Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Возсіятське
Возсіятське - село, центр сільської Ради, розташоване на обох берегах річки Громоклії, за 22 км на схід від районного центру і за 35 км від залізничної станції Новий Буг. Населення - 2588 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Ковалівка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Перші жителі на території сучасного села з'явилися 1808 року. Це були козак О. Мирян з Полтавщини й однодворець Є. Рижков з Курської губернії. Згодом сюди переселилася 71 сім'я з Полтавської, 219 сімей однодворців з Курської і 120 козаків з Чернігівської губерній. Назва села - Васьяцьк (від імені першого орендатора Василя Розмириці), уперше згадується в письмових джерелах за 1811 рік. Пізніше за селом закріплюється назва Возсіятське. У 1814 році це - казенне поселення Ольвіопольського повіту Херсонської губернії. Понад 20 тис. десятин землі поблизу села належало поміщикам. Кожен з них мав по кілька тисяч десятин землі. Так, молдавські дворяни Василь та Іван Розмириці орендували у казни 6 тис. десятин землі, їх отари налічували кілька тисяч овець, для яких з каменю-вапняку побудували кошари. Випасали овець переселенці-молдавани, а також збіглі кріпаки, що наймитували у Розмириць. За 453 ревізькими душами було закріплено 7420 десятин землі. За даними 7-ї ревізії 1815 року у слободі мешкало 216 однодворців, 94 українських козаки, 143 переселенці з Молдавії. Жили селяни у землянках. Основним заняттям їх було випасання худоби. Одяг виготовляли самі: ткали полотно з льону та конопель, просте сукно з вовни. З часу заснування слободи через неї проходив головний етапний тракт, т. зв. Новоросійська «Володимирівка», на якому Возсіятське і повітовий центр Бобринець були етапними пунктами. У 1821 році для каторжан тут були збудовані спеціальні приміщення - «острог» і «етап», звідки етапно-кінна команда з солдатів-інвалідів супроводжувала заарештованих до Єлисаветграда та Миколаєва. Жителі села повинні були утримувати на своїх квартирах конвой та арештантів, перевозити за маршрутом на підводах хворих каторжан. Ці обов'язки залишилися за ними і після 5 травня 1827 року, коли слобода стала військовим поселенням5 3-го резервного кавалерійського корпусу. З 12 грудня того року Возсіятське іменувалося 2-им взводом 3-го поселенського ескадрону 1-го Бузького уланського полку, за яким значилося 52 господарі, 169 помічників і підпомічників. Після придушення повстання на Поділлі сюди в 1840-1841 рр. виселили 160 сімей колишніх кріпаків польського магната Чарторийського.
Нелегким було життя військових поселенців. Вони мали забезпечувати війська продовольством, фуражем, паливом; під нагаями вахмістрів працювали на полях; два дні на тиждень чоловіки віком від 17 до 45 років займалися військовою муштрою.
Для дітей військових поселенців 1827 року було відкрито школу кантоністів. 1855 року почала працювати школа для унтер-офіцерів.
Жителів Возсіятського з 1857 року перевели на становище державних селян. За указами 1866-1867 рр. з 13 тис. десятин землі 6334 десятини поділили між селянами по 7 десятин на кожну з 837 ревізьких душ. Для громадського засіву відвели 203 десятини, резерв на приріст населення та для наділів достроково відпущеним солдатам становив 1222 десятини. В середньому земельний наділ на ревізьку душу, порівняно з дореформеним періодом, зменшився до 2,3 десятини. Через малоземелля, відсутність тягла і реманенту, часті посухи селяни жили впроголодь. У посушливі роки, наприклад, 1887-1889 рр. 68 проц. жителів Возсіятського голодувало. Щоб якось вийти із скрутного становища, селяни мусили орендувати землю і реманент у багатіїв, брати у них позички хлібом або грішми на кабальних умовах. Частина селян працювала в поміщицьких економіях.
1860 року тут було засновано двокласну сільську школу, де вчилося спочатку
16 дітей, а через чотири роки - 30. Школу утримували селяни на свої кошти. Після 1861 року тут відкрили парафіяльну школу на 22 учні. 1864 року обидві школи закрили. Майже 20 років сільські діти не мали де вчитися. Лише після тривалого клопотання у Возсіятському в 1885 році відкрито двокласне міністерське училище. Населення Возсіятського у 1896 році становило 2826 чоловік. Наприкінці 90-х років тут почали працювати ще дві школи грамоти та церковнопарафіяльна школа.
Значну роботу серед населення Возсіятського проводили члени соціал- демократичного гуртка, створеного тут 1905 року членом Миколаївської організації РСДРП І. А. Татаренком. До гуртка ввійшли Й. А. Бондаренко, М.
А. Вагин, П. А. Вагина, І. Ф. Павлюк, Л. Ф. Павлюк, П. І. Чабанов та інші. П. І. Чабанов, що був членом Одеської організації РСДРП, доставляв сюди революційну літературу, листівки. Підпільники розповсюджували переписані від руки листівки, в яких селян закликали посилити боротьбу проти {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}поміщиків. Діяльність гуртка сприяла пробудженню возсіятських селян до боротьби. 6 грудня 1905 року селяни з Михайлівни реквізували 3 тис. пудів пшениці поміщика Брюхна, 12 та 13 грудня у с. Водяному було розгромлено економію Волохіна, у с. Василівці - економію Ковальова. Серед арештованих, запідозрених у розгромі, було і троє возсіятських селян (О. X. Кльосов, Т. В. Кльосов і Т. Д. Мазуренко). В. Г. Теплову вдалося втекти, і він повернувся в село тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Житель Возсіятського С. М. Щокін у 1905 році брав участь у збройному повстанні солдатів у Польщі. Варшавський військово-польовий суд у числі інших повстанців засудив його до страти (смертна кара пізніше була замінена на довічну каторгу). До села С. М. Щокін повернувся з тобольської каторжної тюрми у березні 1917 року.
Розвиток капіталістичних відносин на селі призвів до руйнування сільської общини. Після столипінської аграрної реформи виникли хутори багатіїв. За селом після реформи лишилось 4807 десятин, значна частина громадської землі відійшла хуторянам. З'явились хутори Другий Возсіятський і Водяно-Громокліївський. Весною 1912 року відбулася сутичка між селянами і заможними хуторянами. Для придушення заворушення херсонський генерал-губернатор прислав у Возсіятське жандармів. Було заарештовано 50 чоловік, яких засудили на три місяці тюремного ув'язнення. У Возсіятському з 709 господарств 75 мали від 1 до 4 десятин землі,
17 господарств володіли від 17 до 30 десятин. Через гостре малоземелля бідні селяни переселялися в інші краї: виїжджали за Волгу, на Урал, до Сибіру. За 10 років село покинуло 398 селянських родин.
Дореволюційне Возсіятське забудовувалося здебільшого землянками з місцевого каменю-вапняку під саманними та очеретяними покрівлями, які одночасно служили і за стелю і за дах. За браком деревини двори огороджували відходами з місцевого каменю, змурованого на глині. Землянки ділились на дві частини. В меншій, де була піч, сім'я мешкала взимку. Друга - холодна - служила одночасно для зберігання збіжжя і захисту телят від непогоди. Різко відрізнялися від цих убогих жител будинки куркулів, що були зведеш з білого каменю, під високим черепичним дахом. Вздовж річки Громоклії розкинулися на куркульських / ділянках сади і виноградники.
Двічі на рік (весною і восени) в селі відбувалися ярмарки, 25 разів - базари. Тут торгували 6 приватних крамниць, був оптовий склад вина і спирту, винний льох,
корчма. Працювали метеорологічна станція, пошта. По медичну допомогу селяни зверталися за 25 км в Єланецьку лікарню, але частіше вони користувалися тільки послугами місцевого приватного аптекаря. На початку XX ст. більшість населення Возсіятського не знала грамоти. 1911 року тут відкрили земське училище, де навчалося 96 чоловік, та цього було замало, щоб виправити становище.
