Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Казанка
Казанка - селище міського типу, центр селищної Ради, розташована на обох берегах річки Висуні, за 130 км від обласного центру. Відстань до залізничної станції Казанка на магістралі Харків-Миколаїв - 9 км. Населення - 8500 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Лазарівка і Чабанка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Казанка - центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення - 34 тис. чоловік. В районі селищна і 15 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковані 86 населених пунктів. Тут є 19 колгоспів і 2 радгоспи, які обробляють 102,1 тис. га орної землі, агромеліоративна дослідна станція; 4 промислові підприємства, 2 будівельні організації. Працюють 10 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерських пункти, 57 шкіл, професійно-технічне училище, 64 будинки культури і клуби, 82 бібліотеки.
На околиці села виявлено залишки стоянки доби мезоліту. Виникла Казанка на початку XIX ст. В 1800 році на цих землях, що належали до Єлисаветградського повіту, з'явилися перші поселенці - казенні селяни, яких царський уряд переселив з Курської губернії. В межовій книзі за 1800-1808 рр. поселення так і називалося - Казенним, а згодом все частіше іменувалося просто Казанкою, ця назва закріпилася за ним назавжди.
Великі земельні ділянки поблизу села були відведені поміщику Душенкевичу, вищим чинам царської армії Потбеку і Виноградському. 1815 року в селі налічу
валося 786 однодворців. Займалися вони переважно хліборобством і скотарством. Досить розвинутим було млинарство - у селі діяло 13 млинів.
З 1 січня 1829 року за царським указом Казанку переведено на становище військового поселення. Майже 30 років тут панував жорстокий аракчеєвський режим. В селі стояв один з ескадронів Бузької уланської дивізії. Подальше будівництво і заселення Казанки проходило за схемою воїнських підрозділів - сотнями. Чоловіки відбували військову повинність протягом 25 років. їхні діти зараховувались у кантоністські школи. Вся влада в селі належала військовому командуванню. Життя селян регламентувалося військовими статутами. За найменшу провину їх жорстоко карали.
Після ліквідації в 1857 році військових поселень Казанка стала державним селом. Переважна більшість державних селян користувалася мізерними наділами, урожаї з яких не забезпечували їм навіть прохарчування. У 1860 році до Казанки дійшли чутки, нібито в Криму з'явився цар і всім роздає волю. Тисячі людей, кинувши все, подалися в Таврію. Але вже по дорозі до Кривого Рога їх зупинили. Всіх повернули назад і жорстоко покарали.
На початку 60-х років XIX ст. в селі було 685 господарств з 4487 жителями. За указами про поземельний устрій державних селян вони мали викупити у держави свої наділи - всього близько 20 тис. десятин придатних земель. Користування землею залишалося общинним. Вся земля спочатку ділилась між громадами, яких у селі після реформи було 8, а потім - між членами громад. Переділ відбувався два - три рази на десятиріччя. І наділи вже розподілялися на господарства в залежності від їх заможності або, як казали селяни,- «за станом». Навіть у матеріалах подвірного перепису населення за 1883 рік говорилося: «Казанка. Колишнє військове поселення. Користування землею зрівняльне, але ті, хто має силу, захоплюють по 100 і більше десятин». Великі власники об'єднувалися в одну громаду. Чотири громади складали середні верстви населення - таких господарств було близько 60. В трьох громадах об'єднувалася основна маса найбіднішого селянства. У 80-х роках їх налічувалось у Казанці 1100 дворів. Всі громади обробляли 11 552 десятини землі, решта використовувалась під пасовиська. Біднота перебувала в постійній економічній залежності від заможних верств населення.
В останній чверті XIX ст. прискорилось класове розшарування села. Виділяється сільська буржуазія, у якої найбідніше селянство наймитувало, а також орендувало землю. Ось як говорилось про це в одному з документів 1886 року: «Колишні військові поселенці Казанки громадами у 18-20 чоловік щорічно орендують по 550-650 десятин землі казенно-оброчних статей у місцевих або навіть у сусідніх землевласників».
З 80-х років Казанка поступово стає великим, відомим на півдні Росії ринком збуту робочих рук. З багатьох губерній сюди йшли тисячі людей, сподіваючись знайти роботу. Чимало з них наймалося до багатіїв у самій Казанці. Лише протягом липня 1898 року у місцевих куркулів залишилось наймитувати 218 чоловік з Київської, Полтавської, Чернігівської, Орловської
і Могильовської губерній. Щорічний заробіток чоловіків становив 62 крб., жінок - 40, підлітків - 22. В той же час ціни на ринку були дуже високими: кінь коштував 60 крб., а пара волів - вдвічі дорожче.
Багато прибулих селян, а також місцевих жителів йшли на будівництво {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}залізниці Харків-Миколаїв, яка проходила поблизу села. В 1867 році була споруджена залізнична станція Казанка. З відкриттям руху поїздів (1873 року) економічне життя Казанки ще більше пожвавилося. Щорічно зі станції відправлялося до Миколаєва близько 2 млн. пудів зерна. Швидко розвивалося борошномельне виробництво. В селі було 58 вітряних і один паровий млин. Кожного року відбувалось по три ярмарки, торгувало понад 50 крамниць. В 1884 році тут проживало 6144 чоловіка.
Експлуатація селянської бідноти посилювалася з кожним роком. Все частіше селяни, які розорювалися, йшли на заробітки в місто, особливо на залізорудні шахти Кривого Рога. Спілкування з передовими робітниками сприяло їх політичному вихованню. Ще в 1881 році за протест проти політики царського, самодержавства заслано на каторгу жителя Казанки А. Ф. Коржа. 1893 року за критику царя були засуджені селяни С. Л. Коптєв і відставний писар П. П. Храпак, а 1895 року - селянин П. І. Кисельов. Велику роль у пробудженні класової свідомості відіграли ідеї російської соціал-демократичної партії. Особливо цьому сприяла перша російська буржуазно-демократична революція. 15 грудня 1905 року прокурор Єлисаветградської судової палати доповідав одеському прокурору, що І. І. Шехтер, який проживає в Казанці, розповсюджував серед селян літературу РСДРП, в т. ч.- Програму РСДРП. 17 грудня 1905 року на одній із сходок селян Казанки і Казанківської волості було прийнято документ, що свідчить про широке проникнення революційних настроїв у селянські маси, про їх всезростаючу політичну зрілість. «Ми вважаємо необхідним: 1. Скинути царське самодержавство. 2. Всі органи місцевої влади повинні вибиратися всім населенням незалежно від статі, національності, релігії загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням. 3. Передачі всієї землі в руки тих, хто її обробляє. 4. Знищення залишків кріпосного права на Україні, Алтаї, Західному краї та інших областях країни. 5. Надати населенню повну недоторканість особи, житла, свободу слова, друку, зборів, спілок, совісті. 6. Права на самовизначення всім націям. 7. Відокремлення церкви від держави і школи. 8. Амністії політичним в'язням. 9. Обмеження робочого дня 8 годинами. 10. Права населення одержувати освіту рідною мовою.
Разом з цією постановою ми, селяни, шлемо товариський привіт петербурзьким робітникам і всім борцям за спільну справу».
Рішення підписали 113 чоловік.
Під час столипінської аграрної реформи поблизу Казанки утворюються хутори Чабанка, Тимофіївка, Вербівка, Любомирівка, що належали куркульським сім'ям. В той же час більше 200 селянських сімей, що розорилися, виїхали 1909 року з рідного села. Того року в селі зареєстровано 117 випадків продажу землі збіднілими селянами.
Протягом цілого століття в Казанці не було навіть медичного пункту. Прийомний покій відкрився тут лише 1904 року. Приміщення на чотири ліжка орендувалось у місцевого куркуля. Але вже через рік цей прийомний покій припинив своє існування. В губернській газеті «Юг» зазначалося, що Єлисаветградська повітова управа відмовилася відновити контракт по найму приміщення для казанківської приймальної палати, тому що його хазяїн став вимагати за оренду надбавки - 100 карбованців.
Школу у селі відкрито через піввіку після його заснування, в 1849 році. Навчалися в ній переважно діти заможних селян, і то в дуже обмеженій кількості. Так,
1861 року її відвідувало всього 30 учнів, 1862 року - 36, 1863 - 54, причому серед них не було жодної дівчинки. На початку XX ст. тільки кожний десятий житель міг читати і писати. Незважаючи на швидке збільшення населення, мережа навчальних закладів розширювалася дуже повільно. 1904 року в Казанці проживало 10400 чоловік, а в двох церковнопарафіяльних школах, земському училищі і двокласному училищі Міністерства освіти навчався 431 чоловік, тобто 30 проц. всіх дітей шкільного віку. В 1894 році єлисаветградські повітові збори ухвалили відкрити в Казанці бібліотеку, виділивши для цього 75 крб., однак цей задум так і не був здійснений. Зате в селі діяло дві православні церкви і один молитовний будинок.
За даними 1904 року в Казанці налічувалось 1857 житлових приміщень, з них 1812 - убогі хати і землянки, вкриті соломою або очеретом. 32 будинки мали залізну покрівлю, 12 - дерев'яну і лише один будинок, який належав місцевому поміщику, був вкритий черепицею. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Перша світова війна принесла нові бідування трудящим села. Розпочалася масова мобілізація до царської армії. Лише протягом 1914-1915 рр. на фронт пішло близько 300 чоловік. З промислових центрів, і частіше всього з Кривого Рога, в Казанку знову надходили антиурядові листівки. Звістку про повалення самодержавства тут одержали в березні 1917 року. Місцеві власті закликали населення підтримати Тимчасовий уряд, однак трудящі селяни починали поступово розуміти, що політика Тимчасового уряду не відповідає їх інтересам. Коли в жовтні 1917 року на одній із сходок обговорювався «Наказ делегатам Установчих зборів», на трибуну піднявся солдат, який щойно повернувся з фронту, і заявив: «Поставте першим пунктом «Наказу» «Геть війну!» - тоді я проголосую за нього. А поки що голосуватиму за Леніна». Дедалі більше селян підтримувало більшовицькі лозунги.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на вулицях Казанки відбулися мітинги і демонстрації. 10 листопада 1917 року земельний комітет приймає рішення про перехід до його рук без викупу і винагороди всіх приватновласницьких, казенних, удільних і монастирських земель.
В січні 1918 року в Казанці створено волревком, який став першим органом Радянської влади. Під його керівництвом були конфісковані землі, реманент і худоба у великих землевласників, в т. ч. 2395 пудів посівного матеріалу, 306 голів рогатої худоби, і розподілені між селянами. Ревком очолив боротьбу селянських мас проти контрреволюції. В селі було створено народну міліцію. Відгукуючись на заклик партії більшовиків, в лютому 1918 року ревком організовує з 176 жителів Казанки (серед них були сільські активісти М. К. Кузьменко, Н. Ф. Недушенко, Т. Д. Якубишин та інші) червоногвардійський загін, командиром якого призначає П. П. Дмитрієва. Перше бойове хрещення вони одержали біля залізничної станції Довгинцеве в бою з загоном царського полковника монархіста М. Г. Дроздовського, який пробивався з румунського фронту на Дон. Пізніше загін брав участь у боротьбі З австро-німецькими військами на Україні, з красновцями на Дону. Багато жителів Казанки мужньо билися на фронтах громадянської війни, в партизанських загонах. Ф. Т. Риженко, колишній наймит, воював на Східному фронті проти Колчака, був членом екіпажу відважного бронепоїзда «Советская Россия».
