Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Новий Буг
Новий Буг (старі назви: Куца Балка, Семенівка, Новонавлівка) - місто районного підпорядкування; розташоване за 100 км на північ від Миколаєва та за 5 км від однойменної залізничної станції Одесько-Кишинівської залізниці, на перехресті асфальтованих шляхів Миколаїв - Кривий Ріг та Вознесенськ - Новий Буг. Населення - 14,9 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані села: Добра Воля, Жовтневе, Загальна Користь, Новосілля, Олено-Калинівка, Петрівка, Семеново-Василівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Новий Буг - центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення 40 тис. чоловік, з яких 14,9 тис.- міського. У районі 71 населений пункт, підпорядкований міській і 11 сільським Радам; 18 колгоспів, 3 радгоспи; орної землі 96,9 тис. га, під садами і виноградниками 1,7 тис. га; 12 промислових підприємств, 4 будівельні організації; 5 лікарень, 26 фельдшерсько-акушерських пунктів, 2 пологові будинки; 56 шкіл, 61 будинок культури і клуб, 32 бібліотеки.
На території сучасного Нового Буга знайдено залишки поселень доби неоліту і пізньої бронзи та скіфські поховання (VI століття до н. ери).
В другій половині XVIII ст. тут стояв укріплений зимівник запорізького козака Якоби Куцого і Від його імені дістала назву балка і саме поселення понад нею. З 1798 року ця земля належала казні. На рубежі XVIII-XIX століть понад Куцою Балкою виникло кілька хуторів селян-втікачів з Полтавщини, Чернігівщини, Курської губернії, Молдавії. Вони поступово злилися з селом, яке було названо за ім'ям одного з поселенців - Семенівкою. В 1810 році поблизу цього села оселився заможний господар Павло Тріска, з яким прибуло 119 чоловік. Новоутворене поселення теж об'єдналося з Семенівкою і почало називатися Новопавлівкою.
В 1815 році тут вже проживало 2088 чоловік населення. В 20-і роки XIX ст. Ново- павлівка стала волосним центром.
З утворенням на півдні Росії військових поселень Новопавлівку в 1828 році віднесено до Бузької уланської дивізії, з 1832 року вона дістала назву Нового Буга. В 1840 році сюди було переселено багато селян з Київської та Подільської губерній. Відслуживши 20-річний строк, в Новому Бузі по обидві сторони балки оселялися солдати. Село простягалося на 7 верст. 1847 року тут налічувалося 643 двори, розміщувалися волосне правління, полковий цейхгауз, кілька казарм, манеж, взводні стайні, хлібні магазини, школа трубачів та кантоністів, госпіталь. Тяжка праця селян на військовому лані, де всі процеси регламентувались військовим розпорядком, доповнювалась муштрою і свавіллям військових начальників. Це призводило до розорення і занепаду більшості господарств військових поселенців.
Після ліквідації військових поселень та проведеного розмежування земель 2557 душ чоловічої статі з Нового Буга одержали по 9,25 десятини землі. Із збільшенням населення наділи селян зменшувалися.
В першій половині XIX ст. багатії села заснували кілька кустарних промислів, близько 70 млинів та маслоробок, де застосовувалася наймана праця. Щороку навесні і восени відбувалися великі ярмарки. З 1860 року Новий Буг почав іменуватись містечком. На кінець 1859 року тут проживало 5381 чоловік.
Після скасування кріпацтва за указами про поземельний устрій державних селян земельні наділи одержали лише 70 проц. жителів Нового Буга. їм було відведено 22 тис. десятин орної землі та сінокосів. У володінні ж поміщиків залишилося понад 16 тис. десятин родючої землі, 2 тис. десятин землі належало казенному відомству, 200 десятин мала церква. За одержану землю селяни повинні були сплачувати щороку по 21,1 тис. карбованців.
У 1887 році в містечку мешкало 9585 чоловік. На 1551 селянське господарство припадало все ті ж 22 тис. десятин землі. Понад 19 тис. десятин землі та 70 проц. худоби зосереджувалося у руках 5 поміщиків, 6 німців-колоністів та 65 заможних хазяїв. Близько третини селянських дворів були безкінними. Середній урожай зернових в селянських господарствах не перевищував 30-35 пудів з десятини. Відсутність тягла й реманенту вимушувала бідноту здавати землю в оренду і йти у найми.
З середини XIX ст. Новий Буг стає значним ринком робочої сили. Лише за два весняно-літні місяці 1898 року через містечко пройшло 3930 заробітчан з різних губерній до Миколаєва, Херсона, Кривого Рога, з них багато залишилося наймитувати в Новому Бузі та в селах волості. За тяжку виснажливу працю в куркульських господарствах та поміщицьких маєтках
чоловіки одержували по 40 коп. в день, жінки - 24 коп., а підлітки - лише 17 коп. Чимало наймитів, не знаходячи роботи, змушені були жебракувати. Майже третина прийшлих хворіла на дизентерію, туберкульоз та ін. захворювання. В містечку та селах волості часто спалахували епідемії. Земство, щоб хоч як-небудь допомогти прибуваючим заробітчанам, відкрило лікувально-продовольчий пункт, що мав невеличку амбулаторію з 5-а ліжками, дерев'яний барак, кухню, де готували пісну юшку. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Малоземелля, непосильні податки, поміщицький гніт та куркульська експлуатація, матеріальна скрута, політичне безправ'я викликали протести трудящих. У 1879-1883 рр. були покарані за «образу особи царя» селяни Р. І. Агей, К. Ф. Мішеній, І. Шинкаренко, І. Артамонов та Є. В. Мамот. У 1898 році помічник ново- бузького прокурора повідомляв Одеську судову палату, що в містечку та в навколишніх селах набули широкого поширення чутки про необхідність розподілу поміщицьких земель.
Будівництво в 70-х роках залізниці Знам'янка-Миколаїв та залізничної станції Новий Буг сприяло економічному розвитку містечка. На початку XX ст. річний вантажообіг Новобузької залізничної станції досяг 4 млн. пудів хліба. В самому містечку наприкінці XIX ст. торгували 33 крамниці, 10 винних та пивних лавок тощо. Щотижня відбувалися великі базари і до 5 ярмарків на рік. Діяли місцеве відділення державного банку, кредитне товариство. Набули широкого розвитку дрібні промисли, зокрема, виготовлення предметів господарського і домашнього вжитку - килимів, посуду тощо. На кінець XIX ст. тут налічувалося 86 переважно дрібних кустарних промислових підприємств. В 1902-1903 рр. збудували ще 2 парові млини, в 1911 році - цегельно-черепичний завод. На цих підприємствах було зайнято понад 100 найманих робітників. Почали працювати друкарня, готель, фотоательє.
На початку XX ст. в містечку мешкало 18 тис. чоловік. Населення фактично було позбавлене кваліфікованої медичної допомоги. В 1867 році на всю волость діяв один фельдшерський пункт, лише в 1880 році відкрито лікарню на 10 ліжок. З 80-х років XIX ст. до 1917 року 16 разів лютувала епідемія холери. 1888 року тут хворіло 56 проц. жителів. З тисячі новонароджених щороку вмирало до 280 дітей.
В 1898 році в Новому Бузі почала працювати церковнопарафіяльна школа. Через 3 роки її перетворили на двокласну міністерську школу з недільними курсами для дорослих: в ній навчалося 111 хлопчиків і 7 дівчаток. З метою підготовки робітників для місцевих кустарних підприємств в 1872 році на кошти багатіїв відкрито ремісниче училище з шевським та столярним відділеннями. На початку XX ст. в містечку діяло вже чотири земські та церковнопарафіяльні школи на 400 учнів. 1911 року кількість їх зросла до 850 чоловік, але й тоді навчанням було охоплено лише 40 проц. дітей шкільного віку. У 1874 році відкрилася вчительська семінарія. За дореволюційний час семінарія підготувала понад тисячу вчителів початкової школи. Серед випускників семінарії були український радянський педагог і освітній діяч Я. Ф. Чепіга-Зеленкевич (1875-1938) та український видавець, засновник першого на Україні педагогічного видавництва «Український учитель» і першого українського педагогічного журналу «Світло» Г. П. Шерстюк. При семінарії існував самодіяльний театр, на сцені якого ставилися п'єси М. М. Кропивницького, І. К. Тобілевича, І. П. Котляревського, М. В. Гоголя та О. М. Островського, а також місцевих авторів. Відбувалися також концерти скрипалів, хору та окремих співаків. В 1907 році самодіяльний колектив налічував понад 80 учасників; для них було збудовано дерев'яний літній театр на 800 місць. Театр, що став місцем зосередження демократично-просвітительських сил Нового Буга, часто виїздив на гастролі до міст і сіл Херсонської та інших губерній України, пропагуючи передові демократичні ідеї. В 1913 році артист І. А. Ставицький
притягався до кримінальної відповідальності за виконання сатиричних куплетів, в яких висміював царя, його сатрапів, критикував самодержавство.
Офіційні власті всіляко намагалися затримати культурний і політичний розвиток населення. З 50 новобузьких «торгових закладів» в жодному не було книг і культтоварів В містечку працювала лише одна народна бібліотека з читальнею. Зате діяли 6 церков, а також торгували декілька винних крамниць, численні шинки тощо.
На початку XX ст. революційну роботу серед мешканців Нового Буга проводили соціал-демократи з Миколаєва, Одеси і Херсона. В ці роки в семінарії створюється гурток, до якого входили, не тільки вчителі, а й робітники. В серпні 1905 року за розповсюдження нелегальної літератури з семінарії були виключено двоє її вихованців. Одночасно в місті розпочалися арешти робітників. У відповідь на репресії семінаристи і молодь 20 жовтня 1905 року організували політичну демонстрацію. Хоча поліція й знала про її підготовку, але нічого не могла вдіяти. Демонстранти розгромили квартиру ректора семінарії, а потім з політичними лозунгами та революційними піснями провели мітинг на площі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В червні 1905 року в одному з донесень місцевих властей до департаменту поліції говорилося, що в «Новому Бузі назрівають заворушення... Справа повертається таким чином, що вкрай бажано розквартирування козачих сотень». В січні 1906 року сюди прибула рота солдатів Лиманського полку. Таємний гурток було розкрито, багатьох активістів заарештовано. Але революційна боротьба не припинялася, в містечку поширювалися друковані листівки Миколаївського комітету РСДРП. В червні 1906 року був заарештований агітатор з Миколаєва. В серпні на подвір'ї новобузьких селян Климових поліція знайшла друковані тексти програми РСДРП, прокламацію Миколаївського Комітету РСДРП «До всіх селян» із закликом до збройного повстання проти уряду: «Ми вирішили,- підкреслювалось у листівці, - податей не платити і нікому повинностей не відбувати, а всі найближчі власті виганяти з наших сіл... Тільки кров'ю ми зможемо врятувати Росію від свавілля уряду, тому йдемо на битву і здобудемо собі всю землю і всю волю».
Після поразки революції 1905-1907 рр. становище трудящих містечка ще більше погіршало. Згідно подвірних списків Херсонської повітової землевпорядної комісії в 1907 році новобузька сільська община складалася з 1942 господарств. Але й земля, й худоба розподілялися нерівномірно: 13 дворів були безземельними, 532 - безтяглими, понад 300 користувалися 1-4 десятинами землі. Столипінська реформа сприяла дальшому зростанню і зміцненню сільської буржуазії і зубожінню основної маси селянства. 69 заможним хазяям, які вийшли на відруби, виділили 1640 десятин землі. Безземельні селяни залишали рідні місця і переселялися в східні райони. В 1911 році з Нового Буга виїхало 20 сімей. Класова боротьба ще більш загострилася. В серпні 1913 року селяни підпалили скирти куркульського хліба. Пожежу не могли погасити кілька днів.
