Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Врадіївка
Врадіївка (до 1964 р.- Велика Врадіївка) - селище міського типу. Розташована за 180 км від Миколаєва. Залізнична станція на лінії Котовськ- Знам'янка. Має автобусне сполучення з обласним центром та з багатьма селами району. Населення - 9,8 тис. чоловік. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Врадіївка - центр району, площа якого 0,8 тис. кв. км, населення - 26,8 тис. чоловік (у т. ч. міського - 9,8 тис., сільського - 17 тис.). В районі 45 населених пунктів, підпорядкованих селищній і 9 сільським Радам; за 13 колгоспами і одним радгоспом закріплено 55,3 тис. га орної землі. Працюють 6 промислових підприємств, гідролісомеліоративна станція, 2 будівельні організації; 2 лікарні, 19 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 пологових будинків; 33 школи, 20 бібліотек, 34 будинки культури і клуби.
Територія нинішньої Врадіївки почала заселятися постійними жителями в другій половині XVIII ст. Сюди, у степи, що належали тоді Туреччині, тікали селяни сусідніх російських губерній від панського гніту. На 1772 рік в поселенні налічувалось 55 дворів. Після перемоги Росії над Туреччиною 1791 року царський уряд всіляко заохочував заселення цих земель. Бажаючи одержати винагороду, виходець із дворян, відставний вахмістр І. Врадій сприяв розширенню вже існуючого поселення: протягом кількох років там, де бере початок невеличка річка Башкала, оселилось 60 сімейств. За селом закріпилася назва Врадіївки. 1802 року за 18 км від неї Врадій одержав у спадкове володіння 500 десятин землі і заснував село Малу Врадіївку.
Населення Великої Врадіївки, як стали згодом називати Врадіївку, швидко зростало за рахунок втікачів-кріпаків з Лівобережної України, центральних губер
ній Росії, а також переселенців з Молдавії, 1806 року жителям її - державним селянам - було виділено по 10 десятин землі на двір, а всього за общиною закріплено 16,5 тис. десятин. В цей час тут налічувалось 118 дворів з населенням 447 чоловік. Входила Велика Врадіївка до Балтського повіту Подільської губернії. Незважаючи на родючі грунти, що сприяли хліборобству, тривалий час основним заняттям населення було скотарство, зокрема вівчарство. Пояснювалось це тим, що поселенці ще не мали достатньо знарядь для обробітку землі, а казна стягувала з них непосильні податки і повинності. Так, подушний податок після війни 1812 року досяг 12 крб. 30 коп. на ревізьку душу. Один двір сплачував від 30 до 36 крб. До того ж селянам доводилося сплачувати т. зв. поштові, шляхові, арештантські, військові та інші громадські побори, які розподілялися на двори залежно від кількості душ. На 1820 рік тут уже мешкало 1428 чоловік. На цей час село було волосним центром Ананьївського повіту Херсонської губернії.
З 1840 року Велика Врадіївка стала військовим поселенням. Під наглядом вахмістрів жителі працювали на полях (із зростанням попиту на пшеницю військові власті впроваджували хлібосіяння), займалися ремеслами - теслярським, бондарним, ковальським, шевським і кравецьким. До того прилучалися численні огляди, паради, муштра. Після ліквідації військових поселень, на 1859 рік тут налічувалось 3016 жителів - в основному державних селян. Згідно з указами 1866-1867 рр. про земельний устрій державних селян врадіївці одержали на ревізьку душу по 4,5 десятини землі і виплачували за неї державі аж до 1905 року.
Вже у 80-х роках XIX ст. з 1089 господарств села 82 були зовсім безземельні, 124 мали по 1 десятині, 855 - по 2-4 десятини, а 28 - по 25-30 десятин землі, 355 господарств не мали робочої худоби, лише 12 проц. обходилися власним тяглом. У куркульських господарствах було по 5 і більше голів робочої худоби. Через нестачу реманенту й тягла селяни збирали низькі врожаї. Так, у 1887-1900 рр. середній врожай з десятини становив 34,2 пуда зерна. Недороди 1891, 1904,1905 рр. призводили до гострої нестачі хліба не тільки для харчування, а й для посіву. Тільки у 1887 році жителі 65 господарств були на відхожих промислах, 76 чоловік наймалися у своєму селі.
Дальшому економічному розвиткові села сприяла побудова у другій половині XIX ст. поблизу нього на залізниці Балта-Єлисаветград станції Врадіївка. Пожвавилася торгівля. В селі працювали 27 дрібних крамничок, 2 винні лавки, 7 шинків, оптовий склад спирту. Через кожні 2 тижні відбувались
базари. Понад 100 сімей жило з ковальства, бондарства, теслярства тощо. В 80-х роках XIX ст. тут було 11 вітряків, паровий млин, олійниця, 10 кузень.
Класові суперечності на селі дедалі загострювалися. Під час першої {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}російської буржуазно-демократичної революції тут розповсюджувалися соціал-демократичні листівки «До всіх громадян!» та інші, що закликали до боротьби проти царизму і гнобителів. Поширював їх місцевий селянин Я. П. Буняк, який мав зв'язок з ананьївським соціал-демократичним гуртком. 1906 року його було ув'язнено. Бідняки Великої Врадіївки нападали на сусідні поміщицькі економії, палили куркульські садиби.
Рішуче виступали жителі села проти столипінської аграрної реформи, за допомогою якої царизм руйнував сільську общину і створював собі опору на селі з куркульства. Сільський сход висловився проти виходу з общини, та влітку 1911 року управа почала розподіл землі. Місцеві куркулі створили 7 хуторів: Адамівку, Розумовку, Дряпачки та ін. Побачивши, що кращі землі потрапляють
до багатіїв, озброєні вилами, косами та рогачами, селяни прогнали з поля землемірів. Було викликано 28 озброєних стражників. Тоді селяни вдарили на сполох. Понад три тисячі чоловік зійшлися до управи. В натовпі стояло чимало жінок. Та, незважаючи на це, стражники відкрили вогонь. Багатьох було поранено, одного вбито. Через кілька днів до Великої Врадіївки прибув віце-губернатор Крейтон з Херсона. Почалися арешти. Р. Степанюка, К. Перепелицю та інших - всього 53 чоловіка - засудили на різні строки тюремного ув'язнення.
До безправ'я і злиднів долучалися й тяжкі умови побуту більшої частини жителів Великої Врадіївки. Непомірно висока плата за лікарську допомогу робила її для простого люду недоступною. Один лікар, два фельдшери і акушерка обслуговували населення Врадіївки, що на 1900 рік становило 6957 чоловік, й усієї волості. «Легше потрапити в домовину, ніж до лікаря на прийом»,- гірко жартували врадіївці.
Лише 10 проц. жителів села вміли читати й писати. Першу школу на 45 учнів відкрито 1886 року. Згодом її перетворили на міністерське двокласне училище. Почала працювати і церковнопарафіяльна школа. В цих закладах у 1897 році навчалося 140 дітей. В училищі певна увага приділялась ознайомленню учнів з основами ремісництва. В 1890 році теслярські й ковальські вироби вихованців училища експонувалися на сільськогосподарській і промисловій виставці в Херсоні, де училищу було присуджено нагороду третього ступеня. З 1911 року в Великій Врадіївці відкрили метеорологічну станцію.
Розорення, злидні, голод принесла селянам перша світова імперіалістична війна. Посівні площі зменшилися. У жителів реквізовували коней і продукти харчування для потреб війська. Понад 120 чоловік, мобілізованих до царської армії, не повернулися з війни, майже стільки стали каліками.
Дізнавшись в березні 1917 року про повалення царизму, трудівники Великої Врадіївки зібралися на сільський сход, де висловили повну готовність підтримати петроградський пролетаріат у розпочатій справі в ім'я революції робітників і селян. Невдовзі було обрано Раду селянських депутатів. Паралельно з нею в селі почав діяти виконавчий комітет громадських організацій - орган Тимчасового уряду, що складався з купців, поміщиків і духовенства. Рада вживала заходів для полегшення нестерпного становища населення, вимагала від комітету зниження роздрібних цін на товари першої необхідності на 30-45 проц., а також орендної плати на землю та швидшого розв'язання земельного питання. Однак війська буржуазно- націоналістичної Центральної ради, що в листопаді 1917 року узурпувала владу в Києві, розігнали Раду.
У січні 1918 року в селі створено волревком, який очолив колишній політкаторжанин селянин П. М. Врадій. Волревком ухвалив вилучити всі землі й реманент у нетрудових елементів і передати їх біднякам. Селяни Врадіївської волості одержали 7610 десятин землі, по 2 десятини на їдця.
Та в середині березня 1918 року село захопили австро-німецькі війська. Спираючись на підтримку окупантів, куркулі відновили в селі старі порядки. Вони розправилися з радянськими активістами П. М. Врадієм, Т. Адаменком, П. Рябчуком, М. Врадієм та К. Адаменком - їх поклали на плуги, нестерпно били шомполами та нагаями, а потім відправили до в'язниці. Селяни саботували виконання наказів окупаційних властей, ховали хліб, худобу,
майно, вступали до партизанських загонів більшовиків І. К. Дячишина, О. І. Задорожнього, Л. Г. Познякова, що діяли в Балтському повіті. В партизанських загонах повіту налічувалося понад
120 врадіївців. Після відступу окупантів в грудні 1918 року владу у Великій Врадіївці захопили петлюрівці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В березні 1919 року село було визволене радянськими частинами під командуванням Я. 3. Покуса. З ініціативи ревкому, який щойно почав діяти в селі, створено комітет бідноти. Очолив його бідняк, колишній наймит Г. Я. Свердлівський. Ревком і комбід приступили до перерозподілу землі, готувались розпочати весняну сівбу. В куркулів було конфісковано 2012 пудів посівматеріалу, для дітей-сиріт та робітників Петрограда у волості зібрано 5 вагонів продовольства. Для боротьби з бандами, що часто нападали на село, комбід сформував особливий загін. Коли в травні 1919 року отаман Григор'єв захопив станцію Врадіївка, загін виступив проти бандитів разом з червоними бійцями 3-ї Української Радянської армії під командуванням М. А. Худякова.
