Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Калинівка
Калинівка - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Інгулу, за 32 км на північ від районного центру та за 18 км від Миколаєва. Відстань до найближчої залізничної станції Горохівка - 8 км. Повз село проходить авто- дорога Миколаїв-Кривий Ріг. Населення - 3372 чоловіка.
На околицях Калинівки виявлено залишки кількох поселень доби бронзи та скіфських часів, грецьких поселень II-І ст. до н. е. і перших століть н. е. Розкопано також поховання в кургані та знайдено кам'яну бабу скіфських часів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Калинівка заснована як адміралтейське поселення 1789 року. Тоді на зарослому верболозом і калиною березі Інгулу з'явилися перші будівлі - житла майстрових Миколаївської суднобудівної верфі. В 1790 році царський уряд переселив сюди засуджених на каторгу селян з Чернігівської, Київської, Волинської та ін. губерній. Тут осідали також сімейні рекрути, відставні солдати, адміралтейські майстрові та селяни, що працювали на канатному заводі. В 1795 році тут жили 81 чоловік і 72 жінки. Чоловіки віком від 16 до 60 років щороку по 3 місяці працювали на Миколаївській суднобудівній верфі. Заробітна плата була мізерною - 2 крб. 70 коп. щомісяця або 32 крб. 40 коп. щороку на кожного працюючого. Переважна більшість населення вирощувала пшеницю, ячмінь, просо, овочі тощо. Поширеним було візництво.
Все життя поселян суворо регламентувалося. Морське відомство призначало наглядачів з офіцерського складу. їм допомагала сільська управа в особі старшини, старости, наглядача магазинів та збирача податків. З 1805 року село підпорядковується миколаївському військовому губернатору.
З розвитком кораблебудування і виникненням нових підприємств у Миколаєві зростало населення Калинівки. Багато робітників адміралтейства, котрі не мали житла в місті, мешкали в цьому селі. 1811 року тут було 643 чоловіка, а 1836 року вже -1306 жителів.
Вся земля, закріплена за селом, була в общинному користуванні. 1859 року жителям Калинівки, яких на той час налічувалося 2268, належало 6777 десятин, з них орної, сінокосів і толоки - 6317 десятин. Церква володіла 120 десятинами. На ревізьку душу припадало 5,3 десятини. Але ці наділи не забезпечували потреб багатьох селянських родин. Тому частина поселян ще й орендувала землю.
У 1861 році жителів Калинівки було переведено до стану міщан, хоча землею вони продовжували користуватися на правах державних селян. З 1863 року калинівці сплачували державі податки, відбували рекрутські і земські повинності. 1869 року спеціальна комісія миколаївського військового губернатора, яка вивчала умови життя найбідніпшх верств населення, свідчила, що 150 сімей калинівських міщан терпіли від злиднів і нестатків. У 1874 році з 445 господарств села 114 були безземельними. На 2659 жителів припадало 218 коней, 725 голів великої рогатої худоби. Зростання населення і селянських дворів супроводжувалося дробленням наділів і збільшенням числа безземельних. Протягом 1875-1877 рр. ще 86 селянських господарств Калинівки розорилися, понад 130 - стали малоземельними.
Заможні хазяї за безцінь скуповували наділи у найбідніших селян (3-5 крб. за десятину або за сплату податків).
Розорення селянських господарств прискорювали часті неврожаї. Так, 1873 року з 2922 жителів 1645 голодували. Злидні й голод гнали селян на заробітки до Миколаєва, Херсона та ін. міст або в найми до куркулів. Зростали недоїмки. 1889 року в селі було близько 150 боржників, які користувалися позикою під вексель за 12-13 процентів.
У великих куркульських господарствах широко застосовувалася наймана праця. Середній заробіток наймитів складав 41-45 коп. за день, тоді як плата за орендовану землю весь час зростала. Поширена була здольна плата за землю, коли селяни віддавали хазяїну 1/3, а то й половину врожаю. Щороку підвищувалися ціни на худобу. 1889 року кінь йоштував 40 крб., пара волів - 100, корова - 30, вівця - 5, свиня -10 крб. Основна маса населення, позбавлена будь-яких політичних прав, зазнавала жорстоких утисків з боку самодержавства. 13 травня 1877 року Калинівку перейменовано на посад, підпорядкований херсонській губернській адміністрації4, як волосний центр Херсонського повіту.
Революційні виступи миколаївських робітників впливали на зростання політичної свідомості жителів Калинівки. Напередодні першої російської революції село часто відвідували пропагандисти з міста. Вони
розповсюджували політичну літературу, листівки РСДРП, зокрема «З ким іти селянину», прокламації, спрямовані проти царизму тощо. За дорученням Миколаївської організації РСДРП в Калинівці цю роботу проводили член РСДРП Береза та місцевий юнак В. Є. Бондар. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під час революції 1905-1907 рр. селяни не раз збиралися на сходки, вимагаючи переділу землі, політичних прав і свобод. 1905 року в селі відбувся виступ під гаслом: «Землю тим, хто її обробляє». Для розправи над повсталими з Миколаєва прибула військова частина. 60 чоловік, у т. ч. Березу, ватажка заворушення, вислано на каторгу, кількох селян - замордовано.
У роки реакції більшість селян продовжувала терпіти від нестачі землі і робочої худоби. За даними 1906-1907 рр., з 825 господарств села - 721 було бідняцьке (майже половина з них мала від 3-х до 5-й десятин землі на двір), 98 - середняцьких і 6 куркульських. 448 дворів не мали худоби, 19 -робочої худоби, по коню або волу було у 207, по 2-7 голів робочої худоби - у 141 дворі. В той же час в куркульських господарствах було по 8-15 голів робочої худоби.
Перед першою світовою війною в Калинівці жило 5652 чоловіка. Убогі хатинки під солом'яними та очеретяними стріхами свідчили про злиденне життя їх мешканців. Тільки 1891 року Херсонське земство відкрило в Калинівці лікарську дільницю8, яка обслуговувала 21 тис. чоловік на території 988 кв. км. Тут працювали лікар, акушерка і два фельдшери. 1913 року в селі народилося 272, а померло 177 чоловік, у т. ч. 136 дітей. Хоч в селі і працювали церковнопарафіяльна й однокласна школи, відкриті в 1862 і 1865 роках, та письменних було дуже мало. Так, в 1875 році з 2763 жителів Калинівки 2623 чоловіка не знали грамоти. 1870 року однокласну школу перетворено на народне училище, де 2 вчителі навчали 125 дітей. З 1886 року діяла міністерська однокласна, з 1913 року - земська однокласна школи. Напередодні першої
світової війни в Калинівці було 7 шкіл, крім того, одна недільна, але багато дітей однак не могли вчитися. В 1907 році з 539 дітей шкільного віку до школи ходило лише 229, в основному із заможних родин.
Перша світова імперіалістична війна призвела до ще більшого зубожіння селян. Через нестачу робочих рук, тягла, реманенту посівні площі селянських господарств з 1913 року по 1917 рік скоротилися майже на тисячу десятин. 1917 року із 1017 дво рів 81 господарство було безземельне, 140 не мали посівів, 215 - робочої худоби, 268 - будь-якої худоби, 232 - корів.
Після повалення самодержавства жителі Калинівки сподівалися поліпшити своє становище, чекали розв'язання земельного питання. На сходках і мітингах під впливом революційно настроєних солдат-фронтовиків біднота вимагала відібрати частину куркульських земель. Було створено земельний комітет, більшість його становили есеро-куркульські елементи. Але бідняки скоро переконалися, що Тимчасовий уряд не дасть їм ні землі, ні миру. На початку вересня з Петрограда приїхав більшовик К. Т. Говор. Разом з місцевим активістом В. Є. Бондарем він створив перший сільський партійний осередок. Комуністи роз'яснювали селянам політику більшовиків з аграрного питання, викривали брехливі обіцянки есерів про те, що дадуть їм землю Установчі збори.
