Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Покровка
Покровка (старі назви - Красно-Милашевичеве, Милашевичеве, Покровське) - село, центр сільської Ради. Розташована на річці Чичиклії (притока Південного Бугу), за 25 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Новокатеринівка - 15 км. Населення - 1981 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Варюшине. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На схід від Покровки, в гирлі річки Чичиклії, виявлено рештки городища доби бронзи та перших століть н. е. На околицях села знайдено поселення черняхівської культури.
На топографічній карті 1771 року на місці теперішнього села позначене татарське селище-фортеця Чикчахли (Чичиклія), що означає «Долина троянд». Під час росій- сько-турецької війни 1768-1774 рр. воно було зруйноване. Після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. тут оселилися селяни-втікачі з центральних районів Росії, а також серби та молдавани. Перші 2 роки поселенці звільнялися від податей і по- винностей. Вони одержали від казни ліс для будівництва і землю на правах власності. Жителі займалися землеробством, скотарством, виноградарством.
Згідно з царськими указами про поширення кріпосницьких порядків на південь України з листопада 1801 року село, в якому проживало 153 душі чоловічої статі і 118 жіночої, стало власністю колезького асесора Красно-Милашевича. До 1795 року воно входило до складу Новоросійської губернії, в 1795-1796 рр.- до Вознесенського намісництва, з 1796 до 1802 року - знову до Новоросійської губернії, в 1802-1803 рр. - до Миколаївської, а з 1803 року - до Херсонської губерній.
Тяжкі умови життя - панщина тривала до 5 днів на тиждень, крім того, селяни виконували ще різні повинності: працювали на поміщицькому дворі, ремонтували шляхи і мости тощо - викликали невдоволення населення. 1832 року селяни відмовилися визнати поміщицю Кашнєву. Як повідомлялося в рапорті на ім'я міністра юстиції Паніна, селом тривалий час після смерті Красно-Милашевича управляли різні особи. Жителі села подали царю прохання про переведення їх на становище державних селян. 5 грудня сюди прибула військова команда для втихомирення невдо- волених; кількох чоловік покарали різками, а найактивніших - Ф. Сторчака, Ф. Ярчука, П. Мурого і К. Роєнка - заарештували. 1859 року в Покровці (з 1843 року - містечко), що входила до Ананьївського повіту Херсонської губернії, налічувалося 205 дворів і 1152 жителі. Тут була православна церква, кілька лавок і поштовий двір.
Після реформи 1861 року поміщицькі селяни одержали на ревізьку душу по 4-5 десятин малопридатної для обробітку землі. В користуванні ж поміщиків Кашнєвих залишилося понад 5 тис. десятин. До укладення викупної угоди селяни мусили сплачувати поміщикові щороку за наділ великий оброк грішми. Ще в гіршому становищі опинилися колишні солдати царської армії, що повернулися в Покровку після довгострокової служби. Сподіваючись на допомогу властей, Т. Усатий і С. Ди- кусар від імені 57 колишніх солдатів 1882 року двічі посилали одеському генерал- губернаторові прохання наділити їх землею. Але ті відмовили.
За переписом 1886-1887 рр., із 422 господарств Покровки 46 були безземельними, 18 мали по 1 десятині землі, 68 - по 2, 269 - від 3 до 7 десятин, 15 заможних господарств - по 50-100, 4 - по 100 - 250 і 2 - від 1000 до 2500 десятин. Як зазначалося в земських обслідуваннях, у 1887 році 47 господарств взагалі не мали робочої худоби. Через нестачу тяглової сили і сільськогосподарського реманенту значна частина селян не могла якісно обробляти землю. Тому і врожаї були дуже низькими. Так, 1873 року 357 жителям Покровки хліба вистачило лише на 8 місяців, а 573 селян не мали зерна на посів. У 1892 році з десятини надільних земель селяни зібрали: жита - по 6 пудів, озшюї пшениці - по 17, ярої - по 8, ячменю - по 24 пуди. Наприкінці XIX ст. чоловіки 65 селянських господарств наймалися до кУРкУлів і поміщиків; навіть у гарячу пору збирання врожаю їм платили не більше 50 коп. за день.
За медичною допомогою жителі села зверталися до Ананьївки. 1889 року один повітовий лікар обслуговував понад 33 тис. чоловік, фельдшер - 8460, а на одне лікарняне ліжко припадало 2968 чоловік. В 1894 році в селі лютували епідемії дифтериту і дизентерії. Лише на початку XX ст. в Покровці почала працювати лікарня, де був один лікар. Місцеві власті анітрохи не хвилювало, що земську школу, відкриту 1864 року, відвідувало тільки 47
дітей. З 1893 року Покровка стала волосним центром. 1896 року в селі налічувалося 484 двори з 2773 жителями.
Тяжке становище штовхало покровців на боротьбу з гнобителями. На початку XX ст. лікар С. О. Сноровський створив революційний гурток, до якого входили селяни Г. Г. Гордович, Д. Г. Жевнер, Г. Ф. Ставниченко, П. М. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Рубаний, Є. О. Стор- чак та інші. Члени гуртка читали нелегальну літературу, розповсюджували серед односельців соціал-демократичні листівки. Напередодні революції 1905-1907 рр. в донесенні на ім'я прокурора Одеського окружного суду пристав третього стану Ананьївського повіту зазначав, що в Покровці у Я. Боровика і А. Іванченка відібрані прокламації - звернення до селян. Наприкінці 1905 року членів гуртка заарештували. Організатора гуртка С. О. Сноровського розстріляли, а Г. Г. Гордовича засудили на довічне ув'язнення.
Але революційна боротьба на селі не припинялася. У 1906 році тут поширювалися листівки і прокламації «Листи до селян», «Чому цар розігнав Думу?» та ін. У серпні 1906 року поліцейський урядник доповідав прокурору Одеського окружного суду, що покровський селянин Л. А. Захожий в присутності односельців та волосного писаря лаяв Миколу II, називаючи його шахраєм.
Становище сільської бідноти ще погіршало внаслідок проведення столипінської аграрної реформи. Більшість селянських господарств були малоземельними. На початку 1907 року 78 сімей взагалі не мали землі, а 679 належало 4735 десятин. На злиднях і бідуваннях односельців наживалися куркулі, скуповуючи за безцінь їх мізерні наділи. Так виник хутір Бакай. 1909 року багач Шмальц збудував млин, де працювало 14 найманих робітників.
Важким тягарем на плечі жителів Покровки лягла перша світова імперіалістична війна, 409 чоловік мобілізували до армії, в селян реквізували значну частину тягла. Майже удвічі подорожчали зерно, борошно, крупи, м'ясо, сіль, цукор. 27 покровців не повернулися з фронту, залишивши вдома вдів і сиріт. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в травні 1917 року в Покровці утворюються волосні земельний комітет і суд. Проте надії селян на нову владу виявилися марними: поміщицькі землі лишилися недоторканими.
