Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Анатолівка
Анатолівка (до середини XIX ст.- Кобліївка, Мала Коблівка) - село, центр сільської Ради, знаходиться поблизу балок Сухої і Малого Царигольця, за 3 км від Тилігульського лиману. Відстань від районного центру - 12 км, від залізничної станції Березівка - 40 км. Населення - 1562 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Краснопілля, Крутоярка.
На території сучасного села виявлені рештки поселень з кам'яними {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спорудами доби пізньої бронзи, скіфських часів та перших століть нашої ери.
Село виникло в 1792 році, коли царський уряд подарував понад 12 тис. десятин степу на лівобережжі Тилігульського лиману підполковнику Хомі (Томасу) Кобле. Новий власник дозволяв оселятися тут кріпакам-утікачам та українським козакам, обіцяв пільги і необтяжливі повинності за користування землею. В описі до «Атласу Новоросійської губернії», складеному 1798 року, нове поселення в долині балки Малого Царигольця зазначене як слобода Кобліївка. Жило тут 170 чоловік. Під час ревізії 1800 року вони були записані за графом Красинським. Через 7 років у Коб- ліївці налічувалося 30 дворів і 220 жителів. Проте в 1812 році більшість селян Коб- ліївки загинула від чуми. За даними 1815'-1825 рр., чоловіче населення становило тут лише 37 душ. Коли в 30-40-х рр. XIX ст. село стало володінням багатих князів Барятинських, кількість жителів зросла за рахунок переселених сюди кріпаків із
Льговського, Тушивильського і Рильського повітів Курської губернії. Прибравши до рук майже 30 тис. десятин землі (села Тузли, Аджіяск, Коза, Федорівка і хутір Березанський), Барятинські зробили село своїм вотчинним володінням і перейменували на честь одного із них на Анатолівку. Село входило спочатку до Херсонського повіту Новоросійської губернії, а з 1827 року - до Одеського повіту Херсонської губернії. З 1850 року Анатолівка (Мала Коблівка) офіційно стала містечком (до 1890 року). На 1859 рік тут було 189 дворів, населення становило 1388 чоловік. Усі вони були кріпаками князя Барятинського. Три дні на тиждень кріпаки відробляли панщину, а в період напружених польових робіт і більше. В окремих випадках панщина замінювалась сплатою оброку (25-35 крб. з душі). За браком часу, реманенту, робочого тягла селяни не могли вчасно і якісно обробляти свої убогі наділи.
Внаслідок реформи 1861 року селянам Анатолівки було виділено 3360 десятин землі, переважно по 5 десятин на ревізьку душу. Ці землі тяглися 12-верстною смугою від Тилігульського лиману до Адамівки і ділилися на 7 волоків. Наділ нарізався частинами в різних волоках, що збільшувало черезсмужжя. 7427 десятин кращих земель залишилися за поміщиком. Поміщикам надавалися широкі права і можливості примушувати селян виконувати тяжкі повинності за невеликі ділянки малопридатних земель. Крім викупних платежів, селяни обкладалися також подушними, земськими, страховими та іншими податками, річна сума яких досягала більше 40 крб. Із 5 десятин наділу оброблялися лише 3, а решта відводилася під випас та толоку. На 1870 рік за селянами налічувалося, крім поточних платежів, 1330 крб. недоїмки, а через 20 років загальна сума недоїмки досягла 5934 крб. Чимало селян, не маючи змоги викупити та обробити свої наділи, за безцінь продавали їх заможним хазяям, а самі батракували в господарствах місцевих куркулів. Вже у березні 1861 року, під час обнародування царського маніфесту, жителі сіл Ташиного і Тузлів, що входили до Анатолівської волості, відмовилися відробляти панщину і сплачувати викуп, заявивши, що за землю поміщику давно вже відроблено. Спочатку викликані поміщиком війська розправилися з селянами Ташиного. Згодом надійшло повідомлення від управителя маєтку князя Барятинського про те, що й селяни Анатолівки «вийшли з покори і відмовились відбувати натуральні повинності володільцю». Карателі направилися в Анатолівку і Тузли, де придушили виступ.
Наприкінці 80-х років Анатолівка була центром волості, до якої входили села Ташине, Адамівка, Блюменфельд, Новокир'яківка. У селі, за переписом 1882 року, в 287 дворах жило 2477 чоловік, з яких 2098 займалося хліборобством, 96 - ремеслом, 36 - торгівлею. В містечку торгувало 13 крамниць, працювали паровий та 11 вітряних млинів. Раз на рік відбувався ярмарок, щотижня - базар. В Анатолівці поміщик Бродський побудував ґуральню. В поміщицькій економії 1892 року на поденних роботах працювало понад 100 селян. Розміщення Анатолівки далеко від основних
шляхів затримувало розвиток торгівлі і ремесел. Ярмарки і базари наприкінці XIX ст. збиралися нерегулярно, були малолюдними. Центр торгівлі поступово переміщався в село Александерфельд, розташоване в більш зручному для цього місці. Тому в 1890 році Анатолівку знову переведено до розряду сіл. На кінець XIX ст. кількість населення в селі зросла, збільшилася кількість малоземельних та безземельних селян. 1891 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}року селяни орендували у поміщика 2 тис. десятин землі, сплачуючи на рік по 5 крб. 50 коп. за десятину. Напередодні революції 1905-1907 рр. орендна ціна на землю зросла до 12-22 крб. за десятину. Часто місцеві багатії
вдавалися до суборенди. Так,один з них,3атлер, який орендував у поміщика Бродсько- го 15 тис. десятин і платив йому по 8 крб. 55 коп. за десятину, здавав її анатолівцям уже по 1З-14 крб. Із 10 років (1897-1907) 5 були неврожайними. Користуючись напливом сільськогосподарських робітників з північних губерній, поміщики знижували і без того мізерну плату місцевим наймитам. В червні 1905 року під час першої буржуазно-демократичної революції селяни Анатолівки й Тузлів на загальному сході висунули спільні вимоги до місцевих поміщиків і орендарів: підвищити заробітну плату в економіях - до 30 крб. на місяць чоловікам, до 15 крб.- жінкам і до 7,5 крб.- підліткам, поліпшити умови праці, зменшити річну орендну плату на землю до 4-5 крб. за десятину. Страйкарі вимагали також обмежити використання сільськогосподарських машин в економіях, наймати на роботу лише місцевих селян і звільнити зайшлих робітників. До страйкуючих приєднались жителі Федорівки, Мйхаіїлівки, Аджіяска. З допомогою військ страйк було придушено, а його активних учасників-селян Г. Бережного, Ф. Ляхова, Д. Майданова, К. Огурцова та Є. Новакова заслано на каторгу до Сибіру. В селі поширювалась революційна література. Фельдшер земської лікарні К. К. Симонов підтримував безпосередні зв'язки з Одеським комітетом РСДРП. У донесенні пристава Одеського повіту повідомлялося, що в Анатолівці діє революційна організація на чолі з К. К. Симоновим, який доставляє з Одеси марксистську літературу, постійно проводить збори селян, що брали участь у подіях 1905 року. Восени 1906 року анатолівці підпалили кілька куркульських дворів, розгромили маєток багатія-орендатора.
Столипінська аграрна реформа призвела до ще більшого зубожіння бідноти. За даними повітового статистичного бюро 1916 року в Анатолівській волості безземельні господарства становили 15 проц., бідняцькі - 27, середняцькі - 30, заможні і куркульські - 28 проц. Не мали робочої худоби 28,5 проц. селянських господарств, корів - 11,6 процентів.
В селі, яке розташовувалось понад балками, серед будівель переважали бідняцькі хати з дрібного каменю («дикаря»), обмазані глиною. До 1890 року в Анатолівці не було жодного медичного закладу. Часті епідемії призводили до значної смертності серед населення. Так, протягом 1830-1870 рр. чотири рази лютувала азіатська холера. В 60-70-х рр. XIX ст. від цієї хвороби померло 18,5 проц. жителів. За медичною допомогою вони зверталися до Ряснопільської (за 15 верст), а пізніше - Нечаянської лікарень. Тільки в січні 1890 року одержано дозвіл на відкриття в Анатолівці приймальної палати. Земська преса не раз звертала увагу на те, що лікарю і фельдшеру Анатолівської дільниці важко обслуговувати район площею в 583 кв. км (10 тис. населення).
Погано дбали місцеві власті і про освітні заклади. Лише 1866 року відкрито земську народну школу, де в 1874 році навчалося 40 хлопчиків. З 1887 року в церковній сторожці працювала церковнопарафіяльна школа, в якій вчителювали псаломщик і криласний читець. У 1883 році з 2477 жителів Анатолівки лише 117 чоловіків і 53 жінки вміли читати і писати. 1896 року в двох школах навчалось 94 хлопчики і 21 дівчинка. На початку XX ст. тут відкрито міністерське училище, а напередодні Жовтневої революції - ще одну земську школу. Однак не всі діти мали можливість закінчити навчання. Нестатки примушували їх йти у найми. 1892 року земську школу закінчило лише 7 учнів. Серед місцевих учителів були ентузіасти, які прагнули яко
мога більше дати знань селянським дітям. Учитель міністерського училища П. Я. Ульянов багато робив для того, щоб прищепити учням матеріалістичне сприйняття природи, звертав особливу увагу на вивчення прикладних дисциплін, потрібних в сільському господарстві. За допомогою сільської інтелігенції 1904 року в Анатолівці відкрито першу сільську бібліотеку.
Становище селян ще більше погіршилося під час першої світової війни. За даними 1916 року, чоловіче населення Анатолівки зменшилось на 300 чоловік. Часто надходили вісті про загиблих на фронті.
Зростало невдоволення селян політикою царського уряду. Сільський комітет, створений в Анатолівці після Лютневої буржуазно-демократичної революції, відстоював інтереси куркульства. Частину незайнятої поміщицької землі {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}комітет роздав в основному заможним селянам. Тому бідняки рішуче вимагали поділити землю багатіїв. У квітні 1917 року вони захопили орендовану колоністом Затлером землю і 80 десятин сінокосу, а влітку того ж року зруйнували економію поміщика Бродського.