З початком першої світової війни більшість чоловічого населення Возсіятського було мобілізовано в армію. Понад 100 з них загинуло. Бідняцькі господарства занепадали, зростали податки. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції уповноважений Тимчасового уряду обіцяв возсіятцям вирішити питання про землю тільки після «переможного закінчення війни». Солдати І. Ф. Пав люк, В. Ф. Кротчик, 3. Є. Касьянов, І. Т. Гринчук, що повернулися з фронту, викривали справжню суть антинародної політики Тимчасового уряду, роз'яснювали ленінську аграрну програму, агітували за створення Ради селянських депутатів.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція виправдала надії селян на землю і закінчення ненависної світової війни. 6 грудня 1917 року делегати повітового селянського з'їзду, що відбувся в Єлисаветграді, схвалили ленінський Декрет про землю. Наприкінці грудня у Возсіятському обрано волосну Раду селянських депутатів. Проте більшість у ній становили куркульсько-есерівські елементи, які всіляко перешкоджали вирішенню земельного питання. В січні під тиском селян, особливо фронтовиків, яких підтримав Єлисаветградський комітет РСДРП(б), було створено волосний
земельний комітет. Земельний комітет постановив відібрати землю у багатіїв і розподілити її між селянами - по 2 десятини на їдця.
Та розпочаті революційні перетворення були перервані австро-німецькою окупацією. Під час наступу окупантів було створено загін самооборони з 70 чоловік. У січні 1918 року Возсіятський і Катрисанівський загони завдали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}великих втрат колоні білих офіцерів полковника Дроздовського, яка пробиралася з румунського фронту на Дон. У цьому бою захоплено бронеавтомобіль, декілька гармат, польовий радіотелеграф, кілька вантажних автомобілів. Наприкінці березня австро-німецькі війська окупували Возсіятську волость, але в село вступити зразу не наважувалися. Сконцентрувавши під селом значні сили, окупаційне командування пред'явило населенню Возсіятського і загону ультиматум про капітуляцію на жорстоких умовах. Щоб врятувати від загибелі дітей і жінок, зберегти оселі, бійці загону знищили машини й гармати і вночі розійшлися по балках та сусідніх селах.
Захопивши Возсіятське, окупанти розташували тут свій батальйон. Заодно з ними діяла і варта, створена місцевими українськими націоналістами. Окупанти і гетьманці хотіли заарештувати 72-х сільських активістів, списки яких передали їм чорносотенці з «Союзу руського народу». Однак ця спроба зазнала повного провалу, бо всі члени земельного комітету і частина бійців загону самооборони зникли. Тоді було заарештовано заложників, над якими в економії Куна вчинили жорстоку розправу. Наприкінці серпня 1918 року в селі створюється партизанський загін з 42 чоловік. Командував ним М.Т.Пурдик. Партизани вели боротьбу проти окупаційних військ, гетьманців, а потім петлюрівців, які захопили владу в селі наприкінці 1918 року. В березні 1919 року в маєтку поміщиці Падеревської партизани захопили 11 петлюрівських офіцерів, гвинтівки і кулемети, а згодом вибили петлюрівців із села. Через кілька днів у Возсіятське вступили частини Задніпровської дивізії П. Ю. Дибенка, до яких приєдналися місцеві партизани.
Наприкінці березня у Возсіятському створено революційний комітет, який насамперед приступив до розподілу землі серед трудящого селянства. Значну допомогу
надавав ревкому комітет бідноти, створений у травні 1919 року. Возсіятці утримували своїм коштом Возсіятський партизанський загін, що влився до 1-го Вознесенського партизанського полку.
З наближенням денікінців до Вознесенського повіту у Возсіятській та інших волостях почалися куркульські заколоти. У їх ліквідації брали участь і возсіятські активісти. В серпні в село вступили денікінці. Вже в перший день вони закатували чотирьох возсіятських активістів. Жителі Возсіятського піднялися на боротьбу за відновлення Радянської влади. Протягом жовтня-листопада повстанці не раз нападали на поміщицькі маєтки і загони карателів, а в грудні кілька разів навіть захоплювали владу у Возсіятському.
Наприкінці січня 1920 року в селі остаточно відновлено владу Рад. Частини кавбригади Г. І. Котовського 27 січня 1920 року вигнали з Возсіятського денікінців. При волревкомі, головою якого призначили А. М. Ришкова, створили продовольчий і земельний відділи. Питаннями поповнення рядів Червоної Армії, постачання її продовольством і фуражем, допомоги сім'ям фронтовиків відав волвійськкомат. Земельний відділ, здійснюючи закон Всеукрревкому, розгорнув роботу щодо землевпорядкування на селі. На облік бралися всі наявні у населення лишки продовольства, фуражу, а також посівного матеріалу, яким у першу чергу забезпечувалися бідняцькі господарства. На села й хутори були направлені уповноважені волосного ревкому для організації ревкомів.
В кінці березня відбулися вибори до Ради і волвиконкому. Згуртовуючи навколо себе бідноту, члени Ради докладали багато зусиль до виконання законів Радянської влади, організовували допомогу Червоній Армії. 15 червня 1920 року сформувався волосний партосередок у складі 6 чоловік4, через місяць кількість членів партії збільшилася до 10. Першими членами осередку стали І. Д. Діордиця, А. Я. Мирян, 3. Є. Касьянов, С. С. Рижков, А. М. Чуніхін та інші. На початку серпня партосередок скликав загальні збори сільської бідноти, на яких обрано КНС. 8 серпня у Возсіятську відбувся волосний з'їзд КНС, на якому було створено ударні групи з незаможників для заготівлі хліба і боротьби з контрреволюційними елементами. Возсіятські комнезамівці вилучили у куркулів 165 тис. пудів зерна, 10 проц. якого залишили в розпорядженні КНС, а решту здали державі. В той же час
сільський КНС відрядив 80 членів на фронт для боротьби проти білополяків і Врангеля.
Становище у волості було напруженим. Куркульські банди нападали на активістів, грабували селян. 6 серпня 1920 року на об'єднаному засіданні партійного осередку і волвиконкому було вирішено передати владу в селі волревкому. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очолив його С. Великодний, який прибув із Вознесенського повітревкому. На тому ж засіданні затвердили і склади сільревкомів, які проіснували до жовтня 1920 року. Возсіятська волость входила з 1 вересня того ж року до Миколаївського повіту Миколаївської губернії.
Після закінчення громадянські війни трудящі села відбудовували господарство в умовах розрухи, голоду. 5 жовтня 1921 року розпорядженням повітвиконкому створено комітет допомоги голодуючим на чолі з головою КНС А. Я. Миряном. Весною 1922 року під керівництвом КНС почав діяти харчопункт для голодуючого населення. Для створення фонду громадського харчування комнезамівці на 45 га громадської землі виростили кукурудзу і соняшник.
Незважаючи на величезні економічні труднощі, органи Радянської влади приділяли значну увагу здійсненню культурної революції на селі, 1923 року тут мешкало
4635 чоловік. 1924 року у Возсіятському діяло З школи, де навчалося 410 дітей. Дорослі набували грамоти у 8 школах лікнепу. До громадсько-політичного життя села все більше залучалися жінки. 7 березня, напередодні Міжнародного жіночого дня, волревком провів першу волосну конференцію жінок, на якій розповідалося про права, надані їм Радянською владою.
1 травня 1924 року відчинив двері сельбуд. Жителі Возсіятського дивилися тут кінофільми, виступи учасників художньої самодіяльності, слухали лекції, читали газети. На березі Громоклії в колишньому поміщицькому маєтку 1923 року відкрито дитячий будинок. Працювали амбулаторія, пологовий будинок і аптека.