В лютому 1918 року, після встановлення Радянської влади на селі, створюється ревком, який конфіскував поміщицьку землю і майно, куркульський хліб і реманент і розподілив їх серед малоземельних і безземельних селян. На кожного їдця припало по 2,5 десятини землі. Так, сім'я І. Степового, яка до революції мала лише 2 десятини землі, одержала 15,5, сім'я А. Швеця - 20 десятин. Найбіднішим селянам дали коней, худобу і реманент. Але контрреволюційні недобитки та їх поплічники куркулі всіляко перешкоджали будівництву нового життя, саботували розпорядження органів Радянської влади, фізично розправлялися з сільськими активістами. 2 березня 1918 року недалеко від Покровки, в німецькій колонії Калістрове, від бандитських куль загинули покровські активісти Ф. Прокоф'єв, М. Гордович, Я. Лук'яненко, 3. Дорошенко та ПІ. Гороховський. Поховані вони в братській могилі.
Перші революційні перетворення перервав наступ кайзерівських військ, які зайняли село в березні 1918 року. Окупанти відновили буржуазно-поміщицький лад, встановили режим кривавого терору. Почалося переслідування сільських активістів і грабування жителів. Вороги розстріляли Ш. І. Абовича, заарештували і побили шомполами Н. М. Пономаренка, М. П. Лисенка та І. П. Дудниченка, спалили понад 10 будинків.
Після вигнання австро-німецьких загарбників село опинилося під владою окупаційних військ Антанти. І лише в березні 1919 року в Покровці відновлюється Радянська влада.. Ревком мобілізував селян на успішне проведення весняної сівби, розподілив між бідняцькими господарствами 1623 пуди посівного матеріалу. Одним з головних завдань ,ревкомівців була боротьба з контрреволюційним куркульством, яке у серпні підняло тут антирадянський заколот. До Покровки прибув загін червоноармійців на чолі із заступником Вознесенського повітового комісара Матюкасом. Вони відібрали у куркулів два вози зброї, а 8 призвідників заколоту розстріляли.
Наприкінці серпня 1919 року село захопили денікінці. В січні 1920 року, не витримавши навального наступу Червоної Армії, білогвардійці залишили
Покровку. Радянську владу було відновлено тут остаточно. В тяжкій боротьбі з іноземними інтервентами і внутрішньою контрреволюцією трудящі відстоювали завоювання Великого Жовтня. Десятки покровців хоробро билися на фронтах громадянської війни. 1919 року в складі 1-го {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Вознесенського полку воювали А. П. Орлов, А. М. Антонов, брати І. І., П. І. і Л. І. Ланники, 6. І. Ярчук, М. М. Усатий, С. К. Антонов, в Ярославському партизанському загоні - К. С. Каспержик, в 58-й дивізії - А. К. Лук'яненко.
Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до відбудови зруйнованого господарства. Ще 3 лютого 1920 року в Покровці створено ревком, в кінці березня відбулися вибори Ради. Волвиконком очолив Квадорас. Тоді ж утворилася волосна парторганізація, в складі якої 1921 року налічувалося 12 членів і 10 кандидатів у члени партії, що об'єднувалися в 5 сільських осередках. У зміцненні Радянської влади на селі особливу роль відіграв комітет незаможних селян, створений 4 липня 1920 року, до якого вступило 201 чоловік, з них 103 жінки, 8 комуністів. КНС на чолі з більшовиком Р. І. Очеретяним організував допомогу найбіднішим сім'ям, безплатне харчування дітей, налагоджував роботу шкіл. На початку січня 1921 року у Покровці відбувся волосний з'їзд сількомнезамів, який прийняв постанову відібрати надлишки хліба і реманент у куркулів.
Радянським і партійним органам доводилося докладати зусиль, щоб налагодити господарське будівництво. В рахунок продрозверстки в листопаді 1920 року зібрано 40 тис. пудів хліба. Неврожайного 1921 року Покровська волость своєчасно розрахувалася з державою, виконавши план здачі хліба, масла, м'яса, яєць. Було організовано збирання коштів до фонду допомоги голодуючим. У жовтні для селян Поволжя зібрано 197 пудів зерна і 1 млн. 428 тис. крб. На суботниках покровці разом з червоноармійцями військової частини, що перебувала в селі, відремонтували приміщення дитячої колонії і волосного театру. Самодіяльні артисти По- кровського волосного народного будинку поставили кілька п'єс, а зібрані гроші (близько 1 млн. крб.) надіслали голодуючим. Активну роль у відбудові господарства відігравали комсомольці. В жовтні 1921 року Вознесенський повітовий комітет комсомолу запропонував усім волосним і сільським комсомольським орга
нізаціям засіяти 2-3 десятини землі на користь голодуючих. Комсомольці Покровки засіяли 10 десятин. У тяжких умовах селяни провели посівну кампанію 1922 року. Для господарств, що не мали посівного матеріалу, Вознесенський повітпо- сівком виділив 2500 пудів зерна. Щоб допомогти сім'ям червоноармійців, інвалідів, вдовам і сиротам, створено комітет взаємодопомоги.
З ініціативи комуністів і комсомольців вже наприкінці 1920 року 11 бідняцьких господарств створили товариство спільного обробітку землі «Нова зоря», яке мало 255 десятин землі. 1921 року організувалося ще одне товариство - «Червоний боєць», що об'єднало 21 сім'ю і мало 317 десятин землі3. Того ж року в громадське користування передано конфіскований у куркулів млин. Сільськогосподарське кредитне товариство давало селянам в кредит гроші, зерно та машини. Значну допомогу товариствам спільного обробітку землі подавали створені напередодні весняних польових робіт 1921 року прокатні станції, що ремонтували сільськогосподарські машини,
В січні 1922 року в Покровці відбувся волосний з'їзд комнезамів, на якому розглядалися питання про продподаток, боротьбу з бандитизмом, роботу закладів народної освіти. Була також проаналізована діяльність перших колективних господарств і накреслені завдання щодо їх зміцнення.
Поступово дедалі більше покровців переконувалося в перевазі колективного ведення господарства. 18 січня 1925 року в селі створюється артіль «Щира праця», яка об'єднала 11 сімей і мала 105 десятин землі. 10 березня наступного року організовано сільськогосподарське товариство ім. Т. Г. Шевченка, а в квітні - товариства ім. Г. І. Петровського та «Україна». Багато жителів села були членами створеного ще в січні 1924 року сільського споживчого товариства, яке через 4 роки об'єднувало 660 чоловік. Пайовий капітал цього товариства становив 2470 крб., власний капітал - 13 675 крб., а річний прибуток - 2918 крб. Воно забезпечувало селян товарами широкого вжитку та продуктами харчування.
Партійні і радянські органи приділяли багато уваги питанням культурної перебудови села. У березні 1921 року Покровський волпартком провів
тиждень чистоти. Читалися лекції на медичні теми. Ще 1918 року в Покровці відкрито першу трудову школу, де 1923 року навчалося 56 хлопчиків і дівчаток. З 1923 року почала працювати друга трудова школа на 45 дітей. 1928 року її відвідувало 135 учнів. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення сільська Рада і комсомольська{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
організація створили 7 груп. 1921 року в Покровці відкрито школу-інтернат, в якій жили і навчалися 54 сироти1, що втратили батьків на фронтах громадянської війни. У народному будинку комсомольці організували драматичний гурток.
