Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Троїцько-Сафонове
Троїцько-Сафонове - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Висуні, за 21 км від Казанки. До найближчої залізничної станції Новий Буг на лінії Миколаїв-Харків - 21 км. Населення - 1604 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Лозове і Павлівна.
Археологічні знахідки свідчать про те, що на місці нинішнього села в добу бронзи було поселення. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Засноване Троїцько-Сафонове в 1820 році. Першими жителями його були кріпосні селяни, вивезені з Курської, Орловської і Симбірської губерній. Найменування поселення - Троїцьке - пішло від назви релігійного свята тройці (за переказами, у цей день тут зупинився обоз кріпосних селян, який поклав початок новому населеному пункту). Водночас за поселенням закріпилася й інша назва - Сафонове (від імені власника землі, відставного гвардії полковника царської армії, вихідця з багатої поміщицької сім'ї Сафонова, який в період колонізації північного Причорномор'я одержав тут від царської казни 12 606 десятин землі). Через 10 років у Троїцько-Сафоновому проживало 300, а напередодні скасування кріпосного права, у 1859 році - 1700 чоловік. Багатий землевласник і кріпосник Сафонов не тільки завозив селян з центральних районів Росії, але й купував кріпаків у місцевих поміщиків. Так, у 1837 році в єлисаветградського поміщика Стойкова він купив двадцять сімей кріпаків і поселив їх у Троїцько-Сафоновому. Частина села, де містилися землянки колишніх стойківських кріпаків, і тепер носить назву - Стойкове. Щоб тримати селян у локорі, Сафонов застосовував тілесні покарання. Так, у 1846 році, звинувативши хворого селянина І. Єрохіна в свідомому небажанні вийти на роботу, кріпосник наказав його висікти. Через день Єрохін помер. Поміщик з цього приводу заявив тоді: «Бог покарав його за непокору».
До кінця XIX ст. поміщики Сафонови були єдиними господарями величезних земельних площ. Після реформи 1861 року на селянські наділи відведено лише 3028 десятин - це трохи більше двох десятин на ревізьку душу. В руках поміщика лишалось 9606 десятин. Після смерті Сафонова частина його землі перейшла до рук зятя, ще більшого власника - поміщика й капіталіста графа Стенбок-Фермора, що постійно жив у Херсоні. За роздільним актом йому в Троїцько-Сафонівській дачі належало 2038 десятин найкращих земель. Значні ділянки виділено його родичам - графам Толстим і Тарасевичам.
Поміщицьке господарство в Троїцько-Сафоновому було відоме на Херсонщині як одне з кращих, зразкових. Тут впроваджувалася багатопільна сівозміна, провадився облік врожайності різних сортів хліба, вивчався вплив різних умов і способів обробітку землі на посіви, велося промислове городництво. Господарство обслуговувала метеорологічна станція. Хліб, м'ясо, вовна та інші продукти нескінченним потоком вивозилися з Троїцько-Сафонового не тільки до Херсона й Миколаєва, а й за кордон. Від цієї торгівлі землевласник одержував величезні прибутки.
Наприкінці XIX - на початку XX століття у Троїцько-Сафоновому помітно зміцніла місцева буржуазія - куркульство. Ціни на землю зростали з кожним роком. Якщо в 1861 році десятина надільної землі коштувала 8-10 крб., то в 1909 - 100-120 крб. Відповідно збільшилась ціна десятини приватновласницької землі з 11-14 крб. до 185 карбованців. Зростала й орендна плата. У 1900 році вона становила 3 крб. 50 коп. за десятину, а через три роки - майже подвоїлася і досягла 6 крб. 50 коп. У 1903 році на одному з засідань повітової оціночної комісії обговорювалося питання: що приймати за основу оцінювання землі - продуктивність землі чи орендну плату. Стенбок-Фермор вніс пропозицію за основу для оцінювання землі брати орендну плату, бо вона підказана конкуренцією. Пропозиція) великого землевласника прийняли і затвердили. Таким чином, орендна плата продовжувала зростати.
Становище селян було дуже важким. Все частіше бідняки, не маючи змоги вести господарство, лишали його та йшли до міста, на криворізькі гірничорудні підприємства і шахти, на заводи Херсона й Миколаєва. У 1900-1905 рр. з Троїцько-Сафо- нового виїхало близько 300 чоловік.
Деякі селяни, повертаючись із заробітків додому, привозили з собою листівки і прокламації. їх тут таємно читали і передавали з рук в руки. Влітку 1906 року всіх жителів зігнали на сход і попередили, що тих, хто посягне на поміщицьку власність і наважиться виступати проти існуючого ладу, чекає сувора кара. На питання селян: «Коли ж дадуть землю?»,
представник повітового начальства відповів, що «за такі крамольні слова в село треба викликати козаків».
Після столипінської аграрної реформи зростала сільська буржуазія, становище ж селян ще більше погіршало.Так, наприклад, 13 куркульських господарств зосередили в себе 1210 десятин, а 100 бідняцьких - мали лише 320 десятин землі. 19 селянських господарств у 1909 році були {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}безземельними. Орендна плата за землю у 1906- 1908 рр. ще підвищилася і становила 13 крб. 19 коп.. У 1905 році десятина землі коштувала 215 крб., а 1912 року - близько трьохсот. Природно, що за такими високими цінами землю могли купувати заможні господарі. У червні 1909 року місцевий куркуль Ільїн купив у Стенбок-Фермора одразу 104 десятини землі. На його землях працювало постійно близько двох десятків наймитів. Одночасно з ним земельну ділянку в 105 десятин купила селянська громада, яка складалася з 20 господарств. Щоб мати змогу заплатити за землю, селяни Троїцько-Сафонового змушені були позичити гроші в кредитному товаристві, а потім протягом ряду років виплачувати їх з 12-процентною надбавкою.
Єдиним медичним працівником на селі була акушерка, прийом хворих провадився на приватній квартирі. Лише через 48 років після заснування села відкрилася школа, в якій навчалося 30 учнів, серед них не було жодної дівчини. З 1870 року у Троїцько-Сафоновому працювала однорічна школа міністерства освіти, яку відвідувало 25 чоловік. До села надходило лише 4 газети, які одержували поміщик, вчитель, піп та один селянин. Коли в 1907 році до Троїцько-Сафонового повернулися учасники російсько-японської війни О. Волков і М. Маров, які говорили селянам, що царський уряд спричинив трагедію Цусіми й Порт-Артура, місцеві церковники звинуватили їх у політичній неблагонадійності.
Наступ царизму і поміщиків на життєві права трудящих примушував їх і надалі залишати рідні місця. Тільки в 1912 році з волості виїхало на постійне поселення до Томської губернії 99 селян. На початку імперіалістичної війни у Троїцько-Сафоновому проживало 2,5 тис. чоловік. Близько ста селян у перші ж дні війни було мобілізовано до царської армії.
Народним масам ненависною була ця грабіжницька війна, і вони з радістю зустріли звістку про повалення самодержавства в лютому 1917 року. В березні стара адміністрація усувається від влади, а на початку травня у селі створюється земельний комітет. Проте до його складу пролізли колишні чиновники, куркулі. Поміщики саботували проведення весняної сівби, відмовлялися давати селянам землю в оренду. У квітні 1917 року робітники Миколаєва надсилали до Троїцько-Сафонового газету «Известия Николаевского Совета рабочих и военньїх депутатов» з повідомленням про діяльність селянської комісії Ради. Важливі настанови щодо земельного питання біднота села одержала в рішеннях губернського з'їзду Рад селянських депутатів,
який відбувся у вересні 1917 року. Серед делегатів з'їзду були представники і від Троїцько-Сафонового.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді: була сигналом для здійснення революційних перетворень на селі. За допомогою більшовицьких представників з Миколаєва і Херсона в січні 1918 року тут створено ревком, який ухвалив конфіскувати поміщицькі землі і розподілити їх між трудящими. В економіях графа Стенбок-Фермора реквізовано сільськогосподарський реманент, машини, майно, зерно. На початку лютого в Троїцько-Сафоновому відбувся волосний з'їзд, на якому проголошено Радянську владу3, утворився волвикон- ком. До органів Радянської влади обирали представників найбідніших верств селянства.
Але в березні 1918 року Троїцько-Сафонове окупували австро-німецькі війська, які хазяйнували тут до листопада 1918 року. З їх приходом в районі почав активно діяти партизанський загін, що складався з робітників Криворізького промислового басейну на чолі з колишнім фронтовиком І. М. Макаренком. До них приєдналося багато жителів Троїцько-Сафонового, які зі зброєю в руках мужньо билися проти ворогів революції.
В листопаді 1918 року село захопили петлюрівці, а в березні 1919 року війська регулярної Червоної Армії, що наступали від Катеринослава, вигнали їх звідси» З радістю зустрічали жителі червоноармійців 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка. Новостворений ревком продовжив
розподіл землі, вилучив у куркулів понад 2 тис. пудів хліба і роздав бідноті, допомагав хлібом і продовольством частинам Червоної Армії.
Та вже у серпні село захопили денікінці. Вони відібрали у селян 96 коней, багато худоби, хліба, фуражу. Білогвардійці вимагали видати їм місцевих більшовиків І. П. Киковка і Є. П. Забабурина, одного з перших керівників Ради робітничих і селянських депутатів Троїцько-Сафонового І. Є. Григоренка й інших, але жителі села допомогли активістам уникнути переслідування. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У січні 1920 року частини 41-ї радянської дивізії визволили село. Армійські політоргани активно сприяли відновленню органів Радянської влади. У другій половині січня почав діяти Троїцько-Сафонівський ревком. Під його керівництвом 5 лютого відбувся сільський сход, який вирішив питання про розподіл землі між селянами. 1920 року тут налічувалося 645 селянських дворів з 3242 мешканцями. Всього селяни одержали 6810 десятин землі. У кожній селянській сім'ї на їдця припадало по 2,3 десятини. Однак багато землі пустувало, бо не вистачало насіння, тяглової сили та реманенту.