У березні 1918 року Казанку окупували війська кайзерівської Німеччини, які відновили старі порядки, встановили жорстокий окупаційний режим. Восени їх змінили загони петлюрівської Директорії. Діяльність місцевих активістів по організації боротьби за владу Рад спрямовували миколаївські більшовики. Під їх впливом 24 січня в Казанці відбувся мітинг, учасники якого несли в руках транспаранти: «Геть Директорію! Хай живе Радянська влада!».
В березні 1919 року в Казанку увійшли частини Червоної Армії. Обирається Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів в складі 50 чоловік, яку очолив місцевий бідняк А. П. Іванишин. Рішенням Ради було ліквідовано волосне земство. Для потреб весняної сівби у куркулів реквізували зерно. Були опечатані хлібні склади і приватновласницькі крамниці. В кінці місяця тут відбувся з'їзд Рад 9 волостей. У прийнятому на ньому рішенні було записано: «Геть всіх, хто заважає нам установити тверду владу народу. Геть усіх, хто проти народу, проти його сподівань, проти його,волі. Хай живе влада народу! Хай живе свобода, рівність, братерство! Хай живе соціалізм». 12 квітня пленум виконкому Казанківської Ради ухвалив рішення про конфіскацію всіх олійницьких підприємств, млинів з усім інвентарем.
Величезну підтримку і всебічну допомогу селянам подавали миколаївські робітники. Ось що вони писали 16 квітня 1919 року в листі: «Якщо населенню що-небудь потрібно в Миколаєві, то присилайте людину з мандатом від Казанківської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Що в наших силах, для Казанки буде відпущено негайно». Робітничий клас Миколаєва допомагав жителям села боротися й проти куркульського бандитизму. 22 квітня 1919 року батальйон григор'євців вчинив у Казанці криваву розправу над 22 комуністами. Куркульські
елементи відкритим збройним виступом підтримали отамана Григор'єва. Але цей заколот було розгромлено частинами 3-ї Української радянської армії.
В серпні 1919 року Казанку захопили денікінці, які жорстоко знущалися з населення. Члени волвиконкому, комуністи, які пішли в підпілля, очолили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}боротьбу населення проти білогвардійців. У січні 1920 року, коли передові загони червоноармійців наблизилися до села, за умовним сигналом селяни підняли повстання і цим допомогли наступаючим частинам Червоної Армії. 25 січня 1920 року в Казанку увійшли частини прославленої 45-ої дивізії на чолі з видатним радянським полководцем Й. Е. Якіром. Політвідділ дивізії допоміг відновити органи Радянської влади. Було створено ревком, згодом відбулися вибори постійних органів влади. Вже в березні 1920 року волвиконком постановив реквізувати у куркулів надлишки зерна. У відповідь на це в червні куркулі підняли заколот і навіть тимчасово захопили владу в селі. Висланий частинами Червоної Армії із станції Знам'янка бронепоїзд придушив цей контрреволюційний виступ. Близько 40 його організаторів були заарештовані. Згодом в Казанку прибула з Кривого Рога повітова надзвичайна трійка на чолі з членом більшовицької партії з 1917 року П. Р. Аненком, яка допомогла навести в селі порядок. Але місцеві куркулі повідомили банду Іванова, що в селі перебувають чекісти. Вночі бандити оточили будинок, в якому зупинився керівник трійки. Вороги схопили пораненого більшовика. Розпоровши йому живіт, вони насипали туди зерна, а потім прив'язали до коня і проволокли по вулицях Казанки.
Значну роль у боротьбі з куркульським бандитизмом відіграв створений в травні 1920 року комітет незаможних селян, головою якого обрали Г. Л. Стеболова. За активною участю членів КНС, під керівництвом партосередку, що оформився в травні
1920 року, здійснювалися аграрні перетворення на селі. На основі закону Всеук ревкому про землю трудяще селянство одержувало по 2 десятини землі на їдця, реманент. Цю роботу проводила створена в квітні волосна земельна комісія з числа безземельних та малоземельних селян. В кінці 1920 року з метою найбільш продуктивного використання сільськогосподарських знарядь в Казанці утворюється прокатний пункт. Того ж року казанків ці повністю виконали плани продрозверстки; по хлібу - на 121 проц., фуражу - на 119 проц., сільськогосподарській сировині - на 102 проценти.
Обговорюючи рішення X з'їзду РКП(б) про заміну продрозверстки продподатком, селяни Казанки в прийнятій на загальних зборах постанові записали: «Ми впевнені, що нова економічна політика дозволить спільними зусиллями відбудувати народне господарство країни». За роки непу в селі збільшилися на 23 проц. посівні площі, підвищився врожай на 2,2 цнт, збільшилась кількість худоби, значно пожвавилась торгівля. В 1921 році організовуються перші сільськогосподарські об'єднання «Воля»,«Весела Висунь» та ін., до яких входило по 5-10 сімей.
Свою відданість партії більшовиків селяни найяскравіше висловили в листі до В. І. Леніна в листопаді 1922 року. Ось що вони писали: «Ми, селянські депутати Казанківської волості, Криворізького повіту, з'їхавшись на волосний з'їзд в день святкування 5-х роковин Жовтневої революції, поздоровляємо Вас з перемогою над буржуазією і нашим визволенням від рабства поміщиків. Дізналися про Ваше видужання. Дуже раді. Обираємо Вас почесним членом президії з'їзду... Хай живе Комуністична партія - вождь великої пролетарської справи!». Під керівництвом більшовиків у 1922 році створюється комсомольська організація в складі 9 чоловік, яку очолив А. П. Прохорець. Бойовим організатором сільської піонерії виступила комсомолка У. Ф. Корж.
У березні 1923 року Казанка стає центром Казанківського району. Районна партійна організація та виконком районної Ради приділяли постійну увагу відбудові господарства і в інших селах. Під кінець 1925 року землі перших ТСОЗів села оброблялися трактором. Першими за кермо трактора сіли сільські бідняки Г. Н. Рябчинський, М. Н. Трофимов, І. Ф. Штельмах, Г. О. Локтіонов. Партійна організація стала ініціатором створення в Казанці в 1927 році першої артілі ім. В. І. Чапаєва, до якої вступило 275 жителів. Вона мала 1444 га земельних угідь. Після XV з'їзду партії, який взяв курс на колективізацію, в колгоспи почали об'єднуватися й члени ТСОЗів та ін. кооперативних товариств. В 1928-1929 рр. у Казанці виникло 20 дрібних
артілей, які на початку 30-х років були об'єднані. Впертий опір колективізації чинили куркулі. Спекулюючи на окремих помилках в колгоспному будівництві, вони намагалися відвернути трудяще селянство від нового життя. Деякі селяни почали виходити з колгоспів. В 1928 році{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} куркулі зламали замок на коморі з зерном і спровокували пограбування народного добра. До місця події прибула голова сільської Ради К. О. Волосовецька. Організувавши активістів на охорону зерна, вона поспішила до сільради. Але по дорозі куркулі скинули комуністку в ставок. Тільки вчасна допомога товаришів врятувала К. О. Волосовецьку від загибелі.
Посилювалася партійно-політична робота в масах, зміцнювалися керівні кадри. Велику організаторську і політичну роботу в колгоспах села проводили райком партії й територіальна сільоька партійна організація, в якій 1931 року налічувалось 16 комуністів. В грудні 1930 року на районних партійних зборах комуністи Казанки одноголосно схвалили ленінську генеральну лінію будівництва соціалізму і засудили троцькістську опозицію в партії.
Зміцнювати колгоспи доводилося в умовах гострої класової боротьби. Куркульські елементи села висунули у цей час лозунг, що «в колгоспних бригадах не повинно бути ні комуністів, ні комсомольців».Вони особливо намагалися вплинути на молодь. На спеціальному засіданні райком партії обговорив питання про заходи щодо поліпшення роботи райкому комсомолу, низових комсомольських організацій серед молоді. В 1930 році створено в усіх колгоспах первинні комсомольські організації. Найбільш підготовлених юнаків і дівчат приймали до лав Комуністичної партії. За 5 років (1925-1930 рр.) комуністами стали 14 кращих вихованців комсомолу. Значна роль відводилась організаціям МОДРу, Тсоавіахіму і товариства «Безбожник».
Велику допомогу колгоспам надавала держава. 1930 року в Казанці створюється МТС. Через два роки в ній вже працювало 50 тракторів. В 1933 році при МТС організовується політвідділ, начальником якого призначили досвідченого партійного працівника П. І. Старигіна (в 1938 році його було обрано першим секретарем Миколаївського обкому партії). Політвідділ відіграв значну роль в організаційному зміцненні колгоспів і політичному вихованні трудящих.
До вересня 1930 року Казанківський район входив до Криворізького округу. До села часто приїздили шефи - робітники криворізьких підприємств. З лютого район було ліквідовано, і Казанка увійшла до складу Долинського району Дніпропетровської області. В січні 1935 року знову створюється Казанківський район. 27 січня районна партійна конференція обрала районний комітет партії. 9 лютого 1935 року вийшов перший номер газети «Червоний прапор».
На цей час в Казанці було 11 колгоспів - ім. Леніна, «Заповіти Ілліча», ім. Петровського, ім. Чапаєва, ім. Ворошилова, ім. Жовтневої революції, «Влада - Радам», ім. Р. Люксембург, «Красное знамя», «Перекоп» і «Третій вирішальний». В 1935-1936 рр. всім їм були вручені державні Акти на вічне користування землею. Найбільш яскравим виявом масових зрушень у психології колгоспників було широке охоплення їх соціалістичним змаганням. В селі з'явилося немало послідовників М. С. Демченко. Ланка Ф. М. Полової в 1936 році зібрала по 504 цнт буряків з га. Через рік ще кращих результатів добились ланки А. М. Петренко, П. Ф. Швець і О. Д. Куковицької. Вони виростили по 600, а на поливних землях - по 740 цнт буряків з га. У1938 році в Казанці було 130 стахановців. Трудовий героїзм набував масового характеру. Районний комітет партії і райвиконком щорічно проводили зльоти передовиків сільського господарства.Портрети кращих людей вивішувалися в будинку культури, їхні імена заносились на Дошку пошани. В 1936 році Казанку відвідав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Виступаючи на мітингу перед її жителями, він високо оцінив трудовий патріотизм колгоспників.
Протягом 1930-1940 рр. урожайність зерна в казанківських колгоспах зросла від 10-12 цнт з га до 15-17 цнт, тобто в середньому на 5 цнт з га. За цей же час рівень механізації сільськогосподарських процесів підвищився на 82 проц. В цьому була немала заслуга механізаторів, підготовлених на курсах при МТС. Лише протягом перших п'яти років курси випустили 500 трактористів, 50 шоферів, 65 комбайнерів, 28 бригадирів тракторних бригад. На той час в кожному з 11 колгоспів була своя партійна організація.
Напередодні війни у Казанці налічувалось 130 комуністів. Вони всебічно сприяли розгортанню соціалістичного змагання, підтримували почин новаторів. Відомий заклик П. М. Ангеліної «Сто тисяч подруг на трактор!» знайшов гарячий відгук у дівчат Казанки. 100 з них прийшли в МТС працювати на{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
тракторах, зокрема О. П. Швець, К. І. Кошлова, Н. Ф. Кудінова, П. І. Соловйова, Г. М. Вальчукова та інші. 82 жінки водили комбайни, 25 - автомашини. У селі працювали олійниця, промкомбінат, млинарські, меблеві та теслярські підприємства.