Перша світова війна прирекла жителів містечка на нові тяжкі випробування. Майже всіх здорових чоловіків мобілізували на фронт. Тільки за два роки війни
(1915-1916) по волості було офіційно зареєстровано близько 1200 поранених, понад 300 загинуло на фронтах. Крім податків, серед населення проводилися всілякі збори та пожертвування на війну, реквізиції хліба, худоби, одягу для потреб фронту. До того ж доводилося виконувати різні окопні та шляхові роботи.
Звістка про повалення самодержавства в лютому 1917 року сколихнула жителів містечка: відбулися демонстрації та мітинги. В ці дні тут було створено Раду робітничих і солдатських депутатів, яка в числі 28 інших входила до т. зв. Румчероду (ЦВК Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського округу). Становище ускладнювалося тим, що більшовицької організації в Новому Бузі ще не було. Агітаційно-пропагандистська робота представників з Миколаєва зустрічала шалений опір реакційних та ліберально-буржуазних елементів.
Проте волосний земельний комітет, утворений 9 липня 1917 року, всупереч вказівкам властей, негайно приступив до рішучих дій. Землевласниця Буксгевден, у якої було відібрано понад 1400 десятин землі, скаржилася губернським властям: «Вважаю розпорядження новобузького земельного волосного комітету, що здійснюються місцевими нижчими установами, незаконними: ці заходи всупереч постанові Тимчасового уряду ведуть прямо до позбавлення прав і розорення приватних осіб, а також потрясіння основ... держави». На початку листопада трудящі Нового Буга розгромили поміщицьку садибу. Вони висловили рішучий протест контрреволюційній політиці Центральної ради.
Після перемоги Великого Жовтня, на загальному сході 21 листопада 1917 року жителі Нового Буга обрали комісарів для контролю за конфіскованими
маєтками і розв'язання земельного питання. В січні 1918 року на зборах трудящих містечка в присутності 890 чоловік обрано волосний військово-революційний комітет з 66 осіб, куди увійшли 50 новобузьких громадян та 16 представників сіл волості. 21 лютого 1918 року на загальних зборах делегатів Новобузької волості обрано комісаріат з 19 осіб та склад {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}волвиконкому, який очолив місцевий активіст Я. Г. Мельник. Вже на першому пленумі волвиконкому було ухвалено рішення: «При розподілі землі надавати перевагу найбіднішим сиротам і вдовам, годувальники яких убиті на війні під час революції, в полоні».
Але будівництво нового життя було перервано: в кінці березня 1918 року австро- німецькі загарбники відновили в містечку старі порядки. Волосна управа розпочала реквізицію продовольства та цінностей у населення, стягувалися також старі борги з селян. Протягом травня під час поголовних обшуків окупанти відібрали у населення понад 500 гвинтівок, 200 револьверів та іншу зброю. В цей же час на території волості з'явились озброєні білогвардійські частини полковника Дроздовського, які, пробираючись з румунського фронту на Дон до Корнілова, жорстоко розправлялися з радянськими активістами. З участю куркулів вони по- звірячому вбили в містечку понад 60 чоловік.
Коли в кінці 1918 року австро-німецька окупація зазнала краху, в містечку певний час «хазяйнували» петлюрівці. В одній із сутичок з націоналістами загін новобузької бідноти розбив їх біля річки Інгулу, а пізніше розгромив петлюрівський штаб.
На початку 1919 року до Нового Буга, в якому все ще орудували «самостійники», таємно прибув з Миколаєва із спеціальним завданням більшовик І. В. Габестро. Він очолив підпільний революційний комітет, до складу якого ввійшли комуністи А. К. Ковальчук, Я. М. Змієвський, Л. Г. Мішенін та інші. Ревком
організував революційну роту, яка допомагала 1-й Задніпровській дивізії радянських військ у звільненні містечка від петлюрівців. Після відновлення Радянської влади з багатіїв було стягнуто понад півмільйона карбованців контрибуції, які пішли на потреби Червоної Армії. Комендатура на чолі з Я. М. Змієвським підтримувала в місті революційний порядок. В березні 1919 року відбулися вибори виконкомів місцевих Рад, створено волосний виконком. Тоді ж виник партійний осередок, який очолив А. К. Ковальчук. Для боротьби з бандами організовано два загони самозахисту. Один з них охороняв містечко, другий брав участь у боротьбі з залишками ворожої зграї під Миколаєвом і Вознесенськом. В ніч проти 19 травня григор'євці вирізали в містечку 113 чоловік. Бої з ними під Новим Бугом затяглися до 12 червня 1919 року.
В червні 1919 року Новобузький волвиконком було переобрано, тому що до його складу пробралося багато лівих есерів. Селяни, переконавшись, чиї позиції відстоюють есери, обрали до Ради комуністів - А. К. Ковальчука, П. Ю. Гавриша та інших. Волвиконком взяв на облік майно та підприємства багатіїв. Для потреб бідноти в місті було відкрито прокатну станцію та майстерню для ремонту сільськогосподарських машин. Незабаром у Новому Бузі розмістився штаб 1-ї стрілецької бригади під командуванням Г. А. Кочергіна, яка вела оборонні бої проти денікінців, що наступали з боку Херсона. 11 серпня махновські агенти, спираючись на зрадників, організували заколот серед нестійких бійців бригади, вбили комісара бригади Петрова, і білогвардійці без особливих втрат оволоділи містечком. Проти денікінців повів боротьбу сформований восени 1919 року партизанський загін в складі 200 бійців, очолюваний колишніми одеськими підпільниками І. Запорожцем і В. Зеленіним. Населення Нового Буга допомагало загонові продовольством і кіньми.
У вересні 1919 року, коли для придушення Баштанської республіки з боку Знам'янки вирушили білогвардійці, революційна молодь містечка розібрала залізничну колію між Казанкою та Новим Бугом і цим самим затримала денікінські ешелони. 26 січня 1920 року частини 133-ї бригади 14-ї армії визволили Новий Буг від ворогів.
В лютому 1920 року відновив роботу волпартком. 15 квітня обрано новий склад волвиконкому. Гідним помічником комуністів став створений у березні 1920 року комсомольський осередок, в який спочатку входило всього 7
чоловік. Першим комсомольським ватажком був син місцевого бідняка І. М. Руденко. За кілька тижнів комсомольська організація зросла на 40 чоловік.
В квітні 1920 року з наближенням петлюрівських банд контрреволюціонери підняли заколот. На допомогу трудящим Нового Буга пролетаріат Миколаєва прислав загони піхоти і кавалерії з броньовиком. Заколот було {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}придушено.Робітники і селяни містечка відібрали у куркулів гармату, 5 кулеметів, близько тисячі гвинтівок тощо. Влітку в районі Нового Буга знову з'явилися бандити. На боротьбу з ними було мобілізовано всіх комуністів і комсомольців містечка, а також приведено в бойову готовність 2 продзагони і військовий гарнізон.
15 серпня 1920 року в Новому Бузі організовується комітет незаможних селян, який очолив А. Горбатовський. З ініціативи КНС у куркулів всієї волості було відібрано лишки землі, худобу, 2,5 тис. пудів насіння і розподілено серед бідноти.
Під час проведення «тижня пораненого й хворого червоноармійця» для армії було відправлено продуктів на 200 тис. крб. В жовтні 1920' року Новобузька волость дала державі 60 тис. пудів хліба, успішно виконавши план продрозверстки.
Влітку того ж року для боротьби з Врангелем тут сформувався Перший кавалерійський полк імені незаможних селян (командир Г. М. Іщенко), до складу якого ввійшло 25 добровольців з містечка та кількасот бідняків з навколишніх сіл. По дорозі на Південний фронт полк знищив кілька контрреволюційних банд, а потім злився з регулярними частинами Червоної Армії.
Після закінчення громадянської війни відбудовувати зруйноване господарство доводилося за дуже складних умов. Для допомоги голодуючим було організовано комітет, який проводив збір пожертвувань, вилучення церковних цінностей, встановив контроль за розподілом продуктів, відкрив їдальню, вів нещадну боротьбу з спекуляцією. Комсомольці стали ініціаторами масових суботників; при комітеті працювала спеціальна комісія для організації суботників.
На багатолюдних безпартійних селянських конференціях обговорювалися рішення X та XIII з'їздів РКП(б) про роботу на селі. Схвалюючи політику партії, учасники конференцій висловилися за широке кооперування населення. Перші сільськогосподарські об'єднання в Новобузькій волості виникли в 1921 році. В самому Новому Бузі створюються ТСОЗи «Пам'ять Леніна», «Новобузький» та інші, які об'єднували по 10-15 господарств. На кінець 1925 року кооперацією було охоплено 7 проц. селянських дворів.
В березні 1923 року Новий Буг став центром району. Це сприяло розвиткові господарства містечка, посиленню діяльності партійної організації, Рад і комнезамів. У селі було три партосередки при сільрадах, в них налічувалося до 30 комуністів. В дні ленінського призову ряди комуністів зросли більше як у два рази. Активізували свою роботу комсомольці і члени КНС, професійні спілки та жіночі юрганізації.
В 1926-1927 рр. у містечку побудовано нову олійню, коноплезавод, реконструйовано маслозавод. Під час масових суботників, організованих комсомольцями, колишні хлібні склади було перетворено на механічні майстерні для ремонту сільгоспінвентаря, став до ладу цегельно-черепичний завод. Почали працювати кравецькі майстерні, магазини, їдальні, нова лікарня, кілька медичних пунктів, амбулаторія, аптека, перукарні, фотоательє. В 1925 році в приміщенні колишньої семінарії відкрилася сільськогосподарська агропрофшкола, де навчалося 57 чоловік. Під керівництвом комуністів було організовано політнавчання молоді, створено гуртки ліквідації неписьменності, бібліотеку, відкрилася хата-читальня, розгорнулася антирелігійна робота.
Учителі, комсомольці були активними учасниками самодіяльного народного театру, який відновив свою роботу відразу після революції. В грудні 1921 року артисти народного театру написали листа В. І. Леніну: «...прислухаючись до твого голосу - заклику на боротьбу з розрухою, ми, аматори - актори і музиканти при Новобузькій волполітосвіті, не одержуючи ні копійки допомоги від розореної республіки, голодуючи, протягом трьох місяців із зруйнованого дощенту старого будинку театру збудували новий, написавши на ньому твоє велике ім'я. Прийми від нас цей дар трудівників...»
В перших рядах борців за нове життя йшли комуністи. В 1927 році в трьох територіальних осередках налічувався 51 комуніст. Коли розгорнулася масова
колективізація, вони стали невтомними організаторами колгоспів. В 1929 році на базі перших колективних об'єднань виникли артілі «Червоний плугатар», «Червоний партизан», «ХТЗ», ім. ВУЦВКу, ім. Калініна, в 1930 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}році - ім. Коцюбинського, пізніше - «Червоний степ», ім. Ворошилова, «Більшовик», а на початку 1933 року - «Друга п'ятирічка». В 1930 році в містечку створюється машинно- тракторна станція. В її роботі велику роль відігравав політвідділ, в центрі уваги якого стояли питання організаційно-господарського зміцнення колгоспів, трудової дисципліни, розгортання соціалістичного змагання колгоспів, бригад, ланок, колгоспників і робітників МТС. В 1933 році в Новому Бузі налічувалося 11 колгоспів. В них було 6 партосередків, 3 кандидатські групи, які об'єднували понад 100 комуністів.
Нелегкими були перші кроки колективного господарювання. Не вистачало машин, реманенту, робочої худоби, коштів, бракувало вмілих організаторів колгоспного виробництва. Навесні 1932 року колгоспи одержали 15 тис., в 1933 році - 33 тис. цнт насіннєвої позики. Під час суцільної колективізації майно куркулів, що чинили запеклий опір, було передано колгоспам.
Поступово колективні господарства міцніли. Ще з 1929 року новобузьці почали змагатися з трудящими Єланецького, Володимирівського та Баштанського районів за краще проведення хлібозаготівель.