8 квітня 1920 року відбулися вибори Троїцько-Сафонівського волвиконкому, до якого увійшли бідняки М. Н. Матвієнко (голова), П. О. Трусов та інші. Тоді ж тут організаційно оформився партійний осередок з 8 комуністів, очолений П. В. П'ятаковим. У травні створено комітет незаможних селян, який спочатку об'єднував 19 чоловік, а до кінця року - близько 100. Його головою обрано місцевого бідняка Я. П. Загребаєва. КНС брав активну участь у зміцненні Радянської влади на селі. Він допомагав волвиконкому розподіляти землю між селянами, виконувати прод- розверстку, забезпечувати бідняків насінням, боровся з куркульськими бандами, які протидіяли заходам Радянської влади. 17 жовтня близько 130 бандитів, увірвавшись у село з кулеметами, захопили кількох радянських працівників і тут же, серед села, розстріляли. Вони розгромили райпродком, вивезли півтори тисячі мішків зерна. Червоноармійців, які охороняли хлібні склади, вбили, їх трупи кинули в колодязь. Серед тих, хто загинув, були комуніст С. Априщенко, кандидат в члени партії В. Чайковський. Незважаючи на куркульське засилля й терор, партійний осередок зростав за рахунок кращих представників селянської бідноти. До кінця 1921 року в Троїцько-Сафоновому було вже 20 комуністів. Під їх керівництвом тоді ж створилася комсомольська організація, яка об'єднала близько 50 юнаків і дівчат. Комуністи й комсомольці були активними провідниками нової економічної політики. В кінці 1921 року селяни успішно виконали продовольчий податок.
Жителів села всіляко підтримувало пролетарське місто. З серпня 1922 року Троїцько-Сафонівськийґ волвиконком очолив член більшовицької партії з 1916 року, робітник-металіст К. Т. Чеботарьов. Він одразу встановив тісний зв'язок з Миколаївською організацією КП(б)У, яка допомагала троїцько-сафонівським селянам у гос подарському й культурному будівництві, посилала до села своїх представників. 7 грудня 1922 року у загальних зборах селян, присвячених питанням організації сільськогосподарських робіт і боротьби з бандитизмом, брали участь два представники від миколаївських більшовиків. Ось що було записано тоді в постанові цих зборів: «Селяни-бідняки Троїцько-Сафонового щиро дякують членам Миколаївської організації КП(б)У С. І. Гребенюку і І. В. Філіну. В їх особі ми вітаємо партію більшовиків, яка посилає нам чесних і відважних робітників-комуністів, і ми, селяни, всіма силами підтримуємо їх у боротьбі на фронті продроботи та боротьби з бандитизмом».
З кожним днем зростали роль та авторитет сільської Ради як бойового штабу соціалістичного будівництва на селі. У своїй роботі вона вміло спрямовувала діяльність КНС. На виборах до Ради, що відбулися у жовтні 1922 року, селяни віддали свої голоси за комуністів Є. П. Забабурина, П. В. П'ятакова і К. Т. Чеботарьова.
Восени 1922 року Троїцько-Сафонове увійшло до складу Володимирівської волості. Поступово відбудовувалося зруйноване війною господарство. Відновлювалися довоєнні посівні площі. Протягом 1922-1923 рр. тут виникло шість сільськогосподарських об'єднань, але вони були нечисленними, слабкими. Так, товариство «Перше травня» складалося з 15 господарств, мало 219 десятин землі, 8 коней, 3 корови, віялку, фургон, 65 курей.
Серйозну протидію кооперуванню селянських господарств чинило куркульство. Лише протягом літа 1923 року куркулі тричі підпалювали артільні комори, склади сільськогосподарського реманенту, вели агітацію
проти Радянської влади. Партійний осередок вживав заходів щодо посилення політико-виховної роботи серед населення, викривав класову суть куркульства. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Розв'язуючи господарські завдання, партійна організація, КНС, сільська Рада здійснювали перші кроки культурного будівництва. Особлива увага приділялася народній освіті. В 1920 році почала працювати школа, в якій щорічно навчалося 120-140 дітей. 1921 року у Троїцько-Сафоновому налічувалося близько 700 неписьменних. Створені тут три школи лікнепу, які діяли до тридцятих років, щороку навчали грамоти близько ста чоловік.Ними керували вчителі П. В. Медведєв, Л. А. Пономаренко, Ю. Д. Іванова.
Налагоджувалась культурно-освітня робота. Було відкрито хати-читальні, червоні кутки, народний клуб. Заслужену популярність серед населення здобув
хоровий колектив, який налічував 40 чоловік. На концертних майданчиках співалися бойові революційні пісні, читалися вірші Дем'яна Бєдного, оповідання Максима Горького. Протягом 1920-1921 рр. троїцько-сафонівські самодіяльні колективи поставили 64 спектаклі і дали 15 концертів. Зібрані гроші вони передали до фонду допомоги голодуючим дітям Поволжя, засвідчивши тим самим почуття щирої, сердечної дружби з братнім російським народом. На початку двадцятих років трудящі Троїцько-Сафонового передплачували 200 центральних і 350 місцевих газет та журналів. На той час це була велика кількість, якщо мати на увазі, що в дореволюційне село надходило лише кілька примірників.
Масово-політична робота серед населення, що проводилася під керівництвом партійної організації, сприяла відбудові сільського господарства, здійсненню соціалістичних перетворень в селі. Селяни вступали в ТСОЗи, яких 1927 року тут було близько двадцяти. Протягом 1924-1927 рр. в них об'єдналося 603 селянські господарства з 6800 га землі, що становило майже 90 проц. усіх господарств. Та обробіток землі був малоефективним, вівся він розрізненими малопотужними господарствами. Так, кооператив «Новий побут» об'єднував 26 селянських господарств, «Незаможник»-28, «Червоний орач» -32, ім. Шевченка - 30. Кожен з них мав від 150 до 230 га землі. Держава всіляко допомагала селу. В 1926 році ТСОЗ «Незаможник» придбав першого трактора, а в 1929 році в Троїцько-Сафоновому їх було вже близько десяти. Історичні рішення XV з'їзду ВКП(б), що взяв курс на колективізацію сільського господарства, відповідали життєвим інтересам трудового селянства. Комуністи очолили створення колгоспів у селі. Наприкінці 1927 року тут організовується перша артіль «Червоний незаможник». Протягом наступних трьох років утворюються колгоспи «Пам'яті Леніна», «Хлібороб», ім. Фрунзе, ім. 61 комунара, «Вірний шлях», що об'єднали 555 дворів (з 670 в селі).
Куркулі, як і раніше, намагалися викликати невдоволення колгоспами, всіляко компрометували ведення колективного господарства. Вони приховували хліб, не здавали державі, щоб продавати його за спекулятивними цінами на ринку. Коли артілі організовували червоні валки, куркулі залякували колгоспників, підбурювали не давати державі хліба. За пропозицією комуністів сільська Рада оголошувала списки куркулів, які не хотіли здавати зерно і саботували продподаток. Обурені селяни виступали за ліквідацію куркульства як класу. Весною 1930 року 23 господарства куркулів, які найбільше протидіяли Радянській владі, були розкуркулені, а самі вони вислані за межі області.
Ще в січні 1928 року за рішенням загальних зборів членів КНС створено сільське тракторне товариство. В 1933 році 50 проц. усіх посівних площ оралося тракторами, а з жовтня 1935 року у Троїцько-Сафоновому вже діяла МТС. Першим директором її став В. К. Дубецький, заступником директора по політичній частині - В. П. Тополов. Протягом 1938-1941 рр. МТС очолював активний учасник громадянської війни, кавалер ордена Червоного Прапора А. 3. Чорний (загинув у Велику Вітчизняну війну). Вона мала 73 трактори, в т. ч. 38 гусеничних, 32 комбайни, 5 вантажних автомашин та іншу техніку. Вже в 1936 році Троїцько-Сафонівська МТС була однією з передових у районі. Так, тракторист О. П. Загребаєв на своїй машині «ЧТЗ» виробляв по півтори норми. За його закликом в селі й районі розгорнувся рух за відмінну якість обробітку колгоспних ланів. У 1938 році він перший у своєму селі
одержав урядову нагороду - медаль «За трудову відзнаку», а наступного року комуністи обрали його делегатом XVIII з'їзду партії. З часу утворення
МТС протягом трьох років перше місце в змаганні між комбайнерами завойовував К. І. П’ятаков, агрегат якого ніколи не знав простоїв. Працюючи на комбайні «Комунар», у 1936 році він зібрав урожай з 625 га. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}На той час це були високі результати. Досвід К. І. П'ятакова переймали механізатори всієї області. У 1937 ропі наказом Наркома землеробства СРСР йому присвоєно звання майстра комбайнового збирання врожаю. Поряд з чоловіками успішно оволодівали професіями механізаторів і жінки. За закликом знатної трактористки країни П. М. Ангеліної 26 дівчат Троїцько-Сафонового сіли за кермо трактора. Коли в країні розгорнувся стахановський рух, однією з перших до нього включилася комбайнерка В. М. Рибалко. 24 липня 1936 року районна газета «Колгоспна правда» надрукувала добірку матеріалів «Стахановські дні Віри Рибалко». Серед передовиків виробництва МТС були також трактористи В. О. Войчук, Ф. Т. Єлисєєв, комбайнери П. М. Голубченко, Т. Т. Луценко та інші.
До 1940 року 80 проц. усіх сільськогосподарських робіт, головним чином у рільництві, було механізовано. Це сприяло підвищенню продуктивності господарств. Якщо в 1930 році усі місцеві колгоспи виробляли 120 тис. пудів товарного хліба, то до 1940 року виробництво його збільшилося в три рази.