Багато сил, організаторського вміння і самовідданої праці доклали комуністи
1 комсомольці для проведення масової колективізації на селі. 1929 року в селах, підпорядкованих Покровській сільській Раді, на базі перших колективних господарств організовуються колгоспи ім. Г. І. Петровського, «Свобода» і «Червона Україна», які об'єднували 322 господарства і мали 4559 га землі. Куркулі та їх пособники чинили запеклий опір всім заходам Радянської влади, всіляко намагалися підірвати економіку молодих артілей, розправлялися з сільськими активістами. Так, у березні 1930 року вони підкупили хуліганів і злодіїв, які по-звірячому вбили комсомольця, активного сількора Ф. Попова. Слідчі органи суворо покарали вбивців. Куркулі були вислані з села.
Завдяки допомозі держави, молоді колгоспи поступово зміцнювалися. Створена 1931 року Веселинівська МТС забезпечувала артілі тракторами, комбайнами, автомашинами. За кермо трактора сіли жителі села О. Бойченко, М. Т. Швець, Г. М. Захарченко, в т. ч. і жінки Г. І. Зуб та Д. П. Гордович, які не раз виходили переможцями в соціалістичному змаганні. Трудівники села перевиконали завдання завершального року першої п'ятирічки. Замість 258 цнт хліба за планом державі було продано 324 цнт. У третій п'ятирічці колгосп «Червона Україна» розгорнув боротьбу за 100-пудовий урожай з га, в 1939 році він досяг урожаю по 25 цнт з га, бригада І. П. Захарченка зібрала з кожного гектара по 27 цнт, а ланка В. Г. Радзивіла - по 35 цнт. Господарство здало державі 3 тис. цнт хліба, на 2 тис. цнт більше, ніж 1938 року. На початку 1941 року колгосп «Червона Україна» мав 75 коней, 95 голів великої рогатої худоби, 105 свиней, 220 овець, 600 курей, 80 качок, 45 бджолосімей. В кожному з трьох господарств були тваринницькі ферми. Зросла технічна оснащеність артілей. В колгоспі ім. Г. І. Петровського було
2 автомашини, локомобіль, сінокосарка, 8 лобогрійок, 5 віялок, 6 саджалок, трієр, сортувалка та інші сільськогосподарські машини.
Трудящі села ще ширше розгорнули соціалістичне змагання. 23 квітня 1940 року тракторист Веселинівської МТС П. І. Жевнер, що працював у колгоспі «Червона Україна», закультивував 35 га (норма 13 га) і зекономив 43 кг пального, а член цієї ж бригади Г. В. Усатий трактором ЧТЗ виорював за зміну по 16-17 га замість 12 га. Скотар Є. І. Клейнін і чабан П. Т. Усатий з колгоспу ім. Г. І. Петровського були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року. В колгоспах Покровки на той час налічувалося 76 передовиків сільського господарства.
Рік у рік ставало заможнішим життя трудящих. 1939 року колгоспники одержали на трудодень по 12-14 кг хліба. Селяни будували добротні будинки, що утопали в зелені садів. Для дітей відкрили ясла. Так, у дитячих яслах артілі ім. Г. І. Петровського виховувалися 62 малюки. В середині 30-х років розпочала роботу середня школа, де напередодні Великої Вітчизняної війни навчалося понад 400 дітей. Доброї слави зажив сільський клуб, при якому працювало кілька гуртків художньої самодіяльності, проводилися бесіди, лекції, демонструвалися кінофільми. Книжковий фонд сільської бібліотеки досяг кількох тисяч примірників.
Боротьбу трудящих села за розвиток колгоспного виробництва очолювала сільська партійна організація, яка в квітні 1941 року об'єднувала 12 чоловік. Парторганізація створила школи колгоспного активу, підвищення загальних знань і організовувала т. зв. єдині політичні дні, де обговорювалися питання розвитку колгоспного виробництва, висувалися пропозиції щодо підвищення врожайності полів.
Зростала громадська активність колгоспного селянства. У вересні 1936 року з ініціативи партійної організації проведено збирання коштів до фонду допомоги іспанському народу. 623 жителі села передплатили позики на 22
тис. крб. Під час перших виборів до Верховної Ради Союзу РСР, що відбулися 12 грудня 1937 року, 99,6 проц. виборців Покровки проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
У роки Великої Вітчизняної війни трудівники села, як і весь радянський {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}народ, мужньо стали на захист завоювань Великого Жовтня. Багато жителів Покровки героїчно боролися з ворогом на фронтах війни, 204 воїни загинули смертю хоробрих. Свято бережуть трудящі пам'ять про Героя Радянського Союзу комуніста М. А. Зуба. Бойове хрещення він одержав на радянсько-фінляндській війні 1939-1940 рр. Під час Великої Вітчизняної війни 210-й штурмовий авіаційний полк, яким командував М. А. Зуб, провів 1325 бойових вильотів, знищив 272 ворожі танки, 508 автомашин, 20 літаків, 15 мінометів, 4 склади з боєприпасами, 20 зенітних точок і 6800 ворожих солдатів. Сам командир здійснив 120 бойових вильотів. 22 липня 1943 року він загинув смертю хоробрих в районі Молдованська. До Берліна дійшов І. С. Рубаний. Його груди прикрашають ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня та кілька медалей. Трьох орденів Слави удостоєний І. Г. Став- ниченко. 80 покровців - учасників Великої Вітчизняної війни нагороджено ювілейною медаллю на честь 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною.
Важких випробувань зазнали жителі села, що залишилися на окупованій території. 11 серпня 1941 року німецько-фашистські та румунські війська захопили Покровку. Гітлерівці грабували колгоспи, забирали у населення теплі речі, продукти, вивозили худобу. 14 серпня есесівці після жорстоких катувань стратили 9 сільських активістів, 26 грудня пригнали сюди 900 радянських громадян - жителів Одеси і в березні 1942 року розстріляли. Згодом на околиці села закатовано ще 45 полонених червоноармійців.
8 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту вигнали фашистів з Покровки. Вже у квітні виконком сільської Ради звернувся до населення із закликом докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною, успішно провести весняну сівбу і збирання коштів до фонду Червоної Армії.
Величезної шкоди завдали окупанти колгоспному господарству. Так, в артілі ім. Г. І. Петровського фашисти зруйнували 6 стаєнь, вівчарню, птахоферму, овочесховище, автогараж. Загальні збитки цієї артілі становили понад 4 млн. крб., в «Червоній Україні» - теж понад 4 млн. крб., у «Свободі» - близько 5 млн. крб. Бракувало робочих рук, тяглової сили, техніки. Засмічені бур'янами поля доводилося орати коровами. У 1944 році в колгоспі «Червона Україна» було 95 жінок, 27 чоловіків і 16 підлітків. Але невтомні трудівники і в цих умовах працювали по- ударному. 65-річна колгоспниця Д. Й. Усата щоденно боронувала коровами 3 і більше га землі. 1944 року члени цієї ж артілі зібрали врожай пшениці по 11,1 цнт з га на площі 290 га, прибутки господарства становили 73 тис. крб. Сільська Рада провела того року кілька недільників по відбудові школи, клубу і бібліотеки.