На початку серпня під час наступу Денікіна куркулі та інші контрреволюційні елементи, згуртувавшись навколо сина кривоозерського поміщика Люстгартена, захопили владу в селі і проголосили куркульську «республіку» на території вздовж залізниці від Любашівки до ріки Синюхи. «Столицею» мала стати Велика Врадіївка. В ролі «головнокомандуючого» виступив колишній офіцер царської армії К. Колос. Контрреволюціонерам вдалося схилити на свій бік нестійку частину середняків і захопити кілька сіл в смузі від Любашівки до Голти. Цей заколот ліквідували загони особливого призначення під командуванням Т. М. Гуляницького та І. В. Базарного. їм допомагала і врадіївська біднота. Бій на станції Заплази закінчився перемогою радянських загонів, частина куркульських недобитків втекла в Голо- ванівський ліс.
Згодом бандити знову намагались захопити Велику Врадіївку. Озброєний бандитський загін з'явився на роз'їзді Сирове і станції Врадіївка, де саме розташувався 405-й полк під командуванням А. Ф. Мініна. Розпочався бій. Банда намагалася захопити санітарний поїзд, в якому було чимало поранених, медикаментів. Коли білобандити вже підійшли до колії, 23-річна медсестра Е. С. Плясковська зуміла швидко організувати оборону. Сама вона стріляла з кулемета. Основні сили заколотників були розгромлені.
Не встигли вщухнути постріли боїв з бандитськими зграями, як 3 вересня 1919 року Врадіївку захопили денікінці. Понад 90 селян пішли у партизанські загони, що діяли в Ананьївському повіті. Денікінці пограбували населення, відібрали у селян землю, яку вони одержали від Радянської влади. 4 лютого 1920 року їх вигнав 403-й Тилігуло-Березанський полк Червоної Армії, яким командував М. І. Панченко. Ревком, очолюваний І. М. Гулею, ділив поміщицьку і куркульську землю, нарізаючи по 2 десятини на душу (всього жителі волості одержали 39 896 десятин землі), відібрав у багатіїв млини, склади, лавки, майстерні тощо. На основі закону Всеукрревкому про землю кожен бідняцький двір одержав додатково по З-4 десятини.
В березні ревком передав свої повноваження новообраному волвиконкому, при якому було створено земельний, військовий, освітній та інші відділи. Жителі села активно підтримували Радянську владу. 127 юнаків з села поповнили ряди одеських комуністичних загонів, що вирушали на боротьбу проти білополяків. На багатолюдному мітингу в день 1 Травня селяни Врадіївки заявили: «...Ми більше не дозволимо поміщикам будувати на праці селян своє благополуччя. Будемо боротися з лютим ворогом Радянської влади. Хай живе Ленін! Хай живе Радянська влада!». Головною мобілізуючою силою у відбудові господарства села, організації допомоги Червоній Армії, проведенні продрозверстки, ліквідації куркульського
бандитизму стали оформлені в серпні 1920 року партійна та комсомольська організації. На березень 1921 року в парторганізації налічувалось 31 член партії, 56 кандидатів у члени партії і 139 співчуваючих. В кінці серпня 1920 року створено комітет незаможних селян, який став опорою комуністів у боротьбі за утвердження в селі Радянської влади.
Партійна та комсомольська організації налагодили роботу лікарні, шкіл і культурних закладів. 1921 року відкрився перший дитячий садок «Будинок дитини». Почали діяти початкова і семирічна школи, 7 шкіл лікнепу, гуртки і курси ліквідації неписьменності. В школах навчалося понад 600 дітей.
Педагогічний колектив складався з 15 чоловік. За активною участю комсомольців і вчителів у 1921 році відкрито сельбуд та першу бібліотеку. Згодом при станції залізничники в поза- робочий час побудували приміщення літнього театру, де часто виступала місцева аматорська трупа.
Із запровадженням непу значно прискорилася відбудова сільського {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}господарства. Волосна партійна конференція в квітні 1921 року прийняла постанову «вітати нову економічну політику і неухильно проводити її в життя». Вже в квітні 1921 року всі землі були засіяні. Поступово зростала продуктивність селянського господарства. Регулярно проводились суботники, під час яких комуністи і комсомольці допомагали сім'ям червоноармійців обробляти їх ділянки.
Комуністи, комсомольці, сільські активісти брали активну участь у боротьбі з куркульським бандитизмом. В 1921 році банда Колоса знову активізувала свої дії, бандити підпалили кілька хат активістів, вбили повітового начальника міліції С. В. Мокряка. Одеський губком партії направив до Великої Врадіївки спеціальний кавалерійський загін під командуванням В. С. Малофіївського. З допомогою селян банду було повністю розгромлено.
Влітку 1921 року сталося нове лихо - посуха. Селяни залишилися без хліба. За ініціативою партійного осередку, сільської Ради і КНС було створено комітет допомоги голодуючим, який вилучив 842 пуди борошна у місцевих куркулів, відкрив 5 пунктів харчування, при школах - дитячі їдальні. Комітет розподілив сотні пудів державної насіннєвої позички, що дало селянам змогу вчасно провести весняну сівбу 1922 року.
Комуністи, а також члени КНС багато уваги приділяли залученню селян до соціалістичного будівництва. З їх ініціативи було організовано 6 ТСОЗів, які обробляли 924 десятини землі. Вже в 1924 році члени товариств збирали врожай зернових у 2-3 рази вищий, ніж одноосібники. 1928 року в селі налічувалося десять ТСОЗів, а через рік на їх базі було створено артілі «Червоний орач», «Шлях хлібороба», «Спільна праця». Колективним господарствам всіляко шкодили куркулі. Вони поширювали провокаційні чутки, концентрували увагу селян на помилках та тимчасових труднощах колгоспного будівництва. Комуністи і комсомольці посилили роз'яснювальну роботу серед селян. Було конфісковано у куркулів на користь колгоспів надлишки худоби, сільгоспінвентаря. Комсомольці брати А. П. та Д. П. Фасії виявили у одного з куркулів 35 пудів захованого хліба. Ворогів колгоспного ладу було знешкоджено.
Під час масової колективізації у Врадіївці організовуються колгоспи «Правда», ім. Крупської, «Соцперебудова». На початку 30-х років до артілей вступило 80 проц. селян. Активними організаторами колективів були двадцятип'ятитисячний: шахтар з Горлівки П. Ф. Сидоренко, який став головою артілі «Червоний орач», Г. Я. Свердлівський, К. Д. Рожко, І. П. Дарієнко та багато інших.
В 1930 році розпочала роботу Врадіївська машинно-тракторна станція. Партійна та комсомольська організації МТС зосередили увагу на доборі і вихованні
кадрів для сільського господарства. Вже наступного року на термінових курсах було підготовлено 170 трактористів, а на курсах масових кваліфікацій колгоспного виробництва-понад 300 чоловік. Важливу роль у розвитку економіки колгоспів відіграв створений в 1933 році політвідділ МТС. За його ініціативою були заклю- чені договори на соціалістичне змагання між колгоспами, бригадами, фермами, організовано взаємоперевірку виконання взятих зобов'язань.
Наслідки колективного господарювання, яке давало можливість ширше використовувати засоби виробництва, дотримуватись агротехніки вирощування культур, невдовзі позначились. Вже в 1933 році артілі виростили по 12,6 цнт зерна з гектара, майже у два рази вище середнього показника. У трудівників села виховувалося нове ставлення до праці, нове розуміння громадських обов'язків. Так, в жовтні 1935 року 300 комсомольців, сількорів, колгоспник ів-ударників артілі «Соцперебудова» вийшли на суботник по скиртуванню соломи. Вони також закликали хліборобів вчасно засіяти озимину.
Творча активність трудящих особливо виявилася у розгортанні стахановського руху. В 1936 році тракторна бригада О. П. Рожка здобула першість серед бригад МТС: на 20 травня вона виробила по 600 га м'якої оранки на трактор і заощадила 3,6 тис. кг пального, комбайнер П. Т. Савчук
зібрав 900 га зернових, а також підготував двох механізаторів. Комсомольська організація району створила 300 молодіжних стахановських ланок і підготувала на курсах при райкомі ЛКСМУ 200 майстрів високих урожаїв. Стахановки артілі «Соцперебудова» Ф. П. Ткачук, К. І. Гордуз, К. Д. Громащук одержали по 450 цнт буряків з гектара. Рік у рік міцніли {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспи Врадіївки. В передвоєнні роки середня врожайність зернових в артілі «Соцперебудова» досягла 20 цнт. В господарствах було побудовано ферми великої рогатої худоби і птиці. Новою технікою поповнювався машинний парк МТС. В ньому налічувалось 63 трактори, 36 комбайнів та багато інших сільськогосподарських машин. В 1940 році МТС обслуговувала 26 колгоспів. Курси підготовки трактористів і перепідготовки бригадирів тракторних бригад, які діяли при ній, випускали щороку понад 120 механізаторів.
Ціною величезних зусиль трудящі села налагодили роботу залізничного транспорту. Вантажообіг станції за роки довоєнних п'ятирічок збільшився в 7 разів. У 1936 році залізничній станції присвоєно звання стахановської. Грамотами Народного комісаріату шляхів були відзначені залізничники Ю. Н. Панченко, Ю. А. Гончаренко та інші. Збудований ще в 1929 році елеватор вдвоє збільшив свою потужність. Зросло виробництво на цегельному заводі, маслозаводі, промкомбінаті. На цих підприємствах працювало близько 350 чоловік.