Партія і вся країна оточували трудівників ланів повагою і пошаною. За вирощування високих врожаїв пшениці (по 125 пудів з га) у 1939-1940 рр. близько сорока колгоспників і працівників МТС були удостоєні медалей, дипломів Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Напередодні війни у Троїцько-Сафоновому налічувалося близько сорока членів партії, які йшли в авангарді господарського і культурного будівництва на селі. Комуністи приділяли велику увагу вихованню молодого покоління. В селі було п'ять первинних комсомольських організацій. Комсомольці Троїцько-Сафонового одними з перших у районі організували в 1936 році збирання коштів до фонду допомоги республіканській Іспанії, проводили оборонно-масову роботу. До 1941 року їх осередок об'єднував близько двохсот юнаків і дівчат.
Зростав матеріальний добробут населення. В 1938 році 235 трудівників колгоспу «Червоний незаможник» заробили 63 тис. трудоднів (у середньому кожен працюючий - 268 трудоднів). На трудодень видавалось по 2-3 кг хліба, а також інші сільськогосподарські продукти.
Значні зміни за роки Радянської влади сталися в галузі охорони здоров'я. З 1930 року тут почала працювати амбулаторія, в якій допомогу хворим подавали 8 медпрацівників. 1940 року в селі відкрилася лікарня на 30 місць. Тільки за два передвоєнних роки 14 колгоспників і працівників МТС побували на лікуванні в санаторіях Криму, Кавказу й Одеси. Для дітей щороку організовувався оздоровчий піонерський табір.
За роки перших п'ятирічок було досягнуто успіхів і в галузі освіти та культурного будівництва. В ліквідації неписьменності серед населення Троїцько-Сафонового велика заслуга жінради, що діяла при сільській Раді. Активістки доклали багато зусиль, щоб усі жінки відвідували школи лікнепу й політграмоти. У 1938 році семирічну школу було перетворено на середню, а 22 червня 1941 року перші 24 випускники закінчили 10-й клас і одержали атестати про середню освіту. За ініціативою партійного осередку і сільської Ради ще 1937 року тут організовано пересувну бібліотеку, яка згодом стала стаціонарною. 1941 року в ній налічувалося вже 2 тис. книг.
З початком Великої Вітчизняної війни 50 жителів села пішли в діючу армію. Близько ста чоловік, у т. ч. 30 жінок, записалися добровольцями до народного ополчення. Партійна організація і сільська Рада керували евакуацією колгоспного майна і хліба на схід країни. На 53-й день війни, 14 серпня 1941 року,
німецькі загарбники увірвалися в село. У приміщенні лікарні окупанти створили майстерню для ремонту зброї, а в головному шкільному корпусі - для ремонту автомашин та іншої техніки.
Але з вересня 1941 року в селі починає діяти підпільна антифашистська група, очолена уродженцем Троїцько-Сафонового, комуністом Г. М. Седнєвим, який за завданням Дніпропетровського обкому партії залишився на території району для організації партизанської боротьби. Спочатку підпільник оселився у Володимирівці, а згодом переїхав до
Троїцько-Сафонового, яке й стало центром партизанського руху усіх сусідніх районів Миколаївської та Дніпропетровської областей. Вчитель за освітою, він швидко налагодив зв'язки з потрібними йому людьми, в десяти населених пунктах Казанківського і колишнього Володимир івського районів створив підпільні антифашистські групи, які об'єднали 120 патріотів. Першим його {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}помічником став житель Троїцько-Сафонового Є. М. Мартинов. Разом з ним Г. М. Седнєв організував у селі широку мережу явочних квартир. У будинку
П. І. Мочаліної було встановлено радіоприймач. Саме звідси і розповсюджувалися серед населення зведення Радянського Інформбюро. Через своїх агентів фашисти дізналися про підпільну діяльність патріота. Йому було організовано засаду. Лише завдяки своїй сміливості і відвазі він залишився живим.
Наприкінці 1942 року з учасників підпільних груп Казанківського і Воло- димирівського районів Миколаївської та Широківського району Дніпропетровської областей Г. М. Седнєв організовує партизанський загін, який налічував 129 чоловік, серед них 10 членів партії, 6 кандидатів і близько 20 комсомольців. Протягом року загін вів активні бойові дії, у лютому 1943 року кілька разів нападав на ворожі гарнізони в Троїцько-Сафоновому, Миколаївці та інших селах. У жовтні 1943 року група партизанів на чолі з Г. М. Седнєвим (26 чоловік) та шістьма парашутистами - воїнами Червоної Армії, які висадилися у Широків- ському районі Дніпропетровської області, розгромили ворожий гарнізон у с. Рахманівці. Партизани захопили 2 автомашини, 2 кулемети, 46 гвинтівок, багато боєприпасів, знищили 5 автомашин. Загін встановив зв'язок з наступаючими частинами Червоної Армії. Коли бої йшли на правобережній Дніпропетровщині, командир наказав основним силам загону пробиватися на з'єднання з військами, а сам з невеликою групою партизанів залишився в тилу. 10 грудня група вела свій останній бій з переважаючими силами ворога. Він тривав чотири години. Майже всі патріоти загинули. Тяжко поранений Г. М. Седнєв потрапив до рук ворогів. Його катували, рвали кліщами шкіру, викололи очі, відрізали вуха, а потім кинули в ополонку. Тіло комуніста було знайдено вже навесні у скреслій від криги Висуні.
Учасниками антифашистського підпілля були десятки жителів Троїцько-Сафонового. Ризикуючи життям, вони влаштовували у себе явочні квартири, допомагали партизанам продуктами, переховували їх та поранених бійців Червоної Армії. Одною з активних учасниць троїцько-сафонівського підпілля стала місцева вчителька, комуністка Н. Є. Сюльдіна. Залишившись на окупованій фашистами
території, вона з перших днів включилась у патріотичну боротьбу, на ручному друкарському верстаті друкувала, а потім розповсюджувала антифашистські листівки і звернення до населення.
Сміливими підпільниками зарекомендували себе комсомольці Є. П. Волков, В. М. Кравченко, В. В. Мартинов та інші. В. М. Нащокін майстерно виготовляв фальшиві медичні довідки, рятуючи багатьох від фашистського рабства. На кордоні трьох районів: Казанківського і Володимирівсько- го Миколаївської та Широківського Дніпропетровської областей у степових ярах було влаштовано навіть партизанський госпіталь.
Понад двадцять чоловік з села, учасників підпілля, серед них С. М. Драж- ников, Є. М. Бондаренко, Є. X. Мартинов та 7 членів його сім'ї, К. П. Колотков і 2 члени його сім'ї, В. М. Нащокін були розстріляні фашистами.
На початку березня 1944 року, ламаючи опір ворога, наближалися до Троїцько- Сафонового передові частини Червоної Армії. На західних висотах за селом гітлерівці створили сильний оборонний рубіж, маючи намір зупинити наступ радянських військ. Командування 3-м Українським фронтом, готуючись провести операцію по оточенню великого угруповання ворога в районі Березнегуватого - Снігурівки, вирішило зробити прорив ворожої оборони на Новобузькому напрямку. Цей прорив швидко здійснила 8-а гвардійська армія та кінно-механізована група під командуванням генерала І. О. Плієва, згодом двічі Героя Радянського Союзу. Силами двох кавалерійських дивізій під командуванням генералів І. В. Тутаринова і В. С. Головського зроблено обхідний маневр з півдня основного вузла ворожого опору в районі Троїцько-Сафонового, а війська механізованого корпусу завдали удару фашистам з півночі. Ворог зазнав величезних втрат. Дороги були забиті кинутою бойовою технікою і транспортом. На підступах до
Троїцько-Сафонового окупанти залишили понад сотню автомашин, танків, гармат. Тут було покладено початок оточенню і розгрому 6-ї німецької армії, яку Гітлер назвав «армією месників», бо вона була створена замість 6-ї армії, знищеної під Сталінградом. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Троїцько-Сафонове було першим населеним пунктом, визволеним радянськими військами на території Миколаївської області. Це сталося 7 березня 1944 року. Спочатку в село вступили підрозділи 212-го танкового полку 4-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта Т. І. Танасчишина.
На багатьох фронтах Вітчизняної війни мужньо билося багато жителів Троїцько-Сафонового. Під Сталінградом командував батареєю гвардії-лейтенант В. І. Потапов. У битві на Орловсько-Курській дузі відзначився своєю відвагою і був нагороджений орденом Леніна винищувач танків І. М. Кузюков. Багатьох бойових нагород удостоєні учасники Великої Вітчизняної війни Я. В. Колотков, І. В. Ананьєв, А. Є. Сюльдін, Г. М. Скуртула, Н. К. Гуров, Д. Г. Маслов, Є. В. Соловйов та інші. За патріотичну діяльність на окупованій фашистами території медаль «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня одержала Н. Є. Сюльдіна та інші. Дорогою ціною дісталася перемога. Близько 150 уродженців села - воїнів Червоної Армії і учасників підпілля - віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
Величезної шкоди завдала фашистська окупація селу. Гітлерівці спалили півсотні житлових будинків та МТС, вивезли сільськогосподарську техніку, зерно, худобу, зруйнували лікарню й школу.
Під час боїв на території району й області жителі села безпосередньо допомагали радянським воїнам: переносили боєприпаси, доставляли фураж для кавалерійських частин, транспортували поранених. Близько місяця в Троїцько-Сафоновому розміщувався польовий госпіталь. І коли він перебазувався слідом за фронтом на захід, на ім'я голови колгоспу «Червоний заможник» (до війни називався «Червоний незаможник») надійшов від начальника госпіталю лист: «Від імені командування польового гвардійського госпіталю складаю Вам і всім колгоспникам щиру подяку за допомогу в справі розміщення поранених воїнів доблесної Червоної Армії і в догляді за ними».
