Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Трикрати
Трикрати (до 1800 р.- Скаржника) - село, центр сільської Ради. Розташовані поблизу річки Мертвоводу, за 15 км від райцентру, за 7 км від найближчої залізничної станції Трикратне Одесько-Кишинівської залізниці. Населення - 2,4 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Актове, Вільний Яр, Зелений Яр, Зоря. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Виникли Трикрати наприкінці 70-х - податку 80-х років XVIII ст. Під час російсько-турецької війни, а саме 1769 року, на бік російських військ перейшов загін з молдаван, болгар, сербів на чолі з отаманом П. Скаржинським і протягом усієї війни бився в складі російської армії. Царський уряд подарував йому 6 тис. десятин землі, на якихл засновано село, що дістало назву Скаржники. Згодом поміщик переселив сюди 100 кріпаків, куплених у Київській та Подільській губерніях.
Над річкою виріс розкішний поміщицький палац, а оддалік стояли глиняні халупи кріпаків. Значна частина земельної площі засівалася пшеницею, на іншій випасалася поміщицька худоба. Запорожці, що всіляко перешкоджали виникненню поміщицьких сіл у Причорномор'ї, тричі руйнували маєток. Саме в зв'язку з цим село згодом стало називатися Трикратами.
1812 року, коли на Росію рушили війська Наполеона, син засновника села В. П. Скаржинський на свій кошт сформував у Трикратах кінний ескадрон, служити
в якому виявилося охочих 180 кріпаків і вільних людей з інших сіл. Ескадрон відправився на театр воєнних дій і протягом всієї Вітчизняної війни героїчно бився з наполеонівською армією, як на території Росії, так і за кордоном.
В. П. Скаржинський був також одним з піонерів степового і полезахисного лісонасадження. Йому належить ряд наукових праць з питань лісорозведення, зрошування і травосіяння на півдні. В своєму господарстві В. П. Скаржинський запровадив поліпшені сівозміни, створив понад 40 гребель, застосував зрошення лучних угідь, заклав помологічний (сортовий) сад плодоягідних культур 221 сорту, дендрарій з 281 видом рослин, з плантацією шовковиці на 150 га і плодовий сад з виноградником на 100 га. На території маєтку було посаджено ліс на площі близько 400 га. І досі шумить цей чудовий ліс, неначе живий пам'ятник насамперед тисячам кріпаків, які виростили його в засушливих степах Причорномор'я.
Напередодні реформи 1861 року в селі налічувалось близько 200 господарств. Поміщик мав 6 тис. десятин землі, а селяни - лише 322 десятини. Одержавши всього по 2 десятини на ревізьку душу, вони змушені були на кабальних умовах орендувати у поміщика 856 десятин. У поміщицькому господарстві застосовували працю поденників, які фактично перетворювались на наймитів з наділом. В період посівної та жнив працювати доводилось не менше 16 годин на добу. Орач за день роботи одержував 35 коп., погонич - 18. За строк, що тривав з березня по листопад, чоловік заробляв близько 65 крб., а жінка - не більше 30 карбованців.
В другій половині XIX ст. в Трикратах - волосному центрі Єлисаветградського повіту Херсонської губернії була поштова станція на тракті Миколаїв - Єлисаветград, 2 шинки, 3 лавки, церква. 1861 року тут відкрили парафіяльну школу, яка містилася в незручній малій хаті, її відвідувало 18-20 дітей. Населення усієї волості обслуговував один фельдшер, утримуваний на кошти селян. У 90-х роках у селі налічувалось 198 селянських господарств, 57 з них зовсім не мали землі, 48 - ще й худоби, в той час у 14 куркулів було по 30-50 десятин землі. Один з них Мальченко скупив у сільських бідняків 150 десятин землі, збудував млин, відкрив крамницю. Крім експлуатації з боку поміщиків і куркулів, селянська біднота терпіла й від посухи, морозів, градобою. Наприклад, 1889- 1890 рр., коли вимерзли майже всі посіви, більшість селян змушена була продавати останню худобу, щоб купити якийсь пуд хліба, аби не вмерти з голоду.
На початку XX ст. серед трикратівських селян почали провадити революційну роботу представники вознесенської організації РСДРП. На сходках у трикратів- ському лісі агітатори розповідали про Криваву неділю, коли царські війська розстріляли мирну демонстрацію робітників, і доводили, що необхідно відібрати землю в поміщиків. В липні 1905 року селяни Трикрат на мітингах вимагали конфіскації поміщицьких земель. Тоді ж місцева біднота підпалила будинки управителя поміщицької економії,
попа. Активними учасниками цих виступів були С. А. Великодний, А. М. Міняйло, П. Д. Говорецький та А. К. Алдошин. До села прибув каральний загін-козаків. Під час обшуків у жителів було виявлено друковані революційні прокламації й листівки: «До всіх громадян» та ін. В 1906 році на окружному селянському з'їзді у Вознесенську представники {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}трикратівських селян закликали не платити податків, не давати рекрутів.
Під час проведення столипінської реформи поміщик продав селянському земельному банку 2 тис. десятин землі. Понад 20 куркулів придбали цю землю. По 150 і більше десятин найкращих угідь прихопили куркулі Катаненко, Савченко, Міняйло. 1912 року поблизу села була прокладена залізниця Одеса - Бахмач. Простим і зручним став вивіз хліба. Навколишні поміщики й куркулі використали
це з величезною вигодою для себе. Наприклад, у 1914 році зі станції Трикратне було вивезено 27 тис. пудів хлібних вантажів.
На фронти першої світової імперіалістичної війни з села забрали понад 100 чоловіків. їх сім'ї, залишившись без годувальників, дедалі розорювалися. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції 3665 десятин землі належало поміщику, 1072 десятини - куркулям на відрубах, церква мала 78 десятин, а 156 селянських дворів - лише 270 десятин землі.
І після Лютневої революції становище трудящих селян не поліпшилося, а утворений у квітні селянський комітет був слухняним знаряддям куркулів. Тому три- кратівська біднота з великою радістю зустріла звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В січні 1918 року в селі обрано Раду селянських депутатів, головою її - С. А. Великодного. Виконком почав конфісковувати панську землю і роздавати її селянам. Було розподілено близько 3 тис. десятин. Кожне бідняцьке господарство одержало від 3 до 5 десятин.
Захопивши в березні 1918 року село, німецько-австрійські окупанти розігнали Раду, повернули землю поміщикам, за допомогою місцевих куркулів вони грабували населення. Забирали все - хліб, худобу, сіно, навіть одяг - і відправляли до Німеччини. Для організації боротьби з загарбниками до села прибули представники Вознесенської підпільної більшовицької організації. Радянські активісти Д. О. Кочетов, І. П. Міняйло та ін. збирали зброю і переховували її в трикратівському лісі, закликали селян не коритися окупантам, саботувати їх розпорядження йти в партизанські загони.
Багато жителів вступили до Вознесенського партизанського загону, яким керував І. К. Філіппов. В листопаді 1918 року цей загін відновив в Трикратах Радянську владу. Але через тиждень в село увірвались петлюрівці. Вони хазяйнували тут до березня 1919 року, коли село визволили радянські війська. Ревком очолив С. А. Великодний. Для боротьби з куркульським саботажем і бандитизмом з активістів було утворено групу самооборони. Під час «тижня допомоги Червоній Армії» в квітні 1919 року селяни зібрали 500 пудів хліба. Ревком також вжив заходів для того, щоб трудящі вчасно засіяли поля. Наприкінці серпня 1919 року село захопили денікінці. Група трикратівських жителів влилася в партизанський загін Г. Трояна, який нападав на денікінські гарнізони, знищував ворожі роз'їзди тощо.
