Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Олександрівка
Олександрівка (до 1947 року - Роксандрівка) - село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі Інгульця, за 30 км на південь від районного центру і за 20 км від залізничної станції Галаганівка. Село має автобусне сполучення з Херсоном і Снігурівкою. Населення - 1315 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Лиманці, Михайлівна, Новотимофіївка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На території села виявлено стоянку доби мезоліту (понад 8 тис. років тому), поселення доби бронзи та перших століть н. ери.
1781 року Катерина II пожалувала валаській княгині Роксандрі Гикі 2100 десятин землі у приінгульських степах. Першими жителями Роксандрівки були кріпаки, переселені сюди у 1812 році з Чигиринського повіту Київської губернії. Незабаром село разом із мешканцями перейшло у власність полковника Тизенгаузена. Як зазначено в сьомій ревізії, проведеній 1815 року, йому належало «4 дворових чоловічої статі, 99 душ селян та 2598 десятин землі». Новий власник села, поміщик фон Лессінг, у 1859 році мав уже 3185 десятин землі.
Напередодні реформи 1861 року в селі мешкало 146 чоловіків і 150 жінок. Згідно з уставною грамотою від 13 червня 1862 року в Роксандрівці 111 ревізьких душ одержали 610 з лишком десятин землі. 2574 десятини кращих угідь належали поміщикам. За виділену селянам землю Лессінги одержали від царського уряду викупну позику в сумі 7987 крб. Цей викуп півстоліття тяжів над селянами неоплаченим боргом і з роками не тільки не зменшувався, а, навпаки, зростав за рахунок процентів. Малоземельні селяни, щоб якось звести кінці з кінцями, йшли наймитувати. Так, у херсонського купця Бегнека 1887 року працювало 26 батраків. Вони обробляли його лани, доглядали 55 коней, 70 волів, 180 голів великої рогатої худоби, 500 свиней, 1500 тонкорунних овець. Заможні селяни часто купували землю у поміщиків.
Так, У. Жайворонок, наприклад, придбав 219 десятин, Г. Жайворонок - 163 десятини. Водночас селянська верхівка здавала на кабальних умовах в оренду роксанд- рівським біднякам більше 500 десятин землі, частина якої була під толокою. Селяни платили по 4 крб. 40 коп. за випасання вола або корови за літо. Ті, що не мали можливості сплачувати таку суму грошей, мусили відробляти куркулям. Лихварям діставалася майже половина врожаю. 1891 року жита і ярової пшениці селяни зібрали по 2 пуди, а ячменю - 4 пуди з десятини. Озима пшениця того року загинула зовсім, і в багатьох сім'ях уже з осені не вистачало хліба.
У 90-х роках XIX ст. на 73 селянські двори (442 жителі) припадало 566,5 десятин землі, з якої 143 десятини - це непридатна земля і 45 десятин становили сінокоси. Розподілена вона була вкрай нерівномірно - 42 господарства мали по одному або півнаділу (наділ - 5,5 десятини), 23 - від двох до чотирьох наділів. Засівалося лише 378 десятин. Рік у рік через відсутність робочої худоби, знарядь для обробітку землі, транспортних засобів, значна частина селянських дворів здавала свої наділи на скіпщину місцевим куркулям. Наприклад, 1891 року засіяти більшу половину орної землі мали змогу 6 заможних господарств села. Про економічне становище більшості мешканців Роксандрівки наприкінці XIX ст. свідчить подвірний опис, складений Херсонським повітовим земством у січні 1892 року. З нього видно, що 35 дворів через нестачу хліба для себе і кормів для робочої худоби продали землевласнику Жайворонку 33 десятини землі по 55 крб. за десятину. Борг цих господарств становив 6658 крб., отже, виручена сума не вивела їх із скрутного становища.
Тяжкі умови життя примушували бідняків шукати заробітків на стороні. Так, 1892 року 24 селяни, що мали коня, виїздили до Херсона, Миколаєва та інших міст, де займалися візникуванням, грабарюванням на будівництві залізниць. Кількість заробітчан з кожним роком збільшувалася. Повертаючись у село, вони розповідали односельцям про боротьбу робітників проти експлуататорів. Ці розповіді пробуджували у бідняків революційну свідомість.
Роксандрівці брали активну участь у революції 1905-1907 рр. В ніч на 1 грудня 1905 року місцеві селяни, озброївшись вилами, кілками та мисливськими рушницями, разом із жителями сусідніх сіл напали на економію землевласника Брюхна. Повсталі зламали ворота і увірвалися у панський двір. Протягом ночі і дня вони розібрали зерно та борошно. У поміщика Сорокунського селяни забрали 4 тис. пудів зерна, вивезли майно,
а на току підпалили 4 скирти соломи. 8 грудня селяни у кількості 500 чоловік знову напали на економію Брюхна і розгромили її повністю. Ватажків цих виступів С. О. Шпака, М. С. Дорогожила, В. Ф. Демиденка та інших заарештували і кинули до Херсонської в'язниці. Багатьох учасників виступу козаки сікли шомполами. Не витримавши важких побоїв, помер Ф. Волков. Багато покараних залишилися каліками. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку XX ст. у Роксандрівці кількість дворів збільшилася, а землі не прибавилося. 1907 року 92 господарства села володіли 593 десятинами землі, 15 малоземельних господарств мали від 2 до 3 десятин землі, 48 хазяїв - від 7 до 10 десятин і З - від 15 до 40 десятин. 59 селянських дворів через брак тягла й реманенту не могли обробити як слід свою землю. Бідняки постійно наймитували у поміщицьких маєтках і фільварках купця Багненка, братів Жайворонків та в інших багатіїв.
Село, як і в попередні роки, забудовувалося здебільшого саманними хатами, вкритими соломою і очеретом. Криві вузькі вулиці в негоду перетворювалися в непролазні калюжі. В селі не було навіть фельдшерського пункту.