За роки Радянської влади підвищився добробут трудівників Казанки, зросла оплата праці. На трудодень колгоспники одержували по 3-5 кг хліба і по 2-3 крб. грішми. Восени колгоспні автомашини доставляли до будинків колгоспників по 100, 200, а іноді й більше пудів хліба.
Сільська Рада надавала виключного значення благоустрою села. Воно швидко будувалось і оновлювалось. Зникли всі землянки, яких в 1917 році налічувалось декілька сотень. Лише за 1940 рік тут виросло до 70 просторих і світлих будинків. Широко розвивалось присадибне господарство і садівництво.
Напередодні війни у Казанці мешкало 10 600 жителів. Поліпшилося їх медичне обслуговування. Якщо 1917 року в селі був лише один фельдшер, то в 1940 році вже трудилося 30 медичних працівників. Діяла поліклініка, лікарня на 45 місць з пологовим відділенням. У колгоспах працювали постійні та сезонні дитячі ясла.
Значні зміни сталися в галузі освіти. В 1937 році повністю була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Велику допомогу в цій справі надавала держава. Лише в 1940 році на народну освіту по району було асигновано 2 млн. карбованців. 1941 року в Казанці у 2 семирічних та 2 середніх школах навчалося 1200 учнів, їх вчили 47 вчителів. і
Крім районного будинку культури, працювали 7 колгоспних клубів. 1933 року в МТС було встановлено радіовузол, який міг забезпечити лише два-три десятки радіоточок, в 1936 році став до ладу радіовузол на 400 радіоточок.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу країну обірвав мирне життя трудящих. В Казанківський райвійськкомат у перші ж дні війни надійшло 1344 заяви, серед них - 380 від жінок, з проханням відправити на фронт. Наприкінці червня 1941 року в селі створено винищувальний батальйон. З наближенням фронту вивозилася в тил країни техніка, худоба, евакуйовувались жителі.
14 серпня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники. Незважаючи на жорстокий терор гітлерівців, одразу ж під керівництвом комуністів починає діяти підпільна патріотична група. В 1942 році патріоти встановлюють зв'язок з партизанським загоном Г. М. Седнєва, який діяв на території Казанківського і сусіднього Широківського району Дніпропетровської області. Влітку 1943 року в Казанці ще організовується група на чолі з офіцером Червоної Армії Н. А. Кірсановпм,
до якої увійшли А. А. Шостов, А. А. Буйлака, В. Л. Барташевич, М. І. Сидоров, В. Т. Водоп'янов та інші. Підпільники саботували на залізничній станції вантаження хліба і худоби для відправки в Німеччину, ховали продовольство, виводили з ладу транспорт, засоби зв'язку. Одного дня 1942 року на вулицях села з'явилися від руки написані зведення Радінформбюро, які закінчувалися закликами: «Хай живе ВКП(б)!», «Смерть фашистським окупантам!»,«Червона Армія переможе!». В 1943 році таких листівок стало з'являтися ще більше. З поліцейського участку зникали то автомат, то ящики з медикаментами. Серед ночі часто лунали постріли радянських патріотів.
Окупанти карали всіх, хто викликав будь-яку підозру. Так, після чергової облави фашисти зігнали на площу 13 жителів села і побили залізними прутами. Під час однієї з операцій до їх рук потрапила комуністка А. Є. Леонова, активна учасниця антифашистського підпілля, знатна колгоспниця артілі «Перекоп». Гітлерівці по-звірячому закатували патріотку: відрізали їй вуха, груди, відрубали руки. Криваву розправу вчинили вони і над сім'єю директора неповної середньої школи № 4 Ю. С. Гордишевського. На очах у його дружини Ф. А. Гордишевської кат розстріляв трьох дітей. Вона кинулась захищати їх, тоді фашисти оглушили її ударом, скинули в яму і живцем закопали. Гітлерівці вивезли багато юнаків і дівчат, серед яких були навіть неповнолітні, до Німеччини. Коли мати 14-річного Володі Михайлюка
звернулася до німецької комендатури з проханням не забирати її сина, вона одержала відповідь: «Не поїде - сьогодні ж повісимо». За неповними даними, у фашистську неволю з Казанки потрапило 302 чоловіка.
В березні 1944 року радянські війська розгорнули бої за визволення {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаївщини. 9 березня вранці дві танкові і мотострілецька бригади з 23-го танкового корпусу генерал-лейтенанта Ю. Г. Пушкіна почали бій за Казанку. Радянські танкісти розгромили на вулицях села значні сили і штаб 57-го танкового корпусу гітлерівців. Захоплено було 40 танків і штурмових гармат, 1 тис. автомашин, знищено до 900 солдатів і офіцерів ворога. Близько ста воїнів-визволителів загинуло тут. На трьох братських могилах в 1966-1968 рр. споруджено пам'ятники-монументи, а при в'їзді в Казанку з боку Кривого Рога на Холмі Слави, на місці, де відбувався великий танковий бій з фашистами, встановлено танк Т-34.
На фронтах Великої Вітчизняної війни проти гітлерівських загарбників билося немало жителів Казанки. Мужньо захищали столицю нашої Батьківщини-Москву командир кулеметної роти старший лейтенант І. Д. Українець і старший лейтенант І. Н. Пономарьов. У героїчній обороні Сталінграда брав участь колишній бригадир тракторної бригади А. П. Ванін, в битві на Орловсько-Курській дузі - голова колгоспу ім. Жовтневої революції І. М. Жабський. Молодший лейтенант А. Д. Нікулін визволяв Прагу і Бухарест, а лейтенант Б. А. Мерзлікін - Варшаву. Багато казанківців полягло на фронтах війни. В 1944 році у боях за Білорусію загинув один з перших організаторів казанківської комсомоли, підполковник А. А. Кривцов, командир червонопрапорного ордена Кутузова 54-го бомбардувального полку 30-ї авіадивізії. В нерівному бою з фашистами його літак був підбитий над станцією Калинковичі Гомельської області. Відважний сокіл спрямував палаючу машину на скопище ворожих ешелонів. Опису його бойової служби і геройського подвигу кілька сторінок присвятив у своїй книзі «Рьіцари пятого океана» генерал-полковник авіації А. Г. Ритов. 20 липня 1944 року під час Львівської операції загинув начальник повітряно-стрілецької служби 9-ї гвардійської авіадивізії Герой Радянського Союзу К. Г. Вишневецький. У вересні 1962 року в Марухських льодовиках на Кавказі
знайдено комсомольський квиток, що належав жителю Казанки сержанту П. К. Коптєву, про подвиг якого писав у своїх спогадах колишній командуючий Закавказьким фронтом генерал армії І. В. Тюленєв. їх було четверо земляків у взводі розвідки 810-го полку: П. К. Коптєв, Д. Т. Баранчук, М. О. Послушняк і В. Є. Миронов. Троє з них, в т. ч. і П. К. Коптєв, що командував взводом, загинули в нерівному бою на перевалі Головного Кавказького хребта, який гітлерівці так і не змогли взяти. Живим залишився лише В. Є. Миронов. Після війни він повернувся до рідного села і багато в чому допоміг письменникам В. Л. Гнеушеву і А. Г. Попутьку відновити події, які лягли в основу їхньої книги «Таємниця Марухського льодовика».
Багато лиха принесла Казанці фашистська окупація. Гітлерівці спалили близько сотні адміністративних і житлових приміщень, зруйнували тваринницькі ферми. В громадському господарстві в перші дні після визволення села налічувалося всього 20 коней і 25 корів. З одинадцяти колгоспів десять не мали жодного кілограма зерна. Відступаючи, фашисти вивезли з Казанки 29,5 тис. цнт хліба.
Першу матеріальну допомогу населенню подали військові частини Червоної Армії. Вони виділили 270 цнт зерна, 240 цнт картоплі, 28 цнт м'яса, 500 цнт молока, 2500 шт. яєць. Незважаючи на труднощі, жителі села також прагнули допомогти Червоній Армії в розгромі ворога, зокрема брали активну участь у зборі коштів на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». До 1 травня 1944 року вони підписались на суму близько 700 тис. крб., з яких 60 тис. внесли готівкою. Сільська Рада організувала збір коштів до фонду оборони країни. В 1944-1945 рр. жителі Казанки зібрали більше 200 тис. крб. У важких умовах доводилося відбудовувати зруйноване фашистами господарство. В 1944 році з 17 тис. га орної землі засівалась тільки половина. У полі, на фермах - скрізь переважала жіноча праця. В колгоспі ім. Петровського з 367 працюючих було 340 жінок, у колгоспі ім. Ворошилова з 110 працюючих - 101 жінка і т. д. З чоловіків були тільки підлітки і старики. Перший післявоєнний урожай зерна 1944 року становив лише 48 тис. цнт, тобто втричі зменшився в порівнянні з 1940 роком. Незважаючи на це, у жовтні-листопаді 1944 року від залізничної
станції Казанка відійшло кілька ешелонів з плакатами «Одержуй, Батьківщино, наш український хліб!».
Перші 13 комуністів, які разом з передовими частинами Червоної Армії прибули в Казанку, створили райком партії, райвиконком, територіальну партійну організацію і сільську Раду. Під час війни багато комуністів {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}загинуло. Якщо в 1941 році в одній тільки Казанці було 93 члени і 38 кандидатів у члени партії, то на 1 квітня 1945 року в усьому районі налічувалося 46 членів партії і 22 кандидати. Але вони очолили всю організаторську і політико-виховну роботу.
З вересня 1944 року почала знову виходити газета «Червоний прапор» - орган райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Вона підтримувала тісний зв'язок з фронтом. Лише протягом перших трьох місяців тут було опубліковано близько 20 листів з фронту про подвиги земляків. Ось як писав в одному з таких листів парторг одного з гвардійських кораблів Чорноморського флоту І. В. Сердцев: «Колишній колгоспник артілі ім. Ворошилова з Казанки Михайло Слободзян - сміливий і відважний моряк. Він мужньо захищав Одесу, Севастополь, Кавказ. За подвиги удостоєний багатьох бойових нагород. Парторганізація корабля прийняла його в члени Комуністичної партії». Такі листи надихали односельців на трудові звершення. 8 березня 1945 року редакція газети одержала лист від гвардії лейтенанта І. І. Калини. Він просив розшукати жінок, які врятували йому життя. У бою за Казанку його танк був підбитий. Товариші загинули, а йому відірвало ногу. Врятували його жінки, імен яких він не дізнався. Згодом виявилося, що це були жительки Казанки В. А. Кривцова, М. І. Котляр, Є. А. Красіна, Є. М. Євсюкова і П. І. Чабан. Протягом чверті віку ветеран Вітчизняної війни І. І. Калина не пориває зв'язків з Казанкою. Не раз він був її дорогим і почесним гостем. І. І. Калина - почесний громадянин селища Казанки. Газета вміщувала на своїх сторінках матеріали про хід відбудови колгоспів району, трудовий героїзм казанківців.
