Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Мигія
Мигія - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Південного Бугу, за 10 км від районного центру та найближчої залізничної станції Голта. Через село проходить автотраса Одеса-Київ. Населення - 2844 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також села Гаївське і Куріпчине.
В околицях Мигії та Куріпчиного виявлено поселення доби неоліту, бронзи, скіфських часів та черняхівської культури. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку XVIII ст. на місці нинішнього села запорізькі козаки заснували хутір - зимівник, який належав до Бугогардівської паланки. Від сусідніх порогів він дістав назву Мигії. Мигією називалися десять островів - порогів, розташованих
на Південному Бузі. Найбільші з них - Великий Мигіївський і Малий Мигіївський, назви їх походять від давньогрецького поселення Емигеї (українською мовою - моя земля), що існувало тут на початку н. ери.
Ця місцевість тісно пов'язана з історією гайдамацького руху. На Мигіївському острові навіть був табір гайдамаків. На початку 1750 року поблизу Мигіївського Ташлика загін гайдамаків з 30 чоловік атакувала команда Архангелогородського драгунського полку. Завдавши поразки драгунам, гайдамаки перебралися на територію, підвладну Туреччині. В червні того ж року гайдамаки знову з'явилися в Мигіївському Ташлику, для розгрому їх уряд виділив військову команду, але повстанці уникли й цього разу переслідування.
У 1768 році під час Коліївщини тут побували зі своїми загонами гайдамацькі ватажки Я. Солонь і Ф. Швидкий, до яких приєднувалися місцеві повстанці.
Ще на початку 60-х років XVIII ст. по балці Мигіївському Ташлику встановлено кордони між Новослобідським полком і запорожцями. Землі, на яких тепер розташоване село Мигія, ділилися на дві частини: північна належала Новослобідському полку, південна-Запорізькій Січі. Для захисту від татар і гайдамаків, а одночасно і відвернення нападів польської шляхти, царський уряд заснував тут чимало військових форпостів, у т. ч. Мигей, який згадується 1765 року в списку російських військових укріплень. На місці форпосту і запорізького зимівника Мигії виникло село Мигія.
Спочатку в цій місцевості селилися втікачі-кріпаки з Росії та півночі України. Після ліквідації Нової Січі на землях колишньої Бугогардівської паланки розмістився полк з волохів і болгар, який під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. разом з підполковником П. Скаржинським перейшов на бік росіян. Частина солдатів цього полку поселилася в Мигії, інші заснували навколо неї хутори. У 1775 році Мигію з населенням, землями та островами уряд подарував «усмирителю» Запорізької Січі генерал-аншефу П. Текелію. В 1776 році Мигію, яка входила до Ольвіопольського повіту, з 6308 десятинами землі та 480 кріпаками купив у генерала Текелія підполковник П. Скаржинський. Кріпаки Скаржинських, які майже півстоліття примножували багатства своїх володарів, зазнавали тяжкого поміщицького гніту. Панщину вони виконували кожного третього дня, згодом її збільшили до тижня. Селяни сплачували ще й грошові і натуральні повинності.
В складі ескадрону, сформованого В. П. Скаржинським (сином П. Скаржинського), у Вітчизняній війні 1812 року брали участь і мигіївські селяни-добровольці. 12 з них одержали нагороди - георгіївські хрести.
В 1859 році в Мигії в 163 дворах мешкало 1025 жителів, з них 507 чоловічої статі. Внаслідок реформи 1861 року 296 ревізьких душ села одержали близько 1000 десятин землі, тобто по 3,5 десятини на душу. Поміщикам Скаржинським дісталося понад 12 000 десятин. Протягом 49 років селяни мали сплачувати викупні платежі по 334,7 крб. на ревізьку душу.
Через 25 років після скасування кріпацтва у Мигії проживало 203 родини колишніх поміщицьких селян і 24 сім'ї міщан, торговців і духовенства. Поглиблювалася класова диференціація села. Тільки 16 дворів мали змогу обробляти своїм тяглом ті 186 десятин землі, що їм належали. 86 дворів, у яких було 428 десятин
обробляли землю у супрязі. У 1885 році селяни мали лише 105 пар волів і 136 корів, робоча худоба зосереджувалася головним чином в руках
заможних селян. 55 найбідніших господарств, на які припадало 117 десятин, змушені були наймати тягло й орендувати землю (плата за десятину становила 7 крб. 50 коп.), або позбутися своїх наділів і йти у найми. Тяжка, виснажлива праця від зорі до зорі в поміщицьких і куркульських господарствах, відсутність будь-якої охорони праці призводили до того, що на кожну тисячу жителів було 18 калік.
У 1900 році з 474 господарств у селі 245 були безземельними, 201 мало від десятини до 7 на двір, тоді як 11 куркулів разом з поміщиками володіли 13 450 десятинами землі. Поміщикам Скаржинським, крім 12 тис. десятин землі, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}належало 245 голів рогатої худоби, 6 тис. тонкорунних овець, кінний завод. З метою реалізації сільськогосподарських виробів Скаржинські побудували на річці Південному Бузі, біля Мигії, млин, фабрику, де щорічно вироблялося 2 тис. пудів шовку. Для продажу власних та імпортних товарів вони мали 4 крамниці.
Малоземелля і безземелля селян, тягар викупних платежів, поміщицька кабала, часті неврожаї і голод - все це призводило до загострення класових суперечностей на селі, розгортання боротьби проти поміщиків і царя. Під впливом революційних подій 1905 року в країні 25 листопада селяни мигіївського хутора Грушівки зібралися на сходку, де переобрали старосту й писаря та висунули поміщикові вимоги: знизити орендну плату на землю з 7 крб. 50 коп. до 5 крб., а за всі минулі десять років повернути селянам по 2,5 крб. за десятину, виділити їм необхідну кількість землі для оренди. Селян підтримали всі робітники економії, які припинили роботу. Тоді поміщик викликав військовий загін. Та селяни відмовилися працювати і продовжували вимагати надбавки платні, рубали панський ліс. 15 серпня 1907 року вони підпалили маєток Скаржинського у Мигії. Протягом 1907-1909 рр. в селі поширювалися листівки із закликами боротися за повалення царату. В цій справі Одеською судовою палатою звинувачувався бідняк М. М. Самійленко, який розповсюджував прокламації «Що дав російський уряд?», «Розправа царських катів з селянами в Глодосах» та інші.
Після поразки першої російської революції значно погіршало становище трудового селянства. З 486 селянських господарств 300 на той час були безземельними або малоземельними. В той же час столипінська реформа зміцнила куркульські господарства. 31 багатій села вийшов на хутори, скупивши у збіднілих селян, які не мали чим обробляти свої ділянки, 703 десятини землі.
Напередодні першої світової війни в Мигії проживало понад 2,5 тис. чоловік. Забудовувалося село безпланово, роботи по його благоустрою не проводилися. Тільки два десятки багатіїв спорудили цегельні будинки під черепицею. Переважна більшість селян ставила хати з саману, криті очеретом. Садів навколо дворів не було. Селяни здебільшого обмежувалися саморобними меблями, одягом і взуттям власного виготовлення.
У 1886 році на кошти поміщика в селі розпочалося будівництво лікарні, про яку в той час представники повітового земства писали, що «...при проектуванні у будівництві було більше звернуто уваги на зовнішню красу будинку, ніж на вимоги науки при будівництві лікарень». 1862 року відкрито школу, в якій через три роки навчалося 53 учні, з них лише 5 дівчат. У 1890 році засновано в селі агрошколу з 4-річним строком навчання, розраховану на 226 учнів. 1913 року її перетворено
на сільськогосподарське училшце(тут працювало 4 викладачі і перебувало на казенному кошті 72 учні), яке відігравало чималу роль у поліпшенні агрокультури навколишніх районів. 1911 року в училищі застосовано телефон і електроенергію. Земська сільська школа, заснована ще 1887 року, стала двокласною.
