Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кам'янка
Кам'янка (до 1945 року - Анчекрак) - село, центр сільської Ради. Розташована в Анчекрацькій балці за 25 км від Очакова. Через село проходить асфальтований шлях Миколаїв-Очаків. Населення - 1380 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села: Баланове, Володимирівка, Жовтень, Лиманне, Нове. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Біля Кам'янки у верхів'ях Березанського лиману археологи виявили поселення доби бронзи, скіфських часів і перших віків нашої ери. В районі села знайдено також ольвійські монети. Теперішнє поселення виникло ще до визволення Очакова від турецьких загарбників. Розташоване воно було у пологій балці, на дні якої збиралася солона вода, а влітку утворювалось солоне болото. Балку називали Анчекрак, або Янчокрак, що в перекладі з турецької мови означає Новий солончак. У рапорті запорізького полковника Ф. Покотила до Київської губернської канцелярії 1753 року поселення значиться як «татарський авуль в урочищі Ханчакрак». Крім татар і турків, тут проживало також зайшле українське населення. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Анчекрак часто згадується в рапортах М. І. Кутузова на ім'я Потьомкіна і Долгорукова. До того, як сюди вступили російські війська, татарське населення залишило аул, після того зруйнований ногайцями. Тому в описі до «Атласу Очаківської землі», складеному 1791 року де-Воланом, він названий «Янчокраком в руїнах».
1793 року Анчекрак з 6100 десятинами землі царський уряд подарував поміщиці Кірсановій. В ньому селились здебільшого збіглі кріпаки, яким поміщиця обіцяла свободу й невеликі повинності за користування землею, а також т. зв. десятинники. Наг кінець 1793 року тут мешкало 123 чоловіки та 66 жінок. Нові власники Анчекрака переселили сюди кріпаків з Орловської, Тамбовської і Чернігівської губерній. Основним заняттям мешканців села було хліборобство і тваринництво. В документах першої половини XIX ст. Анчекрак вже згадується як містечко. За переписом 1859 року в ньому налічувалось 82 двори і жило 488 чоловік.
З кожним роком посилювалась поміщицька експлуатащя. Якщо на початку заселення жителів примушували сплачувати десяту частку врожаю і відробляти
один день панщини на тиждень, то напередодні реформи вони вже працювали на поміщика мало не тиждень. Для своїх потреб селяни обробляли мізерні наділи, розмір яких не могла визначити навіть комісія, що в 1861 році займалась виробленням уставної грамоти селян-кріпаків Анчекрака. Про тяжке підневільне становище кріпаків свідчить і те, що у 1853-1854 рр. понад 20 селян Анчекрака перебували «в бігах». Втікачів поміщик жорстоко карав, віддавав у рекрути.
У 1861 році, згідно з уставною грамотою, на 149 ревізьких душ було виділено всього 205 десятин землі. Це були т. зв. дарчі, або жебрацькі наділи, які не перевищували 1,4 десятини на ревізьку душу. 7 дворових не мали права на наділ, 59 поміщицьких селян не в змозі сплатити за землю, відмовились від неї. Десятинники не одержали наділів. Це викликало масове незадоволення селян. Місцеві власті змушені були визнати, що селяни Анчекрака виявили велику непокору під час проведення реформи.
Величезні площі родючих земель залишилися у земельних магнатів. Так, поміщик О. Мусін-Пушкін, у якого бідняки змушені були орендувати землю, мав 8191 десятину. 1882 року за оренду кожної десятини землевласник брав 6-7 крб. за рік, або третю частину, а то й половину врожаю. За випас однієї голови худоби сплачували поміщику 3 крб. за рік, а за випас теляти чи свині повинні були набити і завезти на поміщицьку економію віз каменю. Зростала заборгованість селян казні. Вже в 1870 році за 152 ревізькими душами колишніх кріпаків числилося 658 крб. недоїмки та поточних платежів. На початку 1890 року вони мали сплатити 1795 крб. лише недоїмок.
1882 року в Анчекраку було 99 дворів колишніх поміщицьких селян, 61 - десятинників. Населення займалось рибальством, торгівлею, ремісництвом, працювало в каменоломнях, з каменю-черепашнику випалювали вапно. З 475 жителів 391 чоловік працював у землеробстві, 66 - у торгівлі, 18 - у ремісництві.
Село входило до складу Анчекрак-Ільїнської волості Одеського повіту. На 1896 рік в ньому налічувалося 250 дворів з 925 мешканцями. Кілька разів на рік тут відбувались ярмарки, раз на тиждень - базари. Торгувало 8 крамниць, корчма. Була кінно-поштова станція.
На початку XX ст. більшість поміщицьких земель поблизу Анчекрака скупили багаті німці-колоністи, місцеві куркулі. Окремі з них мали до 1500 десятин родючої землі. Соціальна несправедливість, політичне безправ'я, жорстока експлуатація і зубожіння викликали протест селян. Миколаївські соціал-демократи поширювали революційні ідеї серед жителів Анчекрака, надаючи їх боротьбі свідомого класового характеру. В лютому 1903 року жандарми відібрали в селян робітничу газету «Наше дело», що видавалась {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаївським комітетом РСДРП, три прокламації, одна з яких називалася «Суд над селянами». В листопаді 1905 року селяни Анчекрака розібрали хліб поміщика Віл енського. На початку грудня того ж року вони брали участь у розгромі маєтку поміщика Єнні. Після цього до села прибув загін козаків, який жорстоко покарав учасників виступів. Проведення столипінської аграрної реформи далі поглибило класове розшарування селянства. Вийшовши на відруби, місцеві куркулі створили навколо села ряд хуторів. Одночасно відбувається дальше обезземелення і зубожіння бідноти.
Злиденне життя селян спричиняло масові захворювання, призводило до високої смертності. В Анчекраку не було лікарні. Хворих доставляли за 25 верст до Очакова, де до 1868 року працював фельдшер. За лікування селяни платили 6 а з харчуванням 9 крб. на місяць. Тому бідноті доводилось звертатись за «лікарською допомогою» до знахарок.
Село тривалий час не мало школи. На 1882 рік з 475 жителів села грамоту знали лише 29 чоловіків і 11 жінок. У 1884 році відкрито церковнопарафіяльну школу. Містилась вона в церковній сторожці. В 1892 році в ній навчалось 5 хлопчиків, і 2 дівчинки. їх вчили дяк і піп-розстрига, обидва за свідченням шкільної інспектури «до вчителювання нездатні». 1887 року анчекрацьке сільське правління побудувало земське училище. Та і воно не могло вмістити всіх бажаючих: на 48 місць було прийнято 60 учнів. Однак, під час весняних робіт більше половини дітей залишало навчання і працювало в господарствах батьків та в наймах. У 1892 році училище закінчило лише 4 учні. На утримання його не вистачало коштів. Приміщення часто не опалювалось, не було парт. Один з членів училищної ради в 1902 році писав Одеській земській управі: «Проїжджаючи через містечко Анчекрак, звернув увагу на поганий стан приміщення земського училища. Шибки в ньому вибиті, двері розчинені, петлі з дверей знято. За школою немає догляду. Сільське правління відповіло, що не має коштів і відмовилось робити ремонт». В 1900 році відкрито ще одну земську школу. Однак, у цих закладах мали змогу вчитись лише діти, заможних.
Під час імперіалістичної війни селян примушували проливати кров за чужі інтереси. Щоб уникнути мобілізації, частина чоловіків тікала з пересильних пунктів, а згодом поверталась до своїх сімей, до землі. За даними повітового статистичного бюро на 1916-1917 рр. в Анчекрацькій волості 38 проц. селянських дворів не мали землі, 20 проц. становила біднота з 1-4 десятинами. Стільки ж господарств не мали робочої худоби, а 25 проц.- навіть корів. В той же час було 6,6 проц. куркульських господарств з 30-100 десятинами кожне, 19 багатіїв мали по 100 і більше десятин кращих земель.