У жовтні 1923 року у селі створено першу сільськогосподарську артіль «Червоний боєць». Господарство мало 114 десятин землі, 15 голів великої рогатої худоби, 5 коней, 3 плуги, 4 дерев'яні борони, 2 жатки і 2 віялки. У 1926 році виникли 5 ТСОЗів - «Трудове», «Ясна Поляна», «Новий шлях» та ін. На той час у Возсіятському було 4 парових і 5 вітряних млинів, олійниця, 5 крупорушок. Для допомоги бідняцьким і середняцьким господарствам 1926 року в селі організували машинно- тракторне та сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариства. На жовтень 1927 року до кредитно-кооперативного товариства входило 805 пайовиків. Товариство мало 3 крамниці у Возсіятському і філію у селі Водяно-Лориному. На пайових началах селяни користувалися олійницею і крупорушкою. Перші кооперативно-споживчі товариства і ТСОЗи були своєрідними школами виховання селян у дусі колективізму.
Під час суцільної колективізації у Возсіятському створено 9 колгоспів: «Україна», «Новий світ», «Вільний шлях», ім. Косіора та інші. До них вступило 678 господарств. Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі агітували середняків і бідняків не вступати до колгоспів, зривали хлібозаготівлі, не сплачували державних податків. Завдяки великій роз'яснювальній та організаторській роботі комуністів і комсомольців на селянській сходці у березні 1930 року було засуджено ворожі дії куркулів, і 17 куркульських родин вислали за межі Возсіятського, а їх майно конфісковано.
Держава надавала всебічну допомогу колективним господарствам. У 1931 році організовано Возсіятську МТС, яка у 1937 році мала 109 тракторів, 10 комбайнів, 8 молотарок. Політвідділ МТС, що розпочав роботу у 1933 році, приділяв велику увагу розгортанню серед механізаторів і колгоспників соціалістичного змагання, проводив значну масово-політичну роботу. Створені при МТС курси підготували до 1938 року 300 сільських механізаторів. Переможець соціалістичного змагання комбайнер А. Г. Машкін скошував по 18-20 га, а О. В. Пурдик на агрегаті з двох комбайнів збирав по 40 га зернових щодоби.
З 1934 року у Возсіятському діяло дві первинні парторганізації - сільська територіальна та при МТС, у яких 1938 року налічувався 31 комуніст. Комуністи і комсомольці повсякденно дбали про агрономічне і зоотехнічне
навчання кадрів, підготовку механізаторів, розгортання соціалістичного змагання. У 1933-1935 рр.
колгоспи Возсіятської сільради першими в районі виконали державні плани хлібозаготівель. Сільській Раді у 1935 роді було вручено перехідний Червоний прапор райкому партії та райвиконкому. Тракторист комсомолець І. П. Чуніхін з 1936 року щорічно здобував мандат учасника обласного {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}зльоту трактористів-ударників, у 1939 році за високі показники у праці (1150 га умовної оранки на трактор) його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Бригада І. П. Чуніхіна, підхопивши заклик П. М. Ангеліної, підготувала до 1940 року 12 трактористок. Зразки самовідданої праці показували возсіятські комсомолки-трактористки К. Я. Циркуль, В. П. Тимофієва, які щорічно виробляли по 800-1000 га умовної оранки на трактор. У 1939-1940 рр. право стати учасником ВСГВ завоював І. С. Танський, який за 22-25 робочих днів зібрав урожай на площі 450 га. Бригадира тракторної бригади П. М. Онопрієнка Головний комітет ВСГВ нагородив Малою золотою медаллю, бригаді було вручено премію 2 тис. крб. У ці роки 20 колгоспників і механізаторів МТС були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Демонстрували свої досягнення у Москві і колгоспи ім. Ворошилова, ім. Будьонного та «Вільний шлях».
Напередодні війни місцеві колгоспи обробляли 8555 га землі. Середня врожайність зернових становила 15 цнт з га. На ланах працювало 29 тракторів і 10 комбайнів. Артілі мали свої автомашини та іншу техніку. Почалася електрифікація колгоспних будівель. Було збудовано 30 конюшень, 9 корівників, 6 зерносховищ тощо. На тваринницьких фермах налічувалося 630 голів великої рогатої худоби, 359 коней, 380 свиней і 1145 овець. 1940 року прибуток колгоспів становив близько 5 млн. крб. Члени артілі одержували на трудодень 3-5 кг хліба та 3-4 карбованці.
У Возсіятському функціонувала лікарня, працювала аптека. До 1939 року в селі повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 700 дітей навчалися у середній і неповній середній школах. До послуг жителів були бібліотека, клуб. Тут працювали пошта, радіовузол, магазини. Село прикрасив молодий парк. Зведено 2 бетонні мости через Громоклію.
Зростала політична активність трудівників Возсіятського. На виборах до місцевих Рад у 1939 році 99,78 проц. виборців села віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До сільської Ради було обрано 35 депутатів. На засіданнях Ради заслуховували звіти голів колгоспів, питання про благоустрій села тощо.
Тяжкі випробування випали на долю радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни. З наближенням ворога розпочалася евакуація на схід техніки, обладнання МТС, худоби. Захопивши 15 серпня 1941 року Возсіятське, гітлерівці грабували колгоспне майно, зруйнували 12 господарських приміщень, 2 магазини, школу тощо. До Німеччини на каторжні роботи окупанти насильно вивезли 166 громадян села. В умовах жорстокого окупаційного режиму жителі села чинили опір ворогові: вони зривали сівбу, збирання врожаю, псували сільськогосподарські машини. За відмову їхати на примусові роботи до Німеччини та за невиконання наказів гітлерівці розстріляли 20 жителів Возсіятського. Після визволення села їх поховано у братській могилі, на якій встановлено пам'ятник. 310 возсіятців воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 162 з них полягли смертю хоробрих.
18 березня 1944 року возсіятці вітали своїх визволителів, воїнів 24-го полку (командир - гвардії підполковник М. Ф. Кравченко) 46-ї армії генерал-лейтенанта Героя Радянського Союзу В. В. Глаголєва.
У перший же день визволення відновила діяльність сільська Рада. Через місяць почали працювати територіальні партійна й комсомольська організації. Відродилися 7 колгоспів і МТС, допомогу яким надавала держава кредитами і машинами. Завдяки наполегливій праці колгоспники успішно справилися з весняною сівбою, вчасно зібрали врожай - по 10,1 цнт зернових з га. Поступово відроджувалося громадське тваринництво. В артілі «Новий світ» на кінець 1944 року було 19 коней, 99 корів,
43 вівці, 40 телят. План контрактації молодняка великої рогатої худоби артілі виконали на 150 процентів.
Розгорнулося соціалістичне змагання колгоспників. Наприклад, бригада І. Ф. Брайловського з артілі ім. Будьонного за 11 робочих днів завершила сівбу
ранніх зернових на площі 100 га. Коваль артілі «Новий світ» А. І. Щокін відремонтував жниварки та інший реманент у своєму колгоспі, а потім допомагав ковалям сусіднього - ім. КІМу. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Відчутну допомогу місцевим господарствам надавала Возсіятська МТС, яка мала 12 тракторів і 4 зернових комбайни. 1944 року МТС очолив комуніст Т. І. Ба- зовкін. Механізатори МТС працювали на полях 25 артілей, обробляючи площу в 31 тис. га. Тракторист Й. К. Шибко виробив на весняній сівбі 325 га умовної оранки і зекономив 1005 кг пального. Першість також тримала комсомольсько-молодіжна бригада І. Т. Мазуренка, механізатори якої виробили у 1945 році в середньому по 780 га умовної оранки на трактор і зекономили понад 5500 кг пального. Бригада будівельників швидко ремонтувала виробничі приміщення, будинки інвалідів, сімей загиблих воїнів.
