Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вільне Запоріжжя
Вільне Запоріжжя - село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру. Відстань до найближчої залізничної станції Новополтавка - 12 км. Населення - 726 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села: Діброва, Добра Поляна, Жовтневе, Нововасилівка, Новоданилівка, Новофедорівка, Показне, Ростовець, Симонівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вільне Запоріжжя - одне з наймолодших сіл на Миколаївщині. Засноване воно в 1924 році. До Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року близько 2 тис. десятин родючої землі, де тепер розкинулося село, належали поміщикові - німцю Бишлеру. На його ланах і в економії працювали селяни навколишніх сіл. В березні 1917 року наймити розгромили поміщицьку економію і залишили цю місцевість.
У 1923 році, коли розпочалося планове переселення селян з центральних областей України на землі Причорномор'я, місце теперішнього Вільного Запоріжжя уподобали ходаки і з сіл Капустиного та Тиньків, що на Київщині. В червні 1924 року сюди перебралися перші 55 сімей переселенців - 197 чоловік. Відділ переселення Миколаївського округу виділив новоселам 754 десятини землі. Через рік населення села становило вже 327 чоловік. На першому селянському сході, який відбувся в липні 1924 року, нове село вирішили назвати Вільним Запоріжжям.
Першими житлами переселенців були землянки, курені, які вони будували гуртом. До зими встигли поставити кілька саманних хат, що утворили першу вулицю. Восени посадили дерева і кущі. Тоді ж було прокладено дві грунтові дороги, одна з них сполучала село з центром сільради - Доброю Балкою. Кожна сім'я мала свій наділ. Сіяли пшеницю, овес, ячмінь, садили картоплю. Через нестачу реманенту, тяглової сили врожаї збирали невисокі. Одержавши від держави довгостроковий кредит, селяни придбали парову молотарку, 4 жатки, 3 сівалки, 7 плугів, віялку тощо. 1925 року в селі створюється комітет незаможних селян, головою його обрали Д. К. Моргуненка.
У листопаді того ж року з ініціативи КНС організовується товариство взаємодопомоги «Надія», до якого спочатку входило 20 родин. Правління товариства встановило зв'язки з постачальними організаціями, купувало товари для загального користування. У 1928 році товариство об'єднувало 70 дворів. В користуванні його членів було 12 пар коней та волів, 7 сівалок, 10 косарок і одна молотарка,
В 1925 році для неписьменних селян організовано лікнеп, де навчалося 30 чоловік, а через 3 роки селяни Вільного Запоріжжя збудували на власні кошти початкову школу, яку відвідувало 40 дітей.
Велику роль в житті села відіграв створений у серпні 1928 року партійний осередок у складі 3-х комуністів - М. О. Пащенка, А. С. Гоцелюка та І. І. Москаленка. В 1929 році його очолив двадцятип'ятитисячний І. Щербаков - посланець робітників Миколаївського заводу «Руссуд» (нині ордена Леніна завод ім. 61 комунара). Наприкінці 1928 року виник комсомольський осередок. Першими комсомольцями були молоді активісти Є. Натикач, Олексій та Євдокія Павловські.
Комуністи та комсомольці проводили серед населення велику роботу, агітуючи за колективний спосіб господарювання. З початком масової колективізації вільнозапорізькі селяни об'єдналися в два товариства спільного обробітку землі «Запорожець» і «Вільний шлях», організаторами яких були колишні бідняки В. П. Моторний, Д. Ф. Жураковський, М. М. Заболотний, Д. К. Моргуненко, Г. К. Демиденко. Вже в перший рік свого існування ці господарства одержали від держави 4 сівалки, 8 плугів, 40 борін, а також 150 пудів жита, пшениці, вівса на посів. Тепер з гектара збирали не по 8-10, як раніше, а по 13-15 цнт зерна.
Восени 1930 року на базі ТСОЗів утворилася сільськогосподарська артіль «Запорожець», головою її обрали комуніста І. Щербакова. Значну допомогу колгоспникам подавали шефи - робітники заводу «Руссуд». І досі згадують в селі той день, коли в артіль 1931 року прибув перший трактор «Фордзон». То було справжнє свято. Першу борозну на колгоспній ниві проклав комсомолець Д. Кривенко. А незабаром поля колгоспу почала обробляти Новобузька МТС. В пам'ять про початок колективного життя вільнозапорожці насадили молодий сад на 9 га, в центрі села заклали парк, а шляхи, що ведуть до села, прикрасили тополиними алеями.
В 1936 році сільськогосподарську артіль «Запорожець» перейменовано на «Політвідділ». Наприкінці 30-х років вона мала 1250 га землі, з них 1162 орної. Вирощували тут переважно озиму пшеницю та коноплі. В 1937 році на площі 271 га зібрали по 15 цнт озимої пшениці, а через 2 роки вже по 20 цнт. По 4,2 цнт насіння конопель на площі 150 га намолочували {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспники в 1938 році. Сіяли також ячмінь, соняшник. У 1939 році колгосп здав державі 1,6 тис. цнт зерна, що в 1,5 раза більше, ніж в 1936 році.
Досить швидко розвивалося і громадське тваринництво. Спочатку в колгоспі була лише одна тваринницька ферма, а в 1936 році їх стало три. Через два роки збудували ще один корівник та свинарник.
З великим натхненням працювали люди. Ланкова К. М. Кривенко стала ініціатором стахановського руху в селі. В 1937 році її ланка на польових роботах
перевиконувала денні норми на 150-170 проц. Доброї слави зажила рільнича ланка С. Ф. Пилипаєнко, яка вирощувала високі врожаї зерна - по 20-25 цнт озимої пшениці з гектара щорічно. Виробничі бригади Д. Н. Моргуненка і М. М. Моторного щороку одержували по 22- 24 цнт зернових з га. Садовод П. К. Дейнеженко збирав понад 300 цнт яблук з га. У 1940 році він був відзначений срібною медаллю ВСГВ. Партійна організація і правління колгоспу виступили ініціаторами поширення руху за перегляд норм виробітку та більш досконале використання техніки і організації праці на всіх основних ділянках виробництва. Самовіддано трудилися і комсомольці. Спеціальністю механізатора оволоділи юнаки Д. І. Ткаченко, Г. Н. Дейнеженко.
В 1941 році в артілі працювало 5 тракторів з Новобузької МТС, 2 зернові комбайни. Колгосп мав 2 вантажні автомашини, 5 сівалок, 8 жаток, 8 віялок. Багато виробничих процесів було механізовано. Підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва обумовило зростання матеріального добробуту населення. В 1939 році на трудодень видавалося грошима 2,5 крб. і 3,5 кг зерна.