Колгоспи села одержали від військових частин кілька тракторів. Наприкінці березня з Уралу надійшли й запасні частини до них. До початку сівби МТС одержала 25 тракторів. З Казахстану привезли 70 коней, 40 корів, 29 волів та іншу худобу. Як і в минулі роки, велику організаторську роботу серед населення провадили комуністи, хоча в березні 1944 року їх було лише четверо.
1944 року в селі замість довоєнних шести артілей створено п'ять - «Червоний заможник», «Пролетар», ім. Фрунзе, «Хлібороб», «Своя праця». У важких умовах доводилося відбудовувати зруйноване війною господарство. В артілях бракувало насіннєвого фонду. Тоді комуністи звернулися до населення, і, як не було важко, колгоспники поділилися своїми незначними запасами і зібрали насіння для сівби. Орали колгоспні поля коровами.
МТС посилала в село своїх робітників для надання допомоги у відбудові господарства. Механізатори МТС ремонтували трактори, а наступного року побудували нове приміщення майстерні. Дирекція Миколаївського суднобудівного заводу ім. 61 комунара надіслала для роботи в МТС токаря П. Саватєєва, який протягом 1946-1948 рр. підготував чимало молодих фахівців.
Незважаючи на труднощі, план весняної сівби 1944 року трудящі виконали на 112 проц. Через нестачу комбайнів на площі близько тисячі гектарів хліб зібрали й обмолотили вручну. Парторганізація та сільська Рада мобілізували все населення на спорудження господарських приміщень. Колгоспники виявляли справжній трудовий героїзм. Коли склалося важке становище з вивезенням хліба державі через відсутність транспорту, 40 активістів за закликом парторганізації і сільської Ради протягом двох днів по бездоріжжю перенесли на плечах близько 50 тонн зерна до пункту «Заготзерно», який був розташований за півтора кілометра. Комсомольська організація, яка 1945 року об'єднувала 22 комсомольці, стала ініціатором створення молодіжно-комсомольських будівельних бригад і ланок вирощування високих врожаїв.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни близько п'ятдесяти воїнів повернулися до рідного села і разом з усіма працювали над виконанням народногосподарських планів.
Зростали лави членів партії. На 1 січня 1945 року у Троїцько-Сафоновому було 17 комуністів. У вересні 1945 року з територіальної партійної {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організації виділилася і стала самостійною парторганізація МТС, в якій було 3 члени та один кандидат у члени партії. У квітні 1947 року в колгоспі «Своя праця», а в березні 1949 року в артілі «Пролетар» створено партійно-комсомольські групи. Комуністи приділяли постійну увагу добору й розстановці кадрів. Так, голову сільської Ради комуніста Я. П. Матвієнка було рекомендовано на посаду голови колгоспу «Червоний заможник», який він очолив у 1947 році. Вже тоді артіль відновила довоєнні посівні площі, перевиконала план хлібоздачі. За виконання соціалістичних зобов'язань колгосп «Червоний заможник» було занесено на обласну Дошку пошани. До 1948 року довоєнні посівні площі відновили всі п'ять місцевих артілей. Але валовий збір зерна у троїцько-сафонівських колгоспах був на третину меншим, ніж у 1940 році. Урожайність зернових того ж 1947 року становила лише 6,4 цнт з га проти 15,5 цнт з га у 1940 році. Отже, виробництво основних сільськогосподарських культур ще дуже відставало.
Держава діяльно допомагала колгоспам, насамперед сільськогосподарськими машинами. У 1948 році Троїцько-Сафонівська МТС мала тракторів і комбайнів у півтора раза більше, ніж до війни. У 17 тракторних бригадах працювало 156 трактористів і 24 комбайнери. Протягом 1949-1950 рр. в артілях відбудовано зруйновані будинки, ферми, господарські приміщення. Партійні організації, які 1950 року об'єднували 25 комуністів, зосередили свою увагу на розв'язанні основних завдань - збільшенні виробництва сільськогосподарських продуктів та підвищенні матеріального добробуту колгоспників. Помітним кроком на цьому шляху було об'єднання наприкінці 1950 року всіх місцевих колгоспів в один - ім. Щорса.
У 1950 році МТС одержала 14 нових тракторів і 13 комбайнів. План тракторних робіт того року було виконано на 117 проц. Так, тракторна бригада В. Ф. Єфремова на площі 256 га зібрала по 25 цнт озимої пшениці з га. Підвищилася майстерність трактористів і комбайнерів. У 1951 році вони зекономили в МТС близько 15 тис. кг пального. Ширилося соціалістичне змагання, серед комбайнерів популярним був рух тисячників. Протягом трьох років (1950-1953 рр.) комуніст Т. Т. Луценко завойовував прапор передового механізатора. На його комбайні щороку красувалося по три-чотири зірочки (зірка означала тисячу центнерів намолоченого хліба). У 1953 році довоєнну славу Троїцько-Сафонівської МТС остаточно відновлено: вона посіла перше місце в районі і стала однією з передових в області. У 1955 році в МТС працювало 20 комуністів і 32 комсомольці.
Підвищення технічної оснащеності сільськогосподарських робіт, впровадження прогресивних форм праці і госпрозрахунку дали можливість колгоспові ім. Щорса вже в 1955 році досягти значних успіхів. Середня врожайність зернових культур по артілі становила 18,7 центнера.
У 1958 році до колгоспу ім. Щорса влився колгосп «Зорі Кремля», що розміщувався в селах Павлівці і Лозовій, підпорядкованих Троїцько-Сафонівській сільраді. Земельні угіддя об'єднаного колгоспу перевищили 9 тис. га, лише орних земель було 6918 га. За роки семирічки господарство почало одержувати високі, сталі врожаї. Важливе значення для дальшого піднесення економіки артілі мали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Підвищилася матеріальна заінтересованість трудівників у результатах своєї праці. Після реорганізації МТС колгосп придбав значну кількість сільськогосподарської техніки. До 1970 року на його ланах працювали 12 зернозбиральних комбайнів, 41 трактор, 18 автомашин. Здійснено механізацію багатьох виробничих процесів, підвищилася культура рільництва. Близько 200 колгоспників навчалося у школах передового досвіду, 55 - у агрозооветшколах. За роки восьмої п'ятирічки валовий збір зерна збільшився більш як у два рази, урожайність зернових за той же час зросла до 24-27 цнт з га. Господарство має 2860 голів великої рогатої худоби, 700 свиней, 2,5 тис. овець. Його щорічні грошові прибутки протягом п'ятирічки становили понад мільйон карбованців.
У 1963 році в селі створено відділення «Сільгосптехніки», яке здійснює ремонт сільськогосподарських машин, подає велику допомогу колгоспам у механізації тваринницьких ферм.
Батьківщина високо оцінила подвиг хліборобів і механізаторів, нагородивши кращих з них орденами і медалями: орденом Леніна - комбайнера І. П. Гулу
і тракториста В. Ф. Мартинова, орденом Жовтневої Революції - чабана О, П. Лиходія, орденом Трудового Червоного Прапора - колгоспних механізаторів С. М. Рижикова, І. П. Волкова, Г. П. Волкова, І. Н. Городашина, О. Г. П'ятакова, бригадира Ю. В. Григоренка та інших. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Достойними трудовими успіхами зустріли трудівники колгоспу ім. Щорса XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. 103 трудівники нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Рішенням бюро Казанківського райкому КП України і райвиконкому від 10 квітня 1970 року до Ленінської книги трудової слави занесено колектив птахоферми колгоспу ім. Щорса, який щорічно виробляє до 1 млн. яєць (зав. фермою О. Я. Чудновцева). Цієї ж честі удостоєні депутат обласної Ради депутатів трудящих тракторист В. Ф. Мартинов, завідуюча молочнотоварною фермою, кавалер ордена Леніна, комуністка О. Я. Капошко і секретар партійної організації третього виробничого відділення чабан колгоспу О. П. Лиходій.
За післявоєнні роки невпізнанно змінилося життя людей, підвищився їхній матеріальний добробут. Протягом 1945-1970 рр. в селі споруджено 145 нових будинків, 332 перебудовано капітально. Під час всесоюзного комуністичного суботника на честь ювілею В. І. Леніна жителі села заклали меморіальний пам'ятний парк на площі 1,5 гектара.
У Троїцько-Сафоновому функціонує амбулаторія, де працюють 16 медичних працівників, у т. ч. 2 лікарі. Для дітей відкрито 4 дошкільних заклади, в яких виховується 150 малюків. У 1971 році в середній школі навчався 331 учень. З 1950 до 1971 рр. середню освіту здобуло більше трьохсот чоловік. Є в Троїцько-Сафоновому і вечірня школа робітничої молоді. Серед 23 вчителів Д. С. Білан - заслужений вчитель Української РСР, удостоєний ордена Леніна, О. М. Бондаренко - нагороджена орденом «Знак Пошани». До послуг трудівників - будинок культури із залом для глядачів на 400 місць. Любителі спорту мають кілька спортивних майданчиків та стадіон. У селі є дві бібліотеки: сільська з книжковим фондом 12 тис. томів і шкільна - 5 тис. томів.
Чималий загін трудової інтелігенції дало село за роки Радянської влади. Звідси вийшло 47 педагогів, 11 інженерів, 5 лікарів, 30 офіцерів Радянської Армії. Із злиденного дореволюційного села Троїцько-Сафонове перетворилося в заможне і культурне соціалістичне село.
Уже в перше півріччя 1971 року в селі прокладено 10 км водопроводу. На черзі - будівництво нових будинків побутового і комунального обслуговування, культурних закладів. Протягом дев'ятої п'ятирічки буде побудовано 50 будинків для колгоспників і близько сотні відремонтовано і переобладнано.