Натхнені героїчними перемогами радянських воїнів, очолені комуністами, казанківці показували зразки самовідданої праці і патріотизму. В Казанці першими в районі з'явилися фронтові молодіжно-комсомольські ланки високого врожаю. Зусиллями механізаторів Д. І. Ткаченка, М. М. Коптєва, І. С. Єськова, М. І. Фурсова та інших було відбудовано МТС, якій 1944 року військові частини передали 8 тракторів. Ще 4 трактори прислав Алтайський тракторний завод. В 1945 році 50 казанківців протягом півмісяця трудилися на відбудові суднобудівних заводів Миколаєва. Корабели сердечно дякували за це хліборобам, а в наступні роки відповіли їм також допомогою у сільськогосподарському виробництві. За путівкою сільради в 1946 році 19 жителів Казанки поїхали працювати на відбудову шахт Донбасу.
Велику організаторську роботу серед населення проводили працівники райвиконкому, який з 1946 року очолював колишній фронтовик, кавалер десяти бойових урядових нагород майор запасу Г. М. Рябець, за самовіддану працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Вже 1946 року за успішне виконання зобов'язань на збиранні врожаю колгоспами ім. Леніна, «Перекоп», ім. Чапаєва, «Влада - Радам», ім. Жовтневої революції і. «3-й вирішальний» на районну Дошку пошани було занесено Другу Казанківську сільську Раду (голова К. О. Волосовецька). До 1948-1949 рр. всі артілі села відновили довоєнні площі орних земель.
За рахунок демобілізованих воїнів і передовиків виробництва зростали ряди комуністів на селі. У 1945 році було створено первинну парторганізацію при МТС, в 1946 році - у колгоспі «Перекоп», в 1947 році - у колгоспі ім. Петровського, в 1948 році - у колгоспі ім. Р. Люксембург. Вміло спираючись на маси, вони були головною організуючою силою у колгоспах. З ініціативи комуністів у 1950 році розпочинається об'єднання колгоспів: замість 11 створюється 6, а в 1954 році - 4. З січня 1959 року у Казанці - 3 колгоспи: ім. Леніна, «Заповіт Ілліча» та ім. Петровського. Це сприяло значному зростанню громадського господарства.
З 1950 по 1959 рік колгоспи Казанки збільшили виробництво зерна в 1,2 раза; кількість худоби подвоїлась, а кількість корів, зокрема, зросла в 4 рази; прибутки артілей досягли 2 млн. крб. проти 1,2 млн. крб. Об'єднання колгоспів ще більше прискорило темпи росту економіки колгоспів. Один лише колгосп ім. Петровського на кінець семирічки виробляв зерна 5632 тонни. Це майже стільки, скільки до об'єднання виробляли всі одинадцять господарств. Важливим етапом в господарському та культурному розвитку
села стала восьма п'ятирічка. На честь 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна серед трудівників ланів розгорнулось масове соціалістичне змагання. Хлібороби колгоспу ім. Леніна взяли на себе зобов'язання зробити свій колгосп господарством високої культури землеробства. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
1968 року йому першому в Миколаївській області присвоєно де почесне звання: незважаючи на посуху, на полях колгоспу був вирощений високий урожай хліба - понад 27 цнт з га. Не відставали й інші колгоспи. Якщо в 1965 році всі вони виробляли 14 тис. тонн зерна, то за п'ятирічку виробництво його збільшилось більш ніж на одну третину і становило в 1970 році 18 600 тонн. Завдяки високій культурі землеробства врожай зерна 25-30 цнт з га на полях Казанки став постійним і стабільним, а на окремих ділянках досяг 35 і більше цнт з га. Багато труднощів довелося подолати в справі розвитку тваринництва. Всі колгоспи створили міцну кормову базу. 1970 року на колгоспних фермах налічувалося 7,6 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1 тис. корів (а в 1940 році стільки було у всьому районі).
Після реорганізації МТС в 1958 році колгоспи купили її техніку. 1970 року на полях працювало 116 тракторів, 78 комбайнів, 58 вантажних автомашин. Електроенергія Каховської ГЕС 1960 року дозволила механізувати багато виробничих процесів. Велику допомогу колгоспам надають шефи з промислових підприємств Миколаєва. Наприклад, колгоспу ім. Леніна комплексну механізацію тваринницьких ферм допомогли здійснити робітники суднобудівного заводу ім. 61 комунара. Колгоспи стали економічно міцними. Загальний їх прибуток у 1970 році перевищив 4 млн. крб., що в 5 разів більше, ніж мали всі шість артілей 1953 року.
Керують господарствами вмілі організатори. Протягом 19 років очолює колгосп ім. Леніна член КПРС з 1927 року, один з ветеранів колгоспного будівництва Ф. І. Марченко. За останні роки його бойові нагороди поповнилися трудовими - орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». Голова колгоспу ім. Петровського І. Д. Українець - учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер восьми урядових нагород. Після війни він здобув вищу економічну освіту. За вміле керівництво колгоспом удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Цією ж нагородою відзначений і голова колгоспу «Заповіт Ілліча» І. Д. Небога. Урядових нагород удостоїлись понад 200 трудівників Казанки, в т. ч. ордена Леніна - колишній голова колгоспу ім. Петровського М. Я. Гаращук, завідуюча молочно-товарною фермою колгоспу ім. Петровського Р. П. Чухан; ордена Трудового Червоного Прапора - механік МТС В. І. Акимов, доярка М. І. Ковальова, чабан С. П. Петришин; ордена Жовтневої Революції - чабан колгоспу «Заповіт Ілліча» В. Ф. Мартишок та інші. Звання Героя Соціалістичної Праці у 1966 році удостоєний бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Леніна І. М. Соловйов, який щорічно одержує найвищі врожаї зернових культур - по 30-35 цнт з га. За післявоєнні роки близько ста чоловік нагороджені медалями ВДНГ СРСР, в т. ч. 30 юннатів казанківських шкіл.
Значну роль у господарському житті села відіграють підприємства місцевої промисловості і транспорту. Лише у відділенні «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуду» і автоколоні працює 640 чоловік, а на всіх підприємствах - більше тисячі, серед них 106 комуністів і 150 комсомольців. Повагою односельців користуються передовики виробництва, ударники комуністичної праці електрозварник М. В. Педосюк, що систематично перевиконує норми виробітку, шофер В. Н. Перов,машина якого проходить по 100-150 тис. км без капітального ремонту, кранівник Б. Ф. Рожкота інші.
Дев'яти ветеранам праці на загальних зборах колгоспників присвоєно звання почесного колгоспника. Це звання одержали також дві сім'ї. В Казанці, на вул. Ювілейній № 42 висить дощечка, на якій красується напис: «Тут живе почесна сім'я колгоспника колгоспу ім. В. І. Леніна Казанківського району С. Ф. Соляника». Дружина С. Ф. Соляника - Марфа Гнатівна з першого ж дня створення колгоспу була передовим рільником. Дочка Лідія - доярка, нагороджена орденом «Знак Пошани». Син Дмитро - кращий тракторист артілі. Другий син - Віктор - колгоспний стипендіат, закінчує Мелітопольський інститут механізації сільського господарства.
На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 482 кращих трудівники Казанки нагороджені Ленінськими ювілейними медалями. До районної Книги трудової слави занесено колгосп ім. Леніна, Казанківську селищну Раду. Цієї ж честі були удостоєні 18 передовиків виробництва. У листі до Центрального
Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів СРСР, прийнятому на урочистому засіданні, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, трудящі Казанки писали: «Ми клянемося завжди і в усьому наслідувати заповіти Леніна, боротися за їх здійснення - в цьому ми бачимо зміст всього нашого життя. Немеркнучий образ Леніна, його великі ідеї надихають нас на боротьбу в ім'я торжества комунізму». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Про громадську активність жителів Казанки свідчить швидке зростання рядів партійних організацій. На 1970 рік в селі було 358 комуністів. Під керівництвом партійних організацій казанківці достроково виконали свої соціалістичні зобов'язання на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України. Перший секретар Казанківського райкому партії М. в. Рукоманов і бригадир тракторної бригади колгоспу ім. В. І. Леніна Герой Соціалістичної Праці І. М. Соловйов були делегатами XXIV з'їзду КП України.
Активні помічники партійних організацій - комсомольці. В райцентрі їх налічується 862. За закликом ЦК ВЛКСМ в 1958-1960 рр. десятки юнаків та дівчат пішли працювати на ферми. В колгоспі ім. Леніна тваринниками стало 27 комсомольців, в колгоспі ім. Петровського - 31, «Заповіт Ілліча» - 19. Багато кого з них згодом ЦК ВЛКСМ нагородив значками «За успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва». Значну роботу в Казанці проводить селищна Рада. Її депутати чимало зробили для благоустрою селища, поліпшення медичного обслуговування населення, розвитку торговельної мережі і будівництва культурно-освітніх закладів. Протягом 45 років депутатом Казанківської сільради обирається комуністка К. О. Волосовецька, з них 26 років вона очолювала сільраду. В 1926 році К. О. Волосовецька була делегатом Всеукраїнського з'їзду жінок. Під час війни керувала евакуацією населення і колгоспного майна. Згодом працювала в Сталінградській області, де також
була обрана головою однієї з сільських Рад. Після війни комуністи Казанки двічі обирали її членом Миколаївського обкому партії. За заслуги перед Батьківщиною вона нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани». Вже будучи на пенсії, К. О. Волосовецька бере активну участь у громадському житті села.
Заможно живуть трудящі Казанки. Рільники і тваринники, наприклад, щомісячно одержують від 100 до 150 крб., механізатори - по 200 і більше крб. За післявоєнні роки Казанка повністю оновилась. Виросли двоповерхові житлові будинки, споруджується із скла і бетону сучасний універмаг. В 1967 році прокладено 1,5 км тротуару, 2 км шляху з твердим покриттям. Руками казанківців висаджено 2 парки. З травня 1967 року Казанка - селище міського типу. Вона повністю електрифікована. Тут 1900 радіоточок, 238 телефонів.
Населення Казанки має широку мережу лікувальних закладів: поліклініку, лікарню на 100 місць, пологовий будинок, аптеку, колгоспні профілакторії. Трудящих обслуговують 170 медичних працівників, в т. ч. 18 спеціалістів з вищою медичною освітою.
В селищі - 3 середніх і одна восьмирічна школа, в яких навчаються 1394 учні. Педагогічний колектив налічує 102 вчителі. Всі діти дошкільного віку виховуються в яслах і дитячих садках, де для них організовано безплатне харчування. За рахунок колгоспу безплатні обіди одержують учні школи. Колгосп платить стипендію тим, кого направляє вчитися у вищі навчальні заклади. 1963 року в Казанці відкрите сільське професійно-технічне училище, де навчається близько трьохсот чоловік.
В кінці 1970 року в центрі Казанки відкрився новий районний будинок культури із залом на 560 місць. Один з найкрасивіших в області, він побудований із скла і бетону й опоряджений з урахуванням кращих традицій українського художнього мистецтва. В будинку культури працює бібліотека, читальний зал, краєзнавчий музей, є кімнати для відпочинку, культурно-масової і політико-виховної роботи.
При районному будинку піонерів, відкритому в 1955 році, працює музична школа. В селищі 4 кінотеатри, 12 бібліотек із загальним книжковим фондом 70 тис. примірників. З кожним роком зростає попит на книги. На тисячу жителів припадає 1256 примірників періодичної преси.
Вихованцем Казанківської комсомольської організації був письменник-драма- тург Леонід Юхвід. Чимало з побаченого і пережитого в Казанці згодом лягло в основу його відомої п'єси «Весілля в Малинівці».