В жовтні 1932 року в Новому Бузі побував Голова Раднаркому України В. Я. Чубар, який допоміг райкому партії критично проаналізувати стан справ і намітити шляхи економічного піднесення колгоспів. Значних успіхів на початку 30-х років домоглася артіль «Червоний плугатар». Тут щороку збирали по 15- 17 цнт зернових з гектара. Краща ударниця О. Є. Мельниченко була делегатом 1-го Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників.
Зміцнювалися зв'язки колгоспного селянства з робітничим класом. Не раз організовувалися в Новому Бузі червоні валки з хлібом у фонд індустріалізації. З суднобудівних заводів Миколаєва сюди приїздили спеціальні ремонтні бригади. Робітники Харківського тракторного заводу весною 1932 року надіслали для Нового Буга ешелон з 40 новими тракторами і передали їх МТС. Трудящі міста писали тоді харків'янам: «Ваша колона тракторів ХТЗ ще більше зміцнить технічну базу Новобузького району. Це ще одна міцна цеглина непереможної фортеці соціалізму, живий вияв творчого ентузіазму героїчного пролетаріату». 1936 року в Новобузь- кій МТС було 69 тракторів.
В середині 30-х років в колгоспах і на підприємствах Нового Буга широко розгорнувся стахановський рух. Заступник бригадира тракторної бригади Ново- бузької МТС О. Нагорний викликав на змагання знатного вибійника Донбасу О. Стаханова. В 1935 році його бригада виробила по 950 га м'якої оранки на трактор. Переможниця соціалістичного змагання доярка О. В. Ботник з колгоспу ім. Коцюбинського в 1936-1937 рр. надоювала від кожної з 12 закріплених за нею корів по 3025 кг молока. Свинарка колгоспу ім. ВУЦВКу М. М. Гресь одержала в ті ж роки по 20 ділових поросят від кожної з 12 свиноматок. Делегатом 2-го Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників була ударниця колгоспу ім. Чубаря М. Р. Солониченко.
Підвищувалась продуктивність праці у колгоспах. Середня урожайність зернових досягла в 1940 році 20 цнт з га. Артіль ім. Коцюбинською на кінець 1937 року мала 3856 га землі, в т. ч. 2016 га під зерновими. На її 4-х тваринницьких фермах налічувалося 204 голови великої рогатої худоби, 126 свиней, 73 вівці, 172 робочих
коня і 343 штуки птиці. В господарстві було 2 автомашини, 2 молотарки, 13 сівалок, 27 жаток тощо.
За роки перших п'ятирічок швидкими темпами почала розвиватися промисловість. Працювало дві промислові артілі, став до ладу маслозавод, побутовий комбінат, електростанція. З вересня 1937 року Новий Буг став селищем міського типу. На початок 40-х рр. тут проживало 15 тис. населення. Селище прикрасилося новими житловими будинками, культурними і побутовими закладами. Силами молоді був насаджений парк, у 1938 році споруджено пам'ятник В. І. Леніну.
З перших же років Радянської влади велася наполеглива робота щодо ліквідації неписьменності і малописьменності. В 1928 році, наприклад, в містечку діяло 7 шкіл лікнепу. 1937 року в п'яти початкових, трьох семирічних і трьох середніх школах налічувалося понад 1500 учнів та до 80 вчителів. В липні 1940 року в новому приміщенні розпочала роботу педагогічна школа, яка готувала вчителів початкових шкіл. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На базі сільськогосподарської агропрофшколи в ті роки створено технікум механізації сільського господарства, реорганізований згодом у сільськогосподарський технікум нормування та обліку. При МТС працювали районні курси трактористів та шоферів, 30 проц. молодих механізаторів становили дівчата. З 1937 року в Новому Бузі діяли середні сільськогосподарські школи рільників (понад 200 учнів) і тваринників (на 150 учнів). Працювали будинок культури і 2 клуби з гуртками художньої самодіяльності, кінотеатр, 6 бібліотек.
Авангардом трудящих Нового Буга у їх трудових ділах були комуністи і комсомольці. У 18 первинних партійних організаціях селища налічувалося 115 членів і 39 кандидатів у члени партії4, а в 17 комсомольських - 700 членів ВЛКСМ. Бойовим органом райкому партії та райвиконкому стала заснована в жовтні 1930 року районна газета «За колективізацію», яка широко висвітлювала соціалістичні перетворення в районі і в самому Новому Бузі, викривала недоліки, пропагувала кращі зразки праці.
Мирну працю радянських людей перервав віроломний напад гітлерівських варварів на нашу країну. 13 серпня 1941 року фашисти наблизилися до селища. Наступ ворога стримувала частина Червоної Армії за допомогою винищувального батальйона. Втративши вбитими 17 чоловік і 3 танки, того дня окупанти відступили. 14 серпня 1941 року фашисти вдерлися в селище. На подвір'ї райвиконкому вони розстріляли понад 50 активістів. Від рук гітлерівських катів загинули комуністи М. Задорожній, К. Воротинцев та багато інших. За роки окупації фашисти стратили в селищі понад три тисячі чоловік. Близько двох тисяч юнаків та дівчат вони вивезли до Німеччини на каторжні роботи.
8 березня 1944 року частини кінно-механізованої групи під командуванням генерал-лейтенанта І. О. Плієва 3-го Українського фронту визволили селище від окупантів. В цих боях особливо відзначилася бригада 4-го механізованого корпусу (командир генерал-лейтенант Т. І. Танасчишин). Першим у Новий Буг увірвався танк гвардії молодшого лейтенанта Б. І. Гребенникова. Радянський танк розплющив кілька фашистських гармат і відрізав шлях відходу сотням автомашин та обозів, посіяв паніку серед ворогів. В цьому бою комсомолець Б. І. Гребенников загинув смертю героя. Уродженець Оренбурзької області, він навічно став почесним громадянином Нового Буга. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В боях за селище полягли воїни багатьох національностей. Поховані вони на братському кладовищі. Тут лежать росіяни полковник Н. 6. Щербаков, підполковник Р. Д. Мільов, українці старший лейтенант П. І. Тимошенко та рядовий
П. М. Лисенко, білорус В. Ф. Тонілін, азербайджанець Ю. X. Мусаєв, татарин 3. 3. Забіров, абхазець Р. Є. Мікава та багато інших. Військовим частинам 27-ї
1 57-ї гвардійських дивізій, 30-й кавалерійській дивізії та 5 іншим військовим частинам і підрозділам за успішне виконання бойових операцій при визволенні міста і району присвоєно найменування «Новобузьких».
На багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни воювали понад
2 тис. новобузьців, 227 з них загинули. Червонофлотець В. Ф. Цибулько з чотирма моряками прийняв на себе перші удари гітлерівців під Севастополем. 7 листопада 1941
року поблизу села Верхнього Садового моряки тричі відбили танкові атаки фашистів. Коли закінчились боєприпаси, вони, обв'язавшись гранатами, кинулися під ворожі танки і ціною власного життя зупинили ворога. На місці безприкладного подвигу героїв-чорноморців височить обеліск. Ім'я Героя Радянського Союзу В. Ф. Цибулька носить вулиця, на якій встановлено пам'ятник герою. Вся країна дізналася про подвиг героїні з колгоспу ім. Коцюбинського Є. П. Завалій. Дівчина-офіцер, командуючи взводом моряків-десантників, проявила чудеса хоробрості при обороні Севастополя, штурмі Будапешта та в інших боях. Будучи кілька разів пораненою, вона знову
поверталася в стрій. 8 орденів і медалей прикрашають її груди. Безстрашно билася в рядах партизанів С. А. Ковпака новобузька комсомолка Л. Дівіна, яка до війни працювала секретарем Миколаївського обкому комсомолу. Фашисти закатували дівчину. Посмертно її нагороджено орденом Червоного Прапора.
На час визволення від гітлерівських окупантів у Новому Бузі лишилося всього 9,5 тис. жителів. Фашисти зруйнували конопле- і цегельний заводи, пограбували промкомбінат, промартілі, маслозавод, інкубаторну станцію, електростанцію, аптеку, школи, магазини. Великих збитків зазнали колгоспи. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під керівництвом райкому КП(б)У в більшості з 11 відроджених колгоспів, на підприємствах і установах було відновлено парторганізації, які всі зусилля трудівників селища мобілізували на відбудову зруйнованого господарства. Під час весняної сівби 1944 року Новобузька МТС вже мала 74 трактори. 2 машини вона одержала в подарунок від Північно-Балтійського флоту. Механізатори А. Потапенко, Ф. Синько та інші на спеціальних курсах навчали жінок та дівчат водити трактора. Першого ж року після визволення селища всі 11 колгоспів виконали плани державних поставок. Тільки артіль ім. Коцюбинського продала державі того року 8 тис. цнт хліба. Восени 1944 року був відбудований коноплезавод, до кінця року він випустив продукції на 108 тис. крб. Вступив у дію цегельний завод, який, крім цегли, випускав ще черепицю та посуд.
Одночасно новобузьці допомагали Червоній Армії, що продовжувала громити ворога. Понад 500 чоловік працювало на будівництві мостів та переправ. 100 підвід доставляли боєприпаси. Для будівництва танкової колони у фонд оборони було зібрано півтора мільйона крб. Трудящі передплатили більше як на 3 млн. крб. воєнної позики, зібрали багато теплого одягу та продуктів. Командування 3-го
Українського фронту винесло новобузьцям, щиру подяку.
Велику допомогу у відродженні економіки міста і району надавала держава. В 1945 році новобузькі колгоспи одержали безкоштовно 400 голів великої рогатої худоби, 100 коней, понад З тис. овець.
Протягом короткого часу в 1944 році в Новому Бузі відновлено роботу всіх життєво важливих господарських і культурно-побутових об'єктів. Поряд з колгоспами, підприємствами розпочали роботу всі навчальні і культосвітні заклади, лікарня та аптека, торговельна мережа. В травні 1944 року вийшов перший післявоєнний номер районної газети «Новобузька правда».
Наприкінці 1948 року всі колгоспи Нового Буга повністю освоїли довоєнні посівні площі. В колгоспі ім. Коцюбинського наступного року зібрали по 19,8 цнт озимої пшениці з га на всій площі посіву. В перші післявоєнні роки особливо відзначилися члени польових бригад Т. Т. Копійка, С. С. Заїка, Я. О. Лагунець та інші, які на великих площах збирали по 25-35 цнт озимої пшениці з га. На кінець 1949 року було побудовано 11 тваринницьких приміщень. Неподільні фонди досягли 529 тис. крб. Колгоспники одержали на трудодень по 2,5 крб. і 3 кг хліба. Того року артілі було присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП (б) України та облвиконкому.
У піднесення сільського господарства великий вклад внесли механізатори Новобузької МТС. Кавалер ордена Слави 3-го та 2-го ступенів М. І. Кузема, повернувшись з фронту, став комбайнером МТС. В 1951 році він намолотив за 25 робочих днів 8316 цнт хліба, за що був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Через рік М. І. Кузема майже подвоїв ці показники. Механізатор МТС І. М. Фейчер за трудові успіхи нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та орденом Леніна. Очоливши тракторну бригаду в колгоспі ім. Леніна, він вивів її в число передових у всій області.
У травні 1950 року на базі 11 дрібних артілей у Новому Бузі створено чотири великих: ім. Леніна, ім. Чкалова, «Батьківщина» та ім. Коцюбинського. Остання в червні 1950 року об'єдналася з колгоспом «Червоний плугатар», зберігши стару назву. Для зміцнення партійного і господарського керівництва колгоспами сюди було направлено з числа районного партійно-радянського активу 18 комуністів. В лютому 1951 року до артілі ім. Коцюбинського приєдналося ще дві артілі - ім. Калініна та ім. Шевченка. Площа зернових у колгоспі зросла до 3,3 тис. га, озимою пшеницею засівали 2,5 тис. га. Потроїлася кількість худоби. Лише великої рогатої худоби налічувалося 1418 голів. Колгосп придбав три автомашини.