В боротьбі за виконання планів довоєнних п'ятирічок важливу роль відігравала партійна організація села. В 1934 році на її обліку було 64 члени і 39 кандидатів у члени партії, які трудилися на найважливіших ділянках виробництва. У лютому 1940 року райком партії (з 1923 року Велика Врадіївка була районним центром) зміцнив керівними кадрами районні організації і колгоспи, направивши на партійну роботу 17 чоловік, на комсомольську - 4.
Про зрослу політичну активність населення свідчило те, що під час виборів до Верховної Ради СРСР в 1937 році і Верховної Ради УРСР 1938 року 99,9 проц. виборців віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Першим депутатом Верховної Ради УРСР від Врадіївського району було обрано вчительку Н. М. Федоренко, яка за сумлінне навчання І виховання дітей та активну участь у громадському житті була нагороджена орденом Леніна. Новообрана сільська Рада багато уваги приділяла економічному зміцненню колгоспів, розвиткові культури і благоустрою. В усіх колгоспах працювали депутатські пости.
Напередодні Великої Вітчизняної війни Велика Вра- діївка була упорядкованим селом. В ньому з'явилося багато нових будинків під бляхою і черепицею, на центральній вулиці прокладено тротуари. 1937 року стала до ладу місцева електростанція, радіовузол. Значно поліпшилося медичне обслуговування. В 1936 році кількість ліжок в лікарні збільшилася до 50, при ній була амбулаторія. Згодом відкрито фізіотерапевтичний та зубопротезний кабінети, лабораторію, молочну кухню. Хворих обслуговували 9 медичних працівників з вищою освітою.
В селі працювала середня і семирічна школи. Тільки в середній школі навчалося понад 1000 учнів. У 1936 році відкрилася вечірня школа для працюючої молоді. Розпочато було будівництво нової середньої школи. В будинку культури, в 3-х колгоспних і в клубі залізничної станції щодня відбувались концерти, вистави драмгуртківців, лекції, вечори читця, кіно. Комсомольці і молодь навчалися військовоспортивної справи. В 1936 році Одеська обласна Рада Тсоавіахіму преміювала Врадіївський клуб вороши-
ловських стрільців спортивним інвентарем на суму 1,5 тис. крб. Спортивні майданчики були побудовані при МТС та школах. Тисячі врадіївців користувалися послугами 4 бібліотек села, загальний книжковий фонд яких становив 15 тис. томів. Газети і журнали увійшли у кожну сім'ю. 1940 року листоноші доставляли жителям Врадіївки близько 9 тис. газет і 2,4 тис. примірників журналів. З 1931 року виходила районна газета «Шляхом Леніна».
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, понад 700 врадіївців пішло до лав захисників Вітчизни. МТС і колгоспи відправили діючій армії вантажні автомашини, гусеничні трактори, коней. Населення допомагало споруджувати протитанкові укріплення. В липні було евакуйовано майно колгоспів, підприємств та МТС. День і ніч трудились залізничники станції, щоб забезпечити безперервну відправку обладнання, худоби в тил країни.
При наближенні німецьких загарбників райком партії і райвиконком, партійна організація села створили винищувальний батальйон, розробили заходи щодо боротьби з ворогом під час окупації.
6 серпня 1941 року Врадіївку захопили німецько-румунські війська. Першими жертвами окупантів стали комсомольці В. Погорілова, Л. Охман, Є. Мінц та їхні сім'ї. У Врадіївському районі фашисти розстріляли близько 30 тис. мирних жителів з Бессарабії і Північної Буковини. Але терор і звірства окупантів не могли похитнути віру людей в неминучу перемогу. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже в листопаді 1941 року у Врадіївці була організована і розпочала діяльність підпільна організація. Очолив її місцевий житель, колишній агроном Біляївської МТС Врадіївського району С. А. Корчинський. За рік група зросла до 30 чоловік. Серед них були, крім керівника групи, його син А. С. Корчинський, П. Н. Ломако, Т. Ю. Гончаренко, П. Д. Лужанський, П. В. Ващенко, Ф. І. Ільчевич, Г. І. Зволинська, І. І. Ісайко, І. А. Полоз та інші. Підпільники встановили зв'язок з Прибузькою та Кривоозерською підпільними організаціями, партизанським загоном «Буревісник», що діяв у Савранському лісі.
Організація приймала зведення Рад інформбюро, одержувала від Кривоозер- ської організації антифашистські листівки, розмножувала і розповсюджувала їх серед населення. Було підготовлено 16 чоловік для поповнення партизанського загону «Буревісник». Врадіївські підпільники збирали і відправляли для партизанів продовольство, одяг і медикаменти, подавали допомогу військовополоненим
радянським воїнам, організовували їх втечу з полону. В 1943 році під час збирання врожаю патріоти допомогли селянам приховати багато хліба. Після визволення Врадіївки цей хліб був переданий до фонду оборони. В грудні 1943 року румунська жандармерія натрапила на слід народних месників і заарештувала А. І. Корнована, П. Ф. Стахурського та керівника організації С. А. Корчинського. 19 січня 1944 року після жорстоких катувань С. А. Корчинського і А. І. Корнована розстріляли. Незважаючи на тяжкі втрати, радянські патріоти не склали зброї. На території району діяли ще кілька груп, що входили до Кривоозерської підпільної організації, очолюваної І. А. Гуртовим.
З жителів села, що відзначились у боях з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни,- Герої Радянського Союзу льотчики І. Т. Гросул та К. Н. Степовик. У битві за Сталінґрад виявив героїзм і нагороджений орденом Червоного Прапора майор М. О. Глинчук, тепер працівник бурякопункту, за успішне форсування артилерійською батареєю Одеру в районі Кюстріна - майор Ю. І. Василенко, теперь вчитель, за знищення трьох німецьких танків при переправі через цю річку - старший сержант, нині головний бухгалтер райвно І. І. Вікторов. З санітарними сумками пройшли дорогами війни медпрацівники М. Г. Патрушева, Н. Ю. Кантор, К. П. Асланова, М. П. Богач, Р. М. Савранська, О. В. Смирнова.
13 березня 1944 року село визволили частини 5-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта А. Г. Селіванова 2-го Українського фронту. Відступаючи, фашисти зруйнували залізничну станцію, МТС, інкубаторну станцію, елеватор, в якому згоріло 12 тис. пудів зерна, 67 господарських приміщень, будинок культури, клуб та бібліотеку, спалили 170 житлових будинків, худобу вивезли. Трудящі братніх республік РРФСР, Казахстану, Азербайджану та Грузії допомагали худобою й технікою. 5 колгоспів села - ім. Крупської, «Правда», ім. Комінтерну, ім. Орджонікідзе та «Соцперебудова» - одержали від держави понад 200 тис. крб. довготермінового кредиту.
Під керівництвом райкому партії і райвиконкому та територіальної партійної організації (в ній спочатку налічувалося 5 комуністів), які відновили свою роботу відразу після визволення, трудящі Врадіївки виявили справжній героїзм у відбудові народного господарства. В короткий строк вони провели посівну, відбудували елеватор, полагодили залізничну колію. У збиранні врожаю в липні 1944 року відзначилася О. Шевчук, яка скошувала вручну за день 0,75 га. Допомагали збирати врожай усі жителі села. Самовіддано трудилися на елеваторі Л. Кошова, В. Дорошенко. Велику роботу в мобілізації трудящих району на відбудову зруйнованого господарства відіграла районна газета «Шляхом Леніна», яка почала виходити в квітні
1944 року. На її сторінках висвітлювалися бойові подвиги земляків на фронті, пропагувався досвід передовиків праці.
Одночасно з відбудовою сільськогосподарського виробництва колгоспники подавали посильну допомогу військам діючої армії. Вони зібрали 100 тис. крб. на літак для свого земляка Героя Радянського Союзу І. Т. Гросула. Пораненим бійцям, що лікувалися в Одесі, відправили подарунки, а для сімей фронтовиків трудящі району зібрали 192,4 тис. крб., тисячу центнерів хліба і 540 цнт овочів. Врадіївці взяли шефство над шахтами тресту «Макіїввугілля», надсилали шахтарям продовольство. Багато молоді села поїхало працювати на ці шахти. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Сільська Рада організовувала недільники для озеленення села, ремонту приміщень лікарні, аптеки і шкіл, культосвітніх закладів. В недільниках брало участь все населення. Були організовані спеціальні ремонтні бригади з літніх колгоспників. Все це дало змогу вже в травні відкрити лікарню, аптеку. Вчителі з допомогою батьків і учнів відремонтували або пристосували для занять приміщення шкіл.
Так, в одному з недільників взяло участь понад 800 чоловік. У центрі села був закладений парк, посаджено 5,5 тис. дерев. Силами громадськості відбудовано маслозавод, райпромкомбінат, дала струм електростанція.
З великою енергіею всі трудівники Врадіївки включилися у виконання завдань першої післявоєнної п'ятирічки. 1948 року п'ять врадіївських колгоспів повністю освоїли довоєнні посівні площі, а виробництво зерна проти 1940 року збільшилось в 1,5 раза. Виконувався план розвитку тваринництва. Тільки в травні 1947 року Врадіївська МТС одержала 26 нових тракторів. Територіальна партійна організація очолила соціалістичне змагання за виконання і перевиконання виробничих планів п'ятирічки. Особливо завзято трудилися колишні фронтовики. Так, колгоспник артілі «Соцперебудова» І. П. Тістол систематично виконував норми виробітку на 150 проц.; 134 проц.- такий показник мали трактористи тракторної бригади № 3, де бригадиром був О. П. Рожко.