Наприкінці листопада до Анатолівки надійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Колишні солдати-фронтовики П. Г. Костиркін, І. Я. Редченко та інші під керівництвом більшовика А. Є. Васильєва очолили боротьбу бідноти за встановлення Радянської влади на селі. Наприкінці грудня в Анатолівці створено ревком, а в лютому 1918 року обрано волосну Раду. Земельна комісія ревкому приступила до розподілу землі, нарізаючи на кожного члена сім'ї по 2,7 десятини.
Але в березні 1918 року Анатолівку зайняли австро-німецькі окупанти. Разом з ними повернувся управитель маєтку. Він вимагав від селян відшкодувати всі збитки, завдані поміщику. У селян відібрали землю, реманент і худобу. Тих, хто відмовлявся повернути майно, землю, сплатити збитки власникам економій, жорстоко катували.
Боротьбу проти окупантів очолили більшовики. В квітні 1918 року до села прибув представник Одеського підпільного комітету партії М. Ф. Потриваєв, який ще в грудні 1917 року на заклик В. І. Леніна виїхав на південь. Після поранення на фронті він працював у Петрограді на Путіловському заводі, де пройшов революційну школу, вступив до партії більшовиків. В 1917 році Потриваєв був серед тих, хто штурмував Зимовий палац. З Одеси його послали в Анатолівську волость для організації партизанської боротьби. В червні у селі було створено Анатолівський підпільний революційний комітет, яким керувала трійка - М. Ф. Потриваєв, П. Г. Костиркін, Я. І. Шелестов. Під керівництвом ревкому у селах волості створювались бойові підпільні групи. 25 липня в Сухій балці нелегально зібралися підпільники Анатолівки і Тузлів. Вони обрали об'єднаний повстанський комітет, головою якого став М. Ф. Потриваєв, заступником - І. Я. Редченко. В тому ж місяці сформувався партійний осередок. Члени повстанкому очолювали т. зв. п'ятірки, які проводили роз'яснювальну роботу серед селян, поширювали більшовицькі газети і листівки. Відкривши на базарній площі села пивну, підпільники зробили її місцем явки, а виручені гроші йшли на придбання зброї. Наприкінці серпня повстанком затвердив
план підготовки повстання проти окупантів, провів облік прихованої у селян та скупленої в австрійських солдат зброї.
Восени 1918 року військово-революційний комітет почав формувати загони повстанців із селян Анатолівської, Тузлівської та Антоно- Кодинцевської волостей, для боротьби проти австро-німецьких окупантів та гетьманців. Анатолівка стала центром партизанського руху на території між Тилігульським і Березанським лиманами. На початку листопада повстанці роззброїли гетьманську варту в Анатолівці і Антоно-Кодинцевому. Направлений сюди батальйон карателів також був роззброєний. У день перших роковин Великого Жовтня підпільники провели урочисті збори в будинку П. Г. Костиркіна і вивісили над волосною управою червоний прапор. Вийшов з підпілля партосередок. Влада в селі перейшла до рук військово-революційного комітету. На його заклик відбулися демонстрації у сусідніх селах. Старшини і старости, призначені окупантами та гетьманцями, проганялися. Коли в середині листопада в Одесі висадилися англо-французькі інтервенти, ревком наказав збиратися збройним силам в селі Попівці. Однак через недостатню підготовку і слабкий організаційний зв'язок між окремими групами повстанців виступ не вдався. На початку грудня село зайняли білогвардійські частини Гришина-Алмазова. Почалися репресії. Військово революційний комітет знову перейшов на нелегальне становище, а М. Ф. Потриваєву, за голову якого вороги обіцяли високу нагороду, було наказано терміново залишити село. Головою військревкому став І. Я. Редченко. В січні 1919 року партизани роззброїли ворожих солдат в Анатолівці, Курисово-Покровському та інших селах і захопили 2 кулемети,
10 гвинтівок, 25 коней. Білогвардійці не наважувались навіть навідуватися в Анатолівку. Населення відмовлялося виконувати будь-які розпорядження окупаційних властей. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку лютого в Анатолівку прибула т. зв. франко-добровольча місія, щоб виявити, яку владу підтримує населення. Селяни на зборах заявили, що єдина влада, яку вони визнають,- Радянська. Тимчасом ревком об'єднував і поповнював місцеві партизанські загони. В березні Одеський підпільний більшовицький комітет дав наказ Анатолівсько-Тузлівському ревкому виступити проти інтервентів і білогвардійців. Командиром об'єднаного партизанського загону, який дістав назву Першого Тилігуло-Березанського, призначено М. І. Панченка - уродженця Анатолівки, колишнього прапорщика старої армії, а політкерівником - І. Я. Редченка. Зв'язок з Одеським підпільним комітетом партії партизани підтримували через П. С. Черникова.
17 березня 1919 року загін з 125 бійців виступив з Анатолівки на Комісарівку і пройшов рейдом по селах німецьких колоністів Іоганосталь, Вормс, Шпеєрове, Лан- дау, Зульц, де було вилучено зброю і коней. Партизани очистили від ворога села Нечаяне, Красне, Федорівку, Тузли, Коблеве, Сичавку, жителі яких, радо зустрічаючи повстанців, приєднувалися до загону. За наказом Одеського підпільного більшовицького комітету партизани вирушили на з'єднання з частинами Червоної Армії, які вели наступ на Одесу. В загоні було 800 чоловік, але зброї для всіх не вистачало. Повстанці звернулися за допомогою до робітників Миколаєва, які
виготовили тридюймову гармату з запасом снарядів і два кулемети. Після форсування Тилігульського лиману партизани з боями вирушили визволяти Одесу. Запекла сутичка з французькими і грецькими підрозділами сталася на укріплених ворогом берегах Дофінівського лиману. Після удару тилігуло-березанської кінноти з флангу вороги почали відступати. Партизани захопили понад 100 полонених і багато трофеїв. 6 квітня Тилігуло-Березанський загін разом з регулярними частинами Червоної Армії вступив до Одеси.
20 березня частини 1-ї стрілецької бригади Задніпровської дивізії визволили село. Було створено волревком, а пізніше обрано постійні органи влади - Раду і волосний виконком. Відновив свою діяльність партосередок. Розгорнулася робота спрямована на зміцнення Радянської влади, і селяни знову одержали землю, реманент. Проте в травні під час заколоту Григор'єва місцеве куркульство спробувало захопити владу у свої руки. Придушити куркульський заколот селянам допомогли бійці полку особливого призначення, що прибули з Одеси.
Наприкінці серпня 1919 року Анатолівку захопили денікінці. У селян знову відібрали землю і повернули поміщикам та куркулям, примушували за зібраний влітку врожай сплачувати колишнім землевласникам по 200 крб. з кожної десятини.
На початку вересня анатолівський партосередок створює більшовицьке підпілля, яке очолив комуніст Т. Єфремов. У грудні в селі організовано партизанський загін, яким командували Ф. Восков і К. Сичов. 21 січня 1920 року партизани розгромили білогвардійський загін кількістю в 100 чоловік, що прибув до Анатолівки. 5 лютого 1920 року спільними силами місцевих партизан і бійців 364-го полку 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії село визволено від денікінців. Остаточно було відновлено Радянську владу. Вже в лютому Анатолівський ревком дав розпорядження взяти на облік колишні поміщицькі, казенні й церковні землі та приступити до їх розподілу згідно закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року. В першу чергу землею забезпечувалися сім'ї безземельних і малоземельних селян. Протягом весни земельна комісія нарізала їм близько 6 тис. десятин землі. В березні обрано сільську і волосну Ради.
Анатолівка залишилася центром Анатолівської, а з початку 1922 року - Тилігуло-Березанської волості. Активну участь у громадському і господарському житті села брали комуністи. У квітні 1920 року партосередок налічував 14 членів і 8 кандидатів у члени партії. Тоді ж сформовано Анатолівський райпартком, що об'єднував Анатолівський, Тузлівський, Ташинський, Суворовський партосередки, до яких входило 30 комуністів. Під керівництвом комуністів ревком, а пізніше Рада мобілізували населення на своєчасне виконання продрозверстки, проводили збір коштів і продуктів харчування для армії. Одночасно велася боротьба із спекуляцією, робота по
забезпеченню продуктами лікарні, шкіл, червоноармійських сімей. У місцевих багатіїв було відібрано млин, крамниці. Для боротьби з куркульським бандитизмом жителі 12 волостей, в т. ч. і Анатолівської, у травні 1920 року організували загін, яким командував військком К. Сичов. З бандами на території волості було покінчено наприкінці того ж року.
1 серпня 1920 року в Анатолівці створено комітет незаможних селян. 15 серпня на зборах представників сільських комнезамів обрано волосний {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}комнезам. На кінець 1921 року Анатолівський КНС налічував 511 членів. Комнезамівці повели активну боротьбу проти контрреволюційного куркульства. Водночас члени КНС допомагали бідняцьким господарствам засівати їх землі, виділяли зерно, реманент, тягло. Успішно проводилися в селі «тижні допомоги фронту», «тижні хворого і пораненого червоноармійця», під час яких жителі Анатолівки збирали для Червоної Армії одяг, продовольство. Лише протягом «тижня допомоги фронту» в 1920 році анатолівці зібрали 350 тис. крб., багато продуктів, одягу. 200 возів з паливом було відправлено в Одесу для госпіталів. У лавах Тилігуло-Березанського полку боролося багато місцевих селян, чимало з яких одержали нагороди. Відзначено золотим годинником М. І. Панченка, почесною революційною зброєю - П. В. Ні- коленка.