Змінилося і саме село. На місці землянок виросли добротні будинки. Нові вулиці вбралися зеленню дерев. В селі почали працювати медпункт, аптека. В 1935 році збудовано семирічну школу на 150 учнів. Вечорами молодь збиралася в просторому клубі. Тут працювали хоровий, драматичний і танцювальний гуртки художньої самодіяльності. Комсомольська організація села, що об'єднувала 30 чоловік, проводила велику культосвітню роботу серед населення. Напередодні Великої Вітчизняної війни Вільне Запоріжжя підпорядковувалося Широкобалків- ській сільській Раді, депутатами якої були місцеві колгоспники, передові виробничники І. І. Москаленко, К. І. Кривенко, П. М. Каплун.
В перші дні Великої Вітчизняної війни на боротьбу з фашистськими варварами до лав Червоної Армії з села пішло 217 чоловік. Комуністи та активісти села евакуювали в східні райони країни колгоспну техніку, частину худоби. 18 серпня 1941 року гітлерівські загарбники захопили Вільне Запоріжжя. На своїх багнетах вороги принесли смерть, неволю і рабство. Після нелюдських знущань фашисти розстріляли сім'ю комуніста Павловського, директора школи І. О. Мельниченка, замучили секретаря комсомольської організації школи Г. Береста. Всіх селян, навіть дітей і старих, фашисти примушували працювати в полі. За найменшу провину людей били нагаями та шомполами. 98 юнаків та дівчат відправили до Німеччини. Не скорившись ворогові, жителі Вільного Запоріжжя всіляко саботували заходи окупантів. Г. І. Гресь і П. М. Каплун розвінчували серед населення хвалькуваті повідомлення гітлерівців про успіхи на фронті. Під час підготовки диверсії на станції Новополтавка патріотів схопили гестапівці і після тортур стратили.
На фронтах Великої Вітчизняної війни громили ворога багато жителів села. 84 з них полягли на полях битв. В пам'ять про загиблих земляків вільнозапорожці посадили в парку алею каштанів. В битві за Дніпро у вересні 1943 року брав участь син першого комуніста на селі М. І. Москаленко. 26 вересня, коли радянські війська, ламаючи шалений опір, прорвали ворожу оборону на схід від міста Оріхова, фашисти кілька разів кидалися в контратаку, щоб повернути втрачене. Та їх раз
у раз відкидала батарея М. І. Москаленка. В нерівному поєдинку загинула вся обслуга, один командир залишався живим. Двічі поранений, стікаючи
кров'ю, він продовжував бій. Тільки коли поруч розірвався ворожий снаряд, замовк автомат Михайла. За героїзм і мужність, виявлені в бою з фашистськими загарбниками, М. І. Москаленку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований він у братській могилі поблизу села Зеленого Гаю Запорізької області. Свято шанують пам'ять свого земляка {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}односельці: колгосп з 1945 року носить його ім'я. Одну з вулиць рідного села і Новобузьку середню школу теж названо іменем героя. В центрі Вільного Запоріжжя встановлено постамент з його бюстом. 9 березня 1944 року 4-й гвардійський кавалерійський корпус під командуванням генерал-лейтенанта І. О. Плієва військ 3-го Українського фронту визволив Вільне Запоріжжя від окупантів. Одразу після визволення Вільне Запоріжжя стало центром сільської Ради, яку було створено навесні 1944 року. Тоді ж відновили роботу партійна і комсомольська організації. Разом з сільською Радою вони проводили велику організаторську і виховну роботу серед населення. Відступаючи, фашисти зруйнували колгоспні приміщення: корівники, свинарники, склади, млин, вивезли 100 корів і всю птицю. Матеріальні збитки, заподіяні тільки колгоспу, становили 21,8 млн. карбованців.
Великі труднощі довелося долати трудівникам колгоспу, головою якого тоді був батько сина-героя І. І. Москаленко. Механізатор-інвалід С. ї. Ткаченко з прихованих частин зібрав трактор, в кузні полагодили реманент. Орали і сіяли коровами і кіньми (в селі їх залишилося 5 і 6). Велику допомогу у відбудові господарства артілі подали трудящі Казахстану, які виділили колгоспникам Вільного Запоріжжя 50 корів, 10 коней, 500 цнт посівної пшениці. «Все для перемоги!» - під цим гаслом люди трудилися, не покладаючи рук. Цим же керувались вони, коли навесні 1944 року зібрали 46 тис. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини».
Колгосп ім. Москаленка першим в районі виконав державний план хлібоздачі - на 17 вересня 1944 року в засіки держави було засипано понад 3 тис. цнт хліба при плані 2,3 тис. цнт. В змаганні господарств району артіль зайняла перше місце і була занесена на районну Дошку пошани. У 1945 році колгоспники відновили довоєнні посівні площі.
На кінець 4-ї п'ятирічки артіль виробила зернових та тваринницької продукції більше, ніж в 1940 році. В колгоспі було 4 тваринницькі ферми. По-стахановському працювали тваринники. Свинарки П. Центромировська, Є. Натикач в 1949 році виростили по 20 поросят від кожної свиноматки, чабани Л. II. Скрипка, Ф. ї. Комар одержали по 130 ягнят від 100 вівцематок. Ланки-П. С. Спиркач, Ф. Г. Піднебесної, М. Д. Фої зібрали по 4,6 цнт насіння конопель з га. Колгосп від продажу конопель мав 2,5 млн. крб. прибутку.
Під керівництвом комуністів і сільської Ради трудящі Вільного Запоріжжя відбудували навчальні і культосвітні заклади. На масових суботниках і недільниках було відремонтовано приміщення семирічної школи, і 1 вересня 1944 року всі діти шкільного віку сіли за парти. Відновив роботу сільський клуб, відчинили двері 2 сільські бібліотеки з книжковим фондом 5 тис. примірників. Бібліотечні працівники організували пересувні бібліотечки на тваринницьких фермах і польових станах. В 1950 році Вільне Запоріжжя було повністю електрифіковане, працював колгоспний радіотрансляційний вузол. Комсомольці села обладнали спортивний майданчик.