Об'єднання в 1953 році врадіївських колгоспів в один - «Україна» - мало важливе значення для дальшого зміцнення економіки громадського господарства. Воно стало одним з найбільших в районі. Тут - 7518 га орної землі. Районний комітет партії підібрав досвідчених керівних працівників, механізаторів, спеціалістів сільського господарства. Артіль очолив колишній директор МТС С. Й. Руш- ковський. Проведено було значну роботу щодо механізації трудомістких процесів праці. Після реорганізації МТС артіль закупила 55 тракторів, 19 комбайнів, 29 автомобілів.
За роки семирічки середній урожай озимої пшениці з кожного гектара зріс до 22,4 цнт. В посівах зернових вона зайняла 55 проц. площі. Колгосп щорічно виконує на 115-130 проц. плани продажу державі м'яса, молока, яєць.
Велику роль в економічних здобутках господарства відіграли рішення XXIII з'їзду КПРС, березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.). Обговоривши їх, партійна організація і правління артілі вжили конкретних заходів щодо збільшення виробництва зерна і продуктів тваринництва у восьмій п'ятирічці. На відповідальні ділянки стали комуністи. Було розширено на 2 тис. га площі під озимою пшеницею, підвищилася її врожайність. У 1969 році зібрано по 30 цнт, а на чистих парах одержано по 36-44 цнт з га. Урожайність кукурудзи на зерно в 1969 році становила 36,7 цнт з га, соняшнику - 23,9 цнт. Трудівники артілі виростили на гектарі по 360 цнт цукрових буряків. В четвертому році п'ятирічки тваринники виробили на 100 га сільгоспугідь по 58,9 цнт м'яса, по 226,4 цнт молока. Чистий прибуток колгоспу становив 956 тис. крб. За успіхи, досягнуті в роки восьмої п'ятирічки, колгосп «Україна» 1971 року нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
В селі працюють кілька промислових підприємств. На базі Врадіївської МТС створено районне об'єднання «Сільгосптехніки». Тут діють потокові лінії спеціалізованого ремонту тракторів та інших машин. 26 ремонтників, зокрема слюсар М. І. Гульпа, токар М. Т. Поплужний, коваль В. І. Ставратій, механік О. Я. Котляр, за високу якість робіт удостоєні звання ударників комуністичної праці. На південно-західній околиці села виріс потужний цегельний завод - високомеханізоване підприємство, що випускає за рік 6 млн. штук цегли, яку використовує насамперед «Міжколгоспбуд». З 1958 року він збудував у районі 150 типових механізованих тваринницьких
приміщень, будинок культури колгоспу «Україна» на 600 місць, двоповерхову середню школу, корпуси лікарні та багато житлових будинків. Механізовано основні виробничі процеси на врадіївському елеваторі. З кожним роком розширюється бурякопункт, який обслуговує 21 колгосп. Від 1 до 1,5 тис. тонн винограду переробляє за сезон Врадіївський винзавод, який обладнано сучасним устаткуванням. Його потужність - 40 тонн {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}винограду на годину» За останні роки оснащений холодильниками та новою технікою маслозавод. Дві бригади цього заводу здобули звання бригад комуністичної праці. Серед ударників комуністичної праці М. Притуленко, Б. Степанов, М. Шестопалов та інші. Колектив залізничної
станції Врадіївка - один з передових на Одесько-Кишинівській залізниці, не раз відзначався Міністерством шляхів СРСР.
Праця жителів селища удостоєна високих урядових нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені колгоспники І. П. Трандашир, С. Й. Рушков- ський, П. І. Глушаненко, Л. В. Зайонц, А. А. Берліян, перший секретар райкому партії М. С. Даценко. Ордена Леніна удостоєний Ю. С. Кретов, який у 1953-1958 рр. був першим секретарем райкому партії. Доброї слави зажила тракторна бригада комуніста Героя Соціалістичної Праці, нині пенсіонера союзного значення О. П. Рожка. З 1959 року механізатори його бригади почали відгодовувати велику рогату худобу, собівартість центнера м'яса якої не перевищувала 20-25 крб. Тільки за восьму п'ятирічку бригада здала державі 4 тис. цнт дешевої яловичини. Про передовий метод відгодівлі худоби писали союзна і республіканська преса, зокрема газета «Правда» (1 квітня 1965 р.). Досвідом своєї роботи О. П. Рожко поділився в брошурах «Відгодовуємо худобу силами тракторної бригади», «Механізатори виробляють дешеве м?ясо» та інших.
Трудівники Врадіївки з великим піднесенням виконували соціалістичні зобов'язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Першість у змаганні завоювали колектив Врадіївського об'єднання «Сільгосптехніки», який виконав виробничий план першого кварталу на 115,2 проц. колектив маслозаводу - на 110,3 проц., тваринницької ферми № 1 колгоспу «Україна»- на 130,5 проц. 20 квітня на спільному урочистому засіданні РК КП України та районної Ради депутатів трудящих відзначено багатьох передовиків виробництва. Серед нагороджених коваль Врадіївського відділення «Сільгосптехніки» В. Я. Котляр, робітник маслозаводу П. С. Багрін, столяр «Міжколгоспбуду» М. С. Ройбул, екскаваторник цегельного заводу П. П. Юрош, водій колгоспу «Україна» В. О. Лозов, доярка цього ж колгоспу В. М. Рожук. 482 кращих трудівників селища нагороджено ювілейною медаллю, 65 занесені до Ленінської книги трудової слави, 12 взяли участь у туристських мандрівках по пам'ятних місцях, пов'язаних з життям і діяльністю В. І. Леніна.
Йдучи назустріч XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудящі Врадіївки успішно виконали план першого кварталу 1971 року. Працівники залізничної станції, районного об'єднання «Сільгосптехніки», маслозаводу, райхарчокомбінату рапортували про виконання квартального плану 20-25 квітня, а колгоспники артілі «Україна» перевиконали квартальні завдання продажу м'яса, молока, яєць.
29 партійних організацій селища налічують 452 члени партії. Тільки за 1967- 1970 рр. партійні організації виросли на 97 чоловік. Бойовим помічником партійних організацій є комсомол. В 24 комсомольських організаціях налічується 769 чоловік» Більшість комуністів працює безпосередньо на виробництві. На честь 50-річчя Ленінського комсомолу комсомольсько-молодіжна ферма колгоспу «Україна» нагороджена вимпелом ЦК ВЛКСМ. За активну роботу по розповсюдженню молодіжних видань на 1970 рік комсомольська організація колгоспу «Україна» відзначена Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ. Ініціаторами багатьох виробничих справ є профспілки. 45 первинних організацій об'єднують 3027 членів профспілок.
В жовтні 1967 року Врадіївка стала селищем міського типу. Велику роботу щодо розвитку економіки, добробуту та культури проводить селищна Рада депутатів трудящих, до складу якої входить 120 депутатів. При Раді працює 9 комісій - економіки промислового і сільськогосподарського виробництва, культури, охорони
здоров'я, торгівлі, благоустрою тощо. Під керівництвом Ради у селищі діють вуличні комітети, товариські суди. Кращі трудівники селища беруть участь у
роботі районної та обласної Рад депутатів трудящих. О. П. Рожко обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-7-го скликань, входив до складу ревізійної комісії ЦК КП України, а агроном-економіст колгоспу «Україна» Т. В. Вужак є депутатом обласної Ради. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Про добробут населення свідчить підвищення його купівельної спроможності. В 1969 році місцеве споживче товариство реалізувало промислових товарів на суму 1367 тис. крб. Тільки протягом восьмої п'ятирічки у Врадіївці збудували 286 нових житлових будинків, чотириповерховий адміністративний будинок, основний корпус середньої школи № 2, хірургічне відділення районної лікарні, дитячий комбінат, приміщення комбінату побутового обслуговування. У двох бригадах колгоспу «Україна» здано в експлуатацію дитячі садки на 50 місць кожний. У впорядкуванні селища під час Всесоюзного ленінського суботника 1970 року взяло участь все доросле населення, учні шкіл. Того дня було закладено ленінський сквер. Через все селище прокладено бетонну дорогу. В 1970 році відкрито пам'ятник В. І. Леніну.
Про здоров'я трудящих турбуються 26 медичних працівників лікарні з вищою і 90 з середньою спеціальною освітою. Заслуженою любов'ю та повагою односельців користуються лікарі І. М. Авротинський, Ф. Н. Данник, М. О. Пітпк та інші. В селищі є 6 дитячих комбінатів на 650 місць.
У двох врадіївських середніх школах навчається 1617 учнів і працюють 165 вчителів. Серед них нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора відмінник народної освіти Т. Ю. Гончаренко (нині головний інженер колгоспу «Україна»), заслужений вчитель УРСР П. С. Бут та інші. 220 виробничників відвідують вечірню та заочну школи.
Трудівники Врадіївки проводять своє дозвілля у районному будинку культури, в двох колгоспних та селищному клубах, кінотеатрі. До 50-річчя Радянської влади в місцевому парку відкрився новий колгоспний палац культури на 600 місць. При ньому - танцювальний майданчик, спортивний зал, літній кінотеатр. Створено два хорові, два хореографічні, два драматичні колективи, 4 фізкультурні гуртки. В нових приміщеннях розташовані районні бібліотеки для дорослих і дітей. В бібліотеці для дорослих 26,5 тис. книжок, а читачів - понад 3 тис. Бібліотека для дітей має 22,6 тис. книжок, які читають 2179 юних книголюбів. Крім того, є шкільна, профспілкова, селищна бібліотеки. Тільки в 1969 році жителі селища придбали літератури на 29,5 тис. крб. 9226 газет і 8,2 тис. журналів одержують вони за передплатою.
Прекрасний завтрашній день Врадіївки. Протягом дев'ятої п'ятирічки в селищі виростуть триповерховий райунівермаг, нова поліклініка на 250 відвідувачів за зміну. Селище прикраситься 16-квартирними житловими будинками, кафе-ресто- раном, новими громадськими і житловими спорудами.