Трудящі Калинівки палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, ленінські декрети про мир і землю. У січні 1918 року на загальних зборах селяни обрали волосну Раду. Рада і партосередок (кількість членів його збільшилася до 9 чоловік) вирішили розподілити між бідняками лишки куркульської і церковну землю з розрахунку по 2 десятини на їдця.
В березні 1918 року Калинівку окупували австро-німецькі війська. З кінця квітня влада у селі зосереджується в руках старости і загону державної варти. Але миколаївські і місцеві більшовики проводили в селі революційну роботу. 7 вересня 1918 року губернський староста доповідав міністру внутрішніх справ гетьманського уряду, що тут розповсюджуються прокламації з закликом до повстання і повалення влади гетьмана. В жовтні 1918 року на підпільній нараді представників військово-повстанських груп Миколаївського округу відзначалося, що в Калинівці члени колишньої волосної Ради готували селян до збройного виступу. За короткий час було підготовлено близько 100 бійців і 1000 - у резерві. У березні 1919 року з
допомогою частин 1-ї Задніпровської дивізії (командир П. Ю. Дибенко) в селі було відновлено Радянську владу і створено ревком, з підпілля вийшов партосередок. Миколаївський міськпартком КП(б)У відрядив сюди політінструкторів, які допомагали місцевому партійному осередку вести політико-масову роботу серед селян. Земельна комісія ревкому приступила до розподілу лишків куркульських земель. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Наприкінці серпня Калинівку захопили денікінці. Частина сільських комуністів, яка не встигла відступити з загонами Червоної Армії, пішла в підпілля. 4 вересня карателі вчинили грабіж у сім'ях комуністів. Після жорстоких катувань більшовика В. Матвієнка напівживого покинули на вулиці. В жовтні калинівські більшовики - підпільники Д. Ткаченко, Я. Вознюк, І. Матвієнко через члена повітового повстанського штабу Т. О. Логненка встановили зв'язок з керівниками Висунської республіки й організували партизанський загін з 400 чоловік, який мав завдання влитися до збройного загону висунців. Але за розпорядженням Миколаївського
підпільного ревкому калинівці залишилися в його резерві на випадок надзвичайних подій. У січні 1920 року партизани допомагали Червоній Армії визволяти від денікінців Калинівку й інші села. Відновлений у лютому волосний революційний комітет очолив більшовик В. Є. Бондар, учасник революційних подій 1905-1907 рр. і 1917 року в Миколаєві. Першого квітня того ж року відновлюється партосередок з восьми чоловік, головою якого обрано також В. Є. Бондаря. Здійснюючи закон Всеукрревкому про землю, волревком взяв на облік надлишки куркульської землі, тяглову силу, сільськогосподарський реманент тощо. Безземельні і малоземельні селяни одержали по 2 десятини землі на їдця.
Значну роль у зміцненні Радянської влади на селі відіграв комітет незаможних селян, утворений 25 червня . 1920 року. Організаторами і першими членами КНС були П. Моторний, П. Гончаренко, А. Петриченко, Д. Баклан, Я. Турчаненко (голова Т. Ф. Волченко). Комнезам дбав про забезпечення селян-бідняків посівним матеріалом, реманентом, про обробіток їх землі, допомагав сім'ям червоноармійців продуктами і одягом. Було організовано відправку добровольців на врангелівський фронт. В зв'язку з наступом Врангеля і білополяків партосередок направив на фронт 7 комуністів і багато незаможників. Члени КНС разом з комуністами налагоджували культурно-освітню роботу на селі. Комнезам на власні кошти утримував дитячий будинок на 50 місць для сиріт, батьки яких загинули в роки громадянської війни.
У жовтні в Калинівці відбулися вибори до Ради селянських депутатів. Головою виконкому обрано члена партії з 1917 року С. В. Загинайченка. Того ж року в селі створено комсомольський осередок. Разом з комуністами комсомольці надавали допомогу Раді у виконанні планів продрозверстки (на 7 листопада 1920 року розверстку було виконано, державі здано 13 334 пуди хліба)5, боролися з куркульським бандитизмом. Про ставлення трудящого селянства до Радянської влади яскраво свідчить така резолюція, прийнята на мітингу селян: «В день 3-х роковин Жовтневої революції вітаємо Червону Армію, яка захищає владу трудящих. Для нас не повинно бути іншої влади, крім Радянської, і тому обіцяємо підтримувати Червону Армію і Радянську владу шляхом виконання всіх видів розверстки, щоб перемогти всіх ворогів і приступити до мирної творчої праці».
Тяжким був для калинівців 1921 рік. Весна і літо видалися посушливими, суховії спалили майже весь урожай. Почався голод. Члени сільради і КНС разом з комсомольцями, при підтримці комуністів, незважаючи на опір куркулів, вилучали у них надлишки хліба для голодуючого населення» Комнезам стежив за розподілом продуктів серед дітей-сиріт. В селі відкрилася громадська їдальня, діяв комітет взаємодопомоги. На кінець відбудовного періоду калинівці ліквідували наслідки розрухи. Повністю було відновлено посівні площі.
Партійна і громадські організації села приділяли велику увагу втіленню в життя ленінського кооперативного плану. Ще в серпні 1920 року тут виникає артіль «Перша калинівська» (голова Г. Т. Моторний), в якій об'єдналося '5 сімей із земельним
фондом в 131 десятину. В артілі провели землевпорядкувальні роботи, ввели п'ятипільну систему хліборобства. 1926 року тут одержали по 11,9 цнт озимої пшениці з га, тоді як в одноосібних господарствах урожай становив
6,4-7,2 цнт. На цей час господарство мало трактор, 6 плугів, 3 сівалки, 3 жатки, 2 букери. В кінці липня 4922 року в селі організовано артіль ім. Леніна, яка об'єднала 22 родини з 90 їдцями і мала 190 десятин землі. Серед членів артілі було 6 комуністів і 3 комсомольці. Протягом року в Калинівці створено 3 артілі і комуну. До них вступило 58 родин. Загальна кількість усуспільненої землі становила 472 десятини. Згодом виникли ще артілі - {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} «Мозолиста рука», «Червона зірка», «Сумлінна», «Червона нива», «Шлях до соціалізму». Держава надавала колективним господарствам кошти для придбання сільськогосподарських машин і худоби. Так, 30 грудня 1926 року Калинівському сільськогосподарському товариству, яке виникло в 1924 році, і чотирьом артілям надано кредит 1275 крб. Створене 1924 року товариство взаємодопомоги сприяло селянам в придбанні насіння, черепиці.
Велика увага приділялася поліпшенню охорони здоров'я і культурно-освітній роботі серед населення. 1922 року в селі почала працювати амбулаторія. Було проведено кілька санітарних днів, щоб впорядкувати вулиці, двори, криниці тощо. 1920 року відкрилися 3 початкові школи. Комуністи і комсомольці разом з учителями створили 4 школи лікнепу. 1919 року у селі організовано народний хор. Центром культурно-освітньої роботи на селі став клуб, відкритий комсомольцями і молоддю у 1920 році. Тоді ж понад 100 чоловік брали участь у гуртках художньої самодіяльності. В день 3-ї річниці Жовтневої революції в Калинівці відкрито театр на 180 місць, на базі якого 1923 року створено перший в Миколаївському окрузі селянський будинок ім. Т. Г. Шевченка. В клубі часто відбувалися голосні читання книг, літературні вечори. Працювала літературна секція. Жителі Калинівки охоче відвідували усні газети. Особливо цікавив їх розділ «Поштова скринька», де можна було почути відповідь на будь-яке питання. Комуністи, комсомольці, вчителі знайомили селян з міжнародним робітничим рухом, з життям і боротьбою трудящих в капіталістичних країнах, політикою Радянського уряду. Калинівські комсомольці створили гуртки по- літграмоти і безвірників, проводили антирелігійні вечори й диспути. В селі виникали нові обряди. Замість хрестин і вінчання почали святкувати октябрини, зорини, червоні весілля.