Станом на 1892 рік в Роксандрівці було 74 дитини віком від 7 до 12 років та 45 - від 12 до 16 років. Навчанням же у церковнопарафіяльній школі 1896 року було охоплено 40 дітей. Багато з них через злидні часто залишали школу. Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції майже 85 проц. жителів села або не знали грамоти, або були малописьменними. І все ж селяни тягнулися до знань. У 90-х роках XIX ст. на вечорницях провадилися голосні читки книжок, журналів, пізніше практикувалися недільні читання, де слухачі знайомилися з творами Т. Г. Шевченка, М. О. Некрасова, М. Л. Кропивницького. В 1902 році у селі було створено хор. Співаки в супроводі двох бандуристів виконували українські та російські народні пісні, колядки. 1908 року сільські аматори зробили спробу поставити з участю хору драму Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля», але повітовий справник заборонив цю виставу.
У роки першої світової війни в селі значно скоротилися посівні площі, погіршилася якість обробітку грунту. Незважаючи на те, що 1916 і 1917 роки були сприятливі за кліматичними умовами, врожай зернових становив усього по 46 пудів озимої пшениці та по 22 пуди ячменю, проса і вівса з кожної десятини. Особливо у великій скруті перебували сім'ї фронтовиків. Зменшилася кількість населення. Якщо у 1912 році в Роксандрівці мешкав 701 житель, то в 1916 році - 522.
Дізнавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію, бідняки села 14 березня з ініціативи фронтовиків С. О. Горбенка та О. К. Драгуна, що перебували вдома після поранення, зібрались на сход. У прийнятій резолюції вони висловлювали сподівання, що нова влада буде справедливою до трудового селянства. Проте Херсонська земська управа в травні відхилила справедливу вимогу роксандрівської громади переглянути питання про землеволодіння. Ця відмова викликала глибоке обурення селян. Вони підпалили в інгулецьких плавнях скирти сіна багатія Багненка, наприкінці липня - пшеницю на ланах поміщика Сорокунського. На початку жовтня 1917 року поміщицький управитель забрав кілька селянських корів, що паслися на панській толоці. Обурені селяни, озброївшись кіллям, вилами, лопатами, ціпами, кинулися до економії. Вони побили вікна в будівлях, поламали вози, дві лобогрійки.
Радо зустріли селяни звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. На сільському сході було прийнято резолюцію, в якій говорилося: «... Просити нову владу анулювати селянські борги як власникам, так і казні, котрі є незаконні і грабіжницькі». Наприкінці січня 1918 року роксандрівці з участю уповноваженого Херсонського повітвиконкому обрали Раду селянських і батрацьких депутатів. До її складу увійшло сім бідняків на чолі з 3. К. Різниченком. Було складено списки на розподіл поміщицької землі. Щоб своєчасно провести весняну сівбу, Рада взяла на облік весь посівний матеріал в селі, а також плуги, борони, сівалки, букери. Для допомоги сім'ям фронтовиків був створений громадський фонд: у громадську комору засипали 104 пуди пшениці, 54 пуди вівса, 62 пуди ячменю тощо.
На початку квітня в Роксандрівку вступив загін австро-німецьких окупантів. Перш за все, окупанти наказали негайно припинити польові роботи на колишніх поміщицьких ланах і відшкодувати багатіям зерном та грішми
нанесені збитки. Восени австро-німецькі війська залишили село, але замість них тут з'явилися франко-грецькі інтервенти, що «хазяйнували» до березня 1919 року.
Одразу ж після вигнання інтервентів у Роксандрівці було створено ревком на чолі з П. С. Журбою. Весною і літом в умовах розгулу григор'євщини та бандитизму члени ревкому організовували збір зерна та інших сільськогосподарських продуктів для потреб 58-ї Радянської дивізії, мобілізували населення на збирання{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
продуктів у поміщицьких економіях, допомагали набирати добровольців до лав Червоної Армії».
В кінці серпня 1919 року село захопили денікінці. Восени через Роксандрівку до Висунська, де перебував штаб повстанців, доставлялася зброя, боєприпаси, листівки, розпорядження Одеського підпільного губкому КП(б)У. 28 жовтня у село прибув загін висунських повстанців на чолі з більшовиком Д. І. Загороднім. На мітингу жителі села заявили про свою підтримку повстанців у їх боротьбі проти білогвардійців. Для висунців вони виділили кілька коней, допомогли транспортом та продовольством. До цього загону приєдналися місцеві жителі Г. І. Шпиченко, І. В. Питомець, 3. К. Різниченко, І. Т. Мірошниченко, П. С. Журба, І. В. Бондаренко та інші. В ніч на 29 жовтня загін вирушив у напрямку Херсона і, захопивши того дня міський вокзал та залізничну станцію, два дні тримав губернське місто в облозі.
Наприкінці січня 1920 року передові частини 41-ї Радянської дивізії визволили Роксандрівку. Щойно створений ревком провів мобілізацію до Червоної Армії, подав допомогу сім'ям фронтовиків. 9 березня відбувся з'їзд Рад Нікольської волості, в якому взяли участь 28 делегатів від Роксандрівки. Учасники з'їзду гаряче схвалили закон Всеукрревкому про землю. 2200 десятин поміщицької і 520 десятин надільної землі одержали 674 жителі Роксандрівки.
В травні 1920 року в Роксандрівці було обрано Раду селянських депутатів. Члени Ради Т. С. Різниченко, П. Г. Розуменко, Ф. 3. Ященко, І. О. Горбенко та інші доклали багато зусиль, щоб вчасно зібрати врожай і якісно засіяти озимий клин. До третіх роковин Жовтневої революції селяни Роксандрівки повністю виконали продрозверстку, відправили діючим проти Врангеля частинам Червоної Армії продукти, гроші, фураж.
З весни 1920 року в селі почала працювати сільська школа. Рада виділила для неї 3 десятини землі, насіння, тягло. У великій коморі, переобладнаній на глядаче- вий зал, ставилися п'єси силами народного театру. Комсомольці, осередок яких оформився влітку 1920 року, відкрили хату-читальню, де проводилися політбесіди, заняття лікнепу.
КНС (створений в липні 1920 року) та Рада приділяли багато уваги питанню землевпорядкування. У жовтні 1922 року повітземвідділ, йдучи назустріч клопотанням роксандрівців, розширив (з метою введення сівозмін і поліпшення обробітку грунту) межі земельного наділу села за рахунок держфонду. Всього на 527 їдців виділили 1928 десятин орної землі.