В 1950-1952 рр. до колгоспу ім. Москаленка приєдналися господарства сусідніх сіл - ім. Клари Цеткін, «Перемога», «13 років Жовтня», «Червоний Сиваш»,
ім. К. Маркса. 1958 року в це господарство влилася ще одна артіль - ім. XVIII з'їзду партії. Поступово колгосп став великим багатогалузевим господарством. За ним було закріплено понад 6 тис. га землі, в т. ч. понад 5 тис. га орної. Урожайність зернових зросла з 19 цнт в 1951 році до 25 цнт в 19552. Досить інтенсивно розвивалося тваринництво. В 1952 році артіль мала понад 1000 голів великої рогатої худоби, 900 свиней, 1,4 тис. овець, 7,5 тис. штук птиці3. В 1957 році тут вироблено понад 300 цнт молока, 53 цнт м'яса і 6,8 тис. штук яєць на 100 га сільськогосподарських угідь. У тваринницьке містечко було прокладено водопровід, що дало змогу механізувати напування великої рогатої худоби. Робітники заводу ім. 61 комунара допомогли збудувати механізований цех приготування кормів і підвісну дорогу. Колгоспні прибутки 1956 року досягли 7 млн. карбованців. Досвід вільно-запорожців вивчали всі тваринники району. З 1957 року в
цьому колгоспі працював районний семінар доярок, телятниць, скотарів. Понад половина комуністів була зайнята в тваринництві.
З ініціативи парторганізації в артілі між бригадами і ланками розгорталося соціалістичне змагання. Для переможця серед польових бригад партбюро встановило перехідний Червоний прапор, а для бригад механізаторів - {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вимпели переможця. В соціалістичному змаганні колгосп завоював в 1957 році перше місце в області. Обком партії і облвиконком вручили йому перехідний Червоний прапор. Колгосп був занесений на обласну Дошку пошани. Ударниками комуністичної праці стали доярки У. М. Бричук, М. П. Панасенко, які надоїли на кожну корову по 2700-3000 кг молока. Надійним помічником парторганізації у всіх її справах була комсомольська організація. Всі 61 чоловік її складу працювали на важливих ділянках виробництва.
Значних успіхів досягло господарство за роки семирічки. Воно мало 24 вантажні автомашини, 40 тракторів, 20 комбайнів та багато сільськогосподарського інвентаря. Колгоспну майстерню було обладнано токарними верстатами, газо- і електрозварювальними апаратами. Наявність техніки дала змогу повністю механізувати основні виробничі процеси в полі й рік у рік підвищувати темпи сільськогосподарського виробництва. Так, у 1960 році валовий збір зерна становив 31,5 тис. цнт, в 1965 році - 62,5 тис. цнт. Порівняно з довоєнним часом врожайність полів підвищилася вдвічі. Славиться колгосп високими врожаями винограду та вишень. Успішно розвивається овочівництво і шовківництво. Грошові прибутки артілі на кінець семирічки становили понад 2 млн. крб.; до 2,6 млн. крб. збільшилися її неподільні фонди.
За досягнуті успіхи в розвитку економіки багато передовиків колгоспу відзначено урядовими нагородами. В 1961 році ордена Леніна удостоєні комбайнер П. Г. Моспаненко, бригадир С. А. Гоцелюк, голова колгоспу Г. П. Гайдай; орден Трудового Червоного Прапора прикрасив груди комбайнераМ. М. Гончаренка, бригадира тракторної бригади 3. П. Пономарчука.
Рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з'їзду КПРС сприяли дальшому піднесенню сільськогосподарського виробництва. У 1967 році на кожному з 2,8 тис. га колгоспники зібрали по 27,3 цнт зерна. В державні засіки засипано 40,5 тис. цнт хліба. Успішно виконав колгосп і план продажу тваринницької продукції. Тваринництво в артілі стало прибутковим, в колгоспну касу
від нього надійшло 800 тис. крб. В колгоспі налічувалося 4 тис. голів великої рогатої худоби і 2,5 тис. свиней.
З 1966 року артіль перейшла на грошову оплату праці, колгоспники щомісячно заробляють по 90-140 крб. У доярки К. Староженко в 1967 році середньомісячний заробіток становив 194 крб. З 1954 року артіль ім. М. І. Москаленка- постійна учасниця ВДНГ у Москві. Головний комітет ВДНГ нагородив артіль дипломом 2-го ступеня та преміював 3 автомашинами. Комуністична партія, Радянський уряд високо оцінили працю хліборобів. В переддень святкування 50-річчя Великого Жовтня колгоспу вручено пам'ятний Червоний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Колгосп щедро ділиться з сусідніми господарствами своїм досвідом вирощення високих урожаїв, успіхами в піднесенні продуктивності тваринництва. З 1959 року артіль ім. Москаленка шефствує над колгоспом «Червона Зірка» Новоюр'ївської сільради, який відставав. В роки семирічки в це господарство не раз приїжджали агрономи, зоотехніки, передові виробничники. Тут відбулися науково-практичні конференції на економічні теми, було створено школу передового досвіду, проводилися вечори дружби двох господарств. Нині артіль «Червона Зірка» - економічно міцне господарство.
Колгосп підтримує постійні зв'язки з робітниками Миколаївського заводу ім. 61 комунара. Корабели допомогли своїм підшефним вдосконалити механізацію кормоцеху, встановити і освоїти на фермах гноєочисні транспортери. У вересні 1968 року вільнозапорожці вітали шефів в будинку культури на вечорі «Серпа і молота». В своїй доповіді голова колгоспу розповів присутнім про успіхи господарства. Гостям були вручені пам'ятні адреси і хліб-сіль.
В натхненній праці виросли чудові люди. Високим авторитетом і загальною повагою користуються в селі ветерани праці. Серед них - головний агроном А. П. Баранник, який вміло веде свою справу. Тривалий час працював завідуючим тваринницької ферми, а потім бригадиром комплексної бригади комуніст А. Є. Оришака. В 1968 році його бригада одержала по 31 цнт пшениці на 580 га. Того ж року А. П. Бараннику, А. Є. Оришаці, а також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}голові колгоспу Д. М. Зубкову і бригадиру М. М. Солониченку вручені медалі ВДНГ. 37 років працює в артілі одна з перших комсомолок села Є. Т. Натикач. Очолювала ланку, потім бригаду, завідувала фермою. Уряд високо оцінив труд комуністки - її нагороджено орденом Леніна. Не тільки в районі, айв області знають про колгоспного чабана Л. П. Скрипку. Його груди прикрашають ордени Леніна і «Знак Пошани». На відповідальних ділянках виробництва працюють комуністи: механізаторами - М. В, Шостак і В. Г. Гоцелюк, дояркою - Є. В. Левченко, зразки вмілого керівництва показує молодий бригадир В. І. Берест.