Коли почалася імперіалістична війна, понад 200 чоловіків з села було мобілізовано до армії, у населення реквізовано понад 40 проц. робочої худоби. Близько половини земельних наділів бідняків зовсім не засівалося. Подвоїлась кількість безкінних і однокінних господарств.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в Мигії створено сільський комітет, який намагався відібрати і розподілити серед селян поміщицьку землю. Але через те, що до нього пролізло багато куркулів, здійснити ці заходи не вдалося.
Звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію дійшла до селян вже в перші дні після її перемоги в Петрограді. В січні 1918 року тут створено ревком, який одразу ж приступив до здійснення ленінського Декрету про
землю. Близько 5 тис. десятин поміщицької землі протягом січня і лютого розподілено серед селян. Але будівництву нового життя перешкодили австро-німецькі окупанти, які захопили село у березні 1918 року. Згодом сюди прибув син Скаржинського, а з ним сотня гайдамаків, які вчинили жорстоку розправу над сільськими активістами, розстрілявши 17 чоловік. Жителі села всіляко ухилялися від сплати контрибуції, перешкоджали вивезенню награбованого майна до Німеччини. 28 селян вступили до партизанських загонів, що діяли в Ананьївському повіті. В жовтні окупанти залишили село. З листопада в селі «господарювали» ставленики петлюрівської Директорії. Вони оголосили мобілізацію до свого війська. Але чоловіки не з'являлися на призовні пункти, багато селян пішло до партизанських загонів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Весною 1919 року петлюрівців вигнали частини Червоної Армії. У селі було створено тимчасовий орган Радянської влади - ревком, який продовжив перерозподіл між селянами землі, мобілізовував їх на виконання продрозверстки і допомогу Червоній Армії. Для боротьби з куркульським бандитизмом було сформовано загін самооборони. Влітку, коли до Мигії вдерлася банда Колоса, місцеві активісти допомагали загону особливого призначення (командир Т. М. Гуляницький) громити бандитів.
Та мирний перепочинок тривав недовго. На початку вересня 1919 року село захопили денікінці. Білогвардійці нещадно грабували селян, забирали у них останні продукти. В лютому 1920 року частини 14-ї армії визволили Мигію від ворога. Почав працювати ревком, який у квітні передав свої функції волвиконкому. В травні створено партійний осередок, а згодом комсомольський. В липні за допомогою одеських та первомайських робітників з продзагону в селі організовано КНС, який захищав інтереси бідняків, конфіскував майно куркулів, що ухилялися від хлібоздачі, надавав пільги членам КНС, забезпечував селян предметами широкого вжитку тощо. За допомогою партійного осередку та волвиконкому комітет провів перерозподіл поміщицької та лишків куркульської землі (4,5 тис. десятин) між безземельними та малоземельними селянами. 123 десятини церковної землі розподілено також на користь безземельних.
В умовах великих труднощів відбудовували жителі села зруйноване господарство після громадянської війни. Посуха 1921 року принесла з собою голод. Активізувалися куркульські банди. Для боротьби з ними було знову створено сільревком, до якого увійшли І. Л. Жолобенко, М. В. Кочет і М. X. Костенко. Велику допомогу у ці важкі роки одержали селяни від держави. Для голодуючих були організовані
їдальні і харчувальні пункти, в 1922 році селянам виділено з державних фондів понад 1700 пудів насіння ярих і озимих культур. Понад 35 проц. бідняцьких дворів були зовсім звільнені від продподатку.
В 1923 році переобрано сільську Раду, зміцнено її комуністами. В 1924 році у селі мешкало 2119 жителів. Вони мали понад 6600 десятин землі. В селі залишилось лише 53 бідняцьких господарства, переважна більшість господарств (410) були середняцькими, 16 - куркульськими. На кінець відбудовного періоду повністю відновлено довоєнні посівні площі. В 1,5 раза збільшилося поголів'я худоби. Пожвавилася торгівля. 1924 року під керівництвом сільвиконкому трудящі села на Південному Бузі збудували гідростанцію потужністю 220 кіловат.
З 1920 року в селі працював медичний пункт. Того ж року відкрито початкову школу, в 1926/27 навчальному році школу відвідувало вже 226 дітей. В 1920 році почав працювати сільськогосподарський технікум, через 5 років у ньому навчалося 108 чоловік. У створених з ініціативи вчителів і комсомольців на початку 20-х років школах лікнепу навчалося понад 300 дорослих селян.
В 1921 році тут відкрито сельбуд, при якому працював драматичний гурток, а через два роки - громадську бібліотеку. В учнівських гуртках при технікумі - агрономічному, політичному, радіоспортивному, музичному та хоровому брала участь і місцева сільська молодь. В музеї-виставці, організованому в селі, експонувалися зразки грунтів дослідних полів та ботанічного розсадника. З 1926 року в селі демонструвалися кінофільми.
Міцною була дружба учнів сільськогосподарського технікуму з червоноармійцями 285-го полку Первомайської дивізії, частини якої розміщувались на території Первомайського, Миколаївського та Єлисаветградського округів. Влаштовувалися спільні військові заняття,
культпоходи, свята. Сільський комсомольський осередок з допомогою комсомольців-червоноармійців проводив заняття юних стрільців і зв'язківців. Жителі села допомагали підшефним підрозділам полку продовольством. Робітники млина у 1929 році відрахували їм одноденний заробіток. Трудящі Мигії на урочистих зборах, присвячених 9-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, вирішили зібрати 3 тис. крб. на побудову літака «Селянин Первомайщини». Свого слова вони додержали.
В червні 1926 року у селі почала виходити перша стінна газета. Редактором її була П. Ясельська - сількор Первомайської окружної газети «Селянська правда». На сторінках газети вміщувалися матеріали про роботу перших колективних господарств, ліквідацію неписьменності серед населення, роботу гуртків художньої самодіяльності, про участь жінок в громадському житті села тощо. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під керівництвом партійного осередку, сільської Ради і КНС селяни поступово почали переходити до колективного господарювання. В січні 1926 року організовується перше товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) ім. 25 Жовтня. За допомогою державного кредиту воно придбало трактора, за кермо якого сів селянин П. І. Василенко.
В 1929 році створено товариство «Дружба бідноти» (голова М. Г. Волошин). За прикладом цих перших колективів 473 селянських господарства Мигії (в 1929 році їх було 501, налічували вони 2180 чоловік)5 об'єдналися в артілі: «Слава», «Вільна праця» та ім. Леніна. В наступному році з них утворилося одне колективне господарство ім. Дзержинського, головою його обрано двадцятип'ятитисячницю М. Г. Степанову. На базі ТСОЗу «Дружба бідноти» створено колгосп «Прибузький комунар». У 1936 році в Мигії було 4 артілі, за якими закріплено 4561 га землі.
Значну допомогу артілям надавала Первомайська МТС. На ланах колгоспів працювали два десятки тракторів, 4 комбайни і багато іншої техніки. Велика організаторська та виховна робота партійної організації, яка в І940 році об'єднувала 21 комуніста, сприяла дальшому піднесенню колективних господарств. У 1939-1940 рр. артілі одержували в середньому з га по 16,7-18,3 цнт зернових, по 175 цнт цукрових буряків, по 13 цнт соняшнику. На тваринницьких фермах налічувалося 980 голів великої рогатої худоби, з них 230 корів, 482 свині. Всі чотири колгоспи стали мільйонерами. У 1938 році хлібороби Мигії одержали на трудодень по 8 кг пшениці і по 3 карбованці.
За роки довоєнних п'ятирічок докорінно змінився вигляд села. Воно прикрасилося новими будинками, вздовж забрукованих вулиць комсомольці і молодь висадили дерева. Біля кожної хати були садки і виноградники. В селі діяла лікарня на 20 ліжок, пологовий будинок, аптека. На мальовничому березі Південного Бугу, де колись був поміщицький маєток, розташувався будинок відпочинку, створений ще 1926 року. В 1937 році в ньому відпочивало 2537 трудящих з усіх кінців Радянського Союзу. В селі працювали неповна середня школа і сільськогосподарський технікум. Колишня відстала Мигія перетворилася на село суцільної письменності. 18 його жителів стали командирами Червоної Армії, 2 - льотчиками, один - інженером, 26 - трактористами і комбайнерами, 25 - агрономами тощо.