В перший рік після визволення працювали школа, лікарня, клуб, бібліотека. У важкий відбудовчий період, як і завжди, попереду були комуністи. На початок 1946 року територіальна парторганізація налічувала 7 членів партії і одного кандидата у члени партії, парторганізація МТС-5 членів партії і одного кандидата в члени партії. На кінець першої післявоєнної п'ятирічки, завдяки допомозі держави, організаторській діяльності комуністів і наполегливій праці. колгоспників артілі повністю освоїли довоєнні посівні площі. Виробництво зернових досягло довоєнного рівня, а по деяких культурах і перевищило його. 1950 року 7 артілей об'єднались у 3. Протягом п'ятої п'ятирічки прибутки колгоспів зросли до 1,6 млн. крб. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю возсіятських трудівників. Комбайнерів І. В. Діордицю та М. П. Стократяна нагородили орденом Леніна, І. Ф. Папа- луцу - орденом Трудового Червоного Прапора.
Внаслідок поступового об'єднання господарств (1956 року з 3-х артілей організували 2) у 1958 році в селі було створено одну артіль - «Авангард». За господарством закріпили 12 064 га земельних угідь, в т. ч. 9319 га орної. Члени правління й комуністи головну увагу зосередили на поліпшенні технічної озброєності господарства, підвищенні агротехніки, впровадженні передового досвіду. Після реорганізації МТС колгосп придбав 40 тракторів, 16 комбайнів тощо. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових; розвинуте також тваринництво м'ясо-молочного напряму.
За роки семирічки в артілі істотно поліпшилася культура землеробства, було споруджено й механізовано нові тваринницькі приміщення. За 1959-1965 рр. побудовано польові табори, будинки тваринників, приміщення для тваринницьких ферм, овочесховище тощо. За вирощення високих врожаїв головного агронома В. І. Джулая нагороджено орденом Леніна. Орден Трудового Червоного Прапора прикрасив груди голови правління Т. І. Базовкіна та керуючого відділком І. І. Черненка. Сумлінна робота ветерана колгоспного руху С. П. Басова, доярки М. Г. Єфименко, секретаря парткому А. 3. Коркача відзначена орденом «Знак Пошани».
Артіль «Авангард» за роки восьмої п'ятирічки стала одним з передових господарств області. Партійна організація, в якій є 65 комуністів, та правління колгоспу приділяють постійну увагу впровадженню наукових методів господарювання. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня колгосп «Авангард» було занесено на обласну Дошку пошани і нагороджено пам'ятним Червоним прапором Єланецького райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Готуючи гідну зустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, хлібороби зібрали по 21,7 цнт зернових з гектара на площі 4410 га, а працівники четвертого відділку, де керуючим М. А. Кльосов,- по 25,4 цнт зернових з гектара. 1969 року артіль одержала понад 2 млн. крб. прибутку, 96 передовиків сільськогосподарського виробництва були відзначені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Достроково, за 4,5 року завершив колгосп восьму п'ятирічку. План продажу зерна державі виконано на 121,7 проц., м'яса - на 125 проц., молока - на 102 проц. Близько чверті мільйона карбованців прибутку має щороку господарство від вирощування соняшнику, який висівається на площі 800-900 га. Завдяки високій культурі землеробства колгосп першим в області досяг найвищих урожаїв соняшнику (до 26 цнт з гектара). Досвід возсіятців став надбанням усіх господарств області. У 1970 році тут відбувся обласний
семінар. Головному агроному В. І. Джулаю присвоєно звання заслуженого агронома Української РСР.
Колгосп «Авангард» - велике багатогалузеве господарство. Його машинно-тракторний парк налічує 57 тракторів, 33 комбайни, 134 електромотори та багато іншої техніки. На тваринницьких фермах утримується 3,1 тис. голів великої рогатої худоби, 3,3 тис. свиней, 2,8 тис. овець. За роки восьмої п'ятирічки значно зросли прибутки колгоспу, в 1970 році вони становили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}понад 2 млн. крб. За дострокове виконання п'ятирічки по всіх галузях колгоспного виробництва голову правління Т. І. Базовкіна нагороджено орденом Леніна, а заступника голови- К. О. Машкіну, завідуючу фермою В. Ф. Панченко, доярок Н. Ф. Рижкову, М. І. Улич, бригадира Д. Я. Філіпського - орденом Трудового Червоного Прапора.
Значну допомогу артілі надає Возсіятське відділення «Сільгосптехніки», де зайнято понад 100 робітників. П'ятирічний план колектив відділення виконав на 128 проц. Колгоспники і працівники відділення «Сільгосптехніки» успішно виконали зобов'язання, взяті на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України.
Зростання соціалістичного виробництва створило міцну основу для поліпшення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Широкого розмаху набуло індивідуальне житлове будівництво. 90 проц. возсіятців за 1960-1970 рр. переселилися у нові добротні будинки. Зведено приміщення правління колгоспу, сільської Ради, середньої школи на 560 місць, лікарні, дитячих ясел, приміщення сільмагу. Вулиці села забруковано, а центральні - заасфальтовано. Возсіятське електрифіковане і радіофіковане. До послуг сільських трудівників - 6 магазинів, кафе, комбінат побутового обслуговування, 2 майстерні побутового обслуговування. Великою повагою серед односельців користується Н.С. Джулай (Бондаренко), в минулому - колгоспниця у Веселинівському районі, за досягнуті успіхи у вирощенні високих урожаїв зернових удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
У Возсіятському є лікарня на 28 ліжок, де працюють 3 лікарі й 12 чоловік середнього медперсоналу. У середній, восьмирічній, а також у заочній школах працюють 44 вчителі.
Змінився склад сільського населення: крім колгоспників, у селі мешкають 534 робітники та службовці. В сільському господарстві зайняті спеціалісти з вищою та середньою спеціальною освітою, серед них - 6 агрономів, 6 зоотехніків, 12 інженерно-технічних працівників, 3 ветлікарі. У Возсіятському народився І. І. Мельничен- ко - автор кількох поетичних збірок та роману «Поки ти молодий», О. П. Зайцев -
кандидат технічних наук, викладач Томського політехнічного інституту, Н. Д. Кльосова, делегат XII з'їзду КП(б) України, в 70 років вона очолює партійну групу тракторної бригади 4-го відділку колгоспу.
1963 року гостинно відчинилися двері будинку культури колгоспу «Авангард» на 700 місць. Тут діють 8 гуртків художньої самодіяльності; відбуваються вечори відпочинку, святкові концерти, гастролі артистів Миколаєва, Києва, Львова, Одеси, Москви. Звідси возсіятці урочисто проводжають юнаків до лав Радянської Армії. У селі живуть українці, росіяни, молдавани та представники інших національностей. Партійна і комсомольська організації велику увагу приділяють інтернаціональному вихованню трудящих. Учні середньої школи листуються з піонерами братніх республік та учнями багатьох соціалістичних країн.
У трьох цехових і'двох первинних партійних організаціях налічується 81 комуніст. Роботу всіх партійних організацій очолює партійний комітет колгоспу «Авангард». Більшість комуністів працює безпосередньо у колгоспному виробництві. Це - механіки, агрономи, оператори машинного доїння, механізатори широкого профілю. 138 комсомольців об'єднані у трьох первинних організаціях. їх роботою керує комсомольський комітет колгоспу.
При Возсіятській сільській Раді працюють 7 постійних комісій, до складу яких входять передовики виробництва, ветерани праці та громадянської й Великої Вітчизняної воєн. З 35 депутатів - 21 комуніст, 4 комсомольці. Під час виборів 13 червня 1971 року всі 1734 виборці одноголосно проголосували за кандидатів у депутати до сільської, районної, обласної Рад і до Верховної Ради УРСР.
Активну участь у громадсько-політичному житті Возсіятського бере сільська інтелігенція. Група товариства «Знання», що налічує 27 лекторів,- вчителів, лікарів, спеціалістів сільського господарства - систематично проводить політінформа- ції й бесіди у бригадах, на фермах. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Перспективним планом передбачено спорудити в селі нові громадські та колгоспні приміщення, збудувати новий дитячий садок, комплексний спортмайданчик, спортзал, прокласти водопровід тощо. Рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України возсіятці сприйняли як бойову програму, що надихає їх на нові трудові звершення.