Наприкінці 1969 року колгоспники широко обговорили на своїх загальних зборах новий Статут, прийнятий 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників. Були накреслені важливі заходи щодо дальшого зміцнення економіки, поліпшення культурного будівництва та розвитку артільної демократії. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна колгоспники з честю виконали взяті на себе соціалістичні зобов'язання. 104 трудівники колгоспу нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Останній рік восьмої п'ятирічки вільнозапорожці відзначили високим урожаєм усіх культур. Зернових зібрано по 30,5 цнт з га. Озима пшениця дала на круг по 36 цнт, ячмінь - по 29 цнт, горох - по 34 цнт, просо - по 26 цнт. Бригада, яку очолює член КПРС. ветеран колгоспного руху Г. П. Гайдай, у 1970 році виростила 37 цнт озимої пшениці з кожного гектара. Соняшнику одержано по 26 цнт, насіння конопель - по 5 цнт, цукрових буряків - по 300 цнт. Комбайнер І. Є. Вер-
бовський намолотив 7 тис. цнт зерна. Молода комуністка Л. В. Щербинська надоїла по 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови. Колгосп достроково виконав річні плани продажу державі всіх сільськогосподарських продуктів.
Керуючись рішеннями XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, колгоспники визначають нові рубежі, беруть підвищені зобов'язання. У їх планах на наступну п'ятирічку намічено збільшити врожайність зернових ще на 5-6 цнт.
Заможно живуть жителі села. За післявоєнний період вони спорудили 160 кам'яних будинків (всі під залізом або шифером). В багатьох з них - по 3-4 кімнати. Вкладниками місцевої ощадної каси є 964 жителі, сума вкладів яких складає 1 600 тис. крб. В селі є шевська і кравецька майстерні. Відкрито чайну.
У 1967 році на колгоспні кошти збудовано лікарню на 25 ліжок з рентгенологічним кабінетом та санітарно-гігієнічними службами. Артіль придбала для лікарні карету швидкої допомоги. Щорічно в будинках відпочинку та санаторіях відпочивають 15-20 чоловік. 380 колгоспників одержують пенсії. У спортивних секціях тренуються футболісти, волейболісти, легкоатлети, стрільці. З 1964 року працює школа здоров'я.
Середню школу, яку було створено у 1956 році на базі семирічної, відвідують 350 учнів. Серед 30 її вчителів 22 з вищою освітою, решта вчиться у вузах. В селі понад 350 чоловік мають середню, а 40 - вищу освіту. Близько 100 колгоспників здобувають знання в заочній школі, в технікумах і вузах. Серед вихідців з Вільного Запоріжжя багато інженерів-суднобудівників, лікарів, агрономів, зоотехніків. В їх числі лауреат Ленінської премії, депутат Верховної Ради Української РСР М. Л. Бойко, що працює прохідником на одній з шахт Донбасу; заслужений військовий лікар А. А.Попов; Депутат Верховної Ради Української РСР ланкова колгоспу ім. Москаленка К. М. Ситник та інші.
В 1959 році в селі зведено новий будинок культури на 400 місць. В гуртках художньої самодіяльності - хоровому, танцювальному, драматичному і музичному - беруть участь понад 150 чоловік. Гостями вільнозапорожпів були артисти з Києва, Харкова. В селі виступали артисти Миколаївського драматичного театру ім. Чкалова. В сільській бібліотеці - 17 тис. примірників книжок. Тут регулярно проводяться теоретичні конференції, усні журнали,
тематичні вечори. Щорічно зростає передплата населення на газети і журнали. Працює група товариства «Знання» у складі 25 лекторів. Виходить багатотиражна газета «До нових перемог».
В побут села входять нові звичаї, обряди. Вільнозапорожці урочисто проводжають юнаків до лав Радянської Армії. Традицією стало також вшанування передових колгоспників у день урожаю. По-святковому {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}проходить реєстрація шлюбу та новонароджених. Особливо урочисто відзначають день пам'яті загиблих у Великій Вітчизняній війні. Щороку 9 травня зранку біля обеліска, встановленого в пам'ять 84 воїнів, які полягли смертю хоробрих на фронтах війни, збирається колона мотоциклістів з прапорами. На першому мотоциклі - великий портрет героя-земляка Михайла Москаленка, уквітчаний стрічками та живими квітами. Під звуки маршу колона об'їжджає села сільської Ради. У Вільне Запоріжжя прибувають колгоспники, службовці, школярі, а потім з червоними прапорами усі йдуть до обеліска, де стоїть почесна варта. Мітинг відкриває голова сільської Ради. Він називає прізвища тих, хто віддав своє життя у боротьбі з фашис
тами. Хвилиною мовчання вшановують присутні пам'ять загиблих. Голова артілі розповідає, як діти та онуки воїнів зростають гідними своїх батьків. Виступають учасники Великої Вітчизняної війни, комсомольці, піонери. В цей день з особливою урочистістю жовтенят приймають у піонери. Юні ленінці дають клятву на вірність народу, партії, Батьківщині. До підніжжя обеліска лягають вінки, букети живих квітів. Присутні несуть квіти до пам'ятника Володимиру Іллічу Леніну, потім з прапорами крокують каштановою алеєю до бюста Михайла Москаленка, який також уквітчують. Далі колони йдуть до братської могили, щоб віддати шану похованим 35 радянським воїнам, які загинули при визволенні села.
Вирішальну роль у здійсненні всіх трудових звершень жителів села, у піднесенні їх культурного рівня відіграє партійна організація, до складу якої входить 55 чоловік. Щороку її ряди зростають за рахунок молодих виробничників-механі- заторів та тваринників. Так, лише в 1969 році комуністами стали 7 чоловік, в їх числі передова доярка колгоспу Л. В. Щербинська, механізатори І. Є. Вервівський, В. І. Оришака та інші. В сільській комсомольській організації 50 чоловік. Понад 90 комуністів і безпартійних активістів навчаються в школах основ марксизму- ленінізму. Для пропагандистів, агітаторів і політінформаторів колгоспу створено на громадських засадах кабінет політичної освіти з консультаційним пунктом.
До сільської Ради обрано 35 депутатів. При Раді активно діють 6 постійних комісій - сільськогосподарська, культосвітня, торгівлі і громадського харчування, соціалістичної законності, планово-фінансова, а також комісія по впорядкуванню села і доріг. За останні роки Вільнозапорізьку сільраду нагороджено почесними грамотами обкому КП України, облвиконкому і облпрофради. В 1967 році вона посіла перше місце в області на огляді-конкурсі за кращу забудову і благоустрій села, в 1968-1969 рр. Рада знову стала переможцем в обласному змаганні сільрад.
У всіх тракторних і рільничих бригадах, на тваринницьких фермах створені депутатські пости, які очолюють комуністи і колгоспні активісти. При сільській Раді працює жіноча рада, товариський суд, добровільна народна дружина.