У жовтні 1945 року відновила діяльність партійна організація, до складу якої входило 7 комуністів. Секретарем був обраний Я. М. Пухнатов. В центрі уваги
комуністів стояли питання проведення посівної та збиральної кампаній, зміцнення трудової дисципліни колгоспників. Активно допомагала їм комсомольська організація, відновлена ще 8 липня 1944 року. Вчорашні фронтовики Д. М. Чорний, І. М. Дем'яненко та І. Ф. Іванченко працювали головами колгоспів «Червона Україна», ім. Г. І. Петровського та «Свобода». Згодом комуніста Н. П. Лук'яненка направили на роботу в колгосп «Свобода», Г. П. Парфьонова - в артіль ім. Г. І. Петровського, В. Ф. Жевнера - в колгосп «Червона Україна». Комуністи забезпечували вчасне проведення сівби, організувавши роботу в дві зміни.
Поступово господарства зміцнювалися. Вже 1949 року в артілі «Червона Україна» зібрали по 17 цнт зернових а пшениці - по 24 цнт. га. На трудодень колгоспники одержали по 3 кг хліба. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю трудівників. Бригадир тракторної бригади І. Ф. Іванченко, що працював у колгоспі ім. С. М. Будьонного (колишня «Свобода»), тракторист Г. Є. Дмитров і комбайнер С. С. Одарич з колгоспу «Червона Україна» нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1950 році колгоспи «Червона Україна», ім. Г. І. Петровського та ім. С. М. Будьонного-об'єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. С. М. Будьонного, а два господарства Старопокровки (тепер у складі села
Покровки) в одне - «Перемога». З березня 1959 року перший колгосп носить назву «Червона Україна», а другий з липня 1962 року - їм. І. В. Мічуріна. Об'єднання господарств сприяло дальшому піднесенню їх економіки. Врожайність зернових в 1955 році збільшилася до 18 цнт з га, кількість худоби - втричі у порівнянні з 1950 роком. Прибутки артілей 1959 року зросли до 610 тис. крб. Протягом 1953-1955 рр. у колгоспі ім. С. М. Будьонного збудовано ферми для великої рогатої худоби, свинарник, млин з олійницею, 1959 року - електростанцію, яка забезпечила електроенергією тваринницькі ферми і будинки сільських трудівників. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Партійні організації колгоспів очолили соціалістичне змагання, яке розгорнулося на всіх ділянках виробництва. Організовано 4 школи передового досвіду, на фермах і в бригадах створено партійні групи. У 1960 році механізатори колгоспу «Червона Україна» першими в районі завершили збирання кукурудзи. Заспівувачем змагання був І. С. Царенко. Трудівники артілі «Червона Україна» достроково завершили семирічку, перевиконавши 1965 року план продажу державі молока і м'яса. Завдяки самовідданій праці колгоспників, підвищенню культури землеробства, електрифікації та механізації виробництва значно зросли грошові прибутки артілей. 1966 року в колгоспі «Червона Україна» вони становили понад мільйон карбованців.
За роки повоєнних п'ятирічок колгоспи Покровки перетворилися на багатогалузеві високомеханізовані господарства. Так, артіль ім. І. В. Мічуріна на 1 січня 1970 року мала 5250 га землі, з них 2834 га орної, 23 трактори, 15 автомашин, 8 комбайнів зернових і 5 кукурудзозбиральних, В січні 1970 року на базі цього колгоспу створено радгосп «Виноградна долина», який має 120 га виноградників. На кінець дев'ятої п'ятирічки їх площа буде доведена до 800 га. Розпочалося будівництво зрошувальної системи.
Високорозвинутим є господарство «Червона Україна», за яким закріплено 5245 га землі, в т. ч. 3846 га орної. 1970 року на полях колгоспу працювало 28 тракторів, 16 комбайнів, 19 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. На тваринницьких фермах 1970 року налічувалося 498 корів, 4,5 тис. овець, понад півтори тисячі свиней. Всі ферми електрифіковані, інтенсивно впроваджується механізація трудомістких процесів. Багато зробили для господарства шефи - робітники Чорноморського суднобудівного заводу. З їх допомогою споруджено великий кормоцех.
У 1970 році в колгоспі «Червона Україна» вирощено високий урожай сільськогосподарських культур, зібрано по 22,7 цнт зернових з га, в т. ч. по 27,1 цнт озимої пшениці. Значно зросло виробництво продуктів тваринництва. Працівники радгоспу «Виноградна долина» збільшили виробництво м'яса до 493 тонн у 1966-1969 рр., молока до 2535 тонн. 40 членів артілі «Червона Україна» відзначено Ленінською ювілейною медаллю. Серед нагороджених- ветеран колгоспного виробництва М. Г. Бакуринська, яка з 1944 до
1969 року беззмінно працювала дояркою і надоїла понад 700 тонн молока. Загальними зборами членів артілі їй
присуджено звання заслуженого колгоспника. Систематично перевиконує норми механізатор І. Г. Вєтров, до 1958року він працював трактористом Веселинівської МТС. Під час жнив 1970 року І. Г. Вєтров зібрав урожай з площі 310 га, намолотивши майже 7 тис. цнт хліба.
В авангарді боротьби за розквіт колгоспного виробництва йдуть комуністи.
1970 року в артілі «Червона Україна» було 34 комуністи, у радгоспі «Виноградна долина» - 33. Більшість з них працює безпосередньо на виробництві. В адміністративно-управлінському апараті зайнято лише 3 комуністи. Вірним помічником партії є комсомольці, яких в Покровці налічується понад 40 чоловік.
Невпізнанно оновилося за післявоєнні роки село. Майже всі будинки колгоспників вкриті черепицею. 102 сім'ї перебудували хати, а 96 - спорудили нові. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна в селі споруджено дитячий комбінат на 50 місць, 17 стандартних будинків для спеціалістів. Населення обслуговують 2 кравецькі майстерні. 1969 року в селі відкрито автоматичну телефонну станцію. У 1970 році Покровським ССТ реалізовано товарів на суму понад 1 млн. крб. В селі є лікарня на 35 ліжок, в якій працює 3 лікарі і 25 медпрацівників з середньою медичною освітою.
Крім середньої, де у 1967/68 навчальному році 24 педагоги навчали 280 учнів, діють 2 початкові школи. Багато випускників місцевої школи здобули вищу освіту: випускниця Покровської середньої школи, нині заслужена артистка УРСР Л. Дем'яненко, працює в Миколаївському музично-драматичному театрі. До 50-річчя Радянської влади в селі споруджено {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}будинок культури на 400 місць, який має кімнати: комсомольську, урочистих подій, для занять 7 гуртків художньої самодіяльності. Сільська бібліотека, відкрита при будинку культури, налічує 6598 книг. Її послугами користуються до 900 читачів.
Покровці свято шанують пам'ять про своїх славних земляків. На могилі загиблих в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн споруджено обеліски.
Разом з партійними, громадськими організаціями велику роботу серед трудівників Покровки здійснює сільська Рада. 25 її депутатів проводять значну роботу як щодо дальшого господарського розвитку, так і впорядкування села, поліпшення освіти, охорони здоров'я, торгівлі, соціального забезпечення. При Раді створено постійні комісії, в яких, крім депутатів, працюють цонад 100 сільських активістів.