Укрупнення артілей створило кращі умови для продуктивного використання техніки. Майже повністю було механізовано рільничі роботи. Зростала продуктивність праці колгоспників. Так, у 1959 році кожен гектар колгоспної землі приносив понад тисячу крб. прибутків. Більш як 30 хліборобів того року були удостоєні високих урядових нагород, а ветерану колгоспного будівництва С. Т. Повстяну - голові артілі ім. Коцюбинського в 1958 році присвоєно звання Героя{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Соціалістичної Праці. Орденом Леніна відзначена і невтомна організаторська діяльність першого секретаря райкому партії Н. О. Парсяка, що обирався делегатом XIX з'їзду КП України; голови райвиконкому (згодом начальника виробничого управління сільського господарства) К. П. Брушневського, орденом Трудового Червоного прапора нагороджено секретаря райкому партії М. Р. Рубана-Задольського.
Розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади, всі 4 новобузькі колгоспи зібрали в 1966 році найвищий за всі післявоєнні роки врожай зернових - понад 25 цнт з га та досягли високої продуктивності тваринництва. Колгоспи ім. Леніна, ім. Чкалова та ім. Коцюбинського в 1967 році були учасниками Виставки досягнень народного господарства в Москві. В цьому ж році звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно механізатору колгоспу ім. Леніна І. М. Фейчеру. Орденами та медалями відзначено ще понад 20 передовиків сільськогосподарського виробництва. Широко відоме в районі і області ім'я знатного механізатора М. С. Киртка. Досвідчений комбайнер, він за будь-яких погодних умов вирощує і збирає в колгоспі ім. Чкалова понад 30 цнт пшениці та по 45-50 цнт кукурудзи з га. Його доблесний труд відзначений двома орденами Леніна та іншими нагородами. За вирощення високих урожаїв удостоєні ордена Леніна також механізатори: І. П. Кузьменко, І. М. Болюбаш, С. С. Журавський, В. І. Нікулін, П. М. Андрущенко, І. 3. Чаус.
На початок 1971 року новобузькі колгоспи були міцними механізованими господарствами. Неподільні фонди їх перевищили 9 млн. крб. На полях колгоспів працюють 116 тракторів, 67 комбайнів та 77 автомашин. Колгоспи мають понад 21 тис. голів худоби.
Успішно завершили артілі останній рік 8-ї п'ятирічки. Колгосп ім. Леніна в 1970 році зібрав по 27,7 цнт зернових з га, в півтора рази перевиконавши план державних закупок хліба й іншої продукції. Урожай зернових у колгоспі ім. Чкалова того ж року становив 32,2 цнт з га. Тут проводяться цікаві досліди по вирощу- вацню нових високоврожайних сортів пшениці - Аврора та Кавказ. В колгоспі вироблено по 54 цнт м'яса на 100 га сільськогосподарських угідь. Свинарка В. П. Мислицька домоглася по 500 грамів щодобового приросту ваги поросят, а чабан М. М. Воротинцев добився приплоду 135 ягнят на 100 вівцематок та по 4,8 кг вовни на вівцю. В цілому п'ятирічний план продажу продуктів тваринництва колгоспи перевиконали.
Запроваджуючи в життя новий колгоспний Статут, окрилені рішеннями XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, новобузькі колгоспники впевнено йдуть до нових успіхів. Вони достроково, 23 березня 1971 року, рапортували про трудові успіхи на честь з'їздів.
Рік у рік домагаються успіхів і 10 підприємств міста. В 1951 році райпромком- бінат виконав виробниче завдання на 150 проц., він дав понад план 52 тис. крб. нагромаджень і завоював перехідний Червоний прапор облвиконкому. Значні реконструктивні роботи проведені на цегельно-черепичному заводі, на меблевій фабриці, комбінаті побутового обслуговування. В 1959 році у селищі став до ладу новий цегельно-черепичний завод «Міжколгоспбуду». Успішно працює маслозавод, продукція якого надходить у всі кінці країни і на експорт. У вересні 1959 року рішенням райкому КП України та райвиконкому присвоєно звання ударника комуністичної праці 10 робітникам цеху плавленого сиру - І. Нікітіну, П. М. Кошляку, Т. М. Бородіній та іншим. На початку 60-х років став до ладу новий овочево-консервний завод, дещо пізніше - хлібозавод. Замість напівкустарних промартілей вступили в дію нові цехи та ательє комбінату побутового обслуговування, райхарчокомбінату та промкомбінату. Щорічно валова продукція новобузьких підприємств досягає 7-8 млн. карбованців.
Напередодні Ленінського ювілею всі новобузькі промислові підприємства виконали план першого кварталу 1970 року. Колектив заводу будівельних
матеріалів рапортував 1 грудня про виконання п'ятирічного плану. На 1,5 місяця раніше завершив п'ятирічку колектив автопідприємства, 9 грудня - меблева фабрика.
Ставши на ленінську трудову вахту, сотні робітників показали приклад самовідданого ставлення до праці. Водії автопідприємства О. О. Годунов та А. А. Ліщук виконали свій п'ятирічний план вже на початок 1970 року; робітниці коноплезаводу Н. І. Свідерська, Т. М. Дергачова та О. С. Макарова щоденно виконували змінне завдання на 120-140 проц. 542 трудівники міста нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У 1962 році Новий Буг віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Проведено значні роботи по його впорядкуванню, розбито 5 парків, багато квітників.
Завершується будівництво кількох великих ставків, які згодом заповняться проточною водою з Софіївського водосховища. Це значно поліпшить водний режим міста, яке завжди відчувало нестачу води. Незабаром буде введено в дію другу чергу міського водопроводу. Асфальтовими шляхами Новий Буг сполучений з Миколаєвом, Кривим Рогом та Вознесенськом. Автобуси курсують як у місті, так і між селами району. В 1967 році збудовано автовокзал. З липня 1959 року місто одержує електроенергію від Каховської ГЕС.
Торговельна мережа має понад 20 магазинів, серед них 2 книгарні, культмаг, кілька продмагів, крамниці господарчих товарів, готового одягу, «Дитячий світ» тощо. В 1959 році відкрився в місті новий універмаг. Річний товарооборот торговельних підприємств Нового Буга в 1970 році становив понад 12,2 млн. крб. Тут працюють кілька їдалень, чайна, кафе. В 1965 році відкрито готель на 80 місць, ресторан.
Медичне обслуговування населення здійснює поліклініка і лікарня на 150 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим та іншими відділеннями; діють рентгенологічний, стоматологічний, зубопротезний кабінети, дитяча й жіноча консультації. В місті є санітарно-епідеміологічна станція, аптека. На початку 1966 року відкрито пологове відділення. В лікарні трудяться 39 працівників з вищою освітою та 89 з середньою. Великим авторитетом користується заслужений лікар УРСР, один з найстаріших хірургів області Н. П. Андрієнко.
В місті - чотири середні, дві восьмирічні та дві початкові школи, вечірня й заочна середні школи, технікум механізації та електрифікації сільського господарства з заочним відділенням, педагогічне училище. Тільки в загальноосвітніх школах працює до 190 вчителів, які навчають 6 тис. дітей. Серед них багато досвідчених майстрів своєї справи. Заслужена вчителька УРСР Л. П. Данилова за бездоганну 30-річну педагогічну роботу нагороджена орденом «Знак Пошани», кількома медалями та значком «Відмінник народної освіти УРСР». Велике довір'я виявили їй трудящі, обравши в 1950 році депутатом
Верховної Ради СРСР. Ордена Леніна в 1954 році удостоєна вчителька А. Д. Пономаренко. Понад 20 років очолювала великий педагогічний колектив району завідуюча райвно, заслужена вчителька УРСР 3. А. Чепур.
Новобузьке педагогічне училище за час свого існування підготувало понад 3 тис. вчителів початкових шкіл, піонервожатих та вихователів дитячих садків. Тривалий час працювала директором цього закладу заслужена вчителька УРСР О. Ф. Ясиненко. Технікум механізації та електрифікації сільського господарства за післявоєнний час випустив 3,5 тис. агрономів, механіків і
електриків. Цей заклад з його навчально-виробничим господарством та майстернями служить доброю базою для масової перепідготовки механізаторів і господарників району та області.
Різнобічну роботу по комуністичному вихованню трудящих проводять культосвітні заклади. В 1960 році відкрито районний будинок культури, споруджений методом народної будови. Будинки культури збудували колгоспи ім. Коцюбинського та ім. Чкалова. В місті є також 15 профспілкових клубів, червоних кутків, піонерський клуб. В дні підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна створено кілька ленінських кімнат-музеїв та кутків. В пам'ять новобузьців, які загинули на фронтах
Великої Вітчизняної війни, в центрі міста споруджено меморіальний комплекс та обеліск.
В кінці 50-х рр. був реконструйований кінотеатр, тут стали демонструватися широкоекранні фільми. В міському парку збудовано літній кінотеатр. 1967 року відкрито новий кінотеатр «Жовтень» на 400 місць. Дві районні бібліотеки з загальним фондом понад 71 тис. книг обслуговують більше 3,5 тис. дорослих читачів та близько 2,3 тис. дітей. Великі бібліотеки мають всі школи, середні спеціальні навчальні заклади та клуби. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Щороку агітаційно-пропагандистську роботу серед населення здійснюють лекторська група райкому КП України та районне відділення товариства «Знання», яке об'єднує понад 540 лекторів. Працює міська організація товариства охорони пам'ятників історії та культури, його членами являються понад 2 тис. чоловік.
В 1971 році на кожну тисячу чоловік у місті передплачувалося 1480 примірників газет і журналів. В 1966 році Новий Буг зайняв перше місце в області по передплаті і був представлений широким показом на ВДНГ в Москві, а начальника районного відділений «Союздруку» К. В. Віселіна нагороджено Золотою Медаллю вйставки.
: У пошані серед новобузьців спорт. В місті близько 5 тис. фізкультурників, які об'єднані в 16 спортивних колективах. До їх послуг 7 спортивних майданчиків і спортзалів, стадіон. Новобузькі спортсмени не раз виходили переможцями на обласних змаганнях з багатьох видів спорту.
В місті народилися український поет і літературознавець С. А. Крижанівський; скульптор, один з авторів пам'ятників молодогвардійцям в Краснодоні В. X. Федченко; учасники громадянської війни - контр-адмірал П. О. Пащенко і генерал-майор М. Е. Москалик; доктор геологічних наук, професор Одеського університету І. Я. Яцько. Схоже на легенду життя уродженки Нового Буга Л. М. Дашевської.
Ще в семінарії вступила вона в більшовицьку партію. За активну революційну діяльність потрапила до Лук'янівської в'язниці у Києві. Після Лютневої революції Дашевська знову включилася в боротьбу. У буремні роки громадянської війни вона воювала на багатьох фронтах, була комісаром санітарної частини Чапаєвської дивізії.
Все багатогранне життя міста, де проживає майже третина населення району, роботу всіх його підприємств, організацій і установ спрямовують райком партії та районна Рада депутатів трудящих. Понад 700 комуністів міста об'єднані в 40 первинних партійних організаціях. Великий вклад у загальну справу вносить молодь і особливо її авангард - комсомольці. В 56 первинних організаціях ВЛКСМ налічується понад 2900 чоловік. Гаряче відгукнулись юнаки та дівчата Нового Буга на заклик партії взяти участь в освоєнні нових земель. Понад 80 чоловік поїхали з комсомольськими путівками на цілину. В 1959 році близько 40 юнаків і дівчат Нового Буга працювали на будівництві шахт в Кривому Розі та Донбасі. Великих досягнень домоглися юнаки і дівчата, готуючи трудові дарунки своєму святу - 50-річчю ВЛКСМ. Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ і преміями були відзначені в 1968 році комсомольські організації колгоспу «Батьківщина» та «Міжколгоспбуду».
