Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Костувате
Костувате - село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Костуватій, за 25 км на північ від районного центру і за 22 км від залізничної станції Людмилівка. Населення - 419 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Володимирівка, Лісове, Миролюбівка, Петрівка Друга, Петрівка Перша, Юр'ївка. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Поселення на території нинішнього села виникло на початку другої половини XVIII ст. Заснували його козаки-запорожці, що охороняли південні кордони Російської держави. Осідали тут і селяни-втікачі з центральних губерній України і Росії. На вільних землях вони ставили курені й копали землянки. Господарським заняттям поселенців було хліборобство, рибальство. 1773 року в селі налічувалося 91 чоловік населення. Того року землі навколо Костуватого царський уряд «пожалував» капітану Боженуці. Дещо пізніше великі земельні маєтності виділено у цих місцях іншим поміщикам. Корнет Кузнецов одержав 540 десятин землі і, як свідчать ревізії кінця XVIII - початку XIX ст., перетворив селян Костуватого на кріпаків, яких можна було продавати, обмінювати. Так, у 1813 році він продав селян «...Бориса - сина Зуєва 54 років, дітей його Ларіона 10 років, Григорія 4 років». Відбуваючи тяжку панщину, селяни повинні були також платити поміщикові ще й різні грошові та натуральні повинності.
Після скасування кріпосного права кращі землі залишалися у руках поміщиків. За викупним актом селяни одержали наділи по 2,5 десятини на ревізьку душу. Сюди входило 2 десятини орної, 0,2 - присадибної землі, 0,2 - сінокосу, 0,1 - вигону. На той час у селі було 65 дворів і проживало тут 157 чоловік.
На період тимчасовозобов'язаного стану селяни мусили виконувати найтяжчі повинності - оброк і панщину.
Важким тягарем на їхні плечі лягали непосильні викупні платежі. За десятину наділу жителі Костуватого платили 2,2 крб. Зростали недоїмки. У 80-х роках вони дорівнювали 30-60 крб., що становило 50-100 проц. річного доходу селянина. Більшість селян неминуче розорялася і знову потрапляла в кабалу до поміщика. Через 20 років після реформи третина селян Костуватого стала безземельною, втративши
одержані наділи. Багато мешканців села не мали тягла. У 80-х роках понад 20 проц. господарств взагалі не орали землю, 3 проц. орали по 1 десятині, 17 проц.- від 1 до З десятин і лише 0,5 проц.- понад 100 десятин. Не маючи чим обробити свою землю, частина селян здавала її в оренду заможним хазяям або продавала, а сама йшла наймитувати. Частина ж малоземельних і безземельних селян орендувала землю у поміщика. Так, у 80-х роках XIX ст. костуватські бідняки користувалися щорічно 255 десятинами такої землі, сплачуючи за кожну десятину 5-8 крб., або 3-4 копи хліба. Заможні селяни, що багатіли за рахунок розорення дрібних, економічно слабких господарств, мали змогу дедалі ширше застосовувати різні машини, удосконалені знаряддя праці. В 70-80-х роках XIX ст. в селі у господарствах багатіїв працювало понад 70 сільськогосподарських робітників. Заробітна плата чоловіків не перевищувала 65-67 крб. на рік. Третину цих робітників становили жінки, які заробляли вдвоє менше від чоловіків. Бідні селяни змушені були брати у багатіїв кредит, за який ті здирали до 80 проц. річних.
У селі було кілька крамниць, пивна лавка, що належали багатіям. Костувате лежало при шляху, по якому сільськогосподарські робітники йшли на Мостове і Костянтинівку. Зупиняючись у селі, вони розповідали про жахливі умови життя й праці в різних містах і селах, про посилення експлуатації.
Звістка про криваві події 9 січня 1905 року в Петербурзі сколихнула бідноту Костуватого. П. Колінний, І. Колісник, І. Солодун та інші бідняки розклеювали в центрі села листівки й прокламації, які закликали до боротьби з поміщиками в капіталістами. Революційну літературу сюди доставляли представники Одеського комітету РСДРП. Влітку 1905 року після косовиці майже щоночі спалахували пожежі - горіли підпалені селянами поміщицькі та куркульські хліба. Викликані в село жандарми заарештували п'ятьох активних учасників цього виступу, зокрема П. Колінного, В. Шевкуна, І. Солодуна. Після суду їх заслали на каторгу в Архангельську губернію.
Наприкінці XIX ст. село входило до Ганнівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Налічувалося в ньому близько 400 жителів. По медичну допомогу селяни зверталися до фельдшера у волосний центр. 1886 року 36 жителів села перенесли дифтерит, 1888 - 23 чоловіка померло від
чуми, 1890 - 30 костуватців хворіло на трахому. Протягом 150 років від часу заснування села тут не було школи. У 80-х роках XIX ст. знали грамоту лише 4 проц. населення Костуватого. Перша трикласна земська школа відкрилася у 1912 році, навчалося в ній того року всього 25 учнів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Напередодні першої світової війни біднота, що становила 60 проц. жителів села, мала всього 400 десятин землі. Поміщикам Келеповському, Еннеру і Дауенгауеру в 1913 році належало 4,6 тис. десятин землі, п'яти куркулям - по 120-280 десятин кожному, тобто 8 проц. населення Костуватого володіли 70 проц. усієї землі. В роки першої світової війни в Костуватому не припинялася революційна пропаганда.
Про повалення самодержавства костуватці дізналися на початку березня. У квітні 1917 року на загальному сільському сході було обрано земельний комітет, до якого увійшло 7 чоловік. Комітет домігся передачі бідним 817 десятин незасіяної поміщицької землі, зниження орендної плати з 25 крб. до 7 крб., заборонив заможним селянам орендувати у поміщика землю. Але роботі комітету перешкоджали куркулі. Надії селян покінчити з війною і одержати землю не здійснилися.