Після повалення царизму в Анчекраку створено сільський комітет. Та очолили його земці, які захищали інтереси сільської буржуазії. Велике піднесення в селі викликала звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції - В січні 1918 року в Анчекраку встановлюється Радянська влада. Було обрано ревком, який очолив Л. Г. Шевченко. В лютому 1918 року ревком скликав сход, на якому селяни вирішили конфіскувати поміщицькі землі і розподілити їх відповідно- до кількості членів сім'ї, враховуючи і тих, що були в солдатах. Одержавши наділи, (пересічно по дві з половиною десятини на їдця), жителі готувались до весняної сівби. Але у березні 1918 року в селі з'явились австро-німецькі окупанти, разом з ними повернулись і колишні багатії-землевласники. Окупанти забирали коней, худобу, зерно; ввели тілесне покарання; розстрілювали за найменшу протидію їх заходам; повернули землю і майно власникам економій.
Місцева біднота активно підтримувала підпільний рух і бойові дії радянських військ проти австро-німецьких окупантів, білогвардійців і інтервентів. В навколишніх селах створюються партизанські загони, до лав яких вступають і жителі - Анчекрака О. Дашков, Л. Охов, І. Бондаренко, Л. Шевченко, Н.
Новиков та багата інших. Чимало молоді було у Парутинському партизанському'загоні, який сформував А. Є. Худенко.
Війська німецько-австрійських окупантів залишили село в листопаді 1918 року. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Невдовзі його захопили франко-грецькі інтервенти. Після вигнання їх і петлюрівців радянськими військами групи А. Є. Скачка, які наступали від Миколаєва, в селі була відновлена Радянська влада. Наприкінці березня 1919 року в Анчекраку сформовано волревком, незабаром обрано сільську Раду і волосний виконавчий комітет, які організували допомогу бідноті і сім'ям червоноармійців посівним матеріалом, тяглом. Це дало змогу успішно провести весняну сівбу. Трудящі здали понад 2 тис. пудів хліба до фонду Червоної Армії. В серпні під час наближення денікінців на Анчекрак напала куркульська банда. Для боротьби з нею прибула рота Очаківського гарнізону, якою командував Б. І. Павлюченко. Рота була сформована з бідняків Парутиного, Бейкуша, Куцуруба, Очакова. В її складі налічувалось 86 бійдів, серед них жителі Анчекрака О. Дашко, В. А. Крюков, Т. Лопатін, В. О. Шкарупа та інші.
23 серпня 1919 року село захопили денікінці. Тих, хто співчував Радянській владі, допомагав здійснювати її заходи, вони розстрілювали, били шомполами. Так загинув активіст Н. Новиков. У населення білогвардійці забирали коней, худобу, свиней, птицю, майно. На початку лютого 1920 року Анчекрак визволив 366-й полк 41-ї Радянської дивізії. В селі остаточно відновлено Радянську владу. Були створені сільський і волосний ревкоми, а в березні обрана Рада робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, яку очолив Ф. Г. Кочерижко. Головою волвиконкому став комуніст Л. Г. Шевченко. 1920 року створюється партосередок, очолив його Ф. Потьомкін. Тоді ж почав діяти комсомольський осередок.
Партійна організація і Рада організовували населення на боротьбу з куркульським бандитизмом, спекуляцією. Під їх керівництвом проводилося наділення трудящих селян землею. Згідно закону Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року в розпорядження сільських товариств Анчекрацької волості передано понад 18 тис. десятин поміщицької, церковної та інших земель колишніх нетрудових елементів. Нарізали пересічно по 2 десятини на їдця. Але, користуючись неорганізованістю бідняків, їх неспроможністю обробити одержані наділи через брак тягла, куркулі захоплювали кращі землі поблизу села, а також брали у селян за безцінь землю в оренду.
Згуртованість і організованість у боротьбі трудящого селянства проти куркульства, за дальше здійснення революційних перетворень на селі внесли створені на початку серпня 1920 року сільський і волосний комітети незаможних селян. Першим головою Анчекрацького волкомнезаму був обраний Ф. Ф. Бардін. Місцевий КНС здійснював контроль за правильним землевпорядкуванням й обробітком земель бідноти, забезпечував її насінням і реманентом. За подвірними відомостями, складеними 25 серпня 1920 року, в Анчекраку і прилеглих до нього хуторах додатково одержали землю 1573 чоловіка, в першу чергу найбідніші селяни і сім'ї червоноармійців. З ініціативи комнезаму в червні 1921 року в Анчекраку було організовано товариство взаємодопомоги та сільськогосподарської кооперації з пунктами прийому від населення зерна, молока, м'яса. Тут же селяни обмінювали продукти на товари першої необхідності. Працювала сироварня. Товариство забезпечувало також молотарками, зерноочистками.
Ще в липні 1922 року селяни Анчекрака на загальних зборах ставили питання про колективний обробіток землі. До ТСОЗів записалося тоді 391 чоловік, які мали 18 коней, 24 вози, 16 плугів, 20 косарок, 11 віялок, 7 сівалок та інший реманент. Того ж року біднота організувала артіль «Червоний Анчекрак», головою якої обрали колишнього наймита Н. П. Чорного. В серпні прийнято статут артілі. До жовтня 1922 року незаможники утворили 7 дрібних артілей. Спільно селяни
засіяли 248 десятин землі. Ці колективи відіграли важливу роль у поступовому залученні широких селянських мас до колективного господарювання.
Одночасно здійснювалися перші кроки щодо налагодження медичного обслуговування населення, підвищення його культурного рівня. В 1923 році в селі відкрили амбулаторію, а незабаром і аптеку. Комуністи, комсомольці, активісти з селян-незаможників організовували масові суботники для
ремонту громадських будівель, культурно-освітніх закладів. При новому клубі працював самодіяльний театр, бібліотека з читальним залом.
1920 року в колишній земській школі в двох українських і двох російських групах навчалося 77 дітей. Через три роки відчинились двері трудової школи, яку відвідували 52 учні. На початку 1922 року в селі налічувалося {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}298 малописьменних, а 503 чоловіка зовсім не знали грамоти. В 1924 році почала працювати школа лікнепу. Перший її випуск з 96 селян відбувся 1926 року. Серед них було немало жінок, кому Радянська влада відкрила шлях до активної політичної і громадсько- корисної роботи на селі. Про долю однієї з них А. М. Павлової писала в 1925 році газета «Известия», орган Одеського губкому партії: «с. Анчекрак. Павлова Аграфена Мефодіївна, 42 роки. З семи років служила в наймах, вийшла заміж за батрака з того ж села. Все життя провела в злиднях і тяжкій праці. Ходила в найми, а більше з чоловіком тесала камінь в каменоломнях, носила його з шахти на спині наверх. Бідняцьку долю Павлової змінила революція. Її тягне до роботи в громаді. 25 грудня 1924 року селяни обирають її делегаткою. Стомлена після роботи денної в каменоломнях і хазяйстві, переносячи насмішки сусідів і лайку чоловіка, вона не пропустила жодного зібрання, жодної читки серед жінок-делегаток, ні одного вечора навчання в лікнепі. З книжкою в торбинці після роботи ходила до школи і навчалася... Павлова грамотна! Тисячі павлових вибираються з темноти...» 1924 року в Анчекраку побував М. І. Подвойський. Він цікавився діяльністю сільради і участю в її роботі селянок, роботою трудівниць кооперативної сироварні. В числі кращих активісток, з яких формується селянська інтелігенція, М. І. Подвойський назвав члена сільради Г. Репейко і майстра кооперативної сироварні О. Таранову.
