високі виробничі показники у 1948 році колективу МТС присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У і облвиконкому. У 1948-1949 рр. 21 кращий механізатор відзначений урядовими нагородами, в т. ч. бригадир тракторної бригади І. П. Лях, бригада якого у 1948 році виростила на площі 481 га по 20,1 цнт озимої пшениці з гектара, комбайнери І. К. Орищенко і В. Є. Попов удостоєні найвищої урядової нагороди - ордена Леніна. Гур'ївська МТС міцно утримувала першість у змаганні колективів МТС області.
У вересні 1950 року артілі ім. Леніна та ім. К. Маркса об'єдналися в одну- ім. Леніна (з 1961 року - «Заповіт Ілліча»), за якою закріплено 8009 га
земельних угідь. Партійна і комсомольська організації провели велику роботу щодо мобілізації трудівників села на дальше піднесення сільськогосподарського виробництва. Вирішальні ділянки очолили комуністи, комсомольці, передовики виробництва. Між бригадами і ланками розгорнулося соціалістичне змагання. Кращим колективам і трудівникам {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вручалися перехідні Червоні прапори і вимпели. В результаті вжитих заходів у 1955 році прибутки артілі зросли в 2,5 раза порівняно з 1950 роком.
Колгоспники успішно виконали семирічку. Валовий збір зерна протягом 1959-1965 рр. зріс удвічі і досяг 84 тис. цнт. Урожай зернових у 1965 році становив 18,1 цнт з кожного гектара на площі 2050 га. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь збільшилося за семиріччя з 160 цнт до 250 цнт, м'яса - з 15 цнт до 38 цнт. Грошові прибутки зросли з 701 тис. крб. до 1 млн. 538 тис. карбованців.
Помітно зміцніла економіка колгоспу за роки восьмої п'ятирічки. В державні засіки засипано 14 330 тонн зерна, 5039 тонн соняшнику. Значно збільшилось виробництво продуктів тваринництва. За цей же час господарство продало державі 7675 тонн м'яса, 1,9 млн. штук яєць. Велика заслуга в цьому комсомольців, які йшли в авангарді соціалістичного змагання серед молодих тваринників. Зокрема, на фермі № 2 працює комсомольсько-молодіжний корпус доярок, на молочнотоварній фермі №3 - комсомольська ланка. Комсомолки-доярки домоглися в 1970 році найвищих надоїв молока по колгоспу - більше 2,5 тис. кг від корови.
У 1970 році на цолях артілі працювало 45 тракторів, 25 комбайнів різного призначення, 28 автомашин і багато іншої техніки. Повністю механізоване вирощування і збирання зернових, на 90 проц.- догляд за просапними культурами. На фермах працює 118 електродвигунів. Всі тваринницькі ферми забезпечені автонапувалками, транспортерами для очищення приміщень. Трудомісткі процеси у тваринництві механізовані на 80 проц. Протягом 1965-1969 рр. побудовано
9 тваринницьких ферм, зерносховище, майстерня для ремонту автомашин. 60 колгоспникам, які добилися найкращих показників у виробництві продуктів рільництва і тваринництва, присвоєно звання ударників комуністичної праці, 82 - вручені Ленінські ювілейні медалі, 35 - почесні грамоти, 19 - занесено до колгоспної Книги трудової слави, 16 - на колгоспну Дошку пошани. Мобілізуючою силою у колгоспному виробництві є первинна партійна організація, яка об'єднує 74 комуністи. Надійним помічником комуністів є комсомольська організація, яка налічує в своїх лавах 43 юнаків і дівчат.
У селі працює механізована колона для комплексного монтажу і механічного обладнання тваринницьких приміщень, токів, водопровідних систем тощо, де зайнято 270 робітників. Лише 1970 року її колектив здав у експлуатацію консервний завод, 2 холодильники, обладнав механізмами 16 тваринницьких приміщень у колгоспах району і приступив до монтажу механізмів свиновідгодівельним в артілі «Заповіт Ілліча». Парторганізація колони у складі 20 комуністів спрямовує роботу колективу на успішне виконання взятих соціалістичних зобов'язань.
Багато трудівників села за самовіддану працю нагороджені орденами і медалями, в т. ч. ордена Леніна удостоєні агроном Г. Д. Простяков, рільник Я. С. Куроп'ятник, пташниця Н. С. Нех; ордена Трудового Червоного Прапора - бригадир тракторної бригади І. Ф. Вовченко, комбайнер І. К. Орищенко, колишній директор МТС М. І. Варшавський; ордена «Знак Пошани» - рільник Я. Т. Косяк та інші. Не раз заносився на районну і обласну Дошки пошани ланковий механізованої ланки І. В. Федоров, який у 1960 році виростив на кожному гектарі по 41 цнт зерна кукурудзи. Про його трудові подвиги розповів письменник Л. В. Куличенко у збірці новел «Так ніхто не кохав». 72 жителі села нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
25 депутатів сільської Ради приділяють велику увагу питанням господарської діяльності колгоспу, механізованої колони, шкіл, лікарні та культурно-освітніх закладів, благоустрою села. В шести постійних комісіях працюють 60 активістів.