Перші жителі на території сучасного села з'явилися 1808 року. Це були козак О. Мирян з Полтавщини й однодворець Є. Рижков з Курської губернії. Згодом сюди переселилася 71 сім'я з Полтавської, 219 сімей однодворців з Курської і 120 козаків з Чернігівської губерній. Назва села - Васьяцьк (від імені першого орендатора Василя Розмириці), уперше згадується в письмових джерелах за 1811 рік. Пізніше за селом закріплюється назва Возсіятське. У 1814 році це - казенне поселення Ольвіопольського повіту Херсонської губернії. Понад 20 тис. десятин землі поблизу села належало поміщикам. Кожен з них мав по кілька тисяч десятин землі. Так, молдавські дворяни Василь та Іван Розмириці орендували у казни 6 тис. десятин землі, їх отари налічували кілька тисяч овець, для яких з каменю-вапняку побудували кошари. Випасали овець переселенці-молдавани, а також збіглі кріпаки, що наймитували у Розмириць. За 453 ревізькими душами було закріплено 7420 десятин землі. За даними 7-ї ревізії 1815 року у слободі мешкало 216 однодворців, 94 українських козаки, 143 переселенці з Молдавії. Жили селяни у землянках. Основним заняттям їх було випасання худоби. Одяг виготовляли самі: ткали полотно з льону та конопель, просте сукно з вовни. З часу заснування слободи через неї проходив головний етапний тракт, т. зв. Новоросійська «Володимирівка», на якому Возсіятське і повітовий центр Бобринець були етапними пунктами. У 1821 році для каторжан тут були збудовані спеціальні приміщення - «острог» і «етап», звідки етапно-кінна команда з солдатів-інвалідів супроводжувала заарештованих до Єлисаветграда та Миколаєва. Жителі села повинні були утримувати на своїх квартирах конвой та арештантів, перевозити за маршрутом на підводах хворих каторжан. Ці обов'язки залишилися за ними і після 5 травня 1827 року, коли слобода стала військовим поселенням5 3-го резервного кавалерійського корпусу. З 12 грудня того року Возсіятське іменувалося 2-им взводом 3-го поселенського ескадрону 1-го Бузького уланського полку, за яким значилося 52 господарі, 169 помічників і підпомічників. Після придушення повстання на Поділлі сюди в 1840-1841 рр. виселили 160 сімей колишніх кріпаків польського магната Чарторийського.
Нелегким було життя військових поселенців. Вони мали забезпечувати війська продовольством, фуражем, паливом; під нагаями вахмістрів працювали на полях; два дні на тиждень чоловіки віком від 17 до 45 років займалися військовою муштрою.
Для дітей військових поселенців 1827 року було відкрито школу кантоністів. 1855 року почала працювати школа для унтер-офіцерів.
Жителів Возсіятського з 1857 року перевели на становище державних селян. За указами 1866-1867 рр. з 13 тис. десятин землі 6334 десятини поділили між селянами по 7 десятин на кожну з 837 ревізьких душ. Для громадського засіву відвели 203 десятини, резерв на приріст населення та для наділів достроково відпущеним солдатам становив 1222 десятини. В середньому земельний наділ на ревізьку душу, порівняно з дореформеним періодом, зменшився до 2,3 десятини. Через малоземелля, відсутність тягла і реманенту, часті посухи селяни жили впроголодь. У посушливі роки, наприклад, 1887-1889 рр. 68 проц. жителів Возсіятського голодувало. Щоб якось вийти із скрутного становища, селяни мусили орендувати землю і реманент у багатіїв, брати у них позички хлібом або грішми на кабальних умовах. Частина селян працювала в поміщицьких економіях.
1860 року тут було засновано двокласну сільську школу, де вчилося спочатку
16 дітей, а через чотири роки - 30. Школу утримували селяни на свої кошти. Після 1861 року тут відкрили парафіяльну школу на 22 учні. 1864 року обидві школи закрили. Майже 20 років сільські діти не мали де вчитися. Лише після тривалого клопотання у Возсіятському в 1885 році відкрито двокласне міністерське училище. Населення Возсіятського у 1896 році становило 2826 чоловік. Наприкінці 90-х років тут почали працювати ще дві школи грамоти та церковнопарафіяльна школа.
Значну роботу серед населення Возсіятського проводили члени соціал- демократичного гуртка, створеного тут 1905 року членом Миколаївської організації РСДРП І. А. Татаренком. До гуртка ввійшли Й. А. Бондаренко, М.
А. Вагин, П. А. Вагина, І. Ф. Павлюк, Л. Ф. Павлюк, П. І. Чабанов та інші. П. І. Чабанов, що був членом Одеської організації РСДРП, доставляв сюди революційну літературу, листівки. Підпільники розповсюджували переписані від руки листівки, в яких селян закликали посилити боротьбу проти {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}поміщиків. Діяльність гуртка сприяла пробудженню возсіятських селян до боротьби. 6 грудня 1905 року селяни з Михайлівни реквізували 3 тис. пудів пшениці поміщика Брюхна, 12 та 13 грудня у с. Водяному було розгромлено економію Волохіна, у с. Василівці - економію Ковальова. Серед арештованих, запідозрених у розгромі, було і троє возсіятських селян (О. X. Кльосов, Т. В. Кльосов і Т. Д. Мазуренко). В. Г. Теплову вдалося втекти, і він повернувся в село тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Житель Возсіятського С. М. Щокін у 1905 році брав участь у збройному повстанні солдатів у Польщі. Варшавський військово-польовий суд у числі інших повстанців засудив його до страти (смертна кара пізніше була замінена на довічну каторгу). До села С. М. Щокін повернувся з тобольської каторжної тюрми у березні 1917 року.
Розвиток капіталістичних відносин на селі призвів до руйнування сільської общини. Після столипінської аграрної реформи виникли хутори багатіїв. За селом після реформи лишилось 4807 десятин, значна частина громадської землі відійшла хуторянам. З'явились хутори Другий Возсіятський і Водяно-Громокліївський. Весною 1912 року відбулася сутичка між селянами і заможними хуторянами. Для придушення заворушення херсонський генерал-губернатор прислав у Возсіятське жандармів. Було заарештовано 50 чоловік, яких засудили на три місяці тюремного ув'язнення. У Возсіятському з 709 господарств 75 мали від 1 до 4 десятин землі,
17 господарств володіли від 17 до 30 десятин. Через гостре малоземелля бідні селяни переселялися в інші краї: виїжджали за Волгу, на Урал, до Сибіру. За 10 років село покинуло 398 селянських родин.
Дореволюційне Возсіятське забудовувалося здебільшого землянками з місцевого каменю-вапняку під саманними та очеретяними покрівлями, які одночасно служили і за стелю і за дах. За браком деревини двори огороджували відходами з місцевого каменю, змурованого на глині. Землянки ділились на дві частини. В меншій, де була піч, сім'я мешкала взимку. Друга - холодна - служила одночасно для зберігання збіжжя і захисту телят від непогоди. Різко відрізнялися від цих убогих жител будинки куркулів, що були зведеш з білого каменю, під високим черепичним дахом. Вздовж річки Громоклії розкинулися на куркульських / ділянках сади і виноградники.
Двічі на рік (весною і восени) в селі відбувалися ярмарки, 25 разів - базари. Тут торгували 6 приватних крамниць, був оптовий склад вина і спирту, винний льох,
корчма. Працювали метеорологічна станція, пошта. По медичну допомогу селяни зверталися за 25 км в Єланецьку лікарню, але частіше вони користувалися тільки послугами місцевого приватного аптекаря. На початку XX ст. більшість населення Возсіятського не знала грамоти. 1911 року тут відкрили земське училище, де навчалося 96 чоловік, та цього було замало, щоб виправити становище.