Партійна організація, що об'єднує 73 комуністи, сільська Рада, правління колгоспу, всі трудящі села приступили до реалізації величних планів 9-ї п'ятирічки.
Археологічні знахідки свідчать про те, що на місці нинішнього села в добу бронзи було поселення. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Засноване Троїцько-Сафонове в 1820 році. Першими жителями його були кріпосні селяни, вивезені з Курської, Орловської і Симбірської губерній. Найменування поселення - Троїцьке - пішло від назви релігійного свята тройці (за переказами, у цей день тут зупинився обоз кріпосних селян, який поклав початок новому населеному пункту). Водночас за поселенням закріпилася й інша назва - Сафонове (від імені власника землі, відставного гвардії полковника царської армії, вихідця з багатої поміщицької сім'ї Сафонова, який в період колонізації північного Причорномор'я одержав тут від царської казни 12 606 десятин землі). Через 10 років у Троїцько-Сафоновому проживало 300, а напередодні скасування кріпосного права, у 1859 році - 1700 чоловік. Багатий землевласник і кріпосник Сафонов не тільки завозив селян з центральних районів Росії, але й купував кріпаків у місцевих поміщиків. Так, у 1837 році в єлисаветградського поміщика Стойкова він купив двадцять сімей кріпаків і поселив їх у Троїцько-Сафоновому. Частина села, де містилися землянки колишніх стойківських кріпаків, і тепер носить назву - Стойкове. Щоб тримати селян у локорі, Сафонов застосовував тілесні покарання. Так, у 1846 році, звинувативши хворого селянина І. Єрохіна в свідомому небажанні вийти на роботу, кріпосник наказав його висікти. Через день Єрохін помер. Поміщик з цього приводу заявив тоді: «Бог покарав його за непокору».
До кінця XIX ст. поміщики Сафонови були єдиними господарями величезних земельних площ. Після реформи 1861 року на селянські наділи відведено лише 3028 десятин - це трохи більше двох десятин на ревізьку душу. В руках поміщика лишалось 9606 десятин. Після смерті Сафонова частина його землі перейшла до рук зятя, ще більшого власника - поміщика й капіталіста графа Стенбок-Фермора, що постійно жив у Херсоні. За роздільним актом йому в Троїцько-Сафонівській дачі належало 2038 десятин найкращих земель. Значні ділянки виділено його родичам - графам Толстим і Тарасевичам.
Поміщицьке господарство в Троїцько-Сафоновому було відоме на Херсонщині як одне з кращих, зразкових. Тут впроваджувалася багатопільна сівозміна, провадився облік врожайності різних сортів хліба, вивчався вплив різних умов і способів обробітку землі на посіви, велося промислове городництво. Господарство обслуговувала метеорологічна станція. Хліб, м'ясо, вовна та інші продукти нескінченним потоком вивозилися з Троїцько-Сафонового не тільки до Херсона й Миколаєва, а й за кордон. Від цієї торгівлі землевласник одержував величезні прибутки.
Наприкінці XIX - на початку XX століття у Троїцько-Сафоновому помітно зміцніла місцева буржуазія - куркульство. Ціни на землю зростали з кожним роком. Якщо в 1861 році десятина надільної землі коштувала 8-10 крб., то в 1909 - 100-120 крб. Відповідно збільшилась ціна десятини приватновласницької землі з 11-14 крб. до 185 карбованців. Зростала й орендна плата. У 1900 році вона становила 3 крб. 50 коп. за десятину, а через три роки - майже подвоїлася і досягла 6 крб. 50 коп. У 1903 році на одному з засідань повітової оціночної комісії обговорювалося питання: що приймати за основу оцінювання землі - продуктивність землі чи орендну плату. Стенбок-Фермор вніс пропозицію за основу для оцінювання землі брати орендну плату, бо вона підказана конкуренцією. Пропозиція) великого землевласника прийняли і затвердили. Таким чином, орендна плата продовжувала зростати.
Становище селян було дуже важким. Все частіше бідняки, не маючи змоги вести господарство, лишали його та йшли до міста, на криворізькі гірничорудні підприємства і шахти, на заводи Херсона й Миколаєва. У 1900-1905 рр. з Троїцько-Сафо- нового виїхало близько 300 чоловік.
Деякі селяни, повертаючись із заробітків додому, привозили з собою листівки і прокламації. їх тут таємно читали і передавали з рук в руки. Влітку 1906 року всіх жителів зігнали на сход і попередили, що тих, хто посягне на поміщицьку власність і наважиться виступати проти існуючого ладу, чекає сувора кара. На питання селян: «Коли ж дадуть землю?»,
представник повітового начальства відповів, що «за такі крамольні слова в село треба викликати козаків».
Після столипінської аграрної реформи зростала сільська буржуазія, становище ж селян ще більше погіршало.Так, наприклад, 13 куркульських господарств зосередили в себе 1210 десятин, а 100 бідняцьких - мали лише 320 десятин землі. 19 селянських господарств у 1909 році були {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}безземельними. Орендна плата за землю у 1906- 1908 рр. ще підвищилася і становила 13 крб. 19 коп.. У 1905 році десятина землі коштувала 215 крб., а 1912 року - близько трьохсот. Природно, що за такими високими цінами землю могли купувати заможні господарі. У червні 1909 року місцевий куркуль Ільїн купив у Стенбок-Фермора одразу 104 десятини землі. На його землях працювало постійно близько двох десятків наймитів. Одночасно з ним земельну ділянку в 105 десятин купила селянська громада, яка складалася з 20 господарств. Щоб мати змогу заплатити за землю, селяни Троїцько-Сафонового змушені були позичити гроші в кредитному товаристві, а потім протягом ряду років виплачувати їх з 12-процентною надбавкою.
Єдиним медичним працівником на селі була акушерка, прийом хворих провадився на приватній квартирі. Лише через 48 років після заснування села відкрилася школа, в якій навчалося 30 учнів, серед них не було жодної дівчини. З 1870 року у Троїцько-Сафоновому працювала однорічна школа міністерства освіти, яку відвідувало 25 чоловік. До села надходило лише 4 газети, які одержували поміщик, вчитель, піп та один селянин. Коли в 1907 році до Троїцько-Сафонового повернулися учасники російсько-японської війни О. Волков і М. Маров, які говорили селянам, що царський уряд спричинив трагедію Цусіми й Порт-Артура, місцеві церковники звинуватили їх у політичній неблагонадійності.
Наступ царизму і поміщиків на життєві права трудящих примушував їх і надалі залишати рідні місця. Тільки в 1912 році з волості виїхало на постійне поселення до Томської губернії 99 селян. На початку імперіалістичної війни у Троїцько-Сафоновому проживало 2,5 тис. чоловік. Близько ста селян у перші ж дні війни було мобілізовано до царської армії.
Народним масам ненависною була ця грабіжницька війна, і вони з радістю зустріли звістку про повалення самодержавства в лютому 1917 року. В березні стара адміністрація усувається від влади, а на початку травня у селі створюється земельний комітет. Проте до його складу пролізли колишні чиновники, куркулі. Поміщики саботували проведення весняної сівби, відмовлялися давати селянам землю в оренду. У квітні 1917 року робітники Миколаєва надсилали до Троїцько-Сафонового газету «Известия Николаевского Совета рабочих и военньїх депутатов» з повідомленням про діяльність селянської комісії Ради. Важливі настанови щодо земельного питання біднота села одержала в рішеннях губернського з'їзду Рад селянських депутатів,
який відбувся у вересні 1917 року. Серед делегатів з'їзду були представники і від Троїцько-Сафонового.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді: була сигналом для здійснення революційних перетворень на селі. За допомогою більшовицьких представників з Миколаєва і Херсона в січні 1918 року тут створено ревком, який ухвалив конфіскувати поміщицькі землі і розподілити їх між трудящими. В економіях графа Стенбок-Фермора реквізовано сільськогосподарський реманент, машини, майно, зерно. На початку лютого в Троїцько-Сафоновому відбувся волосний з'їзд, на якому проголошено Радянську владу3, утворився волвикон- ком. До органів Радянської влади обирали представників найбідніших верств селянства.
Але в березні 1918 року Троїцько-Сафонове окупували австро-німецькі війська, які хазяйнували тут до листопада 1918 року. З їх приходом в районі почав активно діяти партизанський загін, що складався з робітників Криворізького промислового басейну на чолі з колишнім фронтовиком І. М. Макаренком. До них приєдналося багато жителів Троїцько-Сафонового, які зі зброєю в руках мужньо билися проти ворогів революції.
В листопаді 1918 року село захопили петлюрівці, а в березні 1919 року війська регулярної Червоної Армії, що наступали від Катеринослава, вигнали їх звідси» З радістю зустрічали жителі червоноармійців 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка. Новостворений ревком продовжив
розподіл землі, вилучив у куркулів понад 2 тис. пудів хліба і роздав бідноті, допомагав хлібом і продовольством частинам Червоної Армії.
Та вже у серпні село захопили денікінці. Вони відібрали у селян 96 коней, багато худоби, хліба, фуражу. Білогвардійці вимагали видати їм місцевих більшовиків І. П. Киковка і Є. П. Забабурина, одного з перших керівників Ради робітничих і селянських депутатів Троїцько-Сафонового І. Є. Григоренка й інших, але жителі села допомогли активістам уникнути переслідування. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У січні 1920 року частини 41-ї радянської дивізії визволили село. Армійські політоргани активно сприяли відновленню органів Радянської влади. У другій половині січня почав діяти Троїцько-Сафонівський ревком. Під його керівництвом 5 лютого відбувся сільський сход, який вирішив питання про розподіл землі між селянами. 1920 року тут налічувалося 645 селянських дворів з 3242 мешканцями. Всього селяни одержали 6810 десятин землі. У кожній селянській сім'ї на їдця припадало по 2,3 десятини. Однак багато землі пустувало, бо не вистачало насіння, тяглової сили та реманенту.