Зріс матеріальний добробут трудівників села, протягом 1959-1969 рр. у 5 разів збільшилася оплата праці. За цей же час індивідуальні забудовники
поставили 200 хат, 280 - капітально відремонтували. До послуг населення - 10 крамниць, їдальня, кравецька майстерня.
Значних успіхів досягнуто в галузі охорони здоров'я. У Гур'ївці діють лікарня на 35 ліжок, пологовий будинок, 2 медпункти у відділках колгоспу, аптека. У селі трудяться 4 лікарі і 34 медичних працівники з середньою спеціальною освітою. Понад сто малюків виховуються у трьох дитячих яслах. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У середній і восьмирічній, а також у заочній школах працюють 13 вчителів з вищою освітою, 25 - з середньою спеціальною. П'ята частина дорослого населення села має вищу, незакінчену вищу, а також середню освіту. У 1970 році 21 гур'ївець здобував освіту у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, у т. ч. 10 чоловік - за рахунок колгоспу.
Рік у рік зростають витрати на освіту і культуру села. Так, у 1970 році колгосп виділив на культурно-масові заходи і для придбання літератури близько 71,1 тис. крб., тобто у 3,8 раза більше, ніж у 1960 році.
Багатолюдно вечорами у трьох сільських клубах, при яких працюють 2 хорові колективи, гуртки художнього читання, оркестр духових інструментів, вокальні ансамблі, агіткультбригада. У клубах влаштовуються вечори вшанування знатних людей колгоспу. Зокрема, односельці вітали передову доярку М. Ф. ПІерстюк, яка за
10 років надоїла понад 300 тонн молока, і пташницю Н. С. Нех, яка, успішно завершивши восьму п'ятирічку, працює в рахунок 1973 року.
Сповнені сил і енергії, трудівники Гур'ївки самовідданою працею успішно перетворюють у життя накреслення Комуністичної партії і Радянського уряду.
На території села знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи та бронзові наконечники стріл скіфських часів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Історія виникнення села пов'язана з початком освоєння території Надбужжя, коли на щойно звільненій від турок землі було розташовано полк, створений у 1769 році з арнаутів, або волонтерів - переважно молдаван і болгар, які брали активну участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. У вересні 1775 року генерал-майор Муромцев, якому було доручено влаштування цих поселень, доповідав Потьомкіну, що арнаути на перший випадок викопали землянки і «в економії своїй та хліборобстві працювати почали». Додана до рапорту карта свідчить, що саме в той час козаки Бугогардівської паланки і арнаути заснували між Мертвоводом і Інгулом кілька населених пунктів, у т. ч. і Гур'ївку. 1787 року в Гур'ївці, жителі якої ввійшли до Бузького козацького полку, мешкав 51 чоловік. Згодом
сюди було переселено багато селян з Полтавщини та Київщини. Уже 1795 року в Гур'ївці налічувалося 856 жителів. Після ліквідації Бузького козацького війська їх переведено на становище державних селян.
Селяни займалися скотарством, рибальством, землеробством. Тяжко доводилося їм обробляти землю: не вистачало робочої худоби, реманенту. До того ж, вони змушені були відбувати різні повинності на користь держави, сплачувати подушне, церковну десятину тощо,
1803 року було відновлено Бузьке козацьке військо у складі 3-х полків. Жителі Гур'ївки увійшли до другого козацького полку, а село стало станицею. Утиски властей, несправедливість командирів, свавілля і насильства над козаками були постійним явищем. Масове обурення і протести рядового козацтва викликала поведінка командира полку майора Балєєва, який разом з деякими старшинами привласнював четверту частину їх жалування.
У 1817 році, після ліквідації Бузького війська, Гур'ївка увійшла до складу Бузької уланської дивізії, а жителів було переведено на становище військових поселян. Козаки, яким перетворення у військових поселян несло кріпосницьке гноблення, відповіли на це збройним повстанням. Лише в середині вересня, після тримісячної боротьби, уряду вдалося придушити цей виступ.
Муштра, караули, тяжкі покарання за найменшу провину, сувора регламентація життя викликали глибоке обурення поселян. Навіть польові роботи починалися і закінчувалися за командою унтер-офіцера. Нерівно розподілялася земля: хазяї першого розряду, наприклад, мали по 24 десятини, другого - 12 десятин, а нехазяї (таких було 129) - тільки 6 десятин, та й ті залишалися необробленими через нестачу тяглової сили (155 дворів утримували всього 69 коней) і реманенту. Бідняки наймитували або працювали у т. зв. робітничих ротах та возових-парках, якими командували військові чини. За адміністративним поділом 1857 року Гур'ївка стала волосним центром Херсонського повіту. Але становище селян не поліпшилося. У них відібрали плавні, позбавивши випасу худоби і заготівлі кормів на зиму, за користування громадською землею (4-5 десятин на ревізьку душу) селяни сплачували великі податки. У відомостях казенної палати зазначалося, що колишні військові поселенці вносили щороку різних податків і зборів більше, ніж державні селяни.