Костуватці радо зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. 19 січня 1918 року селяни-фронтовики, організатором яких був більшовик П. Н. Барабан, провели збори жителів, де проголосили Радянську владу. На початку лютого на загальних зборах обрано Раду селянських депутатів. Рада приступила до розподілу поміщицької землі та майна між біднотою. Селяни одержали 3,2 тис. десятин. Для посіву біднякам було роздано 573 пуди конфіскованого у поміщиків зерна.
Та незабаром мирне життя було перерване австро-німецькою окупацією. Разом з окупантами повернулися й місцеві поміщики. Костуватців примушували повернути конфісковане поміщицьке майно, худобу, почали стягувати недоїмки навіть за 1916 рік. Тих, хто відмовлявся виконувати ці розпорядження, карали різками, а селянина Д. С. Качура розстріляли. Восени 1918 року після вигнання австро- німецьких окупантів та гетьманців владу в селі захопили петлюрівці. В листопаді Т. К. Ващук створив озброєний загін з селян Костуватого і навколишніх сіл, який боровся проти петлюрівців. У лютому 1919 року цей загін увійшов до складу 15-го полку Червоної Армії. Наприкінці лютого 1919 року жителі Костуватого вітали війська Червоної Армії, що вигнали петлюрівців. Був створений ревком, який повернув селянам землю, організував їм допомогу тяглом і посівним матеріалом. Для Червоної Армії тоді було зібрано 250 пудів хліба і 42 пуди картоплі й овочів. Велику допомогу ревкому в розподілі землі, проведенні посівної кампанії подавав комітет бідноти, організований у травні найбіднішими селянами.
Але 27 серпня село захопили денікінці; у січні. 1920 року частини Червоної Армії визволили Костувате від білогвардійців. Костуватці зі зброєю в руках відстоювали завоювання Жовтня, боролися на фронтах громадянської війни, брали активну участь у розгромі куркульських банд Махна та інших. Селянин-бідняк Т. К. Ващук бився з ворогами революції на території Херсонської та Одеської губерній, був двічі поранений. У 1919-1920 рр. він воював у складі Першої Кінної армії. Після громадянської війни комуністом повернувся в Костувате. В боротьбі з контрреволюційними бандами в березні 1920 року в Голті загинув перший комуніст села П. Н. Барабан.
Після вигнання денікінців з січня 1920 року в селі діяв ревком, який у квітні передав свої повноваження Раді селянських депутатів. Рада приступила до розв'язання земельного питання. Малоземельні господарства одержали по 4-5 десятин на двір. Сільська Рада взяла на облік сільськогосподарський реманент, організувала його ремонт. У липні 1920 року створено сільський КНС, який наприкінці року налічував уже 347 чоловік. Першими вступили до нього комуністи Т. К. Ващук і Л. П. Шевченко. Вони згуртували навколо себе молодь і співчуваючих більшовицькій партії. Комнезамівці брали активну участь у перерозподілі землі, у здійсненні продрозверстки. У вересні 1920 року під час проведення кампанії «походу на куркуля» вони конфіскували у багатіїв 525 пудів хліба, 52 голови худоби й різний сільськогосподарський реманент. Все це було розподілено між бідняками.
Після закінчення громадянської війни вже у 1921 році на базі колишнього поміщицького маєтку 12 найбідніших жителів села організували ТСОЗ.
Наприкінці 1922 року на Костувате напала банда отамана Скирди, яка пограбувала ТСОЗ, а будівлі цього господарства спалила. Спираючись на активістів, виконком Ради створив громадську комісію революційного порядку, до якої ввійшли комуністи й комсомольці. Рада подавала допомогу бідняцьким господарствам, регулювала трудовлаштування наймитів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Активну участь у політичному й культурному житті села брали комуністи Т. К. Ващук і Л.П.Шевченко, що входили до Ганнівського волпарткому, і комсомольці. Комсомольський осередок у складі І. Колісниченка, Г. Суворенка, І. Шевченка, Любові й Софії Джеломаг та інших оформився в 1923 році.
У червні 1923 року в селі відкрито амбулаторію. Багато уваги приділялося культурному будівництву. 1921 року почав діяти гурток лікнепу, який відвідувало 25 дорослих селян. Через рік в п'яти таких гуртках навчалося 200 чоловік. У культурно-освітній роботі активну участь брали 20 культармійців. Працювала початкова школа. Вже в 1929 році серед жителів села було лише 20 проц. неписьменних. За участю молоді було відкрито хату-читальню. Костуватські комсомольці організували гурток політосвіти, випускали стінну газету, ставили спектаклі, збирали гроші на придбання літератури.
1925 року колишні бідняки створили в селі ТСОЗ. Того ж року ще 6 бідняцьких господарств об'єдналися в сільськогосподарську артіль «Червона праця», яка мала 59 десятин землі. Зразково провели тсозівці оранку й сівбу і одержали по 10-12 цнт зернових з га, тоді як одноосібники зібрали по 6-8 цнт. Через рік виникла ще одна артіль - «Працелюбність», до якої увійшло 9 господарств. 1928 року створено було ТСОЗ «Пролетарська праця». В 1929 році 75 господарств об'єдналися в 2 колгоспи - «Червона праця» і «Непереможна праця». Наступного року на їх базі створюється артіль ім. Карла Маркса, до якої увійшло 186 господарств. Вона мала 1,8 тис. десятин землі. Головою правління колгоспники обрали С. Назаренка. Куркулі всіма засобами намагалися зірвати колективізацію. Вони розповсюджували антирадянські листівки, залякували селян терором, грабували артільне майно, псували реманент. До кінця 1930 року члени артілі змушені були на ніч забирати додому коней, корів, інвентар. Сільська Рада, комуністи мобілізували населення на боротьбу з куркулями, викривали їх ворожі наміри. Кілька куркульських сімей було вислано за межі України.