Під час суцільної колективізації з жовтня 1929 року по квітень 1930 року до артілей вступило 198 селянських господарств. У 1930 році дрібні артілі і ТСОЗи Анчекрака об'єдналися в колгосп «Червона Україна». Головою його селяни обрали двадцятип'ятитисячника Г. Молчанова, який прибув з Миколаєва. Через чотири роки колгосп розділився на три. Артілі мали 4520 га землі, в т. ч. 3849 га орної, і об'єднали 215 дворів з 734 чоловіками населення. Господарства обслуговувало технікою Анчекрацьке відділення Парутинської МТС. Крім того, на початку 1940 року місцеві колгоспи мали 5 автомашин, 2 двигуни, 13 сівалок, 30 жниварок, 35 плугів, 165 борін та іншу техніку і реманент. Працювали в господарствах і підсобні підприємства: олійниця, 2 млини, сепараторний пункт.
Трудівники артілі брали активну участь у русі ударників, у соціалістичному змаганні. Ініціатором змагання серед жінок-трактористок стала ланкова В. Г. Ла- ліна, в числі передовиків були ланкова О. П. Косенчук, тракторист І. А. Зелін- ський. Багато сил і енергії віддавали розвиткові рідного колгоспу ветерани праці Д. В. Голубок, П. Н. Баланда, Ф. Я. Пікельняк, агроном Я. Л. Павленко та багато інших.У1939 році колективні господарства села одержали пересічно по 12 цнт зернових з кожного гектара. На 1940 рік поголів'я громадської худоби збільшилось до 812 голів. Загальна сума грошових прибутків колгоспів на цей час зросла майже вдвоє і становила 540 тис. крб. Підвищувався добробут хліборобів. В 1939 році колгоспники артілі ім. XVIII партз'їзду (раніше ім. Вегера) одержали на кожен трудодень по 1,5 крб. і по 3,5 кг зерна.
Село впорядковувалось. Колгоспники споруджували нові кам'яні будинки під черепицею і бляхою. Населення обслуговували кілька магазинів. Працювало двоє колгоспних дитячих ясел на 120 місць. Партійна організація і сільська Рада постійно піклувалися про розвиток народної освіти на селі, про зміцнення матеріальної бази шкіл. До 1928 року тут працювала 4-річна школа. Через рік за рішенням загальних зборів жителі Анчекрака збудували семирічку, де в 1941 році навчалося 310 учнів. Багато уваги приділяв педколектив школи пропаганді науково-політичних знань серед населення: вчителі проводили голосні читки, бесіди, читали лекції. В основному було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. При клубі, що розмістився в колишньому попівському будинку, була кімната- читальня, бібліотека. В 1931-1932 рр. молодь збудувала кінотеатр на 300 місць. В 1936 році відкрився новий великий клуб, при якому працювали різні гуртки художньої самодіяльності. Кілька разів на місяць демонструвалися кінофільми. Зростав книжковий фонд бібліотеки.
Високу політичну активність виявили трудящі Анчекрака на виборах до Верховної та місцевих Рад. Зокрема, під час виборів до місцевих Рад 1939 року до Анчекрацької сільради одноголосно обрано 12 депутатів - кандидатів блоку комуністів і безпартійних. В складі депутатів було 3 комуністи, 3 жінки. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
З початком Великої Вітчизняної війни жителі села, як і весь радянський народ, піднялись на ратні і трудові подвиги. Чоловіків, що пішли на фронт, на роботі замінили жінки, підлітки, літні люди. Населення споруджувало окопи, протитанкові рови, дзоти. З 20 липня 1941 року під керівництвом парторганізації, яка на той час налічувала 19 комуністів, та виконкому сільради розпочалась евакуація колгоспного майна, худоби в східні райони країни.
14 серпня 1941 року Анчекрак захопили фашистські війська. В селі розмістилась примарія, румунська жандармерія. Окупанти забирали у населення хліб, худобу, теплий одяг. За будь-яке порушення наказу окупантів людей судили. 5 чоловік Анчекрака фашисти розстріляли. Вони зруйнували приміщення сільського клубу, а школи перетворили на казарми. Та радянські люди саботували розпорядження окупаційних властей, відмовлялись працювати на ворогів. Ризикуючи життям Н. І. Шкарупа, М. Я. Волошина та інші переховували поранених воїнів Червоної Армії, подавали їм медичну допомогу, визволяли полонених з таборів. За мужність вони нагороджені медалями «За бойові заслуги». Близько 150 жителів Анчекрака громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни, 95 з них загинули в боях за Батьківщину.
В березні 1944 року село було визволене від німецько-фашистських загарбників. Долаючи численні труднощі, колгоспники Анчекрака під керівництвом сільської Ради та парторганізації, які були відновлені в квітні 1944 року, взялись за відбудову господарства і культурно-освітніх закладів села. Під час відступу гітлерівці вигнали до Німеччини більшість чоловічого населення, в т. ч. підлітків, зруйнували основні громадські й господарські будівлі. Збитки, заподіяні окупантами колгоспникам Анчекрака, становили близько 1,5 млн. крб.1 Землю не було чим обробляти. З окремих частин, що вдалось зберегти, колгоспники складали трактори, плуги. В селі залишилось не більше 100 корів, зовсім не було овець і свиней. Поля, які орали переважно коровами, а засівали вручну, давали низькі врожаї.
На допомогу прийшла держава, братні республіки. Вже наприкінці 1944 року колгоспи одержали з Кавказу овець, корів для відновлення колгоспних ферм. На ланах працювали трактори Парутинської МТС. Восени 1944 року відновили роботу школа, лікарня, на початку 1945 року - клуб, сільська бібліотека. Зміцніла і зросла кількісно парторганізація. На 1946 рік Кам'янська територіальна парторганізація (в 1945 році за рішенням Миколаївського облвиконкому Анчекрак перейменовано на Червонобалківське, а з 1946 року на Кам'янку) налічувала
8 комуністів і кандидатів у члени партії. В січні -1946 року на сесії сільської Ради комуністи, всі трудівники села обговорили проект Закону про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. Партійна організація очолила соціалістичне змагання трудящих за виконання планів п'ятирічки протягом 4,5 року.
Вже 1947 року, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, усі 3 кам'янські колгоспи першими в районі засіяли ярі культури. Наступного року вони повністю освоїли довоєнні посівні площі. Парторганізація і правління колгоспів організували агрозоонавчання працівників бригад і ферм. Працювала школа ланкових. 1949 року створено Кам'янську МТС. Уже в тому році у соціалістичному змаганні вона посіла одне з перших місць в області. Механізатори зібрали з площі 1380 га по 18 цнт зернових, з площі 110 га по 35 цнт зерна кукурудзи, насадили 13 га лісосмуг, електрифікували третину будинків жителів сіл в зоні дії станції.
У серпні 1950 року кам'янські колгоспи об'єдналися в одне велике господарство - «Україна». Передача техніки колгоспам, державна допомога кредитами – ці, та інші заходи позитивно позначились на дальшому зміцненні економіки артілі. Впроваджувалася науково-обгрунтована система землеробства. Підвищилася рентабельність усіх галузей виробництва. Вже 1953 року виробництво зерна становило 2830 тонн, через три роки - близько 5500 тонн, а 1958 року - 10 697 тонн. В умовах посушливого степу колгоспники одержують високі і сталі врожаї. Майже в два рази зріс валовий
прибуток господарства за роки семирічки, у т. ч. прибутки від тваринництва - в 5 разів. У 1965 році державі продано 5642 цнт м'яса, або в 6 разів більше, ніж на початку семирічки, вироблено на 100 га угідь по 351 цнт молока, по 62 цнт м'яса. Грошові прибутки обчислювалися у 2 млн. 337 тис. крб. В 1966 році колгосп зібрав 11,2 тис. тонн зерна замість запланованих 10 тис. тонн. Комбайнери І. Т. Жданов, О. Ю. Пишенін, В. Ю. Голубок {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}намолотили по 10 тис. цнт пшениці кожен. Держава одержала від колгоспу 38 тис. цнт хліба. 25 травня 1967 року за досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва колгосп «Україна» нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В ньому з 1953 року працює школа передового досвіду, школа режиму економії і бережливості, широко практикуються заходи морального і матеріального заохочення. Всі виробничі ділянки колгоспного виробництва переведені на госпрозрахунок.