Трудівники Вільного Запоріжжя сповнені прагнення успішно виконати завдання 9-ї п'ятирічки, що відкриває нові можливості для дальшого розвитку економіки, поліпшення побуту і культури села.
Вільне Запоріжжя - одне з наймолодших сіл на Миколаївщині. Засноване воно в 1924 році. До Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року близько 2 тис. десятин родючої землі, де тепер розкинулося село, належали поміщикові - німцю Бишлеру. На його ланах і в економії працювали селяни навколишніх сіл. В березні 1917 року наймити розгромили поміщицьку економію і залишили цю місцевість.
У 1923 році, коли розпочалося планове переселення селян з центральних областей України на землі Причорномор'я, місце теперішнього Вільного Запоріжжя уподобали ходаки і з сіл Капустиного та Тиньків, що на Київщині. В червні 1924 року сюди перебралися перші 55 сімей переселенців - 197 чоловік. Відділ переселення Миколаївського округу виділив новоселам 754 десятини землі. Через рік населення села становило вже 327 чоловік. На першому селянському сході, який відбувся в липні 1924 року, нове село вирішили назвати Вільним Запоріжжям.
Першими житлами переселенців були землянки, курені, які вони будували гуртом. До зими встигли поставити кілька саманних хат, що утворили першу вулицю. Восени посадили дерева і кущі. Тоді ж було прокладено дві грунтові дороги, одна з них сполучала село з центром сільради - Доброю Балкою. Кожна сім'я мала свій наділ. Сіяли пшеницю, овес, ячмінь, садили картоплю. Через нестачу реманенту, тяглової сили врожаї збирали невисокі. Одержавши від держави довгостроковий кредит, селяни придбали парову молотарку, 4 жатки, 3 сівалки, 7 плугів, віялку тощо. 1925 року в селі створюється комітет незаможних селян, головою його обрали Д. К. Моргуненка.
У листопаді того ж року з ініціативи КНС організовується товариство взаємодопомоги «Надія», до якого спочатку входило 20 родин. Правління товариства встановило зв'язки з постачальними організаціями, купувало товари для загального користування. У 1928 році товариство об'єднувало 70 дворів. В користуванні його членів було 12 пар коней та волів, 7 сівалок, 10 косарок і одна молотарка,
В 1925 році для неписьменних селян організовано лікнеп, де навчалося 30 чоловік, а через 3 роки селяни Вільного Запоріжжя збудували на власні кошти початкову школу, яку відвідувало 40 дітей.
Велику роль в житті села відіграв створений у серпні 1928 року партійний осередок у складі 3-х комуністів - М. О. Пащенка, А. С. Гоцелюка та І. І. Москаленка. В 1929 році його очолив двадцятип'ятитисячний І. Щербаков - посланець робітників Миколаївського заводу «Руссуд» (нині ордена Леніна завод ім. 61 комунара). Наприкінці 1928 року виник комсомольський осередок. Першими комсомольцями були молоді активісти Є. Натикач, Олексій та Євдокія Павловські.
Комуністи та комсомольці проводили серед населення велику роботу, агітуючи за колективний спосіб господарювання. З початком масової колективізації вільнозапорізькі селяни об'єдналися в два товариства спільного обробітку землі «Запорожець» і «Вільний шлях», організаторами яких були колишні бідняки В. П. Моторний, Д. Ф. Жураковський, М. М. Заболотний, Д. К. Моргуненко, Г. К. Демиденко. Вже в перший рік свого існування ці господарства одержали від держави 4 сівалки, 8 плугів, 40 борін, а також 150 пудів жита, пшениці, вівса на посів. Тепер з гектара збирали не по 8-10, як раніше, а по 13-15 цнт зерна.
Восени 1930 року на базі ТСОЗів утворилася сільськогосподарська артіль «Запорожець», головою її обрали комуніста І. Щербакова. Значну допомогу колгоспникам подавали шефи - робітники заводу «Руссуд». І досі згадують в селі той день, коли в артіль 1931 року прибув перший трактор «Фордзон». То було справжнє свято. Першу борозну на колгоспній ниві проклав комсомолець Д. Кривенко. А незабаром поля колгоспу почала обробляти Новобузька МТС. В пам'ять про початок колективного життя вільнозапорожці насадили молодий сад на 9 га, в центрі села заклали парк, а шляхи, що ведуть до села, прикрасили тополиними алеями.
В 1936 році сільськогосподарську артіль «Запорожець» перейменовано на «Політвідділ». Наприкінці 30-х років вона мала 1250 га землі, з них 1162 орної. Вирощували тут переважно озиму пшеницю та коноплі. В 1937 році на площі 271 га зібрали по 15 цнт озимої пшениці, а через 2 роки вже по 20 цнт. По 4,2 цнт насіння конопель на площі 150 га намолочували {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспники в 1938 році. Сіяли також ячмінь, соняшник. У 1939 році колгосп здав державі 1,6 тис. цнт зерна, що в 1,5 раза більше, ніж в 1936 році.
Досить швидко розвивалося і громадське тваринництво. Спочатку в колгоспі була лише одна тваринницька ферма, а в 1936 році їх стало три. Через два роки збудували ще один корівник та свинарник.
З великим натхненням працювали люди. Ланкова К. М. Кривенко стала ініціатором стахановського руху в селі. В 1937 році її ланка на польових роботах
перевиконувала денні норми на 150-170 проц. Доброї слави зажила рільнича ланка С. Ф. Пилипаєнко, яка вирощувала високі врожаї зерна - по 20-25 цнт озимої пшениці з гектара щорічно. Виробничі бригади Д. Н. Моргуненка і М. М. Моторного щороку одержували по 22- 24 цнт зернових з га. Садовод П. К. Дейнеженко збирав понад 300 цнт яблук з га. У 1940 році він був відзначений срібною медаллю ВСГВ. Партійна організація і правління колгоспу виступили ініціаторами поширення руху за перегляд норм виробітку та більш досконале використання техніки і організації праці на всіх основних ділянках виробництва. Самовіддано трудилися і комсомольці. Спеціальністю механізатора оволоділи юнаки Д. І. Ткаченко, Г. Н. Дейнеженко.
В 1941 році в артілі працювало 5 тракторів з Новобузької МТС, 2 зернові комбайни. Колгосп мав 2 вантажні автомашини, 5 сівалок, 8 жаток, 8 віялок. Багато виробничих процесів було механізовано. Підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва обумовило зростання матеріального добробуту населення. В 1939 році на трудодень видавалося грошима 2,5 крб. і 3,5 кг зерна.