У подоланні труднощів колгоспного будівництва велику допомогу активістам села подавали районна партійна організація та виконком районної Ради депутатів трудящих. Костуватські комуністи (територіальну партійну організацію створено в селі 1931 року) очолили соціалістичне змагання колгоспників, організували допомогу сусіднім артілям. Весною 1932 року буксирна бригада колгоспу ім. Карла Маркса прополола 211 га зернових в артілі «3-й вирішальний». Багато уваги приділяла партійна організація виховній роботі серед колгоспників. Як ударник соціалістичних ланів прославився колгоспник А. Б. Мірошниченко. Його приклад виконувати щоденно по 1,5-2 норми наслідували комбайнери В. І. Винниченко, Г. С. Качур,. О. О. Лопушенко, машиніст В. П. Мішенко та десятки інших. 1938 року районна газета відзначила колгосп ім. Карла Маркса як один з найкращих у районі.
Напередодні Великої Вітчизняної війни парторганізація села налічувала у своєму складі 6 членів партії. Колгосп ім. К. Маркса з 1937 року очолював комуніст К. Т. Бондаренко. Господарство було передовим у районі. Колгоспні лани обробляли 6 тракторів, 3 комбайни, 8 жаток. Парк сільськогосподарських машин мав ще 2 молотарки, 2 вантажні автомашини. Трудівники ланів домоглися сталих урожаїв - озимої пшениці зібрали по 20-25 цнт з га, соняшнику по 12-17 цнт. В колгоспі збудували 3 тваринницьких приміщення, млин, маслоробню. Комуністи вели перед у колгоспному виробництві. Так, М. І. Рожко з 1935 року працював-, бригадиром рільничої бригади. В 1937 році його ім'я було занесено на районну Дошку пошани. В 1939 році бригада, очолювана Рожком, досягла найвищого врожаю.
у селі (по 27 цнт озимої пшениці, по 16 цнт соняшнику і по 170 цнт цукрових буряків з кожного га).
Між колгоспами, бригадами й ланками укладалися договори на соціалістичне змагання. Підсумки змагання висвітлювалися на дошках показників, у бюлетнях, стінних газетах. Активну участь у пропаганді досвіду передовиків брала лекторська група й агітколектив. Зростав добробут жителів села.
Колгоспники одержували на трудодень по 3-4 кг зернових, а в окремі роки - по 5-6 кг. В 1939 році в селі почав працювати фельдшерсько-аку- шерський пункт, його обслуговували лікар і 2 фельдшери. Було збудовано приміщення семирічної школи, клубу, бібліотеки. Всі діти навчалися в початковій і семирічній школах. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На священну боротьбу проти гітлерівських загарбників разом'з усіма народами СРСР піднявся й український народ. У перші ж дні 85 жителів села пішли захищати рідну Вітчизну. З наближенням ворога почалася евакуація техніки й колгоспного майна на схід країни. 5 серпня 1941 року село захопили фашисти. Вони насамперед викинули із школи і спалили в похідних кухнях парти і розпорядилися про негайну здачу хліба для окупаційної армії. Фашисти примусово відправили на каторгу до Німеччини 45 юнаків і дівчат, 12 чоловік закатували. Жителі Костуватого піднялися на боротьбу з окупантами. У вересні О. 3. Барабан згуртувала навколо себе кількох комсомольців. Патріоти писали й розклеювали листівки, в яких закликали односельців не здавати ворогу хліб. Вони підпалили в степу 13 стіжків необмолоченої пшениці, яку мали відправити до Німеччини. Хата родини О. Барабан стала явочною квартирою підпільників. На початку жовтня юди прибув Л. П. Шевченко (член КПРС з 1918 року), залишений для підпільної роботи Кіровоградським обкомом партії. Як учасник партизанського руху на Україні в роки громадянської війни Л. П. Шевченко мав великий досвід підпільної роботи. Зупинився він нелегально на квартирі В. М. Барабан. За допомогою О. Барабан Л. Шевченко зв'язався з І. Качуром, І. Назаренком, М. Калінним, які ще до його прибуття збирали зброю, готуючись до підпільної роботи. Через них він встановив зв'язок із підпільниками навколишніх сіл - М. П. Красножоном із Михайло-Жукового, С. Й. Чупринюком з Дончиного, В. К. Бондаренком з Петрівки, Г. Я. Назаренком із села Павлогірківки Бобринецького району Кіровоградської області та іншими.
В квітні 1942 року Костуватська підпільна організація, що налічувала в своєму складі 48 чоловік, почала активні дії проти окупантів. Підпільники розгорнули насамперед агітаційно-масову роботу серед населення. Г. Я. Назаренко за дорученням групи слухав вдома зведення Рад інформбюро, розмножував їх і передавав товаришам. 6 червня 1942 року підпільно-партизанська група в складі 13 чоловік здійснила напад на поліцейську управу в селіГаннівці. Під час перестрілки був тяжко поранений Г. Я. Назаренко. Партизани відступили, а через деякий час у Кос- тувате прибув каральний загін. Л. П. Шевченку вдалося вийти з села. Через зв'язківця він передав наказ усім підпільникам залишити Костувате. В домовленому місці зібралися Л. П. Шевченко, Г. Я. Назаренко, Г. Г. Назаренко, М. Д. Калінний, В. К. Бондаренко, М. С. Коклонський, І. І. Качур. 5 липня 1942 року вони, крім пораненого Г. Я. Назаренка і В. К. Бондаренка, пішли в напрямку фронту. Поблизу
Чорного лісу (північніше Знам'янки) їх наздогнали карателі. В бою загинули всі патріоти, тільки І. Качуру пощастило врятуватися.
Наприкінці 1942 року була арештована й група підпільників, що залишилася у Костуватому. У селі Ганнівці в січні 1943 року після нелюдських катувань були повішені мати Г. Я. Назаренка - М. С. Назаренко, В. М. Барабан та її дочка Ольга, мати Л. П. Шевченка - М. І. Шевченко, С. А. Коклонський - батько М. С. Коклон- ського та інші. В лютому 1943 року гітлерівці схопили ще одну групу підпільників - І. Я. Назаренка, С. Й. Чупринюка, І. І. Рожка, В. К. Бондаренка, С. І. Назаренка, М. П. Красножона і Д. Хлинова. Після катувань у Братському їх відправили до Ганнівки, місця страти. По дорозі до села Д. Хлинов і М. П. Красножон напали на конвоїрів, одного з них убили і втекли в с. Петрівку Піщано-Бродського району Кіровоградської області.