Повнокровним життям живе Казанка, впевнено дивляться в майбутнє її трудівники.
Казанка - центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення - 34 тис. чоловік. В районі селищна і 15 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковані 86 населених пунктів. Тут є 19 колгоспів і 2 радгоспи, які обробляють 102,1 тис. га орної землі, агромеліоративна дослідна станція; 4 промислові підприємства, 2 будівельні організації. Працюють 10 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерських пункти, 57 шкіл, професійно-технічне училище, 64 будинки культури і клуби, 82 бібліотеки.
На околиці села виявлено залишки стоянки доби мезоліту. Виникла Казанка на початку XIX ст. В 1800 році на цих землях, що належали до Єлисаветградського повіту, з'явилися перші поселенці - казенні селяни, яких царський уряд переселив з Курської губернії. В межовій книзі за 1800-1808 рр. поселення так і називалося - Казенним, а згодом все частіше іменувалося просто Казанкою, ця назва закріпилася за ним назавжди.
Великі земельні ділянки поблизу села були відведені поміщику Душенкевичу, вищим чинам царської армії Потбеку і Виноградському. 1815 року в селі налічу
валося 786 однодворців. Займалися вони переважно хліборобством і скотарством. Досить розвинутим було млинарство - у селі діяло 13 млинів.
З 1 січня 1829 року за царським указом Казанку переведено на становище військового поселення. Майже 30 років тут панував жорстокий аракчеєвський режим. В селі стояв один з ескадронів Бузької уланської дивізії. Подальше будівництво і заселення Казанки проходило за схемою воїнських підрозділів - сотнями. Чоловіки відбували військову повинність протягом 25 років. їхні діти зараховувались у кантоністські школи. Вся влада в селі належала військовому командуванню. Життя селян регламентувалося військовими статутами. За найменшу провину їх жорстоко карали.
Після ліквідації в 1857 році військових поселень Казанка стала державним селом. Переважна більшість державних селян користувалася мізерними наділами, урожаї з яких не забезпечували їм навіть прохарчування. У 1860 році до Казанки дійшли чутки, нібито в Криму з'явився цар і всім роздає волю. Тисячі людей, кинувши все, подалися в Таврію. Але вже по дорозі до Кривого Рога їх зупинили. Всіх повернули назад і жорстоко покарали.
На початку 60-х років XIX ст. в селі було 685 господарств з 4487 жителями. За указами про поземельний устрій державних селян вони мали викупити у держави свої наділи - всього близько 20 тис. десятин придатних земель. Користування землею залишалося общинним. Вся земля спочатку ділилась між громадами, яких у селі після реформи було 8, а потім - між членами громад. Переділ відбувався два - три рази на десятиріччя. І наділи вже розподілялися на господарства в залежності від їх заможності або, як казали селяни,- «за станом». Навіть у матеріалах подвірного перепису населення за 1883 рік говорилося: «Казанка. Колишнє військове поселення. Користування землею зрівняльне, але ті, хто має силу, захоплюють по 100 і більше десятин». Великі власники об'єднувалися в одну громаду. Чотири громади складали середні верстви населення - таких господарств було близько 60. В трьох громадах об'єднувалася основна маса найбіднішого селянства. У 80-х роках їх налічувалось у Казанці 1100 дворів. Всі громади обробляли 11 552 десятини землі, решта використовувалась під пасовиська. Біднота перебувала в постійній економічній залежності від заможних верств населення.
В останній чверті XIX ст. прискорилось класове розшарування села. Виділяється сільська буржуазія, у якої найбідніше селянство наймитувало, а також орендувало землю. Ось як говорилось про це в одному з документів 1886 року: «Колишні військові поселенці Казанки громадами у 18-20 чоловік щорічно орендують по 550-650 десятин землі казенно-оброчних статей у місцевих або навіть у сусідніх землевласників».
З 80-х років Казанка поступово стає великим, відомим на півдні Росії ринком збуту робочих рук. З багатьох губерній сюди йшли тисячі людей, сподіваючись знайти роботу. Чимало з них наймалося до багатіїв у самій Казанці. Лише протягом липня 1898 року у місцевих куркулів залишилось наймитувати 218 чоловік з Київської, Полтавської, Чернігівської, Орловської
і Могильовської губерній. Щорічний заробіток чоловіків становив 62 крб., жінок - 40, підлітків - 22. В той же час ціни на ринку були дуже високими: кінь коштував 60 крб., а пара волів - вдвічі дорожче.
Багато прибулих селян, а також місцевих жителів йшли на будівництво {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}залізниці Харків-Миколаїв, яка проходила поблизу села. В 1867 році була споруджена залізнична станція Казанка. З відкриттям руху поїздів (1873 року) економічне життя Казанки ще більше пожвавилося. Щорічно зі станції відправлялося до Миколаєва близько 2 млн. пудів зерна. Швидко розвивалося борошномельне виробництво. В селі було 58 вітряних і один паровий млин. Кожного року відбувалось по три ярмарки, торгувало понад 50 крамниць. В 1884 році тут проживало 6144 чоловіка.
Експлуатація селянської бідноти посилювалася з кожним роком. Все частіше селяни, які розорювалися, йшли на заробітки в місто, особливо на залізорудні шахти Кривого Рога. Спілкування з передовими робітниками сприяло їх політичному вихованню. Ще в 1881 році за протест проти політики царського, самодержавства заслано на каторгу жителя Казанки А. Ф. Коржа. 1893 року за критику царя були засуджені селяни С. Л. Коптєв і відставний писар П. П. Храпак, а 1895 року - селянин П. І. Кисельов. Велику роль у пробудженні класової свідомості відіграли ідеї російської соціал-демократичної партії. Особливо цьому сприяла перша російська буржуазно-демократична революція. 15 грудня 1905 року прокурор Єлисаветградської судової палати доповідав одеському прокурору, що І. І. Шехтер, який проживає в Казанці, розповсюджував серед селян літературу РСДРП, в т. ч.- Програму РСДРП. 17 грудня 1905 року на одній із сходок селян Казанки і Казанківської волості було прийнято документ, що свідчить про широке проникнення революційних настроїв у селянські маси, про їх всезростаючу політичну зрілість. «Ми вважаємо необхідним: 1. Скинути царське самодержавство. 2. Всі органи місцевої влади повинні вибиратися всім населенням незалежно від статі, національності, релігії загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням. 3. Передачі всієї землі в руки тих, хто її обробляє. 4. Знищення залишків кріпосного права на Україні, Алтаї, Західному краї та інших областях країни. 5. Надати населенню повну недоторканість особи, житла, свободу слова, друку, зборів, спілок, совісті. 6. Права на самовизначення всім націям. 7. Відокремлення церкви від держави і школи. 8. Амністії політичним в'язням. 9. Обмеження робочого дня 8 годинами. 10. Права населення одержувати освіту рідною мовою.
Разом з цією постановою ми, селяни, шлемо товариський привіт петербурзьким робітникам і всім борцям за спільну справу».
Рішення підписали 113 чоловік.
Під час столипінської аграрної реформи поблизу Казанки утворюються хутори Чабанка, Тимофіївка, Вербівка, Любомирівка, що належали куркульським сім'ям. В той же час більше 200 селянських сімей, що розорилися, виїхали 1909 року з рідного села. Того року в селі зареєстровано 117 випадків продажу землі збіднілими селянами.
Протягом цілого століття в Казанці не було навіть медичного пункту. Прийомний покій відкрився тут лише 1904 року. Приміщення на чотири ліжка орендувалось у місцевого куркуля. Але вже через рік цей прийомний покій припинив своє існування. В губернській газеті «Юг» зазначалося, що Єлисаветградська повітова управа відмовилася відновити контракт по найму приміщення для казанківської приймальної палати, тому що його хазяїн став вимагати за оренду надбавки - 100 карбованців.
Школу у селі відкрито через піввіку після його заснування, в 1849 році. Навчалися в ній переважно діти заможних селян, і то в дуже обмеженій кількості. Так,
1861 року її відвідувало всього 30 учнів, 1862 року - 36, 1863 - 54, причому серед них не було жодної дівчинки. На початку XX ст. тільки кожний десятий житель міг читати і писати. Незважаючи на швидке збільшення населення, мережа навчальних закладів розширювалася дуже повільно. 1904 року в Казанці проживало 10400 чоловік, а в двох церковнопарафіяльних школах, земському училищі і двокласному училищі Міністерства освіти навчався 431 чоловік, тобто 30 проц. всіх дітей шкільного віку. В 1894 році єлисаветградські повітові збори ухвалили відкрити в Казанці бібліотеку, виділивши для цього 75 крб., однак цей задум так і не був здійснений. Зате в селі діяло дві православні церкви і один молитовний будинок.
За даними 1904 року в Казанці налічувалось 1857 житлових приміщень, з них 1812 - убогі хати і землянки, вкриті соломою або очеретом. 32 будинки мали залізну покрівлю, 12 - дерев'яну і лише один будинок, який належав місцевому поміщику, був вкритий черепицею. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Перша світова війна принесла нові бідування трудящим села. Розпочалася масова мобілізація до царської армії. Лише протягом 1914-1915 рр. на фронт пішло близько 300 чоловік. З промислових центрів, і частіше всього з Кривого Рога, в Казанку знову надходили антиурядові листівки. Звістку про повалення самодержавства тут одержали в березні 1917 року. Місцеві власті закликали населення підтримати Тимчасовий уряд, однак трудящі селяни починали поступово розуміти, що політика Тимчасового уряду не відповідає їх інтересам. Коли в жовтні 1917 року на одній із сходок обговорювався «Наказ делегатам Установчих зборів», на трибуну піднявся солдат, який щойно повернувся з фронту, і заявив: «Поставте першим пунктом «Наказу» «Геть війну!» - тоді я проголосую за нього. А поки що голосуватиму за Леніна». Дедалі більше селян підтримувало більшовицькі лозунги.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на вулицях Казанки відбулися мітинги і демонстрації. 10 листопада 1917 року земельний комітет приймає рішення про перехід до його рук без викупу і винагороди всіх приватновласницьких, казенних, удільних і монастирських земель.
В січні 1918 року в Казанці створено волревком, який став першим органом Радянської влади. Під його керівництвом були конфісковані землі, реманент і худоба у великих землевласників, в т. ч. 2395 пудів посівного матеріалу, 306 голів рогатої худоби, і розподілені між селянами. Ревком очолив боротьбу селянських мас проти контрреволюції. В селі було створено народну міліцію. Відгукуючись на заклик партії більшовиків, в лютому 1918 року ревком організовує з 176 жителів Казанки (серед них були сільські активісти М. К. Кузьменко, Н. Ф. Недушенко, Т. Д. Якубишин та інші) червоногвардійський загін, командиром якого призначає П. П. Дмитрієва. Перше бойове хрещення вони одержали біля залізничної станції Довгинцеве в бою з загоном царського полковника монархіста М. Г. Дроздовського, який пробивався з румунського фронту на Дон. Пізніше загін брав участь у боротьбі З австро-німецькими військами на Україні, з красновцями на Дону. Багато жителів Казанки мужньо билися на фронтах громадянської війни, в партизанських загонах. Ф. Т. Риженко, колишній наймит, воював на Східному фронті проти Колчака, був членом екіпажу відважного бронепоїзда «Советская Россия».