У господарському і культурному будівництві беруть активну участь народні обранці - 60 депутатів міської Ради депутатів трудящих, серед яких 33 комуністи, 7 комсомольців. Величезну роль у житті міста відіграють 9 позаштатних комісій, численний радянський актив.
Разом з усім радянським народом трудящі Нового Буга під керівництвом Комуністичної партії йдуть до нових трудових звершень.
Новий Буг - центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення 40 тис. чоловік, з яких 14,9 тис.- міського. У районі 71 населений пункт, підпорядкований міській і 11 сільським Радам; 18 колгоспів, 3 радгоспи; орної землі 96,9 тис. га, під садами і виноградниками 1,7 тис. га; 12 промислових підприємств, 4 будівельні організації; 5 лікарень, 26 фельдшерсько-акушерських пунктів, 2 пологові будинки; 56 шкіл, 61 будинок культури і клуб, 32 бібліотеки.
На території сучасного Нового Буга знайдено залишки поселень доби неоліту і пізньої бронзи та скіфські поховання (VI століття до н. ери).
В другій половині XVIII ст. тут стояв укріплений зимівник запорізького козака Якоби Куцого і Від його імені дістала назву балка і саме поселення понад нею. З 1798 року ця земля належала казні. На рубежі XVIII-XIX століть понад Куцою Балкою виникло кілька хуторів селян-втікачів з Полтавщини, Чернігівщини, Курської губернії, Молдавії. Вони поступово злилися з селом, яке було названо за ім'ям одного з поселенців - Семенівкою. В 1810 році поблизу цього села оселився заможний господар Павло Тріска, з яким прибуло 119 чоловік. Новоутворене поселення теж об'єдналося з Семенівкою і почало називатися Новопавлівкою.
В 1815 році тут вже проживало 2088 чоловік населення. В 20-і роки XIX ст. Ново- павлівка стала волосним центром.
З утворенням на півдні Росії військових поселень Новопавлівку в 1828 році віднесено до Бузької уланської дивізії, з 1832 року вона дістала назву Нового Буга. В 1840 році сюди було переселено багато селян з Київської та Подільської губерній. Відслуживши 20-річний строк, в Новому Бузі по обидві сторони балки оселялися солдати. Село простягалося на 7 верст. 1847 року тут налічувалося 643 двори, розміщувалися волосне правління, полковий цейхгауз, кілька казарм, манеж, взводні стайні, хлібні магазини, школа трубачів та кантоністів, госпіталь. Тяжка праця селян на військовому лані, де всі процеси регламентувались військовим розпорядком, доповнювалась муштрою і свавіллям військових начальників. Це призводило до розорення і занепаду більшості господарств військових поселенців.
Після ліквідації військових поселень та проведеного розмежування земель 2557 душ чоловічої статі з Нового Буга одержали по 9,25 десятини землі. Із збільшенням населення наділи селян зменшувалися.
В першій половині XIX ст. багатії села заснували кілька кустарних промислів, близько 70 млинів та маслоробок, де застосовувалася наймана праця. Щороку навесні і восени відбувалися великі ярмарки. З 1860 року Новий Буг почав іменуватись містечком. На кінець 1859 року тут проживало 5381 чоловік.
Після скасування кріпацтва за указами про поземельний устрій державних селян земельні наділи одержали лише 70 проц. жителів Нового Буга. їм було відведено 22 тис. десятин орної землі та сінокосів. У володінні ж поміщиків залишилося понад 16 тис. десятин родючої землі, 2 тис. десятин землі належало казенному відомству, 200 десятин мала церква. За одержану землю селяни повинні були сплачувати щороку по 21,1 тис. карбованців.
У 1887 році в містечку мешкало 9585 чоловік. На 1551 селянське господарство припадало все ті ж 22 тис. десятин землі. Понад 19 тис. десятин землі та 70 проц. худоби зосереджувалося у руках 5 поміщиків, 6 німців-колоністів та 65 заможних хазяїв. Близько третини селянських дворів були безкінними. Середній урожай зернових в селянських господарствах не перевищував 30-35 пудів з десятини. Відсутність тягла й реманенту вимушувала бідноту здавати землю в оренду і йти у найми.
З середини XIX ст. Новий Буг стає значним ринком робочої сили. Лише за два весняно-літні місяці 1898 року через містечко пройшло 3930 заробітчан з різних губерній до Миколаєва, Херсона, Кривого Рога, з них багато залишилося наймитувати в Новому Бузі та в селах волості. За тяжку виснажливу працю в куркульських господарствах та поміщицьких маєтках
чоловіки одержували по 40 коп. в день, жінки - 24 коп., а підлітки - лише 17 коп. Чимало наймитів, не знаходячи роботи, змушені були жебракувати. Майже третина прийшлих хворіла на дизентерію, туберкульоз та ін. захворювання. В містечку та селах волості часто спалахували епідемії. Земство, щоб хоч як-небудь допомогти прибуваючим заробітчанам, відкрило лікувально-продовольчий пункт, що мав невеличку амбулаторію з 5-а ліжками, дерев'яний барак, кухню, де готували пісну юшку. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Малоземелля, непосильні податки, поміщицький гніт та куркульська експлуатація, матеріальна скрута, політичне безправ'я викликали протести трудящих. У 1879-1883 рр. були покарані за «образу особи царя» селяни Р. І. Агей, К. Ф. Мішеній, І. Шинкаренко, І. Артамонов та Є. В. Мамот. У 1898 році помічник ново- бузького прокурора повідомляв Одеську судову палату, що в містечку та в навколишніх селах набули широкого поширення чутки про необхідність розподілу поміщицьких земель.
Будівництво в 70-х роках залізниці Знам'янка-Миколаїв та залізничної станції Новий Буг сприяло економічному розвитку містечка. На початку XX ст. річний вантажообіг Новобузької залізничної станції досяг 4 млн. пудів хліба. В самому містечку наприкінці XIX ст. торгували 33 крамниці, 10 винних та пивних лавок тощо. Щотижня відбувалися великі базари і до 5 ярмарків на рік. Діяли місцеве відділення державного банку, кредитне товариство. Набули широкого розвитку дрібні промисли, зокрема, виготовлення предметів господарського і домашнього вжитку - килимів, посуду тощо. На кінець XIX ст. тут налічувалося 86 переважно дрібних кустарних промислових підприємств. В 1902-1903 рр. збудували ще 2 парові млини, в 1911 році - цегельно-черепичний завод. На цих підприємствах було зайнято понад 100 найманих робітників. Почали працювати друкарня, готель, фотоательє.
На початку XX ст. в містечку мешкало 18 тис. чоловік. Населення фактично було позбавлене кваліфікованої медичної допомоги. В 1867 році на всю волость діяв один фельдшерський пункт, лише в 1880 році відкрито лікарню на 10 ліжок. З 80-х років XIX ст. до 1917 року 16 разів лютувала епідемія холери. 1888 року тут хворіло 56 проц. жителів. З тисячі новонароджених щороку вмирало до 280 дітей.
В 1898 році в Новому Бузі почала працювати церковнопарафіяльна школа. Через 3 роки її перетворили на двокласну міністерську школу з недільними курсами для дорослих: в ній навчалося 111 хлопчиків і 7 дівчаток. З метою підготовки робітників для місцевих кустарних підприємств в 1872 році на кошти багатіїв відкрито ремісниче училище з шевським та столярним відділеннями. На початку XX ст. в містечку діяло вже чотири земські та церковнопарафіяльні школи на 400 учнів. 1911 року кількість їх зросла до 850 чоловік, але й тоді навчанням було охоплено лише 40 проц. дітей шкільного віку. У 1874 році відкрилася вчительська семінарія. За дореволюційний час семінарія підготувала понад тисячу вчителів початкової школи. Серед випускників семінарії були український радянський педагог і освітній діяч Я. Ф. Чепіга-Зеленкевич (1875-1938) та український видавець, засновник першого на Україні педагогічного видавництва «Український учитель» і першого українського педагогічного журналу «Світло» Г. П. Шерстюк. При семінарії існував самодіяльний театр, на сцені якого ставилися п'єси М. М. Кропивницького, І. К. Тобілевича, І. П. Котляревського, М. В. Гоголя та О. М. Островського, а також місцевих авторів. Відбувалися також концерти скрипалів, хору та окремих співаків. В 1907 році самодіяльний колектив налічував понад 80 учасників; для них було збудовано дерев'яний літній театр на 800 місць. Театр, що став місцем зосередження демократично-просвітительських сил Нового Буга, часто виїздив на гастролі до міст і сіл Херсонської та інших губерній України, пропагуючи передові демократичні ідеї. В 1913 році артист І. А. Ставицький
притягався до кримінальної відповідальності за виконання сатиричних куплетів, в яких висміював царя, його сатрапів, критикував самодержавство.
Офіційні власті всіляко намагалися затримати культурний і політичний розвиток населення. З 50 новобузьких «торгових закладів» в жодному не було книг і культтоварів В містечку працювала лише одна народна бібліотека з читальнею. Зате діяли 6 церков, а також торгували декілька винних крамниць, численні шинки тощо.
На початку XX ст. революційну роботу серед мешканців Нового Буга проводили соціал-демократи з Миколаєва, Одеси і Херсона. В ці роки в семінарії створюється гурток, до якого входили, не тільки вчителі, а й робітники. В серпні 1905 року за розповсюдження нелегальної літератури з семінарії були виключено двоє її вихованців. Одночасно в місті розпочалися арешти робітників. У відповідь на репресії семінаристи і молодь 20 жовтня 1905 року організували політичну демонстрацію. Хоча поліція й знала про її підготовку, але нічого не могла вдіяти. Демонстранти розгромили квартиру ректора семінарії, а потім з політичними лозунгами та революційними піснями провели мітинг на площі. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В червні 1905 року в одному з донесень місцевих властей до департаменту поліції говорилося, що в «Новому Бузі назрівають заворушення... Справа повертається таким чином, що вкрай бажано розквартирування козачих сотень». В січні 1906 року сюди прибула рота солдатів Лиманського полку. Таємний гурток було розкрито, багатьох активістів заарештовано. Але революційна боротьба не припинялася, в містечку поширювалися друковані листівки Миколаївського комітету РСДРП. В червні 1906 року був заарештований агітатор з Миколаєва. В серпні на подвір'ї новобузьких селян Климових поліція знайшла друковані тексти програми РСДРП, прокламацію Миколаївського Комітету РСДРП «До всіх селян» із закликом до збройного повстання проти уряду: «Ми вирішили,- підкреслювалось у листівці, - податей не платити і нікому повинностей не відбувати, а всі найближчі власті виганяти з наших сіл... Тільки кров'ю ми зможемо врятувати Росію від свавілля уряду, тому йдемо на битву і здобудемо собі всю землю і всю волю».
Після поразки революції 1905-1907 рр. становище трудящих містечка ще більше погіршало. Згідно подвірних списків Херсонської повітової землевпорядної комісії в 1907 році новобузька сільська община складалася з 1942 господарств. Але й земля, й худоба розподілялися нерівномірно: 13 дворів були безземельними, 532 - безтяглими, понад 300 користувалися 1-4 десятинами землі. Столипінська реформа сприяла дальшому зростанню і зміцненню сільської буржуазії і зубожінню основної маси селянства. 69 заможним хазяям, які вийшли на відруби, виділили 1640 десятин землі. Безземельні селяни залишали рідні місця і переселялися в східні райони. В 1911 році з Нового Буга виїхало 20 сімей. Класова боротьба ще більш загострилася. В серпні 1913 року селяни підпалили скирти куркульського хліба. Пожежу не могли погасити кілька днів.
Перша світова війна прирекла жителів містечка на нові тяжкі випробування. Майже всіх здорових чоловіків мобілізували на фронт. Тільки за два роки війни
(1915-1916) по волості було офіційно зареєстровано близько 1200 поранених, понад 300 загинуло на фронтах. Крім податків, серед населення проводилися всілякі збори та пожертвування на війну, реквізиції хліба, худоби, одягу для потреб фронту. До того ж доводилося виконувати різні окопні та шляхові роботи.