63 жителі села полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. На честь загиблих жителі Костуватого встановили пам'ятник.
17 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Костувате від гітлерівців. Окупанти завдали селу великих збитків. Багато сімей залишилися без житла, майна, худоби. Знищено було господарство артілі ім. Карла Маркса}
Жителі Костуватого під керівництвом виконавчого комітету сільської Ради приступили до відбудови колгоспного господарства. Жінки очолили рільничі ланки. Орали коровами, не вистачало насіння. Але перша післявоєнна весна пройшла організовано. Зерновими засіяли тоді 816 га - понад 70 проц.
довоєнного колгоспного клину. Самовіддано працювали ланки О. С. Коклонської, Ф. Г. Чорної, К. І. Бого- вик. Не було такого дня, щоб вони не виконали свої норми на 130-150 проц. По 1,5-2 норми щоденно виконували депутат сільради Я. Д. Бондаренко, колгоспниці О. І. Назаренко, О. М. Лопушенко. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже 1 вересня 1944 року розпочався навчальний рік у семирічній школі. Відремонтовано було медичний пункт, клуб, бібліотеку. Щоб наблизити День Перемоги, жителі Костуватого вносили до фонду оборони власні кошти. Колгоспниця А. М. Жо- ган, мати чотирьох дітей, передала 46 тис. крб. на будівництво танкової колони, а всього було зібрано понад 200 тис. карбованців.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни до мирної праці повернулися колишні воїни Червоної Армії. Зросли ряди комуністів на селі. До 1946 року вони об'єднувалися в партійну групу, а в березні того ж року сформувалася парторганізація. Комуністи очолили вирішальні ділянки виробництва. Для зміцнення керівництва господарством партійні збори рекомендували комуністів: О. І. Фоміна - головою колгоспу, М. І. Назарова - бригадиром тракторної бригади, П. М. Тисленка - завідуючим тваринницькою фермою. Колгосп міцнів, перетворювався на високо- розвинуте господарство. Неподільні фонди його у 1950 році перевищили 598 тис. карбованців.
Відроджувалося громадське тваринництво. В 1949 році на тваринницьких фермах було вже 209 голів великої рогатої худоби, 227 свиней,120 овець, 64 коней. На кінець четвертої п'ятирічки поголів'я худоби подвоїлося, а овець - потроїлося. На цей час порівняно з 1947 роком удвічі зросла і врожайність зернових - 1950 року озимої пшениці збирали з га по 22 центнери.
У червні 1951 року до колгоспу ім. К. Маркса приєднано колгосп ім. газети «Правда» (село Володимирівка). Головою новоутвореної артілі'обрали К. Т. Бондаренка. Вже через два роки у колгоспі збирали по 23-24 цнт пшениці з га, а по продуктивності тваринництва він посів одне з перших місць в районі. 1954 року артіль
була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а 1957 року зайняла перше місце в районі по виробництву м'яса.
1958 року до колгоспу ім. К. Маркса приєдналася сусідня артіль ім. Калініна з села Лісового. Тепер артіль має 6,5 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5,6 тис. га орної землі, 60 га плодово-ягідних насаджень. У колгоспі переважає вирощування зернових, успішно розвивається тваринництво. Господарство має 45 тракторів, 21 комбайн, 5 автомашин, електродвигуни тощо. Завдяки вмілому використанню техніки в сільському господарстві та наполегливій праці трудівників значно підвищилася врожайність зернових. У 1966 році тут вирощено по 23 цнт з га порівняно з 17 цнт у 1964 році. 1967 рік трудівники артілі відзначили виконанням двох річних планів продажу державі м'яса і трьох планів продажу яєць. Вже на 30 січня 1969 року тваринники завершили п'ятирічку і продали державі заплановану кількість м'яса і яєць. 16 березня, у день виборів депутатів до Верховної Ради СРСР, вони виконали річний план продажу яєць і почали працювати в рахунок 1970 року. Достроково, 1 жовтня 1970 року, колгоспники завершили восьму п'ятирічку. Значну допомогу хліборобам подають їх шефи - робітники заводу трансформаторів та Миколаївського вантажного парку № І. Вони забезпечують господарство запасними частинами, листовим залізом, ремонтують колгоспні автомашини.
За успішне виконання завдань семирічки та восьмої п'ятирічки багато колгоспників артілі ім. Карла Маркса відзначено урядовими нагородами: М. Ф. Худобу - орденом Леніна, М. І. Чайковську, Д. Г. Головатенко, М. І. Назаренка - орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» - П. П. Цуркана та М. П. Огоренка. 46 трудівникам села вручено ювілейні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Працьовиті люди, будівники свого щасливого життя живуть у Костуватому. Зміцнення економіки колгоспу дало можливість перейти у 1967 році на грошову оплату праці. Ветерани праці, що пішли на відпочинок, одержують пенсію. Вулиці села прикрашають нові добротні будинки. Костувате повністю електрифіковане, радіофіковане. Тут є фельдшерсько-акушерський пункт. До 50-річчя Радянської влади артіль збудувала на власні кошти корпус 8-річної школи. Дітей навчають 14 учителів. Школа має виробничу майстерню.
Хліборобській справі школярі навчаються на пришкільній дослідній ділянці. Нині у селі - 17 чоловік з дипломами вузів. Є клуб, бібліотека.
У Костуватому народилися М. К. Садовський (Тобілевич) - один з {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}основоположників дожовтневого українського театру, великий український актор і режисер та видатна українська співачка й драматична артистка М. К. Садовська (Тобілевич). їх життя і творчість відображають матеріали, любовно зібрані працівниками бібліотеки.
Велику організаторську роботу на селі проводять комуністи й комсомольці. У сільській партійній організації - 35 членів партії, комсомольська організація налічує 65 чоловік. У 5 комісіях сільської Ради - 35 депутатів і понад 30 активістів. Добре працюють такі комісії, як сільськогосподарська, соціалістичної законності, побутова.