8 квітня 1920 року відбулися вибори Троїцько-Сафонівського волвиконкому, до якого увійшли бідняки М. Н. Матвієнко (голова), П. О. Трусов та інші. Тоді ж тут організаційно оформився партійний осередок з 8 комуністів, очолений П. В. П'ятаковим. У травні створено комітет незаможних селян, який спочатку об'єднував 19 чоловік, а до кінця року - близько 100. Його головою обрано місцевого бідняка Я. П. Загребаєва. КНС брав активну участь у зміцненні Радянської влади на селі. Він допомагав волвиконкому розподіляти землю між селянами, виконувати прод- розверстку, забезпечувати бідняків насінням, боровся з куркульськими бандами, які протидіяли заходам Радянської влади. 17 жовтня близько 130 бандитів, увірвавшись у село з кулеметами, захопили кількох радянських працівників і тут же, серед села, розстріляли. Вони розгромили райпродком, вивезли півтори тисячі мішків зерна. Червоноармійців, які охороняли хлібні склади, вбили, їх трупи кинули в колодязь. Серед тих, хто загинув, були комуніст С. Априщенко, кандидат в члени партії В. Чайковський. Незважаючи на куркульське засилля й терор, партійний осередок зростав за рахунок кращих представників селянської бідноти. До кінця 1921 року в Троїцько-Сафоновому було вже 20 комуністів. Під їх керівництвом тоді ж створилася комсомольська організація, яка об'єднала близько 50 юнаків і дівчат. Комуністи й комсомольці були активними провідниками нової економічної політики. В кінці 1921 року селяни успішно виконали продовольчий податок.
Жителів села всіляко підтримувало пролетарське місто. З серпня 1922 року Троїцько-Сафонівськийґ волвиконком очолив член більшовицької партії з 1916 року, робітник-металіст К. Т. Чеботарьов. Він одразу встановив тісний зв'язок з Миколаївською організацією КП(б)У, яка допомагала троїцько-сафонівським селянам у гос подарському й культурному будівництві, посилала до села своїх представників. 7 грудня 1922 року у загальних зборах селян, присвячених питанням організації сільськогосподарських робіт і боротьби з бандитизмом, брали участь два представники від миколаївських більшовиків. Ось що було записано тоді в постанові цих зборів: «Селяни-бідняки Троїцько-Сафонового щиро дякують членам Миколаївської організації КП(б)У С. І. Гребенюку і І. В. Філіну. В їх особі ми вітаємо партію більшовиків, яка посилає нам чесних і відважних робітників-комуністів, і ми, селяни, всіма силами підтримуємо їх у боротьбі на фронті продроботи та боротьби з бандитизмом».
З кожним днем зростали роль та авторитет сільської Ради як бойового штабу соціалістичного будівництва на селі. У своїй роботі вона вміло спрямовувала діяльність КНС. На виборах до Ради, що відбулися у жовтні 1922 року, селяни віддали свої голоси за комуністів Є. П. Забабурина, П. В. П'ятакова і К. Т. Чеботарьова.
Восени 1922 року Троїцько-Сафонове увійшло до складу Володимирівської волості. Поступово відбудовувалося зруйноване війною господарство. Відновлювалися довоєнні посівні площі. Протягом 1922-1923 рр. тут виникло шість сільськогосподарських об'єднань, але вони були нечисленними, слабкими. Так, товариство «Перше травня» складалося з 15 господарств, мало 219 десятин землі, 8 коней, 3 корови, віялку, фургон, 65 курей.
Серйозну протидію кооперуванню селянських господарств чинило куркульство. Лише протягом літа 1923 року куркулі тричі підпалювали артільні комори, склади сільськогосподарського реманенту, вели агітацію
проти Радянської влади. Партійний осередок вживав заходів щодо посилення політико-виховної роботи серед населення, викривав класову суть куркульства. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Розв'язуючи господарські завдання, партійна організація, КНС, сільська Рада здійснювали перші кроки культурного будівництва. Особлива увага приділялася народній освіті. В 1920 році почала працювати школа, в якій щорічно навчалося 120-140 дітей. 1921 року у Троїцько-Сафоновому налічувалося близько 700 неписьменних. Створені тут три школи лікнепу, які діяли до тридцятих років, щороку навчали грамоти близько ста чоловік.Ними керували вчителі П. В. Медведєв, Л. А. Пономаренко, Ю. Д. Іванова.
Налагоджувалась культурно-освітня робота. Було відкрито хати-читальні, червоні кутки, народний клуб. Заслужену популярність серед населення здобув
хоровий колектив, який налічував 40 чоловік. На концертних майданчиках співалися бойові революційні пісні, читалися вірші Дем'яна Бєдного, оповідання Максима Горького. Протягом 1920-1921 рр. троїцько-сафонівські самодіяльні колективи поставили 64 спектаклі і дали 15 концертів. Зібрані гроші вони передали до фонду допомоги голодуючим дітям Поволжя, засвідчивши тим самим почуття щирої, сердечної дружби з братнім російським народом. На початку двадцятих років трудящі Троїцько-Сафонового передплачували 200 центральних і 350 місцевих газет та журналів. На той час це була велика кількість, якщо мати на увазі, що в дореволюційне село надходило лише кілька примірників.
Масово-політична робота серед населення, що проводилася під керівництвом партійної організації, сприяла відбудові сільського господарства, здійсненню соціалістичних перетворень в селі. Селяни вступали в ТСОЗи, яких 1927 року тут було близько двадцяти. Протягом 1924-1927 рр. в них об'єдналося 603 селянські господарства з 6800 га землі, що становило майже 90 проц. усіх господарств. Та обробіток землі був малоефективним, вівся він розрізненими малопотужними господарствами. Так, кооператив «Новий побут» об'єднував 26 селянських господарств, «Незаможник»-28, «Червоний орач» -32, ім. Шевченка - 30. Кожен з них мав від 150 до 230 га землі. Держава всіляко допомагала селу. В 1926 році ТСОЗ «Незаможник» придбав першого трактора, а в 1929 році в Троїцько-Сафоновому їх було вже близько десяти. Історичні рішення XV з'їзду ВКП(б), що взяв курс на колективізацію сільського господарства, відповідали життєвим інтересам трудового селянства. Комуністи очолили створення колгоспів у селі. Наприкінці 1927 року тут організовується перша артіль «Червоний незаможник». Протягом наступних трьох років утворюються колгоспи «Пам'яті Леніна», «Хлібороб», ім. Фрунзе, ім. 61 комунара, «Вірний шлях», що об'єднали 555 дворів (з 670 в селі).
Куркулі, як і раніше, намагалися викликати невдоволення колгоспами, всіляко компрометували ведення колективного господарства. Вони приховували хліб, не здавали державі, щоб продавати його за спекулятивними цінами на ринку. Коли артілі організовували червоні валки, куркулі залякували колгоспників, підбурювали не давати державі хліба. За пропозицією комуністів сільська Рада оголошувала списки куркулів, які не хотіли здавати зерно і саботували продподаток. Обурені селяни виступали за ліквідацію куркульства як класу. Весною 1930 року 23 господарства куркулів, які найбільше протидіяли Радянській владі, були розкуркулені, а самі вони вислані за межі області.
Ще в січні 1928 року за рішенням загальних зборів членів КНС створено сільське тракторне товариство. В 1933 році 50 проц. усіх посівних площ оралося тракторами, а з жовтня 1935 року у Троїцько-Сафоновому вже діяла МТС. Першим директором її став В. К. Дубецький, заступником директора по політичній частині - В. П. Тополов. Протягом 1938-1941 рр. МТС очолював активний учасник громадянської війни, кавалер ордена Червоного Прапора А. 3. Чорний (загинув у Велику Вітчизняну війну). Вона мала 73 трактори, в т. ч. 38 гусеничних, 32 комбайни, 5 вантажних автомашин та іншу техніку. Вже в 1936 році Троїцько-Сафонівська МТС була однією з передових у районі. Так, тракторист О. П. Загребаєв на своїй машині «ЧТЗ» виробляв по півтори норми. За його закликом в селі й районі розгорнувся рух за відмінну якість обробітку колгоспних ланів. У 1938 році він перший у своєму селі
одержав урядову нагороду - медаль «За трудову відзнаку», а наступного року комуністи обрали його делегатом XVIII з'їзду партії. З часу утворення
МТС протягом трьох років перше місце в змаганні між комбайнерами завойовував К. І. П’ятаков, агрегат якого ніколи не знав простоїв. Працюючи на комбайні «Комунар», у 1936 році він зібрав урожай з 625 га. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}На той час це були високі результати. Досвід К. І. П'ятакова переймали механізатори всієї області. У 1937 ропі наказом Наркома землеробства СРСР йому присвоєно звання майстра комбайнового збирання врожаю. Поряд з чоловіками успішно оволодівали професіями механізаторів і жінки. За закликом знатної трактористки країни П. М. Ангеліної 26 дівчат Троїцько-Сафонового сіли за кермо трактора. Коли в країні розгорнувся стахановський рух, однією з перших до нього включилася комбайнерка В. М. Рибалко. 24 липня 1936 року районна газета «Колгоспна правда» надрукувала добірку матеріалів «Стахановські дні Віри Рибалко». Серед передовиків виробництва МТС були також трактористи В. О. Войчук, Ф. Т. Єлисєєв, комбайнери П. М. Голубченко, Т. Т. Луценко та інші.
До 1940 року 80 проц. усіх сільськогосподарських робіт, головним чином у рільництві, було механізовано. Це сприяло підвищенню продуктивності господарств. Якщо в 1930 році усі місцеві колгоспи виробляли 120 тис. пудів товарного хліба, то до 1940 року виробництво його збільшилося в три рази.