З 1923 року Калинівська волость увійшла до складу Миколаївського району. Під керівництвом районних партійних і радянських органів жителі села активно залучалися до громадсько-політичного життя. Партійна організація села об'єднувала 9 комуністів, комсомольська - 28 юнаків і дівчат. У відповідь на заклик партії «Збудуємо міцні червоні крила» КНС організував осередок товариства друзів повітряного флоту. Трудящі села зібрали 2610 крб. на спорудження літака «Незаможник». В кінці січня 1925 року проведено тиждень МОДРу.
Після XV з'їзду ВКП(б) комуністи і комсомольці Калинівки розгорнули широку політичну та організаторську роботу серед населення, переконуючи його в перевагах колективного господарювання. На партійних і комсомольських зборах, на зборах КНС обговорювалися матеріали з'їзду, в клубі читалися лекції і доповіді, в яких розповідалося про досвід колективних господарств. 1928 року в селі створюються ТСОЗи «Шляхом соціалізму», «Вільний степ України», «Червона квітка», організаторами яких були активісти П. І. Третяк, І. П. Поляков, Т. О. Логненко та інші. Незаможникам надавалися кредити: т. зв. бідняцький, машинний, кооперативний, орендний, на землеустрій. Колективним господарствам держава допомагала реманентом, посівним матеріалом тощо. Комуністи рішуче боролися з куркулями, які намагалися затримати колективізацію, у деяких конфіскували майно.
Протягом 1928-1929 рр. в Калинівці виникають ТСОЗ «Селянська вдова», артілі ім. Вегера, «Вільний степ», «Перше травня», ім. Ворошилова, «Зелений гай», «Зелений степ». На 15 жовтня 1929 року до колгоспів вступило 820 або 82 проц. всіх селянських дворів. В середині 30-х років в селі налічувалося 8 колективних господарств, які мали 6329 га землі, в т. ч. 5644 га орної. Середній урожай озимої пшениці в 1936 році становив 8,51 цнт, ячменю - 8,3 цнт з кожного га. В господарствах було 81 плуг, 119 букерів, 82 сівалки.
Комуністи докладали багато зусиль до зміцнення колгоспів. Запроваджено було відрядну оплату праці і розподіл прибутків за трудоднями, створено постійні рільничі і тваринницькі бригади. Серед калинівців, що змагалися з трудівниками сусіднього села Воскресенська, з'явилися перші передовики
виробництва: І. Павленко - бригадир комсомольсько-молодіжної тракторної бригади, трактористка Н. Штефан, причіплювачі М. Моторна та М. Базиленко, ланкова Ф. Мельниченко, колгоспники В. Бондар і С. Петриченко, які виробляли щорічно понад 400 трудоднів. Передова {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспниця комуністка Н. П. Воронюк була делегатом XVI з'їзду ВКП(б) і XIII з'їзду КП(б)У. Бригадир рільничої бригади І. І. Бондар брав участь у 2-му Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників, де виступав з промовою про значення бригад в колгоспах, про організацію їх роботи і порядок оплати праці. На XIII Всеукраїнському з'їзді Рад він був обраний членом ВУЦВКу.
Все відчутнішими ставали наслідки колективного господарювання. 1935 року колгосп ім. Вегера першим у районі посіяв ярі культури. Тільки протягом трьох років посівні площі тут збільшилися майже на 1000 га за рахунок освоєння цілини, кількість худоби зросла в 4 рази. Артіль мала свино- і вівцеферми, 5 інкубаторів. Колгоспний фруктовий сад розкинувся на площі 114 га; було створено велику пасіку, збудовано млин. В особистому користуванні селяни мали 736 корів, 980 свиней, 597 овець. Напередодні Великої Вітчизняної війни всі калинівські колгоспи (їх стало три) були мільйонерами. Колгоспники одержали на трудодень по 3 кг хліба та близько 3 карбованців.
Зміцнювалися зв'язки робітничого класу з колгоспним селянством. Наприкінці 30-х років в Калинівці жило понад 4500 чоловік. Майже половина дорослого населення працювала на промислових підприємствах Миколаєва. В центрі уваги Калинівської сільської Ради стояли питання благоустрою села, медичного обслуговування, поліпшення добробуту трудящих. В 1935 році працював радіовузол і телефон. У початковій і семирічній школах навчалося 460 дітей. В селі були спеціалісти з різних галузей сільського господарства: агроном і зоотехнік, 6 мотористів, 8 комбайнерів, 2 механіки, 4 шофери, 2 машиністи, зростала чисельно і сільська інтелігенція. В клубі демонструвалися кінофільми. Бібліотека на 2 тис. книжок обслуговувала понад 400 читачів. Жителі села передплачували 437 примірників газет і 92 журнали.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, сільські трудівники під керівництвом партійної організації вчасно зібрали врожай, евакуювали в глиб країни худобу, машини, на схід виїхало 100 сімей. 16 серпня 1941 року гітлерівці захопили Калинівку. За 2,5 року окупації фашисти закатували 19 сільських активістів, розстріляли в балці близько 10 тис. військовополонених, а 1943 року, щоб приховати сліди злочинів, спалили рештки трупів. Вони відправили до Німеччини 476 мешканців села,
знищили все колгоспне майно, зруйнували 18 громадських і житлових будинків, вивезли 896 голів великої рогатої худоби, 500 коней, 757 овець, понад 2 тис. голів нтиці, 19 тис. цнт зерна, 2700 цнт картоплі. Тільки в колгоспі ім. Леніна сума матеріальних збитків становила близько 4 млн. крб., в цілому по селу - майже 17 млн. крб. Та калинівці не корилися ворогові, вони саботували розпорядження фашистів, переховували військовополонених, втікачів з концентраційних таборів.
Близько 400 жителів села (196 з них загинули) захищали Вітчизну від гітлерівських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Льотчик А. Я. Баклан здійснив 400 бойових вильотів і знищив 24 ворожі літаки. За героїзм у боях під Ржевом і Сталінградом його нагороджено орденами Леніна і Суворова і присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Льотчику М. А. Плохому, що протаранив літак фашистського аса під час оборони Одеси, встановлено пам'ятник в місті-герої. Герой Радянського Союзу кулеметник С. Т. Шаповаленко в нерівному бою знищив понад 30 фашистів і загинув смертю хоробрих. Ім'ям С. Т. Шаповаленка в селі названі вулиця, парк і клуб.
На світанку 22 березня 1944 року воїни 130-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії (командир дивізії, полковник К. В. Сичов) і 34-го стрілецького корпусу 6-ї армії (командир корпусу, генерал-майор М.М. Маківчук) вибили фашистів із села. Відразу ж відновила роботу сільська Рада, яка керувала відбудовою колективних господарств. Основний тягар відбудовчих робіт ліг на плечі жінок. Без тягла і машин вони освоювали посівні площі, створювали тваринницькі ферми. 1944 року колгоспники здали у фонд оборони понад 2 тис. цнт зерна, зібрали більш як 104 тис. крб. на побудову танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Під лозунгом «Дамо рідній Батьківщині більше
хліба!» розгорталося соціалістичне змагання. Жіноча ланка О. Козак з колгоспу ім. Леніна на жнивах 1945 року скосила вручну 85 га зернових. За сумлінну працю у відбудові колгоспу близько 90 колгоспників Калинівки нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1946 році відновила роботу колгоспна партійна організація артілі ім. В. І. Леніна в складі 4-х чоловік. Разом з комсомольською, яка на той час налічувала 8 членів, вони згуртували навколо себе сільських активістів і з їх допомогою проводили велику масово-політичну роботу серед колгоспників. Використовуючи різні форми і методи роботи - доповіді, лекції, бесіди, стінгазети, радіо, дошки показників, дошки пошани, перехідні прапорці тощо, комуністи разом з правлінням колгоспу домоглися поліпшення організації праці, зміцнення трудової дисципліни.