Змінилося і саме село. На місці землянок виросли добротні будинки. Нові вулиці вбралися зеленню дерев. В селі почали працювати медпункт, аптека. В 1935 році збудовано семирічну школу на 150 учнів. Вечорами молодь збиралася в просторому клубі. Тут працювали хоровий, драматичний і танцювальний гуртки художньої самодіяльності. Комсомольська організація села, що об'єднувала 30 чоловік, проводила велику культосвітню роботу серед населення. Напередодні Великої Вітчизняної війни Вільне Запоріжжя підпорядковувалося Широкобалків- ській сільській Раді, депутатами якої були місцеві колгоспники, передові виробничники І. І. Москаленко, К. І. Кривенко, П. М. Каплун.
В перші дні Великої Вітчизняної війни на боротьбу з фашистськими варварами до лав Червоної Армії з села пішло 217 чоловік. Комуністи та активісти села евакуювали в східні райони країни колгоспну техніку, частину худоби. 18 серпня 1941 року гітлерівські загарбники захопили Вільне Запоріжжя. На своїх багнетах вороги принесли смерть, неволю і рабство. Після нелюдських знущань фашисти розстріляли сім'ю комуніста Павловського, директора школи І. О. Мельниченка, замучили секретаря комсомольської організації школи Г. Береста. Всіх селян, навіть дітей і старих, фашисти примушували працювати в полі. За найменшу провину людей били нагаями та шомполами. 98 юнаків та дівчат відправили до Німеччини. Не скорившись ворогові, жителі Вільного Запоріжжя всіляко саботували заходи окупантів. Г. І. Гресь і П. М. Каплун розвінчували серед населення хвалькуваті повідомлення гітлерівців про успіхи на фронті. Під час підготовки диверсії на станції Новополтавка патріотів схопили гестапівці і після тортур стратили.
На фронтах Великої Вітчизняної війни громили ворога багато жителів села. 84 з них полягли на полях битв. В пам'ять про загиблих земляків вільнозапорожці посадили в парку алею каштанів. В битві за Дніпро у вересні 1943 року брав участь син першого комуніста на селі М. І. Москаленко. 26 вересня, коли радянські війська, ламаючи шалений опір, прорвали ворожу оборону на схід від міста Оріхова, фашисти кілька разів кидалися в контратаку, щоб повернути втрачене. Та їх раз
у раз відкидала батарея М. І. Москаленка. В нерівному поєдинку загинула вся обслуга, один командир залишався живим. Двічі поранений, стікаючи
кров'ю, він продовжував бій. Тільки коли поруч розірвався ворожий снаряд, замовк автомат Михайла. За героїзм і мужність, виявлені в бою з фашистськими загарбниками, М. І. Москаленку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований він у братській могилі поблизу села Зеленого Гаю Запорізької області. Свято шанують пам'ять свого земляка {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}односельці: колгосп з 1945 року носить його ім'я. Одну з вулиць рідного села і Новобузьку середню школу теж названо іменем героя. В центрі Вільного Запоріжжя встановлено постамент з його бюстом. 9 березня 1944 року 4-й гвардійський кавалерійський корпус під командуванням генерал-лейтенанта І. О. Плієва військ 3-го Українського фронту визволив Вільне Запоріжжя від окупантів. Одразу після визволення Вільне Запоріжжя стало центром сільської Ради, яку було створено навесні 1944 року. Тоді ж відновили роботу партійна і комсомольська організації. Разом з сільською Радою вони проводили велику організаторську і виховну роботу серед населення. Відступаючи, фашисти зруйнували колгоспні приміщення: корівники, свинарники, склади, млин, вивезли 100 корів і всю птицю. Матеріальні збитки, заподіяні тільки колгоспу, становили 21,8 млн. карбованців.
Великі труднощі довелося долати трудівникам колгоспу, головою якого тоді був батько сина-героя І. І. Москаленко. Механізатор-інвалід С. ї. Ткаченко з прихованих частин зібрав трактор, в кузні полагодили реманент. Орали і сіяли коровами і кіньми (в селі їх залишилося 5 і 6). Велику допомогу у відбудові господарства артілі подали трудящі Казахстану, які виділили колгоспникам Вільного Запоріжжя 50 корів, 10 коней, 500 цнт посівної пшениці. «Все для перемоги!» - під цим гаслом люди трудилися, не покладаючи рук. Цим же керувались вони, коли навесні 1944 року зібрали 46 тис. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини».
Колгосп ім. Москаленка першим в районі виконав державний план хлібоздачі - на 17 вересня 1944 року в засіки держави було засипано понад 3 тис. цнт хліба при плані 2,3 тис. цнт. В змаганні господарств району артіль зайняла перше місце і була занесена на районну Дошку пошани. У 1945 році колгоспники відновили довоєнні посівні площі.
На кінець 4-ї п'ятирічки артіль виробила зернових та тваринницької продукції більше, ніж в 1940 році. В колгоспі було 4 тваринницькі ферми. По-стахановському працювали тваринники. Свинарки П. Центромировська, Є. Натикач в 1949 році виростили по 20 поросят від кожної свиноматки, чабани Л. II. Скрипка, Ф. ї. Комар одержали по 130 ягнят від 100 вівцематок. Ланки-П. С. Спиркач, Ф. Г. Піднебесної, М. Д. Фої зібрали по 4,6 цнт насіння конопель з га. Колгосп від продажу конопель мав 2,5 млн. крб. прибутку.
Під керівництвом комуністів і сільської Ради трудящі Вільного Запоріжжя відбудували навчальні і культосвітні заклади. На масових суботниках і недільниках було відремонтовано приміщення семирічної школи, і 1 вересня 1944 року всі діти шкільного віку сіли за парти. Відновив роботу сільський клуб, відчинили двері 2 сільські бібліотеки з книжковим фондом 5 тис. примірників. Бібліотечні працівники організували пересувні бібліотечки на тваринницьких фермах і польових станах. В 1950 році Вільне Запоріжжя було повністю електрифіковане, працював колгоспний радіотрансляційний вузол. Комсомольці села обладнали спортивний майданчик.