Відцовідаючи на рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудящі села зобов'язалися виконати завдання 9-ї п'ятирічки за 4,5 року й успішно додержують свого слова.
Поселення на території нинішнього села виникло на початку другої половини XVIII ст. Заснували його козаки-запорожці, що охороняли південні кордони Російської держави. Осідали тут і селяни-втікачі з центральних губерній України і Росії. На вільних землях вони ставили курені й копали землянки. Господарським заняттям поселенців було хліборобство, рибальство. 1773 року в селі налічувалося 91 чоловік населення. Того року землі навколо Костуватого царський уряд «пожалував» капітану Боженуці. Дещо пізніше великі земельні маєтності виділено у цих місцях іншим поміщикам. Корнет Кузнецов одержав 540 десятин землі і, як свідчать ревізії кінця XVIII - початку XIX ст., перетворив селян Костуватого на кріпаків, яких можна було продавати, обмінювати. Так, у 1813 році він продав селян «...Бориса - сина Зуєва 54 років, дітей його Ларіона 10 років, Григорія 4 років». Відбуваючи тяжку панщину, селяни повинні були також платити поміщикові ще й різні грошові та натуральні повинності.
Після скасування кріпосного права кращі землі залишалися у руках поміщиків. За викупним актом селяни одержали наділи по 2,5 десятини на ревізьку душу. Сюди входило 2 десятини орної, 0,2 - присадибної землі, 0,2 - сінокосу, 0,1 - вигону. На той час у селі було 65 дворів і проживало тут 157 чоловік.
На період тимчасовозобов'язаного стану селяни мусили виконувати найтяжчі повинності - оброк і панщину.
Важким тягарем на їхні плечі лягали непосильні викупні платежі. За десятину наділу жителі Костуватого платили 2,2 крб. Зростали недоїмки. У 80-х роках вони дорівнювали 30-60 крб., що становило 50-100 проц. річного доходу селянина. Більшість селян неминуче розорялася і знову потрапляла в кабалу до поміщика. Через 20 років після реформи третина селян Костуватого стала безземельною, втративши
одержані наділи. Багато мешканців села не мали тягла. У 80-х роках понад 20 проц. господарств взагалі не орали землю, 3 проц. орали по 1 десятині, 17 проц.- від 1 до З десятин і лише 0,5 проц.- понад 100 десятин. Не маючи чим обробити свою землю, частина селян здавала її в оренду заможним хазяям або продавала, а сама йшла наймитувати. Частина ж малоземельних і безземельних селян орендувала землю у поміщика. Так, у 80-х роках XIX ст. костуватські бідняки користувалися щорічно 255 десятинами такої землі, сплачуючи за кожну десятину 5-8 крб., або 3-4 копи хліба. Заможні селяни, що багатіли за рахунок розорення дрібних, економічно слабких господарств, мали змогу дедалі ширше застосовувати різні машини, удосконалені знаряддя праці. В 70-80-х роках XIX ст. в селі у господарствах багатіїв працювало понад 70 сільськогосподарських робітників. Заробітна плата чоловіків не перевищувала 65-67 крб. на рік. Третину цих робітників становили жінки, які заробляли вдвоє менше від чоловіків. Бідні селяни змушені були брати у багатіїв кредит, за який ті здирали до 80 проц. річних.
У селі було кілька крамниць, пивна лавка, що належали багатіям. Костувате лежало при шляху, по якому сільськогосподарські робітники йшли на Мостове і Костянтинівку. Зупиняючись у селі, вони розповідали про жахливі умови життя й праці в різних містах і селах, про посилення експлуатації.
Звістка про криваві події 9 січня 1905 року в Петербурзі сколихнула бідноту Костуватого. П. Колінний, І. Колісник, І. Солодун та інші бідняки розклеювали в центрі села листівки й прокламації, які закликали до боротьби з поміщиками в капіталістами. Революційну літературу сюди доставляли представники Одеського комітету РСДРП. Влітку 1905 року після косовиці майже щоночі спалахували пожежі - горіли підпалені селянами поміщицькі та куркульські хліба. Викликані в село жандарми заарештували п'ятьох активних учасників цього виступу, зокрема П. Колінного, В. Шевкуна, І. Солодуна. Після суду їх заслали на каторгу в Архангельську губернію.
Наприкінці XIX ст. село входило до Ганнівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Налічувалося в ньому близько 400 жителів. По медичну допомогу селяни зверталися до фельдшера у волосний центр. 1886 року 36 жителів села перенесли дифтерит, 1888 - 23 чоловіка померло від
чуми, 1890 - 30 костуватців хворіло на трахому. Протягом 150 років від часу заснування села тут не було школи. У 80-х роках XIX ст. знали грамоту лише 4 проц. населення Костуватого. Перша трикласна земська школа відкрилася у 1912 році, навчалося в ній того року всього 25 учнів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Напередодні першої світової війни біднота, що становила 60 проц. жителів села, мала всього 400 десятин землі. Поміщикам Келеповському, Еннеру і Дауенгауеру в 1913 році належало 4,6 тис. десятин землі, п'яти куркулям - по 120-280 десятин кожному, тобто 8 проц. населення Костуватого володіли 70 проц. усієї землі. В роки першої світової війни в Костуватому не припинялася революційна пропаганда.
Про повалення самодержавства костуватці дізналися на початку березня. У квітні 1917 року на загальному сільському сході було обрано земельний комітет, до якого увійшло 7 чоловік. Комітет домігся передачі бідним 817 десятин незасіяної поміщицької землі, зниження орендної плати з 25 крб. до 7 крб., заборонив заможним селянам орендувати у поміщика землю. Але роботі комітету перешкоджали куркулі. Надії селян покінчити з війною і одержати землю не здійснилися.
Костуватці радо зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. 19 січня 1918 року селяни-фронтовики, організатором яких був більшовик П. Н. Барабан, провели збори жителів, де проголосили Радянську владу. На початку лютого на загальних зборах обрано Раду селянських депутатів. Рада приступила до розподілу поміщицької землі та майна між біднотою. Селяни одержали 3,2 тис. десятин. Для посіву біднякам було роздано 573 пуди конфіскованого у поміщиків зерна.