З великим піднесенням працюють трудящі села, домагаючись нових здобутків у господарському та культурному будівництві.
На схід від Покровки, в гирлі річки Чичиклії, виявлено рештки городища доби бронзи та перших століть н. е. На околицях села знайдено поселення черняхівської культури.
На топографічній карті 1771 року на місці теперішнього села позначене татарське селище-фортеця Чикчахли (Чичиклія), що означає «Долина троянд». Під час росій- сько-турецької війни 1768-1774 рр. воно було зруйноване. Після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. тут оселилися селяни-втікачі з центральних районів Росії, а також серби та молдавани. Перші 2 роки поселенці звільнялися від податей і по- винностей. Вони одержали від казни ліс для будівництва і землю на правах власності. Жителі займалися землеробством, скотарством, виноградарством.
Згідно з царськими указами про поширення кріпосницьких порядків на південь України з листопада 1801 року село, в якому проживало 153 душі чоловічої статі і 118 жіночої, стало власністю колезького асесора Красно-Милашевича. До 1795 року воно входило до складу Новоросійської губернії, в 1795-1796 рр.- до Вознесенського намісництва, з 1796 до 1802 року - знову до Новоросійської губернії, в 1802-1803 рр. - до Миколаївської, а з 1803 року - до Херсонської губерній.
Тяжкі умови життя - панщина тривала до 5 днів на тиждень, крім того, селяни виконували ще різні повинності: працювали на поміщицькому дворі, ремонтували шляхи і мости тощо - викликали невдоволення населення. 1832 року селяни відмовилися визнати поміщицю Кашнєву. Як повідомлялося в рапорті на ім'я міністра юстиції Паніна, селом тривалий час після смерті Красно-Милашевича управляли різні особи. Жителі села подали царю прохання про переведення їх на становище державних селян. 5 грудня сюди прибула військова команда для втихомирення невдо- волених; кількох чоловік покарали різками, а найактивніших - Ф. Сторчака, Ф. Ярчука, П. Мурого і К. Роєнка - заарештували. 1859 року в Покровці (з 1843 року - містечко), що входила до Ананьївського повіту Херсонської губернії, налічувалося 205 дворів і 1152 жителі. Тут була православна церква, кілька лавок і поштовий двір.
Після реформи 1861 року поміщицькі селяни одержали на ревізьку душу по 4-5 десятин малопридатної для обробітку землі. В користуванні ж поміщиків Кашнєвих залишилося понад 5 тис. десятин. До укладення викупної угоди селяни мусили сплачувати поміщикові щороку за наділ великий оброк грішми. Ще в гіршому становищі опинилися колишні солдати царської армії, що повернулися в Покровку після довгострокової служби. Сподіваючись на допомогу властей, Т. Усатий і С. Ди- кусар від імені 57 колишніх солдатів 1882 року двічі посилали одеському генерал- губернаторові прохання наділити їх землею. Але ті відмовили.
За переписом 1886-1887 рр., із 422 господарств Покровки 46 були безземельними, 18 мали по 1 десятині землі, 68 - по 2, 269 - від 3 до 7 десятин, 15 заможних господарств - по 50-100, 4 - по 100 - 250 і 2 - від 1000 до 2500 десятин. Як зазначалося в земських обслідуваннях, у 1887 році 47 господарств взагалі не мали робочої худоби. Через нестачу тяглової сили і сільськогосподарського реманенту значна частина селян не могла якісно обробляти землю. Тому і врожаї були дуже низькими. Так, 1873 року 357 жителям Покровки хліба вистачило лише на 8 місяців, а 573 селян не мали зерна на посів. У 1892 році з десятини надільних земель селяни зібрали: жита - по 6 пудів, озшюї пшениці - по 17, ярої - по 8, ячменю - по 24 пуди. Наприкінці XIX ст. чоловіки 65 селянських господарств наймалися до кУРкУлів і поміщиків; навіть у гарячу пору збирання врожаю їм платили не більше 50 коп. за день.
За медичною допомогою жителі села зверталися до Ананьївки. 1889 року один повітовий лікар обслуговував понад 33 тис. чоловік, фельдшер - 8460, а на одне лікарняне ліжко припадало 2968 чоловік. В 1894 році в селі лютували епідемії дифтериту і дизентерії. Лише на початку XX ст. в Покровці почала працювати лікарня, де був один лікар. Місцеві власті анітрохи не хвилювало, що земську школу, відкриту 1864 року, відвідувало тільки 47
дітей. З 1893 року Покровка стала волосним центром. 1896 року в селі налічувалося 484 двори з 2773 жителями.
Тяжке становище штовхало покровців на боротьбу з гнобителями. На початку XX ст. лікар С. О. Сноровський створив революційний гурток, до якого входили селяни Г. Г. Гордович, Д. Г. Жевнер, Г. Ф. Ставниченко, П. М. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Рубаний, Є. О. Стор- чак та інші. Члени гуртка читали нелегальну літературу, розповсюджували серед односельців соціал-демократичні листівки. Напередодні революції 1905-1907 рр. в донесенні на ім'я прокурора Одеського окружного суду пристав третього стану Ананьївського повіту зазначав, що в Покровці у Я. Боровика і А. Іванченка відібрані прокламації - звернення до селян. Наприкінці 1905 року членів гуртка заарештували. Організатора гуртка С. О. Сноровського розстріляли, а Г. Г. Гордовича засудили на довічне ув'язнення.
Але революційна боротьба на селі не припинялася. У 1906 році тут поширювалися листівки і прокламації «Листи до селян», «Чому цар розігнав Думу?» та ін. У серпні 1906 року поліцейський урядник доповідав прокурору Одеського окружного суду, що покровський селянин Л. А. Захожий в присутності односельців та волосного писаря лаяв Миколу II, називаючи його шахраєм.
Становище сільської бідноти ще погіршало внаслідок проведення столипінської аграрної реформи. Більшість селянських господарств були малоземельними. На початку 1907 року 78 сімей взагалі не мали землі, а 679 належало 4735 десятин. На злиднях і бідуваннях односельців наживалися куркулі, скуповуючи за безцінь їх мізерні наділи. Так виник хутір Бакай. 1909 року багач Шмальц збудував млин, де працювало 14 найманих робітників.
Важким тягарем на плечі жителів Покровки лягла перша світова імперіалістична війна, 409 чоловік мобілізували до армії, в селян реквізували значну частину тягла. Майже удвічі подорожчали зерно, борошно, крупи, м'ясо, сіль, цукор. 27 покровців не повернулися з фронту, залишивши вдома вдів і сиріт. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в травні 1917 року в Покровці утворюються волосні земельний комітет і суд. Проте надії селян на нову владу виявилися марними: поміщицькі землі лишилися недоторканими.