В липні 1925 року 58 господарств села об'єдналися в ТСОЗ «Пролетарська праця». Товариство одержало грошовий кредит для придбання сільськогосподарського реманенту, знаряддя і тягла. Через рік з ініціативи партійного осередку 17 родин створили машинно-тракторне товариство. Держава виділила для нього 242 га землі й кредит на придбання трактора. 1928 року виник ТСОЗ ім. Першого травня, а незабаром ще один - «Вільне життя».
Щоб допомогти сільському партійному осередку успішно провести колективізацію, Херсонський окружний комітет на початку 1929 року відрядив сюди робітника- комуніста В. Й. Казанова. В селі було створено колгоспи: ім. Будьонного, «Заповіт Ілліча», ім. Ворошилова. Через два місяці до артілі «Заповіт Ілліча» приєднався колгосп ім. Ворошилова. До 12-ї річниці Великого Жовтня трудівники села вранці
7 листопада відправили в Херсон червону валку з хлібом. На ланах місцевих колгоспів з 1932 року працювали трактори й комбайни Дар'їв- ської МТС. Механізатор О. Руденко влітку 1935 року причіпним комбайном «Комунар» зібрав 308 га зернових і намолотив понад 5 тис. цнт зерна. Радянський уряд нагородив його в 1938 році медаллю «За доблесну працю». Пізніше він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Завдяки наполегливій праці трудівників артілі ім. Будьонного в 1935 році на кожному гектарі було вирощено по 17,3 цнт озимої пшениці, по 16,5 цнт зерна ярих культур, по 12 цнт соняшнику. Зростало виробництво зерна та іншої сільськогосподарської продукції в колгоспі «Заповіт Ілліча». В 1937 році на площі в 820 га тут зібрали високий урожай озимої пшениці - по 20,4 цнт з кожного гектара. Зросла оплата трудодня колгоспників. В артілі ім. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Будьонного одержали на трудодень по 4,5 кг зерна та по 2 крб. 50 коп. Селянин П. В. Шпиченко, який до революції жив у страшних злиднях, не маючи ні землі, ні худоби, в 1935 році з чотирма синами та дружиною заробив у колгоспі ім. Будьонного на трудодні 4217 кг зерна, понад 2 тис. крб., достатню кількість фуражу для домашньої худоби.
Перед війною в Роксандрівці працювала семирічна школа, де 11 учителів навчали 170 учнів. Багато юнаків і дівчат продовжували набувати знання в технікумах і вузах Херсона, Одеси, Миколаєва, Запоріжжя. 1937 року відкрилися сільський клуб та бібліотека. При клубі працювали струнний оркестр та драмгурток. Самодіяльні митці виступали не тільки в Роксандрівці, а й в сусідніх селах.
Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю радянських людей. Чоловіків, які пішли на фронт, заступили жінки, підлітки, літні люди. Багатий урожай дозрів того літа. Зерно без затримки відправлялося на державні заготівельні пункти. 14 серпня в сусідньому селі Баратівці Снігурівський райком КП(б)У зібрав кущову нараду голів колгоспів і голів сільрад. На ній було поставлено відповідальне завдання - евакуювати машини, зерно, худобу, коней. Під безперервним бомбардуванням фашистською авіацією шляхів, переправ, населених пунктів колгоспники Роксандрівки відправляли на схід колгоспне майно.
З 18 серпня 1941 року для жителів села почалися чорні дні тимчасової німецько- фашистської окупації. В перші ж дні гітлерівці розстріляли колгоспника І. Войта- шенка за те, що він відмовився допомагати їм наводити переправу через Інгулець. 55 воїнів не повернулися з війни до рідних осель. Серед них командир полку гвардії майор Г. Є. Горбенко, старший сержант О. Стадник. Родина Ф. О. Черепащука втратила 3 синів: Якова, Василя і Олексія. 6 синів І. О. Горбенка захищали Батьківщину, смертю героя загинув військовий льотчик І. І. Горбенко. Багато жителів села за хоробрість, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджені бойовими орденами і медалями, в їх числі А. В. Стефаник і М. І. Кучеренко відзначені орденами Слави 3-го ступеня і Червоної Зірки, В. П. Третяк має ордени Слави 3-го ступеня і Червоного Прапора.
13 березня 1944 року частини 4-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Т. І. Танасчишина визволили Роксандрівку
від гітлерівців. В кінці березня відновила свою діяльність сільська Рада, а в квітні була створена територіальна партійна організація. Завдяки самовідданій праці механізаторів у короткі строки було відремонтовано частину сільськогосподарських машин. На кінець року на полях артілей працювало вже 10 тракторів. За кермом їх сиділи молоді колгоспниці К. Д. Стадник, Г. П. Розуменко, Г. С. Донська, М. П. Третяк. Успішно провели роксандрівці перші після визволення жнива. В артілі ім. Будьонного вчасно скосили всі колоскові культури, до 3 жовтня закінчили молотити, а до 15 жовтня завершили посів озимини.
Трудівники колгоспів докладали всіх зусиль, щоб прискорити перемогу над ненависним ворогом. У травні 1944 року вони передплатили Третю воєнну державну позику на суму 120 тис. крб., вносили свої заощадження на побудову танкової, колони «Колгоспник Миколаївщини». Роксандрівські артілі одними з перших у районі рапортували про успішне завершення посівної 1945 року. За 7 робочих днів упоралися з польовими роботами хлібороби артілі ім. Будьонного. Ударною працею відзначилися тоді трактористки Г. Я. Різниченко, М. П. Третяк, сівач М. Т. Різниченко.