В кінці січня 1920 року Трикрати визволив 400-й радянський полк під командуванням І. Н. Колесникова. Під керівництвом ревкому селянам було повернуто землю, забезпечено їх насінням, тяглом. 12 березня відбувся великий мітинг на підтримку Радянської влади, на нього прийшли трудящі з червоними прапорами. В резолюції мітингу говорилося, що селяни не пошкодують сил для швидкої відбудови господарства. Було також вирішено внести з урожаю 1920 року до фонду допомоги Червоній Армії по 3 пуди зерна з десятини. В цьому ж місяці обрано сільську Раду, яка очолила роботу по перерозподілу землі (по 2,5 десятини на їдця) згідно закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року. В червні 1920 року на зборах селянської бідноти в Трикратах організувався комітет незаможних селян. Збори ухвалили всіляко підтримувати Радянську владу, боротися проти куркульського саботажу. КНС створив дружини для охорони лісу, громадських приміщень, мосту, організував озброєні загони для боротьби проти куркульського бандитизму. Була проведена велика робота щодо мобілізації селян на своєчасне збирання врожаю, взято на облік сільськогосподарський реманент, тяглову силу. Усе доросле
населення брало участь у суботниках, під час яких було відремонтована сільську школу, впорядковано вулиці. Рада подбала про відкриття лікарні в Трикратах. В маєтку Скаржинського розташувалася школа, в будинку попа-дитячий притулок. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
З травня 1920 року в селі почав діяти волосний партійний осередок з 11 чоловік1, який очолив Г. А. Левченко. Невдовзі засновано комсомольську організацію, що об'єднала 17 юнаків і дівчат. Своїм секретарем комсомольці обрали Д. Л. Говорецького. Комуністи і комсомольці розгорнули серед селян широку політико-виховну роботу.
В обладнаному сельбуді читалися лекції про політику партії. За рішенням партійного осередку було створено бібліотеку, організовано школу ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Молодь брала участь у роботі гуртків, оркестрі.
У зв'язку з загрозою врангелівщини влітку 1920 року Вознесенський повітовий ревком і повітпартком призначили комуніста М. К. Іршенка головою Трикратівського сільського революційного комітету. На зборах, скликаних ревкомом, усі комуністи, комсомольці, весь радянський актив оголосили себе мобілізованими на боротьбу проти контрреволюції. Чимало жителів Трикрат записалося добровольцями до Червоної кінноти.
Після закінчення громадянської війни комуністи села, сільрада, КНС проводили велику роботу серед жителів, мобілізуючи їх на відбудову зруйнованого господарства. 1921 року тут засновано на пайових засадах сільськогосподарське товариство. За три роки до нього вступило 122 бідняцьких і середняцьких господарства, серед них 35 однокінних і 45 безкінних. При товаристві був пункт прокату машин, сівалок, жаток і плугів. Того ж року група сільських незамояшиків створила комуну «Зоря» та сільськогосподарську артіль ім. В. І. Леніна. Коли 22 серпня 1921 року з Вознесенська повідомили, що з села Єланця рушила куркульська банда, партосередок Трикратівської волості сформував загін з 27 чоловік. Бійці його прийняли бій з бандою на хуторі Шкуратовому. Разом з червоноармійцями 45-го полку, що прибули на допомогу з Вознесенська, банду було знищено. В цьому бою загинули 22 колишні червоні партизани - Г. А. Левченко, Д. О. Кочетов, Д. Л. Говорецький, В. К. Пономаренко, П. П. Ротмістренко, О. В. Левченко та інші.
З кожним роком трудящі села переконувалися у доцільності й вигідності колективного господарювання. 1928 року кілька десятків бідняцьких дворів об'єдналися у товариство спільного обробітку землі «Вільний робітник». Вони мали 18 коней, 14 плугів, 5 жаток і обробляли 177 га землі. Через рік у цьому ТСОЗі вже було 78 господарств. Урожай у товаристві зібрали на 15-20 пудів вищий, ніж одноосібні господарства. Восени 1929 року на базі товариства спільного обробітку землі виник колгосп, який назвали іменем 22-х червоних партизанів. В господарстві об'єдналося 273 бідняцькі і середняцькі господарства. Усуспільнено 2237 га землі. Артіль «Перемога», що утворилася наступного року, об'єднала 138 дворів і мала 1990 га землі. В середині 30-х років у Трикратах було вже 5 колгоспів - ім. 22-х червоних партизанів, «Перемога», «Вільний Яр», «Наука Маркса» та «Друга п'ятирічка».
В організаційному зміцненні колгоспів велику роль відігравали партійна і комсомольська організації. Комуністи і комсомольці проводили збори селян з важливих питань сільськогосподарського виробництва, організували агітаційні групи, читали лекції про культуру землеробства. В лютому 1930 року на зборах була обговорена постанова ЦК ВКП(б) «Про темп колективізації і заходи допомоги
держави колгоспному будівництву». Збори прийняли рішення, в якому закликали селян активніше переходити до колективних форм господарювання. Авторитет партосередку рік у рік зростав. До нього вступали кращі трудівники артілей, активісти села. Так, 30 грудня 1930 року Вознесенський райком затвердив прийом до членів партії 8 чоловік. Комуністи стали ініціаторами руху ударників. Вся артіль «Вільний Яр» оголосила себе ударною. І як наслідок - 1930-й господарський рік заверили успішно: урожайність в артілі підвищилась на 25 проц. проти одноосібних господарств, план хлібозаготівель був виконаний достроково. Ударниками стали і 80 колгоспників артілі ім. 22-х червоних партизанів. В 1930 році на зльоті молоді було створено молодіжні ударні бригади. Господарства села
змагалися між собою за кращі показники. 1932 року артілі «Наука - Маркса» та ім. 22-х червоних партизанів перевиконали план здачі насіння.
Після II Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників, який прийняв Примірний -статут сільськогосподарської артілі, трикратівським колгоспникам урочисто вручалися державні акти на вічне і безплатне користування землею. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Приймаючи акт, колгоспники клялися берегти землю, добре обробляти її, вирощувати на ній високі врожаї. Так, за артіллю «Перемога» було закріплено 1577 га землі. В 1936 році хлібороби її зібрали озимих по 28 цнт з га. Господарство мало ферму великої рогатої худоби, свиноферму пасіку. Того року на трудодень колгоспники одержали по 20 кг хліба. Славився високими врожаями кукурудзи та високопродуктивним тваринництвом колгосп ім. 22-х червоних партизанів. На вівцефермі цієї артілі в 1938 році налічувалось 2200 голів овець. Тільки за вовну господарство одержало .19412 крб. прибутку. Чабан П. Ю. Скрипка від кожних 100 вівцематок того року виростив по 180 ягнят. Вівцеферма стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1939 році Радянський уряд нагородив П. Ю. Скрипку медаллю «За трудову доблесть». В 1938 році створено артіль «Промграніт», що розробляла граніт, поклади якого в околицях села надзвичайно багаті.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Трикратах мешкало 1202 чоловіка. Село було радіофіковано. З 1927 року, коли стала до ладу сусідня Олександрівська гідроелектростанція, електрика ввійшла в побут і трикратівців. Колгоспники жили в чепурних будинках, що потопали в садках. До послуг трудящих були амбулаторія, пологовий будинок, аптека. Ще на 1937 рік Трикрати стали селом суцільної грамотності. Тут працювала середня школа на 500 учнів. З ініціативи директора школи Т. І. Драгомощенка відкрито будинок колгоспних хлоп'ят. В ньому обладнали автомодельний кабінет, бібліотеку, створили гурток юних музикантів. Комсомольці організували гурток юних кіннотників, для яких колгосп виділив коней, сідла. У великому сільському клубі діяла постійна звукова кіноустановка, відбувалися цікаві вечори. У трикратівському лісі, за яким трудящі дбайливо доглядали, проходили масові гуляння в свята, під час обжинок тощо.