Після закінчення громадянської війни трудящі Анатолівки почали відбудову зруйнованого господарства. За новим адміністративним поділом 1923 року Анатолів- ка стала центром Тилігуло-Березанського району, але наприкінці того ж року райцентр було перенесено в село Суворове. Велику увагу приділяла партійна організація кооперуванню селян та об'єднанню бідноти у колективні господарства. Ще на початку 1921 року в селі були споживче і сільськогосподарське товариства. Анатолівські партизани-більшовики І. Я. Редченко, Б. Я. Петриченко та інші в тому ж році взяли участь в організації на хуторі Олександрівці комуни «Любов до праці». 1927 року в Анатолівці створено товариства спільного обробітку землі «Піонер» і «Допомога», машинно-тракторне товариство «Правильний шлях».
Вже 1920 року в трьох анатолівських трудових школах навчалося 343 учні. При інтернаті, в якому утримувалося 40 дітей-сиріт, було своє господарство і 12 десятин землі. З 1921 року почалася ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Багато сил освітній справі віддали вчителі Н. П. Цукк, А. П. Грищенко, П. Я. Ульянов, Л. П. Бережна. За активною участю комсомольського осередку, створеного 1921 року, було відкрито сельбуд, де селяни слухали лекції, доповіді, бесіди, концерти. Шефську допомогу в організації культосвітньої роботи подавали робітники Одеської міської електростанції ім. Паризької комуни. Вони допомогли анатолівським культпрацівникам придбати костюми, бутафорію і реквізит для клубної сцени. В 1923 році одесити зібрали і передали Анатолівському народному будинку 12 тис. крб. їхні драмгуртківці часто приїжджали в село з виставами, ділилися досвідом аматорської діяльності. Концерти відбувалися в напівосвітленому приміщенні комори, куди набивалося до 500-800 чоловік. Люди сиділи на долівці, стояли в проходах. Зібрані кошти сільські культармійці посилали для потреб армії, у фонд голодуючих. Урочисто відзначалися пролетарські революційні свята - Великого Жовтня, Першотравня, Паризької комуни. На честь 5-х роковин Жовтневої револю
ції в Анатолівці відбулися демонстрація трудящих, парад призовників, з'їзд Рад Тилігуло-Березанської волості. Делегати з'їзду надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну, в якій писали: «Дорогий Володимире Іллічу! Тилігуло-Березанський волосний з'їзд Одеського повіту Одеської губернії, святкуючи 5-у річницю Жовтневої революції, шле тобі, великому вождю всесвітнього пролетаріату, привіт і висловлює свою радість, знаючи, що ти здоровий і знаходишся знову біля керма червоного жовтневого корабля. З'їзд доручає тобі на 4-му конгресі Комінтерну побажати йому від нас, селян Тилігуло-Березанської волості, повного успіху в роботі і вжити рішучих заходів для звільнення всесвітнього пролетаріату від рабства хижаків».
У 1929 році почався масовий вступ селян до артілей і ТСОЗів. Влітку того ж року на території, підпорядкованій сільраді, колективними формами господарювання було охоплено 913 дворів, або 63 проц. всіх господарств. Протягом 1929-1931 рр. в Анатолівці створюються колгоспи «Ленінський партизан», «Червоний партизан», «Жовтень», ім. Ілліча, риболовецький колгосп «Тилігул». Колективізація здійснювалася в умовах гострої боротьби з куркулями, які залякували селян, псували машини, проникаючи в
колгоспи, намагалися підірвати їх зсередини. Вони розбазарювали колгоспне майно, труїли худобу. Ворожі дії куркулів викривали комуністи, комсомольці, які проводили на селі велику роз'яснювальну роботу. В 1932 році 11 куркульських сімей виключили з колгоспів. 1935 року куркулі вбили місцевого активіста-комсомольця, сількора «Крестьянской газеты» С. Боярчука. Показовий суд виніс смертний «вирок убивцям. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В організації і зміцненні перших колгоспів сільським активістам подавали допомогу робітники Одеси. Одеський обком партії відрядив до Анатолівки двадцятип'ятитисячний робітника Одеського порту комуніста А. Петраша, який організував колгосп «Жовтень» і був його першим головою (згодом артілі «Жовтень» та ім. Ілліча об'єдналися в одну - ім. М. Ф. Потриваєва). Держава допомагала молодим колективним господарствам кредитами, насінням, технікою. Першими трактористами в селі стали М. Волков, І. Яковенко, С. Тімков, А. Грищенко, П. Чорноусов. Анатолівські колгоспи добре підготувались і успішно провели весняну посівну кампанію 1932 року. В наступному році артіль ім. Потриваєва засіяла 1110 га колоскових і зібрала понад 20 тис. цнт хліба.
1936 року артілі одержали від Радянської держави Акти на вічне користування землею. За колективними господарствами, що об'єднували 1842 чоловіка, закріпили 9060 га землі. У 1938 році після розукрупнення Тилігуло-Березанської і Ганнівської МТС створено Анатолівську МТС. Серед її механізаторів було багато ударників. Ще на початку 30-х років тракторна бригада П. С. Чорноусова стала переможцем Всеукраїнського конкурсу трактористів за високу якість робіт та повне освоєння потужностей трактора. В 1933 році П. С. Чорноусов як кращий тракторист Тилігуло-Березанської МТС у складі делегації 2-го з'їзду колгосп- ників-ударників Одеської області був на прийомі у Кремлі. Перші стахановці-механізатори В. І. Потриваєв, О. Г. Філенко щодня виорювали по 4,5-5 га і економили до 10 кг пального. Тракторист Анатолівської МТС В. І. Лященко, який виробив на тракторі 664 га оранки, і комбайнер М. Г. Восков, що зібрав 540 га зернових, в 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Виставком нагородив їх срібними медалями. Оволодівали технікою і сільські дівчата: за кермо тракторів сіли Г. Є. Шелестова і Г. І. Сичова. а за штурвал комбайна - М. П. Пичку- рова, П. І. Чмільова та М. П. Чертова.
1939 року в колгоспі «Червоний партизан» зібрано по 17 цнт зернових з га. На Всесоюзній сільськогосподарській виставці того року були представлені артілі ім. Потриваєва і «Червоний партизан». Передова свинарка колгоспу ім. Потриваєва -
A. П. Машкіна, яка в 1938 році виростила по 21 поросяті від кожної свиноматки, нагороджена срібною медаллю виставкому. Учасником цієї виставки став також свинар колгоспу «Ленінський партизан» М. Ф. Восков. У зміцненні колективних господарств значну роль відігравала партійна організація села, до якої у передвоєнний період входило 18 комуністів. Як велике свято проходили в селі вибори до Верховних Рад СРСР, УРСР та до місцевих Рад. Депутатами обласної Ради стали свинарка, орденоносець Я. С. Зінченко, головний лікар В. І. Зотов, до сільської Ради обрано голів місцевих колгоспів І. Я. Редченка, 3. К. Білоусова, директора школи Н. П. Цукк, а також передових колгоспників І. Ф. Боярчукова, Є. А. Потриваєву й інших активістів села.
Поліпшувався добробут жителів села. Уже на кінець 1936 року було ліквідовано безкорівність колгоспників. Зросли грошові прибутки артілей. На трудодень 1939 року хлібороби одержали 4 кг зерна та 3 крб. 60 коп. грішми. Медичну допомогу населенню подавали працівники Анатолівської лікарні, де головним лікарем працював В. І. Зотов. Багато зробив він для поліпшення охорони здоров'я сільських трудівників. З культурно-освітніх закладів в Анатолівці були сельбуд, колгоспний клуб, 3 червоні кутки, хата-лабораторія, регулярно приїздила кінопересувка. 1934 року в центрі села відкрито пам'ятник героям-партизанам Тилігуло-Березанського полку, побудований на кошти трудящих району.
У перший же день Великої Вітчизняної війни понад 100 анатолівців пішли на фронт захищати соціалістичну Вітчизну. З наближенням ворога почалася евакуація техніки МТС, а також колгоспної худоби в східні райони країни.
13 серпня 1941 року Анатолівку захопили фашистські загарбники. В селі розмістилася румунська примарія і жандармерія. Багато місцевих активістів
окупанти відправили до концентраційних таборів. Фашисти зруйнували пам'ятник партизанам, а при відступі - знищили всі господарські приміщення колгоспів і МТС, забрали худобу, вивезли до Німеччини більшість чоловічого населення. Незважаючи на жахливий терор окупантів, Л. А. Павлюченко і К. Н. Потриваєва переховували військовополонених, що втекли з концтаборів, розповідали правду про події на фронті. Жителі Анатолівки І. Корякін, М. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Шелестов, М. Звонкий та інші приховували від фашистів хліб, худобу, підпалювали склади з зерном. За кілька днів до вигнання гітлерівців місцеві жителі підпалили штаб німецької частини.
Серед анатолівців, що билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни,- Герой Радянського Союзу льотчик С. П. Кручених. На його рахунку понад 500 бойових вильотів, він визволяв Севастополь, Одесу. В обороні Ленінграда брав участь Л. К. Ковальов, нагороджений орденом Червоної Зірки і кількома бойовими медалями. Танкіст М. І. Зайченко громив фашистів під Москвою і Сталінградом, визволяв Київ, територію Польщі, Чехословаччини, його відзначено орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки, багатьма бойовими медалями. Медсестрою на фронті була
B. І. Паталах, авіаційним техніком - Н. В. Красноноженко.
31 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили Анатолівку від фашистських окупантів. В бою за село відзначилися частини 416-ї Червонопрапорної стрілецької Таганрозької дивізії. З перших днів визволення відновила роботу сільрада, яка очолила відбудову зруйнованого окупантами господарства. Відновлені колгоспи ім. Потриваєва,«Ленінський партизан» і «Червоний партизан» не мали жодної машини, трактора, не було, де утримувати худобу, яку вдалося зберегти. Поля колгоспники орали коровами. В 1944 році вони зібрали зернових по 7-10 цнт з га. На збиранні хліба відзначилися колгоспники артілі ім. Потриваєва В. П. Горбунов і 63-річний Т. Г. Бережний. Косаркою, запряженою коровами, вони скошували щодня по 4 га колоскових. Дівчата М. І. П'ятакова, Н. С. Чорноусова скошували тракторами по 16,5 га при нормі 12. За успішне виконання збиральних робіт рішенням райкому партії і райвиконкому колгоспу «Червоний партизан» в серпні 1944 року вручено перехідний Червоний прапор Тилігуло-Березанського райкому і райвиконкому. Через рік після визволення було відбудовано Анатолівську МТС. Бригада П. С. Чорноусова, що обслуговувала колгоспи «Червоний партизан» та ім. Потриваєва, за 15 робочих днів п'ятьма тракторами зорала 305, засіяла 103 і заборонувала 610 га, зекономивши при цьому 424 кг пального. До 28-х роковин Жовтня анатолівці повністю виконали державний план хлібозаготівель, своєчасно завершили сівбу озимини. Водночас населення села допомагало Червоній Армії продуктами, коштами. Лише в 1945 році було передплачено державної позики на 205 тис. карбованців.