Та незабаром мирне життя було перерване австро-німецькою окупацією. Разом з окупантами повернулися й місцеві поміщики. Костуватців примушували повернути конфісковане поміщицьке майно, худобу, почали стягувати недоїмки навіть за 1916 рік. Тих, хто відмовлявся виконувати ці розпорядження, карали різками, а селянина Д. С. Качура розстріляли. Восени 1918 року після вигнання австро- німецьких окупантів та гетьманців владу в селі захопили петлюрівці. В листопаді Т. К. Ващук створив озброєний загін з селян Костуватого і навколишніх сіл, який боровся проти петлюрівців. У лютому 1919 року цей загін увійшов до складу 15-го полку Червоної Армії. Наприкінці лютого 1919 року жителі Костуватого вітали війська Червоної Армії, що вигнали петлюрівців. Був створений ревком, який повернув селянам землю, організував їм допомогу тяглом і посівним матеріалом. Для Червоної Армії тоді було зібрано 250 пудів хліба і 42 пуди картоплі й овочів. Велику допомогу ревкому в розподілі землі, проведенні посівної кампанії подавав комітет бідноти, організований у травні найбіднішими селянами.
Але 27 серпня село захопили денікінці; у січні. 1920 року частини Червоної Армії визволили Костувате від білогвардійців. Костуватці зі зброєю в руках відстоювали завоювання Жовтня, боролися на фронтах громадянської війни, брали активну участь у розгромі куркульських банд Махна та інших. Селянин-бідняк Т. К. Ващук бився з ворогами революції на території Херсонської та Одеської губерній, був двічі поранений. У 1919-1920 рр. він воював у складі Першої Кінної армії. Після громадянської війни комуністом повернувся в Костувате. В боротьбі з контрреволюційними бандами в березні 1920 року в Голті загинув перший комуніст села П. Н. Барабан.
Після вигнання денікінців з січня 1920 року в селі діяв ревком, який у квітні передав свої повноваження Раді селянських депутатів. Рада приступила до розв'язання земельного питання. Малоземельні господарства одержали по 4-5 десятин на двір. Сільська Рада взяла на облік сільськогосподарський реманент, організувала його ремонт. У липні 1920 року створено сільський КНС, який наприкінці року налічував уже 347 чоловік. Першими вступили до нього комуністи Т. К. Ващук і Л. П. Шевченко. Вони згуртували навколо себе молодь і співчуваючих більшовицькій партії. Комнезамівці брали активну участь у перерозподілі землі, у здійсненні продрозверстки. У вересні 1920 року під час проведення кампанії «походу на куркуля» вони конфіскували у багатіїв 525 пудів хліба, 52 голови худоби й різний сільськогосподарський реманент. Все це було розподілено між бідняками.
Після закінчення громадянської війни вже у 1921 році на базі колишнього поміщицького маєтку 12 найбідніших жителів села організували ТСОЗ.
Наприкінці 1922 року на Костувате напала банда отамана Скирди, яка пограбувала ТСОЗ, а будівлі цього господарства спалила. Спираючись на активістів, виконком Ради створив громадську комісію революційного порядку, до якої ввійшли комуністи й комсомольці. Рада подавала допомогу бідняцьким господарствам, регулювала трудовлаштування наймитів. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}Активну участь у політичному й культурному житті села брали комуністи Т. К. Ващук і Л.П.Шевченко, що входили до Ганнівського волпарткому, і комсомольці. Комсомольський осередок у складі І. Колісниченка, Г. Суворенка, І. Шевченка, Любові й Софії Джеломаг та інших оформився в 1923 році.
У червні 1923 року в селі відкрито амбулаторію. Багато уваги приділялося культурному будівництву. 1921 року почав діяти гурток лікнепу, який відвідувало 25 дорослих селян. Через рік в п'яти таких гуртках навчалося 200 чоловік. У культурно-освітній роботі активну участь брали 20 культармійців. Працювала початкова школа. Вже в 1929 році серед жителів села було лише 20 проц. неписьменних. За участю молоді було відкрито хату-читальню. Костуватські комсомольці організували гурток політосвіти, випускали стінну газету, ставили спектаклі, збирали гроші на придбання літератури.
1925 року колишні бідняки створили в селі ТСОЗ. Того ж року ще 6 бідняцьких господарств об'єдналися в сільськогосподарську артіль «Червона праця», яка мала 59 десятин землі. Зразково провели тсозівці оранку й сівбу і одержали по 10-12 цнт зернових з га, тоді як одноосібники зібрали по 6-8 цнт. Через рік виникла ще одна артіль - «Працелюбність», до якої увійшло 9 господарств. 1928 року створено було ТСОЗ «Пролетарська праця». В 1929 році 75 господарств об'єдналися в 2 колгоспи - «Червона праця» і «Непереможна праця». Наступного року на їх базі створюється артіль ім. Карла Маркса, до якої увійшло 186 господарств. Вона мала 1,8 тис. десятин землі. Головою правління колгоспники обрали С. Назаренка. Куркулі всіма засобами намагалися зірвати колективізацію. Вони розповсюджували антирадянські листівки, залякували селян терором, грабували артільне майно, псували реманент. До кінця 1930 року члени артілі змушені були на ніч забирати додому коней, корів, інвентар. Сільська Рада, комуністи мобілізували населення на боротьбу з куркулями, викривали їх ворожі наміри. Кілька куркульських сімей було вислано за межі України.
У подоланні труднощів колгоспного будівництва велику допомогу активістам села подавали районна партійна організація та виконком районної Ради депутатів трудящих. Костуватські комуністи (територіальну партійну організацію створено в селі 1931 року) очолили соціалістичне змагання колгоспників, організували допомогу сусіднім артілям. Весною 1932 року буксирна бригада колгоспу ім. Карла Маркса прополола 211 га зернових в артілі «3-й вирішальний». Багато уваги приділяла партійна організація виховній роботі серед колгоспників. Як ударник соціалістичних ланів прославився колгоспник А. Б. Мірошниченко. Його приклад виконувати щоденно по 1,5-2 норми наслідували комбайнери В. І. Винниченко, Г. С. Качур,. О. О. Лопушенко, машиніст В. П. Мішенко та десятки інших. 1938 року районна газета відзначила колгосп ім. Карла Маркса як один з найкращих у районі.