Велику роль у господарському й культурному житті села відігравали партійна організація та сільська Рада. Комуністи, яких напередодні Великої Вітчизняної війни налічувалось 30 чоловік, були ініціаторами соціалістичного змагання. Сільська Рада, очолювана членом партії М. Г. Рожком, організувала в колгоспах інспекторські пости якості посіву і збирання хлібів, охорони врожаю, дбала про зразкову роботу культурно-побутових закладів у селі. Діяльність сільської Ради у 1938 році була відзначена виконкомом обласної Ради депутатів трудящих - її занесено на обласну Дошку пошани. Під час виборів до сільради 1939 року жителі села назвали своїми депутатами передовиків виробництва, у, т. ч. знатного чабана П. Ю. Скрипку, колгоспницю О. П. Андрійченко та інших.
Страшним лихом обрушилася на Трикрати, як і на всю радянську землю, фашистська навала. На фронтах Великої Вітчизняної війни захищало Вітчизну
понад 700 трикратівців. Гітлерівці захопили село 5 серпня 1941 року. Для боротьби з ворогом районні партійні органи залишили тут групу комуністів і безпартійних активістів. Один з них М. Ф. Колісниченко перед вступом фашистів до села підірвав міст через річку Мертвовод і цим допоміг своєчасно відійти радянським частинам. Але уже в перші дні окупації більшість членів цієї групи стали жертвами фашистського терору. Загинули голова колгоспу ім. 22-х червоних партизанів Є. С. Колісниченко, учасник громадянської війни М. Ф. Колісниченко, голова сільради М. Г. Рожко, орденоносець І. Г. Савченко. Нову групу радянських патріотів, до складу якої входили М. К. Ніколенко, І. С. Кириченко, М. С. Гапонов, О. О. Робочий, І. П. Андрійченко, Я. В. Невдашенко, І. Д. Мальченко та ін., об'єднав офіцер Червоної Армії, що втік з гітлерівського полону, В. О. Робочий. Трикра- тівською підпільною групою керував Вознесенський центр. Підпільники писали й розповсюджували листівки, збирали зброю, переховували радянських воїнів, що втікали з полону. Недалеко від села був табір, звідти члени групи врятували понад 30 радянських військовополонених. 1942 року гітлерівці схопили комсомольця І. Д. Мальченка і повісили в центрі села. Підпільна група діяла до березня 1944 року, а з приходом Червоної Армії її
члени пішли на фронт. Фашисти вигнали з села на каторжні роботи до Німеччини 200 юнаків і дівчат. Збитки, завдані загарбниками тільки колгоспам села, становили 27 млн. карбованців.
21 березня 1944 року полки 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії очистили село від окупантів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Відразу після визволення у Трикратах були відновлені територіальна партійна організація і сільська Рада, які мобілізували трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Нелегко було піднімати колгоспи: не вистачало тягла, робочих рук, реманенту, не було тракторів, автомашин, всі роботи виконувалися вручну. Було врятовано від окупантів лише 10 корів, 73 вівці. Та вже в першу весну після визволення колгоспники засіяли близько 800 га землі.
Поряд з відбудовою громадського господарства жителі Трикрат вносили свою частку у всенародну допомогу фронту. Влітку 1944 року в листі до воїнів 3-го Українського фронту хлібороби писали, що бойові перемоги бійців вони підкріплять успішним збиранням врожаю, дадуть фронту тисячі пудів хліба, овочів, фруктів. В стислі строки - за 15 днів- було зібрано врожай. До фонду Червоної Армії колгоспники здали 12 тис. пудів хліба. Сільська Рада доклала багато зусиль для відновлення роботи лікарні, школи, клубу й бібліотеки. На організованих нею недільниках приміщення ремонтували жінки, літні чоловіки, підлітки. Відкрилася лікарня на 10 ліжок. 1 вересня 1944 року за парти середньої школи сіло 350 учнів. Згодом почали працювати сільмаг, магазин господарчих товарів, їдальня.
Поступово зміцнювалися артілі села. В 1946 році у колгоспах «Перемога» та ім. 22-х червоних партизанів створено молочнотоварні ферми, свино- і вівцеферми. Трудівники артілей наполегливо боролись за підвищення їх продуктивності. Зростала урожайність полів. З 1945 року тут працювала тракторна бригада, яка обслуговувала обидва колгоспи. В колгоспні бригади, на ферми прийшли працювати колишні фронтовики, які принесли високу дисциплінованість, наполегливість у праці. У 1946 році в обох артілях було створено партійні організації, вони глибоко вникали в усі питання колгоспного виробництва. Так, взимку 1946 року на відкритих партійних зборах, де обговорювалося завдання підвищення врожайності колгоспних ланів, було вирішено провести загальноколгоспний недільник для вивезення добрив на поля. Першими прийшли комуністи. Кожен привів із собою своїх сусідів, товаришів по бригаді, фермі. В роботі взяло участь понад 300 чоловік.
Невдовзі після визволення села відновилося добування граніту. Спочатку тут працював один кар'єр, а згодом став до ладу і другий. Всі трудомісткі процеси на них з 1947 року були механізовані. Місцевий темно-сірий та рожевий граніт у післявоєнні роки відправлявся на важливі будови країни, зокрема на спорудження нових станцій Московського та Ленінградського метрополітенів, Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР тощо.
1950 року трикратівські колгоспи об'єдналися в один - ім. 22-х червоних партизанів. В господарстві збудували 2 тваринницькі ферми, придбали нову техніку. Вже у 1954 році прибутковими стали й ферми. Від кожної корови було надоєно по 2 тис. кг молока. Добре вродили зернові - в середньому по .22 цнт за га. Наступного року артіль мала 3 млн. крб. прибутку. На трудодень колгоспники одержали по 5 крб. та по 4 кг хліба. Правління колгоспу, партійна організація, що на 1957 рік налічувала в своїх рядах 20 членів партії, подбали про забезпечення господарства кваліфікованими агрономами, зоотехніками, ветлікарями, інженерно- технічними працівниками. В колгоспі працювало 2 з вищою і 5 з середньою освітою спеціалістів сільського господарства. Для поглиблення економічних знань колгоспних кадрів комуністи організували школу конкретної економіки сільського господарства, в якій навчалися керівні колгоспні працівники. Працювали також школи передового досвіду механізаторів, тваринників. На 1959 рік в Трикратах цими формами навчання було охоплено понад 200 чоловік.
За роки семирічки дальшого розвитку набули усі галузі громадського господарства. В 1965 році вироблено зерна 36 835 цнт, вдвоє збільшилось поголів'я худоби. На кінець семирічки на 100 га сільгоспугідь колгосп виробив по 43,2 цнт м'яса і по 214 цнт молока. Його прибутки становили понад 700 тис. крб. За успіхи, здобуті в 1959-1965 рр., 7 колгоспників
відзначені урядовими нагородами, а доярка М. О. Трощенко удостоєна ордена «Знак Пошани».