У 1945 році відновлено партійну й комсомольську організації. Комуністи села провели велику роботу щодо відбудови зруйнованого ворогом господарства. Протягом 1948-1949 рр. в колгоспах відновлено довоєнні посівні площі. Влітку 1944 року анатолівські артілі мали всього 8 корів і 23 телят. За допомогою держави і трудящих братніх республік поступово відтворювалось поголів'я громадської худоби. 1949 року в артілі «Ленінський партизан» уже налічувалось 365 голів худоби, в т. ч. 80 корів. Знову розпочала роботу й рибартіль «Тилігул» (у 1959 році увійшла до складу рибоколгоспу ім. Шевченка, що в селі Коблевому).
Сільська Рада та партійна організація приділяли багато уваги відбудові села. Вже в рік визволення почала функціонувати сільська лікарня, працювали школа й клуб.
1950 року три анатолівські артілі об'єдналися в одну - ім. Потриваєва. Колгосп очолив здібний організатор комуніст П. Й. Столецький. Багато зробила партійна організація села для піднесення сільськогосподарського виробництва. Комуністи очолили ферми, були послані на будівництво нових тваринницьких приміщень. Вже в 1955-1956 рр. тваринники виконали планові зобов'язання по надоях молока. Зміцнювалась кормова база колгоспу. Бригада № 2 В. І. Чмільова в 1955 році одержала по 25 цнт зерна кукурудзи з кожного га. З ініціативи парторганізації почалося створення комплексних бригад. В 1958 році після реорганізації машинно-тракторної станції артіль ім. Потриваєва закупила у держави 34 трактори, 15 комбайнів, 19 автомашин тощо.
Парторганізація і правління колгоспу багато уваги приділяли зміцненню господарства постійними кадрами спеціалістів. Було розроблено заходи матеріального заохочення колгоспників. Багато уваги приділялося соціалістичному змаганню між бригадами, ланками і окремими агрегатами. Підвищення культури землеробства, внесення місцевих та мінеральних {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}добрив, впровадження районованих високоврожайних сортів сприяли зростанню врожайності сільськогосподарських культур. Якщо в 1960 році хлібороби збирали по 14,5 цнт, то через 6 років - уже по 28,3 цнт зернових з кожного га посіву. Колгосп має тепер 6063 га орних земель, 1998 га випасів і сіножатей; на площі 102 га розкинулися сад і виноградники. Машинно-тракторний парк артілі налічує 83 трактори, 22 комбайни, 21 автомашину. У колгоспі переважає вирощування зернових: пшениці, ячменю, кукурудзи тощо. В 1970 році середній
урожай колоскових становив 26,6 цнт з га, а валовий збір зерна досяг 73 692 цнт. За високі трудові показники орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено доярку Ф. В. Сичову, комбайнерів І. Д. Волченка та А. П. Негрєєва, орденом «Знак Пошани» - голову артілі Т. Я. Петриченка, колгоспницю Н. І. Чмільову, 7 чоловік відзначені медалями «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку».
Успішно розвивається громадське тваринництво. Колгоспне стадо налічує 2,3 тис. голів великої рогатої худоби, майже 2500 свиней, 3 тис. овець. Побудовано типові корівники, свинарники, телятники, птахарні, в яких широко впроваджується механізація. В 1970 році неподільні фонди артілі становили 1,8 млн. крб., капіталовкладення 1,3 млн. крб., прибуток - понад 1 млн. карбованців.
Важливою сторінкою в розвитку колективного господарства став 3-й Всесоюзний з'їзд колгоспників. У 1970 році колгосп виконав план продажу державі молока на 112 проц., вовни - на 103 проц. На кожну корову надоєно в середньому 2,1 тис. кг молока. Особливих успіхів у сільськогосподарському виробництві досягли переможці соціалістичного змагання доярка Г. І. Сидоренко, свинарки Л. С. Волкова і Т. І. Трус- кавина, чабан О. О. Крижанівський. З нагоди Ленінського ювілею 62 трудівники села нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Велика роль в соціалістичному змаганні належить парторганізації села, яка налічує 47 комуністів. Вона популяризує досвід передовиків, координує діяльність громадських організацій. 42 члени партії безпосередньо беруть участь у колгоспному виробництві. М. М. Ковальов, В. Ф. Двойний багато зробили для створення зразкових культурно-побутових умов на фермах і польових станах. Трудівниці садово-городньої бригади на чолі з комуністкою Л. І. Потриваєвою продали державі в ювілейному році 155 тонн овочів, в т. ч. 30 тонн понад план. Надійним помічником старших товаришів є молодь. Комсомольська організація налічує у своїх рядах 95 чоловік. У колгоспі працюють комсомольсько-молодіжні агрегати, ланки. Вже протягом кількох років добре працює механізована ланка Л. Б. Потриваєва. Комсомольці очолили похід за освоєння «голубої цілини» - успішно вирощують водоплавну птицю. Вони взяли під контроль справу забезпечення тваринництва кормами, зимівлю худоби. Комсомольський «прожектор» проводить рейди перевірки організації виробництва і використання кормів.
Тільки за останні роки в Анатолівці побудовано приміщення середньої школи, сільського універмагу. Протягом 1969-1970 рр. 25 колгоспних сімей справили новосілля. Озеленюються вулиці села. Населення обслуговують чотири магазини. При універмазі працює відділ прокату речей. Товарообіг магазинів у 1970 році становив 1092 тис. карбованців.
В колгоспі впроваджено гарантовану грошову оплату праці. В 1970 році вартість людино-дня становила 3 крб. 32 коп. Винагорода за сумлінну працю - зростаючий матеріальний добробут. Жителі мають 95 телевізорів, 106 мотоциклів, 170 газових плит, 240 пральних машин. Наприклад, річний бюджет сім'ї М. Д. Майданова - понад 4 тис. крб. Будучи пенсіонером, М. Д. Майданов трудиться рільником, бере активну участь у громадському житті села.
Його дочка Т. М. Москаленко працює дояркою. За сумлінну працю вона нагороджена медаллю «За трудову доблесть». Її чоловік В. І. Москаленко - вівчар. Дочка Москаленків - Олександра після закінчення 11 класів працює
свинаркою, вона комсомолка, одна з кращих тваринників. Живуть Майданови в хорошому світлому будинку. Трудові заощадження колгоспників села у 1970 році становили 562 тис. крб. Ветеранам праці виплачується пенсія. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За післявоєнні роки значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Лікарня розширилася до 50 ліжок. Обладнана вона сучасним устаткуванням, тут є хірургічний, терапевтичний, рентгенологічний кабінети, клінічно-діагностична лабораторія. В 1958 році побудовано пологовий будинок. Медперсонал налічує 62 чоловіка, в т. ч. 4 лікарі. Головному лікарю, хірургу Г. М. Зотовій, ятса має понад 30 років трудового стажугприсвоєно звання заслуженого лікаря Української РСР.
В середній і початковій школах Анатолівки навчається 300 учнів. Навчають і виховують їх 22 вчителі. Серед випускників Анатолівської школи - лікарі, агрономи, механізатори, педагоги. При школі відкрито музей бойової і трудової слави. Часто організовуються зустрічі з ветеранами громадянської і Великої Вітчизняної воєн, старими комуністами, передовиками виробництва, проводяться екскурсії по місцях бойової слави.
У гуртках художньої самодіяльності при колгоспному будинку культури беруть участь більше 50 чоловік. Систематично перед сільськими трудівниками виступає агіткультбригада. Часто приїздять сюди й професійні митці. Лише протягом 1965- 1970 років з колгоспниками зустрілися артисти Львівського оперного театру, Іванівського і Брестського драматичних театрів, Воронезького театру юного глядача, драматичні і художні колективи Миколаєва та ін. міст.
Велику політичну й організаторську роботу серед населення проводить сільська Рада. На засіданнях виконкому й комісій розглядаються питання виробничого життя, поліпшення роботи установ торгівлі й побуту, санітарного стану, благоустрою села тощо.
У селі стало традицією урочисто проводжати молодь до лав Радянської Армії, організовувати комсомольські весілля. У пошані тут спеціальність механізатора- хлібороба. Щорічно наприкінці червня перед закінченням косовиці хліба анатолівці святкують «обжинки». З останньої загінки дівчата плетуть із колосків вінки і квітчають ними кращих механізаторів-комбайнерів. З нового врожаю печуть паляницю й на рушнику підносять голові колгоспу. Він, підбиваючи підсумки збирання колоскових, відзначає кращих, вручає нагороди. Хліборобів, як правило, вітають місцеві рибалки, з концертом виступає агіткультбригада. Потім всіх запрошують на святковий обід з традиційною тилігульського юшкою. Влітку у вихідні та святкові дні організовуються колективні виїзди населення на відпочинок до Тилігульського лиману.