Напередодні Великої Вітчизняної війни парторганізація села налічувала у своєму складі 6 членів партії. Колгосп ім. К. Маркса з 1937 року очолював комуніст К. Т. Бондаренко. Господарство було передовим у районі. Колгоспні лани обробляли 6 тракторів, 3 комбайни, 8 жаток. Парк сільськогосподарських машин мав ще 2 молотарки, 2 вантажні автомашини. Трудівники ланів домоглися сталих урожаїв - озимої пшениці зібрали по 20-25 цнт з га, соняшнику по 12-17 цнт. В колгоспі збудували 3 тваринницьких приміщення, млин, маслоробню. Комуністи вели перед у колгоспному виробництві. Так, М. І. Рожко з 1935 року працював-, бригадиром рільничої бригади. В 1937 році його ім'я було занесено на районну Дошку пошани. В 1939 році бригада, очолювана Рожком, досягла найвищого врожаю.
у селі (по 27 цнт озимої пшениці, по 16 цнт соняшнику і по 170 цнт цукрових буряків з кожного га).
Між колгоспами, бригадами й ланками укладалися договори на соціалістичне змагання. Підсумки змагання висвітлювалися на дошках показників, у бюлетнях, стінних газетах. Активну участь у пропаганді досвіду передовиків брала лекторська група й агітколектив. Зростав добробут жителів села.
Колгоспники одержували на трудодень по 3-4 кг зернових, а в окремі роки - по 5-6 кг. В 1939 році в селі почав працювати фельдшерсько-аку- шерський пункт, його обслуговували лікар і 2 фельдшери. Було збудовано приміщення семирічної школи, клубу, бібліотеки. Всі діти навчалися в початковій і семирічній школах. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
На священну боротьбу проти гітлерівських загарбників разом'з усіма народами СРСР піднявся й український народ. У перші ж дні 85 жителів села пішли захищати рідну Вітчизну. З наближенням ворога почалася евакуація техніки й колгоспного майна на схід країни. 5 серпня 1941 року село захопили фашисти. Вони насамперед викинули із школи і спалили в похідних кухнях парти і розпорядилися про негайну здачу хліба для окупаційної армії. Фашисти примусово відправили на каторгу до Німеччини 45 юнаків і дівчат, 12 чоловік закатували. Жителі Костуватого піднялися на боротьбу з окупантами. У вересні О. 3. Барабан згуртувала навколо себе кількох комсомольців. Патріоти писали й розклеювали листівки, в яких закликали односельців не здавати ворогу хліб. Вони підпалили в степу 13 стіжків необмолоченої пшениці, яку мали відправити до Німеччини. Хата родини О. Барабан стала явочною квартирою підпільників. На початку жовтня юди прибув Л. П. Шевченко (член КПРС з 1918 року), залишений для підпільної роботи Кіровоградським обкомом партії. Як учасник партизанського руху на Україні в роки громадянської війни Л. П. Шевченко мав великий досвід підпільної роботи. Зупинився він нелегально на квартирі В. М. Барабан. За допомогою О. Барабан Л. Шевченко зв'язався з І. Качуром, І. Назаренком, М. Калінним, які ще до його прибуття збирали зброю, готуючись до підпільної роботи. Через них він встановив зв'язок із підпільниками навколишніх сіл - М. П. Красножоном із Михайло-Жукового, С. Й. Чупринюком з Дончиного, В. К. Бондаренком з Петрівки, Г. Я. Назаренком із села Павлогірківки Бобринецького району Кіровоградської області та іншими.
В квітні 1942 року Костуватська підпільна організація, що налічувала в своєму складі 48 чоловік, почала активні дії проти окупантів. Підпільники розгорнули насамперед агітаційно-масову роботу серед населення. Г. Я. Назаренко за дорученням групи слухав вдома зведення Рад інформбюро, розмножував їх і передавав товаришам. 6 червня 1942 року підпільно-партизанська група в складі 13 чоловік здійснила напад на поліцейську управу в селіГаннівці. Під час перестрілки був тяжко поранений Г. Я. Назаренко. Партизани відступили, а через деякий час у Кос- тувате прибув каральний загін. Л. П. Шевченку вдалося вийти з села. Через зв'язківця він передав наказ усім підпільникам залишити Костувате. В домовленому місці зібралися Л. П. Шевченко, Г. Я. Назаренко, Г. Г. Назаренко, М. Д. Калінний, В. К. Бондаренко, М. С. Коклонський, І. І. Качур. 5 липня 1942 року вони, крім пораненого Г. Я. Назаренка і В. К. Бондаренка, пішли в напрямку фронту. Поблизу
Чорного лісу (північніше Знам'янки) їх наздогнали карателі. В бою загинули всі патріоти, тільки І. Качуру пощастило врятуватися.
Наприкінці 1942 року була арештована й група підпільників, що залишилася у Костуватому. У селі Ганнівці в січні 1943 року після нелюдських катувань були повішені мати Г. Я. Назаренка - М. С. Назаренко, В. М. Барабан та її дочка Ольга, мати Л. П. Шевченка - М. І. Шевченко, С. А. Коклонський - батько М. С. Коклон- ського та інші. В лютому 1943 року гітлерівці схопили ще одну групу підпільників - І. Я. Назаренка, С. Й. Чупринюка, І. І. Рожка, В. К. Бондаренка, С. І. Назаренка, М. П. Красножона і Д. Хлинова. Після катувань у Братському їх відправили до Ганнівки, місця страти. По дорозі до села Д. Хлинов і М. П. Красножон напали на конвоїрів, одного з них убили і втекли в с. Петрівку Піщано-Бродського району Кіровоградської області.
63 жителі села полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. На честь загиблих жителі Костуватого встановили пам'ятник.