1859 року в селі жило 1410 чоловік. Згідно з указами 1866-1867 рр. за общиною було закріплено 5381 десятину землі. За кожну десятину селяни вносили щороку великі викупні платежі і податки. З 1867 року надільні землі, в середньому по 7 десятин на ревізьку душу, почали переходити у власність селян. У 1887 році у Гур'ївці мешкало вже 2440 чоловік, земля ж лишалася в тій же кількості. З 568 господарств 362 були малоземельними, 11 - безземельними. Безземельні та малоземельні селяни орендували землю у багатіїв за третину зібраного врожаю, доплачуючи за кожну десятину грішми. Брак робочої худоби, примітивні засоби обробітку землі, а також спустошливі суховії призводили до частих неврожаїв. Харчувалися селяни квашеною капустою і печеними буряками. В той же час наживалися сільські глитаї, які за дуже високі проценти позичали біднякам зерно, давали продукти у борг, який селяни мусили відробляти у гарячу пору жнив.
Частина жителів у пошуках кращої долі залишала домівку. Восени і взимку селяни йшли до Миколаєва і Херсона, але і там не завжди знаходили роботу.
Жорстока поміщицько-куркульська експлуатація, політичне безправ'я викликали у селян гостре незадоволення існуючим ладом. На початку 900-х років у селі з'являється соціал-демократична література, яку доставляв сюди уродженець Гур'ївки І. І. Казарцев, що працював на заводі «Наваль» у {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаєві. Він розповсюджував серед робітників нелегальну літературу, проводив бесіди на політичні теми, брав активну участь у маївках. У 1906 році його заарештували і кинули до херсонської каторжної в'язниці, а згодом вислали в Архангельську губернію.
Після поразки першої російської революції становище селян погіршилося. 1907 року у Гур'ївці жило 3426 чоловік. З 581 господарства 27 не мали землі, 131 мало від 2 до 7 десятин. Зате кожен з 25 куркулів володів 25-50 і більше десятинами землі. Не вистачало сільськогосподарського реманенту. Лише чотири куркульських господарства мали молотарки. Значно посилилося розшарування на селі внаслідок столипінської аграрної реформи: 30 куркулів, збільшивши свої володіння на 426 десятин землі за рахунок 70 розорених бідняцьких господарств, вийшли на відруби.
Жахливі умови життя, відсутність медичної допомоги призводили до частих епідемій чуми, холери, від яких 1893 року у селі померло 80 чоловік. Із трьох новонароджених виживало лише двоє. У 1905 році фельдшерський пункт, відкритий 1876 року, перетворено на лікарську дільницю, яка обслуговувала 20 тис. жителів Гур'ївки і навколишніх сіл.
З 1862 року у селі працювала міністерська однокласна школа, яку 1908 року перетворено на волосну дворічну. В одній кімнатці школи навчалося 35-37 хлопчиків і дівчаток. Навчальний рік продовжувався всього 4-6 місяців, бо майже всі школярі весною і влітку працювали у полі. Кількість неписьменних досягала 70 проц. Зате в селі до пізньої ночі не гасили світло 3 винних лавки і 4 шинки.
Під час першої світової війни більшість чоловіків воювала на фронті. Селянські господарства занепали. Населення голодувало. 1916 року в Гур'ївці мешкало 3159 жителів, це на 600 чоловік менше проти 1912 року.
У березні 1917 року в село прийшла звістка про повалення царського уряду. Проте у створеному сільському комітеті переважали куркулі. Вони, як свідчить колективний лист бідняків, надісланий у травні 1917 року Миколаївській Раді робітничих і військових депутатів, влаштовували у селян обшуки, привласнювали конфісковане поміщицьке майно. Гур'ївці просили надіслати представників Миколаївської Ради для встановлення порядку. У вересні 1917 року селяни відібрали у 18-ти т. зв. культурних орендаторів (куркулів) 612 десятин землі і розподілили її між собою. Та сільський комітет став на захист багатіїв.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни Гур'ївки на сході у грудні 1917 року вітали рішення І Всеукраїнського з'їзду Рад про створення Радянського уряду України. Рада селянських депутатів, обрана у січні 1918 року (голова О. П. Стройнов), приступила до розподілу між бідняками конфіскованої у місцевих багатіїв землі, сільськогосподарського реманенту і тягла. За активною участю депутатів Ради і колишнього фронтовика бідняка І. М. Папуші на базі еко
номії сусіднього поміщика Бутовича у січні було створено сільськогосподарське товариство, до якого увійшло 19 бідняцьких родин.