Посуха 1946 року важко позначилася на господарствах Роксандрівки - весною наступного року в артілях не вистачало посівного матеріалу, кормів для худоби. На заклик механізатора Снігурівської МТС Т. Т. Луцкіна колгоспники виділяли дли артілей з особистих запасів картоплю, насіння проса, кукурудзи, соняшнику. Незважаючи на труднощі, колгоспники артілей ім. Будьонного та «Заповіт Ілліча» успішно справилися з весняною
сівбою. 1947 року тракторні бригади Баратівської МТС вчасно й високоякісно виконували польові роботи. Сівбу ранніх ярих тут проведено за 8 робочих днів. До 1 травня хлібороби посіяли і пізні ярі культури. Завдяки самовідданій праці колгоспників та умілій організаторській роботі партійної організації, яка складалася з шести членів КПРС, артіль «Заповіт Ілліча» однією з перших у районі закінчила жнива, розрахувалася з {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}державою по хлібоздачі і організовано приступила до осінньої сівби. Не відставали і колгоспники артілі ім. Будьонного. Механізатори І. С. Ільїн, С. Т. Горбенко працювали у дві зміни на оранці зябу, зоравши 150 га понад план.
Зростала продуктивність громадського тваринництва. 1948 року на колгоспних фермах поголів'я великої рогатої худоби досягло довоєнного рівня. Розширювалася площа під посіви кормових культур. Для їх зберігання у колгоспі «Заповіт Ілліча» будівельники спорудили критий тік. За ініціативою комуністів в обох артілях в 1949 році почали вирощувати бавовник. Наступного року в колгоспі ім. Будьонного цією культурою було засіяно 500 га. Завдяки наполегливій праці усіх колгоспників було повністю освоєно довоєнну посівну площу.
У селі проводилися місячники ремонту жител для інвалідів війни, вдів. 1948 року в семирічній школі 9 учителів навчали 140 дітей. При школі діяли фізичний та біологічний кабінети, бібліотека. З 1946 року почали працювати сільська бібліотека, клуб.
Колгоспи ім. Будьонного й «Заповіт Ілліча» 1951 року об'єдналися в один - «Зоря комунізму». Вже того року колгоспники виростили високий урожай пшениці, кукурудзи, ячменю, овочів.
1957 року з введенням у дію першої черги Інгулецької зрошувальної системи 1040 га землі колгоспу
«Зоря комунізму» почали зрошуватися водами Інгульця. В 1960 році для більш ефективного використання поливних земель, а також зміцнення керівництва господарством, всі сільськогосподарські артілі, розташовані на території сіл, які входилп до Олександрівської сільради, об'єдналися в одне велике господарство - радгосп «Прогрес», що має 6455 га орної землі, в т. ч. 1214 га - зрошуваних. На його полях нині працюють 76 тракторів, 12 зернових комбайнів, 17 дощувальних агрегатів тощо. У радгоспному виробництві понад 100 електродвигунів.
В 1967 році олександрівські хлібороби зібрали по 40 цнт пшениці з кожного гектара. В державні засіки вони засипали 3140 тонн зерна, продали державі 1220 тонн молока, 280 тонн м'яса та багато іншої сільськогосподарської продукції. Великі площі займають у радгоспі посіви соняшнику. 1970 року цією культурою було засіяно 400 га. Завдяки наполегливій праці трудівників радгосп став рентабельним господарством. Від усіх галузей виробництва у 1967 році тут одержано 154 тис. крб. чистого прибутку, з якого 31 тис. крб. виплачено робітникам як додаткову оплату.
В соціалістичному змаганні за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна успішно виконали свої зобов'язання 517 трудівників господарства - механізаторів, тваринників, овочівників і рільників. З них 56 чоловік відзначені пам'ятною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Серед нагороджених-механізатор М. Ф. Ждано в та інші. Радгосп «Прогрес» перевиконав п'ятирічний план виробництва зерна і здав державі 1195 тонн надпланового хліба. Понад план було здано також 210 тонн м'яса та 565тонн молока.
За самовіддану працю в роки восьмої п'ятирічки група робітників і спеціалістів радгоспу відзначена урядовими нагородами. Ордена Леніна удостоєна ланкова В. І. Жеребченко, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені механізатор І. І. Журбан, доярка Г. 3. Клименко, ланкова Г. П. Шапар, орденом «Знак Пошани» - робітниця Д. І. Волкова, секретар парторганізації В. Ю. Юрданов.
З 1960 року радгосп очолює колишній директор місцевої школи І. М. Стадник. За досягнуті успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва її нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора. Урядових нагород удостоєно багатьох трудівників радгоспу. Серед них ланкова буряківників І. Г. Гавановська 1966 року відзначена орденом Леніна. Орден «Знак Пошани» прикрашає груди ланкового механізаторів О. І. Жеребченка, робітниці Д. І. Волкової.
Керуючись Директивами XXIV з'їзду КПРС по дев'ятому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР, працівники радгоспу докладають зусиль для дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва.
Якщо в 1965-1970 рр. радгосп в середньому одержував по 320 тонн м'яса щорічно, то на кінець 9-ї п'ятирічки виробництво його буде доведено до 800 тонн. Для цього в радгоспі будується комплекс для відгодівлі 12 тис. голів {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}свиней. Всі корми для свиновідгодівельного комплексу вироблятимуться в господарстві. До 28,5 цнт буде доведено в новій п'ятирічці середньорічну урожайність зерна.
Олександрівка - нове сучасне село з рівними вулицями, гарними будинками, спорудженими з силікатної цегли, білого каменю, оздобленими традиційною південно-українською архітектурною ліпкою, з скляними верандами, квітниками на подвір'ї тощо. В селі є парк, кілька скверів, ставок. Тут працюють З крамниці, спеціалізовані магазини «Меблі», «Одяг». Є побутові майстерні, їдальня. Працює фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий комбінат на 70 місць. У середній школі навчаються 336 дітей і працюють 26 учителів. Школа має просторі класи.
1965 року відкрив двері новий будинок культури із залом на 300 місць, при якому є просторе фойє, кімнати для занять гуртків художньої самодіяльності. Для дітей створено балетну студію. В селі працює бібліотека, фондом якої систематично користуються понад тисячу жителів Олександрівки.
Активно впливає на хід розвитку економіки й культури села партійна організація, яка об'єднує 58 чоловік. Постійно зміцнюючи зв'язки з масами, комуністи дбають про залучення їх до активної участі в управлінні державою. 35 передових виробничників, представників сільської інтелігенції обрані до складу місцевого органу державної влади - Ради. Серед них - 16 комуністів, 5 комсомольців.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудівники села широко розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань дев'ятої п'ятирічки, яка буде новим етапом у піднесенні добробуту й культури радянських людей.