Трудящі Врадіївки докладають всіх зусиль, щоб успішно перетворити в життя накреслення дев'ятого п'ятирічного плану щодо дальшого розвитку господарства, освіти й культури.
Врадіївка - центр району, площа якого 0,8 тис. кв. км, населення - 26,8 тис. чоловік (у т. ч. міського - 9,8 тис., сільського - 17 тис.). В районі 45 населених пунктів, підпорядкованих селищній і 9 сільським Радам; за 13 колгоспами і одним радгоспом закріплено 55,3 тис. га орної землі. Працюють 6 промислових підприємств, гідролісомеліоративна станція, 2 будівельні організації; 2 лікарні, 19 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 пологових будинків; 33 школи, 20 бібліотек, 34 будинки культури і клуби.
Територія нинішньої Врадіївки почала заселятися постійними жителями в другій половині XVIII ст. Сюди, у степи, що належали тоді Туреччині, тікали селяни сусідніх російських губерній від панського гніту. На 1772 рік в поселенні налічувалось 55 дворів. Після перемоги Росії над Туреччиною 1791 року царський уряд всіляко заохочував заселення цих земель. Бажаючи одержати винагороду, виходець із дворян, відставний вахмістр І. Врадій сприяв розширенню вже існуючого поселення: протягом кількох років там, де бере початок невеличка річка Башкала, оселилось 60 сімейств. За селом закріпилася назва Врадіївки. 1802 року за 18 км від неї Врадій одержав у спадкове володіння 500 десятин землі і заснував село Малу Врадіївку.
Населення Великої Врадіївки, як стали згодом називати Врадіївку, швидко зростало за рахунок втікачів-кріпаків з Лівобережної України, центральних губер
ній Росії, а також переселенців з Молдавії, 1806 року жителям її - державним селянам - було виділено по 10 десятин землі на двір, а всього за общиною закріплено 16,5 тис. десятин. В цей час тут налічувалось 118 дворів з населенням 447 чоловік. Входила Велика Врадіївка до Балтського повіту Подільської губернії. Незважаючи на родючі грунти, що сприяли хліборобству, тривалий час основним заняттям населення було скотарство, зокрема вівчарство. Пояснювалось це тим, що поселенці ще не мали достатньо знарядь для обробітку землі, а казна стягувала з них непосильні податки і повинності. Так, подушний податок після війни 1812 року досяг 12 крб. 30 коп. на ревізьку душу. Один двір сплачував від 30 до 36 крб. До того ж селянам доводилося сплачувати т. зв. поштові, шляхові, арештантські, військові та інші громадські побори, які розподілялися на двори залежно від кількості душ. На 1820 рік тут уже мешкало 1428 чоловік. На цей час село було волосним центром Ананьївського повіту Херсонської губернії.
З 1840 року Велика Врадіївка стала військовим поселенням. Під наглядом вахмістрів жителі працювали на полях (із зростанням попиту на пшеницю військові власті впроваджували хлібосіяння), займалися ремеслами - теслярським, бондарним, ковальським, шевським і кравецьким. До того прилучалися численні огляди, паради, муштра. Після ліквідації військових поселень, на 1859 рік тут налічувалось 3016 жителів - в основному державних селян. Згідно з указами 1866-1867 рр. про земельний устрій державних селян врадіївці одержали на ревізьку душу по 4,5 десятини землі і виплачували за неї державі аж до 1905 року.
Вже у 80-х роках XIX ст. з 1089 господарств села 82 були зовсім безземельні, 124 мали по 1 десятині, 855 - по 2-4 десятини, а 28 - по 25-30 десятин землі, 355 господарств не мали робочої худоби, лише 12 проц. обходилися власним тяглом. У куркульських господарствах було по 5 і більше голів робочої худоби. Через нестачу реманенту й тягла селяни збирали низькі врожаї. Так, у 1887-1900 рр. середній врожай з десятини становив 34,2 пуда зерна. Недороди 1891, 1904,1905 рр. призводили до гострої нестачі хліба не тільки для харчування, а й для посіву. Тільки у 1887 році жителі 65 господарств були на відхожих промислах, 76 чоловік наймалися у своєму селі.
Дальшому економічному розвиткові села сприяла побудова у другій половині XIX ст. поблизу нього на залізниці Балта-Єлисаветград станції Врадіївка. Пожвавилася торгівля. В селі працювали 27 дрібних крамничок, 2 винні лавки, 7 шинків, оптовий склад спирту. Через кожні 2 тижні відбувались
базари. Понад 100 сімей жило з ковальства, бондарства, теслярства тощо. В 80-х роках XIX ст. тут було 11 вітряків, паровий млин, олійниця, 10 кузень.
Класові суперечності на селі дедалі загострювалися. Під час першої {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}російської буржуазно-демократичної революції тут розповсюджувалися соціал-демократичні листівки «До всіх громадян!» та інші, що закликали до боротьби проти царизму і гнобителів. Поширював їх місцевий селянин Я. П. Буняк, який мав зв'язок з ананьївським соціал-демократичним гуртком. 1906 року його було ув'язнено. Бідняки Великої Врадіївки нападали на сусідні поміщицькі економії, палили куркульські садиби.
Рішуче виступали жителі села проти столипінської аграрної реформи, за допомогою якої царизм руйнував сільську общину і створював собі опору на селі з куркульства. Сільський сход висловився проти виходу з общини, та влітку 1911 року управа почала розподіл землі. Місцеві куркулі створили 7 хуторів: Адамівку, Розумовку, Дряпачки та ін. Побачивши, що кращі землі потрапляють
до багатіїв, озброєні вилами, косами та рогачами, селяни прогнали з поля землемірів. Було викликано 28 озброєних стражників. Тоді селяни вдарили на сполох. Понад три тисячі чоловік зійшлися до управи. В натовпі стояло чимало жінок. Та, незважаючи на це, стражники відкрили вогонь. Багатьох було поранено, одного вбито. Через кілька днів до Великої Врадіївки прибув віце-губернатор Крейтон з Херсона. Почалися арешти. Р. Степанюка, К. Перепелицю та інших - всього 53 чоловіка - засудили на різні строки тюремного ув'язнення.
До безправ'я і злиднів долучалися й тяжкі умови побуту більшої частини жителів Великої Врадіївки. Непомірно висока плата за лікарську допомогу робила її для простого люду недоступною. Один лікар, два фельдшери і акушерка обслуговували населення Врадіївки, що на 1900 рік становило 6957 чоловік, й усієї волості. «Легше потрапити в домовину, ніж до лікаря на прийом»,- гірко жартували врадіївці.
Лише 10 проц. жителів села вміли читати й писати. Першу школу на 45 учнів відкрито 1886 року. Згодом її перетворили на міністерське двокласне училище. Почала працювати і церковнопарафіяльна школа. В цих закладах у 1897 році навчалося 140 дітей. В училищі певна увага приділялась ознайомленню учнів з основами ремісництва. В 1890 році теслярські й ковальські вироби вихованців училища експонувалися на сільськогосподарській і промисловій виставці в Херсоні, де училищу було присуджено нагороду третього ступеня. З 1911 року в Великій Врадіївці відкрили метеорологічну станцію.
Розорення, злидні, голод принесла селянам перша світова імперіалістична війна. Посівні площі зменшилися. У жителів реквізовували коней і продукти харчування для потреб війська. Понад 120 чоловік, мобілізованих до царської армії, не повернулися з війни, майже стільки стали каліками.
Дізнавшись в березні 1917 року про повалення царизму, трудівники Великої Врадіївки зібралися на сільський сход, де висловили повну готовність підтримати петроградський пролетаріат у розпочатій справі в ім'я революції робітників і селян. Невдовзі було обрано Раду селянських депутатів. Паралельно з нею в селі почав діяти виконавчий комітет громадських організацій - орган Тимчасового уряду, що складався з купців, поміщиків і духовенства. Рада вживала заходів для полегшення нестерпного становища населення, вимагала від комітету зниження роздрібних цін на товари першої необхідності на 30-45 проц., а також орендної плати на землю та швидшого розв'язання земельного питання. Однак війська буржуазно- націоналістичної Центральної ради, що в листопаді 1917 року узурпувала владу в Києві, розігнали Раду.
У січні 1918 року в селі створено волревком, який очолив колишній політкаторжанин селянин П. М. Врадій. Волревком ухвалив вилучити всі землі й реманент у нетрудових елементів і передати їх біднякам. Селяни Врадіївської волості одержали 7610 десятин землі, по 2 десятини на їдця.
Та в середині березня 1918 року село захопили австро-німецькі війська. Спираючись на підтримку окупантів, куркулі відновили в селі старі порядки. Вони розправилися з радянськими активістами П. М. Врадієм, Т. Адаменком, П. Рябчуком, М. Врадієм та К. Адаменком - їх поклали на плуги, нестерпно били шомполами та нагаями, а потім відправили до в'язниці. Селяни саботували виконання наказів окупаційних властей, ховали хліб, худобу,
майно, вступали до партизанських загонів більшовиків І. К. Дячишина, О. І. Задорожнього, Л. Г. Познякова, що діяли в Балтському повіті. В партизанських загонах повіту налічувалося понад
120 врадіївців. Після відступу окупантів в грудні 1918 року владу у Великій Врадіївці захопили петлюрівці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
В березні 1919 року село було визволене радянськими частинами під командуванням Я. 3. Покуса. З ініціативи ревкому, який щойно почав діяти в селі, створено комітет бідноти. Очолив його бідняк, колишній наймит Г. Я. Свердлівський. Ревком і комбід приступили до перерозподілу землі, готувались розпочати весняну сівбу. В куркулів було конфісковано 2012 пудів посівматеріалу, для дітей-сиріт та робітників Петрограда у волості зібрано 5 вагонів продовольства. Для боротьби з бандами, що часто нападали на село, комбід сформував особливий загін. Коли в травні 1919 року отаман Григор'єв захопив станцію Врадіївка, загін виступив проти бандитів разом з червоними бійцями 3-ї Української Радянської армії під командуванням М. А. Худякова.