Партія і вся країна оточували трудівників ланів повагою і пошаною. За вирощування високих врожаїв пшениці (по 125 пудів з га) у 1939-1940 рр. близько сорока колгоспників і працівників МТС були удостоєні медалей, дипломів Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Напередодні війни у Троїцько-Сафоновому налічувалося близько сорока членів партії, які йшли в авангарді господарського і культурного будівництва на селі. Комуністи приділяли велику увагу вихованню молодого покоління. В селі було п'ять первинних комсомольських організацій. Комсомольці Троїцько-Сафонового одними з перших у районі організували в 1936 році збирання коштів до фонду допомоги республіканській Іспанії, проводили оборонно-масову роботу. До 1941 року їх осередок об'єднував близько двохсот юнаків і дівчат.
Зростав матеріальний добробут населення. В 1938 році 235 трудівників колгоспу «Червоний незаможник» заробили 63 тис. трудоднів (у середньому кожен працюючий - 268 трудоднів). На трудодень видавалось по 2-3 кг хліба, а також інші сільськогосподарські продукти.
Значні зміни за роки Радянської влади сталися в галузі охорони здоров'я. З 1930 року тут почала працювати амбулаторія, в якій допомогу хворим подавали 8 медпрацівників. 1940 року в селі відкрилася лікарня на 30 місць. Тільки за два передвоєнних роки 14 колгоспників і працівників МТС побували на лікуванні в санаторіях Криму, Кавказу й Одеси. Для дітей щороку організовувався оздоровчий піонерський табір.
За роки перших п'ятирічок було досягнуто успіхів і в галузі освіти та культурного будівництва. В ліквідації неписьменності серед населення Троїцько-Сафонового велика заслуга жінради, що діяла при сільській Раді. Активістки доклали багато зусиль, щоб усі жінки відвідували школи лікнепу й політграмоти. У 1938 році семирічну школу було перетворено на середню, а 22 червня 1941 року перші 24 випускники закінчили 10-й клас і одержали атестати про середню освіту. За ініціативою партійного осередку і сільської Ради ще 1937 року тут організовано пересувну бібліотеку, яка згодом стала стаціонарною. 1941 року в ній налічувалося вже 2 тис. книг.
З початком Великої Вітчизняної війни 50 жителів села пішли в діючу армію. Близько ста чоловік, у т. ч. 30 жінок, записалися добровольцями до народного ополчення. Партійна організація і сільська Рада керували евакуацією колгоспного майна і хліба на схід країни. На 53-й день війни, 14 серпня 1941 року,
німецькі загарбники увірвалися в село. У приміщенні лікарні окупанти створили майстерню для ремонту зброї, а в головному шкільному корпусі - для ремонту автомашин та іншої техніки.
Але з вересня 1941 року в селі починає діяти підпільна антифашистська група, очолена уродженцем Троїцько-Сафонового, комуністом Г. М. Седнєвим, який за завданням Дніпропетровського обкому партії залишився на території району для організації партизанської боротьби. Спочатку підпільник оселився у Володимирівці, а згодом переїхав до
Троїцько-Сафонового, яке й стало центром партизанського руху усіх сусідніх районів Миколаївської та Дніпропетровської областей. Вчитель за освітою, він швидко налагодив зв'язки з потрібними йому людьми, в десяти населених пунктах Казанківського і колишнього Володимир івського районів створив підпільні антифашистські групи, які об'єднали 120 патріотів. Першим його {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}помічником став житель Троїцько-Сафонового Є. М. Мартинов. Разом з ним Г. М. Седнєв організував у селі широку мережу явочних квартир. У будинку
П. І. Мочаліної було встановлено радіоприймач. Саме звідси і розповсюджувалися серед населення зведення Радянського Інформбюро. Через своїх агентів фашисти дізналися про підпільну діяльність патріота. Йому було організовано засаду. Лише завдяки своїй сміливості і відвазі він залишився живим.
Наприкінці 1942 року з учасників підпільних груп Казанківського і Воло- димирівського районів Миколаївської та Широківського району Дніпропетровської областей Г. М. Седнєв організовує партизанський загін, який налічував 129 чоловік, серед них 10 членів партії, 6 кандидатів і близько 20 комсомольців. Протягом року загін вів активні бойові дії, у лютому 1943 року кілька разів нападав на ворожі гарнізони в Троїцько-Сафоновому, Миколаївці та інших селах. У жовтні 1943 року група партизанів на чолі з Г. М. Седнєвим (26 чоловік) та шістьма парашутистами - воїнами Червоної Армії, які висадилися у Широків- ському районі Дніпропетровської області, розгромили ворожий гарнізон у с. Рахманівці. Партизани захопили 2 автомашини, 2 кулемети, 46 гвинтівок, багато боєприпасів, знищили 5 автомашин. Загін встановив зв'язок з наступаючими частинами Червоної Армії. Коли бої йшли на правобережній Дніпропетровщині, командир наказав основним силам загону пробиватися на з'єднання з військами, а сам з невеликою групою партизанів залишився в тилу. 10 грудня група вела свій останній бій з переважаючими силами ворога. Він тривав чотири години. Майже всі патріоти загинули. Тяжко поранений Г. М. Седнєв потрапив до рук ворогів. Його катували, рвали кліщами шкіру, викололи очі, відрізали вуха, а потім кинули в ополонку. Тіло комуніста було знайдено вже навесні у скреслій від криги Висуні.
Учасниками антифашистського підпілля були десятки жителів Троїцько-Сафонового. Ризикуючи життям, вони влаштовували у себе явочні квартири, допомагали партизанам продуктами, переховували їх та поранених бійців Червоної Армії. Одною з активних учасниць троїцько-сафонівського підпілля стала місцева вчителька, комуністка Н. Є. Сюльдіна. Залишившись на окупованій фашистами
території, вона з перших днів включилась у патріотичну боротьбу, на ручному друкарському верстаті друкувала, а потім розповсюджувала антифашистські листівки і звернення до населення.
Сміливими підпільниками зарекомендували себе комсомольці Є. П. Волков, В. М. Кравченко, В. В. Мартинов та інші. В. М. Нащокін майстерно виготовляв фальшиві медичні довідки, рятуючи багатьох від фашистського рабства. На кордоні трьох районів: Казанківського і Володимирівсько- го Миколаївської та Широківського Дніпропетровської областей у степових ярах було влаштовано навіть партизанський госпіталь.
Понад двадцять чоловік з села, учасників підпілля, серед них С. М. Драж- ников, Є. М. Бондаренко, Є. X. Мартинов та 7 членів його сім'ї, К. П. Колотков і 2 члени його сім'ї, В. М. Нащокін були розстріляні фашистами.
На початку березня 1944 року, ламаючи опір ворога, наближалися до Троїцько- Сафонового передові частини Червоної Армії. На західних висотах за селом гітлерівці створили сильний оборонний рубіж, маючи намір зупинити наступ радянських військ. Командування 3-м Українським фронтом, готуючись провести операцію по оточенню великого угруповання ворога в районі Березнегуватого - Снігурівки, вирішило зробити прорив ворожої оборони на Новобузькому напрямку. Цей прорив швидко здійснила 8-а гвардійська армія та кінно-механізована група під командуванням генерала І. О. Плієва, згодом двічі Героя Радянського Союзу. Силами двох кавалерійських дивізій під командуванням генералів І. В. Тутаринова і В. С. Головського зроблено обхідний маневр з півдня основного вузла ворожого опору в районі Троїцько-Сафонового, а війська механізованого корпусу завдали удару фашистам з півночі. Ворог зазнав величезних втрат. Дороги були забиті кинутою бойовою технікою і транспортом. На підступах до
Троїцько-Сафонового окупанти залишили понад сотню автомашин, танків, гармат. Тут було покладено початок оточенню і розгрому 6-ї німецької армії, яку Гітлер назвав «армією месників», бо вона була створена замість 6-ї армії, знищеної під Сталінградом. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Троїцько-Сафонове було першим населеним пунктом, визволеним радянськими військами на території Миколаївської області. Це сталося 7 березня 1944 року. Спочатку в село вступили підрозділи 212-го танкового полку 4-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта Т. І. Танасчишина.
На багатьох фронтах Вітчизняної війни мужньо билося багато жителів Троїцько-Сафонового. Під Сталінградом командував батареєю гвардії-лейтенант В. І. Потапов. У битві на Орловсько-Курській дузі відзначився своєю відвагою і був нагороджений орденом Леніна винищувач танків І. М. Кузюков. Багатьох бойових нагород удостоєні учасники Великої Вітчизняної війни Я. В. Колотков, І. В. Ананьєв, А. Є. Сюльдін, Г. М. Скуртула, Н. К. Гуров, Д. Г. Маслов, Є. В. Соловйов та інші. За патріотичну діяльність на окупованій фашистами території медаль «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня одержала Н. Є. Сюльдіна та інші. Дорогою ціною дісталася перемога. Близько 150 уродженців села - воїнів Червоної Армії і учасників підпілля - віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
Величезної шкоди завдала фашистська окупація селу. Гітлерівці спалили півсотні житлових будинків та МТС, вивезли сільськогосподарську техніку, зерно, худобу, зруйнували лікарню й школу.
Під час боїв на території району й області жителі села безпосередньо допомагали радянським воїнам: переносили боєприпаси, доставляли фураж для кавалерійських частин, транспортували поранених. Близько місяця в Троїцько-Сафоновому розміщувався польовий госпіталь. І коли він перебазувався слідом за фронтом на захід, на ім'я голови колгоспу «Червоний заможник» (до війни називався «Червоний незаможник») надійшов від начальника госпіталю лист: «Від імені командування польового гвардійського госпіталю складаю Вам і всім колгоспникам щиру подяку за допомогу в справі розміщення поранених воїнів доблесної Червоної Армії і в догляді за ними».