Невтомною творчою працею анатолівці вносять гідний вклад у будівництво нового життя, множать трудову і бойову славу своїх батьків - активних борців за владу Рад.
На території сучасного села виявлені рештки поселень з кам'яними {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спорудами доби пізньої бронзи, скіфських часів та перших століть нашої ери.
Село виникло в 1792 році, коли царський уряд подарував понад 12 тис. десятин степу на лівобережжі Тилігульського лиману підполковнику Хомі (Томасу) Кобле. Новий власник дозволяв оселятися тут кріпакам-утікачам та українським козакам, обіцяв пільги і необтяжливі повинності за користування землею. В описі до «Атласу Новоросійської губернії», складеному 1798 року, нове поселення в долині балки Малого Царигольця зазначене як слобода Кобліївка. Жило тут 170 чоловік. Під час ревізії 1800 року вони були записані за графом Красинським. Через 7 років у Коб- ліївці налічувалося 30 дворів і 220 жителів. Проте в 1812 році більшість селян Коб- ліївки загинула від чуми. За даними 1815'-1825 рр., чоловіче населення становило тут лише 37 душ. Коли в 30-40-х рр. XIX ст. село стало володінням багатих князів Барятинських, кількість жителів зросла за рахунок переселених сюди кріпаків із
Льговського, Тушивильського і Рильського повітів Курської губернії. Прибравши до рук майже 30 тис. десятин землі (села Тузли, Аджіяск, Коза, Федорівка і хутір Березанський), Барятинські зробили село своїм вотчинним володінням і перейменували на честь одного із них на Анатолівку. Село входило спочатку до Херсонського повіту Новоросійської губернії, а з 1827 року - до Одеського повіту Херсонської губернії. З 1850 року Анатолівка (Мала Коблівка) офіційно стала містечком (до 1890 року). На 1859 рік тут було 189 дворів, населення становило 1388 чоловік. Усі вони були кріпаками князя Барятинського. Три дні на тиждень кріпаки відробляли панщину, а в період напружених польових робіт і більше. В окремих випадках панщина замінювалась сплатою оброку (25-35 крб. з душі). За браком часу, реманенту, робочого тягла селяни не могли вчасно і якісно обробляти свої убогі наділи.
Внаслідок реформи 1861 року селянам Анатолівки було виділено 3360 десятин землі, переважно по 5 десятин на ревізьку душу. Ці землі тяглися 12-верстною смугою від Тилігульського лиману до Адамівки і ділилися на 7 волоків. Наділ нарізався частинами в різних волоках, що збільшувало черезсмужжя. 7427 десятин кращих земель залишилися за поміщиком. Поміщикам надавалися широкі права і можливості примушувати селян виконувати тяжкі повинності за невеликі ділянки малопридатних земель. Крім викупних платежів, селяни обкладалися також подушними, земськими, страховими та іншими податками, річна сума яких досягала більше 40 крб. Із 5 десятин наділу оброблялися лише 3, а решта відводилася під випас та толоку. На 1870 рік за селянами налічувалося, крім поточних платежів, 1330 крб. недоїмки, а через 20 років загальна сума недоїмки досягла 5934 крб. Чимало селян, не маючи змоги викупити та обробити свої наділи, за безцінь продавали їх заможним хазяям, а самі батракували в господарствах місцевих куркулів. Вже у березні 1861 року, під час обнародування царського маніфесту, жителі сіл Ташиного і Тузлів, що входили до Анатолівської волості, відмовилися відробляти панщину і сплачувати викуп, заявивши, що за землю поміщику давно вже відроблено. Спочатку викликані поміщиком війська розправилися з селянами Ташиного. Згодом надійшло повідомлення від управителя маєтку князя Барятинського про те, що й селяни Анатолівки «вийшли з покори і відмовились відбувати натуральні повинності володільцю». Карателі направилися в Анатолівку і Тузли, де придушили виступ.
Наприкінці 80-х років Анатолівка була центром волості, до якої входили села Ташине, Адамівка, Блюменфельд, Новокир'яківка. У селі, за переписом 1882 року, в 287 дворах жило 2477 чоловік, з яких 2098 займалося хліборобством, 96 - ремеслом, 36 - торгівлею. В містечку торгувало 13 крамниць, працювали паровий та 11 вітряних млинів. Раз на рік відбувався ярмарок, щотижня - базар. В Анатолівці поміщик Бродський побудував ґуральню. В поміщицькій економії 1892 року на поденних роботах працювало понад 100 селян. Розміщення Анатолівки далеко від основних
шляхів затримувало розвиток торгівлі і ремесел. Ярмарки і базари наприкінці XIX ст. збиралися нерегулярно, були малолюдними. Центр торгівлі поступово переміщався в село Александерфельд, розташоване в більш зручному для цього місці. Тому в 1890 році Анатолівку знову переведено до розряду сіл. На кінець XIX ст. кількість населення в селі зросла, збільшилася кількість малоземельних та безземельних селян. 1891 {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}року селяни орендували у поміщика 2 тис. десятин землі, сплачуючи на рік по 5 крб. 50 коп. за десятину. Напередодні революції 1905-1907 рр. орендна ціна на землю зросла до 12-22 крб. за десятину. Часто місцеві багатії
вдавалися до суборенди. Так,один з них,3атлер, який орендував у поміщика Бродсько- го 15 тис. десятин і платив йому по 8 крб. 55 коп. за десятину, здавав її анатолівцям уже по 1З-14 крб. Із 10 років (1897-1907) 5 були неврожайними. Користуючись напливом сільськогосподарських робітників з північних губерній, поміщики знижували і без того мізерну плату місцевим наймитам. В червні 1905 року під час першої буржуазно-демократичної революції селяни Анатолівки й Тузлів на загальному сході висунули спільні вимоги до місцевих поміщиків і орендарів: підвищити заробітну плату в економіях - до 30 крб. на місяць чоловікам, до 15 крб.- жінкам і до 7,5 крб.- підліткам, поліпшити умови праці, зменшити річну орендну плату на землю до 4-5 крб. за десятину. Страйкарі вимагали також обмежити використання сільськогосподарських машин в економіях, наймати на роботу лише місцевих селян і звільнити зайшлих робітників. До страйкуючих приєднались жителі Федорівки, Мйхаіїлівки, Аджіяска. З допомогою військ страйк було придушено, а його активних учасників-селян Г. Бережного, Ф. Ляхова, Д. Майданова, К. Огурцова та Є. Новакова заслано на каторгу до Сибіру. В селі поширювалась революційна література. Фельдшер земської лікарні К. К. Симонов підтримував безпосередні зв'язки з Одеським комітетом РСДРП. У донесенні пристава Одеського повіту повідомлялося, що в Анатолівці діє революційна організація на чолі з К. К. Симоновим, який доставляє з Одеси марксистську літературу, постійно проводить збори селян, що брали участь у подіях 1905 року. Восени 1906 року анатолівці підпалили кілька куркульських дворів, розгромили маєток багатія-орендатора.
Столипінська аграрна реформа призвела до ще більшого зубожіння бідноти. За даними повітового статистичного бюро 1916 року в Анатолівській волості безземельні господарства становили 15 проц., бідняцькі - 27, середняцькі - 30, заможні і куркульські - 28 проц. Не мали робочої худоби 28,5 проц. селянських господарств, корів - 11,6 процентів.
В селі, яке розташовувалось понад балками, серед будівель переважали бідняцькі хати з дрібного каменю («дикаря»), обмазані глиною. До 1890 року в Анатолівці не було жодного медичного закладу. Часті епідемії призводили до значної смертності серед населення. Так, протягом 1830-1870 рр. чотири рази лютувала азіатська холера. В 60-70-х рр. XIX ст. від цієї хвороби померло 18,5 проц. жителів. За медичною допомогою вони зверталися до Ряснопільської (за 15 верст), а пізніше - Нечаянської лікарень. Тільки в січні 1890 року одержано дозвіл на відкриття в Анатолівці приймальної палати. Земська преса не раз звертала увагу на те, що лікарю і фельдшеру Анатолівської дільниці важко обслуговувати район площею в 583 кв. км (10 тис. населення).
Погано дбали місцеві власті і про освітні заклади. Лише 1866 року відкрито земську народну школу, де в 1874 році навчалося 40 хлопчиків. З 1887 року в церковній сторожці працювала церковнопарафіяльна школа, в якій вчителювали псаломщик і криласний читець. У 1883 році з 2477 жителів Анатолівки лише 117 чоловіків і 53 жінки вміли читати і писати. 1896 року в двох школах навчалось 94 хлопчики і 21 дівчинка. На початку XX ст. тут відкрито міністерське училище, а напередодні Жовтневої революції - ще одну земську школу. Однак не всі діти мали можливість закінчити навчання. Нестатки примушували їх йти у найми. 1892 року земську школу закінчило лише 7 учнів. Серед місцевих учителів були ентузіасти, які прагнули яко
мога більше дати знань селянським дітям. Учитель міністерського училища П. Я. Ульянов багато робив для того, щоб прищепити учням матеріалістичне сприйняття природи, звертав особливу увагу на вивчення прикладних дисциплін, потрібних в сільському господарстві. За допомогою сільської інтелігенції 1904 року в Анатолівці відкрито першу сільську бібліотеку.
Становище селян ще більше погіршилося під час першої світової війни. За даними 1916 року, чоловіче населення Анатолівки зменшилось на 300 чоловік. Часто надходили вісті про загиблих на фронті.
Зростало невдоволення селян політикою царського уряду. Сільський комітет, створений в Анатолівці після Лютневої буржуазно-демократичної революції, відстоював інтереси куркульства. Частину незайнятої поміщицької землі {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}комітет роздав в основному заможним селянам. Тому бідняки рішуче вимагали поділити землю багатіїв. У квітні 1917 року вони захопили орендовану колоністом Затлером землю і 80 десятин сінокосу, а влітку того ж року зруйнували економію поміщика Бродського.