В лютому 1918 року, після встановлення Радянської влади на селі, створюється ревком, який конфіскував поміщицьку землю і майно, куркульський хліб і реманент і розподілив їх серед малоземельних і безземельних селян. На кожного їдця припало по 2,5 десятини землі. Так, сім'я І. Степового, яка до революції мала лише 2 десятини землі, одержала 15,5, сім'я А. Швеця - 20 десятин. Найбіднішим селянам дали коней, худобу і реманент. Але контрреволюційні недобитки та їх поплічники куркулі всіляко перешкоджали будівництву нового життя, саботували розпорядження органів Радянської влади, фізично розправлялися з сільськими активістами. 2 березня 1918 року недалеко від Покровки, в німецькій колонії Калістрове, від бандитських куль загинули покровські активісти Ф. Прокоф'єв, М. Гордович, Я. Лук'яненко, 3. Дорошенко та ПІ. Гороховський. Поховані вони в братській могилі.
Перші революційні перетворення перервав наступ кайзерівських військ, які зайняли село в березні 1918 року. Окупанти відновили буржуазно-поміщицький лад, встановили режим кривавого терору. Почалося переслідування сільських активістів і грабування жителів. Вороги розстріляли Ш. І. Абовича, заарештували і побили шомполами Н. М. Пономаренка, М. П. Лисенка та І. П. Дудниченка, спалили понад 10 будинків.
Після вигнання австро-німецьких загарбників село опинилося під владою окупаційних військ Антанти. І лише в березні 1919 року в Покровці відновлюється Радянська влада.. Ревком мобілізував селян на успішне проведення весняної сівби, розподілив між бідняцькими господарствами 1623 пуди посівного матеріалу. Одним з головних завдань ,ревкомівців була боротьба з контрреволюційним куркульством, яке у серпні підняло тут антирадянський заколот. До Покровки прибув загін червоноармійців на чолі із заступником Вознесенського повітового комісара Матюкасом. Вони відібрали у куркулів два вози зброї, а 8 призвідників заколоту розстріляли.
Наприкінці серпня 1919 року село захопили денікінці. В січні 1920 року, не витримавши навального наступу Червоної Армії, білогвардійці залишили
Покровку. Радянську владу було відновлено тут остаточно. В тяжкій боротьбі з іноземними інтервентами і внутрішньою контрреволюцією трудящі відстоювали завоювання Великого Жовтня. Десятки покровців хоробро билися на фронтах громадянської війни. 1919 року в складі 1-го {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Вознесенського полку воювали А. П. Орлов, А. М. Антонов, брати І. І., П. І. і Л. І. Ланники, 6. І. Ярчук, М. М. Усатий, С. К. Антонов, в Ярославському партизанському загоні - К. С. Каспержик, в 58-й дивізії - А. К. Лук'яненко.
Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до відбудови зруйнованого господарства. Ще 3 лютого 1920 року в Покровці створено ревком, в кінці березня відбулися вибори Ради. Волвиконком очолив Квадорас. Тоді ж утворилася волосна парторганізація, в складі якої 1921 року налічувалося 12 членів і 10 кандидатів у члени партії, що об'єднувалися в 5 сільських осередках. У зміцненні Радянської влади на селі особливу роль відіграв комітет незаможних селян, створений 4 липня 1920 року, до якого вступило 201 чоловік, з них 103 жінки, 8 комуністів. КНС на чолі з більшовиком Р. І. Очеретяним організував допомогу найбіднішим сім'ям, безплатне харчування дітей, налагоджував роботу шкіл. На початку січня 1921 року у Покровці відбувся волосний з'їзд сількомнезамів, який прийняв постанову відібрати надлишки хліба і реманент у куркулів.
Радянським і партійним органам доводилося докладати зусиль, щоб налагодити господарське будівництво. В рахунок продрозверстки в листопаді 1920 року зібрано 40 тис. пудів хліба. Неврожайного 1921 року Покровська волость своєчасно розрахувалася з державою, виконавши план здачі хліба, масла, м'яса, яєць. Було організовано збирання коштів до фонду допомоги голодуючим. У жовтні для селян Поволжя зібрано 197 пудів зерна і 1 млн. 428 тис. крб. На суботниках покровці разом з червоноармійцями військової частини, що перебувала в селі, відремонтували приміщення дитячої колонії і волосного театру. Самодіяльні артисти По- кровського волосного народного будинку поставили кілька п'єс, а зібрані гроші (близько 1 млн. крб.) надіслали голодуючим. Активну роль у відбудові господарства відігравали комсомольці. В жовтні 1921 року Вознесенський повітовий комітет комсомолу запропонував усім волосним і сільським комсомольським орга
нізаціям засіяти 2-3 десятини землі на користь голодуючих. Комсомольці Покровки засіяли 10 десятин. У тяжких умовах селяни провели посівну кампанію 1922 року. Для господарств, що не мали посівного матеріалу, Вознесенський повітпо- сівком виділив 2500 пудів зерна. Щоб допомогти сім'ям червоноармійців, інвалідів, вдовам і сиротам, створено комітет взаємодопомоги.
З ініціативи комуністів і комсомольців вже наприкінці 1920 року 11 бідняцьких господарств створили товариство спільного обробітку землі «Нова зоря», яке мало 255 десятин землі. 1921 року організувалося ще одне товариство - «Червоний боєць», що об'єднало 21 сім'ю і мало 317 десятин землі3. Того ж року в громадське користування передано конфіскований у куркулів млин. Сільськогосподарське кредитне товариство давало селянам в кредит гроші, зерно та машини. Значну допомогу товариствам спільного обробітку землі подавали створені напередодні весняних польових робіт 1921 року прокатні станції, що ремонтували сільськогосподарські машини,
В січні 1922 року в Покровці відбувся волосний з'їзд комнезамів, на якому розглядалися питання про продподаток, боротьбу з бандитизмом, роботу закладів народної освіти. Була також проаналізована діяльність перших колективних господарств і накреслені завдання щодо їх зміцнення.
Поступово дедалі більше покровців переконувалося в перевазі колективного ведення господарства. 18 січня 1925 року в селі створюється артіль «Щира праця», яка об'єднала 11 сімей і мала 105 десятин землі. 10 березня наступного року організовано сільськогосподарське товариство ім. Т. Г. Шевченка, а в квітні - товариства ім. Г. І. Петровського та «Україна». Багато жителів села були членами створеного ще в січні 1924 року сільського споживчого товариства, яке через 4 роки об'єднувало 660 чоловік. Пайовий капітал цього товариства становив 2470 крб., власний капітал - 13 675 крб., а річний прибуток - 2918 крб. Воно забезпечувало селян товарами широкого вжитку та продуктами харчування.
Партійні і радянські органи приділяли багато уваги питанням культурної перебудови села. У березні 1921 року Покровський волпартком провів
тиждень чистоти. Читалися лекції на медичні теми. Ще 1918 року в Покровці відкрито першу трудову школу, де 1923 року навчалося 56 хлопчиків і дівчаток. З 1923 року почала працювати друга трудова школа на 45 дітей. 1928 року її відвідувало 135 учнів. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення сільська Рада і комсомольська{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
організація створили 7 груп. 1921 року в Покровці відкрито школу-інтернат, в якій жили і навчалися 54 сироти1, що втратили батьків на фронтах громадянської війни. У народному будинку комсомольці організували драматичний гурток.