Партійна організація колгоспу в складі 50 комуністів очолила трудове піднесення хліборобів у боротьбі за здійснення рішень Комуністичної партії. Комуністи виступили ініціаторами широкого зрошування земель, розвитку овочівництва. Вже споруджено три ставки, зрошується понад 100 га. На поливних площах овочівники збирають по 220 цнт овочів - капусти, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}помідорів, баклажанів. Комсомольці, а їх в колгоспі понад 60, стали застрільниками будівництва нових тваринницьких ферм та їх механізації. За останні роки в господарстві виросло ціле тваринницьке містечко - тут збудовано 9 корівників і свинарників. Роздача кормів, прибирання, доїння корів повністю механізовані. Крім того, споруджено спеціальний механізований цех, в якому готуються корми. Доярки комсомолки Л. А. Жулай та Р. Я. Рубащенко за 1967 рік надоїли від кожної фуражної корови більше ніж по 3 тис. кг молока. До 50-річчя Великого Жовтня прізвища дівчат занесені на районну Дошку пошани.
Колгосп ім. 22-х червоних партизанів оснащений найновішою сільськогосподарською технікою. На його полях працює 35 тракторів, 20 зернових і силосозбиральних комбайнів, 37 автомашин. З ініціативи сільської Ради за кілька кілометрів
від села споруджено зразковий польовий стан механізаторів. Тут є механічна майстерня для технічних оглядів тракторів і комбайнів, механізований пристрій для миття машин, обладнано їдальню, клуб, бібліотеку, кімнату відпочинку. До послуг трактористів та комбайнерів - радіо, телефон, телевізор.
Готуючись до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі одержали добрий урожай пшениці - по 28 цнт з га на площі 1670 га, соняшнику- по 16,7 цнт з га. 1970 року колгосп продав державі 2280 тонн хліба (за планом - 1500 тонн). Значно перевиконали плани й тваринники. 35 передовиків колгоспу були нагороджені Ленінськими ювілейними медалями. За успішне виконання восьмої п'ятирічки відзначено орденом Леніна доярку Р. Я. Рубащенко, яка досягла щорічних надоїв на кожну корову понад 3 тис. кг, орденом Трудового Червоного Прапора - тракториста М. Л. Слободяна. Під керівництвом парторганізації хлібороби Трикрат втілюють у життя накреслення липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС. Колгосп спеціалізується на зерновому і м'ясо-молочному виробництві. В господарстві близько 2 тис. голів великої рогатої худоби, 650 корів; 1280 свиней, 1800 овець. Протягом дев'ятої п'ятирічки намічено значно поліпшити породний склад тварин, зокрема корів. Будуються спеціальні відгодівельники. Особлива увага звертається на розширення малого зрошування земель. Уже зрошується 180 га, а в 1972 році під поливними площами ще буде зайнято 140 га. Створюється також зрошуване пасовисько для худоби. Зустрічаючи XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України, колгоспники достроково виконали план першого кварталу 1971 року продажу державі м'яса, молока, яєць на 105-115 процентів.
Великим промисловим підприємством став кар'єр «Трикратне». Від залізничної станції Трикратне до нього прокладена вузькоколійка. На видобуванні граніту використовується найновіша сучасна техніка. Щороку з кар'єру вивозять у різні кінці країни понад 50 тис. кубометрів граніту. Тут працює 400 робітників, близько 100 з них завоювали звання ударників комуністичної праці. В найближчий час при кар'єроуправлінні, де працює 100 чоловік, відкривається цех гранітних облицювальних плит, продукція якого йтиме в багато міст Радянського Союзу і на експорт. В роки семирічки побудовано завод залізобетонних виробів. За успішне виконання планів восьмої п'ятирічки зварника заводу Д. Ф. Жураховського нагороджено орденом Жовтневої Революції, а директора заводу П. І. Рогаля - орденом Трудового Червоного Прапора. Розпочато будівництво щебеневого заводу.
Зросли добробут і культура трудівників села. Середній місячний заробіток колгоспника становить 70 - 120 крб. До того ж, у кожного на присадибній ділянці є виноградник, садок, город. Всі колгоспники мають корів, свиней, домашню птицю. Вже давно зникли старі присадкуваті хатки під очеретяними дахами з маленькими віконцями. На рівних вулицях виструнчилися світлі, просторі будинки з шиферною покрівлею, скляними верандами. 570 сімей мають телевізори, 85 придбали мотоцикли та автомашини. Сільська Рада, в складі якої 32 депутати, та її численний актив,
крім виробничих питань, постійно дбають про впорядкування села. На околиці Трикрат виросло нове селище каменярів. Воно, як і село, повністю електрифіковане та радіофіковане. Між Трикратами й районним центром курсують зручні пасажирські автобуси. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва у роки восьмої п'ятирічки, голова сільради М. В. Багнюк нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Багато уваги{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
приділяється тут також медичному обслуговуванню трудящих. У Трикратах є лікарня на 40 ліжок, яка має сучасне медичне обладнання, в ній трудяться 28 чоловік із спеціальною освітою.
За роки Радянської влади 650 чоловік з села здобули середню освіту у місцевій середній школі, 65-у технікумах, 50 закінчили вузи країни і стали лікарями, вчителями, агрономами тощо. В селі- 36 спеціалістів з вищою освітою. В Три- кратівській середній школі працює 19 учителів та навчається 360 дітей. Фонд сільської бібліотеки становить 10 тис. книг. Крім того, працюють бібліотеки в селищах Вільному Яру та Зорі. Понад тисячу книголюбів користуються їх послугами. Трудящі передплачують 2,5 тис. газет і журналів.
В центрі села нещодавно виріс справжній палац - великий двоповерховий будинок культури. В ньому працюють драматичний, танцювальний колективи, духовий оркестр; демонструються кінофільми. Агіткультбригада Трикратівського будинку культури стала лауреатом республіканського огляду художньої самодіяльності, присвяченого 50-річчю Великого Жовтня. На республіканському огляді агіт- культбригад на честь Ленінського ювілею, трикратівська бригада нагороджена бронзовою медаллю.Цей чудовий колектив очолює завідуючий будинком культури, здібний організатор молоді, ентузіаст своєї справи комсомолець В. А. Ярошенко. Він удостоєний медалі «За трудову доблесть».
Великою популярністю користуються в селі нові обряди - реєстрація шлюбу, запис новонароджених, завершення збирання врожаю тощо. Особливо урочисто відбувається вшанування трудових сімей. 1967 року, відзначаючи 50-річчя Радянської влади, все село вшанувало сім'ю колгоспника Д. М. Ревенка. Рід його здавна відомий у Трикратах любов'ю до праці, землі. Найстарший з цієї династії 70-річний Давид Микитович уже на пенсії, а шістнадцятеро його синів, дочок та внуків працюють у колгоспі ім. 22-х червоних партизанів. Серед них є трактористи, ланкові, мотористи, слюсарі. На свято вшанування сім'ї трудівників прибули гості з райцентру, з сусідніх сіл. До двору найстаршого Ревенка на машинах, прикрашених колоссям та квітами, приїхали голова колгоспу, секретар партійної організації та група передовиків колгоспу. Вони піднесли Давиду Микитовичу хліб-сіль і запросили всю родину на свято. В центрі села на майдані Ревенків зустрічали піонери з квітами. Оркестр грав марш. Трудову сім'ю вітали колгоспники й гості. На імпровізованій сцені, з якої щойно лунали промови, виступали самодіяльні артисти. На колгоспному стадіоні відбулися спортивні змагання. Ввечері свято продовжувалося в будинку культури. П'яти Ревенкам присвоїли звання заслуженого колгоспника артілі. їх увінчали вінками з пшеничного колосся, перевитого червоними стрічками. А потім відбувся концерт. На закінчення свята над селом спалахнув барвистий фейєрверк.
В 1967 році з ініціативи комсомольців і молоді відкрито музей історії села та колгоспу. Його численні експонати розповідають про село в дореволюційний час, громадянську війну і роки будівництва соціалізму, про досягнення господарства в післявоєнний період. Тут вміщено матеріали про земляків - учасників громадянської і Великої Вітчизняної воєн, передовиків колгоспного виробництва.