Наприкінці листопада до Анатолівки надійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Колишні солдати-фронтовики П. Г. Костиркін, І. Я. Редченко та інші під керівництвом більшовика А. Є. Васильєва очолили боротьбу бідноти за встановлення Радянської влади на селі. Наприкінці грудня в Анатолівці створено ревком, а в лютому 1918 року обрано волосну Раду. Земельна комісія ревкому приступила до розподілу землі, нарізаючи на кожного члена сім'ї по 2,7 десятини.
Але в березні 1918 року Анатолівку зайняли австро-німецькі окупанти. Разом з ними повернувся управитель маєтку. Він вимагав від селян відшкодувати всі збитки, завдані поміщику. У селян відібрали землю, реманент і худобу. Тих, хто відмовлявся повернути майно, землю, сплатити збитки власникам економій, жорстоко катували.
Боротьбу проти окупантів очолили більшовики. В квітні 1918 року до села прибув представник Одеського підпільного комітету партії М. Ф. Потриваєв, який ще в грудні 1917 року на заклик В. І. Леніна виїхав на південь. Після поранення на фронті він працював у Петрограді на Путіловському заводі, де пройшов революційну школу, вступив до партії більшовиків. В 1917 році Потриваєв був серед тих, хто штурмував Зимовий палац. З Одеси його послали в Анатолівську волость для організації партизанської боротьби. В червні у селі було створено Анатолівський підпільний революційний комітет, яким керувала трійка - М. Ф. Потриваєв, П. Г. Костиркін, Я. І. Шелестов. Під керівництвом ревкому у селах волості створювались бойові підпільні групи. 25 липня в Сухій балці нелегально зібралися підпільники Анатолівки і Тузлів. Вони обрали об'єднаний повстанський комітет, головою якого став М. Ф. Потриваєв, заступником - І. Я. Редченко. В тому ж місяці сформувався партійний осередок. Члени повстанкому очолювали т. зв. п'ятірки, які проводили роз'яснювальну роботу серед селян, поширювали більшовицькі газети і листівки. Відкривши на базарній площі села пивну, підпільники зробили її місцем явки, а виручені гроші йшли на придбання зброї. Наприкінці серпня повстанком затвердив
план підготовки повстання проти окупантів, провів облік прихованої у селян та скупленої в австрійських солдат зброї.
Восени 1918 року військово-революційний комітет почав формувати загони повстанців із селян Анатолівської, Тузлівської та Антоно- Кодинцевської волостей, для боротьби проти австро-німецьких окупантів та гетьманців. Анатолівка стала центром партизанського руху на території між Тилігульським і Березанським лиманами. На початку листопада повстанці роззброїли гетьманську варту в Анатолівці і Антоно-Кодинцевому. Направлений сюди батальйон карателів також був роззброєний. У день перших роковин Великого Жовтня підпільники провели урочисті збори в будинку П. Г. Костиркіна і вивісили над волосною управою червоний прапор. Вийшов з підпілля партосередок. Влада в селі перейшла до рук військово-революційного комітету. На його заклик відбулися демонстрації у сусідніх селах. Старшини і старости, призначені окупантами та гетьманцями, проганялися. Коли в середині листопада в Одесі висадилися англо-французькі інтервенти, ревком наказав збиратися збройним силам в селі Попівці. Однак через недостатню підготовку і слабкий організаційний зв'язок між окремими групами повстанців виступ не вдався. На початку грудня село зайняли білогвардійські частини Гришина-Алмазова. Почалися репресії. Військово революційний комітет знову перейшов на нелегальне становище, а М. Ф. Потриваєву, за голову якого вороги обіцяли високу нагороду, було наказано терміново залишити село. Головою військревкому став І. Я. Редченко. В січні 1919 року партизани роззброїли ворожих солдат в Анатолівці, Курисово-Покровському та інших селах і захопили 2 кулемети,
10 гвинтівок, 25 коней. Білогвардійці не наважувались навіть навідуватися в Анатолівку. Населення відмовлялося виконувати будь-які розпорядження окупаційних властей. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку лютого в Анатолівку прибула т. зв. франко-добровольча місія, щоб виявити, яку владу підтримує населення. Селяни на зборах заявили, що єдина влада, яку вони визнають,- Радянська. Тимчасом ревком об'єднував і поповнював місцеві партизанські загони. В березні Одеський підпільний більшовицький комітет дав наказ Анатолівсько-Тузлівському ревкому виступити проти інтервентів і білогвардійців. Командиром об'єднаного партизанського загону, який дістав назву Першого Тилігуло-Березанського, призначено М. І. Панченка - уродженця Анатолівки, колишнього прапорщика старої армії, а політкерівником - І. Я. Редченка. Зв'язок з Одеським підпільним комітетом партії партизани підтримували через П. С. Черникова.
17 березня 1919 року загін з 125 бійців виступив з Анатолівки на Комісарівку і пройшов рейдом по селах німецьких колоністів Іоганосталь, Вормс, Шпеєрове, Лан- дау, Зульц, де було вилучено зброю і коней. Партизани очистили від ворога села Нечаяне, Красне, Федорівку, Тузли, Коблеве, Сичавку, жителі яких, радо зустрічаючи повстанців, приєднувалися до загону. За наказом Одеського підпільного більшовицького комітету партизани вирушили на з'єднання з частинами Червоної Армії, які вели наступ на Одесу. В загоні було 800 чоловік, але зброї для всіх не вистачало. Повстанці звернулися за допомогою до робітників Миколаєва, які
виготовили тридюймову гармату з запасом снарядів і два кулемети. Після форсування Тилігульського лиману партизани з боями вирушили визволяти Одесу. Запекла сутичка з французькими і грецькими підрозділами сталася на укріплених ворогом берегах Дофінівського лиману. Після удару тилігуло-березанської кінноти з флангу вороги почали відступати. Партизани захопили понад 100 полонених і багато трофеїв. 6 квітня Тилігуло-Березанський загін разом з регулярними частинами Червоної Армії вступив до Одеси.
20 березня частини 1-ї стрілецької бригади Задніпровської дивізії визволили село. Було створено волревком, а пізніше обрано постійні органи влади - Раду і волосний виконком. Відновив свою діяльність партосередок. Розгорнулася робота спрямована на зміцнення Радянської влади, і селяни знову одержали землю, реманент. Проте в травні під час заколоту Григор'єва місцеве куркульство спробувало захопити владу у свої руки. Придушити куркульський заколот селянам допомогли бійці полку особливого призначення, що прибули з Одеси.
Наприкінці серпня 1919 року Анатолівку захопили денікінці. У селян знову відібрали землю і повернули поміщикам та куркулям, примушували за зібраний влітку врожай сплачувати колишнім землевласникам по 200 крб. з кожної десятини.
На початку вересня анатолівський партосередок створює більшовицьке підпілля, яке очолив комуніст Т. Єфремов. У грудні в селі організовано партизанський загін, яким командували Ф. Восков і К. Сичов. 21 січня 1920 року партизани розгромили білогвардійський загін кількістю в 100 чоловік, що прибув до Анатолівки. 5 лютого 1920 року спільними силами місцевих партизан і бійців 364-го полку 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії село визволено від денікінців. Остаточно було відновлено Радянську владу. Вже в лютому Анатолівський ревком дав розпорядження взяти на облік колишні поміщицькі, казенні й церковні землі та приступити до їх розподілу згідно закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року. В першу чергу землею забезпечувалися сім'ї безземельних і малоземельних селян. Протягом весни земельна комісія нарізала їм близько 6 тис. десятин землі. В березні обрано сільську і волосну Ради.
Анатолівка залишилася центром Анатолівської, а з початку 1922 року - Тилігуло-Березанської волості. Активну участь у громадському і господарському житті села брали комуністи. У квітні 1920 року партосередок налічував 14 членів і 8 кандидатів у члени партії. Тоді ж сформовано Анатолівський райпартком, що об'єднував Анатолівський, Тузлівський, Ташинський, Суворовський партосередки, до яких входило 30 комуністів. Під керівництвом комуністів ревком, а пізніше Рада мобілізували населення на своєчасне виконання продрозверстки, проводили збір коштів і продуктів харчування для армії. Одночасно велася боротьба із спекуляцією, робота по
забезпеченню продуктами лікарні, шкіл, червоноармійських сімей. У місцевих багатіїв було відібрано млин, крамниці. Для боротьби з куркульським бандитизмом жителі 12 волостей, в т. ч. і Анатолівської, у травні 1920 року організували загін, яким командував військком К. Сичов. З бандами на території волості було покінчено наприкінці того ж року.
1 серпня 1920 року в Анатолівці створено комітет незаможних селян. 15 серпня на зборах представників сільських комнезамів обрано волосний {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}комнезам. На кінець 1921 року Анатолівський КНС налічував 511 членів. Комнезамівці повели активну боротьбу проти контрреволюційного куркульства. Водночас члени КНС допомагали бідняцьким господарствам засівати їх землі, виділяли зерно, реманент, тягло. Успішно проводилися в селі «тижні допомоги фронту», «тижні хворого і пораненого червоноармійця», під час яких жителі Анатолівки збирали для Червоної Армії одяг, продовольство. Лише протягом «тижня допомоги фронту» в 1920 році анатолівці зібрали 350 тис. крб., багато продуктів, одягу. 200 возів з паливом було відправлено в Одесу для госпіталів. У лавах Тилігуло-Березанського полку боролося багато місцевих селян, чимало з яких одержали нагороди. Відзначено золотим годинником М. І. Панченка, почесною революційною зброєю - П. В. Ні- коленка.