Звістка про повалення самодержавства в лютому 1917 року сколихнула жителів містечка: відбулися демонстрації та мітинги. В ці дні тут було створено Раду робітничих і солдатських депутатів, яка в числі 28 інших входила до т. зв. Румчероду (ЦВК Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського округу). Становище ускладнювалося тим, що більшовицької організації в Новому Бузі ще не було. Агітаційно-пропагандистська робота представників з Миколаєва зустрічала шалений опір реакційних та ліберально-буржуазних елементів.
Проте волосний земельний комітет, утворений 9 липня 1917 року, всупереч вказівкам властей, негайно приступив до рішучих дій. Землевласниця Буксгевден, у якої було відібрано понад 1400 десятин землі, скаржилася губернським властям: «Вважаю розпорядження новобузького земельного волосного комітету, що здійснюються місцевими нижчими установами, незаконними: ці заходи всупереч постанові Тимчасового уряду ведуть прямо до позбавлення прав і розорення приватних осіб, а також потрясіння основ... держави». На початку листопада трудящі Нового Буга розгромили поміщицьку садибу. Вони висловили рішучий протест контрреволюційній політиці Центральної ради.
Після перемоги Великого Жовтня, на загальному сході 21 листопада 1917 року жителі Нового Буга обрали комісарів для контролю за конфіскованими
маєтками і розв'язання земельного питання. В січні 1918 року на зборах трудящих містечка в присутності 890 чоловік обрано волосний військово-революційний комітет з 66 осіб, куди увійшли 50 новобузьких громадян та 16 представників сіл волості. 21 лютого 1918 року на загальних зборах делегатів Новобузької волості обрано комісаріат з 19 осіб та склад {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}волвиконкому, який очолив місцевий активіст Я. Г. Мельник. Вже на першому пленумі волвиконкому було ухвалено рішення: «При розподілі землі надавати перевагу найбіднішим сиротам і вдовам, годувальники яких убиті на війні під час революції, в полоні».
Але будівництво нового життя було перервано: в кінці березня 1918 року австро- німецькі загарбники відновили в містечку старі порядки. Волосна управа розпочала реквізицію продовольства та цінностей у населення, стягувалися також старі борги з селян. Протягом травня під час поголовних обшуків окупанти відібрали у населення понад 500 гвинтівок, 200 револьверів та іншу зброю. В цей же час на території волості з'явились озброєні білогвардійські частини полковника Дроздовського, які, пробираючись з румунського фронту на Дон до Корнілова, жорстоко розправлялися з радянськими активістами. З участю куркулів вони по- звірячому вбили в містечку понад 60 чоловік.
Коли в кінці 1918 року австро-німецька окупація зазнала краху, в містечку певний час «хазяйнували» петлюрівці. В одній із сутичок з націоналістами загін новобузької бідноти розбив їх біля річки Інгулу, а пізніше розгромив петлюрівський штаб.
На початку 1919 року до Нового Буга, в якому все ще орудували «самостійники», таємно прибув з Миколаєва із спеціальним завданням більшовик І. В. Габестро. Він очолив підпільний революційний комітет, до складу якого ввійшли комуністи А. К. Ковальчук, Я. М. Змієвський, Л. Г. Мішенін та інші. Ревком
організував революційну роту, яка допомагала 1-й Задніпровській дивізії радянських військ у звільненні містечка від петлюрівців. Після відновлення Радянської влади з багатіїв було стягнуто понад півмільйона карбованців контрибуції, які пішли на потреби Червоної Армії. Комендатура на чолі з Я. М. Змієвським підтримувала в місті революційний порядок. В березні 1919 року відбулися вибори виконкомів місцевих Рад, створено волосний виконком. Тоді ж виник партійний осередок, який очолив А. К. Ковальчук. Для боротьби з бандами організовано два загони самозахисту. Один з них охороняв містечко, другий брав участь у боротьбі з залишками ворожої зграї під Миколаєвом і Вознесенськом. В ніч проти 19 травня григор'євці вирізали в містечку 113 чоловік. Бої з ними під Новим Бугом затяглися до 12 червня 1919 року.
В червні 1919 року Новобузький волвиконком було переобрано, тому що до його складу пробралося багато лівих есерів. Селяни, переконавшись, чиї позиції відстоюють есери, обрали до Ради комуністів - А. К. Ковальчука, П. Ю. Гавриша та інших. Волвиконком взяв на облік майно та підприємства багатіїв. Для потреб бідноти в місті було відкрито прокатну станцію та майстерню для ремонту сільськогосподарських машин. Незабаром у Новому Бузі розмістився штаб 1-ї стрілецької бригади під командуванням Г. А. Кочергіна, яка вела оборонні бої проти денікінців, що наступали з боку Херсона. 11 серпня махновські агенти, спираючись на зрадників, організували заколот серед нестійких бійців бригади, вбили комісара бригади Петрова, і білогвардійці без особливих втрат оволоділи містечком. Проти денікінців повів боротьбу сформований восени 1919 року партизанський загін в складі 200 бійців, очолюваний колишніми одеськими підпільниками І. Запорожцем і В. Зеленіним. Населення Нового Буга допомагало загонові продовольством і кіньми.
У вересні 1919 року, коли для придушення Баштанської республіки з боку Знам'янки вирушили білогвардійці, революційна молодь містечка розібрала залізничну колію між Казанкою та Новим Бугом і цим самим затримала денікінські ешелони. 26 січня 1920 року частини 133-ї бригади 14-ї армії визволили Новий Буг від ворогів.
В лютому 1920 року відновив роботу волпартком. 15 квітня обрано новий склад волвиконкому. Гідним помічником комуністів став створений у березні 1920 року комсомольський осередок, в який спочатку входило всього 7
чоловік. Першим комсомольським ватажком був син місцевого бідняка І. М. Руденко. За кілька тижнів комсомольська організація зросла на 40 чоловік.
В квітні 1920 року з наближенням петлюрівських банд контрреволюціонери підняли заколот. На допомогу трудящим Нового Буга пролетаріат Миколаєва прислав загони піхоти і кавалерії з броньовиком. Заколот було {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}придушено.Робітники і селяни містечка відібрали у куркулів гармату, 5 кулеметів, близько тисячі гвинтівок тощо. Влітку в районі Нового Буга знову з'явилися бандити. На боротьбу з ними було мобілізовано всіх комуністів і комсомольців містечка, а також приведено в бойову готовність 2 продзагони і військовий гарнізон.
15 серпня 1920 року в Новому Бузі організовується комітет незаможних селян, який очолив А. Горбатовський. З ініціативи КНС у куркулів всієї волості було відібрано лишки землі, худобу, 2,5 тис. пудів насіння і розподілено серед бідноти.
Під час проведення «тижня пораненого й хворого червоноармійця» для армії було відправлено продуктів на 200 тис. крб. В жовтні 1920' року Новобузька волость дала державі 60 тис. пудів хліба, успішно виконавши план продрозверстки.
Влітку того ж року для боротьби з Врангелем тут сформувався Перший кавалерійський полк імені незаможних селян (командир Г. М. Іщенко), до складу якого ввійшло 25 добровольців з містечка та кількасот бідняків з навколишніх сіл. По дорозі на Південний фронт полк знищив кілька контрреволюційних банд, а потім злився з регулярними частинами Червоної Армії.
Після закінчення громадянської війни відбудовувати зруйноване господарство доводилося за дуже складних умов. Для допомоги голодуючим було організовано комітет, який проводив збір пожертвувань, вилучення церковних цінностей, встановив контроль за розподілом продуктів, відкрив їдальню, вів нещадну боротьбу з спекуляцією. Комсомольці стали ініціаторами масових суботників; при комітеті працювала спеціальна комісія для організації суботників.
На багатолюдних безпартійних селянських конференціях обговорювалися рішення X та XIII з'їздів РКП(б) про роботу на селі. Схвалюючи політику партії, учасники конференцій висловилися за широке кооперування населення. Перші сільськогосподарські об'єднання в Новобузькій волості виникли в 1921 році. В самому Новому Бузі створюються ТСОЗи «Пам'ять Леніна», «Новобузький» та інші, які об'єднували по 10-15 господарств. На кінець 1925 року кооперацією було охоплено 7 проц. селянських дворів.
В березні 1923 року Новий Буг став центром району. Це сприяло розвиткові господарства містечка, посиленню діяльності партійної організації, Рад і комнезамів. У селі було три партосередки при сільрадах, в них налічувалося до 30 комуністів. В дні ленінського призову ряди комуністів зросли більше як у два рази. Активізували свою роботу комсомольці і члени КНС, професійні спілки та жіночі юрганізації.
В 1926-1927 рр. у містечку побудовано нову олійню, коноплезавод, реконструйовано маслозавод. Під час масових суботників, організованих комсомольцями, колишні хлібні склади було перетворено на механічні майстерні для ремонту сільгоспінвентаря, став до ладу цегельно-черепичний завод. Почали працювати кравецькі майстерні, магазини, їдальні, нова лікарня, кілька медичних пунктів, амбулаторія, аптека, перукарні, фотоательє. В 1925 році в приміщенні колишньої семінарії відкрилася сільськогосподарська агропрофшкола, де навчалося 57 чоловік. Під керівництвом комуністів було організовано політнавчання молоді, створено гуртки ліквідації неписьменності, бібліотеку, відкрилася хата-читальня, розгорнулася антирелігійна робота.
Учителі, комсомольці були активними учасниками самодіяльного народного театру, який відновив свою роботу відразу після революції. В грудні 1921 року артисти народного театру написали листа В. І. Леніну: «...прислухаючись до твого голосу - заклику на боротьбу з розрухою, ми, аматори - актори і музиканти при Новобузькій волполітосвіті, не одержуючи ні копійки допомоги від розореної республіки, голодуючи, протягом трьох місяців із зруйнованого дощенту старого будинку театру збудували новий, написавши на ньому твоє велике ім'я. Прийми від нас цей дар трудівників...»
В перших рядах борців за нове життя йшли комуністи. В 1927 році в трьох територіальних осередках налічувався 51 комуніст. Коли розгорнулася масова
колективізація, вони стали невтомними організаторами колгоспів. В 1929 році на базі перших колективних об'єднань виникли артілі «Червоний плугатар», «Червоний партизан», «ХТЗ», ім. ВУЦВКу, ім. Калініна, в 1930 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}році - ім. Коцюбинського, пізніше - «Червоний степ», ім. Ворошилова, «Більшовик», а на початку 1933 року - «Друга п'ятирічка». В 1930 році в містечку створюється машинно- тракторна станція. В її роботі велику роль відігравав політвідділ, в центрі уваги якого стояли питання організаційно-господарського зміцнення колгоспів, трудової дисципліни, розгортання соціалістичного змагання колгоспів, бригад, ланок, колгоспників і робітників МТС. В 1933 році в Новому Бузі налічувалося 11 колгоспів. В них було 6 партосередків, 3 кандидатські групи, які об'єднували понад 100 комуністів.
Нелегкими були перші кроки колективного господарювання. Не вистачало машин, реманенту, робочої худоби, коштів, бракувало вмілих організаторів колгоспного виробництва. Навесні 1932 року колгоспи одержали 15 тис., в 1933 році - 33 тис. цнт насіннєвої позики. Під час суцільної колективізації майно куркулів, що чинили запеклий опір, було передано колгоспам.
Поступово колективні господарства міцніли. Ще з 1929 року новобузьці почали змагатися з трудящими Єланецького, Володимирівського та Баштанського районів за краще проведення хлібозаготівель.
В жовтні 1932 року в Новому Бузі побував Голова Раднаркому України В. Я. Чубар, який допоміг райкому партії критично проаналізувати стан справ і намітити шляхи економічного піднесення колгоспів. Значних успіхів на початку 30-х років домоглася артіль «Червоний плугатар». Тут щороку збирали по 15- 17 цнт зернових з гектара. Краща ударниця О. Є. Мельниченко була делегатом 1-го Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників.