Під керівництвом партійної організації члени артілі ім. Леніна включилися в соціалістичне змагання за дострокове виконання планів першої післявоєнної п'ятирічки. Почин калинівців підхопили всі трудящі Жовтневого району. До 1948 року колгосп ім. Леніна освоїв 96 проц. довоєнних посівних площ. Ланка Д. Заярського в 1947 році зібрала по 20-25 цнт, а ланка комуніста Г. Моторного по 30 цнт зерна з га. Колгосп додатково продав державі 1200 цнт зерна. В 1948 році ланка В. Осипової зібрала по 33,4 цнт озимої пшениці з га, ланкова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
В 1947 році артіль досягла довоєнного рівня виробництва тваринницької продукції, у півтора рази збільшилося поголів'я овець, на 9 проц.- великої рогатої худоби. Доярки Є. Лучка і Н. Матвієнко надоювали від корови по 2225 кг молока при плані 1500 кг. Колгосп ім. Леніна в 1948 році достроково виконав державний план розвитку тваринництва, першим в районі закінчив хлібоздачу, здавши понад план 3500 пудів зерна. Трудівники артілі одержали перехідний Червоний Прапор
обкому КП(б)У та облвиконкому. Протягом 1949 року колгосп ім. Леніна завершив відбудову зруйнованого фашистами господарства. На власні кошти він збудував цегельно-черепичний завод потужністю 20 тис., штук цегли на рік, 6 тваринницьких приміщень, придбав 4 автомашини. Для колгоспників споруджено 23 будинки, відкрито будинок агротехкультури.
Восени 1949 року калинівські артілі ім. Леніна й ім. Сталіна об'єдналися в одну - ім. Леніна, за якою було закріплено 5561 га земельних угідь. За допомогою держави, яка виділила близько 300 тис. крб. асигнувань, колгосп в 1950 році перевершив довоєнний рівень виробництва продукції. Того ж року закінчено електрифікацію села, розпочато іригаційні та меліоративні роботи і зведено 209 житлових будинків Колгоспна парторганізація, яка на той час налічувала 33 члени, забезпечила правильну розстановку комуністів на вирішальних ділянках виробництва, повсякденний контроль за виконанням своїх рішень і за господарською діяльністю правління колгоспу. Доярка Г. П. Нікітіна, яка довела надій молока на кожну корову до 3500 кг, і бригадир Г. І. Моторний (його бригада виростила по 32 цнт зерна з кожного га) в лютому 1958 року нагороджені орденом Леніна, а голові колгоспу С. Д. Танченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Цраці. Урядових нагород також удостоєні ще 16 колгоспників.
Протягом семирічки колгосп добився нових успіхів у боротьбі за збільшення виробництва найважливіших сільськогосподарських продуктів і зниження їх собівартості. Якщо 1959 року на тваринницьких фермах було 1850 голів великої рогатої худоби, то 1965 року - 2416 голів. У 1965 році колгосп одержав 256,2 тис. крб. чистого прибутку. Тричі артіль була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. В числі перших на Миколаївщині калинівські колгоспники включились у змагання за звання колективу комуністичної праці. Це почесне звання присвоєно фермі, бригаді. Понад 100 колгоспників удостоєно звання ударника комуністичної праці.
В роки восьмої п'ятирічки середня врожайність озимої пшениці становила 21,4 цнт з га. П'ятирічний план продажу яєць виконано ще у 1968 році. Наступного року завершено п'ятирічний план продажу молока, а 21 квітня 1970 року - продукції тваринництва. У 1966-1970 рр. колгосп одержав 323 180 крб. прибутку тільки від зернових культур. В 1970 році артіль мала 35 тракторів, 23 комбайни, 25 автомашин. Ще 1966 року колгосп перейшов на грошову оплату праці.
Більшість колгоспників перевиконала соціалістичні зобов'язання до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Доярки Г. Ь Фільтанович та Г. І. Лисак
за 1970 рік надоїли понад 3200 кг молока від кожної корови, свинарі І. В. та П. І. Заграничні одержали від 50 свиноматок 1 тис. поросят. Відмінних показників домоглася ланка, яку очолює М. І. Трапезенко. Члени ланки в ювілейному році відгодували 400 голів молодняка. Рільнича бригада І. І. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Грушевського виростила по 42,6 цнт озимої пшениці з га на площі 130 га. 48 чоловік нагороджено Ленінською іовілейною медаллю. За успіхи, досягнуті в роки восьмої п'ятирічки, 10 калинівців удостоєні орденів і медалей, серед них тракторист І. С. Старчеус - ордена Трудового Червоного Прапора; тракторист А. В. Журбенко - ордена «Знак Пошани». Пташниці М. Д. Тулейбич і Г. М. Максимищак брали участь у ВДНГ 1970 року.
Гідно зустріли трудівники Калинівки XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. На початку лютого 1971 року колгосп рапортував про готовність до весняних польових робіт, а до відкриття XXIV з'їзду КП України, 15 березня, виконав квартальний план продажу продуктів тваринництва.
Самовіддана праця колгоспників забезпечує неухильне зростання матеріального добробуту. Оплата праці колгоспників за робочий день становить в середньому 4 крб., а середньомісячна заробітна плата - 110-130 карбованців.
Від берега Інгулу і до Криворізького шляху простяглася Калинівка рядами нових вулиць. За останні роки тут споруджено 320 житлових будинків для колгоспників, 430 - перебудовано: вкрито черепицею, шифером. Прокладено 3 км тротуарів, З км шляхів з твердим покриттям, 2 км водопроводу, встановлено водорозбірні колонки, насаджено сади і парки.
Для задоволення потреб трудящих відкрито їдальню, взуттєву і кравецьку майстерні, перукарню, літній кінотеатр. 1970 року 9 магазинів продали населенню товарів на 869 600 крб. Медичну допомогу населенню подає лікарня, амбулаторія, аптека. Працюють дитячі ясла.
У двох калинівських школах 30 вчителів навчають 546 дітей. Середня школа збудована на колгоспні кошти. Обладнано будинок піонерів За роки Радянської влади вищу і середню спеціальну освіту здобули близько 200 жителів села, серед них
7 стали інженерами, 9 - лікарями, 36 - вчителями, 5 - агрономами тощо. Колишній наймит, учасник' громадянської війни Ф. П. Костенко - нині професор медицини; кандидатом технічних наук стала Г. Ф. Костенко; виходець з бідняцької сім'ї П. Ф. Гаркуша тривалий час працював головою Житомирського обласного суду; уродженка села К. Г. Тимошевська очолює обласну лікарню, обиралася депутатом Верховної Ради УРСР, була делегатом XXIV з'їзду КПРС.
На сцені клубу з залом на 500 місць виступають учасники гуртків художньої самодіяльності. У 1969 році святкував своє 50-річчя народний хор. В його репертуарі - твори радянських композиторів, українські й російські народні пісні. Часто бувають в Калинівці миколаївські митці. Тільки 1970 року жителі села подивилися
8 вистав обласних театрів.
В селі працює бібліотека, яка має понад 20 тис. книжок. Трудящі передплачують близько 3 тис. примірників газет і журналів. В кінотеатрі щоденно демонструються фільми. В день 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селі відкрито музей В. І. Леніна і музей історії села та колгоспу.
Партійна організація села налічує 48 комуністів, з них 28 трудяться в колгоспі ім. Леніна. Комуністи очолюють найважливіші ділянки виробництва. Колишній голова колгоспу С. Д. Танченко (тепер на пенсії) обирався делегатом XX з'їзду КПРС, XVI, XX, XXII з'їздів КП України та депутатом Верховної Ради УРСР четвертого і п'ятого скликань.
В центрі уваги партійної організації і громадськості села є формування комуністичної свідомості, підвищення загальноосвітнього рівня і виробничої кваліфікації кожного трудівника. Понад 85 колгоспників навчаються в системі партійної освіти, 63 - у вечірній і заочній середніх школах, в школах передового досвіду - 274, здобувають фахову освіту в заочних вищих і середніх навчальних закладах 9 чоловік. Під керівництвом комуністів працюють комсомольські організації колгоспу і школи, які об'єднують 140 юнаків і дівчат.
39 кращих людей села - депутати сільської Ради, які у своїй діяльності спираються на широкий актив. Створено 7 постійних комісій, народні дружини тощо.