Своєю невтомною працею, успіхами на всіх ділянках виробництва, в культурному будівництві трудівники Трикрат сприяють розквіту рідної Вітчизни.
Виникли Трикрати наприкінці 70-х - податку 80-х років XVIII ст. Під час російсько-турецької війни, а саме 1769 року, на бік російських військ перейшов загін з молдаван, болгар, сербів на чолі з отаманом П. Скаржинським і протягом усієї війни бився в складі російської армії. Царський уряд подарував йому 6 тис. десятин землі, на якихл засновано село, що дістало назву Скаржники. Згодом поміщик переселив сюди 100 кріпаків, куплених у Київській та Подільській губерніях.
Над річкою виріс розкішний поміщицький палац, а оддалік стояли глиняні халупи кріпаків. Значна частина земельної площі засівалася пшеницею, на іншій випасалася поміщицька худоба. Запорожці, що всіляко перешкоджали виникненню поміщицьких сіл у Причорномор'ї, тричі руйнували маєток. Саме в зв'язку з цим село згодом стало називатися Трикратами.
1812 року, коли на Росію рушили війська Наполеона, син засновника села В. П. Скаржинський на свій кошт сформував у Трикратах кінний ескадрон, служити
в якому виявилося охочих 180 кріпаків і вільних людей з інших сіл. Ескадрон відправився на театр воєнних дій і протягом всієї Вітчизняної війни героїчно бився з наполеонівською армією, як на території Росії, так і за кордоном.
В. П. Скаржинський був також одним з піонерів степового і полезахисного лісонасадження. Йому належить ряд наукових праць з питань лісорозведення, зрошування і травосіяння на півдні. В своєму господарстві В. П. Скаржинський запровадив поліпшені сівозміни, створив понад 40 гребель, застосував зрошення лучних угідь, заклав помологічний (сортовий) сад плодоягідних культур 221 сорту, дендрарій з 281 видом рослин, з плантацією шовковиці на 150 га і плодовий сад з виноградником на 100 га. На території маєтку було посаджено ліс на площі близько 400 га. І досі шумить цей чудовий ліс, неначе живий пам'ятник насамперед тисячам кріпаків, які виростили його в засушливих степах Причорномор'я.
Напередодні реформи 1861 року в селі налічувалось близько 200 господарств. Поміщик мав 6 тис. десятин землі, а селяни - лише 322 десятини. Одержавши всього по 2 десятини на ревізьку душу, вони змушені були на кабальних умовах орендувати у поміщика 856 десятин. У поміщицькому господарстві застосовували працю поденників, які фактично перетворювались на наймитів з наділом. В період посівної та жнив працювати доводилось не менше 16 годин на добу. Орач за день роботи одержував 35 коп., погонич - 18. За строк, що тривав з березня по листопад, чоловік заробляв близько 65 крб., а жінка - не більше 30 карбованців.
В другій половині XIX ст. в Трикратах - волосному центрі Єлисаветградського повіту Херсонської губернії була поштова станція на тракті Миколаїв - Єлисаветград, 2 шинки, 3 лавки, церква. 1861 року тут відкрили парафіяльну школу, яка містилася в незручній малій хаті, її відвідувало 18-20 дітей. Населення усієї волості обслуговував один фельдшер, утримуваний на кошти селян. У 90-х роках у селі налічувалось 198 селянських господарств, 57 з них зовсім не мали землі, 48 - ще й худоби, в той час у 14 куркулів було по 30-50 десятин землі. Один з них Мальченко скупив у сільських бідняків 150 десятин землі, збудував млин, відкрив крамницю. Крім експлуатації з боку поміщиків і куркулів, селянська біднота терпіла й від посухи, морозів, градобою. Наприклад, 1889- 1890 рр., коли вимерзли майже всі посіви, більшість селян змушена була продавати останню худобу, щоб купити якийсь пуд хліба, аби не вмерти з голоду.
На початку XX ст. серед трикратівських селян почали провадити революційну роботу представники вознесенської організації РСДРП. На сходках у трикратів- ському лісі агітатори розповідали про Криваву неділю, коли царські війська розстріляли мирну демонстрацію робітників, і доводили, що необхідно відібрати землю в поміщиків. В липні 1905 року селяни Трикрат на мітингах вимагали конфіскації поміщицьких земель. Тоді ж місцева біднота підпалила будинки управителя поміщицької економії,
попа. Активними учасниками цих виступів були С. А. Великодний, А. М. Міняйло, П. Д. Говорецький та А. К. Алдошин. До села прибув каральний загін-козаків. Під час обшуків у жителів було виявлено друковані революційні прокламації й листівки: «До всіх громадян» та ін. В 1906 році на окружному селянському з'їзді у Вознесенську представники {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}трикратівських селян закликали не платити податків, не давати рекрутів.
Під час проведення столипінської реформи поміщик продав селянському земельному банку 2 тис. десятин землі. Понад 20 куркулів придбали цю землю. По 150 і більше десятин найкращих угідь прихопили куркулі Катаненко, Савченко, Міняйло. 1912 року поблизу села була прокладена залізниця Одеса - Бахмач. Простим і зручним став вивіз хліба. Навколишні поміщики й куркулі використали
це з величезною вигодою для себе. Наприклад, у 1914 році зі станції Трикратне було вивезено 27 тис. пудів хлібних вантажів.
На фронти першої світової імперіалістичної війни з села забрали понад 100 чоловіків. їх сім'ї, залишившись без годувальників, дедалі розорювалися. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції 3665 десятин землі належало поміщику, 1072 десятини - куркулям на відрубах, церква мала 78 десятин, а 156 селянських дворів - лише 270 десятин землі.
І після Лютневої революції становище трудящих селян не поліпшилося, а утворений у квітні селянський комітет був слухняним знаряддям куркулів. Тому три- кратівська біднота з великою радістю зустріла звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В січні 1918 року в селі обрано Раду селянських депутатів, головою її - С. А. Великодного. Виконком почав конфісковувати панську землю і роздавати її селянам. Було розподілено близько 3 тис. десятин. Кожне бідняцьке господарство одержало від 3 до 5 десятин.
Захопивши в березні 1918 року село, німецько-австрійські окупанти розігнали Раду, повернули землю поміщикам, за допомогою місцевих куркулів вони грабували населення. Забирали все - хліб, худобу, сіно, навіть одяг - і відправляли до Німеччини. Для організації боротьби з загарбниками до села прибули представники Вознесенської підпільної більшовицької організації. Радянські активісти Д. О. Кочетов, І. П. Міняйло та ін. збирали зброю і переховували її в трикратівському лісі, закликали селян не коритися окупантам, саботувати їх розпорядження йти в партизанські загони.
Багато жителів вступили до Вознесенського партизанського загону, яким керував І. К. Філіппов. В листопаді 1918 року цей загін відновив в Трикратах Радянську владу. Але через тиждень в село увірвались петлюрівці. Вони хазяйнували тут до березня 1919 року, коли село визволили радянські війська. Ревком очолив С. А. Великодний. Для боротьби з куркульським саботажем і бандитизмом з активістів було утворено групу самооборони. Під час «тижня допомоги Червоній Армії» в квітні 1919 року селяни зібрали 500 пудів хліба. Ревком також вжив заходів для того, щоб трудящі вчасно засіяли поля. Наприкінці серпня 1919 року село захопили денікінці. Група трикратівських жителів влилася в партизанський загін Г. Трояна, який нападав на денікінські гарнізони, знищував ворожі роз'їзди тощо.