22 червня 1941 року, коли фашистські полчища віроломно напали на нашу країну, в селі відбувся мітинг трудящих, на якому виступили колгоспник-ударник А. А. Ілляшенко, учасниця громадянської війни колгоспниця М. Р. Чечина, вчитель П. Я. Самійленко. їх заклик бити ворога в тилу і на фронті було надруковано в районній газеті3. З серпня фашистські війська вдерлися в Мигію. В перші ж дні окупації до їх рук потрапила газета. Фашисти схопили і розстріляли патріотів А. А. Ілляшенка, П. Я. Самійленка, М. Р. Чечину.
Окупанти грабували село, жителів примушували від світанку до пізнього вечора працювати на будівництві шляхів і переправ, у т. зв. народних общинах. Понад сто юнаків і дівчат було насильно вивезено до Німеччини. Окупанти створили в селі концентраційний табір, де тримали військовополонених і всіх, хто чинив їм опір. Полонених примушували працювати на будівництві шляху від Первомайська до с. Благодатного. Жителі В. А. Ваташенко, М. С. Верхогляд, Г. С. Волошина, 6. А. Філонова, П. І. Коваленко організували втечу багатьох полонених з концентраційного табору, допомагали партизанам. У 1943 році гестапівці розстріляли за зв'язок з партизанами всю сім'ю С. Д. Жолобенка. Того ж року було заарештовано групу молоді з 15 чоловік за те, що вони відмовилися будувати платформу біля залізничного мосту. Патріотів вивезли в
Первомайськ і теж розстріляли. 20 березня 1944 року село визволили частини 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту. 310 жителів села брали участь у боях з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни, 191 з них загинув. Понад 200 чоловік нагороджені орденами та медалями.
З перших днів після визволення, відновили свою роботу територіальна парторганізація і сільська Рада, наприкінці 1944 року - комсомольська організація. Вони спрямували зусилля трудящих села на відбудову зруйнованого окупантами господарства. Відступаючи з села, гітлерівці спалили і зруйнували близько 350 хат колгоспників, усі громадські будівлі, знищили будинок відпочинку, парк. Вже через кілька місяців став до ладу млин, який наступного року виробляв 35 тонн борошна на добу замість 20 тонн у довоєнний час. Нелегко доводилося мигіївським колгоспникам {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відновлювати свої господарства. В «Прибузькому комунарі» на 1020 га землі лишилося всього 6 пар коней і 10 плугів, а в артілі ім. Леніна на 902 га землі-
двоє коней; у колгоспі ім. Дзержинського на 1035 га - 3 корови. Тому майже всі польові роботи виконували вручну. Корів, яких вдалося зберегти, використовували як тяглову силу. На ланах працювали здебільшого жінки і підлітки. В колгоспі ім Леніна було всього 60 працездатних чоловік, в колгоспі ім. Дзержинського - 88 чоловік. Дійову допомогу артілям надала держава. Вже в річницю визволення села вони одержали 2 трактори, по одному зерновому комбайну. Військові частини, які проходили через село, а також Первомайська МТС допомогли селянам тягловою силою і реманентом. Самовіддано трудилися механізатори: вже навесні 1945 року вони зорали 70 проц. довоєнних площ. Трудова слава йшла про молодих трактористок - комсомолок В. І. Мехеду, Т. Н. Криленко.
Велику увагу приділяла сільська Рада відбудові житлових приміщень. В першу чергу забезпечувалися житлом родини військовослужбовців. Для них артілі виділили лісоматеріали, тягло. Понад 100 колгоспників одержали солому, очерет на покрівлю. До зими 1944-1945 рр. вдалося відбудувати понад 270 хат. Почала працювати школа, лікарня, будинок культури. Відновив свою діяльність сільськогосподарський технікум. Повністю відбудовано було головний корпус, зруйнований гітлерівцями, а також допоміжні приміщення, де розміщувалися майстерні і лабораторії.
У наполегливій праці за виконання четвертої п'ятирічки трудящі села до 1948 року повністю освоїли довоєнні посівні площі. В кінці того року всі чотири артілі об'єднались у дві: ім. Леніна та ім. Дзержинського. За рішенням Первомайського райкому партії у колгоспах створили первинні партійні і комсомольські організації, які стали предметніше займатися організаторською і політичною роботою, керували соціалістичним змаганням. Про успіхи передовиків розповідалося в стіннівках, «блискавках», переможцям вручалися червоні вимпели. В середньому на кінець четвертої п'ятирічки врожай зернових зріс до 13-14 цнт з га. Артілі почали виконувати плани розвитку тваринництва. Протягом 1945-1949 рр. відбудовано Мигіївську гідроелектростанцію. У 1950 році її реконструйовано. Електроенергію одержали господарства району та промислові підприємства Первомайська. Сотні юнаків і дівчат з усього району брали участь у цій комсомольській будові.
Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійні організації і правління артілей поліпшили добір, розстановку і виховання колгоспних кадрів. Бригади і ферми очолили спеціалісти, переважно комуністи, які зуміли піднести дисципліну праці, організувати колгоспників на боротьбу за виконання виробничих планів. У соціалістичне змагання включалися бригади, ферми, ланки. Робітники Первомайського машинобудівного заводу, які шефствували над колгоспами, виготовляли гранулятори для внесення в грунт мінеральних і місцевих добрив, провели електрику на польовий стан тракторної бригади, здійснили механізацію 4 тваринницьких ферм.
Правління артілей запровадили матеріальні стимули заохочення тваринників. Якщо в 1954 році колгосп одержав на 100 га угідь по 63 цнт молока, а від корови - по 1220 кг, то в 1956 році на 100 га угідь вироблено 170 цнт, а на корову надоєно 3080 кг молока, у 1957 році відповідно - 233 цнт і 3260 кг. У той же рік виробництво м'яса становило 36 цнт на 100 га угідь, у 3 рази більше, ніж у 1954 році. В 1956 році колгосп «Зорі Кремля», який утворився в 1955 році внаслідок об'єднання 2 артілей, став учасником
Всесоюзної сільськогосподарської виставки, рішенням Головвис- тавкому його відзначено тоді дипломом 1-го ступеня та премійовано вантажною і легковою автомашинами. Голова правління С. М: Сойфер, агроном Н. С. Москаленко, секретар парторганізації В. М. Нестеренко нагороджені Великими срібними медалями, заступник голови М. П. Криленко - Малою срібною медаллю виставки.
На кінець семирічки колгоспники артілі збирали близько 18 цнт зернових з га, по 25 цнт кукурудзи, 15 цнт соняшнику, 210 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили 243 цнт молока, 40 цнт м'яса і 7 тис. яєць. Близько 20 передовиків сільського господарства за {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}успіхи у вирощуванні високого врожаю та підвищенні продуктивності худоби нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них - бригадир тракторної бригади артілі Д. Д. Тараненко, бригада якого щорічно одержувала по 25 цнт зернових, 45 цнт кукурудзи і 19 цнт соняшнику з га, доярка того ж колгоспу Т. П. Криленко і ланкова радгоспу-технікуму А. А. Петрищенко та багато інших.
Партійна організація і правління артілі вміло спрямували трудову активність колгоспників і всіх працівників села на виконання планів восьмої п'ятирічки. За колгоспом «Зорі Кремля» закріплено 4120 га землі, в т. ч. 3570 га орної. Останнім часом площа орної землі зросла на 115 га за рахунок освоєння заплавних земель на Південному Бузі. У цій справі артілі допомогли робітники місцевої гідроелектростанції. Вони провели на острів електролінію і підключили насосну станцію, зробили паромну переправу. Освоєні площі зрошуються, на них вирощують овочі, кормові культури. Колгосп має 36 га саду і 50 га виноградників. Всі трудомісткі процеси по обробітку землі, на тваринницьких фермах механізовано і автоматизовано. В господарстві працює 45 тракторів, 18 різних комбайнів і 14 автомашин, в механічна майстерня.