Зміцнювалися зв'язки колгоспного селянства з робітничим класом. Не раз організовувалися в Новому Бузі червоні валки з хлібом у фонд індустріалізації. З суднобудівних заводів Миколаєва сюди приїздили спеціальні ремонтні бригади. Робітники Харківського тракторного заводу весною 1932 року надіслали для Нового Буга ешелон з 40 новими тракторами і передали їх МТС. Трудящі міста писали тоді харків'янам: «Ваша колона тракторів ХТЗ ще більше зміцнить технічну базу Новобузького району. Це ще одна міцна цеглина непереможної фортеці соціалізму, живий вияв творчого ентузіазму героїчного пролетаріату». 1936 року в Новобузь- кій МТС було 69 тракторів.
В середині 30-х років в колгоспах і на підприємствах Нового Буга широко розгорнувся стахановський рух. Заступник бригадира тракторної бригади Ново- бузької МТС О. Нагорний викликав на змагання знатного вибійника Донбасу О. Стаханова. В 1935 році його бригада виробила по 950 га м'якої оранки на трактор. Переможниця соціалістичного змагання доярка О. В. Ботник з колгоспу ім. Коцюбинського в 1936-1937 рр. надоювала від кожної з 12 закріплених за нею корів по 3025 кг молока. Свинарка колгоспу ім. ВУЦВКу М. М. Гресь одержала в ті ж роки по 20 ділових поросят від кожної з 12 свиноматок. Делегатом 2-го Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників була ударниця колгоспу ім. Чубаря М. Р. Солониченко.
Підвищувалась продуктивність праці у колгоспах. Середня урожайність зернових досягла в 1940 році 20 цнт з га. Артіль ім. Коцюбинською на кінець 1937 року мала 3856 га землі, в т. ч. 2016 га під зерновими. На її 4-х тваринницьких фермах налічувалося 204 голови великої рогатої худоби, 126 свиней, 73 вівці, 172 робочих
коня і 343 штуки птиці. В господарстві було 2 автомашини, 2 молотарки, 13 сівалок, 27 жаток тощо.
За роки перших п'ятирічок швидкими темпами почала розвиватися промисловість. Працювало дві промислові артілі, став до ладу маслозавод, побутовий комбінат, електростанція. З вересня 1937 року Новий Буг став селищем міського типу. На початок 40-х рр. тут проживало 15 тис. населення. Селище прикрасилося новими житловими будинками, культурними і побутовими закладами. Силами молоді був насаджений парк, у 1938 році споруджено пам'ятник В. І. Леніну.
З перших же років Радянської влади велася наполеглива робота щодо ліквідації неписьменності і малописьменності. В 1928 році, наприклад, в містечку діяло 7 шкіл лікнепу. 1937 року в п'яти початкових, трьох семирічних і трьох середніх школах налічувалося понад 1500 учнів та до 80 вчителів. В липні 1940 року в новому приміщенні розпочала роботу педагогічна школа, яка готувала вчителів початкових шкіл. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На базі сільськогосподарської агропрофшколи в ті роки створено технікум механізації сільського господарства, реорганізований згодом у сільськогосподарський технікум нормування та обліку. При МТС працювали районні курси трактористів та шоферів, 30 проц. молодих механізаторів становили дівчата. З 1937 року в Новому Бузі діяли середні сільськогосподарські школи рільників (понад 200 учнів) і тваринників (на 150 учнів). Працювали будинок культури і 2 клуби з гуртками художньої самодіяльності, кінотеатр, 6 бібліотек.
Авангардом трудящих Нового Буга у їх трудових ділах були комуністи і комсомольці. У 18 первинних партійних організаціях селища налічувалося 115 членів і 39 кандидатів у члени партії4, а в 17 комсомольських - 700 членів ВЛКСМ. Бойовим органом райкому партії та райвиконкому стала заснована в жовтні 1930 року районна газета «За колективізацію», яка широко висвітлювала соціалістичні перетворення в районі і в самому Новому Бузі, викривала недоліки, пропагувала кращі зразки праці.
Мирну працю радянських людей перервав віроломний напад гітлерівських варварів на нашу країну. 13 серпня 1941 року фашисти наблизилися до селища. Наступ ворога стримувала частина Червоної Армії за допомогою винищувального батальйона. Втративши вбитими 17 чоловік і 3 танки, того дня окупанти відступили. 14 серпня 1941 року фашисти вдерлися в селище. На подвір'ї райвиконкому вони розстріляли понад 50 активістів. Від рук гітлерівських катів загинули комуністи М. Задорожній, К. Воротинцев та багато інших. За роки окупації фашисти стратили в селищі понад три тисячі чоловік. Близько двох тисяч юнаків та дівчат вони вивезли до Німеччини на каторжні роботи.
8 березня 1944 року частини кінно-механізованої групи під командуванням генерал-лейтенанта І. О. Плієва 3-го Українського фронту визволили селище від окупантів. В цих боях особливо відзначилася бригада 4-го механізованого корпусу (командир генерал-лейтенант Т. І. Танасчишин). Першим у Новий Буг увірвався танк гвардії молодшого лейтенанта Б. І. Гребенникова. Радянський танк розплющив кілька фашистських гармат і відрізав шлях відходу сотням автомашин та обозів, посіяв паніку серед ворогів. В цьому бою комсомолець Б. І. Гребенников загинув смертю героя. Уродженець Оренбурзької області, він навічно став почесним громадянином Нового Буга. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В боях за селище полягли воїни багатьох національностей. Поховані вони на братському кладовищі. Тут лежать росіяни полковник Н. 6. Щербаков, підполковник Р. Д. Мільов, українці старший лейтенант П. І. Тимошенко та рядовий
П. М. Лисенко, білорус В. Ф. Тонілін, азербайджанець Ю. X. Мусаєв, татарин 3. 3. Забіров, абхазець Р. Є. Мікава та багато інших. Військовим частинам 27-ї
1 57-ї гвардійських дивізій, 30-й кавалерійській дивізії та 5 іншим військовим частинам і підрозділам за успішне виконання бойових операцій при визволенні міста і району присвоєно найменування «Новобузьких».
На багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни воювали понад
2 тис. новобузьців, 227 з них загинули. Червонофлотець В. Ф. Цибулько з чотирма моряками прийняв на себе перші удари гітлерівців під Севастополем. 7 листопада 1941
року поблизу села Верхнього Садового моряки тричі відбили танкові атаки фашистів. Коли закінчились боєприпаси, вони, обв'язавшись гранатами, кинулися під ворожі танки і ціною власного життя зупинили ворога. На місці безприкладного подвигу героїв-чорноморців височить обеліск. Ім'я Героя Радянського Союзу В. Ф. Цибулька носить вулиця, на якій встановлено пам'ятник герою. Вся країна дізналася про подвиг героїні з колгоспу ім. Коцюбинського Є. П. Завалій. Дівчина-офіцер, командуючи взводом моряків-десантників, проявила чудеса хоробрості при обороні Севастополя, штурмі Будапешта та в інших боях. Будучи кілька разів пораненою, вона знову
поверталася в стрій. 8 орденів і медалей прикрашають її груди. Безстрашно билася в рядах партизанів С. А. Ковпака новобузька комсомолка Л. Дівіна, яка до війни працювала секретарем Миколаївського обкому комсомолу. Фашисти закатували дівчину. Посмертно її нагороджено орденом Червоного Прапора.
На час визволення від гітлерівських окупантів у Новому Бузі лишилося всього 9,5 тис. жителів. Фашисти зруйнували конопле- і цегельний заводи, пограбували промкомбінат, промартілі, маслозавод, інкубаторну станцію, електростанцію, аптеку, школи, магазини. Великих збитків зазнали колгоспи. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під керівництвом райкому КП(б)У в більшості з 11 відроджених колгоспів, на підприємствах і установах було відновлено парторганізації, які всі зусилля трудівників селища мобілізували на відбудову зруйнованого господарства. Під час весняної сівби 1944 року Новобузька МТС вже мала 74 трактори. 2 машини вона одержала в подарунок від Північно-Балтійського флоту. Механізатори А. Потапенко, Ф. Синько та інші на спеціальних курсах навчали жінок та дівчат водити трактора. Першого ж року після визволення селища всі 11 колгоспів виконали плани державних поставок. Тільки артіль ім. Коцюбинського продала державі того року 8 тис. цнт хліба. Восени 1944 року був відбудований коноплезавод, до кінця року він випустив продукції на 108 тис. крб. Вступив у дію цегельний завод, який, крім цегли, випускав ще черепицю та посуд.
Одночасно новобузьці допомагали Червоній Армії, що продовжувала громити ворога. Понад 500 чоловік працювало на будівництві мостів та переправ. 100 підвід доставляли боєприпаси. Для будівництва танкової колони у фонд оборони було зібрано півтора мільйона крб. Трудящі передплатили більше як на 3 млн. крб. воєнної позики, зібрали багато теплого одягу та продуктів. Командування 3-го
Українського фронту винесло новобузьцям, щиру подяку.
Велику допомогу у відродженні економіки міста і району надавала держава. В 1945 році новобузькі колгоспи одержали безкоштовно 400 голів великої рогатої худоби, 100 коней, понад З тис. овець.
Протягом короткого часу в 1944 році в Новому Бузі відновлено роботу всіх життєво важливих господарських і культурно-побутових об'єктів. Поряд з колгоспами, підприємствами розпочали роботу всі навчальні і культосвітні заклади, лікарня та аптека, торговельна мережа. В травні 1944 року вийшов перший післявоєнний номер районної газети «Новобузька правда».
Наприкінці 1948 року всі колгоспи Нового Буга повністю освоїли довоєнні посівні площі. В колгоспі ім. Коцюбинського наступного року зібрали по 19,8 цнт озимої пшениці з га на всій площі посіву. В перші післявоєнні роки особливо відзначилися члени польових бригад Т. Т. Копійка, С. С. Заїка, Я. О. Лагунець та інші, які на великих площах збирали по 25-35 цнт озимої пшениці з га. На кінець 1949 року було побудовано 11 тваринницьких приміщень. Неподільні фонди досягли 529 тис. крб. Колгоспники одержали на трудодень по 2,5 крб. і 3 кг хліба. Того року артілі було присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП (б) України та облвиконкому.
У піднесення сільського господарства великий вклад внесли механізатори Новобузької МТС. Кавалер ордена Слави 3-го та 2-го ступенів М. І. Кузема, повернувшись з фронту, став комбайнером МТС. В 1951 році він намолотив за 25 робочих днів 8316 цнт хліба, за що був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Через рік М. І. Кузема майже подвоїв ці показники. Механізатор МТС І. М. Фейчер за трудові успіхи нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та орденом Леніна. Очоливши тракторну бригаду в колгоспі ім. Леніна, він вивів її в число передових у всій області.
У травні 1950 року на базі 11 дрібних артілей у Новому Бузі створено чотири великих: ім. Леніна, ім. Чкалова, «Батьківщина» та ім. Коцюбинського. Остання в червні 1950 року об'єдналася з колгоспом «Червоний плугатар», зберігши стару назву. Для зміцнення партійного і господарського керівництва колгоспами сюди було направлено з числа районного партійно-радянського активу 18 комуністів. В лютому 1951 року до артілі ім. Коцюбинського приєдналося ще дві артілі - ім. Калініна та ім. Шевченка. Площа зернових у колгоспі зросла до 3,3 тис. га, озимою пшеницею засівали 2,5 тис. га. Потроїлася кількість худоби. Лише великої рогатої худоби налічувалося 1418 голів. Колгосп придбав три автомашини.