На початку серпня під час наступу Денікіна куркулі та інші контрреволюційні елементи, згуртувавшись навколо сина кривоозерського поміщика Люстгартена, захопили владу в селі і проголосили куркульську «республіку» на території вздовж залізниці від Любашівки до ріки Синюхи. «Столицею» мала стати Велика Врадіївка. В ролі «головнокомандуючого» виступив колишній офіцер царської армії К. Колос. Контрреволюціонерам вдалося схилити на свій бік нестійку частину середняків і захопити кілька сіл в смузі від Любашівки до Голти. Цей заколот ліквідували загони особливого призначення під командуванням Т. М. Гуляницького та І. В. Базарного. їм допомагала і врадіївська біднота. Бій на станції Заплази закінчився перемогою радянських загонів, частина куркульських недобитків втекла в Голо- ванівський ліс.
Згодом бандити знову намагались захопити Велику Врадіївку. Озброєний бандитський загін з'явився на роз'їзді Сирове і станції Врадіївка, де саме розташувався 405-й полк під командуванням А. Ф. Мініна. Розпочався бій. Банда намагалася захопити санітарний поїзд, в якому було чимало поранених, медикаментів. Коли білобандити вже підійшли до колії, 23-річна медсестра Е. С. Плясковська зуміла швидко організувати оборону. Сама вона стріляла з кулемета. Основні сили заколотників були розгромлені.
Не встигли вщухнути постріли боїв з бандитськими зграями, як 3 вересня 1919 року Врадіївку захопили денікінці. Понад 90 селян пішли у партизанські загони, що діяли в Ананьївському повіті. Денікінці пограбували населення, відібрали у селян землю, яку вони одержали від Радянської влади. 4 лютого 1920 року їх вигнав 403-й Тилігуло-Березанський полк Червоної Армії, яким командував М. І. Панченко. Ревком, очолюваний І. М. Гулею, ділив поміщицьку і куркульську землю, нарізаючи по 2 десятини на душу (всього жителі волості одержали 39 896 десятин землі), відібрав у багатіїв млини, склади, лавки, майстерні тощо. На основі закону Всеукрревкому про землю кожен бідняцький двір одержав додатково по З-4 десятини.
В березні ревком передав свої повноваження новообраному волвиконкому, при якому було створено земельний, військовий, освітній та інші відділи. Жителі села активно підтримували Радянську владу. 127 юнаків з села поповнили ряди одеських комуністичних загонів, що вирушали на боротьбу проти білополяків. На багатолюдному мітингу в день 1 Травня селяни Врадіївки заявили: «...Ми більше не дозволимо поміщикам будувати на праці селян своє благополуччя. Будемо боротися з лютим ворогом Радянської влади. Хай живе Ленін! Хай живе Радянська влада!». Головною мобілізуючою силою у відбудові господарства села, організації допомоги Червоній Армії, проведенні продрозверстки, ліквідації куркульського
бандитизму стали оформлені в серпні 1920 року партійна та комсомольська організації. На березень 1921 року в парторганізації налічувалось 31 член партії, 56 кандидатів у члени партії і 139 співчуваючих. В кінці серпня 1920 року створено комітет незаможних селян, який став опорою комуністів у боротьбі за утвердження в селі Радянської влади.
Партійна та комсомольська організації налагодили роботу лікарні, шкіл і культурних закладів. 1921 року відкрився перший дитячий садок «Будинок дитини». Почали діяти початкова і семирічна школи, 7 шкіл лікнепу, гуртки і курси ліквідації неписьменності. В школах навчалося понад 600 дітей.
Педагогічний колектив складався з 15 чоловік. За активною участю комсомольців і вчителів у 1921 році відкрито сельбуд та першу бібліотеку. Згодом при станції залізничники в поза- робочий час побудували приміщення літнього театру, де часто виступала місцева аматорська трупа.
Із запровадженням непу значно прискорилася відбудова сільського {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}господарства. Волосна партійна конференція в квітні 1921 року прийняла постанову «вітати нову економічну політику і неухильно проводити її в життя». Вже в квітні 1921 року всі землі були засіяні. Поступово зростала продуктивність селянського господарства. Регулярно проводились суботники, під час яких комуністи і комсомольці допомагали сім'ям червоноармійців обробляти їх ділянки.
Комуністи, комсомольці, сільські активісти брали активну участь у боротьбі з куркульським бандитизмом. В 1921 році банда Колоса знову активізувала свої дії, бандити підпалили кілька хат активістів, вбили повітового начальника міліції С. В. Мокряка. Одеський губком партії направив до Великої Врадіївки спеціальний кавалерійський загін під командуванням В. С. Малофіївського. З допомогою селян банду було повністю розгромлено.
Влітку 1921 року сталося нове лихо - посуха. Селяни залишилися без хліба. За ініціативою партійного осередку, сільської Ради і КНС було створено комітет допомоги голодуючим, який вилучив 842 пуди борошна у місцевих куркулів, відкрив 5 пунктів харчування, при школах - дитячі їдальні. Комітет розподілив сотні пудів державної насіннєвої позички, що дало селянам змогу вчасно провести весняну сівбу 1922 року.
Комуністи, а також члени КНС багато уваги приділяли залученню селян до соціалістичного будівництва. З їх ініціативи було організовано 6 ТСОЗів, які обробляли 924 десятини землі. Вже в 1924 році члени товариств збирали врожай зернових у 2-3 рази вищий, ніж одноосібники. 1928 року в селі налічувалося десять ТСОЗів, а через рік на їх базі було створено артілі «Червоний орач», «Шлях хлібороба», «Спільна праця». Колективним господарствам всіляко шкодили куркулі. Вони поширювали провокаційні чутки, концентрували увагу селян на помилках та тимчасових труднощах колгоспного будівництва. Комуністи і комсомольці посилили роз'яснювальну роботу серед селян. Було конфісковано у куркулів на користь колгоспів надлишки худоби, сільгоспінвентаря. Комсомольці брати А. П. та Д. П. Фасії виявили у одного з куркулів 35 пудів захованого хліба. Ворогів колгоспного ладу було знешкоджено.
Під час масової колективізації у Врадіївці організовуються колгоспи «Правда», ім. Крупської, «Соцперебудова». На початку 30-х років до артілей вступило 80 проц. селян. Активними організаторами колективів були двадцятип'ятитисячний: шахтар з Горлівки П. Ф. Сидоренко, який став головою артілі «Червоний орач», Г. Я. Свердлівський, К. Д. Рожко, І. П. Дарієнко та багато інших.
В 1930 році розпочала роботу Врадіївська машинно-тракторна станція. Партійна та комсомольська організації МТС зосередили увагу на доборі і вихованні
кадрів для сільського господарства. Вже наступного року на термінових курсах було підготовлено 170 трактористів, а на курсах масових кваліфікацій колгоспного виробництва-понад 300 чоловік. Важливу роль у розвитку економіки колгоспів відіграв створений в 1933 році політвідділ МТС. За його ініціативою були заклю- чені договори на соціалістичне змагання між колгоспами, бригадами, фермами, організовано взаємоперевірку виконання взятих зобов'язань.
Наслідки колективного господарювання, яке давало можливість ширше використовувати засоби виробництва, дотримуватись агротехніки вирощування культур, невдовзі позначились. Вже в 1933 році артілі виростили по 12,6 цнт зерна з гектара, майже у два рази вище середнього показника. У трудівників села виховувалося нове ставлення до праці, нове розуміння громадських обов'язків. Так, в жовтні 1935 року 300 комсомольців, сількорів, колгоспник ів-ударників артілі «Соцперебудова» вийшли на суботник по скиртуванню соломи. Вони також закликали хліборобів вчасно засіяти озимину.
Творча активність трудящих особливо виявилася у розгортанні стахановського руху. В 1936 році тракторна бригада О. П. Рожка здобула першість серед бригад МТС: на 20 травня вона виробила по 600 га м'якої оранки на трактор і заощадила 3,6 тис. кг пального, комбайнер П. Т. Савчук
зібрав 900 га зернових, а також підготував двох механізаторів. Комсомольська організація району створила 300 молодіжних стахановських ланок і підготувала на курсах при райкомі ЛКСМУ 200 майстрів високих урожаїв. Стахановки артілі «Соцперебудова» Ф. П. Ткачук, К. І. Гордуз, К. Д. Громащук одержали по 450 цнт буряків з гектара. Рік у рік міцніли {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}колгоспи Врадіївки. В передвоєнні роки середня врожайність зернових в артілі «Соцперебудова» досягла 20 цнт. В господарствах було побудовано ферми великої рогатої худоби і птиці. Новою технікою поповнювався машинний парк МТС. В ньому налічувалось 63 трактори, 36 комбайнів та багато інших сільськогосподарських машин. В 1940 році МТС обслуговувала 26 колгоспів. Курси підготовки трактористів і перепідготовки бригадирів тракторних бригад, які діяли при ній, випускали щороку понад 120 механізаторів.
Ціною величезних зусиль трудящі села налагодили роботу залізничного транспорту. Вантажообіг станції за роки довоєнних п'ятирічок збільшився в 7 разів. У 1936 році залізничній станції присвоєно звання стахановської. Грамотами Народного комісаріату шляхів були відзначені залізничники Ю. Н. Панченко, Ю. А. Гончаренко та інші. Збудований ще в 1929 році елеватор вдвоє збільшив свою потужність. Зросло виробництво на цегельному заводі, маслозаводі, промкомбінаті. На цих підприємствах працювало близько 350 чоловік.