Трудящі села Калинівки докладають всіх зусиль для дальшого розквіту його економіки і культури.
На околицях Калинівки виявлено залишки кількох поселень доби бронзи та скіфських часів, грецьких поселень II-І ст. до н. е. і перших століть н. е. Розкопано також поховання в кургані та знайдено кам'яну бабу скіфських часів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Калинівка заснована як адміралтейське поселення 1789 року. Тоді на зарослому верболозом і калиною березі Інгулу з'явилися перші будівлі - житла майстрових Миколаївської суднобудівної верфі. В 1790 році царський уряд переселив сюди засуджених на каторгу селян з Чернігівської, Київської, Волинської та ін. губерній. Тут осідали також сімейні рекрути, відставні солдати, адміралтейські майстрові та селяни, що працювали на канатному заводі. В 1795 році тут жили 81 чоловік і 72 жінки. Чоловіки віком від 16 до 60 років щороку по 3 місяці працювали на Миколаївській суднобудівній верфі. Заробітна плата була мізерною - 2 крб. 70 коп. щомісяця або 32 крб. 40 коп. щороку на кожного працюючого. Переважна більшість населення вирощувала пшеницю, ячмінь, просо, овочі тощо. Поширеним було візництво.
Все життя поселян суворо регламентувалося. Морське відомство призначало наглядачів з офіцерського складу. їм допомагала сільська управа в особі старшини, старости, наглядача магазинів та збирача податків. З 1805 року село підпорядковується миколаївському військовому губернатору.
З розвитком кораблебудування і виникненням нових підприємств у Миколаєві зростало населення Калинівки. Багато робітників адміралтейства, котрі не мали житла в місті, мешкали в цьому селі. 1811 року тут було 643 чоловіка, а 1836 року вже -1306 жителів.
Вся земля, закріплена за селом, була в общинному користуванні. 1859 року жителям Калинівки, яких на той час налічувалося 2268, належало 6777 десятин, з них орної, сінокосів і толоки - 6317 десятин. Церква володіла 120 десятинами. На ревізьку душу припадало 5,3 десятини. Але ці наділи не забезпечували потреб багатьох селянських родин. Тому частина поселян ще й орендувала землю.
У 1861 році жителів Калинівки було переведено до стану міщан, хоча землею вони продовжували користуватися на правах державних селян. З 1863 року калинівці сплачували державі податки, відбували рекрутські і земські повинності. 1869 року спеціальна комісія миколаївського військового губернатора, яка вивчала умови життя найбідніпшх верств населення, свідчила, що 150 сімей калинівських міщан терпіли від злиднів і нестатків. У 1874 році з 445 господарств села 114 були безземельними. На 2659 жителів припадало 218 коней, 725 голів великої рогатої худоби. Зростання населення і селянських дворів супроводжувалося дробленням наділів і збільшенням числа безземельних. Протягом 1875-1877 рр. ще 86 селянських господарств Калинівки розорилися, понад 130 - стали малоземельними.
Заможні хазяї за безцінь скуповували наділи у найбідніших селян (3-5 крб. за десятину або за сплату податків).
Розорення селянських господарств прискорювали часті неврожаї. Так, 1873 року з 2922 жителів 1645 голодували. Злидні й голод гнали селян на заробітки до Миколаєва, Херсона та ін. міст або в найми до куркулів. Зростали недоїмки. 1889 року в селі було близько 150 боржників, які користувалися позикою під вексель за 12-13 процентів.
У великих куркульських господарствах широко застосовувалася наймана праця. Середній заробіток наймитів складав 41-45 коп. за день, тоді як плата за орендовану землю весь час зростала. Поширена була здольна плата за землю, коли селяни віддавали хазяїну 1/3, а то й половину врожаю. Щороку підвищувалися ціни на худобу. 1889 року кінь йоштував 40 крб., пара волів - 100, корова - 30, вівця - 5, свиня -10 крб. Основна маса населення, позбавлена будь-яких політичних прав, зазнавала жорстоких утисків з боку самодержавства. 13 травня 1877 року Калинівку перейменовано на посад, підпорядкований херсонській губернській адміністрації4, як волосний центр Херсонського повіту.
Революційні виступи миколаївських робітників впливали на зростання політичної свідомості жителів Калинівки. Напередодні першої російської революції село часто відвідували пропагандисти з міста. Вони
розповсюджували політичну літературу, листівки РСДРП, зокрема «З ким іти селянину», прокламації, спрямовані проти царизму тощо. За дорученням Миколаївської організації РСДРП в Калинівці цю роботу проводили член РСДРП Береза та місцевий юнак В. Є. Бондар. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під час революції 1905-1907 рр. селяни не раз збиралися на сходки, вимагаючи переділу землі, політичних прав і свобод. 1905 року в селі відбувся виступ під гаслом: «Землю тим, хто її обробляє». Для розправи над повсталими з Миколаєва прибула військова частина. 60 чоловік, у т. ч. Березу, ватажка заворушення, вислано на каторгу, кількох селян - замордовано.
У роки реакції більшість селян продовжувала терпіти від нестачі землі і робочої худоби. За даними 1906-1907 рр., з 825 господарств села - 721 було бідняцьке (майже половина з них мала від 3-х до 5-й десятин землі на двір), 98 - середняцьких і 6 куркульських. 448 дворів не мали худоби, 19 -робочої худоби, по коню або волу було у 207, по 2-7 голів робочої худоби - у 141 дворі. В той же час в куркульських господарствах було по 8-15 голів робочої худоби.
Перед першою світовою війною в Калинівці жило 5652 чоловіка. Убогі хатинки під солом'яними та очеретяними стріхами свідчили про злиденне життя їх мешканців. Тільки 1891 року Херсонське земство відкрило в Калинівці лікарську дільницю8, яка обслуговувала 21 тис. чоловік на території 988 кв. км. Тут працювали лікар, акушерка і два фельдшери. 1913 року в селі народилося 272, а померло 177 чоловік, у т. ч. 136 дітей. Хоч в селі і працювали церковнопарафіяльна й однокласна школи, відкриті в 1862 і 1865 роках, та письменних було дуже мало. Так, в 1875 році з 2763 жителів Калинівки 2623 чоловіка не знали грамоти. 1870 року однокласну школу перетворено на народне училище, де 2 вчителі навчали 125 дітей. З 1886 року діяла міністерська однокласна, з 1913 року - земська однокласна школи. Напередодні першої
світової війни в Калинівці було 7 шкіл, крім того, одна недільна, але багато дітей однак не могли вчитися. В 1907 році з 539 дітей шкільного віку до школи ходило лише 229, в основному із заможних родин.
Перша світова імперіалістична війна призвела до ще більшого зубожіння селян. Через нестачу робочих рук, тягла, реманенту посівні площі селянських господарств з 1913 року по 1917 рік скоротилися майже на тисячу десятин. 1917 року із 1017 дво рів 81 господарство було безземельне, 140 не мали посівів, 215 - робочої худоби, 268 - будь-якої худоби, 232 - корів.
Після повалення самодержавства жителі Калинівки сподівалися поліпшити своє становище, чекали розв'язання земельного питання. На сходках і мітингах під впливом революційно настроєних солдат-фронтовиків біднота вимагала відібрати частину куркульських земель. Було створено земельний комітет, більшість його становили есеро-куркульські елементи. Але бідняки скоро переконалися, що Тимчасовий уряд не дасть їм ні землі, ні миру. На початку вересня з Петрограда приїхав більшовик К. Т. Говор. Разом з місцевим активістом В. Є. Бондарем він створив перший сільський партійний осередок. Комуністи роз'яснювали селянам політику більшовиків з аграрного питання, викривали брехливі обіцянки есерів про те, що дадуть їм землю Установчі збори.
Трудящі Калинівки палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, ленінські декрети про мир і землю. У січні 1918 року на загальних зборах селяни обрали волосну Раду. Рада і партосередок (кількість членів його збільшилася до 9 чоловік) вирішили розподілити між бідняками лишки куркульської і церковну землю з розрахунку по 2 десятини на їдця.