Нині колгосп «Україна» - передове в області, економічно міцне господарство. За ним закріплено 11 314 га землі, з них 244 га під садами і виноградниками. На фермах налічується 3880 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1355 корів; 4548 свиней, 4363 голови овець, 7 тис. штук птиці. За останнє десятиріччя громадське поголів'я зросло вдвоє. Колгосп оснащений новою технікою (47 тракторів, 16 зернових і 17 кукурудзо- і бурякозбиральних комбайнів, 8 установок механічного доїння, 39 вантажних автомашин тощо). Господарство має добре обладнану майстерню, виноробний, олійний і ковбасний цехи, млин, кар'єри для добування каменю.Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі виростили високі врожаї зернових, кукурудзи, соняшнику, овочів. Від реалізації продукції рільництва к тваринництва одержано 2693 тис. крб., заробітна плата на людино-день - 4 крб. 09 коп. На капітальні вкладення і капітальний ремонт було відраховано 1398 тис. крб. На честь XXIV з'їзду КПРС
та XXIV з'їзду КП України трудівники артілі виконали перший квартальний план 1971 року продажу м'яса на 142 проц., молока - на 117 проц., яєць - на 197 проц. Ще в лютому колгосп рапортував про готовність всієї техніки до весняної сівби.
В колгоспі виросли чудові кадри. Урядовими нагородами відзначено сумлінну працю понад ста членів артілі. Зокрема, орденом Леніна нагороджено ланкову Є. І. Зелінську, орденом Трудового Червоного Прапора - головного зоотехніка Г. І. Вовченко, свинарку О. Є. Захарчук, доярку Г. К. Мусієнко та інших передовиків. Багато енергії і вміння віддає організації колгоспного виробництва голова правління артілі І. С. Шевченко. В колгоспі він працював механізатором, звідси пішов захищати Батьківщину, а після війни очолив парторганізацію. Своєю відданістю колгоспній справі І. С. Шевченко завоював довір'я і пошану сільських трудівників, які вже багато років незмінно обирають його головою артілі. І. С. Шевченко - член бюро райкому і обкому партії, депутат районної Ради депутатів трудящих, делегат XXIII з'їзду КПРС та 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників. За багаторічну самовіддану роботу йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
30 січня 1970 року колгоспники артілі «Україна» прийняли новий Статут - основу своєї трудової діяльності і життя, проект його розроблено спеціальною комісією з колгоспників. Прийнятий і затверджений на зборах уповноважених членів колгоспу «Україна» 29 червня 1970 року «Трудовий кодекс» охоплює положення про соціалістичне змагання бригад, ферм, виробничих дільниць, підприємств громадського харчування, про змагання за професіями, про звання заслуженого колгоспника, ветерана праці колгоспу «Україна», про заходи впливу колективу на порушників дисципліни на виробництві і в громадських місцях.
Велику роль в організації колгоспного виробництва, а також у політичному вихованні трудівників села відіграє колгоспна парторганізація, яка складається з 68 чоловік. 52 комуністи працюють безпосередньо в колгоспному виробництві: 23 - механізаторами, 6 - тваринниками, 13 - рільниками. В п'яти бригадах діють первинні парторганізації. Під керівництвом парторганізацій працює агітколектив з 48 агітаторів. Двічі на місяць виходить колгоспна багатотиражна газета «Прапор перемоги», щотижня - радіогазета «Голос трудівника». У кожній бригаді випускаються стінні газети і сатиричні листки.
Значний вклад у зміцнення економіки господарства, підвищення культурного рівня і добробуту кам'янців вносить сільська Рада. На виборах 16 березня 1969 року до складу Ради ввійшло 25 депутатів. Працює шість постійних комісій: сільськогосподарська, культурно-освітня, соціалістичної законності, торгівлі і громадського харчування, планово-бюджетна, шляхового будівництва та впорядкування. Міцний повсякденний зв'язок депутатів з виборцями, спілкування з ними у сфері{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
колгоспного виробництва благотворно позначається на організаторській роботі серед людей, підвищує їх трудову активність, прищеплює риси комуністичного ставлення до праці. В тому, що колгосп «Україна» рік у рік успішно виконує плани виробництва і продажу державі різноманітної сільськогосподарської продукції, веде велике господарське і культурно-побутове будівництво, розвиває зміцнює економіку,- велика заслуга Кам'янської сільської Ради. Зміцнення економіки колгоспу позитивно позначається на підвищенні добробуту кам'янців. Зростає бюджет колгоспної сім'ї. Колгоспники
купують добротні речі, одяг, меблі, машини, які полегшують працю в побуті. В особистому користуванні жителів понад сто автомашин і мотоциклів, близько 500 газових плит.
В селі є поштове відділення, ощадна каса. Налагоджено телефонний зв'язок з бригадами, діє АТС. До послуг кам'янців ательє, різні побутові майстерні. Сільське споживче товариство об'єднує 12 торговельних точок, працює універмаг, продовольчий, книжковий магазини, магазин готового одягу, відкрито ресторан, чайну, їдальню. Колгосп збудував типові дитячі ясла на 200 дітей, лікарню на
25 ліжок, в якій є пологове відділення, амбулаторія, фізіотерапевтичний, рентгенологічний, маніпуляційний та стоматологічний кабінети, в 1970 році відкрито грязелікарню. На варті здоров'я трудівників стоїть 16 лікарів та медичних працівників. В Кам'янці люблять спорт. Силами молоді впорядковано стадіон, волейбольні, баскетбольні та інші майданчики.
В світлих класах середньої школи навчається 330 учнів. При школі відкрито інтернат на 80 місць. Діє консультаційний пункт Очаківської заочної середньої школи. Навчання в середній і п'яти початкових школах проводять 33 вчителі та вихователі. В селі працює 15 чоловік з вищою і 85 з середньою спеціальною освітою. 21 чоловік з Кам'янки одержав вищу освіту.
Центр села прикрашає приміщення будинку культури на 400 місць. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада, в роботі яких беруть участь 124 чоловіка. В клубі для трудівників села читаються лекції і доповіді, проводяться тематичні вечори та усні журнали, учасники художньої самодіяльності виступають з концертами. Сюди часто приїздять артисти театрів Миколаєва, Одеси та інших міст України. Зокрема, тут побували з концертами відомі українські радянські композитори лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка П. І. Майборода, лауреат премії ім. М. Островського О. І. Білаш та інші митці України. В будинку культури є стаціонарна кіноустановка, працює літній кінотеатр.
В сільській бібліотеці понад 11 тис. примірників різної літератури. Бібліотека вийшла переможцем в обласному конкурсі за кращу пропаганду сільськогосподарської літератури. Вона носить звання бібліотеки відмінної роботи. Колгоспники передплачують близько 25 тис. примірників газет і журналів на рік.
За рішенням Ради Міністрів УРСР від 23 серпня 1967 року Кам'янка забудовується як експериментально-показове село за спеціальним проектом Миколаївського філіалу «Діпромісто». Вже прокладено водопровід, збудовано підстанцію, сплановано прямі просторі вулиці, в центрі зводиться сільський палац культури на 660 місць, двоповерхові будинки, корпуси торгового центру. Тут розмістяться побутові майстерні, готель, ресторан, їдальня. В селі буде споруджено нову школу - інтернат із спальним корпусом, плавальний басейн. Асфальтуються вулиці, тротуари. На перебудову села буде затрачено 3 млн. крб. За планом забудови в заболоченій низині створюється степове озеро з дзеркалом води 180 га, а на схилах його берегів насаджується великий парк.