Але у березні 1918 року Гур'ївку окупували австро-німецькі загарбники. Окупанти жорстоко розправлялися з активістами, повернули багатіям землю, вивозили награбовані у населення майно, худобу, хліб та інші продукти. Восени 1918 року для організації партизанського загону миколаївські підпільники направили у село більшовиків і революційних робітників заводу «Наваль» В. В. Слушаєва, П. О. Ігнатьєва, М. І. Бандурка, В. Ф. Хилька, Я. Г. Білогуба. Створений ними підпільний комітет очолив більшовик В. В. Слушаєв. З метою конспірації він відкрив у Гур'ївці майстерню, а в сусідньому селі Баловному - кузню. Члени комітету підтримували зв'язки з Миколаївським підпіллям (через І. В. Сухановського) і з підпільними групами інших сіл, куди доставляли більшовицьку літературу, зброю. У жовтні почав діяти партизанський загін, в якому спочатку налічувалося 30, а в кінці місяця - вже 160 чоловік. Командиром загону став уродженець Гур'ївки колишній фронтовик Я. Г. Білогуб, комісаром - В. В. Слушаєв. Перше бойове хрещення загін одержав у жовтні, захопивши гур'ївський міст і роззброївши
батальйон німецьких окупантів. Потім партизани з боєм взяли німецькі колонії Гольдштадт і Кринички і розігнали гетьманську варту. У березні-квітні 1919 року бійці загону брали участь у визволенні від французьких інтервентів Одеси. За цей час загін зріс до 500 бійців. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Після вигнання з села петлюрівців у березні 1919 року новообрана Рада, яку очолив В. І. Гетьманцев, організувала збір продовольства для Червоної Армії, допомагала сім'ям фронтовиків, створила загони самооборони тощо. У квітні було проведено перерозподіл землі по 2,5 десятини на їдця. Гур'ївці успішно виконували продрозверстку, подавали всебічну допомогу посланцям пітерських робітників, які прибули до села, щоб одержати допомогу продовольством. Організований у травні 1919 року комітет бідноти спрямував селянство на боротьбу з куркульством, а також на втілення в життя законів Радянської влади. Гур'ївці у складі бригади М. В. Голубенка, що входила до складу 3-ї Радянської армії, також брали участь у ліквідації банд Григор'єва у травні 1919 року на станції Грейгове і Горохівка. Влітку загін був відправлений на денікінський фронт, де увійшов до складу 2-го полку Ленінської бригади 14-ї армії. Полк витримав жорстокий бій під станцією Синельникове та Славгородом (нині Дніпропетровської області) з бандами генерала Шкуро. В бою загинули комісар загону В. В. Слушаєв, командири рот М. І. Бандурко, О. В. Волошин і багато інших гур'ївців.
В кінці серпня 1919 року Гур'ївку захопили денікінці. Вони забирали у селян худобу, хліб, одяг. Білогвардійці закатували радянських працівників і активістів, виказаних місцевими куркулями: В. І. Гетьманцева, О. П. Ігнатьєва, О. О. Травицького, А. Г. Вітренка, Г. В. Травицького, І. І. Котенка, Г. М. Кучеренка й багатьох інших.
На початку лютого 1920 року війська 41-ї стрілецької дивізії визволили Гур'ївку. Владу в селі взяв волосний ревком (голова О. П. Стройнов). Створені партійний і комсомольський осередки очолили колишні бійці Гур'євського партизанського
загону С. В. Норик та І. В. Шпак. 13 січня ревком передав повноваження волвиконкому. 4 квітня відбулися вибори до сільської Ради, головою якої став бідняк В. К. Юрченко. Партійний і комсомольський осередки та сільська Рада очолили боротьбу з бандитизмом та відбудову зруйнованого господарства, організували збір продовольства для Червоної Армії. За успішно проведену роботу вони одержали подяку від Миколаївського губревкому. Велику роль у соціалістичних перетвореннях на селі відіграв комітет незаможних селян, створений у липні 1920 року. Його головою обрали комуніста І. М. Папушу, все життя якого - приклад відданого служіння народу. У 1905 році він був засуджений за революційну діяльність серед солдатів. Після повернення у Гур'ївку 1907 року наймитував у місцевих куркулів, з 1911 - працював на Миколаївському суднобудівному заводі «Руссуд». 1916 року за участь у страйку направлений на румунський фронт, де в 1917 році обраний до складу ротного ревкому. В січні наступного року повернувся додому, був організатором першого сільськогосподарського товариства, воював у Гур'ївському партизанському загоні. Комнезам відібрав у багатіїв і розподілив землю і реманент між бідняками, мобілізував селян на боротьбу з куркульством, бандитизмом і спекуляцією. У квітні 1921 року президія комнезаму постановила вилучити у куркулів прихований хліб і розподілити серед бідноти.
У боротьбі з розрухою велику допомогу гур'ївцям подали трудящі Миколаєва. Так, восени 1920 року під час «тижня селянина» 32 робітники Управління водного транспорту відремонтували значну кількість сівалок, плугів, борін, возів, гарб та іншого реманенту. Метал, цвяхи, гвинти, окремі запасні частини тощо робітники привезли з собою. У жовтні селяни одержали першу партію промислових товарів з миколаївських підприємств. У 1922 році селяни відновили довоєнні посівні площі, збільшилося поголів'я худоби, пожвавилася торгівля. Під керівництвом сільської Ради, за активною участю комсомольців у селі проводилися недільники, під час яких зібрано багато хліба і грошей для Червоної Армії, сиріт, потреб народної освіти.