З ініціативи агронома колгоспу Н. С. Москаленка в колгоспі «Зорі Кремля» вперше в Первомайському районі запроваджено акордно-преміальну оплату праці. Вартість людино-дня на кінець восьмої п'ятирічки досягла 4 крб. 28 коп. Середньомісячна заробітна плата становить у середньому 107-110 крб. Зросли неподільні фонди колгоспу, в 1970 році вони становили понад 1826 тис. карбованців.
Гідно зустріли трудівники артілі славний ювілей - 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Кращих з них нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Достроково, на три місяці раніше, виконала артіль восьму п'ятирічку з усіх галузей рільництва і тваринництва. В 1970 році тут зібрано небувалий урожай зернових: кожен гектар дав по 29,9 цнт. Урожайність зернових зросла за п'ятирічку на 7,8 цнт, у т. ч. пшениці - на 8,7 цнт. 302 цнт з гектара зібрано цукрових буряків, по 20,2 цнт - соняшнику. Кукурудзоводи колгоспу вийшли на перше місце в районі. Вони зібрали по 57,6 цнт зерна з кожного з 500 га. Значно зросло виробництво качиного м'яса, в 1970 році державі було продано його 3500 цнт, від кожної фуражної корови надоєно по 2848 кг молока. Протягом восьмої п'ятирічки понад план продано 3223 цнт м'яса, 3940 цнт молока, 2443 цнт овочів.
За успішне виконання завдань восьмої п'ятирічки щодо виробництва і продажу державі продуктів землеробства та тваринництва колгосп занесено на обласну Дошку пошани. Колектив молочнотоварної ферми було нагороджено дипломом і перехідним Червоним прапором обкому партії й облвиконкому.
Голова колгоспу X. І. Цушко був делегатом XXIV з'їзду КП України, йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці; орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені головний агроном господарства Н. С. Москаленко, бригадир тракторної бригади В. Ф. Дзюба, тракторист Ф. О. Мірошник, скотарка В. М. Руденко; орденом «Знак Пошани» - секретар партійної організації колгоспу І. В. Багнюк. Цієї ж нагороди удостоєний бригадир комплексної бригади радгоспу-технікуму В. М. Тищенко.
Виконуючи соціалістичні зобов'язання на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, трудівники колгоспу протягом першого кварталу 1971 року продали державі понад план 760 цнт м'яса, 185 цнт молока. Механізатори достроково, на 20 днів раніше, завершили ремонт сільськогосподарської техніки. Члени артілі зобов'язалися в першому році п'ятирічки одержати на 100 га сільськогосподарських
угідь 100 цнт м'яса, 300 цнт молока, на 100 га зернових 14 тис. яєць; підвищити врожайність зернових на кінець п'ятирічки до 32 цнт з гектара.
Понад 200 жителів села працює на гранітному кар'єрі, що став до ладу в 1957 році. Нині це велике механізоване підприємство. З 1963 року при кар'єрі діє асфальтовий завод. Понад 6 млн. квт.-год. електроенергії виробляє на рік Мигіївська ГЕС. Управління станцією автоматизоване.
Господарські успіхи, зміцнення економіки села забезпечують неухильне зростання матеріального добробуту населення, підвищення його {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}культурного рівня. З 899 будинків, що є тут, понад дві третини - нові або капітально перебудовані, з великими вікнами, на помості, вкриті шифером або залізом. Вони потопають у вишневих і яблуневих садах, розташованих на пагорбах, що утворюють своєрідний котлован біля самогб Південного Бугу, який з шумом, долаючи кам'яні пороги, несе свої води до моря.
До Ленінського ювілею тут споруджено два клуби, середню школу, профілакторій, будинок механізаторів. В селі забруковано й частково заасфальтовано всі центральні вулиці. Мигія має постійне автобусне сполучення з райцентром. Через село проходять транзитні автобуси на Київ, Миколаїв, Одесу, Кіровоград. Центральна садиба колгоспу має автобусне сполучення з віддаленими бригадами.
В селі є універмаг, продовольчі,книжковий та господарський магазини, чайна, їдальня. Автолавка доставляє товари трудівникам у поле, на тваринницькі ферми. Широко практикується попереднє замовлення на купівлю меблів, культтоварів тощо. До послуг сільського населення є шевська і кравецька майстерні, перукарня, ощадна каса.
Лікарня на 35 ліжок з рентгенівською установкою і лабораторією обслуговує не тільки жителів Мигії, а й навколишніх сіл. У ній працює 7 медичних фахівців з вищою і середньою освітою. В селі - 3 дитячих ясел. Край седа, на мальовничому березі Бугу, розкинулись корпуси Мигіївського міжколгоспного будинку відпочинку. Цю здравницю для працівників сільського господарства збудували в 1962 році. Щороку тут відпочиває 1,5 тис. колгоспників з Миколаївської, Кіровоградської, Черкаської та ін. областей України.
Багато жителів займаються фізкультурою і спортом. 15 кращих борців у 1959 році відзначено грамотами за участь в обласних змаганнях. Два роки ми- гіївські футболісти завойовували першість в змаганнях на приз первомайської газети «Прибузький комунар». У секціях волейбольній, легкої та важкої атлетики оволодівають спортивною майстерністю понад 90 юнаків та дівчат.
31963 року Мигіївську семирічну школу перетворено на десятирічку. В 1970 році 540 учнів у ній навчали 32 вчителі. У1957 році при сільгосптехнікумі створено чимале навчальне містечко з упорядженими дво- і триповерховими будинками, просторими світлими аудиторіями, актовим залом, кабінетами і лабораторіями з хімії, тваринництва, хліборобства, рослинництва, плодоовочівництва. На агрономічному, зоотехнічному і механічному відділеннях навчається близько 700 учнів. 1959 року
відкрито заочне відділення, на якому здобувають знання понад 450 працівників сільського господарства. За післявоєнні роки дипломи спеціалістів сільського господарства здобули більш як 2500 випускників технікуму.
У вересні 1964 року на базі відділку радгоспу ім. 25 Жовтня і Мигіївського сільськогосподарського технікуму створено радгосп-технікум. Він має понад 2200 га землі, 35 тракторів, 8 комбайнів та іншу
сучасну техніку. Тут ведеться широка дослідницька робота. Радгосп щороку добивається зразкових врожаїв і високої продуктивності худоби.
За роки Радянської влади понад 100 жителів села здобули вищу освіту, сотні - середню. Серед них - уродженці Мигії - П. М. Василенко, нині член-кореспондент АН УРСР, професор Української сільськогосподарської академії; Ю. О. Клих - кандидат фізико-математичних наук, який працює в Одеському політехнічному інституті; письменник В. В. Срібний (Срібницький).
У 1961 році на кошти колгоспу в центрі села збудовано палац культури на 500 місць. При палаці культури створено вокальний ансамбль, гурток художнього слова, естрадний оркестр. Понад 100 молодих аматорів беруть у них активну участь. Агіткультбригада палацу час від часу виступає перед
трудівниками села на виробничих ділянках: у тракторних бригадах, на фермах і току. Часто приїздять до мигіївців з цікавими програмами професіональні театральні колективи з Одеси, Миколаєва та інших міст.
При сільській бібліотеці створено 3 книгопересувки, що обслуговують ферми і тракторні бригади. З кожним роком поповнюється книжковий фонд бібліотеки, який становить понад 8000 книг. Мешканці передплачують більш як 3300 примірників газет і журналів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У селі - 6 первинних партійних організацій, які налічують близько 200 комуністів. їх бойовими помічниками є 350 комсомольців, об'єднаних в трьох комсомольських організаціях, і 500 членів профспілки.
В боротьбі за піднесення сільськогосподарського виробництва значна роль належить сільській Раді, яка проводить важливу роботу щодо залучення трудівників до виконання народногосподарських планів, поліпшенню благоустрою села, підвищенню рівня культурно-побутового обслуговування населення. Серед 31 депутата 16 комуністів, 2 комсомольці; 14 жінок. Працюють 5 постійних комісій сільської Ради.