Після закінчення громадянської війни трудящі Анатолівки почали відбудову зруйнованого господарства. За новим адміністративним поділом 1923 року Анатолів- ка стала центром Тилігуло-Березанського району, але наприкінці того ж року райцентр було перенесено в село Суворове. Велику увагу приділяла партійна організація кооперуванню селян та об'єднанню бідноти у колективні господарства. Ще на початку 1921 року в селі були споживче і сільськогосподарське товариства. Анатолівські партизани-більшовики І. Я. Редченко, Б. Я. Петриченко та інші в тому ж році взяли участь в організації на хуторі Олександрівці комуни «Любов до праці». 1927 року в Анатолівці створено товариства спільного обробітку землі «Піонер» і «Допомога», машинно-тракторне товариство «Правильний шлях».
Вже 1920 року в трьох анатолівських трудових школах навчалося 343 учні. При інтернаті, в якому утримувалося 40 дітей-сиріт, було своє господарство і 12 десятин землі. З 1921 року почалася ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Багато сил освітній справі віддали вчителі Н. П. Цукк, А. П. Грищенко, П. Я. Ульянов, Л. П. Бережна. За активною участю комсомольського осередку, створеного 1921 року, було відкрито сельбуд, де селяни слухали лекції, доповіді, бесіди, концерти. Шефську допомогу в організації культосвітньої роботи подавали робітники Одеської міської електростанції ім. Паризької комуни. Вони допомогли анатолівським культпрацівникам придбати костюми, бутафорію і реквізит для клубної сцени. В 1923 році одесити зібрали і передали Анатолівському народному будинку 12 тис. крб. їхні драмгуртківці часто приїжджали в село з виставами, ділилися досвідом аматорської діяльності. Концерти відбувалися в напівосвітленому приміщенні комори, куди набивалося до 500-800 чоловік. Люди сиділи на долівці, стояли в проходах. Зібрані кошти сільські культармійці посилали для потреб армії, у фонд голодуючих. Урочисто відзначалися пролетарські революційні свята - Великого Жовтня, Першотравня, Паризької комуни. На честь 5-х роковин Жовтневої револю
ції в Анатолівці відбулися демонстрація трудящих, парад призовників, з'їзд Рад Тилігуло-Березанської волості. Делегати з'їзду надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну, в якій писали: «Дорогий Володимире Іллічу! Тилігуло-Березанський волосний з'їзд Одеського повіту Одеської губернії, святкуючи 5-у річницю Жовтневої революції, шле тобі, великому вождю всесвітнього пролетаріату, привіт і висловлює свою радість, знаючи, що ти здоровий і знаходишся знову біля керма червоного жовтневого корабля. З'їзд доручає тобі на 4-му конгресі Комінтерну побажати йому від нас, селян Тилігуло-Березанської волості, повного успіху в роботі і вжити рішучих заходів для звільнення всесвітнього пролетаріату від рабства хижаків».
У 1929 році почався масовий вступ селян до артілей і ТСОЗів. Влітку того ж року на території, підпорядкованій сільраді, колективними формами господарювання було охоплено 913 дворів, або 63 проц. всіх господарств. Протягом 1929-1931 рр. в Анатолівці створюються колгоспи «Ленінський партизан», «Червоний партизан», «Жовтень», ім. Ілліча, риболовецький колгосп «Тилігул». Колективізація здійснювалася в умовах гострої боротьби з куркулями, які залякували селян, псували машини, проникаючи в
колгоспи, намагалися підірвати їх зсередини. Вони розбазарювали колгоспне майно, труїли худобу. Ворожі дії куркулів викривали комуністи, комсомольці, які проводили на селі велику роз'яснювальну роботу. В 1932 році 11 куркульських сімей виключили з колгоспів. 1935 року куркулі вбили місцевого активіста-комсомольця, сількора «Крестьянской газеты» С. Боярчука. Показовий суд виніс смертний «вирок убивцям. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В організації і зміцненні перших колгоспів сільським активістам подавали допомогу робітники Одеси. Одеський обком партії відрядив до Анатолівки двадцятип'ятитисячний робітника Одеського порту комуніста А. Петраша, який організував колгосп «Жовтень» і був його першим головою (згодом артілі «Жовтень» та ім. Ілліча об'єдналися в одну - ім. М. Ф. Потриваєва). Держава допомагала молодим колективним господарствам кредитами, насінням, технікою. Першими трактористами в селі стали М. Волков, І. Яковенко, С. Тімков, А. Грищенко, П. Чорноусов. Анатолівські колгоспи добре підготувались і успішно провели весняну посівну кампанію 1932 року. В наступному році артіль ім. Потриваєва засіяла 1110 га колоскових і зібрала понад 20 тис. цнт хліба.
1936 року артілі одержали від Радянської держави Акти на вічне користування землею. За колективними господарствами, що об'єднували 1842 чоловіка, закріпили 9060 га землі. У 1938 році після розукрупнення Тилігуло-Березанської і Ганнівської МТС створено Анатолівську МТС. Серед її механізаторів було багато ударників. Ще на початку 30-х років тракторна бригада П. С. Чорноусова стала переможцем Всеукраїнського конкурсу трактористів за високу якість робіт та повне освоєння потужностей трактора. В 1933 році П. С. Чорноусов як кращий тракторист Тилігуло-Березанської МТС у складі делегації 2-го з'їзду колгосп- ників-ударників Одеської області був на прийомі у Кремлі. Перші стахановці-механізатори В. І. Потриваєв, О. Г. Філенко щодня виорювали по 4,5-5 га і економили до 10 кг пального. Тракторист Анатолівської МТС В. І. Лященко, який виробив на тракторі 664 га оранки, і комбайнер М. Г. Восков, що зібрав 540 га зернових, в 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Виставком нагородив їх срібними медалями. Оволодівали технікою і сільські дівчата: за кермо тракторів сіли Г. Є. Шелестова і Г. І. Сичова. а за штурвал комбайна - М. П. Пичку- рова, П. І. Чмільова та М. П. Чертова.
1939 року в колгоспі «Червоний партизан» зібрано по 17 цнт зернових з га. На Всесоюзній сільськогосподарській виставці того року були представлені артілі ім. Потриваєва і «Червоний партизан». Передова свинарка колгоспу ім. Потриваєва -
A. П. Машкіна, яка в 1938 році виростила по 21 поросяті від кожної свиноматки, нагороджена срібною медаллю виставкому. Учасником цієї виставки став також свинар колгоспу «Ленінський партизан» М. Ф. Восков. У зміцненні колективних господарств значну роль відігравала партійна організація села, до якої у передвоєнний період входило 18 комуністів. Як велике свято проходили в селі вибори до Верховних Рад СРСР, УРСР та до місцевих Рад. Депутатами обласної Ради стали свинарка, орденоносець Я. С. Зінченко, головний лікар В. І. Зотов, до сільської Ради обрано голів місцевих колгоспів І. Я. Редченка, 3. К. Білоусова, директора школи Н. П. Цукк, а також передових колгоспників І. Ф. Боярчукова, Є. А. Потриваєву й інших активістів села.
Поліпшувався добробут жителів села. Уже на кінець 1936 року було ліквідовано безкорівність колгоспників. Зросли грошові прибутки артілей. На трудодень 1939 року хлібороби одержали 4 кг зерна та 3 крб. 60 коп. грішми. Медичну допомогу населенню подавали працівники Анатолівської лікарні, де головним лікарем працював В. І. Зотов. Багато зробив він для поліпшення охорони здоров'я сільських трудівників. З культурно-освітніх закладів в Анатолівці були сельбуд, колгоспний клуб, 3 червоні кутки, хата-лабораторія, регулярно приїздила кінопересувка. 1934 року в центрі села відкрито пам'ятник героям-партизанам Тилігуло-Березанського полку, побудований на кошти трудящих району.
У перший же день Великої Вітчизняної війни понад 100 анатолівців пішли на фронт захищати соціалістичну Вітчизну. З наближенням ворога почалася евакуація техніки МТС, а також колгоспної худоби в східні райони країни.
13 серпня 1941 року Анатолівку захопили фашистські загарбники. В селі розмістилася румунська примарія і жандармерія. Багато місцевих активістів
окупанти відправили до концентраційних таборів. Фашисти зруйнували пам'ятник партизанам, а при відступі - знищили всі господарські приміщення колгоспів і МТС, забрали худобу, вивезли до Німеччини більшість чоловічого населення. Незважаючи на жахливий терор окупантів, Л. А. Павлюченко і К. Н. Потриваєва переховували військовополонених, що втекли з концтаборів, розповідали правду про події на фронті. Жителі Анатолівки І. Корякін, М. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Шелестов, М. Звонкий та інші приховували від фашистів хліб, худобу, підпалювали склади з зерном. За кілька днів до вигнання гітлерівців місцеві жителі підпалили штаб німецької частини.
Серед анатолівців, що билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни,- Герой Радянського Союзу льотчик С. П. Кручених. На його рахунку понад 500 бойових вильотів, він визволяв Севастополь, Одесу. В обороні Ленінграда брав участь Л. К. Ковальов, нагороджений орденом Червоної Зірки і кількома бойовими медалями. Танкіст М. І. Зайченко громив фашистів під Москвою і Сталінградом, визволяв Київ, територію Польщі, Чехословаччини, його відзначено орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки, багатьма бойовими медалями. Медсестрою на фронті була
B. І. Паталах, авіаційним техніком - Н. В. Красноноженко.
31 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили Анатолівку від фашистських окупантів. В бою за село відзначилися частини 416-ї Червонопрапорної стрілецької Таганрозької дивізії. З перших днів визволення відновила роботу сільрада, яка очолила відбудову зруйнованого окупантами господарства. Відновлені колгоспи ім. Потриваєва,«Ленінський партизан» і «Червоний партизан» не мали жодної машини, трактора, не було, де утримувати худобу, яку вдалося зберегти. Поля колгоспники орали коровами. В 1944 році вони зібрали зернових по 7-10 цнт з га. На збиранні хліба відзначилися колгоспники артілі ім. Потриваєва В. П. Горбунов і 63-річний Т. Г. Бережний. Косаркою, запряженою коровами, вони скошували щодня по 4 га колоскових. Дівчата М. І. П'ятакова, Н. С. Чорноусова скошували тракторами по 16,5 га при нормі 12. За успішне виконання збиральних робіт рішенням райкому партії і райвиконкому колгоспу «Червоний партизан» в серпні 1944 року вручено перехідний Червоний прапор Тилігуло-Березанського райкому і райвиконкому. Через рік після визволення було відбудовано Анатолівську МТС. Бригада П. С. Чорноусова, що обслуговувала колгоспи «Червоний партизан» та ім. Потриваєва, за 15 робочих днів п'ятьма тракторами зорала 305, засіяла 103 і заборонувала 610 га, зекономивши при цьому 424 кг пального. До 28-х роковин Жовтня анатолівці повністю виконали державний план хлібозаготівель, своєчасно завершили сівбу озимини. Водночас населення села допомагало Червоній Армії продуктами, коштами. Лише в 1945 році було передплачено державної позики на 205 тис. карбованців.