З перших днів Радянської влади партійні і радянські органи приділяли велику увагу розвитку охорони здоров'я, освіти і культури. 1920 року в селі відкриваються амбулаторія й аптека. Через рік почав працювати дитячий будинок, в якому виховувалося 47 сиріт, у 1923 році - дитячі ясла на 50 місць. Перша радянська школа в Гур'ївці прийняла дітей ще у 1918 році, а в
1920 році їх було вже дві. На початку квітня 1920 року в Гур'ївці відбувся волосний з'їзд учителів, який накреслив заходи в галузі розвитку народної освіти. Розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували близько 25 культармійців. До 1930 року вчителі-ентузіасти навчили грамоти всіх членів комнезаму. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У 1920 році відкрився сільський клуб, при якому працювали хоровий, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності, а також політичної освіти, атеїзму і сільськогосподарський. Особливою популярністю користувався гурток атеїзму, в результаті роботи якого більшість селян відійшла від церкви. Тому рішенням сільського сходу в 1922 році церкву було закрито, а церковні цінності передано у фонд допомоги голодуючим. З 1920 року значну роль у культосвітній роботі відігравала сільська бібліотека. В роки становлення Радянської влади народжуються нові обряди і звичаї. Так, у лютому 1924 року жителі Гур'ївки урочисто святкували перші «червоні хрестини».
Партійна організація, сільська Рада і КНС проводили серед бідняцько-середняцьких мас велику роботу, роз'яснюючи переваги колективного господарювання. 19 серпня 1922 року 16 членів КНС об'єдналися у першу артіль «Червона зірка», яка мала 250 га землі, 4 коней і кілька господарських будівель. Через рік на базі артілі було організовано машинно-тракторне товариство. У серпні того ж року створюється артіль ім. Шевченка, у 1923 році - «Справедливість», ще через два роки - «Червоний переселенець» та ім. Петровського. У 1925 році кооперуванням було охоплено більше 50 проц. селянських дворів Гур'ївки, які мали 1076 га землі. З 1926 по 1929 рік створюються сільгоспартілі «До нового життя», «Холодна балка», «Червона гребля», «Червоний хлібороб», в яких було вже 2400 га землі. У 1929 році під час суцільної колективізації на базі дрібних господарств створюється колгосп ім. Леніна, а через рік - ім. К. Маркса, у розпорядженні яких було 3476 га землі. 1930 року до колективів пішло 98 проц. селян. Куркулі намагалися за всяку ціну підірвати економіку молодих господарств. Так, їх ставленик, що працював рахівником у колгоспі ім. К. Маркса, заплутував облік, намагався дезорганізувати роботу на відповідальних ділянках виробництва. Другий куркульський прихвостень вкрав цукор, призначений для бджіл, і вощину, внаслідок чого бджоли загинули. А куркуль, який був конюхом, призвів до загибелі 28 коней, привласнював зерно, ковальсько-слюсарний інструмент, псував різний реманент. Велику допомогу партійній організації в боротьбі з куркулями надавали комсомольці, які у 1930 році обрали своїм ватажком місцевого поета В. А. Малагушу. Він сміливо викривав підступні дії куркулів у віршах, разом з усіма комсомольцями брав активну участь у розкуркуленні і виселенні багатіїв. Згодом секретарем комсомольської організації було обрано одну з перших на Миколаївщині жінок-трактористок Д. І. Колот. Славний шлях пройшла трудівниця- від вожака гур'ївської комсомоли, інструктора і секретаря райкому до секретаря Миколаївського обкому комсомолу і члена ЦК ЛКСМУ. Нині Дар'я Іванівна - персональний пенсіонер республіканського значення.
1929 року в Гур'ївці на базі товариства «Червона зірка» створюється машинно- тракторна станція. Маючи 51 трактор та інші машини, МТС подавала дійову допомогу колгоспам у проведенні сільськогосподарських робіт, у зміцненні й розвитку їх економіки. Створений у 1933 році політвідділ МТС сприяв політичному вихованню мас, видавав багатотиражну газету «Соціалістичний шлях», яка розповідала селянам про нове у колгоспному житті, допомагала долати труднощі. У 1940 році в МТС було 105 тракторів, 37 комбайнів, 16 автомашин та багато сільськогосподарського реманенту. На її подвір'ї виросли типові приміщення ремонтних майстерень, гаражі, адміністративні будівлі.
Комуністи і комсомольці спрямували зусилля сільських трудівників на дострокове виконання п'ятирічних планів. Підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур, майже втричі зросло поголів'я худоби і її продуктивність. Якщо на початку 30-х років хлібороби збирали в середньому по 8,2 цнт зерновдх з га, то в 1939 році - по 14,2 цнт, а в артілі ім. Леніна на площі 611 га вирощено по 18 цнт озимої пшениці з гектара. Колгоспи мали птахо- і вівцеферми, пасіки.