Укрупнення артілей створило кращі умови для продуктивного використання техніки. Майже повністю було механізовано рільничі роботи. Зростала продуктивність праці колгоспників. Так, у 1959 році кожен гектар колгоспної землі приносив понад тисячу крб. прибутків. Більш як 30 хліборобів того року були удостоєні високих урядових нагород, а ветерану колгоспного будівництва С. Т. Повстяну - голові артілі ім. Коцюбинського в 1958 році присвоєно звання Героя{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Соціалістичної Праці. Орденом Леніна відзначена і невтомна організаторська діяльність першого секретаря райкому партії Н. О. Парсяка, що обирався делегатом XIX з'їзду КП України; голови райвиконкому (згодом начальника виробничого управління сільського господарства) К. П. Брушневського, орденом Трудового Червоного прапора нагороджено секретаря райкому партії М. Р. Рубана-Задольського.
Розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади, всі 4 новобузькі колгоспи зібрали в 1966 році найвищий за всі післявоєнні роки врожай зернових - понад 25 цнт з га та досягли високої продуктивності тваринництва. Колгоспи ім. Леніна, ім. Чкалова та ім. Коцюбинського в 1967 році були учасниками Виставки досягнень народного господарства в Москві. В цьому ж році звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно механізатору колгоспу ім. Леніна І. М. Фейчеру. Орденами та медалями відзначено ще понад 20 передовиків сільськогосподарського виробництва. Широко відоме в районі і області ім'я знатного механізатора М. С. Киртка. Досвідчений комбайнер, він за будь-яких погодних умов вирощує і збирає в колгоспі ім. Чкалова понад 30 цнт пшениці та по 45-50 цнт кукурудзи з га. Його доблесний труд відзначений двома орденами Леніна та іншими нагородами. За вирощення високих урожаїв удостоєні ордена Леніна також механізатори: І. П. Кузьменко, І. М. Болюбаш, С. С. Журавський, В. І. Нікулін, П. М. Андрущенко, І. 3. Чаус.
На початок 1971 року новобузькі колгоспи були міцними механізованими господарствами. Неподільні фонди їх перевищили 9 млн. крб. На полях колгоспів працюють 116 тракторів, 67 комбайнів та 77 автомашин. Колгоспи мають понад 21 тис. голів худоби.
Успішно завершили артілі останній рік 8-ї п'ятирічки. Колгосп ім. Леніна в 1970 році зібрав по 27,7 цнт зернових з га, в півтора рази перевиконавши план державних закупок хліба й іншої продукції. Урожай зернових у колгоспі ім. Чкалова того ж року становив 32,2 цнт з га. Тут проводяться цікаві досліди по вирощу- вацню нових високоврожайних сортів пшениці - Аврора та Кавказ. В колгоспі вироблено по 54 цнт м'яса на 100 га сільськогосподарських угідь. Свинарка В. П. Мислицька домоглася по 500 грамів щодобового приросту ваги поросят, а чабан М. М. Воротинцев добився приплоду 135 ягнят на 100 вівцематок та по 4,8 кг вовни на вівцю. В цілому п'ятирічний план продажу продуктів тваринництва колгоспи перевиконали.
Запроваджуючи в життя новий колгоспний Статут, окрилені рішеннями XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, новобузькі колгоспники впевнено йдуть до нових успіхів. Вони достроково, 23 березня 1971 року, рапортували про трудові успіхи на честь з'їздів.
Рік у рік домагаються успіхів і 10 підприємств міста. В 1951 році райпромком- бінат виконав виробниче завдання на 150 проц., він дав понад план 52 тис. крб. нагромаджень і завоював перехідний Червоний прапор облвиконкому. Значні реконструктивні роботи проведені на цегельно-черепичному заводі, на меблевій фабриці, комбінаті побутового обслуговування. В 1959 році у селищі став до ладу новий цегельно-черепичний завод «Міжколгоспбуду». Успішно працює маслозавод, продукція якого надходить у всі кінці країни і на експорт. У вересні 1959 року рішенням райкому КП України та райвиконкому присвоєно звання ударника комуністичної праці 10 робітникам цеху плавленого сиру - І. Нікітіну, П. М. Кошляку, Т. М. Бородіній та іншим. На початку 60-х років став до ладу новий овочево-консервний завод, дещо пізніше - хлібозавод. Замість напівкустарних промартілей вступили в дію нові цехи та ательє комбінату побутового обслуговування, райхарчокомбінату та промкомбінату. Щорічно валова продукція новобузьких підприємств досягає 7-8 млн. карбованців.
Напередодні Ленінського ювілею всі новобузькі промислові підприємства виконали план першого кварталу 1970 року. Колектив заводу будівельних
матеріалів рапортував 1 грудня про виконання п'ятирічного плану. На 1,5 місяця раніше завершив п'ятирічку колектив автопідприємства, 9 грудня - меблева фабрика.
Ставши на ленінську трудову вахту, сотні робітників показали приклад самовідданого ставлення до праці. Водії автопідприємства О. О. Годунов та А. А. Ліщук виконали свій п'ятирічний план вже на початок 1970 року; робітниці коноплезаводу Н. І. Свідерська, Т. М. Дергачова та О. С. Макарова щоденно виконували змінне завдання на 120-140 проц. 542 трудівники міста нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У 1962 році Новий Буг віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Проведено значні роботи по його впорядкуванню, розбито 5 парків, багато квітників.
Завершується будівництво кількох великих ставків, які згодом заповняться проточною водою з Софіївського водосховища. Це значно поліпшить водний режим міста, яке завжди відчувало нестачу води. Незабаром буде введено в дію другу чергу міського водопроводу. Асфальтовими шляхами Новий Буг сполучений з Миколаєвом, Кривим Рогом та Вознесенськом. Автобуси курсують як у місті, так і між селами району. В 1967 році збудовано автовокзал. З липня 1959 року місто одержує електроенергію від Каховської ГЕС.
Торговельна мережа має понад 20 магазинів, серед них 2 книгарні, культмаг, кілька продмагів, крамниці господарчих товарів, готового одягу, «Дитячий світ» тощо. В 1959 році відкрився в місті новий універмаг. Річний товарооборот торговельних підприємств Нового Буга в 1970 році становив понад 12,2 млн. крб. Тут працюють кілька їдалень, чайна, кафе. В 1965 році відкрито готель на 80 місць, ресторан.
Медичне обслуговування населення здійснює поліклініка і лікарня на 150 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим та іншими відділеннями; діють рентгенологічний, стоматологічний, зубопротезний кабінети, дитяча й жіноча консультації. В місті є санітарно-епідеміологічна станція, аптека. На початку 1966 року відкрито пологове відділення. В лікарні трудяться 39 працівників з вищою освітою та 89 з середньою. Великим авторитетом користується заслужений лікар УРСР, один з найстаріших хірургів області Н. П. Андрієнко.
В місті - чотири середні, дві восьмирічні та дві початкові школи, вечірня й заочна середні школи, технікум механізації та електрифікації сільського господарства з заочним відділенням, педагогічне училище. Тільки в загальноосвітніх школах працює до 190 вчителів, які навчають 6 тис. дітей. Серед них багато досвідчених майстрів своєї справи. Заслужена вчителька УРСР Л. П. Данилова за бездоганну 30-річну педагогічну роботу нагороджена орденом «Знак Пошани», кількома медалями та значком «Відмінник народної освіти УРСР». Велике довір'я виявили їй трудящі, обравши в 1950 році депутатом
Верховної Ради СРСР. Ордена Леніна в 1954 році удостоєна вчителька А. Д. Пономаренко. Понад 20 років очолювала великий педагогічний колектив району завідуюча райвно, заслужена вчителька УРСР 3. А. Чепур.
Новобузьке педагогічне училище за час свого існування підготувало понад 3 тис. вчителів початкових шкіл, піонервожатих та вихователів дитячих садків. Тривалий час працювала директором цього закладу заслужена вчителька УРСР О. Ф. Ясиненко. Технікум механізації та електрифікації сільського господарства за післявоєнний час випустив 3,5 тис. агрономів, механіків і
електриків. Цей заклад з його навчально-виробничим господарством та майстернями служить доброю базою для масової перепідготовки механізаторів і господарників району та області.
Різнобічну роботу по комуністичному вихованню трудящих проводять культосвітні заклади. В 1960 році відкрито районний будинок культури, споруджений методом народної будови. Будинки культури збудували колгоспи ім. Коцюбинського та ім. Чкалова. В місті є також 15 профспілкових клубів, червоних кутків, піонерський клуб. В дні підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна створено кілька ленінських кімнат-музеїв та кутків. В пам'ять новобузьців, які загинули на фронтах
Великої Вітчизняної війни, в центрі міста споруджено меморіальний комплекс та обеліск.
В кінці 50-х рр. був реконструйований кінотеатр, тут стали демонструватися широкоекранні фільми. В міському парку збудовано літній кінотеатр. 1967 року відкрито новий кінотеатр «Жовтень» на 400 місць. Дві районні бібліотеки з загальним фондом понад 71 тис. книг обслуговують більше 3,5 тис. дорослих читачів та близько 2,3 тис. дітей. Великі бібліотеки мають всі школи, середні спеціальні навчальні заклади та клуби. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Щороку агітаційно-пропагандистську роботу серед населення здійснюють лекторська група райкому КП України та районне відділення товариства «Знання», яке об'єднує понад 540 лекторів. Працює міська організація товариства охорони пам'ятників історії та культури, його членами являються понад 2 тис. чоловік.
В 1971 році на кожну тисячу чоловік у місті передплачувалося 1480 примірників газет і журналів. В 1966 році Новий Буг зайняв перше місце в області по передплаті і був представлений широким показом на ВДНГ в Москві, а начальника районного відділений «Союздруку» К. В. Віселіна нагороджено Золотою Медаллю вйставки.
: У пошані серед новобузьців спорт. В місті близько 5 тис. фізкультурників, які об'єднані в 16 спортивних колективах. До їх послуг 7 спортивних майданчиків і спортзалів, стадіон. Новобузькі спортсмени не раз виходили переможцями на обласних змаганнях з багатьох видів спорту.
В місті народилися український поет і літературознавець С. А. Крижанівський; скульптор, один з авторів пам'ятників молодогвардійцям в Краснодоні В. X. Федченко; учасники громадянської війни - контр-адмірал П. О. Пащенко і генерал-майор М. Е. Москалик; доктор геологічних наук, професор Одеського університету І. Я. Яцько. Схоже на легенду життя уродженки Нового Буга Л. М. Дашевської.
Ще в семінарії вступила вона в більшовицьку партію. За активну революційну діяльність потрапила до Лук'янівської в'язниці у Києві. Після Лютневої революції Дашевська знову включилася в боротьбу. У буремні роки громадянської війни вона воювала на багатьох фронтах, була комісаром санітарної частини Чапаєвської дивізії.
Все багатогранне життя міста, де проживає майже третина населення району, роботу всіх його підприємств, організацій і установ спрямовують райком партії та районна Рада депутатів трудящих. Понад 700 комуністів міста об'єднані в 40 первинних партійних організаціях. Великий вклад у загальну справу вносить молодь і особливо її авангард - комсомольці. В 56 первинних організаціях ВЛКСМ налічується понад 2900 чоловік. Гаряче відгукнулись юнаки та дівчата Нового Буга на заклик партії взяти участь в освоєнні нових земель. Понад 80 чоловік поїхали з комсомольськими путівками на цілину. В 1959 році близько 40 юнаків і дівчат Нового Буга працювали на будівництві шахт в Кривому Розі та Донбасі. Великих досягнень домоглися юнаки і дівчата, готуючи трудові дарунки своєму святу - 50-річчю ВЛКСМ. Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ і преміями були відзначені в 1968 році комсомольські організації колгоспу «Батьківщина» та «Міжколгоспбуду».
У господарському і культурному будівництві беруть активну участь народні обранці - 60 депутатів міської Ради депутатів трудящих, серед яких 33 комуністи, 7 комсомольців. Величезну роль у житті міста відіграють 9 позаштатних комісій, численний радянський актив.
Разом з усім радянським народом трудящі Нового Буга під керівництвом Комуністичної партії йдуть до нових трудових звершень.