З початком першої світової війни більшість чоловічого населення Возсіятського було мобілізовано в армію. Понад 100 з них загинуло. Бідняцькі господарства занепадали, зростали податки. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції уповноважений Тимчасового уряду обіцяв возсіятцям вирішити питання про землю тільки після «переможного закінчення війни». Солдати І. Ф. Пав люк, В. Ф. Кротчик, 3. Є. Касьянов, І. Т. Гринчук, що повернулися з фронту, викривали справжню суть антинародної політики Тимчасового уряду, роз'яснювали ленінську аграрну програму, агітували за створення Ради селянських депутатів.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція виправдала надії селян на землю і закінчення ненависної світової війни. 6 грудня 1917 року делегати повітового селянського з'їзду, що відбувся в Єлисаветграді, схвалили ленінський Декрет про землю. Наприкінці грудня у Возсіятському обрано волосну Раду селянських депутатів. Проте більшість у ній становили куркульсько-есерівські елементи, які всіляко перешкоджали вирішенню земельного питання. В січні під тиском селян, особливо фронтовиків, яких підтримав Єлисаветградський комітет РСДРП(б), було створено волосний
земельний комітет. Земельний комітет постановив відібрати землю у багатіїв і розподілити її між селянами - по 2 десятини на їдця.
Та розпочаті революційні перетворення були перервані австро-німецькою окупацією. Під час наступу окупантів було створено загін самооборони з 70 чоловік. У січні 1918 року Возсіятський і Катрисанівський загони завдали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}великих втрат колоні білих офіцерів полковника Дроздовського, яка пробиралася з румунського фронту на Дон. У цьому бою захоплено бронеавтомобіль, декілька гармат, польовий радіотелеграф, кілька вантажних автомобілів. Наприкінці березня австро-німецькі війська окупували Возсіятську волость, але в село вступити зразу не наважувалися. Сконцентрувавши під селом значні сили, окупаційне командування пред'явило населенню Возсіятського і загону ультиматум про капітуляцію на жорстоких умовах. Щоб врятувати від загибелі дітей і жінок, зберегти оселі, бійці загону знищили машини й гармати і вночі розійшлися по балках та сусідніх селах.
Захопивши Возсіятське, окупанти розташували тут свій батальйон. Заодно з ними діяла і варта, створена місцевими українськими націоналістами. Окупанти і гетьманці хотіли заарештувати 72-х сільських активістів, списки яких передали їм чорносотенці з «Союзу руського народу». Однак ця спроба зазнала повного провалу, бо всі члени земельного комітету і частина бійців загону самооборони зникли. Тоді було заарештовано заложників, над якими в економії Куна вчинили жорстоку розправу. Наприкінці серпня 1918 року в селі створюється партизанський загін з 42 чоловік. Командував ним М.Т.Пурдик. Партизани вели боротьбу проти окупаційних військ, гетьманців, а потім петлюрівців, які захопили владу в селі наприкінці 1918 року. В березні 1919 року в маєтку поміщиці Падеревської партизани захопили 11 петлюрівських офіцерів, гвинтівки і кулемети, а згодом вибили петлюрівців із села. Через кілька днів у Возсіятське вступили частини Задніпровської дивізії П. Ю. Дибенка, до яких приєдналися місцеві партизани.
Наприкінці березня у Возсіятському створено революційний комітет, який насамперед приступив до розподілу землі серед трудящого селянства. Значну допомогу
надавав ревкому комітет бідноти, створений у травні 1919 року. Возсіятці утримували своїм коштом Возсіятський партизанський загін, що влився до 1-го Вознесенського партизанського полку.
З наближенням денікінців до Вознесенського повіту у Возсіятській та інших волостях почалися куркульські заколоти. У їх ліквідації брали участь і возсіятські активісти. В серпні в село вступили денікінці. Вже в перший день вони закатували чотирьох возсіятських активістів. Жителі Возсіятського піднялися на боротьбу за відновлення Радянської влади. Протягом жовтня-листопада повстанці не раз нападали на поміщицькі маєтки і загони карателів, а в грудні кілька разів навіть захоплювали владу у Возсіятському.
Наприкінці січня 1920 року в селі остаточно відновлено владу Рад. Частини кавбригади Г. І. Котовського 27 січня 1920 року вигнали з Возсіятського денікінців. При волревкомі, головою якого призначили А. М. Ришкова, створили продовольчий і земельний відділи. Питаннями поповнення рядів Червоної Армії, постачання її продовольством і фуражем, допомоги сім'ям фронтовиків відав волвійськкомат. Земельний відділ, здійснюючи закон Всеукрревкому, розгорнув роботу щодо землевпорядкування на селі. На облік бралися всі наявні у населення лишки продовольства, фуражу, а також посівного матеріалу, яким у першу чергу забезпечувалися бідняцькі господарства. На села й хутори були направлені уповноважені волосного ревкому для організації ревкомів.
В кінці березня відбулися вибори до Ради і волвиконкому. Згуртовуючи навколо себе бідноту, члени Ради докладали багато зусиль до виконання законів Радянської влади, організовували допомогу Червоній Армії. 15 червня 1920 року сформувався волосний партосередок у складі 6 чоловік4, через місяць кількість членів партії збільшилася до 10. Першими членами осередку стали І. Д. Діордиця, А. Я. Мирян, 3. Є. Касьянов, С. С. Рижков, А. М. Чуніхін та інші. На початку серпня партосередок скликав загальні збори сільської бідноти, на яких обрано КНС. 8 серпня у Возсіятську відбувся волосний з'їзд КНС, на якому було створено ударні групи з незаможників для заготівлі хліба і боротьби з контрреволюційними елементами. Возсіятські комнезамівці вилучили у куркулів 165 тис. пудів зерна, 10 проц. якого залишили в розпорядженні КНС, а решту здали державі. В той же час
сільський КНС відрядив 80 членів на фронт для боротьби проти білополяків і Врангеля.
Становище у волості було напруженим. Куркульські банди нападали на активістів, грабували селян. 6 серпня 1920 року на об'єднаному засіданні партійного осередку і волвиконкому було вирішено передати владу в селі волревкому. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Очолив його С. Великодний, який прибув із Вознесенського повітревкому. На тому ж засіданні затвердили і склади сільревкомів, які проіснували до жовтня 1920 року. Возсіятська волость входила з 1 вересня того ж року до Миколаївського повіту Миколаївської губернії.
Після закінчення громадянські війни трудящі села відбудовували господарство в умовах розрухи, голоду. 5 жовтня 1921 року розпорядженням повітвиконкому створено комітет допомоги голодуючим на чолі з головою КНС А. Я. Миряном. Весною 1922 року під керівництвом КНС почав діяти харчопункт для голодуючого населення. Для створення фонду громадського харчування комнезамівці на 45 га громадської землі виростили кукурудзу і соняшник.
Незважаючи на величезні економічні труднощі, органи Радянської влади приділяли значну увагу здійсненню культурної революції на селі, 1923 року тут мешкало
4635 чоловік. 1924 року у Возсіятському діяло З школи, де навчалося 410 дітей. Дорослі набували грамоти у 8 школах лікнепу. До громадсько-політичного життя села все більше залучалися жінки. 7 березня, напередодні Міжнародного жіночого дня, волревком провів першу волосну конференцію жінок, на якій розповідалося про права, надані їм Радянською владою.
1 травня 1924 року відчинив двері сельбуд. Жителі Возсіятського дивилися тут кінофільми, виступи учасників художньої самодіяльності, слухали лекції, читали газети. На березі Громоклії в колишньому поміщицькому маєтку 1923 року відкрито дитячий будинок. Працювали амбулаторія, пологовий будинок і аптека.