Багато сил, організаторського вміння і самовідданої праці доклали комуністи
1 комсомольці для проведення масової колективізації на селі. 1929 року в селах, підпорядкованих Покровській сільській Раді, на базі перших колективних господарств організовуються колгоспи ім. Г. І. Петровського, «Свобода» і «Червона Україна», які об'єднували 322 господарства і мали 4559 га землі. Куркулі та їх пособники чинили запеклий опір всім заходам Радянської влади, всіляко намагалися підірвати економіку молодих артілей, розправлялися з сільськими активістами. Так, у березні 1930 року вони підкупили хуліганів і злодіїв, які по-звірячому вбили комсомольця, активного сількора Ф. Попова. Слідчі органи суворо покарали вбивців. Куркулі були вислані з села.
Завдяки допомозі держави, молоді колгоспи поступово зміцнювалися. Створена 1931 року Веселинівська МТС забезпечувала артілі тракторами, комбайнами, автомашинами. За кермо трактора сіли жителі села О. Бойченко, М. Т. Швець, Г. М. Захарченко, в т. ч. і жінки Г. І. Зуб та Д. П. Гордович, які не раз виходили переможцями в соціалістичному змаганні. Трудівники села перевиконали завдання завершального року першої п'ятирічки. Замість 258 цнт хліба за планом державі було продано 324 цнт. У третій п'ятирічці колгосп «Червона Україна» розгорнув боротьбу за 100-пудовий урожай з га, в 1939 році він досяг урожаю по 25 цнт з га, бригада І. П. Захарченка зібрала з кожного гектара по 27 цнт, а ланка В. Г. Радзивіла - по 35 цнт. Господарство здало державі 3 тис. цнт хліба, на 2 тис. цнт більше, ніж 1938 року. На початку 1941 року колгосп «Червона Україна» мав 75 коней, 95 голів великої рогатої худоби, 105 свиней, 220 овець, 600 курей, 80 качок, 45 бджолосімей. В кожному з трьох господарств були тваринницькі ферми. Зросла технічна оснащеність артілей. В колгоспі ім. Г. І. Петровського було
2 автомашини, локомобіль, сінокосарка, 8 лобогрійок, 5 віялок, 6 саджалок, трієр, сортувалка та інші сільськогосподарські машини.
Трудящі села ще ширше розгорнули соціалістичне змагання. 23 квітня 1940 року тракторист Веселинівської МТС П. І. Жевнер, що працював у колгоспі «Червона Україна», закультивував 35 га (норма 13 га) і зекономив 43 кг пального, а член цієї ж бригади Г. В. Усатий трактором ЧТЗ виорював за зміну по 16-17 га замість 12 га. Скотар Є. І. Клейнін і чабан П. Т. Усатий з колгоспу ім. Г. І. Петровського були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року. В колгоспах Покровки на той час налічувалося 76 передовиків сільського господарства.
Рік у рік ставало заможнішим життя трудящих. 1939 року колгоспники одержали на трудодень по 12-14 кг хліба. Селяни будували добротні будинки, що утопали в зелені садів. Для дітей відкрили ясла. Так, у дитячих яслах артілі ім. Г. І. Петровського виховувалися 62 малюки. В середині 30-х років розпочала роботу середня школа, де напередодні Великої Вітчизняної війни навчалося понад 400 дітей. Доброї слави зажив сільський клуб, при якому працювало кілька гуртків художньої самодіяльності, проводилися бесіди, лекції, демонструвалися кінофільми. Книжковий фонд сільської бібліотеки досяг кількох тисяч примірників.
Боротьбу трудящих села за розвиток колгоспного виробництва очолювала сільська партійна організація, яка в квітні 1941 року об'єднувала 12 чоловік. Парторганізація створила школи колгоспного активу, підвищення загальних знань і організовувала т. зв. єдині політичні дні, де обговорювалися питання розвитку колгоспного виробництва, висувалися пропозиції щодо підвищення врожайності полів.
Зростала громадська активність колгоспного селянства. У вересні 1936 року з ініціативи партійної організації проведено збирання коштів до фонду допомоги іспанському народу. 623 жителі села передплатили позики на 22
тис. крб. Під час перших виборів до Верховної Ради Союзу РСР, що відбулися 12 грудня 1937 року, 99,6 проц. виборців Покровки проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
У роки Великої Вітчизняної війни трудівники села, як і весь радянський {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}народ, мужньо стали на захист завоювань Великого Жовтня. Багато жителів Покровки героїчно боролися з ворогом на фронтах війни, 204 воїни загинули смертю хоробрих. Свято бережуть трудящі пам'ять про Героя Радянського Союзу комуніста М. А. Зуба. Бойове хрещення він одержав на радянсько-фінляндській війні 1939-1940 рр. Під час Великої Вітчизняної війни 210-й штурмовий авіаційний полк, яким командував М. А. Зуб, провів 1325 бойових вильотів, знищив 272 ворожі танки, 508 автомашин, 20 літаків, 15 мінометів, 4 склади з боєприпасами, 20 зенітних точок і 6800 ворожих солдатів. Сам командир здійснив 120 бойових вильотів. 22 липня 1943 року він загинув смертю хоробрих в районі Молдованська. До Берліна дійшов І. С. Рубаний. Його груди прикрашають ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня та кілька медалей. Трьох орденів Слави удостоєний І. Г. Став- ниченко. 80 покровців - учасників Великої Вітчизняної війни нагороджено ювілейною медаллю на честь 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною.
Важких випробувань зазнали жителі села, що залишилися на окупованій території. 11 серпня 1941 року німецько-фашистські та румунські війська захопили Покровку. Гітлерівці грабували колгоспи, забирали у населення теплі речі, продукти, вивозили худобу. 14 серпня есесівці після жорстоких катувань стратили 9 сільських активістів, 26 грудня пригнали сюди 900 радянських громадян - жителів Одеси і в березні 1942 року розстріляли. Згодом на околиці села закатовано ще 45 полонених червоноармійців.
8 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту вигнали фашистів з Покровки. Вже у квітні виконком сільської Ради звернувся до населення із закликом докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною, успішно провести весняну сівбу і збирання коштів до фонду Червоної Армії.
Величезної шкоди завдали окупанти колгоспному господарству. Так, в артілі ім. Г. І. Петровського фашисти зруйнували 6 стаєнь, вівчарню, птахоферму, овочесховище, автогараж. Загальні збитки цієї артілі становили понад 4 млн. крб., в «Червоній Україні» - теж понад 4 млн. крб., у «Свободі» - близько 5 млн. крб. Бракувало робочих рук, тяглової сили, техніки. Засмічені бур'янами поля доводилося орати коровами. У 1944 році в колгоспі «Червона Україна» було 95 жінок, 27 чоловіків і 16 підлітків. Але невтомні трудівники і в цих умовах працювали по- ударному. 65-річна колгоспниця Д. Й. Усата щоденно боронувала коровами 3 і більше га землі. 1944 року члени цієї ж артілі зібрали врожай пшениці по 11,1 цнт з га на площі 290 га, прибутки господарства становили 73 тис. крб. Сільська Рада провела того року кілька недільників по відбудові школи, клубу і бібліотеки.