У березні 1918 року Казанку окупували війська кайзерівської Німеччини, які відновили старі порядки, встановили жорстокий окупаційний режим. Восени їх змінили загони петлюрівської Директорії. Діяльність місцевих активістів по організації боротьби за владу Рад спрямовували миколаївські більшовики. Під їх впливом 24 січня в Казанці відбувся мітинг, учасники якого несли в руках транспаранти: «Геть Директорію! Хай живе Радянська влада!».
В березні 1919 року в Казанку увійшли частини Червоної Армії. Обирається Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів в складі 50 чоловік, яку очолив місцевий бідняк А. П. Іванишин. Рішенням Ради було ліквідовано волосне земство. Для потреб весняної сівби у куркулів реквізували зерно. Були опечатані хлібні склади і приватновласницькі крамниці. В кінці місяця тут відбувся з'їзд Рад 9 волостей. У прийнятому на ньому рішенні було записано: «Геть всіх, хто заважає нам установити тверду владу народу. Геть усіх, хто проти народу, проти його сподівань, проти його,волі. Хай живе влада народу! Хай живе свобода, рівність, братерство! Хай живе соціалізм». 12 квітня пленум виконкому Казанківської Ради ухвалив рішення про конфіскацію всіх олійницьких підприємств, млинів з усім інвентарем.
Величезну підтримку і всебічну допомогу селянам подавали миколаївські робітники. Ось що вони писали 16 квітня 1919 року в листі: «Якщо населенню що-небудь потрібно в Миколаєві, то присилайте людину з мандатом від Казанківської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Що в наших силах, для Казанки буде відпущено негайно». Робітничий клас Миколаєва допомагав жителям села боротися й проти куркульського бандитизму. 22 квітня 1919 року батальйон григор'євців вчинив у Казанці криваву розправу над 22 комуністами. Куркульські
елементи відкритим збройним виступом підтримали отамана Григор'єва. Але цей заколот було розгромлено частинами 3-ї Української радянської армії.
В серпні 1919 року Казанку захопили денікінці, які жорстоко знущалися з населення. Члени волвиконкому, комуністи, які пішли в підпілля, очолили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}боротьбу населення проти білогвардійців. У січні 1920 року, коли передові загони червоноармійців наблизилися до села, за умовним сигналом селяни підняли повстання і цим допомогли наступаючим частинам Червоної Армії. 25 січня 1920 року в Казанку увійшли частини прославленої 45-ої дивізії на чолі з видатним радянським полководцем Й. Е. Якіром. Політвідділ дивізії допоміг відновити органи Радянської влади. Було створено ревком, згодом відбулися вибори постійних органів влади. Вже в березні 1920 року волвиконком постановив реквізувати у куркулів надлишки зерна. У відповідь на це в червні куркулі підняли заколот і навіть тимчасово захопили владу в селі. Висланий частинами Червоної Армії із станції Знам'янка бронепоїзд придушив цей контрреволюційний виступ. Близько 40 його організаторів були заарештовані. Згодом в Казанку прибула з Кривого Рога повітова надзвичайна трійка на чолі з членом більшовицької партії з 1917 року П. Р. Аненком, яка допомогла навести в селі порядок. Але місцеві куркулі повідомили банду Іванова, що в селі перебувають чекісти. Вночі бандити оточили будинок, в якому зупинився керівник трійки. Вороги схопили пораненого більшовика. Розпоровши йому живіт, вони насипали туди зерна, а потім прив'язали до коня і проволокли по вулицях Казанки.
Значну роль у боротьбі з куркульським бандитизмом відіграв створений в травні 1920 року комітет незаможних селян, головою якого обрали Г. Л. Стеболова. За активною участю членів КНС, під керівництвом партосередку, що оформився в травні
1920 року, здійснювалися аграрні перетворення на селі. На основі закону Всеук ревкому про землю трудяще селянство одержувало по 2 десятини землі на їдця, реманент. Цю роботу проводила створена в квітні волосна земельна комісія з числа безземельних та малоземельних селян. В кінці 1920 року з метою найбільш продуктивного використання сільськогосподарських знарядь в Казанці утворюється прокатний пункт. Того ж року казанків ці повністю виконали плани продрозверстки; по хлібу - на 121 проц., фуражу - на 119 проц., сільськогосподарській сировині - на 102 проценти.
Обговорюючи рішення X з'їзду РКП(б) про заміну продрозверстки продподатком, селяни Казанки в прийнятій на загальних зборах постанові записали: «Ми впевнені, що нова економічна політика дозволить спільними зусиллями відбудувати народне господарство країни». За роки непу в селі збільшилися на 23 проц. посівні площі, підвищився врожай на 2,2 цнт, збільшилась кількість худоби, значно пожвавилась торгівля. В 1921 році організовуються перші сільськогосподарські об'єднання «Воля»,«Весела Висунь» та ін., до яких входило по 5-10 сімей.
Свою відданість партії більшовиків селяни найяскравіше висловили в листі до В. І. Леніна в листопаді 1922 року. Ось що вони писали: «Ми, селянські депутати Казанківської волості, Криворізького повіту, з'їхавшись на волосний з'їзд в день святкування 5-х роковин Жовтневої революції, поздоровляємо Вас з перемогою над буржуазією і нашим визволенням від рабства поміщиків. Дізналися про Ваше видужання. Дуже раді. Обираємо Вас почесним членом президії з'їзду... Хай живе Комуністична партія - вождь великої пролетарської справи!». Під керівництвом більшовиків у 1922 році створюється комсомольська організація в складі 9 чоловік, яку очолив А. П. Прохорець. Бойовим організатором сільської піонерії виступила комсомолка У. Ф. Корж.
У березні 1923 року Казанка стає центром Казанківського району. Районна партійна організація та виконком районної Ради приділяли постійну увагу відбудові господарства і в інших селах. Під кінець 1925 року землі перших ТСОЗів села оброблялися трактором. Першими за кермо трактора сіли сільські бідняки Г. Н. Рябчинський, М. Н. Трофимов, І. Ф. Штельмах, Г. О. Локтіонов. Партійна організація стала ініціатором створення в Казанці в 1927 році першої артілі ім. В. І. Чапаєва, до якої вступило 275 жителів. Вона мала 1444 га земельних угідь. Після XV з'їзду партії, який взяв курс на колективізацію, в колгоспи почали об'єднуватися й члени ТСОЗів та ін. кооперативних товариств. В 1928-1929 рр. у Казанці виникло 20 дрібних
артілей, які на початку 30-х років були об'єднані. Впертий опір колективізації чинили куркулі. Спекулюючи на окремих помилках в колгоспному будівництві, вони намагалися відвернути трудяще селянство від нового життя. Деякі селяни почали виходити з колгоспів. В 1928 році{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div} куркулі зламали замок на коморі з зерном і спровокували пограбування народного добра. До місця події прибула голова сільської Ради К. О. Волосовецька. Організувавши активістів на охорону зерна, вона поспішила до сільради. Але по дорозі куркулі скинули комуністку в ставок. Тільки вчасна допомога товаришів врятувала К. О. Волосовецьку від загибелі.
Посилювалася партійно-політична робота в масах, зміцнювалися керівні кадри. Велику організаторську і політичну роботу в колгоспах села проводили райком партії й територіальна сільоька партійна організація, в якій 1931 року налічувалось 16 комуністів. В грудні 1930 року на районних партійних зборах комуністи Казанки одноголосно схвалили ленінську генеральну лінію будівництва соціалізму і засудили троцькістську опозицію в партії.
Зміцнювати колгоспи доводилося в умовах гострої класової боротьби. Куркульські елементи села висунули у цей час лозунг, що «в колгоспних бригадах не повинно бути ні комуністів, ні комсомольців».Вони особливо намагалися вплинути на молодь. На спеціальному засіданні райком партії обговорив питання про заходи щодо поліпшення роботи райкому комсомолу, низових комсомольських організацій серед молоді. В 1930 році створено в усіх колгоспах первинні комсомольські організації. Найбільш підготовлених юнаків і дівчат приймали до лав Комуністичної партії. За 5 років (1925-1930 рр.) комуністами стали 14 кращих вихованців комсомолу. Значна роль відводилась організаціям МОДРу, Тсоавіахіму і товариства «Безбожник».
Велику допомогу колгоспам надавала держава. 1930 року в Казанці створюється МТС. Через два роки в ній вже працювало 50 тракторів. В 1933 році при МТС організовується політвідділ, начальником якого призначили досвідченого партійного працівника П. І. Старигіна (в 1938 році його було обрано першим секретарем Миколаївського обкому партії). Політвідділ відіграв значну роль в організаційному зміцненні колгоспів і політичному вихованні трудящих.
До вересня 1930 року Казанківський район входив до Криворізького округу. До села часто приїздили шефи - робітники криворізьких підприємств. З лютого район було ліквідовано, і Казанка увійшла до складу Долинського району Дніпропетровської області. В січні 1935 року знову створюється Казанківський район. 27 січня районна партійна конференція обрала районний комітет партії. 9 лютого 1935 року вийшов перший номер газети «Червоний прапор».
На цей час в Казанці було 11 колгоспів - ім. Леніна, «Заповіти Ілліча», ім. Петровського, ім. Чапаєва, ім. Ворошилова, ім. Жовтневої революції, «Влада - Радам», ім. Р. Люксембург, «Красное знамя», «Перекоп» і «Третій вирішальний». В 1935-1936 рр. всім їм були вручені державні Акти на вічне користування землею. Найбільш яскравим виявом масових зрушень у психології колгоспників було широке охоплення їх соціалістичним змаганням. В селі з'явилося немало послідовників М. С. Демченко. Ланка Ф. М. Полової в 1936 році зібрала по 504 цнт буряків з га. Через рік ще кращих результатів добились ланки А. М. Петренко, П. Ф. Швець і О. Д. Куковицької. Вони виростили по 600, а на поливних землях - по 740 цнт буряків з га. У1938 році в Казанці було 130 стахановців. Трудовий героїзм набував масового характеру. Районний комітет партії і райвиконком щорічно проводили зльоти передовиків сільського господарства.Портрети кращих людей вивішувалися в будинку культури, їхні імена заносились на Дошку пошани. В 1936 році Казанку відвідав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Виступаючи на мітингу перед її жителями, він високо оцінив трудовий патріотизм колгоспників.
Протягом 1930-1940 рр. урожайність зерна в казанківських колгоспах зросла від 10-12 цнт з га до 15-17 цнт, тобто в середньому на 5 цнт з га. За цей же час рівень механізації сільськогосподарських процесів підвищився на 82 проц. В цьому була немала заслуга механізаторів, підготовлених на курсах при МТС. Лише протягом перших п'яти років курси випустили 500 трактористів, 50 шоферів, 65 комбайнерів, 28 бригадирів тракторних бригад. На той час в кожному з 11 колгоспів була своя партійна організація.
Напередодні війни у Казанці налічувалось 130 комуністів. Вони всебічно сприяли розгортанню соціалістичного змагання, підтримували почин новаторів. Відомий заклик П. М. Ангеліної «Сто тисяч подруг на трактор!» знайшов гарячий відгук у дівчат Казанки. 100 з них прийшли в МТС працювати на{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
тракторах, зокрема О. П. Швець, К. І. Кошлова, Н. Ф. Кудінова, П. І. Соловйова, Г. М. Вальчукова та інші. 82 жінки водили комбайни, 25 - автомашини. У селі працювали олійниця, промкомбінат, млинарські, меблеві та теслярські підприємства.