В березні 1918 року Калинівку окупували австро-німецькі війська. З кінця квітня влада у селі зосереджується в руках старости і загону державної варти. Але миколаївські і місцеві більшовики проводили в селі революційну роботу. 7 вересня 1918 року губернський староста доповідав міністру внутрішніх справ гетьманського уряду, що тут розповсюджуються прокламації з закликом до повстання і повалення влади гетьмана. В жовтні 1918 року на підпільній нараді представників військово-повстанських груп Миколаївського округу відзначалося, що в Калинівці члени колишньої волосної Ради готували селян до збройного виступу. За короткий час було підготовлено близько 100 бійців і 1000 - у резерві. У березні 1919 року з
допомогою частин 1-ї Задніпровської дивізії (командир П. Ю. Дибенко) в селі було відновлено Радянську владу і створено ревком, з підпілля вийшов партосередок. Миколаївський міськпартком КП(б)У відрядив сюди політінструкторів, які допомагали місцевому партійному осередку вести політико-масову роботу серед селян. Земельна комісія ревкому приступила до розподілу лишків куркульських земель. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Наприкінці серпня Калинівку захопили денікінці. Частина сільських комуністів, яка не встигла відступити з загонами Червоної Армії, пішла в підпілля. 4 вересня карателі вчинили грабіж у сім'ях комуністів. Після жорстоких катувань більшовика В. Матвієнка напівживого покинули на вулиці. В жовтні калинівські більшовики - підпільники Д. Ткаченко, Я. Вознюк, І. Матвієнко через члена повітового повстанського штабу Т. О. Логненка встановили зв'язок з керівниками Висунської республіки й організували партизанський загін з 400 чоловік, який мав завдання влитися до збройного загону висунців. Але за розпорядженням Миколаївського
підпільного ревкому калинівці залишилися в його резерві на випадок надзвичайних подій. У січні 1920 року партизани допомагали Червоній Армії визволяти від денікінців Калинівку й інші села. Відновлений у лютому волосний революційний комітет очолив більшовик В. Є. Бондар, учасник революційних подій 1905-1907 рр. і 1917 року в Миколаєві. Першого квітня того ж року відновлюється партосередок з восьми чоловік, головою якого обрано також В. Є. Бондаря. Здійснюючи закон Всеукрревкому про землю, волревком взяв на облік надлишки куркульської землі, тяглову силу, сільськогосподарський реманент тощо. Безземельні і малоземельні селяни одержали по 2 десятини землі на їдця.
Значну роль у зміцненні Радянської влади на селі відіграв комітет незаможних селян, утворений 25 червня . 1920 року. Організаторами і першими членами КНС були П. Моторний, П. Гончаренко, А. Петриченко, Д. Баклан, Я. Турчаненко (голова Т. Ф. Волченко). Комнезам дбав про забезпечення селян-бідняків посівним матеріалом, реманентом, про обробіток їх землі, допомагав сім'ям червоноармійців продуктами і одягом. Було організовано відправку добровольців на врангелівський фронт. В зв'язку з наступом Врангеля і білополяків партосередок направив на фронт 7 комуністів і багато незаможників. Члени КНС разом з комуністами налагоджували культурно-освітню роботу на селі. Комнезам на власні кошти утримував дитячий будинок на 50 місць для сиріт, батьки яких загинули в роки громадянської війни.
У жовтні в Калинівці відбулися вибори до Ради селянських депутатів. Головою виконкому обрано члена партії з 1917 року С. В. Загинайченка. Того ж року в селі створено комсомольський осередок. Разом з комуністами комсомольці надавали допомогу Раді у виконанні планів продрозверстки (на 7 листопада 1920 року розверстку було виконано, державі здано 13 334 пуди хліба)5, боролися з куркульським бандитизмом. Про ставлення трудящого селянства до Радянської влади яскраво свідчить така резолюція, прийнята на мітингу селян: «В день 3-х роковин Жовтневої революції вітаємо Червону Армію, яка захищає владу трудящих. Для нас не повинно бути іншої влади, крім Радянської, і тому обіцяємо підтримувати Червону Армію і Радянську владу шляхом виконання всіх видів розверстки, щоб перемогти всіх ворогів і приступити до мирної творчої праці».
Тяжким був для калинівців 1921 рік. Весна і літо видалися посушливими, суховії спалили майже весь урожай. Почався голод. Члени сільради і КНС разом з комсомольцями, при підтримці комуністів, незважаючи на опір куркулів, вилучали у них надлишки хліба для голодуючого населення» Комнезам стежив за розподілом продуктів серед дітей-сиріт. В селі відкрилася громадська їдальня, діяв комітет взаємодопомоги. На кінець відбудовного періоду калинівці ліквідували наслідки розрухи. Повністю було відновлено посівні площі.
Партійна і громадські організації села приділяли велику увагу втіленню в життя ленінського кооперативного плану. Ще в серпні 1920 року тут виникає артіль «Перша калинівська» (голова Г. Т. Моторний), в якій об'єдналося '5 сімей із земельним
фондом в 131 десятину. В артілі провели землевпорядкувальні роботи, ввели п'ятипільну систему хліборобства. 1926 року тут одержали по 11,9 цнт озимої пшениці з га, тоді як в одноосібних господарствах урожай становив
6,4-7,2 цнт. На цей час господарство мало трактор, 6 плугів, 3 сівалки, 3 жатки, 2 букери. В кінці липня 4922 року в селі організовано артіль ім. Леніна, яка об'єднала 22 родини з 90 їдцями і мала 190 десятин землі. Серед членів артілі було 6 комуністів і 3 комсомольці. Протягом року в Калинівці створено 3 артілі і комуну. До них вступило 58 родин. Загальна кількість усуспільненої землі становила 472 десятини. Згодом виникли ще артілі - {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} «Мозолиста рука», «Червона зірка», «Сумлінна», «Червона нива», «Шлях до соціалізму». Держава надавала колективним господарствам кошти для придбання сільськогосподарських машин і худоби. Так, 30 грудня 1926 року Калинівському сільськогосподарському товариству, яке виникло в 1924 році, і чотирьом артілям надано кредит 1275 крб. Створене 1924 року товариство взаємодопомоги сприяло селянам в придбанні насіння, черепиці.
Велика увага приділялася поліпшенню охорони здоров'я і культурно-освітній роботі серед населення. 1922 року в селі почала працювати амбулаторія. Було проведено кілька санітарних днів, щоб впорядкувати вулиці, двори, криниці тощо. 1920 року відкрилися 3 початкові школи. Комуністи і комсомольці разом з учителями створили 4 школи лікнепу. 1919 року у селі організовано народний хор. Центром культурно-освітньої роботи на селі став клуб, відкритий комсомольцями і молоддю у 1920 році. Тоді ж понад 100 чоловік брали участь у гуртках художньої самодіяльності. В день 3-ї річниці Жовтневої революції в Калинівці відкрито театр на 180 місць, на базі якого 1923 року створено перший в Миколаївському окрузі селянський будинок ім. Т. Г. Шевченка. В клубі часто відбувалися голосні читання книг, літературні вечори. Працювала літературна секція. Жителі Калинівки охоче відвідували усні газети. Особливо цікавив їх розділ «Поштова скринька», де можна було почути відповідь на будь-яке питання. Комуністи, комсомольці, вчителі знайомили селян з міжнародним робітничим рухом, з життям і боротьбою трудящих в капіталістичних країнах, політикою Радянського уряду. Калинівські комсомольці створили гуртки по- літграмоти і безвірників, проводили антирелігійні вечори й диспути. В селі виникали нові обряди. Замість хрестин і вінчання почали святкувати октябрини, зорини, червоні весілля.
З 1923 року Калинівська волость увійшла до складу Миколаївського району. Під керівництвом районних партійних і радянських органів жителі села активно залучалися до громадсько-політичного життя. Партійна організація села об'єднувала 9 комуністів, комсомольська - 28 юнаків і дівчат. У відповідь на заклик партії «Збудуємо міцні червоні крила» КНС організував осередок товариства друзів повітряного флоту. Трудящі села зібрали 2610 крб. на спорудження літака «Незаможник». В кінці січня 1925 року проведено тиждень МОДРу.