Трудівники Мигії докладають усіх зусиль, щоб успішно виконати завдання дев'ятої п'ятирічки, що створить умови для дальшого економічного і культурного зростання села.
В околицях Мигії та Куріпчиного виявлено поселення доби неоліту, бронзи, скіфських часів та черняхівської культури. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На початку XVIII ст. на місці нинішнього села запорізькі козаки заснували хутір - зимівник, який належав до Бугогардівської паланки. Від сусідніх порогів він дістав назву Мигії. Мигією називалися десять островів - порогів, розташованих
на Південному Бузі. Найбільші з них - Великий Мигіївський і Малий Мигіївський, назви їх походять від давньогрецького поселення Емигеї (українською мовою - моя земля), що існувало тут на початку н. ери.
Ця місцевість тісно пов'язана з історією гайдамацького руху. На Мигіївському острові навіть був табір гайдамаків. На початку 1750 року поблизу Мигіївського Ташлика загін гайдамаків з 30 чоловік атакувала команда Архангелогородського драгунського полку. Завдавши поразки драгунам, гайдамаки перебралися на територію, підвладну Туреччині. В червні того ж року гайдамаки знову з'явилися в Мигіївському Ташлику, для розгрому їх уряд виділив військову команду, але повстанці уникли й цього разу переслідування.
У 1768 році під час Коліївщини тут побували зі своїми загонами гайдамацькі ватажки Я. Солонь і Ф. Швидкий, до яких приєднувалися місцеві повстанці.
Ще на початку 60-х років XVIII ст. по балці Мигіївському Ташлику встановлено кордони між Новослобідським полком і запорожцями. Землі, на яких тепер розташоване село Мигія, ділилися на дві частини: північна належала Новослобідському полку, південна-Запорізькій Січі. Для захисту від татар і гайдамаків, а одночасно і відвернення нападів польської шляхти, царський уряд заснував тут чимало військових форпостів, у т. ч. Мигей, який згадується 1765 року в списку російських військових укріплень. На місці форпосту і запорізького зимівника Мигії виникло село Мигія.
Спочатку в цій місцевості селилися втікачі-кріпаки з Росії та півночі України. Після ліквідації Нової Січі на землях колишньої Бугогардівської паланки розмістився полк з волохів і болгар, який під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. разом з підполковником П. Скаржинським перейшов на бік росіян. Частина солдатів цього полку поселилася в Мигії, інші заснували навколо неї хутори. У 1775 році Мигію з населенням, землями та островами уряд подарував «усмирителю» Запорізької Січі генерал-аншефу П. Текелію. В 1776 році Мигію, яка входила до Ольвіопольського повіту, з 6308 десятинами землі та 480 кріпаками купив у генерала Текелія підполковник П. Скаржинський. Кріпаки Скаржинських, які майже півстоліття примножували багатства своїх володарів, зазнавали тяжкого поміщицького гніту. Панщину вони виконували кожного третього дня, згодом її збільшили до тижня. Селяни сплачували ще й грошові і натуральні повинності.
В складі ескадрону, сформованого В. П. Скаржинським (сином П. Скаржинського), у Вітчизняній війні 1812 року брали участь і мигіївські селяни-добровольці. 12 з них одержали нагороди - георгіївські хрести.
В 1859 році в Мигії в 163 дворах мешкало 1025 жителів, з них 507 чоловічої статі. Внаслідок реформи 1861 року 296 ревізьких душ села одержали близько 1000 десятин землі, тобто по 3,5 десятини на душу. Поміщикам Скаржинським дісталося понад 12 000 десятин. Протягом 49 років селяни мали сплачувати викупні платежі по 334,7 крб. на ревізьку душу.
Через 25 років після скасування кріпацтва у Мигії проживало 203 родини колишніх поміщицьких селян і 24 сім'ї міщан, торговців і духовенства. Поглиблювалася класова диференціація села. Тільки 16 дворів мали змогу обробляти своїм тяглом ті 186 десятин землі, що їм належали. 86 дворів, у яких було 428 десятин
обробляли землю у супрязі. У 1885 році селяни мали лише 105 пар волів і 136 корів, робоча худоба зосереджувалася головним чином в руках
заможних селян. 55 найбідніших господарств, на які припадало 117 десятин, змушені були наймати тягло й орендувати землю (плата за десятину становила 7 крб. 50 коп.), або позбутися своїх наділів і йти у найми. Тяжка, виснажлива праця від зорі до зорі в поміщицьких і куркульських господарствах, відсутність будь-якої охорони праці призводили до того, що на кожну тисячу жителів було 18 калік.
У 1900 році з 474 господарств у селі 245 були безземельними, 201 мало від десятини до 7 на двір, тоді як 11 куркулів разом з поміщиками володіли 13 450 десятинами землі. Поміщикам Скаржинським, крім 12 тис. десятин землі, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}належало 245 голів рогатої худоби, 6 тис. тонкорунних овець, кінний завод. З метою реалізації сільськогосподарських виробів Скаржинські побудували на річці Південному Бузі, біля Мигії, млин, фабрику, де щорічно вироблялося 2 тис. пудів шовку. Для продажу власних та імпортних товарів вони мали 4 крамниці.
Малоземелля і безземелля селян, тягар викупних платежів, поміщицька кабала, часті неврожаї і голод - все це призводило до загострення класових суперечностей на селі, розгортання боротьби проти поміщиків і царя. Під впливом революційних подій 1905 року в країні 25 листопада селяни мигіївського хутора Грушівки зібралися на сходку, де переобрали старосту й писаря та висунули поміщикові вимоги: знизити орендну плату на землю з 7 крб. 50 коп. до 5 крб., а за всі минулі десять років повернути селянам по 2,5 крб. за десятину, виділити їм необхідну кількість землі для оренди. Селян підтримали всі робітники економії, які припинили роботу. Тоді поміщик викликав військовий загін. Та селяни відмовилися працювати і продовжували вимагати надбавки платні, рубали панський ліс. 15 серпня 1907 року вони підпалили маєток Скаржинського у Мигії. Протягом 1907-1909 рр. в селі поширювалися листівки із закликами боротися за повалення царату. В цій справі Одеською судовою палатою звинувачувався бідняк М. М. Самійленко, який розповсюджував прокламації «Що дав російський уряд?», «Розправа царських катів з селянами в Глодосах» та інші.
Після поразки першої російської революції значно погіршало становище трудового селянства. З 486 селянських господарств 300 на той час були безземельними або малоземельними. В той же час столипінська реформа зміцнила куркульські господарства. 31 багатій села вийшов на хутори, скупивши у збіднілих селян, які не мали чим обробляти свої ділянки, 703 десятини землі.
Напередодні першої світової війни в Мигії проживало понад 2,5 тис. чоловік. Забудовувалося село безпланово, роботи по його благоустрою не проводилися. Тільки два десятки багатіїв спорудили цегельні будинки під черепицею. Переважна більшість селян ставила хати з саману, криті очеретом. Садів навколо дворів не було. Селяни здебільшого обмежувалися саморобними меблями, одягом і взуттям власного виготовлення.
У 1886 році на кошти поміщика в селі розпочалося будівництво лікарні, про яку в той час представники повітового земства писали, що «...при проектуванні у будівництві було більше звернуто уваги на зовнішню красу будинку, ніж на вимоги науки при будівництві лікарень». 1862 року відкрито школу, в якій через три роки навчалося 53 учні, з них лише 5 дівчат. У 1890 році засновано в селі агрошколу з 4-річним строком навчання, розраховану на 226 учнів. 1913 року її перетворено
на сільськогосподарське училшце(тут працювало 4 викладачі і перебувало на казенному кошті 72 учні), яке відігравало чималу роль у поліпшенні агрокультури навколишніх районів. 1911 року в училищі застосовано телефон і електроенергію. Земська сільська школа, заснована ще 1887 року, стала двокласною.
Коли почалася імперіалістична війна, понад 200 чоловіків з села було мобілізовано до армії, у населення реквізовано понад 40 проц. робочої худоби. Близько половини земельних наділів бідняків зовсім не засівалося. Подвоїлась кількість безкінних і однокінних господарств.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в Мигії створено сільський комітет, який намагався відібрати і розподілити серед селян поміщицьку землю. Але через те, що до нього пролізло багато куркулів, здійснити ці заходи не вдалося.
Звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію дійшла до селян вже в перші дні після її перемоги в Петрограді. В січні 1918 року тут створено ревком, який одразу ж приступив до здійснення ленінського Декрету про
землю. Близько 5 тис. десятин поміщицької землі протягом січня і лютого розподілено серед селян. Але будівництву нового життя перешкодили австро-німецькі окупанти, які захопили село у березні 1918 року. Згодом сюди прибув син Скаржинського, а з ним сотня гайдамаків, які вчинили жорстоку розправу над сільськими активістами, розстрілявши 17 чоловік. Жителі села всіляко ухилялися від сплати контрибуції, перешкоджали вивезенню награбованого майна до Німеччини. 28 селян вступили до партизанських загонів, що діяли в Ананьївському повіті. В жовтні окупанти залишили село. З листопада в селі «господарювали» ставленики петлюрівської Директорії. Вони оголосили мобілізацію до свого війська. Але чоловіки не з'являлися на призовні пункти, багато селян пішло до партизанських загонів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Весною 1919 року петлюрівців вигнали частини Червоної Армії. У селі було створено тимчасовий орган Радянської влади - ревком, який продовжив перерозподіл між селянами землі, мобілізовував їх на виконання продрозверстки і допомогу Червоній Армії. Для боротьби з куркульським бандитизмом було сформовано загін самооборони. Влітку, коли до Мигії вдерлася банда Колоса, місцеві активісти допомагали загону особливого призначення (командир Т. М. Гуляницький) громити бандитів.
Та мирний перепочинок тривав недовго. На початку вересня 1919 року село захопили денікінці. Білогвардійці нещадно грабували селян, забирали у них останні продукти. В лютому 1920 року частини 14-ї армії визволили Мигію від ворога. Почав працювати ревком, який у квітні передав свої функції волвиконкому. В травні створено партійний осередок, а згодом комсомольський. В липні за допомогою одеських та первомайських робітників з продзагону в селі організовано КНС, який захищав інтереси бідняків, конфіскував майно куркулів, що ухилялися від хлібоздачі, надавав пільги членам КНС, забезпечував селян предметами широкого вжитку тощо. За допомогою партійного осередку та волвиконкому комітет провів перерозподіл поміщицької та лишків куркульської землі (4,5 тис. десятин) між безземельними та малоземельними селянами. 123 десятини церковної землі розподілено також на користь безземельних.
В умовах великих труднощів відбудовували жителі села зруйноване господарство після громадянської війни. Посуха 1921 року принесла з собою голод. Активізувалися куркульські банди. Для боротьби з ними було знову створено сільревком, до якого увійшли І. Л. Жолобенко, М. В. Кочет і М. X. Костенко. Велику допомогу у ці важкі роки одержали селяни від держави. Для голодуючих були організовані
їдальні і харчувальні пункти, в 1922 році селянам виділено з державних фондів понад 1700 пудів насіння ярих і озимих культур. Понад 35 проц. бідняцьких дворів були зовсім звільнені від продподатку.
В 1923 році переобрано сільську Раду, зміцнено її комуністами. В 1924 році у селі мешкало 2119 жителів. Вони мали понад 6600 десятин землі. В селі залишилось лише 53 бідняцьких господарства, переважна більшість господарств (410) були середняцькими, 16 - куркульськими. На кінець відбудовного періоду повністю відновлено довоєнні посівні площі. В 1,5 раза збільшилося поголів'я худоби. Пожвавилася торгівля. 1924 року під керівництвом сільвиконкому трудящі села на Південному Бузі збудували гідростанцію потужністю 220 кіловат.
З 1920 року в селі працював медичний пункт. Того ж року відкрито початкову школу, в 1926/27 навчальному році школу відвідувало вже 226 дітей. В 1920 році почав працювати сільськогосподарський технікум, через 5 років у ньому навчалося 108 чоловік. У створених з ініціативи вчителів і комсомольців на початку 20-х років школах лікнепу навчалося понад 300 дорослих селян.
В 1921 році тут відкрито сельбуд, при якому працював драматичний гурток, а через два роки - громадську бібліотеку. В учнівських гуртках при технікумі - агрономічному, політичному, радіоспортивному, музичному та хоровому брала участь і місцева сільська молодь. В музеї-виставці, організованому в селі, експонувалися зразки грунтів дослідних полів та ботанічного розсадника. З 1926 року в селі демонструвалися кінофільми.
Міцною була дружба учнів сільськогосподарського технікуму з червоноармійцями 285-го полку Первомайської дивізії, частини якої розміщувались на території Первомайського, Миколаївського та Єлисаветградського округів. Влаштовувалися спільні військові заняття,
культпоходи, свята. Сільський комсомольський осередок з допомогою комсомольців-червоноармійців проводив заняття юних стрільців і зв'язківців. Жителі села допомагали підшефним підрозділам полку продовольством. Робітники млина у 1929 році відрахували їм одноденний заробіток. Трудящі Мигії на урочистих зборах, присвячених 9-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, вирішили зібрати 3 тис. крб. на побудову літака «Селянин Первомайщини». Свого слова вони додержали.
В червні 1926 року у селі почала виходити перша стінна газета. Редактором її була П. Ясельська - сількор Первомайської окружної газети «Селянська правда». На сторінках газети вміщувалися матеріали про роботу перших колективних господарств, ліквідацію неписьменності серед населення, роботу гуртків художньої самодіяльності, про участь жінок в громадському житті села тощо. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Під керівництвом партійного осередку, сільської Ради і КНС селяни поступово почали переходити до колективного господарювання. В січні 1926 року організовується перше товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) ім. 25 Жовтня. За допомогою державного кредиту воно придбало трактора, за кермо якого сів селянин П. І. Василенко.
В 1929 році створено товариство «Дружба бідноти» (голова М. Г. Волошин). За прикладом цих перших колективів 473 селянських господарства Мигії (в 1929 році їх було 501, налічували вони 2180 чоловік)5 об'єдналися в артілі: «Слава», «Вільна праця» та ім. Леніна. В наступному році з них утворилося одне колективне господарство ім. Дзержинського, головою його обрано двадцятип'ятитисячницю М. Г. Степанову. На базі ТСОЗу «Дружба бідноти» створено колгосп «Прибузький комунар». У 1936 році в Мигії було 4 артілі, за якими закріплено 4561 га землі.
Значну допомогу артілям надавала Первомайська МТС. На ланах колгоспів працювали два десятки тракторів, 4 комбайни і багато іншої техніки. Велика організаторська та виховна робота партійної організації, яка в І940 році об'єднувала 21 комуніста, сприяла дальшому піднесенню колективних господарств. У 1939-1940 рр. артілі одержували в середньому з га по 16,7-18,3 цнт зернових, по 175 цнт цукрових буряків, по 13 цнт соняшнику. На тваринницьких фермах налічувалося 980 голів великої рогатої худоби, з них 230 корів, 482 свині. Всі чотири колгоспи стали мільйонерами. У 1938 році хлібороби Мигії одержали на трудодень по 8 кг пшениці і по 3 карбованці.
За роки довоєнних п'ятирічок докорінно змінився вигляд села. Воно прикрасилося новими будинками, вздовж забрукованих вулиць комсомольці і молодь висадили дерева. Біля кожної хати були садки і виноградники. В селі діяла лікарня на 20 ліжок, пологовий будинок, аптека. На мальовничому березі Південного Бугу, де колись був поміщицький маєток, розташувався будинок відпочинку, створений ще 1926 року. В 1937 році в ньому відпочивало 2537 трудящих з усіх кінців Радянського Союзу. В селі працювали неповна середня школа і сільськогосподарський технікум. Колишня відстала Мигія перетворилася на село суцільної письменності. 18 його жителів стали командирами Червоної Армії, 2 - льотчиками, один - інженером, 26 - трактористами і комбайнерами, 25 - агрономами тощо.