За роки Радянської влади підвищився добробут трудівників Казанки, зросла оплата праці. На трудодень колгоспники одержували по 3-5 кг хліба і по 2-3 крб. грішми. Восени колгоспні автомашини доставляли до будинків колгоспників по 100, 200, а іноді й більше пудів хліба.
Сільська Рада надавала виключного значення благоустрою села. Воно швидко будувалось і оновлювалось. Зникли всі землянки, яких в 1917 році налічувалось декілька сотень. Лише за 1940 рік тут виросло до 70 просторих і світлих будинків. Широко розвивалось присадибне господарство і садівництво.
Напередодні війни у Казанці мешкало 10 600 жителів. Поліпшилося їх медичне обслуговування. Якщо 1917 року в селі був лише один фельдшер, то в 1940 році вже трудилося 30 медичних працівників. Діяла поліклініка, лікарня на 45 місць з пологовим відділенням. У колгоспах працювали постійні та сезонні дитячі ясла.
Значні зміни сталися в галузі освіти. В 1937 році повністю була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Велику допомогу в цій справі надавала держава. Лише в 1940 році на народну освіту по району було асигновано 2 млн. карбованців. 1941 року в Казанці у 2 семирічних та 2 середніх школах навчалося 1200 учнів, їх вчили 47 вчителів. і
Крім районного будинку культури, працювали 7 колгоспних клубів. 1933 року в МТС було встановлено радіовузол, який міг забезпечити лише два-три десятки радіоточок, в 1936 році став до ладу радіовузол на 400 радіоточок.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу країну обірвав мирне життя трудящих. В Казанківський райвійськкомат у перші ж дні війни надійшло 1344 заяви, серед них - 380 від жінок, з проханням відправити на фронт. Наприкінці червня 1941 року в селі створено винищувальний батальйон. З наближенням фронту вивозилася в тил країни техніка, худоба, евакуйовувались жителі.
14 серпня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники. Незважаючи на жорстокий терор гітлерівців, одразу ж під керівництвом комуністів починає діяти підпільна патріотична група. В 1942 році патріоти встановлюють зв'язок з партизанським загоном Г. М. Седнєва, який діяв на території Казанківського і сусіднього Широківського району Дніпропетровської області. Влітку 1943 року в Казанці ще організовується група на чолі з офіцером Червоної Армії Н. А. Кірсановпм,
до якої увійшли А. А. Шостов, А. А. Буйлака, В. Л. Барташевич, М. І. Сидоров, В. Т. Водоп'янов та інші. Підпільники саботували на залізничній станції вантаження хліба і худоби для відправки в Німеччину, ховали продовольство, виводили з ладу транспорт, засоби зв'язку. Одного дня 1942 року на вулицях села з'явилися від руки написані зведення Радінформбюро, які закінчувалися закликами: «Хай живе ВКП(б)!», «Смерть фашистським окупантам!»,«Червона Армія переможе!». В 1943 році таких листівок стало з'являтися ще більше. З поліцейського участку зникали то автомат, то ящики з медикаментами. Серед ночі часто лунали постріли радянських патріотів.
Окупанти карали всіх, хто викликав будь-яку підозру. Так, після чергової облави фашисти зігнали на площу 13 жителів села і побили залізними прутами. Під час однієї з операцій до їх рук потрапила комуністка А. Є. Леонова, активна учасниця антифашистського підпілля, знатна колгоспниця артілі «Перекоп». Гітлерівці по-звірячому закатували патріотку: відрізали їй вуха, груди, відрубали руки. Криваву розправу вчинили вони і над сім'єю директора неповної середньої школи № 4 Ю. С. Гордишевського. На очах у його дружини Ф. А. Гордишевської кат розстріляв трьох дітей. Вона кинулась захищати їх, тоді фашисти оглушили її ударом, скинули в яму і живцем закопали. Гітлерівці вивезли багато юнаків і дівчат, серед яких були навіть неповнолітні, до Німеччини. Коли мати 14-річного Володі Михайлюка
звернулася до німецької комендатури з проханням не забирати її сина, вона одержала відповідь: «Не поїде - сьогодні ж повісимо». За неповними даними, у фашистську неволю з Казанки потрапило 302 чоловіка.
В березні 1944 року радянські війська розгорнули бої за визволення {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаївщини. 9 березня вранці дві танкові і мотострілецька бригади з 23-го танкового корпусу генерал-лейтенанта Ю. Г. Пушкіна почали бій за Казанку. Радянські танкісти розгромили на вулицях села значні сили і штаб 57-го танкового корпусу гітлерівців. Захоплено було 40 танків і штурмових гармат, 1 тис. автомашин, знищено до 900 солдатів і офіцерів ворога. Близько ста воїнів-визволителів загинуло тут. На трьох братських могилах в 1966-1968 рр. споруджено пам'ятники-монументи, а при в'їзді в Казанку з боку Кривого Рога на Холмі Слави, на місці, де відбувався великий танковий бій з фашистами, встановлено танк Т-34.
На фронтах Великої Вітчизняної війни проти гітлерівських загарбників билося немало жителів Казанки. Мужньо захищали столицю нашої Батьківщини-Москву командир кулеметної роти старший лейтенант І. Д. Українець і старший лейтенант І. Н. Пономарьов. У героїчній обороні Сталінграда брав участь колишній бригадир тракторної бригади А. П. Ванін, в битві на Орловсько-Курській дузі - голова колгоспу ім. Жовтневої революції І. М. Жабський. Молодший лейтенант А. Д. Нікулін визволяв Прагу і Бухарест, а лейтенант Б. А. Мерзлікін - Варшаву. Багато казанківців полягло на фронтах війни. В 1944 році у боях за Білорусію загинув один з перших організаторів казанківської комсомоли, підполковник А. А. Кривцов, командир червонопрапорного ордена Кутузова 54-го бомбардувального полку 30-ї авіадивізії. В нерівному бою з фашистами його літак був підбитий над станцією Калинковичі Гомельської області. Відважний сокіл спрямував палаючу машину на скопище ворожих ешелонів. Опису його бойової служби і геройського подвигу кілька сторінок присвятив у своїй книзі «Рьіцари пятого океана» генерал-полковник авіації А. Г. Ритов. 20 липня 1944 року під час Львівської операції загинув начальник повітряно-стрілецької служби 9-ї гвардійської авіадивізії Герой Радянського Союзу К. Г. Вишневецький. У вересні 1962 року в Марухських льодовиках на Кавказі
знайдено комсомольський квиток, що належав жителю Казанки сержанту П. К. Коптєву, про подвиг якого писав у своїх спогадах колишній командуючий Закавказьким фронтом генерал армії І. В. Тюленєв. їх було четверо земляків у взводі розвідки 810-го полку: П. К. Коптєв, Д. Т. Баранчук, М. О. Послушняк і В. Є. Миронов. Троє з них, в т. ч. і П. К. Коптєв, що командував взводом, загинули в нерівному бою на перевалі Головного Кавказького хребта, який гітлерівці так і не змогли взяти. Живим залишився лише В. Є. Миронов. Після війни він повернувся до рідного села і багато в чому допоміг письменникам В. Л. Гнеушеву і А. Г. Попутьку відновити події, які лягли в основу їхньої книги «Таємниця Марухського льодовика».
Багато лиха принесла Казанці фашистська окупація. Гітлерівці спалили близько сотні адміністративних і житлових приміщень, зруйнували тваринницькі ферми. В громадському господарстві в перші дні після визволення села налічувалося всього 20 коней і 25 корів. З одинадцяти колгоспів десять не мали жодного кілограма зерна. Відступаючи, фашисти вивезли з Казанки 29,5 тис. цнт хліба.
Першу матеріальну допомогу населенню подали військові частини Червоної Армії. Вони виділили 270 цнт зерна, 240 цнт картоплі, 28 цнт м'яса, 500 цнт молока, 2500 шт. яєць. Незважаючи на труднощі, жителі села також прагнули допомогти Червоній Армії в розгромі ворога, зокрема брали активну участь у зборі коштів на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». До 1 травня 1944 року вони підписались на суму близько 700 тис. крб., з яких 60 тис. внесли готівкою. Сільська Рада організувала збір коштів до фонду оборони країни. В 1944-1945 рр. жителі Казанки зібрали більше 200 тис. крб. У важких умовах доводилося відбудовувати зруйноване фашистами господарство. В 1944 році з 17 тис. га орної землі засівалась тільки половина. У полі, на фермах - скрізь переважала жіноча праця. В колгоспі ім. Петровського з 367 працюючих було 340 жінок, у колгоспі ім. Ворошилова з 110 працюючих - 101 жінка і т. д. З чоловіків були тільки підлітки і старики. Перший післявоєнний урожай зерна 1944 року становив лише 48 тис. цнт, тобто втричі зменшився в порівнянні з 1940 роком. Незважаючи на це, у жовтні-листопаді 1944 року від залізничної
станції Казанка відійшло кілька ешелонів з плакатами «Одержуй, Батьківщино, наш український хліб!».
Перші 13 комуністів, які разом з передовими частинами Червоної Армії прибули в Казанку, створили райком партії, райвиконком, територіальну партійну організацію і сільську Раду. Під час війни багато комуністів {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}загинуло. Якщо в 1941 році в одній тільки Казанці було 93 члени і 38 кандидатів у члени партії, то на 1 квітня 1945 року в усьому районі налічувалося 46 членів партії і 22 кандидати. Але вони очолили всю організаторську і політико-виховну роботу.
З вересня 1944 року почала знову виходити газета «Червоний прапор» - орган райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Вона підтримувала тісний зв'язок з фронтом. Лише протягом перших трьох місяців тут було опубліковано близько 20 листів з фронту про подвиги земляків. Ось як писав в одному з таких листів парторг одного з гвардійських кораблів Чорноморського флоту І. В. Сердцев: «Колишній колгоспник артілі ім. Ворошилова з Казанки Михайло Слободзян - сміливий і відважний моряк. Він мужньо захищав Одесу, Севастополь, Кавказ. За подвиги удостоєний багатьох бойових нагород. Парторганізація корабля прийняла його в члени Комуністичної партії». Такі листи надихали односельців на трудові звершення. 8 березня 1945 року редакція газети одержала лист від гвардії лейтенанта І. І. Калини. Він просив розшукати жінок, які врятували йому життя. У бою за Казанку його танк був підбитий. Товариші загинули, а йому відірвало ногу. Врятували його жінки, імен яких він не дізнався. Згодом виявилося, що це були жительки Казанки В. А. Кривцова, М. І. Котляр, Є. А. Красіна, Є. М. Євсюкова і П. І. Чабан. Протягом чверті віку ветеран Вітчизняної війни І. І. Калина не пориває зв'язків з Казанкою. Не раз він був її дорогим і почесним гостем. І. І. Калина - почесний громадянин селища Казанки. Газета вміщувала на своїх сторінках матеріали про хід відбудови колгоспів району, трудовий героїзм казанківців.