На території села виявлено стоянку доби мезоліту (понад 8 тис. років тому), поселення доби бронзи та перших століть н. ери.
1781 року Катерина II пожалувала валаській княгині Роксандрі Гикі 2100 десятин землі у приінгульських степах. Першими жителями Роксандрівки були кріпаки, переселені сюди у 1812 році з Чигиринського повіту Київської губернії. Незабаром село разом із мешканцями перейшло у власність полковника Тизенгаузена. Як зазначено в сьомій ревізії, проведеній 1815 року, йому належало «4 дворових чоловічої статі, 99 душ селян та 2598 десятин землі». Новий власник села, поміщик фон Лессінг, у 1859 році мав уже 3185 десятин землі.
Напередодні реформи 1861 року в селі мешкало 146 чоловіків і 150 жінок. Згідно з уставною грамотою від 13 червня 1862 року в Роксандрівці 111 ревізьких душ одержали 610 з лишком десятин землі. 2574 десятини кращих угідь належали поміщикам. За виділену селянам землю Лессінги одержали від царського уряду викупну позику в сумі 7987 крб. Цей викуп півстоліття тяжів над селянами неоплаченим боргом і з роками не тільки не зменшувався, а, навпаки, зростав за рахунок процентів. Малоземельні селяни, щоб якось звести кінці з кінцями, йшли наймитувати. Так, у херсонського купця Бегнека 1887 року працювало 26 батраків. Вони обробляли його лани, доглядали 55 коней, 70 волів, 180 голів великої рогатої худоби, 500 свиней, 1500 тонкорунних овець. Заможні селяни часто купували землю у поміщиків.
Так, У. Жайворонок, наприклад, придбав 219 десятин, Г. Жайворонок - 163 десятини. Водночас селянська верхівка здавала на кабальних умовах в оренду роксанд- рівським біднякам більше 500 десятин землі, частина якої була під толокою. Селяни платили по 4 крб. 40 коп. за випасання вола або корови за літо. Ті, що не мали можливості сплачувати таку суму грошей, мусили відробляти куркулям. Лихварям діставалася майже половина врожаю. 1891 року жита і ярової пшениці селяни зібрали по 2 пуди, а ячменю - 4 пуди з десятини. Озима пшениця того року загинула зовсім, і в багатьох сім'ях уже з осені не вистачало хліба.
У 90-х роках XIX ст. на 73 селянські двори (442 жителі) припадало 566,5 десятин землі, з якої 143 десятини - це непридатна земля і 45 десятин становили сінокоси. Розподілена вона була вкрай нерівномірно - 42 господарства мали по одному або півнаділу (наділ - 5,5 десятини), 23 - від двох до чотирьох наділів. Засівалося лише 378 десятин. Рік у рік через відсутність робочої худоби, знарядь для обробітку землі, транспортних засобів, значна частина селянських дворів здавала свої наділи на скіпщину місцевим куркулям. Наприклад, 1891 року засіяти більшу половину орної землі мали змогу 6 заможних господарств села. Про економічне становище більшості мешканців Роксандрівки наприкінці XIX ст. свідчить подвірний опис, складений Херсонським повітовим земством у січні 1892 року. З нього видно, що 35 дворів через нестачу хліба для себе і кормів для робочої худоби продали землевласнику Жайворонку 33 десятини землі по 55 крб. за десятину. Борг цих господарств становив 6658 крб., отже, виручена сума не вивела їх із скрутного становища.
Тяжкі умови життя примушували бідняків шукати заробітків на стороні. Так, 1892 року 24 селяни, що мали коня, виїздили до Херсона, Миколаєва та інших міст, де займалися візникуванням, грабарюванням на будівництві залізниць. Кількість заробітчан з кожним роком збільшувалася. Повертаючись у село, вони розповідали односельцям про боротьбу робітників проти експлуататорів. Ці розповіді пробуджували у бідняків революційну свідомість.
Роксандрівці брали активну участь у революції 1905-1907 рр. В ніч на 1 грудня 1905 року місцеві селяни, озброївшись вилами, кілками та мисливськими рушницями, разом із жителями сусідніх сіл напали на економію землевласника Брюхна. Повсталі зламали ворота і увірвалися у панський двір. Протягом ночі і дня вони розібрали зерно та борошно. У поміщика Сорокунського селяни забрали 4 тис. пудів зерна, вивезли майно,
а на току підпалили 4 скирти соломи. 8 грудня селяни у кількості 500 чоловік знову напали на економію Брюхна і розгромили її повністю. Ватажків цих виступів С. О. Шпака, М. С. Дорогожила, В. Ф. Демиденка та інших заарештували і кинули до Херсонської в'язниці. Багатьох учасників виступу козаки сікли шомполами. Не витримавши важких побоїв, помер Ф. Волков. Багато покараних залишилися каліками. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку XX ст. у Роксандрівці кількість дворів збільшилася, а землі не прибавилося. 1907 року 92 господарства села володіли 593 десятинами землі, 15 малоземельних господарств мали від 2 до 3 десятин землі, 48 хазяїв - від 7 до 10 десятин і З - від 15 до 40 десятин. 59 селянських дворів через брак тягла й реманенту не могли обробити як слід свою землю. Бідняки постійно наймитували у поміщицьких маєтках і фільварках купця Багненка, братів Жайворонків та в інших багатіїв.
Село, як і в попередні роки, забудовувалося здебільшого саманними хатами, вкритими соломою і очеретом. Криві вузькі вулиці в негоду перетворювалися в непролазні калюжі. В селі не було навіть фельдшерського пункту.