З часом Кам'янка стане селищем високої культури і зразкового порядку.
Біля Кам'янки у верхів'ях Березанського лиману археологи виявили поселення доби бронзи, скіфських часів і перших віків нашої ери. В районі села знайдено також ольвійські монети. Теперішнє поселення виникло ще до визволення Очакова від турецьких загарбників. Розташоване воно було у пологій балці, на дні якої збиралася солона вода, а влітку утворювалось солоне болото. Балку називали Анчекрак, або Янчокрак, що в перекладі з турецької мови означає Новий солончак. У рапорті запорізького полковника Ф. Покотила до Київської губернської канцелярії 1753 року поселення значиться як «татарський авуль в урочищі Ханчакрак». Крім татар і турків, тут проживало також зайшле українське населення. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Анчекрак часто згадується в рапортах М. І. Кутузова на ім'я Потьомкіна і Долгорукова. До того, як сюди вступили російські війська, татарське населення залишило аул, після того зруйнований ногайцями. Тому в описі до «Атласу Очаківської землі», складеному 1791 року де-Воланом, він названий «Янчокраком в руїнах».
1793 року Анчекрак з 6100 десятинами землі царський уряд подарував поміщиці Кірсановій. В ньому селились здебільшого збіглі кріпаки, яким поміщиця обіцяла свободу й невеликі повинності за користування землею, а також т. зв. десятинники. Наг кінець 1793 року тут мешкало 123 чоловіки та 66 жінок. Нові власники Анчекрака переселили сюди кріпаків з Орловської, Тамбовської і Чернігівської губерній. Основним заняттям мешканців села було хліборобство і тваринництво. В документах першої половини XIX ст. Анчекрак вже згадується як містечко. За переписом 1859 року в ньому налічувалось 82 двори і жило 488 чоловік.
З кожним роком посилювалась поміщицька експлуатащя. Якщо на початку заселення жителів примушували сплачувати десяту частку врожаю і відробляти
один день панщини на тиждень, то напередодні реформи вони вже працювали на поміщика мало не тиждень. Для своїх потреб селяни обробляли мізерні наділи, розмір яких не могла визначити навіть комісія, що в 1861 році займалась виробленням уставної грамоти селян-кріпаків Анчекрака. Про тяжке підневільне становище кріпаків свідчить і те, що у 1853-1854 рр. понад 20 селян Анчекрака перебували «в бігах». Втікачів поміщик жорстоко карав, віддавав у рекрути.
У 1861 році, згідно з уставною грамотою, на 149 ревізьких душ було виділено всього 205 десятин землі. Це були т. зв. дарчі, або жебрацькі наділи, які не перевищували 1,4 десятини на ревізьку душу. 7 дворових не мали права на наділ, 59 поміщицьких селян не в змозі сплатити за землю, відмовились від неї. Десятинники не одержали наділів. Це викликало масове незадоволення селян. Місцеві власті змушені були визнати, що селяни Анчекрака виявили велику непокору під час проведення реформи.
Величезні площі родючих земель залишилися у земельних магнатів. Так, поміщик О. Мусін-Пушкін, у якого бідняки змушені були орендувати землю, мав 8191 десятину. 1882 року за оренду кожної десятини землевласник брав 6-7 крб. за рік, або третю частину, а то й половину врожаю. За випас однієї голови худоби сплачували поміщику 3 крб. за рік, а за випас теляти чи свині повинні були набити і завезти на поміщицьку економію віз каменю. Зростала заборгованість селян казні. Вже в 1870 році за 152 ревізькими душами колишніх кріпаків числилося 658 крб. недоїмки та поточних платежів. На початку 1890 року вони мали сплатити 1795 крб. лише недоїмок.
1882 року в Анчекраку було 99 дворів колишніх поміщицьких селян, 61 - десятинників. Населення займалось рибальством, торгівлею, ремісництвом, працювало в каменоломнях, з каменю-черепашнику випалювали вапно. З 475 жителів 391 чоловік працював у землеробстві, 66 - у торгівлі, 18 - у ремісництві.
Село входило до складу Анчекрак-Ільїнської волості Одеського повіту. На 1896 рік в ньому налічувалося 250 дворів з 925 мешканцями. Кілька разів на рік тут відбувались ярмарки, раз на тиждень - базари. Торгувало 8 крамниць, корчма. Була кінно-поштова станція.
На початку XX ст. більшість поміщицьких земель поблизу Анчекрака скупили багаті німці-колоністи, місцеві куркулі. Окремі з них мали до 1500 десятин родючої землі. Соціальна несправедливість, політичне безправ'я, жорстока експлуатація і зубожіння викликали протест селян. Миколаївські соціал-демократи поширювали революційні ідеї серед жителів Анчекрака, надаючи їх боротьбі свідомого класового характеру. В лютому 1903 року жандарми відібрали в селян робітничу газету «Наше дело», що видавалась {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Миколаївським комітетом РСДРП, три прокламації, одна з яких називалася «Суд над селянами». В листопаді 1905 року селяни Анчекрака розібрали хліб поміщика Віл енського. На початку грудня того ж року вони брали участь у розгромі маєтку поміщика Єнні. Після цього до села прибув загін козаків, який жорстоко покарав учасників виступів. Проведення столипінської аграрної реформи далі поглибило класове розшарування селянства. Вийшовши на відруби, місцеві куркулі створили навколо села ряд хуторів. Одночасно відбувається дальше обезземелення і зубожіння бідноти.
Злиденне життя селян спричиняло масові захворювання, призводило до високої смертності. В Анчекраку не було лікарні. Хворих доставляли за 25 верст до Очакова, де до 1868 року працював фельдшер. За лікування селяни платили 6 а з харчуванням 9 крб. на місяць. Тому бідноті доводилось звертатись за «лікарською допомогою» до знахарок.
Село тривалий час не мало школи. На 1882 рік з 475 жителів села грамоту знали лише 29 чоловіків і 11 жінок. У 1884 році відкрито церковнопарафіяльну школу. Містилась вона в церковній сторожці. В 1892 році в ній навчалось 5 хлопчиків, і 2 дівчинки. їх вчили дяк і піп-розстрига, обидва за свідченням шкільної інспектури «до вчителювання нездатні». 1887 року анчекрацьке сільське правління побудувало земське училище. Та і воно не могло вмістити всіх бажаючих: на 48 місць було прийнято 60 учнів. Однак, під час весняних робіт більше половини дітей залишало навчання і працювало в господарствах батьків та в наймах. У 1892 році училище закінчило лише 4 учні. На утримання його не вистачало коштів. Приміщення часто не опалювалось, не було парт. Один з членів училищної ради в 1902 році писав Одеській земській управі: «Проїжджаючи через містечко Анчекрак, звернув увагу на поганий стан приміщення земського училища. Шибки в ньому вибиті, двері розчинені, петлі з дверей знято. За школою немає догляду. Сільське правління відповіло, що не має коштів і відмовилось робити ремонт». В 1900 році відкрито ще одну земську школу. Однак, у цих закладах мали змогу вчитись лише діти, заможних.
Під час імперіалістичної війни селян примушували проливати кров за чужі інтереси. Щоб уникнути мобілізації, частина чоловіків тікала з пересильних пунктів, а згодом поверталась до своїх сімей, до землі. За даними повітового статистичного бюро на 1916-1917 рр. в Анчекрацькій волості 38 проц. селянських дворів не мали землі, 20 проц. становила біднота з 1-4 десятинами. Стільки ж господарств не мали робочої худоби, а 25 проц.- навіть корів. В той же час було 6,6 проц. куркульських господарств з 30-100 десятинами кожне, 19 багатіїв мали по 100 і більше десятин кращих земель.