В кінці січня 1920 року Трикрати визволив 400-й радянський полк під командуванням І. Н. Колесникова. Під керівництвом ревкому селянам було повернуто землю, забезпечено їх насінням, тяглом. 12 березня відбувся великий мітинг на підтримку Радянської влади, на нього прийшли трудящі з червоними прапорами. В резолюції мітингу говорилося, що селяни не пошкодують сил для швидкої відбудови господарства. Було також вирішено внести з урожаю 1920 року до фонду допомоги Червоній Армії по 3 пуди зерна з десятини. В цьому ж місяці обрано сільську Раду, яка очолила роботу по перерозподілу землі (по 2,5 десятини на їдця) згідно закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року. В червні 1920 року на зборах селянської бідноти в Трикратах організувався комітет незаможних селян. Збори ухвалили всіляко підтримувати Радянську владу, боротися проти куркульського саботажу. КНС створив дружини для охорони лісу, громадських приміщень, мосту, організував озброєні загони для боротьби проти куркульського бандитизму. Була проведена велика робота щодо мобілізації селян на своєчасне збирання врожаю, взято на облік сільськогосподарський реманент, тяглову силу. Усе доросле
населення брало участь у суботниках, під час яких було відремонтована сільську школу, впорядковано вулиці. Рада подбала про відкриття лікарні в Трикратах. В маєтку Скаржинського розташувалася школа, в будинку попа-дитячий притулок. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
З травня 1920 року в селі почав діяти волосний партійний осередок з 11 чоловік1, який очолив Г. А. Левченко. Невдовзі засновано комсомольську організацію, що об'єднала 17 юнаків і дівчат. Своїм секретарем комсомольці обрали Д. Л. Говорецького. Комуністи і комсомольці розгорнули серед селян широку політико-виховну роботу.
В обладнаному сельбуді читалися лекції про політику партії. За рішенням партійного осередку було створено бібліотеку, організовано школу ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Молодь брала участь у роботі гуртків, оркестрі.
У зв'язку з загрозою врангелівщини влітку 1920 року Вознесенський повітовий ревком і повітпартком призначили комуніста М. К. Іршенка головою Трикратівського сільського революційного комітету. На зборах, скликаних ревкомом, усі комуністи, комсомольці, весь радянський актив оголосили себе мобілізованими на боротьбу проти контрреволюції. Чимало жителів Трикрат записалося добровольцями до Червоної кінноти.
Після закінчення громадянської війни комуністи села, сільрада, КНС проводили велику роботу серед жителів, мобілізуючи їх на відбудову зруйнованого господарства. 1921 року тут засновано на пайових засадах сільськогосподарське товариство. За три роки до нього вступило 122 бідняцьких і середняцьких господарства, серед них 35 однокінних і 45 безкінних. При товаристві був пункт прокату машин, сівалок, жаток і плугів. Того ж року група сільських незамояшиків створила комуну «Зоря» та сільськогосподарську артіль ім. В. І. Леніна. Коли 22 серпня 1921 року з Вознесенська повідомили, що з села Єланця рушила куркульська банда, партосередок Трикратівської волості сформував загін з 27 чоловік. Бійці його прийняли бій з бандою на хуторі Шкуратовому. Разом з червоноармійцями 45-го полку, що прибули на допомогу з Вознесенська, банду було знищено. В цьому бою загинули 22 колишні червоні партизани - Г. А. Левченко, Д. О. Кочетов, Д. Л. Говорецький, В. К. Пономаренко, П. П. Ротмістренко, О. В. Левченко та інші.
З кожним роком трудящі села переконувалися у доцільності й вигідності колективного господарювання. 1928 року кілька десятків бідняцьких дворів об'єдналися у товариство спільного обробітку землі «Вільний робітник». Вони мали 18 коней, 14 плугів, 5 жаток і обробляли 177 га землі. Через рік у цьому ТСОЗі вже було 78 господарств. Урожай у товаристві зібрали на 15-20 пудів вищий, ніж одноосібні господарства. Восени 1929 року на базі товариства спільного обробітку землі виник колгосп, який назвали іменем 22-х червоних партизанів. В господарстві об'єдналося 273 бідняцькі і середняцькі господарства. Усуспільнено 2237 га землі. Артіль «Перемога», що утворилася наступного року, об'єднала 138 дворів і мала 1990 га землі. В середині 30-х років у Трикратах було вже 5 колгоспів - ім. 22-х червоних партизанів, «Перемога», «Вільний Яр», «Наука Маркса» та «Друга п'ятирічка».
В організаційному зміцненні колгоспів велику роль відігравали партійна і комсомольська організації. Комуністи і комсомольці проводили збори селян з важливих питань сільськогосподарського виробництва, організували агітаційні групи, читали лекції про культуру землеробства. В лютому 1930 року на зборах була обговорена постанова ЦК ВКП(б) «Про темп колективізації і заходи допомоги
держави колгоспному будівництву». Збори прийняли рішення, в якому закликали селян активніше переходити до колективних форм господарювання. Авторитет партосередку рік у рік зростав. До нього вступали кращі трудівники артілей, активісти села. Так, 30 грудня 1930 року Вознесенський райком затвердив прийом до членів партії 8 чоловік. Комуністи стали ініціаторами руху ударників. Вся артіль «Вільний Яр» оголосила себе ударною. І як наслідок - 1930-й господарський рік заверили успішно: урожайність в артілі підвищилась на 25 проц. проти одноосібних господарств, план хлібозаготівель був виконаний достроково. Ударниками стали і 80 колгоспників артілі ім. 22-х червоних партизанів. В 1930 році на зльоті молоді було створено молодіжні ударні бригади. Господарства села
змагалися між собою за кращі показники. 1932 року артілі «Наука - Маркса» та ім. 22-х червоних партизанів перевиконали план здачі насіння.
Після II Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників, який прийняв Примірний -статут сільськогосподарської артілі, трикратівським колгоспникам урочисто вручалися державні акти на вічне і безплатне користування землею. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Приймаючи акт, колгоспники клялися берегти землю, добре обробляти її, вирощувати на ній високі врожаї. Так, за артіллю «Перемога» було закріплено 1577 га землі. В 1936 році хлібороби її зібрали озимих по 28 цнт з га. Господарство мало ферму великої рогатої худоби, свиноферму пасіку. Того року на трудодень колгоспники одержали по 20 кг хліба. Славився високими врожаями кукурудзи та високопродуктивним тваринництвом колгосп ім. 22-х червоних партизанів. На вівцефермі цієї артілі в 1938 році налічувалось 2200 голів овець. Тільки за вовну господарство одержало .19412 крб. прибутку. Чабан П. Ю. Скрипка від кожних 100 вівцематок того року виростив по 180 ягнят. Вівцеферма стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1939 році Радянський уряд нагородив П. Ю. Скрипку медаллю «За трудову доблесть». В 1938 році створено артіль «Промграніт», що розробляла граніт, поклади якого в околицях села надзвичайно багаті.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Трикратах мешкало 1202 чоловіка. Село було радіофіковано. З 1927 року, коли стала до ладу сусідня Олександрівська гідроелектростанція, електрика ввійшла в побут і трикратівців. Колгоспники жили в чепурних будинках, що потопали в садках. До послуг трудящих були амбулаторія, пологовий будинок, аптека. Ще на 1937 рік Трикрати стали селом суцільної грамотності. Тут працювала середня школа на 500 учнів. З ініціативи директора школи Т. І. Драгомощенка відкрито будинок колгоспних хлоп'ят. В ньому обладнали автомодельний кабінет, бібліотеку, створили гурток юних музикантів. Комсомольці організували гурток юних кіннотників, для яких колгосп виділив коней, сідла. У великому сільському клубі діяла постійна звукова кіноустановка, відбувалися цікаві вечори. У трикратівському лісі, за яким трудящі дбайливо доглядали, проходили масові гуляння в свята, під час обжинок тощо.