У жовтні 1923 року у селі створено першу сільськогосподарську артіль «Червоний боєць». Господарство мало 114 десятин землі, 15 голів великої рогатої худоби, 5 коней, 3 плуги, 4 дерев'яні борони, 2 жатки і 2 віялки. У 1926 році виникли 5 ТСОЗів - «Трудове», «Ясна Поляна», «Новий шлях» та ін. На той час у Возсіятському було 4 парових і 5 вітряних млинів, олійниця, 5 крупорушок. Для допомоги бідняцьким і середняцьким господарствам 1926 року в селі організували машинно- тракторне та сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариства. На жовтень 1927 року до кредитно-кооперативного товариства входило 805 пайовиків. Товариство мало 3 крамниці у Возсіятському і філію у селі Водяно-Лориному. На пайових началах селяни користувалися олійницею і крупорушкою. Перші кооперативно-споживчі товариства і ТСОЗи були своєрідними школами виховання селян у дусі колективізму.
Під час суцільної колективізації у Возсіятському створено 9 колгоспів: «Україна», «Новий світ», «Вільний шлях», ім. Косіора та інші. До них вступило 678 господарств. Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі агітували середняків і бідняків не вступати до колгоспів, зривали хлібозаготівлі, не сплачували державних податків. Завдяки великій роз'яснювальній та організаторській роботі комуністів і комсомольців на селянській сходці у березні 1930 року було засуджено ворожі дії куркулів, і 17 куркульських родин вислали за межі Возсіятського, а їх майно конфісковано.
Держава надавала всебічну допомогу колективним господарствам. У 1931 році організовано Возсіятську МТС, яка у 1937 році мала 109 тракторів, 10 комбайнів, 8 молотарок. Політвідділ МТС, що розпочав роботу у 1933 році, приділяв велику увагу розгортанню серед механізаторів і колгоспників соціалістичного змагання, проводив значну масово-політичну роботу. Створені при МТС курси підготували до 1938 року 300 сільських механізаторів. Переможець соціалістичного змагання комбайнер А. Г. Машкін скошував по 18-20 га, а О. В. Пурдик на агрегаті з двох комбайнів збирав по 40 га зернових щодоби.
З 1934 року у Возсіятському діяло дві первинні парторганізації - сільська територіальна та при МТС, у яких 1938 року налічувався 31 комуніст. Комуністи і комсомольці повсякденно дбали про агрономічне і зоотехнічне
навчання кадрів, підготовку механізаторів, розгортання соціалістичного змагання. У 1933-1935 рр.
колгоспи Возсіятської сільради першими в районі виконали державні плани хлібозаготівель. Сільській Раді у 1935 роді було вручено перехідний Червоний прапор райкому партії та райвиконкому. Тракторист комсомолець І. П. Чуніхін з 1936 року щорічно здобував мандат учасника обласного {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}зльоту трактористів-ударників, у 1939 році за високі показники у праці (1150 га умовної оранки на трактор) його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Бригада І. П. Чуніхіна, підхопивши заклик П. М. Ангеліної, підготувала до 1940 року 12 трактористок. Зразки самовідданої праці показували возсіятські комсомолки-трактористки К. Я. Циркуль, В. П. Тимофієва, які щорічно виробляли по 800-1000 га умовної оранки на трактор. У 1939-1940 рр. право стати учасником ВСГВ завоював І. С. Танський, який за 22-25 робочих днів зібрав урожай на площі 450 га. Бригадира тракторної бригади П. М. Онопрієнка Головний комітет ВСГВ нагородив Малою золотою медаллю, бригаді було вручено премію 2 тис. крб. У ці роки 20 колгоспників і механізаторів МТС були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Демонстрували свої досягнення у Москві і колгоспи ім. Ворошилова, ім. Будьонного та «Вільний шлях».
Напередодні війни місцеві колгоспи обробляли 8555 га землі. Середня врожайність зернових становила 15 цнт з га. На ланах працювало 29 тракторів і 10 комбайнів. Артілі мали свої автомашини та іншу техніку. Почалася електрифікація колгоспних будівель. Було збудовано 30 конюшень, 9 корівників, 6 зерносховищ тощо. На тваринницьких фермах налічувалося 630 голів великої рогатої худоби, 359 коней, 380 свиней і 1145 овець. 1940 року прибуток колгоспів становив близько 5 млн. крб. Члени артілі одержували на трудодень 3-5 кг хліба та 3-4 карбованці.
У Возсіятському функціонувала лікарня, працювала аптека. До 1939 року в селі повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 700 дітей навчалися у середній і неповній середній школах. До послуг жителів були бібліотека, клуб. Тут працювали пошта, радіовузол, магазини. Село прикрасив молодий парк. Зведено 2 бетонні мости через Громоклію.
Зростала політична активність трудівників Возсіятського. На виборах до місцевих Рад у 1939 році 99,78 проц. виборців села віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До сільської Ради було обрано 35 депутатів. На засіданнях Ради заслуховували звіти голів колгоспів, питання про благоустрій села тощо.
Тяжкі випробування випали на долю радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни. З наближенням ворога розпочалася евакуація на схід техніки, обладнання МТС, худоби. Захопивши 15 серпня 1941 року Возсіятське, гітлерівці грабували колгоспне майно, зруйнували 12 господарських приміщень, 2 магазини, школу тощо. До Німеччини на каторжні роботи окупанти насильно вивезли 166 громадян села. В умовах жорстокого окупаційного режиму жителі села чинили опір ворогові: вони зривали сівбу, збирання врожаю, псували сільськогосподарські машини. За відмову їхати на примусові роботи до Німеччини та за невиконання наказів гітлерівці розстріляли 20 жителів Возсіятського. Після визволення села їх поховано у братській могилі, на якій встановлено пам'ятник. 310 возсіятців воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 162 з них полягли смертю хоробрих.
18 березня 1944 року возсіятці вітали своїх визволителів, воїнів 24-го полку (командир - гвардії підполковник М. Ф. Кравченко) 46-ї армії генерал-лейтенанта Героя Радянського Союзу В. В. Глаголєва.
У перший же день визволення відновила діяльність сільська Рада. Через місяць почали працювати територіальні партійна й комсомольська організації. Відродилися 7 колгоспів і МТС, допомогу яким надавала держава кредитами і машинами. Завдяки наполегливій праці колгоспники успішно справилися з весняною сівбою, вчасно зібрали врожай - по 10,1 цнт зернових з га. Поступово відроджувалося громадське тваринництво. В артілі «Новий світ» на кінець 1944 року було 19 коней, 99 корів,
43 вівці, 40 телят. План контрактації молодняка великої рогатої худоби артілі виконали на 150 процентів.
Розгорнулося соціалістичне змагання колгоспників. Наприклад, бригада І. Ф. Брайловського з артілі ім. Будьонного за 11 робочих днів завершила сівбу
ранніх зернових на площі 100 га. Коваль артілі «Новий світ» А. І. Щокін відремонтував жниварки та інший реманент у своєму колгоспі, а потім допомагав ковалям сусіднього - ім. КІМу. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Відчутну допомогу місцевим господарствам надавала Возсіятська МТС, яка мала 12 тракторів і 4 зернових комбайни. 1944 року МТС очолив комуніст Т. І. Ба- зовкін. Механізатори МТС працювали на полях 25 артілей, обробляючи площу в 31 тис. га. Тракторист Й. К. Шибко виробив на весняній сівбі 325 га умовної оранки і зекономив 1005 кг пального. Першість також тримала комсомольсько-молодіжна бригада І. Т. Мазуренка, механізатори якої виробили у 1945 році в середньому по 780 га умовної оранки на трактор і зекономили понад 5500 кг пального. Бригада будівельників швидко ремонтувала виробничі приміщення, будинки інвалідів, сімей загиблих воїнів.