В 1950-1952 рр. до колгоспу ім. Москаленка приєдналися господарства сусідніх сіл - ім. Клари Цеткін, «Перемога», «13 років Жовтня», «Червоний Сиваш»,
ім. К. Маркса. 1958 року в це господарство влилася ще одна артіль - ім. XVIII з'їзду партії. Поступово колгосп став великим багатогалузевим господарством. За ним було закріплено понад 6 тис. га землі, в т. ч. понад 5 тис. га орної. Урожайність зернових зросла з 19 цнт в 1951 році до 25 цнт в 19552. Досить інтенсивно розвивалося тваринництво. В 1952 році артіль мала понад 1000 голів великої рогатої худоби, 900 свиней, 1,4 тис. овець, 7,5 тис. штук птиці3. В 1957 році тут вироблено понад 300 цнт молока, 53 цнт м'яса і 6,8 тис. штук яєць на 100 га сільськогосподарських угідь. У тваринницьке містечко було прокладено водопровід, що дало змогу механізувати напування великої рогатої худоби. Робітники заводу ім. 61 комунара допомогли збудувати механізований цех приготування кормів і підвісну дорогу. Колгоспні прибутки 1956 року досягли 7 млн. карбованців. Досвід вільно-запорожців вивчали всі тваринники району. З 1957 року в
цьому колгоспі працював районний семінар доярок, телятниць, скотарів. Понад половина комуністів була зайнята в тваринництві.
З ініціативи парторганізації в артілі між бригадами і ланками розгорталося соціалістичне змагання. Для переможця серед польових бригад партбюро встановило перехідний Червоний прапор, а для бригад механізаторів - {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}вимпели переможця. В соціалістичному змаганні колгосп завоював в 1957 році перше місце в області. Обком партії і облвиконком вручили йому перехідний Червоний прапор. Колгосп був занесений на обласну Дошку пошани. Ударниками комуністичної праці стали доярки У. М. Бричук, М. П. Панасенко, які надоїли на кожну корову по 2700-3000 кг молока. Надійним помічником парторганізації у всіх її справах була комсомольська організація. Всі 61 чоловік її складу працювали на важливих ділянках виробництва.
Значних успіхів досягло господарство за роки семирічки. Воно мало 24 вантажні автомашини, 40 тракторів, 20 комбайнів та багато сільськогосподарського інвентаря. Колгоспну майстерню було обладнано токарними верстатами, газо- і електрозварювальними апаратами. Наявність техніки дала змогу повністю механізувати основні виробничі процеси в полі й рік у рік підвищувати темпи сільськогосподарського виробництва. Так, у 1960 році валовий збір зерна становив 31,5 тис. цнт, в 1965 році - 62,5 тис. цнт. Порівняно з довоєнним часом врожайність полів підвищилася вдвічі. Славиться колгосп високими врожаями винограду та вишень. Успішно розвивається овочівництво і шовківництво. Грошові прибутки артілі на кінець семирічки становили понад 2 млн. крб.; до 2,6 млн. крб. збільшилися її неподільні фонди.
За досягнуті успіхи в розвитку економіки багато передовиків колгоспу відзначено урядовими нагородами. В 1961 році ордена Леніна удостоєні комбайнер П. Г. Моспаненко, бригадир С. А. Гоцелюк, голова колгоспу Г. П. Гайдай; орден Трудового Червоного Прапора прикрасив груди комбайнераМ. М. Гончаренка, бригадира тракторної бригади 3. П. Пономарчука.
Рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з'їзду КПРС сприяли дальшому піднесенню сільськогосподарського виробництва. У 1967 році на кожному з 2,8 тис. га колгоспники зібрали по 27,3 цнт зерна. В державні засіки засипано 40,5 тис. цнт хліба. Успішно виконав колгосп і план продажу тваринницької продукції. Тваринництво в артілі стало прибутковим, в колгоспну касу
від нього надійшло 800 тис. крб. В колгоспі налічувалося 4 тис. голів великої рогатої худоби і 2,5 тис. свиней.
З 1966 року артіль перейшла на грошову оплату праці, колгоспники щомісячно заробляють по 90-140 крб. У доярки К. Староженко в 1967 році середньомісячний заробіток становив 194 крб. З 1954 року артіль ім. М. І. Москаленка- постійна учасниця ВДНГ у Москві. Головний комітет ВДНГ нагородив артіль дипломом 2-го ступеня та преміював 3 автомашинами. Комуністична партія, Радянський уряд високо оцінили працю хліборобів. В переддень святкування 50-річчя Великого Жовтня колгоспу вручено пам'ятний Червоний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Колгосп щедро ділиться з сусідніми господарствами своїм досвідом вирощення високих урожаїв, успіхами в піднесенні продуктивності тваринництва. З 1959 року артіль ім. Москаленка шефствує над колгоспом «Червона Зірка» Новоюр'ївської сільради, який відставав. В роки семирічки в це господарство не раз приїжджали агрономи, зоотехніки, передові виробничники. Тут відбулися науково-практичні конференції на економічні теми, було створено школу передового досвіду, проводилися вечори дружби двох господарств. Нині артіль «Червона Зірка» - економічно міцне господарство.
Колгосп підтримує постійні зв'язки з робітниками Миколаївського заводу ім. 61 комунара. Корабели допомогли своїм підшефним вдосконалити механізацію кормоцеху, встановити і освоїти на фермах гноєочисні транспортери. У вересні 1968 року вільнозапорожці вітали шефів в будинку культури на вечорі «Серпа і молота». В своїй доповіді голова колгоспу розповів присутнім про успіхи господарства. Гостям були вручені пам'ятні адреси і хліб-сіль.
В натхненній праці виросли чудові люди. Високим авторитетом і загальною повагою користуються в селі ветерани праці. Серед них - головний агроном А. П. Баранник, який вміло веде свою справу. Тривалий час працював завідуючим тваринницької ферми, а потім бригадиром комплексної бригади комуніст А. Є. Оришака. В 1968 році його бригада одержала по 31 цнт пшениці на 580 га. Того ж року А. П. Бараннику, А. Є. Оришаці, а також {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}голові колгоспу Д. М. Зубкову і бригадиру М. М. Солониченку вручені медалі ВДНГ. 37 років працює в артілі одна з перших комсомолок села Є. Т. Натикач. Очолювала ланку, потім бригаду, завідувала фермою. Уряд високо оцінив труд комуністки - її нагороджено орденом Леніна. Не тільки в районі, айв області знають про колгоспного чабана Л. П. Скрипку. Його груди прикрашають ордени Леніна і «Знак Пошани». На відповідальних ділянках виробництва працюють комуністи: механізаторами - М. В, Шостак і В. Г. Гоцелюк, дояркою - Є. В. Левченко, зразки вмілого керівництва показує молодий бригадир В. І. Берест.