Велику роль у господарському й культурному житті села відігравали партійна організація та сільська Рада. Комуністи, яких напередодні Великої Вітчизняної війни налічувалось 30 чоловік, були ініціаторами соціалістичного змагання. Сільська Рада, очолювана членом партії М. Г. Рожком, організувала в колгоспах інспекторські пости якості посіву і збирання хлібів, охорони врожаю, дбала про зразкову роботу культурно-побутових закладів у селі. Діяльність сільської Ради у 1938 році була відзначена виконкомом обласної Ради депутатів трудящих - її занесено на обласну Дошку пошани. Під час виборів до сільради 1939 року жителі села назвали своїми депутатами передовиків виробництва, у, т. ч. знатного чабана П. Ю. Скрипку, колгоспницю О. П. Андрійченко та інших.
Страшним лихом обрушилася на Трикрати, як і на всю радянську землю, фашистська навала. На фронтах Великої Вітчизняної війни захищало Вітчизну
понад 700 трикратівців. Гітлерівці захопили село 5 серпня 1941 року. Для боротьби з ворогом районні партійні органи залишили тут групу комуністів і безпартійних активістів. Один з них М. Ф. Колісниченко перед вступом фашистів до села підірвав міст через річку Мертвовод і цим допоміг своєчасно відійти радянським частинам. Але уже в перші дні окупації більшість членів цієї групи стали жертвами фашистського терору. Загинули голова колгоспу ім. 22-х червоних партизанів Є. С. Колісниченко, учасник громадянської війни М. Ф. Колісниченко, голова сільради М. Г. Рожко, орденоносець І. Г. Савченко. Нову групу радянських патріотів, до складу якої входили М. К. Ніколенко, І. С. Кириченко, М. С. Гапонов, О. О. Робочий, І. П. Андрійченко, Я. В. Невдашенко, І. Д. Мальченко та ін., об'єднав офіцер Червоної Армії, що втік з гітлерівського полону, В. О. Робочий. Трикра- тівською підпільною групою керував Вознесенський центр. Підпільники писали й розповсюджували листівки, збирали зброю, переховували радянських воїнів, що втікали з полону. Недалеко від села був табір, звідти члени групи врятували понад 30 радянських військовополонених. 1942 року гітлерівці схопили комсомольця І. Д. Мальченка і повісили в центрі села. Підпільна група діяла до березня 1944 року, а з приходом Червоної Армії її
члени пішли на фронт. Фашисти вигнали з села на каторжні роботи до Німеччини 200 юнаків і дівчат. Збитки, завдані загарбниками тільки колгоспам села, становили 27 млн. карбованців.
21 березня 1944 року полки 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії очистили село від окупантів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Відразу після визволення у Трикратах були відновлені територіальна партійна організація і сільська Рада, які мобілізували трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Нелегко було піднімати колгоспи: не вистачало тягла, робочих рук, реманенту, не було тракторів, автомашин, всі роботи виконувалися вручну. Було врятовано від окупантів лише 10 корів, 73 вівці. Та вже в першу весну після визволення колгоспники засіяли близько 800 га землі.
Поряд з відбудовою громадського господарства жителі Трикрат вносили свою частку у всенародну допомогу фронту. Влітку 1944 року в листі до воїнів 3-го Українського фронту хлібороби писали, що бойові перемоги бійців вони підкріплять успішним збиранням врожаю, дадуть фронту тисячі пудів хліба, овочів, фруктів. В стислі строки - за 15 днів- було зібрано врожай. До фонду Червоної Армії колгоспники здали 12 тис. пудів хліба. Сільська Рада доклала багато зусиль для відновлення роботи лікарні, школи, клубу й бібліотеки. На організованих нею недільниках приміщення ремонтували жінки, літні чоловіки, підлітки. Відкрилася лікарня на 10 ліжок. 1 вересня 1944 року за парти середньої школи сіло 350 учнів. Згодом почали працювати сільмаг, магазин господарчих товарів, їдальня.
Поступово зміцнювалися артілі села. В 1946 році у колгоспах «Перемога» та ім. 22-х червоних партизанів створено молочнотоварні ферми, свино- і вівцеферми. Трудівники артілей наполегливо боролись за підвищення їх продуктивності. Зростала урожайність полів. З 1945 року тут працювала тракторна бригада, яка обслуговувала обидва колгоспи. В колгоспні бригади, на ферми прийшли працювати колишні фронтовики, які принесли високу дисциплінованість, наполегливість у праці. У 1946 році в обох артілях було створено партійні організації, вони глибоко вникали в усі питання колгоспного виробництва. Так, взимку 1946 року на відкритих партійних зборах, де обговорювалося завдання підвищення врожайності колгоспних ланів, було вирішено провести загальноколгоспний недільник для вивезення добрив на поля. Першими прийшли комуністи. Кожен привів із собою своїх сусідів, товаришів по бригаді, фермі. В роботі взяло участь понад 300 чоловік.
Невдовзі після визволення села відновилося добування граніту. Спочатку тут працював один кар'єр, а згодом став до ладу і другий. Всі трудомісткі процеси на них з 1947 року були механізовані. Місцевий темно-сірий та рожевий граніт у післявоєнні роки відправлявся на важливі будови країни, зокрема на спорудження нових станцій Московського та Ленінградського метрополітенів, Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР тощо.
1950 року трикратівські колгоспи об'єдналися в один - ім. 22-х червоних партизанів. В господарстві збудували 2 тваринницькі ферми, придбали нову техніку. Вже у 1954 році прибутковими стали й ферми. Від кожної корови було надоєно по 2 тис. кг молока. Добре вродили зернові - в середньому по .22 цнт за га. Наступного року артіль мала 3 млн. крб. прибутку. На трудодень колгоспники одержали по 5 крб. та по 4 кг хліба. Правління колгоспу, партійна організація, що на 1957 рік налічувала в своїх рядах 20 членів партії, подбали про забезпечення господарства кваліфікованими агрономами, зоотехніками, ветлікарями, інженерно- технічними працівниками. В колгоспі працювало 2 з вищою і 5 з середньою освітою спеціалістів сільського господарства. Для поглиблення економічних знань колгоспних кадрів комуністи організували школу конкретної економіки сільського господарства, в якій навчалися керівні колгоспні працівники. Працювали також школи передового досвіду механізаторів, тваринників. На 1959 рік в Трикратах цими формами навчання було охоплено понад 200 чоловік.
За роки семирічки дальшого розвитку набули усі галузі громадського господарства. В 1965 році вироблено зерна 36 835 цнт, вдвоє збільшилось поголів'я худоби. На кінець семирічки на 100 га сільгоспугідь колгосп виробив по 43,2 цнт м'яса і по 214 цнт молока. Його прибутки становили понад 700 тис. крб. За успіхи, здобуті в 1959-1965 рр., 7 колгоспників
відзначені урядовими нагородами, а доярка М. О. Трощенко удостоєна ордена «Знак Пошани».
Партійна організація колгоспу в складі 50 комуністів очолила трудове піднесення хліборобів у боротьбі за здійснення рішень Комуністичної партії. Комуністи виступили ініціаторами широкого зрошування земель, розвитку овочівництва. Вже споруджено три ставки, зрошується понад 100 га. На поливних площах овочівники збирають по 220 цнт овочів - капусти, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}помідорів, баклажанів. Комсомольці, а їх в колгоспі понад 60, стали застрільниками будівництва нових тваринницьких ферм та їх механізації. За останні роки в господарстві виросло ціле тваринницьке містечко - тут збудовано 9 корівників і свинарників. Роздача кормів, прибирання, доїння корів повністю механізовані. Крім того, споруджено спеціальний механізований цех, в якому готуються корми. Доярки комсомолки Л. А. Жулай та Р. Я. Рубащенко за 1967 рік надоїли від кожної фуражної корови більше ніж по 3 тис. кг молока. До 50-річчя Великого Жовтня прізвища дівчат занесені на районну Дошку пошани.