В перший рік після визволення працювали школа, лікарня, клуб, бібліотека. У важкий відбудовчий період, як і завжди, попереду були комуністи. На початок 1946 року територіальна парторганізація налічувала 7 членів партії і одного кандидата у члени партії, парторганізація МТС-5 членів партії і одного кандидата в члени партії. На кінець першої післявоєнної п'ятирічки, завдяки допомозі держави, організаторській діяльності комуністів і наполегливій праці. колгоспників артілі повністю освоїли довоєнні посівні площі. Виробництво зернових досягло довоєнного рівня, а по деяких культурах і перевищило його. 1950 року 7 артілей об'єднались у 3. Протягом п'ятої п'ятирічки прибутки колгоспів зросли до 1,6 млн. крб. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю возсіятських трудівників. Комбайнерів І. В. Діордицю та М. П. Стократяна нагородили орденом Леніна, І. Ф. Папа- луцу - орденом Трудового Червоного Прапора.
Внаслідок поступового об'єднання господарств (1956 року з 3-х артілей організували 2) у 1958 році в селі було створено одну артіль - «Авангард». За господарством закріпили 12 064 га земельних угідь, в т. ч. 9319 га орної. Члени правління й комуністи головну увагу зосередили на поліпшенні технічної озброєності господарства, підвищенні агротехніки, впровадженні передового досвіду. Після реорганізації МТС колгосп придбав 40 тракторів, 16 комбайнів тощо. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових; розвинуте також тваринництво м'ясо-молочного напряму.
За роки семирічки в артілі істотно поліпшилася культура землеробства, було споруджено й механізовано нові тваринницькі приміщення. За 1959-1965 рр. побудовано польові табори, будинки тваринників, приміщення для тваринницьких ферм, овочесховище тощо. За вирощення високих врожаїв головного агронома В. І. Джулая нагороджено орденом Леніна. Орден Трудового Червоного Прапора прикрасив груди голови правління Т. І. Базовкіна та керуючого відділком І. І. Черненка. Сумлінна робота ветерана колгоспного руху С. П. Басова, доярки М. Г. Єфименко, секретаря парткому А. 3. Коркача відзначена орденом «Знак Пошани».
Артіль «Авангард» за роки восьмої п'ятирічки стала одним з передових господарств області. Партійна організація, в якій є 65 комуністів, та правління колгоспу приділяють постійну увагу впровадженню наукових методів господарювання. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня колгосп «Авангард» було занесено на обласну Дошку пошани і нагороджено пам'ятним Червоним прапором Єланецького райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Готуючи гідну зустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, хлібороби зібрали по 21,7 цнт зернових з гектара на площі 4410 га, а працівники четвертого відділку, де керуючим М. А. Кльосов,- по 25,4 цнт зернових з гектара. 1969 року артіль одержала понад 2 млн. крб. прибутку, 96 передовиків сільськогосподарського виробництва були відзначені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Достроково, за 4,5 року завершив колгосп восьму п'ятирічку. План продажу зерна державі виконано на 121,7 проц., м'яса - на 125 проц., молока - на 102 проц. Близько чверті мільйона карбованців прибутку має щороку господарство від вирощування соняшнику, який висівається на площі 800-900 га. Завдяки високій культурі землеробства колгосп першим в області досяг найвищих урожаїв соняшнику (до 26 цнт з гектара). Досвід возсіятців став надбанням усіх господарств області. У 1970 році тут відбувся обласний
семінар. Головному агроному В. І. Джулаю присвоєно звання заслуженого агронома Української РСР.
Колгосп «Авангард» - велике багатогалузеве господарство. Його машинно-тракторний парк налічує 57 тракторів, 33 комбайни, 134 електромотори та багато іншої техніки. На тваринницьких фермах утримується 3,1 тис. голів великої рогатої худоби, 3,3 тис. свиней, 2,8 тис. овець. За роки восьмої п'ятирічки значно зросли прибутки колгоспу, в 1970 році вони становили {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}понад 2 млн. крб. За дострокове виконання п'ятирічки по всіх галузях колгоспного виробництва голову правління Т. І. Базовкіна нагороджено орденом Леніна, а заступника голови- К. О. Машкіну, завідуючу фермою В. Ф. Панченко, доярок Н. Ф. Рижкову, М. І. Улич, бригадира Д. Я. Філіпського - орденом Трудового Червоного Прапора.
Значну допомогу артілі надає Возсіятське відділення «Сільгосптехніки», де зайнято понад 100 робітників. П'ятирічний план колектив відділення виконав на 128 проц. Колгоспники і працівники відділення «Сільгосптехніки» успішно виконали зобов'язання, взяті на честь XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України.
Зростання соціалістичного виробництва створило міцну основу для поліпшення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Широкого розмаху набуло індивідуальне житлове будівництво. 90 проц. возсіятців за 1960-1970 рр. переселилися у нові добротні будинки. Зведено приміщення правління колгоспу, сільської Ради, середньої школи на 560 місць, лікарні, дитячих ясел, приміщення сільмагу. Вулиці села забруковано, а центральні - заасфальтовано. Возсіятське електрифіковане і радіофіковане. До послуг сільських трудівників - 6 магазинів, кафе, комбінат побутового обслуговування, 2 майстерні побутового обслуговування. Великою повагою серед односельців користується Н.С. Джулай (Бондаренко), в минулому - колгоспниця у Веселинівському районі, за досягнуті успіхи у вирощенні високих урожаїв зернових удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
У Возсіятському є лікарня на 28 ліжок, де працюють 3 лікарі й 12 чоловік середнього медперсоналу. У середній, восьмирічній, а також у заочній школах працюють 44 вчителі.
Змінився склад сільського населення: крім колгоспників, у селі мешкають 534 робітники та службовці. В сільському господарстві зайняті спеціалісти з вищою та середньою спеціальною освітою, серед них - 6 агрономів, 6 зоотехніків, 12 інженерно-технічних працівників, 3 ветлікарі. У Возсіятському народився І. І. Мельничен- ко - автор кількох поетичних збірок та роману «Поки ти молодий», О. П. Зайцев -
кандидат технічних наук, викладач Томського політехнічного інституту, Н. Д. Кльосова, делегат XII з'їзду КП(б) України, в 70 років вона очолює партійну групу тракторної бригади 4-го відділку колгоспу.
1963 року гостинно відчинилися двері будинку культури колгоспу «Авангард» на 700 місць. Тут діють 8 гуртків художньої самодіяльності; відбуваються вечори відпочинку, святкові концерти, гастролі артистів Миколаєва, Києва, Львова, Одеси, Москви. Звідси возсіятці урочисто проводжають юнаків до лав Радянської Армії. У селі живуть українці, росіяни, молдавани та представники інших національностей. Партійна і комсомольська організації велику увагу приділяють інтернаціональному вихованню трудящих. Учні середньої школи листуються з піонерами братніх республік та учнями багатьох соціалістичних країн.
У трьох цехових і'двох первинних партійних організаціях налічується 81 комуніст. Роботу всіх партійних організацій очолює партійний комітет колгоспу «Авангард». Більшість комуністів працює безпосередньо у колгоспному виробництві. Це - механіки, агрономи, оператори машинного доїння, механізатори широкого профілю. 138 комсомольців об'єднані у трьох первинних організаціях. їх роботою керує комсомольський комітет колгоспу.
При Возсіятській сільській Раді працюють 7 постійних комісій, до складу яких входять передовики виробництва, ветерани праці та громадянської й Великої Вітчизняної воєн. З 35 депутатів - 21 комуніст, 4 комсомольці. Під час виборів 13 червня 1971 року всі 1734 виборці одноголосно проголосували за кандидатів у депутати до сільської, районної, обласної Рад і до Верховної Ради УРСР.
Активну участь у громадсько-політичному житті Возсіятського бере сільська інтелігенція. Група товариства «Знання», що налічує 27 лекторів,- вчителів, лікарів, спеціалістів сільського господарства - систематично проводить політінформа- ції й бесіди у бригадах, на фермах. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Перспективним планом передбачено спорудити в селі нові громадські та колгоспні приміщення, збудувати новий дитячий садок, комплексний спортмайданчик, спортзал, прокласти водопровід тощо. Рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України возсіятці сприйняли як бойову програму, що надихає їх на нові трудові звершення.