В боротьбі за виконання планів довоєнних п'ятирічок важливу роль відігравала партійна організація села. В 1934 році на її обліку було 64 члени і 39 кандидатів у члени партії, які трудилися на найважливіших ділянках виробництва. У лютому 1940 року райком партії (з 1923 року Велика Врадіївка була районним центром) зміцнив керівними кадрами районні організації і колгоспи, направивши на партійну роботу 17 чоловік, на комсомольську - 4.
Про зрослу політичну активність населення свідчило те, що під час виборів до Верховної Ради СРСР в 1937 році і Верховної Ради УРСР 1938 року 99,9 проц. виборців віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Першим депутатом Верховної Ради УРСР від Врадіївського району було обрано вчительку Н. М. Федоренко, яка за сумлінне навчання І виховання дітей та активну участь у громадському житті була нагороджена орденом Леніна. Новообрана сільська Рада багато уваги приділяла економічному зміцненню колгоспів, розвиткові культури і благоустрою. В усіх колгоспах працювали депутатські пости.
Напередодні Великої Вітчизняної війни Велика Вра- діївка була упорядкованим селом. В ньому з'явилося багато нових будинків під бляхою і черепицею, на центральній вулиці прокладено тротуари. 1937 року стала до ладу місцева електростанція, радіовузол. Значно поліпшилося медичне обслуговування. В 1936 році кількість ліжок в лікарні збільшилася до 50, при ній була амбулаторія. Згодом відкрито фізіотерапевтичний та зубопротезний кабінети, лабораторію, молочну кухню. Хворих обслуговували 9 медичних працівників з вищою освітою.
В селі працювала середня і семирічна школи. Тільки в середній школі навчалося понад 1000 учнів. У 1936 році відкрилася вечірня школа для працюючої молоді. Розпочато було будівництво нової середньої школи. В будинку культури, в 3-х колгоспних і в клубі залізничної станції щодня відбувались концерти, вистави драмгуртківців, лекції, вечори читця, кіно. Комсомольці і молодь навчалися військовоспортивної справи. В 1936 році Одеська обласна Рада Тсоавіахіму преміювала Врадіївський клуб вороши-
ловських стрільців спортивним інвентарем на суму 1,5 тис. крб. Спортивні майданчики були побудовані при МТС та школах. Тисячі врадіївців користувалися послугами 4 бібліотек села, загальний книжковий фонд яких становив 15 тис. томів. Газети і журнали увійшли у кожну сім'ю. 1940 року листоноші доставляли жителям Врадіївки близько 9 тис. газет і 2,4 тис. примірників журналів. З 1931 року виходила районна газета «Шляхом Леніна».
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, понад 700 врадіївців пішло до лав захисників Вітчизни. МТС і колгоспи відправили діючій армії вантажні автомашини, гусеничні трактори, коней. Населення допомагало споруджувати протитанкові укріплення. В липні було евакуйовано майно колгоспів, підприємств та МТС. День і ніч трудились залізничники станції, щоб забезпечити безперервну відправку обладнання, худоби в тил країни.
При наближенні німецьких загарбників райком партії і райвиконком, партійна організація села створили винищувальний батальйон, розробили заходи щодо боротьби з ворогом під час окупації.
6 серпня 1941 року Врадіївку захопили німецько-румунські війська. Першими жертвами окупантів стали комсомольці В. Погорілова, Л. Охман, Є. Мінц та їхні сім'ї. У Врадіївському районі фашисти розстріляли близько 30 тис. мирних жителів з Бессарабії і Північної Буковини. Але терор і звірства окупантів не могли похитнути віру людей в неминучу перемогу. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже в листопаді 1941 року у Врадіївці була організована і розпочала діяльність підпільна організація. Очолив її місцевий житель, колишній агроном Біляївської МТС Врадіївського району С. А. Корчинський. За рік група зросла до 30 чоловік. Серед них були, крім керівника групи, його син А. С. Корчинський, П. Н. Ломако, Т. Ю. Гончаренко, П. Д. Лужанський, П. В. Ващенко, Ф. І. Ільчевич, Г. І. Зволинська, І. І. Ісайко, І. А. Полоз та інші. Підпільники встановили зв'язок з Прибузькою та Кривоозерською підпільними організаціями, партизанським загоном «Буревісник», що діяв у Савранському лісі.
Організація приймала зведення Рад інформбюро, одержувала від Кривоозер- ської організації антифашистські листівки, розмножувала і розповсюджувала їх серед населення. Було підготовлено 16 чоловік для поповнення партизанського загону «Буревісник». Врадіївські підпільники збирали і відправляли для партизанів продовольство, одяг і медикаменти, подавали допомогу військовополоненим
радянським воїнам, організовували їх втечу з полону. В 1943 році під час збирання врожаю патріоти допомогли селянам приховати багато хліба. Після визволення Врадіївки цей хліб був переданий до фонду оборони. В грудні 1943 року румунська жандармерія натрапила на слід народних месників і заарештувала А. І. Корнована, П. Ф. Стахурського та керівника організації С. А. Корчинського. 19 січня 1944 року після жорстоких катувань С. А. Корчинського і А. І. Корнована розстріляли. Незважаючи на тяжкі втрати, радянські патріоти не склали зброї. На території району діяли ще кілька груп, що входили до Кривоозерської підпільної організації, очолюваної І. А. Гуртовим.
З жителів села, що відзначились у боях з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни,- Герої Радянського Союзу льотчики І. Т. Гросул та К. Н. Степовик. У битві за Сталінґрад виявив героїзм і нагороджений орденом Червоного Прапора майор М. О. Глинчук, тепер працівник бурякопункту, за успішне форсування артилерійською батареєю Одеру в районі Кюстріна - майор Ю. І. Василенко, теперь вчитель, за знищення трьох німецьких танків при переправі через цю річку - старший сержант, нині головний бухгалтер райвно І. І. Вікторов. З санітарними сумками пройшли дорогами війни медпрацівники М. Г. Патрушева, Н. Ю. Кантор, К. П. Асланова, М. П. Богач, Р. М. Савранська, О. В. Смирнова.
13 березня 1944 року село визволили частини 5-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта А. Г. Селіванова 2-го Українського фронту. Відступаючи, фашисти зруйнували залізничну станцію, МТС, інкубаторну станцію, елеватор, в якому згоріло 12 тис. пудів зерна, 67 господарських приміщень, будинок культури, клуб та бібліотеку, спалили 170 житлових будинків, худобу вивезли. Трудящі братніх республік РРФСР, Казахстану, Азербайджану та Грузії допомагали худобою й технікою. 5 колгоспів села - ім. Крупської, «Правда», ім. Комінтерну, ім. Орджонікідзе та «Соцперебудова» - одержали від держави понад 200 тис. крб. довготермінового кредиту.
Під керівництвом райкому партії і райвиконкому та територіальної партійної організації (в ній спочатку налічувалося 5 комуністів), які відновили свою роботу відразу після визволення, трудящі Врадіївки виявили справжній героїзм у відбудові народного господарства. В короткий строк вони провели посівну, відбудували елеватор, полагодили залізничну колію. У збиранні врожаю в липні 1944 року відзначилася О. Шевчук, яка скошувала вручну за день 0,75 га. Допомагали збирати врожай усі жителі села. Самовіддано трудилися на елеваторі Л. Кошова, В. Дорошенко. Велику роботу в мобілізації трудящих району на відбудову зруйнованого господарства відіграла районна газета «Шляхом Леніна», яка почала виходити в квітні
1944 року. На її сторінках висвітлювалися бойові подвиги земляків на фронті, пропагувався досвід передовиків праці.
Одночасно з відбудовою сільськогосподарського виробництва колгоспники подавали посильну допомогу військам діючої армії. Вони зібрали 100 тис. крб. на літак для свого земляка Героя Радянського Союзу І. Т. Гросула. Пораненим бійцям, що лікувалися в Одесі, відправили подарунки, а для сімей фронтовиків трудящі району зібрали 192,4 тис. крб., тисячу центнерів хліба і 540 цнт овочів. Врадіївці взяли шефство над шахтами тресту «Макіїввугілля», надсилали шахтарям продовольство. Багато молоді села поїхало працювати на ці шахти. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Сільська Рада організовувала недільники для озеленення села, ремонту приміщень лікарні, аптеки і шкіл, культосвітніх закладів. В недільниках брало участь все населення. Були організовані спеціальні ремонтні бригади з літніх колгоспників. Все це дало змогу вже в травні відкрити лікарню, аптеку. Вчителі з допомогою батьків і учнів відремонтували або пристосували для занять приміщення шкіл.
Так, в одному з недільників взяло участь понад 800 чоловік. У центрі села був закладений парк, посаджено 5,5 тис. дерев. Силами громадськості відбудовано маслозавод, райпромкомбінат, дала струм електростанція.
З великою енергіею всі трудівники Врадіївки включилися у виконання завдань першої післявоєнної п'ятирічки. 1948 року п'ять врадіївських колгоспів повністю освоїли довоєнні посівні площі, а виробництво зерна проти 1940 року збільшилось в 1,5 раза. Виконувався план розвитку тваринництва. Тільки в травні 1947 року Врадіївська МТС одержала 26 нових тракторів. Територіальна партійна організація очолила соціалістичне змагання за виконання і перевиконання виробничих планів п'ятирічки. Особливо завзято трудилися колишні фронтовики. Так, колгоспник артілі «Соцперебудова» І. П. Тістол систематично виконував норми виробітку на 150 проц.; 134 проц.- такий показник мали трактористи тракторної бригади № 3, де бригадиром був О. П. Рожко.
Об'єднання в 1953 році врадіївських колгоспів в один - «Україна» - мало важливе значення для дальшого зміцнення економіки громадського господарства. Воно стало одним з найбільших в районі. Тут - 7518 га орної землі. Районний комітет партії підібрав досвідчених керівних працівників, механізаторів, спеціалістів сільського господарства. Артіль очолив колишній директор МТС С. Й. Руш- ковський. Проведено було значну роботу щодо механізації трудомістких процесів праці. Після реорганізації МТС артіль закупила 55 тракторів, 19 комбайнів, 29 автомобілів.