22 червня 1941 року, коли фашистські полчища віроломно напали на нашу країну, в селі відбувся мітинг трудящих, на якому виступили колгоспник-ударник А. А. Ілляшенко, учасниця громадянської війни колгоспниця М. Р. Чечина, вчитель П. Я. Самійленко. їх заклик бити ворога в тилу і на фронті було надруковано в районній газеті3. З серпня фашистські війська вдерлися в Мигію. В перші ж дні окупації до їх рук потрапила газета. Фашисти схопили і розстріляли патріотів А. А. Ілляшенка, П. Я. Самійленка, М. Р. Чечину.
Окупанти грабували село, жителів примушували від світанку до пізнього вечора працювати на будівництві шляхів і переправ, у т. зв. народних общинах. Понад сто юнаків і дівчат було насильно вивезено до Німеччини. Окупанти створили в селі концентраційний табір, де тримали військовополонених і всіх, хто чинив їм опір. Полонених примушували працювати на будівництві шляху від Первомайська до с. Благодатного. Жителі В. А. Ваташенко, М. С. Верхогляд, Г. С. Волошина, 6. А. Філонова, П. І. Коваленко організували втечу багатьох полонених з концентраційного табору, допомагали партизанам. У 1943 році гестапівці розстріляли за зв'язок з партизанами всю сім'ю С. Д. Жолобенка. Того ж року було заарештовано групу молоді з 15 чоловік за те, що вони відмовилися будувати платформу біля залізничного мосту. Патріотів вивезли в
Первомайськ і теж розстріляли. 20 березня 1944 року село визволили частини 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту. 310 жителів села брали участь у боях з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни, 191 з них загинув. Понад 200 чоловік нагороджені орденами та медалями.
З перших днів після визволення, відновили свою роботу територіальна парторганізація і сільська Рада, наприкінці 1944 року - комсомольська організація. Вони спрямували зусилля трудящих села на відбудову зруйнованого окупантами господарства. Відступаючи з села, гітлерівці спалили і зруйнували близько 350 хат колгоспників, усі громадські будівлі, знищили будинок відпочинку, парк. Вже через кілька місяців став до ладу млин, який наступного року виробляв 35 тонн борошна на добу замість 20 тонн у довоєнний час. Нелегко доводилося мигіївським колгоспникам {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відновлювати свої господарства. В «Прибузькому комунарі» на 1020 га землі лишилося всього 6 пар коней і 10 плугів, а в артілі ім. Леніна на 902 га землі-
двоє коней; у колгоспі ім. Дзержинського на 1035 га - 3 корови. Тому майже всі польові роботи виконували вручну. Корів, яких вдалося зберегти, використовували як тяглову силу. На ланах працювали здебільшого жінки і підлітки. В колгоспі ім Леніна було всього 60 працездатних чоловік, в колгоспі ім. Дзержинського - 88 чоловік. Дійову допомогу артілям надала держава. Вже в річницю визволення села вони одержали 2 трактори, по одному зерновому комбайну. Військові частини, які проходили через село, а також Первомайська МТС допомогли селянам тягловою силою і реманентом. Самовіддано трудилися механізатори: вже навесні 1945 року вони зорали 70 проц. довоєнних площ. Трудова слава йшла про молодих трактористок - комсомолок В. І. Мехеду, Т. Н. Криленко.
Велику увагу приділяла сільська Рада відбудові житлових приміщень. В першу чергу забезпечувалися житлом родини військовослужбовців. Для них артілі виділили лісоматеріали, тягло. Понад 100 колгоспників одержали солому, очерет на покрівлю. До зими 1944-1945 рр. вдалося відбудувати понад 270 хат. Почала працювати школа, лікарня, будинок культури. Відновив свою діяльність сільськогосподарський технікум. Повністю відбудовано було головний корпус, зруйнований гітлерівцями, а також допоміжні приміщення, де розміщувалися майстерні і лабораторії.
У наполегливій праці за виконання четвертої п'ятирічки трудящі села до 1948 року повністю освоїли довоєнні посівні площі. В кінці того року всі чотири артілі об'єднались у дві: ім. Леніна та ім. Дзержинського. За рішенням Первомайського райкому партії у колгоспах створили первинні партійні і комсомольські організації, які стали предметніше займатися організаторською і політичною роботою, керували соціалістичним змаганням. Про успіхи передовиків розповідалося в стіннівках, «блискавках», переможцям вручалися червоні вимпели. В середньому на кінець четвертої п'ятирічки врожай зернових зріс до 13-14 цнт з га. Артілі почали виконувати плани розвитку тваринництва. Протягом 1945-1949 рр. відбудовано Мигіївську гідроелектростанцію. У 1950 році її реконструйовано. Електроенергію одержали господарства району та промислові підприємства Первомайська. Сотні юнаків і дівчат з усього району брали участь у цій комсомольській будові.
Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійні організації і правління артілей поліпшили добір, розстановку і виховання колгоспних кадрів. Бригади і ферми очолили спеціалісти, переважно комуністи, які зуміли піднести дисципліну праці, організувати колгоспників на боротьбу за виконання виробничих планів. У соціалістичне змагання включалися бригади, ферми, ланки. Робітники Первомайського машинобудівного заводу, які шефствували над колгоспами, виготовляли гранулятори для внесення в грунт мінеральних і місцевих добрив, провели електрику на польовий стан тракторної бригади, здійснили механізацію 4 тваринницьких ферм.
Правління артілей запровадили матеріальні стимули заохочення тваринників. Якщо в 1954 році колгосп одержав на 100 га угідь по 63 цнт молока, а від корови - по 1220 кг, то в 1956 році на 100 га угідь вироблено 170 цнт, а на корову надоєно 3080 кг молока, у 1957 році відповідно - 233 цнт і 3260 кг. У той же рік виробництво м'яса становило 36 цнт на 100 га угідь, у 3 рази більше, ніж у 1954 році. В 1956 році колгосп «Зорі Кремля», який утворився в 1955 році внаслідок об'єднання 2 артілей, став учасником
Всесоюзної сільськогосподарської виставки, рішенням Головвис- тавкому його відзначено тоді дипломом 1-го ступеня та премійовано вантажною і легковою автомашинами. Голова правління С. М: Сойфер, агроном Н. С. Москаленко, секретар парторганізації В. М. Нестеренко нагороджені Великими срібними медалями, заступник голови М. П. Криленко - Малою срібною медаллю виставки.
На кінець семирічки колгоспники артілі збирали близько 18 цнт зернових з га, по 25 цнт кукурудзи, 15 цнт соняшнику, 210 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили 243 цнт молока, 40 цнт м'яса і 7 тис. яєць. Близько 20 передовиків сільського господарства за {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}успіхи у вирощуванні високого врожаю та підвищенні продуктивності худоби нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них - бригадир тракторної бригади артілі Д. Д. Тараненко, бригада якого щорічно одержувала по 25 цнт зернових, 45 цнт кукурудзи і 19 цнт соняшнику з га, доярка того ж колгоспу Т. П. Криленко і ланкова радгоспу-технікуму А. А. Петрищенко та багато інших.
Партійна організація і правління артілі вміло спрямували трудову активність колгоспників і всіх працівників села на виконання планів восьмої п'ятирічки. За колгоспом «Зорі Кремля» закріплено 4120 га землі, в т. ч. 3570 га орної. Останнім часом площа орної землі зросла на 115 га за рахунок освоєння заплавних земель на Південному Бузі. У цій справі артілі допомогли робітники місцевої гідроелектростанції. Вони провели на острів електролінію і підключили насосну станцію, зробили паромну переправу. Освоєні площі зрошуються, на них вирощують овочі, кормові культури. Колгосп має 36 га саду і 50 га виноградників. Всі трудомісткі процеси по обробітку землі, на тваринницьких фермах механізовано і автоматизовано. В господарстві працює 45 тракторів, 18 різних комбайнів і 14 автомашин, в механічна майстерня.