Після XV з'їзду ВКП(б) комуністи і комсомольці Калинівки розгорнули широку політичну та організаторську роботу серед населення, переконуючи його в перевагах колективного господарювання. На партійних і комсомольських зборах, на зборах КНС обговорювалися матеріали з'їзду, в клубі читалися лекції і доповіді, в яких розповідалося про досвід колективних господарств. 1928 року в селі створюються ТСОЗи «Шляхом соціалізму», «Вільний степ України», «Червона квітка», організаторами яких були активісти П. І. Третяк, І. П. Поляков, Т. О. Логненко та інші. Незаможникам надавалися кредити: т. зв. бідняцький, машинний, кооперативний, орендний, на землеустрій. Колективним господарствам держава допомагала реманентом, посівним матеріалом тощо. Комуністи рішуче боролися з куркулями, які намагалися затримати колективізацію, у деяких конфіскували майно.
Протягом 1928-1929 рр. в Калинівці виникають ТСОЗ «Селянська вдова», артілі ім. Вегера, «Вільний степ», «Перше травня», ім. Ворошилова, «Зелений гай», «Зелений степ». На 15 жовтня 1929 року до колгоспів вступило 820 або 82 проц. всіх селянських дворів. В середині 30-х років в селі налічувалося 8 колективних господарств, які мали 6329 га землі, в т. ч. 5644 га орної. Середній урожай озимої пшениці в 1936 році становив 8,51 цнт, ячменю - 8,3 цнт з кожного га. В господарствах було 81 плуг, 119 букерів, 82 сівалки.
Комуністи докладали багато зусиль до зміцнення колгоспів. Запроваджено було відрядну оплату праці і розподіл прибутків за трудоднями, створено постійні рільничі і тваринницькі бригади. Серед калинівців, що змагалися з трудівниками сусіднього села Воскресенська, з'явилися перші передовики
виробництва: І. Павленко - бригадир комсомольсько-молодіжної тракторної бригади, трактористка Н. Штефан, причіплювачі М. Моторна та М. Базиленко, ланкова Ф. Мельниченко, колгоспники В. Бондар і С. Петриченко, які виробляли щорічно понад 400 трудоднів. Передова {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспниця комуністка Н. П. Воронюк була делегатом XVI з'їзду ВКП(б) і XIII з'їзду КП(б)У. Бригадир рільничої бригади І. І. Бондар брав участь у 2-му Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників, де виступав з промовою про значення бригад в колгоспах, про організацію їх роботи і порядок оплати праці. На XIII Всеукраїнському з'їзді Рад він був обраний членом ВУЦВКу.
Все відчутнішими ставали наслідки колективного господарювання. 1935 року колгосп ім. Вегера першим у районі посіяв ярі культури. Тільки протягом трьох років посівні площі тут збільшилися майже на 1000 га за рахунок освоєння цілини, кількість худоби зросла в 4 рази. Артіль мала свино- і вівцеферми, 5 інкубаторів. Колгоспний фруктовий сад розкинувся на площі 114 га; було створено велику пасіку, збудовано млин. В особистому користуванні селяни мали 736 корів, 980 свиней, 597 овець. Напередодні Великої Вітчизняної війни всі калинівські колгоспи (їх стало три) були мільйонерами. Колгоспники одержали на трудодень по 3 кг хліба та близько 3 карбованців.
Зміцнювалися зв'язки робітничого класу з колгоспним селянством. Наприкінці 30-х років в Калинівці жило понад 4500 чоловік. Майже половина дорослого населення працювала на промислових підприємствах Миколаєва. В центрі уваги Калинівської сільської Ради стояли питання благоустрою села, медичного обслуговування, поліпшення добробуту трудящих. В 1935 році працював радіовузол і телефон. У початковій і семирічній школах навчалося 460 дітей. В селі були спеціалісти з різних галузей сільського господарства: агроном і зоотехнік, 6 мотористів, 8 комбайнерів, 2 механіки, 4 шофери, 2 машиністи, зростала чисельно і сільська інтелігенція. В клубі демонструвалися кінофільми. Бібліотека на 2 тис. книжок обслуговувала понад 400 читачів. Жителі села передплачували 437 примірників газет і 92 журнали.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, сільські трудівники під керівництвом партійної організації вчасно зібрали врожай, евакуювали в глиб країни худобу, машини, на схід виїхало 100 сімей. 16 серпня 1941 року гітлерівці захопили Калинівку. За 2,5 року окупації фашисти закатували 19 сільських активістів, розстріляли в балці близько 10 тис. військовополонених, а 1943 року, щоб приховати сліди злочинів, спалили рештки трупів. Вони відправили до Німеччини 476 мешканців села,
знищили все колгоспне майно, зруйнували 18 громадських і житлових будинків, вивезли 896 голів великої рогатої худоби, 500 коней, 757 овець, понад 2 тис. голів нтиці, 19 тис. цнт зерна, 2700 цнт картоплі. Тільки в колгоспі ім. Леніна сума матеріальних збитків становила близько 4 млн. крб., в цілому по селу - майже 17 млн. крб. Та калинівці не корилися ворогові, вони саботували розпорядження фашистів, переховували військовополонених, втікачів з концентраційних таборів.
Близько 400 жителів села (196 з них загинули) захищали Вітчизну від гітлерівських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Льотчик А. Я. Баклан здійснив 400 бойових вильотів і знищив 24 ворожі літаки. За героїзм у боях під Ржевом і Сталінградом його нагороджено орденами Леніна і Суворова і присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Льотчику М. А. Плохому, що протаранив літак фашистського аса під час оборони Одеси, встановлено пам'ятник в місті-герої. Герой Радянського Союзу кулеметник С. Т. Шаповаленко в нерівному бою знищив понад 30 фашистів і загинув смертю хоробрих. Ім'ям С. Т. Шаповаленка в селі названі вулиця, парк і клуб.
На світанку 22 березня 1944 року воїни 130-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії (командир дивізії, полковник К. В. Сичов) і 34-го стрілецького корпусу 6-ї армії (командир корпусу, генерал-майор М.М. Маківчук) вибили фашистів із села. Відразу ж відновила роботу сільська Рада, яка керувала відбудовою колективних господарств. Основний тягар відбудовчих робіт ліг на плечі жінок. Без тягла і машин вони освоювали посівні площі, створювали тваринницькі ферми. 1944 року колгоспники здали у фонд оборони понад 2 тис. цнт зерна, зібрали більш як 104 тис. крб. на побудову танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Під лозунгом «Дамо рідній Батьківщині більше
хліба!» розгорталося соціалістичне змагання. Жіноча ланка О. Козак з колгоспу ім. Леніна на жнивах 1945 року скосила вручну 85 га зернових. За сумлінну працю у відбудові колгоспу близько 90 колгоспників Калинівки нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В 1946 році відновила роботу колгоспна партійна організація артілі ім. В. І. Леніна в складі 4-х чоловік. Разом з комсомольською, яка на той час налічувала 8 членів, вони згуртували навколо себе сільських активістів і з їх допомогою проводили велику масово-політичну роботу серед колгоспників. Використовуючи різні форми і методи роботи - доповіді, лекції, бесіди, стінгазети, радіо, дошки показників, дошки пошани, перехідні прапорці тощо, комуністи разом з правлінням колгоспу домоглися поліпшення організації праці, зміцнення трудової дисципліни.