Після повалення царизму в Анчекраку створено сільський комітет. Та очолили його земці, які захищали інтереси сільської буржуазії. Велике піднесення в селі викликала звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції - В січні 1918 року в Анчекраку встановлюється Радянська влада. Було обрано ревком, який очолив Л. Г. Шевченко. В лютому 1918 року ревком скликав сход, на якому селяни вирішили конфіскувати поміщицькі землі і розподілити їх відповідно- до кількості членів сім'ї, враховуючи і тих, що були в солдатах. Одержавши наділи, (пересічно по дві з половиною десятини на їдця), жителі готувались до весняної сівби. Але у березні 1918 року в селі з'явились австро-німецькі окупанти, разом з ними повернулись і колишні багатії-землевласники. Окупанти забирали коней, худобу, зерно; ввели тілесне покарання; розстрілювали за найменшу протидію їх заходам; повернули землю і майно власникам економій.
Місцева біднота активно підтримувала підпільний рух і бойові дії радянських військ проти австро-німецьких окупантів, білогвардійців і інтервентів. В навколишніх селах створюються партизанські загони, до лав яких вступають і жителі - Анчекрака О. Дашков, Л. Охов, І. Бондаренко, Л. Шевченко, Н.
Новиков та багата інших. Чимало молоді було у Парутинському партизанському'загоні, який сформував А. Є. Худенко.
Війська німецько-австрійських окупантів залишили село в листопаді 1918 року. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Невдовзі його захопили франко-грецькі інтервенти. Після вигнання їх і петлюрівців радянськими військами групи А. Є. Скачка, які наступали від Миколаєва, в селі була відновлена Радянська влада. Наприкінці березня 1919 року в Анчекраку сформовано волревком, незабаром обрано сільську Раду і волосний виконавчий комітет, які організували допомогу бідноті і сім'ям червоноармійців посівним матеріалом, тяглом. Це дало змогу успішно провести весняну сівбу. Трудящі здали понад 2 тис. пудів хліба до фонду Червоної Армії. В серпні під час наближення денікінців на Анчекрак напала куркульська банда. Для боротьби з нею прибула рота Очаківського гарнізону, якою командував Б. І. Павлюченко. Рота була сформована з бідняків Парутиного, Бейкуша, Куцуруба, Очакова. В її складі налічувалось 86 бійдів, серед них жителі Анчекрака О. Дашко, В. А. Крюков, Т. Лопатін, В. О. Шкарупа та інші.
23 серпня 1919 року село захопили денікінці. Тих, хто співчував Радянській владі, допомагав здійснювати її заходи, вони розстрілювали, били шомполами. Так загинув активіст Н. Новиков. У населення білогвардійці забирали коней, худобу, свиней, птицю, майно. На початку лютого 1920 року Анчекрак визволив 366-й полк 41-ї Радянської дивізії. В селі остаточно відновлено Радянську владу. Були створені сільський і волосний ревкоми, а в березні обрана Рада робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, яку очолив Ф. Г. Кочерижко. Головою волвиконкому став комуніст Л. Г. Шевченко. 1920 року створюється партосередок, очолив його Ф. Потьомкін. Тоді ж почав діяти комсомольський осередок.
Партійна організація і Рада організовували населення на боротьбу з куркульським бандитизмом, спекуляцією. Під їх керівництвом проводилося наділення трудящих селян землею. Згідно закону Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року в розпорядження сільських товариств Анчекрацької волості передано понад 18 тис. десятин поміщицької, церковної та інших земель колишніх нетрудових елементів. Нарізали пересічно по 2 десятини на їдця. Але, користуючись неорганізованістю бідняків, їх неспроможністю обробити одержані наділи через брак тягла, куркулі захоплювали кращі землі поблизу села, а також брали у селян за безцінь землю в оренду.
Згуртованість і організованість у боротьбі трудящого селянства проти куркульства, за дальше здійснення революційних перетворень на селі внесли створені на початку серпня 1920 року сільський і волосний комітети незаможних селян. Першим головою Анчекрацького волкомнезаму був обраний Ф. Ф. Бардін. Місцевий КНС здійснював контроль за правильним землевпорядкуванням й обробітком земель бідноти, забезпечував її насінням і реманентом. За подвірними відомостями, складеними 25 серпня 1920 року, в Анчекраку і прилеглих до нього хуторах додатково одержали землю 1573 чоловіка, в першу чергу найбідніші селяни і сім'ї червоноармійців. З ініціативи комнезаму в червні 1921 року в Анчекраку було організовано товариство взаємодопомоги та сільськогосподарської кооперації з пунктами прийому від населення зерна, молока, м'яса. Тут же селяни обмінювали продукти на товари першої необхідності. Працювала сироварня. Товариство забезпечувало також молотарками, зерноочистками.
Ще в липні 1922 року селяни Анчекрака на загальних зборах ставили питання про колективний обробіток землі. До ТСОЗів записалося тоді 391 чоловік, які мали 18 коней, 24 вози, 16 плугів, 20 косарок, 11 віялок, 7 сівалок та інший реманент. Того ж року біднота організувала артіль «Червоний Анчекрак», головою якої обрали колишнього наймита Н. П. Чорного. В серпні прийнято статут артілі. До жовтня 1922 року незаможники утворили 7 дрібних артілей. Спільно селяни
засіяли 248 десятин землі. Ці колективи відіграли важливу роль у поступовому залученні широких селянських мас до колективного господарювання.
Одночасно здійснювалися перші кроки щодо налагодження медичного обслуговування населення, підвищення його культурного рівня. В 1923 році в селі відкрили амбулаторію, а незабаром і аптеку. Комуністи, комсомольці, активісти з селян-незаможників організовували масові суботники для
ремонту громадських будівель, культурно-освітніх закладів. При новому клубі працював самодіяльний театр, бібліотека з читальним залом.
1920 року в колишній земській школі в двох українських і двох російських групах навчалося 77 дітей. Через три роки відчинились двері трудової школи, яку відвідували 52 учні. На початку 1922 року в селі налічувалося {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}298 малописьменних, а 503 чоловіка зовсім не знали грамоти. В 1924 році почала працювати школа лікнепу. Перший її випуск з 96 селян відбувся 1926 року. Серед них було немало жінок, кому Радянська влада відкрила шлях до активної політичної і громадсько- корисної роботи на селі. Про долю однієї з них А. М. Павлової писала в 1925 році газета «Известия», орган Одеського губкому партії: «с. Анчекрак. Павлова Аграфена Мефодіївна, 42 роки. З семи років служила в наймах, вийшла заміж за батрака з того ж села. Все життя провела в злиднях і тяжкій праці. Ходила в найми, а більше з чоловіком тесала камінь в каменоломнях, носила його з шахти на спині наверх. Бідняцьку долю Павлової змінила революція. Її тягне до роботи в громаді. 25 грудня 1924 року селяни обирають її делегаткою. Стомлена після роботи денної в каменоломнях і хазяйстві, переносячи насмішки сусідів і лайку чоловіка, вона не пропустила жодного зібрання, жодної читки серед жінок-делегаток, ні одного вечора навчання в лікнепі. З книжкою в торбинці після роботи ходила до школи і навчалася... Павлова грамотна! Тисячі павлових вибираються з темноти...» 1924 року в Анчекраку побував М. І. Подвойський. Він цікавився діяльністю сільради і участю в її роботі селянок, роботою трудівниць кооперативної сироварні. В числі кращих активісток, з яких формується селянська інтелігенція, М. І. Подвойський назвав члена сільради Г. Репейко і майстра кооперативної сироварні О. Таранову.