Колгосп ім. 22-х червоних партизанів оснащений найновішою сільськогосподарською технікою. На його полях працює 35 тракторів, 20 зернових і силосозбиральних комбайнів, 37 автомашин. З ініціативи сільської Ради за кілька кілометрів
від села споруджено зразковий польовий стан механізаторів. Тут є механічна майстерня для технічних оглядів тракторів і комбайнів, механізований пристрій для миття машин, обладнано їдальню, клуб, бібліотеку, кімнату відпочинку. До послуг трактористів та комбайнерів - радіо, телефон, телевізор.
Готуючись до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі одержали добрий урожай пшениці - по 28 цнт з га на площі 1670 га, соняшнику- по 16,7 цнт з га. 1970 року колгосп продав державі 2280 тонн хліба (за планом - 1500 тонн). Значно перевиконали плани й тваринники. 35 передовиків колгоспу були нагороджені Ленінськими ювілейними медалями. За успішне виконання восьмої п'ятирічки відзначено орденом Леніна доярку Р. Я. Рубащенко, яка досягла щорічних надоїв на кожну корову понад 3 тис. кг, орденом Трудового Червоного Прапора - тракториста М. Л. Слободяна. Під керівництвом парторганізації хлібороби Трикрат втілюють у життя накреслення липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС. Колгосп спеціалізується на зерновому і м'ясо-молочному виробництві. В господарстві близько 2 тис. голів великої рогатої худоби, 650 корів; 1280 свиней, 1800 овець. Протягом дев'ятої п'ятирічки намічено значно поліпшити породний склад тварин, зокрема корів. Будуються спеціальні відгодівельники. Особлива увага звертається на розширення малого зрошування земель. Уже зрошується 180 га, а в 1972 році під поливними площами ще буде зайнято 140 га. Створюється також зрошуване пасовисько для худоби. Зустрічаючи XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України, колгоспники достроково виконали план першого кварталу 1971 року продажу державі м'яса, молока, яєць на 105-115 процентів.
Великим промисловим підприємством став кар'єр «Трикратне». Від залізничної станції Трикратне до нього прокладена вузькоколійка. На видобуванні граніту використовується найновіша сучасна техніка. Щороку з кар'єру вивозять у різні кінці країни понад 50 тис. кубометрів граніту. Тут працює 400 робітників, близько 100 з них завоювали звання ударників комуністичної праці. В найближчий час при кар'єроуправлінні, де працює 100 чоловік, відкривається цех гранітних облицювальних плит, продукція якого йтиме в багато міст Радянського Союзу і на експорт. В роки семирічки побудовано завод залізобетонних виробів. За успішне виконання планів восьмої п'ятирічки зварника заводу Д. Ф. Жураховського нагороджено орденом Жовтневої Революції, а директора заводу П. І. Рогаля - орденом Трудового Червоного Прапора. Розпочато будівництво щебеневого заводу.
Зросли добробут і культура трудівників села. Середній місячний заробіток колгоспника становить 70 - 120 крб. До того ж, у кожного на присадибній ділянці є виноградник, садок, город. Всі колгоспники мають корів, свиней, домашню птицю. Вже давно зникли старі присадкуваті хатки під очеретяними дахами з маленькими віконцями. На рівних вулицях виструнчилися світлі, просторі будинки з шиферною покрівлею, скляними верандами. 570 сімей мають телевізори, 85 придбали мотоцикли та автомашини. Сільська Рада, в складі якої 32 депутати, та її численний актив,
крім виробничих питань, постійно дбають про впорядкування села. На околиці Трикрат виросло нове селище каменярів. Воно, як і село, повністю електрифіковане та радіофіковане. Між Трикратами й районним центром курсують зручні пасажирські автобуси. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва у роки восьмої п'ятирічки, голова сільради М. В. Багнюк нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Багато уваги{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
приділяється тут також медичному обслуговуванню трудящих. У Трикратах є лікарня на 40 ліжок, яка має сучасне медичне обладнання, в ній трудяться 28 чоловік із спеціальною освітою.
За роки Радянської влади 650 чоловік з села здобули середню освіту у місцевій середній школі, 65-у технікумах, 50 закінчили вузи країни і стали лікарями, вчителями, агрономами тощо. В селі- 36 спеціалістів з вищою освітою. В Три- кратівській середній школі працює 19 учителів та навчається 360 дітей. Фонд сільської бібліотеки становить 10 тис. книг. Крім того, працюють бібліотеки в селищах Вільному Яру та Зорі. Понад тисячу книголюбів користуються їх послугами. Трудящі передплачують 2,5 тис. газет і журналів.
В центрі села нещодавно виріс справжній палац - великий двоповерховий будинок культури. В ньому працюють драматичний, танцювальний колективи, духовий оркестр; демонструються кінофільми. Агіткультбригада Трикратівського будинку культури стала лауреатом республіканського огляду художньої самодіяльності, присвяченого 50-річчю Великого Жовтня. На республіканському огляді агіт- культбригад на честь Ленінського ювілею, трикратівська бригада нагороджена бронзовою медаллю.Цей чудовий колектив очолює завідуючий будинком культури, здібний організатор молоді, ентузіаст своєї справи комсомолець В. А. Ярошенко. Він удостоєний медалі «За трудову доблесть».
Великою популярністю користуються в селі нові обряди - реєстрація шлюбу, запис новонароджених, завершення збирання врожаю тощо. Особливо урочисто відбувається вшанування трудових сімей. 1967 року, відзначаючи 50-річчя Радянської влади, все село вшанувало сім'ю колгоспника Д. М. Ревенка. Рід його здавна відомий у Трикратах любов'ю до праці, землі. Найстарший з цієї династії 70-річний Давид Микитович уже на пенсії, а шістнадцятеро його синів, дочок та внуків працюють у колгоспі ім. 22-х червоних партизанів. Серед них є трактористи, ланкові, мотористи, слюсарі. На свято вшанування сім'ї трудівників прибули гості з райцентру, з сусідніх сіл. До двору найстаршого Ревенка на машинах, прикрашених колоссям та квітами, приїхали голова колгоспу, секретар партійної організації та група передовиків колгоспу. Вони піднесли Давиду Микитовичу хліб-сіль і запросили всю родину на свято. В центрі села на майдані Ревенків зустрічали піонери з квітами. Оркестр грав марш. Трудову сім'ю вітали колгоспники й гості. На імпровізованій сцені, з якої щойно лунали промови, виступали самодіяльні артисти. На колгоспному стадіоні відбулися спортивні змагання. Ввечері свято продовжувалося в будинку культури. П'яти Ревенкам присвоїли звання заслуженого колгоспника артілі. їх увінчали вінками з пшеничного колосся, перевитого червоними стрічками. А потім відбувся концерт. На закінчення свята над селом спалахнув барвистий фейєрверк.
В 1967 році з ініціативи комсомольців і молоді відкрито музей історії села та колгоспу. Його численні експонати розповідають про село в дореволюційний час, громадянську війну і роки будівництва соціалізму, про досягнення господарства в післявоєнний період. Тут вміщено матеріали про земляків - учасників громадянської і Великої Вітчизняної воєн, передовиків колгоспного виробництва.
Своєю невтомною працею, успіхами на всіх ділянках виробництва, в культурному будівництві трудівники Трикрат сприяють розквіту рідної Вітчизни.