Більше як у два рази збільшилися прибутки господарств. У колгоспі ім. К. Маркса, наприклад, у 1939 році вони становили понад 300 тис. крб. проти 169 тис. крб. у 1936 році. 1940 року артілі мали по автомашині, велику кількість сільськогосподарської техніки. У кожному господарстві діяла система малого зрошення. Будувалися автогаражі, зерносховища, тваринницькі приміщення. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Зростали ряди майстрів колгоспних ланів. Зразки самовідданої праці показували тракторні бригади М. І. Варшавського та І. І. Чабаненка з Гур'ївської МТС, які змагалися за краще використання техніки на ланах. Зокрема, бригада І. І. Чабаненка брала участь у всесоюзному змаганні механізаторів і не раз завойовувала першість. За вирощення урожаю озимої пшениці по 20 цнт з га у 1935 році трактористи І.' І. Чабаненко, С. А. Куроп'ятник, Ф. В. Крисенко нагороджені орденом Леніна, а М. П. Кирпенко - орденом Трудового Червоного Прапора. Високо оцінив Радянський уряд працю й інших механізаторів. Так, у 1939 році орденом Трудового Червоного Прапора відзначено бригадира тракторної бригади П. Г. Вовченка, орденом «Знак Пошани» - комбайнера О. О. Вовченка, який у 1938 році скосив 705 га зернових у рідному колгоспі і 300 га на ланах братнього Казахстану. Майстрами високих врожаїв у передвоєнні роки зарекомендували себе члени жіночої бригади МТС, яку очолювала П. Ф. Журба. Весь склад бригади 1938 року брав участь у зйомках фільму «Трактористи», які проводила у селі студія «Мосфільм». Гур'євська МТС у 1939 році була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і одержала диплом 2-го ступеня та 5 тис. крб. премії, а директора І. С. Колінка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Учасниками ВСГВ 1939 року були також члени артілі ім. К. Маркса М. Д. Малагуша, Я. І. Щербак та бригада І. Д. Чорнозуба з колгоспу ім. Леніна.
Зростав матеріальний і культурний рівень трудівників села. Колгоспники систематично одержували по 2-3 кг хліба і 2 крб. на трудодень. На місці колишніх землянок з'явилися гарні хати під черепицею і бляхою. В середині 30-х років почала працювати лікарня на 15 ліжок, збудовано нове приміщення аптеки, відкрилися 3 колгоспних ясел. Напередодні війни покінчено з неписьменністю. Семирічну школу щорічно відвідувало 400 дітей. У селі працювало 15 спеціалістів з вищою і середньою освітою. На сцені сільського клубу регулярно виступали учасники художньої самодіяльності - співаки, танцюристи, драмгуртківці. Сюди приїздили з концертами актори Миколаївського театру юного глядача, обласної філармонії. Чотири рази на тиждень демонструвалися кінофільми.
Коли віроломний напад гітлерівської Німеччини обірвав мирну працю радянських людей, сотні трудівників Гур'ївки пішли до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати завоювання Великого Жовтня. А ті, хто залишився в селі, будували оборонні споруди, вступали до винищувальних батальйонів. З наближенням фронту колгоспне майно і худобу відправляли в глибокий тил. Механізатори Гур'ївської МТС, незважаючи на труднощі воєнного часу, евакуювали всю сільськогосподарську техніку.
15 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. Вони жорстоко знущалися над радянськими людьми, відбирали худобу, продукти харчування, особисті речі. Гітлерівські кати розстріляли 3 активістів і вивезли на фашистську каторгу 15 юнаків і дівчат. Жителі села чинили опір ворогам, ховали хліб, виводили з ладу сільськогосподарську техніку, допомагали партизанам, переховували військовополонених. У перші ж дні окупації у Гур'ївці почала діяти група підпільників, залишених тут обкомом партії. Серед них були бригадир колгоспу ім. Леніна
М. В. Куроп'ятников, учитель-комуніст Ф. Г. Федченко, робітники Чорноморського суднобудівного заводу В. Г. Данилюк, І. В. Палупа. Патріоти розповсюджували листівки «Миколаївського центру» і дані Радінформбюро про становище на фронтах, брали участь у диверсіях. Зокрема, за їх участю під Миколаєвом підірваний німецький аеродром. У 1942 році всі члени групи були заарештовані і закатовані у гестапо.