Під керівництвом партійної організації члени артілі ім. Леніна включилися в соціалістичне змагання за дострокове виконання планів першої післявоєнної п'ятирічки. Почин калинівців підхопили всі трудящі Жовтневого району. До 1948 року колгосп ім. Леніна освоїв 96 проц. довоєнних посівних площ. Ланка Д. Заярського в 1947 році зібрала по 20-25 цнт, а ланка комуніста Г. Моторного по 30 цнт зерна з га. Колгосп додатково продав державі 1200 цнт зерна. В 1948 році ланка В. Осипової зібрала по 33,4 цнт озимої пшениці з га, ланкова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
В 1947 році артіль досягла довоєнного рівня виробництва тваринницької продукції, у півтора рази збільшилося поголів'я овець, на 9 проц.- великої рогатої худоби. Доярки Є. Лучка і Н. Матвієнко надоювали від корови по 2225 кг молока при плані 1500 кг. Колгосп ім. Леніна в 1948 році достроково виконав державний план розвитку тваринництва, першим в районі закінчив хлібоздачу, здавши понад план 3500 пудів зерна. Трудівники артілі одержали перехідний Червоний Прапор
обкому КП(б)У та облвиконкому. Протягом 1949 року колгосп ім. Леніна завершив відбудову зруйнованого фашистами господарства. На власні кошти він збудував цегельно-черепичний завод потужністю 20 тис., штук цегли на рік, 6 тваринницьких приміщень, придбав 4 автомашини. Для колгоспників споруджено 23 будинки, відкрито будинок агротехкультури.
Восени 1949 року калинівські артілі ім. Леніна й ім. Сталіна об'єдналися в одну - ім. Леніна, за якою було закріплено 5561 га земельних угідь. За допомогою держави, яка виділила близько 300 тис. крб. асигнувань, колгосп в 1950 році перевершив довоєнний рівень виробництва продукції. Того ж року закінчено електрифікацію села, розпочато іригаційні та меліоративні роботи і зведено 209 житлових будинків Колгоспна парторганізація, яка на той час налічувала 33 члени, забезпечила правильну розстановку комуністів на вирішальних ділянках виробництва, повсякденний контроль за виконанням своїх рішень і за господарською діяльністю правління колгоспу. Доярка Г. П. Нікітіна, яка довела надій молока на кожну корову до 3500 кг, і бригадир Г. І. Моторний (його бригада виростила по 32 цнт зерна з кожного га) в лютому 1958 року нагороджені орденом Леніна, а голові колгоспу С. Д. Танченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Цраці. Урядових нагород також удостоєні ще 16 колгоспників.
Протягом семирічки колгосп добився нових успіхів у боротьбі за збільшення виробництва найважливіших сільськогосподарських продуктів і зниження їх собівартості. Якщо 1959 року на тваринницьких фермах було 1850 голів великої рогатої худоби, то 1965 року - 2416 голів. У 1965 році колгосп одержав 256,2 тис. крб. чистого прибутку. Тричі артіль була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. В числі перших на Миколаївщині калинівські колгоспники включились у змагання за звання колективу комуністичної праці. Це почесне звання присвоєно фермі, бригаді. Понад 100 колгоспників удостоєно звання ударника комуністичної праці.
В роки восьмої п'ятирічки середня врожайність озимої пшениці становила 21,4 цнт з га. П'ятирічний план продажу яєць виконано ще у 1968 році. Наступного року завершено п'ятирічний план продажу молока, а 21 квітня 1970 року - продукції тваринництва. У 1966-1970 рр. колгосп одержав 323 180 крб. прибутку тільки від зернових культур. В 1970 році артіль мала 35 тракторів, 23 комбайни, 25 автомашин. Ще 1966 року колгосп перейшов на грошову оплату праці.
Більшість колгоспників перевиконала соціалістичні зобов'язання до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Доярки Г. Ь Фільтанович та Г. І. Лисак
за 1970 рік надоїли понад 3200 кг молока від кожної корови, свинарі І. В. та П. І. Заграничні одержали від 50 свиноматок 1 тис. поросят. Відмінних показників домоглася ланка, яку очолює М. І. Трапезенко. Члени ланки в ювілейному році відгодували 400 голів молодняка. Рільнича бригада І. І. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Грушевського виростила по 42,6 цнт озимої пшениці з га на площі 130 га. 48 чоловік нагороджено Ленінською іовілейною медаллю. За успіхи, досягнуті в роки восьмої п'ятирічки, 10 калинівців удостоєні орденів і медалей, серед них тракторист І. С. Старчеус - ордена Трудового Червоного Прапора; тракторист А. В. Журбенко - ордена «Знак Пошани». Пташниці М. Д. Тулейбич і Г. М. Максимищак брали участь у ВДНГ 1970 року.
Гідно зустріли трудівники Калинівки XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. На початку лютого 1971 року колгосп рапортував про готовність до весняних польових робіт, а до відкриття XXIV з'їзду КП України, 15 березня, виконав квартальний план продажу продуктів тваринництва.
Самовіддана праця колгоспників забезпечує неухильне зростання матеріального добробуту. Оплата праці колгоспників за робочий день становить в середньому 4 крб., а середньомісячна заробітна плата - 110-130 карбованців.
Від берега Інгулу і до Криворізького шляху простяглася Калинівка рядами нових вулиць. За останні роки тут споруджено 320 житлових будинків для колгоспників, 430 - перебудовано: вкрито черепицею, шифером. Прокладено 3 км тротуарів, З км шляхів з твердим покриттям, 2 км водопроводу, встановлено водорозбірні колонки, насаджено сади і парки.
Для задоволення потреб трудящих відкрито їдальню, взуттєву і кравецьку майстерні, перукарню, літній кінотеатр. 1970 року 9 магазинів продали населенню товарів на 869 600 крб. Медичну допомогу населенню подає лікарня, амбулаторія, аптека. Працюють дитячі ясла.
У двох калинівських школах 30 вчителів навчають 546 дітей. Середня школа збудована на колгоспні кошти. Обладнано будинок піонерів За роки Радянської влади вищу і середню спеціальну освіту здобули близько 200 жителів села, серед них
7 стали інженерами, 9 - лікарями, 36 - вчителями, 5 - агрономами тощо. Колишній наймит, учасник' громадянської війни Ф. П. Костенко - нині професор медицини; кандидатом технічних наук стала Г. Ф. Костенко; виходець з бідняцької сім'ї П. Ф. Гаркуша тривалий час працював головою Житомирського обласного суду; уродженка села К. Г. Тимошевська очолює обласну лікарню, обиралася депутатом Верховної Ради УРСР, була делегатом XXIV з'їзду КПРС.
На сцені клубу з залом на 500 місць виступають учасники гуртків художньої самодіяльності. У 1969 році святкував своє 50-річчя народний хор. В його репертуарі - твори радянських композиторів, українські й російські народні пісні. Часто бувають в Калинівці миколаївські митці. Тільки 1970 року жителі села подивилися
8 вистав обласних театрів.
В селі працює бібліотека, яка має понад 20 тис. книжок. Трудящі передплачують близько 3 тис. примірників газет і журналів. В кінотеатрі щоденно демонструються фільми. В день 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селі відкрито музей В. І. Леніна і музей історії села та колгоспу.
Партійна організація села налічує 48 комуністів, з них 28 трудяться в колгоспі ім. Леніна. Комуністи очолюють найважливіші ділянки виробництва. Колишній голова колгоспу С. Д. Танченко (тепер на пенсії) обирався делегатом XX з'їзду КПРС, XVI, XX, XXII з'їздів КП України та депутатом Верховної Ради УРСР четвертого і п'ятого скликань.
В центрі уваги партійної організації і громадськості села є формування комуністичної свідомості, підвищення загальноосвітнього рівня і виробничої кваліфікації кожного трудівника. Понад 85 колгоспників навчаються в системі партійної освіти, 63 - у вечірній і заочній середніх школах, в школах передового досвіду - 274, здобувають фахову освіту в заочних вищих і середніх навчальних закладах 9 чоловік. Під керівництвом комуністів працюють комсомольські організації колгоспу і школи, які об'єднують 140 юнаків і дівчат.
39 кращих людей села - депутати сільської Ради, які у своїй діяльності спираються на широкий актив. Створено 7 постійних комісій, народні дружини тощо.
Трудящі села Калинівки докладають всіх зусиль для дальшого розквіту його економіки і культури.