Станом на 1892 рік в Роксандрівці було 74 дитини віком від 7 до 12 років та 45 - від 12 до 16 років. Навчанням же у церковнопарафіяльній школі 1896 року було охоплено 40 дітей. Багато з них через злидні часто залишали школу. Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції майже 85 проц. жителів села або не знали грамоти, або були малописьменними. І все ж селяни тягнулися до знань. У 90-х роках XIX ст. на вечорницях провадилися голосні читки книжок, журналів, пізніше практикувалися недільні читання, де слухачі знайомилися з творами Т. Г. Шевченка, М. О. Некрасова, М. Л. Кропивницького. В 1902 році у селі було створено хор. Співаки в супроводі двох бандуристів виконували українські та російські народні пісні, колядки. 1908 року сільські аматори зробили спробу поставити з участю хору драму Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля», але повітовий справник заборонив цю виставу.
У роки першої світової війни в селі значно скоротилися посівні площі, погіршилася якість обробітку грунту. Незважаючи на те, що 1916 і 1917 роки були сприятливі за кліматичними умовами, врожай зернових становив усього по 46 пудів озимої пшениці та по 22 пуди ячменю, проса і вівса з кожної десятини. Особливо у великій скруті перебували сім'ї фронтовиків. Зменшилася кількість населення. Якщо у 1912 році в Роксандрівці мешкав 701 житель, то в 1916 році - 522.
Дізнавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію, бідняки села 14 березня з ініціативи фронтовиків С. О. Горбенка та О. К. Драгуна, що перебували вдома після поранення, зібрались на сход. У прийнятій резолюції вони висловлювали сподівання, що нова влада буде справедливою до трудового селянства. Проте Херсонська земська управа в травні відхилила справедливу вимогу роксандрівської громади переглянути питання про землеволодіння. Ця відмова викликала глибоке обурення селян. Вони підпалили в інгулецьких плавнях скирти сіна багатія Багненка, наприкінці липня - пшеницю на ланах поміщика Сорокунського. На початку жовтня 1917 року поміщицький управитель забрав кілька селянських корів, що паслися на панській толоці. Обурені селяни, озброївшись кіллям, вилами, лопатами, ціпами, кинулися до економії. Вони побили вікна в будівлях, поламали вози, дві лобогрійки.
Радо зустріли селяни звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. На сільському сході було прийнято резолюцію, в якій говорилося: «... Просити нову владу анулювати селянські борги як власникам, так і казні, котрі є незаконні і грабіжницькі». Наприкінці січня 1918 року роксандрівці з участю уповноваженого Херсонського повітвиконкому обрали Раду селянських і батрацьких депутатів. До її складу увійшло сім бідняків на чолі з 3. К. Різниченком. Було складено списки на розподіл поміщицької землі. Щоб своєчасно провести весняну сівбу, Рада взяла на облік весь посівний матеріал в селі, а також плуги, борони, сівалки, букери. Для допомоги сім'ям фронтовиків був створений громадський фонд: у громадську комору засипали 104 пуди пшениці, 54 пуди вівса, 62 пуди ячменю тощо.
На початку квітня в Роксандрівку вступив загін австро-німецьких окупантів. Перш за все, окупанти наказали негайно припинити польові роботи на колишніх поміщицьких ланах і відшкодувати багатіям зерном та грішми
нанесені збитки. Восени австро-німецькі війська залишили село, але замість них тут з'явилися франко-грецькі інтервенти, що «хазяйнували» до березня 1919 року.
Одразу ж після вигнання інтервентів у Роксандрівці було створено ревком на чолі з П. С. Журбою. Весною і літом в умовах розгулу григор'євщини та бандитизму члени ревкому організовували збір зерна та інших сільськогосподарських продуктів для потреб 58-ї Радянської дивізії, мобілізували населення на збирання{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
продуктів у поміщицьких економіях, допомагали набирати добровольців до лав Червоної Армії».
В кінці серпня 1919 року село захопили денікінці. Восени через Роксандрівку до Висунська, де перебував штаб повстанців, доставлялася зброя, боєприпаси, листівки, розпорядження Одеського підпільного губкому КП(б)У. 28 жовтня у село прибув загін висунських повстанців на чолі з більшовиком Д. І. Загороднім. На мітингу жителі села заявили про свою підтримку повстанців у їх боротьбі проти білогвардійців. Для висунців вони виділили кілька коней, допомогли транспортом та продовольством. До цього загону приєдналися місцеві жителі Г. І. Шпиченко, І. В. Питомець, 3. К. Різниченко, І. Т. Мірошниченко, П. С. Журба, І. В. Бондаренко та інші. В ніч на 29 жовтня загін вирушив у напрямку Херсона і, захопивши того дня міський вокзал та залізничну станцію, два дні тримав губернське місто в облозі.
Наприкінці січня 1920 року передові частини 41-ї Радянської дивізії визволили Роксандрівку. Щойно створений ревком провів мобілізацію до Червоної Армії, подав допомогу сім'ям фронтовиків. 9 березня відбувся з'їзд Рад Нікольської волості, в якому взяли участь 28 делегатів від Роксандрівки. Учасники з'їзду гаряче схвалили закон Всеукрревкому про землю. 2200 десятин поміщицької і 520 десятин надільної землі одержали 674 жителі Роксандрівки.
В травні 1920 року в Роксандрівці було обрано Раду селянських депутатів. Члени Ради Т. С. Різниченко, П. Г. Розуменко, Ф. 3. Ященко, І. О. Горбенко та інші доклали багато зусиль, щоб вчасно зібрати врожай і якісно засіяти озимий клин. До третіх роковин Жовтневої революції селяни Роксандрівки повністю виконали продрозверстку, відправили діючим проти Врангеля частинам Червоної Армії продукти, гроші, фураж.
З весни 1920 року в селі почала працювати сільська школа. Рада виділила для неї 3 десятини землі, насіння, тягло. У великій коморі, переобладнаній на глядаче- вий зал, ставилися п'єси силами народного театру. Комсомольці, осередок яких оформився влітку 1920 року, відкрили хату-читальню, де проводилися політбесіди, заняття лікнепу.
КНС (створений в липні 1920 року) та Рада приділяли багато уваги питанню землевпорядкування. У жовтні 1922 року повітземвідділ, йдучи назустріч клопотанням роксандрівців, розширив (з метою введення сівозмін і поліпшення обробітку грунту) межі земельного наділу села за рахунок держфонду. Всього на 527 їдців виділили 1928 десятин орної землі.