З ініціативи агронома колгоспу Н. С. Москаленка в колгоспі «Зорі Кремля» вперше в Первомайському районі запроваджено акордно-преміальну оплату праці. Вартість людино-дня на кінець восьмої п'ятирічки досягла 4 крб. 28 коп. Середньомісячна заробітна плата становить у середньому 107-110 крб. Зросли неподільні фонди колгоспу, в 1970 році вони становили понад 1826 тис. карбованців.
Гідно зустріли трудівники артілі славний ювілей - 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Кращих з них нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Достроково, на три місяці раніше, виконала артіль восьму п'ятирічку з усіх галузей рільництва і тваринництва. В 1970 році тут зібрано небувалий урожай зернових: кожен гектар дав по 29,9 цнт. Урожайність зернових зросла за п'ятирічку на 7,8 цнт, у т. ч. пшениці - на 8,7 цнт. 302 цнт з гектара зібрано цукрових буряків, по 20,2 цнт - соняшнику. Кукурудзоводи колгоспу вийшли на перше місце в районі. Вони зібрали по 57,6 цнт зерна з кожного з 500 га. Значно зросло виробництво качиного м'яса, в 1970 році державі було продано його 3500 цнт, від кожної фуражної корови надоєно по 2848 кг молока. Протягом восьмої п'ятирічки понад план продано 3223 цнт м'яса, 3940 цнт молока, 2443 цнт овочів.
За успішне виконання завдань восьмої п'ятирічки щодо виробництва і продажу державі продуктів землеробства та тваринництва колгосп занесено на обласну Дошку пошани. Колектив молочнотоварної ферми було нагороджено дипломом і перехідним Червоним прапором обкому партії й облвиконкому.
Голова колгоспу X. І. Цушко був делегатом XXIV з'їзду КП України, йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці; орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені головний агроном господарства Н. С. Москаленко, бригадир тракторної бригади В. Ф. Дзюба, тракторист Ф. О. Мірошник, скотарка В. М. Руденко; орденом «Знак Пошани» - секретар партійної організації колгоспу І. В. Багнюк. Цієї ж нагороди удостоєний бригадир комплексної бригади радгоспу-технікуму В. М. Тищенко.
Виконуючи соціалістичні зобов'язання на честь XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, трудівники колгоспу протягом першого кварталу 1971 року продали державі понад план 760 цнт м'яса, 185 цнт молока. Механізатори достроково, на 20 днів раніше, завершили ремонт сільськогосподарської техніки. Члени артілі зобов'язалися в першому році п'ятирічки одержати на 100 га сільськогосподарських
угідь 100 цнт м'яса, 300 цнт молока, на 100 га зернових 14 тис. яєць; підвищити врожайність зернових на кінець п'ятирічки до 32 цнт з гектара.
Понад 200 жителів села працює на гранітному кар'єрі, що став до ладу в 1957 році. Нині це велике механізоване підприємство. З 1963 року при кар'єрі діє асфальтовий завод. Понад 6 млн. квт.-год. електроенергії виробляє на рік Мигіївська ГЕС. Управління станцією автоматизоване.
Господарські успіхи, зміцнення економіки села забезпечують неухильне зростання матеріального добробуту населення, підвищення його {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}культурного рівня. З 899 будинків, що є тут, понад дві третини - нові або капітально перебудовані, з великими вікнами, на помості, вкриті шифером або залізом. Вони потопають у вишневих і яблуневих садах, розташованих на пагорбах, що утворюють своєрідний котлован біля самогб Південного Бугу, який з шумом, долаючи кам'яні пороги, несе свої води до моря.
До Ленінського ювілею тут споруджено два клуби, середню школу, профілакторій, будинок механізаторів. В селі забруковано й частково заасфальтовано всі центральні вулиці. Мигія має постійне автобусне сполучення з райцентром. Через село проходять транзитні автобуси на Київ, Миколаїв, Одесу, Кіровоград. Центральна садиба колгоспу має автобусне сполучення з віддаленими бригадами.
В селі є універмаг, продовольчі,книжковий та господарський магазини, чайна, їдальня. Автолавка доставляє товари трудівникам у поле, на тваринницькі ферми. Широко практикується попереднє замовлення на купівлю меблів, культтоварів тощо. До послуг сільського населення є шевська і кравецька майстерні, перукарня, ощадна каса.
Лікарня на 35 ліжок з рентгенівською установкою і лабораторією обслуговує не тільки жителів Мигії, а й навколишніх сіл. У ній працює 7 медичних фахівців з вищою і середньою освітою. В селі - 3 дитячих ясел. Край седа, на мальовничому березі Бугу, розкинулись корпуси Мигіївського міжколгоспного будинку відпочинку. Цю здравницю для працівників сільського господарства збудували в 1962 році. Щороку тут відпочиває 1,5 тис. колгоспників з Миколаївської, Кіровоградської, Черкаської та ін. областей України.
Багато жителів займаються фізкультурою і спортом. 15 кращих борців у 1959 році відзначено грамотами за участь в обласних змаганнях. Два роки ми- гіївські футболісти завойовували першість в змаганнях на приз первомайської газети «Прибузький комунар». У секціях волейбольній, легкої та важкої атлетики оволодівають спортивною майстерністю понад 90 юнаків та дівчат.
31963 року Мигіївську семирічну школу перетворено на десятирічку. В 1970 році 540 учнів у ній навчали 32 вчителі. У1957 році при сільгосптехнікумі створено чимале навчальне містечко з упорядженими дво- і триповерховими будинками, просторими світлими аудиторіями, актовим залом, кабінетами і лабораторіями з хімії, тваринництва, хліборобства, рослинництва, плодоовочівництва. На агрономічному, зоотехнічному і механічному відділеннях навчається близько 700 учнів. 1959 року
відкрито заочне відділення, на якому здобувають знання понад 450 працівників сільського господарства. За післявоєнні роки дипломи спеціалістів сільського господарства здобули більш як 2500 випускників технікуму.
У вересні 1964 року на базі відділку радгоспу ім. 25 Жовтня і Мигіївського сільськогосподарського технікуму створено радгосп-технікум. Він має понад 2200 га землі, 35 тракторів, 8 комбайнів та іншу
сучасну техніку. Тут ведеться широка дослідницька робота. Радгосп щороку добивається зразкових врожаїв і високої продуктивності худоби.
За роки Радянської влади понад 100 жителів села здобули вищу освіту, сотні - середню. Серед них - уродженці Мигії - П. М. Василенко, нині член-кореспондент АН УРСР, професор Української сільськогосподарської академії; Ю. О. Клих - кандидат фізико-математичних наук, який працює в Одеському політехнічному інституті; письменник В. В. Срібний (Срібницький).
У 1961 році на кошти колгоспу в центрі села збудовано палац культури на 500 місць. При палаці культури створено вокальний ансамбль, гурток художнього слова, естрадний оркестр. Понад 100 молодих аматорів беруть у них активну участь. Агіткультбригада палацу час від часу виступає перед
трудівниками села на виробничих ділянках: у тракторних бригадах, на фермах і току. Часто приїздять до мигіївців з цікавими програмами професіональні театральні колективи з Одеси, Миколаєва та інших міст.
При сільській бібліотеці створено 3 книгопересувки, що обслуговують ферми і тракторні бригади. З кожним роком поповнюється книжковий фонд бібліотеки, який становить понад 8000 книг. Мешканці передплачують більш як 3300 примірників газет і журналів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У селі - 6 первинних партійних організацій, які налічують близько 200 комуністів. їх бойовими помічниками є 350 комсомольців, об'єднаних в трьох комсомольських організаціях, і 500 членів профспілки.
В боротьбі за піднесення сільськогосподарського виробництва значна роль належить сільській Раді, яка проводить важливу роботу щодо залучення трудівників до виконання народногосподарських планів, поліпшенню благоустрою села, підвищенню рівня культурно-побутового обслуговування населення. Серед 31 депутата 16 комуністів, 2 комсомольці; 14 жінок. Працюють 5 постійних комісій сільської Ради.
Трудівники Мигії докладають усіх зусиль, щоб успішно виконати завдання дев'ятої п'ятирічки, що створить умови для дальшого економічного і культурного зростання села.