Наприкінці 1969 року колгоспники широко обговорили на своїх загальних зборах новий Статут, прийнятий 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників. Були накреслені важливі заходи щодо дальшого зміцнення економіки, поліпшення культурного будівництва та розвитку артільної демократії. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна колгоспники з честю виконали взяті на себе соціалістичні зобов'язання. 104 трудівники колгоспу нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Останній рік восьмої п'ятирічки вільнозапорожці відзначили високим урожаєм усіх культур. Зернових зібрано по 30,5 цнт з га. Озима пшениця дала на круг по 36 цнт, ячмінь - по 29 цнт, горох - по 34 цнт, просо - по 26 цнт. Бригада, яку очолює член КПРС. ветеран колгоспного руху Г. П. Гайдай, у 1970 році виростила 37 цнт озимої пшениці з кожного гектара. Соняшнику одержано по 26 цнт, насіння конопель - по 5 цнт, цукрових буряків - по 300 цнт. Комбайнер І. Є. Вер-
бовський намолотив 7 тис. цнт зерна. Молода комуністка Л. В. Щербинська надоїла по 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови. Колгосп достроково виконав річні плани продажу державі всіх сільськогосподарських продуктів.
Керуючись рішеннями XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, колгоспники визначають нові рубежі, беруть підвищені зобов'язання. У їх планах на наступну п'ятирічку намічено збільшити врожайність зернових ще на 5-6 цнт.
Заможно живуть жителі села. За післявоєнний період вони спорудили 160 кам'яних будинків (всі під залізом або шифером). В багатьох з них - по 3-4 кімнати. Вкладниками місцевої ощадної каси є 964 жителі, сума вкладів яких складає 1 600 тис. крб. В селі є шевська і кравецька майстерні. Відкрито чайну.
У 1967 році на колгоспні кошти збудовано лікарню на 25 ліжок з рентгенологічним кабінетом та санітарно-гігієнічними службами. Артіль придбала для лікарні карету швидкої допомоги. Щорічно в будинках відпочинку та санаторіях відпочивають 15-20 чоловік. 380 колгоспників одержують пенсії. У спортивних секціях тренуються футболісти, волейболісти, легкоатлети, стрільці. З 1964 року працює школа здоров'я.
Середню школу, яку було створено у 1956 році на базі семирічної, відвідують 350 учнів. Серед 30 її вчителів 22 з вищою освітою, решта вчиться у вузах. В селі понад 350 чоловік мають середню, а 40 - вищу освіту. Близько 100 колгоспників здобувають знання в заочній школі, в технікумах і вузах. Серед вихідців з Вільного Запоріжжя багато інженерів-суднобудівників, лікарів, агрономів, зоотехніків. В їх числі лауреат Ленінської премії, депутат Верховної Ради Української РСР М. Л. Бойко, що працює прохідником на одній з шахт Донбасу; заслужений військовий лікар А. А.Попов; Депутат Верховної Ради Української РСР ланкова колгоспу ім. Москаленка К. М. Ситник та інші.
В 1959 році в селі зведено новий будинок культури на 400 місць. В гуртках художньої самодіяльності - хоровому, танцювальному, драматичному і музичному - беруть участь понад 150 чоловік. Гостями вільнозапорожпів були артисти з Києва, Харкова. В селі виступали артисти Миколаївського драматичного театру ім. Чкалова. В сільській бібліотеці - 17 тис. примірників книжок. Тут регулярно проводяться теоретичні конференції, усні журнали,
тематичні вечори. Щорічно зростає передплата населення на газети і журнали. Працює група товариства «Знання» у складі 25 лекторів. Виходить багатотиражна газета «До нових перемог».
В побут села входять нові звичаї, обряди. Вільнозапорожці урочисто проводжають юнаків до лав Радянської Армії. Традицією стало також вшанування передових колгоспників у день урожаю. По-святковому {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}проходить реєстрація шлюбу та новонароджених. Особливо урочисто відзначають день пам'яті загиблих у Великій Вітчизняній війні. Щороку 9 травня зранку біля обеліска, встановленого в пам'ять 84 воїнів, які полягли смертю хоробрих на фронтах війни, збирається колона мотоциклістів з прапорами. На першому мотоциклі - великий портрет героя-земляка Михайла Москаленка, уквітчаний стрічками та живими квітами. Під звуки маршу колона об'їжджає села сільської Ради. У Вільне Запоріжжя прибувають колгоспники, службовці, школярі, а потім з червоними прапорами усі йдуть до обеліска, де стоїть почесна варта. Мітинг відкриває голова сільської Ради. Він називає прізвища тих, хто віддав своє життя у боротьбі з фашис
тами. Хвилиною мовчання вшановують присутні пам'ять загиблих. Голова артілі розповідає, як діти та онуки воїнів зростають гідними своїх батьків. Виступають учасники Великої Вітчизняної війни, комсомольці, піонери. В цей день з особливою урочистістю жовтенят приймають у піонери. Юні ленінці дають клятву на вірність народу, партії, Батьківщині. До підніжжя обеліска лягають вінки, букети живих квітів. Присутні несуть квіти до пам'ятника Володимиру Іллічу Леніну, потім з прапорами крокують каштановою алеєю до бюста Михайла Москаленка, який також уквітчують. Далі колони йдуть до братської могили, щоб віддати шану похованим 35 радянським воїнам, які загинули при визволенні села.
Вирішальну роль у здійсненні всіх трудових звершень жителів села, у піднесенні їх культурного рівня відіграє партійна організація, до складу якої входить 55 чоловік. Щороку її ряди зростають за рахунок молодих виробничників-механі- заторів та тваринників. Так, лише в 1969 році комуністами стали 7 чоловік, в їх числі передова доярка колгоспу Л. В. Щербинська, механізатори І. Є. Вервівський, В. І. Оришака та інші. В сільській комсомольській організації 50 чоловік. Понад 90 комуністів і безпартійних активістів навчаються в школах основ марксизму- ленінізму. Для пропагандистів, агітаторів і політінформаторів колгоспу створено на громадських засадах кабінет політичної освіти з консультаційним пунктом.
До сільської Ради обрано 35 депутатів. При Раді активно діють 6 постійних комісій - сільськогосподарська, культосвітня, торгівлі і громадського харчування, соціалістичної законності, планово-фінансова, а також комісія по впорядкуванню села і доріг. За останні роки Вільнозапорізьку сільраду нагороджено почесними грамотами обкому КП України, облвиконкому і облпрофради. В 1967 році вона посіла перше місце в області на огляді-конкурсі за кращу забудову і благоустрій села, в 1968-1969 рр. Рада знову стала переможцем в обласному змаганні сільрад.
У всіх тракторних і рільничих бригадах, на тваринницьких фермах створені депутатські пости, які очолюють комуністи і колгоспні активісти. При сільській Раді працює жіноча рада, товариський суд, добровільна народна дружина.
Трудівники Вільного Запоріжжя сповнені прагнення успішно виконати завдання 9-ї п'ятирічки, що відкриває нові можливості для дальшого розвитку економіки, поліпшення побуту і культури села.