В липні 1925 року 58 господарств села об'єдналися в ТСОЗ «Пролетарська праця». Товариство одержало грошовий кредит для придбання сільськогосподарського реманенту, знаряддя і тягла. Через рік з ініціативи партійного осередку 17 родин створили машинно-тракторне товариство. Держава виділила для нього 242 га землі й кредит на придбання трактора. 1928 року виник ТСОЗ ім. Першого травня, а незабаром ще один - «Вільне життя».
Щоб допомогти сільському партійному осередку успішно провести колективізацію, Херсонський окружний комітет на початку 1929 року відрядив сюди робітника- комуніста В. Й. Казанова. В селі було створено колгоспи: ім. Будьонного, «Заповіт Ілліча», ім. Ворошилова. Через два місяці до артілі «Заповіт Ілліча» приєднався колгосп ім. Ворошилова. До 12-ї річниці Великого Жовтня трудівники села вранці
7 листопада відправили в Херсон червону валку з хлібом. На ланах місцевих колгоспів з 1932 року працювали трактори й комбайни Дар'їв- ської МТС. Механізатор О. Руденко влітку 1935 року причіпним комбайном «Комунар» зібрав 308 га зернових і намолотив понад 5 тис. цнт зерна. Радянський уряд нагородив його в 1938 році медаллю «За доблесну працю». Пізніше він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Завдяки наполегливій праці трудівників артілі ім. Будьонного в 1935 році на кожному гектарі було вирощено по 17,3 цнт озимої пшениці, по 16,5 цнт зерна ярих культур, по 12 цнт соняшнику. Зростало виробництво зерна та іншої сільськогосподарської продукції в колгоспі «Заповіт Ілліча». В 1937 році на площі в 820 га тут зібрали високий урожай озимої пшениці - по 20,4 цнт з кожного гектара. Зросла оплата трудодня колгоспників. В артілі ім. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Будьонного одержали на трудодень по 4,5 кг зерна та по 2 крб. 50 коп. Селянин П. В. Шпиченко, який до революції жив у страшних злиднях, не маючи ні землі, ні худоби, в 1935 році з чотирма синами та дружиною заробив у колгоспі ім. Будьонного на трудодні 4217 кг зерна, понад 2 тис. крб., достатню кількість фуражу для домашньої худоби.
Перед війною в Роксандрівці працювала семирічна школа, де 11 учителів навчали 170 учнів. Багато юнаків і дівчат продовжували набувати знання в технікумах і вузах Херсона, Одеси, Миколаєва, Запоріжжя. 1937 року відкрилися сільський клуб та бібліотека. При клубі працювали струнний оркестр та драмгурток. Самодіяльні митці виступали не тільки в Роксандрівці, а й в сусідніх селах.
Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю радянських людей. Чоловіків, які пішли на фронт, заступили жінки, підлітки, літні люди. Багатий урожай дозрів того літа. Зерно без затримки відправлялося на державні заготівельні пункти. 14 серпня в сусідньому селі Баратівці Снігурівський райком КП(б)У зібрав кущову нараду голів колгоспів і голів сільрад. На ній було поставлено відповідальне завдання - евакуювати машини, зерно, худобу, коней. Під безперервним бомбардуванням фашистською авіацією шляхів, переправ, населених пунктів колгоспники Роксандрівки відправляли на схід колгоспне майно.
З 18 серпня 1941 року для жителів села почалися чорні дні тимчасової німецько- фашистської окупації. В перші ж дні гітлерівці розстріляли колгоспника І. Войта- шенка за те, що він відмовився допомагати їм наводити переправу через Інгулець. 55 воїнів не повернулися з війни до рідних осель. Серед них командир полку гвардії майор Г. Є. Горбенко, старший сержант О. Стадник. Родина Ф. О. Черепащука втратила 3 синів: Якова, Василя і Олексія. 6 синів І. О. Горбенка захищали Батьківщину, смертю героя загинув військовий льотчик І. І. Горбенко. Багато жителів села за хоробрість, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджені бойовими орденами і медалями, в їх числі А. В. Стефаник і М. І. Кучеренко відзначені орденами Слави 3-го ступеня і Червоної Зірки, В. П. Третяк має ордени Слави 3-го ступеня і Червоного Прапора.
13 березня 1944 року частини 4-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Т. І. Танасчишина визволили Роксандрівку
від гітлерівців. В кінці березня відновила свою діяльність сільська Рада, а в квітні була створена територіальна партійна організація. Завдяки самовідданій праці механізаторів у короткі строки було відремонтовано частину сільськогосподарських машин. На кінець року на полях артілей працювало вже 10 тракторів. За кермом їх сиділи молоді колгоспниці К. Д. Стадник, Г. П. Розуменко, Г. С. Донська, М. П. Третяк. Успішно провели роксандрівці перші після визволення жнива. В артілі ім. Будьонного вчасно скосили всі колоскові культури, до 3 жовтня закінчили молотити, а до 15 жовтня завершили посів озимини.
Трудівники колгоспів докладали всіх зусиль, щоб прискорити перемогу над ненависним ворогом. У травні 1944 року вони передплатили Третю воєнну державну позику на суму 120 тис. крб., вносили свої заощадження на побудову танкової, колони «Колгоспник Миколаївщини». Роксандрівські артілі одними з перших у районі рапортували про успішне завершення посівної 1945 року. За 7 робочих днів упоралися з польовими роботами хлібороби артілі ім. Будьонного. Ударною працею відзначилися тоді трактористки Г. Я. Різниченко, М. П. Третяк, сівач М. Т. Різниченко.
Посуха 1946 року важко позначилася на господарствах Роксандрівки - весною наступного року в артілях не вистачало посівного матеріалу, кормів для худоби. На заклик механізатора Снігурівської МТС Т. Т. Луцкіна колгоспники виділяли дли артілей з особистих запасів картоплю, насіння проса, кукурудзи, соняшнику. Незважаючи на труднощі, колгоспники артілей ім. Будьонного та «Заповіт Ілліча» успішно справилися з весняною
сівбою. 1947 року тракторні бригади Баратівської МТС вчасно й високоякісно виконували польові роботи. Сівбу ранніх ярих тут проведено за 8 робочих днів. До 1 травня хлібороби посіяли і пізні ярі культури. Завдяки самовідданій праці колгоспників та умілій організаторській роботі партійної організації, яка складалася з шести членів КПРС, артіль «Заповіт Ілліча» однією з перших у районі закінчила жнива, розрахувалася з {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}державою по хлібоздачі і організовано приступила до осінньої сівби. Не відставали і колгоспники артілі ім. Будьонного. Механізатори І. С. Ільїн, С. Т. Горбенко працювали у дві зміни на оранці зябу, зоравши 150 га понад план.