Невмирущою славою вкрили себе на фронтах Великої Вітчизняної війни багато гур'ївців. За героїчні подвиги 394 жителі села нагороджені орденами і медалями. Відважний розвідник комсомолець І. К. Киба, який добровільно пішов на фронт, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Командир військової частини писав його батькам: «Ваш син виявляє героїзм, відвагу, хоробрість і доблесть. Він знищив до 100 німецьких солдатів і
офіцерів на полі бою, взяв у полон З «язики». Ратні подвиги вашого сина запалюють на подвиг сотні бійців». За героїзм, виявлений при форсуванні Дніпра, звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцю Костянтинівки А. Г. Куроп'ятнику. Героїчний подвиг здійснив {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}дев'ятнадцятирічний юнак Г. О. Жовтоножко. В бою під Ростовом 1943 року він приземлився в тилу ворога на підбитому літаку. До нього під'їхали німці на бронемашинах. Підпустивши їх ближче, пілот знищив дві машини і кількох гітлерівців. Коли вийшли боєприпаси, він підпалив літак і, залігши за каменем, в упор розстрілював фашистів з пістолета. Безвихідне становище примусило його останню кулю пустити в себе. Відважного льотчика посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
27 березня 1944 року підрозділи 96-ї стрілецької дивізії 6-ї армії (під командуванням генерал-лейтенанта І. Т.Шльоміна), вибили з села німецько-фашистських загарбників. За визволення Гур'ївки смертю хоробрих полягли росіяни А. Д. Воробйов, С. М. Морозов, О. М. Полозаєв, А. П. Куклаєв, українці П. Д. Герасименко, П. Л. Черевичниць, Г. А. Лебідь, Є. Н. Самійленко, казах С. К. Альжафаров, вірменин С. А. Петрося. Гур'ївці свято шанують пам'ять про тих, хто віддав своє життя за щастя і свободу Вітчизни. На братській могилі у центрі села споруджено обеліск. У середній школі обладнано музей, у якому зібрано матеріали про бойові діла земляків, а в сільській бібліотеці влаштовано куток бойової й трудової слави.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, ворог спустопшв село. На руїни були перетворені виробничі приміщення МТС і колгоспів, житлові будинки. Збитки, завдані господарству села, становили понад 17 млн. крб. З фронту не повернулися 90 гур'ївців. Після визволення Гур'ївки територіальна партійна організація у складі 4 чоловік, комуністи МТС і сільська Рада мобілізували колгоспників і робітників МТС на подолання господарських труднощів. Весною 1944 року довелося орати коровами, сіяли і збирали врожай того року теж вручну. У виключно важких умовах члени артілі ім. К. Маркса і механізатори відремонтували сівалки, трактори і до 20 жовтня,першими у районі закінчили сівбу озимих. До кінця року МТС мала вже 66 тракторів. Вдень і вночі працювали механізатори, готуючись до весняно-польових робіт 1945 року. За якісне проведення сівби озимих колективу МТС у лютому 1945 року присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У і облвиконкому. За відмінні успіхи в роботі Гур'ївська МТС того ж року нагороджена перехідним Червоним прапором Наркомзему СРСР. Близько 50 чоловік 8 села нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні
1941-1945 рр.». 2,6 млн. крб. зібрали трудящі Гур'ївки на спорудження танкової колони «Колгоспник Миколаївщини».
Після закінчення Великої Вітчизняної війни у село повернулися фронтовики і гаряче взялися за роботу. До машинно-тракторної станції прибували трактори, комбайни й інша техніка. З ініціативи партійних організацій було складено і на початку жовтня 1946 року сесією Гур'ївської сільської Ради затверджено п'ятирічний план відбудови і розвитку села, яким передбачалося підвищення врожайності сільськогосподарських культур, розвиток тваринництва і будівництво ферм та інших громадських приміщень і жител. За допомогою держави восени 1947 року колгоспи довели посівні площі до довоєнного рівня. У 1948 році хлібороби Гур'ївки одержали по 16,5 щнт зернових з гектара на площі 1763 га. Досягнуто також успіхів і в розвитку тваринництва. Партійна організація села, в якій 1947 року перебувало на обліку 16 комуністів, у своїй роботі спиралася на великий актив, в т. ч. на передовиків виробництва.
У відбудові і дальшому розвитку колгоспів велику роль відіграла Гур'ївська МТС. За високі виробничі показники у 1948 році колективу МТС присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У і облвиконкому. У 1948-1949 рр. 21 кращий механізатор відзначений урядовими нагородами, в т. ч. бригадир тракторної бригади І. П. Лях, бригада якого у 1948 році виростила на площі 481 га по 20,1 цнт озимої пшениці з гектара, комбайнери І. К. Орищенко і В. Є. Попов удостоєні найвищої урядової нагороди - ордена Леніна. Гур'ївська МТС міцно утримувала першість у змаганні колективів МТС області.
У вересні 1950 року артілі ім. Леніна та ім. К. Маркса об'єдналися в одну- ім. Леніна (з 1961 року - «Заповіт Ілліча»), за якою закріплено 8009 га
земельних угідь. Партійна і комсомольська організації провели велику роботу щодо мобілізації трудівників села на дальше піднесення сільськогосподарського виробництва. Вирішальні ділянки очолили комуністи, комсомольці, передовики виробництва. Між бригадами і ланками розгорнулося соціалістичне змагання. Кращим колективам і трудівникам {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вручалися перехідні Червоні прапори і вимпели. В результаті вжитих заходів у 1955 році прибутки артілі зросли в 2,5 раза порівняно з 1950 роком.
Колгоспники успішно виконали семирічку. Валовий збір зерна протягом 1959-1965 рр. зріс удвічі і досяг 84 тис. цнт. Урожай зернових у 1965 році становив 18,1 цнт з кожного гектара на площі 2050 га. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь збільшилося за семиріччя з 160 цнт до 250 цнт, м'яса - з 15 цнт до 38 цнт. Грошові прибутки зросли з 701 тис. крб. до 1 млн. 538 тис. карбованців.