Під час суцільної колективізації з жовтня 1929 року по квітень 1930 року до артілей вступило 198 селянських господарств. У 1930 році дрібні артілі і ТСОЗи Анчекрака об'єдналися в колгосп «Червона Україна». Головою його селяни обрали двадцятип'ятитисячника Г. Молчанова, який прибув з Миколаєва. Через чотири роки колгосп розділився на три. Артілі мали 4520 га землі, в т. ч. 3849 га орної, і об'єднали 215 дворів з 734 чоловіками населення. Господарства обслуговувало технікою Анчекрацьке відділення Парутинської МТС. Крім того, на початку 1940 року місцеві колгоспи мали 5 автомашин, 2 двигуни, 13 сівалок, 30 жниварок, 35 плугів, 165 борін та іншу техніку і реманент. Працювали в господарствах і підсобні підприємства: олійниця, 2 млини, сепараторний пункт.
Трудівники артілі брали активну участь у русі ударників, у соціалістичному змаганні. Ініціатором змагання серед жінок-трактористок стала ланкова В. Г. Ла- ліна, в числі передовиків були ланкова О. П. Косенчук, тракторист І. А. Зелін- ський. Багато сил і енергії віддавали розвиткові рідного колгоспу ветерани праці Д. В. Голубок, П. Н. Баланда, Ф. Я. Пікельняк, агроном Я. Л. Павленко та багато інших.У1939 році колективні господарства села одержали пересічно по 12 цнт зернових з кожного гектара. На 1940 рік поголів'я громадської худоби збільшилось до 812 голів. Загальна сума грошових прибутків колгоспів на цей час зросла майже вдвоє і становила 540 тис. крб. Підвищувався добробут хліборобів. В 1939 році колгоспники артілі ім. XVIII партз'їзду (раніше ім. Вегера) одержали на кожен трудодень по 1,5 крб. і по 3,5 кг зерна.
Село впорядковувалось. Колгоспники споруджували нові кам'яні будинки під черепицею і бляхою. Населення обслуговували кілька магазинів. Працювало двоє колгоспних дитячих ясел на 120 місць. Партійна організація і сільська Рада постійно піклувалися про розвиток народної освіти на селі, про зміцнення матеріальної бази шкіл. До 1928 року тут працювала 4-річна школа. Через рік за рішенням загальних зборів жителі Анчекрака збудували семирічку, де в 1941 році навчалося 310 учнів. Багато уваги приділяв педколектив школи пропаганді науково-політичних знань серед населення: вчителі проводили голосні читки, бесіди, читали лекції. В основному було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. При клубі, що розмістився в колишньому попівському будинку, була кімната- читальня, бібліотека. В 1931-1932 рр. молодь збудувала кінотеатр на 300 місць. В 1936 році відкрився новий великий клуб, при якому працювали різні гуртки художньої самодіяльності. Кілька разів на місяць демонструвалися кінофільми. Зростав книжковий фонд бібліотеки.
Високу політичну активність виявили трудящі Анчекрака на виборах до Верховної та місцевих Рад. Зокрема, під час виборів до місцевих Рад 1939 року до Анчекрацької сільради одноголосно обрано 12 депутатів - кандидатів блоку комуністів і безпартійних. В складі депутатів було 3 комуністи, 3 жінки. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
З початком Великої Вітчизняної війни жителі села, як і весь радянський народ, піднялись на ратні і трудові подвиги. Чоловіків, що пішли на фронт, на роботі замінили жінки, підлітки, літні люди. Населення споруджувало окопи, протитанкові рови, дзоти. З 20 липня 1941 року під керівництвом парторганізації, яка на той час налічувала 19 комуністів, та виконкому сільради розпочалась евакуація колгоспного майна, худоби в східні райони країни.
14 серпня 1941 року Анчекрак захопили фашистські війська. В селі розмістилась примарія, румунська жандармерія. Окупанти забирали у населення хліб, худобу, теплий одяг. За будь-яке порушення наказу окупантів людей судили. 5 чоловік Анчекрака фашисти розстріляли. Вони зруйнували приміщення сільського клубу, а школи перетворили на казарми. Та радянські люди саботували розпорядження окупаційних властей, відмовлялись працювати на ворогів. Ризикуючи життям Н. І. Шкарупа, М. Я. Волошина та інші переховували поранених воїнів Червоної Армії, подавали їм медичну допомогу, визволяли полонених з таборів. За мужність вони нагороджені медалями «За бойові заслуги». Близько 150 жителів Анчекрака громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни, 95 з них загинули в боях за Батьківщину.
В березні 1944 року село було визволене від німецько-фашистських загарбників. Долаючи численні труднощі, колгоспники Анчекрака під керівництвом сільської Ради та парторганізації, які були відновлені в квітні 1944 року, взялись за відбудову господарства і культурно-освітніх закладів села. Під час відступу гітлерівці вигнали до Німеччини більшість чоловічого населення, в т. ч. підлітків, зруйнували основні громадські й господарські будівлі. Збитки, заподіяні окупантами колгоспникам Анчекрака, становили близько 1,5 млн. крб.1 Землю не було чим обробляти. З окремих частин, що вдалось зберегти, колгоспники складали трактори, плуги. В селі залишилось не більше 100 корів, зовсім не було овець і свиней. Поля, які орали переважно коровами, а засівали вручну, давали низькі врожаї.
На допомогу прийшла держава, братні республіки. Вже наприкінці 1944 року колгоспи одержали з Кавказу овець, корів для відновлення колгоспних ферм. На ланах працювали трактори Парутинської МТС. Восени 1944 року відновили роботу школа, лікарня, на початку 1945 року - клуб, сільська бібліотека. Зміцніла і зросла кількісно парторганізація. На 1946 рік Кам'янська територіальна парторганізація (в 1945 році за рішенням Миколаївського облвиконкому Анчекрак перейменовано на Червонобалківське, а з 1946 року на Кам'янку) налічувала
8 комуністів і кандидатів у члени партії. В січні -1946 року на сесії сільської Ради комуністи, всі трудівники села обговорили проект Закону про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. Партійна організація очолила соціалістичне змагання трудящих за виконання планів п'ятирічки протягом 4,5 року.
Вже 1947 року, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, усі 3 кам'янські колгоспи першими в районі засіяли ярі культури. Наступного року вони повністю освоїли довоєнні посівні площі. Парторганізація і правління колгоспів організували агрозоонавчання працівників бригад і ферм. Працювала школа ланкових. 1949 року створено Кам'янську МТС. Уже в тому році у соціалістичному змаганні вона посіла одне з перших місць в області. Механізатори зібрали з площі 1380 га по 18 цнт зернових, з площі 110 га по 35 цнт зерна кукурудзи, насадили 13 га лісосмуг, електрифікували третину будинків жителів сіл в зоні дії станції.
У серпні 1950 року кам'янські колгоспи об'єдналися в одне велике господарство - «Україна». Передача техніки колгоспам, державна допомога кредитами – ці, та інші заходи позитивно позначились на дальшому зміцненні економіки артілі. Впроваджувалася науково-обгрунтована система землеробства. Підвищилася рентабельність усіх галузей виробництва. Вже 1953 року виробництво зерна становило 2830 тонн, через три роки - близько 5500 тонн, а 1958 року - 10 697 тонн. В умовах посушливого степу колгоспники одержують високі і сталі врожаї. Майже в два рази зріс валовий
прибуток господарства за роки семирічки, у т. ч. прибутки від тваринництва - в 5 разів. У 1965 році державі продано 5642 цнт м'яса, або в 6 разів більше, ніж на початку семирічки, вироблено на 100 га угідь по 351 цнт молока, по 62 цнт м'яса. Грошові прибутки обчислювалися у 2 млн. 337 тис. крб. В 1966 році колгосп зібрав 11,2 тис. тонн зерна замість запланованих 10 тис. тонн. Комбайнери І. Т. Жданов, О. Ю. Пишенін, В. Ю. Голубок {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}намолотили по 10 тис. цнт пшениці кожен. Держава одержала від колгоспу 38 тис. цнт хліба. 25 травня 1967 року за досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва колгосп «Україна» нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В ньому з 1953 року працює школа передового досвіду, школа режиму економії і бережливості, широко практикуються заходи морального і матеріального заохочення. Всі виробничі ділянки колгоспного виробництва переведені на госпрозрахунок.