У жовтні 1945 року відновила діяльність партійна організація, до складу якої входило 7 комуністів. Секретарем був обраний Я. М. Пухнатов. В центрі уваги
комуністів стояли питання проведення посівної та збиральної кампаній, зміцнення трудової дисципліни колгоспників. Активно допомагала їм комсомольська організація, відновлена ще 8 липня 1944 року. Вчорашні фронтовики Д. М. Чорний, І. М. Дем'яненко та І. Ф. Іванченко працювали головами колгоспів «Червона Україна», ім. Г. І. Петровського та «Свобода». Згодом комуніста Н. П. Лук'яненка направили на роботу в колгосп «Свобода», Г. П. Парфьонова - в артіль ім. Г. І. Петровського, В. Ф. Жевнера - в колгосп «Червона Україна». Комуністи забезпечували вчасне проведення сівби, організувавши роботу в дві зміни.
Поступово господарства зміцнювалися. Вже 1949 року в артілі «Червона Україна» зібрали по 17 цнт зернових а пшениці - по 24 цнт. га. На трудодень колгоспники одержали по 3 кг хліба. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю трудівників. Бригадир тракторної бригади І. Ф. Іванченко, що працював у колгоспі ім. С. М. Будьонного (колишня «Свобода»), тракторист Г. Є. Дмитров і комбайнер С. С. Одарич з колгоспу «Червона Україна» нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1950 році колгоспи «Червона Україна», ім. Г. І. Петровського та ім. С. М. Будьонного-об'єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. С. М. Будьонного, а два господарства Старопокровки (тепер у складі села
Покровки) в одне - «Перемога». З березня 1959 року перший колгосп носить назву «Червона Україна», а другий з липня 1962 року - їм. І. В. Мічуріна. Об'єднання господарств сприяло дальшому піднесенню їх економіки. Врожайність зернових в 1955 році збільшилася до 18 цнт з га, кількість худоби - втричі у порівнянні з 1950 роком. Прибутки артілей 1959 року зросли до 610 тис. крб. Протягом 1953-1955 рр. у колгоспі ім. С. М. Будьонного збудовано ферми для великої рогатої худоби, свинарник, млин з олійницею, 1959 року - електростанцію, яка забезпечила електроенергією тваринницькі ферми і будинки сільських трудівників. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Партійні організації колгоспів очолили соціалістичне змагання, яке розгорнулося на всіх ділянках виробництва. Організовано 4 школи передового досвіду, на фермах і в бригадах створено партійні групи. У 1960 році механізатори колгоспу «Червона Україна» першими в районі завершили збирання кукурудзи. Заспівувачем змагання був І. С. Царенко. Трудівники артілі «Червона Україна» достроково завершили семирічку, перевиконавши 1965 року план продажу державі молока і м'яса. Завдяки самовідданій праці колгоспників, підвищенню культури землеробства, електрифікації та механізації виробництва значно зросли грошові прибутки артілей. 1966 року в колгоспі «Червона Україна» вони становили понад мільйон карбованців.
За роки повоєнних п'ятирічок колгоспи Покровки перетворилися на багатогалузеві високомеханізовані господарства. Так, артіль ім. І. В. Мічуріна на 1 січня 1970 року мала 5250 га землі, з них 2834 га орної, 23 трактори, 15 автомашин, 8 комбайнів зернових і 5 кукурудзозбиральних, В січні 1970 року на базі цього колгоспу створено радгосп «Виноградна долина», який має 120 га виноградників. На кінець дев'ятої п'ятирічки їх площа буде доведена до 800 га. Розпочалося будівництво зрошувальної системи.
Високорозвинутим є господарство «Червона Україна», за яким закріплено 5245 га землі, в т. ч. 3846 га орної. 1970 року на полях колгоспу працювало 28 тракторів, 16 комбайнів, 19 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. На тваринницьких фермах 1970 року налічувалося 498 корів, 4,5 тис. овець, понад півтори тисячі свиней. Всі ферми електрифіковані, інтенсивно впроваджується механізація трудомістких процесів. Багато зробили для господарства шефи - робітники Чорноморського суднобудівного заводу. З їх допомогою споруджено великий кормоцех.
У 1970 році в колгоспі «Червона Україна» вирощено високий урожай сільськогосподарських культур, зібрано по 22,7 цнт зернових з га, в т. ч. по 27,1 цнт озимої пшениці. Значно зросло виробництво продуктів тваринництва. Працівники радгоспу «Виноградна долина» збільшили виробництво м'яса до 493 тонн у 1966-1969 рр., молока до 2535 тонн. 40 членів артілі «Червона Україна» відзначено Ленінською ювілейною медаллю. Серед нагороджених- ветеран колгоспного виробництва М. Г. Бакуринська, яка з 1944 до
1969 року беззмінно працювала дояркою і надоїла понад 700 тонн молока. Загальними зборами членів артілі їй
присуджено звання заслуженого колгоспника. Систематично перевиконує норми механізатор І. Г. Вєтров, до 1958року він працював трактористом Веселинівської МТС. Під час жнив 1970 року І. Г. Вєтров зібрав урожай з площі 310 га, намолотивши майже 7 тис. цнт хліба.
В авангарді боротьби за розквіт колгоспного виробництва йдуть комуністи.
1970 року в артілі «Червона Україна» було 34 комуністи, у радгоспі «Виноградна долина» - 33. Більшість з них працює безпосередньо на виробництві. В адміністративно-управлінському апараті зайнято лише 3 комуністи. Вірним помічником партії є комсомольці, яких в Покровці налічується понад 40 чоловік.
Невпізнанно оновилося за післявоєнні роки село. Майже всі будинки колгоспників вкриті черепицею. 102 сім'ї перебудували хати, а 96 - спорудили нові. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна в селі споруджено дитячий комбінат на 50 місць, 17 стандартних будинків для спеціалістів. Населення обслуговують 2 кравецькі майстерні. 1969 року в селі відкрито автоматичну телефонну станцію. У 1970 році Покровським ССТ реалізовано товарів на суму понад 1 млн. крб. В селі є лікарня на 35 ліжок, в якій працює 3 лікарі і 25 медпрацівників з середньою медичною освітою.
Крім середньої, де у 1967/68 навчальному році 24 педагоги навчали 280 учнів, діють 2 початкові школи. Багато випускників місцевої школи здобули вищу освіту: випускниця Покровської середньої школи, нині заслужена артистка УРСР Л. Дем'яненко, працює в Миколаївському музично-драматичному театрі. До 50-річчя Радянської влади в селі споруджено {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}будинок культури на 400 місць, який має кімнати: комсомольську, урочистих подій, для занять 7 гуртків художньої самодіяльності. Сільська бібліотека, відкрита при будинку культури, налічує 6598 книг. Її послугами користуються до 900 читачів.
Покровці свято шанують пам'ять про своїх славних земляків. На могилі загиблих в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн споруджено обеліски.
Разом з партійними, громадськими організаціями велику роботу серед трудівників Покровки здійснює сільська Рада. 25 її депутатів проводять значну роботу як щодо дальшого господарського розвитку, так і впорядкування села, поліпшення освіти, охорони здоров'я, торгівлі, соціального забезпечення. При Раді створено постійні комісії, в яких, крім депутатів, працюють цонад 100 сільських активістів.
З великим піднесенням працюють трудящі села, домагаючись нових здобутків у господарському та культурному будівництві.