Колгоспи села одержали від військових частин кілька тракторів. Наприкінці березня з Уралу надійшли й запасні частини до них. До початку сівби МТС одержала 25 тракторів. З Казахстану привезли 70 коней, 40 корів, 29 волів та іншу худобу. Як і в минулі роки, велику організаторську роботу серед населення провадили комуністи, хоча в березні 1944 року їх було лише четверо.
1944 року в селі замість довоєнних шести артілей створено п'ять - «Червоний заможник», «Пролетар», ім. Фрунзе, «Хлібороб», «Своя праця». У важких умовах доводилося відбудовувати зруйноване війною господарство. В артілях бракувало насіннєвого фонду. Тоді комуністи звернулися до населення, і, як не було важко, колгоспники поділилися своїми незначними запасами і зібрали насіння для сівби. Орали колгоспні поля коровами.
МТС посилала в село своїх робітників для надання допомоги у відбудові господарства. Механізатори МТС ремонтували трактори, а наступного року побудували нове приміщення майстерні. Дирекція Миколаївського суднобудівного заводу ім. 61 комунара надіслала для роботи в МТС токаря П. Саватєєва, який протягом 1946-1948 рр. підготував чимало молодих фахівців.
Незважаючи на труднощі, план весняної сівби 1944 року трудящі виконали на 112 проц. Через нестачу комбайнів на площі близько тисячі гектарів хліб зібрали й обмолотили вручну. Парторганізація та сільська Рада мобілізували все населення на спорудження господарських приміщень. Колгоспники виявляли справжній трудовий героїзм. Коли склалося важке становище з вивезенням хліба державі через відсутність транспорту, 40 активістів за закликом парторганізації і сільської Ради протягом двох днів по бездоріжжю перенесли на плечах близько 50 тонн зерна до пункту «Заготзерно», який був розташований за півтора кілометра. Комсомольська організація, яка 1945 року об'єднувала 22 комсомольці, стала ініціатором створення молодіжно-комсомольських будівельних бригад і ланок вирощування високих врожаїв.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни близько п'ятдесяти воїнів повернулися до рідного села і разом з усіма працювали над виконанням народногосподарських планів.
Зростали лави членів партії. На 1 січня 1945 року у Троїцько-Сафоновому було 17 комуністів. У вересні 1945 року з територіальної партійної {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}організації виділилася і стала самостійною парторганізація МТС, в якій було 3 члени та один кандидат у члени партії. У квітні 1947 року в колгоспі «Своя праця», а в березні 1949 року в артілі «Пролетар» створено партійно-комсомольські групи. Комуністи приділяли постійну увагу добору й розстановці кадрів. Так, голову сільської Ради комуніста Я. П. Матвієнка було рекомендовано на посаду голови колгоспу «Червоний заможник», який він очолив у 1947 році. Вже тоді артіль відновила довоєнні посівні площі, перевиконала план хлібоздачі. За виконання соціалістичних зобов'язань колгосп «Червоний заможник» було занесено на обласну Дошку пошани. До 1948 року довоєнні посівні площі відновили всі п'ять місцевих артілей. Але валовий збір зерна у троїцько-сафонівських колгоспах був на третину меншим, ніж у 1940 році. Урожайність зернових того ж 1947 року становила лише 6,4 цнт з га проти 15,5 цнт з га у 1940 році. Отже, виробництво основних сільськогосподарських культур ще дуже відставало.
Держава діяльно допомагала колгоспам, насамперед сільськогосподарськими машинами. У 1948 році Троїцько-Сафонівська МТС мала тракторів і комбайнів у півтора раза більше, ніж до війни. У 17 тракторних бригадах працювало 156 трактористів і 24 комбайнери. Протягом 1949-1950 рр. в артілях відбудовано зруйновані будинки, ферми, господарські приміщення. Партійні організації, які 1950 року об'єднували 25 комуністів, зосередили свою увагу на розв'язанні основних завдань - збільшенні виробництва сільськогосподарських продуктів та підвищенні матеріального добробуту колгоспників. Помітним кроком на цьому шляху було об'єднання наприкінці 1950 року всіх місцевих колгоспів в один - ім. Щорса.
У 1950 році МТС одержала 14 нових тракторів і 13 комбайнів. План тракторних робіт того року було виконано на 117 проц. Так, тракторна бригада В. Ф. Єфремова на площі 256 га зібрала по 25 цнт озимої пшениці з га. Підвищилася майстерність трактористів і комбайнерів. У 1951 році вони зекономили в МТС близько 15 тис. кг пального. Ширилося соціалістичне змагання, серед комбайнерів популярним був рух тисячників. Протягом трьох років (1950-1953 рр.) комуніст Т. Т. Луценко завойовував прапор передового механізатора. На його комбайні щороку красувалося по три-чотири зірочки (зірка означала тисячу центнерів намолоченого хліба). У 1953 році довоєнну славу Троїцько-Сафонівської МТС остаточно відновлено: вона посіла перше місце в районі і стала однією з передових в області. У 1955 році в МТС працювало 20 комуністів і 32 комсомольці.
Підвищення технічної оснащеності сільськогосподарських робіт, впровадження прогресивних форм праці і госпрозрахунку дали можливість колгоспові ім. Щорса вже в 1955 році досягти значних успіхів. Середня врожайність зернових культур по артілі становила 18,7 центнера.
У 1958 році до колгоспу ім. Щорса влився колгосп «Зорі Кремля», що розміщувався в селах Павлівці і Лозовій, підпорядкованих Троїцько-Сафонівській сільраді. Земельні угіддя об'єднаного колгоспу перевищили 9 тис. га, лише орних земель було 6918 га. За роки семирічки господарство почало одержувати високі, сталі врожаї. Важливе значення для дальшого піднесення економіки артілі мали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Підвищилася матеріальна заінтересованість трудівників у результатах своєї праці. Після реорганізації МТС колгосп придбав значну кількість сільськогосподарської техніки. До 1970 року на його ланах працювали 12 зернозбиральних комбайнів, 41 трактор, 18 автомашин. Здійснено механізацію багатьох виробничих процесів, підвищилася культура рільництва. Близько 200 колгоспників навчалося у школах передового досвіду, 55 - у агрозооветшколах. За роки восьмої п'ятирічки валовий збір зерна збільшився більш як у два рази, урожайність зернових за той же час зросла до 24-27 цнт з га. Господарство має 2860 голів великої рогатої худоби, 700 свиней, 2,5 тис. овець. Його щорічні грошові прибутки протягом п'ятирічки становили понад мільйон карбованців.
У 1963 році в селі створено відділення «Сільгосптехніки», яке здійснює ремонт сільськогосподарських машин, подає велику допомогу колгоспам у механізації тваринницьких ферм.
Батьківщина високо оцінила подвиг хліборобів і механізаторів, нагородивши кращих з них орденами і медалями: орденом Леніна - комбайнера І. П. Гулу
і тракториста В. Ф. Мартинова, орденом Жовтневої Революції - чабана О, П. Лиходія, орденом Трудового Червоного Прапора - колгоспних механізаторів С. М. Рижикова, І. П. Волкова, Г. П. Волкова, І. Н. Городашина, О. Г. П'ятакова, бригадира Ю. В. Григоренка та інших. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Достойними трудовими успіхами зустріли трудівники колгоспу ім. Щорса XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. 103 трудівники нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Рішенням бюро Казанківського райкому КП України і райвиконкому від 10 квітня 1970 року до Ленінської книги трудової слави занесено колектив птахоферми колгоспу ім. Щорса, який щорічно виробляє до 1 млн. яєць (зав. фермою О. Я. Чудновцева). Цієї ж честі удостоєні депутат обласної Ради депутатів трудящих тракторист В. Ф. Мартинов, завідуюча молочнотоварною фермою, кавалер ордена Леніна, комуністка О. Я. Капошко і секретар партійної організації третього виробничого відділення чабан колгоспу О. П. Лиходій.
За післявоєнні роки невпізнанно змінилося життя людей, підвищився їхній матеріальний добробут. Протягом 1945-1970 рр. в селі споруджено 145 нових будинків, 332 перебудовано капітально. Під час всесоюзного комуністичного суботника на честь ювілею В. І. Леніна жителі села заклали меморіальний пам'ятний парк на площі 1,5 гектара.
У Троїцько-Сафоновому функціонує амбулаторія, де працюють 16 медичних працівників, у т. ч. 2 лікарі. Для дітей відкрито 4 дошкільних заклади, в яких виховується 150 малюків. У 1971 році в середній школі навчався 331 учень. З 1950 до 1971 рр. середню освіту здобуло більше трьохсот чоловік. Є в Троїцько-Сафоновому і вечірня школа робітничої молоді. Серед 23 вчителів Д. С. Білан - заслужений вчитель Української РСР, удостоєний ордена Леніна, О. М. Бондаренко - нагороджена орденом «Знак Пошани». До послуг трудівників - будинок культури із залом для глядачів на 400 місць. Любителі спорту мають кілька спортивних майданчиків та стадіон. У селі є дві бібліотеки: сільська з книжковим фондом 12 тис. томів і шкільна - 5 тис. томів.
Чималий загін трудової інтелігенції дало село за роки Радянської влади. Звідси вийшло 47 педагогів, 11 інженерів, 5 лікарів, 30 офіцерів Радянської Армії. Із злиденного дореволюційного села Троїцько-Сафонове перетворилося в заможне і культурне соціалістичне село.
Уже в перше півріччя 1971 року в селі прокладено 10 км водопроводу. На черзі - будівництво нових будинків побутового і комунального обслуговування, культурних закладів. Протягом дев'ятої п'ятирічки буде побудовано 50 будинків для колгоспників і близько сотні відремонтовано і переобладнано.
Партійна організація, що об'єднує 73 комуністи, сільська Рада, правління колгоспу, всі трудящі села приступили до реалізації величних планів 9-ї п'ятирічки.