Нині колгосп «Україна» - передове в області, економічно міцне господарство. За ним закріплено 11 314 га землі, з них 244 га під садами і виноградниками. На фермах налічується 3880 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1355 корів; 4548 свиней, 4363 голови овець, 7 тис. штук птиці. За останнє десятиріччя громадське поголів'я зросло вдвоє. Колгосп оснащений новою технікою (47 тракторів, 16 зернових і 17 кукурудзо- і бурякозбиральних комбайнів, 8 установок механічного доїння, 39 вантажних автомашин тощо). Господарство має добре обладнану майстерню, виноробний, олійний і ковбасний цехи, млин, кар'єри для добування каменю.Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі виростили високі врожаї зернових, кукурудзи, соняшнику, овочів. Від реалізації продукції рільництва к тваринництва одержано 2693 тис. крб., заробітна плата на людино-день - 4 крб. 09 коп. На капітальні вкладення і капітальний ремонт було відраховано 1398 тис. крб. На честь XXIV з'їзду КПРС
та XXIV з'їзду КП України трудівники артілі виконали перший квартальний план 1971 року продажу м'яса на 142 проц., молока - на 117 проц., яєць - на 197 проц. Ще в лютому колгосп рапортував про готовність всієї техніки до весняної сівби.
В колгоспі виросли чудові кадри. Урядовими нагородами відзначено сумлінну працю понад ста членів артілі. Зокрема, орденом Леніна нагороджено ланкову Є. І. Зелінську, орденом Трудового Червоного Прапора - головного зоотехніка Г. І. Вовченко, свинарку О. Є. Захарчук, доярку Г. К. Мусієнко та інших передовиків. Багато енергії і вміння віддає організації колгоспного виробництва голова правління артілі І. С. Шевченко. В колгоспі він працював механізатором, звідси пішов захищати Батьківщину, а після війни очолив парторганізацію. Своєю відданістю колгоспній справі І. С. Шевченко завоював довір'я і пошану сільських трудівників, які вже багато років незмінно обирають його головою артілі. І. С. Шевченко - член бюро райкому і обкому партії, депутат районної Ради депутатів трудящих, делегат XXIII з'їзду КПРС та 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників. За багаторічну самовіддану роботу йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
30 січня 1970 року колгоспники артілі «Україна» прийняли новий Статут - основу своєї трудової діяльності і життя, проект його розроблено спеціальною комісією з колгоспників. Прийнятий і затверджений на зборах уповноважених членів колгоспу «Україна» 29 червня 1970 року «Трудовий кодекс» охоплює положення про соціалістичне змагання бригад, ферм, виробничих дільниць, підприємств громадського харчування, про змагання за професіями, про звання заслуженого колгоспника, ветерана праці колгоспу «Україна», про заходи впливу колективу на порушників дисципліни на виробництві і в громадських місцях.
Велику роль в організації колгоспного виробництва, а також у політичному вихованні трудівників села відіграє колгоспна парторганізація, яка складається з 68 чоловік. 52 комуністи працюють безпосередньо в колгоспному виробництві: 23 - механізаторами, 6 - тваринниками, 13 - рільниками. В п'яти бригадах діють первинні парторганізації. Під керівництвом парторганізацій працює агітколектив з 48 агітаторів. Двічі на місяць виходить колгоспна багатотиражна газета «Прапор перемоги», щотижня - радіогазета «Голос трудівника». У кожній бригаді випускаються стінні газети і сатиричні листки.
Значний вклад у зміцнення економіки господарства, підвищення культурного рівня і добробуту кам'янців вносить сільська Рада. На виборах 16 березня 1969 року до складу Ради ввійшло 25 депутатів. Працює шість постійних комісій: сільськогосподарська, культурно-освітня, соціалістичної законності, торгівлі і громадського харчування, планово-бюджетна, шляхового будівництва та впорядкування. Міцний повсякденний зв'язок депутатів з виборцями, спілкування з ними у сфері{div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
колгоспного виробництва благотворно позначається на організаторській роботі серед людей, підвищує їх трудову активність, прищеплює риси комуністичного ставлення до праці. В тому, що колгосп «Україна» рік у рік успішно виконує плани виробництва і продажу державі різноманітної сільськогосподарської продукції, веде велике господарське і культурно-побутове будівництво, розвиває зміцнює економіку,- велика заслуга Кам'янської сільської Ради. Зміцнення економіки колгоспу позитивно позначається на підвищенні добробуту кам'янців. Зростає бюджет колгоспної сім'ї. Колгоспники
купують добротні речі, одяг, меблі, машини, які полегшують працю в побуті. В особистому користуванні жителів понад сто автомашин і мотоциклів, близько 500 газових плит.
В селі є поштове відділення, ощадна каса. Налагоджено телефонний зв'язок з бригадами, діє АТС. До послуг кам'янців ательє, різні побутові майстерні. Сільське споживче товариство об'єднує 12 торговельних точок, працює універмаг, продовольчий, книжковий магазини, магазин готового одягу, відкрито ресторан, чайну, їдальню. Колгосп збудував типові дитячі ясла на 200 дітей, лікарню на
25 ліжок, в якій є пологове відділення, амбулаторія, фізіотерапевтичний, рентгенологічний, маніпуляційний та стоматологічний кабінети, в 1970 році відкрито грязелікарню. На варті здоров'я трудівників стоїть 16 лікарів та медичних працівників. В Кам'янці люблять спорт. Силами молоді впорядковано стадіон, волейбольні, баскетбольні та інші майданчики.
В світлих класах середньої школи навчається 330 учнів. При школі відкрито інтернат на 80 місць. Діє консультаційний пункт Очаківської заочної середньої школи. Навчання в середній і п'яти початкових школах проводять 33 вчителі та вихователі. В селі працює 15 чоловік з вищою і 85 з середньою спеціальною освітою. 21 чоловік з Кам'янки одержав вищу освіту.
Центр села прикрашає приміщення будинку культури на 400 місць. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада, в роботі яких беруть участь 124 чоловіка. В клубі для трудівників села читаються лекції і доповіді, проводяться тематичні вечори та усні журнали, учасники художньої самодіяльності виступають з концертами. Сюди часто приїздять артисти театрів Миколаєва, Одеси та інших міст України. Зокрема, тут побували з концертами відомі українські радянські композитори лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка П. І. Майборода, лауреат премії ім. М. Островського О. І. Білаш та інші митці України. В будинку культури є стаціонарна кіноустановка, працює літній кінотеатр.
В сільській бібліотеці понад 11 тис. примірників різної літератури. Бібліотека вийшла переможцем в обласному конкурсі за кращу пропаганду сільськогосподарської літератури. Вона носить звання бібліотеки відмінної роботи. Колгоспники передплачують близько 25 тис. примірників газет і журналів на рік.
За рішенням Ради Міністрів УРСР від 23 серпня 1967 року Кам'янка забудовується як експериментально-показове село за спеціальним проектом Миколаївського філіалу «Діпромісто». Вже прокладено водопровід, збудовано підстанцію, сплановано прямі просторі вулиці, в центрі зводиться сільський палац культури на 660 місць, двоповерхові будинки, корпуси торгового центру. Тут розмістяться побутові майстерні, готель, ресторан, їдальня. В селі буде споруджено нову школу - інтернат із спальним корпусом, плавальний басейн. Асфальтуються вулиці, тротуари. На перебудову села буде затрачено 3 млн. крб. За планом забудови в заболоченій низині створюється степове озеро з дзеркалом води 180 га, а на схилах його берегів насаджується великий парк.
З часом Кам'янка стане селищем високої культури і зразкового порядку.