17 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Костувате від гітлерівців. Окупанти завдали селу великих збитків. Багато сімей залишилися без житла, майна, худоби. Знищено було господарство артілі ім. Карла Маркса}
Жителі Костуватого під керівництвом виконавчого комітету сільської Ради приступили до відбудови колгоспного господарства. Жінки очолили рільничі ланки. Орали коровами, не вистачало насіння. Але перша післявоєнна весна пройшла організовано. Зерновими засіяли тоді 816 га - понад 70 проц.
довоєнного колгоспного клину. Самовіддано працювали ланки О. С. Коклонської, Ф. Г. Чорної, К. І. Бого- вик. Не було такого дня, щоб вони не виконали свої норми на 130-150 проц. По 1,5-2 норми щоденно виконували депутат сільради Я. Д. Бондаренко, колгоспниці О. І. Назаренко, О. М. Лопушенко. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Вже 1 вересня 1944 року розпочався навчальний рік у семирічній школі. Відремонтовано було медичний пункт, клуб, бібліотеку. Щоб наблизити День Перемоги, жителі Костуватого вносили до фонду оборони власні кошти. Колгоспниця А. М. Жо- ган, мати чотирьох дітей, передала 46 тис. крб. на будівництво танкової колони, а всього було зібрано понад 200 тис. карбованців.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни до мирної праці повернулися колишні воїни Червоної Армії. Зросли ряди комуністів на селі. До 1946 року вони об'єднувалися в партійну групу, а в березні того ж року сформувалася парторганізація. Комуністи очолили вирішальні ділянки виробництва. Для зміцнення керівництва господарством партійні збори рекомендували комуністів: О. І. Фоміна - головою колгоспу, М. І. Назарова - бригадиром тракторної бригади, П. М. Тисленка - завідуючим тваринницькою фермою. Колгосп міцнів, перетворювався на високо- розвинуте господарство. Неподільні фонди його у 1950 році перевищили 598 тис. карбованців.
Відроджувалося громадське тваринництво. В 1949 році на тваринницьких фермах було вже 209 голів великої рогатої худоби, 227 свиней,120 овець, 64 коней. На кінець четвертої п'ятирічки поголів'я худоби подвоїлося, а овець - потроїлося. На цей час порівняно з 1947 роком удвічі зросла і врожайність зернових - 1950 року озимої пшениці збирали з га по 22 центнери.
У червні 1951 року до колгоспу ім. К. Маркса приєднано колгосп ім. газети «Правда» (село Володимирівка). Головою новоутвореної артілі'обрали К. Т. Бондаренка. Вже через два роки у колгоспі збирали по 23-24 цнт пшениці з га, а по продуктивності тваринництва він посів одне з перших місць в районі. 1954 року артіль
була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а 1957 року зайняла перше місце в районі по виробництву м'яса.
1958 року до колгоспу ім. К. Маркса приєдналася сусідня артіль ім. Калініна з села Лісового. Тепер артіль має 6,5 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5,6 тис. га орної землі, 60 га плодово-ягідних насаджень. У колгоспі переважає вирощування зернових, успішно розвивається тваринництво. Господарство має 45 тракторів, 21 комбайн, 5 автомашин, електродвигуни тощо. Завдяки вмілому використанню техніки в сільському господарстві та наполегливій праці трудівників значно підвищилася врожайність зернових. У 1966 році тут вирощено по 23 цнт з га порівняно з 17 цнт у 1964 році. 1967 рік трудівники артілі відзначили виконанням двох річних планів продажу державі м'яса і трьох планів продажу яєць. Вже на 30 січня 1969 року тваринники завершили п'ятирічку і продали державі заплановану кількість м'яса і яєць. 16 березня, у день виборів депутатів до Верховної Ради СРСР, вони виконали річний план продажу яєць і почали працювати в рахунок 1970 року. Достроково, 1 жовтня 1970 року, колгоспники завершили восьму п'ятирічку. Значну допомогу хліборобам подають їх шефи - робітники заводу трансформаторів та Миколаївського вантажного парку № І. Вони забезпечують господарство запасними частинами, листовим залізом, ремонтують колгоспні автомашини.
За успішне виконання завдань семирічки та восьмої п'ятирічки багато колгоспників артілі ім. Карла Маркса відзначено урядовими нагородами: М. Ф. Худобу - орденом Леніна, М. І. Чайковську, Д. Г. Головатенко, М. І. Назаренка - орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» - П. П. Цуркана та М. П. Огоренка. 46 трудівникам села вручено ювілейні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Працьовиті люди, будівники свого щасливого життя живуть у Костуватому. Зміцнення економіки колгоспу дало можливість перейти у 1967 році на грошову оплату праці. Ветерани праці, що пішли на відпочинок, одержують пенсію. Вулиці села прикрашають нові добротні будинки. Костувате повністю електрифіковане, радіофіковане. Тут є фельдшерсько-акушерський пункт. До 50-річчя Радянської влади артіль збудувала на власні кошти корпус 8-річної школи. Дітей навчають 14 учителів. Школа має виробничу майстерню.
Хліборобській справі школярі навчаються на пришкільній дослідній ділянці. Нині у селі - 17 чоловік з дипломами вузів. Є клуб, бібліотека.
У Костуватому народилися М. К. Садовський (Тобілевич) - один з {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}основоположників дожовтневого українського театру, великий український актор і режисер та видатна українська співачка й драматична артистка М. К. Садовська (Тобілевич). їх життя і творчість відображають матеріали, любовно зібрані працівниками бібліотеки.
Велику організаторську роботу на селі проводять комуністи й комсомольці. У сільській партійній організації - 35 членів партії, комсомольська організація налічує 65 чоловік. У 5 комісіях сільської Ради - 35 депутатів і понад 30 активістів. Добре працюють такі комісії, як сільськогосподарська, соціалістичної законності, побутова.
Відцовідаючи на рішення XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудящі села зобов'язалися виконати завдання 9-ї п'ятирічки за 4,5 року й успішно додержують свого слова.