Натхнені героїчними перемогами радянських воїнів, очолені комуністами, казанківці показували зразки самовідданої праці і патріотизму. В Казанці першими в районі з'явилися фронтові молодіжно-комсомольські ланки високого врожаю. Зусиллями механізаторів Д. І. Ткаченка, М. М. Коптєва, І. С. Єськова, М. І. Фурсова та інших було відбудовано МТС, якій 1944 року військові частини передали 8 тракторів. Ще 4 трактори прислав Алтайський тракторний завод. В 1945 році 50 казанківців протягом півмісяця трудилися на відбудові суднобудівних заводів Миколаєва. Корабели сердечно дякували за це хліборобам, а в наступні роки відповіли їм також допомогою у сільськогосподарському виробництві. За путівкою сільради в 1946 році 19 жителів Казанки поїхали працювати на відбудову шахт Донбасу.
Велику організаторську роботу серед населення проводили працівники райвиконкому, який з 1946 року очолював колишній фронтовик, кавалер десяти бойових урядових нагород майор запасу Г. М. Рябець, за самовіддану працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Вже 1946 року за успішне виконання зобов'язань на збиранні врожаю колгоспами ім. Леніна, «Перекоп», ім. Чапаєва, «Влада - Радам», ім. Жовтневої революції і. «3-й вирішальний» на районну Дошку пошани було занесено Другу Казанківську сільську Раду (голова К. О. Волосовецька). До 1948-1949 рр. всі артілі села відновили довоєнні площі орних земель.
За рахунок демобілізованих воїнів і передовиків виробництва зростали ряди комуністів на селі. У 1945 році було створено первинну парторганізацію при МТС, в 1946 році - у колгоспі «Перекоп», в 1947 році - у колгоспі ім. Петровського, в 1948 році - у колгоспі ім. Р. Люксембург. Вміло спираючись на маси, вони були головною організуючою силою у колгоспах. З ініціативи комуністів у 1950 році розпочинається об'єднання колгоспів: замість 11 створюється 6, а в 1954 році - 4. З січня 1959 року у Казанці - 3 колгоспи: ім. Леніна, «Заповіт Ілліча» та ім. Петровського. Це сприяло значному зростанню громадського господарства.
З 1950 по 1959 рік колгоспи Казанки збільшили виробництво зерна в 1,2 раза; кількість худоби подвоїлась, а кількість корів, зокрема, зросла в 4 рази; прибутки артілей досягли 2 млн. крб. проти 1,2 млн. крб. Об'єднання колгоспів ще більше прискорило темпи росту економіки колгоспів. Один лише колгосп ім. Петровського на кінець семирічки виробляв зерна 5632 тонни. Це майже стільки, скільки до об'єднання виробляли всі одинадцять господарств. Важливим етапом в господарському та культурному розвитку
села стала восьма п'ятирічка. На честь 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна серед трудівників ланів розгорнулось масове соціалістичне змагання. Хлібороби колгоспу ім. Леніна взяли на себе зобов'язання зробити свій колгосп господарством високої культури землеробства. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
1968 року йому першому в Миколаївській області присвоєно де почесне звання: незважаючи на посуху, на полях колгоспу був вирощений високий урожай хліба - понад 27 цнт з га. Не відставали й інші колгоспи. Якщо в 1965 році всі вони виробляли 14 тис. тонн зерна, то за п'ятирічку виробництво його збільшилось більш ніж на одну третину і становило в 1970 році 18 600 тонн. Завдяки високій культурі землеробства врожай зерна 25-30 цнт з га на полях Казанки став постійним і стабільним, а на окремих ділянках досяг 35 і більше цнт з га. Багато труднощів довелося подолати в справі розвитку тваринництва. Всі колгоспи створили міцну кормову базу. 1970 року на колгоспних фермах налічувалося 7,6 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1 тис. корів (а в 1940 році стільки було у всьому районі).
Після реорганізації МТС в 1958 році колгоспи купили її техніку. 1970 року на полях працювало 116 тракторів, 78 комбайнів, 58 вантажних автомашин. Електроенергія Каховської ГЕС 1960 року дозволила механізувати багато виробничих процесів. Велику допомогу колгоспам надають шефи з промислових підприємств Миколаєва. Наприклад, колгоспу ім. Леніна комплексну механізацію тваринницьких ферм допомогли здійснити робітники суднобудівного заводу ім. 61 комунара. Колгоспи стали економічно міцними. Загальний їх прибуток у 1970 році перевищив 4 млн. крб., що в 5 разів більше, ніж мали всі шість артілей 1953 року.
Керують господарствами вмілі організатори. Протягом 19 років очолює колгосп ім. Леніна член КПРС з 1927 року, один з ветеранів колгоспного будівництва Ф. І. Марченко. За останні роки його бойові нагороди поповнилися трудовими - орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». Голова колгоспу ім. Петровського І. Д. Українець - учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер восьми урядових нагород. Після війни він здобув вищу економічну освіту. За вміле керівництво колгоспом удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Цією ж нагородою відзначений і голова колгоспу «Заповіт Ілліча» І. Д. Небога. Урядових нагород удостоїлись понад 200 трудівників Казанки, в т. ч. ордена Леніна - колишній голова колгоспу ім. Петровського М. Я. Гаращук, завідуюча молочно-товарною фермою колгоспу ім. Петровського Р. П. Чухан; ордена Трудового Червоного Прапора - механік МТС В. І. Акимов, доярка М. І. Ковальова, чабан С. П. Петришин; ордена Жовтневої Революції - чабан колгоспу «Заповіт Ілліча» В. Ф. Мартишок та інші. Звання Героя Соціалістичної Праці у 1966 році удостоєний бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Леніна І. М. Соловйов, який щорічно одержує найвищі врожаї зернових культур - по 30-35 цнт з га. За післявоєнні роки близько ста чоловік нагороджені медалями ВДНГ СРСР, в т. ч. 30 юннатів казанківських шкіл.
Значну роль у господарському житті села відіграють підприємства місцевої промисловості і транспорту. Лише у відділенні «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуду» і автоколоні працює 640 чоловік, а на всіх підприємствах - більше тисячі, серед них 106 комуністів і 150 комсомольців. Повагою односельців користуються передовики виробництва, ударники комуністичної праці електрозварник М. В. Педосюк, що систематично перевиконує норми виробітку, шофер В. Н. Перов,машина якого проходить по 100-150 тис. км без капітального ремонту, кранівник Б. Ф. Рожкота інші.
Дев'яти ветеранам праці на загальних зборах колгоспників присвоєно звання почесного колгоспника. Це звання одержали також дві сім'ї. В Казанці, на вул. Ювілейній № 42 висить дощечка, на якій красується напис: «Тут живе почесна сім'я колгоспника колгоспу ім. В. І. Леніна Казанківського району С. Ф. Соляника». Дружина С. Ф. Соляника - Марфа Гнатівна з першого ж дня створення колгоспу була передовим рільником. Дочка Лідія - доярка, нагороджена орденом «Знак Пошани». Син Дмитро - кращий тракторист артілі. Другий син - Віктор - колгоспний стипендіат, закінчує Мелітопольський інститут механізації сільського господарства.
На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 482 кращих трудівники Казанки нагороджені Ленінськими ювілейними медалями. До районної Книги трудової слави занесено колгосп ім. Леніна, Казанківську селищну Раду. Цієї ж честі були удостоєні 18 передовиків виробництва. У листі до Центрального
Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів СРСР, прийнятому на урочистому засіданні, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, трудящі Казанки писали: «Ми клянемося завжди і в усьому наслідувати заповіти Леніна, боротися за їх здійснення - в цьому ми бачимо зміст всього нашого життя. Немеркнучий образ Леніна, його великі ідеї надихають нас на боротьбу в ім'я торжества комунізму». {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Про громадську активність жителів Казанки свідчить швидке зростання рядів партійних організацій. На 1970 рік в селі було 358 комуністів. Під керівництвом партійних організацій казанківці достроково виконали свої соціалістичні зобов'язання на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України. Перший секретар Казанківського райкому партії М. в. Рукоманов і бригадир тракторної бригади колгоспу ім. В. І. Леніна Герой Соціалістичної Праці І. М. Соловйов були делегатами XXIV з'їзду КП України.
Активні помічники партійних організацій - комсомольці. В райцентрі їх налічується 862. За закликом ЦК ВЛКСМ в 1958-1960 рр. десятки юнаків та дівчат пішли працювати на ферми. В колгоспі ім. Леніна тваринниками стало 27 комсомольців, в колгоспі ім. Петровського - 31, «Заповіт Ілліча» - 19. Багато кого з них згодом ЦК ВЛКСМ нагородив значками «За успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва». Значну роботу в Казанці проводить селищна Рада. Її депутати чимало зробили для благоустрою селища, поліпшення медичного обслуговування населення, розвитку торговельної мережі і будівництва культурно-освітніх закладів. Протягом 45 років депутатом Казанківської сільради обирається комуністка К. О. Волосовецька, з них 26 років вона очолювала сільраду. В 1926 році К. О. Волосовецька була делегатом Всеукраїнського з'їзду жінок. Під час війни керувала евакуацією населення і колгоспного майна. Згодом працювала в Сталінградській області, де також
була обрана головою однієї з сільських Рад. Після війни комуністи Казанки двічі обирали її членом Миколаївського обкому партії. За заслуги перед Батьківщиною вона нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани». Вже будучи на пенсії, К. О. Волосовецька бере активну участь у громадському житті села.
Заможно живуть трудящі Казанки. Рільники і тваринники, наприклад, щомісячно одержують від 100 до 150 крб., механізатори - по 200 і більше крб. За післявоєнні роки Казанка повністю оновилась. Виросли двоповерхові житлові будинки, споруджується із скла і бетону сучасний універмаг. В 1967 році прокладено 1,5 км тротуару, 2 км шляху з твердим покриттям. Руками казанківців висаджено 2 парки. З травня 1967 року Казанка - селище міського типу. Вона повністю електрифікована. Тут 1900 радіоточок, 238 телефонів.
Населення Казанки має широку мережу лікувальних закладів: поліклініку, лікарню на 100 місць, пологовий будинок, аптеку, колгоспні профілакторії. Трудящих обслуговують 170 медичних працівників, в т. ч. 18 спеціалістів з вищою медичною освітою.
В селищі - 3 середніх і одна восьмирічна школа, в яких навчаються 1394 учні. Педагогічний колектив налічує 102 вчителі. Всі діти дошкільного віку виховуються в яслах і дитячих садках, де для них організовано безплатне харчування. За рахунок колгоспу безплатні обіди одержують учні школи. Колгосп платить стипендію тим, кого направляє вчитися у вищі навчальні заклади. 1963 року в Казанці відкрите сільське професійно-технічне училище, де навчається близько трьохсот чоловік.
В кінці 1970 року в центрі Казанки відкрився новий районний будинок культури із залом на 560 місць. Один з найкрасивіших в області, він побудований із скла і бетону й опоряджений з урахуванням кращих традицій українського художнього мистецтва. В будинку культури працює бібліотека, читальний зал, краєзнавчий музей, є кімнати для відпочинку, культурно-масової і політико-виховної роботи.
При районному будинку піонерів, відкритому в 1955 році, працює музична школа. В селищі 4 кінотеатри, 12 бібліотек із загальним книжковим фондом 70 тис. примірників. З кожним роком зростає попит на книги. На тисячу жителів припадає 1256 примірників періодичної преси.
Вихованцем Казанківської комсомольської організації був письменник-драма- тург Леонід Юхвід. Чимало з побаченого і пережитого в Казанці згодом лягло в основу його відомої п'єси «Весілля в Малинівці».
Повнокровним життям живе Казанка, впевнено дивляться в майбутнє її трудівники.