Зростала продуктивність громадського тваринництва. 1948 року на колгоспних фермах поголів'я великої рогатої худоби досягло довоєнного рівня. Розширювалася площа під посіви кормових культур. Для їх зберігання у колгоспі «Заповіт Ілліча» будівельники спорудили критий тік. За ініціативою комуністів в обох артілях в 1949 році почали вирощувати бавовник. Наступного року в колгоспі ім. Будьонного цією культурою було засіяно 500 га. Завдяки наполегливій праці усіх колгоспників було повністю освоєно довоєнну посівну площу.
У селі проводилися місячники ремонту жител для інвалідів війни, вдів. 1948 року в семирічній школі 9 учителів навчали 140 дітей. При школі діяли фізичний та біологічний кабінети, бібліотека. З 1946 року почали працювати сільська бібліотека, клуб.
Колгоспи ім. Будьонного й «Заповіт Ілліча» 1951 року об'єдналися в один - «Зоря комунізму». Вже того року колгоспники виростили високий урожай пшениці, кукурудзи, ячменю, овочів.
1957 року з введенням у дію першої черги Інгулецької зрошувальної системи 1040 га землі колгоспу
«Зоря комунізму» почали зрошуватися водами Інгульця. В 1960 році для більш ефективного використання поливних земель, а також зміцнення керівництва господарством, всі сільськогосподарські артілі, розташовані на території сіл, які входилп до Олександрівської сільради, об'єдналися в одне велике господарство - радгосп «Прогрес», що має 6455 га орної землі, в т. ч. 1214 га - зрошуваних. На його полях нині працюють 76 тракторів, 12 зернових комбайнів, 17 дощувальних агрегатів тощо. У радгоспному виробництві понад 100 електродвигунів.
В 1967 році олександрівські хлібороби зібрали по 40 цнт пшениці з кожного гектара. В державні засіки вони засипали 3140 тонн зерна, продали державі 1220 тонн молока, 280 тонн м'яса та багато іншої сільськогосподарської продукції. Великі площі займають у радгоспі посіви соняшнику. 1970 року цією культурою було засіяно 400 га. Завдяки наполегливій праці трудівників радгосп став рентабельним господарством. Від усіх галузей виробництва у 1967 році тут одержано 154 тис. крб. чистого прибутку, з якого 31 тис. крб. виплачено робітникам як додаткову оплату.
В соціалістичному змаганні за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна успішно виконали свої зобов'язання 517 трудівників господарства - механізаторів, тваринників, овочівників і рільників. З них 56 чоловік відзначені пам'ятною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Серед нагороджених-механізатор М. Ф. Ждано в та інші. Радгосп «Прогрес» перевиконав п'ятирічний план виробництва зерна і здав державі 1195 тонн надпланового хліба. Понад план було здано також 210 тонн м'яса та 565тонн молока.
За самовіддану працю в роки восьмої п'ятирічки група робітників і спеціалістів радгоспу відзначена урядовими нагородами. Ордена Леніна удостоєна ланкова В. І. Жеребченко, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені механізатор І. І. Журбан, доярка Г. 3. Клименко, ланкова Г. П. Шапар, орденом «Знак Пошани» - робітниця Д. І. Волкова, секретар парторганізації В. Ю. Юрданов.
З 1960 року радгосп очолює колишній директор місцевої школи І. М. Стадник. За досягнуті успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва її нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора. Урядових нагород удостоєно багатьох трудівників радгоспу. Серед них ланкова буряківників І. Г. Гавановська 1966 року відзначена орденом Леніна. Орден «Знак Пошани» прикрашає груди ланкового механізаторів О. І. Жеребченка, робітниці Д. І. Волкової.
Керуючись Директивами XXIV з'їзду КПРС по дев'ятому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР, працівники радгоспу докладають зусиль для дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва.
Якщо в 1965-1970 рр. радгосп в середньому одержував по 320 тонн м'яса щорічно, то на кінець 9-ї п'ятирічки виробництво його буде доведено до 800 тонн. Для цього в радгоспі будується комплекс для відгодівлі 12 тис. голів {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}свиней. Всі корми для свиновідгодівельного комплексу вироблятимуться в господарстві. До 28,5 цнт буде доведено в новій п'ятирічці середньорічну урожайність зерна.
Олександрівка - нове сучасне село з рівними вулицями, гарними будинками, спорудженими з силікатної цегли, білого каменю, оздобленими традиційною південно-українською архітектурною ліпкою, з скляними верандами, квітниками на подвір'ї тощо. В селі є парк, кілька скверів, ставок. Тут працюють З крамниці, спеціалізовані магазини «Меблі», «Одяг». Є побутові майстерні, їдальня. Працює фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий комбінат на 70 місць. У середній школі навчаються 336 дітей і працюють 26 учителів. Школа має просторі класи.
1965 року відкрив двері новий будинок культури із залом на 300 місць, при якому є просторе фойє, кімнати для занять гуртків художньої самодіяльності. Для дітей створено балетну студію. В селі працює бібліотека, фондом якої систематично користуються понад тисячу жителів Олександрівки.
Активно впливає на хід розвитку економіки й культури села партійна організація, яка об'єднує 58 чоловік. Постійно зміцнюючи зв'язки з масами, комуністи дбають про залучення їх до активної участі в управлінні державою. 35 передових виробничників, представників сільської інтелігенції обрані до складу місцевого органу державної влади - Ради. Серед них - 16 комуністів, 5 комсомольців.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудівники села широко розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань дев'ятої п'ятирічки, яка буде новим етапом у піднесенні добробуту й культури радянських людей.