За роки семирічки середній урожай озимої пшениці з кожного гектара зріс до 22,4 цнт. В посівах зернових вона зайняла 55 проц. площі. Колгосп щорічно виконує на 115-130 проц. плани продажу державі м'яса, молока, яєць.
Велику роль в економічних здобутках господарства відіграли рішення XXIII з'їзду КПРС, березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.). Обговоривши їх, партійна організація і правління артілі вжили конкретних заходів щодо збільшення виробництва зерна і продуктів тваринництва у восьмій п'ятирічці. На відповідальні ділянки стали комуністи. Було розширено на 2 тис. га площі під озимою пшеницею, підвищилася її врожайність. У 1969 році зібрано по 30 цнт, а на чистих парах одержано по 36-44 цнт з га. Урожайність кукурудзи на зерно в 1969 році становила 36,7 цнт з га, соняшнику - 23,9 цнт. Трудівники артілі виростили на гектарі по 360 цнт цукрових буряків. В четвертому році п'ятирічки тваринники виробили на 100 га сільгоспугідь по 58,9 цнт м'яса, по 226,4 цнт молока. Чистий прибуток колгоспу становив 956 тис. крб. За успіхи, досягнуті в роки восьмої п'ятирічки, колгосп «Україна» 1971 року нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
В селі працюють кілька промислових підприємств. На базі Врадіївської МТС створено районне об'єднання «Сільгосптехніки». Тут діють потокові лінії спеціалізованого ремонту тракторів та інших машин. 26 ремонтників, зокрема слюсар М. І. Гульпа, токар М. Т. Поплужний, коваль В. І. Ставратій, механік О. Я. Котляр, за високу якість робіт удостоєні звання ударників комуністичної праці. На південно-західній околиці села виріс потужний цегельний завод - високомеханізоване підприємство, що випускає за рік 6 млн. штук цегли, яку використовує насамперед «Міжколгоспбуд». З 1958 року він збудував у районі 150 типових механізованих тваринницьких
приміщень, будинок культури колгоспу «Україна» на 600 місць, двоповерхову середню школу, корпуси лікарні та багато житлових будинків. Механізовано основні виробничі процеси на врадіївському елеваторі. З кожним роком розширюється бурякопункт, який обслуговує 21 колгосп. Від 1 до 1,5 тис. тонн винограду переробляє за сезон Врадіївський винзавод, який обладнано сучасним устаткуванням. Його потужність - 40 тонн {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}винограду на годину» За останні роки оснащений холодильниками та новою технікою маслозавод. Дві бригади цього заводу здобули звання бригад комуністичної праці. Серед ударників комуністичної праці М. Притуленко, Б. Степанов, М. Шестопалов та інші. Колектив залізничної
станції Врадіївка - один з передових на Одесько-Кишинівській залізниці, не раз відзначався Міністерством шляхів СРСР.
Праця жителів селища удостоєна високих урядових нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені колгоспники І. П. Трандашир, С. Й. Рушков- ський, П. І. Глушаненко, Л. В. Зайонц, А. А. Берліян, перший секретар райкому партії М. С. Даценко. Ордена Леніна удостоєний Ю. С. Кретов, який у 1953-1958 рр. був першим секретарем райкому партії. Доброї слави зажила тракторна бригада комуніста Героя Соціалістичної Праці, нині пенсіонера союзного значення О. П. Рожка. З 1959 року механізатори його бригади почали відгодовувати велику рогату худобу, собівартість центнера м'яса якої не перевищувала 20-25 крб. Тільки за восьму п'ятирічку бригада здала державі 4 тис. цнт дешевої яловичини. Про передовий метод відгодівлі худоби писали союзна і республіканська преса, зокрема газета «Правда» (1 квітня 1965 р.). Досвідом своєї роботи О. П. Рожко поділився в брошурах «Відгодовуємо худобу силами тракторної бригади», «Механізатори виробляють дешеве м?ясо» та інших.
Трудівники Врадіївки з великим піднесенням виконували соціалістичні зобов'язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Першість у змаганні завоювали колектив Врадіївського об'єднання «Сільгосптехніки», який виконав виробничий план першого кварталу на 115,2 проц. колектив маслозаводу - на 110,3 проц., тваринницької ферми № 1 колгоспу «Україна»- на 130,5 проц. 20 квітня на спільному урочистому засіданні РК КП України та районної Ради депутатів трудящих відзначено багатьох передовиків виробництва. Серед нагороджених коваль Врадіївського відділення «Сільгосптехніки» В. Я. Котляр, робітник маслозаводу П. С. Багрін, столяр «Міжколгоспбуду» М. С. Ройбул, екскаваторник цегельного заводу П. П. Юрош, водій колгоспу «Україна» В. О. Лозов, доярка цього ж колгоспу В. М. Рожук. 482 кращих трудівників селища нагороджено ювілейною медаллю, 65 занесені до Ленінської книги трудової слави, 12 взяли участь у туристських мандрівках по пам'ятних місцях, пов'язаних з життям і діяльністю В. І. Леніна.
Йдучи назустріч XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудящі Врадіївки успішно виконали план першого кварталу 1971 року. Працівники залізничної станції, районного об'єднання «Сільгосптехніки», маслозаводу, райхарчокомбінату рапортували про виконання квартального плану 20-25 квітня, а колгоспники артілі «Україна» перевиконали квартальні завдання продажу м'яса, молока, яєць.
29 партійних організацій селища налічують 452 члени партії. Тільки за 1967- 1970 рр. партійні організації виросли на 97 чоловік. Бойовим помічником партійних організацій є комсомол. В 24 комсомольських організаціях налічується 769 чоловік» Більшість комуністів працює безпосередньо на виробництві. На честь 50-річчя Ленінського комсомолу комсомольсько-молодіжна ферма колгоспу «Україна» нагороджена вимпелом ЦК ВЛКСМ. За активну роботу по розповсюдженню молодіжних видань на 1970 рік комсомольська організація колгоспу «Україна» відзначена Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ. Ініціаторами багатьох виробничих справ є профспілки. 45 первинних організацій об'єднують 3027 членів профспілок.
В жовтні 1967 року Врадіївка стала селищем міського типу. Велику роботу щодо розвитку економіки, добробуту та культури проводить селищна Рада депутатів трудящих, до складу якої входить 120 депутатів. При Раді працює 9 комісій - економіки промислового і сільськогосподарського виробництва, культури, охорони
здоров'я, торгівлі, благоустрою тощо. Під керівництвом Ради у селищі діють вуличні комітети, товариські суди. Кращі трудівники селища беруть участь у
роботі районної та обласної Рад депутатів трудящих. О. П. Рожко обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-7-го скликань, входив до складу ревізійної комісії ЦК КП України, а агроном-економіст колгоспу «Україна» Т. В. Вужак є депутатом обласної Ради. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Про добробут населення свідчить підвищення його купівельної спроможності. В 1969 році місцеве споживче товариство реалізувало промислових товарів на суму 1367 тис. крб. Тільки протягом восьмої п'ятирічки у Врадіївці збудували 286 нових житлових будинків, чотириповерховий адміністративний будинок, основний корпус середньої школи № 2, хірургічне відділення районної лікарні, дитячий комбінат, приміщення комбінату побутового обслуговування. У двох бригадах колгоспу «Україна» здано в експлуатацію дитячі садки на 50 місць кожний. У впорядкуванні селища під час Всесоюзного ленінського суботника 1970 року взяло участь все доросле населення, учні шкіл. Того дня було закладено ленінський сквер. Через все селище прокладено бетонну дорогу. В 1970 році відкрито пам'ятник В. І. Леніну.
Про здоров'я трудящих турбуються 26 медичних працівників лікарні з вищою і 90 з середньою спеціальною освітою. Заслуженою любов'ю та повагою односельців користуються лікарі І. М. Авротинський, Ф. Н. Данник, М. О. Пітпк та інші. В селищі є 6 дитячих комбінатів на 650 місць.
У двох врадіївських середніх школах навчається 1617 учнів і працюють 165 вчителів. Серед них нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора відмінник народної освіти Т. Ю. Гончаренко (нині головний інженер колгоспу «Україна»), заслужений вчитель УРСР П. С. Бут та інші. 220 виробничників відвідують вечірню та заочну школи.
Трудівники Врадіївки проводять своє дозвілля у районному будинку культури, в двох колгоспних та селищному клубах, кінотеатрі. До 50-річчя Радянської влади в місцевому парку відкрився новий колгоспний палац культури на 600 місць. При ньому - танцювальний майданчик, спортивний зал, літній кінотеатр. Створено два хорові, два хореографічні, два драматичні колективи, 4 фізкультурні гуртки. В нових приміщеннях розташовані районні бібліотеки для дорослих і дітей. В бібліотеці для дорослих 26,5 тис. книжок, а читачів - понад 3 тис. Бібліотека для дітей має 22,6 тис. книжок, які читають 2179 юних книголюбів. Крім того, є шкільна, профспілкова, селищна бібліотеки. Тільки в 1969 році жителі селища придбали літератури на 29,5 тис. крб. 9226 газет і 8,2 тис. журналів одержують вони за передплатою.
Прекрасний завтрашній день Врадіївки. Протягом дев'ятої п'ятирічки в селищі виростуть триповерховий райунівермаг, нова поліклініка на 250 відвідувачів за зміну. Селище прикраситься 16-квартирними житловими будинками, кафе-ресто- раном, новими громадськими і житловими спорудами.
Трудящі Врадіївки докладають всіх зусиль, щоб успішно перетворити в життя накреслення дев'ятого п'ятирічного плану щодо дальшого розвитку господарства, освіти й культури.