Помітно зміцніла економіка колгоспу за роки восьмої п'ятирічки. В державні засіки засипано 14 330 тонн зерна, 5039 тонн соняшнику. Значно збільшилось виробництво продуктів тваринництва. За цей же час господарство продало державі 7675 тонн м'яса, 1,9 млн. штук яєць. Велика заслуга в цьому комсомольців, які йшли в авангарді соціалістичного змагання серед молодих тваринників. Зокрема, на фермі № 2 працює комсомольсько-молодіжний корпус доярок, на молочнотоварній фермі №3 - комсомольська ланка. Комсомолки-доярки домоглися в 1970 році найвищих надоїв молока по колгоспу - більше 2,5 тис. кг від корови.
У 1970 році на цолях артілі працювало 45 тракторів, 25 комбайнів різного призначення, 28 автомашин і багато іншої техніки. Повністю механізоване вирощування і збирання зернових, на 90 проц.- догляд за просапними культурами. На фермах працює 118 електродвигунів. Всі тваринницькі ферми забезпечені автонапувалками, транспортерами для очищення приміщень. Трудомісткі процеси у тваринництві механізовані на 80 проц. Протягом 1965-1969 рр. побудовано
9 тваринницьких ферм, зерносховище, майстерня для ремонту автомашин. 60 колгоспникам, які добилися найкращих показників у виробництві продуктів рільництва і тваринництва, присвоєно звання ударників комуністичної праці, 82 - вручені Ленінські ювілейні медалі, 35 - почесні грамоти, 19 - занесено до колгоспної Книги трудової слави, 16 - на колгоспну Дошку пошани. Мобілізуючою силою у колгоспному виробництві є первинна партійна організація, яка об'єднує 74 комуністи. Надійним помічником комуністів є комсомольська організація, яка налічує в своїх лавах 43 юнаків і дівчат.
У селі працює механізована колона для комплексного монтажу і механічного обладнання тваринницьких приміщень, токів, водопровідних систем тощо, де зайнято 270 робітників. Лише 1970 року її колектив здав у експлуатацію консервний завод, 2 холодильники, обладнав механізмами 16 тваринницьких приміщень у колгоспах району і приступив до монтажу механізмів свиновідгодівельним в артілі «Заповіт Ілліча». Парторганізація колони у складі 20 комуністів спрямовує роботу колективу на успішне виконання взятих соціалістичних зобов'язань.
Багато трудівників села за самовіддану працю нагороджені орденами і медалями, в т. ч. ордена Леніна удостоєні агроном Г. Д. Простяков, рільник Я. С. Куроп'ятник, пташниця Н. С. Нех; ордена Трудового Червоного Прапора - бригадир тракторної бригади І. Ф. Вовченко, комбайнер І. К. Орищенко, колишній директор МТС М. І. Варшавський; ордена «Знак Пошани» - рільник Я. Т. Косяк та інші. Не раз заносився на районну і обласну Дошки пошани ланковий механізованої ланки І. В. Федоров, який у 1960 році виростив на кожному гектарі по 41 цнт зерна кукурудзи. Про його трудові подвиги розповів письменник Л. В. Куличенко у збірці новел «Так ніхто не кохав». 72 жителі села нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
25 депутатів сільської Ради приділяють велику увагу питанням господарської діяльності колгоспу, механізованої колони, шкіл, лікарні та культурно-освітніх закладів, благоустрою села. В шести постійних комісіях працюють 60 активістів.
Зріс матеріальний добробут трудівників села, протягом 1959-1969 рр. у 5 разів збільшилася оплата праці. За цей же час індивідуальні забудовники
поставили 200 хат, 280 - капітально відремонтували. До послуг населення - 10 крамниць, їдальня, кравецька майстерня.
Значних успіхів досягнуто в галузі охорони здоров'я. У Гур'ївці діють лікарня на 35 ліжок, пологовий будинок, 2 медпункти у відділках колгоспу, аптека. У селі трудяться 4 лікарі і 34 медичних працівники з середньою спеціальною освітою. Понад сто малюків виховуються у трьох дитячих яслах. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У середній і восьмирічній, а також у заочній школах працюють 13 вчителів з вищою освітою, 25 - з середньою спеціальною. П'ята частина дорослого населення села має вищу, незакінчену вищу, а також середню освіту. У 1970 році 21 гур'ївець здобував освіту у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, у т. ч. 10 чоловік - за рахунок колгоспу.
Рік у рік зростають витрати на освіту і культуру села. Так, у 1970 році колгосп виділив на культурно-масові заходи і для придбання літератури близько 71,1 тис. крб., тобто у 3,8 раза більше, ніж у 1960 році.
Багатолюдно вечорами у трьох сільських клубах, при яких працюють 2 хорові колективи, гуртки художнього читання, оркестр духових інструментів, вокальні ансамблі, агіткультбригада. У клубах влаштовуються вечори вшанування знатних людей колгоспу. Зокрема, односельці вітали передову доярку М. Ф. ПІерстюк, яка за
10 років надоїла понад 300 тонн молока, і пташницю Н. С. Нех, яка, успішно завершивши восьму п'ятирічку, працює в рахунок 1973 року.
Сповнені сил і енергії, трудівники Гур'ївки самовідданою працею успішно перетворюють у життя накреслення Комуністичної партії і Радянського уряду.