У 1945 році відновлено партійну й комсомольську організації. Комуністи села провели велику роботу щодо відбудови зруйнованого ворогом господарства. Протягом 1948-1949 рр. в колгоспах відновлено довоєнні посівні площі. Влітку 1944 року анатолівські артілі мали всього 8 корів і 23 телят. За допомогою держави і трудящих братніх республік поступово відтворювалось поголів'я громадської худоби. 1949 року в артілі «Ленінський партизан» уже налічувалось 365 голів худоби, в т. ч. 80 корів. Знову розпочала роботу й рибартіль «Тилігул» (у 1959 році увійшла до складу рибоколгоспу ім. Шевченка, що в селі Коблевому).
Сільська Рада та партійна організація приділяли багато уваги відбудові села. Вже в рік визволення почала функціонувати сільська лікарня, працювали школа й клуб.
1950 року три анатолівські артілі об'єдналися в одну - ім. Потриваєва. Колгосп очолив здібний організатор комуніст П. Й. Столецький. Багато зробила партійна організація села для піднесення сільськогосподарського виробництва. Комуністи очолили ферми, були послані на будівництво нових тваринницьких приміщень. Вже в 1955-1956 рр. тваринники виконали планові зобов'язання по надоях молока. Зміцнювалась кормова база колгоспу. Бригада № 2 В. І. Чмільова в 1955 році одержала по 25 цнт зерна кукурудзи з кожного га. З ініціативи парторганізації почалося створення комплексних бригад. В 1958 році після реорганізації машинно-тракторної станції артіль ім. Потриваєва закупила у держави 34 трактори, 15 комбайнів, 19 автомашин тощо.
Парторганізація і правління колгоспу багато уваги приділяли зміцненню господарства постійними кадрами спеціалістів. Було розроблено заходи матеріального заохочення колгоспників. Багато уваги приділялося соціалістичному змаганню між бригадами, ланками і окремими агрегатами. Підвищення культури землеробства, внесення місцевих та мінеральних {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}добрив, впровадження районованих високоврожайних сортів сприяли зростанню врожайності сільськогосподарських культур. Якщо в 1960 році хлібороби збирали по 14,5 цнт, то через 6 років - уже по 28,3 цнт зернових з кожного га посіву. Колгосп має тепер 6063 га орних земель, 1998 га випасів і сіножатей; на площі 102 га розкинулися сад і виноградники. Машинно-тракторний парк артілі налічує 83 трактори, 22 комбайни, 21 автомашину. У колгоспі переважає вирощування зернових: пшениці, ячменю, кукурудзи тощо. В 1970 році середній
урожай колоскових становив 26,6 цнт з га, а валовий збір зерна досяг 73 692 цнт. За високі трудові показники орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено доярку Ф. В. Сичову, комбайнерів І. Д. Волченка та А. П. Негрєєва, орденом «Знак Пошани» - голову артілі Т. Я. Петриченка, колгоспницю Н. І. Чмільову, 7 чоловік відзначені медалями «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку».
Успішно розвивається громадське тваринництво. Колгоспне стадо налічує 2,3 тис. голів великої рогатої худоби, майже 2500 свиней, 3 тис. овець. Побудовано типові корівники, свинарники, телятники, птахарні, в яких широко впроваджується механізація. В 1970 році неподільні фонди артілі становили 1,8 млн. крб., капіталовкладення 1,3 млн. крб., прибуток - понад 1 млн. карбованців.
Важливою сторінкою в розвитку колективного господарства став 3-й Всесоюзний з'їзд колгоспників. У 1970 році колгосп виконав план продажу державі молока на 112 проц., вовни - на 103 проц. На кожну корову надоєно в середньому 2,1 тис. кг молока. Особливих успіхів у сільськогосподарському виробництві досягли переможці соціалістичного змагання доярка Г. І. Сидоренко, свинарки Л. С. Волкова і Т. І. Трус- кавина, чабан О. О. Крижанівський. З нагоди Ленінського ювілею 62 трудівники села нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Велика роль в соціалістичному змаганні належить парторганізації села, яка налічує 47 комуністів. Вона популяризує досвід передовиків, координує діяльність громадських організацій. 42 члени партії безпосередньо беруть участь у колгоспному виробництві. М. М. Ковальов, В. Ф. Двойний багато зробили для створення зразкових культурно-побутових умов на фермах і польових станах. Трудівниці садово-городньої бригади на чолі з комуністкою Л. І. Потриваєвою продали державі в ювілейному році 155 тонн овочів, в т. ч. 30 тонн понад план. Надійним помічником старших товаришів є молодь. Комсомольська організація налічує у своїх рядах 95 чоловік. У колгоспі працюють комсомольсько-молодіжні агрегати, ланки. Вже протягом кількох років добре працює механізована ланка Л. Б. Потриваєва. Комсомольці очолили похід за освоєння «голубої цілини» - успішно вирощують водоплавну птицю. Вони взяли під контроль справу забезпечення тваринництва кормами, зимівлю худоби. Комсомольський «прожектор» проводить рейди перевірки організації виробництва і використання кормів.
Тільки за останні роки в Анатолівці побудовано приміщення середньої школи, сільського універмагу. Протягом 1969-1970 рр. 25 колгоспних сімей справили новосілля. Озеленюються вулиці села. Населення обслуговують чотири магазини. При універмазі працює відділ прокату речей. Товарообіг магазинів у 1970 році становив 1092 тис. карбованців.
В колгоспі впроваджено гарантовану грошову оплату праці. В 1970 році вартість людино-дня становила 3 крб. 32 коп. Винагорода за сумлінну працю - зростаючий матеріальний добробут. Жителі мають 95 телевізорів, 106 мотоциклів, 170 газових плит, 240 пральних машин. Наприклад, річний бюджет сім'ї М. Д. Майданова - понад 4 тис. крб. Будучи пенсіонером, М. Д. Майданов трудиться рільником, бере активну участь у громадському житті села.
Його дочка Т. М. Москаленко працює дояркою. За сумлінну працю вона нагороджена медаллю «За трудову доблесть». Її чоловік В. І. Москаленко - вівчар. Дочка Москаленків - Олександра після закінчення 11 класів працює
свинаркою, вона комсомолка, одна з кращих тваринників. Живуть Майданови в хорошому світлому будинку. Трудові заощадження колгоспників села у 1970 році становили 562 тис. крб. Ветеранам праці виплачується пенсія. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
За післявоєнні роки значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Лікарня розширилася до 50 ліжок. Обладнана вона сучасним устаткуванням, тут є хірургічний, терапевтичний, рентгенологічний кабінети, клінічно-діагностична лабораторія. В 1958 році побудовано пологовий будинок. Медперсонал налічує 62 чоловіка, в т. ч. 4 лікарі. Головному лікарю, хірургу Г. М. Зотовій, ятса має понад 30 років трудового стажугприсвоєно звання заслуженого лікаря Української РСР.
В середній і початковій школах Анатолівки навчається 300 учнів. Навчають і виховують їх 22 вчителі. Серед випускників Анатолівської школи - лікарі, агрономи, механізатори, педагоги. При школі відкрито музей бойової і трудової слави. Часто організовуються зустрічі з ветеранами громадянської і Великої Вітчизняної воєн, старими комуністами, передовиками виробництва, проводяться екскурсії по місцях бойової слави.
У гуртках художньої самодіяльності при колгоспному будинку культури беруть участь більше 50 чоловік. Систематично перед сільськими трудівниками виступає агіткультбригада. Часто приїздять сюди й професійні митці. Лише протягом 1965- 1970 років з колгоспниками зустрілися артисти Львівського оперного театру, Іванівського і Брестського драматичних театрів, Воронезького театру юного глядача, драматичні і художні колективи Миколаєва та ін. міст.
Велику політичну й організаторську роботу серед населення проводить сільська Рада. На засіданнях виконкому й комісій розглядаються питання виробничого життя, поліпшення роботи установ торгівлі й побуту, санітарного стану, благоустрою села тощо.
У селі стало традицією урочисто проводжати молодь до лав Радянської Армії, організовувати комсомольські весілля. У пошані тут спеціальність механізатора- хлібороба. Щорічно наприкінці червня перед закінченням косовиці хліба анатолівці святкують «обжинки». З останньої загінки дівчата плетуть із колосків вінки і квітчають ними кращих механізаторів-комбайнерів. З нового врожаю печуть паляницю й на рушнику підносять голові колгоспу. Він, підбиваючи підсумки збирання колоскових, відзначає кращих, вручає нагороди. Хліборобів, як правило, вітають місцеві рибалки, з концертом виступає агіткультбригада. Потім всіх запрошують на святковий обід з традиційною тилігульського юшкою. Влітку у вихідні та святкові дні організовуються колективні виїзди населення на відпочинок до Тилігульського лиману.
Невтомною творчою працею анатолівці вносять гідний вклад у будівництво нового життя, множать трудову і бойову славу своїх батьків - активних борців за владу Рад.